Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


Попередня     Головна     Наступна





ПРИМІТКИ


Твори Василя Ґренджі-Донського, вміщені в цій книзі, йшли до читача надто важко. Щоденник, яким він так дорожив і прагнув його якомога швидше видрукувати, уперше побачив світ у своєму завершеному вигляді лише через 48 років після написання. А "Мої спогади", роботу над "рукописом яких було практично закінчено у 1959 році, вперше за рукописом видрукувані лише 1990 року.

В Україні обидва твори виходять уперше, хоча в останні роки щедро використовувалися як історичне джерело вченими, переказувалися і цитувалися журналістами. Видрукувано ж досі тільки окремі уривки та фрагменти.



ЩАСТЯ І ГОРЕ КАРПАТСЬКОЇ УКРАЇНИ. Щоденник. Публікацію уривків першої частини твору автор розпочав у 1939 році на шпальтах щоденної газети Карпатської України "Нова Свобода" під заголовком "З великих днів народим Карпатської України". Від 11 січня по 14 березня тут було видрукувано 22 подачі "Уривків з денника" — під таким підзаголовком вони виходили: у 5 числі газети від 11 січня — події 7—10 жовтня 1938 р.; у ч. 25 від 5 лютого — події 13—16.10.1938 р.; у ч. 28 від 9 лютого — події 17—23.10.1938 р.; у ч. 29 від 10 лютого — події 24—26.10.1938 р.; у ч. 30 від 11 лютого — події 27—28.10.1938 р.; у ч. 31 від 12 лютого — події 29—30.10.1938 р.; у ч. 35 від 17 лютого —події 31.10—1.11.1938 р.; у ч. 36 від 18 лютого — події 2.11.1938 р.; у ч. 38 від 21 лютого — події 3.11.1938 р.; у ч. 40 від 23 лютого — події 4.11.1938 р.; у ч. 41 від 24 лютого — події 5.11.1938 р.; у ч. 43 від 26 лютого — продовження подій 5.11.1938 р.; у ч. 45 від 1 березня — події 6.11.1938 р.; у ч. 46 від 2 березня — події 7.11.1938 р.; у ч. 47 від 3 березня — події 8.11.1938 р.; у ч. 49 від 5 березня — події 8—9.11.1938 р.; у ч. 50 від 7 березня — події 9.11.1938 р.; у ч. 51 від 8 березня — події 10.11.1938 р.; у ч. 52 від 9 березня — події 11.11.1938 р.; у ч. 54 від 11 березня — події 14.11.1938 р.; у ч. 55 від 12 березня — події 15.11.1938 р. Остання, 22 подача сторінок щоденника, з’явилася у 56 числі газети 14 березня під гул кулеметів й вибухи гранат чеської армади в Хусті, яка розправилася з Карпатською Січчю, та шикування дивізій угорської армії на кордонах Карпатської України, які за день розпочали її окупацію.

Восени та взимку 1939—1940 рр. з клаптиків паперу, переданих з тюрми та концтаборів на волю і зібраних з усіх усюд, автор упорядковував другу частину щоденника. На циклографі, придбаному у Братиславі, окремі її частини друкував у формі бюлетня й розсилав редакціям газет та журналів, їх охоче використовувала галицька та американська україномовна преса. "Одна з львівських газет, — згадував пізніше В. Ґренджа-Донський, — вже й почала була друкувати мій денник".

У 1940 році письменник підготував був також машинописний варіант твору під назвою "Мадярські звірства" у перекладі словацькою мовою, але знайомі-словаки, які обіцяли видати його окремою книгою, обіцянки не дотримали, про дальшу долю даного рукопису на сьогодні нема ніяких відомостей.

Першу публікацію твору за рукописом автора в повному обсязі здійснила в США його дочка Зірка Ґренджа-Донська Данилюк у восьмому томі дванадцятитомника "Твори Василя Ґренджі-Донського" (Вашінгтон, 1987. — 487 с.) за літературною редакцією професора, д-ра Василя Лева. Тексту щоденника тут передує присвята полеглим борцям за незалежність Карпатської України упорядниці, дочки автора (с. V), вступні зауваження відділу видавництва Карпатського Союзу у Вашінґтоні "Від видавництва" (с. VII—VIII) та передмова професора політичної економії Дрексел університету Петра Стерча, вміщена після шмуцтитулу першої частини щоденника (с. 5—16).

Після смерті автора один примірник першої частини готованого до друку машинописного оригіналу рукопису, за яким подані тексти і у вашингтонському виданні, стараннями Степана Гостиняка придбав для своїх фондів від вдови письменника у Братиславі Музей української культури у Свиднику. Усвідомлюючи суспільну вагу твору в часах проголошення незалежності й початків розбудови державності України, а також недоступність вашингтонського видання ширшому українському читачеві Словаччини, Степан Гостиняк здійснив публікацію цієї частини твору у Пряшеві з власною передмовою "Державотворчі намагання закарпатських українців у "Щоденнику" Василя Ґренджі-Донського", подавши й резюме вступної статті словацькою, російською та німецькою мовами (Василь Ґренджа-Донський. Щастя і горе Карпатської України. Часть перша. З великих днів Карпатської України // Науковий збірник Музею української культури у Свиднику. — № 19. — Пряшів: СПВ ВУЛ, 1994. — С. 398 — 527). Текст щоденника тут ідентичний з його першою частиною у вашингтонському виданні.

У нашій книзі тексти друкуються за виданням восьмого тому вашингтонського дванадцятитомника без будь-яких втручань у мову автора за винятком окремих правописних правок типу: соціяльний — соціальний, балькон — балкон, кольосальний — колосальний, в останнє — востаннє, написань закінчень у родовому відмінку іменників (Ужгороду — Ужгорода, балькону — балкона), послідовно унормовано пунктуацію.



МОЇ СПОГАДИ. Спонукою до написання твору послужили неодноразові прохання літературознавців Олекси Мишанича та Михайла Мольнара написати якомога детальнішу автобіографію. Машинописний авторський оригінал рукопису (155 с.) був завершений у 1959 р. Коли автор вирішив видрукувати твір, у нього був лише один примірник рукопису, а пряшівське видавництво вимагало два, так у процесі передруку і певного доопрацювання з’явився рукопис, датований 1966 роком (170 с. машинопису), який однак не став книгою — закінчився період хрущовської відлиги й почалася брежнєвська доба закручування гайок, що відбилася не лише на ідеологічних установках в Радянському Союзі, але й у всьому тодішньому соціалістичному таборі, видрукувати твір, у якому в позитиві подано творення Карпатської України було абсолютно неможливо. Однак наприкінці 60-х років окремі уривки "Моїх спогадів" вдалося видрукувати у газеті українців Словаччини "Нове життя" (1968. — 26 жовтня, 16 листопада, 14 грудня). У 1986 р. один примірник рукопису, датованого 1966-им роком, придбав від дружини письменника Марії Ґренджі-Донської у Братиславі для музею Степан Гостиняк і почав готувати його до друку. Коли це стало можливим, видрукував твір у Науковому збірнику Музею української культури в Свиднику зі своєю передмовою "Василь Ґренджа-Донський: Мої спогади" (1990. — № 15. Т. 2. — С. 333—421).

У нашій книзі подаємо твір за цим виданням із повним збереженням авторського тексту, за винятком подібних, як у щоденнику "Щастя і горе Карпатської України", правок правописного характеру.

Цей, а скоріше інший варіант рукопису спогадів, про який йшлося вище, бо при порівнянні з публікацією Степана Гостиняка виразно прослідковуються незначні текстуальні розбіжності, окремі доповнення, як і скорочення, вперше опублікувала дочка письменника Зірка Ґренджа-Донська Данилюк як значну частину твору під назвою "Спогади" у книзі: Твори Василя Ґренджі-Донського. — Т. X. — Спогади. Листи [до дочки]. — Вашінґтон: Видання Карпатського Союзу, 1988. — С. 1—354. Тут власне спогади автора значно доповнено іншими автобіографічними матеріалами, зокрема підготованими автором для Михайла Мольнара, автобіографією вміщеною у харківському виданні збірки "Тернові квіти полонин" (1928), щоденниковими записами автора 1931—1937-го та 40-х років, уривками з його листів та листів до нього, інтерв’ю з автором, спогадами його близьких і рідних та коментарями й спогадами упорядниці. Твір чітко хронологізовано, і він охоплює весь життєвий шлях письменника аж до останнього його подиху. Тому авторський текст власне спогадів подано фрагментами, але з послідовними посиланнями на них упорядника та відповідним шрифтовим виділенням. Твір щедро проілюстровано документами та фотознімками. У стислому вступі до "Спогадів" дочка письменника зазначила: "Моя мета — подати тут про нього (батька — Д.Ф.) такий образ, якого про нього ще ніхто не подав і правдоподібно ніколи і не міг би подати", — і поставленої перед собою мети вона досягла.


Дмитро ФЕДАКА








Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.