Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 46-47.]

Попередня     Головна     Наступна





ГРОТ Микола Якович (18/30.04.1852 — 23.05/04.06.1899) — філософ, психолог. Син академіка Я. К. Грота, рос. філолога. Народився у Гельсінгфорсі. Закінчив історико-філол. ф-т С.-Петербурзького ун-ту (1871 — 75), вже у студентські роки, виявивши неабиякі філос. здібності й прагнення присвятити життя «правильній постановці філос. знань у Росії». Після закінчення ун-ту впродовж року перебував у закордонному науковому відрядженні — вивчав філос. і природничі науки в ун-тах Берліна і Страсбурга. З вересня 1876 р. посів каф. філософії Історико-філол. ін-ту кн. Безбородка в Ніжині (з травня 1880 р. — після захисту в Ун-ті Св. Володимира магістерської дисертації «Психологія почувань в її історії та головних засадах» — ординарний професор), де викладав психологію, логіку, історію філософії, редагував інститутські «Известия». З вересня 1881 р. протягом року перебуває в науковому відрядженні в Тюбінгені (Німеччина), де, консультуючись у Г. X. В. Зігварта, збирає матеріали для докторської дисертації «До питання про реформу логіки». В лютому 1883 р. після успішного захисту її в Ун-ті Св. Володимира здобуває ступінь доктора філософії. У листопаді того ж року переїздить до Одеси, де посідає філос. кафедру Новоросійського (нині — Одеського) унту. На посаді ординарного професора читає курси з історії філософії та психології, виступає з публічними лекціями, веде активну наукову діяльність. З червня 1886 р. очолює каф. філософії Моск. ун-ту й зосереджує зусилля на організації філос. науки в Росії, вважаючи це справою свого життя. Виступає одним із засновників Моск. Психол. тов-ва (в січні 1887 р. його обирають головою) і ж-лу «Вопросы философии и психологии» (в 1889 р. стає його першим редактором). 1899 р. хронічна хвороба змушує Г. залишити викладання і переїхати до Харків. губ. Помер і похований у с. Кочетці поблизу Чугуєва.

Філос. погляди Г. еволюціонували від позитивізму до метафізики. Позитивістський період творчості Г. (70-і — поч. 80-х pp.) відзначено зосередженістю на психології й розробленні теорії «психічного обороту» як основного факту душевного життя; спробою реформування, на її підставі, логіки; поміркованим утилітаризмом у сфері етики; детермінізмом у розумінні проблеми людської волі. Поступове звільнення Г. від позитивізму у 80-ті pp., що відповідало загальному умонастрою доби, відображено в обґрунтуванні вчення про почуття як здатність безпосереднього проникнення в сутність речей і перетворення його на поняття у всеохопному синтезі всіх даних свідомості. Складаючи сутність філос. пізнання, останнє не тільки засвідчує самостійне значення філософії, а й вимагає розроблення метафізики як її основи. Це переконання Г. втілюється в розгорнутій ним на зламі 80 — 90-х pp. концепції монодуалізму, що, визнаючи підґрунтям явищ єдину душу світу, стверджує подвійність і невпинну боротьбу двох природних начал — активного (сили-духу) і пасивного (матерії-сили), розглядає світовий поступ як перемогу духовної сили над матеріальною, визнає реальність моральних засад світового ладу та свободу людської волі, обстоює первинність моральної «світової волі», вкладеної Богом у природу.



Твори Г.: Сновидения как предмет научного анализа. — К., 1878; Психология чувствований в ее истории и главных основах. — СПб., 1879 — 80; Философия как ветвь искусства // Мысль. — 1880. — № 6 (те саме: Начала. — 1993. — № 3); По поводу вопроса о психологии чувствований // Вестник Европы. — 1880. — № 12; Еще по поводу психологии чувствований. — К., 1881; К вопросу о реформе логики, опыт новой теории умственных процессов. — Лейпциг, 1882; Отношение философии к науке и искусству. — К., 1883; К вопросу о критериях истины, возможность научного оправдання наивного реализма (этюд из области науки о познании) // Русск. богатство. — 1883. — № 4 — 6; Опыт нового определения понятия прогресса. — О., 1883; Прогресс и наука, значение науки как фактора прогресса и прогресс в развитии самой науки. — О., 1883; К вопросу о свободе воли. — О., 1884; Еще к вопросу о свободе воли. — СПб., 1884; О субъективизме в социологии // Одесский вестник. — 1884. — № 41; О научном значении пессимизма и оптимизма как мировоззрений. — О., 1884; Основные типы филос. построений в разные эпохи // Русск. богатство. — 1884. — № 8; К вопросу о классификации наук. — СПб., 1884; Эгоизм и альтруизм перед судом здравого смысла и науки. — СПб., 1884; Джордано Бруно и пантеизм, филос. очерк. — О., 1885; Задачи философии в связи с учением Дж. Бруно. — О., 1885; О нравственной ответственности и юридической вменяемости. — О., 1885; О душе в связи с современным учением о силе, опыт филос. построения. — О., 1886; К вопросу об истинных задачах философии // Русск. мысль. — 1886. — № 11; О направлении и задачах моей философии, ответ арх. Никанору // Православное обозрение. — 1886. — № 12; О значении философии Шопенгауэра // Труды Моск. психол. общ-ва. Вып. 1. — М., 1888; Значение чувства в познании и деятельности человека. — М., 1889; Критика понятия свободы воли в связи с понятием причинности. — М., 1889; Что такое метафизика? // ВФ и П. — 1890. — Кн. 2; Жизненные задачи психологии // Там само. — 1890. — Кн. 4; Значение Канта // Там само. — 1893. — Кн. 5 (20); Нравственные идеалы нашего времени. Фр. Ницше и Лев Толстой. — М., 1893; Основные моменты в развитии новой философии. — М., 1894; О времени // ВФ и П. — 1894. — Кн. 3 (23), 4 (24), 5 (25); Устои нравственной жизни и деятельности. — М., 1895; Основания экспериментальной психологии. — М., 1896; Очерк философии Платона. — М., 1896; Памяти Н. Н. Страхова. К характеристике его филос. миросозерцания. — М., 1896; Философия и ее общие задачи: Сб. статей. — СПб., 1904.



Про нього див.: Козлов А. А. Критический этюд по поводу книги «Психология чувствований». — К., 1881; Радлов Э. О направленнях в психологии (о книге «К вопросу о реформе логики») // ЖМНП. — 1885. — № 3;Лесевич В. В. Новая логика // Лесевич В. В. Этюды и очерки. — СПб., 1886; Лесевич В. В. Философия, искусство ли? // Там само. Козлов А. А. Критический этюд о книге «К вопросу о реформе логики». — СПб., 1885; Арх. Никанор. Направление и значение философии Николая Грота // Православное обозрение. — 1886. — № 10; Соколов П. П. Филос. скиталец. Памяти Н. Я. Грота // Богословский вестник. — 1899. — № 6, 7, 11, 12; Историко-филол. ин-т кн. Безбородко в Нежине 1875 — 1900. Преподаватели и воспитанники. — Нежин, 1900; Соловьев Вл. С. Три характеристики: М. М. Троицкий, Н. Я. Грот, П. Д. Юркевич // Соловьев Вл. С. Собр. соч. — Т. 8. — СПб., 1903; Спекторский Е. В. Н. Я. Грот. Философия и ее общие задачи. — СПб., 1904; Николай Яковлевич Грот в очерках, воспоминаниях и письмах товарищей и учеников, друзей и почитателей. — СПб., 1911 (з бібліогр. праць Г.); Атманских А. С. Русск. люди с нерусск. фамилиями // Начала. — 1993. — № 3; Головченко О. В. Філос. погляди М. Я. Грота. Автореф. дис. ... канд. філос. наук. — К., 1997.



М. Ткачук















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.