Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


Попередня     Головна     Наступна





5. РОЗМАЇТТЯ ПЛАВИЛЬНИХ КОТЛІВ



У наших міркуваннях ми навели дві ідеальні моделі: перша — аграрний суспільний устрій, за якого культурні відмінності та відтінки визначають складну систему соціальної ієрархії, але не окреслюють межі політичних одиниць; в рамках другої мобільна анонімна маса людських одиниць належить до однієї "високої" культури, відносно незалежної від внутрішніх нюансів, але виразно пов’язаної з політичними кордонами одиниці, з якою вона себе ототожнює. Звісно, це найзагальніша картина.

Тут може постати цілком правомірне питання: якщо саме в цьому полягає основний зміст нашої епохи, чому ми не стали свідками переходу від різнобарвної аграрної розмаїтості до однієї, єдиної, однорідної всесвітньої культури? Оскільки йдеться про запропоновану нами модель, це не просто випливає з неї, а могло б бути самою її природною серцевиною. І це не просто наша фантазія: багато найпроникливіших коментаторів Великого Переходу пророкували саме такий варіант. Фактично саме в цьому пункті зійшлися ліберали і марксисти, принаймні в загальному розумінні картини. Спільні рамки їхньої аргументації можна окреслити у вигляді такої логічної послідовності:

1. Етнічна ворожнеча і сепаратизм виникають на основі культурних відмінностей, бо як могли без них етнічні групи, "нації" усвідомлювати власну тотожність і відокремлювати себе від своїх ворогів?

2. Індустріальне суспільство нівелює культурні особливості.

3. Таким чином, індустріальний розвиток розмиває самий ґрунт націоналізму.

4. Таким чином, індустріальний розвиток означає ліквідацію націоналізму.

Ця аргументація є бездоганною. Засновки — цілком слушними. Постає питання: чому правильні умовиводи, які було зроблено з цілком реальних засновків, підводять нас до твердження, що майже суціль суперечить історичній реальності?

Хоча формально логіка аргументів обох таборів є схожою, між лібералами і марксистами існують істотні розбіжності. Їхні плавильні котли різні. Ліберали покладаються на ринок та індивідуалізм. Вигідний для всіх міжнародний поділ праці уможливлює загальне процвітання, за якого кожна особистість має змогу шукати власних шляхів для досягнення своєї мети, а ринкові відносини створюють ситуацію, коли змагання за особисті інтереси працює на благо всіх. Особистість здобуває своє заочною співпрацею з іншими в умовах економічної свободи, людина не відчуває потреби і бажання фетишизувати ні суспільство загалом, ні окремі його етнічні сегменти. Натомість вона сприймає спільну політичну інфраструктуру з позиції здорового глузду: ця остання — засіб забезпечення миру, спокою і добробуту, а не об’єкт поклоніння. Людина постпросвітництва не визнає жодної Монаршої Святості!

Марксистські уявлення про плавильний котел постають у менш рожевому світлі, принаймні стосовно початків індустріальної епохи. Ринок як засіб гармонізації інтересів — це ілюзія, що приховує глибокий і непримиренний конфлікт інтересів. Спільна політична інфраструктура, яка прагне подати себе як нейтральну силу, насправді обслуговує інтереси лише певної частини населення, і що найгірше — дедалі меншої частини, її справжнім завданням є утримання у стані політичної покори упослідженої більшості. Утім, виникає інтернаціоналізм, і його породжує і підсилює не спільність процвітання, а спільність суцільної і жахливої упослідженості. Пролетаріат, за визначенням, є інтернаціональним і наднаціональним, він позбавлений права не лише на найменший матеріальний добробут, а й на будь-який специфічний культурний чи концептуальний спосіб інкорпорації в суспільство: він, по-суті, є сировиною людства, він передусім і над усім є людством в його чистому вигляді. Саме тому почесне завдання пролетаріату — повернення людству його справжньої суті, його Gattungs-Wesen (родової сутності) — цікаве поняття, яке Маркс запозичив у Аристотеля, щоб унаочнити і обґрунтувати своє етичне бачення Людини Комунізму. Справжність і життєвість комуністичного суспільного устрою підтверджувалися не лише тим, що він мав перемогти за будь-яких обставин, а й тим, що він забезпечував визволення справжньої людини в нас самих — мета, якої не вдавалося досягти впродовж попередніх століть класової боротьби.

Наш сучасний досвід засвідчує, що обидві теорії не підтвердилися. Незважаючи на зростання міжнародної торгівлі у XX ст., війни не припинилися: великомасштабних воєн після 1945 р. вдається уникнути не завдяки GATT, а завдяки MAD 1. Постулат про відпірність робітничого класу щодо впливу націоналізму тепер виглядає жартом.

Отже, ми знаємо, що теза про єдиний плавильний котел таки хибна, але було б цікаво дізнатися, чому саме вона не підтвердилася. Зрештою, в основі вона є цілком вірогідною: силогізм, який підводить до висновку про загибель націоналізму, є цілком правильний. Чому так?

В аграрному світі розмаїтість культурних відмінностей є колосальною, їх неможливо перелічити, як неможливо підрахувати кількість дощових крапель під час грози. Однак, коли ці краплини падають на землю, вони не зливаються в одну суцільну калюжу — саме цього сподівалися інтернаціоналісти/універсалісти усіх відтінків — ці краплини також не залишилися такими, як були, вони злилися у велику кількість окремих, великих калюж. Зникнення розмаїтості та особливостей, передбачене інтернаціоналістами, справді мало місце, але наслідком стало виникнення великої кількості культурних калюж замість однієї всесвітньої. Чому?

Це могло статися завдяки, так би мовити, особливостям грунту. Згідно з нашою аргументацією (подібною до аргументації інтернаціоналістів) сучасні умови є найнесприятливішими для збереження місцевих особливостей і фольклорних культур — водночас у водоймищах, у низинах виникає новий тип однорідності, і ці низини подекуди розділені дуже високими гірськими хребтами.



1 GATT (General Agreement of Tariffs and Trades) — Загальна митно-торговельна угода, яку було підписано 1948 р. На середину 1990-х до неї долучилося більш як 100 країн світу. Предметом угоди є взаємні домовленості про скасування ввізного мита та інших торговельних обмежень, поліпшення умов міжнародної торгівлі. MAD (Mutually Assured Destruction) — концепція взаємного гарантованого знищення, яка постала внаслідок розширення ядерних арсеналів. (Прим. перекл.)



Поза тими рідкісними випадками, коли дощ падатиме на абсолютно рівну поверхню, виникатимуть водоймища, і їх буде більше, ніж одне. В цих "водоймищах", тобто в рамках цих привабливих, конкурентоспроможних культурних моделей, культури вже озброєні писемністю і кодифікованими нормами, вони здатні поглинати раніше відокремлені культурні краплини: чи то завдяки спорідненості з ними, чи то нав’язуванням своєї вищості і сили, чи обома способами.

Крім того, що сам "профіль місцевості" створює передумови для злиття маси давніх культур не в одне велике озеро, а в багато різних, діє ще один потужний чинник. Цунамі індустріалізації (модернізації) і соціальні землетруси, які є ознаками її наближення, звалюються на різні частини світу не одночасно. Навпаки, індустріальна повінь розливається нерівномірно як у просторі, так і за часом впливу на різні частини соціальної структури. Прийнятність нового устрою, здатність усвідомлювати його переваги і небезпеки залежать від місцевих умов, культурних традицій, економічних можливостей, тобто від величезної кількості чинників, які діють у різний спосіб і з різною швидкістю. Час пришестя модернізації різний, діти і пасинки модернізації зустрічають її не одночасно.

Нерідко існує досить глибокий конфлікт інтересів тих, хто встиг, і тих, хто спізнився. Якщо ті, що спізнилися, можуть увійти в новий устрій лише як співвітчизники більш привілейованих попередників, які вже навчилися споживати заборонений плід, вони приречені на гостре почуття неповноцінності. Якщо вони здатні культурно відокремитися від своїх гнобителів та експлуататорів, дуже корисним для них, за сприятливих умов, буде відокремитися також політично і модернізуватися під власним прапором і на власній суверенній території. Тут вони зможуть захистити свої можливості для розвитку від смертельно небезпечної конкуренції, тут їхній діалект стає державною мовою, якою пишаються, замість того, щоб приховувати її як ознаку відсталості й селянської обмеженості. В цій новій одиниці, яка на основі певної культури намагається перетворитися на "націю", кращі умови має також інтелігенція, яка може монополізувати найпривабливіші посади, замість змагатися за них з численнішими і краще влаштованими представниками панівної групи попереднього політичного утворення.

Фактично, це одна з найтиповіших і найпоширеніших форм націоналізму: зокрема, німецький націоналізм поставав саме у такий спосіб, не просто як гердерівський протекціонізм щодо сільських культур і як лістівський протекціонізм щодо місцевої промисловості та нової буржуазії. Карл Маркс вважав, що німецька буржуазія не має шансів у боротьбі з британською чи французькою, отже, він закликав до того, щоб оминути цей етап і прямувати до Революції та нової стадії суспільного розвитку. Фрідріх Ліст думав інакше, і саме його курс був прийнятий, і саме він не лише "лукавив" (listig), а й мав рацію, про що чудово написав Роман Шпорлюк 1.



1 Йдеться про фу слів довкола прізвища Фрідріха Ліста. Докладніше про ідеологічний діалог Маркса і Ліста див.: Шпорлюк Р. Комунізм і націоналізм. Карл Маркс проти Фрідріха Ліста. — К., 1998. (Прим. перекл.)



Тут йдеться не лише про відсталі народи, які мають виразний інтерес у відокремленні і створенні нової та конкурентної національної високої культури, що прагне власної держави. В межах старого устрою зберігаються також економічно розвинуті та високоосвічені міські верстви, які за сприятливих умов мають привілей політичного захисту. Монархові вигідно бачити економічну владу, зосереджену в руках міської, ізольованої верстви, позбавленої власних політичних амбіцій і військової сили: багатство в таких руках значно безпечніше для нього, ніж той самий ресурс у руках, скажімо, васалів-селюків, призвичаєних до володіння зброєю. Однак за модерного устрою йому стає дедалі важче протегувати цим верствам: їхня ізольованість і винятковість порушуються, і велика кількість населення вже не хоче залишатися на землі і не цурається торгівлі. Їхню заздрісність і невдоволення можна вгамувати, позбавляючи старі спеціалізовані меншини їхньої монополії в певних сферах, і воднораз — їхнього захисту. Отже, хоча ці міські освічені спеціалізовані групи найкраще пристосовані до нових умов, їхня перевага стає дуже небезпечною для них політично. Вони приречені стати об’єктами етнічних чисток. А тому вони також мають неабиякий інтерес у створенні власних територіальних політичних одиниць, у яких знайдуть захист. Брак придатної для цього території може бути суттєвою проблемою, але мотивація є такою сильною, що цю проблему успішно розв’язують.

Підсумуємо: поряд з такими чинниками, як "нерівність земної поверхні" та інерція виживання основних культурних груп (особливо тих, які наділені писемністю та інституціями, що тривалий час підтримували їхню високу культуру), існує чимало інших істотних причин, які за індустріального устрою уможливлюють появу багатьох, а не одної всеохопної культури. Можливо, колись настане її час, майбутнє покаже. Однак поки що ми спостерігаємо процес заміни колосального культурного розмаїття обмеженою кількістю високих культур з політичними претензіями. Це епоха націоналізму. Ми не могли передбачити її настання, але тепер, з позиції сьогоднішнього знання, ми можемо її зрозуміти.


















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.