Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


Попередня     Головна     Наступна





4. ШВЕЙКА ВИГАНЯЮТЬ З БОЖЕВІЛЬНІ


Описуючи пізніше своє перебування в божевільні, Швейк розсипався в похвалах:

— Справді, не знаю, чого тим божевільним не до шмиги, що їх там тримають. Там же дозволяють качатися голяка по підлозі, вити, як шакал, казитись і кусати людей. Зробив би ти таке десь на вулиці, люди б дивом дивувалися, а в божевільні це як плюнути. Там така воля, про яку й соціалістам ніколи не снилося. Кожен може видати себе і за господа бога, і за діву Марію, і за папу римського, і за короля англійського, і за найяснішого цісаря або за святого Вацлава. Правда, той, що вдавав із себе Вацлава, був весь час зв’язаний і лежав голяком в одиночці. Був там і такий, що репетував, ніби він архієпископ. Той нічого іншого не знав, тільки обжирався і дещо, вибачте, робив, що римується зі словом «обжирався», але ніхто там цього не соромився. А один навіть видавав себе за святого Кирила і Мефодія, щоб одержувати по дві порції. Один пан був вагітний. Він кожнісінького запрошував на хрестини. Багато там було шахістів, політиків, рибалок і скаутів, колекціонерів поштових марок, фотографів-аматорів. Один потрапив туди через якісь старі горщики, що їх він називав урнами. Іншого весь час тримали в гамівній сорочці, щоб він не міг вирахувати, коли настане кінець світу. Я зустрівся там і з кількома професорами. Один усе ходив слідом за мною і переконував, що цигани походять з Крконошів, а другий доводив, що всередині земної кулі є ще одна куля, набагато більша, ніж та, котра зверху. Кожен міг там молоти язиком про все, що йому заманеться, немов у парламенті. Одного разу почали розповідати казки та й побилися, коли з якоюсь принцесою трапилася велика біда. Найбільш бешкетував один пан, що видавав себе за шістнадцятий том наукової енциклопедії Отто і в кожного просив, щоб його розгорнули і знайшли слово «картонажна швачка», бо інакше йому каюк. Втихомирився лише тоді, коли на нього вдягли гамівну сорочку. Цим він дуже пишався, бо, мовляв, потрапив у палітурний прес, і просив, щоб його модно обрізали. Взагалі жилося там як у раю. Можете собі галасувати, верещати, співати, ридати, мекати, стогнати, плигати, молитися, перекидатися, лазити рачки, стрибати на одній нозі, бігати кружка, танцювати, тупцювати, сидіти цілими днями навпочіпки і дряпатися на стіни. Ніхто до вас не підійте і не скаже: «Цього не можна робити, це, пане, непристойно, як вам не сором, ви ж таки культурна людина». Однак, ніде правди діти, були там і зовсім тихі божевільні. Наприклад, там сидів один учений винахідник, то він весь час колупав у носі й лише раз на день промовляв: «Я щойно винайшов електрику». Та що тут розводитись: було там дуже добре, і ті кілька днів, які я пробув у божевільні, — найкращі хвилини мого життя.




І справді, вже те, як Швейка зустріли в божевільні, куди його привезли на дослідження з крайового карного суду, перевершувало всі його сподівання. Насамперед Швейка роздягли догола, потім дали якийсь халат і повели купатися, по-дружньому вхопивши під пахви, причому один із санітарів розважав його якимись єврейськими анекдотами. У ванній занурили його спочатку в теплу воду, а потім витягли й поставили під холодний душ. Це з ним зробили тричі, а потім спитали, як це йому подобається. Швейк відповів, що тут навіть краще, ніж у лазні біля Карлового мосту, й що він взагалі дуже любить купатися. «А якщо обріжете мені нігті й пострижете, то мені нічого не бракуватиме для повного щастя», — додав Швейк, приємно всміхаючись.

І в цьому пішли йому назустріч. Потім його ретельно обтерли губкою, загорнули в простирадло, віднесли до першого відділення і, поклавши на ліжко, вкрили ковдрою та попросили заснути.

Швейк ще й тепер захоплено згадує про це:

— Уявіть собі, мене несли, в повному розумінні цього слова несли, і я почував себе на сьомому небі.

І справді, Швейк заснув сном праведника. Незабаром його збудили й запронували кухоль молока з булочкою. Булочка була вже порізана на маленькі шматочки, і поки один із санітарів тримав Швейка за обидві руки, другий вмочав шматочки булки в молоко і годував його, як годують галушками гуску. Після цього Швейка взяли під руки й відвели до вбиральні, де попросили задовольнити велику й малу фізіологічні потреби. І про цю чудесну хвилину Швейк оповідає з захопленням. Я не буду повторювати його розповіді про те, що саме з ним робили потім. Наведу лише такі Швейкові слова: «Один із них при цьому тримав мене в обіймах». Потім його привели назад, поклали до ліжка і знову попросили заснути. Коли ж він заснув, то його збудили і відвели в лікарський кабінет, де Швейк, стоячи зовсім голий перед лікарями, пригадав перший день славних часів рекрутчини, і мимохіть з його уст зірвалося:

— Tauglich! 1


1 Годний! (Нім.)


— Що ви сказали? — спитав один з лікарів. — Зробіть п’ять кроків уперед і п’ять назад.

Швейк зробив десять.

— Я ж вам сказав, — зауважив лікар, — зробити п’ять.

— Мені зайвих кількох кроків не шкода, — сказав Швейк.

Потім лікарі запропонували Швейкові сісти на стілець, і один із них, постукавши його по колінах, сказав другому, що рефлекси зовсім нормальні, але той покрутив головою і сам почав стукати Швейка по коліні, тоді як перший піднімав Швейкові повіки й заглядав у зіниці. Після цього вони відійшли від стола і перекинулися кількома латинськими словами.

— Слухайте, ви вмієте співати? — спитав один з лікарів. — Чи не заспівали б ви нам якоїсь пісні?

— Чом би ні, панове, — відповів Швейк. — Хоч у мене, правда, немає ні голосу, ані музичного слуху, але для вас я спробую заспівати, якщо вже так хочете розважитися. — І Швейк почав:


Що за постать таємнича

При столі сидить і мріє?

Глянь, сльоза в очах яскріє,

Зрошує поблідлі щоки.


— Далі не знаю, — проказав Швейк, — коли хочете, то я заспіваю такої:


Ой як тужно біля серця,

Що підносить груди кволі.

Тільки мука, тільки болі,

Тільки серце в далеч рветься.


— І цієї до кінця не вмію, — зітхнув Швейк. — Знаю ще першу строфу з гімну «Де моя батьківщина», а потім «Ой маршал Віндішгрец і всі генерали вранці до схід сонця війну розпочали» і ще кілька національних пісеньок, як, наприклад, «Боже, цісаря храни нам», «Як ми йшли у Яромір» і «Тисячу раз вітаємо тебе...». Лікарі перезирнулися, і один з них запитав Швейка:

— Чи досліджували вже коли-небудь ваш психічний стан?

— На військовій службі, — урочисто і гордо відповів Швейк. — Мене, панове, лікарі офіційно визнали за вродженого ідіота.

Мені здається, що ви симулянт, — розкричався на Швейка другий лікар.

— Ніякий я не симулянт, панове, — боронився Швейк. — Я найсправжнісінький ідіот, можете перевірити це в канцелярії дев’яносто першого полку в Чеських Будейовицях або в управлінні запасних в Карліні.

Старший лікар безнадійно махнув рукою і, показуючи на Швейка, сказав санітарам:

— Поверніть цьому чоловікові одяг і передайте його до третього відділення в першому коридорі, а потім один з вас хай повернеться і віднесе всі його документи до канцелярії. Та скажіть, аби там довго не длялися, щоб ми його якнайшвидше здихались.

Лікарі ще раз кинули вбивчий погляд на Швейка, який шанобливо задкував до дверей і чемно кланявся. На запитання одного із санітарів, що це за дурощі, він відповів:

— Я ж не одягнений, зовсім голий, і не хочу тим панам показувати нічого такого, що б дало їм привід подумати, буцімто я нечемний або грубіян.

Відколи санітари дістали наказ повернути Швейкові його одяг, вони більше вже про нього не піклувались, а звеліли одягатись, і один з них відвів його до третього відділення.

Поки в канцелярії оформляли документи про виписку з божевільні, Швейк мав нагоду протягом кількох днів робити свої глибокі спостереження. Розчаровані лікарі встановили діагноз, що він «недоумкуватий симулянт».

Оскільки Швейка виписали перед обідом, виник невеликий скандал.

Швейк заявив, що коли вже когось і випихають з божевільні, то не мають права випихати без обіду.

Скандальну сцену припинив викликаний швейцаром поліцай, який відвів Швейка до поліційного комісаріату на Сальмовій вулиці.











Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.