Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


Попередня     Головна     Наступна





Розділ IV

ПОВСТАННЯ 1591 — 1593 РОКІВ ПІД КЕРІВНИЦТВОМ КРИШТОФА КОСИНСЬКОГО



Наприкінці грудня 1591 року запорозькі козаки разом з частиною реєстровців несподівано вчинили напад на білоцерківську фортецю. Ця фортеця, одна з найміцніших у Східній Україні, була резиденцією білоцерківського старости, магната князя Януша Острозького. На чолі повстанців стояв Криштоф Косинський *, невдовзі перед тим вибраний козаками гетьманом. При підтримці місцевого населення козаки на чолі з Косинським швидко заволоділи Білою Церквою і захопили там артилерію, військові припаси та всіляке інше майно. Повстанці спалили старостинський архів, у якому зберігались офіційні папери (в тому числі універсали на володіння землями в Білоцерківському старостві). Садиби старости і підстарости були зруйновані 1.

Незабаром повстання охопило досить великий район. Повстанці на чолі з Косинським невдовзі після Білої Церкви оволоділи Трипіллям, а потім Переяславом 2.

Налякана розмахом руху польська влада вже в січні 1592 року призначила комісарів для розслідування «свавільства» і покарання «свавільників». Цими комісарами були магнати: старости теребовльський — Яків Претвич, черкаський — Олександр Вишневецький, брацлавський — Яків Струсь і барський — Станіслав Тульський.



* Докладна біографія Косинського, на жаль, невідома. Існують, проте, відомості, які дають підставу припускати, що Косинський досить довгий, час проживав на Запорожжі. Ще 22 травня 1586 року Богдан Мікошинський, якого в документах називали гетьманом війська запорозького, повідомив старшину Подвисоцького про недавно отриману звістку «від Криштофа з Низу від Тавані і від городків». У цьому повідомленні Криштоф (мова йде, безперечно, про Косинського) попереджав про намір кримського хана переправитися з ордою через Дніпро. Косинський був ймовірно одним із козацьких старший. Під час свого перебування на Запорожжі він, як і багато інших, набув чималого військового досвіду (Listy Stanisława Żołkiewskiego (1584 — 1620). Kraków, 1868. Док. 18. C. 34).

1 Архив ЮЗР. Ч. 3, т. 1. Док. № 12. С. 31 — 32.

2 Жерела до історії України-Руси, Т. 8. Док. № 43, 48.



Зібравши свої команди і загони шляхти, старости разом /157/ із старшим реєстру князем Язловецьким швидким маршем рушили до Трипілля 3. На шляху біля Фастова панське військо зайняло тимчасові позиції. Не сподіваючись на успіх у відкритому бою, комісари вирішили послабити сили повстанців, відокремивши реєстрових козаків від головної маси козацтва. 10 березня 1592 року пани звернулися від імені Язловецького до реєстровців, що перебували у Трипіллі, з посланням. Добираючи підкреслено чемні слова, називаючи реєстровців «панами молодцями запорозькими», комісари пропонували негайно видати Косинського («бо через одного лотра ви не захочете зазнати кари») і скласти зброю. При незгоді вони погрожували повстанцям кривавою помстою 4.

Керівники повстання вирішили прийняти послання комісарів, бо розпочинати бій з панами, коли повстання ще не набрало сили, було б помилкою, яка могла звести нанівець усе. Щоб виграти час і домогтися розпуску панських військ, повстанці почали переговори з комісарами. Удаючи, що «Косинського вже відсторонено від керівництва повстанням», вони обіцяли панам бути надалі «покірними». Повстанці погодились також визнати нового гетьмана, поставленого комісарами на місце Косинського. Після укладення договору пани відвели свої війська з-під Фастова і, задовольнившись «примиренням», роз’їхались по своїх староствах.

Повстанцям, отже, пощастило домогтися свого. Після відходу панських військ повстання почало швидко наростати, чисельність козацького війська збільшувалась. У червні 1592 року повстанці, підтримувані міщанами, почали облогу київського замку 5. За словами київського воєводи князя Костянтина Острозького (батька Януша Острозького), «низові козаки підступили до міста і фортеці, захопили кращі гармати, порох і всяку стрільбу» 6.



3 Там само. Док. № 48.

4 Listy St. Żołkiewskiego. Док. 12. C. 21 — 22.

5 Kronika Marcina Bielskiego. T. 3. C. 1681.

6 Архив ЮЗР. Ч. 3, т. 1. Док. № 14. C. 36 — 37. Промова Костянтина Острозького на варшавському вальному (генеральному) сеймі 18 жовтня 1592 року.



Восени 1592 року і взимку 1592 — 1593 років повстання розширилося вже на Волинське і Брацлавське воєводства. Шляхта Луцького повіту, звертаючись 11 січня 1593 року за допомогою до панів сусідніх повітів, повідомляла, що низові козаки, «вторгнувши(сь) у панства коронні, у воєводства Київське і Волинське... замки і міста так його королевські милості, як і шляхетські посіда/158/ють (займають. — В. Г.). Шляхтою Волинського воєводства керував Костянтин Острозький, найбільший волинський магнат, в залежності від якого була чимала частина Волині. За наказом Костянтина Острозького, шляхта, що збиралась на початку 1593 року на повітові сеймики, негайно їх припинила і заходилась готуватися до походу проти козаків. У резолюції, яку ухвалила шляхта під час володимирського сеймика, говорилося «про велику небезпечність панства короля його милості від свавіленства українного, від козаків», які захопили «немало замків, міст і сіл українних... братії нашої, шляхтичів цих країв». Далі повідомлялося, що тепер козаки «з немалим військом з арматою, способом неприятельським уже до воєводства Волинського притягнули, замисливши далі панства короля його милості пустошити» 7.

Чим пояснити поширення повстання? Насамперед тим, що повсталі, виганяючи панів і оголошуючи себе козаками, запроваджували козацький устрій, збирались на раду, обирали отаманів і суддів, розподіляли повинності тощо. Масове покозачення сільського і міського населення в добу панування феодалізму мало глибокий соціальний зміст: воно було виявом прагнення пригноблених верств народу стати вільними людьми.

Повстання набувало дедалі більших розмірів. За словами О. Вишневецького, повсталі намагалися «зруйнувати все дощенту і нас винищити» 8.

Ще під час вересневого сейму 1592 року українські магнати на чолі з Костянтином Острозьким вимагали послати коронне військо для придушення повстання. Магнатів підтримувала їх креатура — посли із Східної України. Проте вимога магнатів натрапила на опір з боку послів польських провінцій. Польська шляхта побоювалась, що вихід коронного війська на Україну позбавить її військової сили в разі повстання селян у самій Польщі. Шляхта не мала сумніву, що повстання на Україні вплине на польських селян. До того ж протиріччя між королівською владою, яка намагалась укріпити і централізувати державу, та магнатами, що прагнули зберегти свої привілеї і захопити великі володіння на Україні, на цей час ще більше загострилися. Королівська влада, хоч і була зацікавлена в найшвидшому придушенні повстання на Україні, водночас не бажала посилення своїх супротивників — східноукраїнських магнатів.



7 Там само. Док. 18. Є. 49 — 50.

8 Listy St. Żołkiewskiego. Док. 17. C. 27.



У питанні про /159/ придушення повстання король дотримувався тактики, розрахованої на протиставлення реєстру основній масі козацтва. Шляхом незначних поступок реєстровцям король сподівався створити з реєстру підпору в боротьбі не тільки з визвольним рухом українського народу, а й, що здавалось абсолютно необхідним, з магнатами.

Усі ці обставини призвели до того, що домагання магнатів стосовно переведення коронного війська на Україну було відхилене сеймом. Те саме сталося з пропозицією магнатів знищити реєстр і конфіскувати козацькі землі 9.

Єдиною «поступкою» магнатам з боку короля і його помічника канцлера Яна Замойського було видання універсалу, який зобов’язував шляхту Волинського, Київського і Брацлавського воєводств виступати в посполите рушення під проводом князя Костянтина Острозького для придушення повстання на Україні. Таке рішення не могло влаштувати магнатів. Вони могли скликати й без королівського універсалу посполите рушення місцевої шляхти, яка залежала значною мірою від них.

Повернемось до повстання на Україні. У відповідь на заклик Костянтина Острозького шляхта заходилась об’єднуватися в загони, «кінно» і «оружно» поспішала до м. Костянтинова, де було призначено збір рушення. Туди ж прямували із своїми надвірними командами магнати Вишневецький, Претвич, Гульський та інші. Януш Острозький збирав шляхетські загони в Галичині і вербував вояків в Угорщині.

Рушення, що зібралось під проводом Костянтина Острозького, складалося головним чином із шляхетської кінноти і загонів найманої піхоти. Розрахунки Костянтина Острозького грунтувались на тому, що в умовах суворої зими погано озброєне козацьке військо, якому бракувало також одягу і харчів і яке до того ж складалося переважно з селян і міщан, не може протистояти панам. Основній масі козацького війська — піхоті, міркував Острозький, не вдасться окопатися в замерзлій землі і, таким чином, вона стане беззахисною перед шляхетською кіннотою. Справді, повстанці опинилися в скрутному становищі. Суворі морози і нестача харчів у таборі під Острополем, де розташовувалось тоді козацьке військо, примусило багатьох повстанців розійтись по домівках.



9 Жерела до історії України-Руси. Т. 8. Док. 68. /160/



Тим часом панське військо перейшло у наступ. Відступаючи перед переважаючими силами ворога, Косинський відвів козаків на зручніші позиції. 2 лютого 1593 року між повстанцями і шляхетським рушенням біля м. Пятки (на Волині) відбулася перша кривава битва. Бої біля Пятки не вгавали цілий тиждень. Козаки, хоч і терпіли великі втрати, виявляли виняткову стійкість і мужність. Шляхетське рушення також зазнало значних втрат. Це й змусило Костянтина Острозького розпочати переговори з козаками.

Внаслідок переговорів 10 лютого супротивники — від шляхетського рушення Костянтин Острозький «з приятелями їх милості», від повстанців реєстр на чолі з гетьманом Косинським та військовим писарем — підписали угоду. Козаки зобов’язувались відсторонити Косинського від посади гетьмана, утримувати на Запорожжі постійну залогу, повернути в замки всю захоплену там зброю, крім трахтемирівської. До того ж і ця умова панами вважалась головною, козаки зобов’язувались не мешкати в панських маєтках і не чинити жодної кривди («кривд жадних») «в державах княжат (Острозьких)... і маєтностях приятель їх... княжати Олександра Вишневецького і державах слуг їх милості», тобто в маєтках магнатів і шляхти. Реєстровці обіцяли також вилучити із війська всіх, хто вступив у козаки під час повстання 10.

Договір був компромісом. Магнати почували себе не досить сильними для того, щоб покінчити з козаками. Цим пояснюються поступки, зроблені ними: в договорі обійдено, по суті, такі важливі питання, як кількість реєстру, характер взаємин із Запорозькою Січчю тощо. Заслуговує на увагу також і те, що поляки мусили вести переговори з керівником повстанців гетьманом Косинським (голови якого вони наполегливо домагались ще рік тому) і допустити його до укладання договору. Повстанці, з свого боку, пішли на укладення договору через скрутні умови, в яких вони опинились. Косинський сподівався на те, що, досягнувши припинення воєнних дій, йому пощастить відійти з основними силами на Запорожжя і підготуватись там до продовження боротьби. Повстанці були впевнені у тому, що поки Січ перебуває в руках запорозького козацтва, вона буде служити плацдармом для подальшої боротьби.



10 Архив ЮЗР. Ч. 3, т. 1. Док. 19. С. 53 — 57. /161/



Повернувшись на Запорожжя, повстанці з Косинським на чолі спробували забезпечити собі підтримку в сусідніх держав. Як повідомляв староста Олександр Вишневецький, Косинський разом з усім козацьким військом нібито прохав російського царя прийняти українські землі під владу Росії 11. Однак російський уряд не хотів погіршення відносин з Польщею. Проте він не залишив без уваги це звернення Косинського. До Січі, за словами того ж Вишневецького, з Москви були надіслані гроші і харчі, в яких козаки мали велику потребу 12. Косинський почав також переговори з кримським ханом, маючи на меті отримати від нього допомогу кіннотою. Але ці переговори не мали успіху.

Влітку 1593 року, закінчивши приготування до повстання, двотисячне козацьке військо на чолі з Косинським вирушило з Січі вгору вздовж Дніпра. Розділившись на два загони, з яких один плив по Дніпру на човнах, козаки невдовзі підступили до Черкас і розпочали облогу міста. Староста Олександр Вишневецький разом зі своїм військом і шляхтою, яка втекла до міста, опинився в оточеному козаками замку. Козаки почали обстрілювати замок одночасно з берега і з Дніпра.

З появою запорожців під Черкасами повстання стало швидко поширюватися на околиці. Обміркувавши всі обставини, пани вирішили відновити переговори з козаками, розраховуючи при цьому підступно вбити Косинського і цим викликати безладдя серед козацтва. На запрошення Вишневецького Косинський у супроводі загону козаків (150 чоловік) прибув до Черкас на переговори. Під час переговорів Косинського було зрадницьки вбито. Иоахим Бєльський писав що вбивцями Косинського були слуги кн. Олександра Вишневецького» 13. За іншими відомостями, схожими на легенду, пани схопили Косинського і замурували його у кам’яний стовп в одному з католицьких кляшторів 14.



11 Listy St. Żołkiewskiego. Док. 17. C. 27. «Косинський присягав зі всім своїм військом великому князю московському і віддав було вже під його владу прикордонні землі більш ніж на сто миль».

12 Там само.

13 Kronika Marcina Bielskiego, T. 3. C. 1691.

14 Історія русів. С. 72.



Незважаючи на вбивство Косинського, панам було ще далеко до перемоги над повстанцями, які й надалі тримали в облозі Черкаси. Сподівання Вишневецького /162/ на швидкий прихід коронного війська не справдились *. Тому в серпні 1593 року він мусив підписати договір, який давав право козакам вільно відійти на Запорожжя і на волості. Староста зобов’язувався також повернути козакам відібрані у них човни, коней тощо. Майно, що залишалось по смерті козаків, мало передаватися родичам померлих, а не старостам, як то було раніше. Козаки здобували право подавати скарги Київському воєводі на утиски з боку старостинської влади 15.

Особливо важливим для козаків пунктом договору було право вільних зносин із Січчю. Звичайно, пани не думали додержуватись умов договору. Як пояснював у своєму листі від 29 серпня 1593 року канцлеру Яну Замойському київський біскуп Верещинський, «згода з ними (козаками) була вимушена». Там же він з жалем писав: «Краще, звичайно, щоб їх (козаків. — В. Г.) зовсім не було на Україні, але зараз не час мовити про це, до того ж і моці (у нас. — В. Г.) для цього бракує 16.

Восени того ж 1593 року Подніпров’я було знов охоплене полум’ям повстання. Це було відповіддю на знущання панів, які брутально порушили умови договору. Київський воєвода Костянтин Острозький, наприклад, схопив козацьких послів, які прибули подати скаргу на черкаського старосту О. Вишневецького, і кинув їх до в’язниці, звелівши віддати на тортури, від яких один посол сконав.



* Сейм у травні 1593 року у відповідь на вимогу магнатів ухвалив відправити на Придніпров’я тільки частину коронного війська.

15 Стороженко А. Стефан Баторий и днепровские козаки. К., 1904. Док. 1. С. 306 — 309.

16 Там само. С. 308 — 309.



На Київ «доходити справедливості на провинниках» вирушило із низин Дніпра козацьке військо. Козаки везли з собою гармати. Згодом за рахунок селян та міщан, що приєднались у волості, козацьке військо збільшилось до чотирьох тисяч чоловік. Козаками рухало почуття безмежної ненависті до віроломних панів. Коронний гетьман Станіслав Жолкевський писав з цієї нагоди: «Повстанці охоплені таким завзяттям і свавіллям, що не зважають ні на бога, ні на короля, ні на що інше, і щоб це не призвело до найважчих наслідків, краще б, гадаю, у якийсь /163/ вигідний спосіб уникнути цього» 17. Рух козаків страшенно налякав шляхту, що зібралась у Києві на чергову судову сесію («на рочки»). Вона негайно відправила до козаків послів — біскупа Верещинського і князя Ружинського. Посли зустріли козацьке військо на Дніпрі за півтори милі від Києва в урочищі Либідь 18. Козаки відкинули пропозицію панів про переговори і далі просувалися до міста. Довідавшись про це, шляхта почала тікати з Києва, «не бажаючи, — за висловом біскупа Верещинського, — покуштувати з київською владою того пива, якого вона наварила» 19.

Козаки оточили Київ і почали облогу 20. Проте облога міста тривала недовго, бо було одержано звістку про напад татар на Січ. Східноукраїнські магнати і польський уряд уже давно намовляли хана учинити напад на Запорожжя. Хан і сам завжди шукав привід для цього, бо в Запорожжі вбачав затятого і разом з тим могутнього ворога. Скориставшись походом козаків до Києва, кримський хан на чолі свого війська вдерся на Запорожжя і підступив до Січі. Однак зустрів тут мужню відсіч козацької залоги. Лише брак харчів змусив козаків покинути Січ. Темної ночі вони подалися з Січі на човнах угору по Дніпру. Вступивши у спорожнілу Січ, татари зруйнували всі її укріплення 21.

Услід за цим, тієї ж зими, татари ще кілька разів нападали на Січ, завдаючи козакам тяжких збитків. За словами Богдана Мікошинського, вони загарбали понад 2000 коней і ще багато всілякого майна 22.

Звістка про зруйнування Січі змусила козаків зняти облогу Києва і вирушити на Запорожжя. Невдовзі перед цим вони уклали угоду з київським воєводою. Той обіцяв дати викуп у розмірі 12 злотих на кожного козака і погодився на збільшення артилерії реєстру до 24 гармат 23.



17 Listy St. Żołkiewskiego. Док. 22. C. 39.

18 Там само. Док. 18. C. 29.

19 Там само.

20 Архив ЮЗР. Ч. 3, т. 1. Док. 21. С. 64. Козаки «до столиці, воєводства Київського, з арматою, війною втягнули: згроможаті, і там осісти хочуть».

21 Listy St. Żołkiewskiego. Док. 18. C. 32 — 33.

22 Жовтень. 1984. № 10. C. 103.

23 Listy St. Żołkiewskiego. Док. 18. C. 32.



Під впливом повстання, що охопило Київщину 1593 року, з новою силою став поширюватись антифео/164/дальний рух на Брацлавщині. Утиск народу після відходу козацького війська з-під Пятки посилився. Знущання панів призвели до того, що терпіння люду увірвалося. Про розміри нового народного руху ми довідуємось із слів Станіслава Жолкевського, який просив восени 1593 року в канцлера Яна Замойського «протекції, поради і захисту, бо через затятість і обурення хлопів, — писав він, — не можу виконати своїх обов’язків для поновлення святої справедливості» 24.

Повстання 1591 — 1593 років показало, що поневолені маси України мають в запорозькому козацтві могутнього захисника.



24 Там само. Док. 22. С. 39. Лист від 23 листопада 1593 року. /165/


















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.