Опитування про фонему Е на сайті Ізборник  


[Грамоты великих князей литовских с 1390 по 1569 год / Под ред. В. Антоновича и К. Козловского. — К., 1868. — С. 42-60.]

Попередня     Головна     Наступна





21.

Жалованная грамота великаго князя Александра земянину кременецкому, ОлексЂ СковородкЂ, на села: Кобильное, Лановцы, и Кузьминскій лЂсъ. 1506 года, января 22.


Я, Александръ, Божою милостію король Полскій, великій князь /43/ Литовскій, Рускій, княжа Пруское, Жомоитскій и иныхъ. Чинимъ знаменито симъ нашимъ листомъ, кто на него посмотрить, або, чтучи его услышитъ, нинешнимъ и на потомъ будучимъ, кому потреба того вЂдати: билъ намъ чоломъ земянинъ Кременецкій, Олекса Сковородка, и повЂдилъ передъ нами, штожъ намЂстникъ нашъ Кремянецкій, князь Андрей Александровичъ, далъ ему селищо пустое, на имя — Кобыльню, а панъ Юрія Монтовтовичъ далъ ему село пустое, въ Кузминскомъ повете, на имя — Лановцы, и тежъ придалъ ему къ его отчизни, къ Веровцомъ, рогъ Кузминского лесу; и тыи листы ихъ передъ нами покладалъ и билъ намъ чоломъ, абыхмо ему въ томъ ласку нашу учинили и, подлугъ тыхь листовъ, тыи селищи зъ рогомъ лесу ему пожаловали. Ино мы, зъ ласки нашое, видячи его, ижъ онъ мешкаетъ на шляху татарскомъ и завжды горла своего на службу нашу не жалуетъ, и хотячи его на потомъ мЂти охотнЂйшого и поспЂшнЂйшого ку службЂ нашой, въ томъ есьмо ему ласку нашу вдЂлали, и тые селища — Кобыльно а Лановцы и рогъ лесу — ему есмо дали; и потвержаемъ то симъ нашимъ листомъ вЂчно ему, и его женЂ, и ихъ дЂтемъ, и на потомъ будучимъ ихъ щадкамь: нехай онъ тыи селшца — Кобыльню а Лановцы и тотъ рогъ лесу держитъ и з землями пашными, и зъ сеножатми, и зъ лесы, и зъ дубровами, и зъ пасеками, и зъ ставы и ставищи, и зъ млыны, и зъ ихъ вымелками, и зъ бобровыми гоны, со всимъ, по тому, якъ з давна тыи селища въ собЂ ся мЂли и нынЂ маютъ; воленъ то онъ отдати и заменити, разширити и прибавити и къ своему лепшому a ужиточному обернуты, какь самъ налепЂй разумЂючи. А на твердость того и печать нашу казали есмо привесити къ сему нашому листу. Пысанъ у ЛюблинЂ, въ лето 7014, мЂсяца генваря 22 день, индиктъ 9.


(Athenaeum, 1842 г. т. II, стр. 31.)






22.

Грамота великаго князя Александра земянину Брацлавскому, Ивану Долбыничу, на село Трыбисово. 1606 года, марта 11 д.


Александръ, Божою милостію король Полскій, великий князь Литовскій, Руский, княжа Пруское, Жомоитский и иныхъ.

НамЂстнику Браславскому, князю Михайлу Васильевилу Збаражскому. Билъ намъ чоломъ земянинъ Браславскій, Иванъ Долбыничъ /44/ Котеневскій, и повЂдилъ передъ нами, штожъ ты далъ ему селище въ Браславскомъ повЂте, на имя — Трыбисова, на рЂце на Уси, и листъ свой на то ему далъ; и онъ тоть твой листъ передъ нами покладалъ и билъ намъ чоломъ, абыхмо ему дали на тое селищо нашъ листъ. Ино мы ему на то дали сей нашъ листъ, — нехай онъ тое селище держитъ, подлугъ листу твоего, а намъ служитъ. Писанъ въ Люблини, марта 11 день, индикта 9. (М. П.)


Сообщено В. Антоновичемъ.






23.

Грамота Сигизмунда I, Черкасскому земянину, Гринку Васкевичу, на владЂніе селами: Мигліевомъ, Орловичами и Линчицами, подъ условіемъ отправлять земскую службу. 1510 — 1525 — 1540 года, сентября 25 д.


Zygmunt, Bożą miłością król Polski, wielkie xiąże Litewskie, xiąże Ruskie, Pruskie, Żmudzkie, Mazowieckie i innych.

Bił nam czołem ziemianin nasz Czerkaski, Hryńko Waśkiewicz, i powiedział przed nami: iże pojął żonę za siebie ziemianina Zwinogrodzkiego, Fedka Waśkiewicza, a tego Fedka Tatarowie ubili, i na kture sieliszcza miał on oyczyzne, wysługę, te się jemu sieliszcza dostały po tej żonie jego, na imię — Mihlijewo a Onłowicze y Lińczynce: bo ten Fedko s tą żoną dzieci sobie nie miał, ani bliskich jego nikogo w tych sieliszczach nie było, i wszystkie mu te sieliszcza sławnej pamięci Alexander król potwierdził listem swym na wieczność. S tego on listu kopią przed nami ukazywał i bił nam czołem, abychmy jemu na to dali nasz list i potwierdzilibyśmy to iemu naszym listem, kiedy on będzie to u siebie mieć list brata naszego I. K. M.; i my jemu łaskę naszą uczynili i na tośmy mu dali ten nasz list i potwierdzili to tym naszym listem wiecznie jemu, iego żonie i ich dzieciom, niechaj on te sieliszcza dzierży ze wszystkim s tym, co ku nim zdawna przysłuchało, podług tego listu brata naszego I. K. M., a nam służbę ziemską służy. Pisań we Lwowie, septembra 25 dnia, indykta 13.


Сообщено B. Антоновичемъ.






24.

Грамота Сигизмунда I, князьямъ Вишневецкимъ, на мЂстечко Перемиль въ Луцкомъ повЂтЂ. 1511 года, іюня 15 д.


Жикгимонтъ третий, Божою милостью король Польскій, великий /45/ князь Литовскій, Русскій, Прускій, Жомойтскій, Мазовецкій, Ифлянскій, а Шведскій, Кготскій, Вандальскій дедичный король.

Ознаймуемъ симъ листомъ нашымъ, ижъ, за прозбою земенина нашого земли Волынское, урожоного Михайла Хрынницкого, казали есмо ему з метрыкъ канъцеляреи нашое видымусъ дати — прывилею продъка и деда нашого, светобливое памети короля его милости Жикгимонта перъшого, потверъженья Федору а Ивану Михайловичомъ Вишъневецкимъ на именье Перемилъ, в повете Луцкомъ лежачое; который привилей слово отъ слова (так се в собе) маеть: »Жикгимонтъ, Божою милостью король Польскій, великий князь Литовскій, Русскій, Прускій, Жомойтскій, Мазовецкій и иныхъ. Чынимъ знаменито симъ нашымъ (листом, хто на него) посмотрыть, або чтучи его услышыть, нынешнимъ (и на потом будучимъ), кому будетъ потреба того ведати. Били намъ чоломъ, (князь Федоръ а) князь Иванъ Михайловичи Вишъневецкие о томъ, што есмо дали имъ местечъко въ Луцкомъ повете, наймя — Перемиль, за ихъ службу, по тому, якъ тое местечко отъ насъ деръжалъ в деръжаньи и князь Федоръ Четвертеньский; и были намъ чоломъ, абыхмо то имъ потверъдили прывильемъ нашымъ на вечность Ино мы, обачывъшы ихъ службу намъ веръную, и николи не омешкалую, яко слугъ нашыхъ добрыхъ, хотячы ихъ к намъ заховаты охотнейшыхъ и поспешнейшыхъ ку службе нашой, на ихъ чоломъбитье есмо вчынили, и з ласки нашое тое местечъко Перемиль даемъ и дали есмо имъ, и потверъжаемъ то симъ нашымъ листомъ вечно и непорушно имъ самымъ, и ихъ жонамъ, и ихъ детемъ, и ихъ справедливымъ на потомъ будучымъ ихъ щадкомъ: зъ торъгомъ, и зъ ярмаркомъ, и з мыты старыми грошовыми и соляными, и с промытою, и с правомъ Майдеборскимъ, котороежъ право тое местечъко съ стародавна маеть з войтовствомъ Перемыльскимъ, и зо въсими людьми и платы местскими, и с корчмами, и капъщызнами, и цынъшы, и доходы, и въжытки, и з городищомъ, и зъ землями церъковными, которые земли прыслухають здавна къ костелу нашого рымского закону; и на тыхъ земляхъ костелъ мають збудовати, и каплана своее руки талъ мети, и з манастыромъ закону греческого, и з землями манастырскими...... манастырскими тежъ, оны игумена отъ своее руки мети, и фольварки, и з землями местскими, пашными и бортными, и зъ пасеками, и з огороды, и з хмельники, и з селищы, и з даньми грошовыми и медовыми, и з дубровами, з боры, з лесы, з гаи, з форосты, з дубинами, з березинами, з лозами, з /46/ сеножатми, з болоты, з луги и з луками, и з пастовъники, и з озеры, и озерыщы, з реками и речъками, з крыницами, и з потоки, и з зеремяны, и з бобровыми гоны, з ставы и ставищы, и з млыны, и ихъ вымелъками, и з сажовками, и з рыбники, з ловы, з ловищы зверынными, и пташьими и рыбными, и зо всими пожытки и въжытки того местечъка, зо всимъ с тымъ, якъ тое местечъко на насъ деръжано было тыхъ часовъ; и, какъ ся в границахъ своихъ маеть, вольны оны то — отдати и продати, заменити и даровати, и городъ тамъ збудовати и место садити, и тежъ на сыромъ корени люди садити, и которымъ кольвекъ именемъ, то именовати и розшырыти, и прыбавити, и къ своему лепьшому и въжыточному оберънути, какъ сами на лепей розумеючы; а на твердость того и печать нашу казали есмо прывесити к сему нашому листу. Писанъ у Берестьи, лета Божего нароженья тысеча пять сотъ одынадцатого, месеца июня петнадъцатого дня, индыкта чотырнадцатого.

Подписъ руки его королевъское милости. При тому были . . . . . . . . . Миколай Миколаевичъ Радивилъ, а гетманъ . . . . . . . Маршалокъ волынское земли князь . . . . . . . . . . . . . . . . . . Боговитиновичъ маръшалокъ, а писаръ . . . . . . . видымусъ з метрыкъ, подъ печатю великого . . . . . . . . . . Хвынпицкому выданъ есть. Писанъ у Варшаве, лета Божего нароженя тисеч . . . . . . . . . . . . месеца іюня петнадцатого дня.

Левъ Сапега, канцлеръ великаго (М. П.)

князства Литовского.


Сообщено В. Антоновичемъ.






25.

Подтвердительная грамота Сигизмунда I, городу Кіеву на Магдебургское право, пожалованное этому городу королемъ Александромъ; Сигизмундъ прибавляетъ при томъ новыя права и льготы. 1516 года, января 12.

Подтвержденіе этой же грамоты Сигизмундомъ Августомъ 1545, апрЂля 24.


Жикгимонтъ Августъ, милостію Божіею король Полскій, великій князь Литовскій, Рускій, Прускій, Жмундскій, Мазовецкій и протчая панъ и дЂдичъ.

Ку вЂчной тоей речи памяти, всЂмъ и кождому зособно, кому /47/ о томъ ведати надлежатиметъ, иж перед нашимъ величествомъ привилей найяснЂйшого и премилостивЂйшого родителя нашего, найхвалебнЂйшого господаря, Жикгмунта, тоеюжъ милостію Божіею короля Полского и найвишшого князя Литовского и иннихъ, его величества града Киева войтъ и зъ мещаны закона вЂри римской, кгрецкой и ормянской, — покладали привилей на волности и цЂлости, в немъ выраженіе, и на уживаніе права Майдебурского, которимъ зуполна повелено имъ мещаномъ судитися, обходитися, и справоватися, и проступныхъ карати и вини з нихъ брати; а, яко всякая вещь отминЂ и злымъ припадкомъ подлеглая бываетъ, такъ и тотъ привилей нещастливимъ припадкомъ от поганства, татаръ — которіе частокротне в державу и в граници наши нападаютъ — у нихъ, мещанъ, отбито и печать от оного, на воску витеснену и привЂшонную на шнурку едвабномъ, оторвано, що досконале знатъ было: только подписъ руки его королевского величества и подписъ руки секретарской цЂлие и ненарушніи зостали. Що мы, достовЂрно видячи, веру няли, которій привилей такся в собЂ мЂетъ: Во имя Господне, аминь. Ку вЂчной тоей рЂчи памяти: поневаж все рЂчи, которіе въ часЂ исправляются, купно з часомъ в забвеніе приходятъ и з памяти людской вибиваются, и наступующимъ вЂкомъ невЂдоми биваютъ, аще для вЂка потомной памяти писанни не обрЂтаются, того ради мы, Жикгмунтъ, Божіею милостію король Польскій, великіи Князь Литовскій, Рускій, Прускій, Жмудскій, Мазовецкій и инних господаръ и дЂдичъ, ознаймуемъ всЂмъ обще и кождому зособна, нинЂ и потомъ будучимъ, кому о томъ вЂдати надлежитъ: яко войтъ и мещане наши Кіевскіе перед маестатомъ нашимъ доносили, что наяснЂйшій негдись король Александеръ, продокъ и наймилшій братъ нашъ, желаючи опустилому краю, земли Руской, лучшого поведенія и даби место Киевъ ширилося и множилося в люде и во всЂ достатки и приходи, самому мЂсту Киеву и мещаномъ Киевскимъ, з ласки и щодробливости своей королевской, право немецкое, названное Майдебурское, закону и вЂри Римской, Кгрецкой и Арменской, — надалъ и уфундовалъ и опредЂлилъ, дабы мещане и всЂ жителЂ Кіевскіе, теперъ и на потомъ будучіе, и ихъ потомъки и наслЂдники во всЂхъ рЂчахъ обходилися и справовалися такъ, якъ полномошная установа и звичай права, именуемого Майдебурское, означаеть; и на такое наданъе привилЂй его королевского величества, при завЂсистой печати имъ наданній, передъ нами покладали и доносили, что его королевское величество /48/ по тому привилею, в самомъ пра†Майдебурскомъ и на нЂкоторія артикула и пункта не соизволялъ и не повелЂлъ потому быти; но они, помянутіе мещане, на сей часъ покорне намъ были челомъ, дабисъмо имъ в томъ милость нашу королевскую явили, имъ, мещаномъ, и мЂсту ихъ право преждереченное, подлугъ привилЂя наяснЂишого пана брата нашего, негдисъ короля Полского Александра, зуполно и нивчомъ ненарушимо содержати повелЂли и утвердили. Мы прето, маючи ласковій взглядъ на нихъ, мещанъ, яко на пограничи живучихъ и частокротне от непріятелей нашихъ поносящихъ и терпящихъ разореніе и неволю, а хотячи мЂсту нашему, в люде и во всЂ достатки, разширенія и помноженія, — прозбу ихъ ласкове принявши, право театоницкое, названное Майдебурское, мЂсту нашому Киеву и всЂмъ его обивателемъ, тепер в немъ зостаючимъ и на потомъ будучимъ, Римского, Кгрецкого и Арменского исповЂданія, з особливой и щодробливой ласки нашой королевской, надаемъ, позволяемъ, утверждаемъ и змоцняемъ во вЂчніе времена; и тое право Майдебурское зуполне, во всЂхъ пунктах и артикулахь содержати позволяемъ и подлогъ оного установи — обходитися, справоватися и боронитися таковым же способомъ и порядкомъ, якъ мЂсто наше ВЂлно тое право содepжитъ и оного уживаетъ, а от правъ Полскихъ, Литовскихъ и Рускихъ и от всЂхъ звичаевъ, к тому праву неслушнихъ и противнихъ, предреченнихъ мещанъ виключаемъ и волними чинимъ; тажожъ помянутихъ мещанъ от послушенства и власти воеводъ, судей и иннихъ урядниковъ нашихъ и ихъ намЂстниковъ свободними чинимъ: которіе мещане перед ними в якихъ колвекъ рЂчахъ и справахъ криминалнихъ, в великихъ и поточнихъ; то есть — о злодЂйствЂ, о кровопролитей, о убійствЂ, о усЂченіи члонковъ якихъ, о пожогахъ и в иннихъ всихъ проступкахъ, с якой колвекъ причини позванные, — не мЂютъ отвЂтствовать и не повини ихъ ко отвЂту передъ себя потягати и ни до якихъ винъ и до заплаченя онихъ недолжни насиловати; толко они передъ своимъ войтомъ, на тотъ часъ будучимъ, а войтъ з урадовими своими передъ маестатомъ нашимъ, когда чрез позви наши призвани будутъ о якіе колвекь справи, тимже власне а не иншимъ правомъ Майдебурскимъ, на нихъ скаржачимся отвЂтствовати мЂютъ, опрочже еслиби справа якая приклучилася з шляхтичомъ или з иннимъ кимъ, сему праву неподлеглимъ и неподручнимъ. Томуж войто†мЂста нашего Киева всЂ справи криминалные, головніе, горловіе, о пожогахъ и инніе всЂ вишеозначенніе даемо моцъ /49/ и власть зуполную судити, проступнихъ карати, подлугъ заслуги кождаго — мечемъ стинати, топити, огнем палити, якъ право майдебурское во всЂхъ своихъ артикулахъ, пунктахъ и параграфахъ описуетъ Кравцевъ, ковалевъ, цирулниковъ, золотарей, лучниковъ, стрелниковъ, кушнеровъ, шевцовъ и иннихъ всЂхъ ремесниковъ, в Кие†теперъ живучихъ и впредъ будучихъ, под власт и послушенство мЂскее поддаемъ и привлащаемъ, а от власти и послушенства воеводъ и иннихъ урадниковъ нашихъ и ихъ намЂсниковъ вилучаемъ и уволняемъ: ИмЂти то хощемъ жеби отнюдъ ихъ до замку на работизну войсковую не потягано и жаднихъ бы имъ обидъ и налогъ не чинили, опрочъ що з кождого ремесла по два человЂка на услугу и на работизну войсковую и замковую опредЂляемъ, которіе приступати маютъ до замку. Позволяемъ теж помянутимъ мещаномъ вшелякій складъ в мЂстЂ ихъ имЂти; пивомъ, медомъ, виномъ и горЂлкою шинковати и с того приходи на потреби мЂскіе оборочати; также помЂрное медовое, то естъ ведрено, которимъ медъ мЂрится, ятки всЂ резницкіе, полки и ланки, в которихъ живность и всякая мЂлочъ продается, воскобойню, где воскъ забивается, зо всЂми приходами до мЂста надаемъ, — толкожъ з кождой корчми кождого году по две копи грошей повинни намъ платити; такожъ тихъ, прежде реченныхъ, мещанъ з некоторого звичаю, в мЂсте Кие†изстари будучого, яки они називаютъ осмнЂцство, уволняемъ и варуемъ то, абы обывателемъ киевскимъ никто из урадниковъ замку Киевского а особли†названный омничій за тую установу жадной трудности и турбаціи, хочай бы и приличилися в таковомъ учинку, не дерзалъ затЂват и от нихъ жаднихъ податей вимогати. Гостей також и прихожихъ подлугъ старого звичаю заховуемъ; от мита нашего, надлежащого на насъ от рибъ, мещанъ киевскихъ заховуемъ и уволняемъ. Онижъ, мещане, многокротне уже преждемененіи, привилЂй наяенЂйшого короля и великого князя Александра, вишепомененного брата нашого наймильшого, также и нашъ передъ маестатомъ подлинни презентовали и освЂдчали, что его королевское величество и мы по всЂхъ панствахъ нашихъ дЂдизнихъ, короннихъ и в великомъ князт†Литовскомъ от мытъ и целъ всякихъ сухимъ путемъ и водою мещанъ Киевскихъ уволнили, и позволили купецкимъ людемъ, мещаномъ Киевскимъ, с товарами и гандлями якимиколвекъ ити, ихати и судами водою плисти без платежу жодного на цлахъ королевскихъ, князкихъ, панскихъ, духовного и свЂцкого стану; в томъ же привилию виражено, что братъ /50/ и продокъ нашъ и мы ихъ, мещанъ киевскихъ, волними учинили от всЂхъ пословъ нашихъ, такожъ московскихъ, молдавскихъ, турецкихъ, перекопскихъ и иннихъ всякихъ посланниковъ, гонцовъ, куриеровъ и от даваня тимъ посламъ подводъ, кормовъ, и питя, и иннихъ видатковъ на привЂтъ ихъ, и от сторожи скарбовъ и лошадей ихъ, и от походу з посли до орди; такожъ и воеводскимъ посланникомъ лошадей подводы у нихъ имати заказали. И от судовъ всякой власти замковой уволняемъ иноземцевъ и пришелцовъ всякихъ, будучихъ тамъ в Кие†и гандлюючихъ купеческимъ промисломъ, зо всЂми ихъ послугами, податками и приходами — тимже мещанамъ во владЂніе подаемъ и привращаемъ. Да в томже привилЂи написано, что воеводи Киевскіе, з вымислного нЂкоторого звичаю, по двинадцат грошей бЂрали вини от тихъ мещанъ Киевскихъ, которіе часу лЂтнего в домахъ своихъ огонь держали; яковій поступокъ и звичай мы ганимъ, искореняемъ и ихъ, мещанъ, от такового звичаю уволняемъ; и позволяемъ всЂмъ мещаномъ, купецкимъ и ремеслнимъ людемъ, огонь в домахъ своихъ в ночи, албо кождогоколвекъ времени, держати и имЂти безъ жадной вини и турбаціи от ураду замкового; толко в домахъ шинковнихъ, в лЂтЂ, когда ночи маліе бывают, при свЂтлЂ пити заказуемъ. И притомъ всемъ, яко выше помянулося, ихъ мещань, многокротне вишепомянутихъ, заховуемъ, имЂти то хощемъ непремЂнно. A духовнимъ, то есть: архиепископови закону и вЂри светой римской, метрополиту кгреческому Киевскому и всЂмъ духовнимъ, в Кие†обикліе свои приходи и подати имЂючимъ, повинни, подлугъ стародавняго звичаю, належите и сполна отдавати, в якіе приходи его королевское величество в то время вступатся не схотЂлъ. Ониж, мещане наши, от ваги — ваговое до ратуши повинни давати; заровно теж важницу со всЂми вагами при ратуши заховуемъ подлугъ давняго звичаю контрибуціи, то ест — поборъ они, мещане наши, в казну нашу повинни платити заровно якъ и з иннихъ мЂстъ мещане наши жъ платятъ. Такожъ кождого часу оные мещане наши, заровно з инними мещанами нашими и подданними, подлугъ звичаю давняго, оборону и сторожу отбувати повинни на томъ мЂстцу, где здавна сторожа стоявала и когда килкакротне з нами самими, албо з нашими урадниками, за татарами в погоню потреба бы была; ониж мещане, кождій за себе, подлугъ можности своей збройной, конно, якъ до войни надлежить, за указомъ нашимъ албо урадника нашого, безоткладно, без жадной отмовки з инними подданними нашими /51/ війздитъ должни; такожъ въ замку нашемъ, подлугъ обыкновенія давного, ониж, мещане наши, в ночи обходити и окликати повинни. Зверхъ еще, для прибили приходовъ имъ, мещаномъ нашимъ, два ярмарки установляемъ мЂти въ КиевЂ: первій ярмолокъ о праздницЂ Богоявленія Господня, чрез цЂлій тиждень, другій о праздницЂ Рождества Пресвятія Богородици, також през цЂлій тиждень. И щоколвекъ мЂсту и мещанамъ нашимъ Киевскимъ, яко вишей вспомянено, надалисмо, змоцнили, от чогож теж и уволнилисмо, — тое накрЂпко, неподвижимо и ни от кого ненарушимо во вЂчніе годы утверждаемъ и заховуемъ, и к сему писанію нашему для свидЂтельства и увЂренія лутчого, печать нашу королевскую привЂсить повелЂли. Данно в ВилнЂ, в середу передъ праздникомъ близко святого Антонія, року Господня афsі (1516), при бытностя тамъ: в БозЂ превелебного отца, велможного Войтеха, бЂскупа Виленского; Николая Николаевича Радивила, воеводи Виленского и великого князства нашого Литовского канцлЂра; Юрія Станиславовича Остека, воеводи Троцкого, двору нашого ротмистра; Станислава Яновича, Каштеляна Троцкого, а земли Жмутской старости; Юрія Николаевича Радивила, подчашего нашего и старости Кгродинского; Неміра Грималича, старости мелницкого и дрогицкого, маршалка нашего; Юрія ИлЂнича, маршалка нашего и старости Берестейского, и при битности нашихъ пановъ радъ и дворанъ нашихъ, зичливе и вЂрне намъ милихъ, — на чомъ во свидЂтельство подпись руки королевской таковій: Жикгмунтъ король. Подпись руки секретарской — Николай маршалокъ подписалъ. A за тимъ нашиму королевскому и княжескому величеству, именемь войта, бурмистровъ, райцовъ и всего поспольства мЂста нашего Киева, мещанеж Киевскіе: Тарасъ АлексЂевъ, Прокопій АндрЂевичъ, Васко Ходкевичъ, при инстанціи супликовали, абысмо той помянутый привилей повагою нашею королевскою и княжескою утвердили; которыхъ прошеніе ласкове принявши, помянутій привилей симъ писаніемъ нашимъ утверждаемъ, укрепляемъ и змоцняемъ: которій привилей, где бы колвекъ въ публичнихъ, головнихъ и в поточныхъ судахъ презентованъ будетъ, абы была вЂра везде, яко самому подлинному была дана. Чего ради сіе писаніе во свЂдительство рукою нашею подписали и печать нашего князства Литовского, на воску притиснувши, привЂсить повелЂли. ДЂялося и дано въ ВилнЂ, въ пятницу, в двадцатъ четвертій день мЂсяца априля, лЂто отъ Рождества Христова афме (1545). При томъ притомніе /52/ были: велебній и вельможній Юрій, бискупъ Луцкій; Янъ Глебовичъ воевода Виленскій, державца Бобруйскій и Бориссовскій; Григорій Григоровичъ Осчиковичъ, Виленскій; Геронимъ, Троцкій каштелянъ; Николай Яновичъ Радивилъ, маршалокъ земскій; Станиславъ Довойна, воевода Полоцкій; Иванъ Горностай, маршалокъ надворній великого князства Литовского, подскарбій земскій, Слонимскіи, Едвенскій, Добшунскій староста, и иншіе пани рада, дворане и урадники наши, верне и вдячне намъ миліе. У того подлинного привилію подпись рукъ таковій:


Жикгимонтъ Августъ король Полскій.


мЂсто печати к тому привилию привешенной.


Валеріянъ, Секретерь его королевского и княжеского величества и писарь княжества Литовского.


С подлинной привилегіи латинского писма на руское переводили: сотникъ СрЂбрянскій, Антонъ Троцина и Михайло ЯнгелнЂцкій, сотникъ Журавскій.


Книга Кіевской городской думы, 3503, годъ 1542 — 1608; страница 14.


ПримЂчаніе. — Туже грамоту Сигизмундъ Августь подтвердилъ вторично, по просьбЂ Кіевскихъ мЂщанъ, въ 1562 г. и еще разъ на Люблинскомъ сеймЂ 1569 года, іюля 21; потомъ король Стефанъ — въ 1570 году, іюля 7, и Сигизмундъ III — въ 1588 году, мая 10. — (См. книгу Кіевской городской думы, № 3503, годъ 1542 — 1608, стр. 21, 31 на оборотЂ и 50). /53/






26.

РЂшеніе короля Сигизмунда I, по жалобЂ пановъ: Стефана, Ивана и другихъ братьевъ Гриневичей-Яцковскихъ, на воеводу Кіевскаго Андрея Немирича, за отнятіе грунтовъ, мельницы на р. Горыни, и за наЂздъ на ихъ имЂнія. Король, утверждая за Гриневичами-Яцковскими ихъ имЂнія, объявляетъ Немирича виновнымъ по этому дЂлу и приказываетъ ему, дабы онъ на будущее время не дЂлалъ разореній и насилій въ имЂніи Гриневичей-Яцковскихъ. 1520 года, августа 10 дня.


Roku tysiąc siedmset trzydziestego trzeciego, miesiąca aprilis osimnastego dnia.


Na urzędzie grodzkim, w mieście jego królewskiey mosci Żytomierzu, przedemną, Janem Walewskim Lewkowskim, namiesnikiem podwoiewodztwa Kijowskiego y xięgami, ninieyszemi, grodzkiemi, Kijowskiemi, comparens personaliter urodzony jego mosć pan Heronim Hryniewicz Jackowski, kopią dekretu zadwornego, między — niegdy urodzonym Stefanem y Iwanem Hryniewiczami Jackowskiemi, anteeessorami offerentis, — z iedney, a niegdy jaśnie wielmożnym Andrzejem Niemiryczem, wojewodą Kijowskim, — z drugiey strony, — z podpisami rąk niżey wyrażonych ich mości, w Warszawie stałego y ferowanego ratione introcontentorum, dla wpisania do xiąg ninieyszych, grodzkich, Kijowskich per oblatam podał, in eo verborum, qui sequitur, tenore: »Żygmunt pierwszy, Bożą miloścą król Polski, etc. Oznaymuiemy tym naszym listem wszem w obec y każdomu z osobna, komu by o tym wiedzieć należało: gdy się przytoczyła sprawa przed nas y sąd nasz ninieyszy, za pozwem naszym, między ich mościami pany: Stefanem y Iwanem y innemi Hryniewiczami Jackowskiemi, iako powodami — z iedney, a jego mością panem Jędrzejem Niemiryczem, sprawcą Kijowskim, iako pozwanym — z drugiey strony, o zabranie gwałtowne gruntow y młyna na rzyce Horynie y o najazd na dobra ich, nazwane ziemią Piętkowską y Bartną, niedaleko miasta naszego Owrucza, także zbicia y pobrania majętności ich ruchomych, z wielką krzywdą y szkodą mianowanych Hryniewiczow Jackowskich, ktorzy na pięć tysięcy kop pieniędzy litewskich sobie szacowali, iako ten pozew szerzey w sobie obmawia; na roku tedy ninieyszym, na trzecim wołaniu, dnia dwudziestego siodmego augusta za tymże pozwem przypadłym, stanowszy oczewiście strona powodowa, Stefany Iwan Hryniewiczowie Jackowscy, za mocą, od braci im daną, dowodząc żałoby swoiey (zinquisitii) tak ludzi okolicznych iako y urzę-/54/dowey, prosili nas przytym o przywrocenie gruntow y młyna y o zapłacenie szkod y krzywd poczynionych według pozwu swego; a od strony pozwaney Stanisław Rostowski, za mocą iemu daną stanowszy, mienił sobie, że ten grunt krolewszczyzna, a niemial czym dowodzić; a panowie Hryniewiczowie Jackowscy — Stefan y Iwan pokazali, że to dobra ziemie dzedziczne. My z panami y radami naszemi, przy nas na ten czas będącemi, słysząc spur y odporę stron miedzy sobą y widząc: iż panowie Hryniewiczowie z bracią swoią tego dowiedli, że te grunta y młyn własnosć ich iest, — zaczyni onym wiecznemi czasy przysądzamy, a jego mości pana Jędrzeja Niemierycza, iako nienależycie wpierającego się w te grunta, winnym bydz uznajemy y nakazujemy, aby pan Niemirycz żadney przeszkody panom Hryniewiczom Jackowskim, iako w ich własnym dziedzictwie, nie czynił; co się zaś dotycze poczynienia szkod, co sobie mienia bydz na pięć tysięc kop pieniędzy litewskich panowie Hryniewiczowie Jackowscy, wolne im prawo w sądzie należnym zostawujemy ninieyszym dekretem naszym, do którego dla lepszey wiary y twardości pieczęć koronną przycisnąć roskazali. Pisan w Warszawie, roku tysiąc pięcset dwudziestego, dnia dziesiątego augusti. A podpis w te słowa: Petrus Tomicki, episkopus culmensis, vice cancelarius. Zacharyasz Jałowicki, Ktoraż kopia dekretu, za podaniem y prozbą wyszmianowaney osoby podawającey, a za moim urzędowym przyjęciem, wszystka z początku aż do końca, słowo w słowo, iak się w sobie ma, do xiąg ninieyszych iest ingroso vana.


Книга Кіевская, гродская, 1733 года, 45; листъ 849.






27.

Грамота Сигизмунда I, Овручскому земянину Тимошу Барановскому, на земли: Жадановскую, Барановскую и на островъ Зелезницкій. 1531 года, іюня 17.


Року тисяча шестсот осмдесят четвертого, мЂсяца августа девятого дня.

На уряде кгродском, в замку его королевской милости в Овруцкомъ, передо мною, Деміяномъ Суриномъ, писаремъ земскимъ Киевскимъ, подстаростимъ кгродскимъ Овруцкимъ, и книгами нинешними, кгродскими, овруцкими, personaliter stanąwsky szlachetny pan Josif Bara-/55/nowski dla wpisania do xiąg ninieyszich, grodskich, owruckich, a postrzegając całości honoru conditiey tudzież y substantiey swoiey, panieważ przez ogień przypadkowy z dopuszczenia Bozkiego xięgi grodskie, Owruckie, dawnieysze vvszystkie, jedne w murowaney świętego Wasilia, a drugie w monastyrze w świętey Preczistey cerkwiach w schowaniu będące, pogorzeli, znowu per oblatam podał extract, z pomienionych xiąg grodskich, Owruckich, zgorzałych authentice wydany, z wpisaniem w nim przywileiu jego krolewskiey mości panom Baranowskim na rzecz, niżey w tymże przywileiu inserowanym, wyrażoną, danego y służącego, ktorego podawaiący prosił, aby przyjęty y do xiąg wpisany był; a tak ja, urząd, dla wpisania do xiąg ninieyszych przyimuiąc, czytałem, y tak się w sobie ma: Wypis z xiąg grodskich zamku jego krolewskiej mości Owruckiego, roku tysiąc szestset czterdiestego, miesiąca januarii dwudziestego piątego dnia. Na urzędzie grodskim, w zamku jego krulewskiej mości Owruckim, przedemną Marcinem Wasilkowskim, namiesnikiem podstarostwa Owruckiego, stanąwszy oczewisto szlachetny pan Alexander Baranowski, dla wpisania do xiąg ninieyszych, grodzkich, Owruckich, podał per oblatam list jego krolewskiej mości na dobra Żadanowskie w rzeczy niżey mianowaney służący, o czym ten list szyrzey w sobie obmawia, którego podawszy, prosił, aby przyięty y w xięgi ninieysze wpisany był; ja, urząd, ten list przyimuiąc, przed sobą czytać kazałem i tak się w sobie ma: »Zygmunt, Bożą miłością krol Polski, wielkie xiąże Litewskie, Ruskie, Pruskie, Mazowieckie, Żrnudzkie y innych. Dzierżawcy Wruckiemu, panu Michayłu Michajłowiczu Chaleckiemu y inszym starostom, kto y na potem od nas będzie ten zamek Wrucki drierżeć, bił nam czołem ziemianin Wrucki powiatu Kijowskiego, Timosz Baranowski, y pokładał przed nami rożne prawa y przywileia od świętey pamięci przodków naszych na ziemie w Wruckim powiecie, nazwaną Żadanowską, Baranowską y ostrow Zaleznicky; y prosił nas, abyśmy iemu samemu, potomkom y sczadkom jego, te pomienione dobra, według daniny przodków naszych, przywileiem naszym potwierdzić roskazali, zostawuiąc go przy wołnościach y swobodach, aby on sam, potomki y sczadki iego nam konno służbę ziemska, wespoł z inszemy ziemiany y z pany radą naszą, służyli, i my, poradziwszy się z pany radą naszą, na czołembicie jego, te wszystkie prawa i prziwileia na daninę jego służące stwierdziwszy y zmocniwszy, ten nasz list, s przyciśnieniem pieczęci koronney y z podpisem ręki kanclerza y pisarza naszego, daliśmy. Pisan w Krakowie, roku tysiąc piencset trzydziestego pierwszego, mesiąca juni dnia siedmnastego; indikta czwartego. U tego listu pieczęć koronna iest przy-/56/ciśniona, a podpis rąk temi słowy: Walentinus Dom bieński, regni Poloniae cancellarius; na własne roskazanie jego krolewskiej mości — Zachariasz Jełowicki, secretarius regni, manu propria. Который же то лыстъ, за поданемъ вышъ менованое особы, а за принятемъ моимъ урядовымъ, до книгъ нинейшихъ кгродскихъ, овруцкихъ, естъ уписанъ, съ которыхъ и сей выписъ, подъ печатю кгроду Овруцкого, естъ выданъ. Писанъ въ Овручомъ; корыкговалъ Закусило«. У того екстракту печать кгродская, Овруцкая, естъ притисненая, а подписъ руки писарское тими словы: Семенъ Викгура, городничий киевский, писаръ кгродский, Овруцкий. Который же то екстрактъ, за поданъемъ и прозъбою вышменованое особы подаваючого, а за принятемъ моимъ урядовымъ, до книгъ нинешних, кгродскихъ, Овруцкихъ естъ уписаный.


Книга Овручская гродская, 1684 года, 3311, листъ 591 на об.






28.

Подтвердительная грамота Сигизмунда Брацлавскому земянину Олехну Ивановичу Микулинскому на имЂнія: Микулинцы, Борки, Новоселицы, Рогъ, Почапинцы и половину Мизякова, въ вознагражденіе за военныя заслуги, оказанныя противъ татаръ, подъ условіемъ отбывать земскую господарскую службу. 1531 г. августа 5.


Feria Quarta ante festum nativitatis gloriosissimae virginis proxima, anno Domini millesimo septingentesimo decimo quarto.

Ad officium et acta presentia, castrensia, capitanealia, latyczoviensia, personaliter veniens generosus Thomas Zaliwski, obtulit officio presenti et ad acticandum porrexit literas privilegii pargameneas, idiomate ruthenico scriptas, super bona: Miculince, Borcow, Nowosielice, Rohi, Poczapince et medietatem Miziacowa, in districtu Braclawensi existentia, in personam generosi Olechno Ivanovicz Miculinski servientia, per serenissimum regem Poloniae Sigismundum benigniter cum confirmatione antiqoorum privilegiorum datas et collatas, manu ejusdem sacrae regiae majestatis et notarii subscriptas et sigillo, in caera rubra expresso, in appenso scrinio rubro existenti, communitas, de tenore verborum tali. »Жикгимонтъ, Божою милостю король Полский, великий князь Литовский, Руский, Пруский, Жомойский, Мазо-/57/вецкий, Инфлянтский и инныхъ. Чинимъ знаменито симъ нашимъ листомъ и привилеемъ, хто на него посмотритъ, албо его услышитъ, нинешнимъ и потомъ будучимь, кому того потреба вЂдати будетъ: біючи намъ челомъ земянинъ нашъ повиту Брацлавского, урожоный Алексій Ивановичъ Микулинскій покладалъ передъ нами привилей на именье свое дидичное, отчизное, а то есть перший привилей одъ продка нашего Свидрыгайла, великого князя Литовского, въ которомъ князь Свыдрыгайло пышетъ, штожъ великий князь Вытолтъ послалъ былъ Богдана Микулинского зъ войскомъ своимъ на татаре, которого за Браславлемъ татарове убылы и уторгнувши у повитъ Браславскій шкоды не малые учынылы, и замокъ Винницкій добувши зпалыли, и Ивана Богдановыча сына его зъ жоною взялы, при которомъ вси привилея и твердосты на имЂня его отчизные село — Мыкулынци, Борковъ, Новоселыцю, Рогъ и Почапынци, у повити Браславскомъ лежачіе, побралы, ино велыкий князь Свыдрыгайло, того Богдана Ивановича Микулинскаго откупилъ зъ орды, повелилъ и тые вси села его отчизные ему и потомкомъ его на вичность опьять дать, и сымъ привилеемъ своимъ подтвердылъ, прытомъ и другый привилей святои и хвалебнои памяты найяснійшаго короля его мылосты Казимира, пана отца нашего, покладалъ, где зъ ласки господарской, король его мылость, Супрунови Ивановичови Мыкулынскому, за вирные его послугы, тотъ привилей великого князя Свыдрыгайла, отцеви его Ивану, на тые села и имЂніи даный, тымъ привилеемъ своимъ потвердилъ вичностыю; къ тому еще село Супруновъ и половыцю села Мызякова так же ему и потомкомъ его на вичность далъ, и быючи намъ чоломъ, просылъ насъ тотъ Олехно Микулинскій, который бываючи многократъ въ потребахъ, и будучи колко разъ у тяжкомъ везенью татарскомъ, за чоломбытьемъ и прозбою его и за причиною пановъ радь нашихъ, тые привилея такъ Свыдрыгайла, Великого князя Литовского, яко тежъ и тотъ привылей короля его милосты Казимира, пана отца нашого, продкомъ его на тые именья: село Мыкулынцы, Борковъ, Новоселицю, РогЂ, Почапинци и половицю Мизякова даный, симъ привилеемъ нашимъ тое все потвержаемъ и также з ласки нашои королевскои даемъ, маетъ тотъ Олехно именій своихъ дидичныхъ и отчизныхъ самъ и по немъ диты, потомки и исчадки его, вично и непорушно держаты и уживаты, а намъ господару, зъ тыхъ имений своихъ, службу земскую, военную, служиты маетъ такъ какъ инные шляхта великого князства Литовскаго; /58/ на твердость его и печать нашу казалы есмо прывиситы къ сему нашему лысту. Прытомъ булы панъ Мыколай Вежигайло, бискупъ Жамойский, а воевода Подляский; маршалокъ нашъ панъ Богданъ Ивановичъ Сапига. Пысанъ у Неполоницяхъ, подъ лито Божого нароженія тысяча пьятьсотъ трыдцять первый, мисяця августа пятый день, индыктъ четвертый. Мыхайло пысарь наместныкъ Медвицкий. Locus sigilli in appenso cera rubra insignili. Sigismundus Rex, manu propria«. Et altera vero parte connotationis tenor talis. Sabbatho post festum sancti Martini Pontificis, anno millesimo sexcentesimo trigesimo primo, Jacobus Czerwielski obtulit ad acticandum (hoc loco deterioratum) susceptumet inductum. Post ingrossationetn vero idem generosus offerens originale ad se recepit et de recepto officium presens quietavit.


Книга Летичевскаго уЂзднаго суда, 1714 года, 5253, стр. 176 на об.






29.

Грамота Сигизмунда 1 Черкасскому земянину Ивану Зубржовичу, на села: Михліево, Орловичи и Ленчицы, находящіеся въ Черкасскомъ повЂтЂ, и БЂгловцывъ повЂтЂ Кіевскомъ. 1533 года, февраля 20 дня.


Żygmunt, Bożą miłością król Polski, wielkie xiąźe Litewskie, Ruskie, Pruskie, Żmudzkie, Mazowieckie i innych.

Bił nam czołem ziemianin nasz Czerkaski, Iwan Zubrikowicz, i powiedział przed nami, iż ziemianka Czerkaska, teszcza jego, Hrińkowa Anna, s synem swym Kością, zapisali jemu samemu i jego żonie i dzieciom i potomkom ich sieliszcza swoje własne, ojczyznę, w Czerkaskim powiecie, na imie: Mihhowo, Orłowice i Linczyńce, a ku temu w Kijowskim powiecie sieliszcze Biehłowców, ze wszystkim tym, iako się te sieliszcza z dawnych czasów w sobie mają, ktòre listy potwierdzenia brata naszego Alexandra, krola jego mości, i na to mąż jej na te sieliszcza u siebie miał, ona też listy jemu oddała, jakoż też Iwan Zubrykowicz one listy brata mego Alexandra, króla, i nasz i też list zapisany od niej, teszczy swojej, przed nami pokładał i bił nam caołem, abyśmy mu na to dali nasz list i to listem naszym potwierdzili, — /59/ a tak my, tych listów potwierdzenia, i list u zapisanego ich oglądawszy, na jego czołembicie to uczynili, na to daliśmy ten nasz list, niechaj on sam i jego żona i dzieci i potomki ich te sieliszcza, wyżey pisane; Michliów, Orłowicze, a Linczyńce a Biehłowce na siebie trzymali i ich używali, ze wszystkim tym, jako się ony z dawna w sobie mają, wedle listu zapisanego tej teszczy jego i syna jej i potwierdzenia brata naszego, Alexandra, króla jego mości, i nam s tego służbę ziemską zastępują; a na twardość tego i pieczęć naszą kazaliśmy przyłożyć ku temu naszemu listu. Pisan w Krakowie, pod lato Bożego Narodzenia 1533, mesiąca februarii 20, Sigismundus Rex. Michajło pisarz.


Сообщено В. Антоновичемъ.






30.

Грамота Сигизмунда-Августа шляхтичу Новгородскаго воеводства, Данилу Стецкевичу, на владЂніе пустошью, называемою Вельцы, подъ условіемъ служить военную службу. 1538 года, октября 12 дня.


Roku tysiąc siedmset czierdziestego szóstego, miesiąca nowembris dziesiątego dnia.

Na urzędzie grodzkim, w mieście jego królewskiey mości Żytomirzu, przede mną, Jozefem z Trypola Trypolskim, namiesnikiem protunc grodzkim y xięgami ninieyszemi, grodzkimi, Kijowskiemi, comparens personaliter urodzony jegomość, pan Franciszek Steckiewicz, tę kopią, z xiąg grodzkich nowogrodzkich wydaną, z wpisaniem w niey przywyleju od najaśnieyszego króla jego mości, Żygmunta Augusta, na dobra wieś Wełca, antecessorum jego mości podswającego konferowanego, una cum testimonio od szlachty y obywatelem wojewodztwa Nowogrodzkiego dane, ratione introcontentorom, dla zapisania do xiaąg ninieyszych grodzkich per oblatam podał, de tenore tali: wypis z xiąg grodzkich woiewodztwa Nowogrodzkiego. Лита одъ нароженія сына Божого тысяча шестьсотъ чвартого, мисяця февраля перваго дня. На ураде кгродскомъ, въ замку его королевской мылости Новгородскимъ, передо мною, Крыштофомъ Керсновскимъ, подвоеводемъ Новгородскимъ, одъ ясне вельможного его мосци, пана Дымытрыя-Самуела Полюбинского, воеводы Новгородского, постановывшыся очевысто панъ Янъ /60/ Стецкевичъ оповЂдалъ, покладалъ и до книгъ подалъ прывылей одъ наяснейшого короля, его мылости, Жыкгимунта Августа, продкомъ и домовству ихъ служащий на певный грунтъ, въ воеводст†Новгородскимъ лежащий, просечы насъ, абысь мо до кныгъ кгродскихъ, Новогородскихъ, прыняли и впысали, который прывылей естъ прынятъ, и слово до слова такъ се въ собе маетъ: »Жыкгимунтъ Августъ, Божою мылостю король Полскій, великій князь Литовскій, Рускій, Прускій, Жмудскій, Мазовецкій, и иныхъ. Чинимъ знаменито симъ листомъ нашимъ: билъ намъ чоломъ, шляхтычъ нашъ воеводства Новогородскаго, Данило Стецкевичъ, и просилъ насъ, абысьмо ласку нашу господаръскую учинили, и дали ему землю нашу Пустовскую, а названою Велцы, и человика, Филона на имя, зъ землею тоею, на которой онъ седЂлъ; мы теды на чолобытіе его тое чынили, далисьмо ему, Стецкевичу, самому, жонЂ, дЂтямъ и щадкомъ его, тую землю на вЂчные часы, зъ которой земли маетъ намъ службу военную служыты по тому, яко и другіе, панове шляхта, служатъ, и надались мо сей нашъ листъ зъ нашою печатью. Писанъ въ Крако†подъ лито Божого нароженя тысяча пятъсотъ трыдцятъ осмого, мЂсяца октобрыя дванадцатого дня, индыкта пятого. У того листу, пры печати его королевъской мылосты, подписъ руки тыми слови: Zygismundus Rex, Мыхайло писаръ«. Который-то тотъ выписъ do xiąg grodzkich Nowogrodzkich iest wpisany y wypisem jego mości panu Janowi Steckiewiczowi, z podpisami rąk naszych, iest wydan. Pisan w Nowogrodku, dnia y roku wyż pisanego. U tey kopii korrekta w te słowa: skorygował Krakowski; podpis ręki pisarskiey takowy: Kazimierz Fronckiewicz, pisarz Nowogrodzki; testimonium zaś szlachty woiewodztwa Nowogrodzkiego tak się w sobie ma: my, niżey na podpisach rąk naszych wyrażeni, daiemy tę kopią panu Jozefowi Steckiewiczowi y drug dokument w woiewodztwo Kijowskie y upraszamy naszych wielcic mościwych panow y dobrodzieiow, aby była dana wiara, na to się y rękoma naszemi podpisujemy. Roku tysiąc siedmset dwudziestego trzeciego, oktobra (?): Иванъ Малюшицкій, Stefan Wełeczecki, Jan Steckiewicz, Antoni Steckiewicz, który to przywyley, za podaniem y prozbą wyż mianowanego jego mości podawaiącego, a za moim urzędowym przyięciem, słowo w słowo do xiąg ninieyszych iest ingrossowany.


Книга Кіевская гродская, 1746 года, листъ 940, нояб. 56. /61/














Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.