Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 87-88.]

Попередня     Головна     Наступна





ІНОКЕНТІЙ (Борисов Іван Олексійович) (15/27.12.1800 — 26.05/07.06.1857) — богослов і церковний діяч. Народився у м. Єльці Орловської губ. в родині священика. Навчався у Воронезькій (1810 — 11) і Орловській (м. Севськ) духовних семінаріях. Після закінчення в 1823 р. КДА (магістр I курсу) отримав посаду інспектора і професора церковної історії С.-Петербурзької духовної семінарії. Того ж року прийняв чернецтво і призначення ректором Олександро-Невського духовного училища. 1826 р. був переведений до С.-Петербурзької духовної академії (бакалавр богословських наук, інспектор, екстраординарний професор) і висвячений в архімандрити. Талановитий викладач і богослов, І. чимало сприяв становленню ж-лу «Христианское чтение», що видавався академією. Після захисту докторської дисертації (1829) був призначений ректором КДА (1830), яку очолював понад 10 років. Заснував академічний щотижневик «Воскресное чтение». 1836 року висвячений у сан єпископа Чигиринського, вікарія Київ. митрополії. Того ж року обраний членом Рос. академії наук по відділенню рос. мови і словесності. 1841 року призначений єпархіальним архієреєм спочатку до Вологди, а потім до Харкова. Архієпископ з 1845 р. З 1848 р. і до кінця життя мешкав в Одесі, очолюючи Херсонську єпархію. У роки Кримської війни (1853 — 56) виступав з проповідями у місцях бойових дій. З 1856 р. член Св. Синоду.

Натхненний проповідник, реформатор вітчизняного богослов’я, що вперше застосував іст. та історико-порівняльний методи до вивчення предметів богословської науки та її викладання, ввів нові богословські дисципліни — історію догматів, символіку (історію символів віри), еклезіастику (вчення про Церкву), І. відіграв значну роль у науковому становленні КДА. Відмова від читання філос. і богословських курсів латиною, введення нових навчальних дисциплін, піднесення теоретичного рівня викладання, заохочення до самостійних наукових студій вихованців і викладачів КДА за часів ректорства І. стали не тільки важливими кроками у розбудові духовно-академічної освіти, а й потужним стимулом до розвитку професійного філософування в Україні. Захоплюючись новітнім німецьким ідеалізмом, усвідомлюючи значущість філософії в духовній культурі й особисто підтримуючи філос. схильності обдарованих вихованців КДА — О. Новицького, С. Гогоцького, Й. Міхневича, П. Авсенєва, І. чимало сприяв становленню академічної філософії й вітчизняної філос. культури загалом.

Найзначніше місце у науковому доробку І. посідають його церковно-іст. твори — «Життя апостола Павла», «Життя Св. Кіпріана», «Останні дні земного життя Ісуса Христа».



Твори І.: Собр. доверительных бесед и речей на разные дни и случаи: В 2 т. — К., 1836 — 37; Соч.: В 3 т. — М., 1843; Соч. (слова и беседы): В 6 т. — СПб., 1870 — 73; Соч.: В 12 т. — СПб., 1901; Богословско-ист. сборник: В 3 т. — СПб., 1907; Соч.: В 7 кн. — СПб., 1907.



Про нього див.: Венок на могилу высокопреосвященного Иннокентия, архиепископа Таврического.Изд. М. Погодила. — М., 1867; В-в Н. М. Иннокентий, архиепископ Херсонский и Таврический // Русск. старина. — 1878. — № 2, 3, 4, 11; Материалы для биографии преосвященного Иннокентия (Борисова), архиепископа Херсонского и Таврического. Вып. 1. — СПб., 1884; Буткевич Т. Священник Иннокентий Борисов, бывший архиепископ Херсонский. — СПб., 1887; Ястребов М. Ф. Высокопреосвященный Иннокентий Борисов, как профессор богословия КДА // Труды КДА. — 1900. — № 12; Шпет Г. Г. Очерк развития русск. философии // Шпет Г. Г. Соч. — М., 1989; Флоровский Г. Пути русск. богословия. — К., 1991; Тихолаз А. Духовно-академічна освіта та становлення філософії у Київ. духовній академії // Київські обрії: історико-філос. нариси. — К., 1997; Куценко Н. К истории Киевской духовной академии: Иннокентий Борисов и Яков Михайлов — становление двух типов академического мышления // Там само; Ткачук М. Київська академічна філософія XIX — поч. XX ст.: методологічні проблеми дослідження. — К., 2000.



М. Ткачук















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.