Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[Генсьорський А. І. Галицько-Волинський літопис (лексичнi, фразеологiчнi та стилiстичнi особливостi) . — К., 1961. — С. 3-8.]

Попередня     Головна     Наступна





ВСТУП


При дослідженні мови пам’ятки типу літописного зводу треба враховувати, що вона відбиває мовні засоби не одного освіченого носія мови певної епохи, а цілого ряду таких носіїв, часто досить далеких і за епохою, і за соціальним станом, і за ідеологією, і за нахилами до жанрових стилів, і, нарешті, за місцем походження, а то навіть і за етносом. Це пов’язане насамперед з різними редакторами, кожен з яких, продовжуючи працю свого попередника, вносив у його мову деякі свої мовні особливості, в основному зберігаючи мовні засоби попередника. Крім того, це пов’язане з мовними засобами різних, часом досить далеких і за епохою і за місцем походження, окремих літописів чи зводів або окремих повістей, сказань і т. д., якими користувалися ці редактори. Використовуючи літописний матеріал і додаючи дещо своє, вони знаходили в загальному потрібну для них готову вже лексику і фразеологію. Нарешті, це пов’язане з мовними засобами чималого числа монастирських або княжих канцелярських чи похідних записувачів окремих подій, які дали основний матеріал і для місцевих літописів і для редакторів. Ці записувачі, особливо князівські урядовці, яким доручалась ця справа, звичайно, могли бути або духовними, або світськими особами і могли походити з різних місцевостей. Це були люди з найрізноманітнішим ступенем освіченості, з різними мовними особливостями і засобами. Укладач місцевого літопису чи редактор, опрацьовуючи матеріал цих записувачів, не намагався, що цілком зрозуміло при подібній праці, вносити великі зміни в мовні засоби ма-/4/теріалу, внаслідок чого частини літопису чи літописного зводу містили в собі всі мовні риси колективного авторства, яке охоплювало цілу епоху, а в територіально-діалектному відношенні — іноді величезні простори Русі. Саме цим пояснюється велике багатство лексики, фразеології, синонімічних нюансів і стилістичних відмін таких пам’яток, в яких майже кожна велика стаття має в собі окремі мовні риси, окрему стилістику, що було б неможливо при одноособовій творчості.







* * *


Галицько-Волинський літопис з 1201 до 1292 р. як звід характеризується усіма тими особливостями, про які тільки що йшлося. Докладний аналіз пам’ятки показує, що протягом другої половини XIII та початку XIV ст. над укладанням літопису працювало не менше п’яти редакторів. Найголовніші докази цього такі:

1. Галицько-волинські вістки у Длугоша 1, з яких деякі, навіть у скороченому латинському перекладі, за фразеологією дуже близькі до відповідних вісток нашого літопису, закінчуються вісткою про епідемію на Русі і в Польщі після походу Телебуги. Цю саму вістку знаходимо і в Галицько-Волинському літописі (Іпатіївський список, 1284 р.). Характерно, що вістка про перемогу Кондрата над Лешком, яка йде після неї (1285), закінчується фразою, що вказує на кінець зводу: «И тако возвратися [Кондрат] во свояси c честью великою, хваля и славя в тройци отца и сына и святаго духа и во вся вЂки, агіосъ» («и во вся...» — з Хлєбниковського списку). Отже, на 1285 р. закінчилась одна з редакцій Галицько-Волинського літопису. Продовження літопису — це вже праця іншого редактора.

2. Академік А. С. Орлов 2 переконливо довів, що один з редакторів Галицько-Волинського літопису користувався окремим галицько-волинським збірником половини XIII ст. з компілятивним хронографом, що вміщав у собі Малалу, Амартола, Йосифа Флавія, «Александрію».



1 Див. Ioannis Dlugossi, Historiae Polonicae libri XII. Cura et impensis Alexandri Przezdziecki, t. II, Cracoviae MD CCCLXXIII.

2 A. С. Орлов, K вопросу об Ипатьевской летописи, «Известия отделения русского языка и словесности АН СССР», т. 31, 1926. /5/



Крім того, були там, мабуть, тлумачний апокаліпсис, «Пчела» та дещо інше. Отже, явні лексичні і стилістичні запозичення з цього збірника (особливо з Малали, Амартола, «Александрії») обриваються на 1265 р. (поява комети), після чого вже слідів їх більше не знаходимо. В наступних роках після короткої вістки про заворушення серед татар (1266) подається велика розповідь про галицько (волинсько)-литовські відносини.

Отже, саме після 1265 або 1266 р. (за Іпатіївським списком) припинилася праця редактора, що користувався галицько-волинським збірником.

3. Відомості Воскресенського літопису про події в Галицько-Волинській державі закінчуються описом походу Батия (зруйнування галицько-волинських міст, в тому числі й Галича). Описом цього ж походу закінчуються подібні відомості у Татіщева 3.



3 Див. В. H. Татищев, История российская, ч. І — IV (зокрема ч. III), М., 1768 — 1784.



I Воскресенський літопис і Татіщев безпосередньо або посередньо мали якийсь літопис, в якому були описані події Галицько-Волинського князівства і який, судячи по всьому, закінчився описом походу Батия (1239 — 1240). Проте це не був один з попередників досліджуваного нами Галицько-Волинського літопису, хоч Галицько-Волинський літопис і містить у собі багато запозичень з цього літопису. Наприклад, опис походу Батия на Київ і далі на захід в Галицько-Волинському літописі слово в слово збігається з Воскресенським літописом і майже так само з записками Татіщева. Тут не пропущено навіть такого побічного епізоду, як облога Козельська на далекій Калужчині, чим напевно не поцікавився б з власної ініціативи галицький редактор, якого, як правило, не цікавлять події, що безпосередньо не стосуються справ Галицько-Волинського князівства. Проте цьому літописові була вже відома початкова редакція Галицько-Волинського літопису. Про це свідчить аналіз деяких місць у Татіщева (чернігівський похід Данила, 1234), а головне опис битви на Калці. Майже дослівно він повторений за Галицько-Волинським літописом у Воскресенському літописі й у Татіщева без пропуску такого характерного для першої частини Галицько-Волинського літопису уславлення молодого Данила, а також з відо-/6/мостями про те, що Данило після смерті Мстислава Німого, яка наступила значно пізніше, одержав його волость.

Певні дані дають підстави твердити, що ця початкова редакція закінчилася на 1234 р., за Іпатіївським списком.

4. Починаючи від 1261 р. події в Галицько-Волинському літописі розгортаються не навколо Данила та його синів, як було до цього часу, а навколо молодшої лінії Романовичів: Василька та Володимира Васильковича. Змінюється вже настанова літопису. Помітно намагання висунути на перший план Волинь, її династію та її політику. Ставлення літописця до Льва Даниловича занадто вороже, і тільки де-не-де в пій частині пробивається більш тепле ставлення до подій у Галицькому князівстві (наприклад, закінчення опису облоги Львова Телебугою та наведення таких виключно галицьких подій, як відібрання Переворська від Польщі та смерть сина Юрія Львовича). Ці місця лишились від зводу 1285 р., який починаючи саме від 1261 р. зазнав ґрунтовної переробки і продовження на Волині ще до того часу, поки весь Галицько-Волинський літопис набрав того вигляду, в якому дійшов до нас. Вороже ставлення до Льва і взагалі до старшої лінії Романовичів вдається прослідкувати до половини 1289 р. Далі таке ставлення змінюється, і вже, наприклад, в 1290 р. Лев славиться як «думний» (мудрий) і хоробрий князь.

Слід гадати, що саме на 1289 р. закінчилася переробка волинського редактора. Таким чином, для Галицько-Волинського літопису можна встановити такі редакції: 1) редакція до 1234 р. (включно); 2) редакція до 1265 — 1266 рр. (включно); 3) редакція до 1285 р. (включно); 4) редакція до 1289 р. (включно): 5) остаточна редакція до 1292 р.

Крім того, можна легко виділити, ймовірно, окремо написану, так би мовити, вступну повість про дитячі роки Данила (до 1210 р. включно, за Іпатіївським списком).

За змістом Галицько-Волинський літопис охоплює події, які стосуються Галича, Холма, Володимира, Пінська, тобто виявляє обробку його редакторами літописних записок, які складалися при князівських дворах чи /7/ монастирях саме цих місцевостей. Виразно виділяється як окремо використаний твір «Похвала Володимиру Васильковичу», праця невідомого автора, який наслідує стилем та подекуди і змістом «Похвалу Кагану Володимиру» митрополита Іларіона XI ст.4

Досліджуючи мову Галицько-Волинського літопису, в розумінні мови його протографа, ми можемо спиратись тільки на той матеріал, в якому не відрізняються між собою існуючі списки. Зрозуміло, що повне відокремлення, наприклад, лексичного засобу, внесеного в Галицько-Волинський літопис кожним з редакторів, неможливо здійснити. Проте зразу впадає в очі різниця в лексиці та стилістиці двох частин літопису: а) частини від 1201 р. до 1260 р. включно та б) частини від 1261 р. до кінця. В їх основі лежить редакційна робота головним чином двох редакторів: редактора до 1265 р. і редактора до 1289 p.5

Літературна мова обох цих частин визначає два різні етапи її розвитку на землях Галичини — Волині, з яких перший етап (мова частини до 1261 р.) в кінці XIII ст. поступається місцем другому, де щораз виразніше проявляються слововживання і звороти широких народних мас, що пов’язане, безумовно, з певними соціальними явищами, які встигли скластися або наростали в цей період. Відзначимо, наприклад, хоч би зміцнення князівського сюзеренітету у зв’язку з підтримкою служилих людей і «молодих бояр» або посилення значення міщан внаслідок появи нової міщанської організації за німецьким зразком 6.



4 Точніше про редакції та редакторів Галицько-Волинського літопису див. А. І. Генсьорський, Галицько-Волинський літопис (процес складання; редакції і редактори), Вид-во АН УРСР, К., 1958.

5 Невелике продовження літопису після 1289 р. з лексичного і стилістичного боку тісно примикає до лексики та стилістики редакції до 1289 р., тому об’єднуємо його в нашому досліді з цією редакцією. Надалі будемо умовно, як це прийнято в літературі, називати частину літопису до 1261 р. галицькою частиною літопису або галицькою редакцією, а частину від 1261 р. — волинською частиною або волинською редакцією.

6 Пор. Б. Д. Греков, Крестьяне на Руси, М. — Л., 1946, стор. 338 — 341.



Відзначимо й такий фактор, як постійно зростаючі в XIII ст. польсько-галицько-волинські взаємини при /8/одночасному зменшенні контактів з Північною Руссю внаслідок татарського поневолення її.

Таким чином, для пояснення процесів, які визначили різницю в мові обох частин літопису, доводиться брати до уваги: 1) ступінь проникнення в літературну мову тогочасних живомовних, у тому числі й діалектних, елементів, доводячи їх живомовний чи діалектний характер відповідними за характером їх реліктами в сучасній українській мові; 2) одночасне випадання церковнослов’янських елементів; 3) вказівки польської мови, в якій можуть подекуди зберігатися ті характерні мовні (лексичні й інші) особливості, які зникли в українській мові, але в свій час, внаслідок мовних взаємовпливів за законами лінгвістичної географії, були спільними для руської і польської мов на суміжних територіях; 4) спосіб підбору мовного матеріалу з староруського запасу; 5) появу нових слів та нових значень в існуючих уже словах.












Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.