Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


[Грамоты великих князей литовских с 1390 по 1569 год / Под ред. В. Антоновича и К. Козловского. — К., 1868. — С. 21-42.]

Попередня     Головна     Наступна





11.

Грамота великаго князя Александра земянину Федору Блищановичу на земли — Телошовщизну и Царевщину, находящіяся въ Овручскомъ повЂтЂ. 1498 года, октября 13, Подтвержденіе этой грамоты Сигизмундомъ III, 1601 года, февраля 27 дня.


Roku tysiąc sedmset trzydziestego szóstego, miesięca decembris trzynastego dnia.


Na urzędzie grodskim, w miescie iego krolewskoy mosci Żitommirzu, przede mną, Wawrzyńcem Walewskim — Lewkowskim, namiesnikiem protunc /22/ podwoiewództwa y vices regentem gredzkim generału wojewodztwa Kijowskiego, y xięgami nineyszemi, grodskimi, Kijowskimi comparens personaliter wielmożny jegomosć, xiądz Andrzey Bieniecki, archymandrita Owrucki, officiał metropolyi Kijovskiey, extrakt z xiąg metryki koronnej authentice wydany, z wpisaniem w nim potwierdzenia Werowszczycom ziemi Teleszowszyzny y Carowszczyzny służącego, ratione introcontentorurn, dla wpisania do xiąg ninieyszych podał, de tenore tali. Augustus tertius, Dei gratia rex Poloniae, magnus dux Lituaniae, Russiae, Prussiae, Mazoviae, Samogitiae, Kijowiae, Wolyniae, Podoliae, Podlasiae, Livoniae, Smolensciae, Severiae, Czernichoviaeque, nec non hereditarius, dux Saxoniae princeps et elector. Significamus presentibus literis nostris, quorum interest universis et singulis, reperiri in actis metrices regni privilegium confirmationis, ruthenico charactere scriptum, tenoris sequentis. Жигмунд третій ознаймуемъ etc. Билъ намъ чоломъ земенынъ земли Кіевской, Иванъ Степановичъ Веровчичъ самъ отъ себе и именемъ отца своего, Степана Веровчица, отчицовъ и державецъ добръ Телешовчизны и Царовщизны, и покладалъ передъ нами лыстъ светоблывои памяты короля его мылости Александра, продка нашого, зъ печатыю его королевской милости, которымъ король, его милость, Федорови Блищановичови, зъ братіею его, земли — Телешовщизну и Царевщизну предкомъ ихъ потвердыты рачилъ, по которыхъ оны, будучи у спокойномъ держанью, уживанью, просылы насъ черезъ некоторыхъ пановъ радъ и урадныковъ нашихъ, абы есмо оны, до ведомости нашой господарской припустывши, лыстомъ нашимъ потвердылы, который такъ ся въ себе маетъ: »Самъ Александеръ, Божою милостью, великий князь Литовскій, Русскій, Жмудскій и инныхъ. Былъ намъ чоломъ земенынъ Вруцкий, на имя Θедоръ Блыщановичъ, зъ братіею своею и покладалъ передъ нами лыстъ отца нашого, короля его милости, штожъ панъ Мартынъ Гаштолтовичъ пооднымалъ былъ у ныхъ земли отчизные, на ймя — Телешовщизну и Царевщизну, и отецъ нашъ, король его милость, казалъ имъ тые земли ихъ зася пооддаваты и на то передъ намы лыстъ отца нашего, короля его мылости, показовалы и тежъ пана Мартына Гаштолтовича, и били намъ чоломъ, абыхмо имъ тые земли ихъ отчизные и дворища, которые маютъ въ Овруцкомъ месте, потвердылы сымъ нашимъ лыстомъ; ино мы имъ тые земли ихъ отчизные и дворища подтверждаемъ нинейшимъ лыстомъ, нехай оны тые земли свои держатъ со всимъ тымъ, як ся тыи земли и дворища во всемъ маютъ, а намъ службу земскую служатъ конно, збройно, /23/ посполу зъ иншими земями вруцкими. Пысанъ въ Мозыри, октоврія трынадцятого дня, индыкта первого; у того лысту печать притыснена. A так мы, государь, выдечи прозбу и чоломбитіе его слушное, ведлугъ права посполитого и привилею, обывателемъ князства Кіевского на унію данного, повинное и на чоломбитіе ихъ, людей украинныхъ, небезпеченствомъ отъ Москвы и татаръ притеклыхъ (sic) чинечи, преречонныхъ земянъ нашихъ, Веровчицовъ, и потомковъ ихъ при тыхъ добрахъ — Телешовщизни и Царовщизни, также при всехъ и вшелякихъ, здавна и теперъ въ собе маючихъ, належностяхъ и пожиткахъ, въ границахъ и межахъ старожитныхъ, на особлывыхъ листехъ передъ нами показованныхъ, заставивши и заховуючи вверху писаный лыстъ предка нашого во всихъ его члонкахъ и артыкулехъ Веровчицомъ и ихъ потомкомъ тыле, иле намъ того право посполитое позволяетъ, з владзы нашой королевской — потвержаемъ и умоцняемъ симъ лыстомъ нашимъ, который, для большой виры и твердости, рукою нашою подписавши, печать коронную къ нему есмо приложиты росказалы. Пысанъ в ВаршавЂ, на сеймЂ валномъ коронномъ, року отъ нароженія Сына Божого тысяча шессотъ первого, месяца февраля двадцять семого дня, а кролевствъ нашихъ: польского чотырнадцятого, а шведского осмого року, Sigismundus Rex; Zachariasz Jełowicki. Quod ejusmodi confirmatum privilegium, ruthenico charactere scriptum, prout in aetis metrices regni continetur, nos fideliter describi et parti postulanti ruthentice extradi permisimus; in quorum fidem presentibus sigillum regni est appressum. Actum Varsaviae, feria secunda in vigilia festi sanctorum omnium, die scilicet trigesima prima mensis octobris, anno Domini millesimo septingentesimo trigesimo quinto, regni vero nostri anno tertio. U tego extractu, z xiąg metryki koronney authentice, wydanego przy pieczęci przyciśnioney podpis ręki jaśnie wielmożnego podcanclerzego taki: Ioannes in Lipe Lipski, episcopus Cracoviensis, dux Severine, procancellarius regni. (Locus sigilli). Z drugiey zaś strony pieczęci przypisek w te słowa: relalia illustrissimi, excelentissimi et reverendissimi domini, domini Ioanis in Lipe Lipski, episcopi Cracoviensis, lucis Severiae, procancellarii regni. Potwierdzenie zaś tak się w sobie ma: ex actis anni millesimi sexagentesimi primi potwierdzenie Werowczycom ziemie Teleszowszczyzny y Carowszczyzny. Który że to extrakt, za podaniem y prosbą wyż mianowaney osoby podawaiacey, a za moim urzędowym przyięciem, słowo w słowo, iak się w sobie ma, do xiąg ninieyszych iest ingrossowany.


Книга Кіевская, гродская, 1736, 47, листъ 308. /24/






12.

Грамоты великихъ князей: Александра 1499 года, марта 24 дня, Сигизмунда I и Сигизмунда II, а равно и другихъ лицъ, Кіевскому Михайловскому Златоверхому монастырю, на имЂнія.


Roku tysiąc siedmset trzydziestego szostego, miesiąca decembris trzynastego dnia.


Na urzędzie grodskim, w mieście iego krolewskiej mosci Żytomiżu, przedemna, Wawrzyńcem Lewkowskim, namiestnikiem protunc grodskim y xięgami ninieyszemi, grodskimi, Kijowskimi comparens personaliter W jego mosć xiądz Andrzey Bieniecki, archimandryta Owrucki, official metropoliy kiowskiey, extrakt z xiąg metriki koronnej, authentice wydany, z wpisaniem w im konfirmacyi prawa monasterowi swiętego Michała Kiowskiemu słuzącey, ratione introcontentorum, dla wpisana do xiąg ninieyszych per oblatam podał, de tenore tali: Augustus tertius, Dei gratia rex Poloniae, magnus dux Lithuaniae, Russiae, Prussiae, Masoviae, Samogitiae, Kioviae, Vołhyniae, Podoliae, Livoniae, Smolensciae, Severiae, Czerniechoviaeque, nec non haereditarius dux Saxoniae et princeps elector. Significamus presentibus literis nostris, quorum interest, universis et singulis, reperiri in actis metrices regni previlegium confirmationis, ruthenico charactere scriptum, tenoris sequentis: Жикгимонтъ Августъ etc. Ознаймуемъ симъ нашимъ листомъ всимъ посполите и каждому зъ особна, нинешнымъ и на потомъ будучимъ, кому колвекъ будеть потреба то ведати. Присылалъ до насъ игуменъ Захаріа монастыра святого Мыхайла золотоверхого, зъ Кіева, зо всею братіею, чернцами тамошними, и покладали передъ нами лыстовъ розныхъ паперовыхъ трынадцатъ, а четвертыйнадцатья паргаменовый, даныны й потверженый продковъ нашихъ: листы никоторыхъ особъ записанные купчые земенные на селища, земли, кгрунты, поля, селы, пущы, дерево бортне, реки, озера, ловы всякые, сеножаты и иные пожытки, к тому монастеру належачие, чого они и теперъ въ спокойномъ держаню суть; которые ижъ ся отъ старосты подралы и обавьяючися оныи, абы и до конца не попсовалыся, што хотечи моцно обвароваты и въ целосты по себЂ на потомные вечные часы церкви Божои заховаты, звлаща ижъ часовъ недавнихъ земля Киевская черезъ насъ ку коруне полской привержена /25/ естъ; для того били намъ чоломъ, абы-смо уси оные листы и права ихъ при моцы зоставилы и, у потверженье наше приведши, тымъ на вечность утвердили и дали имъ на то за печатю коронною нашъ лыстъ ино мы, тых лыстовъ оглядавши, а для широкости пысма ихъ слово отъ слова въ потверженье наше не вкладаючи, велели есмо порадне а вкротце усю речъ, што ся въ ныхъ замыкаетъ, въ семъ нашомъ лысте выписаты, которое то въ собе маютъ: Першій лыстъ короля его мылосты Александра, стрыя нашого, подъ датою мисяця марта двадцять четвертого дня, индыкта второго, пысаный до воеводы Кіевского, князя Дмитрія Путятыча, которымъ его мылость, — за чоломъ-быемъ игумена Іоана светого Мыхайла Золотоверхаго въ Кіеве, ведле суда того воеводы кіевского, маршалка своего, наместныка вытебского, пана Станислава Глебовича, который онъ зъ двореныномъ его мылосты Михайломъ Галыномъ передъ намы мелъ, — островъ церковный на нызъ Днепра и реку Ржавець къ тому манастырю надаты и потвердыты рачылъ, же въ то всьо ныхто уступоваты не маетъ. Другый листъ короля его милости Жигмунта, славнои памьяти отца нашого, справы Коптя писара изъ его милостю за чоломъ-бытыемъ того-жъ пререченого игумена, — к тому монастыру Золотоверхому, ведле лысту и потверженья короля Александра, оный же островъ на нызъ Днепра и рику Ржавець потверждаты рачилъ; писаный под датою місяца іюня четвертого-надцять дня. Третій лыстъ короля Жикгимонта, подъ датою четвертого-надцять дня марца, индыкта десятого: тымъ лыстомъ его мылость, за чоломъ-бытіемъ игумена Макарія и всихъ чернцовъ монастыря святого Михайла Золотоверхого, ведле данины воеводы Кіевского, пана Андрея Немировича, — заломъ пустый у Черторыи на верхнемъ конце со сеножатю — по жерело Лысянкое и по Городовое озера, а по речку Радунку и по Чорторыю, а отъ жерела Лисянкого на левую сторону ку Днепру, — того всего на две стрелены, ку той церкви Божой игумену Макару и на потомъ-будучимъ игуменомъ зоставуючи, потвердылъ той лыстъ, зъ подписомъ руки его милосты королевской. Справа Коптія пысаря. Четвертый лыстъ воеводы Кіевского Андрея Немировича зъ датою novembra трыдцятого дня, индыкта четвертого; где пишетъ, ижъ, — за прозбою игумена святого Мыхайла Золотоверхого Макарія, выдячи быти безъ шкоды господарское и замковое, и для богомолія господарского Жикгимунда короля и для убожства тоей церквы, абы хвала Божая не уставала, — придалъ къ тому манастырю селищо пустое, на имя Селимонов-/26/щизна, въ Товстомъ Лиси, зо всимъ съ тымъ, што къ той пустовщизне прислухаетъ и якося зъ которымы даходы здавна въ собе маетъ, съ которое хоживало на Кіевъ по две кади меду. Пьятый лыстъ короля Жикгимунда: потверженіе на тую пустовщизну Селымоновщизну, водле даты вышей-мененое небощика Немировича за причиную егожъ, — ижъ въ тое селищо воеводамъ Кіевскимъ и никому уступоватыся не надобе. Дата февраля двадцять третяго, индыкта четвертого, при бытности подскарбього земского пана Аврама Езуфтовича, старосты жмудского, справы Коптя писара. Шостый лыстъ короля Жигмунта, пысаный до воеводы кіевского Немировича и на потомъ будучихъ воеводъ кіевскихъ: ижъ его мылость, зъ ласкы своеи, — за причиною тогожъ Немировича, а за прозбою игумена манастыра Злотоверхого Макарія, — рачилъ даты къ той церкви Божой поле городовое за валомъ пробытымъ, ижъ тотъ игуменъ и напотомъ будучіе маютъ тое поле держаты, а воеводы тамошніе не маютъ ся въ то уступаты. Дата, лита Божого нароженья, тысяча пятъсотъ двадцать второго, индыкта десятого; у того лысту подпись руки господарское, справа воеводы Выленского, канцлера, старосты Белицкого и Мозырского, пана Олбрахта Мартыновича Гаштолда. Копоть пысаръ. Семый лыстъ помененогожъ воеводы Кіевского Немировича, подъ датою ноября тридцятого дня, въ которомъ пишетъ: ижъ што которую ниву, вышей-мененое поле за пробитымъ валомъ, — по правой стороне дорогы подле самого валу и до Кудрявца, у верхъ Кудрявцовъ до долины Глубокой, а отъ Глубокой долины просто до Софійской долины, што идетъ одъ Лыбеди Софейскою долыною у верхъ самого валу, — король, его милость, Жикгимонтъ, къ манастыру святого Михайла Злотоверхого даты рачилъ; ино онъ, за росказаніемъ господарскимъ, овой даты, игумена и всихъ церковъ въ то увезаль и къ манастыру подалъ. Осмый лыстъ короля Жикгмунда на паргамыни зъ завесистою печатію великого князства Литовскаго, пысаный подъ датою, въ лЂто семое тысяча двадцать четвертого, місяца марца тридцать первого дня, индыкта четвертого, при бытности старосты Берестейского, Лыдзского и Мозырского, пана Юрія Илинича, а подскарбего земского, старосты Ковенского, пана Аврама Езуфовича; справа Гринка Громыкы, которымъ его милость, зъ ласки своей, за (прозбою?) пановъ радъ, за чоломъ-бытіемъ толмача своего татарского, Макара Івашковича, орменина кіевского, и за его верные службы, которые онъ часто-кратъ, въ потребахъ господарскихъ и земскихъ до орды Ђздячи, зъ себе по-/27/казывалъ, водле лысту и даты воеводы Кіевского Андрея Немировича в волости Белосороцкой, — селища Лысковщизны и землицу пагорную, — зъ пашеными землями, зъ сеножатмы, зъ лесы, зъ бортною землею, зъ озеры, зъ реками, зъ Ђжи, зь ловы зверинными и пташими, и зовсимъ, што къ тому з стародавна прислухало, вызволивши одъ подводъ и одъ всихъ тяглыхъ повинностей, што зъ того селища и землици бывало, — на вечность оному толмачу самому, жоне и ихъ дЂтемъ, и на потомъ будучимъ щадкамъ, подтвердылъ и при томъ зоставылъ. Девьятый лыстъ, на Александрійскомь папери пысаный, тогожъ короля Жикгмунта, подъ датою лита Божого нароженья тысяча пятсотъ сорокъ третього, мисяца декабря осмого дня, индыкта первого, при бытности старосты луцкого, маршалка господарского, князя Андрея Михайловича Коширского; справа Мыхайла писаря, где сведчитъ: ижъ две службы людей на Припети увъ Ореючахъ, на имя Лысковщизну и Погонную, то естъ выше-мененое селищо и землицю у волости Сороцкой, игуменъ светого Михайла Золотоверхого, небощикъ Макарія, купилъ за сто копъ грошей литовскои монеты у толмача помененного, Макара Орменина, на штожъ оный Макаръ привилей верху-опысаный, за которымъ то самъ держалъ, и лысты свои продажные къ церкви Божой подалъ; то-пакъ за живота своего воевода Кіевскый Немиричъ тотъ привилей до себе взялъ, а по смерти его панъ Станыславъ Довойно черезъ рукы неякого Тронца орменина Макаровой то отдалъ, за которымъ она, черезъ продажу мужа своего, о тые ся д†службе людей упоминала, ино, на он-часъ будучи игуменъ манастыря Злотоверхого Гарасимъ, лысты купчие Макара орменына, ижъ на вечность тые люды церкви Божой продалъ, передъ справою воеводы Кіевского, преречонымъ княземъ Андреемъ Коширскимъ, и передъ иншими людьми добрыми, земяны кіевскими, покладалъ; а потомъ, кгды оный, игуменъ Герасимъ змерлъ, токгды князь Коширскій оный манастыръ неякому Подопрысвету далъ, который черезъ полъ року мешкавши, зъ манастыра прочъ утеклъ, тые лысты купчіе на оные люды и на нывы церковные въ Кіеве за валомъ и у валу зъ собою побралъ, або нетъ-видома, где подевалъ, и великие шкоды починылъ, — што все князь Коширскій, зъ земянами своимы вызнаваючи, на то лыстъ свой церкви Божой далъ, подъ датою лита Божого нароженія, тысяча пятсотъ сорокъ второго мисяца іюля семого дня, индыкта первого, который зъ росказанья его кролевской мылости, за чоломъ-бытіемъ игумена Филарета и всихъ /28/ чернцовъ оного манастыря Золотоверхого, въ томъ лысте его милости одъ слова до слова вписанъ естъ. Въ томъ лысти своемъ князь Коширскій, широко выписуючи то усе, яко вышей поменено, сознаваетъ, ижъ оные листы зъ земяны Кіевскими не разъ видаль, але потомъ яко Подоприсветъ зъ манастыра утеклъ, знайты ихъ у схованни церковномъ не могли; ино король Жикмунтъ, на томъ переставаючи, водле сознання князя Коширского и земянъ Кіевскихъ, обачачи, же тые листы купчие на люди отъ Ормянина и на нывы церковные за валомъ и у валу были, а черезъ того игумена затрачены, што, ижъ передъ тымъ и на тотъ часъ ку церкви Божой держано было, водле давного держання при оныхъ людяхъ на Припети и нывахъ помененыхъ у Кіеве игумена и чернцовъ святого Михаила Злотоверхого зоставилъ, ижъ мають оны то къ тому манастырю держати и уживати водле того, яко и первей то держали. Десятый лыстъ вызнаный Семена Александровича Кмыты, который вызнаваетъ: ижъ онъ мЂлъ землю свою въ повете кіевскомъ подъ Овручомъ, на имя Голубцевичи, посполите въ судереви по половыци зъ землею манастыря святого Михайла Золотоверхого, и другую землю подъ Чорнобилемъ въ Товстомъ Лиси, на имя Жолоктавскую, обрубную, также въ судереви, по половицю зъ землею манастырскою селища Селивановского; а такъ игуменъ Семеонъ зо всимы чернцями того манастыря Золотоверхого и церкви, видячи, ижъ тая земла Жолоктаевская къ земли ихъ къ селищу Селивоновскому и ку иншимъ именямъ манастырскимъ прилегла, а земля ихъ манастырская Голубеевиче, которую онъ по половице даржалъ, ему прилегла, — за ведомостію и листомъ дожительнымъ (sic) воеводы Кіевского, маршалка земли волынской, старосты володимірского, князя Константина Константиновыча Острожсского, — бачачи безъ шкоды церковной, намовившися, мену межи собою учынилы: а тую землю манастырскую Голубевичи половыну свою, яко ся тая земля зъ давныхъ часовъ въ собе маетъ, зъ двемя чоловики на той земли, на имя — Хомою а Ильею, зъ даню ихъ грошовою и медовою, што даваты повынны, — то есть грошей готовыхъ сорокъ а меду полторы кади, — и зо всемы ыншими пожытки и доходы, ему самому и потомству его зодного (sic) тамъ пустыты, держаты, уживаты вечными часы поступылы, лыстомъ своимъ запысалы; а онъ тежъ имъ на протывко того въ Толстомъ Леси тую землю свою Залоктоевскую, што есть там зъ землею ихъ манастырскою посполъ, зъ двома чоловики на имя — зъ Яковомъ Рудкевичомъ, а Логовиномъ, зъ даню /29/ медовою и грошовою, которую оны повынни даваты — то есть-грошей готовыхъ дви копы, а две кади меду присного кіевской меры — и зо всякими иншими пожыткы и доходы, зъ того села приходячимы, также вотмене съ одного местья, держаты, ужываты вечнымы часы непорушно къ манастыру пустылъ и тымъ лыстомъ своимъ умоцнылъ, описуючися самъ зъ потомствомъ своимъ и хтобы потомъ тую землю Голубейцускую, одъ манастыра замененную, держалъ, еслыбы блызкіе кревные его и хто жъ колвекъ въ той заменъ его земли Золоктаевской церкви Божой переказу чынылъ, або того поискивалъ, — ижъ маютъ то очищаты, яко власность свою у каждого права. Якожъ Семенъ Кмыта игумену и чернцомъ того манастыра далъ тотъ свой лыстъ за своею печатію и за печатмы людей добрыхъ и тую дей оны замену на уради нашомъ воеводства кіевскаго, передъ воеводою кіевскимъ, княземъ Константыномъ Острожскимъ, оповедалы и до книгъ запысалы, дата у того лысту лита Божого нароженія тысяча пятсотъ шесдесятъ первого, мисяца февраля первого дня. Одинадцатый лыстъ того-то воеводы кіевского, князя Константына Острожскаго, которымъ, видячи быти безъ шкоды церковной, дозволылъ игумену и чернцомъ светого Мыхаила Золотоверхого вышей-мененую замену зъ Семеномъ Кмытою учиныты; дата лита Божого нароженія тысяча пятсотъ шестдесятъ первого, мисяца сентембра двадцятъ четвертого дня. Вторыйнадцять лыстъ вызнаны Семена Гринкевича, земянына повету кіевского, подъ датою лета Божого нароженія тысяча пятсотъ шесдесятъ первого, мисяца декабря третего дня, за печатію его и за печатмы людей добрыхъ, который зъ жоною своею, Зофіею Петровною Грабіянкою, вызнаваетъ: ижъ продалъ обель (sic) власное селыщо свое, добре набытое, на имя Глывайкое, въ кіевскомъ повете грунтомъ лежачее, прозверху реки Бобрицы и другой речки Отеневки, ку манастыру светого Мыхайла Золотоверхого — игумену Семіону и всимъ старцемъ тамошнимъ эа певную суму пинязей — за тридцятъ копъ грошей лытовскихъ — зъ землямы пашными, бортными, зъ лесы, зъ дубровами, зъ данею медовою, грошовою, и зо всемы доходы и пожитки, ничого тамъ на себе не зоставуючи, яко ся то здавна въ собе маетъ, и яжо то онъ самъ и продкове его держалы; на вечные часы вырекаючися, — ижъ онъ самъ, его жона и диты и некоторые блызкіе ихъ тоей продажы его отъ манастыря отниматы и того вжо доходыты немогутъ и, если бы хтоколвекъ зъ ныхъ самыхъ и потомковъ ихъ, альбо хто зъ стороны, въ томъ селыщи и кгрунте его церкви Божей переказу /30/ чынылъ и тамъ што кгрунту его отыймовалъ, — таковый кождый заруки на господара пятдесятъ копъ грошей, а выны замковой на пана воеводу кіевского тридцятъ копъ грошей выненъ будетъ заплатыты; а особлыво обвязался Семенъ Гринкевичъ зъ жоною своею уси шкоды и наклады того манастыря въ томъ заступоваты и оное селыщо Глыванское, землы и пожыткы ихъ, своимъ накладомъ у кождого права очыщаты и къ тому манастыру поступоваты: бо дей ани для чого иншого, ани для браня сумы пинязей вышей мененное, тое селыщо Глыванское съ манастыру пустылы, одно — для богомолія своего и родителей своихъ вечыстого; гдыжъ тое селыщо и ку грунтомъ монастырскимъ притекло, а ижъ-ды оны лыстовъ и твердостей на тое селыщо Глыванское къ церкви Божой не далы, то для тыхъ причинъ, же зъ иншими землями именій ихъ оное селыщо Глыванское естъ опысано. Третійнадцать лыстъ. Выпысъ зъ книгъ замку кіевского, лета Божого нароженія тысяча пятсотъ шесдесятъ третяго, мисяца декабра двадцятъ осмого дня, за печатю справы, на онъ чась воеводы кіевского, старосты кремянецкого, княжя Мыколая Андреевича Збаражского: оповеданье и вызнанье на томъ уряде кіевскомъ помененного Семена Гринкевича, о проданье селыща въ верху опысанного Глывацкого съ манастыру, въ которомъ упысы и тотъ лыстъ его продажный ввесь упысанъ естъ. Четвертыйнадцать лыстъ Богдана Степановича Дублянского, за печатю его и за печатмы людей добрыхъ, пысаный подъ датою лета Божого нароженія тысяча пятсотъ пьяддесятъ семого, мисяца ноября третягонадцять дня, которымъ посполу зъ сестрою своею Федею Золотушанною, вызнаваютъ: ижъ оны землю свою отчизную и дедызную, на имя Юревскую на Вилы речце, обаполъ речки обоимъ сторонамъ, продалы Семену Мелешковичу, мещаныну Кіевскому, самому, жоне и ихъ потомкамъ, за пьятдесятъ копъ грошей, обель вечно и николы непорушно, — землю пашную, бортную, и сеножаты зъ дубровами, и пашнями, и съ припаши, полями, бобровыми гоны, ловы зверинными и пташими, и зо всими иншими входы и пожитки, здавна къ тому прислухаючими, ничого на себЂ и на близкихъ своихъ не зоставуючи; але оддаваючи и даючи вольность — оддаты, продаты, на церковъ запысаты и тымъ, яко власностію своею, шафоваты. A где бы оны сами, албо хто зъ близкихъ ихъ хотелъ Семена Мелешкевича зъ тоеи земли рушаты, на такового положылы выну платыты: на замокъ Кіевскій сто копъ грошей, а воеводЂ Кіевскому пьятдесятъ копъ грошей, а Семену Мелешковичу /31/ грошъ грошомъ навезаты; тоежъ тые земли подъ нымъ искати. Ино повидылы передъ нами игуменъ Захарія и уси чернцы святого Мыхайла Золотоверхого: ижъ тую Юревщизну Семенъ Гришковичъ, отъ Богдана Дублянского купленную, по животе своемъ на милосердный учинокъ ку церкви Божой, святому Мыхайлу Золотоверхому, правомъ своимъ записалъ, у вечность пустывши; лыстъ свой запысный и тотъ лыстъ продажный Дублянского и сестры его, вышей въ семъ нашомъ лысте опысаный, ку церкви Божой подалъ; то пакъ-дей, приходомъ часу небезпечного, яко то на Украйне частокротъ бываетъ, записъ власный Грынковичовъ на Юревцы згинуть, — ведже оны, за лыстом продажнымъ Семена Гринковича, и теперъ того въ спокойномъ держанью и уживанью суть, — для того особливе былы оны намъ чоломъ, абы есмо и тую землю Юревскую въ потверженье нами привелы и то имъ на вечность утвердылы. A так мы, Жигмунтъ Августъ, король передъ-речоный, вси оные лысты, передъ нами отъ игумена Захаріи и всихъ чернцовъ манастыра светого Михаила Золотоверхого покладыные и выше въ семъ нашомъ лысти выпысаные, за которыми ижъ оны — людей, селыщъ, земль, грунтовъ, поль, лесовъ, пущъ, дерева бортного, сеножатей, рекъ, озеръ, всякихъ лововъ и инныхъ всихъ пожитковъ и доходовъ, къ тому манастыру належачихъ, яко здавна так и на сей часъ въ спокойномъ держанью и уживанью, кромъ всякого прынагабання — суть, — за слушные прынявши, а чынячи то для церкви Божой, при моцы, ничымъ не нарушаючи, заховуемъ, и то на вси потомніе вечные часы утверждаемъ и при манастыри святого Михайла Золотоверхого Кіевского зоставили есмо и сымъ лыстомъ нашимъ зоставуемъ и умоцняемъ: маетъ игуменъ теперешній и напотомъ будучіе игумены тамошные, со всею братіею чернцами, вси тіе лугы, селыща, земли, кгрунты, воды — а меновите и землю Юревскую, отъ Семена Гринковича на тотъ манастыръ записанную — и уси пожыткы вышей-опысаные, водле оныхъ лыстовъ старыхъ, за симъ теперешнимъ лыстомъ потверженымъ нашимъ, къ тому манастыру Михайловскому Золотоверхому держаты и уживаты, слушне и пристойне въ томъ манастыри справоваты, на церковъ Божую накладаты и пожыткы привлащаты, розмножаючи межу христіяны и хвалу Божую; за насъ, господара, короля польскаго, Бога просыты повынны будуть, а воеводове Кіевскіе и нихто инный въ речи тые — до чого, водле стародавного звычаю, ничого не мевалы — инколы ся уступоваты и переказы жадной въ томъ манастири чыныты не маютъ вечно и николы /32/ ничимъ непорушно. И на то-есмы далы церкви Божой, манастыру святого Михайла Злотоверхого, игумену Захаріи и чернцомъ тамошнимъ сей нашъ лыстъ, до которого на твердость той речи и печать нашу короны польской привеситы есмо велелы. Пысанъ въ Варшави, дня четвертого мисяца іюня, року тысяча пятсотъ седмдесятого, панованья нашого року сорокъ первого. Подпись руки его королевской мылосты. Quod ejusmodi confirmatum privilegium, prout in actis metrices regni continetur, nos fideliter ex rutenico charactere polono idiomate describi et parti postulanti authentice extradi permisimus; in quorum fidem presentibusque sigillum regni est appressum Actum Varsaviae, feria secunda in vigilia festi sanctorum omnium, die scilicet vigesima prima mensis Octobris, anno domini milesimo septingentesimo trigesimo quinto, regni vero nostri anno tertio. U tego extraktu, z xiąg melryki koronej authentice wydanego, przy pieczęci mniejszey koronney przyciśnioney, podpis ręki jaśnie wielmożnego podcanclerzego taki: Ioannes in Lipe Lipski, episcopus Cracoviensis, dux Severiae, procancelarius regni. (locus sigilli) Z drugiey zaś strony pieczęci przypisek w te słowa: relacio illustrissimi excellentissimi domini, domini Ioannis in Lipe Lipski, episcopi Cracoviensu, ducis Severiae, procancellarii regni; potym podpis ręki secretarskiej temi słowy: Andreas Franciscus Cichocki, sacrae Regiae Majestatis secretarius, manu propria. Konfirmacia zaś tak sie w sobie ma: ex actis anni millesimi quingentesimi septuagesimi confirmatio prawa na grunta manastyrovi świętego Michała w Kyiowie, ktory że to extrakt, za podaniem y prosbą wyżmianowaney osoby podawaiącey, a za moim urzędowym przyięciem, słowo w słowo, iak się w sobie ma, do xiąg ninieyszych iest ingrosowany.


Книга кіевская, гродская, № 47, листъ 263 на об.







13.

Грамота великаго князя Александра, Черкасскому земянину Гринку Васкевичу, на имЂнія Михліево, Орловичи и Линчинцы. 1499 года, апрЂля 12.


Alexander, Boża miłością Król Polski, Wielkie Xiąże Litewskie, Ruskie, xiąże Pruskie, Żmudskie i innych. /33/


Bił nam czołem ziemianim Czerkaski Hryńko Waśkiewicz i powiedział przed nami, co pojął zasiebie żonę ziemianina Zwinogrodzkiego, nieboszczyka Fedka Waśkiewicza, i sieliszcza — otczyzna i wysługa tego Fedka, pierwszego męża, jemuż po niej dostały się, na imię: Mihlijewo, a Orłowiczy, Lińczyncy; a tego tedy Fedka tatarowie ubili na naszej służbie, a naśledków gdy ku temu nikogo nie masz, i bił nam czołem, abychmy na to dali nasz list i, co kiedy s temy sieliszczami żonie tego Fedka . . . . . a naśledkow ku temu żadnych nie będzie . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . wszystkiem i tem, co ku nim zdawna przysłuchało. A nam z tego służbę ziemską służy. Pisan w Krakowie. Aprilia 12 dnia, indikt 6.


Сообщено В. Антоновичемъ.






14.

Грамота великаго князя Александра, Волынскому земянину Ивашку Лабунскому, на пустыя селищаКолыщинцы и Сахновцы, находящіяся въ Кременецкомъ повЂтЂ. 1501 года, декабря 21 дня.


Александрь, Божою милостію король Полский, великий князь Литовский, Руский, княжа Пруское, Жомоитстий и иныхъ.


Чинимъ знаменито симъ нашимъ листомъ, хто на него посмотритъ, або чтучи его услышитъ, нынЂшнимъ и на потомъ будучимъ, кому будетъ потреба того вЂдачи. Билъ намъ чоломъ земянинъ волынский Ивашко Лабунскій и повЂдилъ передъ нами: штожъ первей сего дали есмо ему два селища пустовскихъ у Кремянецкомъ повЂтЂ, на имя — Калыщинцовъ и Сахновцовъ, и листъ нашъ на первую данину на то передъ нами покладалъ; и былъ намъ чоломъ, абысмо ему тіи селища потвердили нашимъ листомъ на вечность. Ино мы, вбачившы его к намъ вЂрную, и пильную, и николы невмЂшканую службу, з ласки нашое тіи вышеписанныи селища въ повЂтЂ Кременецкомъ — Колыщинцовъ и Сахновцовъ, потвержаемъ симъ нашимъ листомъ вЂчно ему, и его жонЂ, и ихъ дЂтемъ, и на потомъ будучимъ ихъ щадкамъ, и ихъ ближнимъ: нехай они то держатъ — съ землями пашними и бортними, и з леси, и /34/ з дубровами, и з гаи, и з хворосты, и синожатми, и з болоты, и з бобровыми гоны, и з рЂками, и з рЂчками, и з ставы, и з ставищи, и з млыны, и з ихъ вымелками и со всими вжитки и пожитки, и со всимъ стымъ, што здавну к тимъ селищамъ слушало, и какъ з стародавна у своихъ границахъ ся маютъ; и вольни они то оддати, продати, замЂнити, к церкви Божой записати и расширити, прибавити и к своему лЂпшому и ужитечному обернуты, какъ наилепЂй сами розумЂючи. A на твердость того и печать нашу казали есмо привеситы к сему нашому листу. Писанъ въ ЛюблинЂ, въ лЂто тысяча пятсотъ первое, мЂсяца декабря двадцать первый день.


Сообщено В. Антоновичемъ.






15.

Вторичная подтвердительная грамота великаго князя Александра, земянину Волынскому Ивашку Лабунскому, на имЂніяКолыщинцы и Сахновцы, находящіяся въ Кременецкомъ повЂтЂ. 1503 года, января 24 д.


Александръ, Божою милостью король Полскій, великій князь Литовский, Руский, княжа Пруское, Жомоитский и иныхъ.


Чинимъ знаменито симъ нашимъ листомъ, хто на него посмотритъ, або чтучи его услышитъ, нынЂшнимъ и напотомъ будучимъ, кому будетъ потреба того ведати. Билъ намъ чоломъ земянинъ волынскій Ивашко Лабунскій и повЂдилъ передъ нами: штожъ первой сего дали есмо два селища пустовскихъ въ Кременецкомъ повЂте, на имя — Колыщинцовъ и Сахновцовъ, и листъ нашъ первую данину на то передъ нами покладалъ; и билъ намъ челомъ, абысмо ему тыи селища потвердили нашимъ листомъ на вЂчность. Ино мы, вбачивши его к намъ вЂрную и пильную и николи не вмЂшканную службу, з ласки нашое, тыи вышеписаныи селища въ повЂтЂ Кременицкомъ — Колыщинцовъ и Сахновцовъ, потвержаемъ симъ нашимъ листомъ вЂчно ему, и его жонЂ, и ихъ дЂтемъ, и на потомъ будучимъ ихъ щадкомъ, и ихъ ближнимъ: нехай и они то держатъ — з землями пашными и бортными, и з лЂсы, и дубровами, и з гаи, и с хворосты, и с сЂножатми, и з болоты, и з бобровыми гоны, и з рЂками, и з рЂчками, з ставы, и з ставищи, и з /35/ млыны, и з ихъ вымелками, и со всЂми вжитки и пожитки, и со всимъ съ тымъ, што з давна къ тымъ селищамъ слушало, и какъ з стародавна въ своихъ границахъ ся маютъ; и вольни и они то отдати, продати, замЂнити, и к церкви Божией записати, и росширити, прибавити, и к своему лепшому и ужиточному обернути, какъ наилепЂй сами разумЂючи. A на твердость того и печать нашу казали есмо привЂсити к сему нашому листу. Писанъ въ ЛюблинЂ, въ лЂто тысяча пятсотъ третее, мЂсяца января въ двадцать четвертый день.


Сообщено В. Антоновичемъ.






16.

Грамота великаго князя Александра, Овручскому намЂстнику князю Григорію Борисовичу Глинскому, приказывающая ему возвратить Овручскому старцу Василію Михалкевичу, отнятую у него землю, называемую Кончаковскою. 1503 г. іюня 25 дня.


(Донесеніе вознаго о вводЂ имъ Михалкевича во владЂніе землею Кончаковскою 1503 г. августа 2 дня, значится подъ литерою b).


а) Року тысяча семъ сотъ семънадцатого, мЂсяца мая двадцатъ осмого дня.

На уряде кгродскомъ, въ замку его королевской милости Овруцкомъ, передо мною Михаломъ Сынъгаевъскимъ, коморникомъ кграничнымъ Кіевскимъ, наместникомъ кгродскимъ староства Овъруцъкого и книгами нинешъними, кгродскими, Овруцкими, comparens personaliter swobodny Matwey Michałkewicz-Zaliwaka, boiar Owrucki, dla wpisania do xiąg ninieyszych, grodskich, Owruckich, originał listu upominałnego — od naiaśnieyszego, niegdy świętey pamięci, krola jego mosci Polskiego Alexandra, zeszłym antecesorom swoim y uczęsnikom iego, do kniazia jego mosti Hrehorego Bocysowicza Hlinskego, namiesnika Owruckiego wydany, z pieczęcią przycisnioną — per oblatam podnł, prosząc, aby przyięty y w xięgi wpisany był. A tak ja, urząd, ten list do xiąg przymuiąc, czytałem, ktory ruskim pismem pisany tak się w sobie ma: »Alexander Bożą miłoscią krol Polski, wielkie xiąże Litewskie, Ruskie, xiąże Pruskie, Zmudzkie y innych. Namiesniku Owruckemu, kniaziu Hrihoriu Borisowiczu Hlinskemu. Żałował nam starec Owrucki, /36/ na jmie Wasil Michałkiewicz, cośmy perwey tego dali mu ziemie, oyczyznę iego, ktorą derżał stryj iego, Konczakowską, a u tego stryia iego dzieci przypłodka nie masz, y ty, u niego tę ziemie odiowszy, y dał innemu człoweku, y list u niego nasz odioł, któryżeśmy iemu na tę ziemie dali. Przeto, iesli ta ziemia będzie od niego odięta, co dzierżał stryj iego, przykazuiemy tobie, abyś temu człoweku nie kazał w tę ziemie wstępować y list abyś iemu nasz ten oddał koniecznie; niechay by on nynie tę ziemie dzierżał, według pierwszej naszei daniny, a nam z oney służbę służi; a uwązać go w tę ziemie posłaliśmy dworzanina naszego — Iwaszka Kryżyna. Pisan w Wilnie, junia dwudiestego piątego dnia, indykta szóstego. Locus sigilli«. Который же то листъ упоминалный, за поданемъ и прозбою вышъ-мянованое особы, а за моимъ урядовымъ принятемъ, слово въ слово, такъ яко се в собЂ маетъ, естъ уписаный.



Книга Овручская гродская, 1717 года, № 3324, стр. 93 на об.


b) Року тысеча семъ сотъ семънадцатого, мЂсяца мая двадцать осмого дня.

На уряде кгродскомъ, в замку его кролевской милости овруцкомъ, передо мною, Михаломъ Сынъгаевъскимъ, коморникомъ кграничнымъ, намесникомъ кгродскимъ староства овруцкого, и книгами нинешними, кгродскими, овруцкими, comparens personaliter swobodny Matwey Michałkewicz-Zaliwaka, boiar Owrucki, — dla wpisania do xiąg nineyszych, grodzkich, Owruckich, originał list uwiązczy na ziemie infra wyrażone, antecessorowi swemu, boiarowi owruckiemu, y uczęsnikom swoim, boiarom Owruckim, służący, z pieczęcią przycisniona, — per oblatam podał, prosząc, aby przyięty y w xięgi wpisany był. A tak ja, urząd, ten list uwiązczy seu intromissią do xięg przymuiąc, czytałem, który Ruskim pismem pisany tak się w sobie ma: »Ja, Iwaszko Kryzyn, dworzanin hospodarski, czynie wiadomo na tym liście moiem, iż co z roskazania hospodara jego miłosti, będąc ja posłany y przydany Wasilu Michałkewiczu, starcu wruckemu, na uwięzanie ziemi Konczakowskey; yno ja, podlug listu hospodarskego, uwięzałem tego Wasila w ziemie Konczakosko y w niwy y sianożęci pod miastem Owruczym y podle Wisiatek — po oboch stronach drogi Sieczynskey po kurhany Sieczynske, y koło rzeczki Hruzki, y koło rieczk Kamionki, Suderew z Hładkowoi, y koło doliny Ziołony /37/ Loży, y u dworzyszcze Michalkowske, — ze wszystkemi ich grunty, według daniny hospodarskey, na wieczne czasy, a przy tym ze mną byli: pan Fedka Zmoka, a Semion Dyak, Luczyn syn; na co ja y list swoy uwiązczy temu Wasilu dał y pieczęć swoie do niego przycisnoł. Pisan w Owruczym, augusta wtorego dnia, indicta szostego. Locus sigilli«. Который-же-то list увязъчий, за поданемъ и прозбою вышъ-мЂнованое особы подаваючое, а за моимъ урядовымъ принятемъ, слово въ слово, такъ яко ся в собе маетъ, до книгъ нинейшихъ естъ уписаный.


Книга Овручская гродская, № 3224, 1717 года, стр. 93.






17.

Грамота великаго князя Александра, Овручскому намЂстнику, князю Григорію Борисовичу Глинскому, о томъ, чтобы онъ возвратилъ Овручскому старцу Василію Михалкевичу отнятый у него островъ, находящійся за рЂкою Каменкою, и не присвоивалъ-бы имЂнія Михалкевича. 1503 года, августа 21 дня.


Року тысяча семъ сотъ семнадцатого, мЂсяца мая двадцать осмого дня.

На уряде кгродскомъ, въ замку его королевской милости Овъруцкомъ, передо мною, Михайломъ Сынъгаевъскимъ, коморникомъ кграничнымъ Кіевскимъ, наместникомъ кгродскимъ староства Овруцкого и книгами нинешними, кгродскими, Овруцкими, comparens personaliter swobodny Matwey Michałkewicz-Zaliwaka, boiar Owrucki, dla wpisania do xiąg nineyszich, grodzkich, Owruckich, originał listu — upominalnego od naiasneyszego niegdy swiętey pamięci króla jego mości polskiego Alexandra do zeszłego niegdy kniazia jego mosci Hrehorego Borisowicza Hlinskego, ratione intro contentorum pisanego, antecessorowi swemu y uczesnikow swoich boiar Owruckich służącego, z pieczęcią, przycisnioną — per oblatam podał, prosząc, aby przyięty y w xięgi wpisany był; a tak ja, urząd, ten list do xiąg przymuiąc, czytałem, y tak się w sobie, ruskim pismem pisany, ma: »Alexander, Boża miłoscią krol polski, wielki xięże Litewske, ruske, xiąże Pruski, Zmódzki, y innych. Namiesniku wruckiemu, kniaziu Hrehoremu Borisowiczu Hlinskemu. Żałował nam na ciebie starec nasz wrucki Wasil Michałkiewicz niepoiednokroć, cożesmy pierwey tego dalismy ziemie iemu y ty u niego list daninę naszę odioł był y drugemu człoweku tę ziemie oddal; ino my pisalismy list do /38/ ciebie o to, y posłalismy dworzanina naszego, Iwaszka Kryżyna, cobysmu daninę nasze wrucił, y temu dworzaninu kazali, coby go w tę ziemie uwiązał: to tedy on onego uwiązał y list swoy uwiążczy iemu dał, ktory przed nami pokładał. Jenoż ty, jako niedbaiąc wskazania naszego, ostrowa mu za rzeczką Kamionką niedał y miod na siebie z ostrowa podarł: a tak, — abys temu ostrowu pokoy dał koniecznie, aby inaczey niebyło. Pisan u Wilni, augusta dwudiestego pierwszego dnia, indicta szostego. Locus sigilli«. Который же то листъ упоминалный, за поданемъ и прозбою вышъ менованое особы podawaiący и за моимъ урядовымъ принятемъ — слово, въ слово, такъ яко се в собе ма, до книгъ нинешънихъ естъ уписаный.


Книга Овручская гродская, № 3234, 1717 года, стр. 92 на об.






18.

Грамота великаго князя Александра, Винницкому земянину ШулгЂ Долбиничу, на пустошь въ Брацловскомъ повЂтЂ, называемую Котенево. 1504 года, февраля 16 дня.


Александръ, Божою милостію Король полскій, великій князь Литовскій, рускій, княжа пруское, жомоитскій и иныхъ.

НамЂстнику Браславскому, князю Михайлу Васильевичу Збаражскому. Билъ намъ чоломъ земянинъ вЂницкій, Шулга Долбыничъ и просилъ у насъ селища въ Браславскомъ повЂте, на рЂце на Уси, на имя Котенева, оповЂдалъ намъ, штожъ дей сее селище давно пусте лежитъ, а наследка к ней никого нету, а и ты о томъ к намъ писалъ за нимъ, повЂдуючи, ижъ тое селища пусто; ино если будетъ пусто и мы ему тое селища дали, и ты бы ему въ то увязаніе далъ. Писанъ въ ПетриковЂ, февраля 16 дня, индиктъ 7-мой.


(М. П.)


Сообщилъ В. Антоновичъ. /39/






19.

Грамота Сигизмунда Августа, 1570 года, мая 30 дня, подтверждающая привиллегіи, данныя отъ его предковъСигизмунда, Казимира, Александра, а равно и записи отъ нЂкоторыхъ земянъ кіевскшъ монастырю Свято -Никольскому пустынскому кіевскому на села, имЂнія и земли. Одна изъ такихъ привиллегій, упоминаемыхъ въ настоящемъ актЂ, значится подъ 1504 г. іюля 29 дня.


Roku tysiąc siedmset trzydziestego szostego, miesiąca decembris trzynastego dnia.

Na urzędzie grodskim, w mieście jeho krolewskoy mosti Zyttomirżu, przedemną, Wawrzyńcem Walewskim — Lewkowskim, namiesnikiem protunc podwoiewodztwa y vicesregentem grodskim, generału woyewodstwa kijowskiego y xięgami ninieyszemi, grodskimi Kijowskimi, comparens personaliter W. imć xiądz Andrzey Bieniecki, archymandryta owrucki, officiał metropolii kijowskiey, exеract z xiąg metryki koronnej authentice wydany, z wpisaniem w nim potwierdzenia na siedliszcza Kniażycza y na inne grunta, monasterowi Pustyńskiemu służącego, ratione introcontentorum, dla wpisania do xiąg ninieyszych per oblatam podał, de tenore tali: »Augustus tertius, Dei gratia rex Poloniae, magnus dux Lituaniae, Russiae, Prussiae, Masoviae, Samogitiae, Kijoviae, Vołhyniae, Podoliae, Podlassiae, Liwoniae, Smolensciae, Seweriae, Czernichoviaeque, nec non haereditarius dux Saxoniae et princeps elector. Significamus presentibus literis nostris, quorum interest, universis et singulis: reperiri in actis metrices regui privilegium confirmationis infrascriptum tenoris sequentis: Zygmunt Augustus. Ознаймуемъ симъ нашимъ лыстомъ всимъ и каждому зъ особна, кому будетъ потреба видаты, або чтучы его слышаты, нынешнимъ и напотомъ будучимъ: покладалы передъ намы велебный отець Касіанъ, игуменъ манастыра святого Мыколы зъ Кіева, зъ братіею своею, чернцы оного манастыра пустынского лыстовъ седмъ: Одынъ — славнои памяты короля его мылости Жыкгмунта, пана отца нашего, на паргамини пысаный, подъ датою — року Божого тысяча пьятсотъ четвертого, мисяця іюля двадцятъ девятого дня, индыкта второго, справы пысара, Мыхайла Васковича: которымъ лыстомъ своимъ король его мылость, отець нашъ, селыщо пустое въ Кіеви за Днипромъ, на имя Княжичи, и озеро, которое на тотъ манастыръ пустынскій ещо продокъ нашъ, король его милость, Казиміръ, /40/ и тежъ королъ его милость, Александеръ, стрый нашъ, надать рачилъ на вечность, — потвержаты тому жъ манастыру пустынскому рачилъ; а шесть лыстовъ пановъ и земьянъ кіевскихъ, которые, для вспоможенія того манастыра, попрыдавалы и запысалы люды и земли свои на тотъ манастыръ пустынскій, то естъ: лыстъ Булгака Лысычина сына, а Мыхайла Волчиковича, подъ датою — въ лито симъ тысячъ семого року, мисяца аугуста четвертого дня, индыкта второго, которымъ лыстомъ своимъ они, оддаляючи жонъ, диты, братію и всихъ повынныхъ своихъ, дви дилныци свои — Селыща и Нонышовъ, лежачое при речце Красной, пашни, сеножати, и млына на тоть манастыръ пустынскый вечно записуютъ. Третій лыстъ Семена Романовича и жоны его, Татьяны подъ датою — въ лито симъ тысячъ пьятнадцятого року, місяця септембра первого дня, индыкта десятого: которымъ лыстомъ онъ, оддаляючи братію и всихъ повынныхъ своихъ, половицею именыя своего, Сепелычъ часть, на Припяти, и къ тому озеро Веропулъ а долгую Толю — на вечность тому жъ, манастыру пустынскому въ Кіеви записуетъ. Четвертый лыстъ Солтана Албеевича Толмача и жоны его Кунки и сыновъ Ивашка а Васька, подъ датою — въ лито симъ тысячъ шеснадцатого року, місяца августа тренадцятого дня, индыкта одинадцятого: которымъ лыстомъ оны, взявши отъ игумена и чернцовъ пустынского монастыра чотыре копы грошей и оддалывши то отъ всихъ повынныхъ и сыновъ своихъ, продаютъ и записуютъ вечно землю свою бортную, лежачую за Днепромъ, на имя Полукняжевскую, на тотъ же манастыръ пустынскій. Пьятый лыстъ Сенка Романовича, наместныка житомерского: который тымъ листомъ своимъ озеро, на имя Веропутъ, на тотъ же манастырь пустынскій далъ. Шостый лыстъ Ивана Мыхайловича Волчковича, подъ датою — мисяца марта, дня пьятнадцятого, индыкта шостого: которымъ лыстомъ своимъ онъ половицю езы именья своего Шепелычъ, на реце Припяты, и къ тому землю бортную тогожъ именья Шепелычъ, на имя Пеничовскую, зо всими пожытки, до той земли здавна прыслухаючими, — вечно, на веки на тотъ же манастырь пустынскій, въ Кіиви, святого Мыколая, запысалъ. Семый лыстъ Рака Полозовича, подъ датою — мисяца августа первого дня, индыкта одынадцятого: которымъ лыстомъ своимъ онъ землю свою отчизную, на имя Копіевскую, оддаляючи жону и всихъ повынныхъ своихъ, на тотъ же манастырь пустынскій вечно записалъ. И просылы насъ, абыхмо, то ку ведомости нашой кролевской прыпустывши, моцою зверхносты нашой королевской, — тые селыща, люды и /41/ земли къ той церкви Божой, манастыру пустынскому святого Мыколы, въ Кіеви, потвердылы и умоцнылы то имъ во всемъ на вечность лыстомъ, привилеемъ нашимъ; ино мы, оглядавши тыхъ лыстовъ записовыхъ и выдячи ихъ быть цилыхъ и ни въ чимъ ненарушонныхъ, на прозбу ихъ то учинылы — потвердылы есмо и сымъ лыстомъ привилеемъ нашимъ потверждаемъ: маютъ оны самы и по ныхъ игуменъ и чернцы, въ томъ манастыри пустынскомъ кіивскомъ будучие, тіе вси дворыща, люды и земли вышей-мененые, зъ землями пашнымы и бортными, зъ сеножатмы и зъ службами тыхъ людей, зъ данмы грошовымы, медовыми, бобровыми и кунычнымы и зъ озеры, зъ реками, и зъ езы, зъ бобровымы гоны, ставы и зъ млыны, и зо всимъ зъ тымъ, яко ся тые люды селыща и земли здавна соби мелы и теперъ маютъ, во всемъ — ведлугъ лысту и потверженья, славной памьяты, короля его мылости Жигмунта, пана отца нашего, и тежъ даныны и запысовъ тыхъ пановъ и земьянъ кіевскихъ вышей-опысаныхъ, — до тоей церкви Божой, манастыра святого Мыколы пустынского въ Кіиви, держаты и вжываты вечно, на веки непорушно; и на то далы есмо игумену и всей братіи его, чернцомъ манастыра пустынского сей нашъ лыстъ, подписавши его рукою нашою господарскою, до которого на умоцненье и печать нашу привесити есмо казалы. Пысанъ въ Варшави, на сейми вальномъ коронномъ, дня трыдцятого мисяця мая, лита Божого нароженья тысяча пьятсотъ семдесятого, панованія нашого року сорокъ первого«. Подпысъ рукы его королевской мылости. Quod ejusmodi confirmationis privilegium nos, fideliter describi ex actis metrices regni et parti postulanti authentice extradi permisimus, in quorum fidem presentibusque sigillum regni est appressum. Actum Varsaviae, feria secunda in vigilia fesli sanctorum omnium, die scilicet trigesima prima mensis octobris, anno Domini millesimo septingentesimo trigesimo quinto, regni vero nostri anno tertio. U tego extraktu z xiąg metriki koronej authentice wydanego, przy pieczęci przycisnioney, podpis ręki jego mości podkanclerzego taki: Ioannes in Lipe Lipski, episcopus cracoviensis, dux Severiae, procancellarius regni (Locus sigilli). Z drugiey zaś strony pieczęci przypisek w te słowa: relatio illuslrissimo excellentissimi et illustrissiimi Domini Domini Ioannis in Lipe Lipski, episcopi Cracoviensis, ducis Severiae, procancellarii Regni; niżey zaś pieczęci podpis ręki secretarskiey temi słowy: Andreas Franciscus Cichocki, sacrae Regis majestatis secretarius, manu propria. Potwerdzenie zas tak się w sobie ma: ex actis anni millesimi quinquagentesimi septungesimi — potwerdzenie na sieliszcze Kniażyczy y na inne /42/ grunta monastiru Pustyńskiego. Kotory że to extract, za podaniem y prosbą wyżmianowaney osoby podawaiącey, a za moim urzędowym przyięcem, słowo w słowo, jak sie w sobie ma, do xiąg ninieyszych iest ingrossowany.


Книга Кіевская гродская, № 47, листъ 305 на об.






20.

Грамота великаго князя Александра Ивашку Лабунскому на имЂніе въ Кременецкомъ повЂтЂ. 1503 года, марта 3 дня.


Александръ, Божою милостію король Полский, великий князь Литовский, Рускій, княжа Пруское и иныхъ.

НамЂстнику Кременецкому, пану Юрію Михайловичу Монтовтовичу. Билъ намъ челомъ панъ Ивашко Лабунский и просилъ у насъ трехъ селищъ въ Кремянецкомъ повЂте, на имя — Колыщинцовъ, а Гребенина и Сахновцовъ, и повЂдатъ передъ нами, ижъ два селища — Гребенинъ и Сахновцы пусты, людей тамъ нЂтъ, одножъ два чоловека въ Колыщинцахъ служебные, которые намъ конемъ служатъ з давна с тыхъ двохъ добровъ, СвинЂе а Нестеровое; а и ты тежъ передъ нами самъ повЂдилъ, штожъ тыи селища д†— Гребенинъ и Сахновцы пусты, людей тамъ нЂтъ, одно въ Колыщинцахъ два чоловека служебные, которые намъ конемъ служатъ з давна з тыхъ двохъ добровъ — СвинЂе и Несторовое. Ино мы, з ласки нашей, для его вЂрное службы, тыи три селища — Колыщинцы, Гребенинъ и Сахновцы, с тыми двЂма чоловЂки и з дубровами, и з рЂками, и ставы, и з бобровыми гоны, и зо всимъ с тымъ, якь ся тыи селища з вЂка въ собЂ мЂвали, — ему дали есмо вЂчно; и ты бы о томъ вЂдалъ и ему во все то увязаніе далъ конечно. Писанъ въ Берести, марта 3-й день, индикта 8.


Сообщено В. Антоновичемъ.












Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.