[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 64.]

Попередня     Головна     Наступна





ДУДРОВИЧ Андрій Іванович (1782 — 25.05.1830) — філософ. Навчався в Кашаві, в Офені (Угорщина), закінчив Пештський ун-т (1803), вивчав упродовж року угорське право і політ. науки в Кашавській академії. Працював присяжним нотаріусом королівської судової палати в Пешті. 1806 р. переїхав на Україну, вчителював у Чернігівській, пізніше — в Харків. слобідсько-укр. гімназіях. Учень Й. Шада. Від 1813 — лектор на його кафедрі в Харків. ун-ті. Переміг у конкурсній боротьбі з магістром П. Любавським за посаду ад’юнкта (1813). Після захисту дис. «De philosophiae genuino conceptu nec non necessitatis ejus absolutae» («Про вродженість поняття абсолютної філософії та її необхідність», 1814) — доктор філософії, а після обговорення на ф-ті латиномовної праці «Історико-критичний трактат про сучасний стан філософії» — екстроординарний і ординарний професор філософії. Заплямував себе доповіддю-доносом на ректора-вільнодумця Т. Осиповського. Наприкінці життя — ректор ун-ту (1829 — 30). Помер у Харкові. Заслужив промовисту епітафію: «Жив так, як навчав».

Масон. Католик. Писав мало. Християнськи самовдосконалювався. Любив усамітнення. Виділявся особливим «моральним впливом своєї особистості» на студентство. Здобув визнання як викладач. Добре розумівся у філософії Канта, Фіхте, Шеллінга. Шеллінгіанець, але стриманий. У дисертації обстоював такі тези: тільки філософія робить людину справді освіченою; органом та інструментом філософії є «інтелектуальна інтуїція»; принцип існування тотожний з принципом пізнання; здорова філософія може бути тільки пізнанням Бога; природний стан людини є водночас і громадським; немає жодної різниці — в «абсолютному розумінні» — між юриспруденцією та вченням про мораль; держава здорова лише тоді, коли спирається на подвійне законодавство — політ. і водночас моральне.



Твори Д.: De studii academici natura // Речи, признесенные в торжественном собрании Имп. Харьков. ун-та 30 августа 1815 г. — Х., 1815; О животном магнетизме // Укр. вестник. — 1818. — № 2. (В арх. Харківського ун-ту зберігся рукопис праці «Breves meditationes philosophical» (Короткі філос. міркування). — Чернігів, 1811).



Про нього див.: Чириков Т. С. Тимофей Федорович Осиповский. Ректор Харьк. ун-та. 1820 г. // Русск. старина. — 1876. — Ноябрь; Багалей Д. И. Опыт истории Харьк. ун-та (по неизданным материалам). Т. 1 (1802 — 1805). — Х., 1893 — 1898, Т. 2 (1805 — 1835). — Х., 1904.



В. Білодід















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови ua_etymology:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.