[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 30-33.]

Попередня     Головна     Наступна

ВЕРНАДСЬКИЙ Володимир Іванович (28.02/12.03.1863 — 06.01.1945) — вчений-натураліст і мислитель-енциклопедист, один із засновників генетичної мінералогії, геохімії, радіогеології, засновник біогеохімії, вчення про біосферу та її перехід у ноосферу; теоретик наукознавства й організатор науки, фундатор і перший президент УАН (1918 — 21). Народився в С.-Петербурзі в укр. (батько — онук запорозького козака, мати — зі старовинного дворянського роду Костянтиновичів, племінниця М. І. Гулака) родині професора, пізніше — директора Харків. банку. Дитинство провів на Україні (Харків, Полтава, 1868 — 76), виховувався в атмосфері відданості укр. нац. традиції. Рано познайомився з укр. історією та літ-рою. 1885 року закінчив природниче відд. фіз.-мат. ф-ту С.-Петербурзьк. ун-ту. В 1885 — 90 pp. — хранитель Мінералогічного кабінету при ун-ті; в 1888 — 89 — в закордонному відрядженні. Від 1890 працює в Моск. ун-ті: магістр (1891), доктор наук (1897), професор (1898). Академік Рос. АН (1906) по каф. мінералогії. 1911 р. переїздить до С.-Петербурга. Від 1914 р. — директор Геологічного та Мінералогічного академічного музею. Член багатьох тов-в, у тому числі — Укр. наукового тов-ва (Київ), Наукового тов-ва ім. Т. Шевченка (Львів). Член конституційно-демократичної (кадетської) партії (1905 — 18), член Держ. Ради (1906 — 11) від АН та ун-тів. Ініціював, а зрештою — і очолив Комісію з вивчення природних продуктивних сил Росії (1905). Від 21.03.1917 — професор Моск. ун-ту, товариш міністра народної освіти Тимчасового Уряду. Після Жовтневого перевороту їде на Полтавщину, де в Шишаках (хутірець Вернадських) «з’ясував для себе основні поняття біогеохімії», над якими відтоді «неодмінно працював». З др. пол. 1918 (упродовж 18 міс.) живе в Києві. Очолює науково-організаційну роботу зі створення УАН. Орієнтуючись на Рос. АН як на приклад відповідності потребам розвитку природознавства, розходиться в організаційних питаннях з М. Грушевським, взірцем для якого було тов-во ім. Т. Шевченка (і східноєвроп. академії). Верх бере позиція В., обраного 27.10.1918 першим «головою-президентом» УАН. На цій посаді виступає фундатором академічної бібліотеки, Комісії з вивчення природних багатств України (1919), першої у світі біогеохімічної лабораторії (в Старосіллі). У період денікінської окупації Києва (31.08 — 16.12.1919), коли УАН виявилась фактично забороненою, двічі відвідував ставку Денікіна у Ростові-на-Дону, доводячи доцільність існування УАН з огляду на держ. інтереси Росії. Блокований війною на півдні, працював ректором (від 28.09.1920) Таврійського ун-ту (Сімферополь). Пізніше міг повернутись до Києва, втім обрав Петроград і його істотно кращі умови для науково-дослідної праці. Там створює й очолює (01.01.1922) Радієвий ін-т. У 1922 — 26 pp. перебуває в закордонному відрядженні у Парижі. В 20-х — поч. 40-х pp. видає новаторські праці — «Геохімію» (1924 р. — франц., 1927 р. — рос. мовами), «Біосферу» (1926), «Біогеохімічні нариси» (1940); публікує філос. роботу «Проблема часу в сучасній науці» (1932), відразу ж атаковану A. М. Деборіним та ін. У др. пол. 30-х пише підсумкові книги: природознавчу («Хім. будова біосфери Землі та її оточення») і філос. («Наук. думка як планетне явище», 1936 — 38). В евакуації (16.07.1941 — 30.08.1943, Борове, Казахстан) пише проукр. за настроєм спогади (1943). З нагоди 80-ліття отримує Держ. премію та орден Трудового Червоного прапора, лабораторії, створеній і очолюваній В., присвоюють його ім’я, засновують іменну премію.

В. — передусім учений, життя якого підпорядковувалось науковій діяльності та «творчому шуканню правди». Один із творців антропокосмізму, В. наголошував, що «мисляча людина є мірою всього». Наука про природу є у В. водночас і наукою про людину (і навпаки). Відмежовувався від матеріалістів, ідеалістів і від філософії взагалі — як такої, що абсолютизує розум Homo sapiens (В. розглядає цей вид як проміжний, перехідний). В умовах офіційно-ідеологічного панування над наукою стверджував примат науки над філософією. Усвідомлював себе космістом і реалістом, філос. скептиком. Покладався на науковий світогляд, філос. і релігійний оцінював як меншовартісні. Втім атеїстом не був, уважав себе глибоко релігійною людиною і розглядав релігію як найглибший вияв людської особистості. Релігійність В. гностична (а не церковно-конфесійна).

У фокусі світогляду В. — ідея переходу біосфери в ноосферу. Досліджуючи феномен «живої речовини» як сукупності живих організмів, В. показав, що жива речовина є носієм і продуцентом «біогеохімічної енергії»; що з появою в біосфері Homo sapiens і суспільства виникла нова, вища форма зазначеної енергії — «енергія людської культури», або «культурна біогеохімічна енергія» — як геологічна сила і вирішальний фактор у геологічній історії планети; що ця космічно-біологічна й соціальна енергія розуму (насамперед наукової думки) і серця людини є рушієм перетворення біосфери в ноосферу, «царства живої речовини» — на «царство розуму», стихійно-природного процесу — на свідомий, біологічно залежного виду Homo sapiens — на вільно-автотрофний, який вийде в інші світи. Ноосферне людство В. — це природничий аналог Марксового комуністично об’єднаного й свідомо контролюючого суспільно-істор. (і природний) процес людства. За В., «ноосфера цілком буде співзвучна його (Маркса) найголовнішим висновкам». Картаючи більшовиків за «багато вад і непотрібні... жорстокості», вважав, що вони «вивели Росію на новий шлях» (1941), на дорогу, «яка відповідає ноосфері» (1944). Відмежовуючись від сталінського тоталітаризму, не був антикомуністом; рішуче відхиляв пропозиції про еміграцію. Дивився не назад, а вперед, де бачив ноосферне людство. Вірив у науку й покладався на неї і, з погляду сьогодення, помилився: «... ідеал В. не здійснився, він (як і Маркса) виявився утопічним», омріяна В. «гармонія ноосфери» насправді обернулася нерозв’язними системно-глобальними проблемами (М. О. Булатов).

Українофільство В. доповнювалося русофільством, водночас останнє зрівноважувалось першим. Піклуючись про всебічний розвиток укр. культури, В. виступав проти політ. відокремлення України від Росії.

Твори В.: О полиморфизме как общем свойстве материн. — М., 1891; О научном мировоззрении // ВФ и П. — 1902. — Кн. 65 (окремо: М., 1903); Основы кристаллографии. Ч. 1. Вып. 1. Введение. Учение о симметрии. Явлення, выражаемые законом многогранников. — М., 1904; Кант и естествознание XVIII ст. // ВФ и П. — 1905. — Кн. 76; О Гос. совете // Свобода и культура. — 1906. — № 5; Черты мировоззрения С. Н. Трубецкого // Русск. мысль. — 1908. — № 4; Опыт описательной минералогии. Т. 1. Самородные элементы. Вып. 1 — 2. — СПб., 1908, Вып. 3. - СПб., 1910, Вып. 4. — СПб., 1912, Вып. 5. — СПб., 1914; О необходимости исследования радиоактивных минералов Российск. империи. — СПб., 1910; Из истории идей // Русск. мысль. — 1912. — № 10; Письма о высшем образовании в России // Вестник воспитания. — 1913. — № 5; К созданию УАН в Киеве // Збірник праць Комісії для вироблення законопроекту про заснування УАН у Києві. — К., 1919; Опыт описательной минералогии. Т. 2. Сернистые и селеновые соединения. Вып. 1. — Пг., 1918, Вып. 2. — Пг., 1922; Начало и вечность жизни. — Пг., 1922; Очерки и речи. Вып. 1 — 2. — М., 1922; История минералов земной коры. Т. 1. Вып. 1. — Пг., 1923, Вып. 2. — Л., 1927; La geochemie. — Paris, 1924; Биосфера. — Л., 1926 (те саме у кн.: Живое вещество и биосфера. — М., 1994); Мысли о современном значении истор. знаний. — Л., 1927; Очерки геохимии. — М. ; Л., 1927 (те саме: М., 1934; Труды по геохимии. — М., 1994); Об условиях появлення жизни на Земле // Изв. АН СССР. 7 сер. ОМЕН. — 1931. — № 5; Проблема времени в современной науке // Изв. АН СССР. 7 сер. ОМЕН, — 1932. — № 4 (те саме у кн: Филос. мысли натуралиста. — М., 1988); По поводу критических замечаний акад. А. М. Деборина // Изв. АН СССР. 7 сер. ОМЕН. — 1933. — № 3; История природных вод.Ч. 1. Вып. 1. — Л., 1933, Вып. 2. — Л., 1934, Вып. 3. — Л., 1936; Биогеохимические очерки, 1922 — 1932 гг. — М.; Л., 1940 (те саме у кн.: Труды по биогеохимии и геохимии почв. — М., 1992); Несколько слов о ноосфере // Успехи современной биологии. — 1944. — Т. 18. — Вып. 2; Гете как натуралист (Мысли и замечания) // Бюллетень МОИП. Отд. геологии. — 1946. — Т. 21. — № 1; Переписка с В. Докучаевым, 1888 — 1892, 1897 — 1899 гг. // Научное наследство. — Т. 2. — М., 1951; Избр. соч.: В 5 т. — М., 1955 — 1960 (Т. 1. Очерки геохимии, Т. 2 — 3. Опыт описательной минералогии, Т. 4. Кн. 1. Обшиє вопросы минералогии. Кн. 2. История минералов земной коры, Т. 5. Биосфера в космосе); Химическое строение биосферы Земли и ее окружения. — М., 1965 (М., 1987); Биосфера: Избр. труды по биогеохимии. — М., 1967; Вибр. праці. — К., 1969; Размышления натуралиста: В 2 кн. Кн. 1. Пространство и время в неживой и живой природе. — М., 1975, Кн. 2. Научная мысль как планетарное явление. — М., 1977; Живое вещество. — М., 1978; Переписка В. И. Вернадского с Б. Л. Личковым. 1918 — 1939 / Сост. В. С. Неаполитанския. — М., 1979; Переписка В. И. Вернадского с Б. Л. Личковым. 1940 — 1944 / Сост. В. С. Неаполитанская — М., 1980; Избр. труды по истории науки. — М., 1981 (те саме: М., 1988); Страницы автобиографии В. И. Вернадского / Сост. Н. В. Филиппова. — М., 1981; Письма В. И. Вернадского А. Е. Ферсману (1907 — 1944) / Сост. Н. В. Филиппова. — М., 1985; Об участии живого вещества в создании почв // Сытник К. М., Апанович Е. М., Стопко С. М. В. И. Вернадский. Жизнь и деятельность на Украине. 2-е изд., испр. и доп. — К., 1988; Из воспоминаний: Первый год УАН // Там само; Письма Н. Е. Вернадской, 1886 — 1889 / Сост. Н. В. Филиппова. — М., 1988; Филос. мысли натуралиста / Сост. М. С. Бастракова. — М., 1988; «Основою жизни — искание истины». Записи 1890 — 1894 гг. // Новый мир. — 1988. — № 3; Із спогадів. Перший рік Української Академії (1918 — 1919) // Наука і культура. Україна: Щорічник. — Вип. 22. — К., 1988; Укр. питання і російська громадськість // Вітчизна. — 1988. — № 6 (рос. мовою: Дружба народов. — 1990. — № 3); Биосфера и ноосфера. — М., 1989; Начало и вечность жизни. — М., 1989; Из писем разных лет / Публ. С. Р. Микулинского // Вестник АН СССР. — 1990. — № 5; Письма Н. Е. Вернадской. 1889 — 1892, — М., 1991; Научная жизнь как планетное явление. — М., 1991 (повний текст рукопису див.: Вернадский В. И. О науке. — Т. 1. — Дубна, 1997); Из эпистолярного наследия В.И. Вернадского: Письма укр. академикам Н. П. Василенко и A. А. Богомольцу. — К., 1991; Живое вещество и биосфера. — М., 1994; Дневники. 1917 — 1921; октябрь 1917 — январь 1920. — К., 1994; Публицистические статьи. — М., 1995; Переписка B. И. Вернадского и А. П. Виноградова. 1927 — 1944. — М., 1995; Переписка с математиками / Сост. М. И. Кратко. — М., 1996; Дневники. 1917 — 1921: январь 1920 — март 1921. — К., 1997; О науке. Т. 1. Научное знание. Научное творчество. Научная мысль. — Дубна, 1997; Дневники. 1921 — 1925. — М., 1998; «Чувство такое, что мы на вулкане». Из дневника В. И. Вернадского 1928 г. II Ист. архив. — 1999. — № 1.

Про нього див.: Проблеми времени в освещении акад. Вернадского // Изв. АН СССР. 7 сер. ОМЕН. — 1932. — № 4; Максимов А. А. О методе и содержании высказываний акад. В. И. Вернадского по философии // Изв. АН СССР. 7 сер. ОМЕН. — 1937. — № 1; Личков Б. Л. Владимир Иванович Вернадский. — Ташкент, 1962; Козиков И. А. Филос. воззрения В. И. Вернадского. — М., 1963; Вернадский Г. Братство Приютино // Новый журнал. — 1968. — № 93, 95 — 97; Мочалов И. И. Владимир Иванович Вернадский (1863 — 1945). — М., 1982; Сытник К. М., Апанович В. М. В. И. Вернадский. Жизнь и деятельность на Украине. 2-е изд., испр. и доп. — К., 1988; В. И. Вернадский и семья Флоренских: (Материалы из архива) // Вопр. истории естествознания и техники. — 1988. — № 1; Иванов Вяч. В. В. И. Вернадский и история древности // Вестник древней истории. — 1988. — № 4; Моисеев Н. Н. Оправдание единства: (Комментарий к учению о ноосфере) // ВФ. — 1988. — № 4; Прометей: Историко-биогр. альманах. Т. 15 (К 125-летию со дня рождения В. И. Вернадского). — М., 1988; Учение В. И. Вернадского о ноосфере и глобальные проблемы современности: (Тез. докл. Всесоюзн. конф. ... М., 30 — 31 мая 1988). Ч. 1 — 2. — М., 1988; Казначеев В. П. Учение В. И. Вернадского о биосфере и ноосфере. — Новосибирск, 1989; Научное и социальное значение деятельности В. И. Вернадского: Сб. научн. трудов. — Л., 1989; Баландин Р. К. Анатомия одной дискуссии (В. И. Вернадского с А. М. Дебориным) // Вестник АН СССР. — 1990 — № 3; Письма П. А. Флоренского В. И. Вернадскому // Минувшее: Истор. альманах. — М., 1990. — № 1; Учение В. И. Вернадского о переходе биосферы в ноосферу, его филос. и общественное значение. — Т. 1. — М., 1990; Апанович Е. М., Киржаев С. Н. Рукописные материалы В. И. Вернадского, документи о его жизни и деятельности в архивохранилищах Украины // Бюллет. Комиссии по разработке научного наследия акад. В. И. Вернадского. — Л., 1990. — № 7; Библиогр. сочинений акад. В. И. Вернадского: Справочник / Сост. Ф. Т. Яншина, С. Н. Жадовинов. — М., 1991; Мчедлов И. И. Владимир Иванович Вернадский и религия. — М., 1991; Владимир Иванович Вернадский / Сост. И. Г. Бебых, С. Н. Жидовинов, Г. И. Матьева, Ф. Т. Яншина. 2-е изд., доп. — М., 1992; В. І. Вернадський. Громадянин. Вчений. Мислитель: Праці вченого та літ-pa про нього з фондів ЦНБ АН України — К., 1992; Росов В. А. В. И. Вернадский и русск. востоковеды: Мысли. Источники. Письма. — СПб., 1993; В. И. Вернадский и семья Флоренских. 1930 — 1941 // Бюллет. Комиссии по разработке науч. наследия акад. В. И. Вернадского. — М., 1993; Аксенов Г. П. Вернадский. — М., 1994; Булатов М. О., Малєєв К. С., Загороднюк В. П., Солонько Л. А. Філософія ноосфери. Філос. зміст і сучасний смисл феномена ноосфери. — К., 1995; Яншина Ф. Т. Эволюция взглядов В. И. Вернадского на биосферу и развитие учения о ноосфере. — М., 1996; Елізабет Лучка-Гай. Чи був Володимир Вернадський укр. націоналістом // Сучасність. — 1997. — № 1; Апанович О. За плугом Господь іде: Агрокультура укр. селянства й козацтва в контексті ідей Сергія Подолинського та Володимира Вернадського. — [Б. м.], 1999; Флоренский П. В. Подсмотренный разговор. В. И. Вернадский — Н. И. Вавилов // Человек — 2000. — № 2; Леонова Л. С. «Я не могу уйти в одну науку...»: Общественно-полит. взгляды В. И. Вернадского. — СПб., 2000.

В. Білодід

Див. також:

Ігор Гирич. В. Вернадський. Між російським і українським берегами.

Попередня     Головна     Наступна