Попередня     Головна     Наступна





12. РЕЛІГІЯ І КУЛЬТУРА



Головним об’єктом нашої уваги був індустріалізм як відправний пункт націоналізму. Мобільне суспільство зі спільною високою (кодифікованою, писемною) культурою в міру того, як слугує основним знаряддям організації праці, покладає в основу членства не статус, а культуру або відповідність цій культурі (відому як "корені"). Це членство, чи набір ознак, який визначає членство, стає найціннішим набутком особистості, оскільки буквально є передумовою доступу до всього. Відповідно, головна політична турбота — забезпечення відповідності власної (високої) культури тій культурі, якою користуються навколишні бюрократії (які в сучасному світі майже завжди користуються однаковою мовою: минули ті часи, коли клірики, солдати, купці тощо розмовляли різними мовами). Отже, якщо існує відмінність між мовою особистості і мовою суспільного оточення, людина стає або націоналістом, або асимілятором, або тим і тим водночас.

Утім, визнаючи індустріалізм головною рушійною силою, що створює ці умови, слід згадати інші суспільні явища, які супроводжують його або з’являються незалежно від нього, проте зумовлюють такі самі наслідки. Назвемо два з них, що мають особливе значення: бюрократизація і релігія "протестантського типу". Бюрократизація імперії означає, що центр, замість призначати на посади місцевих урядників представників регіональних кланів, присилає на ці посади власних людей. Ці чиновники отримують однакову підготовку, запроваджують однакові закони і правила і спілкуються одне з одним і з центром за допомогою однієї мови і за до однаковими правилами. Якщо ця бюрократія існує тривалий час і є ефективною, її мова може стати мовою всього суспільства, іноді навіть мовою сімейного життя. Щось подібне сталося з мовою китайською імперії Хань, латиною Західної Римської імперії та грецькою Східної Римської імперії і Візантії.

Інше явище, яке нас цікавить, — релігія "протестантського типу". Релігія є протестантською, якщо вона заперечує або різко обмежує посередництво між паствою і Богом, фактично перетворюючи усіх віруючих на священиків: відбувається універсалізація духовенства, кожна людина може бути священнослужителем для себе. Крім того, цей тип релігії зосереджується передусім на вірі, доктрині та священних текстах, а не на обрядах і "тлумаченнях". Щоб вірити по-справжньому, людина має знати, у що вона вірить; якщо вона є власним духівником, то повинна мати доступ до божественного; оскільки цей доступ можливий через Святе Письмо, вона повинна вміти читати. Цей логічний ряд перетворив протестантизм на потужний чинник поширення письменності. Трансформуючи священні тексти у народну мову, протестантизм скоротив шлях до спасіння, зробив його доступнішим. При цьому він не лише поширив Слово Боже у "низах", він також підніс діалект, народну мову до рівня високої культури. Якщо віруючий має дізнатися про шлях до спасіння власною мовою, ця мова потребуватиме власного алфавіту, вона має бути стандартизована такою мірою, щоб уможливити друкування книжок.

Таким чином, протестантизм трансформує для власних потреб селянський діалект у "реальну", кодифіковану мову, пристосовану для передання інформації позаконтекстуально, на відстані, в середовищі численного анонімного населення. Те, за що пізніше змагається націоналізм, протестантизм робить раніше і початково, у політично нейтральний спосіб.

Протестантизм, намагаючись піднести релігію, підносить суспільний статус діалекту, перетворюючи його на мову високої культури. У такий спосіб він готує ґрунт для виникнення нації, яка може зберегти зв’язок з цією релігією, може втратити його або може частково визначати себе в рамках ставлення до відповідної віри. Натомість націоналізм просуває діалект у напрямі високої культури і може користуватися допомогою релігії, яка вже чимало зробила для формування літературної мови — служителі цієї релігії вже можуть бути опорою в національному і релігійному місіонерстві. Ці два процеси переплітаються, але водночас кожний має власну логіку. Бернард Шоу показав це на прикладі святої Жанни: церква засудила її до спалення як протестантку, англійці — як націоналістку. В його версії вона була тим і тим водночас (хоча й не співчувала гуситам, історична роль яких набагато виразніше демонструє це неоднозначне співвідношення між протестантизмом і націоналізмом).

Ці два явища — націоналізм і протестантизм — і пов’язані з ними процеси позначені очевидною подібністю як в їхніх основоположних ідеях, так і в суспільних наслідках. І все ж однією з найважливіших ознак європейської історії є те, що загалом ці дві течії відокремлені: Епоха Націоналізму в Європі є також Епохою Секуляризації. Націоналісти люблять свою культуру тому, що вони люблять свою культуру, а не тому, що вона є мовою їхньої релігії. Вони можуть віддавати належне своїй релігії і вірі тому, що вона, за визначенням, є вираженням їхньої національної культури і характеру; вони можуть бути вдячними церкві за те, що вона зберегла мову, яка могла б зникнути, проте релігію, у підсумку, вони цінують як засіб, що допомагає утриматися спільноті, а не як самостійне самодостатнє явище.

Таке узагальнення, що назагал є справедливим для Європи в цілому, без сумніву, має певні винятки. Французький шовінізм, зокрема, нерідко мав виразний домішок войовничого католицизму; важко відокремити польський католицизм і націоналізм; деякі нації, наприклад серби, хорвати і босняки, майже всуціль визначаються і відрізняються своєю релігією (навіть якщо її втрачено), будучи дуже близькими за мовними і "расовими" ознаками з тими "націями", з якими вони перебувають у стані конфлікту. Втім, ці винятки не спростовують згаданого узагальнення. Поляк, за визначенням, може бути католиком (серед поляків є невелика кількість колись досить численних протестантів — і їх не можна звинуватити у браку патріотизму), і цілком очевидно, що церква відіграла неоціненну роль "держави в державі" під час протистояння з комунізмом; проте варто з’ясувати, з чим ми маємо справу — з вірою як такою чи з символом національної свідомості 1.



1 Mach Z. National symbols in the context of ritual: the Polish example // Journal of the Anthropological Society of Oxford. — 1995. — №16. — PP. 19-34.



Поляки могли успішно скористатися релігією та її організацією у боротьбі з комуністичним режимом, що дало їм змогу зробити істотний внесок у його ліквідацію; однак у цьому випадку йдеться радше про націоналізм, що використовує релігію, ніж про протилежний варіант.

Досі ми розглядали переважно європейський досвід. Чи є він універсальним? Розвиток ісламу в XX ст. свідчить про наявність інших можливостей.















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.