Опитування про фонему Е на сайті Ізборник  


[Грамоти XIV ст. / Упорядк., вст. ст., ком. i слов.-покаж. М. М. Пещак — К., 1974. — С. 9-41.]

Попередня     Головна     Наступна                 Шрифт







1. Лев Данилович, князь галицький, надає церкві святого Спаса село Страшевичі


До 1301 р.


Текст опублікований Д. Зубрицьким у «Крит.-истор. пов.», розділ «Подлинные бумаги, относящиеся к этому сочинению», стор. 2 — 3, Б; Я. Головацьким у «Хрестоматии», стор. 315 — 316; А. Кримським в «Укр. грам.», стор. 420λ, — 420μ; Й. Левицьким у «Грамматике», стор. 2.

О. Востоков в «Описании» (стор. 114) наводить початок ціеї грамоти від «А се ӕ князь...» до «чресъ потокь володиславь» і кінець від слів«...на то ѥсмо грамоту нашю дали».

Документ описаний або згадуеться Д. Зубрицьким у «Крит.-истор. пов.», стор. 68 — 69; К. Ходикевичем у «Dissertationes», стор. 90, а також в «Описании К-С. собора», дод., стор. 38 — 39.

Подається за публікаціею Д. Зубрицького.

Як видно з різночитань публікацій грамоти, видавці користувалися різними її копіями. Цим, очевидно, пояснюється і посилання на різні архіви, в яких вони зберігаються: Д. Зубрицький посилається на Архів Перемишльського капітулу грецького обряду, а А. Кримський — на Румянцевський музей.

Для даної фотокопії використано копію, що зберігається у рукописному відділі Державної бібліотеки СРСР ім. В. І. Леніна, ф. №256, папка №19, арк. 4.



* Цифрові позначки з текстів грамот пояснюються в «Різночитаннях».



А се ӕ 1 * князь Левь сн̃ъ короля Данила згадавшися 3 емъ 4 снашими 5 боӕри ӕко прадѣдъ нашъ 6 царь 7 великый 8 Володимиръ 9 и ωтецъ 10 нашь и 11 придалъ митрополитомъ и епископомъ 12 по всѣмъ землямъ 13 роусскимъ 14. такоже и мы Богу 15 и пресвѣтломоу преωбраженію. предаемъ 16 к церкви 17 святаго 18 спаса 19 монастырю; село страшевичи и созанъ 19а манастырь святаго 18 михаила. Даемъ и придаимъ 20 поченши ωтъ 21 Дистра 22 по прорвоу, чресъ потокъ воладиславъ черезъ гороу 22а по потокъ зовемый стынь 23 а ωтъ 21 връхъ ст̃аго 18 по коблянкоу рѣчкоу 24 до връха. ωтъ 21 връхъ коблянькы кременемъ по връхъ соутычкы 25 и подъзоужца 26 по връхъ кольчина а ωтъ 21 връхъ кольчины раздѣляємъ на рѣкоу полисѣй 27 бродъ. А на дроугоую сторону. по потокъ чирвоныи 28 до връха доубна даемъ и приписоуемъ на вѣки. зданьми 29 и зроботами 30 и съ всѣми оужитки 31. и с приходы и справы 32 всѣми и ролями лоуками польми 33 и зрѣками 34 и потокы. и съ всѣми пожитки 35. влѣсѣхъ 36 и врѣкахъ 37 и в ловищахъ ихъ и з млынми даемъ кцр̃кви 38 святаго 18 спаса 19 манастыря. и владыце 39 нашему епіскопү 40 ефимію и понюмъ 41 бүдоучимь. епіскопомъ 12 комү Богъ 42 изволитъ 43 и дасть на вѣкы дръжати и поживати и цр̃кви 44 святыѣ 45 правити и рядити и за нашѣ предъкы и за насъ Бога 46 /10/ милого просити. а ктомоу 47 еще придаем 48 коуны врокъ 49 споповь 50 давати и соуды дх̃ныѣ 51 ц̃ркви соудить 52 столечнаӕ̑, а во то боӕре нашѣ и дѣти нашѣ и по насъ 63 боудоучиѣ да не оустоупаются адани 54 и десятины медовыѣ и звиноградовь 55. и змыты 56 на вѣки вѣчныѣ да не оудалено боудить 57 отъ 21 цр̃квіе 58 выше писаноѣ 59. а кто үстоупить на мое слово соуть 60 снимь 61 предъ 62 Богомь 63. и да боудеть клятва Божиӕ́ 64 на немъ. всей 65 вѣкъ и въ боудучеѝ 66. въ денъ 67 страшнаго соуда Божиӕ̑ 68. На то ѥ̇смо грамоту нашю дали и печать привѣсили свою. а при томь 68а были. митрополить галицкый скрылоса 69. и владыка 70 перемыскыи Лариωнъ. и князь андреи ӕрославичь. и панъ васко. и иныхъ боӕ̀рь много было притомъ 71. а писана и дана грамота въ Лвовѣ. въ пятокъ мц̃я 72 октовриа въ и̃ день 73 лѣта ≠sωго 74. А писецъ Захария вихотъ.



[Див. фотокопію грамоти на стор. 10]




Різночитання


А. Кримський, «Укр. грам.»: 1 ӕ передається через я; розділові знаки не збігаються з нашим виданням; 3 сг[а]давшися; 4 єсмъ; 5 c нашими; 6 нашь; на місці ъ в кінці слів після приголосної /11/ пишеться ь; 7 ц[а]рь; 8 й в кінці слів після голосної відповідає и; 10 о[ть]цъ; 11 нашьи; 12 єп[и]с[ко]помь; 13 земълямь; 14 рускымь; 15 Б[ог]у; 16 придаємъ; 17 ц[е]ркви; 18 с[вя]т[о]го; 19 Сп[а]са; 20 придаємь; 21 от[ъ]; 22 Дн[ъ]стра; 23 С[вя]тыи; 24 Коблянку-рѣчку; 25 Сутичькы; 26 Подъбужца; 27 по Лисѣи; 28 Чирьвоныи; 29 з даньми; 30 з роботами; 31 ужиткы; 32 и с правы; 33 після слова польми іде сѣножатьми, з лѣсы и з дубровами и з голыми горами и лѣсными; 34 з рѣками; 35 пожиткы; 36 в лѣсѣхъ; 37 в рѣкахь; 38 к ц[е]ркви; 39 вл[а]д[ы]це; 40 єп[и]с[ко]пу; 41 по нюмь; 42 Б[ог]ь; 43 изволит[ь]; 44 ц[е]рквы; 45 с[вя]тыѣ; 46 Б[ог]а; 47 к тому; 48 придаєм(ъ); 49 в рокь; 50 с поповь; 51 д[у]ховныѣ; 52 судить ц[е]рк[о]вь; 53 нас[ъ]; 54 А дани; 55 з виноградовь; 56 з мыты; 57 будеть; 58 ц[е]рквє; 59 вышеписаноѣ; 60 судь; 61 с нимь; 62 пред[ъ]; 63 Б[ог]омь; 64 Б[о]жия; 65 в сеи; 66 будучии; 67 д[е]нь; 68 Б[о]ж[ь]я; 69 с Крылоса; 70 вл[а]д[ы]ка; 71 при томь; 72 м[ѣ]с[я]ця; 73 вь 8 д[е]нь; 74 — 6800.

Я. Головацький, «Хрестоматия»: 3 я передається через ѧ; 4 ємь; 6 нашь; 7 цр̃ь; 9 Володимирь; 10 отецъ; 12 епископωмъ; 15 Богү и пресвѣтломү; 16 придаємъ къ, е після голосної передається черєз є; 19а Созань; 21 ω[т]; 22 Днѣстра по прорвү; 22а Воладиславь через горү; 24 Коблѧнкү рѣчкү; 25 Сүшичкы; 26 подъбүжца; 27 рѣку по лисѣй; 29 зъ даньми; 30 зъ роботами; 31 въсѣми оужиткы; 32 съ правы; 34 съ рѣками; 35 пожиткы; 36 въ лѣсѣхъ; 37 въ рѣкахъ; 38 даємь къ церкви; 41 по нюмь; 44 церкви; 49 врокь; 50 съ поповъ; 52 дховныѣ сүдить цр̃кви; 53 нась; 54 неүстүпаютсѧ а дани; 55 зъ виноградовъ; 56 зъ мыты на вѣкы; 60 сүдъ; 61 съ нимъ; 63 Богомъ; 64 Божіӕ̑; 65 въ сей; 68а томъ; 69 митрополитъ Галицкій съ Крылоса. И та ы перед голосною передаються через і; 71 при томъ; 72 мц̃ѧ ωктовріѧ.

Й. Левицький, «Грамматика»: 3 я передається через а; 4 ѥмъ; 6 нашь; 7 цр̃ь; 9 Володимирь; 16 преображенїю; придаѥмъ; е після голосної передається чєрез ѥ̇; 17 кцеркви; 18 свѧтого; 19а созань; 21 ω[т]; 22 Днстра; 22а воладиславь через гороу попотокъ; 25 соушичкы; 26 подъбоужца; 27 рѣкоу-полисѣй; 28 попотокъ чирьвоныи; 31 въсѣми оужиткы и сприходы; 35 пожиткы; 37 врѣках и вловищахъ ихь и змлынми; 41 понюмь; 46 предкы и за нась Бога; 49 врокь; 52 соудить цр̃кви; 53 нась; 54 — неоустоупаютсѧ адани и десати́ны; 60 соудь; 62 предь; 65 всеи вѣкъ; 68 Божӕ; 72 мц̃а ωктовриѧ.












2. Князь Лев Данилович надає двом братам з Литви Тутенію і Монтсіці село Добаневичі


До 1301 р.


Текст опублікований в «Актах ЮЗР», 1865, т. II, № 60, стор. 101, та в AGZ, 1868, т. I, № 1, стор. 5.

Грамота не має дати. В «Актах ЮЗР» вона датується 1266 — 1301 роками, а в AGZ — 1301 — 1302 роками. /12/

Якщо взяти до уваги вказівку М. Карамзіна в «Истории», т. IV, стор. 128 — 129, в «Іст. Укр.», т. I, стор. 73, 79 та ін., що князь Лев Данилович помер у 1301 р., то дата в «Актах ЮЗР» здається більш вірогідною.

Оригінал не відшуканий. Названі публікації були зроблені з копії, яка внесена у Львівську гродську книгу між 1443 і 1446 роками під заголовком «А се лист князь Ильвовъ на Добановичѣ». Список копії в «Акты ЮЗР» надіслав Д. Зубрицький. Вона лягла в основу публікації в AGZ. Як в самому тексті, так і в заголовку остання має деякі різночитання з «Актами ЮЗР»: «А се листъ кнѧзӕ ильвовъ на Добанивичѣ».

Для даної публікації використано варіант тексту грамоти з AGZ.



А се ѧ. кнѧзь. левъ. вызвали есмы 1. слитовъскоѣ 2 землѣ два. братѣньцѧ. тутениѧ. а монтсѣка 3. дал 4 есмы 1 ѣма. оу 5 Перемыскоѣ волостѣ. село. добаневичь. исъ 7 землею. исъ 7 сѣножѧтми исъ 7 гаѣ исъ 7 дубровами. исрѣкою 9. и ставом 10. испотоки 11. искриницѧми 12. со оусѣми 13 поборы. исвинами 14. исъ 7 головнитъством 15. и серпом 16. искосою 17. исмлином 18. со оусѣми 13 оужитки 19. какъ есмы 1 сам 20. держѧл 21. а дал 4 есмы ѣмъ 23 оу вѣк 24 и дѣтєм 25. ѣхъ. и оунучѧтом 28. ѣхъ и праонучѧтом 27. ѣхъ. не надбъ 28 оуступатисѧ. на мое слово ником(у) 29 а кто сѧ оуступит 39. тотъ оувѣдаетьсѧ. со мною. перед бωгомъ.





Різночитання


«Акты ЮЗР»: 1 есмо, розділові знаки не збігаються з нашим виданням; 2 съ Литовськоѣ; 3 Тутенія а Монтсѣка; 4 далъ; 5 ѣма о?; 6 Добанѣвичь; 7 и съ; 9 и съ рѣкою; 10 ставомъ; 11 и съ потоки; 12 и съ криницями; 13 со усѣми; 14 и съ винами; 15 половинитьствомъ; 16 серпомъ; 17 и со косами; 18 и съ млиномъ; 19 оужытки; 20 самъ; 21 держалъ; 23 ѣм; 24 вѣкъ; 25 дѣтемъ; 26 и съ унучатомъ; 27 праун(у)чатомъ; 28 ѣхъ; не надобѣ; 29 никому; 30 уступить.












4. Князь Лев Данилович надає прибуткове право церкві святого Успенія в Крилосі на села з належними до них землями *


8 березня 1301 р.


Текст публікувався К. Ходикевичем у «Dissertationes», стор. V — V2, М. Карамзіним в «Истории», т. IV,хтор. 129 — 130; Д. Зубрицьким у «Крит.-истор. пов.», розділ «Подлинные бумаги, относящиеся к этому сочинению», стор. 4 — 5, Г.

Копія грамоти зберігається в Центральному державному історичному архіві УРСР у Львові, ф. № 9, оп. 1, Актова книга Львівського міського уряду 1691 р., од. зб. 459, стор. 1159 — 1161.

Текст подається за цією копією.



* Грамота 3 була вилучена з цього видання як така, що не належить до XIV ст., вже після завершення роботи над збіркою.

** Н. Карамзин, «История», т. IV, стор. 132.



За свідченням М. Карамзіна («История», т. IV, стор. 132) і К. Ходикевича («Dissertationes», гл. II), львівський і галицький єпископ Гедеон Балабан 1581 р. подав грамоту на затвердження польському королю Стефану, який наказав переписати її, а «поколику ее содержание не противно настоящим законам (quatenus Juris publici ratio permittit? approbamus...)» **, заново скріпити королівськими печатками. Пізніше, 1592 р., грамота ще раз /13/ затверджувалася Сигізмундом III. За свідченням К. Ходикевича, копія її була занесена в книгу Галицького міського управління 1642 р.

При підготовці тексту до видання не вдалося розшукати ні оригіналу, ні названих копій пізніших часів (1581 р., 1592 р. і 1642 р.).

Грамота описана або згадується в таких працях: А. Василевський, «Ист. г. Вильны», стор. 20; П. Батюшков, «Белоруссия», стор. 80, 109, 112, 132; «Волынь», стор. 72, та ін.

Дві копії XIX ст. зберігаються в рукописному відділі Державної бібліотеки СРСР ім. В. І. Леніна, ф. Румянцева, №256, папка № 19, арк. 4, 4б; перша з них була покладена М. Карамзіним в основу публікації в його «Истории».

Зіставлення текстів грамоти, опублікованих М. Карамзіним і Д. Зубрицьким, з копією, що зберігається в Центральному історичному архіві УРСР у Львові, свідчить про те, що кожна з публікацій являє собою варіант різних копій, хоч Д. Зубрицький і застерігае, що він в основу своєї публікації поклав текст грамоти К. Ходикевича.

У різночитаннях подано повний текст грамоти, опублікований К. Ходикевичем, в якому певну цінність для мовознавців становлять не тільки фонетичні, граматичні й лексичні варіанти, а й наголоси, що стоять на кожному слові публікації.

Аналіз змісту грамоти Ходикевича дав підставу М. Карамзіну піддати сумніву існування її оригіналу:

а) 8 березня 1301 р. припадало на середу, а не на четвер;

б) в той час київським митрополитом був не Кіпріян, а Максим.

Про те, що Кіпріян став київським і литовським митрополитом тільки 1376 р., пише і П. Батюшков у праці «Белоруссия», стор. 80.




* Слова и ӕко приписані зверху іншим чорнилом.

** // — кінець сторінки.



Асе 1 ӕ̑ кнӕ̇зs 6 Левъ сн̃ъ кролӕ Данила 2 зsгадавшисӕ есмо зs инsшими 71 бояры 3 (и ӕко *) 4 прадед 5 нашъ царъ 7 великий владимиръ 8 и ωтецъ 9 нашъ, придалъ 10 метрополитомъ, и 11 епископам̑ъ̑ 12 повсѣмъ 13 землям̑ рүскимъ 14: також̑де 15 и мы бг̃ү и пречи•̑тоs его матери 16 ко це кви Ст̃оs 17 Еӕ үспенїӕ Крилоскомъ 18 Попомъ собор̑ным 19 Митрополїи Галицкоs, и всѣмъ 20 Архїеп•̑пом̑ъ̑ и Еп•̑помъ 121 и 21 Мона•̑тыремъ 122 Православноs ст̃оs 22 вѣры γрецкоs дали•̑мо 23 Право дх̃одное 24: потомуже, какъ 26 дер̑житъ 123 Кїевскаӕ цер̑ковъ 26 по хр•̑тїанску 27, и ст̃ыхъ ωтцов̑ //** ωтецъ 28 управленїю 29; и̇ потвер̑дили е•̑мо преданїа 30 цер̑ковнаӕ 31 на вѣки вѣчнїе, Села 32 зs людми, и 33 полӕ, зs лѣсы. И еще есмо 124 дали нато тыи села 34 грамоты ωсобливїе, межи 35 наших̑ границъ 36 и боӕр̑скихъ, и в ѣхъ 37 полӕхъ и лѣсахъ 38 вызнаваючи 39 Границѣ, ӕкъ 40 было здавна 41; и придали есмо десӕтины 42 зs 43 нашего кнӕж̑енїӕ 44, и с 45 перевозовъ, и изs иных̑ десятинү 46, и по боӕр̑с-/14/кимъ 126 селомъ приданнїе, и 47 даны медовїе 48 выходы и борты, и рыбныӕ 48 ловища, и 50 езера даемъ къ церкви 51 прес̃тоs бц̃и 52, метрополиту 53 нашему Григорїю, и понимъ 54 бүдүчим̑ Архїеп•̑пмъ 121, комү бг̃ъ изволит̑, и 55 да•̑ дер̑жати на вѣки, и 56 пож̑ивати и 57 за на•̑ 58 мл•̑тиваго бг̃а просити. А 59 ктомү 60 придаемъ 61 күны в рокъ зs 62 поповъ давати, и сүды дх̃овные 63 сүдити, цер̑квѣ Столечнои; ωт 64 мир̑скихъ ү 65 законїи 66 ωтлчүенїи 67 ра•̑пустити 68, свадебщины 69, и безакон̑нїи 70 понӕ̑тїа, и все дх̃овния 72 права сүдӕт̑ Архїеп•̑пы 126. А сїи 73 люде ωпришнїе 74 цер̑ковнїе 75 Ігүмены 76, попове, и сщен̑ници, и дїаконы 77, и причт̑ници цер̑ковные 78, и чер̑норизци 79 ікон̑нїи 80 Писареве 81, поповичове, и дӕци 82 и 83 бг̃одан̑нїе 84, и стран̑нїи, и тые люде 85 церковные 86 волны ωт на•̑ и 87 ωт боӕръ нашихъ, ωбладает̑ 88 и сүдит ихъ великаӕ цер̑ковь. ω̑прочъ мирӕ̑нъ 89. А на мое слово не треба 131 үстүпатисӕ̑ нѣкомү, нѣ 90 ωтнӕти, нѣ 90 дѣтемъ моим̑ нѣ 90, тым̑, комү̀ 91. по на•̑ бг̃ъ да•̑ навѣки вѣчноѥ 82. А се ү́правилис̑мо 93 по правилом̑ 127 ст̃ыхъ ωтц̃ъ 94, и пер̑выхъ цареs хр•̑тїан̑ских̑ 95. А кто на 132 мое слово устү̀питъ, сү̀дъ ми зs нимъ 96 пред бг̃омъ, и 97 ωтлүченъ бү́дет̑ млс̑ти бж̃ӕ 128, вs дны 98 страшнаго и неүмытнаго сүдища хв̃а 99 и бү́дет̑ // и бүдет̑ клӕ̑тва бж̃ӕ 100 нанем̑ 101 вs сеs вѣкъ и вs бүдущїи 102. На то 133 е•̑мо грамотү нашү дали, и печат̑ свою привѣсили. А притом̑ были митрополит кїевскїй Кипрїанъ, и владыка 103 премы•̑киs Ларіωнъ 104 и кнӕзь 105 Ан̑дреs 106 Ӕрославскиs 107, и панъ васко, и инsших̑ 108 боӕръ много было 109 притом̑ 110. А писана и дана грамота сіӕ̇ вs 111 Галичү 112 в четвертокъ, мс̑ца 113 марта во 114 ωсмыs дн̃ь. Лѣта 115 ше•̑ тысеsчеs 129 ωсмсыs 130 девӕтого 116. А писар̑ 117 Захарїӕ выхотъ. /15/





Різночитання


М. Карамзін, «История»: 1 А се; 2 сынъ Короля Даніила; 3 Бояры; 4 (якоже); 5 прадѣдъ; 7 Царь; 8 Владимеръ; 10 и предалъ; 11 митрополитомъ и; 12 епискономь; 13 по всѣмъ; 14 Русскимъ; 15 якожъ; 17 Св.; 18 Крылоскимъ; 19 Соборнымъ; 21 Епископомъ и; 22 Св; 23. Греческой, дали есмо; 24 духовное; 25 по томъ же, какъ; 26 церковь; 27 по христіанскому; 28 Святыхъ Отецъ; 29 управленію; 30 приданя; 31 церковніе; 33 людми и; 34 на тоты села; 35 особливіи межи; 36 границь; 37 ихъ; 38 лѣсѣхъ; 39 вызначаючи; 41 издавна; 43 съ; 44 Князкія; 45 отъ; 46 не возметъ десятину; 47 приданніе и; 48 медовіе; 49 борты и рыбныя; 50 ловища и; 51 даемъ церкви; 52 Св. Богоматери; 53 Митрополитѣ; 54 по немъ; 55 изволитъ и; 56 вѣки и; 57 поживати и; 58 вставлено: церковь святую правити и рядити, а за наша предки и за насъ; 60 къ тому; 61 еще придаемъ; 62 съ; 63 суди духовнія; 64 судити (судитъ) церковь столечная отъ; 65 въ; 66 законѣ; 67 отлучини (отлучно); 68 распусты; 69 свадебщини; 70 беззаконно; 72 поятія, всѣ, духовніе; 73 а сіи (се); 74 людіи опричніи; 75 церковніи; 76 Игумены; 77 и Діаконы и Священницы; 78 причетницы церковніи; 79 Черноризцы;. 80 иконніи; 81 писарове; 83 перед и вставлене проскурникове; 84 богадѣльніи; 85 тіе людіе; 86 церковніе; 88 нашихъ: обладаетъ; 89 мірянъ; 90 ни; 92 на вѣки вѣчніе; 93 управили есмо; 94 [по] святых Отецъ и; 95 після слова Христіанскихъ вставлено в дужках правилу; 96 ми съ нимъ; 98 милости Божія въ день; 99 між словами страшнаго и будет ідуть слова: Божіого суда, и да; 100 Божая; 101 на немъ; 102 будущій; 103 Кипріанъ, Владыка; 104 Перемышлскій Ларіонъ; 105 Князъ; 107 Ярославичь; 108 иныхъ; 109 було; 110 при томъ; 111 грамота въ; 112 Галичи; 113 мѣсяца; 114, в; 115 день, лѣта; 116 — 6809; 117 писецъ.

Д. Зубрицький, «Крит.-истор. пов.»: 2 короля Даніила; 3 Бояры; 5 прадедъ; 7 Царь; 9 Отець; 10 и предалъ; 11 Митрополитомъ; 12 Епископомъ; 13 по всѣмъ; 14 Рускимъ; 15 якожъ; 16 Мт̃ри;. 17 Святаго; 19 Соборнымъ; 20 всѣмь; 21 Архіеп. и Еп. и; 23 дали есмо; 24 духовное; 25 потом же какъ; 26 Цр̃ковъ; 27 похристіанскому; 28 святых оц̃ъ; 29 оуправленію; 30 приданя; 31 церковніе; 32 вѣчніе. Села; 34 на тоты села; 35 особливіи межи; 36 границь; 37 ихъ; 38 лѣсехъ; 39 вызначаючи; 40 яко; 41 издавна; 42 десятыны; 43 съ; 44 князскія; 45 ωть; 46 не возметъ десятину; 47 преданніе и; 48 медовіе; 49 борты и рыбныя; 51 даем Церкви; 52 ст̃ой Бг̃оматери; 53 Митрополітѣ; 54 по немъ; 56 вѣки и; 57 поживати и, далі: Церковь святую правити и рядити, а наша предки, и за на•̑; 59 просити, а; 61 еще, придаемъ; 62 съ; 63 духовнія; 64 Цр̃ковь столечная: ωт; 65 — въ; 66 законѣ; 67 ωтлучины; 68 Распусты; 69 свадебщини; 70 беззаконно; 72 поятія все, духовніе; 73, а сіи; 74 людіе ωпришніи; 75 церковніи; 76 Игумены; 77 и діаконы, и священ-/16/ницы; 78 Причетницы церковніи; 79 Черноризцы; 80 Иконніи; 81 Писарове; 82 Дяцы; 83 перед и вставлене проскурникове; 84 Бг̃одѣлніи; 85 тіе людіе; 86 церковніе; 87 Насъ, и; 89 мірянъ; 90 ни; 91 тымъ кому; 92 на вѣки вѣчніе; 93 управили есмо; 94 святых Оц̃ъ, и; 96 оуступитъ Судъ мы съ нимъ; 97 Богомъ и; 98 Милости Божія, въ день; 99 між словами страшнаго и будет ідуть слова: Божого суда, и да; 100 Божая; 101 на немъ; 102 будущій; 103 Кvпріанъ Владыка; 104 Перемышлскій Ларіωнъ; 106 Андрѣй; 107 ӕрославичъ; 108 иныхъ; 109 було; 110 при томъ; 111 грамота въ; 112 Галичи; 113 мѣсяца; 114, в; 115 день. Лѣта; 116 Шестьтысящнаго осмсотного девятогω; 117 писецъ.

К. Ходикевич, «Dissertationes»: а́ сѐ Ӕ́ Кнѧ́зь Лє́въ Сн̃ъ Королѧ̀ Даніи́ла, згада́вшисѧ єсмо̀ зъ на́шими Боѧ́ры, Пра́дедъ на́шъ Ца́рь вели́кїй Влади́меръ, и̓ Оц̃ъ На́шъ, и̓ преда́лъ Мїтрополи́томъ, и Епс̑пωмъ по всѣ́мъ зємлѧ́мъ Рү́скимъ; ӕ́кожъ и̓ мы̀ Бг̃ү́, и прчс̑той Є́гὼ Мт̃ри ко Цр̃кви ст̃гω є́ѧ Оу̓спе́нїѧ Кри́лоским̑ Попо́мъ Собо́рнымъ Мїтрополїи Га́лицкой, и̓ всѣмъ а́рхїепс̑копомъ и̓Є́п̃с̑копωмъ, и̓ Монастырє́мъ Правосла́вной ст̃о́й Вѣ́ры Гре́ческой, далѝ єсмо̀ Пра̀во Дх̃о̀вное, по то̀мъ же ка̀къ держи́тъ Кі́евскаѧ Цр̃ковъ по Xрс̑тїа́нскомү̀, и̓ ст̃ыхъ О́ц̃ъ оу̓правле́нїю, и подтверди́лиесмо прида́нѧ Церко́внїе на вѣ́ки вѣ́чнїе. Се́ла зъ людмѝ, И полѧ зъ лѣ́сы, и̓ єще́смо далѝ на тоты̀ села̀ Гра́мотыособли́вїи межѝ на́шихъ Грани́ць и Боѧ́рскихъ, и̓ въ и́хъ по́ляхъ и̓ лѣ́сехъ, вызнача́ючи Грани́цы, ӕ́къ бы́ло и̓ зда́вна и̓ придалиесмо, Десяти́ны съ На́шего и̓ Кнѧ́зкїѧ, и̓ ωт прево́зовъ, невозме́тъ Десѧти́нү́, и̓ по Боѧ́рскимъ се́лωмъ, прида́ннїе и̓ да́ны Медо́вїе, выхо́ды и̓ бо́рты, и̓ Ры́бныѧ ло́вища, и̓ Є́зера да́емъ Цр̃кви ст̃о́й Бг̃ма́тери Митрополи́тѣ Нашемү Григо́рїю, и̓ по не́мъ бү̀дү́чимъ а́рхїепс̑копωмъ, комү̀ Бг̃ъ изво́литъ, и̓ да́стъ держа́ти на вѣ́ки и̓ пожива́ти, и̓ Це́рковь ст̃ү́ю пра́вити и рѧди́ти, а̓ за На́ша Пре́дки, и̓ за На́съ, млс̑тиваго Бг̃а проси́ти, а̓ ктомү̀ єщѐ прида́емъ Кү̀ны въ Ро́къ с Попώвъ дава́ти, и̓ Сү̀дѝ дү̀хо̀внїѧ сү̀ди́ти Цр̃ковь Столе́чнаѧ ωт мірски́хъ въ зако́нѣ ωтлү̀чи́ни, Распү̀сты, сваде́бщини, и̓ без з̑аконнопоѧ́тїѧ всѐ дүхо́внїе Пра́ва сү̀датъ а́рхїепс̑копы, а̓ Сі́и лю́дїе ωпри́шнїи Церко́внїи:И́гү̀мены, Попо̀ве, и̓ Дїа́коны, и Сщ̃е́нницы, Приче́тницы Церко́внїи, и̓ Чернори́зцы, И́ко́ннїи Пи́сарове, Попо́вичове, и̓ Дѧци, Проскү̀рникове и̓ Бг̃а-/17/дѣ́лнїи, и̓ Стра́ннїи, и̓ тї́е лю́дїе Церко́внїе во́лны ωт На́с, и̓ ωт Боѧ́ръ На́шихъ, ωблада́етъ и сүди́тъ и́хъ Вели́каѧ Це́рковъ, о́прочъ Мірѧ́нъ.А́ на Моѐ сло́во не тре́ба оустүпа́тисѧ нѣкомү̀, ни ωтнѧ̀ти, ни дѣ́темъ Мои́мъ ни ты́мъ комү̀ по на́съ Бг̃ъ да́сть на вѣки вѣ́чнїе. А́ сѐ оупра̀вилиесмо ст̃ы́хъ О́ц̃ъ, и̓ пе́рвыхъ Царе́й Хрїстіа́нскихъ. А́ кто на Моѐ сло́во оу̓стү́питъ, Сү́дъ мы съ ни́мъ предs Бгомъ, и̓ ωтлүче́нъ бү́детъ Ми́лости Бж̃їѧ, въ де́нь стра́шнагω Бж̃ога Сү́да̀, и̓ да бү́детъ клѧ́тва Бж̃аѧ на не́мъ въ се́й вѣ́къ и̓ въ бү́дүщїй. На то́есмо Гра́мотү на́шү далѝ, и̓ Печа́ть свою̀ привѣ́сили. А́ при то́мъ былѝ Митрополі́тъ Кі́евскїй Кѷпріа́нъ, Влд̑ка Перемы́шлsскїй Ларїώнъ, и̓ Кнѧ́Азъ А́ндрѣ́йӔ́росла́вичъ, и̓ Па́нъ Васко̀, и̓ и́ных Боѧ́ръ много бүло́ при то́мъ. А́ пи́сана и̓ дана̀ Гра̀мота въ Га́личи въ Четверто́къ, Мѣ́сѧца Ма́рта, въ О́смый дѐнь, Лѣ́та Шестsты́сѧщнагоО́смsсо́тногω девѧ́тогω.

’А́ Писе́цъ Заха́рїа Выхо́тъ.

Копія XIX ст., арк. 4: 1 А Сѐ; 6 князь, на місці s стоять й, ь або ъ; 2 короля Данїла. На місці ӕ завжди стоїть я; 71 нашими; 4 Слова (и ӕко) пропущені; 5 прадедъ; 7 царь; 8 великїй Владимеръ; 9 Оц̃ъ; 10 и предалъ; 12 Еп̃помъ, виносні букви знесені в рядок без застережень; 13 по всѣм; 15 якожъ; 16 Мт̃ри; 17 Цр̃кви Ст̃го; 18 Крилоскимъ; 19 Соборнымъ; 121 Архїепс̑копомъ и Еп•̑копомъ; 122 Монастыремъ; 23 Греческой, далиесмо; 24 Дх̃овное; 25 и по томъ же как; 123 держитъ; 26 церковъ; 27 хрс̑тїанскому; 28 замість слів ωтцов // ωтецъ стоїть оцъ; 30 потвердилиесмо приданя; 31 церковнїе; 124 ещесмо; 34 на тоты села; 35 особливїи межи; 37 ихъ; 38 лѣсехъ; 40 границы, як; 41 издавна; 43 съ; 44 князкія; 45 отъ; 46 перевозовъ, не возметъ Десятину; 49 Рыбныя; 51 даемъ Церкви; 52 Ст̃ои Бг̃оматери; 53 Митрополитѣ; 54 по немъ; 55 и дастъ; 57 після и вставлено: Церковъ Ст̃ую правити и рядити а за наша Предки и; 59, а; 61 къ тому еще придаемъ; 62 съ; 63 Суди Духовнія; 64 Цр̃ковь Столечная отъ; 65 мїрскихъ въ; 66 законѣ; 67 отлучини; 68 распусты, 69 Свадебщини; 72 безъзаконнопоятія все духовніе; 126 Архіепс̑копы; 74 людіе опришніи; 75 церковнїи; 76 Игумены; 77 и Дїяконы, и Сщ̃енницы; 78 — Причетницы церковнїи; 79 Черноризцы; 81 Писарове; 83 Дяцы проскурникове и; 84 Бг̃дѣлніи; 85 тіе людіе; 86 церковніе; 88 обладаетъ и судитъ; 89 мірянъ; 90 ни; 92 вѣчніе; 93 оуправилиесмо; 96 съ нимъ; 98 день; 100 страшнаго Бж̃го Суда, и да будетъ клятва бж̃ая /18/ на немъ; 103 Влд̑ка; 104 Перемышлській Ларіонъ; 106 Андрѣй; 107 Ярославичъ; 108 инныхъ; 109 було; 111 Грамота въ; 112 Галичи; 113 мѣсяца; 114 въ; 127 Пропущені слова по правилом̑; 128 Бж̃ія; 129 шесттысящнаго; 130 осмсотного; 117 писалъ.

Копія XIX ст., арк. 4б: 1 А се; 6 князъ; 2 сынъ кроля Данила;71 нашими; 4 яко; 5 прадѣдъ; 7 царь; 8 великій володимеръ; 9 отецъ; 10 и предалъ; 12 епископомъ; 15 такоже и мы, богу; 18 святой успенію, клиросу монастырю — Митрополіи; 121 Всі титли розкриті без застережень; 122 монастыромъ; 24 — духовное; 25 потомъ же какъ; 26 церковь; 27 христіянскому; 28 святых отецъ; 30 и подтвердилисмо приданя; 32 вѣчне; Села; 124 Лѣси, и ещесмо; 34 на то ты села; 35 особливыи, межи; 37 въ ихъ; 38 лесехъ; 40 граници, якъ; 41 издавна; 42 придалисмо деситины; 43 після зъ іде всякого; 45 зъ; 46 митъ; діесятины; 125 боярскимъ; 47 приданіе и; 48 медовыи входы; 49 борти, и рыбные; 51 ку церкви; 52 богоматери; 53 митрополиту нашому; 54 немъ; 55 и дали; 57 після и вставлено: церкви святыи и правити и радити и за наши предки и; 59; а; 60 кутому; 61 еще, придаемъ; 62 куни въ рокъ съ; 63 пропущено: и суды дх̃овные судити, церквѣ Столечнои; ωт ми̑скихъ у законїи ωтлученїи ра•̑пустити; 69 свадебщини; 70 беззаконныя; 72 понятья всѣ духовная; 126 Архіепископи; 73 сіе; 74 люди опрѣшніи; 75 слово церковнїе пропущене; 77 и дякове и священницы; 78 причетницы церковныи; 79 черноризцы; 80 иконныи; 81 писарове; 82 дяцы; 83 вставлено слово: проскурникове; 84 богодѣльныи и старшіи; 85 тіи люди; 86 церковныи; 89 (опричь мирянъ); 131 непотреба; 90 ни; 91 по тимъ; 92 вѣчныя; 132 на пропущено; 96 съ нимъ; 97 и отлученіе; 128 божія; 98 день страшный божого суду, и да будетъ; 102 будучій; 104 Премысльскій Иларіонъ; 107 Ярославичъ; 108 васько, и иныхъ; 111 Грамота въ; 117 писалъ; 129 шестой тысячи; 130 осмъ сотъ; 133 На томъ есмо.

Копія завірена: «вѣрно: Надворный Совѣтникъ. Василій Василевъ сынъ Ставискій» (підпис).












5. Князь Лев Данилович дарує Перемишльському єпископству село Рушевичі


8 жовтня 1302 р.


Текст опублікований Й. Левицьким у «Грамматике», стор. 4 — 5; Я. Головацьким у «Хрестоматии», № 3, стор. 316 — 317; Д. Зубрицьким у «Крит.-истор. пов.», розділ «Подлинные бумаги, относящиеся к этому сочинению», стор. 3 — 4, В, та А. Кримським в «Укр. грам.», стор. 454.

Приклади з грамоти зустрічаються в таких мовознавчих працях: А. Кримський, «Укр. грам.», стор. 470; С. Бевзенко, «Істор. морф.», та ін. /19/

Подається за виданням Я. Головацького. При публікації тексту грамоти Д. Зубрицький посилається на Архів Перемишльського капітулу грецького обряду. Теперішнє місце зберігання її оригіналу не встановлено.

У датуванні грамоти є неточність: 8 жовтня 1302 р. припадало на понеділок, а не на п’ятницю.


А се ӕ 1 кнѧзь Лѥвь 2 сынъ кролѧ 3 Данила згадшисѧ єсмо сs нашими боѧры. ӕко прадѣдъ цр̃ь вѥликый Володимирь. и ωтець нашь. и 4 придалъ митрополитωмъ. и єпс̑пъмъ ко всимъ зѥмлямъ рүськымъ 5 такожѥ и мы богү 6 и свѧтомү Иωаннү 7 єпс̑піи 8 перемыскои придали єсмо сєло Рү́шевичи. почєнши отъ оу̑рочищъ 9, чрезъ Клепино границы Рүшовскои до млинища 10а. на Глажевѣ ωтъ Глажева до виръховины до Бичища, ωтъ 10 Бичища до Юлътоховы Росохы, ωтъ 10 Дүнковичь, а ωтъ 10 Юлътоховы до высокои горы. А ωт 11 тои горы до Пєрүнова Дүба горѣ Скломь. а ωтъ 10 Перүнова дүба до Бѣлыхъ бєрєговъ 12. а ωтъ 10 Бѣлыхъ бєрєговъ до Колъменскихъ потоковъ и зs 13 обѣма бєрєгы. а ωтъ 10 Колъменскихъ потоковъ до Черемошнои. и доловъ Чєрєменского. до Клєпина млинища. даѥмъ 14 сs полми и сѣножатми, и зъ лүками и ставы 15 и млынми и зs лѣсы и зs бортъми и медовыми данми и ωвчими 16 данми и совсѣми 17 пожиткы. и ловищи дали єсмо кү свѧтомү Иωаннү. въ богомолство на вѣкы вѣчне. єпс̑пωмъ 18 вьсѣмъ дєржати поживати и на вѣкы вѣчнє. и 19 за нас бога просити и за нашѣ предкы а на моє слово хто оу̑стүпить, сүдъ сs нимъ прєдъ богомъ и да бүдетъ клѧтва божія по нємъ. всєи 20 вѣкъ и вобүдүчій 21. во дн̃ъ страшнаго сүда божія. На тое єсмо грамотү нашү, дали и пєчѧть свою привѣсили. а притомъ 22 были митрополитъ Галицкій 38 сs Клироса и вл̃дка Пєрємыскыи Ларіωнъ 23 и кнѧзь Андрей Ӕрославичъ 24. и панъ Васко. и иныхъ бояръ много было при томъ. а писана и дана грамота оу̑ во 25 Лвовѣ 43. пѧтокъ мс̃ца ωктоврія 26 во и̃ [8] дн̃ъ лѣта ≠S 27 дѥсѧтого 28 [6810]. а писецъ Захарія 39 Вихотъ.





Різночитання


А. Кримський, «Укр. грам.»: 1 я, розділові знаки не відповідають нашому виданню; 2 Лієвъ; 3 кроля, а передається через я; 4 нашьи; 5 по всимъ зіємлямъ руськымъ; 6 ү передається через у; 7 Иоанну; 8 еп[п]с[ко]піи; 9 урочищъ; 10 отъ; 11 от[ъ]; 12 береговъ; є після приголосних передається через е; 13 из; 14 Даємъ; 15 стави; 16 овчими; 17 со всѣми; 18 еп[и]с[ко]помъ; 19 а; 20 в сеи; 21 во будучій; 22 при томъ; 23 Ларіонъ; 24 Ярославичь; 25 уво; 26 октоврія; 27 — 6800; 28 дієсятого.

Д. Зубрицький, «Крит.-истор. пов.»: 14 після слова млинища іде: ωтъ млинища до другого млинища; 43 після слова Лвовѣ іде: в; 27 після ≠S стоїть ω. /20/

Й. Левицький, «Грамматика»: 3а є передається через ѥ, надрядкові знаки відсутні; 4 ωтьць нашь. и; 4а митрополитомъ. и ѥп[с]пьмъ повсимь; 5а прадѣдъ нашь цр̃ь; 6 мы̀ Богоу, ү передається через оу; 8 ѥп(с)пии; 9 оурочищъ. презъ; 9а граници; 10а далі: ωть млинища до дроугого млинища; 13 колъмѥнскыхъ потоковъ и зобѣма; 15 ставы и млинми; 19 а за нась; 25 оуволвовѣ. впѧтокъ; 26 ωктовриӕ; 27 sω; 38 галицкыи склироса; 39 захариӕ.












6. Князь Любарт Гедимінович дарує села соборній церкві Іоанна Богослова в Луцьку


8 грудня 1322 р.


Оригінал не відшуканий. Копія взята з «Метрики Коронной», кн. № 177, за 1628 — 1629 рр., арк. 449, i надрукована в «Архиве ЮЗР», 1883, ч. I, т. VI, стор. 1 — 2, звідки передруковується i в цьому виданні.

М. Дашкевич піддає сумніву правильність указаного в грамоті року — 1322 *, що має певні підстави, оскільки того року індикт був не 7-й, як вказано в грамоті, а 5-й.

На деякі суперечності названих у грамоті i в літописах фактів вказується в працях І. Шараневича («История», «Rys» та ін.) i A. Лонгінова («Гр. Юрия II»).Зокрема, заслуговує на увагу сумнів у тому, чи міг Любарт володіти Луцьким i Володимирським князівствами, хоч би й короткий час.

Виходячи з текстів, що супроводжують грамоту, можна припустити, що 1629 р., коли Сигізмунд III дав розпорядження записати цю грамоту до «Метрики Коронной», скріпивши поданий йому текст своєю печаткою, уже не було оригіналу XIV ст., а тільки копія 1498 р., написана на пергаменті, яку литовський князь Олександр завірив i скріпив печаткою.

Приклади з грамоти наведено в «Словнику».



* Н. Дашкевич, Заметки по истории литрвско-русского государства, К., 1885, стор. 96.



Żygmunth III etc. Oznaimuiemy etc. Podany był list y pzywilei do xiąg cancelariei naszei większei, na pargaminie ruskim ięzykiem pisany, zawieraiący w sobie confirmatią Alexandra, xiążęcia jego mosci Litewskiego, nadania dobr pewnych Rożyscz y wsi inszych, do niego należących, na cerkiew S. Iana Bohostowa, w zamku Łuckiem wyssem stoiącą, czasy wiecznemi, pieczęcią tegosż xiążęcia Alexandra wiszącą woskową obwarowany, cały, zupełny y nienaruszony; y proszono nas, abysmy ten list do act cancellariei naszey mianowânych przyiąć y wpisać rozkazali, ktorei listu confirmatiey te są słowa: Александеръ, милостию Божею великий князь Литовъский, Русъкий, Жомоитский и прочая, панъ и дедичъ. Билъ намъ чоломъ богомолецъ нашъ Ефремъ, владыка Луцкий и Острозский, и покладалъ передъ нами листъ данины певныхъ маетностей нa Волыню, ку церкви соборной Луцкой святого Иоанна Богослова, отъ князя Луцкого и Володимерского Люборта Кгедиминовича, который такъ се въ собе маетъ: «Милостию Божею /20/ и светое его Богоматери, и светого Иоанъна Богослова, я Любартъ Кгедеминовичъ, Луцкий и Володимерский князь, изгадалъ есми самъ o своюй души, будучи своимъ целымъ розумомъ, хотечи душу спасти, записалъ есми и далъ село свое Рожысче святому Иоанну Богослову на веки вечъные соборной церкви у Луцку, зъ людми данными и бобровыми гоны по Стыру, противъ островов нашихъ: Переделокъ и Струги, Глименца и Высчона, и Тополного, и Мошонки и Свинки, противъ острова Кобуча до Белое горы, Стыромъ подъ Вишенки, зъ пусчами, зъ лесы и болоты подъ лесомъ, зъ ловы, погонными и осочъными нашими Жолобовомъ а Чудановомъ, (што) надъ Стыромъ седятъ а стерегутъ пущы нашое Ретовское, почонъ отъ Песчанъки бродку, одъ граници Сениковъ, дорогою звечыстою до Любецкого мосту на болоте речъки Лютыцы, по половине зъ Любчемъ грань, куды речъка идетъ, лесы, урочысчы до Колодезыковъ, пусчею, болоты голыми до Каменя леса, зъ леса Лютыцею подъ задний островъ нашъ Росохи в стависче бобровое, къ Соколю, делечи по половине дороги Чорторыское, черезъ пусчу нашу и ловисча, подъ Чорный лесокъ нашъ, Бродницею берег леса подъ Белую гору, Стыромъ, за монастыръ Дубинский, а отъ монастыра речкою Чолницею до мосту, на дорозе зъ Дубисчъ до Своза, где се Чолница зъ Ретовкою сходитъ, а Ретовкою до Чыжовки, а потомъ, пустивъши Чыжовку въ право, а въ лево Ретовъкою поступуючи, недалеко села нашого Своза, ажъ ку Пруднику идучи, увесь лесъ Ретовъ, за Ретовъкою къ Рожысчомъ, на западъ слонца, — до церкви Божое со всякими пожытками прыдаемо; к тому село нашое Теремъное подъ Луцкомъ, почонъ отъ того копъца при дорозе, грани Теременьское, и отъ того копъца къ великому копъцу Грицевы могилы, на дорогу Жуковецкую, къ Бакшиной горе, на всходъ слонца зимный грани Лисчынъское, а отъ Бакъшыны горы до дороги Лисчинъское, а тою дорогою до перереского гостинца съ Луцка до Олыки, а покинувши гостинецъ Олышский въ право, а другую дорогу до Поддубецъ, поехати гостинцомъ, который идетъ до Колковъ ку полуносчы; у того гостынца кгрунтъ Теременский на левой руце, а по правой Поддубецъкий, просто ку гостинцу до Жыдичына отъ Олыки, а покинувъши гостинецъ Колковъский, взяти въ лево гостинцемъ до Жыдичына на западъ летний, по левой руце. Теременский, а едучи дорогою зъ полмили на западъ зимный на гостинецъ Луцкий — полеский, а оттоль до дороги, которая идетъ зъ Жыдичына до Крупой, прозываемое Острозское, по половицы зъ Яровицею — по левой стороне Теременское. Паки же, спаднейшого ради отправованя хвалы Божое пры церкви соборной, даемо надто подъ Острогомъ тому господину отцу владыце и воспрыеминикомъ его село наше Бусчу, зъ дворысчомъ Борсчовскимъ, Мезочъ Малый и Великий, Будорожъ, Пичеви Точывско, как се въ собе шыроко и долго маетъ, до Чудовы могилы, зъ лесами, подъ Дубно на две мили и ку Дерманю, зъ гаями, ловами и зо всякими пожытками. Тыи вси села, отъ насъ ку церкви Божой приданые, маетъ держати господинъ богомолецъ нашъ Климентый, владыка Луцкий и Острозский, и вси наступъники его вечъно и непорушоно, а за насъ и чада наша Господа Бога молити и o добромъ посполитомъ, вкупе зъ сынъклитомъ нашимъ, во первыхъ яко пастырь /22/ и отецъ нашъ, пры насъ и пры советахъ князевъ и бояръ нашихъ, радити и советовати, а всими церквями и ихъ свесченъниками, нищихъ обителми, болницами, странноприемницами радити, благихъ миловати, а злобныхъ казнити, яко самъ отъ Христа Спаса власть господинъ отецъ владыка маетъ; архимандрыты благословити, игумены наставляти, попы и дьяконы совершати, какъ въ нашой области, въ богоспасаемыхъ городахъ въ Луцку и въ Острозе, и въ селахъ до нихъ прислухаючихъ, такожде и бояръ и земянъ нашихъ; а соблазны творясчыхъ изверзати, церкви освесчати, антымисы благословити, еретыковъ и непослушныхъ клясти, никакоже паче благословеня его церкви созиждати, или самовласте розорити, или свесченъниковъ отъ него благословенныхъ от церкви отганяти, или дидаскалию основати, мети ставропию, но во всемъ ему, яко настоятелю, повиноватись и все со благословениемъ его творити. А по семъ ненадобе вступоватись ни детемъ моимъ, ни внучатомъ, ни всему роду моему до века, ни въ люды церковъныя, ни во вся суды ихъ, — то все дал есми церкви Божой. Ктому и куницы отъ поповъ по всемъ городомъ и погостомъ и по свободамъ, где суть хрестиане, и своимъ тывуномъ приказуемъ судовъ церковъныхъ не судити, ибо мирскимъ не просчено отъ закона Божыя доступоватыся въ тые рады. Аще ли хто подъ областию нашою въ епархией Луцкой и Острозской, гординею превозносяйся, сия предания отческая и повеления княжения нашего переступитъ дерзнетъ, десять тисячей рублей на насъ и на епископа да казнится и отъ Бога проклятъ будетъ. И на то есми далъ господину отцу владыце сию грамоту мою. Писанъ въ великомъ Луцку, лета отъ создания мира 6830, индикта семого, месеца декабря 8 дня». И просилъ насъ, абысмо ему тые наданя потвердили; ино мы, зъ ласки нашое господарское, згадавши з паны радами нашими, тую данину во всюмъ ему и наступъникомъ, епископомъ Луцкимъ и Острозскимъ потвержаемъ, а для болшое твердости печать нашу завесити росказали есмо. Писанъ въ Городне, въ день святого Валентина, року тисеча чотырысто деведесять осмого. Correxit cum originali Budu.... Do ktorei prosby my się przychilaiąć, mianowany list przywilei do act cancellariei naszei większei przyiąć i do nich go spisâć rozkazalismy, na co, dla lepszei wiary, pieczęć coronna do listu tego iest przycisniona. Dan w Warszawie, dnia XXXI miesiąca Decembra, roku pańskiego MDCXXIX, panowania naszego polskiego XXXXI, szwedskiego XXXVI roku. Za przełożeniem jasnie wielebnego w Bogu jego mosci xiędza Jakuba Zadzika, Biskupa Chełmskiego y Pom..., kanclerza wielkiego koronnego.











7. Напис на дзвоні соборної Юр’ївської церкви у Львові


1341 р.


Текст був опублікований І. Ходиніцьким у праці «Historia», стор. 341 — 342; у львівських записах «Pamiętnik», 1816, т. I, стор. 15; у «Czasopism», 1831, №4, стор. 123, та 1834, № 1, стор. 41; І. Срезневським у «Др. п. р. п. и яз.», 1882, стовп. 191; Д. Зубрицьким у «Анониме», стор. 84, та «Крит.-истор. пов.», стор. 78 — 79; О. Смирновим у «Сборнике», № 53, стор. 57. /23/

Міркування щодо цього напису висловлювали Ф. Нарбут («Древние деяния литовского народа», стор. 85); П. Онацевич («Царствование Батория», т. I, стор. 308), М. Карамзін («История», т. IV, Прим., стор. 171, 174, 175, 189) та ін.

Подається за виданням Д. Зубрицького у «Крит.-истор. пов.».


ЭХ | ЭИ въ лѣ̃ ≠sωт М Θ 1 сольѧнъ быс̑ 2 колокъл сиі 3 ст̃му юрью 4 при кнѧзи

АК | ІН дмитриї 5 игуменомъ євьфимьємъ 6 ъвокѧ 7 арокс 8 ъласипа 9*





Різночитання


Д. Зубрицький, «Аноним»: 1 ≠Sтωм. 0; 2 бы; 3 сиї; 4 юрью.; 5 димитриі; 6 євъфимьємъ.

О. Смирнов, «Сборник»: 7 ъвокіа; 8 аракс; 9 ъласип а.











8. Князь Кейстут дозволяє торунським купцям їздити до Луцька торгувати через міста Дорогичин, Мельник i Брест


Після 1341 р.


Текст опублікований А. Кримським в «Укр. грам.», стор. 532; О. Смирновим у «Сборнике», № 54, стор. 57; І. Срезневським у «Приложении к Др. п. р. п. и яз.», 1866, № 39, стор. 92; В. Розовим в «Южнор. гр.», «Укр. гр.», № 1, стор. 1 — 2.

Копія зберігається в Ленінградському відділенні архіву АН СРСР, ф. 216, оп. 1, № 39, арк. 47.

Грамота описана І. Срезневським у «Др. п. р. п. и яз.», 1863, стор. 245, 1882, стовп. 191 — 192; Є. Карським у «Сл. кирилл. палеограф.», стор. 55.

Текст грамоти подається за виданням В. Розова. Фотокопія передруковується з літографічного знімка І. Срезневського у «Приложении» до «Др. п. р. п. и яз.», 1866, № 39.

Не датована. Прийнята дата І. Срезневського i B. Розова. Сумніви, які зустрічаються в літературі щодо ціеї дати, не переконливі. Місце написання не вказано. Але незважаючи на те, що грамота писана від імені обох князів — волинського князя Любарта i брестського князя Кейстута, аналіз її змісту показує, що вона, очевидно, написана в Бресті князем Кейстутом.

Використовувалась у багатьох дослідженнях з різних питань історії української мови: Є. Тимченко, «Курс»; Л. Гумецька, «Втор. прийм.», «Мовознавство», № 10, «Втор. спол.», «Перв. прийм.»; Ф. Медведєв, «Укр. гр.», «Нариси», «Труди»; «Словник»; С. Бевзенко, «Нариси», «Істор. морф.», «З істор. коментар.»; O. Соболевський, «Лекции», ЖМНПр.; Є. Карський, «Белоруссы», т. I; І. Свєнціцький, «Елементи», «Нариси»; С. Самійленко, УМШ, 1955, № 6.

Згадується в таких наукових працях: А. Андріяшев, «Очерк», стор. 182, 201, 202, 203; «Архив ЮЗР», ч. VII, т. I, стор. 38 — 39; П. Батюшхов, «Белоруссия», стор. 69, 70; К. Бестужев-Рюмін, «Рассказы», т. II, вып. 1, стор. 7, 8; Д. Іловайський, «Ист. Росс», стор. 57 — 59; П. Карашевич, «Очерк», стор. 30; М. Карамзін, «История», т. IV, прим., стор. 202, 267; А. Лонгінов, «Гр. Юрия II», стор. 11; М. Любавський, «Очерк», стор. 40.



* Останні три слова треба читати справа наліво: а писалъ скора ѧковъ.

** Слова, вказані в дужках, у тексті грамоти написані над рядком.




ω(т) 1 кнѧзѧ 2. ω(т) 1 кестутѧ. и ω(т) 1 кнѧзѧ ω(т) 1 либорта. у торунь к мѣстычемъ. што іѥстє просили. насъ. абыхомъ 3 васъ пустили (до лучцька търговатъ) **. через берестие. абы 4 вамъ. не закажали . мы хочемъ. ради то /24/ учинити. вамъ не блюдитесѧ. ничего. поидите 5. а коли 6 которыи. торговець поидеть. торговатъ ис торунѧ через берестие до лучьска без печали будте. а кто поидеть съ сею грамотою. через дорогычинъ. чесъ мелникъ. и черес берестие. до лучьска. торговатъ. ис торунѧ. ѧзъ кнѧзь кестути 7. не велю ихъ заимати.




[Див. фотокопію грамоти на стор. 24]



Різночитання


О. Смирнов, «Сборник»: 3 а быхомъ; 4 а бы; 4а закажа и; 5 поидете; 6 аколи.

І.Срезневський, «Др. п. р. п. и яз.»: 3 а быхомъ; 3 від слова абы до а кто включно пропущено; 7 Кестутеі.

А. Кримський, «Укр. грам.»: 1 от[ъ]; 2 а передається через я. Розділові знаки не збігаються з виданням В. Розова.










9. Великий князь литовський Ольгерд підтверджує право Григорія Тункеля на майно


25 серпня 1342 р. (?)


Копія XIX ст. зберігається в рукописному відділі Державної бібліотеки СРСР ім. В. І. Леніна, ф. Румянцева, № 256, папка № 70 — 72, арк. 5 — 6, звідки передруковується в цьому виданні.

Характеристика дається в «Описании» О. Востокова, стор. 117, № LXX.


Самъ Олкгердъ Божїю милостью Великий Князь Литовскїй, Рускїй Жомоитскїй и иныхъ.

Чинимъ знаменито симъ нашимъ листомъ, хто на него посмотритъ, або чтучи его въ слышить нынѣшнимъ и потомъ будучимъ, кому будетъ потребъ того вѣдати. Билъ намъ чоломъ дворянинъ нашъ Григорїй Тункель и повѣдалъ предъ нами, штожь купилъ въ бояръ и Ейшишково и Радуньского повѣта земли поля и сѣножати и гаи и на прудъ мѣстцо у Олехна Ромашковича и въ его дѣтей поле его влостное; почонъ отъ Довквидовичь межи до Петковичь межи, а отъ Петковичь межи по дорогу, а отъ дороги до Довнаровичь межи, а отъ Довнаровичь межи олиж опять до Довквидовича межи, а въ Юшка Китовича и въ его дѣтей у Войтка Ауря Авлика поле, гдѣ Тункель /25/ самъ седитъ и сѣножать тую, а другое поле зъ гаемъ на поля Осташишки, а на другой стороне рѣки Вѣрежи поле нашесть бочокъ на имя Глинишки и теж вымѣнялъ на тыи Глинишки у тогожь Алехна Ромашковича вышеписаного сѣлищо на имя Калиту по рѣчку по малую; а въ человѣка нашого Радунца на имя вкелини и въ его дѣтей въ Янкеля и въ его отца съ дозволеньемъ Намѣстника Радуньского пана Януша Костевича поле на три бочки, а сѣножать на стогъ сѣна и мѣстцо на прудъ обѣлъ вѣчно и на то на все листы купчїи и мѣнованыи и дозволеныи Намѣстника Радуньского перед нами вказывалъ. И билъ намъ чоломъ, абыхмо ему на то дали нашъ листъ и подтвердили быхмо нашимъ листомъ. Иконы за ласки нашое на то дали ему сесь нашъ листъ; и потвержаемъ то симъ нашимъ листомъ вѣчно ему и его жоне и ихъ дѣтемъ и напотомъ будучимь ихъ счадкомъ. Нехай отъ тыи вси вышеписаныи земли и сѣножати и гай и прудъ держитъ подлугь того, какъ покупилъ и повыменялъ, а намъ съ того службу земскую заступуетъ. И воленъ онъ тыи земли и сѣножатн и прудъ отдати изпродати и замѣнити и къ своему вжиточному обернути, какъ самъ налѣпей разумѣючи; а на твердость того и печать нашу казали есмо привити (!) къ сему нашому листу. Писанъ въ Городнѣ въ лѣто ≠sωтмє? мѣсяца Августа 25 день Индиктъ 4.












10. Олехно Ромашкович продає частину свого майна Григорію Тункелю


30 січня 1347 р.


Публікуеться за копією XIX ст., що зберігається в рукописному відділі Державної бібліотеки СРСР ім. В. І. Леніна, ф. Румянцева, № 256, папка № 70 — 72, арк. 1 — 2. Розглянута О. Востоковим в «Описании», стор. 117, № LXX.


Я Олехно Ромашковичь вызнаваю симъ моимъ листомъ самъ на собѣ кождому доброму нинешнимъ и на потомъ будучимъ, хто его оусхочетъ видети, або чтучи его слышати. Продалъ есми пану Григорю Тунькелю Патрикеевичу полѣ свое за сем копь грошей широкыхъ чесное монеты, личачи оу копу по шестидесят грошей широкыхъ, а продалъ есми его милости вечно и непорушно и дѣтемъ его и внучатомъ его и ближнимъ зъ роду его. Воленъ онъ тое полѣ продати, и отдати, и промѣнити, и обернути ку своему пожитку, где будетъ его воля, никому ничимъ непенно, а зовелъ есми Пану Григорю то поле свое почонъ отъ Довквидовичь мѣжи до петковичь межи, а отъ петковичь межи по дорогү, а отъ дороги до Довнаровичь межи, а отъ Довнаровичь межи олиж опять пришло до Довквидовичь жо! межи; а я Олехно у верху писаный не маю того рушит, а ни дети мои, а ни внучата мои, а ни ближнии мои, а ни хто зъ роду моего подъ Паномъ Григоромъ, а естли бы я Олехно уверху писаный хотелъ тое поле рушити, або дѣтѣ мои, або внучата мои, або послѣ моее головы хтобы хотѣлъ и зъ роду мое тую куплю руши(т) под Паномъ Григоромъ, ино тотъ мае(т) заплоти(т) Господарю его /26/ милости Князю Великому Олигарду десе(т) рублевъ грошей, а пану Григорю мает заплоти(т) пя(т) рублевъ грошей, не вступуючи у право. А хотя бы есмо некоторым обычаемъ и въ право вступили, иноодначежь такы изъ права не маемъ токи тое купли межи собою руши(т). А притомъ былъ Панъ Юшко Яковичь намѣсникъ Ешишскїй Пана Петра Олехновича, а Петко Возбуновичь, а братъ его Юрьи амикусь Станевичь Радунецъ, а братъ его Енко а Митко Станевичь и келиня Жостовтовтовичь, а Єнюли Радивиловичь; а притомъ было люден добрыхъ много. А я Олехно просилъ есми Пана Юшка Яковича, абы его милость на твердость Пану Григорю къ сему моему листу печать свою приложилъ и его милость на мою прозбу къ сему моему листу печать свою приложилъ. Писанъ Генваря 30 день Индикта.












11. Тумкель Патрикієвич молодший вимінює у Олехна Ромашковича селище з угіддями


30 березня 1347 р.


Копія XIX ст. зберігається в рукописному відділі Державної бібліотеки СРСР ім. В. І. Леніна, ф. Румянцева, № 256, папка № 70 — 72, арк. 3 — 4, звідки передруковується в цьому виданні.

Грамоту описують: Є. Карський, «Сл. кирилл. палеограф.», стор. 55; О. Востоков, «Описание», стор. 47, № LXX.


Я Олехно Ромашковичь и съ своею жоною съ Доротою и зъ нашими сынми, и съ Лукашомъ и съ Болтупою промѣнили есмо Селищо и зъ садомъ и зъ сеножатми, а поле на имя Калита съ тымъ селищомъ, а променили есмо Тумкелю молодому Патрикѣевичу селищо тое и поле по рѣчку; по малую и подо великое рѣки; а всего того селища и поля на пять бочокъ, а сеножати на стирту сѣна и на стогъ сѣна. А мы взяли отъ Тумкеля поле Юшковское за рекою на чотыри бочки, а придатка взяли есмо у Тумкеля пять копъ готових грошей, а променили есмо вѣчно Тумкелю и жонѣ его Катеринѣ Петковнѣ и дѣтемъ ихъ, а хто зъ насъ захочетъ рушати тую мену после сего, тот заплатитъ Господарю Князю великому десять рублевъ, держати Ейшишскому три рубли. А коли хто будетъ уступатися у Селищо або въ поле, што я Олехно променил Тумкелю, тогды я Олехно и зъ своими детми маю очищати. А што Тумкелъ далъ отмѣну поле, а хто усхочетъ уступати въ тое поле ино Тумкель маетъ очищати, а для того промѣнили есмо Селищо свое, што ж намъ не споручь, а Тумкелю споручь, а мо... ники; при семъ были Римко Якубовичь и Еринко Дашковичь, а Янели Дашковичь, а Бартъко Мицевичь Нацко Петковичь, Нацко Чижевичь и зъ сыномъ Петрашкомъ, Миколай а Пашко Яцковичи, Мартинъ Довнаровичь, Панко Лейтисъ, а Юркелисъ Лейтисъ, а псалъ дьякъ Новгородецъ Пана Петрова Подкоморего, а просили есмо Римка Якубовича съ обу сторонъ я Олехно и Тумкель, абы онъ печать свою приложилъ на сесь листъ и Римъко на нашу прозбу приложилъ печать свою на сесь нашъ листъ.

Псанъ въ Ейшишкахъ Марта въ 10 день Индикта 15. /27/











12. Казимир, король польський, дарує своєму слузі Івану дворища Заньво та Микитино


Після 1349 р.


Текст опублікований в «Актах ЮЗР», 1865, т. II, № 62, стор. 102; В. Розовим у «Южнор. гр.», «Укр. гр.», № 2, стор. 2 — 4.

Оскільки в грамоті не вказано дати написання, в літературі немає єдиної думки щодо цього. В «Актах ЮЗР» текст датується «після 1340 р.». До цього часу відносили цю грамоту також П. Батюшков («Волынь», стор. 68), І. Срезневський («Др. п. р. п. и яз.», 1882, стовп. 191), Є. Карський («К вопросу...») та ін. Однак аргументи, наведені М. Любавським в «Очерке» (стор. 28), Є. Карським у «Белоруссах» (т. I), дали підстави В. Розову датувати грамоту «після 1349 р.», що прийнято і для цього видання.

Оригінал зберігається в Кракові, в музеї князів Чарторийсышх (B. Cz., D. p., № 164).

Копія надіслана Археографічній комісії В. Мацейовським.

Оригінал написаний на пергаменті уставом.

Для цього видання взято текст, опублікований В. Розовим.

Приклади з грамоти зустрічаються в таких мовознавчих дослідженнях: Л. Гумецька, «Перв. прийм.», «Втор. прийм.», «Функції», «Втор. спол.», «Топограф. назви», «Словотв. присл.», «Мовознавство», № 10, «Словотв. сист. числ.»; С. Бевзенко, «Нариси», «Істор. морф.», «З істор. коментар.»; С. Самійленко, УМШ, 1955, № 6; Ф. Медведєв, «Укр. гр.», «Нариси», «Труди»; «Словник»; Л. Булаховський, «Мовознавство», № 9; І. Свєнціцький, «Західноукр. гр.»; Я. Спринчак, ВЯ, 1956, № 6; О. Зарудняк, «Наук. зап.»; С. Самійленко, УМШ, 1956, № 6; Л. Коломієць, «О фразеол. соч.».

Згадується також в науковій літературі: «Укр. народ», стор. 143; О. Чоловський, «Sprawy», стор. 3.



А се ѧ король. казимиръ 1. краковьскии. и куѧвьскии. и господарь. рускоѣ землѣ 2. далъ ѥсмь слузѣ своѥму. иванови. дворище. заньво матѣичича 3. што жь 4 слушаѥть. перемыскоѣ 5 волости. а приписалъ ѥсмь. микитино дворище. т кому 6 жь дворищю. къ перемышьльскому. ижь было на двоѥ 7. але а далъ за ѻдино 8. а далъ ѥсмь. и землю ролъную. и съ сѣножатьми. што к 9 тому дворищю 10 слушаѥть. сѣножать на моисѣѥвѣ 11 долинѣ ωбьѣздна и зємлѧ ролнаѧ. ω(т) 12 бѣлошевъ сѣножати по куцеву ниву. а по бреховича дубѥ. ω(т) 12 бреховича дубӕ. по долѣшьнии коньць 13. деречину гаику 14. а по путь полъдъгаѥцьскыи 15. а по гостиньць по колъбаѥвьскыи 16. а тутъ 17 нѣтъ иному чаиковцю 18 ни землѣ ролноѣ 19. а ни сѣножати. а и ѥще далъ ѥсмъ. нѣзы 20 на дѣстрѣ. ω(т) 12 мутвичьного потока. до степаньча перевоза. а ту не надобѣ ни дному чаиковьцю 18 собѣ ѣ зачинти 21. а придалъ ѥсмь ѥму ωзера 22 рыбнаѧ за днѣстромъ куды мои неводи ходили. а и ѥще далъ ѥсмь ѥму ловища оуюноваѧ 23 ωто изьбищьного 24 перевоза поперекъ вольшины. верьхнии 25 конець. ωбьѣздомь 26. поколѧ семьюново держить 27 поколѧ дунино держить до берегъ днѣстра. а далъ ѥсмь. иванови оу вѣкъ. а воленъ продати. и за даръ да 28. кому коли хочеть. а вживаючи того дворища. не надобѣ 29. ни воина ни ѧловицѣ 30 платити. а н поѣздьниства 31. ни грамоты носити. далъ ѥсмь ѥму. волно. и слободно. просити му б̃а. за королѧ. и за королевы. намѣстъ-/28/кы 32. и на то свѣдци. панъ дмтръ. панъ петръ. панъ судивои. панъ судьѧ сӕноцькыи 33. панъ глѣбъ дворьсковичь. А писанъ листъ оу дн(с)ь пѧдесѧтъны на городѣ казимирѣ 34.





Різночитання


«Акты ЮЗР»: 1 Розділові внаки не збігаються з оригіналом; 2 Русское земле; 3 Матейчича; 4 штожъ; 5 Перемыское; 6 къ тому; 7 двое; 8 одино; 9 къ; 10 дворищу; 11 Мойсеевѣ; 12 отъ; 13 Долешній конець; 14 Гайку; 15 Подгаєцьскый; 16 Колъ Баевьскый; 17 тут; 18 Чайковцю; 19 земле ролное; 20 и ѣзы; 21 себѣ ѣза чинити; 22 слова ωзера рыбнаѧ за днѣстромъ куды мои неводи ходили. а и ѥще далъ ѥсмъ ѥму пропущені; 23 у Юновая; 24 отъ Изьбищнаго; 25 верхній; 26 объѣздомъ; 27 есмь Юново держить; 28 дати; 29 ненадобѣ; 30 яловице; 31 а ни поѣздьництва; 32 намѣсткы; 33 Сяноцкій; 34 Казимірѣ.












13. Юрій Болкович дарує землю і торгову клітку церкві святого Миколи, яку він побудував у Лаврашевському монастирі


Близько 1350 р.


Текст опублікований О. Востоковим в «Описании», № 70, стор. 124; В. Розовим в «Южнор. гр.», «Укр. гр.», № 4, стор. 7 — 9.

Міркування про дату див.: Ф. Нарбут, «Hist. Litwy», т. IV, стор. 627; А. Нарушевич, «Historya», т. VI, стор. 28; К. Стадницький, «Synowie Gedymina», стор. 123, 141; М. Молчановський, «Очерк», стор. 192; Є. Карський, «К вопросу...», стор. 120, «Сл. кирилл. палеограф.», стор. 55.

Описана І. Срезневським у «Др. п. р. п. и яз.», 1882, стовп. 205.

Копія XIX ст. зберігається в рукописному відділі Державної бібліотеки СРСР ім. В. І. Леніна, ф. Румянцева, № 250, папка № 70 — 72, арк. 108, оригінал — у B. Cz., E. p., №2097, арк. 88.

Подається за виданням В. Розова.

Приклади з грамоти зустрічаються в таких мовознавчих дослідженнях: «Словник»; Л. Коломієць, «О фразеол. соч.»; О. Зарудняк, «Наук. зап.»; Ф. Медведєв, «Нариси», «Труди»; С. Бевзенко, «Істор. морф.»; С. Самійленко, УМШ, 1956, № 6, 1958, № 2; Л. Гумецька, «Мовознавство», № 10, та ін.


Г(с)и 1 помози рабу своѥму юрью болковичю. создавшему цр̃квь и̋ 2 О́лтарь. ст̃аго архиѥрѣӕ х(с)ва николы. перенесѣньѥ ч(с)тныхъ ѥго мощии̋. сн̃у своѥму валфромѣю ❙ А повелѣньѥмь бл̃говѣрнаго ї 3 хр(с)толюбиваго кнѧзѧ 4 великого 5 михаїла 6. кедиминовича ❙ Се же 7 придалъ юрьиї̇ 8 болковичь. и своѥю братьѥю. к 9 цр̃кви ст̃му николѣ землю пашную. ӥ землю бортную 10. ӥ клѣтку торговую. што поїти ладану ӥ темьӕну к цр(к)ви ❙ Се же 7 коли сн̃а моѥго и̇зьѥмльтсѧ 11 валфромѣӕ. а по ѥго животѣ. кого б̃ъ и̇збьреть 12 и̋ ст̃ыи̇ никола. тому все(то) што к цр(к)ви пре-/29/далъ ѥсмь. и своѥю братиѥю ❙ А кто ω(т)ӥметь ω(т) цр̃кви ст̃го николы судтитсѧ со мною передъ бг̃мь. ѥгда придеть праведныӥ судии̋. хотѧ судити живымь ӥ мртвымь. и оуздати комуждо противу дѣломь ѥго ами(н).





Різночитання


О. Востоков, «Описание»: 1 Титли розкриті без застережень; 2 Надрядкові знаки не відбитіі; 3 и; 4 ѧ і ӕ передаються через я; 5 Велико; 6 Михаила; 7 еже; 8 Юрыи; 10 бортну; 11 изыемльтся; 12 изъбретъ.

Копія XIX ст.: 1 Титли розкриті без застережень; 2 Надрядкові знаки відсутні; 7 еже; 9 к нема.












14. Угода литовсько-руських князів Явнута, Кейстута, Любарта, Юрія Наримонтовича та Юрія Коріятовича з королем польським Казимиром та мазовецькими князями


Червень — вересень 1352 р.


Текст опублікований в «Актах ЗР», 1846, т. I, № 1, стор. 1; Я. Головацьким у «Хрестоматии», стор. 319 — 320, та у «Памятниках», 1865, № 1, стор. 184, 1867, № 1, Стор. 4 — 5; О. Смирновим у «Сборнике», № 56, стор. 58 — 59; Є. Карським у праці «Два документа», стор. 546; М. Дурново в «Хрестоматии», стор. 39 — 41; П. Стрончинським у праці «Wzory», т. I, № 9; О. Соболевським, С. Пташицьким у «Палеограф. снимках», № 46; В. Розовим в «Южнор. гр.», «Укр. гр.», № 3, стор. 4 — 7.

У грамоті не вказано ні дати, ні місця написання.

У науковій літературі нема єдиної думки щодо визначення дати. С. Лебедев у «Истор.-крит. рассужд.» (стор. 10) відносить написання грамоти до середини XIV ст. без визначення року. В «Актах ЗР» вона опублікована з датою «після 1340 р.». Є. Карський у «Двох документах» (стор. 546), «К вопросу...» (стор. 20) та «Белоруссах», т. I (стор. 358), О. Смирнов у «Сборнике» (стор. 58 — 59) і Д. Зубрицький у «Hist. m. Lwowa» (стор. 34 — 35) датують грамоту 1349 р. До цього ж року відносить її І. Срезневський («Др. п. р. п. и яз.», 1882, стовп. 197). М. Дурново («Хрестоматия», стор. 39 — 41), Я. Головацький («Хрестоматия» і «Памятники»), О. Соболевський, С. Пташицький («Палеограф. снимки») та Д. Зубрицький («Аноним», стор. 15) прийняли 1350 р. П. Стрончинський («Wzory» т. I, № 9, стор. 98 — 99) відносить грамоту до 1342 р., а К. Стадницький («Synowie Gedymina», стор. 35) вважае, що вона написана між 1340 і 1345 рр. В. Розов («Южнор. гр.», «Укр. гр.») датує грамоту червнем — вереснем 1352 р. Цю дату прийнято і тут. Крім того, див. окремі міркування про грамоту: М. Карамзін, «История», т. IV, стор. 207, 249; Д. Зубрицький, «Крит.-истор. пов.», стор. 96, 104, 116, «Ист. Гал. Руси», стор. 130, «Аноним», стор. 16, 87, «Hist. m. Lwowa», стор. 34; Я. Длугош, «Historiae», кн. IX, стор. 1098, кн. X, стор. 50; Т. Вага, «Historya», стор. 34; М. Стрийковський, «Kronika», т. II, стор. 20 — 21, кн. XI, стор. 348; Ф. Нарбут, «Dzieje», IV, стор. 627; Ф. Леонтович, «Источники», стор. 21; «Документы», стор. XVI; «Scriptores», стор. 16; Є. Карський, «К вопросу», стор. 20; «Акты ЗР», т. I, стор. 1, 3, 4; М. Кромер, «Hist. Pol.», стор. 40; К. Стадницький, «Synowie Gedymina», т. II, стор. 35; М. Погодін, «Виленск. вестн.»,

Для цього видання використано публікацію В. Розова. Фотокопія зроблена з публікації О. Соболевського, С. Пташицького.

Копія зберігається в Ленінградському відділенні архіву АН СРСР, ф. 216, оп. 1, № 39, арк. 50, оригінал — у A. G., №651. /30/

Приклади з грамоти використано в таких мовознавчих дослідженнях: І. Свєнціцький, «Нариси», «Елементи»; Є. Тимченко, «Курс»; О. Соболевський, «Лекції», 1888; Л. Гумецька, «Втор. спол.», «Функції», «Мовознавство», № 10, «Словотв. сист. числ.», «Перв. прийм.»; С. Самійленко, УМШ, 1958, № 2, 1955, № 6, УМШ, 1956, № 6; С. Бевзенко, «Нариси», «Істор. морф.», «З істор. коментар.»; Л. Булаховський, «Наук. зап.»; Ф. Медведєв, «Нариси», «Укр. гр.», «Труди»; Я. Спринчак, ВЯ, 1956, № 6; Л. Коломієць, «О фразеол. соч.»; О. Зарудняк, «Наук. зап.»; О. Мельничук, «Слов. мовозн.»; І. Василенко, «Истор. грамм. р. я.»; «Словник» та ін.


Вѣдаи то каждыи чл̃вкъ кто 1 на тыи 2 листъ посмотрить. ω̇же 3 ӕ кнѧзь єоунутии´ и кистютии 4. и любартъ юрьии наримонътовичь 6. юрьии корьӕтовичь 7. чинимы 8 миръ твердыи. ис 9 королемь 10 казимиромь польскъмь. и̇ сомовитомь 12 и съ 13 єго братомь казимиромь мазовьскымь 14. и съ 13 єго землѧми 15. краковьскою и судомирьскою. сирѧзьскою 16. куӕвьскою 17. лучичьскою´ 18 добрыньскою´ 19 плотьскою´ мазовьскою 20. люблиньскою´ сетѣховьскою. и со 24 львовьскою´ а за велкого 21 кнѧзѧ ω̇лькѣрта 22 и за корьӕта´ 23 и за патрикиӕ´ и за ихъ сыны´ мы ислюбүємъ. тотъ миръ держати вѣлми 25 твердо. бєзо. всѧкоѣ 27 хитрости´ не заимати 28 намъ 29 королевы землѣ´ 30 ни єго людии што єго слухають´ королеви держати лвовьскую 31 землю исполна´ и намъ 32 держати володимѣрьскую 33. луцкую´ белзьскую´ холмьскую. берестиискую´ 34 и̇сполна жь´ 35 а миръ ω(т) покрова бц̃ѣ до и̇ванѧ 36 дн̃е до купалъ´ а ω(т) иванѧ дн̃е за. в̃. лѣ(т)´ 37 а городовъ оу рускои земли новыхъ не ставити´ ни сожьженого не рубити´ доколѧ миръ стоить за. в̃. лѣ(т) 37. а кремѧнець держати юрью наримонътовичю. ω(т) кнѧзии̇ литовьскыхъ. и̇ ω(т) королѧ за в̃. лѣ(т) 37. а города не рубити´ а коли миръ станеть´ юрью 38 кнѧзю города лишитисѧ´ 39 аже поидеть оугорьскыи 40 король на литву´ польскому королеви помагати´ аже пои̇деть на русь што литвы слушаєть. королеви не помагати´ а пои̇деть ли царь на лѧхи. а любо кнѧзи 42 темнии̇´ кнѧзємъ литовьскымъ 43 помагати. аже поидуть 44 на русь што 41 королѧ слушаєть. литовьскимъ кнѧземъ не помагати´ а про любартово ӕтъство 45. хочемъ єго постави(ти) на судѣ передъ паны оугорьскими´ по ишествьи̇ 46 ст̃го дх̃а за. в̃. не(д)ли´ литовьскимъ кнѧземъ стати оу холмѣ. а королеви оу сточьцѣ 47. кде смолвѧть тутъ будеть судъ´ тѧгатисѧ 48 ӣс королемъ´ 49 будеть 60 ли ӕлъ его король по кривдѣ´ любартъ будеть правъ. ӣ ӕ кнѧзь кистютий буду правъ передъ въгорьскимь 51 королемь´ будеть 52 ли король правъ, намъ своего 53 брата любарта дати оугорьскому королеви оу ӕтъство´ а коли будеть по миру´ кто не оусхочеть далѣи̇ миру держати´ тотъ ω(т)повѣсть´ 55 а по ω(т)повѣдѣньи̇ стоӕти 56 миру за мѣсѧць´ аже поидуть тарове 58 на львовьскую землю´ тогда руси 59 на львовьцѣ не помагати´ аже поидуть тарове 58 на лѧхы´ 60 тогда руси 59 неволѧ 61 поити и̇с 62 татары. а оу томь 63 перемирьи 64 кто кому криво оучинить´ надобѣ сѧ оупоминати старѣишему´ и оучинити тому и(съ) праву 65, оучинит(ь) 66 которыи добрыи чл̃вкъ 67 кривду, любо воєвода. а любо панъ. оучинити исправу ис 62 нимъ 68. аже самъ не можеть заплатити /31/ тотъ ӣстиньныи. што же оуложать єго оу вину´ хочеть ли самъ король заплатити за нь 70. а єго дѣдичьство 71 собѣ оузѧти 72 не оусхочеть ли король самъ заплатити´ дасть тому то дичьство 73 кто єго потѧжеть. а за и̇збѣга´ можемъ 74 єго добыти 75 и̇ выдати аже єго не можемъ 74 добыти 75. можемъ 74 єго иска 76 съ ω̇бою сторону´ аже побѣгнеть русинъ 77 а любо 41 руска´ ӣли во львовъ. или холопъ чии 78. и̇ли роба´ выдати 79 єго. а што тоӣ 80 грамотѣ писано´ тую жь правьду 81 литовьскымъ 82 кнѧземъ держати´ а на то єсмы 83 дали своѣ 84 печати´.




[Див. фотокопію грамоти на стор. 31]



Різночитання


«Акты ЗР»: 1 Розділові знаки не відбивають правопису оригіналу 4 єоунутии, и кистютии̇; 6 наримонтовичъ; 7 коръӕтовичъ; 15 Землъми; 18 лучичъскою; 20 мазовъскою; 23 коръӕта; 31 Лвовскую; 32 нам; 37 лѣтъ; 46 по сошествьи; 50 пропущено від слова ли до любартъ будеть включно; /32/ 58 та[та]рове; 62 й с; 65 и... праву; 73 (дѣ)дичьство; 76 иска(ти); 79 выдать; 80 што (въ или у) тои; 81 правду.

Я. Головацький, «Хрестоматия»: 1 Розділові знаки не відбивають праеопису оригіналу; 2 той; 3 Оже; 4 Євнүтій и Кистүтій; 6 Юрій Наримонтовичь; 7 Корӕ̇товичь; 8 чинимо; 9 исъ; 10 після м в кінці слів стоїть ъ; 13 со; 14 Мазовскимъ; 16 Сиразскою; 17 Күѧвскою; 19 Добринскою; 21 великого; 22 Олькирта; 23 Корӕта; 25 вильми; 27 всѧкои; 29 пропущено від слова намъ до держати включно; 31 Львовскую; 33 Володимірскү́ю; 34 Берестынскүю; 35 исполнать; 36 Ивана; 38 Юрію; 40 Оугорскій; 42 любо на кнази; 43 литовскимъ; 44 поидеть; 45 ѧтство; 46 по ишествѣ; 47 Сточцѣ; 49 и̓съ королемъ; 51 Вогорскимъ; 52 будетъ; 53 свого; 56 по отповѣдѣ но и стоѧти; 58 татарове; 59 Рүсси; 60 лѧхи; 62 исъ; 64 перемѣри; 65 исправү; 70 зань; 71 дѣдичство; 72 взѧти; 73 дѣдичство; 74 можеть; 75 добити; 76 ис̃ка; 77 Рүссинъ; 78 чій; 81 правдѣ; 82 Литовскимъ; 83 єсми; 84 своє.

О. Смирнов, «Сборник»: 3 ω̇же; 9 и с; 22 ω̇лькѣрта; 27 безовсѧкоѣ; 28 незаимати; 35 исполнажь; 46 поишествьи; 51 вгорьскимь; 55 ω̇ повѣсть; 61 не волѧ; 62 и с; 65 ис праву; 68 и снимь; 69 після слова заплатити пропущено до слова дасть; 73 тому годичьство; 78 сии; 80 ашто тои; 81 правду; 82 литовьскымь.

Я. Головацький, «Памятники»: 1 Розділові знаки не відбивають правопису оригіналу; 3 ὠже; 4 Єоунүтий, и Кистютиѝ; 7 Коръӕтовичъ; 10 після м в кінці слів стоїть ъ; 14 Мазовъскымъ; 15 землъми; 18 Лүчичъскою; 20 Мазовъскою; 23 Коръӕта; 25 вѣлмы; 28 Після заимати нема слова намъ; 30 земли; 31 Львовскүю; 37 лѣтъ; 46 по сошествьи; 47 королевинү Сточьцѣ; 49 и̑съ королемь; 58 та(та)рове; 63 томъ; 65 и.. правү; 67 которыи чл̃къ; 76 иска(ти); 79 выдать; 81 правду.

М. Дурново, «Хрестоматия»: 12 с омовитомь; 39 лишити сѧ; 48 тѧгати сѧ; 65 исъправу; 66 оучинит...; 81 правду.

І. Срезневський, «Др. п. р. п. и яз.»: 1 Розділові знаки не відбивають правопису оригіналу; 7 Коръӕ̇товичъ; 10 після м в кінці слів стоїть ъ; 14 Мазовъскимъ; 15 землъми; 22 ώлькѣрта; 23 Коръӕта; 63 томъ.

Є. Карський, «Два документа»: 3 Надрядкові знаки не відбиті; 6 юрьи наримонътовичь; 7 юрьи коръӕ̇товичь; 13 исъ; 24 исо; 35 исполнажь; 41 алюбо; 65 исъправу; 70 зань; 76 иска(ти).












15. Рязанський князь Олег Іванович дарує Арсенію монастир святої богородиці на Ольгові


Після 1356 р.


Текст опублікований А. Кримським в «Укр. грам.», стор. 539 — 540, звідки передруковується і в даному виданні.

Описана І. Срезневським у «Др. п. р. п. и яз.», 1882, стовп. 192; X. Лопарєвим в «Описании», стор. 139, № LXVII; О. Смирновим у «Сборнике», стор. 19.

Оригінал і копія зберігаются в Центральному державному архіві старих актів СРСР у Москві: оригінал — ф. 281, № 9821; копія — ф. 141, № 383. /33/


[Ми]лос[ьр]дьємь Б[ож]ьимь, м[о]л[и]твою с[вя]тое Б[огороди]ци и м[о]л[и]твою о[ть]ця своєго князя великого Ивана Олександровича и бл[аго]с[ло]вленьємь єпискупа Рязаньского и Муромского Василья, язъ, князь великии Олегъ Ивановичь, сгадавъ есмь съ своимь о[ть]цемь съ вл[а]д[ы]кою съ Васильємь и съ своими бояры. А бояре со мною были: Софонии Алтыкулачевич, Семенъ Федорович, Микита Аньдрѣєвич, Тимошь Олександрович, Манасѣя Дядько, Юрьи околничии, Юрьи чашьникъ, Семенъ Микитьїчь съ братьєю, Павелъ Соробич. Далъ єсмь о[ть]цю своєму Арсѣнью манастырь с[вя]тоє Б[огороди]ци на Олговѣ, въ свободь до єго ж[и]вота. А по своємь животѣ воленъ кого во нь бл[аго]с[ло]вить на игуменьство. А далъ єсмь с[вя]тои Б[огороди]ци дому Арестовскоє село с в[инами?] и с поличьнымь и с рѣзанъкою и съ шестью десят... и со всѣми пошлинами и с бортники и с бор[ным]и землями и с поземом и съ озеры и с [бобры и с] перевѣсьищи. А возрѣвъ есмь въ дав[ьн]ыи грамоты съ о[ть]цемь своимъ съ вл[а]д[ы]кою съ Вас[иль]ємь и съ бояры. Коли ставили по первых с пра[дѣд]и наши с[вя]тую Б[огороди]цю княз[ь] великии Инъгваръ, княз[ь] Олегъ, кня[зь] Юрьи, а с ними бояр 300, а мужии 600, тогды дали с[вя]тои Б[огороди]ци дому 9 земль бортных, а 5 погостовъ: Пѣсочна, — а в неи 300 семии; Холохолна, — а в неи полтора[с]та семии; Заячины, — а в неи 200 семии; Веприя — 200 семии; Заячковъ — 100 и 60 семии. А си вси погосты — съ землями с бортными и с поземом и съ озеры и с бобры и с перевѣсьищи, с рѣзанками и съ шестью десят... и с винами и с поличным и со всѣм[и] пошлинами. А хто даныхъ люд[и] и прадѣды нашими с[вя]тои Б[огороди]ци дому гдѣ имуть сѣдѣти или бортници или слободичь в моєи о[ть]чинѣ, — ать знають домъ с[вя]тои Б[огороди]ци; а волостели мои ать не вступаются в них ни о которомь же дѣлѣ. А Головчін далъ Федоръ Борисович; а Мордовское далъ Климентъ по Данилов дворъ; а Єремѣи великии съ Глѣбом села своя подавали г[о]с[по]жи Б[огороди]ци; а мужи Олговскую околицю купивше у Муромьских князии, давше 300 гривен и дали с[вя]тои Б[огороди]ци. А язъ, княз[ь] великии Олегъ Иванович, — што єсмь далъ Арестовскоє село с[вя]тои Б[огороди]ци дому и што прадѣди наши подавали которая мѣста и люди и што бояре подавалї дому с[вя]тои Б[огороди]ци, — того хочю боронити, а не обидѣти ничимь дому с[вя]тои Б[огороди]ци. А волостели и даньници и ямьщики ать не заимають богородицьскихъ людиї ни про што же. А кто изобидит домъ с[вя]тои Б[огороди]ци, — или князь, или вл[а]д[ы]ка, или волостел[ь], или кто иныи, — тотъ дасть отвѣтъ перед Б[ог]омь с[вя]тои г[о]с[по]жи Б[огороди]ци.

А коли єсмъ выєхалъ изъ от[ъ]чины исъ своєє исъ Переяславля, тогдѣ єсмъ обѣтъ учинилъ къ с[вя]тѣи г[оспо]жи Б[огороди]ци: придалъ єсмъ Рязаньскоє м[ы]то и побережьноє, аже ми дал[ъ] сть м[и]л[ост]ивъ г[о]сп[ода]рь въ от[ь]чинѣ своеи въ Переяславли. /33/












16. Пан Петро Радціовський купує майно у Ганни Радивонкової


1359 р.


Текст опублікований В. Мацейовським у праці «Historya», т. VI, № 3, стор. 147 — 148; Я. Головацьким у «Памятниках», 1865, № 2, стор. 185 — 186, 1867, № 2, стор. 5 — 6; П. Житецьким в «Унив. изв.», стор. 57 — 58, «Очерке», стор. 353 — 354; в AGZ, т. VIII, № 3, стор. 5; О. Смирновим у «Сборнике», № 59, стор. 62 — 63; В. Розовим в «Южнор. гр.», «Укр. гр.», № 5, стор. 9 — 10 та ін.

Місце написання не вказано, але всі дослідники сходяться на тому, що грамоту написано в Перемишлі.

Приклади з грамоти зустрічаються в таких мовознавчих дослідженнях: Є. Тимченко, «Курс»; І. Свєнціцький, «Західноукр. гр.»; Л. Булаховський, «Мовознавство», № 9; С. Самійленко, УМШ, 1958, №2;О. Соболевський, «Очерки», «Лекции»; О. Мельничук, «Слов. мовозн.»; О. Шахматов, А. Кримський, «Нариси»; А. Кримський, «Укр. грам.»; Я. Спринчак, ВЯ, 1956, № 6; «Словник»; Ф. Медведєв, «Укр. гр.», «Нариси»; С. Бевзенко, «Нариси», «Іст. морф.», «З істор. коментар.»; Л. Гумецька, «Функції», «Словотв. сист. числ.», «Мовознавство», № 10; В. Борковський, «Истор. грам.»; І. Нелюбова, «Конструкции» та ін.

Подається за виданням В. Розова.


Въ лѣто шести тисѧщноѥ̓ 1 шистьдєсѧтъ 2 семоѥ. купилъ панъ петрашь дѣдицтво в анъны 3 радивонъковоѣ̇ 4 дѣднину ѥѥ̓ и вотнину што по нюи̓ 5 ‛ωц̃ь 6 далъ. ана 7 продала петрашкови радъцѣо̓вьскому 8 свою дѣднину и вотнину оу вѣки и дѣтемъ ѥго. полъ става и со млиномъ и сь 9 коръчмою и землею и сь з 10 дворищи и со всѣмъ што коли ωц̃а 11 ѥѣ̈ 12 прислушало. а в 13 то не надобѣ оуступатисѧ ни оунукумъ 14 ѥѣ̈. ни племеню ѥѣ̈. а купилъ панъ петрашь 15 за сорокъ гривенъ. A на то послуси панъ староста рускоѣ̇ земли ωта пилецкии̓. воѥвода цтиборъ писарь ӕшко. а ce землѧне панъ ходько 16 быбельскии̓. кадолъфовичь 17 друздъ. иванъко полъпричичь 18. богданъ тивунъ. щепанъ волошинъ риботицкии̓ 19. олефѣрько судьӕ 20. панъ вои̓тъ перемышльскии 21. канътуръ 22 из угоръ гость. панъ гутарътъ. кость соковичь. гань кѣраховичь 23. A пить могоричь оу быбицкого оу дому за копу грошии̓ 24. а писалъ грамоту писарь пана старостынъ дьӕкъ 25 изъ болестрашичь именемь дьӕчковичь 26. а при томь 27 былъ попо печѣрскии̓ петръ. а коръчмитъ 28олехновичь семенъ оу вѣки вѣкомъ Аминь ∙|∙ +





Різночитання


Я. Головацький, «Памятники»: 1 тисѧчноє (осьмьсотноє); 3 панъны; 4 Надрядкові знаки не передаються; 5 нîой; 6 отець; 7 Она; 8 Радзѣовскому; 9 съ; 10 з пропущене; 11 отца; 12 ѥѥ; 13 въ; 14 оунүкомъ; 15 Петрашъ; 16 Ходко; 17 Иадолфовичь; 18 Иванко Полпричичь; 19 Рыботицкій; 20 сүдьӕ; 22 Каньтү̇ръ; 23 Ганькѣ Раховичь; 24 грошей; 25 дакъ; 26 Дьӕковичь; 28 корчмитъ.

О. Смирнов, «Сборник»: 1 тысячное (осьмьсотное), ѧ передається через я; 3 панъны; 4 Надрядкові знаки відсутні; 5 нîой; 6 отець; 7 Она; /35/ 8 Радзѣовскому; 9 съ; 10 з пропущене; 11 отца; 12 ее; 13 въ; 14 унукомъ; 15 Петрашъ; 16 Ходко; 17 Иадолфовичь; 18 Иванко Полпричичь; 19 Рыботицкїй; 21 Перемышльскій; 22 Каньтуръ; 23 Ганькѣ Роховичь; 24 грошей; 25 дякъ; 26 Дьяковичь; 28 корчмитъ.

«Унив. изв.»: 1 тысячное (осьмьсотное), ѧ передається через я; 3 панъны; 4 Надрядкові знаки відсутні; 5 нîой; 6 отець; 7 Она; 8 Радъзѣовскому; 9 съ; 10 з пропущене; 11 отца; 12 ее; 13 въ; 14 унукомъ; 15 Петрашъ; 16 Ходко; 17 Иадолфовичь; 18 Иванко Полпричичь; 22 Каньтуръ; 23 Ганькѣ Роховичь; 24 грошей; 25 дякъ; 26 Дьяковичь; 28 корчмитъ.

В. Мацейовський, «Historya»: W leto szesti tysiacznoie szistdesiat semoie (r. 1359). Kupił pan Petrasz dedictwo w anny radiwonkowie dedninu jeje y wotninu szto po niuj otec dal. ana prodała Petraszkowi radceowskomu swoiu dedninu i wotninu ou wieki i detem ego. poł stawa i so mlinom i s korczmoiu i zemleiu i s dworiszczi i so wsem szto koli otca ieie prisłuszało. a w to nenadobie oustupatisia ni ounukum ieie, ni plemieniu ieie. a kupił pan Petrasz za sorok griwen. a nato posłusi. pan starosta ruskoie zemli ota pileckij. wojewoda ctibor. pisar jaszko. a se zemlane pan chodko bybelskij. Kadołfowicz druzd. iwanko polpriczicz. bogdan tiwun. szczepan woloszin ribotickij. olefirko sudia. pan wojt peremyszlskij. Kantur iz ugor gost. pan gutart. Kost Sokowicz. gan kierachowicz. a pit mogoricz ou bybickogo ou domu za kopu groszei. a pisał gramotu pisar pana starostyn diak iz bolestraszicz imienem diaczkowicz. a pritom był popo peczereskij Petr. a korczmit Olechnowicz semen. ou wieki wiekom amiń.

П. Житецький, «Очерк»: 1 тысячное (осьмьсотное), ѧ передається через я; 2 шистдесять; 3 панъны; 4 Надрядкові знаки відсутні; 5 ніой; 6 отець; 7 она; 8 Радзѣовскому; 9 съ корьчмою; 10 з відсутнє; 11 отца; 12 ее; 13 въ; 15 Петрашъ; 16 Ходко; 17 Иадолфовичь; 18 Иванко Полпричичь; 19 Рыботицкій; 20 Розділові знаки не відповідають оригіналові; 22 Каньтуръ; 23 Ганькѣ Роховичь; 24 грошей; 25 дякъ; 26 Дьяковичь; 27 томъ; 28 корчмитъ.










17. Казимир, король польський, підтверджує своєму слузі Ходку Бибельському право на володіння селом Бибел


25 липня 1361 р.


Як свідчить наукова література, неодноразово публікований текст грамоти взято не з оригіналу, а із списку, який зберігався у Перемишльській книзі №303, арк. 119 — 120, Головного Галицького архіву. Копію з цього списку надіслав в Археологічну комісію Д. Зубрицький.

Текст опублікований в «Актах ЮЗР», 1863, т. I, № 1, стор. 1. Звідси ж документ передруковувався Я. Головацьким у «Памятниках», 1865, № 4, стор. 265 — 270, із зауваженням А. Петрушевича, 1867, № 22, стор. 21 — 22; в AGZ, 1868, т. I, № 5, стор. 6 — 7.

Описана І. Срезневським у «Др. п. р. п. и яз.», 1863, стор. 102, 1882, стовп. 218, а також О. Соболевським у рецензії на перший том AGZ, надрукованій у ЖМНПр., стор. 73. /36/

Приклади з грамоти використані в таких мовозиавчих працях: С. Бевзенко, «Істор. морф.»; Є. Тимченко, «Курс»; «Словник»; А. Кримський, «Укр. грам.»; Є. Будде, «Лекции»; І. Василенко, «Истор. грам. р. я.»; О. Соболевський, «Лекции».

Копія зберігається в Ленінградському відділенні архіву АН СРСР, ф. 216, оп. 1, № 39, арк. 86.

Для цього видання в основу взято публікацію з AGZ.


Во имѧ ωтца и сына и свѧтого духа амин, бωжією 1 милостию 2 мы кроль 3 казимир 4 краковскои землѣ, сүдомирскои землѣ, сирадскои землѣ, польскыи 5 землѣ, куӕвскыи землѣ, добрѧнскыи землѣ, поморскыи землѣ, корол велебный 6, рускои землѣ господарь и дѣдичь вѣчныи землѧм тым 8, самодръжецъ 9, ӕвно 10 повѣдают, колиж 11 то пришедши пред 12 наше ωбличе слуга нашъ 13 вѣрныи ходко Быбелскыи 14, и үказал 15 есть кнѧзѧ львовы листы, и иных стареи 17 кнѧзии листы, тогды пожадал 18 есть, ү нас 19 слуга нашъ 20 вѣрныи ходко быбелскыи 14, абихом 21 потвердили кнѧзѧ львовы листы, и иных старых 17 кнѧзии листωв 23, и его всего имѣнӕ 24, тогды мы, исъ 25 нашею вѣрною радою дали есмо 26 и потвердили есмо, его 27 правого всего имѣнїа 28, первое, именем 29 рекучи, село быбел 31 и со присѣлкы 32, пачковичѣ, а жасковичѣ, комаровичи село, узворотвичи 34 село, нѣкловичи 35 село, ворховичѣ село, што в тых дѣдин 36, ү граничӕх 37, то все есмо потвердили, непорушно 38 на вѣкы 39 слузѣ нашому 40 вѣрному ходкови быбелскому 41, и дѣтем 42 его, со всѣми ωбезды тых дѣдин 43, што тут 44 писаны сут 45, съ 46 всѣми границӕми ӕко 47 из вѣка 48, вѣчно прислушало к 49 тым 33 селумъ 16, исъ 50 земею, исъ 50 сѣножатми, исъ 50 га(ӕ)ми 51, исъ 50 дубровами, исъ 50 лѣсомъ, исъ 50 бортми 53, исъ 50 пчолами 54, исъ 50 болоты, исъ 50 рѣками, исъ 50 мыты, исъ 50 ловищи, исъ 50 потоки, дамнѣцѧ, и путницӕ, со всѣми үжитки 55 што нынѣки 56 сут 45, и потом 57 могуть быти, а 58 на потверженье 59 тым дѣдинам 60, дали есмо твердост 61 нашу печат 62 привѣсили велебного королювства 63 нашего, а 64 притом 65 были свѣдци, пан 66 петръ неωрӕ, воевода 67 судомирскыи 68, пан 66 ӕшко колочко маршалок королюв 70 , пан 66 лѣсота, воевода кременецкыи 70а, и его брат 71 пан 66 вербота ставишин 72, пан 66 глѣбъ дворскωвич 73, пан 66 васко кузмич 74, много было доброи дружины при том 75, а писана грамота ү судомири ү 76 день свѧтого ӕкуба по божии 77 нарожени 78, тисѧча лѣтъ, т̃ лѣт 79, шестьдесѧт а̃ 80 лѣта.





Різночитання


«Акты ЮЗР»: 1 Божіею, розділові знаки не збігаються з оригіналом; 2 милостію; 4 Казимиръ; 5 Польской; 6 Слова корол велебный пропущені; 8 землямъ тымъ; 9 самодержецъ; 10 Між словами самодръжецъ та ӕвно вставлені слова король велебный; 11 повѣдаемъ: колижъ; 12 предъ; 14 Быбелскій; 15 указалъ; 16 селамъ; 17 иныхъ старехъ; 18 пожадалъ; 19 у насъ; 21 абыхомъ; 23 листы; 24 имѣнія; 25 мы и съ; 27 его пропущене; 28 имѣнія; 29 именемъ; 31 Быбель; 32 приселки; 33 тымъ; 34 Узворовичи; 36 въ тыхъ дѣдинъ; 37 границяхъ; 39 вѣкъ; 40 нашему; 41 Быбелскому; 42 /37/ дѣтемъ; 43 объѣзды тыхъ дѣдинъ; 44 тутъ; 45 суть; 46 со; 47 яко; 48 извѣка; 49 къ; 50 и съ; 51 гаими; 54 пчелами; 55 ужитки; 56 нынѣчи; 57 потомъ; 58 А; 59 на то потверженье; 60 тымъ дѣдинамъ; 61 твердость; 62 печать; 63 королевства; 64 А; 65 при темъ; 66 панъ; 67 Петр Неорія воевода; 68 Судомирскій; 70 маршалокъ королевскій; 70а Кременецкій; 71 братъ; 72 Ставишинъ; 73 Дворсковичь; 74 Кузьмичь; 75 томъ; 76 у; 77 Божіемъ; 78 Нарожени; 79 триста лѣтъ; 80 шестьдесятъ перваго.

Я. Головацький, «Памятники»: 1 Божією, розділові знаки не збігаються з оригіналом; 3 король; 4 Казимирь; 6 Слова корол велебный пропущені; 8 землѧмъ тымъ; 10 Між словами самодръжецъ та ӕвно вставлені слова король велебный; 11 повѣдаѥмь: колижь; 12 предъ; 13 нашь; 15 оуказалъ; 16 селамъ; 17 иныхъ старыхъ; 18 пожадалъ; 19 Єсть оу насъ; 20 нашь; 21 а быхомъ; 23 листы; 25 мы с; 26 Єсмо; 28 имѣни; 29 именемъ; 31 Быбель; 33 тымъ; 34 Оузворотовичи; 35 Николовичи; 36 въ тыхъ дѣдинъ; 37 границыхъ; 38 непорүшно; 39 вѣкѣ; 40 нашемү; 41 Быбелскомү; 42 дѣтемъ; 43 тыхъ дѣдинъ; 44 түтъ; 45 сүть; 46 со; 48 извѣка; 49 къ; 50 и съ; 51 гаими; 53 бортьми; 54 пчелами; 55 оужитки; 57 потомъ; 58 А; 60 тымъ дѣдинамъ; 61 твердость; 62 печать; 65 при томъ; 66 панъ; 67 Неωрса воєвода; 70 Маршалокъ Королювъ; 70а Кременецкый; 71 братъ; 72 Ставишинъ; 73 Дворсковичь; 74 Васько Кузмичь; 75 томъ; 76 оу; 77 божьимъ; 78 нароженьи; 79 лѣтъ; 80 шесть десѧтъ а̃.










18. Київський князь Володимир Ольгердович дарує землі Микільській церкві в селі Смідин


1362 — 1392 рр.


Текст опублікований в «Русск. истор. библ.», № 2, стовп. 5 — 6, звідки передруковуеться і в нашому виданні.

Описана І. Срезневським у «Др. п. р. п. и яз.», 1882, стовп. 220.

У грамоті немає ні дати, ні вказівки на місце її написання. Оскільки князь Володимир Ольгердович володів Киевом з 1362 до 1392 р., то І. Срезневський датує її — «після 1362 р.», а в«Русск. истор. библ.» — 1362 — 1392 рр. Останню дату, як більш окреслену, прийнято і в цьому виданні.


Се язъ князь великый Вълодимеръ Ольгърдовичь, далъ есмь святому Николѣ Смѣдиньскому въ домъ жеребей земли Григоревъ Борзиловича Смѣдиньскогъ съ всѣмъ доходомъ, на свѣчя и на канонъ, а събѣ на память и княгини моей и дѣтемь моимь; а идеть съ того жеребья полколоды меду, а полведра, а полбобьра, а полтора въска. Далъ есмь святому Николѣ. въ вѣкы. А ходитъ оунукъ Григоревъ Иванець, а по его животе и дѣтемъ его ходити; а и потомъ хто не иметь ходити, тотъ иметь давати святому Николе весь доходъ, а ненадобѣ въ то никому оуступатися. /38/











19. Волинський князь Дмитрій укладає угоду з польським королем про розмежування їх володінь


Початок жовтня 1366 р.


Текст опублікований в «Arch. Sang.», т. I, № 1, стор. 1; І. Линниченком у праці «Архивы в Галиции», стор. 208; А. Кримським в «Укр. грам.», стор. 501; О. Соболевським, С. Пташицьким у «Палеограф. снимках», № 8; В. Розовим в «Южнор. гр.», «Укр. гр.», № 7, стор. 13 — 14.

У грамоті не вказано ні місця, ні дати написання. Деякі думки про дату і локалізацію грамоти див. у літературі: А. Лонгінов, «Гр. Юрия II», стор. 26 — 27; А. Нарушевич, «Historya», стор. 93, 241; І. Філевич, ЖМНПр., I, стор. 120, 123; І. Линниченко, ЖМНПр., VI, стор. 461, 470; AGZ, 1872, т. III, № 30; І. Данілович, «Skarbiec», т. I, № 432; М. Довнар-Запольський, «Договоры», стор. 4; Ф.Леонтович, «Источники», стор. 21.

В основу цієї публікації покладено текст із видання В. Розова. Прийнято і його дату.

Для фотокопії використано літографічний знімок О. Соболевського, С. Пташицького.

Приклади з грамоти використані в таких мовознавчих дослідженнях: Л. Гумецька, «Функції», «Втор. спол.», «Перв. прийм.», «Топограф. назви»; С. Бевзенко, «З істор. коментар.», «З іст. словотв.», «Нариси», «Істор. морф.»; Ф. Медведєв, «Нариси», «Укр. гр.», «Труди»; О. Зарудняк, «Наук. зап.», т. XVIII, «Пригл. управление»; Л. Коломієць, «О фразеол. соч.»; С. Самійленко, УМШ, 1956, № 6; В. Борковський, П. Кузнецов, «Истор. грам.», та ін.


Се ӕ̇зъ 1 кнѧзь 2 великыи̇ димитрии̇. докончиваю̇ и̑ повиную̇сѧ 3 служьбою̇ таковою̇. А̇ 5 се докончаньѥ̇ межи королемь польскымь. и̇ кнѧземь дмитриє̇мь. къ володимирю ω(т)ступаѥ̇тьсѧ потолѣ 4. по о̇уи̇мицю 6 по пѣсчаныи̇ бродъ 7 по є̇о̇уфимково село. ω(т) 8 є̇о̇уфимкова села до маркова става. ω(т) маркова става по львовъскую̇ дорогу къ скоморохомъ. а̇ ω(т) пѣсчана броду по пиньскыи̇ мостъ. а̇ ω(т)толѣ 9 по турью̇ поколѣ 10 турьӕ̇ прошла. А̇ мыта 11 не примышлѧти. но какъ и̑з вѣка 12 пошло. а̇ по старымъ дорогамъ гостемъ пои̇ти куда хочеть. а̇ гостѧ не приневолити. но куда хочеть туды пои̇деть. а̇ кнѧзю дмитрию помагати королеви на всѧкого неприӕ̇телѧ. о̇проче своѥ̇ѣ братьѣ. Безо всѧкоѣ хитрости и̑ льсти. свои̇мь животомь. се ли 14 будеть не доспѣшенъ 15. кнѧзю дмитрию̇ люди своѣ̇ послати. А̇ коли братьӕ̇ кнѧжа пои̇дуть на королѧ. кнѧзю 16 дмитрию̇ братьи̇ не помогати. а̇ кто пои̇деть на мене. королеви помага(ти) 17 мнѣ на моѣ неприӕ̇телѣ. безо всѧкоѣ 18 хитрости и̇ льсти. а̇ мнѣ королеви помагати. ‛ωль на 19 годъ минетъ дмитриѥ̑въ дн̃ь. а̇ на то є̇см(ь) приложилъ свою̇ печать. и̇ о̇ц̃ь мои̇ вл(д)ка лучьскыи̇ а̀рсении̇. кнѧзь данилии̇ 21. васко кирдѣє̇вичь. и̇ванъ 22 воє̇вода лучьскыи̇. и̇ванъ 22 мьстишиньскый 23.





Різночитання


«Arch. Sang.»: 1 Надрядкові і розділові знаки у виданні не відбиті; 2 ѧ передається через ӕ; 3 повиную сѧ; 4 по толѣ; 5 а; 7 Пѣсчаны и Бродъ; 8 ωт; 9 ωт толѣ; 10 по колѣ; 11 мыто; 14 если; 15 недоспѣшенъ; 16 кнӕзю; 17 помагати; 18 всӕкое; 21 Данилии̑; 22 Иванъ; 23 Мьстишиньский. /39/

А. Кримський, «Укр. грам.»: 1 Надрядкові знаки і крапки у виданні не відбиті; 2 ѧ передається через я; 6 Уимицю; 8 от; 9 оттолѣ; 15 не доспѣшенъ; 17 помагати; 19 ольна; 21 Данилии; 22 Иванъ.

І. Линниченко, «Архивы в Галиции»: 1 Надрядкові знаки і крапки у виданні не відбиті; 2 ѧ передається через ӕ; 3 повиную сӕ ; 9 ω[т]олѣ; 12 извѣка; 14 если; 15 недоспѣшенъ; 19 ωльна.




[Див. фотокопію грамоти на стор. 39]










20. Пан Петро Радціовський купує дідицтво Пнеколт у братів Шулжичів


1366 р.


Текст опублікований Я. Головацьким у «Памятниках», 1865, № 3, стор. 186, 1867, № 3, стор. 6; П. Житецьким в «Очерке», стор. 354 — 355, «Унив. изв.», стор. 58 — 59; О. Смирновим у «Сборнике», № 61, стор. 63 — 64; в AGZ, т. VIII, № 5, стор. 7 — 8; В. Розовим у «Южнор. гр.», «Укр. гр.», № 6, стор. 11 — 12 та В. Мацейовським у праці «Historya», т. VI, стор. 147; О. Шахматовим, А. Кримським у «Нарисах», № I. б, стор. 157.

Подається за виданням В. Розова.

Описана О. Соболевським у ЖМНПр., стор. 75; І. Срезневським у «Др. п. р. п. и яз.», 1882, стовп. 221.

Оригінал зберігається у B. Cz., D. p., № 254.

Приклади з грамоти використано у таких мовознавчих дослідженнях: Є. Тимченко, «Курс»; С. Бевзенко, «Нариси», «Істор. морф.»; Л. Булаховський, «Мовознавство», № 9, «Наук. зап.»; Ф. Медведєв, «Нариси», «Укр. гр.»; О. Соболевський, «Очерки»; Я.Спринчак, ВЯ, 1956, № 6; І. Свєнціцький, «Елементи»; /40/ Л. Гумецька, «Мовознавство», № 10, «Словотв. присл.», «Словотв. сист. числ.»; В. Самійленко, УМШ, 1956, №6; О. Шахматов, А. Кримський, «Нариси».


Во имѧ ωц̃а 1 и сн̃а и ст̃го дх̃а. подъ лѣтомь 2 бж̃ьӕ 3 нарожѣньӕ 4 тисѧчего 5. трии̓сотъ шистьцѧтого шестого. коупилъ панъ петръ радцѣ̈о̀вьский 6. дѣдицтво пнеколътъ оу шюлжичювь 7 оу 8 хлиплѧ и оу брата ѥго 9 захарьѣ̈ 10 и оу ѥхъ дѣтии̓ со всѣмъ оуѥ̓здомь 12 того села и сычемь 14 и с колодѧземь 15 и сь 16 лѣсомь и з бортъми и с вепеты 17 за рѣкою и сь 16 сѣножатьми и землею того села за сто гривенъ вѣснихъ 21. а продали и оуздали ѥму 22 добровоулно 23 и оу вѣки дѣтемь 24 ѥго 25 передъ паномь 26 пилецкимь 27 старостою роускоѣ̇ земли. а oy ставу радивоунъковѣ ловити сѣтью ѥму 30 добровоулно 31. а на то послуси вл̃дка ларивунъ ис 33 кри(лошаны) перемышльскии̓ 34 и печать ѥго 25. панъ петръ ивановычь и печать ѥго. панъ ходько быбельскии̓ и печать ѥго. стецко 35 лоѥвычь ис 36 ходькомь 37 братомь 38 своѥмь 39 и печать ѥю 40. панъ навоуи̓ стоӕньскии̓. панъ навои̓ко насѧновь 42 братъ дмитръ матьфѣѥвичь 20. панъ нѣвъступъ 44 столпувьскии̓ 45. и братъ ѥго фаниславъ. панъ лѣсота. друздъ кадолъфовичь 47. васько кузмычь 48 панъ ӕшко писарь крукиницкии. Осташко потрутовичь и сн̃мь 50 ис петромь 51. панъ стиборъ. ходько 52 ӕголниковычь 53 и печать ѥгоосташко соульскии̓ богданъ тивунъ. вои̓тъ перемышльскии̓ 57 ис 58 мѣстичи. панъ ожегъ солнѧчковичь 59 глѣбъ/бъко и братъ ѥго костько. бѣзна 60. соудьӕ 61орефѣрько 62. вл̃дчнъ 63 тивунъ иванъко губка. A питъ могоричь оу аньдръка 64 оу дому лысого. за двѣ гривнѣ вѣснии̇ 66 меду за гривну. а пива за гривну ❙ χ A писалъ привильѥ̓́ се поповичь болєстрашицкии̓ именемь 69 деӕчковичь 70 василювь 71 сн̃ъ поповь 72 кость прузвищемь 73 сорочичь 74 ❙ χ χ χ χ





Різночитання


О. Смирнов, «Сборник»: 1 Отця; 2 лѣтомъ; 4 нароженя; 5 тысячего; 6 Радзѣовский; 7 Шюльжичювъ; 8 Розділові знаки не відповідають нашому виданню; 10 Захарьѣ, надрядкові знаки не передаються; 14 и съ счемъ; 16 съ; 17 сьвепеты; 23 добровульно; 24 дѣтемъ; 25 его; 27 Пилецкимъ; 30 ему; 33 и съ; 36 и с; 37 Ходкомъ; 38 братомъ; 40 его; 42 Касяновъ; 44 Нѣвьстунъ; 45 Столпувскій; 47 Ядолъфовичь; 50 сыномъ; 51 и съ Петромъ; 52 Ходко; 53 Яголниковичь; 58 и съ; 61 судіа; 62 Олефѣрко; 64 Андръка; 66 вѣсны и; 69 именемъ; 70 Деяковичь; 71 Василіовъ; 72 поповъ; 73 прузвищемъ.

Я. Головацький, «Памятники»: 1 Отцѧ; 2 лѣтомъ; 3 Божїѧ; 4 нароженѧ; 6 Радзѣовский; 7 Шюльжичювъ; 8 Розділові знаки не відповідають нашому виданню; 10 Захарьѣ, надрядкові знаки не передаються; 14 и съ счемъ; 16 съ; 17 сьвепеты; 23 добровоульно; 25 его; 26 паномъ; 27 Пилецкимъ; 30 емү; 31 добровоульно; 33 и с; 34 Перемышлъский; 36 и с; 37 Ходкомъ; 38 братомъ; 40 его; 42 Касѧновъ; 44 Нѣвьстунъ; 45 Столпүвскій; 47 Ӕдольфович; 48 Күзмичь; 50 сыномъ; 51 и съ Петромъ; 52 Ходко; /41/ 57 Перемышльский; 58 и съ; 59 Сольнѧчковичь; 60 Костко Бѣзна; 61 соудїа; 62 Олефѣрко; 63 Владычинъ; 64 Андръка; 66 вѣсны и; 71 Василіовъ; 72 поповъ; 74 Сорячичь.

О. Шахматов, А. Кримський, «Нариси»: 1 О(ть)ца; 8 Розділові знаки не відповідають нашому виданню; 9 его; 10 Захарьѣ; 22 ему; 30 ему; 35 Стецко; 39 своем; 51 Петром; 62 Орефѣрько; 66 вѣснии; 69 именем.

«Унив. изв.»: 6 Радзѣовский; 14 и съ счемъ; 17 и сьвепеты; 33 и съ; 36 и с; 40 ѥго; 42 Касяновъ; 44 Нѣвьстунъ; 47 Ядолъфовичь; 51 и съ Петромъ; 58 и съ; 62 Олефѣрко; 63 Владычинъ; 66 вѣсны и; 70 Деяковичь; 71 Василіов.

П. Житецький, «Очерк»: 1 Отця, надрядкові знаки відсутні, титли розкриті без застережень; 3 Божія; 4 нароженя; 5 ѧ передається через я; 6 Радзѣовский; 7 Шюльжичювъ; 12 уѥздомъ; 14 и съ счемъ; 15 колодеземъ; 16 съ; 17 и сьвепеты; 20 Матьθѣевичь; 21 вѣсныхъ; 23 добровульно; 24 дѣтемъ; 26 паномъ; 27 Пилецкимъ; 30 ему; 31 добровульно; 33 и съ; 36 и с; 37 Ходкомъ; 38 братомъ; 40 ѥго; 42 Касяновъ; 44 нѣвьстунъ; 45 Столпувскій; 47 Ядолъфовичь; 48 Васько Кузмичь; 50 сыномъ; 51 и съ Петромъ; 52 Ходко; 53 Ягольниковичь; 57 Перемышлъский; 58 и съ; 59 Сольнячковичь; 61 судіа; 63 Владычинъ; 64 могоричъ у Андръка; 66 вѣсны; 69 именемъ; 70 Деяковичь; 71 Василіовъ; 72 поповъ; 73 прузвищемъ.

В. Мацейовський, «Historya»: Wo imia otcia i syna i swiatago ducha pod letom bożiago narażenia tysiaczego trijsot szistcatogo szestogo. Koupił pan Petr radcejowskij dedictwo pnekołt. ou szulżiczow ou chlipia, i ou brata iego zacharie i ou iech detij. so wsjem ouiezdom togo seła is rzem (tak) i s kołodiazem i s lesom, i z bortmi i s wepiety za rjekoiu i s sienożatmi i zemleju togo seła za sto griwen wiesnich. a prodali i ouzdali iemu dobrowoulno i ou wieku detiem iego. pered panom Pileckim starostoiu rouskoie zemli. a ou stawu radiwounkowie łowiti sietiu iemu dobrowolno a na to posłusi władyka łariwun is kriłoszany peremyszlskij i peczat jego. pan petr iwanowicz i peczat iego, pan chodko bybelskij i peczat iego, stecko łojewicz i s chodkom bratom swoim i peczat iego. pan nawouj stoianskij pan nawojko nasianow brat. dmitr matfieiewicz. pan niewstun stołpuwskij i brat jego fanisław. pan lesota. druzd Kadołfowicz. waśko kuzmycz. pan iaszko pisar krukinickij. ostaszko potrutowicz i synom i s petrom. pan stibor. chodko iagolnikowicz i peczat iego. ostaszko soulskij. bogdan tiwun. wojt perymyszlskij i s mestiezi. pan ozeg solniaczkowicz glebko i brat iego Kostko biezna, soudia orefierko. wladiczin tiwun iwanko gubka. a pit mogoricz ou andrka ou domu łysago. za dwie griwnie wiesni i medu za griwnu. a piwa za griwnu. a pisał priwilje se popowicz bolestraszickij imenetn Deaczkowicz wasiłow syn popow Kost pruzwiszczem soroczicz (r. 1366).




Далі: грамоти 21-40, грамоти 41-60, грамоти 61-85












Попередня     Головна     Наступна                 Шрифт


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.