Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


Попередня     Головна     Наступна





ВИСНОВКИ



Галицько-Волинський літопис (1201 — 1292 рр.) — не механічне сполучення одним автором різних літописів, зокрема галицького і волинського 1, а твір, над складанням, переробками та продовженням якого працювало кілька редакторів.

Період складання охопив другу половину XIII — початок XIV ст.



1 До цієї думки схилявся Є. Перфецький (див. «Перемиський літописний кодекс першої редакції в складі хроніки Яна Длугоша», «Записки Наукового товариства ім. Шевченка», т. 147, Львів, 1927, стор. 8).



Детальний аналіз тексту та порівняння з іншими руськими літописами і хронікою Длугоша дає можливість виявити п’ять редакторів: 1) редактора, що довів працю до 1234 р. за Іпатіївським списком (писав близько 1255 р.); 2) редактора — продовжувача літопису до 1266 р. (писав близько 1269 р.); 3) дальшого продовжувача літопису до 1286 р. (писав близько 1285 р.); 4) редактора, який довів запис до 1289 р., докорінно переробивши (починаючи від 1261 р.) продовження літопису редактором 1286 р. і частково редактором 1266 р. (писав близько 1289 р.); 5) останнього редактора, що продовжив літопис від 1289 до 1292 р. та вніс деякі редакційні зміни. Час його роботи — початок XIV ст.

Місцем написання двох перших редакцій був Холм, тому ці редакції можна назвати першим і другим холмськими зводами; місцем написання третьої редакції був Перемишль (перемишльський звід); четвертої — Любомль; п’ятої, можливо, Пінськ.

Імовірними авторами були: першої редакції — холмський єпіскоп Іван, колишній сідельничий короля Данила Іван Михалкович Скула; другої редакції — Діонісій Павлович, видатний державний діяч, працівник княжої канцелярії; третьої — перемишльський єпіскоп Мемнон або хтось з його духовного оточення; четвертої — близька /100/ до Володимира Васильковича духовна особа, імовірно з любомльської церкви; п’ятої — житель Пінська, який довгий час перебував біля Мстислава Даниловича, а опісля при дворі пінських князів, через що в літопис внесено дещо з пінських літописних записів.

В літопису відображено політичні й ідеологічні погляди редакторів як виразників поглядів галицьких або волинських князів, які запалювали їх на літописний труд. Авторів двох холмських редакцій (1234 і 1266 рр.) об’єднує: а) ідея зверхності старшої лінії Романовичів, у даному випадку Данила, над іншими Романовичами, в чому вони бачать запоруку єдності Галицько-Володимирського князівства. У зв’язку з цим вони (зокрема, редактор другого холмського зводу) явні прихильники унії з Римом і коронації Данила; б) ідея запозичення Галичем усієї політичної і культурної спадщини Києва аж до етнічної назви «Русь», що застосовувалась раніше до населення Київщини (в політичному значенні термін «Русь» застосовувався, звичайно, й до Галичо-Волині). Автор третьої (перемишльської) редакції, посилаючись на колишнє королівське достоїнство Данила, пропагує ті самі політичні тенденції у відношенні до наслідника Данила — Льва, висуваючи поняття «самодержавства», чи «єдиновладства», в значенні зверхності старшої лінії Романовичів над усім Галицько-Володимирським князівством. Наближався до цих поглядів і останній (п’ятий) пінський редактор. Зате автор четвертої редакції (1289) стоїть на зовсім протилежних позиціях. Він не лише захисник повної самостійності Волині та її політики, але, спираючись на те, що сила засновника Галицько-Волинського князівства, князя Романа, мала своє головне джерело у Волині, він пропагує зверхність Волині над Галичем. Тому він протиставляє культові короля Данила культ Романа, неприхильно ставиться до колишньої коронації Данила та до його унії з Римом, на противагу яким він висуває вимогу триматися православного «правовір’я».

Переробка цим автором, починаючи від 1261 р., перемишльського (1286 р.) і частково другого холмського зводів (1266 р.) відповідно волинським політичним тенденціям приховала діяльність Данила останніх років його життя, а також діяльність Шварна Даниловича /101/ як холмсько-литовського володаря, викривила образ князя Льва і всієї його політики, в якій цей автор бачив намагання піти слідами Данила, тобто поширити свій вплив на володимирських князів.

З літературного боку перша і друга холмські редакції (1234 і 1266 рр.) являють собою більше воєнну повість з героєм Данилом у центрі, ніж літопис. Тому в них знайшло місце широке використання тогочасної епічної поезії і взагалі поетичних засобів стилю. Літературне обличчя перемишльського автора виступає досить невиразно. Щождо самого любомльського редактора, то він виявляється полемістом, який часто вдається до характерних народних висловів (не сошла оскомина, прояли..., на печенЂхъ і т. п.).

Невелике продовження літопису (від 1289 р.) пінським редактором не виходить поза норми звичайного стилю літописної розповіді.














Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.