[Генсьорський А. І. Галицько-Волинський літопис (лексичнi, фразеологiчнi та стилiстичнi особливостi) . — К., 1961. — С. 9-50.]

Попередня     Головна     Наступна





Частина перша

ЛЕКСИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ



Розділ I

НАШАРУВАННЯ ЦЕРКОВНОСЛОВ’ЯНІЗМІВ


Характерна в цьому відношенні насамперед різниця, викликана нашаруванням церковнослов’янізмів в обох частинах Галицько-Волинського літопису.

Питання церковнослов’янізмів у східнослов’янських мовах належить до дуже важливих теоретичних проблем. Зіткнення церковнослов’янської мови з мовами східного слов’янства сприяло їх оформленню, збагачуванню структури східнослов’янських мов, які продовжували просуватися вперед і вдосконалюватись за внутрішніми законами свого розвитку. Виявляється це і в особливостях процесу засвоювання церковнослов’янізмів редакторами Галицько-Волинського літопису.

Говорячи про нашарування церковнослов’янізмів у вказаних частинах Галицько-Волинського літопису (в основному редакція до 1265 р. і редакція до 1289 р.), будемо мати на увазі лише ту лексику, яка своїм граматичним оформленням явно свідчить про запозичення з церковнослов’янської мови того часу. В даному аспекті привертає нашу увагу насамперед розміщення церковнослов’янських неповноголосних і східнослов’янських повноголосних слів в обох частинах літопису.





ПОВНОГОЛОСНІ І НЕПОВНОГОЛОСНІ СЛОВА В ГАЛИЦЬКІЙ ЧАСТИНІ ЛІТОПИСУ


Як правило, можна встановити, що в частині до 1260 р. включно переважають в основному неповноголосні форми слів. Повноголосних у порівнянні з загальною масою вжитих тут неповноголосних слів не-/10/ багато. В частині від 1261 р. в основному зустрічаються повноголосні слова, а неповноголосні є тут винятком. Так, наприклад, в галицькій частині (82 сторінки за виданням Археографічної комісії 1871 р.) знаходимо 541 випадок вживання неповноголосних слів і лише 169 повноголосних (не рахуючи назв осіб і слова король), тоді як у волинській частині (75 сторінок тексту) — лише 71 неповноголосне і 357 повноголосних (також не враховуючи особових назв і слова король). Таке співвідношення кількості повноголосних слів першої частини і кількості повноголосних другої частини можна було б віднести на рахунок пізніших переписувачів, тобто вважати, що в протографі в першій частині не було майже зовсім повноголосних слів, а в другій, навпаки, — неповноголосних. Проте, розглядаючи уважніше ці слова, бачимо, що в їх уживанні спостерігаються певні правила, які пов’язані або з самим предметом, або з жанром.

Розглянемо насамперед повноголосні слова першої частини літопису (галицька редакція). Тут можна встановити такі групи:



Слова, що вживаються виключно в повноголосній формі


1. Всі відповідні особові назви, наприклад:

Володимеръ — «Володимеръ умерлъ» (1201, 480/10); «Володимеръ же Кыевьскый собра вои» (1228, 502/52); «останьшуся Володимеру c Даниломъ» (1252, 513/24); «послалъ бяше Володимеръ Данилови помощь» (1235, 516/12); «ни Святославъ хоробры ни Володимеръ святый» (1254, 545/18) і т. д.1

Володиславъ — «Володиславъ же кормиличичь бЂжа во Угры» (1208, 484/27); «приде вЂсть Кыеву... отъ Володислава» (1251, 511/13); «и приеха къ нему Володиславъ» (1254, 545/23); «и пройде землю Володиславлю» (1254, 548/6) і т. д.

Воротиславъ — «и придоша же отъ него... Дьмянъ и Воротиславъ» (1208, 485/17).

Перенежько — «взъеха к нему... Перенежько» (1213, 491/18).



1 Сторінки і рядки подаємо за виданням: «Летопись по Ипатскому списку, изд. Археографической комиссией», СПб., 1871. /11/



Не потребують окремої уваги вживані тут, як і у всіх староруських пам’ятках, тільки в повноголосній формі такі власні імена, як Всеволодъ (483/10, 488/9, 519/3), Яволодъ (487/13, 488/17). Так само вживаються тільки в повноголосній формі прикметники-прізвиська, наприклад Святославъ Хоробрый: «не бЂ бо в землЂ РусцЂй первее, иже бЂ воевалъ землю Чешьску ни Святославъ хоробры, ни Володимеръ святый» (1254, 545/18), хоча постійно в цій частині літопису вживається як прикметник тільки неповноголосне храб[о]ръ: «храборъ бо бЂ, яко и туръ» (480/3); «бЂ бо храборъ» (497/20); «иногда же ему храбру сущю» (510/24); «Якоже иногда храбрии бЂаху» (553/21) і т. д.

2. Усі географічні назви (місцевостей, рік і т. д., в тому числі й місцевостей на чужих землях), наприклад:

Володимерь — «бЂжа в Володимерь» (1202, 481/12); «с бояры Володимерьскими» (1209, 487/8); «пришедшю ему Володимерю» (1231, 510/20); «Василко же сбирашеться во ВолодимерЂ» (1259, 557/4) і т. д.

Воротиславъ (місцевість у Польщі) — «и нЂколко селъ Воротиславьскыхъ заяше» (1229, 504/4).

Болоховъ, Болоховци — «потомъ же воевахуть... Болоховъ» (1257, 555/20); «и по немъ придоша... Болоховци» (555/27).

Вышегородъ (місто в Мазовії) — «и вдасть ему князь Болеславъ градъ Вышегородъ» (1240, 524/9).

Деревичь (місцевість) — «и поима грады ихъ; Деревичь, Губинъ» (1241, 526/24).

Деревна (річка) — «и гониша до рЂкы Деревное» (1231, 511/12).

Дорогычинъ — «и сняшася во ДорогычинЂ» (1251, 538/7); «прия... вЂнець в городЂ ДорогычинЂ» (1255, 549/3).

Дорогобужъ — «Ингваръ же посла сына... из... Дорогобужа» (1208, 485/22).

Звенигородъ — «и посадиша... Романа во ЗвенигородЂ» (1202, 481/11); «оттуду же приде король ко Звенигороду» (1226, 500/4).

Колодяжьно — «и приде к городу Колодяжьну» (1240, 523/8).

Новгородъ, Новъгородокъ — «поидоста к Новгороду» (1252, 542/4); «плениша всю землю Новгородьскую» /12/ (1253, 544/2); «Данилови же пошедшу на Новъгородокъ» (1255, 549/30) і т. д. Так само постійно Городокъ, Городенъ, Городескъ, Городець, хоч переважно зустрічаємо неповноголосні форми в слові градъ, а постійно неповноголосні в зменшених градокъ — градець. Наприклад: «во градъка Песочного» (520/32) і т. п.

Пересопница — «и отъ Пересопницы приде Мьстиславъ» (1208, 485/19); «бЂжавшю в Пересопницю» (1209, 487/14).

Середа (село в Сілезії) — «и приде ко мЂсту НемЂцкому именемь Середа» (1238, 522/2).

Солона (ріка в Угорщині) — «и сретоша и на рЂцЂ Солоной» (1240, 523/27).

Сухая Дорогва (урочище) — «и донынЂ стоить на Сухой Дорогви» (1213, 490/9).

БЂлобережье, БЂлобережцЂ — «и срете рать во БЂлобережьи» (1231, 511/11); «и... придоша БЂлобережцЂ» (1257, 555/27).

До цієї ж групи, ймовірно, належать зустрінуті тільки по одному разу:

Ворота Угорьскыи (перевал) — «гоняше и оли і до Санока Воротъ Угорьскихъ» (1231, 509/28), хоч звичайно в цій частині переважно врата, наприклад: «врата острожные» (485/14); «врата градныя» (493/17); «врата градьская» (504/19, 518/10).

пороги (дніпровські) — «и воидоша во ДнЂпръ и возведоша порогы» (1224, 496/4).

городище (місцевість, де було місто) — «потекши на градъ ЛитвЂ, ни вЂдЂша нишьто же токмо и головнЂ ти, псы течюще по городищу» (1258, 556/12).

3. Звичайно, як в усіх руських пам’ятках, повноголосне король і похідні:

«бЂ бо по смерти Романо†снимался король со ятровью» (1202, 480/30); «вда дшерь... за королевича» (1226, 499/27); «еже наречеться королевскый санъ» (1255, 548/19); «вЂнець королевства» (548/20) і т. д.

4. З грунтових назв:

берегъ — «на березЂ Днестра» (1229, 506/14); «и сташа по берегу ДнЂстра» (506/24); «и видЂ при березЂ гору красну» (1255, 549/29).

болото — «преидоша болота» (1251, 538/8); «и гнаша и черезъ болота» (1253, 543/22); «тоя же нощи ста на болотехъ» (1256, 553/23); «якоже наполнити болота /13/ Ятвяжьская полкомъ» (1256, 551/16). До цієї ж групи можна приєднати відоме в усіх руських пам’ятках тільки в повноголосній формі:

дорога — «внидоста... четырьми дорогами» (1245, 529/6); «а другия обаполы дорогы» (1256, 551/24).

5. З явищ природи і назв птахів:

оболокъ — «пришедшимъ орломъ и многимъ ворономъ яко оболоку велику» (1249, 532/29).

серенъ (польське szron, хорватське sren) — «падшу снегу и серену не могоша ити и воротишася на НурЂ» (1250, 537/7).

воронъ — «и пришедшимъ... многимъ ворономъ» (1249, 532/29).

6. З сільськогосподарських назв:

молоко — «пьеши ли чорное молоко наше питье, кобылий кумузъ» (1250, 536/11); «не обыкли пити молока, пий вино» (536/18); млеко зустрічається в цій частині тільки у вислові «до ссущихъ млека»: «и не пощадЂша отрочатъ до ссущихъ млека» (1237, 518/27, 1237, 520/14).

солома — «искахуть бо вои Ђздяще сЂмо и сЂмо дрЂва и соломы» (1254, 547/29). При цій групі можна також відзначити:

головня — «ни вЂдЂша нишьто же токмо головнЂ ти» (1258, 556/12); «Ляхомъ же... сулицами мечуще и головнями» (1251, 538/18).

хворостъ — «иныя же ис хвороста ведущу сЂцахуть я» (1256, 553/2).

7. З назв одежі і частин тіла:

воротъ — «скочиша на не въ воротъ» (1256, 562/22).

сорочька — «Ђдучю Доброславу во одиной сорочьцЂ» (1240, 525/28).

черевие (черевики) — «иніи же ис подъшевь выступаху акы из чер’вія» (1229, 508/4).

8. З військових назв:

шоломъ, шеломъ — «тогда Володимеръ Мономахъ пилъ золотомъ шоломомъ Донъ» (1201, 480/7); «Данилъ же возма на ся шеломъ» (1229, 505/2); «и сня собЂ шеломъ» (505/17); «шеломъ же ихъ яко солнцю восходящю» (1251, 540/7); «и нагрязе озеро труповъ и щитовъ и шеломовъ» (1258, 556/28).

перестрЂлъ (як міра військового значення) — «меташа бо каменемь полтора перестрЂла, а камень яко /14/ же можаху 4 мужи сильний подъяти» (1234, 515/3). Сюди ж належить пов’язаний з воєнними подіями і вживаний в руських пам’ятках тільки в повноголосній формі: колодникъ (полонений) — «и биша и до Сухое Дорогве и колодники изымаша» (1213, 490/6); «Левъ изоима колодникы» (1256, 553/7; так само: 535/3, 547/19, 557/26 і т. д.).

Крім вказаних груп, відзначимо як постійно повноголосні в мові редактора першої частини такі слова:

колоколъ — «и колоколы принесе ис Кыева» (1259, 559/19).

холопъ (невідоме церковнослов’янським пам’яткам) — «нынЂ сЂдить на колЂну и холопомъ называеться» (1250, 536/22).

Імовірний новотвір редактора: ворожьство (ворогування) — «бо за ворожьство з ними Литву заня» (1252, 541/16 — 17). Так само відоме в староруській літературі тільки з цієї пам’ятки: коромоловати — «Данилъ же дворечкого посла... на Костянтина Рязаньского... и владыцЂ Перемышльскому коромолующю ему съ нимъ» (1241, 527/26), хоча постійно в цій частині літопису зустрічається тільки іменник крамола (пор. 501/14, 508/13, 516/2).

перемолъвливати — «и не може разбити стЂны и начатъ перемолъвливати люде, они же... передашася» (1240, 523/9).

переводити (в значенні «дурити когось», напевно, взяте з народної мови; в такому значенні це слово відоме в староруському письменстві тільки з Галицько-Волинського літопису і саме з цієї частини) — «Данилови бо творящюся мир сотворити c ними, переводя ими, и Ђха в Ляхы по помочь» (1228, 503/5).

середний (в значенні «середній по величині») — «Василко бо бЂ возрастомъ середний, умомъ великъ» (1248, 551/14). Цікаво, що Малала, твором якого користувався автор редакції до 1265 р., має цей вислів у формі возърастомь срЂдний. Але з огляду на певне поширення цього вислову в народі можна вважати, що в автора першої частини він вживався тільки в руській повноголосній формі.

Далі прислівники й прийменники:

впередъ, напередъ — «Мьстиславъ же Мьстиславичь повелЂ впередъ перейти рЂку Калку» (1224, 496/28); /15/ «и приЂхаша Половци напередъ» (1249, 533/3); «Данилу же князю пошедшу напередъ» (1251, 538/28); «изъиди самъ напередъ» (1256, 551/22).

чересъ — «стрЂли Василко князь чересъ рЂку» (1245, 529/11); «а Кондратъ побЂже до Ляховъ чересъ нощь» (1235, 516/30).

Нарешті, можна припустити, що редактор першої частини вживав тільки в повноголосній формі такі прикметники, як: .

голодный, порочный (стінопробивний) — «Лвови же рекшу, яко вои твоя голодна есть и кони ихъ» (1260, 561/14); «дондеже устроить сосуды порочные» (1249, 532/11). Прикметник порочный вживається в руських пам’ятках тільки в повноголосній формі; щодо прикметника голодный, то хоча в даній частині літопису знаходимо тільки гладъ, проте в світській літописній літературі прикметникова форма гладный не вживалася. Нарешті, іменник:

соромъ (хоча постійно тільки срамота) — «а язъ пойду в Половци, мьстивъ сорома своего» (1213, 491/29); «прийми всю власть его за соромъ свой» (1225, 498/23). Не можна сказати щось певне про зустрінуті по одному разу слова:

волочити, норовъ — «и нагрязе озеро труповъ и щитовъ и шеломовъ, тозЂмьцЂ же велику корысть имаху волочаше я» (1258, 556/28); «княгини же вЂдущу норовъ его твердящеть и крестомъ и николи же не бысть на помощь ему» (1257, 554/19).

В сучасній російській мові слово норовъ збереглось у формі прав і норов (норовить); в українській — тільки у формі норов. Не виключена можливість, що тільки ця остання форма й була властива мові галицького редактора. Щодо слова волочити, то в даному випадку воно вжите з відтінком народного значення: «обдирати», «грабувати» _ і в цьому значенні могло вживатися автором галицької редакції тільки в цій повноголосній народній формі.

Те саме можна сказати про єдине теребити: «Данилъ и Василко посласта люди, онемъ же... теребящимъ лесы около града» (1229, 504/30). У сполученні з префіксом це слово вжито тільки один раз в неповноголосній формі потребити: «Вийде Филя... надЂяся объяти землю, потребити море» (1217, 492/6). /16/




Переважно повноголосні слова


Із слів, при вживанні яких переважає повноголосна форма, найрідше неповноголосні форми зустрічаються:

1. В групі лексем з воєнної практики:

сторожъ, сторожа (страж, сторожа, авангард) — «стрЂтоша и сторожьеве Татарьскыи, сторожемъ же бившемся c ними, и убьенъ бысть Иванъ ДмитрЂевичь» (1224, 496/24); «Ђха же самъ во сторожЂ» (496/30); «Володиславу же Ђхавшу во сторожЂ» (1251, 511/10); «совокупляющу ему около себе вои и не имЂющу сторожий» (1237, 519/8); «и послаша сторожЂ Литва» (1253, .543/21) і т. д.; але: «приЂхавше видиша стада ихъ, не 5Ђ бо стражь их у рЂки» (1249, 533/4).

порокъ (стінопробивне знаряддя) — «и порокы пометаша» (1239, 513/31); «Татаромъ же порокы градъ бьющимъ» (1237, 519/22); «постави же Баты пороки городу» (1240, 522/18); «вЂтру же тако бывшу яко порокомъ вЂргшу вЂтръ же обращаще камень на нЂ» (1259, 558/2, 523/8, 557/32) і т. д.; але: «пакы же мечющемъ... изломися пракъ ихъ» (1259, 558/4).

забороло — «аще Руская хоруговь станеть на забролЂхъ» (зам. заборолЂхъ — 1229, 505/9); «стоящимъ же мужемъ на заборолЂхъ» (1229, 505/3); але: «и бысть ранено мужь, стоящихъ на забралЂхъ 100 и 60» (1229, 504/22).

Вираз наворотити[ся] на бЂгъ — «наворотися дружина Данилова на бЂгъ» (1231, 513/2); «Данилъ же наворотися на бЂгъ» (1234, 535/25); «Всеволодъ не поможе имъ и навороти конь свой на бЂгъ» (1245, 530/1); «и наворотишася Угре на бЂгъ» (1249, 534/10); але: «Данилови же и Лвови однако належащима на нЂ... и пакы навратишася на бЂгъ» (1256, 552/17).

2. З інших:

воротитися — «а воротися, брате» (1201, 480/11); «воротися в Ляхы» (1211, 488/28); «король же воротися во Угры» (1231, 511/2); «а сама воротистася отъ БЂльска» (1253, 544/7, те саме: 513/30, 523/26 — 29, 535/5, 537/8, 551/9 і т. д.), але: «и пригнаша плЂнъ великъ й вратишася» (1229, 504/5); «оттуда же вратишася» (1252, 543/9); «побЂгоша и пакы не вратишася» (1256, 552/23).

перейти — «вся намъ посуху же ДнЂпръ перешед-/17/щимъ» (1224, 495/27); «и переидоша мостъ» (1229, 506/24); «и перейде ДнЂстръ» (1229, 508/2); «стояще... жда леду дондеже перешлЂ на нЂ» (1234, 514/10); «и перейде рЂку Одру» (1254, 548/5, те саме: 497/17, 19, 28 і т. д.), але: «на утрЂе же свЂтающю прЂидоша рЂку Пресну» (1229, 503/30); «оттуда c миромъ преидоша Кыеву» (1234, 515/5); «наутрЂя преидуть рЂку» (1254, 546/26, те саме: 538/8 і т. д.).

волость (в старому, удільному значенні) — «Черниговьскихъ бояръ не велЂхъ ти... приймати нъ дати волости Галичкимъ» (1240, 525/11); «оттуда еха Батыеви прося волости своее отъ него» (1245, 528/22); «мятежю же бывшу межи сильними людьми о честь и о волость герьцюкову... о землю Ракушьску и о землю Штырьску» (1254, 544/26); але «рекшимъ же всимъ княземь: «прийми всю власть [волость] его за соромъ свой», «онъ же за братолюбие не прия власти его» (1225, 498/23 — 24).

З поступовим занепадом удільного стану та зі зміцненням сюзеренітету неповноголосна форма власть приймає на себе дедалі більше значення «влада». Спочатку диференціація між первісним значенням «волость» і похідним «влада» ще іноді хитка, що знаходить свій вираз і в галицького редактора, наприклад: «аще Богъ ны есть предалъ и власть нашу... во руцЂ ваши... тобЂ кланяемся» (1245, 528/24 — слова князя Михайла Чернігівського до Батия). Тут у слові власть не маємо ще різкої диференціації значення «волость» і «влада». Та повне значення «влада» знаходимо вже в таких прикладах: «изыдоста слезными очима... не имЂюща власти княжения своего» (1236, 518/6); «слышавъ же Данилъ... яко... не хотять по воли его ходити и власть его иному предати» (1240, 526/1).

стеречи — «остависта же в Берестии Володимера... стеречи землЂ отъ Ятьвязь» (1229, 503/24); «Данилъ же посла ко брату си... стерези ВолодимЂра» (1254, 516/1); «Василко же князь осталъ бЂ стеречи земли» (1241, 526/21), але: «стрещи вратъ» (1249, 533/14); «стрежеть» (533/11).

Прийменник передъ — «Данила же возмя дядька передъ ся» (1202, 481/24); «избЂже передъ ними» (1213, 490/16); «приведоша е передъ Данила» (1235, 516/25); «Михаилъ бЂжа по сыну своемь передъ Татары» (1238, /18/ 521/4); «a Судиславъ не стерпЂ передъ ДЂмьяномъ» (1229, 506/6), але: «стоить же ти предъ бочными дверьми» (1259, 559/23).

Імовірно, голова (в прямому і переносному значенні) — «нашими бо головами одержати честь свою» (1251, 539/12); «ты еси король голова всимъ полкомъ» (1256/19); «и стоянье ихъ на четырехъ головахъ человЂцскихъ изваяно» (1259, 558/28); «высота же камени десяти лакотъ, c головами же и подножьками 12 лакотъ» (1259, 559/26), але: «и главу ему стялъ» (1208, 485/26); «а главу его сосЂкоша, трое чепи сняше золоты» (1213, 490/24); «от главы и до ногу его не бЂ на немь порока» (1224, 497/20).

Відзначимо, що неповноголосні форми слова голова зустрічаються у ранніх роках літопису, тоді як повноголосна форма — в пізніших роках цієї частини (редакції).




Повноголосні слова, вживання яких поступається перед вживанням неповноголосних слів


Ворогъ, врагъ — «приде в землю свою со честью и славою одолЂвъ ворогомъ своимъ» (1256, 553/26); «еха ко Волковыеску, ловя яти ворога своего Вышелка» (1260, 561/5), але: «Мирославъ и ДЂмьянъ рекоста: «яко предалъ Богъ врагы наша в руку наю» (1227, 502/20); «и рече имъ: «хочете ли быти вЂрни мнЂ да изыду на враги мое» (1231, 509/16); «аще не... приимеши крещения не одолЂеши врагу» (1252, 542/20).

Відзначимо, що повноголосна форма ворогъ зустрічається тільки у початкових роках цієї частини літопису. Постійно неповноголосними в цій частині є такі слова як вражда (481/30, 497/32, 514/23 і т. д.), вражба (541/16 і т. д.).

ворота, врата — «и бишася у воротъ Червенескихъ» (1205, 483/12); «приступившима же има ко воротомъ КалЂжьскымъ» (1229, 504/10); «бьющимся у воротъ Дорогычинскихъ» (1248, 531/7); «прибЂгшимъ же имъ к воротомъ и смятшимся» (1256, 552/19), але: «врата острожныи» (485/14); «врата градные» (499/7); «врата градская» (504/19); «на НЂмЂчьскыхъ вратахъ» (518/10); /19/ «убиша во вратЂхъ» (547/6, пор. ще 522/23, 533/14, 534/9 та ін.).

городъ (у значенні «укріплена місцевість», «місто і кріпость»), горожани, градъ, граждане, гражане — «Ляхо†поплЂниша городъ весь» (місто) (1204, 482/15); «и я его до города» (міста) (1227, 524/25); «и объеха Данилъ городъ» (місто) (1229, 506/25); «и прия землю Галичьскую и розда городы бояромъ» (міста) (1234, 514/7); «придоша на рЂку Одру к городу Козлии» (1254, 545/22); «бысть в печалЂ велицЂ зане не утвердилъ бЂ землЂ городы» (кріпостями, замками) (1250, 535/12); «самъ бо плЂняше землю Моравьскую и многы городы рассыпа» (кріпості) (1254, 545/11); «вежа же средЂ города [замка] высока, яко же бити c нея окресть града» (1259, 559/14, пор. ще 522/12, 534/19, 558/6), але: «вогнаша и в градъ Белзъ» (498/6); «не имать остатися градъ Галичь» (507/5); «одержа градъ свой Галичь» (508/9); «не хотЂша Ђхати ко граду» (546/18); «бЂ бо баба ходящи и купящи коръмлю потай въ градЂ ВяднЂ» (555/9); «остави же Коломана в Галичи и созда градъ [укріплення] на церкви пречистое Владычица» (493/3); «взиидоша ТатарЂ на стены и сЂдоша того дне и нощи. ГражанЂ же создаша другий градъ [укріплення] около святое Богородицы» (522/29) і т. д. Щодо горожани, то ця форма вживається дуже рідко, майже в поодиноких випадках, наприклад: «и возиидоша горожани на избыть стЂны» (1240, 522/25). Без порівняння частіше гражане: «и послаша ко гражданомъ» (486/7); «гражаномъ же ни камения смЂющимъ врещи» (504/31); «любяхуть же и гражане» (517/31); «гражанЂ же создану другий градъ» (522/29 та ін.).

Цікаво, що всі прикметники, утворені від лексеми городъ, в цій частині вживаються лише в неповноголосній формі: «изыйде дырею градною» (481/22); «Ляхове же врата одва угасиша градьская» (504/19); «о мужи градьскии» (517/52); «приятье градьское» (518/12); «сосуды ратные и градные» (532/5).

Так само тільки в неповноголосній формі вживаються усі слова, зменшені від городъ, причому ці слова завжди мають значення тільки «кріпость»: «како именуется мЂсто се? Они же рекоша: «Холмъ ему имя есть». И возлюбивъ мЂсто то и помысли да сожижеть на немъ градець малъ» (1259, 588/13); «Меньгуканови /20/ же пришедшу оглядать града Кыева, ставшу же ему по оной стране ДнЂпра во градъка [кріпості] Песочного» (1237, 520/32).

Той факт, що за наведеними тут зменшеними назвами зберігається виключно неповноголосна форма, причому з ними пов’язується тільки значення «кріпость» — «замок», дає підставу думати, що оскільки для означення взагалі міста як укріпленої місцевості редактор галицької частини застосовує однаково назву городъ або градъ, то для поняття кріпості — фортеці в його мові укладався скоріш неповноголосний термін градъ.

золото, злато — «и сапози зеленого хъза шити золотомъ» (1252, 541/6), але: «Судиславъ же во злато пременися, рекше много злата давъ избавися» (1209, 487/11 — 12); «и сабля златомъ украшена» (1252, 541/3); «послалъ бо бЂ злата много и сребра» (1252, 542/16); «о злеЂ зла! златомъ ослЂпи очи своя» (1252, 542/21); «прилЂпы отъ всехъ шаровъ и злата» (1259, 559/5). Подібно: золотый, златый — «тогда Володимеръ Мономахъ пилъ золотомъ шеломомъ Донъ» (1201, 480/7); «а главу его сосекоша, трое чепы сняше золоты» (1213, 490/24); але: «послалъ бо бЂ... сосудъ серебреный и златый» (1252, 542/15 — 16); «кожюхъ же оловира ГрЂцького и кружевы златыми плоскыми ошитъ» (1252, 541/5); «и выспръ же вЂрхъ украшенъ звЂздами златыми» (1259, 558/31).

Наведені приклади свідчать, що основною формою для галицької редакції була форма злато, златый. Форма золото зустрілась один раз, і вона могла бути занесена пізнішим редактором. Лексема золотый є у фразі, запозиченій редактором з пісні про «гудця» Ора (1201); другий приклад міг також бути внесений пізнішими редакторами. Характерно, що одиноке позлащенъ вжито також в неповноголосній формі: «створи же отъ древа красна точенъ и позлащенъ днЂ и внЂ» (1260, 560/11).

Те саме слід сказати і про лексеми молодый, младый. Повноголосна форма молодый зустрілась тільки один раз в пізніші роки цієї частини: «Оному же молоду сущу... запрети дворьскому не розпустити людей» (1256,552/8).

В усіх інших випадках младый: «бЂаста бо млада /21/ сущи» (1204, 482/29); «младъ сы показа мужьство свое» (1213, 491/12); «посласта Лва млада суща» (1245, 529/28, пор. ще: 486/27 — 30, 495/19, 22, 520/5, 551/11 та ін.). Також тільки неповноголосне (мабуть, новоутворене) младство — «младъства ради и буести не чюяше ранъ, бывшихъ на телесе его» (1224, 497/3).

полонъ, плЂнъ — «и поидоша ко Каменцю вземши полонъ великъ» (1234, 516/11); «узревше же... Василка, одшедша c полономъ» (1234, 516/2); «возвратистася вземша полону много» (1245, 529/13); «иде c полономъ Даниловымъ в Ригу» (1252, 542/10); «иде в горы лесныя и взя полонъ великъ» (1254, 542/31), але: «и прияша плЂнъ великъ и вратишася» (1229, 504/4); «и взя плЂнъ великъ воротися» (1211, 488/27); «возвратишаея приемше плЂнъ великъ» (1253, 544/5, пор, ще: 511/1, 530/15, 18, 358/11, 544/5, 546/25 та ін.).

Треба сказати, що у множині лише плены: «Василку же князю многы плены приемша стада коньска и кобыля» (1225, 498/11). Також тільки неповноголосне віддієслівне пленение (540/15).

полонити, плЂнити — «Руси бо бЂаху полонилЂ многу челядь и боярынЂ» (1229, 505/21), але: «Данилу же князю воевавщю c Ляхы землю Галичькую... и плЂни всю землю Бельзеськую» (1225, 498/11); «пустиша воеватъ и плЂнитъ» (1229, 504/3); «поидоша плЂнячи землю» (1234, 514/29); «и градъ нашъ плЂньше копиемь возмуть» (1237, 519/18); «наутрЂя же поидоша плЂняюще землю... и грады плЂняхуть» (1256, 553/10, 13, пор. ще: 539/15, 545/10 і т. д.).

З приводу лексем полонити, плЂнити можна відзначити, що в мовній системі першої частини літопису (галицька редакція) повноголосна форма полонити мала, мабуть, трохи інше семантичне забарвлення, ніж неповноголосна плЂнити. Якщо плЂнити означало спустошення та захоплення завойованого добра, то за виразом полонити закріплювалося тільки значення «полонити людей».

сторона, страна (в значенні «край», «околиця», «бік», «сторона») — «и приде к нему Романъ co всими Новогородцы... и со сее стороны [боку] приде Сомовитъ co Мазовшаны» (1256, 551/14); «вежа же среди города высока... свЂтящеся на всЂ стороны» [боки, сторони] /22/ (1259, 559/17), але: «приЂхавшимъ и Кияномъ и Смоляномъ инЂмъ страномъ» (перен. мешканці інших околиць — земель) (1224, 495/26); «да не будеть ему пристанъка... ни в кихъ же странахъ» (краях, землях) (1226, 499/15); «толико ходилъ на ины страны [краї], то кто можеть одержати отъ руку моею» (1229, 507/17); «Данилъ же хотяше изыти домови лЂсною страною» (околицею) (1234, 515/11); «и преидоша болота и наидоша на страну ихъ» (на землю ятвягів) (1251, 538/8). Подібне в значенні «околиця», «край» (515/7, 525/5, 536/21 та ін.). В значенні «бік», «сторона»: «но иде на. ину страну ДнЂстра» (1229, 506/11); «ставшу же ему на оной странЂ ДнЂпра во градъка ПЂсочного» (1237, 520/32).

З наведених прикладів виступає, здається, вже виразне намагання семантично розрізняти повноголосну і неповноголосну форми. Неповноголосна форма, зберігаючи спорадично значення «сторони», «боку», в загальному стабілізується в значенні «краю», «околиці». Повноголосна одержує тільки значення «боку», «сторони».

Відзначимо неповноголосність лексеми странникъ (виходець з інших країв): «мы же мужи изнемогшеи во градЂ семь, ци иного странницы есмы? но людье твои есмы» (1229, 505/6).

Наприкінці відзначимо ще єдине повноголосне боронити (перешкоджати, не дозволяти): «приде Лестько на Данила... бороня ему ити на помощь Мьстиславу» (1219, 492/29), при більш частому бранити: «Судиславъ же браняшеть ему, бЂ бо имЂашеть лесть во сердци своемъ» (1226, 500/22); «Данилови же и Василкови съЂхати бЂ co высокихъ горъ, и инии же браняху: «да быхомъ стали на горахъ» — браняху сохода» (1231, 511/27, 28) і єдині, возворотитися, наворотися (без на бЂгъ) — «умиришася, и Ляхо†возворотишася въспять» (1228, 503/15); «наворотившимся и зрящимъ на ся» (1249, 534/11), при постійних возвратитися, навратитися (пор. 586/2, 491/16, 539/6, 544/5 та ін.). Щодо повноголосного слова перестати, яке зустрілось у цій частині літопису один раз: «Яко же всее нощи клику не переста» (1249, 534/31), — то його неповноголосний відповідник в недоконаному виді престаяти є в редактора цієї частини улюбленим характерним словом. /23/



* * *


Закінчуючи огляд повноголосних лексем в частині Галицько-Волинського літопису 1201 — 1260 рр. (галицька редакція), можна зробити такі висновки: у словах, з якими редактор зустрічався майже щоденно в своєму «простому» руському оточенні (імена власні, назви одягу, сільськогосподарських речей, воєнного знаряддя), він вживає руську повноголосну форму. В цих випадках відбивається великий вплив живої народної мови на досить ще насичену церковнослов’янізмами письмову літературну мову автора. Відзначимо, проте, послідовність, з якою зберігає ця редакція неповноголосну форму деяких слів, у яких, з огляду на їх безумовне часте повторення в. руському середовищі автора, ми сподівались би скоріше повноголосної форми. Як на такі ми вказували вже вище на постійно неповноголосний прикметник храбрый, на майже завжди неповноголосні младый, златый, злато. Варто підкреслити, що в цій редакції вживаються тільки неповноголосними такі слова:

гласъ — «и воспи посолъ гласомъ великомъ» (1229, 507/12); «и не бЂ слышати оть гласа скипания телегъ его» (1240, 522/13); «силенъ гласъ ревуще в полку ихъ» (1249, 533/28); «кликоста великомъ гласомъ» (1256, 552/13).

гладъ — «бывшю же гладу велику» (1213, 491/19); «Дьянишъ и Судиславъ изнемогаху гладомъ въ градЂ» (1234, 514/9); «а мы зань терпимъ и гладомъ измираемъ» (1257, 555/8, 9, хоча голодний, пор. вище).

древо — «Данилъ Небра язви четырьми ранами, древо же вышибе копье из руку его» (1227, 502/3); «искахутъ бо вои... дрЂва и соломы, штобы приврещи граду» (1254, 547/29); «создана же сама древомъ тесанымъ» (1260, 559/16); «отъ древа красна точенъ» (1260, 560/11).

Постійно неповноголосне також храмъ в значенні «дім», «хороми»: «того же вЂчера створиша съвЂтъ, да... пожгуть вся внешняя храмы и ограды и гумна» (1254, 546/27); «ХрамЂ прекрасний» (1259, 559/18).

Нарешті, брань (битва) — «подобаеть воину устремившуся на брань или побЂду прияти или пастися» (1234, 515/16 і т. д.).

Щоправда, повноголосна староруська форма боронь давно вже диференціювалась семантично від лексеми /24/ брань, закріплюючись в значенні «оборона». Пор. в «Слові о полку Ігоревім»: «Яръ туре Всеволоде стоиши на борони, прыщещи на вои стрЂлами...»






ПОВНОГОЛОСНІ Й НЕПОВНОГОЛОСНІ СЛОВА У ВОЛИНСЬКІЙ ЧАСТИНІ ЛІТОПИСУ


Зовсім відмінне співвідношення (як про це ми вже говорили) повноголосних і неповноголосних лексем у другій (волинській) частині літопису, в якій головним чином знайшла свій вираз мовна система редактора 1289 р. Тут майже постійно спостерігається повноголосся: веремя (1262, 568/10, 1264, 569/25, 1268, 573/15 та ін.); городъ (1261, 562/29, 1281, 582/25, 1288, 601/11 та ін.); горожанинъ (1277, 579/26, 1288, 509/2 та ін., постійно); полонъ (1262, 565/26, 1282, 586/26 і т. д., постійно); перейти (1274, 576/4, 1280, 581/27 і т. д., постійно); передЂ (1264, 569/20, 1288, 597/25 та ін.); передатися (1261, 563/23); соромота (1281, 582/29); золото (1288, 601/22, 609/16 і т. д.); золотый (1288, 601/25 і т. д.); ворогъ (1262, 576/28, 1277, 578/24 і т. д., постійно); ворота (1261, 564/22, 1268, 572/21); голова (1282, 586/5, 1287, 599/4); голодъ (1279, 580/5); забороло (1289, 584/12) та ін.

Найбільше випадків неповноголосся знаходимо в записах 1287 — 1288 рр., де у зв’язку з описом останніх передсмертних днів Володимира Васильковича автор місцями змінює жанр розповіді і часто поринає в благочестиві думи. Там також використано написану в церковнослов’янському стилі «Похвалу Володимиру Васильковичу» невідомого автора.

Випадки вживання неповноголосних слів у літописі 1261 — 1286 рр. (їх всього 28 проти 196 повноголосних) можна пояснити, з одного боку, проникненням лексики редакторів зводів 1265 і 1285 рр., текст яких тут був використаний і перероблений, з другого боку, імовірно, — традиційністю деяких літописних висловів, що стали трафаретними, або й цитатами з церковнослов’янських текстів.

Перелічимо їх:

страна (сторона) — «и наидоша на ону страну рЂкы» (1261, 564/4), але: «со всЂ сторонЂ» (1261, 564/6; 1283, 589/2); «на ону сторону Вислы» (1280, 581/26). /25/

дрЂво (1 раз) — «вЂрхъ же в ней дрЂвомъ покрыть» (1261, 564/31).

время (3 рази) — «и усмотри время подобно собЂ» (1263, 568/26); «в се же время выЂхалъ бяшеть князь Болеславъ» (1281, 585/1); «и в то время удари на нихъ» (1281, 585/9), але: «в то же веремя умре княгини» (1262, 568/10); «в то же веремя присла» (1268, 573/15); «усмотрЂвъ веремя таково» (1282, 585/27) і ця ж сама фраза (569/11).

срамъ (1 раз) — «его же беззаконья не могохомъ писати срама ради» (1270, 574/6), але: соромъ (1279, 580/30, 1287, 599/24).

власатий (1 раз) — «си же звЂзда наричаеться власатая» (1265, 570/21).

вражьствовати (і раз) — «и начаста вражьствовати межи собою» (1281, 582/18).

младъ (1 раз) — «у Юрья князя Лвовича умре сынъ, именемъ Михайло, младу сушу ему» (1287, 590/2).

посрамленъ (1 раз) — «Телебуга выйде пЂшь... объ одной кобылЂ посрамленъ отъ бога» (1282, 587/15).

возвратитися — «возвратишася восвояси» (1262, 565/27); «мы же на преднее возвратимся» (1264, 569/52); «возвратишася восвояси» (1277, 579/29); «возвратишася назадъ» (1280, 582/12). Ті ж самі фрази: 1281, 584/17, 1282, 587/6; «...на прежняя» (1283, 589/19); «...на предлежащее» (1285, 590/19, 26), але: «потомъ же возворотися Буранда назадъ» (1261, 565/20).

прежній, предній, предлежащій в сполученні з «возвратитися на...» (1264, 569/32, 1282, 586/7, 1282, 589/19).

преже (2 рази) — «и созижють пустыня вЂчная запустЂвшая преже» (1276, 578/5); «и воспомяну ВолодимЂръ, оже преже того Лестко... взялъ бяшеть у него село» (1282, 586/20); те саме: «прежереченная лЂта» (1282, 586/29); те ж саме (1269, 560/21): «в прежереченномъ лЂтЂ».

благий (1 раз) — «вложи Богъ... мысль благу князю» (1276, 577/22).

преставитися (3 рази — 1265, 570/25, 1270, 574/9, 1279, 581/5).

З наведених прикладів слово власатий — це, як вказав акад. Орлов, запозичення з Малали, отже, відголосок галицької редакції 1265 р.; страна, дрЂво зустрічаються при описі облоги татарами Любліна (Іп. /26/ 1261); цей опис за певними даними (пор. характерне закінчення статті «и тако бысть конЂць» тут і під 1263 р.) був уже в редакції 1285 р., звідси ж також младъ (1284 — галицька вістка про смерть внука Льва) і, ймовірно, срамъ (1270 — характеристика Тройдена).

Для пояснення інших слів скажемо, що вираз возвратитися на... в поєднанні з прежній, предній, предлежащій як традиційний літописний зворот, що закінчує вставки, міг бути, просто кажучи, власністю всякого літописця. Слова посрамленъ, благий — церковнослов’янські запозичення, які давно ввійшли в норму руської мови (в руських пам’ятках в повноголосній формі зустрічається тільки болого). Так само слово представитися (вмерти), на яке ми не наводили тут прикладів. Преже, прежереченный також давно поширились у загальному староруському літературному вжитку (прежереченный тільки в цій формі; преже при досить рідкому переже).

Не можна точно встановити, до якої саме редакції (1285 чи 1289 р.) належить слово вражьствовати (ворогувати) . Воно в староруському письменстві єдине. Можливо, це новотвір редактора 1285 р. (у словнику Срезневського зустрічається враждовати) 2.

Время надто глибоко ввійшло в систему староруської мови і нелегко поступалось перед руською формою веремя. Воно було властиве і редакторові 1289 р., що видно з використання його і під 1287 р.



2 И. И. Срезневский, Материалы для словаря древнерусского языка по письменным памятникам, т. I — III, СПб 1893 — 1903.





* * *


В 1287 — 1288 рр. велика кількість випадків неповноголосся (на що ми вже звернули увагу) пов’язана з жанровими вимогами.

Звичайними тут для лексики волинського редактора можна вважати тільки:

время — «а вси ходимъ подъ Богомъ, абы ми далъ Богъ и своимъ мочи изволодЂти в се время» (1287, 591/30).

пребыти (2 рази) — «и пребывъ мало дний» (592/9); «тЂмъ же угодно бысть князю пребывати в немъ» (597/32), хоча тут же «перебывъ во БерестЂ» (592/15); /27/ далі преподобный (603/11); пречистый (603/10, 608/31), які з церковної мови перейшли глибоко в маси; нарешті, предивный (597/3), широко вживане в руських пам’ятках, і предание (переказ і зрада): «да блюдетъ Господь ... отъ всякоя рати и преданія» (607/10); «вижь... княгиню: како благовЂрье держить по преданью твоєму» (607/20).

Зате слід вважати, що такі слова, як: гласъ — «слышалъ бо бЂ гласъ Господень» (602/4); совлачати (хоч далі навіть у «Похвалі» — оболченъ) — «идеже єрЂи совлачаху ризы» (602/32); злато, златый — «яко злато в горнилЂ» (603/13); «аки Соломонъ... иже всякою красотою украси златомъ и сребромъ» (606/23); «яко гривною утварью златою красуяся» (607/26); «иконами златыми» (608/25); предати — «предаси суду» (603/27); «предасть душю» (603/30); «преда люди твоя... святЂй... БогородицЂ» (606/27); «предании» (607/8); безпрестани, предстояти — «княгини же его безпрестани плакашеся предстоящи у гроба» (604/26); драгий — «домъ Божий... украси златомъ и сребромъ и каменьемъ драгимъ» (606/23 — в «Похвалі Володимиру Васильковичу); сладкий — «видь брата твоего... и зренія сладкого лице его насыщаяся» (607/7 — «Похвала Володимиру...»), також наслажение (603/24); глава — «о честная главо...» (607/27 — «Похвала Володимиру...»); препоясанъ — «крепостью препоясанъ и милостынею» (607/25 — «Похвала Володимиру...»); владычествовати — «и о людехъ в нихъ же благовЂрно владычествова» (607/9 — «Похвала Володимиру...»); владычество — «сотвори Господь намЂстника твоєму владычеству» (606/17 — «Похвала Володимиру...»); помрачити — «иже не помрачи ума своего пьянствомъ» (605/26) — були викликані вимогами «високого» стилю при «благочестивих» думках та, головним чином, взяті з «Похвали Володимиру...»

Про зустрінуте тут (3 рази) возвратитися (на)... (во свояси) та про благий, благопохвальный (604/28, 19, 608/9) ми говорили вище; те саме про звичайне тут преставитися (604/1), преставление (604/3).

Що взагалі неповноголосні церковнослов’янські лексеми не були звичайними в мові волинського редактора, видно з того, що навіть у використаній ним «Похвалі Володимиру...» з її церковним стилем і лексикою він /28/ вставляє повноголосні форми замість сподіваних неповноголосних, наприклад: «да блюдеть Господь Богъ отъ всякоя рати и предания и голода» (607/12); «славный городъ твой Володимеръ аки вЂнцемъ обложенъ» (606/26 — 27); «Радуйся учителю нашъ и наставниче благовЂрья! Ты правдою бЂ оболченъ» (607/25) замість оболоченъ — пор. подібне скорочення заброло: «аки мерт†стояще на забролЂхъ города» (1277, 579/23).

В наступні роки, приблизно від середини 1289 до 1292 р. (остання редакція, 4 сторінки друку), крім слів благий (1 раз) — «мысль благу» (616/12) і преставитися (2 рази — 616/17, 21), інших неповноголосних лексем немає.

На основі спостережень над вживанням повноголосся й церковнослов’янського неповноголосся в обох названих частинах літопису можна прийти до таких висновків. Вище ми вказали, що в частині до 1261 р. переважає неповноголосся, тоді як у другій частині (від 1261 р.) воно зустрічається рідше. Проте і в першій частині перевага неповноголосся стосується тільки числа випадків застосування неповноголосних форм. Якщо йдеться про число самих лексем, у яких вживається повноголосна чи неповноголосна форма, то відношення це змінюється. Остаточний підрахунок показує, що слів, вжитих тут або виключно в неповноголосній, або переважно в неповноголосній формі, тільки 33, тоді як число слів, вжитих в повноголосній або переважно в повноголосній формі, — 44. Ця перевага повноголосних лексем навіть у цій частині (редакції) літопису стане ще виразнішою, якщо вкажемо, що до поданого тут їх числа ми не включили всіх особових назв та слова король (з похідними), які вживаються тут виключно в повноголоссі. Таким чином, можна твердити, що в літературній мові обох частин щодо повноголосся і неповноголосся основну базу мови становило руське повноголосся. Лексеми з церковнослов’янським неповноголоссям є стороннім нашаруванням на руську основу.

Однак у кількості, в характері та функції цього нашарування можна відмітити значні різниці в обох частинах літопису. В частині до 1261 р. неповноголосні лексеми вживаються однаково і в буденній мові (в розповіді про події, в розмовах тощо) і в запозиченнях з церковнослов’янських текстів. У частині після 1261 р. — /29/ здебільшого в молитвах, цитатах і в так званому «високому» стилі. В інших випадках це або залишки з попередніх перередагованих текстів літопису, або вирази чи слова, що давно вросли в систему руської мови і сприймалися вже як свої. В частині до 1261 р. помітний значний живий паралелізм у застосуванні повноголосся та неповноголосся, тобто і перші і другі форми вживаються однаково без будь-якої семантичної чи стилістичної диференціації. Початок семантичної диференціації можна спостерігати тільки в деяких словах (волость власть; городъ — градъ; сторона — страна).

В частині після 1260 р. у власній мові редактора церковнослов’янське неповноголосся становить виразно тільки стилістичний засіб. Нарешті, спостереження над неповноголосними і повноголосними лексемами частини літопису до 1261 р. виявляє, що в словах широкої щоденної живомовної практики (власні назви, назви одягу, назви сільськогосподарських речей, назви явищ природи, а також широко використовувані серед простих дружинників слова військового побуту) вживається виключно або переважно повноголосся. Проте постійне вживання тільки в неповноголосній формі таких слів, як гладъ, гласъ, древо, або переважно в неповноголосній: младый, златый, врата та ін. — свідчить про свідоме літературно-мовне відмежовування від «простої» мови того суспільно-літературного середовища, представником якого був редактор першої частини літопису.





ЛЕКСЕМИ З РУСЬКИМ ПРЕФІКСОМ ВЫ- I ЦЕРКОВНОСЛОВ’ЯНСЬКИМ ИЗ-


Подібну, хоч меншу, різницю можна відзначити між галицькою і волинською частинами літопису у співвідношенні слів з руським префіксом вы- і церковнослов’янським из-. Привертає насамперед увагу та особливість, що оскільки волинська частина виявляє повну семантичну диференціацію слів з вы- і из- (ис-) (тобто слова з вы- зі значенням руху зсередини, повноти дії або простого закінчення дії не мають семантично однакового відповідника в словах з из- і навпаки, причому число запозичених церковнослов’янських лексем цієї групи обмежується всього трьома), то в галицькій частині може-/30/мо прослідкувати ще помітні хитання. Слів з префіксом церковнослов’янського походження тут значно більше (20). До того ж слова однакового значення з вы- і из- вживаються тут без помітної стилістичної різниці, причому, як правило, переважають лексеми з церковнослов’янським из-.





ЛЕКСЕМИ З ВЫ-, ИЗ- В ГАЛИЦЬКІЙ ЧАСТИНІ ЛІТОПИСУ


Зустрічаємо тут такі відповідно паралельні або поодинокі слова, як-от:

выбЂчи — «посла сла ко брату Василкови: «пойди ты на Олександра». Олександру же выбЂгшу в Перемышль ко съвЂтникомъ своимъ, а Василко прия Белзъ» (1230, 509/5); «Онъ же не стерпЂ, выбЂже из Галича до Щекотова, и c нимъ бЂжа АртЂмЂй, епископъ Галичькый» (1241, 527/18); водночас избЂчи: «Мьстиславь, убо, увЂдавъ королеву рать великую, избЂже из Галича, Володиславъ же воЂха в Галичь» (1210, 488/2); «и придоша к Перемышлю. Яронови же тогда тысящю держащю в Перемышли, избЂже передъ ними» (1213, 490/15); «Нарочитыи бояры и инии Ляхо†избЂгли бяху изъ земли, хотяще ити к Данилови» (1249, 531/28); «и слышавъ Костянтинъ АндрЂя грядуща на нь, избЂже ночью» (1245, 527/28).

В обох випадках значення вказаних дієслів — «втекти»; префікси втрачають первісне реальне значення руху зсередини, приймаючи функцію тільки закінчення дії. ВыбЂчи з первісним значенням префікса вы-, тобто руху зсередини, ми зустріли тут один раз: «аще выбЂгняше заяць на поле, в лЂсъ рощения не вохожаше [Міндовг]» (1252, 542/26); перехідне значення зыбЂчи між вибігти і втекти дає приклад під 1259 р.: «въЂхавшимъ же ратнымъ воемъ [татарам] къ городу, изыдоша на нЂ гражане пЂшци, и бившимся c ними крЂпко, и выбЂгоша из града [татари], идоша КуремсЂ» (557/9).

вывести (1 раз) — «Королевичь же и Судиславъ выведе Дьяниша на Данила» (1233, 518/19); в усіх інших випадках извести: «ДмитрЂя же изведома (из града) язвена и не убиша его, мужьства ради его» (1240, 525/2); «Рече же ему: «изведи мя на путь правый, животь /31/ приимеши» и вдасть ему руку изведе его» (1251, 540/2); «Сожаливъси о РоманЂ и приЂхавъ co силою, изведе Романа изъ града» (1257, 555/14); «и городъ зажьже, люди же изведе и вдасть я на подЂлъ» (1258, 556/8, те саме: 518/24, 25).

В наведених прикладах значення слів однакове, проте за вжитим тут вывести, з огляду на переважання в мові редактора слова извести, закріплюється, через невизначеність місця, звідки виводиться об’єкт, деякий відтінок значення «підняти когось проти когось», що звичайно передається в Галицько-Волинському літописі через возвести.

выгнати — «мынувшю же времени, ГаличанЂ же выгнаша Данилову матерь изъ Галича» (1208, 486/29); «Володиславъ княжится, а ятровь мою выгналъ» (1209, 487/9); «оттуду выгнанъ, иде ко Изяславу» (1226, 499/18); водночас изгнати: «Ревноваше бо дЂду своему Мономаху... изгнавшю Отрока во Обезы» (1201, 480/5); «князю же обличившю Жирослава, изгна и отъ себе» (1226, 499/9); «Не помниши ли ся, яко король Угорьскый изгналъ тя бЂ изъ землЂ» (1241, 526/10). Відзначимо, однак, початок значеннєвої диференціації, напр.: «изъЂханъ бысть безаконьнымъ Бурондаемъ, весь городъ [Володимерь] изогна [застигнув, захопив зненацька] и самого князя Юрья убиша» (1237, 519/9). Абстрактний віддієслівний іменник тільки изгнание: «нынЂ же изгнание бысть на нихъ» (1203, 482/4); «увЂдавъ же король о изгнаньи ея, сжалиси» (1208, 487/4); руське вы- в іменнику з коренем гън зустрічається тут в єдиному слові выгонци з конкретним значенням: люди, що живуть на «вигоні»: «а выгонци Галичькыя придоша по ДнЂпру и въидоша в море» (1224, 496/2).

выити (3 рази в значенні «вийти» і «вирушити в похід»): «Выйде Филя, древле прегордый надЂяся объяти землю, потребити море» (1217, 492/15); «Слыша о братЂ си и о дЂтехъ и о княгини своей, яко вышли суть из Руское землЂ» (1240, 524/1); «вЂсть приде ему, яко Татарове вышли суть изъ землЂ Угорьское» (1241, 527/21). Значно частіше в тих самих значеннях: изыти — «оттудЂ же Романъ изыде из града помощи ища в Рускыхъ князехъ» (1208, 486/3); «ВолодимЂръ же рече: «оже есте мирни, но мнЂ есте не мирни» и изийде на нЂ» (1229, 503/27); «Данилъ уже увЂдавъ изыде на нЂ из Галича» /32/ (1234, 514/17); «Ђду к Батыеви самъ». «Изыде же на праздникъ святаго ДмитрЂя, помолився Боту» (1250, 535/15); «въЂхавшимъ же ратнымъ воемъ къ городу изыдоша на нЂ гражанЂ пЂшци» (1259, 557/8 пор ще: 491/5, 506/3, 508/17, 509/21, 530/8 і т. д.).

вынести (1 раз) — «иметься 10 мужь одиного коня, мняще яко конь вынесеть ны» (1258, 556/25); водночас изнести: «милостивому же Богу безъ язвы изнесъшу и из ратныхъ» (1252, 512/24), але у вислові изнести слово — «злое ны створилъ посолъ, не изнесъ слова права намъ» (1256, 553/6) — спостерігається прагнення до семантичної диференціації цих двох лексем. В сучасних російській і українській мовах, з виходом із ужитку слова изнести, цю функцію означення абстрактного поняття — дії взяло на себе руське дієслово вынести; пор. російське вынесли решение, українське винести вирок (ухвалити).

Слова выходити не зустрічаємо тут, є тільки исходити: «не вЂдающимъ же Руси льсти ихъ, исходяху противу имъ co кресты» (1224, 497/25). Можливо, однак, що і лексема выходити була в ужитку галицького редактора. Доказом цього можуть бути, з одного боку, випадки з застосуванням слова выити, а з другого, _ те, що ця редакція не знає лексеми исходъ, а тільки выходъ: «увЂдЂвъ же Ростиславль выходъ, хотяще имъ получити милость у Лестьковича и у матере его идоша к нему на помощь» (1249, 531/29).




* * *


Решта слів з вы- і из- цієї частини або не мають зовсім паралелізмів, або, якщо вони є, за кожним з них зокрема усталене вже власне значення.

З паралелізмів цього роду відзначимо:

выбити (пробити) — «порокомъ же безпрестани бьющимъ выбиша стЂны» (1240, 522/25), але избити избивати (повнота дії), наприклад: «єдинъ камень много горньцевъ избиваеть» (492/17); «избьено бысть ихъ множество» (493/13); «избиша всЂ» (503/28); «не возмогоста ити в поле, смрада ради множества избьеныхъ» (524/20 та ін.). Сюди ж відноситься избитье — «хощеть вы предати тестеви Котяню на избитье» (498/32 та ін.); выЂхати — «убиша МатЂя... выЂхавша у сторожа» /33/ (483/14); «Угре же выЂхаша противу» (500/15); «выЂхаша НЂмцы co самострЂлы» (543/6); «выЂха... изъ города» (543/11); «Прилучижеся Василковымъ людемъ выЂхати...» (557/25); але изъЂхати (застигнути когось, захопити) — «изъЂханъ бысть безаконьнымъ Бурондаемъ» (519/8); «изъЂхавше яша Милья баскака» (550/1). Не мають паралелізмів такі слова з вы-:

выдати — «не имать остатися градъ вашь, аще ми не выдасте Романовичю» (1202, 481/17); те саме: «выдати за...» (заміж) — «Войшелкъ выда дщерь Миндогвову за Шварна» (1255, 551/3); выразити (вивихнути) — «Падеся подъ нимъ конь, и вырази собЂ плече» (1249, 532/16); вырЂзати (рух зсередини) — «и сердце его вырЂзаша» (1255, 550/12); выслати — «и высла шурина своего нощь» (1252, 543/5); виступати — «инии же изь подъшевь выступахуть, акы ис чер’вія» (1229, 508/4); вытекти (вибігти) — «Ятвеземь вытекъшимъ на нь изо осЂка» (1255, 549/9); вышибити — «древо же вышибе копье из руку его» (1227, 502/9).

В усіх наведених тут словах з вы- зберігається, як це видно з прикладів, у більшій чи меншій мірі первісне реальне значення руху зсередини.

Проте в цій частині літопису далеко більше безпаралельних лексем на из- (ис-). Однак тільки в незначній кількості випадків префікс из- (ис-) виявляє більш-менш виразне значення руху зсередини, яке свідчило б про їх церковнослов’янське походження. До цих останніх можна віднести такі слова, як:

изъмолвити — «онъ же... изъмолвя слова своя, рече» (1250, 536/15); измочи (видобути) — «онъ же измокъ мечь, тя его» (1208, 486/32); изъяти — «сестру свою изъ Ярославлю руку изъяста» (1241, 526/4); искоренити — «и еще же хотящю Володимеру искоренити племя Романово» (1202, 481/13); испустити — «вземъ градъ испусти колодьникы» (1254, 547/19); исторчися — «исторжеся из руку его, и выЂха ис полку» (1249, 534/4).

Як видно з прикладів, у деяких з наведених слів виявляється нахил до тієї переносності або простої закінченості дії (не руху зсередини), яка в сучасній мові знайшла своє вираження в «руській» формі цих слів. Пор. сучасні: вимовити слово, викоренити бандитизм і т. п.

У значній більшості безпаралельних слів з из-ис- /34/ цієї частини префікс вказує на закінчення дії чи на повноту дії або ці слова набувають значення переносного чи абстрактного поняття.

До таких належать: избавити (550/16), избавление (527/8 — абстр.), изваяныи (558/28 — закінчення дії), изволити (дозволити — 524/14), извЂдати (знайти, дізнатися, де є) — «аще быхъ извЂдалъ кдЂ Данила и Василка, Ђхалъ, быхъ на ня» (1249, 532/12); издЂланъ (559/6 — закінчення дії); издохнути (вмерти — 534/6); изимати, изоимати, изымати (звичайно, перен. «взяти в полон»): «и взяша градъ ихъ и князя ихъ изъимаша» (502/22, те саме 502/32, 516/16); «и повелЂ его изоимати» (526/2 — арештувати, те саме 509/7); изломитися: «изломися... пракъ» (558/3 — зак. дії); изминутися (зак. дії): «сторожемъ же изминувшимъся с ними» (561/21); измЂнити (ошукати): «глаголу его не уя вЂри: древле бо того измЂнилъ бЂ, обЂщавъ дати дщерь» (537/14); измясти (зам’яти, погасити): «отче, измяти войну сю, прими мя в любовь собЂ» (1228, 503/7); изнайти (зак. дії — 520/10); изневЂритися (повнота дії — 487/25); изнемочи(ся) (повнота дії — 500/25, 29, 506/28); изобилно (491/21); изобрЂсти (знайти): «така градъ (!) не изобрЂтохъ ни в НЂмЂчскыхъ странахъ» (510/21); измрЂти (зак. дії): «инии же во конЂ влЂзъше изомроша» (1229, 508/5); изоостритися (повнота дії): «изоострился на поганыя, яко левъ» (1251, 540/18); изрытый (перен. «вирізьблений» — 559/4); исповЂсти (розповісти): «исповЂда отцю бывшую брань» (1237, 519/5; те саме: 522/16, 542/29); — в значенні «сказати» (зак. дії): «онъ же не исповЂдЂ правды» (1254, 545/26); исполнитися (в значенні «набрати полону, здобичі»): «видивъ люди своя яко исполнилися, не хотЂ стати въ города» (1229, 506/10); исполчити(ся) (зак. дії): «королевичь исполчивъ полкы иде противу» (511/23, 24, те саме: 540/28, 546/29, 547/23); поправити (зак. дії — виконати): «створи король обЂтъ... и не исправи его к Романови» (1257, 554/14; те саме 554/27); исправление (перен. — вияснення, допит сторін для ствердження правди): «исправлению же бывъшю около вежи его... посла Яна своего. Мьстиславу бо рекшю...» (1225, 498/18); истопити (зак. дії): «а инии бЂгающе по землЂ истопоша» (1219, 493/28); потрудитися (зак. і пов. дії): «Данилъ бо и вои его бЂ иструдилася» (1234, 517/7). /35/

Серед цих лексем можна визнати церковнослов’янське походження тільки за словами: избавити — избавление, измЂнити, изобильно, изобрЂсти, изрытыи, исповЂсти, які зустрічаються в старих церковнослов’янських текстах. Щодо інших, які переважно або виключно зустрічаються тільки в руських текстах, причому, як бачимо, из- — ис- виконують функцію вказування на більш-менш виразну повноту дії, можна твердити, що це не церковнослов’янізми, а слова зі староруським префіксом из- (ис-), який первісно вказував на повноту дії. В сучасній українській мові після втрати початкового и маємо тут з або с. Пор.: зволити, західноукраїнські діалектні звідатися і з’імати (спіймати), здохнути (про звірят), зломитися, знайти, зневіритися, він знемігся, народне йому змерлося, сповнений надії, справити (виправити) , струджений і под. Однак не виключена можливість, що в писемній літературній мові цей руський, в даному випадку, за своїм походженням префікс из- (ис-) зберігався, не втрачаючи и саме завдяки впливу подібного префікса церковнослов’янської мови. Такого ж походження, імовірно, й відзначені при словах з вы: изогнати (застукати), изъЂхати (захопити зненацька). В цьому значенні вони відомі тільки в руських пам’ятках (див. И. Срезневский, Материалы...), де вказують на повноту дії.





ЛЕКСЕМИ З ВЫ-, ИЗ- (ИС-) У ВОЛИНСЬКІЙ ЧАСТИНІ ЛІТОПИСУ


Як ми мали вже нагоду зазначити, ця частина літопису на відміну від галицької частини не дає нам прикладів семантично недиференційованих лексем з вы- та из- (ис-). У ній взагалі ні слова з вы-, ні слова з из- (ис-) не мають паралельних форм з чергуванням префіксів из- (ис-), вы-, навіть з відмінною семантикою, за винятком слова выгнати: «а другия выгна изъ землЂ» (1262, 567/18), при якому, як і в галицькій частині, знаходимо из[о]гнати (в значенні «захопити зненацька») — «и погна вборзЂ, изогна Миндовга, ту же и уби его» (1263, 568/28); «изгнаша Ездовъ» (564/24); звідси: изгонъ (напад) — «бяста убита... не подъ городомъ, но во изгонЂ» (1281, 584/28) і слова вылЂзти — «не дадяхуть ни из города /36/ вылЂзти» (1283, 589/10), при якому знаходимо излЂзти (застигнути) — «се же вЂдяшеть о городЂ, како мощно взяти, излЂзъ же и ночью и тако взяша» (1274, 575/22).

Префікс вы- в більшості випадків зберігає значення руху зсередини: вибЂчи — «и та погорЂ и в ней бещисленое множество людий, одва ратний выбЂгоша изъ города» (1261, 564/33); выгнати — «а другий выгна изъ землЂ» (564/33); выдати — «не выдамъ васъ стрыеви своему» (1289, 613/3); выимати — «города имъ не имати, а свое бояри выимати» (вивести з ув’язнення — 1277, 579/27); выити — «друзии же изомроша... вышедше из городовъ» (1283, 589/18); вылЂзти — «не дадяхуть ни из города вылЂзти» (1283, 589/10); виникнути (висунутися) — «а стрЂламъ не дающимъ выникнути из заборолъ» (1261, 564/8); «не дадяхуть ни выникнути изъ заборолъ» (1281, 584/12); выЂхати — «аще кто выЂхашеть из города овы избиваша» (589/11); выходъ — «и нача вопрошати его о ТелебузЂ... куда и выходъ его изъ Ляховъ» (1288, 594/6); вы(н)яти — «розъгнувъ же книгы, и выняся ему пророчество Исаино» (1276, 577/27).

В рідких випадках вы- приймає на себе інші функції, наприклад вказує на повноту дії: «и зубы исподнии выгниша вси» (1288, 602/29). У випадку: «и выбЂже Кондратъ во столпъ» (X. П.3вбЂже!!) (1287, 599/9), де вы- начебто замінює функцію префікса въ-, слід, мабуть, прийняти читання X. П., тобто вбЂже.

Щодо лексем з из- (ис-) цієї частини літопису, то серед них можна признати явними церковнослов’янізмами тільки слова, в яких из- явно зберігає значення руху зсередини: избрати — «избраша собЂ одиного отъ нихъ» (1280, 581/15); «язь же из васъ трехъ избралъ есмь тебе» (1288, 593/9); изливати — «слезы отъ себе изливающи» (1288, 604/26); испущати — «и слезы отъ очью испущающе» (1288, 606/6); истокъ (джерело) — «но пара идяшеть со истоковъ текущихь» (1274, 576/16).



3 X. — Хлєбниковський, П. — Погодінський списки літопису.



В решті слів из- вказує на просте закінчення або повноту дії, тобто це из- (ис-) і складені з ним лексеми можна визнати руськими за їхнім....походженням, з тим застереженням щодо затримки початкового и під впливом церковнослов’янської мови, яке ми зробили щодо аналогічних слів галицької частини. До них належать: /37/

избивати, избити — «Поча вороги своЂ избивати, изби ихъ множество» (1264, 569/17 — повнота дії, те саме значення: 567/18, 579/9, 589/11); звідси: избитье — «князи же надЂахуться избитья собЂ» (1283, 588/11); избЂжатися (втекти — закінчення дії) — «не взяша ничто же, избЂгли бо ся в городъ» (1268, 571/17); извоевати (повоювати — повнота дії) — «а тамо уже Татаро†извоевали все» (1277, 578/31); извозитися (поперевозитися — повнота дії) — «и повелЂ изрядити лодьЂ... Пришедши же рати извозишася» (1281, 583/27); изволодЂти (повнота дії) — «а бы мь далъ Богъ и своимъ мочи изволодЂти» (1287, 591/29); изгасити (погасити зовсім — повнота дії) — «абы ты братъ не изгасилъ свЂчЂ надъ гробомъ стръя своего» (1288, 600/32); изгорЂти (повнота дії) — «и тако чересъ ночь изгорЂ всь» (1261, 562/32); ижжечи (повнота дії) — «и городъ ижжгоша» (1281, 584/17); излупити (повнота дії) — «и иныя излупивше пущаху нагы» (1283, 589/12); измирати, измрЂти (повнота дії) — «начаша и сами измирати» (1282, 587/12); «изомре... бесчисленное множество» (1283, 588/24; пор. ще: 589/13); изоимати (повнота дії) — «избиша всЂ, a другиЂ изоимаша» (1277, 579/10); изнайти (закінчення дії) — «изнайде собЂ Треняту сестричича» (1262, 564/3); «посла... изнайти таково мЂсто городъ поставити» (1276, 578/13). В останньому випадку маємо, однак, ще деяку вказівку на повноту дії, тому що дія до свого закінчення мусила охопити кілька об’єктів. В сучасній мові вживається тут префікс ви-: вишукати серед багатьох інших, винайти серед багатьох місць таке...; изрядити(ся), изряживати (повнота дії) — «изрядившеся во брачныя... ризы» (1261, 565/8); «изрядивъ своЂ полкы» (1252, 566/12); «изрядивше крилосъ» (565/1); «и начаша изряживати полкы» (1274, 576/7, те саме: 1281, 583/28); изсЂчи (повнота дії) — «изсЂче и люди ...отъ мала и до велика» (1281, 582/15); «а прокъ изсЂкоша» (584/17); изъЂдати (повнота дії) — «и сташа около города, изъЂдаючи села» (1290, 614/29); исправити (виправити, довести до ладу) — «не дай ми Богь... пролити кровь неповиньную; но я исправлю Богомъ и благословениемъ брата своего Володимира. И посла слы ко сыновцю» (1289, 611/15). Тут не просте закінчення дії, а закінчення після проведення кількох заходів. /38/

Нарешті, часте в руських пам’ятках исходити (доходити до повного кінця) — «исходяшу же четвертому лЂту» (1289, 602/27).

До цієї групи руських за походженням лексем слід приєднати відзначені вище при паралелях з вы-, зустрінуті також в галицькій частині: изъЂхати (застукати, захопити несподівано) та излЂзти (застукати, несподівано напасти), відомі в цьому значенні тільки з Галицько-Волинського літопису. Відзначимо, що при всіх цього роду словах повнота дії зазначена в цій частині літопису значно виразніше, ніж в галицькій частині.





ЛЕКСЕМИ З ЦЕРКОВНОСЛОВ’ЯНСЬКИМ ПРЕФІКСОМ РАЗ- (РАС-) І РУСЬКИМ РОЗ- (РОС-)


Щодо цієї категорії лексем можна встановити таке правило: в галицькій частині літопису використано і лексеми з церковнослов’янським префіксом раз- і лексеми з руським префіксом роз-. Паралелізмів у вживанні нема. Тільки з раз- (рас-) зустрічаються такі слова:

разбЂщися — «а инии разбЂгошася» (1208, 484/26); разграбити — «а инЂи имЂние ваше разграбиша» (1208, 485/8); «и хотяше разъграбити е» (1241, 527/5); раздрушити — «рекъшимъ: «яко съвЂтъ нашь раздрушися» и побЂгшимъ имъ» (1230, 508/21); раздьрати — «тулы ихъ бобровье раздра, и прилбицЂ... раздраны быша» (1241, 528/1); «и хоруговь его раздра наполы» (1249, 534/9) (не беремо до уваги раздрашася (512/5) з огляду на читання разграбиша в Хлєбниковському списку); разсыпати — «многы городы разсыпа» (1254, 545/11); разумЂти — «чьтый мудрый разумЂеть» (1254, 544/18); раскопати — «и гребля ихъ раскопа» (1241, 526/21).

Тільки з роз(с)-: розгънати — «Ростислава розгнаша Татарове во Борку» (1243, 528/8); розгадати (роздумати) — «Данило же и Василко... розгадавъ со сыномъ, брата си посла» (1252, 542/4); роздавание — «не можеши отдати ю сима, яко велиции князи держать сию Коломыю на роздавание оружьникомъ» (1240, 525/20); розсмЂятися — «розсмЂявся рче» (1229, 505/15); роскалье (відлига) — «бывшю роскалью посла сына си Лва на Бакоту» (1255, 549/30); розсчитати — «вся же лЂта спишемъ росчетъше во задьняя» (1254, 544/23). /39/

Серед наведених слів привертає увагу той факт, Що всі слова з раз(с)-, крім разумЂти, походять з військової практики, тоді як лексеми з роз(с)-, крім розгънати, — це слова широкого побутового вжитку.

У волинській частині літопису, як правило, тільки руські лексеми з роз-:

розъгнути — «розъгнувъ же книги» (1276, 577/27); розгонъ (вилазка, несподіваний напад) — «выЂхалъ бяшеть князь Болеславъ ... ловя того, абы кдЂ ударити на розгонЂ» (1281, 585/3); роздавати — «и села роздаваеть» (1287, 592/29, те саме: 593/2); розогънатися (військ. «розсипатися») — «Ляхове розогналися, воююче по селомъ» (1268, 572/8); розметати (розкидати, зруйнувати) — «оже есте мои мирници, розмечете же городы свои всЂ». «Левъ розмета Даниловъ Истожекъ, оттолЂ же пославъ Лвовъ розмЂта, а Василко пославъ КремянЂць розмета» (1261, 562/19 — 21); розсылати, розъслатии — «лежаше... розсылая слуги своЂ на ловы» (1287, 596/14); «и нача розсылати засаду» (1289, 610/29); «и розъсла милостыню по всей землЂ» (1288, 601/27); роскопывати, роскопати — «и нача роскопывати городъ, назнаменуя образъ побЂды» (1261, 563/7); «велЂлъ ми городъ роскопати» (563/5); роспросити _ «иди, роспроси его, c чимь приЂхалъ» (1287, 598/11); роспущати — «указалъ бяшеть... не роспущати рати воевать...» (1281, 585/5); ростЂкатися — «а уже рЂкы ростЂкаються» (1282, 586/19); росходитися — «и начаша росходитися воевать» (1280, 582/10).

Поодинокі слова, які в цій частині літопису хитаються між церковнослов’янською і руською формами, — це слово розумъ і похідне дієслово разумЂти. Так, ми маємо: «да камень вержеть доловь дая имъ розумъ хитростью» (1261, 364/24), але «пода имъ хитростью разумъ» (563/27); «ВолодимЂръ бЂ разумЂя притчЂ» (1289, 601/1), але «не дамъ, розумЂю я твою хитрость» (601/14).

Два інші випадки, де знаходимо слова з раз(с)-, відбивають не мову редактора, а чужі тексти: перший — це парафраза з текстів церковних книг: «и взя Книги Пророческыя... рче: «Господи Боже... своимъ словомъ вся созидая и растрая» (1276, 577/25). Другий зустрічається у використаній редактором чужій, писаній церковнослов’янською мовою «Похвалі Володимирові Василько-/40/вичу»: «твое вЂрное вьсЂанье нЂ изсущено бысть зноемъ невЂрья, но дождемь Божия поспЂшения распложено бысть многоплоднЂ» (1289, 607/23).

Таким чином, можемо констатувати, що в цій групі лексем у власній мові волинського редактора панувала виключно руська лексика.






ЛЕКСЕМИ З ПОЧАТКОВИМИ ЦЕРКОВНОСЛОВ’ЯНСЬКИМИ ЛА- —РА- І РУСЬКИМИ РО- — ЛО-


Ця група лексем представлена в Галицько-Волинському літописі тільки поодинокими словами.

В галицькій частині руські лексеми вживаються, як правило, для слів з конкретним значенням:

лодья — «придоша лодья из Олешья» (1213, 491/24); «бЂ бо лодей тысяща» (1224, 496/3); «изыде из монастыря въ лодьи» (1250, 535/22); ровень (рівнина) — «идущу же ему по ровни, Данилови же... съехати бЂ co высокихъ горъ» (1233, 511/26), але в переносному значенні для міри довжини лікоть зустрілась тільки церковнослов’янська лексема лакъть: «вежа же... подсдана каменьемъ въ высоту 15 лакотъ» (1259, 559/15).

У волинській частині постійні руські лексеми: лодья — «посла к нимъ жито в лодьяхъ по Бугу» (1279, 580/12); «а лодье потопиша» (680/19); «подъ твоимъ городомъ избиты мое лодье» (580/22); «наряжайся самъ и лодье наряди» (1281, 583/24); «повелЂ вборзЂ изрядити лодьЂ» (583/27); локоть — «а далъ есть на немь... 5 локотъ скорлата» (1287, 595/14).

Церковнослов’янська лексема для абстрактного поняття

разноличный — «Данило... созда городы многи, и церкви постави, и украси Ђ разноличными красотами» (570/7) — характеризує, імовірно, попереднього редактора (галицької частини). Вона, щоправда, відмічена під 1264 р., тобто після 1261 р., від якого волинський редактор розпочав свою переробку, але знаходиться в уривку з попередньої редакції (смерть Данила і похвальна згадка про нього), що його волинський редактор використав без великих текстологічних змін.

Інші церковнослов’янські лексеми цієї категорії (вони всі складні, з равно-) знаходяться тільки у викори-/41/стовуваній волинським редактором «Похвалі Володимиру...»: равноумный, равнохристолюбець, равночеститель — «ты же... и служителя его введъ, подобниче великого Костянтина, равноумне, равнохристолюбче, равночестителю, служителемъ его» (602/21 — 22).




ЛЕКСЕМИ З ПОЧАТКОВИМ ЦЕРКОВНОСЛОВ’ЯНСЬКИМ Е І РУСЬКИМ О


В обох частинах літопису майже виключно руські лексеми з о. Щоправда, їх дуже мало.

Так, у галицькій частині, в якій взагалі часто зустрічаються церковнослов’янізми, ми знаходимо, як правило, тільки руські лексеми з о: озеро — «по озерамь» (528/16); «на озерЂ» (543/22); «во озеро» (556/24); «нагрязе озеро» (556/27); одинъ і похідні — «и одна поидоста» (514/4); «Левъ одинъ» (551/26); «Котяневи одиному» (513/25); «во одиной сорочьцЂ» (525/28); «одиного дне» (529/18); «одиному» (549/11); «одиного коня» (556/25); одинако — «онЂмъ одинако не хотящимъ» (504/9); «одинако крЂпяшеся» (507/18); «одинако не престаяще» (527/12); «оному одинако не хотяшу» (548/27); «Данилъ же и Василко одинако сбирастася» (557/11, те саме: 508/7, 510/11, 530/9, 539/71, 546/16); одва (ледве, насилу) — «одва препровадиша рЂку» (485/29); «одва утече» (487/30); «одва угасиша» (504/19); «одва посласта» (538/21).

І тільки по одному разу:

езвро — «идущу ему по езеру» (1255, 549/26); единъ — «единъ отъ всихъ его вой» (1218, 480/8).

У волинській частині постійно: одва — «одва даша имъ миръ» (1273, 575/8); «одва города не взяша» (1291, 615/15); озеро — «обошло бо бяшеть озеро докола» (1262, 566/14).

Проте можливе хитання единъ — одинъ: «одинъ же бяше Прусинъ родомъ» (1281, 584/29); «не токмо во одиной Руси бысть гнЂвъ...» (1284, 590/6); «развЂе одиное воды» (1288, 603/18), але «и бысть Ђха в зажитье єдиною въздале» (1290, 614/29) або в молитві, щоправда, при наслідуванні церковної молитви: «Боже... царь бо еси... единъ воистину» (1288, 603/23).

Можна думати, що для редакторів обох частин вла-/42/стивою була вимова лише з руським о. Випадки з церковнослов’янським е могли бути внесені одним з копіїстів протографа. Звичайно, що в прикладі 603/28 могла відбитись церковна молитва.




ЛЕКСЕМИ З ЦЕРКОВНОСЛОВ’ЯНСЬКИМ ЖД І РУСЬКИМ Ж


В цій групі лексем обидві частини літопису закріплюють вживання тільки руських лексем із ж. Так, у галицькій частині знаходимо: жажа — «изнемогаху жажею водною» (1219, 493/21); «жажею водною измирающи имъ» (1255, 550/30); нужа — «рЂста же c нужею: «прийди княже Данило» (1236, 518/6); «и сами нужею поидоша же вси» (1253, 514/1); «хронографу же есть нужа писати все и вся» (1254, 544/16); понужати — «радости исполнивъся понужаше Мьстислава на рать» (1225, 498/2); «и понужающе Ляхы свое» (1229, 504/8); «понужаше вои свое ехати» (1232, 512/21); надежа — «имЂяше бо в немь надежу велику» (1226, 500/24), при вжитім один раз надежда — «яко отъ Татаръ болшую надежду имЂаху» (1241, 527/1); чюжий — «прелщаше не токмо чюжихъ» (1226, 499/22).

Крім цього, слід підкреслити руське звучання в другій частині слова преже (494/16, 501/28).

У волинській частині знаходимо виключно ж:

жажющій — «и жажющимъ оглашение» (X. — оглажение) (1288, 601/1); надежа — «а большая мь надежа по тобЂ» (1287, 693/17); наслажение (!) — «Царь бо еси всімъ ты единъ воистину, подая всей твари.. наслажение» (1288, 603/24).

Відзначимо тут характерне явище для мови редактора цієї частини щодо вживання лексем з руським ж: руське слово жажющимъ він вносить (замість, імовірно, церковнослов’янського жаждущимъ) до тексту, взятого з «Похвали Володимиру...» Навіть церковнослов’янське слово наслаждение, вжите тут в молитві, він «русифікує» в другій його половині (наслажение).




ЛЕКСЕМИ З РУСЬКИМ Ч І ЦЕРКОВНОСЛОВ’ЯНСЬКИМ Щ


Інша справа з лексемами з руським ч, церковнослов’янським щ. Щодо цих лексем галицька частина дає майже виключно перевагу церковнослов’янським лексемам з щ: /43/нощь — «побЂже до Ляховъ чересъ нощь» (516/30); «избЂже нощью» (527/28); «приЂздящимъ воиномъ полунощи» (534/30); «всее нощи клику не переста» (534/31); «нападоша нощь на Ляхы» (538/16); «высла шурина своего нощь [вночі]» (543/5 і т. д.); помощь — «и приЂхаша же... Романови на помощь» (485/23); «Божиею помощью» (488/31); «идущу в помощь» (500/25); «на помощь» (531/30); «на помощь» (544/3); «Проси... помощи» (550/14 і т. д.). Рідко помочь, ночь: «поемъ... помочь отъ брата» (1254, 545/20); «помочь пояста» (1251, 538/6); «приде... помочь отъ Болеслава» (1256, 551/15); «в понедЂльникъ на ночь обсЂдоста градъ» (1227, 502/18).

У волинській редакції, навпаки, переважають загалом руські лексеми з ч:

ночь — «излЂзъ же и ночью» (1274, 575/22); «сташа на ночь» (579/2); «удариша на нЂ ночь» (вночі — 579/9), але переносне: полунощный — «во всей полунощни земля» (606/25 — в «Похвалі Володимиру...»).

помочь — «прося собЂ помочи» (1274, 575/26); «в помочь» (575/28); «да ему помочь» (581/20); «поя помочь» (582/22); «помочью» (584/20); «иде в помочь» (615/4 та ін.); мочно — «како мочно взяти» (575/22); «не бысть мочно взяти» (615/9); «како бы ихъ мочно добыти» (579/25). Однакове вживання можна відзначити в цій частині літопису для лексем:

немочь, немощь — «слышимъ твою немочь» (1288, 600/31); «сотьснувъси немощью»; «видишь мою немощь» (591/20); помочникъ, помощникъ — «я же ти буду помочникъ» (1289, 612/18); «а по правомъ Богъ помощникъ» (611/26); свЂча, свЂща — «абы ты не изгасилъ свЂчЂ» (600/32); «а много есь свЂчь поставилъ... абы то свЂча была» (601/10 — 11), але «то бы твоя свЂща была» (600/34).

Щодо дієприкметникових форм теперішнього часу тут, як правило, таке: у галицькій частині і в називному і в непрямих відмінках постійно щ: рекуще (499/4, 556/8), носяще (548/7), хотяще (531/28), пленяюще и жгуще (529/19), бодуще (566/19), стоящимъ (485/14), зрящимъ (541/6), мечющимъ (588/3 та ін.).

У волинській частині називний дієприкметника майже завжди вживається в руській формі: стерегучи (584/9); ркуче (586/4); видячи (592/7, 8); вЂдаючи (594/24); рекуче (605/1 і т. д.). Рідко в церковнослов’янській /44/ формі: сияющи (597/31); «повЂдающи рЂчь отню» (612/27) — і дещо більше там, де автор переходить на «високий» стиль, наприклад при роздумуваннях над гробом Володимира або в «Похвалі Володимиру...»: поминающе (604/2); предстоящи, изливающи, вопиюще (604/25 — 27 та ін.).

В непрямих відмінках, навпаки, завжди церковнослов’янська форма з щ: идущимъ (584/31); требующимъ (602/3); учиняюща (606/20 та ін.).

У дієвідміні однини теперішнього часу слова хотЂти в галицькій частині зустрічаються однаково і форми з руським ч: вос-хочеть (480/13), хочете (485/10), і форми з щ: хощеть (498/32); хощеть, 555/7; восхощеши, 501/4. У волинській частині постійно ч: «хочю послати» (593/21); «хочю... рядъ учинити» (594/11); «хочю ся сняти» (597/15); «я же хочю правити Татары» (611/27); восхочешь (592/2); восхочеть (595/16 та ін.). Рідко хощю: «хощю c тобою рядъ учинити» (593/30).

Спостереження над формами інфінітива зі змінними руським ч і церковнослов’янським щ дають мало матеріалу для висновків. В галицькій частині ми зустріли один раз стрещи (533/14) і один раз жечи (547/4), у волинській — один раз мочи изволодЂти (591/29).




СКЛАДНІ ЛЕКСЕМИ ЦЕРКОВНОСЛОВ’ЯНСЬКОГО ПОХОДЖЕННЯ


Ця група лексем представлена в галицькій частині літопису словами: братучада (дочка брата), братучадие, братучадъ (син брата) (про них йтиметься в наступному підрозділі); всеименитый — «всеименитый отцемъ добрымъ» (1226, 499/19); добродЂяние — «Михаилъ же не показа правды во добродЂянье Данилу» (1240, 524/28); «онЂмъ же одиноко не помнящимъ добродЂанья» (1241, 527/9); крЂпкодушьный — «увЂдавъши... яко умъ крЂпкодушьный имЂють людье» (1237, 520/2); лжеименЂць — «красяшеся лестю паче вЂнца, лжеименЂць, зане прелщаше не токмо чюжихъ» (1226, 499/22); малодушьный — «яко малодушна блюдящася о преданьи града» (1236, 519/4); приснопамятный — «по смерти... Романа приснопамятнаго самодержьца всея Руси» (1201, 479/26); самодержець (там же). /45/

З них слова всеименитый, лжеименЂць, приснопамятный важко визнати звичайними у власній літописній мові редакторів галицької частини. Замість приснопамятный маємо в Хлєбниковському списку просто памятный. Знову ж всеименитый та лжеименЂць знаходяться у вставці, де автор явно парафразує якийсь невідомий нам ближче церковнослов’янський твір. До того ж слово всеименитый (славнозвісний) відоме з пам’яток тільки з цього місця Галицько-Волинського літопису, і з цього тільки місця відоме лжеименЂць в значенні «брехун» (церковнослов’янське звичайне значення цього слова — «людина з чужим, фальшивим іменем»).

Інші слова, певно, вже були визнані в літописній- мові того часу або, як братучада, були особливістю мови галицького редактора.

У волинській частині літопису більшість цього роду лексем зустрічається або в молитвах, або в «Похвалі Володимиру...», або як технічні терміни церковного вжитку, або ще в переході на «високий» стиль. Це свідчить про те, що вони не були звичайними для руської мови, але сприймались як чужі, свідомо запозичені. Пор.: благопохвальный, добровоньный — «и проводиша и со благопохвальными пЂснми и кадилы добровоньными» (604/19 — 20 — церковно-технічні терміни); всемогий — «Боже, сильный всемогий» (577/25 — молитва); добропрелюбныя («Похвала...») — «добропрелюбная милостыня» (602/11); многодерьзновенье («Похвала...») (602/12); многоцЂнный («Похвала...») — «и воня подобна ароматъ многоцЂнныхъ» (608/15); мьздоимЂць (в «високому» стилі при уславленні князя) — «бысть... правдивъ, не мьздоимЂць» (605/18); нелицемЂрный (там же, в такому ж «високому» стилі) — «во хрестьномъ же целованьи стояше со всею правдою... нелицемЂрною» (605/22); равноумный («Похвала...») (602/21); равнохристолюбець («Похвала...») (602/21); равночеститель («Похвала...») (602/22) — «ты же... и служителя его введъ, подобниче великого Костянтина, равноумне, равнохристолюбче, равночестителю служителемъ его...» (602/21).,

Імовірно, мусили вже сприйматись редактором цієї частини як свої, руські, такі давно зрощені з руською мовою церковнослов’янські складні слова, як: благовЂрный (-но) — «благовЂрный городъ», «благовЂрно» (607/9); благовЂрье — «вижь благовЂрную свою княги-/46/ню, како благовЂрье держитъ» (607/19); братолюбие — «братолюбьемъ свЂтяся» (570/8); добродЂяние — «и инаа многая добродЂянія съдЂа» (610/18); добросердие — «поминаюче его добросердье» (604/21); правовЂрный — «на правовЂрнЂй осно※ (606/14); правовЂрье — «и да славитися в немъ правовЂрію» (607/12).

Відзначимо в кінцевій частині появу під впливом цих церковнослов’янських складних утворень новоутвореного слова легосердъ (незлопам’ятний) — «князь же Мьстиславъ бяшетъ легосердъ и рече бояромъ своимъ: «не дай ми Богъ того учинити» (1289, 611/13).

Із проведеного огляду складних слів церковнослов’янського походження виявляється, що ця категорія лексем, за винятком деяких давно засвоєних руським письменством (братолюбие, благовЂрье, добродЂяние, малодушный, правовЂрье, самодержець тощо), була взагалі чужою для мови редакторів Галицько-Волинського літопису. Їх значно більше у волинській частині, що пояснюється числом наведених молитов, цитат з біблійних книг, числом використаних джерел, писаних церковнослов’янською мовою, а іноді ще й вимогами «високого» стилю. В галицькій редакції деякі з них, як зараз побачимо, вживаються свідомо як ознака «вищої» станової мови.





ОКРЕМІ ЦЕРКОВНОСЛОВ’ЯНСЬКІ ЛЕКСЕМИ, ХАРАКТЕРНІ ДЛЯ ГАЛИЦЬКОЇ І ВОЛИНСЬКОЇ ЧАСТИН ЛІТОПИСУ


З інших церковнослов’янських лексем, які можуть характеризувати мову галицької і волинської частин, привертають увагу в галицькій частині насамперед слова на означення певного ступеня спорідненості:

братучада, братучадие, братучадъ — «вдасть Мазовешь брату своему Сомовитови послушавъ князя Данила, бЂ бо братучада его за нимъ, дочи Александрова, именемъ Настася» (1251, 538/1); «Данилъ... одержа градъ свои Галичь... КрамолЂ же бывши во безбожныхъ боярЂхъ Галичкыхъ съвЂтъ створше co братучадьем его Олександромъ на убьенье и преданье землЂ его» (1230, 508/14); «съвЂтъ створиша на убьенье его co Александромъ братучадомъ его» (1230, 508/25, те саме: 508/29). /47/

Руський відповідник цьому слову сыновець вжито під 1204 і 1252 рр., причому в першому випадку в явній вставці з володимирських літописних записок (облога Володимира).

Те саме стосується і слова ужика (родич): «ужика сый Романови отъ племени Володимеря» (1224, 497/29; пор. ще: 1254, 545/9, 1257, 554/24). Руський відповідник сродникъ (1 раз) в матеріалі з волинського літописання під 1204 р.: «аще не былъ бы сродникъ ихъ с ними Олександръ» (482/22). Характерно, що в цій редакції вживається залюбки слово сънузьникъ (кіннотник), відоме тільки з церковних текстів та з церковнослов’янської перекладної літератури: «наутрЂя же собрашася... пЂшци и снузници, мнози зЂло» (1251, 538/25, те саме: 1255, 549/10, 1258, 556/22, 1253, 517/28); рідше зустрічається руська назва коньникъ: «приде же Курилъ... co треими тысящами пЂшець и треими сты коньникъ» (1241, 526/26, те саме: 1224, 496/9, 1254, 545/24).

Нарешті, відзначимо слово ошую (ліворуч) — «тысяцькому идущю и инЂмь полкомъ многимъ ошую, Данилъ же идяще... посредЂ» (1231, 511/32 — у волинській редакції завжди по лЂву).

У волинській частині літопису поза текстом, де використана писана в церковнослов’янському стилі «Похвала Володимиру...», можна назвати тільки слово зЂло: «и плакася надъ гробомъ его плачемъ великимъ зЂло» (1289, 610/27); і, крім цього, як ми вже вказували, церковний технічний вислів совлачати ризы: «и вниде во олтарь... идЂже ерЂи совлачаху ризы» (1288, 602/22). Обидва ці церковнослов’янізми, навіяні звичайними церковними висловами, могли спорадично появлятись у мові редактора-священика, якщо він навіть у поточній розмовній мові уникав їх 4.



4 Про те, що волинський редактор був духовною особою, диз. А. І. Генсьорський, цит. праця, стор. 52 — 53.



Решта окремих церковнослов’янських лексем у цій частині літопису характеризує мову «Похвали Володимиру...», у вставках, з якої вони (як взагалі більшість церковнослов’янізмів цієї частини) знаходяться. Вкажемо на такі, як: алъчный — «алъчныа насыщая» (602/8); горнило — «искушени быша отъ дьявола, яко злато в горнилЂ» (603/13); десный — «избраньномь твоемь /48/ стадЂ с десными мя овцами причти» (603/13); нещадный (щедрий) — «кто исповЂсть... твоя нещадныя милостыня» (602/1); обителникъ (житель) — «добръ послухъ благъвЂрью твоему обителниче святая церькви» (606/12); обрЂщися — «церкви дивна..., яка же ина не обрящеться во всей полунощни земля» (606/25); обЂщникъ (учасник) — «и чести тя обЂщника Господь на небесахъ сподоби» (606/10); подобникъ (наслідувач) — «подобниче великого Костянтина» (602/21); полагати у вислові законъ полагати — «онъ co святыми отци... законъ человЂкомъ полагаше» (602/23).

Закінчуючи цей огляд нашарування церковнослов’янських лексем в галицькій і волинській частинах Галицько-Волинського літопису, вважаємо за потрібне сказати, що ми не розглядаємо групу лексем, які мають в префіксі церковнослов’янське воз(с)- з въз-, де в руській мові після занепаду редукованих голосних повинно бути (в)з- — (в)с- въсхотЂти схотЂти, въсходъ сходъ. Не розглядаємо тому, що в обох редакціях майже всі лексеми цього типу мають тільки форму церковнослов’янського префікса воз-(вос-), яка, імовірно, в руській літературній мові того часу сприймалася вже як своя. Зрідка зустрічаємо вз-: «донеле же взъеха к нему ГлЂбъ» (галицька редакція під 1213, 491/17), — але пор. възъехавшимъ (1248, 531/8), возъЂха же (1252, 540/27); або в волинській редакції: «и Литву взведе» (1282, 587/20), але «возведи Литву» (586/2); «ты насъ возвелъ» (586/16 і т. д.).




* * *


Можемо зробити такі короткі висновки:

1. Нашарування церковнослов’янської лексики на основній базі руської лексики 5 розміщене в Галицько-Волинському літописі нерівномірно. Церковнослов’янізмів значно більше в частині до 1261 р. (галицька редакція) і значно менше в 1261 — 1292 рр. (волинська редакція).



5 Проведені вище спостереження підтверджують, на нашу думку, концепцію акад. С. П. Обнорського про народну, східнослов’янську основу мови староруських пам’яток нецерковного типу. Пор. його «Очерки по истории русского литературного языка старшего периода», М. — Л., 1946, передмова, зокрема стор. 6 — 8. /49/



2. В частині літопису до 1261 р. вживається церковнослов’янська лексика однаково і в буденному оповіданні (в розповіді про події, в розмовах тощо) і в запозичених церковнослов’янських вставках. В частині після 1261 р. — тільки в молитвах, цитатах і, стилістично, в різних побожних роздумуваннях — при переході на «високий» стиль.

3. У частині до 1261 р. існує ще в значній мірі паралелізм повноголосних і неповноголосних лексем, а також лексем з церковнослов’янським из- і руським вы-, тобто і ті і другі вживаються однаково. Частина після 1261 р. таких паралелізмів майже не має. В кожному окремому слові там застосовується тільки та чи інша форма, причому неповноголосся — тільки у «високому» стилі або в традиційних висловах.

4. У вживанні повноголосся і неповноголосся в частині до 1261 р. помітна та особливість, що слова широкого руського буденного вжитку (назви власні, назви одягу, сільськогосподарських речей, назви явищ природи і т. д.) вживаються майже виключно в повноголосній формі. Те саме в конкретних назвах військового побуту. Неповноголосся переважає там, де йдеться про більш абстрактні поняття. В словах — поняттях військового побуту проявляється це в тому, що оскільки назви конкретних предметів зберігають здебільшого повноголосся, остільки більш абстрактна дія передається переважно через неповноголосне дієслово (навратитися на бЂгъ, плЂнити і т. д.).

5. Такі групи церковнослов’янізмів, як слова з префіксом раз- (рас-) або слова з початковими складами ла-, ра-, нарешті, слова з церковнослов’янським щ, також досить часто зустрічаються в частині літопису до 1261 р. Майже всюди — церковнослов’янські лексеми нощь, помощь і т. д. Щодо префікса раз- (рас-) та початкових складів ла-, ра-, то вони в цій галицькій частині закріплюються за певною означеною групою слів, тоді як в іншій групі вживаються лише руські: роз-, ло-, ро-. В частині після 1261 р. (волинська редакція) у власній мові автора знаходимо виключно руські роз-, ло-, ро- і переважно лексеми з руським ч (ночь і т. д.).

6. Групи церковнослов’янських слів із жд та складених типу многодерзновение і т. п. явно чужі для мови редакторів обох частин літопису. Всюди руське ж /50/ (жажа, надежа тощо), а із складених відчувалась «своєю» лише певна частина давно засвоєних слів (добродЂяние тощо). Вживання редакторами обох частин деяких інших церковнослов’янських слів пояснюється або звичкою до них окремих авторів (наприклад, у галицького редактора постійно руське озеро, одинъ, тоді як у волинського інколи единъ), або намаганням відмежуватись від «простої» мови, як це бачимо в галицького редактора (братучада замість сыновецъ, ужика замість сродникъ тощо).

Отже, мова частини до 1261 р. (галицька редакція) відбиває мову суспільного середовища, в якому церковнослов’янізми були ще в органічному зв’язку з руською мовою, поступаючись поволі перед лексикою руського народного середовища. Мова частини після 1261 р. (волинська редакція) свідчить про мову середовища, в поточному вжитку якого панувала тільки руська лексика, тоді як церковнослов’янізми сприймалися здебільшого як чужі і застосовувалися тільки для стилістичних потреб.













Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.