[Грамоти XIV ст. / Упорядк., вст. ст., ком. i слов.-покаж. М. М. Пещак — К., 1974. — С. 79-117.]

Попередня     Головна     Наступна                 Шрифт







41. Король польський Владислав позичає у свого зятя, молдавського воєводи Петра, 4000 карбованців фрязького срібла


27 січня 1388 р.


Текст опублікований в «Актах ЗР», 1846, т. I, №8-а, стор. 22 — 23; Я. Головацьким у «Памятниках», 1865, № 8, стор. 191 — 192, 1867, № 8, стор. 11 — 12; в «Собрании актов», № 89, стор. 117; В. Розовим в «Южнор. гр.», «Укр. гр.», № 19, стор. 36 — 37.

Приклади з грамоти зустрічаються в таких мовознавчих публікаціях: І. Нелюбова, «Конструкции»; Я. Спринчак, ВЯ, 1956, № 6; С. Самійленко, УМШ, 1956, № 6, 1958, № 2; М. Антошин, «Закарп. гр.»; С. Бевзенко, «З істор. коментар.» «Нариси», «Істор. морф.»; Ф. Медведєв, «Укр. гр.», «Нариси», «Труди»; «Словник»; А. Кримський, «Укр. грам.»; В. Санников, «Порядок»; Є. Тимченко, «Курс»; Л. Гумецька, «Функції», «Втор. спол.», «Словотв. присл.», «Перв. прийм.», та ін.

Подається за виданням В. Розова.

Копія грамоти зберігається в Ленінградському відділенні архіву АН СРСР, ф. 216, оп. 1, № 39, арк 154., оригінал — у A. G., sign. 5332.


Влодисла(в) 1. бж̃ею. мл(с)то 2. кроль 3 польски литовьскиj. рускиj 4 дѣдичьи инѣ(х). многы(х) зѣмлѣ 5 господарь. чинимо то свѣдо(м). оусѣмо 6 которыj 7 на то(т) листо посмотрито 8. оже пано 9 петр воево(д) молдавьj 10. зѧть 11 и приѧтѣль 12 нашь. пожичило 13 на(м) д̃ 14 тисѧчи рублиj фрѧжьского серебра 15. jхо же ждати имаеть. намо. ω(т) тыхо мѧ(с)пусто за г̃ 16 лѣта. а мы слубоуемо ему. при нашеj вѣри. и е 17 брату роману. и jего 18 дѣте(м). тѣхо д̃ 14 тисѧчи рублиj. воротити исполна г̃ того 19 лѣта на мѧсопусто. пак. /80/ ли быхо(м) 20. jмо не воротили. на j 21 де(н) ѧко ту написано. тогда гродо яа(ш) галичь. ис 22 тою волостию 23. што к 24 нему прислушаеть 25 тому исному и 26 воево(д). и єго брату роману и дѣтемо jхо или которы jхо 27 живо останть 28. оу тыхо д̃ 14 тысѧчахо заставити имаемы. а они имають держѧти. так(о) долго доколѧ.. имо тыхо д̃ 14 тисѧчи рублиj исполна не ω(т)дамы. а тижь 29 коли бы. которыj неприѧтель своею силою ѻблогло 30. того исныи гро(д) галичь. тогда тото исныj воевода. и бра(т) его. и дѣти jхь. или которы 31 из нихо жи(в) останеть. имають ис 32 правою вѣрою и со оусею своею силою безо лсти. того исного города. боронити а намо оу ты 34 часы вѣсть 35 давати. што быхомо 36 пособлѧли. пак ли бы 37 тото исныj. гродо силою оузѧто 38. а 39 мы оужды имае(мо) ты 34 исныа̇ д̃ 14 тисѧчи рублиj имо воротити. исполна. а на крѣпость того наша печать. к 24 сему листу велѣли есми 33 привѣсити. оу лѣто божеего 40. рожества а̃ 41 чное т̃ 42 и п̃ 43 и и 44 писано листо оу луцкоу. оу по оу понедѣлникъ 45 предъ рускими мѧсопусты.





Різночитання


«Акты ЗР»: 1 Титли розкриті без застережень; 2 милостью, розділові знаки не відбивають правопису оригіналу; 3 король; 4 Литовски и Рускій; 5 земль; 6 Кінцеве о оригіналу передається через ъ: оусѣмъ; 7 j в кінці слова після голосного передається через й; 8 посмотрить; 9 Слово пано пропущенє; 10 Молдавській; 11 ѧ передається через я; 12 пріятель; 13 позычилъ; 14 — 4; 15 серебря; 16 — 3; 17 его; 18 ихъ; 19 третего; 20 быхмо; 21 той; 22 и съ; 23 волостью; 24 къ; 25 прислушаетъ; 26 и пропущене; 27 который ихъ; 28 останетъ; 29 тежъ; 30 облеглъ; 31 который; 32 исъ; 33 Слово есми пропущене; 34 тыи; 35 вѣстъ; 36 быхмо; 37 ижъ; 38 узметъ; 39 и; 40 Божіего; 41 — 1000-чное; 42 — 300; 43 — 80; 44 — 8-е; 45 Луцку, у понедѣльникъ.

Я. Головацький, «Памятники»: 1 Титли розкриті без застережень; 2 милостью, розділові знаки не відбивають правопису оригіналу; 3 король; 4 Литовски и Рускїй; 5 земль; 6 Кінцеве о оригіналу передається через ъ: оусѣмъ; 7 j в кінці слова після голосного передається через й; 8 посмотрить; 9 Слово пано пропущене; 10 Молдавьскїй; 12 прїѧтель; 13 позычилъ; 17 его; 18 ихъ; 19 третего; 20 быхмо; 21 той; 22 и съ; 23 волостью; 24 къ; 25 прислушаетъ; 26 и пропущене; 27 который ихъ; 28 останетъ; 29 тежь; 30 облеглъ; 31 который; 32 исъ; 33 Слово есми пропущене; 34 тыи; 36 быхмо; 37 жъ; 38 оузметъ; 39 и; 40 Божієго; 44 и̃-є; 45 Луцкү оу понедѣльникъ. /81/












42. Петро, молдавський воєвода, посилає королю польському Владиславу 3000 карбованців фрязького срібла


10 лютого 1388 р.


Текст опублікований В. Уляницьким у «Материалах», № 3, стор. 3; в «Актах ЗР», 1846, т. I, № 8-6, стор. 23; Я. Головацьким у «Памятниках», 1865, № 9, стор. 192, 1867, № 9, стор. 12.

Описана або згадується І. Срезневським в «Др. п. р. п. и яз.», 1863, стор. 117 — 118, 1882, стовп. 255; В. Сенкевичем у статті «О влиянии», стор. 28 — 29; М. Моховим у «Феодал. отн.», стор. 25.

Приклади з грамоти зустрічаються в таких мовознавчих дослідженнях: В. Ярошенко, «Укр. мова молд. гр.»; А. Кримський, «Укр. грам.»; С. Бевзенко, «З істор. коментар.»; «Словник»; О. Яцимирський, «Язык».

Подається за виданням В. Уляницького.

Копія зберігається в Ленінградському відділенні архіву АНСРСР, ф. 216, оп. 1, № 39, арк. 155, оригінал — в A. G., sign. 5331.


Владиславу 1 божею милостию 2 кролю 3 Польскому Литовьскому 4 дѣдичю и Русскому 5 и инѣхъ многыхъ зѣмль 6 господарю оусесердечне 7 поклоняние 8 от Петра воеводы Молдавьского. Чинимъ свѣдомо велебноі 9 твоеі милости же есми дали тому истиному 10 пану Варшавьскому 3 тисячѣ фряжкого 11 серебра, тѣмъ 12 вѣсомъ што есми почали давати оу Луцку, а давали есми оу Сочавѣ оусѣхъ стоить на семъ листу 3 тисячи рублии фряжкого 11 серебра. За тожь чинимо сесь листь о 3 тисячи а вашеи милости стоить 13 о чотири тисячи сумаю 14. Просимъ вашеі милости, штобы есте оучинили иныі лисгь, яко и тотъ, што писанъ, но не на 4, але на 3 тисячи 15. А писанъ листъ оу городѣ Сочавѣ оу понедѣлникъ 16 первоі недѣли поста подъ нашею печатью, оу лѣто божьего рожества 1388 17.





Різночитання


Я. Головацький, «Памятники»: 1 Розділові знаки не збігаються з виданням В. Уляницького; 2 милостію; 3 королю; 4 Литовскому; 5 Рускому; 6 земль; 7 усердечное; 8 покланяніе; 9 і та и в кінці слова після голосної відповідають й; 10 истинному; 11 фрѧжского; 12 тымъ; 13 стоѝть; 14 су̀мою; 15 далі іде: подъ кролевою жъ печатью. А кто къ намъ принесеть запись на 3 тисячѣ, тому мы дамы вашъ листъ, што писанъ на 4 тисячи; 16 понедѣльникъ; 17 — 1388-е.

«Акты ЗР»: 1 Розділові знаки не збігаються з виданням В. Уляницького; 2 милостїю; 3 королю; 4 Литовскому; 5 Рускомү; 6 земль; 7 оусесердечное; 8 покланѧнїе; 9 і та и в кінці слова після голосної тредаються через й; 10 истинному; 11 фрѧжского; 12 тымъ; 13 стоѝть; 15 далі іде: подъ кролевою жъ печатью. А кто къ намъ принесетъ запись на, г̃ тысѧчѣ, тому мы дамы вашъ листъ, што писанъ на д̃ тисячи; 16 понедѣльникъ; 17 ≠а̃т̃о̃и̃-е. /82/












43. Князі Давид Дмитрійович, Русан Плаксич та інші заступаються за князя Корибута перед королем польським Владиславом


26 квітня 1388 р.


Текст опублікований в «Arch. Sang.», т. I, № 9, стор. 8 — 9; А. Кримським в «Укр. грам.», стор. 503 — 504; О. Соболевським, С. Пташицьким в «Палеограф. снимках», № 6; В. Розовим в «Южнор. гр.», «Укр. гр.», № 20, стор. 38 — 39.

Подається за виданням В. Розова. Для фотокопії використано видання О. Соболевського, С. Пташицького.

Оригінал зберігається у B. Cz., D. p., №1. 212.

Приклади з грамоти зустрічаються в таких мовознавчих дослідженнях: І. Свєнціцький, «Нариси», «Західноукр. грам.»; С. Бевзенко, «Нариси», «Істор. морф.», «З істор. коментар.»; Л. Гумецька, «Перв. прийм.», «Втор. спол.». «Мовознавство», № 10; О. Зарудняк, «Наук. зап.», «Пригл. упр.»; Ф. Медведєв, «Укр. гр.», «Нариси», «Труди»; С. Самійленко, УМШ, 1955, № 6; І. Нелюбова, «Конструкции»; В. Борковський, П. Кузнецов, «Истор. грам.», та ін.


Мы кнѧ(з) 1 дв̃дъ. Дмитриѥви(ч) 2. кнѧ(з) 1 русанъ плакси(ч) 3. василии́ 4 данильѥви(ч). фєдоръ ѥвлашкови(ч). хвороща и̇с̀ братомъ и̋вано(м) 5. григориӥ да и̋ва(н) несвизьскии́. хома билюрминъ. васко. дрюкови(ч). гавсъ. климѧнтъ 6. юрьѝ̇ звинкеневи(ч). терпъ. макса(к). кгирдиви(д). бѣликъ. сн̃ъ ѥго семе(н). вои̇лови(ч) 7. гриць с брато(м) степано(м). кали(т) 8. и̇ва(н). балакѣрови(ч). сасъ горбачеви(ч) со всею братыєю. семе(н) ѧсманови(ч) 9. трубецькиѝ̇ воѥво(д) глѣбъ ѥвдокимови(ч). ӥва(н) жидовчи(ч). павелъ петрови(ч). ω̋зарьи̋чи 11 дв̃дъ ӥ ѧковъ. моишега(л) 12. сущь 13 воѥво(д) 10 новгрдьскии̋ 14. тым то листомъ. чинимы 15. знамени(т) 16. всимъ. которы(м) того трѣба. кто коли тонъ листъ оувиди(т) ӥли оуслыть 17. како кеды в то времѧ 19. коли кнѧ(з) 1 велебныӥ. дмитриӥ! 20. ӥнѣмъ ӥмене(м). корибу(т). кнѧ(з) 1 новгородьскиӥ ӥ сѣверьскиӥ. гс̃пдрь нашь милыӥ. голдованиѥ ӥ вѣрность. ӥ послушьство. ӥ такѣ(ж) 21 служба. и х(с)ста цѣлованиѥ 22. наша добра ра(д) 23. ӥ наши(м) вшего поспольства боѧръ прилюблѣниѥ(м) 24. не приневолени 25 а никотораѧ 26 зла волѧ примучени. велико(м) 27 и̇ славнему володиславу. Бж̃ьѥи 28 мл(л)сти. королеви польскому. ӥ ӥны(х) земль г(с)пдрви. ӥ чес̃тноӥ ѧдвизѣ 29 корици ӥ дѣтемъ ѥго. ӥ корунѣ польскои́. со вси(м) 30 своӥми землѧми ӥ гро(д) 31. з боѧры и̇̀ с людми. вѣрность праваѧ. ӥ не и̇̀зрушистаѧ 32. слюби(л) 33. а мы ӥменемъ ӥ моча вши(х) 34 землѧнъ ѥго. повелѣниѥмъ 35 ѥго ӥслюбуѥмы 36. за него. ӥ за ѥго дѣти. ӥже со всею своѥю землею ӥ с городы. вѣре(н) 37 буде(т). королеви ӥ королици. ӥ ӥхъ дѣтемъ. ӥ корунѣ польскои̋. а ни 38 ӥжъ коли ω(т)стане(т). пак ли бы 39 ѥго жь 40 бъ̃ не даӥ. хо(т)л бы 41 коли ω(т)стати. тонъ ӥсны 42 кнѧ(з) 1 корибу(т), а либо 43 ѥго дѣти. ѧвно а либо 43 таӥно. тогды мы со всимъ поспольство(м) земли ѥго хочемы єго ω(т)стати. ӥ ѥго дѣтеи̋. а ни в чемъ 44 ѥго. не хочемъ послушнии быти. але королѧ поль-/83/ско(г) 46 володислава. ӥ ѥго королици. ӥ єго дѣтии̋. ӥ корунѣ польскои̏. вѣрни хочемъ быти. и николи(ж) не хочемъ ω(т)става(т) 47. и̋ на вѣки. и̋ во вшитки часы николи ѝ̇хъ не ω(т)стати 48. ӥ на вѣчнаѧ крѣпость. к сему листу печати нашѣ велѣли ѥсмо привѣти 49. а доконалосѧ тоѥ дѣло. оу годѣ 50 лучици. в нд̃лю. по(с)тмъ ап(с)лѣ марку ѥвн̃глстѣ. п̃д 51 лт̃мъ 52. нарожѣниѧ (б̃ж) 53 ≠а̃. т̃. п̃. и̃. ѥ лѣ(т) 54. Amen.




[Див. фотокопію грамоти на стор. 83]



Різночитання


«Arch. Sang.»: 1 кнӕ̇зь, всі виносні букви опущені в рядок, надрядкові знаки відсутні; 2 Дмитриевич; 3 Плаксич; 4 Васили; 5 Иваном; 6 Климӕнъ; 7 Семен Войлович; 8 Степаном Калит; 9 Семен Ӕсманович; 10 воевода; 11 ωзарьич и; 13 Скушь; 15 чинимъ; 16 знаменито; 17 оуслы[ши]ть; 19 времӕ; 20 велебный кнӕзь Дмитрий; 21 такжѣ; 23 рада; 24 примоблѣнием; 25 неприневолени; 26 ани котораӕ̇; 27 великому; 28 б[о]жьей; 29 ӕ̇двизѣ; 30 всими; 31 гроды; 32 неизрушистаӕ̇; 33 слюбили; 34 мочавших; 35 повелѣнимъ; 36 и слюбуемъ; 37 вѣрне; 38 ани; 39 паклибы; 40 егожь; 41 хотабы; 42 тонъ-тон и с[ы]ны; 43 алибо; 44 а нивчомъ; 46 польского; 47 ωтставати; 48 ωтстати; 49 привѣ[си]ти; 50 го[ро]дѣ; 51 п[о]д; 52 л[ѣ]тъ; 53 б[о]ж[ого]; 54 лѣт[а].

А. Кримський, «Укр. грам.»: 1 князь, всі виносні букви опущені в рядок, надрядкові знаки відсутні; 2 Дмитриєвич; 5 Иваном; 7 Семен, Воилович; 8 Степаном, Калит[а]; 9 Семен, Ясманович; 10 воевод[а]; 12 Моишелга; 14 Новг[о]р[о]дьскии; 16 знаменит[о]; 17 услы[ши]ть; 19 время; 20 Дмитрии;22 цѣло[ва]ние; 23 р[а]да; 26 ани которая; 28 Б[о]жьеи; 29 Ядвизе; 31 г[о]род[ы]; 32 неизрушистая; 33 слюб[и]ли; 34 мочавших; 38 ани; 41 хот[ѣ]л бы; 43 алибо; 46 Польск[о]го; 47 отстават[и]; 48 отстават[и]; 49 привѣ[си]ти; 50 г[р]одѣ; 54 лѣт[о]. /84/











44. Дмитрій-Корибут, князь сіверський і новгородський, присягає на вірність королю польському Владиславу


18 травня 1388 р.


Текст опублікований в «Arch. Sang.», т. I, № 10, стор. 10; А. Кримським в «Укр. грам.», стор. 502 — 503; О. Соболевським, С. Пташицьким у «Палеограф. снимках», № 5; В. Розовим в «Южнор. гр.», «Укр. гр.», №21, стор. 40 — 41; А. Прохаскою у праці «Codex», № XXIX.

Приклади з грамоти зустрічаються в таких мовознавчих дослідженнях: І. Свєнціцький, «Елементи», «Західноукр. грам.»; С. Бевзенко, «Нариси», «Істор. морф.», «З істор. коментар.»; Ф. Медведєв, «Укр. гр.», «Нариси», «Труди»; С. Самійленко, УМШ, 1958, № 2; Л. Гумецька, «Функції», «Втор. спол.», «Перв. прийм.», «Словотв. присл.», «Мовознавство», № 10; «Словник», та ін.

Оригінал зберігається у B. Cz., D. p., № I. 208.

Для даної публікації використано текст грамоти з видання В. Розова. Фотокопія зроблена з літографічного знімка у праці О. Соболевського, С. Пташицького.


Мы дмитрии̏ 1. и̋нѣмъ и̇́менемъ 2. корибу(т) 3 кнѧ(з) 4 литовскии̋. чинимъ то знаѥмо. всѣмъ. кто коли на тоѝ листь оузрить. али оуслыши(т). и̇́же добраѧ рада. наши(х) боѧръ. и̇̀ всѣхъ землѧнъ. ӥ нашею доброю волею. не примучени ни приневолени 5 нѣкоторою неволею. велебному г(с)пдрю. володиславу королеви польскому. литовьскому. ӥ ру(с)скому. ӥ и̋ны(х) земль г(с)пдрви. бра(т) нашему. милому. и̇̀ тѣ(ж) велебноѝ г(с)жи ѧдвизѣ. королици польскои̋. и̇̀ и̏хъ дѣтемъ. и̋ корунѣ польскои̋. голдовали ѥсмо вѣрно и̇̀ право. не ӥзрушеною 6 вѣрностью. слюбили ѥсмо ӥ слюбуемъ. подъдаваючесѧ 7 с людми. ӥ с землѧми. ӥ с городы. ӥ с твержами наши(м). на вѣки вѣкомъ. тому и̇̀стому володивславу королеви польскому. и̋ ѧдвизѣ ӥ ӥхъ дѣтемъ. ӥ корунѣ польскоӥ. слюбуемы ӥ ω̈бѣчюємы 8. наша присѧга. ӥ наша вѣра ӥ чт̃ью. и̋же ω(т) ты(х) мѣстъ с нашими дѣтми. чистаѧ вѣрность. и̇̀ полна. будемъ держа(т). тому ӥстому королеви. ӥ ѥго королици. ӥ ӥхъ дѣтемъ. и̇̀ корунѣ польскои́. а николи ни в одно веремѧ не ω(т)ставати. а ни ω(т)ступити и̇̀ 9 на вѣки. и̇̀ къ и̏хъ доброму ради(т). а лихого вѣрнѣ. ω̇̀стерегати. а на того крѣпость. к тому листу. наша печать завѣсили ѥсмо. а дана грамо(т). оу краковѣ. оу понедѣлни(к). по с(т)мъ. дс̃ѣ. подъ лѣто(м). бж̃ьѥго 10. нарожѣниѧ. ≠а̃. т̃. п̃. и̃. го. лѣ(т) ❙





Різночитання


«Arch. Sang.»: 1 Дмитрий, надрядкові знаки відсутні, кінцеві и́, ѝ, и̇ після голосної передаються через й; 2 Розділові знаки не відбивають правопису оригіналу; 3 Титли розкриваються без застережень; 4 ѧ передається через ӕ; 5 непримучени, приневолени; 6 неизрушеною; 7 подъдаваюче сӕ; 8 ωбѣчюеми [!]; 9 и̇̀ пропущене; 10 б[о]жьѥго пропущене.

А. Кримський, «Укр. грам.»: 1 Надрядкові знаки не передаються; 2 Розділові знаки не відбивають правопису оригіналу; 3 Титли розкриваються без застережень; 4 ѧ передається через я; 6 неизрушеною. /85/




[Див. фотокопію грамоти на стор. 85]










45. Великий литовський князь Олександр-Вітовт визначає правові стосунки між євреями і християнами у Литві


1 липня 1388 р.


Текст опублікований в «Актах ЗР», т. I, 1846, стор. 23 — 26, № 9, звідки передруковується й у цьому виданні; А. Дзялинським у «Zb. praw. lit.», стор. 103 — 109, латинською транскрипціею; А. Прохаскою в праці «Codex», № XLII, стор. 15; в «Актах ВК», т. V, стор. 133 — 137; С. Бершадським у «Рус.-евр. архиве», т. I, стор. 1 — 25, № 1.

Поруч із текстом нашої грамоти, що вміщений під заголовком «Грамота великого князя литовского Витовта брестским евреям, дана в 1388 г., 2 июля, в Луцке», С. Бершадський публікує ще три її варіанти. Один польською мовою («Грамота великого князя литовского Витовта трокским евреям, дана 1388 г., 24 июня, в Луцке»), взятий з праці М. Балинського «Hist. m. Wilna», стор. 225 — 233, і два латинською. Перший з латинських текстів («Грамота князя Болеслава благочестивого евреям Великой Польши, дана 1264 г., 14 августа, в Калите») взятий з праці А. Реслера «Das Altprager», стор. 180 — 185, другий («Грамота великого князя литовского Витовта брестским евреям от 1388 г.») — з праці А. Дзялинського «Zb. praw. lit.», стор. 103 — 109; останній опубліковано також в «Актах» під № 6. Крім того, у коментарях використано публікацію Я. Голембійовського в праці «Dzieje», стор. 562 — 566.

Як видно із зіставлення опублікованих текстів привілею, всі видавці користувалися різними джерелами.

Привілей описаний або згадується М. Ясинським в «Уст. и зем. гр.», стор. 2; І. Срезневським у «Др. п. р. п. и яз.», 1863, стор. 118, 1882, стовп. 255 — 256; І. Даніловичем у «Skarbiec», I, стор. 272 — 273.

Приклади з грамоти зустрічаються в таких мовознавчих дослідженнях: «Словник»; С. Бевзенко, «Істор. морф.»; Є. Тимченко, «Курс»; В. Борковський, П. Кузнецов, «Истор. грам.»; Д. Шелудько, «Німецькі елем.», та ін.


Во 1 имя 2 Божіе 3, станься. Мы Александръ 4, або 5 Витовть 6, зъ Божей 7 ласки великій князь Литовскій, и дѣдичъ 8 Городенскій, Берестейскій, Дорогицкій 9, Луцкій 10, Влодимерскій 11 и иншихъ 12, знаменито чинимъ тымъ нашимъ листомъ, нинѣшнимъ 13 и потомъ будучимъ, кому /86/ будетъ 14 потреба того вѣдати 15, або 16 чтучи его слышати 17. Умыслили есмо съ паны радами нашими и дали права и вольности всей 18 Жидовѣ 19 Вышейменской 20, мешкаючимъ въ этомъ 21 панствѣ нашомъ, которыи 22 суть нижей 23 въ томъ листѣ нашомъ выписаны. Напервѣй 24, уставили 25 есмо 26, ижь 27 за пѣнязи 28, рахуючи 29, або 16 в 31 иншой речи, которая 32 ся 33 тычетъ 34 парсуны 35 жидовскоѣ 36 напротивку 37 жидовѣ 38, двумъ хрестьяномъ, а третему жиду, который бы ся добрѣ 39 ховалъ въ законѣ своемъ жидовскомъ, свѣдетство 40 допущено маетъ 41 быти. Тежъ 42, естли бы хрестьянинъ нагабалъ жида, мовячи, ижь 27 бы ему свою заставу заставилъ, а жидъ бы ему того запрелъ, а 43 хрестьянинъ бы 44 ему не хотѣлъ вѣрити: жидъ, присягши 45 на важности 46 оноѣ 47 заставы 48, а за ся присягши хрестьянинъ, досвѣтчилъ 49 бы то на него, — маетъ ему то заплатити. Тежъ, естли бы жидъ хрестьянину, не давши свѣтковъ 50, рекъ, ижь 51 бы позычилъ 52 тыи 53 заставы, а онъ бы запрелъ: то хрестьянинъ маетъ 54 заплатиги, а любо 55 присягою ся очистити. И 56 тежъ могъ 57 бы 58 жидъ взяти 59, именемъ заставы, всякіе речи, которые бы были ему заставлены, которымъ колвекъ 60 именемъ 61 были 62 вымовени, а 63 о 64 тыхъ-то речахъ 65 жадного габаня не чинечи, вынявши одноѣ кривавоѣ мокроѣ 66 хусты 67 светоѣ 68 костельноѣ 69, которыхъ жаднымъ обычаемъ 70 ни один пріймовати 71 не маетъ 72. Тежъ, естли бы хрестьянинъ нагабалъ жида о заставу, которую 73 маетъ 72 жидъ, которая бы ему была черезъ 74 злодѣйство, або черезъ кгвалтъ взята: на тую истную 76 заставу жидъ маетъ 72 присягнути, яко не вѣдалъ, коли ему 77 вкрадено, або кгвалтомъ взято 78, а тое у той своей присяги вымовити маетъ, какъ 79 ему тая застава 80 заставлена 81... очистивши ся 82 хрестьянинъ маетъ 72 половицу 83 лихвы 84 платити, которая бы ему до того часу примножила. Тежъ, естли бы 85 черезъ упадъ, пожоги, або злодѣйства, або через кгвалтъ, речи свои 86 (съ), заставлеными 87 заставами 88 утратилъ бы 89, а хрестьянинъ, который бы 44 ему заставилъ, всякій не маетъ 72 жида габати 91: жидъ своею властною присягою будетъ очищенъ 92. И тежъ, естли бы жидове межи 93 собою незгоду або сваръ почали, судья мѣста 94 нашого 95 жадного 96 пересуда 97 на нихъ 98 не маетъ 72 брати, але мы только; а любо 55 нашъ староста будетъ ли 99 ихъ судити, а на нихъ бы которая вина або проступка пришла: тотъ 100 судъ маетъ 72 быти на насъ захованъ. Кътому 101, естли бы хрестьянинъ жиду рану нѣкоторую задалъ 102, винный таковый маетъ 72 вины 103 заплатити, чимъ маетъ 72 намъ чоломъ бити, а ранному маетъ досыть вчинити 104, подлугъ ранъ его, яко шляхтичу. Тежъ 105, естли бы хрестьянинъ жида забилъ, маетъ быти каранъ, яко винный; а всякіе речи 106, рухомые або нерухомые, мають 107 быти въ нашей 108 моцы. И тежъ 109, естли бы хрестьянинъ жида вдарилъ 110 такъ, яко бы криви не розлилъ: маетъ на немъ вина быти, водлугъ обычая нашое земли 111, а вдареному и 112 ображоному маетъ 72 досыть вчинити, яко шляхтичу, а естли бы пѣнезей 113 не мѣлъ, тогды за проступок 114, яко право найдетъ 115, маеть 72 быти каранъ. И 112 тежъ, естли бы жидъ черезъ 116 нашо 117 ѣхалъ; жадный 118 ему нагабаня 119 чинити не маеть; а естли бы 120 которые речи крамные везъ, маетъ 72 мыто платити черезъ вси мыта положоные 121, /87/ какъ и иншые даютъ 122 мыто. Тежъ 109, естли бы жидове, подлугъ 122а своего обычая, нѣкоторого жида умерлого, от 123 мѣста 124 до мѣста 124, от повѣта до повѣта, або от одное земли до другое земли везли бы 120 черезъ мыта: ничого на нихъ мыта не мает 72 брано быти 125; хочемо, естли бы такъ заисто мытникъ што бралъ на нихъ, иж бы 126 яко розбойникъ каранъ былъ. Тежъ 109, если бы хрестьянинъ копища ихъ возилъ 127, або кгвалтомъ находилъ: хочемо, ижъ бы, подлугъ 122а обычая нашое земли, правъ 128 нашихъ, былъ каранъ; а 129 вси именья 130 его мають на насъ спасти. Тежъ 105, естли бы хто какъ 131 на школу жидовскую металъ 132, тоть маетъ старостѣ нашому заплатити два фунты перцу. Тежъ, естли бы который жидъ былъ 133 найденъ судьи своему у винѣ пѣнежной 134, або въ иншой которой, которая здавна уложона 135, то 136 маетъ 72 заплатити. Тежъ 109, естли бы жидъ, черезъ вызнанье 137 своего судьи, былъ бы 120 позванъ къ суду 138, первый и другій раз не пришолъ бы: маетъ заплатити вину, за оба-два разы, которая 139 уложона 140; а естли бы къ третему вызванью 141 не пришолъ, которая вина 142 положона для впаметанья 143, судьи маетъ заплатити. А естли бы жидъ жида ранилъ, вину 144 судьи своему, водлугъ обычая земского, (маетъ) заплатити. Тежъ уставили есмо 145, ижъ жаденъ 146 жидъ не маетъ 72 присягати на десятером Божихъ 147 приказаній 148, то есть 149, книги Мойсеевы 150, только о великой речи 151, которая бы была 152 50 гривенъ серебра литого, або будетъ 153 передъ обличностью нашою вызнана 154; а маетъ 72 присягати перед школою у дверей, И тежъ 105, естли бы 155 жида забито, а черезъ свѣдетство 156 не могъ довести, своимъ пріятелемъ, который бы его забилъ: естли бы могъ, въ пытанью, нѣкоторого подозреного 157 мѣти, мы жидомъ напротивку подозреного 157 хочемъ 158 обронцою быти. И тежъ, естли бы хрестьянинъ нѣкоторый жидовцѣ рукою кгвалтовною мѣлъ што вчинити, абы вдарилъ 159, маетъ быти 160 каранъ, подлугъ права нашое земли. И 112 тежъ: судья жидовскій 161, которая ся дѣетъ межи жиды пригода, къ суду не маетъ 72 передъ себе приводити, оли жъ бы черезъ скаргу былъ наведенъ. Тежъ, естли бы жидове гдѣ собѣ 162 выбрали, у школѣ, або гдѣ колвекъ 60, тамъ 163 мають служены быти. И 112 тежъ, естли бы отъ жида хрестьянинъ 164 заставу свою вызволилъ такъ какъ 165 бы ему лихвы не заплатилъ 166, а тымъ 167 — то лихвъ естли бы 168 черезъ мѣсецъ не далъ: и (къ) нимъ 169 примножають другіи 170 лихвы. Тежъ жадного 171 въ дому жидовскомъ 172, не хочемъ гостемъ мѣти. И 112 тежъ, естли бы жидъ на имѣніе, або на листы 173 пановъ знаменитыхъ 174 пѣнязей 175 бы 155 позычилъ, а того 176 черезъ свои 177 листы 178, або 179 печати досвѣдчилъ бы: мы жидови 180, намѣсто 181 иншихъ заставъ, имѣніе заставленое назнаменуемо, а ему того имѣнія 182, напротивку кгвалтови, хочемъ боронити 183. Тежъ, естли бы который дѣтя 184 жидовское окормилъ, тотъ яко злодѣй маетъ каранъ быти. И 112 тежъ, естли бы жидъ взялъ у 185 хрестьянина 186 заставу 187 черезъ часъ одного року держалъ бы; естли бы важности пѣнезей 113 позычоныхъ не вчинила, абы жидъ судьи своему тую заставу оказалъ; естли бы тая застава не добра была, старостѣ нашому маетъ 72 вказана быти; а потомъ жидъ ее добровольнѣ 188 маетъ 72 передавати, естли бы тая истная застава, нижьли бы 189 /88/ рокъ пришолъ, своему была 190 судьи 191 вказана; а естли бы застава въ жида черезъ рокъ день одинъ, была, потомъ жадному жидъ не маетъ 72 отповѣдати 192. Надъ то 193, хочемъ, ижь 194 бы жадный жида къ заплатѣ заставы его въ день святый 195 не принуждалъ 196, и тежъ, естли бы хто жида, къ заплатѣ заставы его, въ день святый принудилъ 197, або кгвалтъ въ дому бы его вчинилъ: яко ростравца скарбу нашого окрутнѣ 198 маетъ 72 быти каранъ. Тежъ подлугъ уставъ 199 папежскихъ 200, во имя святого отца нашого 201, грознѣ 202 приказуемъ, абы 203 на томъ жидове, остаточнѣ 204, въ панствѣ нашомъ уставены мѣли быти обвинены, ижъ поживають человѣчоѣ 205 крови, кгды то есть напротивку закону и уставы, ижъ жидове посполитные 206 мають утягати и выстерегать 207 ся отъ посполитоѣ 208 крови, але естли бы нѣкоторый жидъ о забитью 209 дѣтяти 210 хрестьянского черезъ хрестьянина былъ обвиненъ, таковый маетъ 72 быти посвѣтчонъ трема хрестьяны, а трема жиды добрыми; а кгды бы жидъ был посвѣтчонъ, тогды 211 жидъ виною маетъ 72 быти каранъ за проступокъ 114; а естли бы свѣтки преречоные невинность 212 его посвѣтчили бы: хрестьянинъ вину, которую жидъ мѣлъ терпѣти, немилостивѣ 213 маетъ 72 платити. Тежъ уставили есмо 214, ижъ 215 жидове 216 коней посполитыхъ, въ день только 217 (въ) 218 заставу мають брати, явно 219; а естли бы 220 нѣкоторый конь 221 у жида, краденый, черезъ хрестьянина былъ бы найденъ: тогды жидъ властною 222 присягою 223 очистити ся маетъ 224, рекучи 225: «жемъ 226 того коня въ день взялъ 227, который же за пѣнязи 228 мои 229 есть 230 заставленъ 231», а 232 тогды 233 тотъ 234 жидъ отъ тоѣ 235 рѣчи 236 будетъ выбавенъ 237. И 238 тежъ, ижъ бы 239 мынцарѣ 240, въ княжствѣ 241 нашомъ уставлены 242, жидовъ съ фальшивыми пѣнезми 243, або зъ речьми иншими, сами 244, через 245 посла нашого 246 воеводы и 112 тежъ 109 черезъ 247 мѣщанъ, которымъ-колвекъ 248 обычаемъ, таковыхъ 249 имати не смѣли бъ 250. Тежъ 251, естли бы жидъ нѣкоторый, принужоный 252 великою потребизною 253, часу ночного 254 волалъ бы 255, а естли бы хрестьяне, ему ко 256 поможенью не прибѣгли къ 256 воланью: всякій сусѣдъ, и тежъ жидъ 30 257 шеляговъ 258 маетъ 72 заплатити. И 112 тежъ уставили есмо 259, ижъ бы жидовѣ 260 продавали всякую 261 речь 262 доброволнѣ 263; имають 264 куповати и хлѣба ся 265 дотикати 266, яко и хрестьянинъ; а 267 заказуючіи имъ 268 вину намъ мають заплатити. И тежъ 269: вси, которые, артыкулы 270 дали есмо 271 имъ, на томъ привильи 272 нашомъ выписаныи 273, потвержаемъ то имъ на вѣчные часы, и печать нашу казали есмо 271 привѣсити. Стало ся есть 274 и дано въ Луцку, въ октаву святого Ивана 275 Крестителя 276 , подъ лѣты 277 Божего нароженя тисяча триста лѣтъ, осмдесятъ и осмъ лѣтъ 279. А при томъ были тые свѣткове 280: князь Θедоръ, воевода Луцкій, будучій 281 того часу, Жимонтъ 282 рыцеръ 283..., а Луба 284, бояре зъ Литвы, и тежъ Минкгайло изъ Ошмены, и тежъ зъ Литвы иншіе бояре 285.





Різночитання


«Акты ВК»: 1 Грамота публікується в копії від 5 січня 1507 р., затвердженої польським королем і великим князем литовським Сигізмундом I у Мельнику, і друкується із супроводжувальним текстом XVI ст.: /89/ «Во имя Божее, станься. Ижбы блудныхъ речей запаменталыхъ, которые ся дѣють подъ часомъ и иного бы ростырку мудрый нашолъ, абы потверженье листов было бы приведено, светков достойныхъ сведецтвомъ было бы умоцнено ку вечности.

Для тое речи памяти Мы Жикгмонтъ, Божю милостю Король Польскій, Великій Князь Литовскій, Рускій, Княжа Пруское, Жомоитское и иныхъ Панъ и Дедичъ, знаменуемо тыми листы которые всимъ слушнымъ, нинешнимъ на потомъ будучимъ, тыхъ листовъ знаменито маючи:

Били Намъ чоломъ жидове Наши: зъ Берестья, съ Троковъ, зъ Городна, зъ Луцка, зъ Володимера и зъ иншихъ местъ Нашихъ Великого Князьства Литовского, и покладали перед Нами привилей Наияснѣйшаго Княжати и пана Александра, то есть Витовта, Князя Литовского и дедича, въ которомъ права и вольности ихъ выписаны были; и били Намъ чоломъ, абыхмо имъ тотъ привилей умоцнили и подтвердили Нашимъ листомъ, который привилей тыми словы есть выложонъ; 3 Божя; 4 Александеръ; 5 або нема; 8 дедичъ; 9 Дорогочинскій; 10 Слуцкій; 11 Володимерскій; 12 инныхъ; 14 будеть; 15 вѣдать; 16 альбо; 17 слышети; 18 всимъ; 19 жидамъ; 20 вышей мененымъ; 21 томъ; 22 которые; 23 ниже; 24 наперво; 25 уставуемъ; 26 есмо нема; 27 ижъбы; 28 пенези; 29 рухаючий; 31 у; 33 се; 34 тычеть; 35 послуги; 36 жидовское; 37 напротивко; 38 жидови; далі вставлено: не маетъ хрестіянинъ свѣдчити, съ жидомъ хрестіянинъ маетъ быти допущонъ, а в речи альбо учинку фальшивомъ, тогды маетъ быти сведчено двѣма жиды и двѣма хрестіяны и безъ вшелякого откладаня; 39 добре; 40 сведецтво; 41 допущано маеть; 42 Тежъ далі: уставуемо; 43 між а і хрестьянинъ вставлено: тогды если бы; 44 бы нема; 45 присягу учинить; 46 важность; 47 оноѣ нема; 48 після заставы ідуть слова: которая ему была заставленная правъ съ того будетъ; а чого бы присегою довелъ, христіянинъ не маетъ ся съ того выймовать ему платити; 49 досветчилъ; 50 светковъ; 51 рекжемъ; 52 позычылъ; 53 ты; 55 альбо; 56 и нема; 57 може; 58 бы нема; 59 далі іде: у закладѣ; 61 далі іде: мѣли званы быти, жадныхъ речей съ тыхъ не вымовляючи, окромъ; 62 были бы; 63 а нема; 64 отъ; 65 речей; 66 одное хустъ кривавыхъ и мокрыхъ; 67 хусты нема, далі іде: посвященныхъ; 68 светоѣ немаі 69 костельныхъ; 70 далі іде: кождый жидъ; 71 один пріймовати нема; 73 слова которую маетъ жидъ відсутні; 74 черезъ нема; 76 истиную; 77 емуто; 78 далі іде: своею слушною присягою очищатися маетъ тотое у своей; 79 якъ; 80 далі: въ якой цѣнѣ; 81 заставлена, далі: есть, а такъ жидъ; 82 далі: присягою своею тогды; 84 лифвы; 85 далі: жидъ; 86 свое; 87 заставные; 88 заставами нема; 89 погубилъ; 91 далі: а въ томъ бы нагабалъ; 94 места; 96 жадного нема; 97 пересуду; 98 на нихъ нема; 99 будетъ ли нема; 100 то; 101 Кътому нема; 102 далі: яко; 103 вину; 104 учинити; 105 А; 106 далі: его; 107 маеть; 108 нашой; 109 тежъ нема; 110 убилъ; 111 нашое земли нема; 112 и нема; 113 пенезей; 114 проступъ; 115 кажетъ; 116 далі: панство; 117 наше; 118 жадныхъ; 119 нагабаній; 120 бы нема; 121 далі: ни болшей, нименшей, только повиненъ заплатити яко одинъ мѣданинъ; гдѣ жидъ мѣшкаетъ; 122а водлугъ; 123 изъ; 124 места; 125 Замість хочемо, /90/ естли бы такъ заисто мытникъ што бралъ на нихъ, иж бы яко розбойникъ каранъ былъ іде: а естли врадникъ Нашь отъ таковыхъ нѣшто взялъ, тогды маеть быти каранъ яко подозреный человѣкъ; 126 а жъ-бы; 127 его сказилъ; 128 и правъ; 129 и; 130 имѣня; 131 далі: зъ хрестіянъ кинулъ; 132 металъ нема; 133 былъ нема; 134 пенежной; 135 вложоно; 136 ту; 137 приказанье; 138 далі: до суда за першимъ и за другимъ разомъ ку праву не сталъ, таковый за обадвапозвы маетъ вину платити; 139 далі: здавна есть уставлена, а естли бы за третимъ позвомъ ку праву не сталъ, таковый маетъ вину судьи своему платити, которая будетъ ниже описана; 141 вызваню; 142 вина которая; 143 впометанья; 144 вины; 145 есьмо; 146 жадинъ; 147 Божьимъ; 148 приказани; 150 Мойсеевой; 151 речы; 152 было пятдесятъ; 153 далі: тотъ жидъ позванъ передъ Насъ, а о меньшой речи маютъ . присегати перед школою на школьномъ двору; 154 вызваня (?); 155 далі: жидъ таемне забитъ былъ, а въ свѣдецтво явне не мѣло быти приятелей его, тогды который бы его забилъ, а естли бы былъ подозреный, таковый можетъ быти пойманъ и опытанъ, а Мы жидамъ напротивъ подозреному мистра выдати хочемъ; 157 подозрѣного; 158 хочомъ; 159 далі: кгвалтъ учинилъ, або ее зкгвалтилъ, такового хочемъ абы; 160 быти нема; 161 далі: жадное речи усчалое межъ жиды у права не маетъ ихъ вызывати, а тежъ бы черезъ жалобу были вызваны ку праву; 162 гдѣ собѣ нема; 163 далі: имъ маетъ; 165 якобы; 166 платилъ; 167 тыхъ; 169 и онымъ; 170 другіе; 171 жадныхъ; 172 далі: гостей мѣти не допускаемъ; 173 листъ; 174 земли нашое; 175 пенезей; 176 далі: бы; 177 свои нема; 178 листъ; 179 далі: и печати его довело. Ино мы жидовыи вмѣсто иншихъ закладовъ имѣнья допущаемъ быти (?) заставны въ закладѣ держати, а то имѣнье ему отъ кривды боронити; 183 Замість Тежъ, естли бы который дѣтя жидовское окормило, тотъ яко злодѣй маетъ каранъ быти. іде: А который бы хрестіянинъ або хрестіанка детя ихъ взели, або украли жидовское, яко злодѣи маютъ быти караны; 184 детя; 185 отъ; 187 далі: а через рокъ держалъ у себе, а естли бы заставы тое цѣна позычоныхъ пенезей переносила, тогды жидъ тотъ закладъ маетъ указати судыи своему и старостѣ Нашому, а вказавши тую заставу, естли бы добре не былъ, (sic), а больше сумы пенезей не стоялъ, тогды можетъ его вольно продати якъ свое властное. А то еже тотъ же закладъ, естли первей нижли годъ вышолъ, судьи своему указалъ тую заставу, а если у жида годъ и день лежалъ, жодному на тое передъ правомъ отказывати не повиненъ; 188 доброволне; 189 нижли бы; 190 бы; 191 суди; 192 далі: Тежъ жаденъ хрестіянинъ ку сплаченю закладу своего в жидовскій день свѣты притегати; 193 Надто; 195 свѣтый; 196 далі: Который бы кольвекъ хрестіянинъ силою отнялъ отъ жида заставу сю, або кгвалтъ въ его дому учинилъ: яко кгвалтовкинъ виною Нашое коморы маетъ быти каранъ. Противъ жидовъ одно у школѣ, або гдѣ вси жидове бываютъ сужоны маетъ быти усчинено, кромѣ Насъ, альбо Нашего старосты, которыхъ Мы можемъ передъ себе позвати; 198 окрутне; 199 уставы; 200 папежскихъ нема; 201 далі: Папежа; 202 моцне; 203 далі: ижбы далѣй мешкаючи жидове у Панствѣ Нашомъ не были виновани для тое хрестіанское крови не поживали у своихъ потребахъ, /91/ кгдыжъ, подлугъ десятера Божья приказанья стараго закону, отъ крови христіянской могутъ ся воздержати. А естли-бы который жидъ о забитіе нѣкоторое дитяти хрестіянское былъ обвиненъ черезъ хрестіянина, ино таковый жидъ трема хрестіяны а трема жиды ма быть звытежонъ. А кгдыжъ будетъ звытежонъ, только зась ма виною быти каранъ за злые учинки его, которая будеть ниже описана. А естлибы якого жида въ его невиновности свѣдкове очистили, таковою виною, што мѣлъ жидъ терпѣти, хрестіянинъ ма справне терпѣти; 214 уставуемъ; 215 далі: бы; 216 далі: кони которые колвекъ посполите; 217 только нема; 218 на; 219 явне; 220 далі: которыи кони у кого покрадены и проданы, альбо промѣнены черезъ Хрестіянина нѣкоторого, а тотъ бы конь налезенъ у жида; 222 властною нема; 223 далі: своєю себе; 224 маетъ нема; 225 мовечи; 226 ижемъ я; 227 далі: а мнѣ его; 229 мои нема; 231 заставлено; 232 а нема; 233 тогды нема; 237 ма быть вызволенъ; 238 Замість И тежъ іде: Приказуемъ, ижъ-бы поставленые; 239 жебы; 241 князьствѣ; 242 уставлены; 244 сами нема; 245 безъ; 246 далі: або старосты Нашого; 247 далі: або без почестныхъ нашихъ; 248 жаднымъ; 249 таковыхъ нема: 250 бъ нема; 251 далі: уставуемъ ижъ; 252 принужонъ былъ; 253 непригодою а; 254 далі: кликалъ бы; 255 далі: кгвалту; 256 ку; 257 тридцать; 258 шелеговъ; 259 уставуемъ; 260 жидове; 261 вси; 262 речи; 264 и мають; 265 куповали; 266 дотакъти; 267 далі: люди имъ тое; 268 заказуючи и; 269 Перед И тежъ вставлено: А жиды тые вси речи, которые суть выписаны, мѣли вѣчную твердость и моць, то выписанье съ подписаньемъ свѣтковъ далисмы имъ, и печати Нашое моцностью подвержаемъ; 270 артикулы; 272 привили; 273 выписаны; 274 Дѣялося; 275 Яна; 276 далі: нароженья его; 277 року послѣ; 279 тысечного трехъ сотного осмъдесятъ осьмого году; 280 При тыхъ светкахъ: При кнези Федорѣ, на тотъ часъ старостою Луцкимъ, и передъ Римонтомъ а передъ Жигимонтомъ, рицерми двѣма, а передъ боярми Литовскими, перед Минигайломъ зъ Ошмены, и передъ иншими многими, которымъ годно вѣрити, которые при томъ на тотъ часъ были. Потверженье Господара Его Милости; 285 далі: Мы тежъ на чоломъбитье поуданыхъ Нашихъ жидовъ, въ местѣхъ Нашихъ Великого Кзязьства Литовскаго, при тыхъ всихъ члонкахъ зоставили есмо и потвердили то симъ Нашимъ листомъ на вѣчность.

А для лѣпшого свѣдомья и печать Наша къ тому листу Нашому есть завѣшона.

Сталося есть и дано в Менску (!?) перед Вохрищеньемъ лѣта от нароженя Христосоваго полторы тысячи и семъ лѣтъ.

Передъ велебнымъ отцомъ княземъ Войтехомъ, Бискупомъ Луцкимъ, и передъ вельможными паны: Миколаемъ, Воеводою Троцкимъ, и передъ Яномъ зъ Заберезыня, Великого Князьства Литовского Маршалка Нашого Наивысшого и передъ Старостою Городенськимъ, и передъ Станиславомъ Глебовичемъ Новгородскимъ, и передъ княземъ Иваномъ Глинскимъ Воеводою Новгородскимъ, и передъ княземъ Михайломъ Глинскимъ, Державцою Ветенскимъ, и передъ Войтехомъ (Яновичемъ), Кухмистромъ королевское земли (?!) Королевое Ее Милости, Старостою Ковенскимъ и Белскимъ, /92/ и передъ Яномъ Миколаевичемъ, Маршалкомъ Дворнымъ, державцою Слонимскимъ и передъ иными паны.

Через руки Петра Опаленского, Познанского Кубернатора, которому тые речи были полецаны.

С. Бершадський, «Русск.-евр. архив»: 1 С. Бершадський використав копію цієї грамоти від 5 січня 1507 р., затверджену польським королем i великим князем литовським Сигізмундом I у Мельнику, i опублікував із супроводжувальним текстом XVI ст.: «Во имя Божее, станься. Ижбы блудныхъ речей запамяталыхъ, которые ся дѣють подъ часомъ и иного бы рострыгу мудрый розумъ нашолъ, абы потверженьемъ листовъ было бы приведено, светковъ достойныхъ сведецтвомъ было бы вмоцнено ку вечности.

Для тое речи и памяти Мы жикгимонтъ, Божю милостью Король Польскій, Великій князь Литовскій, Рускій, Княжа Пруское, Жомонтскій и иныхъ Панъ и Дедичъ, знаменуемо тыми то листы которымъ всимъ слушнымъ, нинешнимъ и потомъ будучимъ, тыхъ листовъ знаменитость маючимъ:

Били Намъ чоломъ жидове Наши: зъ Берестья, съ Троковъ, зъ Городна, зъ Луцка, зъ Володимера и зъ иншихъ местъ Нашихъ Великого Князьсвта Литовского, и покладали перед Нами привилей Наияснѣйшаго Княжати и пана Князя Александра, то естъ Витовта, Князя Литовского и дедича, въ которомъ права и вольности имъ выписаны; и били Намъ чоломъ, абыхмо имъ тотъ привилей умоцнили и подтвердили Нашимъ листомъ, который привилей тыми словы есть выложонъ; 2 име; 6 Витольтъ; 7 Божи; 8 дедичъ; 11 Володимерскій; 13 нинишнимъ; 14 будеть; 20 вышей мененой; 21 томъ; 24 Напервей; 27 ижъбы; 28 Пенязи; 29 рухаючи; 31 въ; 32 которое; 34 тычеть; 36 жидовское; 37 напретивно; 39 добре; 40 свидецтво; 41 допущано маеть; 47 оное; 49 досветчилъ; 50 светковъ; 51 ижь нема; 52 позычыл; 53 ты; 54 маетъ; 55 альбо; 60 колве; 62 были бы; 63 а нема; 64 отъ; 65 речей; 66 одное кривавое мокрое; 68 свѣтое; 69 костельное; 72 маеть; 76 истепую; 78 далі: тотое у своей; 83 половицы; 92 очистенъ; 93 мези; 94 места; 95 нашего; 107 маеть; 108 нашой; 113 пенезей; 114 поступокъ; 115 найдеть; 116 далі: панство; 122 дають; 123 отъ; 124 места; 126 ажъ-бы; 127 казилъ; 130 имѣня; 134 пенежной; 140 вложона; 141 вызваню; 142 вина которая; 143 впометанья; 145 есьмо; 146 жадинъ; 147 Божи; 148 приказани; 149 есть; 151 речы; 152 далі: пятдесятъ; 153 будеть; 154 вызваня [?]; 156 сведецтво; 157 подозрѣного; 158 хочомъ; 162 далі (мѣстцо); 164 хрестіанинъ; 167 тыхъ; 168 если бы; 169 и онымъ; 170 другіе; 175 пенезей; 178 листъ; 180 жидомъ; 181 мѣсто; 182 имѣня; 184 детя; 186 далі: на; 188 добровольне; 189 нижлибы; 190 бы; 191 суди; 193 надто; 194 ижъ; 195 свѣтый; 197 припудилъ; 198 окрутне; 202 грозне; 204 остаточне; 205 человѣчее; 206 посполитые; 207 выстерегатъ; 208 посполитое; 209 забитю; 210 детяти; 211 тогдѣ; 212 невиностью; 213 нелитостиве; 215 далі: бы; 218 на; 221 конъ, далі: былъ бы в; 228 пенязи; 230 естъ; 231 заставенъ; 233 — 234 тотъ то; 235 тое; 236 речи; 239 жебы; 240 мынцаре; 241 князьствѣ; 242 уставены; 243 пенезми; 245 черезъ; 248 колве; 250 бъ нема; 256 ку; 257 тридцать; 258 шелеговъ; 263 доброволне; 264 и мають; 266 дотыкати; 268 заказуючи и имъ; 270 артикулы; 271 есьмо; /93/ 272 привили; 273 выписаны; 274 есть; 281 будучи; 282 Зимонтъ (а Рымонтъ); 283 рыцаре; 284 а Луба; 285 далі: Мы тежъ на чоломъбытье подданыхъ Нашихъ жидовъ, въ местѣхъ Нашихъ Великого Князьства Литовскаго, при тыхъ всихъ члонкахъ зоставили есмо и потвердили есмо то имъ Нашимъ листомъ на вѣчность.

A для лѣпшого свѣдомья и печать Наша къ тому листу Нашому есть завѣшона.

Сталося есть и дано въ Мельнику передъ Водохрищами, лѣта нароженя Христова полторы тысячи и семъ.

Передъ велебнымъ отцомъ княземъ Войтехомъ, Бискупомъ Луцкимъ, и передъ вельможными паны: Миколаемъ, Воеводою Троцкимъ, и передъ Яномъ зъ Заберезыня, Великого Князьства Литовского Маршалкомъ Нашимъ навышшимъ и передъ Старостою Городенскимъ, и передъ Станиславомъ Глебовичемъ, Воеводою (Полоцкимъ), и передъ княземъ Иваномъ Глинскимъ, Воеводою Новгородскимъ, и передъ княземъ Михайломъ Глинскимъ, державцою Успенскимъ, и передъ Войтехомъ (Яновичемъ). Кухмистромъ Королевое Ее Милости, Старостою Ковенскимъ и Белскимъ, и передъ Яномъ Миколаевичомъ, Маршалкомъ Дворнымъ, Старостою Слонимскимъ и передъ иными паны.

Через руки Петра Опаленского Познанского Кубернатора, которому тые речи были полецаны.

Приписка: Есть до книгъ уписана тая копія слово в слово.

У того екстракту, при печати притисненой, подписъ рукъ тыми словы: Въ небытности пана Себестіана Корижни, писара кгродского Виленского, Станиславъ Бартъломеевичъ Радвинъ Ивановичъ.

Который же тотъ екстрактъ, ку актикованью поданый, есть до книгъ кгродскихъ Берестейскихъ уписанъ.

А. Дзялинський, «Zb. praw. lit.»: Wo imia bożeje, stansia. Iżby błudnych reczej zapamiatałych, kotoryje sia dejut’ pod czasom, i inoho by rostyrhu mudryj rozum naszoł, aby potwerżeniem listow byłoby priwedeno, swetkow dostojnych swedectwom byłoby wmocneno, ku wecznosti, dla toje reczi i pamiati. My Żikhimont bożiu miłostiu korol Polskij, welikij kniaź Litowskij, Ruskij, kniaża Pruskoje, Żomojtskij i inych pan i dedicz: znamenujemo tymi to listy, kotorym wsim słusznym ninesznim i potom buduczim tych listow znamenitost’ majuczim. Bili nam czołom Żidowe naszi: z Berestia, s Trokow, z Horodna, z Łucka z Wołodimera i zynszich mest naszich welikoho kniażstwa Litowskoho, i pokładali pered nami priwilej najasnejszoho kniażati i pana kniazia Alexandra, to jest Witowta kniazia Litowskoho i dedicza: w kotorom prawa i wolnosti im wypisany; i bili nam czołom, abychmo im tot priwilej umocnili, i potwerdili naszim listom, kotoryj priwilej tymi słowy jest wyłożon.

Wo ime bożie stansia. My Alexandr, abo Witolt z bożi łaski welikij kniaź Litowskij i dedicz Horodenskij, Berestejskij, Dorohickij, Łuckij, Wołodimerskij, i inszich: znamenito czinim tym naszim listom, ninisznim i potom buduczim, komu budet’ potreba toho wedati, abo cztuczi jeho słyszati. Umyslili /94/ jesmo s pany radami naszimi i dali prawa i wolnosti wsej Żidowe wyszej menenoj meszkajuczim w tom panstwie naszom, kotoryi sut’ niżej w tom liste naszom wypisany. Naperwej ustawilijesmo iżby za peniazi ruchajuci abo wynszoj reczi kotoroje sia tyczet’ parsuny Żidowskoje napretiwku Żidowe dwum chrest’janom a tretemu żidu, kotoryj by sia dobre chował w zakone swojem żidowskom, swedectwo dopuszczono majet’ byti. Też jestliby chrest’janin nahabał żida mowiaczi, iżby jemu swoju zastawu zastawił, a żid by jemu toho zapreł, a chrestjanin by jemu ne choteł weriti: żid prisiahszi na ważnosti onoje zastawy, a zasia prisiahszi chrest’janin: doswetcziłby to na neho, majet’ jemu to zaplatiti. Też jestliby żid chrest’janinu ne dawszi swetkow, rek by pożycził ty zastawy, a on by zapreł to chrest’janin majet’ zapłatiti albo prisiahoju sia oczistiti. I też moh by żid wziati imenem zastawy, wsiakije reczi, kotoryje by byli jemu zastaweny, kotorym kolwek imenem byliby wymoweni. Ot tych to reczej żadnoho habania neczineczi, wyniawszi odnoje kriwawoje, mokroje chusty swietoje kostelnoje, kotorych żadnym obyczajem ni odin prijmowati ne majet’. Też jestliby chrest’janin nahabał żida o zastawu kotoruju majet’ żid, kotoraja by jemu była czerez złodejstwo, abo czerez khwałt wziata, na tuju istenuju zastawu, żid majet’ prisiahnuti, jako ne wedał koji jemu wkradeno, abo khwałtom wziato, to toje uswoje prisiahi wymowiti, majet, kak jemu tają zastawa zastawena, oczistiwszi sia chrest’janin, majet’ połowicy lichwy płatiti, kotorajaby jemu do toho czasu primnożiła. Też jestliby czerez upad, pożohi, abo złodejstwa, abo czerez khwałt, reczi swoi zastawlenymi zastawami utratił by, a chrest’janin kotoryj by jemu zastawił wsiakij ne majet’ żida habati, żid swojeju włastnoju prisiahoju budet’ oczisten. I też, jestliby żidowe mezi soboju nezhodu, abo swar poczali, sud’ja mesta naszoho żadnoho peresuda na nich ne majet’ brati: ale my tolko, albo nasz starosta, budietli ich suditi, a na nich by kotoraja wina abo prostupka priszła, tot sud majet’ byti na nas zachowan. Ktomu, jestliby chrest’janin żidu ranu nekotoruju zadał, winnyj takowyj, majet’ winy zapłatiti, czim majet’ nam czołom biti, a rannomu majet’ dosyt’ wcziniti, podłuh ran jeho, jako szlachticzu. Też jestliby chrest’janin żida zabił, majet’ byti karan jako winnyj, wsiakije reczi ruchomyje, abo ne ruchomyje majet’ byti w naszoj mocy. I też jestliby chrest’janin żida wdarił tak, jakoby kriwi nerozlił, majet na nem wina byti wodłuh obyczaja naszoje ziemli, a wdarenomu i obrażonomu majet’ dosyt’ wcziniti, jako szlachticzu. A jestliby penezej nemeł, tohdy za postupok, jako prawo najdet’, majet byti karan. I też jestliby żid czerez panstwo naszo jechał, żadnyj jemu nahabania cziniti ne majet. A jestliby kotoryje reczi kramnyje wez, majet’ myto płatiti czerez wsi myta położonyje kak i inszyje dajut’ myto. Też jestliby żidowe, podłuh swojeho obyczaja nekotoroho żida umerłoho, ot mesta do mesta, ot poweta do poweta, abo ot odnoje zemli do druhoje zemli wezli by czerez myta, niczoho na nich myta ne majet’ brano byti. Chocziemo, jestliby tak zaisto mytnik szto brał na nich, aż by jako rozbщjnik karan był. Też jestłiby chrest’janin kopiszcza ich woził, abo khwałtom nachodił: choczemo, iżby podłuh obyczaja naszoje zemli praw naszich, był karan, a wsi imenia jeho majut’ na nas spasti. Też, jestliby chto kak na szkołu żidowskuju metał, tot /95/ majet’ staroste naszomu zapłatiti dwa funty percu. Też jestliby kotoryj żid był najden sud’i swojemu u wine peneżnoj abo wynszoj kotoroj, kotoraja z dawna ułożona, to majet’ zapłatiti. Też jestliby żid czerez wyznanie swojeho sud’i, byłby pozwan k sudu, perwyj i druhij raz ne priszoł by, majet zapłatiti winu za obadwa razy kotoraja włożona. A jestliby k tretemu wyznaniu ne priszol, wina kotoraja położona dla wpometania, sud’i majef zapłatiti. A jestliby żid żida ranił, winu sud’i swojemu, wodłuh obyczaja zemskoho,zapłatiti. Też ustawilijesmo, iż żadin żid nie majet’ prisiahati na desiaterom bożi prikazani, to jest knihi Mojsejewy, tolko o welikoj reczi, kotoraja by była piatdesiat hriwen serebra litoho: abo budet’ pered oblicznostiu naszoju wyznania a majet’ prisiahati pered szkołoju u dwerej. I też, jestliby żida zabito, a czerez swedecstwo, ne moh dowesti swoim prijatelem, kotoryjby jeho zabił, jestliby moh w pytaniu nekotoroho podozrenoho meti: my żidom na protiwku podozrenoho, choczom obroncoju byti. I też, jestliby chrestianin, nekotoroj żidowce rukoju khwałtownoju meł szto wcziniti, abo wdarił, majet’ byti karan podłuh prawa naszoje zemli. I też, sud’ja zidowskij, kotoraja sia diejet, meżi żidy prihoda, k sudu ne majet’ pered sebe priwoditi: oliżby czerez skarhu byłby naweden. Też, jestliby żidowe hde sobe wybrali, u szkole abo hde kolwe, tam majut’ sużony byti. I też jeіliby ot żida chrestianin, zastawu swoju wyzwolił, tak, kak by jemu lichwy ne zapłatił: a tych to lichw, jestliby czerez mesiec nedał, i onym primnożajut’ druhij lichwy. Też żadnoho w domu żidowskom ne choczem hostem meti. I też jestliby żid na imenie, abo na listy panow znamenitych peniazej by pozycził, a toho czerez swoi listy, abo peczati doswiedcził, my żidow mesti inszich zastaw imenie zastawlenoje naznamenujemo, a jemu toho to imenia na protiwku khwałtowi choczem boroniti. Też jestliby kotoryi detia żidowskoje okormił, tot jako złodej majet’ karan byti. I też jestliby żid wzał u chrest’janina na zastawu czerez czas odnoho roku derżałby. Jestliby ważnosti peniezej pożyczonych ne wcziniła, aby żid sud’i swojemu, tuju zastawu okazał, jestliby taja zastawa ne dobra była, starostie naszomu majet’ wkazana byti, a potom żid jeje dobrowolne majet’ prodawati, jestliby taja istnaja zastawa niżliby rok priszoł, swojemuby sud’i wkazana. A jestliby zastawa w żida czerez rok deń odin była, potom żadnomu żid ne majet’ opowedati. Nadto, choczem, iżby żadnyj żida k zapłate zastawy jeno w deń swietyj ne pripużał. I też, jestliby chto żida, k zapłate zastawy jeho, w deń swiatyi pripudił, abo khwałt w domu by jeho wczinił, jako rozprawca skarbu naszoho okrut ne majet’ byti karan. Też podłuh ustaw papeżskich wo imia swiatoho otca naszoho, hrozne prikazujem, aby na tom żidowe ostatoczne w panstwe naszom ustaweny, meli byti odwineny, iż pożiwajut’ czloweczeje krowi, khdy to jest’ na protiwku zakonu i ustawy, iż żidowe pospolityje majut’ utiahati i wysterehat sia, ot pospolitoje krowi, ale jestliby nekotoryj żid, o zabitiu detiati chrest’janskoho, czerez chrest’janina był obwinen, takowy majet’ byti poswetczon trema chrest’jany, a trema żidy dobrymi, a khdyby żid był poswetczon, to hdie żid winoju majet’ byti karan za prostupok, a jestliby swetki prereczonyje, newinnost’ju jeho poswetczili by, chrest’janin winu kotoruju żid meł terpeti, nemiłostiwe majet’ płatiti. Też, ustawilijesmo iżby żidowe, konej /96/ pospolitych w deń tolko zastawu majut’ brati jawno; a jestliby nekotoryj kon, byłby w żida kradenyj, czerez chrest’janina byłby najden, tohdy żid włastnoju prisiahoju oczistitisia majet’, rekuczi: żem toho konia w deń wział, kotoryjże za peniazi moi jest zastawen: a tot to żid, ot toje reczi, budet’ wybawen. I też żeby myncare w kniażstwe naszom ustaweny, żidow s fałsziwymi penezmi, abo z reczmi inszimi, sami czerez posła naszoho wojewody, i też czerez meszczan, kotorym kolwe obyczajem, takowych imati ne smeliby. Też jestliby żid niekotoryj pripużonyj, welikoju potrebiznoju, czasu nocznoho wołałby, a jestliby chrest’jane jemu ku pomożeniu ne pribehli, ku wołaniu wsiakij sused, i też żid, tridcat’ szelahow majet’ zapłatiti. I też, ustawilijesmo, iżby żidowe prodawali wsiakuju recz dobrowolne, i majut’ kupowati i chleba sia dotikati, jako i chrest’janin, a zakazujuczi im, winu nam majut’ zapłatiti. I też, wsi kotoryje artykuły dalijeśmo im na tom priwili naszom wypisany, potwerżajem to im na wecznyje czasy, i peczat’ naszu kazalijesmo priwesiti. Stalo sia jest, i dano, w Łucku, w oktawu swiatoho Iwana krestitela (1. lipca): pod lety bożeho narożenia, tisiacza trista let, osmdesiat i osm let (1388). I pritom byli tyje swetkowe: kniaź Fedor wojewoda łuckij, buduczi toho czasu Żimont rycere a Łuba bojare z Litwy i też Minkhajło i z Oszmeny i też z Litwy inszije bojare.

My też, na czołom bit’ie poddanych naszich żidow w mestech naszich welikoho kniaźstwa Litowskoho, pri tych wsich członkach zostawili jesmo, i potwerdili iesmo to im naszim listom na wecznost’. A dla lepszoho swedomia i peczat’ nasza k tomu listu naszomu jest zaweszona. Stało sia jest i dano w Melniku, pered wodo chriszczami (5. stycznia), leta narożenia Christowa, połtory tisiaczi i sem (1507). Pered welebnym otcom kniaziem Wojtechom biskupom Łuckim, i pered welmożnymi pany: Mikolajem wojewodoju Trockim, i pered Janom z Zaberezynia welikoho kniażstwa Litowskoho marszałkom naszim nawyszszim, i pered starostoju Horodenskim, i pered Stanisławom Hlebowiczom wojewodoju, i pered kniaziem Iwanom Hlinskim wojewodoju Nowhorodskim, i pered kniaziem Michajłom Hlinskim derżawcoju Utenskim, i pered Wojtechom kuchmistrom korolewoje jeje miłosti starostoju Kowenskim i Bełskim, i pered Janom Mikołajewiczom marszałkom dwornym starostoju Słonimskim i pered inymi pany. Czerez ruki Petra Opalenskoho Poznanskoho kubernatora, kotoromu tyje reczi byli polecany.












46. Князь Федір Данилович ma інші князі ручаються польському королеві Владиславу за Олехна


10 жовтня 1388 р.


Текст опублікований в «Arch. Sang.», т. I, № 11, стор. 11; А. Кримським в «Укр. грам.», стор. 502; О. Соболевським, С. Пташицьким у «Палеограф. снимках», № 10; В. Розовим в «Южнор. гр.», «Укр. гр.», № 22, стор. 41 — 42.

У тексті грамоти не вказано року її написання. Але оскільки збереглася грамота подібного змісту латинською мовою, датована жовтнем 1388 р., то дослідники приписують i їй цей рік.

Подається за виданням В. Розова. Фотокопія зроблена з літографічного знімка публікації О. Соболевського, С. Пташицького. /97/

Оригінал зберігається у B. Cz., D. p., №115.

Приклади з грамоти зустрічаються в таких мовознавчих працях: «Словник»; Ф. Медведєв, «Укр. гр.», «Нариси»; С. Бевзенко, «Нариси», «Істор. морф.»; І. Свєнціцький, «Західноукр. грам.»; В. Борковський, «Синт.»; В. Борковський, П. Кузнецов, «Истор. грам.»; Л. Гумецька, «Втор. спол.», «Перв. прийм.» та ін.

Грамота описана в «Arch. Sang.», стор. 155 — 156.


Влодиславу. божьеи̇ 1 мл̃сти 2 коро(л) 3 польско(м). литовскому. руско(м) и и̇ныхъ 4 многи(х) земль ω̇спд̃рю 5. мы кн̃зь федоръ данильеви(ч). кн̃зь рома(н) федорови(ч) кн̃зь + семенъ и̇ванови(ч) кн̃зь алек(с)андро четвертенскии̇ 6 и̇ванъ несвизскии̇ 7. єско романкови(ч) васко кирдѣеви(ч). андрѣи̇ко 8 романкови(ч). поручѧемсѧ 9 по ωлехна што(ж) служи(т) ему сп̃дрю 10 своему коро(л) верно безо лсти без хитрости. а на лихо ему коррле(в) не гадати но служи(т) 11 ему королеви верно и̇ до свое(г) живо(т)а толко и̇змени(т) иὼлехно сюю поруку и̇но знати коро(л) на(с) поручнико(в). а на то єсмо к сеи̇ 12 грамо(т) наши пѣчѧти привесили а пса(н) 13 оу луцку оу субо(т) ωктѧбрѧ оу десѧ(т)и̇ 14. дн̃ь. ∞




[Див. фотокопію грамоти на стор. 97]



Різночитання


А. Кримський, «Укр. грам.»: 3 Титли розкриваються повністю: корол[ю]; 4 Надрядкові знаки не відбиті; 9 поручяємся; 11 служ[и]ти.

«Arch. Sang.»: 1 божю; 2 м[и]л[о]стю; 3 Титли розкриваються без застережень; 4 Надрядкові знаки не відбиті; 5 госп[о]д[а]рю; 6 Четвертенский; 7 Несвизский; 8 Андрѣйко; 9 поручаемсӕ; 10 г[о]с[по]д[а]рю; 12 сей; 13 писан; 14 десӕтий. /98/











47. Литовський князь Дмитрій Ольгердович визнає себе васалом короля польського Владислава та королеви Ядвіги


16 грудня 1388 р.


Текст опубликований М. Круповичем, № 4, стор. 6; М. Погодіним у «Виленск. вестн.», Я. Головацьким у «Памятниках», 1865, №23, стор. 36 — 37, 1867, №23, стор. 22 — 23; І. Срезневським у «Свед. и заметках», стор. 213 — 214; В. Розовим, «Южнор. гр.», «Укр. гр.», № 23, стор. 42 — 44.

Подається за виданням В. Розова.

І. Срезневський, Я. Головацький і В. Розов вказують на те, що оригінал знаходився в бібліотеці графів Красинських у Варшаві, № 39, а М. Крупович — що в бібліотеці Костянтина Свідзінського в Сульгустові, копію з якого зробив Круповичу М. Малиновський.

Приклади з грамоти використано в таких мовознавчих дослідженнях: Л. Гумецька, «Втор. спол.», «Перв. прийм.», «Словотв. присл.», «Мовознавство», № 10; І. Свєнціцький, «Західиоукр. грам.», «Елементи»; Ф. Медведєв, «Нариси», «Укр. гр.», «Труди»; С. Бевзенко, «З істор. коментар.», «Істор. морф.»; «Словнию»; Л. Коломієць, «О фразеол. соч.»; Я. Спринчак, «Очерк»; І. Нелюбова, «Конструкции»; Д. Шелудько, «Німецькі елем.»; Є. Карський, «Белоруссы», та ін.

Описана І. Срезневським у «Др. п. р. п. и яз.», 1882, стовп. 256.


Мы кнѧ(з) дмитрии̇́ 1. ω̋лгѣрдови(ч) 2. чинимъ 3 знамени(т) 4. тымъ 5 листо(м) 6. ӥже 7 ӥмѣюче 8. чистоѣ 9 мысли мл̃срдиѥ 10. и по(ж)даниѥ 11. к велико(м) 12 королеви володиславу польско(м) 13. ӥ 14 къ ѥго королици 16 ѧдвизѣ 16. ӥ къ ѥго дѣте(м) 17. и̇́ 14 къ 18 корунѣ польскои. хотѧчи 19 с 20 нашими. дѣтми. ѥму ӥ ѥго королици. и̇̀ кору(н) 22 по(л)ской. службу вѣр(н)ѣ ӥ оуставичнѣ оуказати. тому 23 ӥстому королеви. володиславови. ӥ ѥго коро(л)ци ӥ ѥго дѣте(м) 24. ӥ корунѣ польскои̋ 26. слюбуѥмъ 26 держати. цѣлую правду ӥ чиста вѣра. с 20 наши(м) 27 дѣтми ӥ с 20 наши(м) 27 послѣдки. при немъ ӥ на вѣ(к) бы(т) 28. а николи ω(т) 29 ни(х) 30. а ни ω(т) 31 коруны по(л)скоѣ никоторою 32 хитростью 33 ω(т)стати. але ω̋то 34 вси(х) неприѧтелии̇̀ ω̏стерега(т) 35 всею нашею силою 36. ӥ на вѣ(к) 37. помагати ми. а ѧко ко(л) 39 тако(ж) 40 и̇̀слюбили 41 бы(л) 42 ѥсмо. кнѧ(з) 43 дмитрию московьско(м) 44 и̇̀ правду дали. оужь ѣде(м) 45. и хоче(м) 46 сѧ порожни. оучинити тоѣ прав(д)ы. про(т) 47 абы коро(л) 48 бы(л) 49 бзпечнѣшии̇̀ 50. оу нашеи̇ службѣ. и̇ оу 51 правдѣ. коли сѧ 52 вороти(м) 53. сложи(в) 54 тои̋ слю(б) 55. тогда хочемъ 56 кголдова(т) 57. короле(в) 58 и̏ ѥго королици. и̇̀ єго дѣте(м)24. и̏ кору(н) 60 польскои̋ 61. вѣрноє послу(ш)ство 62 держа(т) 63. подъ присѧгою и̏ по(д) 66 ч(с)тью 66. подлугъ ω̈бычаѧ 67. ѧко ко(л) 39 бываѥ(т) 68 при голдованию 69. а на крѣпо(с) 71 то(г) 72 листа. привѣ(с)ли 73 ѥ̇смо наша печа(т) 74. абы то крѣпко здержа(т) 76. не ӥзрушисто 70. никакими 75 дѣ(л) 79. а дана грамо(т) 80. в 81 молодечнѣ в 81 середу. декабрѧ. s̃і 82. дн̃ь. а то сѧ конча(л) 83. в 81 лѣ(т) 84 бж̃ьѥ 85. а̃. т̃. п̃. ω̇ 92 и̃. є лѣ(т) 86. а при то(м) 87 бы(л) 88 боѧре. бра(т)ша 89. минигаи̋ло. кнѧ(з) юрьӥ 90 кожшно 77. ӥванови(ч) 78. /99/





Різночитання


М. Крупович: 1 Крапки та надрядкові знаки відсутні в усьому тексті, розділові знаки не збігаються з нашим виданням; 3 чиним; 4 знаменито; 5 тым; 6 листом; 8 имуюче; 9 чистое; 10 милосердье; 11 поздание; 12 Великому; 13 Польскому; 15 королицы; 16 Ядвизе; 17 и к дѣтем; 18 к; 22 корунѣ; 26 слюбуем; 27 нашими; 28 быти; 34 ото; 35 остерегати; 39 яколь; 40 також; 41 и слюбили; 42 были; 43 Князю; 44 Московскому; 46 хочемся; 47 прото; 48 Король; 50 безпечнешии; 52 колися; 54 сложим; 56 хочем; 57 кголдовати; 58 королеви; 60 корунѣ; 62 послушенство; 63 держати; 70 неизрушысто; 71 крѣпость; 72 того; 73 привесили; 74 печать; 76 сдержати; 77 Козшно; 79 дѣлы; 80 грамота; 82 — 13; 83 коньчыла; 84 лета; 85 слово божье пропущене; 86 слово лѣтъ пропущене; 88 были; 89 Братша; 90 Юри.

Я. Головацький, «Памятники»: 1 Крапки та надрядкові знаки відсутні в усьому тексті; 4 знаменито; 6 листомъ; 10 милосердїє; 12 великомү; 13 польскому; 14 и, розділові знаки не збігаються з нашим виданням; 16 слова ѧдвизѣ и къ ѥго дѣте(м) пропущені; 18 и корүнѣ; 19 хотячи; 20 съ; 22 корүнѣ; 23 томү; 24 дѣтемъ; 27 нашими; 28 ст̃ы; 29 отъ; 30 нихъ; 31 а отъ; 33 хитростїю; 34 отъ; 35 остерегати; 37 вѣкъ; 39 ӕко коли; 40 такожь; 41 и слюбили; 42 были; 43 кнѧзю; 44 Московскому; 45 ѣдеть; 46 хочетъ; 47 про то; 48 король; 49 былъ; 50 безпечнѣший; 53 воротимъ; 54 сложивъ; 55 слюбъ; 57 кголдовати; 58 королеви; 63 держати; 65 подъ; 66 честью; 68 бываетъ; 71 крѣпость; 72 того; 74 печать; 76 здержати; 78 Ивановичь; 79 дѣлы; 80 грамота; 81 въ; 83 кончало; 84 лѣто; 85 божьє; 86 ≠а̃т̃п̃ и иє̃ лѣтъ; 87 томъ; 88 были; 89 Брагша.

І. Срезневський, «Свед. и заметки»: 1 Дмитриӥ; 2 ωлгѣрдович; 6 мостом̑; 7 и̑же; 25 Польскои̇; 32 ни которою; 34 ω̈ то; 36 силою̈; 41 ӥ слюбити; 51 и ӧу; 61 Польскои; 67 ω̈бычая; 69 кголдованию; 70 не изрушиті; 75 ни какими.

М. Погодін, «Виленск. вестн.»: 1 Титли розкриті без застережень, надрядкові знаки відсутні; 2 Ольгердовичъ; 4 знаменито; 10 мыслими лосердіе; 11 ѥ передається через іе; 18 къ нема; 19 ѧ передається через я; 20 съ; 26 слюбуємъ; 28 сты; 33 хитростію; 34 отъ; 41 и слюбили; 45 ѣдетъ (sic); 46 хочетъ; 47 про то; 67 обычая; 68 бываетъ; 81 въ; 89 Брагша; 92 и.











48. Мстиславський князь Семен-Лигвеній присягає на вірність польському королеві Владиславу


25 квітня 1389 р.


Текст опублікований в «Актах ЗР», 1846, т. I, № 10, стор. 26; А. Кримським в «Укр. грам.», стор. 533; Я. Головацьким у «Памятникахэ, 1865, № 10, стор. 192 — 193, 1867, № 10, стор. 12 — 13; О. Соболевським, С. Пташицьким у «Палеограф. снимках», № 47.

Описана І. Срезневським у «Др. п. р. п. и яз.», 1863, стор. 119, 1882, стовп. 259 — 260. Згадуеться у зв’язку з визначенням дати и написання М. Дашкевичем у «Заметках», /100/ /101/ стор. 156; Є. Карським у «Белоруссах», стор. 16, а також в «Примечаниях» до «Актов ЗР», 1846, т. I, стор. 5 — 6; у «Протоколах», стор. 232; М. Карамзіним в «Истории», т. V, прим. 108,217.

Приклади з грамоти зустрічаються в таких мовознавчих публікаціях: І. Свєнціцький, «Нариси»; А. Кримський, «Укр. грам»; «Словник»; С. Бевзенко, «Істор. морф.», та ін.

Для даної збірки використано текст грамоти з «Актов ЗР». Фотокопія зроблена з літографічного знімка публікації О. Соболевського, С. Пташицького.

Оригінал зберігається в рукописному відділі Державної публічної бібліотеки ім. М. Салтикова-Щедріна, ф. «Западнорусские акты», № 1. Копія зберігається в Ленінградському відділенні архіву АН СРСР, ф. 216, оп. 1, № 39, арк. 173.


Мы 1 князь Семенъ, инымъ именемъ Лыгвеній 2, чинимъ знаменито 3 симъ листомъ, кто на нь 4 возрить, или прочитаеть, ижъ 5 коли освящены 6 господинъ 7 Володиславъ, Божьею 8 милостью 9 король Полскіи 10, Литовскій 11 и Рускій и иныхъ 12 земль многихъ господарь 13, братъ нашь милѣйшій 14, поставилъ насъ опекалникомъ мужемъ и людемъ Великого Новагорода: и мы тому корол(ю) 15, и Ядвизѣ, королицѣ королевства Полского, и съ 16 тыми людми съ 17 Великого Новаго(ро)да 18, како жь долго держимъ у нашемъ опеканью 19, слюбили есмы 20, и еще 21 симъ листомъ слюбуемъ 22, ижъ 5 хочемъ при нихъ, при корунѣ королевства Полского пристати, и съ нашею сило(ю) и съ нашими помочми, и съ 16 нашею радою, и съ 16 нашимъ остреженьемъ 23 безо всякой 24 льсти 26 и хитрости; не хочемъ такожь николи отступити 26 ихъ, коруны 27 королевства Полско(го); а сему на свѣдецтво, нашя 28 печять 29 привѣшена 30 есть 32. А... данъ 31 есть 32 у Судомири 33, у недѣлю 34, у тыйжьдень 35 по Великом дни, лѣта Божья 36 тисяча 37 389 38.




[Див. фотокопію грамоти на стор. 100]



Різночитання


Я. Головацький, «Памятники»: 4 нань; 5 ижь; 6 освѧщены; 15 коро[лю]; 21 єще; 24 всѧкой; 29 печать; 31 а данъ; 32 єсть; 33 Сү̇домирѣ; 36 Божьѧ; 37 тисѧчѧ; 38 т̃п̃д̃.

А. Кримський, «Укр. грам.»: 1 Розділові знаки не збігаються з нашим виданням; 2 Лыгвени; 3 знаменит[о]; 5 иже; 6 освящины; 7 г[оспо]д[и]нъ; 8 Б[ож]ьє; 9 м[и]л[о]сти; 10 Полскии; 11 Литовскии; 12 Рускии, иныхъ; 13 г[о]с[у]д[а]рь; 14 милеишии; 16 ис; 17 с; 18 Нова — года; 19 опеканию; 20 єсми; 21 єще; 22 слюбуємъ; 23 остережении; 24 всякои; 25 лети; 26 отступ[и]ти; 27 коруне; 28 нашѧ; 29 печят[ь]; 30 привешена; 32 єсть; 34 Н[е]д[ѣ]лю; 35 тыижед[е]нь; 36 Б[ож]ья; 37 тис[я]чя.












49. Великий литовський князь Олександр-Вітовт видає привілей гродненським євреям


18 червня 1389 р.


Текст опублікований С. Бершадським в «Рус.-евр. архиве», т. I, стор. 26 — 28, № 2, звідки передруковується в цьому виданні.

Оригінал не відшуканий, копія від 19.VIII 1547 р., завірена Сигізмундом Августом, збереглася в актових книгах Метрики литовської («Записи», № 120, арк. 363). /102/

Копія зберігається в Ленінградському відділенні архіву АН СРСР, ф. 216, оп. 1, №39; арк. 156 — 161.

Крім того, грамота завірялася ще пізніше Яном Казиміром 20.VI 1655 р. і Станіславом Августом 19.XII 1785 р. Остання занесена в книгу «Судных дел», № 234, арк. 253.


Жикгимонтъ Августъ милостю Король Полскій Великій Князь Литовскій, Рускій, Пруській, Жомоицкій, Мазовецкій и иныхъ.

Ознайменуемъ тымъ листомъ, кому того вѣдати належить нинѣшнимъ и напотомъ будучимъ, ижъ, постановившисе передъ Нами и радами Нашими, подданные Наши, жидове Городенскіе: Июда Абрамовичъ, Шмоило Якубовичъ, именемъ своимъ и именемъ усехъ жидовъ Городенскихъ, били Намъ чоломъ и покладали передъ Нами прывилей подъ тытуломъ и печатью Наяснѣйшаго Княжати пана Александра, албо Витольда, Великого Княжати Литовскаго, у которомъ прывилью права и вольности въ собѣ замыкаютъ онымъ наданые и позволеные, просили Насъ, абыхмо преречоный прывилей Нашьшъ привилеемъ ствердили. Который привилей слово до слова так се въ собѣ маетъ:

Въ ыме Панское, аминь.

Люцкые справы, естлибы не были ствержены голосомъ светковъ, албо сведецьтвомъ писма, борзо бываютъ въ запомненю.

Про то Мы Александръ, або Витолдъ, з ласки Божое Княжа Литовское и дедичъ Городенскій и Берестейскій, Дорогицкій, Луцкій, Володимерскій и иныхъ землъ, ведомо чынимо тымъ теперешнимъ, яко и на потомъ будучого веку людемъ, до которыхъ ведомости тотъ Нашъ листъ прыдетъ: Ижъ жидамъ Нашимъ Городенскимъ права и вольности имъ самымъ и потомкомъ ихъ надаемъ и позволяемъ, яко нижей опиеано такъ выражаемъ.

Ижъ жыдове Городенскіе на пляцахъ тыхъ, на которыхъ теперъ мешкаютъ, то есть, почавши отъ мосту замку Городенского ку рынку, обаполъ улицы, до улицы, которая идетъ зъ улицы Замковое ку Подолю; тыломъ тые пляцы до домовъ церковныхъ и дому Ивановского. А з другое стороны улицы до цмынтару, а поперекъ до цмынтара а пляцов костелныхъ аж до речки. Городницы. А около ку замку до малое церквы.

На которыхъ тыхъ плацахъ надъ Городницею божница ихъ жыдовская стоитъ.

До того копища ихъ, гдѣ змерлыхъ своихъ ховаютъ, подле пляцовъ жыдовскихъ надъ Городницею до самое речки Городницы, а ждовжъ до пляцу пана Ивана Федоровича, а з другое стороны вздлужъ до улочки и до пляцовъ костельныхъ.

Съ которого того копища такъ теперешнего, яко и на потомъ набытыхъ пляцовъ, так тежъ пляцовъ божницы ихъ жидовское жадныхъ податковъ а ни повинности до скарбу Нашого давати не мають.

До того позволяемъ имъ в домахъ своихъ вшелякіи пожитки собе привласщати і вшелякіе накое, дома робечы до скарбу Нашого повинность дорочную.

Гандле и куплю в рынку и в клеткахъ, и по улицахъ з мещаны заровно отправовати усжывати мають; ремесла вшелякія робыти. /103/

Волно резникомъ жидомъ, быдло купуючы, в рынку и в клеткахъ своихъ тушами и чвертями, и на шроты рубаючы, кому хотя продавати волно, не даючы за скарбу Нашого жадное повинности, плечкового и лоеваго.

Кгрунтовъ оромыхъ и сеножатныхъ, которыи теперь маютъ и напотомъ набудутъ, заровно з мещаны до скарбу Нашого платечы, заживати мають.

И иншые права и волности, в привилияхъ отъ Насъ жидомъ Берестейскимъ въ року тисеча трыста осмдесятъ осмомъ наданыхъ, и тыхъ жидовъ Городенскихъ при томъ же праве зоставуемъ.

Абы тогды тые речы вишъ выраженные на вечные часы и веки могъ тотъ листъ Нашъ (?), выразившы нижей именами светки при томъ былыхъ, онымъ дали есмо и печатью Нашою змоцнили.

Деялосе в Луцку, передъ святомъ Яна светого Хрестителя, року отъ нароженя Сына Божого тысеча триста осмъдесятъ девятого, месеца июня осмнадцатого дня, индикта третего.

Пры томъ были люди зацные: Θедоръ княжа, на тотъ часъ Воевода Луцкій; Рымонъ и Жыкгмонтъ, жолнере альбо бояре з Литвы; такъ тежъ Минкгайло з Ошмены, тежъ з Литвы. И при многихъ людей веры годныхъ светковъ.

Мы тогды, на прозбу помененныхъ подданыхъ Нашихъ жидовъ Городенскихъ, во всихъ оныхъ пунктахъ, кляузулахъ, артикулахъ ласкаве склоняючисе ку менованому привилею, права и волности, въ преречономъ привилею описаные, умыслили есмо ствердить, умоцнить: якожь тымъ привиліемъ Нашымъ ствержаемъ, умоцняемъ, хотечы, абы на вечные потомные часы моць мели.

И для лепшое веры и моцы до того листу привилею печатъ Наша есть завешона. Писано у Вилни, подъ лета Божого нароженя 1547, месеца Августа 19 день, индикт 5.

Sigismundus Augustus, Rex.

Валериянъ, писарь.












50. Великий князь литовський Вітовт пише листа про в’язовецького судника Пилипка


Після 1389 р.


Текст опублікований в «Актах ЮЗР», 1865, т. II, № 65, стор. 103, звідки передруковується і в цьому виданні.

Описана І. Срезневським у «Др. п. р. п. и яз.», 1882, стовп. 262.


Отъ великого князя Витовта... смерде. Тылько тотъ судникъ Вязовецкій Пилипко жаловалъ ся намъ: привернулъ дей еси его къ конокормству; ино чи не боишся ты, смерде, насъ, да чи не бывалъ ты у насъ подъ посохомъ, што его съ того дѣла вернешь, што онъ на насъ суды чинитъ? А писанъ у Веленѣ въ дворѣ, у пятокъ по Велицѣ дни на Святой недѣли. /104/




[Див. фотокопію грамоти на стор. 104]









51. Свідчення Яна Тарнувського про право Ігнатка та Самійла Черневичів, а також Миша Мужиковича на відповідне майно


23 травня 1390 р.


Текст опублікований В. Розовим в «Южнор. гр.», «Укр. гр.», № 23-а, стор. 175 — 176, звідки передруковується і в цій збірці.

Приклади з грамоти зустрічаються в таких мовознавчих дослідженнях: І. Свєнціцький, «Західноукр. гр.»; «Словник»; І. Нелюбова, «Конструкции»; Л. Булаховський, «Наук. зап.»; І. Слинько, «Наук. зап.»; С. Бевзенко, «З істор. коментар.», «Нариси», «Істор. морф.»; Ф. Медведєв, «Укр. гр.», «Труди»; Л. Гумецька, «Перв. прийм.», «Втор. прийм.», «Словотв. присл.», «Мовознавство», № 10, та ін.


А се знаменито буду(т). и свѣдочно всѣмъ. добрымъ. што на тотъ листъ оузоздрѧть. Мы панъ ӕнъ дѣдичь тарнувъскии. староста рускии. познавами то нашимъ листомъ. господарѧ нашего милостивого. королѧ влодислава. ѥго приказаньѥмь. то ѥсмы вчинили. игнаткови черневи(ч) дали ѥсмы ω(т)мѣну. за пекули(ч). и ѥго брату самоилови. оу тѣшковичехъ, воземъши подъ слугами королювъскими. ѥхъ вотнину дворища фалелѣѥвичь. што же мишь мужикови(ч). держалъ та дворища оу тѣшькови(ч). королювъ слуга. и мы ѥсмы. тому исному мишеви и ѥго дѣтемъ дали ѥсмы фецеви(ч) дворище и бугданъчича оу новосѣльце(х) на вѣки. и дѣтемъ ѥго. за ѥго дворища за ω(т)мѣну. што же имѣлъ оу тѣшковичи(х). а тако дали ѥсмы мишеви та дворища оу новосѣльце(х) и землею. и сѣножатьми. и зъ гаими. и ставомъ. и з болоты. и со всѣми оужитки. ӕко коли. из вѣка вѣчного было к тѣмъ дворищюмъ. а на то дали ѥсмы. грамоту нашю. и печать завѣсили. на потвержѣнъѥ тѣ(х) дворищь. а данъ листъ по бж̃ьюмъ нарожѣнъѥ. а̃. лѣ(т). и. т̃ лѣ(т). и девѧносто лѣ(т). на ст̃го дх̃а дн̃ь оу перемышли. а имать мишь служити кролеви стрѣльцемь на каждую воину. а при томъ были и свѣдци. панъ ходько быбелъскии. панъ мичко мжюрувъскии. панъ фебрунъ воѥвода. панъ васко кузмичь, костько судыӕ перемышльскии. воитъ перемышльскии михалко. и вели было добрыхъ при томъ. кто жь коли зломи(т) нашю грамотоу су(д) пре(д) б(г)мъ имаю с нимъ.











52. Молдавський воєвода Мірча старий дозволяє львівським купцям торгувати в межах свого воєводства


Близько 1390 р.


Текст опублікований А. Прохаскою у праці «Codex», т. VI, стор. 8 — 12 (після оригіналу іде його польський переклад); в «Archivia», т. I, стор. 3 — 4. Описана Д. Зубрицьким в «Hist. m. Lwowa», стор. 77. Мовна основа південнослов’янська, але є східнослов’янізми.

Текст і фотокопію для цього видання взято з праці А. Прохаски «Codex».


азъ Іω. Мирча великый воивода и г[оспо]д[и]нъ въсей земи ү́гро-влахїйской и запланинскым[ъ] страна[мъ], дават[ь] Г[о]с[по]д[ьст]вами вѣрѫ и д[оу]шѫ Г[о]с[по]д[сьт]ва-ми, Владислава, кралѣ, ωтъ Леω[нбурга], и пръгарем[ъ] ωт[ъ] землѧ брата Г[о]с[по]д[ьст]ва-ми, великωг[о] княsа Ви-/105/толта, ӕко хто трѣбүет[ь], да прїйде[ь] въ земѧ Г[о]с[по]д[ьст]ва-ми с[ъ] күпіѫси, да прїиде[ь] слωбодно на вѣрѫ и на д[оу]шѫ Г[о]с[по]д[ьст]ва-ми съ прѣмножъством[ь] дωбытком[ъ], макар[ъ] да донесет[ь] без[ъ] числа без[ъ] числъ, тысѫща тысѫщ[ь] тъм[ъ]. Тъкмо на едином[ъ] мѣстѣ, где си стѧт[ь] коупіѫ розвезати, ү Тръговище, тү да си платѧт[ь] вам[ѫ], и, що полюбѧ, да си күпѧ а Г[о]с[по]д[ьст]ва-ми сищет[ь], күпит[ь]. Що ли не күпим[ъ], а ωни да сѫ слωбодни ходити по всей земли и ωбласти Г[о]с[по]д[ьст]ва-ми, продавати и күпүвати по въсѣх[ъ] тръговох[ъ][и] по въсѣх[ъ] бродовох[ъ] подүнавскых[ъ], почѧвше ωт[ъ] Желѣзныих[ъ] вратъ дори до самωг[о] Браилова; еще ж[е] и по въсѣх[ъ] пѫтевех[ъ] прѣзпланинскых[ъ]. [И] нигде да не да[ваѫ]т[ь] вамѫ, ни на коем[ъ] тръsѣ, ни на коем[ь] бродѣ. А где бѫдет[ь] вама продадена ωт[ъ] Г[о]с[по]д[ьст]во-ми (!), а тъйзи Вамеш[ъ] Г[о]с[по]д[ьст]ва-ми да сокотит[ь] на мене, а еже вамѫ да не смѣет[ь] үзѧти. А где нѣст[ь] продадена, түзи да си и не погледат[ь]. [А] кто ли бы посрамотил[ъ] сый хрісовоул[ъ] Г[о]с[по]д[ьст]ва-ми таковый имат[ь] прїѧти великω злω и ωргїѫ ωт[ъ]. Г[о]с[по]д[ьст]ва-ми, како и невѣрник[ъ] сїемү хрїсовүлү Г[о]с[по]д[ьст]-вами. Іω. Мирча, вωевода, милостїѧ божїеѧ господар[ь].











53. Перемишльський воєвода Фебрун свідчить, що владика Афанасій продав два дворища у Бишковичах панові Яшкові Iспрувському


1 січня 1391 р.


Текст опублікований А. Кримським в «Укр. грам.», стор. 420ζ; О. Соболевським; С. Пташицьким у «Палеограф. снимках», № 26; В. Розовим в «Южнор. гр.», «Укр. гр.», № 24, стор. 44 — 45.

Приклади з грамоти зустрічаються в таких мовознавчих дослідженнях: «Словник»; О. Мельничук, «Слов. мовозн.», т. II; О. Шахматов, А. Кримський, «Нариси»; А. Кримський, «Укр. грам.»; І. Свєнціцький, «Нариси»; С. Бевзенко, «Нариси», «З істор. коментар.», «Істор. морф.»; Ф. Медведєв, «Укр. гр.», «Нариси», «Труди»; С. Самійленко, УМШ, 1956, № 6; Л. Гумецька, «Мовознавство» № 10, та ін.

Подається за виданням В. Розова. Фотокопію зроблено з літографічного знімка з публікації О. Соболевського, С. Пташицького.


Во имѧ 1 ωц̃а 2 и сн̃а и ст̃го дх̃а. Аминь, А се знаменито будь 3. и свѣдочно всѣмъ добрымъ людемъ 4 што на тотъ листъ оузоздрѧть. А се ӕ Фебрунъ воѥвода перемышльскии. познавамъ то нашимъ листъ 5. доброю волею своѥю. и добрымъ оумышлѣнъѥмъ своѥмъ. пришодъши. пере 6 наше обличьѥ. и передъ землѧны. Фанасии вл̃дка перемышльскии и 7 своѥми крылошаны. Продалъ ѥсть оу бышковичихъ. два дворища 8 пану ӕшкови испрувъскому. на вѣки. за. і̃. 9 гривенъ широкихъ грошии, а тако вл̃дка продалъ ѥсть. ӕко самъ держалъ. и 10 землею и сѣножатьми и с лугомъ, и з болонъѥмь. и со всѣми оужитки што му прислуша оу бышкувъскуи граници. и оуздалъ ѥсть влд̃ка перед нами. пану ӕшкови испрувъскому. та дво-/107/рища. на вѣки. и дѣтемь гего. воленъ продати. воленъ замѣнити, воленъ кому ω(т)дати 11. А при томъ были земляне исвѣдъци. панъ ходько быбельскии, панъ адамъ орецкии, панъ михалъ оугринъ ваповецкии, пань васко шепѣчичь, мичко боркови(ч), костько судъӕ перемышльскии. инѣхъ добрыхъ людии землѧнъ много было при томъ. а к тому листови. печать нашю завѣсили ѥсмы, на потвержѣнъѥ тѣмъ словомъ. А писана грамота. по бж̃ьюмъ нарожѣнъѣ. ≠а 12, лѣ(т) 13. и, т̃ 14, лѣ(т) 13, и ч̃ 15, лѣ(т) и первоѥ лѣ(т) 13, а писанъ листъ. на ст̃го васильӕ̇ дн̃ь оу перемышли. на новоѥ лѣ(т) 16 оу вѣки. χχ




[Див. фотокопію грамоти на стор. 107]



Різночитання


А. Кримський, «Укр. грам.»: 1 ѧ передається через я, надрядкові знаки відсутні; 2 О[ть]ца; 3 Розділові знаки не відбивають правопису оригіналу; 4 людьмъ; 5 лист[ом]ъ; 6 пере[дъ]; 7 и[с]; 8 дворищи; 9 — 10; 10 и[з]; 11 отдати; 12 — 1000; 13 лѣт; 14 — 300; 15 — 90; 16 лѣто.











54. Литовські князі ручаються за Гридка Костянтиновича князю Скиргайлові


1392 р.


Текст опублікований в «Актах ЮЗР», 1863, т. I, № 2, стор. 2; І. Срезневським у «Подлиннике»; В. Розовим в «Южнор. гр.», «Укр. гр.», № 25, стор. 46 — 47.

Описана І. Срезневським у «Др. п. р. п. и яз.», 1882, стовп. 270.

У тексті немає вказівки на рік чи дату написання. З приводу дати і місця див.: Є. Карський, «Белоруссы», стор. 360; Ф. Леонтович, «Очерк», стор. 398. Подається за виданням В. Розова.

Приклади з грамоти зустрічаються у таких мовознавчих дослідженнях: «Словник»; С. Бевзенко, «Істор. морф.», «Нариси»; Ф. Медведєв, «Наркси»; О. Мельничук, «Слов. мовозн.»; Л. Коломієць, «О фразеол. соч.»; Л. Гумецька, «Перв. прийм.», «Мовознавство», № 10, та ін.

Копія грамоти зберігається в Ленінградському відділенні архіву АН СРСР, ф. 216, оп. 1, № 39, арк. 188.


Поручили(с) 1. кнѧ(з) велико(м) скирьгаи̏лу 2. за гридка за костѧнтинови(ч) 3. вынѧли 4 єго на свои ру(к). за побѣгь и за все лихоє. первыи̋ поручни(к) кнѧ(з) михаи̋ло євнутеви(ч). кнѧ(з) василии̏ михаи̏лови(ч). кнѧ(з) иванъ городецькиѝ. бра(т) ѥго кнѧ(з) юрьи. левъ плакси(ч) левъ васильєвъ сн̃ъ. ру(с)нъ плакси(ч). кнѧ(з) фєдоръ. миркли. бра(т) єго дмитрии̏ 5. ли(пѧ)та бра(т)ша. кнѧ(з) юрьи кожюшно ива(н) ру(с)нови(ч). ω̋сипъ дѧдѧ исаи̏ соколникъ. дани(л) висовидови(ч). ω̋зарьѧ мишютинъ. мелешко степанъ. зазъба 6. кгастовтъ. кердути. крукьждо. сурьѧтъ. федоръ весна. федоръ ω̏сташкови(ч) рикаи̏ло. ω̏хрѣмъ 7. братьѧ ѥго терешко. ω̏ндрюшко. никонъ василеи̏. дмитриєви(ч) 8. монивидъ. кои̏ликикови(ч)и. ω̏ндрѣи̏ 9 митковъ. пасыно(к). матфѣи̋ оусови(ч). семеникъ. кнѧ(з) 10 михаи̏ловъ. ω̏нципоръ 11 с 12 брато(м). /109/





Різночитання


«Акты ЮЗР»: 1 Титли розкриті без застережень; 2 Надрядкові знаки відсутні; 3 Константиновича; 4 ѧ передається через я; 5 Дмитрій; 6 Засыба; 7 Охремъ; 8 Дмитріевичь; 9 Ондрей; 10 княжь; 11 Михайловъ сынъ Онципоръ; 12 съ.











55. Роман Мушат, молдавський господар, дарує своєму слузі витязю Іванишу три села на р. Сереті


30 березня 1392 р.


Текст опублікований Б. Хашдеу в «Archivia», стор. 18; М. Костакеску в «Documentele», стор. 7 — 8; в «Documente», стор. 431 (фотокопія); в «Ист. Молд.», 1951, стор. 93 (фотокопія), звідки передруковуеться і в цьому виданні.

Згадується В. Сенкевичем в праці «О влиянии», стор. 8, 21; О. Яцимирським в «Молд. гр.», стор. 177, та ін.

Приклади з грамоти використані в «Словнику».


Велики. Велики самодєржѧвнъи мл(с)ти бж̃и гн̃ъ іω̏ романъ воевода обладаѧ землею молдавьскою ω(т) плонины до морѧ далъ есмъ ис моимъ сынъми олексанъдро и богданъ. слузѣ нашему иванышю витѧзю за его вѣрную службу г̃ села на серетѣ. ему оурукъ со оусѣмъ доходомъ. оу вѣки и дѣтемъ его и оучатомъ (!) его и праоунучатомъ его и пращирѧтомъ его со оусѣмъ правомъ иселомъ чюрсач̃въцы и владимровъци и букуровци. а хотарь имъ нижни ω(т) марашевъци валъ што поперекъ полѧ до серета та на ту сторону серета оу нижнимъ коньцы полѧны могыла а ω(т)толѧ простѣ чересъ лугъ оу криницы могила. а ω(т)толѧ простѣ оу буковину могила а ω(т)толѧ по краи буковины горѣ шѣшербовьского хотарѧ оу лугъ могыла ω(т)толѧ къ теплици (?) ту та могила а ω(т)толѧ к серету середъ полѧ могила. а ω(т)толѧ... серета горѣ... до буковины кде вышелъ путь ω(т)толѧ к рѣци (?) пашъноу (?). полѧ. а ω(т)толѧ по краи буковины дѣломъ доловъ до сяну то слоузѣ (?). Тамъ все а коли на то вѣра моѧ и моихъ сыно(!) вѣра. вѣра жюпана юги жюркевича. вѣра жюпана стецькова. и со братиѧми его вѣра братоулова нѧтедулова. вѣра пана станиславова. вѣра пана драгоева. вѣра аньдриѧшева и пана жюржева. вѣра пана драгуша вѣтѧзева. вѣра стравича. вѣра пана оуладова пана гидевова пана грозина вѣра пана костина вѣра оришева вѣра оусѣхъ боѧръ мо... молдавьскихъ а на крѣпость тому и на памѧть велѣлъ есмо нашю печать великую привѣсити штобы непорушена то николиже до вѣка. писанъ листъ оу лѣто шестотисѧчное полно ф̈ сотъ мѣ(с)цѧ марта оу л̃ де(н) нашемь городѣ оу романа воеводы /110/











56. Великий литовський князь Вітовт розподіляє озеро Ісет між віленським єпископом і князями гедройськими


1392 — 1429 рр.


Текст опублікований в «Актах ЗР», 1846, т. I, № 16, стор. 28; Я. Головацьким у «Памятниках», 1865, № 19, стор. 198 — 199, 1867, № 19, стор. 18 — 19; в «Белорус. арх.», ч. II, стор. 14.

У грамоті немає дати її написання. В «Актах ЗР» з уваги на те, що 7-й індикт за часів Вітовта припадає на 1399, 1414 і 1429 рр., надруковано цю грамоту під 1399 — 1429 рр. Я. Головацький відносить її написання до 1392 — 1429 рр. Ця дата прийнята і в нашому виданні. І. Срезневський («Др. п. р. п. и яз.», 1863, стор. 131, 1882, стовп. 288) описав цю грамоту під 1399 р.

Подається за виданням Я. Головацького.

За свідченням Я. Головацького, оригінал зберігався в Архіві Віленського капітулу.


Мы великии̑ кн̃зь Витовтъ даємъ 1 вѣдомо сею нш̃ою грамотою, што спиралисѧ Кгедрои̑тьскии кнѧзи с биск̃помъ оу 2 Виленьскимъ ώ ώзеро ώ Исето. И мы имъ роздѣлили на полы 3 тое ώзеро, бискү̇пови 4 таѧ половина што къ Лынкгменомъ, а Кгедройтьскимъ дрү́гаѧ половина. А пс̃анъ оу Троцехъ, ноӕбрӕ Кѯ̃ индиктъ ѯ̃.





Різночитання


«Акты ЗР»: 1 Розділові знаки не збігаються з нашим виданням; 2 оу пропущене; 3 наполы; 4 бискупови.











57. Вітовт, великий князь литовський, дарує Бедриху селшца Сволочигачі та Верх Болванця в Смотрицькій волості


1392 — 1429 рр.


Текст опублікований в «Актах ЗР», 1846, т. I, № 22, стор. 32; Я. Головацьким у «Памятниках», 1865, № 17, стор. 197 — 198, 1867, № 17, стор. 17 — 18; у «Протоколах», стор. 132; А. Кримським в «Укр. грам.», стор. 534; О. Соболевським, С. Пташицьким у «Палеограф. снимках», № 19; В. Розовим в «Южнор. гр.», «Укр. гр.», № 61, стор. 111 — 113; В. Русанівським в «Укр. гр.», стор. 36.

У грамоті не вказано року її написання. В «Актах ЗР» опубліковано цю грамоту під 1414 — 1429 рр. Я. Головацький датує — «після 1392 р.», В. Розов, О. Соболевський, С. Пташицький та В. Русанівський — під 1429 р.

Подається за виданням В. Розова.

Фотокопію зроблено з літографічного знімка публікації О. Соболевського, С. Пташицького.

Приклади з грамоти зустрічаються в «Укр. грам.» А. Кримського.

Копія зберігається в Ленінградському відділенні архіву АН СРСР, ф. 216, оп. 1, № 328, арк. 26.


Мы̇ великии̑ кн̃зь 1 витовтъ 2. дали. є̇смо 3—4 сюю нашу грамоту̇ бедриху. што держить ω(т) 5 насъ двѣ селици. ὠдно 6 сволочигачи. а другоє•̑ верхъ болванцѧ 7 оу смотрицкои̋ волости. на тыи̇ двѣ селищи. записали є̇смо є̇му. Сею̇̀ нашею̇ грамотою̓. шестьдесѧть копъ. подольскими полугрошники. коли жь /111/ быхомъ хотѣли тыи̇ двѣ Селищи любо сами оузѧти оу него и̑ли кому приволили быхомъ выкупити. и̓ тогды и̑мѣє̇мъ 8 дати є̇му за тыи̑ двѣ селищи шестьдесѧть копъ. тую. подольскими полугрошники. по тоѝ личбѣ какъ оу подольи̑ и̑деть а̀ писана оу турєѝску в володимерьскомъ θевралѧ оу а̃ дн̃ь и̇ндикта оу ѯ̃.




[Див. фотокопію грамоти на стор. 111]



Різночитання


Я. Головацький, «Памятники»: 2 Розділові знаки не збігаються з оригіналом; 7 Волванцѧ; 8 имѣємо.

«Акты ЗР»: 1 Титли розкриті без застережень; 2 Розділові знаки не збігаються з оригіналом; 3 Надрядкові знаки відсутні; 4 є передається через е; 7 ѧ передається через я; 8 имѣемо.

А. Кримський, «Укр. грам.»: 1 кн(я)зь; 2 Розділові знаки не збігаються з оригіналом; 3 Надрядкові знаки відсутні; 5 от(ъ); 6 одно; 7 ѧ передається через я. /112/












58. Ярлик хана Золотої Орди Тохтамиша до польського короля про підтвердження миру між ними


20 травня 1393 р.


Текст опублікований М. Оболенським в «Ярлыке» та «Сборнике», стор. 25 — 27; В. Розовим в «Южнор. гр.», «Укр. гр.», № 26, стор. 47 — 49.

Описана В. Межовим у «Русск. истор. библ.», № 8 і 9; І. Срезневським у «Др. п. р. п. и яз.», 1882, стовп. 166 — 167; М. Карамзіним в «Истории», т. IV, прим. 191. Окремі міркування про цю грамоту див. також: «Северная Пчела», 1842, № 172; «Библиотека для чтения», 1851, т. 106, стор. 1 — 5; «Современник», 1850, т. 24, стор. 18 — 23; О. Малиновський, «Ярлык», стор. 3, та ін.; в «Зап. Од. общ.», т. I, стор. 337 — 340; в «Актах АЭ», стор. 345.

Приклади з грамоти зустрічаються в таких мовознавчих дослідженнях: Л. Гумецька, «Словотв. присл.», «Функції», «Втор. спол.», «Втор. прийм.», «Перв. прийм.», «Словотв. сист. числ.», «Мовознавство», № 10; Л. Коломієць, «О фразеол. соч.»; І. Керницький, «Із спостережень»; «Словник»; С. Бевзенко, «З істор. коментар.», «Нариси», «Істор. морф.»; О. Зарудняк, «Наук. зап.», «Пригл. управление»; І. Нелюбова, «Конструкции»; Ф. Медведєв, «Укр. гр.», «Нариси», «Труди»; Я. Спринчак, УМШ, 1956, № 5; С. Самійленко, УМШ, 1958, № 2, 1955, № 6, 1956, № 6; Д. Шелудько, «Німецькі елем.»; О. Мельничук, «Слов. мовозн.», та ін.

Подається за виданням В. Розова.


Слово Тактамышєво. къ Королеви. Польскому. Вѣдомо даємъ. нашему бра(т) 1. ажь 2 єсмь 3 сѣлъ. на столѣ вєликого. цр̃ства. коли єсмь 3 пєрвое сѣлъ на цр̃ьскомъ 4 столѣ. тогда єсмь. послальбылъ квамъ Асана и̏ 8 Котлубугу. вамъ дати вѣданиє. и̏ наши посли нашли ва(с) 5 под городомъ под Троки стоѧчи 6. вы па(к) 7 послали є єсте кнамъ посла вашєго. Литвина. на и̏мѧ Невои̏ста. Оу другомъ пакъ 9 лѣтѣ. стала межи на(с) замѧтнѧ 10. нашь плємєньни(к) 11 Бекбула(т)ъ 12 ѝ Хо(ч)жа 13 Мєдинъ оучинилсѧ намъ ворогъ. и̏ оуста(ли) на на(с) 16. и̏ ѣще к тымъ. Бекгичь. и Турдучакъ. Берди. Давыдъ Тикнѧ. головниѝ. мои̏. были слуги. и̏ тии̏ стали намъ ворогъ. и̏ оу мене служачє. и̏ почали коромолити на мене. послалисѧ. ω̏дного на и̏мѧ. Идикгиѧ /113/ до Аксакъ Темирѧ. на мене ли(хо)го 17 мыслѧчє. По тыхъ посланию. по Идикгиєву посольству. вышолъ на мене Аксакъ-Темирь. Желѣзнаѧ нога. ω(т) 18 Чорного Пѣска. Тогда Аксакъ. пришолъ. такъ таи̏но на насъ. аже не было намъ никакоѣ вѣсти̏ а ни слова. алижь о(у)зрѣли 19 єсмо єго оу нашои̏ державѣ мы па(к) 20 поспѣли єсмо и̏спрѧтати 21 всєѣ силы нашєѣ. толко што ωколо 22 на(с) 23 нашь дворъ. єсть и̏ с тыми стали єсмо противъ того Аксака. Тъи̏ и̏сный Бекбулатъ. нашь ворогъ. насъ выдалъ и̏ побѣглъ ω(т) 18 насъ. Коли тои̏ лихии̏ Бекбула(т) 24. побѣглъ тогда вси люди всѧ рать. на бѣгъ привернулисѧ. То дѣло потолѣ 25 стало. Бъ̃ насъ пожаловалъ ω̏пѧ(т) 26. наши неприѧтели вор(о)зи 27. далъ намъ всихъ оу наши руки. Мы и̏хъ сказнили 28. такъ. што ω̏пѧтъ 29 не будуть намъ пакостити. Нынѣ послалъ єсмь к вамъ. слуги наши. Асана и̏ Тулу ω̏чжю 30. то повѣдати вамъ нашему брату. абы то вѣдали вы + што(а) 31 межи твоєѣ землѣ. суть кнѧ(ж)ниѧ 32 волости. давали выходъ Бѣлои̏ ω̏рдѣ. то намъ наше даи̏те а што будеть вашеѣ державы под нами. а мы за то не стои̏мъ вамъ. и̏щите своєго а мы вамъ дамо. А и̏ ѣще што было межи насъ какъ здавна 33. гостемъ путь чистъ. и̏ вашимъ и̏ нашимъ торговцемъ. безъ прии̏мъ без пакости. всѧкому чл̃вку. и̏ чорнымъ людемъ промъслъ. На то все послали єсмо. сеи̏ нашь ѧрлыкъ. и̏ с нашею печатью золотою. абы то крѣпко было. А тои̏ ѧрлыкъ писано 34 оу ω̏рдѣ на оустьи̏ Дону. курѧчего лѣта. а мѣсѧцѧ. и̏речипа. ❙ Какъ ω̏тц̃ь 35 нашь 36 какъ ω̏ц̃и 37 ваши. были заω̏дно 38. послы сылали межи собою. а мы такоже хочемъ с вами быти. Аже будеть 39 ва(м) 40 надобѣ помочь на кого на ворога вашего. ѧзъ самъ єсмь готовъ за того тобѣ на помочь всею моєю силою. а толко вѣсть намъ даи̏те. А коли па(к) 20 потомъ коли намъ бы надобѣ вы намъ таковиже будте.





Різночитання


М. Оболенський, «Ярлык». 1 бра; 2 ажъ; 3 есмъ; 4 цръскомъ; 5 ва; 6 ѧ передається через я; 7 вы па; 7а послание; 8 Надрядкові знаки у тексті не відображені; 9 такъ; 10 на замятня; 11 племеньни; 12 Бекбулатъ; 13 Хожа; 15 оуста на на.; 17 лиго; 18 о; 19 озрѣли; 20 па; 21 испрятати; 22 около; 23 на; 24 Бекбула; 25 потомъ; 26 опя; 27 ворзи; 28 казнили; 29 опятъ; 30 Очжю; 31 вы + што; 32 княния; 33 давна; 34 писанъ; 35 отцъ; 36 нашъ; 37 оци; 38 заодно; 39 будетъ; 40 ва.












59. Федір Любартович, сіверський князь, присягає на вірність польському королю Владиславу і королеві Ядвізі


23 травня 1393 р.


Текст опублікований в «Arch. Sang.», т. I, № 15, стор. 14; в «Актах ЮЗР», 1865, т. II, № 66, стор. 103 — 104; у «Русск. истор. библ.», т. II, № 16, стовп. 15; А. Кримським в «Укр. грам.», стор. 506; О. Соболевським, С. Пташицьким у «Палеограф. снимках», № 11; В. Розовим в «Южнор. гр.», «Укр. гр.», № 27, стор. 50 — 51; в «Дополнениях», № CCXII (латинською мовою). /114/ /115/

Описана І. Срезневським в «Др. п. р. п. и яз.», 1882, стовп. 276.

Оригінал зберігається у B. Cz., D. p., №241.

Приклади з грамоти зустрічаються в таких мовознавчих дослідженнях: С. Бевзенко, «Нариси», «Доповіді та повідомлення»; Ф. Медведєв, «Нариси», «Укр. гр.», «Труди»; І. Нелюбова, «Конструкции»; М. Антошин, «Закарп. гр.»; Л. Гумецька, «Перв. прийм.», «Словотв. сист. числ.»; О. Зарудняк, «Пригл. управление», «Наук. зап.»; С. Самійленко, УМШ, 1955, № 6, 1956, № 6, та ін.

Подається за виданням В. Розова.

Для фотокопії використано літографічний знімок у публікації О. Соболевського, С. Пташицького.


Мы кнѧ(з) 1. федоръ. любортови(ч) 2. знаємо. чинимъ. симъ. нашимъ. листомъ. кто коли. на нь 3. возри(т) 4. ӥли 5 пакъ. оуслыши(т) 6. аже г(с)дрь 7. нашь. король. пол(с)кии̋. литовскии̇̀. и́̀ ру(с)кии̇̀ 8. и̏ныхъ 9 земль. г(с)дрь 7. нашь. милыи̏. бра(т) 10. ӥ єго кролеваѧ. бь̃є 11. мл̃сти. ѧдвига. жѧловали мѧ. и̏ дали ми. землю. до своєи̑ воли. на ӥмѧ сѣверскую 12. со всѣ. городми 13. со всѣми. оужитки. про то 14. слюбую. и̋ слюбили єсмо 15. нашему. г(с)дрю. кролю. влодиславу. преже. написаному. и́̀ єго кролевоӥ. ѧдвизѣ 16. и̏ єго. дѣтемъ. и̇̀хъ 17 намѣсткомъ. служити. вѣрну 18 быти. и́̀ послушну с тымъ. со всѣмъ. чи мѧ жѧловали 19. а противу ӥмъ никды. не быти. ни ωднымъ. веремѧнемъ. бозо лс̃ти 20. и̇́ без 21 хитрости. и̇̀ на крѣпость. сему. нашему 22. листу. нашю. печѧть. привѣсили єсмо 15. оу вислици 23. под лѣты. розт̃ва 24. хв̃а 25 ....... тисѧ(ч) 26 ....... т̃ ...... ч̃ ...... г̃ ...... лѣта. _ _




[Див. фотокопію грамоти на стор. 114]



Різночитання


«Arch. Sang.»: 1 кнӕзь, ѧ передається через ӕ, крапки між словами відсутні; 2 Любортович; 3 нань; 5 Надрядкових знаків немає; 6 оуслышит; 8 польский, литовский и русский; 10 брат; 14 прото; 17 [и] ихъ; 19 чим мӕ жӕловали; 20 во золсти; 24 роз[ес]тва; 25 Х[рис]т[о]ва.

«Акты ЮЗР»: 1 князь, ѧ передається через я, крапки між словами відсутні; 2 Любортовичъ; 3 нань; 4 возрить; 5 Надрядкових знаків немає; 6 услишитъ; 7 Розкриття титлів не відзначено; 8 Польскій, Литовскій и Рускій; 9 и иныхъ; 10 братъ; 11 Божьей; 12 Сѣверную; 13 всѣ(ми) городами; 14 просто; 15 есьмо; 16 Ядвигѣ; 18 вѣчну; 19 чи(мъ) мя жяловали; 20 безо льсти; 21 безъ; 22 нашому; 23 Вислицы; 24 Роздества; 25 Христова; 26 тисячъ, далі ідуть арабські цифри.

А. Кримський, «Укр. грам.»: 1 княз[ь], ѧ передається через я, крапки між словами відсутні; 2 Любортович; 5 Надрядкових знаків немає; 6 услышит; 8 Полскии, Литовскии и Рускии; 10 брат; 24 Розтва; 26 тисяч, далі ідуть арабські цифри.

«Русск. истор. библ.»: 1 князь, ѧ передається через я; 2 Любортовичь; 4 возрить; 5 Надрядкові знаки не передаються; 6 оуслышить; 7 Розкриття титлів не відзначено; 8 Польский, Литовский. и Русский; 9 и иныхъ; 10 братъ; 13 всѣ(ми) городми; 14 прото; 19 чи(мъ) мя жяловали; 20 безо льсти; 23 Вислицы; 24 роздества; 25 Христова; 26 тисѧч. /116/











60. Свідчення пана Гнівоша про відділення Волчка від родини Лоєвичів із поділом майна


1393 р.


Текст опублікований в «Актах ЮЗР», 1863, т. I, № 3, стор. 2; Я. Головацьким у «Памятниках», 1865, № 11, стор. 193, 1867, № 11, стор. 13; П. Житецьким в «Очерке», стор. 356, та в «Унив. изв.», 1875, № 12, стор. 60; О. Смирновим у «Сборнике», № 72, стор. 72; у «Собрании актов», № 91, стор. 119; А. Кримським в «Укр. грам.», стор. 420η, О. Соболевським, С. Пташицьким у «Палеограф. снимках», № 27; М. Дурново в «Хрестоматии», стор. 45; В. Розовим в «Южнор. гр.», «Укр. гр.», № 28, стор. 51 — 52.

Копія, зроблена Д. Зубрицышм, зберігається в архіві Ленінградського відділення Інституту історії АН СРСР — колекція Д. Зубрицького, 57, од. зб. 3, під заголовком: «Раздельнаѧ Волчка Ходькова Лоѣвича и пани Ходьковой на двдину и села въ волости теребовельской». Рукописна копія XIX ст. зберігається в Ленінградському відділенні архіву АН СРСР, ф. 216, оп. 1, № 39, арк. 216, оригінал — у Ossolineum, Diplomata I. O., №7.

Грамота описана І. Срезневським у «Др. п. р. п. и яз.», 1882, стовп. 276. Див. також: Е. Калужняцький, «Кирилл. письмо», стор. 8; «Протоколы», стор. 212.

Приклади з грамоти зустрічаються у таких мовознавчих дослідженнях: Є. Тимченко, «Курс»; П. Бузук, «Нарис іст.»; І. Свенціцький, «Нариси»; О. Шахматов, А. Кримський, «Нариси»; А. Кримський, «Укр. грам.»; О. Соболевський, «Очерки», «Лекции»; Я. Спринчак, «Очерк» та ВЯ, 1956, № 6; «Словник»; І. Василенко, «Истор. грам. р. я.»; Ф. Медведєв, «Укр. гр.», «Нариси»; С. Бевзенко, «Нариси», «Істор. морф.»; Л. Гумецька, «Перв. прийм.», «Словотв. сист. числ.», «Функції», «Мовознавство», № 10; О. Зарудняк, «Пригл. управление», та ін.

Подається за виданням В. Розова.

Для фотокопії використано літографічний знімок з публікації О. Соболевського, С. Пташицького.


А се знаменито будь 1. и свѣдочно всѣмъ добрымъ што на тотъ листъ оузоздрѧть 2. оже 3 мы панъ гнѣвошь староста рускоѣ земли то познавами 4 нашимъ листомъ. а 5 пришодъши предъ наше обличьѥ 6. и передъ землѧны. панъ волъчко пана ходьковъ. сыновець. лоѥвича 7. ис 8 пани ходьковою женою. и сь ѥѣ̈ 9 дѣтьми. и зѧтемь ѥѣ 10 клюсомъ и. поѥдналисѧ 12. о 13 села вшитка. о 13 дѣлницю. ω(т)дѣлили 14 волъчка ω(т) 15 себе. дали ѥму село оу теребовльскии 16 волости новоселъцѣ. и 17 шисть кобылъ 18. и 19 стада. а жеребець. а два хресты серебнаӕ 20. а поѥдналисѧ 12 на вѣки 21.оже 22 волъчкови. не починати одѣлъ 23 николи. А 24 при томъ 25 были исвѣдъци 26. панъ ходько быбелъскии 27. панъ васко кузмичь 28. панъ пашко мазувшанинъ. ивашко 29 данъслави(ч) 30. рекънолтъ 31. костько 33 судьӕ.33 перемышльскии 34. и много было добрыхъ при томъ 26. а писанъ листъ оу вышни. по бж̃ьюмъ 35 нарожѣнъѣ̇. ≠а̃. лѣ(т) 36. и. т̃. лѣ(т) 36. и. ч̃. лѣ(т) 36. и. г̃. лѣ(т) 36.





Різночитання


«Раздельнаѧ̇»: 3 а се, надрядкові знаки не відбиті; 7 лоѥвичь; 8 и с; 11 илюсомъ; 14 отдѣлили; 15 от; 22 ожѣ; 23 о дѣлъ; 24 а; 29 и вашко; 30 данославъ; 31 рекъполтъ; 32 Костко; 35 б[о]жѣимъ; 36 лѣтъ.

А. Кримський, «Укр. грам.»: 1 Розділові знаки не збігаються з оригіналом; 2 ѧ передається через я; 3 а се, надрядкові знаки не відбиті; 7 Лоєвича; 14 отдѣлили; 15 от[ъ]; 17 а; 19 и[с]; 33 судъя; 36 лѣт. /117/

О. Смирнов, «.Сборник»: 1 Розділові знаки не відповідають оригіналу; 2 ѧ передається через я; 3 а се, надрядкові знаки не відбиті; 8 и съ; 10 ѥѥ; 15 отъ; 16 Теребовльский; 18 кобилъ; 19 и[зъ]; 22 ожъ; 26 и свѣдци; 27 Быбельский; 29 и Вашко; 30 Данъславичь; 36 лѣтъ.

М. Дурново, «Хрестоматия»: 3 ...є; 5 а пропущене; 9 ѥѣ; 12 поѥднали сѧ; 13 о̑; 22 о̑же; 23 о̑ дѣлъ; 25 притомъ; 34 перемышльский.

Я. Головацький, «Памятники»: 1 Розділові знаки не збігаються з розділовими знаками оригіналу; 3 а се, надрядкові знаки не відбиті; 6 обличые; 8 и съ; 14 отдѣлили; 15 отъ; 16 Теребовльский; 17 а; 19 и[зъ]; 20 серебнаѧ; 22 ожь; 23 о̑ дѣлъ; 26 и свѣдци; 27 Быбельский; 29 и Вашко; 36 лѣтъ.

«Унив. изв.»: 1 Розділові знаки не збігаються з розділовими знаками оригіналу; 2 ѧ передається через я; 3 а се, надрядкові знаки не відбиті; 8 и съ; 10 ѥѥ; 14 отдѣлили; 15 отъ; 16 Теребовльский; 17 а; 19 и [зъ]; 22 ожь; 23 о дѣлъ; 26 и свѣдци; 27 Быбельский; 29 И Вашко; 30 Данъславичь; 36 летъ.

«Акты ЮЗР»: 1 Розділові знаки не збігаються з розділовими знаками оригіналу; 2 ѧ передається через я; 3 А се, надрядкові знаки не відбиті; 4 познаваемы; 7 Лоевичь; 8 и съ; 11 Илюсомъ; 12 поеднали; 14 отдѣлили; 15 отъ; 16 Теребовльской; 17 а; 21 навѣки; 22 ожь; 23 о дѣлъ; 26 и свѣдци; 27 Выбельскій; 28 Кузьмичь; 30 Данъславъ; 32 Костко; 34 Перемышльскій; 36 лѣтъ.

П. Житецький, «Очерк»: 2 ѧ передається через я; 3 а се, розділові знаки не збігаються з оригіналом; 8 и съ; 10 ѥѥ; 13 о; 14 отдѣлити; 15 отъ; 19 и[зъ]; 20 серебная; 22 ожь; 23 о дѣлъ; 26 и свѣдци; 27 Быбельский; 29 и Вашко; 33 судья. /118/




[Див. фотокопію грамоти на стор. 117]




Див: грамоти 1-20, грамоти 21-40, грамоти 61-85












Попередня     Головна     Наступна                 Шрифт


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.