[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 29-30.]

Попередня     Головна     Наступна





ВЕЛЛАНСЬКИЙ (Кавунник) Данило Михайлович (11/22.12.1773 — 15/27.03.1847) — учений-медик, натурфілософ. Народився у с. Борзні Черніг. губ. у родині безземельного козака-ремісника. Закінчив дві академії: 1796 р. — КМА (клас філософії), 1802 р. — С.-Петербурзьку Медико-хірургічну. В 1802 — 05 pp. підвищує кваліфікацію в ун-тах Берліна, Відня, Парижа, Вюрцбурга. В останньому відвідує (разом із Л. Океном) лекції Шеллінга, який виділяє В. серед інших слухачів. Після повернення на батьківщину друкує (латиною) «Фізико-медичну дисертацію про реформу медичної та фізичної теорій у світлі натуральної філософії» (1807). У Петербурзі ревного прибічника Шеллінга зустріли насторожено, втім, долаючи спротив колег, В. здобуває звання доктора медицини і хірургії (1808). У 1805 — 37 pp. викладає в Медико-хірургічній академії: екстраординарний (1808) і ординарний (1814) професор анатомії та фізіології, очолює каф. фізіології й загальної патології (1817). Зазнав утисків з боку «ревнителів» тогочасної просвіти. Добивався Демидівської премії і звання академіка, але безуспішно. Через хворобу очей 1837 р. вийшов у відставку. Вже сліпий диктував дружині нові, так і не видрукувані, твори. Помер у С.-Петербурзі. Похований на Охтинському кладовищі.

В. започаткував шеллінгіанство та ідеалістично-діалектичну натурфілософію в Росії, упродовж 30 років залишаючись визнаним лідером цього напряму. Намагався утвердити в рос. науці притаманні шеллінгіанству нові підходи до пізнання природи й оновлення самої форми поєднання філософії з природознавством. Натурфілософія В. — це спроба піднести, за допомогою філософії Шеллінга, емпіричну науку на рівень теоретичної, осягнути «окреме» фізика у зв’язку з дедуктивно виведеним «загальним» метафізика; це єдність філософії як теорії і природознавства як емпірії; це розбудова наукової теорії на ґрунті загальнофілос. принципів єдності, суперечності й розвитку. Супротивник «франц. марнослів’я» і «масонської містики», найзапеклішим своїм ворогом В. вважав емпіризм. Наполягав на вирішальності саме умоглядних методів пізнання. Розробляв картину природи як зв’язного, одухотворено-живого й рухливого цілого. Вважаючи себе космополітом («громадянином усього світу»), не забував Україну. Листувався з М. Максимовичем, М. Білозерським, І. Мартосом; залишив у дар Київській академії свої книжки і портрет.



Твори В.: Пролюзия к медицине как основательной науке. — СПб., 1805; Dissertatio phisico-medico de reformatione theoriae medicinae et physicae auspicio philosophiae naturalibus invente. — Petropoli, 1807; Биологическое исследование природы в творящем и творимом ее качестве, содержащее осн. начертания всеобщей физиологии. — СПб., 1812; Обозрение главных содержаний философического естествознания, начертанное из сочинений Окена. — СПб., 1815; Физиологическая программа: О внешних чувствах, внутренних действиях мозга и наружных очертаниях головы. — СПб., 1819; Конспект главных содержаний общей физики. — СПб., 1830; Опытная, наблюдательная и умозрительная физика. — СПб., 1831; Осн. начертания общей и частной физиологии, или физики органического мира. — СПб., 1836; Философическое определение Природы и Человека // Сакулин П. Н. Из истории русск. идеализма. — М., 1913. — Т. 1. — Ч. 1; Листи Д. М. Велланського // Бородій М. К. Данило Михайлович Велланський. — К., 1992.



Переклади В.: Окен Л. О свете и темноте или известных состояниях всемирного элемента. — СПб., 1816; Клуге К. Животный магнетизм. — СПб., 1808; Прохаска Г. Физиология, или наука о естестве человеческом. — СПб., 1822; Голуховский И. Философия, относящаяся к жизни целых народов и каждого человека. — СПб., 1834 та ін.



Про нього див.: Розанов Н. И. Воспоминання о Д. М. Велланском // Русск. вестник. — 1867. — Ноябрь; Граб П. (Грабовський II. А.) Д. М. Кавунник-Велланський // ЗНТШ. — 1887. — Т. 15; Левин А. М. Д. М. Велланский и шеллингизм в русск. медицинской лит-ре начала XIX в. // Врач. — 1895. — № 26 — 28; Веселовский К. Русск. философ Д. М. Велланский // Русск. старина. — 1901. — № 1; Каменский З. А. Русск. философия начала XIX в. и Шеллинг. — М., 1980 (бібліогр. творів В. — С. 310 — 316); Философия Шеллинга в России. — СПб., 1998.



В. Білодід















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.