Попередня     Головна     Наступна





Михайло ГРУШЕВСЬКИЙ

ХРОНОЛОГІЯ ПОДІЙ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОГО ЛІТОПИСУ


[Записки Наукового товариства імені Шевченка. — Львів, 1901. — Т. 41. — С. 1-72]




ПАМЯТИ МОГО БАТЬКА

(† 27/I (9 II) 1901).





ХРОНОЛЬОҐІЯ ПОДЇЙ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ЛЇТОПИСИ.


Розвідка М. Грушевського.



ВСТУП.


Галицько-волинська лїтопись належить до найважнїйших джерел до істориї України-Руси, а також й її сусїдів — Литви, Польщі й Угорщини. Для декотрих партий істориї України, Литви, Угорщини XIII в. вона служить майже одиноким, або й зовсїм одиноким джерелом, джерелом тим важнїйшим, що відомости її йдуть від сучасників, переважно добре осьвідомлених, і часто писані по горячим слїдам подїй. Тим прикрійшу перешкоду робить в користанню з сього дорогоцїнного джерела брак хронольоґії в нїм.

Як відомо, галицький лїтописець писав без років і не вязав ся порядком лїт, змагаючи до того, аби дати можливо праґматичне оповіданнє, подібно до грецьких хроноґрафів: „хроноґрафу же нужда есть писати все и вся бывшая, овогда же писати в передняя, овогда же воступати в задняя“.1)



1) Іпат. с. 544; цитую Галицько-волинську лїтопись по вид. 1871 р.



При тім він надїяв ся розставити роки по скінченню працї (вся же лЂта спишемь росчетше во задняя), але обіцянки сїєї не сповнив, і його лїтопись так і зістала ся без років, а його приклад вплинув і на його наступників, що доповнили його лїтопись і продовжили до 1290 р. — вся Галицько-волинська лїтопись, з незначними /2/ виїмками,1) зістала ся без років, і в такім видї була прилучена до Київської лїтописи. Аж по тім як вона була прилучена до лїтописи Київської, якийсь книжник, незадоволений тим, що хронольоґія, переходячи через Найдавнїйшу й Київську лїтописи уривала ся на році 1200, постановив се направити, і подїлив Галицько-волинську лїтопись на роки.2) Але зробив він то зовсїм по дурному, то значить — валив роки навить без огляду на зміст, розриваючи частини одної подїї на кілька років, або кладучи під оден рік подїї богатьох років (нпр. під р. 1233).



1) Так, по словам видавців, в кодексї Хлєбнїковськім і Поґодїнськім оповіданнє про похід Тройдена на Польщу має число 86 (пs?), що і вказує на р. 6786 (на жаль згадки видавцїв про се дуже короткі і побіжні — П. С. Р. Л. II с. 207, вид. 1871 с. 578); всї кодекси мають у тексті рік 6797 при смерти Володимира Васильковича (с. 604), а кодекси Хлєбн., Поґод. і Єрмол. ще й дату 6797 р. і при звістцї про настолованнє Мстислава (с. 613), що очевидно теж належить до архетипа.

2) З того, що ми маємо кодекси, де Галицько-волинська лїтопись злучена з Київською, а хронольоґії не має, видко, що хронольоґізував її анї той хто прилучав її до Київської лїтописи, анї остатнїй редактор Галицько-волинської лїтописи. Анї той анї другий, знаючи, що Галицько-волинська лїтопись була зовсїм осібною цїлістю від Київської й не стояла з нею в нїякім звязку, не впав би на гадку вести хронольоґію Київської лїтописи безпосередно через Галицьку, почавши від р. 1201. Підношу се з огляду на те, що в лїтературі висловляли ся гадки, нїби хронольоґізував Галицько-волинську лїтопись той, хто „пришив“ її до Київської, нпр. Бестужевъ-Рюминъ О соста†рус. лЂтописей с. 153.

В звязку з сим пришиваннєм стоїть часто повторювана гадка нїби Галицько-волинську лїтопись ми маємо без початку. Декотрі дослїдники (нпр. Соловйов Исторія Россіи вид. стереотипове I с. 793, Костомаров Лекціи по русской исторіи с. 47 й т. и.) бачать навить у волинських звістках Київської лїтописи з XII в. останки „першої половини“ Галицько-волинської лїтописи. Але на се нема нїякої підстави. Нїщо не вказує на те аби Галицько-волинська лїтопись що небудь стратила на своїм початку. Страшенний період („По смерти (же) великаго князя Романа“ etc. аж до „срЂтоша и (Рюрика) бояре галичкыи и володимерьстии“), розширений ріжними вставками (такою вставкою можна навить уважати цїлу тіраду від „одолЂвша всимъ поганскымъ языкомъ“ аж до „тщаше ся погубити иноплеменникы“, але й вона не з’явила ся мабуть зразу в цїлости, а наросла кількома наворотами), — служить вповнї природним (як на стиль лїтописи) вступом до Галицької лїтописи, і всякі припущення про якісь утрачені вступні частини зовсїм довільні — на них у лїтописи не знаходимо нїяких вказівок. З рештою се й зовсїм рациональна вихідна точка для лїтописця, що заберав ся описати історию Данила — почати від смерти його батька й тих замішань, які з того виникли. Нїчого, що вказувалоб на Галицьку лїтопись, з її характерним риторичним стилем, ми не знаходимо в Київській лїтописи.




При тім /3/ роки почав класти він не від 1205, від котрого починаєть ся оповіданнє Галицької лїтописи, а від 1200 р., котрим кінчить ся Київська лїтопись, і „ничтоже сумняше ся“ поставив роки від 1201 на подїях пізнїйших лїт. Окрім тих кількох років, які він знайшов готові в Волинській лїтописи, здаєть ся одинокими датами, які він зачерпнув з иньших джерел, були дати кількох русько-татарських подїй, звістних добре з північних лїтописних компіляций (з ними сей книжник, видко, був обзнаємлений) — битва на Калцї (1224), прихід Бату (1237), облога Київа (1240). Ними ориєнтовані подїї сусїднїх років, з рештою ж роки розложено зовсїм довільно, а тим самим і хронольоґія ся зовсїм нїчого не варта, і основою всяких студий над лїтописею повинний бути не хронольоґізований Іпатський кодекс (з опублїкованих дотепер він тільки й має хронольоґію), а иньші (як Хлєбнїковський і Поґодінський), що хоч пізнїйші о столїтє, близше стоять до архетипа, бо не мають анї хронольоґїї анї тих стилїстичних змін, які поробив хронольоґізатор, вставляючи роки (він викидав при тім такі переходи як: „въ та же лЂта“, „въ то же время“, „въ то же лЂто“, „зимЂ же бывши“ „времени минувши“, і т. и. — нераз дуже цїнні для уставлення порядку подїй).1)

Супроти такої повної довільности хронольоґії Іпатського кодекса вона зовсїм не може служити до ужитку. Нїяка редукция не поможе на неї: треба дату кождої подїї викомбіновувати на власну руку, хронольоґію ж іпатську попросту іґнорувати.2) На жаль, се переконаннє досї не було загально прийняте в науцї. Що правда, повну неужиточність іпатської хронольоґії запримітив уже Карамзін, що перший віднайшов Галицько-волинську лїтопись і рішучо признав її хронольоґію невірною.3)



1) При тім усїм і Хлєбнїковський та Поґодїнський кодекси не віддають нам вповнї архетипа й мають деякі пізнїйші вставки, нпр. вступ на с. 501 : „Начнемь же сказати бесчисленыя рати“ etc. Таким же пізнїйшим додатком треба уважати титул і на с. 508: „По семь скажемь многий мятежь“ і т. д.

2) В теперішнїх виданнях лїтописи, що в основу кладуть Іпатський кодекс, його хронольоґія й звязані з нею зміни первісного тексту збивають читача непримітно. Очевидно, в основу видання її мусять лягти кодекси не хронольоґізовані, відчищені від пізнїйших змін і похибок.

3) Карамзін писав (т. III прим. 113): „Хоч у Іпатськім кодексї й означені роки, але, певно, не автором, а копістом, і на здогад, бо його хронольоґія в усїх звістних нам випадках хибна“.



Одначе його осуд, дуже катеґоричний, не був від/4/повідно оцїнений пізнїйшими дослїдниками. Поґодїн, Соловйов, Костомаров, Бестужев-Рюмін, пишучи про Галицько-волинську лїтопись, збувають її хронольоґію невиразними увагами, що вона „перебита“, „неповна“, „незручно зроблена“, або зовсім промовчують.1) Соловйов, пишучи свою історию, хоч подекуди нотує похибки в хронольоґії Галицько-волинської лїтописи, але переважно бере її дати без застережень. Костомаров у своїй розвідцї „Черты народной южнорусской исторіи“ (1862) без скрупулів датує подїї її роками, навить найбільше неможливими. Тільки Зубрицький в III т. своєї Істориї (1855), специяльно займаючи ся подїями Галицько-волинської лїтописи, полишає на боцї іпатську хронольоґію й пробує, особливо в подїях початку XIII в., самостійно датувати факти, на підставі иньших джерел (що правда — забогато при тім кладучи ваги на Густинську компіляцию й її хронольоґію). Але його погляд на іпатську хронольоґію далеко не так радикальний, як у Карамзїна; признаючи в нїй „анахронїзми“, він одначе не цураєть ся гадки про можливість редукциї (с. 82), а в пізнїйших подїях часто живцем бере іпатські дати.2)

На початку сїмдесятих років майже разом вийшли дві незалежно від себе написані розвідки, що близше займали ся хронольоґією Галицько-волинської лїтописи: розвідка проф. Шараневича про Іпатську лїтопись (Die Hypatios-Chronik als Quellen-Beitrag zur österreichischen Geschichte, 1872) і проф. Дашкевича про Данила (Княженіе Даніила Галицкаго по русскимъ и иностраннымъ извЂстіямъ, 1873).



1) Погодинъ ИзслЂдованія IV с. 61 (в своїй хронольоґічній таблицї, с. 101—103, він лишив Галицько-волинську лїтопись зовсїм на боцї). Соловьовъ І с. 793. Костомаровъ Лекцїй по рус. исторіи с. 49. Бестужевъ-Рюминъ О соста†с. 153.

2) За Зубрицьким ішов у хронольоґії подекуди й Шараневич в своїй Істориї Гал.-Волод.-Руси.



Проф. Шараневич дав досить місця й уваги хронольоґії подїй Галицько-волинської лїтописи (с. 6—7 специяльно і в IV—V гл. passim), і зібравши досить значний материял з польських, угорських і німецьких джерел, на підставі його поправляв часом дуже добре хронольоґію Іпатського кодекса. Але й його становище супроти сеї хронольоґії дуже здерждиве: він уважав її роботою самого редактора лїтописи і хоч признавав в нїй помилки, („від одного до чотирох років наперед або назад“), але старав ся витолкувати декотрі похибки переводом дат з сїчневого числення на вересневе (sic) і зма/5/ганнєм лїтописця до праґматизма, а також уважав можливою редукцию сих дат (с. 7).

Далеко більш рішучо й основно виступив у сїй справі проф. Дашкевич — тодї ще молодий студент Київського унїверситета. Він признав роки Іпатського кодекса роботою копіста, „не вартого найменьшого довіря“, і для датовання подїй Галицько-волинської лїтописи уважав одинокою дорогою: відшукуваннє хронольоґічних вказівок у текстї лїтописи та порівняннє їх з иньшими джерелами (с. 6—7). В своїх безконечних нотках, що робили майже неудобочтомою сю з рештою цїнну книгу, він дїйсно дав чимало дат, переважно добре виведених і часто умотивованих, хоч нїде специяльно над хронольоґією не застановляв ся.

Не вважаючи одначе на появу сих праць історична робота таки не вийшла на битий шлях в сїй справі. Кількадесять дат, принагідно поданих у працях Зубрицького, Шараневича, Дашкевича, часто зовсїм добрих, але не завсїгди умотивованих, часом не згідних з собою, а головно роскиданих в нотках, принагідно трактованих, так що й відшукати їх в потребі було не легко, не могли заступити хронольоґічного підручника, якого треба було для Галицько-волинської лїтописи. Самий навить принціп повного іґноровання хронольоґії Іпатського кодекса і самостійного комбіновання лїтописних подїй не знайшов собі повного горожанства в науцї. Такий авторитет в українській істориї як проф. Антонович в своїй Істориї Литви (виданій 1878) уживає дат Іпатського кодекса. Иньші знов дослїдники не кидали гадки про можливість редукциї його дат.1) А хоч не бракувало праць, де хронольоґія подїй Галицько-волинської лїтописи робила ся самостійно, або на підставі зроблених попереднїми дослїдниками комбінаций 2), хоч появляли ся працї, де певні партиї Галицько-волинської лїтописи, специяльно студиювали ся й хронольоґізували (нпр. Дроби Stosunki Leszka Białego z Rusią і Węgrami, 1881, Лятковского Mendog, 1892), але се все заступити такого підручника не могло, тим більше що й не всї дослїдники роспоряджали відповідним для того апаратом.



1) Сей погляд бачимо і в новійшій, дуже старанно зробленій Genealogi-ї Piastów проф. Бальцера — нпр. с. 265.

2) Нпр. в працях Іловайского (Исторія Россіи, I ч. II), Андріяшева (Очеркъ исторіи Волын. земли) подекуди бачимо проби рационального датовання.



Була заповіджена /6/ в Rozpraw-ах краківської академії 1) специяльна студия про хронольоґію Галицько-волинської лїтописи пок. Дроби, але надрукована не була; зрештою, судячи по його друкованій працї, його хронольоґічні аналїзи ледви чи відповіли б науковим вимогам. Таким чином кождому дослїднику, що заглядав до Галицько-волинської лїтописи, приходило ся далї спотикати ся на хронольоґічній справі і коли не хотїв він збути її вказівкою, що ся лїтопись говорить те й те „під тим і тим роком“,2) то мусїв вертувати ріжні працї, шукаючи в них хронольоґічних вказівок, а не знайшовши, чого потрібував, — сам комбінувати дату, стягаючи до того материяли, які міг і знав, а виходили й дальше працї, що в цїлости або переважно йшли за іпатською хронольоґією.3)

Мавши не раз до дїла з Галицько-волинською лїтописею, я часто мав нагоду на собі дізнавати сю приємність. Тож коли минї прийшло ся останнїми часами для істориї Галичини (в III т. Істориї України-Руси) переробити Галицько-волинську лїтопись від a до z, постановив я не скінчити на кількох хронольоґічних екскурсах, а зладити на підставі зібраного материяла підручник, який міг би бути придатним і для дальших дослїдників, і по скінченню III т. своєї Істориї зараз до нього забрав ся.

Сей підручник зложив ся в формі таблицї з коментарем, де кожда дата була б докладно виведена, бо без такого коментара не мала б нїякої сили переконання й сама таблиця. В природнім порядку роботи подаю наперед виводи дат, а в кінцї таблицю, як їх результат. Полєміки з відмінними хронольоґічними виводами оминаю, обмежаючи ся короткими вказівками: з рештою моя арґументация служить і арґументациєю contra відмінних виводів.4) По загальнїше осьвітленнє подїй відсилаю до своєї Істориї України-Руси т. III.



1) Rozprawy wydz. hist.-filozof. XIII с. 429.

2) І се було о стільки не вірно, що хронольоґія не належить до самої лїтописи, а з’явила ся, як ми бачили, інтерполяциєю одного з кодексів її; але за браком иньшого способу цитовання лїтописи, мусить сей спосіб і далї зіставати ся як malum necessarium.

3) Нпр. Іванова Истор. судьбы Волынской земли, 1895.

4) З притиском підношу, що свою хронольоґізацийну роботу переводив я вповнї самостійно від дат попередників і вказівки на них вибрав уже по скінченю роботи.



В виводї дат старав ся я довести датовання до можливої докладности, але подекуди се було неможливо, й приходить ся обмежити ся тільки приблизним /7/ означеннєм, з ваганнями до одного року. Ріжні степени докладности й певности дат означено на таблицї ріжним письмом і значками. Коментар до кождої дати можна знайти по поданих в хронольоґічній таблицї сторонах Галицько волинської лїтописи вид. 1871 р., і ще лекше — по поданій сторонї мого коментара.

Материял, яким я роспоряджав при виводі дат, значно більший, нїж мали мої попередники, але ідеально-повним, певно, і він не буде. Всякі вказівки в сїм напрямі я прийму радо. Так само не уважаю оконечними свої виводи дат, особливо де вони опирають ся на комбінациях, виведених з текста лїтописи. Я б дуже тїшив ся, коли б мої виводи викликали серед дослїдників, що близше займали ся сими справами, детайлїчну річеву критику, яка б причинила ся до більшої докладности сеї хронольоґії й дала б вкінцї дослїдникам нашої старовини певну провідну нитку при користанню з Галицько-волинської істориї.



* * *






Хронольґічна аналїза Галицько-волинської лїтописи. 1)


Іпат. 480 (1202). Перший похід Рюрика на Галичину. Вихідною точкою служить дата смерти Романа, 19/VI. 1205, дана нам польськими джерелами — див. Monumenta Poloniae historica II. 836, 876, III. 70, 162—3, 171, 353; в Лаврен. л. дата смерти Романа під 1206 р., бо вона о рік спішить ся тут, в Воскр. добра — 1205. Оповіданнє Суздальської лїтописи, дуже докладне (оповіданнє Галицько-волинської чимало поплутало в порядку подїй і проминуло другий похід зовсїм), дає розуміти, що похід Ольговичів став ся на перші вісти про смерть Романа. Супроти того одначе, що сю кампанїю в Галичинї випередив з’їзд в Сяноцї Романової княгинї з угорським королем і прихід угорського війська в Галич, треба мабуть покласти її на осїнь 1205 р., не скорше.



1) Низше на початку кождого екскурса даю сторону Галицько-волинської лїтописи з вид. 1871 р., а в скобках коло неї — дату Іпатського кодекса.



Іпат. 481 (1202). Ігоревичі в Галичу. Другий похід Рюрика на Галич в Галицько-волинській лїтописи пропущено зовсїм, згадано тільки про прихід Ігоревичів на галицькі столи. Порядок подїй докладно оповідає Суздальська лїтопись і дає опору для /8/ їх хронольоґії в датї приїзду Ярослава в Суздаль — 22/IX. 1206. З її оповідання виходить, що похід став ся в новім — 1206 роцї 1), орґанїзовав ся дуже поважно і зайняв досить часу. По тім наступив прихід Угрів, переговори з Поляками, посольство до Ярослава Всеволодича, котрого чекали два тижнї, й аж тодї Ігоревичі сїли в Галичі. Коли Ярослав вернув ся з під Галича в Переяслав, і звідти вигнав його Всеволод Ольгович, засївши в Київі, — він поспів в Суздаль 22/IX. Звідси очевидно, що Ігоревичі мусїли сїсти в Галичинї не пізнїйше лїта 1206 р., а Романовичі мусїли утїкти з Галича в Володимир, випередивши похід, десь при кінцї весни найдальше. Похід же Ольговичів мусїв роспочати ся десь на весну, дуже рано.

Для дальшої партиї подїй, р. 1207 — 1211, провідником у хронольоґії служать дати Воскресенської лїтописи. Ми вже бачили її добрі дати для подїй 1205 і 1206 р. і дальше побачимо, що її хронольоґія знаходить собі потвердженнє в иньших джерелах. З огляду, що вона дає тут не тільки хронольоґію, зовсїм самостійну, але й серию галицьких подїй, з иньших лїтописей, незвістних, треба здогадувати ся, що в нїй маємо останки якоїсь української лїтописи, дуже доброго джерела.



1) Суздальська лїтопись тут вирівнює свою хронольоґію, бо дає два рази 1206 рік. Воскресенська має знову добрий рік — 1206.



Іпат. с. 481—2 (1202—3). Святослав Ігоревич у Володимирі. Усобиця Ігоревичів. Опору для хронольоґізациї дає Воскресенська лїт., де під р. 1208 читаємо: „Угри тогда прогнаша Володимира Игоревича изъ Галича, а брата его Романа посадиша въ немъ“ — се відповідає Іпат. 48210: „Романъ же Ђха во Угры и поемъ Угры би ся съ братомъ, и побЂдивъ взя Галичъ, а Володимеръ бЂжа во Путивль.“ Дата потверджуєть ся запискою Лавр. під 1207 р., з котрої видно, що весною-лїтом 1207 р. Володимир сидїв ще в Галичи, і не мав клопотів, бо ходив походом у Київщину, в поміч Всеволоду Сьвятославичу. Очевидно, „мятежь“ межа Ігоревичами став ся пізнїйше, а відносини з Угорщиною, звідки треба було бояти ся оружної оборони прав Романовичів, мабуть були полагоджені перед тим походом у Київщину. Галицька лїтопись також каже, що „мятежь“ став ся „долгу времени минувшю“ по утечі Романовичів до Польщі і викликаних нею дипльоматичних переговорах? Для дуже довгого часу місця тут нема, але мусїло скількись часу /9/ таки минути. Супроти того посольство Володимира Ігоревича до володимирських бояр і утечу Романовичів до Польщі мусимо класти на кінець 1206 — початок 1207 р.1) Подоріж малого Данила на Угорщину з Лєшковими послами й посольство Володимира Ігоревича до угорського короля мабуть стало ся не пізнїйше як у першій половинї 1207 р.2), а усобиця галицька могла розвинути ся десь з кінцем 1207, але головно в 1208 р., коли Роман накликав Угрів.3)


Іпат. с. 482—3 . (1204—5). Волинські подїї. Лїтописець оповідає про волинські подїї як вставку, intra parenthesim серед галицьких, поза хронольоґічним порядком. Ориєнтують нас в їх хронольоґії тільки галицькі подїї, і то приближно. Переходячи від оповідання про галицьку усобицю Ігоревичів до вигнання Сьвятослава, лїтописець каже: „въ то же веремя“, отже Сьвятослава вигнано під час галицької усобицї. Се потверджуєть ся й тим, що від галицьких Ігоревичів Сьвятослав не дістав нїякої помочи, коли його виганяли. Отже галицька усобиця, рік 1208 — се вихідна точка. Знову terminum non post дає згадка низше (Іпат. 485), що під час війни 1211 р. (див. низше) Василько княжив уже в Белзї. Між сими двома датами маємо розмістити такі подїї: Олександр, вигнавши Сьвятослава, сїв у Володимирі ; Інґвар випросив Володимир від Лєшка, й Олександер мусїв уступити ся звідти; бояре володимирські не були задоволені з Інґвара, й Олександер випросив собі Володимир назад від Лєшка.4) Яких небудь близших вказівок для хронольоґічного ориєнтовання лїтопись не дає, а в додатку має ще тут і виразні пропуски.5)



1) Володимир Ігоревич сїв у Галичу ще лїтом 1206 р , як ми бачили, але його посольство до Володимирцїв стало ся мабуть трохи згодом, судячи по тому, що оповіданнє Суздальської лїтописи, таке докладне, про утечу Романовичів з Володимира не каже.

2) Лїтописець, сказавши про утечу Романої вдови до Лєшка, каже далї: „Въ таже лїта Данила посла Лестько...“ Можна б було з тої стилїзациї подумати, що то стало ся гень з часом, а в дїйсности, як бачимо — стало ся воно таки слїдом зараз. Се таке саме, як і „долгу времени минувшю“ — воно показує, що лїтописець, пишучи значно пізнїйше, потратив подекуди перспективу (пор. Історию України-Руси III с. 126—7 і 530.

3) Зубрицький приймав тут дату Густин. л. — 1209 (III с. 43).

4) Див. Історию України-Руси т. III с. 127—8.

5) Ibidem с. 531.



Тому можемо лише приближно датувати: вигнаннє Сьвятослава 1208, перехід Інґвара до Володимира 1209 роком, /10/ друге князюваннє Олександра 1210, уважаючи, що сї зміни мусїли мати якийсь час для свого приготовання. Під час князювання в Володимирі Інґвара, як виходило б з контекста лїтописи (не так дуже й ясного), дістав Василько з материю Берестє. Під час другого князювання Олександра в Володимирі (тут текст лїтописи зовсїм ясний) дістав Василько Белз, і тодї ж став ся сильний напад (чи кілька нападів) Литви й Ятвягів на околицї Турийська й Червна.


Іпат. 483—486 (1205—8). Галицькі подїї: угорська окупация, Ігоревичі знову в Галичинї, боярська різня й упадок Ігоревичів, Данило в Галичі. Опорною точкою для хронольоґії сих подїй служить записка Воскресен. л. під р. 1211: Тогоже лЂта Галичане приведоша къ собЂ отай черезъ горы и изъимаша князи своя Игоревичи 3, Романа съ братома, и бивше ихъ повЂсиша ихъ.“ 1) На потвердженнє сеї дати можна сказати, що угорський воєвода Пот, висланий на Галич підчас сеї кампанїї був палятином („великий дворский“ —Іпат. 484) в рр. 1290—11 (див. індекси до Codex diplomaticus Hungariae і Codex Arpadianus continuatus), так що пізнїйше як на 1211 р. класти сю кампанїю і з сього погляда ризиковно. Перед нею стали ся такі подїї: угорська окупация Галичини, котру випередили „безакониє галицьке і мятежь“; Галичане кличуть Мстислава пересопницького; довідавши ся про утечу Романа, закликають Ігоревичів назад, і ті вигоняють Угрів. Отже се маємо класти між р. 1208 і 1211.



1) Дату 1211 р. приймав уже Карамзїн, потім (за Густинською компіляциєю) Зубрицький і Шараневич, але Дроба (с. 389 — 91) хибно вивів уже р. 1209.



Близше ориєнтувати нас може записка Воскресенської лїтоп.: „Въ лЂто 6718 Ростиславъ Рюриковичъ сЂде въ Галичи, а Романа Игореивча выгнаша; осени тояже выгнаша изъ Галича Ростислава Рюриковича, а Романа Игоревича посадиша съ братомъ.“ Трудність тільки в тім, що Галицько-волинська лїтопись мовчить зовсїм про сей епізод; але вона промовчує не одно. Очевидно, сей епізод входив як складовий елємент у те „безаконье галичкое и мятежь“, що заохотили кор. Андрія до окупациї Галичини. Помітувати сею звісткою Воскр. л. і її датою не можна, бо вона входить в ту серию галицьких звісток сеї компіляциї, про авторитетність котрих я сказав трохи вище (с. 8). Отже супроти неї угорську окупацию не можемо класти скорше як на /11/ сам кінець 1210 р. і початки 1211 (дуже короткою вона не могла бути, коли Угри встигли так сильно наприкрити ся Галичанам).1) Значить на всї дальші подїї: похід Мстислава пересопницького, похід Ігоревичів, посольство Володимира Ігоревича до угорського короля, боярську різню, угорський похід і облогу Звенигорода лишаєть ся з яких півроку. Єсть в сїм трудність, що так богато подїй скуплюєть ся в такім короткім часї, але й абсолютно неможливого в тім нема, а поки хронольоґія Воскресенської лїт. нїчим не зкомпромітована, не можемо її іґнорувати. Отже прихід Ігоревичів припадав би більше меньше на весну, боярська різня на лїто, а в вереснї 1211 р. повішено Ігоревичів.


Іпат. 484 (1206—7). Єлисавета-Кінґа, наречена Данила. Епізодом в оповіджених подїях оповідає лїтописець про замір угорського короля дати за Данила свою доньку Єлисавету й зробити його, за браком сина, своїм спадкоємцем; сей замір не прийшов до кінця тому, що Андрієва жінка кор. Ґертруда видала Єлисавету за Людовика гесенського. Епізод сей містить в собі богато баламуцтв, як виказав уже проф. Шараневич, що ширше аналїзував його.2) Не входячи в його аналїзу, зазначу тільки (сього досї не зауважено), що сей епізод оповіджено тут в тїснім хронольоґічнім звязку: по виведеному вище рахунку він стоїть між подїями 1211 р.; Єлисавета родила ся р. 1207 (Monum. Germ. Scr. XIX с. 700), а старе житиє її каже, що вона була заручена за Льодовика тірінґського ще нїм була відлучена а вивезена на тірінґський двір в р. 1211, коли мала чотири роки (себто четвертий) (диви витяг у Шараневича с. 119); очевидно, з нагоди від’їзду Єлисавети з Угорщини, що став ся чи більше-меньше, чи й як раз тодї як Данило був на Угорщинї в 1211 р., — лїтописець і оповідає сей епізод. Умерла ся Єлисавета 1231 р. (Mon. Germ. XIX с. 547 і 699). Убийство римського короля Филипа, згадане тут, стало ся в червнї 1208 р.



1) Дроба, взагалї спізінюючись в сих роках в хронольоґії, клав угорську окупацию на р. 1207—8 — с. 385. Дашкевич поворот Ігоревичів клав на р. 1209 (с. 48).

2) Die Hypatios-Chronik с. 43 і далї, пор. Дашкевича Княженіе Даніила с. 48; див. що Історию України-Руси III с. 532.



Іпат. с. 486—7 (1208—9). Галичане проганяють Данилову мати. Король угорський приводить її назад. „Минувшю же времени“, каже лїтописець, по вересневих подїях 1211 р., /12/ вигнано Данилову мати. Вона виїхала в Белз, але король, почувши (мабуть — діставши посольство від неї) „зимЂ бывши“ пішов на Галич і арештував противних її бояр.

Котрого року се була зима ? ми маємо тут що найменьше два роки до роспорядження: 1211/2 і 1212/3. Нїщо не перешкоджає взяти близший: значить, бояре вигнали б Данилову мати слїдом за посадженнєм його в Галичі. Се вповнї можливо, бо Данило їм потрібний був тільки, аби позбути ся Ігоревичів.1) Але се дата тільки гіпотетична.


Іпат. с. 487 — 8 (1209—10). Данилова мати з Данилом тїкають на Угорщину. Володислав „вокняжив ся“ в Галичу. Олександер відібрав Белз від Володимира. Датованнє сих справ залежить від дати смерти королеви угорської Ґертруди, забитої під час сього похода. Є тут ваганнє між р. 1213 і 1214 2), але дата 1213 р., супроти згідних звісток нїмецьких джерел,3) може уважати ся певною. Близше означеннє дає хронїка домінїканів віденських, а то 4 kalendas Octobris, себто 28 вересня.4) Тому похід угорського короля і вокняженнє Володислава мусимо датувати початком осени р. 1213. Перед тим — значить р. 1212 бояре кличуть на Данила Мстислава пересопницького в Галич, Данилова мати з Данилом тїкає в Угорщину, а Мстислав засїдає в Галичу: між сим фактом і походом короля мусїло минути трохи більше часу, бо король „спЂашеть рать велику“. Після того як Данилова мати утїкла з Галича, відібрав Олександер Белз від Василька (бо мати посилає з Галича Василька в Белз, і він уже потім переїздить в Камінець, отже Белз відібрано десь саме коло часу Андрієвого походу, в р. 1213. Пізнїйше, коли вияснило ся, що від Угорщини не буде помочи, але завсїди, можливо — ще в тім же — 1213 роцї, Данилова мати поїхала з Угорщини до Лєшка і відти до Василька в Камінець — отже се буде 1213 або початок 1214 р.



1) Див. Історию Укр.-Руси III с. 131—2.

2) Див. Істориї України-Руси III с. 534.

3) Gontinuatio Cosmae — Monum. Germ. hist. Scr. IX c. 170, annales Mellicenses — ib. 507 (пор. ibid. continuatio Garstensis с. 595), ann. Gotwicenses — ib. с. 603, cont. Admuntensis ib. c. 592, cont. praedicatorum vindobonensium ib. c. 726. ann. s. Rudberti salisburgensis c. 780.

4) Дату 1213 р. приймав вже Карамзін (III пр. 176), і потім сеї дати тримали ся й иньші, хто писав про галицькі подїї сих часів. /13/



Іпат. с. 488—9 (1211). Володислав і Лешко пробують вигнати Володислава з Галича. Спішська умова. Кольоман у Галичу. Романовичі дістають Володимир. Вихідною точкою служить дата посадження Кольомана в Галичі в Воскресен. (і Нїконов.) л. — 1214 р.: „Король угорьскій посади сына своего въ Галичи, а епископа и попы изгна изъ церкви, а свои попы приведе латыньскія на службу.“ Дата ся варта повного довіря: її потверджують угорські документи в справі коронациї Кольомана, що була наслїдком Спішської умови; з них бачимо, що між сею умовою й смертию папи Інокентия III († 1216) минуло досить часу: кор. Андрій просив від папи дозволу на коронацию Кольомана, потім, діставши відповідь на се, знову просив корони; серед сих переговорів Кольомана обложено в Галичу, й Андрій ходив йому в поміч.1) Полагодивши галицькі справи, вибрав ся він в хрестоносний похід 1217 р. З сього видко, що між Спішською умовою й 1216 р. проминуло досить часу, і се вповнї відповідає датї 1214 р. Ми б мали й зовсім докладне потвердженнє її, як би були певні, що перший лист кор. Андрія до папи дїйсно належить до 1214 р. (XVII рік папства), як його датує Тейнер; але в текстї нема дати, і не знати, чи дату — XVII рік Тейнер опер на папських реґістрах, чи викомбінував тільки з підручників угорської істориї. У всякім разї отже дата 1214 р. для посадження Кольомана в Галичу певна. Сим роком можемо датувати і з’їзд Андрія з Лєшком в Спішу. Перед тим, на р. 1213—4 мусимо покласти війну Лєшка і Мстислава з Володиславом і наданнє Романовичам Тихомля і Перемиля. Володимир Романовичі, очевидно, дістали також в звязку з Спішською умовою, могло се стати ся ще 1214 р., але могло наступити й пізнїйше трохи — 1215 нпр.2)


Іпат. с. 489 (1212). Кор. Андрій відберає Перемишль від Лєшка. Лєшко закликає Мстислава, і той осїдає в Галичу. В кількох рядках лїтописець звів тут до купи подїї з кількох років, при тім для галицької істориї дуже важні.3) Починає він се оповіданнє стереотиповим: „въ та же лЂта времени минувши“, а й далї не дає нїяких хронольоґічних вказівок, тож мусимо оглянути ся за иньшими джерелами.



1) Theiner Monumenta Hungariae І ч. 1, Codex Arpadianus VI ч. 237, див. ширше Історию України-Руси III с. 133—4.

2) Див. Історию України-Руси III с. 537—8.

3) Див. про них Історию України-Руси III с. 135 і далї. /14/



Насамперед що до розриву між кор. Андрієм і Лєшком, то ми чуємо про нього уже в згаданім листї короля до папи Інокентия про Кольоманову корону, не датованім, але писанім очевидно 1215 або 1216 p.1) Дальше як на 1216 р. відібраннє Перемишля відсувати не можна тому, що вибераючи ся в хрестоносний похід (1217 р.) Андрій, певно, не розірвав відносин з Лєшком саме в переддень сього походу. З другого боку не скорше як 1216 р. Лєшко звернув ся до Мстислава: в 1215 р. Мстислав, покинувши Новгород, робив собі ріжні пляни і як оповідає Воскресен. л. — хотїв „просити Галич“ від угорського короля; як би під час сеї неприсутности своєї з Новгорода він був би дістав запросини від Лєшка, то не мав би чого вертати ся в Новгород (він вернув ся туди на початку 1216 р.).2) З значною правдоподібністю можна думати, що як раз славна кампанїя його з Ярославом Всеволодичом (весна 1216 р.) піддала Лєшкови гадку всадити Мстислава на Угрів. З другого боку коротку подоріж Мстислава на Україну (1 Новг. 204) в початках 1217 р. можна уважати наслїдком Лешкового запрошення, отже 1216 рік для нього дуже правдоподібний.



1) Codex Arpadianus VI ч. 227.

2) Гадка декотрих дослїдників, що Мстислав в сїм часї — 1215 р. опанував був Галич, виключена з огляду на короткий час неприсутности Мстислава з Новгорода, див. ширший розбір сеї справи в Істориї України-Руси III с. 540. Тут зазначу тільки, що 1219 роком датував перший похід Мстислава на Галич уже Карамзін (III пр. 90 — вигнаннє його він клав на р. 1220, другий похід на 1220, а третїй на 1220 або 1221), Зубрицький уже вагав ся ніж 1218 і 1219 (III. 67) тим часом як иньші, почавши від Соловйова, — між ними Шараневич, Дроба, і автор специяльної розвідки — д. Бузескул — приймали дату 1215 р. Дашкевич тримаєть ся правильної дати — 1219 р.



Відїзд Мстислава з Новгорода з замірами „здобувати Галич“ 1 Новг. записує під 1218 р., на початках. Се дата зовсїм непідозріла. Потім під 1219 р. маємо в нїй записку (повторену і в Воскресен. л.) про похід Мстислава на Галич; тут одначе маємо таку трудність, що Мстислав при тім бере в неволю угорського королевича, а се в дїйсности стало ся не в перший, а в третїй похід Мстислава на Галич. Супроти того можуть насувати ся непевности, чи й дата 1219 р. належить до першого похода? Але сї непевности усувають ся: по перше, ми маємо для дальших походів Мстислава в Суздаль, і Воскресен. л. дати 1220 і 1221 р., а в них непримітно приспішення, анї в 1 Нов/15/городській — спізнення. По друге, лїтописець Новгородець скорше міг би проминути пізнїйші походи Мстислава, нїж перший; слїдом по виходї Мстислава з Новгорода. Можна б хиба припустити, що похід відбув ся в 1218 р., а до лїтописця чутки дійшли пізнїйше, і він записав сю подїю під 1219 р., але й се не дуже правдоподібно з огляду на Воскресенську лїтоп.1) Тут одначе Воскресен. л. виставляє нас на тяжку пробу — своєю запискою під тимже 1219 р. про вигнаннє Мстислава з Галича.


Іпат. с. 489—491 (1213). Данило женить ся з Анною Мстиславною й відберає від Поляків Берестє. Угри виганяють Мстислава з Галича. Як в попереднїй серії звісток галицький лїтописець зібгав подїї кількох років у коротеньку згадку, так тут він широко описує подїї кількох, що найбільше — кільканадцяти місяцїв, роблячи вражіннє довгого часу своїми кількома „времени минувшю“.2) Вагання може бути о рік, в звязку з тим, чи приймемо ми дату Воскресен. л. для вигнання Мстислава з Галича. В нїй читаємо під 1219 р. —- „тояже зимы Угри выгнаша Мстислава Мстиславича изъ Галича, а королевичь сЂде въ ГаличЂ.“ Мстислава вигнано з Галича в жовтнї, як то видко з Галицької лїтоп., тож вираз „зимы“ Воскр. л. ще можливий хоч частїйше „зима“ в лїтописях значить грудень-сїчень. Питаннє — чи вигнано Мстислава того ж самого року, в котрім він сїв у Галичі, чи на другий рік?



1) З огляду на серію самостійних звісток Воскрес. л. і дальші записки про другий і третїй походи Мстислава, а особливо на записку під 1219 про вигнаннє Мстислава з Галича (її нема нї в 1 Новг. нї в Суздаль. л.) насуваєть ся здогад, що в Воскресенській була під р. 1219 инакша записка, але пізнїйший редактор переробив її, використавши записку з Новгородської л. Але се припущення можливе тільки в тім разї коли дата 1210 р. вірна, бо однакові помилки в двох джерелах незалежно від себе, трудно припустити.

2) Про подїї сї див. Історію України-Руси III с. 137—9.



Для розвязання сього питання пригляньмо ся оповіданню Галицької лїтописи з хронольоґічного погляду. Припустїм, що Мстислав сїв у Галичу на самім початку року. „Въ та же лЂта времени минувшю“ Данило оженив ся з його донькою, і знову „времени минувшю“ звернув ся до Мстислава, представляючи йому свій намір відібрати від Лєшка волинські волости. По тім Данило пішов і відібрав їх від Лєшка, а той „вЂснЂ же бывши“ відповів нападом на Побуже. Лєшко входить в переговори з кор. Андрієм і наслїдком їх роспочинаєть ся угорсько-польська кам/16/панїя, що кінчить ся (в жовтнї) уступленнєм Данила з Галичини. Як бачимо, подїй буде дуже напхано в тих кількох місяцях, але знову нема нїчого неможливого, що вони таки відбули ся в сїм роцї, як виходить з Воскресенської л. В Тверській комп. ми, правда, маємо вигнаннє Мстислава під р. 1220, але на початку його, з тоюж заміткою „зимЂ“, так що редактор міг сам на підставі сього означення перенести сю записку під дальший рік (так само записка про другий похід Мстислава на Галич, що стоїть в Воскр. л. в кїнцї 1220 р. з заміткою: „тоя же зимы“, в Твер. перенесена під 122.1 р.). Отже кінець кінцем нїщо не дає нам права відкинути і тут хронольоґію Воскресенської лїтоп., котра стільки разів уже видержала честно нашу критику. Отже приймаємо і тут її хронольоґію: Мстислав засїдає в Галичу на поч. 1219 р., дуже скоро потому Данило женить ся з його донькою (зносини між ними могли бути ще скорше); десь в мартї нпр. міг Данило вибрати ся на Поляків, і Лєшко відповів йому по тому нападом.1) Зістаєть ся цїле лїто для переговорів Лєшка з Андрієм, а що похід на Галич був досить наглий, потверджує й те, що Мстислава він застав неприготованим, поза Галичиною („Мьстиславъ бо бЂ со всими князьями рускыми и черниговьскыми“).


Іпат. с. 491 (1215). Литовське посольство до Данила. Данило насилає Литву на Поляків. „Данилу же приЂхавшю въ Володимерь, въ то же время божиимъ повелениемь прислаша князи литовьскии...“ — отже безпосєредно по приходї Данила з війни, значить при кінцї 1219 р. або найдальше на початку 1220 р.2) Як скоро по тому Данило всадив на Поляків (себто на Лєшка) Литву, лїтопись не каже; се мало місце або перед третїм походом Мстислава на Галич (під час самого похода Лєшко мав очевидно вільні руки), отже десь в рр. 1220, або хиба по походї. Дїйсно, під 1220 р. ми маємо замітку в чеськім продовженню Косьми (Monum. Germ. hist. Scr. IX, с. 170) і мабуть відти в лїтописи т. зв. Красїньских (Monumenta Poloniae III. 132) про побіду над Поляками Прусів і Руси, але се ще не рішає справи.3) До датовання сього факту ми ще мусимо вернути ся.



1) Шараневич (с. 44 і 46), Дроба (с. 410), відповідно до свого датовання Мстиславового походу на. Галич, для сих подїй приймають р. 1216.

2) Так датував уже Зубрицький (III—76 —7), натомість Дроба (с. 419) приймав уже р. 1217.

3) З сею звісткою звязує „литовське воєваннє“ Галицької лїтописи Лятковский (с. 317); Дроба (с. 417) його клав на р. 1219. /17/



Іпат. с. 492 (1217—9). (Другий похід Мстислава на Галич). Похід Філї на Волинь. Третїй похід Мстислава на Галич. Другий похід Мстислава на Галич в Галицькій лїтописи пропущено зовсїм, ми знаємо про нього тільки з Воскресен. л. й иньших збірників — Твер., Нїкон. Воскресен. лїтопись датує його, як згадано, 1220 р., зимою — отже се кінець 1220 — початок 1221 р., і потім під 1221 р. маємо в нїй новий — третїй похід Мстислава на Галич, але записка про сей остатнїй буквально повторена з Суздальської лїтописи, де вона також датована 1221 р. Против сеї хронольоґії нїчого не можна сказати. Дату 1221 р. потверджують і угорські джерела о стільки, що по ним вже 1222 р. прийшло до згоди між Мстиславом і кор. Андрієм: уложено умову, на підставі котрої Кольомана пущено, а Мстислав обіцяв видати доньку за меньшого королевича Андрія й дати йому Галичину: з 25/I. 1223 р. маємо вже лист папи, писаний у відповідь на лист кор. Андрія, а в тім листї Андрій, доносячи папі про свою умову з Мстиславом, шукав увільнення від даної йому присяги 1) — отже тодї мусїв уже Мстислав сповнити свої приречення — випустити Кольомана.

Прийнявши дату 1221 р. для третього похода Мстислава на Галич як вповнї певну, ми не можемо нїчого сказати і про дату зими 1220/1 для другого похода Мстислава на Галич. Відповідею на сей похід був, очевидно, похід Філї на Волинь, що, правдоподібно, мав на метї стероризувати Данила й відвести його від дальшого союза з Мстиславом: в сїм напрямі хотїв вплинути на Данила Лєшко, разом з походом Філї приступивши на волинські границї, а посередничити мав між ним Конрад мазовецький. Серед сеї ситуациї наспів Мстислав з Половцями і змусив Філю перейти до дефензиви. Битва Мстислава з Філею стала ся „на канунЂ святои Богородици“ — мабуть Успенїя (найпопулярнїйше з сьвят Богородицї), в такім разї похід Филї ми мусїли б покласти десь на липень, а Мстиславову кампанїю на серпень; Галич взято слїдом по битві.



1) Theiner Monumenta Ungariae I ч. 65. Про сї подїї див. Історию України-Руси III с. 139—40.



Іпат. с. 494 (1221—1223). Данило помирив ся з Лєшком і спустошив Белзьку землю. Волинські єпископи. Як я вже сказав, Галицька лїтопись пропустила зовсім згоду Мстислава з Уграми й справу шлюбу Мстиславни, що була її змістом, вона порушує пізнїйше (Мьстиславъ же по совЂтЂ льстивыхъ /18/ бояръ і т. и. — Іпат. 499), нїчим не натякаючи, що вона була звязана з тією умовою. Натомість говорить вона про згоду Данила з Лєшком, з нагоди спустошення Белзької землї, що служить головною темою сього віддїла (вступною фразою „Въ тоже время отступилъ бЂ Александръ...“ вона нагадує сказане вище — Іпат. 492: Олександру же отступившю от Данила — факт сей належить до р. 1221). Ся угода з Лєшком, очевидно, стояла в звязку з угодою Мстислава з Уграми; з значною правдоподібністю ми могли б класти її на р. 1222 або коло того: вона стала ся, як каже лїтописець „по побЂдЂ Мьстиславли (очев. 1221 р.) и по литовьскомъ воеваньи на Ляхы“. „Литовське воєваннє“ — мабуть те, про яке говорило ся на с. 492, і котре ми по контексту клали на р. 1220 або пізнїйше. Як би можна було покласти ся на стилїстичний порядок подїй в сїм місцї, то мусїли б ми прийняти, що „воєваннє“ мало місце по Мстиславовім походї, отже 1221 або може навить 1222 р., але на сей порядок покладати ся не можна.

Наслїдком згоди Мстислава з Уграми а Данила з Лєшком Олександр белзький, союзник Філї й Лєшка, зістав ся ізольованим, і Данило пімстив ся над своїм несловним свояком, страшно спустошивши Белзьку землю. Сей факт супроти вище сказаного ми могли б класти на р. 1222 або 1223. Але тут мусимо розглянути ся ще в одній обставинї.

Віддїл про битву на Калцї починаєть ся словами: „въ то же лЂто приде неслыханная рать“..... До чого належать сї слова „въ то же лЂто“? Перед тим маємо оповіданнє про волинських епископів, що виглядає на якусь вставку: „Въ лЂта же Данила и Василька Романовичю бЂаху володимьрьскыи пискупЂ...“ Найпростїйше думати, що се пізнїйша вставка, і в такім разї слова „въ то же лЂто“ належать до спустошення Белзької землї, тодї б мали ми для нього 1223 р.

Але насуваєть ся сумнїв: що за причина сеї вставки? Змістом вона не звязана нї з попереднїм нї з дальшим, отже звязана хиба хронольоґічно? Але катальоґ володимирських епископів і хронольоґічно не може бути звязаний, бо обіймає кількадесять лїт. Одиноке, що можна припустити — що хронольоґічний звязок має з сим оповіданнєм поставленнє еп. Івана на холмську катедру. Катальоґ володимирських епископів в такім разї міг би бути вступом, до річи оповідженим, а властива звістка — се, що Данило, перенісши катедру з Угровська до Холма (деґрадация Асафа, що стала ся безпосередно перед сим перенесеннєм — се /19/ знову вставка для пояснення), поставив туди епископом Івана. Сей факт в такім разї — коли припустити хронольоґічний звязок — мав би належати до р. 1222—3, і при такім розумінню сей цїлий відділ не потрібує вже бути пізнїйшою вставкою, а може належати до первісного текста. Тодї слова „въ то же лЂто“ можуть вказувати на рік поставлення еп. Івана, себто датувати його 1223 р.

Зі сторони текстуальної се все дуже буде добре, тільки питанне — чи можливо воно зі сторони річевої, себто — чи можливо, щоб уже 1223 р. катедра була перенесена з Угровська до Холма?

Справа ся мусить обертати ся коло питання про початок Холма, бо про нього галицька лїтопись не дає виразної звістки, а тільки неясні й суперечні натяки. З порівняння вказівок Іпат. с. 516, 517 і 531 виходило б, як то звичайно й приймають, що Холм Данило заснував десь в 30-х рр. (коло р. 1237) 1); лїтописець говорить про се кілька разів, зовсїм катеґорично, і попросту виключає можливість здогаду, що Холм був перед тим. Значить перенесеннє епископської катедри до Холма в 1223 р. неможливе. Супроти того не маємо иньшого виходу як прийняти, що істория епископів — се пізнїйша вставка, зроблена без нїякого звязку з текстом, отже похід Романовичів на Белзьку землю став ся в рік битви на Калцї.2)


Іпат. с. 495 (1224). Битва на Калцї — датуєть ся зовсїм безпечно 31/V 1223 р. (хронольоґізатор дав 1224, значить знав лїтописні збірники новгородської версиї).


Іпат. с. 497 — 501 (1225—6). Війна Мстислава з Данилом. Королевич Андрій дістає Перемишль. Угорський похід на Галич. В сих подїях ориєнтуємо ся двома датами: 1223 р., битви на Калцї (31/V), й угорського походу на Галич — 1227: сю дату дають нам нїмецькі джерела 3).



1) Див. Історию України-Руси т. III с. 18 і 484.

2) І тут на добру дату — 1223 р. трапив уже Зубрицький (III. 87), хоч і зовсїм припадково, бо битву на Калцї датував роком 1224.

3) Monumenta Germaniae Scr. т. IX с. 627, 636 — див. Історию України-Руси т. III с. 542.



Між сими роками маємо умістити: Мстислав за намовою Олександра йде на Данила, але Данило взявши від Лєшка поміч, примушує Мстислава вернути ся в Галич, а Данило воює Галицьку й Белзьку землю. Мстислав стягає нові сили для похода на Данила, але на з’їздї князїв виясняєть ся /20/ Олександрова неправда, й Мстислав мирить ся з Данилом; з’їзд князїв у Перемилї, де вони „утвердиша миръ“. „Потомъ же“ — оповідаєть ся нова інтриґа Жирослава на Мстислава (легковірність Мстислава, що попадає в ріжні трудні ситуациї й помилки через ріжні інтриґи й намовлення, служить провідною й гадкою й звязком сих кількох епізодів), що кінчить ся вигнаннєм Жирослава. Потім („Мы же на преднее возвратихом ся“ додано через відступленнє : риторичну характеристику Жирослава, подїї ж мусїли наступати по собі: по інтризї Жирослава — похід угорський, наслїдком інтриґи боярина Семюнка Чормного) королевич Андрій, що дістав перед тим (на означеннє часу лїтопись не дає нїяких вказівок) від Мстислава Перемишль, утїкши на Угорщину, наводить на Мстислава свого батька: сей похід дїєть ся „бывши же зимЂ“, значить кінець 1226 або ще скорше — початок 1227 р., бо королеве військо приходить під Галич (похід іде на Перемишль і Звенигород) „ДнЂсгру наводнившю ся“, правдоподібно — се вже весення вода. При поворотї короля з Галичини доганяє угорське військо Жирослав з кн. Ізяславом, до котрого він був утїк. Потім остатнїй епізод з інтриґами: бояре намовляють Мстислава помирити ся з королевичом Андрієм, таки видати за нього доньку й віддати йому цїлу Галичину. Мстислав іде в Галичини в Торчеськ.

Подїї сї 1), очевидно, можна датувати тільки приблизно: коло р. 1224 похід Мстислава, коло р. 1225 його заходи до нової боротьби й помиреннє з Данилом, 1226 — конспірация Жирослава,2) кінець 1226 і початок 1227 — утеча Андрія й угорський похід на Галичину. Про дату абдікациї Мстислава поговоримо низше, в звязку з пізнїйшими фактами.



1) Про них див. Історию України Руси т. III с. 141 —3.

2) Тут таким чином іпатський хронольоґітатор перший раз припадково трапляє на добру дату.



Іпат. с. 501—2 (1226—7). Луцька спадщина. Справа про Черторийськ. Смерть Мстислава. Вихідною точкою для нас служить дата смерти Мстислава, переказана Суздальською лїт. — 1228 р. Між сим роком і початком 1227 р. — угорською кампанїєю маємо такі факти: 1) абдікацию Мстислава, 2) Данило звертаєть ся до нього з запитаннєм, яка його гадка про черторийську справу, 3) похід Данила на Черторийськ. Рівнобіжно з сим хронольоґічним рядом лїтописець оповідає другий ряд подїй: а) Мстислав Нїмий поручив (в ориґіналї недокладний /21/ вираз: давшу) перед смертию свого сина Івана й свою Луцьку волость опіцї Данила; б) по смерти Івана Луцьку волость забрав Ярослав, а Черторийськ (очевидно — з волостей Мстислава Нїмого) пинські князї; в) Данило ухопив Ярослава й забрав Луцьку волость собі; г) Ятвяги воєвали Берестейщину. Сї дві сериї звісток треба оглядати кожду осібно.

По угорськім походї мусїло минути де що часу, поки боярам удало ся прихилити Мстислава до згоди з його нареченим зятем Андрієм, що показав ся таким невдячним супроти нього. З другого боку Мстислав не зараз по абдікациї вмер: так виходить з оповідання. Супроти сього його абдікацию можна б класти десь при кінцї 1227 р. Дїйсно, в записцї про смерть Мстислава у Длуґоша (II. 207) сказано, що він умер на другий рік по своїй абдікациї; ся записка має деякі подробицї, яких ми не знаходимо в теперішнїх лїтописях (похорони Мстислава в київській церкві св. Хреста), а не могли вони бути й видумані; супроти того й се хронольоґічне означіннє, дуже можливо, зачерпнене з якогось затраченого руського джерела, тому має значну вагу. Отже абдікацию можемо класти з правдоподібністю на кінець 1227 р.; можна припускати a priori й початок 1228 р., бо дата 1228 р. для смерти Мстислава може означати також і початок 1229 р. нашого числення, але се не дуже правдоподібно супроти дальшого. Похід Данила на Черторийськ став ся на великдень 1228 р., себто при кінцї марта. Перед тим — себто на початках 1228 р. мусїв він мати зносини з Мстиславом в сїй справі; не посилав він мабуть до нього гінця наздогін, як Мстислав їхав з Галича до Торчеська, тож абдікацию не треба пересувати в 1228 р. „По томъ же“ — по тім походї Данила Мстислав помер — десь в серединї або в другій половинї 1228 р.1)

Перейдїм тепер до другої сериї звісток. Насамперед смерть Мстислава Нїмого пересопницького: він брав іще участь в походї на Калку (Іпат. с. 497), отже вмер у всякім разї не скорше як у другій половинї 1223 р., а мабуть і пізнїйше, десь коло р. 1225.2)



1) З попереднїх дослїдників абдікацию Мстислава 1227 р. датував Зубрицький, натомість Дроба й тут спізнюєть ся, приймаючи 1226 р. (с. 425).

2) Зубрицький приймав 1226 р. (III с. 102).



Його син Іван мусїв умерти десь в р. 1227, бо Данило не пізнїйше як при кінцї 1227 р. відібрав назад Луцьк і забрав ся до черторийської справи: задавнювати сю справу ледви чи було в його інтересах, а він, з виїмком помочи Мстиславу /22/ під час війни з Уграми на початку 1227 р. (можливо, що під той час умер Іван і так захопили його спадщину Ярослав і князї пинські), мав тодї вільні руки. Між походом Данила на Луцьк і походом на Черторийськ мусїв стати ся, судячи з контексту, набіг Ятвягів на Берестє, де їх бив і сам Данило — мб. на початку 1228 р. Тому лїтописець переходачи до зносин Данила з Мстиславом і каже: „мы же на преднее возвратимея“. В теперішнїм текстї ся істория спадщини Мстислава Нїмого окрім екскурсів самого лїтописця перебита ще абсурдною вставкою якогось книжника: „Начнемь же сказати бесчисленыя рати“ і т. и. — маємо її у всїх кодексах лїтописи.


Іпат. с. 502—3 (1228). Коалїция князїв на Данила. Згадавши про смерть Мстислава галицького, лїтописець докінчує історию з Луцьком: „И потомъ пустиста Ярослава и даста ему Перемиль, и потомъ Межибожие.“ По тім читаємо: „Въ то же лЂто бЂ Курилъ митрополитъ... приЂхалъ...“ До чого належить се „въ то же лЂто“ ? Думаю, що як би сї кінцеві записки про Ярослава й не належали до одного року з попереднїми, то се „въ то же лЂто“ таки мусїло б належати не до сих дрібних записок, а до важнїйших фактів — до смерти Мстислава, 1228 р. Але нїщо не перешкоджає й записку про увільненнє Ярослава положити на той же 1228 рік. Отже ми маємо цїлий ряд „по том же“, що належать до одного року, й припечатані вказівкою „въ то же лЂто“ тягнуть ся й далї: „потомь же Ростислав пиньскый не престаяше клевеща...“ Все се дуже легко можемо покласти на другу половину 1228 р., по смерти Мстислава, й початки 1229. Переговори Данила з противною коалїциєю (пинські князї, київський Володимир, Ольговичі, угорське правительство Галичини), похід союзників на Камінець, заходи Данила, що наслав на Галичину Половцїв, а сам з Поляками ударив на Київщину, й тим усїм змусив противників до згоди 1) — все се можемо вигідно уложити на кінець 1228 і першу половину 1229 р.: дальше розганяти ся не позволяють нам дальші подїї.


Іпат. с. 503 (1229). Похід Данила під Калїш. „Въ та же лЂта Льстько убьенъ бысть“ — в дїйсности він умер в падолистї 1227 р.2)



1) Про сї подїї див. Історию України-Руси III с. 144 — 5.

2) Зубрицький тут нещасливо звірив ся іпатській хронольоґії й прийняв 1229 р. (III. 108).



Коли перед тим описані подїї належали до 1228 і початків 1229 р., то таке означеннє „въ та же лЂта“ буде ви/23/глядати зовсїм природно. „По смерти“ його Конрад „прия в великую любовь“ Романовичів і просить їх помогти йому на Володислава „Старого“; Романовичі ідуть в Польщу аж під Калїш. Похід сей можемо з усякою правдоподібністю покласти на 1229 рік — на середину або осїнь (з оповідання видно, що то не була зима); про весну 1230 р. не можемо думати, бо вернувши ся з сього походу Василько „времени минувшу“ їде в Суздаль на весїлє свого шурина, що відбуло ся в цьвітнї 1230 р. (Лавр. 431).

Під час сього походу, очевидно, приходила Литва на Польщу, й коло Берестя її побито (Іпат. 503).


Іпат. с. 505—8 (1229). Данило здобуває Галич. Похід Белї. Час Данилового походу на Галич лїтопись означає дуже докладно, сказавши, що се стало ся під час, коли Василько був у Суздалї на весїлю свого шурина, а весїлє було в цьвітнї 1230 р. (Лавр. 431) 1). З оповідання видно, що Данило був під Галичом раннєю весною: тодї саме рушив лїд на Днїстрі. Отже се дїяло ся мабуть в мартї ще. Королевич Андрій, пущений на Угорщину, радив батькови йти на Данила скорше, не даючи йому часу „укріпити ся“. Супроти сього похід мусїв стати ся мабуть таки тогож року, іще перед зимою (великі дощі).2)



1) Дроба й тут спізнив ся, датуючи похід Данила на Галич 1228 роком (с. 429). Шараневич прийняв для нього і для похода Белї р. 1229 (с. 49). Добра дата у Дашкевича с. 55—6.

2) Про подїї сї Істория України-Руси III с. 145—6.



Іпат. с. 508—513 (1230—3). Галицькі замішання. Угри виганяють Данила з Галича й пробують здобути Волинь. Данило знову здобуває Галич. В сих подїях приходить ся нам ориєнтувати ся тільки двома крайнїми датами: попереднїм угорським походом на Данила 1230 р. і походом Данила з Галича в поміч Володимиру київському при самім кінцї 1234 р. (про сю дату в дальшім віддїлї). Між сими границями нам треба розложити такі подїї: конспірациї галицьких бояр з Олександром белзьким; Данило, довідавши ся про них, насилає на Олександра Василька, і той заберає Белз, а Олександер тїкає в Перемишль; Данило йде походом на Перемишль; Олександер тїкає на Угорщину; Судислав понуджує короля до похода; Угри зайняли Ярослав і Галич і пішли на Володимир, Мирослав уложив з ними угоду і відступив Белз і Червен Олександру; король вертає; Данило під той час воював околицї Бужська, по відходї короля /24/ іде в поміч Володимиру київському. Всї отсї подїї 1) лїтописець оповідає душком, без найменьших хронольоґічних означень. Аж тут приходить: „По тЂхъ же лЂтЂхъ движе рать АндрЂй королевичь“..., — нїби довша перерва, але приглядаючи ся оповіданню, бачимо, що в сїм місцї не могло бути нїякої значнїйшої перерви, бо Данило був іще в Київщинї, коли Андрій рушив свою „рать“ на нього; очевидно, нове оповіданнє роспочинаєть ся звісткою про посольство Володимира до Данила. В нїм, по оповіданню про сей похід Андрія, стрічаємо хронольоґічну вказівку, що се дїяло ся перед великоднем. Тому що потім ми маємо ще одну весну перед новим роком 1235, очевидно, що тут ми маємо весну 1233, і таким чином всї вичислені подїї обмежають ся часом від кінця чи від осени 1230 р. (від похода Угрів на Галич) до весни 1233 р. (великдень був 3/IV). Очевидно, вони наступали по собі досить скоро. Конспірациї бояр і похід Василька на Белз можуть припадати на кінець 1230 і першу половину 1231 р.; похід Данила на Перемишль — 1231; 2) новий угорський похід, Угри під Володимиром, Данило воює Галичину — 1232 р.; Данило іде в Київщину, Андрій рушає походом на Волинь — зима 1232/3 р., битва під Шумськом — март 1233.

В велику суботу 2/IV. 1233 Данило був у Торчеві під Шумськом і готовив ся до дальшої боротьби. Зараз по тім прислав до нього Олександер, просячи прийняти його в союз. „Тра†же бывши“ (май?) Романовичі з ним попустошили околицї Плїсниська. Королевич відповів новим походом на Волинь, против нього Данило стягнув Половцїв і князїв Володимира київського й Ізяслава Мстиславича. Від Перемиля Угри вернули ся в Галичину, але Романовичі пішли слїдом і прийшовши під Галич, 9 тижнїв чекали леду, аби Днїстер перейти. Отже кампанїю під Перемилем можна би класти десь на серпень-вересень, похід Андрія — на лїто 1233 р. З угорських джерел знаємо, що король Андрій був вибрав ся тодї в Галичину в поміч сину: з кінця серпня маємо грамоту, видану в Березї, в дорозї,3) але мабуть він вернув ся з дороги, бо лїтопись про нього нїчого не згадує.



1) Про них див. Історию України-Руси III с. 146 і далї.

2) Правильно датує сї подїї Шараневич с. 49.

3) Fejer Codex dipl. Hungariae III. 2 с. 324—6, див. Історию України-Руси III с. 545.



Коли Данило перейшов Днїстер — Галичане виїхали до нього, „малу же времени минувшю“ королевич умер, і галицькі /25/ бояре піддали ся — мб. початок 1234 р.1) „ВеснЂ же бывши“ Олександр, що під Галичом зрадив Данилу, подав ся в Київщину (мб. зачувши, що Данило йде на нього), але Данило зловив його в Хоморськім лузї.


Іпат. с. 514—6 (1234). Похід Данила в Чернигівщину. Повстаннє галицьких бояр. Данило виходить з Галича. Похід Данила в Київщину, на заклик Володимира Рюриковича, і відти під Чернигів, датує 1 Новгородська л. 1235 роком.2) Близші означення дає Галицька лїтопись, кажучи, що Данило воював Чернигівщину „отъ крещения до вознесения“, значить заклик Володимира і похід Данила треба класти на остатнї місяцї 1234 р. Коло вознесения (17/V) Данило вийшов з Чернигівщини (в Галицькій лїтоп. він „створи миръ“ з Михайлом чернигівським, по Новгородській — Михайло змусив Данила забрати ся, „створивъ прелесть“ і побивши богато Галичан). На Київщину прийшли Половцї, й Данило, хотївши з початку забрати ся від разу з Київщини до дому, потім рішив помогти Володимиру, і під Торчеськом попав у таку біду, що стратив решту війська й мусїв тїкати в Галич — се було би десь в маю—червнї. Се дає початок боярській ворохобнї; вивабивши Василька з залогою з Галича, бояре змушують Данила забрати ся звідти.3) Данило подав ся на Угорщину, а вернувши звідти пустошить Галичину разом з братом „зимЂ приспЂвши“ — отже в остатнїх мїсяцях 1235 р.; супроти того вихід Данила з Галича мусїв би мати місце десь в осени 1235 р. Дїйсно, угорські лїтописи кажуть, що Данило брав участь в церемонїї інтронїзациї Белї 14/X. 1235, по смерти його батька кор. Андрія.4)



1) Сю дату приймав уже Шараневич с. 49—50, перед ним Зубрицький (с. 117) приймав р. 1233.

2) Її використав уже Зубрицький (с. 120).

3) Так оповідає лїтопись; про се див. Історию України-Руси III с. 149.

4) Chronicon Marci (в Scriptores hist. hungaricae т. II) с. 223 див. Історию України-Руси III с. 545—6.



Іпат. с. 516—7 (1235). Боротьба за Галич. Похід Данила на „крижевників“. На спустошення Романовичів (при кінцї 1235 р.) галицькі бояре відповіли походом в околицї Случи з болоховськими князями; їх побито під Камінцем, а болоховських князїв забрано в неволю, „лЂту же наставшу“ союзники галицьких бояр Михайло й Ізяслав почали жадати від Данила, /26/ аби пустив тих невільників; значить, похід бояр треба класти на першу половину 1236 р. (весна?).

Потім (хронольоґічний порядок очевидний) Михайло й Ізяслав стягають на Романовичів руські сили, Конрада мазовецького й Половцїв; Романовичі розбивають сї сили, не даючи їм злучити ся і відтягають Половцїв; Михайло вертає. „ЛЂту же наставшу“ Романовичі самі йдуть на Галич, але заставши Михайла з великими силами вертають. „Тое же осени умириста ся“. Отже сей похід дїяв ся лїтом 1237 р., а для попередньої кампанїї маємо час від осени 1236 до весни 1237 (судячи по тому, що військо Конрада топить ся в. Вепрі, тікаючи, можна думати, що се не була зима); в осени 1237 наступило коротке помиреннє. „ВеснЂ же бывши“ (отже весна 1238 р.) Романовичі ідуть на Ятвягів, але з огляду на те, що ріки дуже розлили ся, в Берестю зміняють плян і постановляють напасти на „крижевників, Тепличів, рекомих Соломоничів“ і відібрати від них свою отчину (проф. Дашкевич виказав з повною правдоподібністю, що тут іде мова про Дорогичин, відданий в попереднїм 1237 р. хрестоносним рицарям) 1). „В силЂ тяжцЂ“ Романовичі йдуть на місто й здобуваюсь його „мЂсяца марта“ — 1238 р.



1) Княженіе Даніила с. 18, тільки він помилкою уважає нагробну напись з Дорогичина доказом terminus non post Данилового похода.



Іпат. с. 517—8 (1235). Дальша боротьба за Галич. „В томь же лЂтЂ“ Данило пішов на Галич, але Михайло з Ростиславом дали йому Перемишль і на тім стала згода; тодї Данило „по том же лЂтЂ“ укарав Конрада, напустивши на нього Литву, самого ж його в тім часї не було на Руси: він був в Угорщинї з братом, запрошений королем: причиною було, що Данило з Васильком виберали ся були в поміч австрийському герцогу на цїсаря Фридриха, але угорський король їм відрадив, а тепер запросив їх „на честь“. Тут і низше ми маємо кілька вставок для пояснення, що переривають хронольоґічний порядок оповідання, який ми бачили.

І так в попереднїм віддїлї ми бачили, що в осени 1237 р. прийшло було до згоди між Данилом і Михайлом, тепер же читаємо без всяких пояснень нового розрива, що „въ томь же лЂтЂ“ Данило пішов на Галич, і се привело до уступлення йому Перемишля. Я думаю, се треба розуміти так, що тут іде мова про туж осїнню згоду 1237 р. — лїтописець повторяє давнїйшу звістку, доповняючи її подробицею про Пе/27/ремишль, аби описати дальші стадиї боротьби за Галич. „В томь же лЂтЂ“ зовсїм зрозуміле при мартівськім численню: Романовичі ішли на Ятвягів іще в кінцї 1236 мартівського року 1). „По том же лЂтЂ“ — „на другий рік“ (се навить трудно витолкувати, прийнявши, що тут був іще оден похід на Галич, закінчений передачею Перемишля), себто в мартівськім 1238 р., Данило забрав ся до Конрада — напустив на нього Литву; на се маємо весну 1238 р. (евентуально й пізнїйше, але, як побачимо, вистане на се й весна).2) Данило з Васильком сам тодї був на Угорщинї; їх похід в поміч австрийському герцоґу мав би місце в 1237 р. (судячи по австрийським подїям найвідповіднїйшим часом була б рання весна 1237 р., бо цїсар рушив на герцоґа при самім кінцї 1236 р., а в цьвітнї 1237 р. вже вийшов з Австриї, вибераючи ся походом на Італїю, і сю весну Романовичі могли мати свобідну 3). „Королеви же возбранившу има, возвратиста ся во землю свою“. Очевидно, аж пізнїйше запросив їх Беля „на честь“, і вони були у нього десь весною 1238 р. Як бачимо, наш хронольоґічний рахунок витримує сї всї проби.



1) До річи зауважу, я приймаю кінець мартівського року о два місяцї пізнїйшим від відповідного сїчневого (се справа суперечна, і звичайно рахують противно).

2) Лятковский (с. 325) приймав тут р. 1236, здаєть ся не без впливу Густинської лїт.

3) Хронольоґію сих подїй див. в Geschichte Oesterreichs Губера І с. 414—5. Зубрицький датував сю подоріж Данила 1236 р., але Шараневич прийняв уже р. 1237, хоч так само як і Зубрицький і він хибно звязував сю подоріж з оповіданнєм угорських джерел про участь Данила в коронациї Белї (с. 103).



„И по томь приде Ярославъ суждальскый и взя Киевъ подъ Володимеромъ“... З 1 Новгор. видко, що се стало ся ще в 1236 р.; лїтописне „и потомъ“ належить не до сього факта, а до того, до чого він веде властиво свою мову: до відібрання Перемишля від Данила, що привело до нового похода на Галич; його оповіданнє про Київ служить тільки вступом, а „и по томь“ не на місцї всадженим переходом: Ярослав забрав Київ від Володимира (се треба звязати з оповіданнєм про київські подїї 1235 р. і з згадкою про Вододимирову поміч Данилови в кампанїї 1236/7 р. — Іпат. с. 515 і 516), але незадовго уступив ся (весна 1238 р.), і Київ забрав Михайло (весна ж таки 1238 р.?), а в Галичі лишив Ростислава, — аж по сїм властиве оповіданнє, до котрого належить те „по томь“: „и отъяша отъ Данила Перемишль“. Се могло мати місце, судячи по попереднїм датам /28/ лїтом або в другій половинї 1238 р. „Бывшю же межю има овогда миру овогда рати“, Данило, використавши похід Ростислава на Литву, несподїваним нападом захопив Галич — се могло стати ся вже в осени 1238 р., але могло наступити й пізнїйше, в 1239 р., бо ми маємо цїлий майже 1239 р. ще до роспорядження. Ростислав наспів під Галич слїдом за Данилом, але довідавши ся, що стало ся, пустив ся на Угорщину.1)


Іпат. с. 519—2 (1237). Похід Бату. „В таже времена“ — починає лїтописець своє оповіданє про погром 1238—9 р., і се як бачимо, зовсїм відповідає хронольоґії оповіджених ним галицьких подїй. Оповіданнє починаєть ся нападом на Рязанську землю, що став ся в груднї 1237 р., потім напад на Суздальщину — на Володимир (лютий 1238 р.), потім, проминувши битву на р. Сити і похід на Новгород, лїтописець оповідає облогу Козельська, що мала місце весною 1238 р. Потім похід в землю Половецьку, напади на Переяслав і Чернигів і прихід „Меньгукана“ під Київ; з тих звісток, які ми маємо про похід Бату, виходить, що війна з Половцями зайняла десь решту 1238 р., а ті походи на українські землї — осїнь 1239 і найдальше початок 1240 р.2) З дальшого побачимо, що прихід Менке під Київ не міг стати ся пізнїйше як на початку 1240 р., а правдоподібнїйше, що став ся він не пізнїйше осени 1239 р.



1) Тут спізнюють ся і Зубрицький і Шараневич, що датують се роком 1236 і 1234. Про подїї сї див. Історію України-Руси III с. 151.

2) Див. Історию України-Руси II с. 299.



Іпат. с. 521—2 (1238). Галицько-волинські подїї перед і під час похода Бату. Після приходу Менке („потомъ же“) Михайло утїк, слїдом за сином, на Угорщину. Опорожнений Київ зайняв Ростислав Мстиславич, але Данило пішов на Київ, нагнав Ростислава, взяв його собі й посадив від себе намісника, а від Ярослава Інґваровича відібрав свою сестру — Михайлову жінку, що Ярослав був узяв у неволю під час Михайлової втїкачки. Тим часом Михайло з Ростиславом, не знайшовши привіта у Белї, помандрували в Польщу (правдоподібно — надїяли ся там знайти союзників для боротьби з Данилом, але дарма). Відти Михайло роспочинає зносини з Данилом, і вони кінчать ся згодою; Михайло з Ростиславом приїздять до Данила, й тут приходить до умови, що Михайло візьме Київ, Ростислав Луцьк, але Михайло „за страхъ татарьскый“ не відважаєть ся йти в Київ (думаю, з сього виходить, що тодї ще Татари не роспочали свого походу /29/ на Київ, бо се було б реальнїйше від простого „страху татарського“, а підношу се тому, що між походом Татар на Київ і його облогою минув певний час, бо Татари стояли над Днїпром, чекаючи, аж замерзне).1) Михайло лишив ся в гостях у Данила, і Романовичі позволяють йому „ходити по їх землях“ і дають йому великі запаси всякої поживи (очевидно, він гостював не дуже коротко). Аж тепер приходить вість про київське взятє — значить десь середина грудня, і Михайло, настрашивши ся, тїкає на Шлезк, а відти десь коло часу Лїґницької битви (9/IV 1241) їде до Конрада.

Як бачимо, одинокою опорною точкою для хронольоґії сих подїй служить вість про київське взятє. Ориєнтуючи ся нею, мусимо покласти переговори Михайла з Данилом і переїзд його до нього десь на весну-лїто 1240 р. найдальше, а може й скорше. З Угорщини до Польщі Михайло з Ростиславом мали б мандрувати зимою 1239/40, найдальше під весну 1240 р., супроти того втїкачку Михайла з Київа правдоподібнїйше буде класти на осїнь 1239 р.



1) Matthei Parisii Hist. Anglorum — див. Історию України-Руси III с. 583.



Іпат. с. 522—4 (1240). Бату здобуває Київ, похід його на Угорщину через Русь. Мандрівка Данила й поворот його на Русь. Дату київського взятя дає Суздальська лїтопись — 6/XII. 1240. Дальший похід Татар через Волинь і Галичину хронольоґізуєть ся датою приходу Татар в Угорщину: в середнїх днях марта 1241 р. були вони вже там, отже марш через Волинь і Галичину й знищеннє тутешнїх міст припадають головно на сїчень і лютий 1240 р. На Угорщинї, по словам лїтописця, Татари „стояша три лЂта“; тут, як звичайно, лїтописець рахує рік початку й рік кінця: в дїйсности Татари пробули на Угорщинї трошки довше як два роки і десь в цьвітнї 1242 р. Бату рушив звідти назад.

Перше нїж в Галичину дійшла вість про похід Татар на Київ (прихода поганыхъ Татаръ на Кыевъ), але очевидно, не довго перед тим, як виходить з текста, — Данило виїхав був на Угорщину, значить в осени 1240 р. (бо, як сказано, Татари рушили на Київ десь пізнею осїню 1240 р.). Відти Данило поїхав назад у Галичину, очевидно — ще не маючи відомости про київське взятє, але стрів ватаги утїкачів з Руси очевидно — від них довідавши ся про татарський погром /30/ і загальну паніку, постановив іти в Польщу — се була мабуть друга половина грудня 1240 р. В Польщі Данило зістаєть ся, доки не дійшла до нього вість, що Татари вже вийшли з Руси — значить десь середина або друга половина марта 1241 р. — і тодї він пішов на Дорогичин, де його не пустили до міста, а відти на Берестє й Холм. Більше меньше разом з тим виїхав з Угорщини Лев та з’їхав ся в Володаві з батьком, і Михайло через Володимир і Пинськ поїхав до Київа, отже все рання весна 1241 р.


Іпат. с. 525 (1240). Боярська анархія. Хоч характеристика боярської самоволї має загальний характер, але вона, очевидно, привязана до конкретних фактів: посольства Якова до Доброслава і арештовання Доброслава й Григория; се арештованнє мало місце перед походом Ростислава на Бакоту (Курило, що прогнав його з Понизя, мабуть був посланий „исписати грабительства нечестивыхъ бояръ“ уже наслїдком того арештовання), отже найдальше в осени 1241 р. Боярська самоволя в найбільше драстичних формах мусїла проявляти ся під час мандрівки Данила 1240—1 рр.


Іпат. с. 526—9 (1241—5). Походи Ростислава на Галичину. Шлюб Ростислава з королївною. Смерть Михайла Всеволодича. Опорною точкою служить нам похід Татар з Угорщини, що мав місце весною 1242 р. Коло неї ґрупують ся подїї так: Ростислав з Болоховцями і галицькими боярами іде під Бакоту; печатник Курило виступив против нього, і Ростислав вернув ся „за ДнЂпръ“. Данило зараз пішов на Болоховцїв і знищив їх землю. Ростислав, „собравъ вои“ іде новим походом на Галичину і засїдає Галич, а в Перемишль висилає Константина Рязанського. Данило з Васильком „скоро“ ідуть на Галич, і Ростислав тїкає; тут приходить вість, що Татари рушили з Угорщини, й вона змушує Данила кинути нагінку за Ростиславом. Данило висилає на Перемишль дворського, сам їде на Понизє, а звідти до Холма, і в Холм приходить до нього вість, що Батий „воротилъ ся есть изъ Угоръ“ (очевидно — на галицьку Русь) і післав своє військо — ухопити Данила. Отже се було десь при кінцї весни 1242 р. (не маючи докладнїйших відомостей і хронольоґічних дат про похід Бату з Угорщини, близше не можемо означити сього моменту“).

Супроти того всього похід Ростислава на Галич і Данила на Ростислава треба класти на весну 1242 р. Похід Ростислава на Бакоту і Данила на Болоховцїв мусїв мати місце не пізнїйше /31/ як осїню-зимою 1241 р. (Ростислав звідти вернув за Днїпро, отже новим походом не міг вибрати ся дуже скоро). Ростислав стрів ся з Татарами і втїк на Угорщину також не дальше як при кінцї весни 1242 р.

Час шлюбу Ростислава з королївною можна означити тільки з досить далеким приближеннєм: Михайло наложив головою у Бату в 1246 р., в вереснї. Перед тим він їздив на Угорщину, прочувши про весїлє сина, але що йому там Беля й Ростислав „чести не створиста“, тож він вернув ся в Чернигів, і потім поїхав в Орду. Супроти того шлюб Ростислава треба б класти на р. 1243—4; супроти дальших вказівок правдоподібнїйший рік 1243.

Дату смерти Михайла — 1246 20/IX дає Суздальська лїтопись, його житиє (давнїйша версия у Макарія Исторія рус. церкви, V с. 421) натомість дає 1245 р. (під сим же роком уміщено його житиє в 1 Новгор.). Уважаю певнїйшою дату Суздальської лїтописи, а властиво те, що тут смерть Михайла поставлена під одним роком з смертию Ярослава, котра дїйсно стала ся 1246 р., як видко з оповідання Карпінї (Recueil des voyages IV с. 761); докладне оповіданнє про смерть Михайла (с. 621), яке маємо у сього подорожника, теж завдячуємо, очевидно, тій обставинї, що Михайла забито під час побуту Карпінї в Ордї.


Іпат. с. 529—31 (1245—8). Походи Романовичів на Люблин. Похід Ростислава на Перемишль. Литовські напади. Terminus non ante служить нам похід Татар з Угорщини й татарське войованнє „до Володавы“ — весна 1242 р., terminus non post — 1245 р. (Ярославська битва). В оповіданню про війну Романовичів в околицї Люблина лїтописець не каже про те, що вони опанували саме місто: вони тільки змушують Люблинцїв бути невтральними; можливо, що вони аж пізнїйше опанували його, але можливо, що наша лїтопись тільки в більш мягкій формі сю анексию представила. Польські хронїки датують її 1243 або 1244 р. (Monumenta Poloniae hist. II. 804, III. 307). Супроти сього всього походи Романовичів на Люблин треба класти коло р. 1243. На той же рік, себто — евентуально й на початок дальшого, до 1/III — очевидно кладе лїтописець похід Ростислава на Перемишль і („в то же лЂто“) набіг Литви в околицї Пересопницї. При тім сей похід Ростислава став ся вже по його шлюбі.

„Потомъ же минувшимъ лЂтомъ“ став ся набіг Литви в околицї Мельницї. Сказати напевно, коли се стало ся — ще перед /32/ Ярославською битвою (тодї треба б се класти десь на 1245 р.), чи пізнїйше, трудно, бо лїтописець тут зберає істориї литовських набігів з ріжних часів. Тому й близшу дату не будемо старати ся означити. Оповівши про сей напад, лїтописець пригадує, як були побиті Ятвяги „преже войны черниговьское“, себ то кампанїї зимою 1234/5 р., „сЂдящу (Данилу) в ГаличЂ“; Данило тодї в Галичу засїв, по нашому рахунку, при кінцї 1233 р., значить той набіг Ятвягів став ся в 1234 р.


Іпат. с. 531—5 (1249). Битва під Ярославом. „Потомъ же“ починає своє оповіданнє лїтописець: сї слова належать або до набіга Литви в околицї Пересопницї (означеного словами „въ то же лЂто“), або до набіга їх в околицї Мельницї (означеного словами „минувшимъ лЂтомъ“), отже се означеннє не дає нам опори. На щастє, не потребуємо тим дуже журити ся, бо можемо вивести дату ех post: з подорожі Данила в Орду, що стала ся в осени 1245 р.1) Супроти того для Ярославської битви можна би вагати ся тільки між 1244 і 1245 р. Але що лїтописець від оповідання про Ярославську битву переходить зараз до подорожи в Орду, без всяких переходових фраз, се вказувало б на самий короткий час між битвою й подорожею 2); сьому відповідають і хронольоґічні дати: битва стала ся в серпнї, Данило поїхав десь в жовтнї. Все се промовляє за 1245 р. Битва стала ся „на канунъ в. мученику Фрола и Лавра“, значить 17 серпня. Битву випередили: похід Ростислава „в Лядьскую землю“, за помочию; облога (недовга) Ярослава; Данило й Василько посилають наперед під Ярослав Андрія; все се одначе не забрало богато часу, як видко з оповідання лїтописця, так що похід Ростислава з Угорщини не потрібуємо класти скорше як на лїто 1245 р. (липень?).



1) У перве використав сю підставу і вивів дату 1245 р. для Ярославської битви Дашкевич (с. 57). Перед тим приймали іпатську дату — 1249 (Зубрицький III. 145, Шараневич с. 40), і з того виходили ріжні баламуцтва і в дальшій хронольоґії; Зубрицький нпр. подоріж Данила в Орду датує 1250 роком. З старших письменників ширше застановляв ся над датою Ярославської битви Катона (Historia critica regum Hungariae VI, 1782 с. 82 і далї) і виводив першу пол. 1246 р. (з огляду на те, що Беля в своїй грамотї про сю битву (Fejér IV. 3 с. 197 — 8) називає Данила королем, а Данилову коронацию Катона клав на р. 1246.

2) Такий перехід мали ми в оповіданню про походи Романовичів в околицї Люблина, але там був екскурс: про смерть Михайла, і по нїм було трудно навязати хронольоґічний порядок. /33/



Іпат. с. 535—7 (1250). Подоріж Данила в Орду. Дуже докладну хронольоґію подорожи Данила в Орду дає комбінация лїтописного оповідання з записками Пляно-Карпінї: приїхавши на початку 1246 р. (в сїчнї), він не застав Данила, бо той був ще в Ордї (Recueil des voyages IV с. 736). По словам же лїтописця, Данило по дорозї в Орду приїхав у Київ „на праздникъ святаго ДмитрЂя“, себто 26 жовтня. Таким чином поїхав він з дому мабуть в серединї жовтня. Подоріж сю випередило посольство „Могучія“, як його зве лїтопись (Маучі, Карпінї його зве Mauci) 1), до Данила, коли він з Васильком були в Дороговську, по Ярославській уже битві очевидно, значить десь у вереснї меньше-більше. У Бату Данило пробув по словам лїтописця 25 днїв. В серединї десь марта 1246 р. стрів його Карпінї над Доном, коли Данило вертав ся вже (Recueil с. 770).2) Пляно-Карпінї їхав від Київа до Бату рівно два місяцї; Данило міг би зробити сю подоріж де що скорше, але з поданих дат того не видко; побут його у Бату треба класти десь на грудень-січень 1245/6 р.



1) Див. Історию України-Руси II с. 370.

2) Див. Історию України-Руси III с. 549.



Іпат. с. 537 (1250). Похід на Ятвягів. Переговори з королем і шлюб Льва. „Тое же зимы“ як Данило подорожував в Орду, Конрад закликав Василька в похід на Ятвягів, се значить зима 1245/6, скорше початок 1246 р. Зауважу, що ся записка — вставка, що розбиває оповіданнє про поворот Данила з Орди („Бысть же вЂдомо странамъ приходъ его“ — себто Данила, тим часом як лїтописець говорив про Василька).

„Въ то же лЂто“, себто 1246 р. угорський король, прочувши про поворот Данила з Орди, навязує з ним зносини (значить, найранїше — лїтом 1246 р.). Данило не хоче сам вести з ним переговори, але поручає свому номінату на митрополита Курилу їхати через Угорщину до Царгороду, аби мати нагоду переговорити з королем. Курило по дорозї бачить ся з королем і вертає до Данила, аби переказати йому королївські поручення про союз і шлюб Льва. Данило з Львом і Курилом їдуть на Угорщину, укладають союз і женять Льва. Се остатнє мусїло мати місце вже мабуть в 1247 р., бо Данило не хапав ся тепер з сею угодою, а й подоріж Курила (мб. осїнь-зима 1246 р.) мусїла теж зайняти дещо часу. З другого боку угорський король, інтересуючи ся союзом з Данилом, певно, не протягав /34/ уже з шлюбом Льва. Тому відкладати його на 1248 р. нема причини.1)


Іпат. с. 537—40 (1251). Похід Романовичів на Ятвягів. „Въ та же лЂта“ вмер Конрад мазовецький; дїйсно, він умер в 1247, в другій половинї, мабуть 31 серпня (див. Balzer Genealogia Piastów c. 268). „Потом же“ умер його син Болєслав; дати його смерти докладної не маємо, але з документів виходить, що се стало ся мабуть між мартом і груднем 1248 р. (Balzer op. c. c. 287). „Въ та же лЂта сЂде Сомовитъ“ — сей перехід вказував би, на мій погляд, що дальша істория не стала ся безпосередно по тім, як Зємовит дістав спадщину по братї. Похід на Ятвягів треба класти на кінець 1248 року або на сам початок 1249: дальше відсувати не можна, бо з литовською усобицею Ятвяги стали потрібні Данилови як союзники на Мендовга (Іпат. с. 541).2)



1) Зубрицький і Шараневич датували його р. 1250 — наслїдком хибної дати Ярославської битви. Зубрицький навить смерть Конрада датував 1251 р. (с. 159).

2) Дату 1248 для походу на Ятвягів справедливо вивів уже Дашкевич (с. 115).



Іпат. с. 540 (1252). Данило ходив у поміч королеви угорському. „Въ та же лЂта“ — починає своє оповіданнє лїтописець. Такий перехід уживає він часом, коли перериває хронольоґічний порядок, і тут дїйсно уже ятвязький похід вийшов з хронольоґічного порядку: лїтописець оповів про нього, звязавши з династичними перемінами на Мазовшу (смерть Конрада, потім смерть Болєслава) для праґматизма, бо сей ятвязький похід стояв у звязку з тими відносинами до Романовичів, в які став новий мазовецький князь Зємовит. Оповівши про нього лїтописець вертаєть ся до справи ранїйшої — походу на Угорщину.

Сей остатнїй можемо датувати досить докладно: коли Данило прибув до Белї, „бЂ царь обьдержа Ведень, землю Ракушьску (Австрийську) и Штирьску.“ Се поясненнє вказує на час не пізнїйший першої половини 1249 р., бо в другій половинї сього року Відень був уже в руках Ґертруди й її чоловіка Германа баденського (Huber Geschichte Oesterreichs I. 523); з другого боку не було се скорше 1247 р., коли (на початку року) цїсар опанував Австрию; але як би се був р. 1247, лїтописець оповів би про се зараз по переговорах про шлюб Льва. Для Данилового похода на Угорщину отже можна думати тільки /35/ про р. 1248 або початок 1249. Супроти литовських подїй, котрі слїдом оповідає лїтописець, 1248 рік правдоподібнїший.1)


Іпат. с. 541—4 (1252—3). Участь Романовичів в литовських усобицях. „Въ то же лЂто“ — отже в р. 1248—9, а правдоподібнїйше — в 1248, стала ся усобиця в Литві; иньшої хронольоґічної опори сї литовські подїї не мають окрім дати non post quem: кореспонденциї Мендовга з папою, по його охрещенню, лїтом 1251 р. (Theiner Monumenta Poloniae I ч. 102). Охрещеннє Мендовга мусїло стати ся не пізнїйше початку 1251 р. Перед сим фактом стали ся: переговори Мендовга з Данилом, переговори Романовичів з Поляками й місия Викинта в Литву й Ріґу, похід Романовичів на Новгородок, новий похід Товтивила за помочию Романовичів („многое воевание“), переговори Мендовга з ливонськими рицарями против Товтивила, і тодї вже охрещеннє Мендовга. Ся маса подїй промовляє за тим, що утеча Мендовгових братаничів стала ся ще 1248 р. (а значить сього року мав місце й похід Данила на Угорщину). Приготовлення Романовичів до кампанїї, а може й самий похід на Новгородок — 1249, похід Товтивила й переговори Мендовга з Ливонїєю — 1250. 1251 р. — по охрещенню Мендовга — війна Мендовга з нїмецькою помочию против Викинта. „Потомъ же“ Товтивил закликав Данила до походу на Новгородок; під час сього похода „снЂзи велицЂ быша“, отже се треба класти на зиму 1251/2 р. „Потомъ же“ Данило посилає військо на Городен, „потомъ же“ нове воєваннє литовських волостей — за нього Мендовг платить набігом в околицї Турийська, — і „того же лЂта“ Мендовг розпочинає переговори з Данилом, а Товтивил прибігає до Данила. Для сих подїй маємо 1252 рік. Підчас Данилового походу на Шлезк в 1253 р. (лїто?) в його війську був і Товтивил (Іпат. 545), отже супроти сього дальше початків 1253 р. сих литовських подїй не можемо перетягати.2) Але уважаючи на те, що при кінцї 1252 р., як побачимо низше, мав місце, здаєть ся, новий похід Данила на Новгородок (Іпат. с. 549), безпечнїйше закінчити їх осению 1252 р.



1) Дашкевич приймав 1249 р. (с. 48). Шараневич 1250 (с. 56—7).

2) Так датує сї подїї й Лятковский — op. c. c. 346—51.



Іпат. с. 544—8 (1254). Участь Данила в боротьбі за австрийську спадщину. Похід на Шлезк. Посольство від папи. „Въ та же лЂта времени минувшу“ починає лїтописець опові/36/даннє — і сей вступ дїйсно зовсїм годив ся б для істориї походу Данила на Шлезк, що став ся після тієї литовської кампанії, але лїтописець хоче перед тим оповісти про боротьбу за австрийську спадщину, і тому мабуть перепрошує читача за свій екскурс, виправдуючи ся праґматизмом „хроноґрафа.“ Він починає від смерти герцоґа австрийського Фридриха, що мала місце 15/VI. 1246 (Huber op. c. с. 514), далї оповідає про шлюб Романа з Гертрудою Бабенберґ. Шлюб сей став ся десь весною 1252 р., як видко з булї друкованої у Фішера Merkwürdige Schicksalle d. Stiftes und d. Stadt von Kloster-Neuburg ч. 60: вона датована 27/VI. 1252 і говорить про сей шлюб як факт уже довершений (див. Історию України-Руси т. III с. 551); з другого боку виносити поза 1252 рік сей шлюб нема причини: сим роком датують його нїмецькі лїтописи — Monum. Germ. Scr. IX с. 599, 612, 727. Див. про се зрештою ще Історию І 1. с.

„Потомъ же“ Беля закликає Данила до походу Данила на Шлезк, і тим часом як сам Беля іде на Мораву (що мало місце лїтом 1253 р., див. Cont. Cosmae — Monum. Germaniae Scr. IX. 174), Данило мабуть також коло тогож часу, отже найскорше лїтом (рік — 1253 — ми знаємо напевно — Monumenta Poloniae II. 805) іде на Шлезк з польськими князями. Похід, судячи по його докладній описи в нашій лїтописи, не був довгий. Вертаючи ся, Данило стрічає в Кракові папських послів і не згоджуєть ся прийняти від них корони, правдоподібно — се осїнь 1253 р. До сього момента, очевидно, належать переказані низше намовляння Болєслава, аби Данило прийняв корону.


Іпат. с. 548 (1255). Коронация Данила. Оповіданнє про похід на Шлезк кінчить ся тим, що Данило вертає в Холм. „Въ то же время“ приходять до Данила папські посли. Очевидно, се ті посли, з котрими бачив ся він дорогою в Кракові — вони слїдом прибули до нього в Холм. Отже се могло стати ся дуже скоро, ще в осени 1253 р.1)



1) На сїм пунктї робить похибку Лятковский (op. c. с. 368): безпотрібно припускаючи значний час між шлезьким походом і коронациєю, він кладе її на р. 1254. Шараневич клав її нар. 1254 або 1255 (с. 55), Зубрицький на 1255 (с. 171). Р. 1253 добре дав Дашкевач; р. 1253 або 1254 приймав зрештою уже Карамзїн (IV с. 33).



Після того Данило коронуєть ся в Дорогичинї, під час походу на Ятвягів. Польський — т. зв. „річник Красїньских“ дає дату коронациї 1253 р. (Monumenta Poloniae III. 132), і вона потверджуєть ся листом /37/ пруського віцемаґістра 24/XI. 1254 р., де той зве Данила першим королем руським (Codex diplom. Poloniae III. 63). Як бачимо, се вповнї відповідає й хронольоґії попереднїх подїй нашої лїтописи. Отже коронация стала ся мб. в осени 1253 р. При тім лїтописець згадує, що папа „древле того“ прислав лєґата з королївським вінцем. Се могло стати ся, судячи по нашим звісткам про зносини Данила з папою, найскорше в р. 1247—8, бо по тім наступає перерва в сих зносинах, і вони були відновлені за посередництвом угорського короля тільки в 1252 р.1) По коронациї Данило ходив походом на Ятвягів —- мб. кінець 1253 р.


Іпат. с.549—51 (1255). Похід Куремси. Ізяслав опановує Галич. Згода з Литвою. „Въ та же лЂта, или преже или потомъ“ — зачинає лїтописець своє оповіданнє, і вже самий сей початок для хронольоґії не обіцює нїчого доброго: його треба розуміти, очевидно, так, що декотрі з дальше описаних подїй стали ся перед що йно оповідженими подїями, декотрі по них. Попробуємо зміркувати.2)



1) Див. Історию України-Руси т. III с. 163.

2) Про сї подїї див. Історию України-Руси III с. 172 і далї.



Події такі: Татари прийшли на Понизє й опанували Бакоту, але Лев взяв Бакоту назад і арештував її старшину Милїя. Се дїяло ся під час похода Данила на Новгородок. Але Милїя слїдом випущено, й він, вернувши ся в Бакоту, знову приступив до Татар. „Потом же“ Куремса пішов на Волинь; під час сього похода Ізяслав Мстиславич задумав захопити Галич і намовляв Куремсу пустити в Галичину своє військо, але Куремса помочи не дав, й Ізяслав сам наглим нападом захопив Галич. Данило вислав на нього Романа, і той відібрав Галич. При тім довідуємо ся, що Льва перед тим Данило вислав на Угорщину, і той перехопив при тім Ізяславове посольство. „Потом же“ уложена була згода з Литвою.

Приглядаючи са до сього ряда подїй, не тяжко відшукати те місце, відки починаєть ся властиве оповіданнє, і щó додано до нього з ранїйших подїй: таким додатком з попередніх подїй, очевидно, треба уважати оповіданнє про Бакоту, властиве ж оповіданнє починаєть ся походом Куремси на Волинь. Супроти того бакотський епізод треба покласти перед Даниловою коронациєю й походом на Ятвягів, а похід на Волинь по них. Тут насуваєть ся питаннє, чи згаданий тут похід Данила на Новгородок якийсь новий, перед тим не оповіджений, чи може звістний /38/ уже нам похід 1251/2 р. ? Се питаннє не так легко розвязати, але більше правдоподібности за тим, що маємо тут осібний похід, по переговорах Мендовга про згоду 1252 р. Ті переговори, очевидно, не прийшли були до кінця, коли аж тут знову говорить ся про уложеннє згоди з Литвою, отже такий новий похід Данила на Новгородок можливий. Він став ся на початку зими, „бывшю роскалью“ (снїг ще не впав), і здаєть ся, що Данило вернув ся з дороги (так виглядає се досить неясне оповіданнє), тим часом під час похода 1251/2 були „снЂзи велицЂ“. Промовляло б до певної міри за осібністю сього похода й те, що лїтописець скорше б сказав про сей похід Куремси при оповіданню про ту литовську кампанію 1250—2 рр., як би він став ся під час неї. Все се прихиляє мене до того, аби уважати сей Данилів похід за осібний, а з тим — похід Куремси на Понизє класти по переговорах Мендовга 1252 р. В такім разї се мусїло стати ся при кінцї 1252 р. (при другій евентуальности —при кінцї 1251 р.). Сьому відповідає й та обставина, що в початках 1253 р. Данило мабуть писав до папи про Татар, і папа видав в маю булю про хрестоносний похід на Татар (Historica Russiae monumenta I ч. 88): дуже можливо, що то було наслїдком Куремсиного похода на Понизє.

Новий похід Куремси на Волинь і дальші подїї можемо класти безпечно на 1254 р. — по коронациї й походї на Ятвягів. В оповіданню про згоду з Мендовгом інтересна подробиця, що Войшелк дав свої волости Роману Даниловичу: отже се дїяло ся вже по поворотї Романа з його австрийської авантури. До сеї вказівки ми ще вернемось.


Іпат. с. 551—4 (1256—7). Похід на Ятвягів. Ятвяжська дань. Оповіданнє починаєть ся словом „потомъ“, і ми дїйсно можемо переконати ся, що се дїяло ся „потом“: Роман, що дістав при згодї з Мендовгом між иньшим Новгородок, в сїм оповіданню виступає вже перед нами на сїй своїй новій волости. Похід став ся зимою (бЂ бо ледъ ползокъ — Іпат. с. 552). Нїщо не перешкоджає нам прийняти зиму 1254/5 р.1)


1) Дашкевпч приймав р. 1254 — с. 115; на конець 1254 р. кладе він і похід Куремси на Волинь — с. 57.



По сїм Данило збераєть ся знову йти на Ятвягів, але вони висилають послів, заявляючи свою покору; Данило висилає свого даньщика зібрати з них дань і частину зібраної данії посилає в Польщу „послушьства ради“. Се мало б місце в 1255 р. від/39/повідно до нашого рахунку. Така хронольоґія знаходить собі потвердженнє в дипльоматичнім актї, в нашій лїтописи не згаданім: при кінцї 1254 р. Данило уложив трактат з пруськими рицарями, де ті признавали йому й його союзнику Зємовиту мазовецькому права на третину Ятвязької землї: отже в сїм часї Данило заходив ся коло того, аби закріпити свою власть над Ятвязькою землею (згадка про „рубленнє городів“ в Ятвяжській землї — с. 553), і післана в Польщу дань, як я мав нагоду зазначити (Істория Укр.-Руси III с. 170), була не так чемністю, як застереженнєм своїх прав на сю територию супроти Польщі.


Іпат. с. 554—5 (1257). Кінець австрийської справи. Згадавши про Романа в остатнїх епізодах, лїтописець для пояснення, як Роман з’явив ся знову на Руси („си же преже сказахомъ, яко Вышелкъ бЂ далъ Новгородокъ Романови“), уважає потрібним доказати історию його участи в боротьбі за австрийську спадщину, недокінчену на с. 545. Оповіданне її зістаєть ся унїкатом: в нїмецьких джерелах не маємо нїяких подробиць про Романа, вони тільки побіжно згадують його шлюб і заразом утечу, як епізод ефемерний, другорядного значіння. З сього можна здогадувати ся, що побут Романа в Австриї не був надто довгий; але з оповідання нашої лїтописи видко, що не був він і надто короткий, трівав принаймнї з який рік (часто же приходящу на нь герцюкови — отже Роман видержав кілька нападів Отокара). Під час коли Данило мирив ся Мендовгом (1254), Роман, як ми бачили, був уже на Руси. З другого боку під час походу Данила на Шлезк (мб. лїто 1253) Роман мусїв бути ще в Австриї (судячи з оповідання на с. 545). Його поворот супроти того можна класти на кінець 1253 — початки 1254 р.1)



1) Шараневич клав побут Романа в Австриї на р. 1252—3 (с. 71), Дашкевич (с. 101) поворот Романа датує р. 1253, Зубрицький датував весь епізод 1251 роком.



Іпат. с. 555—6 (1257—8). Війна з „татарськими людьми“. Литовський напад в околицї Луцька. „По рати Кремянецкой КуремсинЂ“ Данило відповів на його напад походом на підвластні Татарам землї: ряд походів на Межибоже, на Болоховцїв, на Побоже. Все се могло мати місце ще при кінцї 1254 р. та зимою 1254/5, бо дальша кампанїя переходить уже на весну — мабуть 1255 р.: „веснЂ же бывши“ Данилове військо воює /40/ землї по Случи й Тетереву.1) Потік Данило збераєть ся до походу на Київ, але сей похід кінчить ся на зруйнованню Возвягля. Литовське помічне військо, що наспіло слїдом по зруйнованню Возвягля, задумало винагородити себе грабованнєм Волини, але їх побито під Луцьком; з подробиць сього останнього епізода видко, що то не було зимою (Литвини тонуть в озері). Таким чином похід Данила на Возвягль треба класти на осїнь 1255 р. Відкладати на 1256 рік його нема причини, бо лїтописець нїчим не натякає, аби між весенною кампанїєю й сим походом минув цїлий рік.


Іпат. с. 558—560 (1259—60). Похід Куремси на Волинь. Пожежа Холма. „Потомъ же“ став ся похід Куремси на Волинь. Він очевидно був відповідею на війну Данила з татарськими людьми. Зроблений був нагло, й очевидно — не трівав довго, бо обчислений був на несподїванку; з подробиць видко, що було се десь при кінцї року, кози вже зайшла зима, але ріки ще не замерзли: „зимЂ бывъши и водЂ велицЂ“ (с. 557). Можливо, що се дїяло ся ще тогож 1255 р., при кінцї; хоч можна думати й про пізнїйший час, але нїщо виразно не вказує на нього, — противно, дальша хронольоґія промовляє скорше за 1255 р.2)

Пожежа Холма, як виразно каже лїтописець, стала ся під час сього Куремсиного похода. Відбудовував його Данило тодї, як „бЂ грады зиждай противу безбожнымъ татарамъ“, значить перед руйнованнєм міст (осїнь 1259 р.) — отже 1256—9 р.


Іпат. с. 560—1 (1260). Бурандай приходить на місце Куремси. Похід його на Литву. Дату похода Бурандая на Литву дає Воскр. л. — 1258 р. (Того же лЂта взяша Татарове всю землю Литовскую, а самихь избиша); супроти того, що скажемо низше, з більшою правдоподібністю мабуть треба думати про першу половину року 3). Як дуже обережний полїтик (таким показує його лїтописне оповіданнє), Бурандай, певно, не зараз кинув ся на Русь (похід на Литву, певно, був лише поводом до відновлення залежности Романовичів), тож прийшов він на місце Куремси дещо ранїйше — десь мабуть в р. 1256/7.



1) Дашкевич (с. 62) обмежив ся загальним означеннєм — що се дїяло ся між р. 1254 і 1258. Зубрицький приймав лїтописну дату — 1257—8 р. (с. 183 і далї).

2) Зубрицький приймав і тут іпатську дату — 1259 р.

3) Latkowski (op. c. с. 377) твердить, що похід був зимою 1258/9 р., але се на нїчім не оперто. /41/



А се знову стало ся по походї Куремси „времени минувшу“, так що Куремсу, видко, не зараз забрали по його остатнїй компромітациї з волинським походом — може шануючи його амбіцию, а може й наслїдком важнїйших справ, що займали тодї Орду: коло р. 1255 мав умерти Бату.1)

При нагодї сього похода на Литву довідуємо ся, що між Романовичами і Мендовгом став ся розрив: Войшелк ухопив Романа, і волости його забрано. Остатнїй раз бачили ми Мендовга союзником Данила в 1255 р., отже розрив став ся між 1255 і 1258 рр. Але що Романовичі аж тепер взяли ся шукати Романа, і то в такий не конче відповідний час — під час татарського походу (Данило все ухиляв ся від Татар, а тепер сам поїхав на Литву, ризикуючи наїхати на них), то з сього треба здогадувати ся, що Романа ухоплено як раз тодї, й тепер шукали за ним по горячим слїдам. Супроти того, що причиною розрива Мендовга лїтопись низше (с. 565) уважає участь руських князїв у походї Бурандая на Литву, можна з значною правдоподібністю думати, що поводом до арештовання Романа і відібрання його волостей була ся участь, отже стало ся се на першу вість про похід руських князїв разом з Бурандаєм на Литву (Лятковский думає, що причиною розрива було знищеннє литовського війська під Луцьком 1255 р., але що литовське військо дало само повід до того, то я не думаю, аби се могло послужити поводом, зрештою дивно було б, що аж тепер, в 1258 р. Романовичі взяли ся до Литви).



1) Hammor-Purgstal Geschichte d. Goldenen Horde c. 142.



Іпат. с. 561—5 (1261). Другий похід Бурандая. Докладну дату його можна вивести з польських джерел: спустошеннє Польщі Бурандаєм вони згідно датують 1259 роком (Monumenta Poloniae hist. II с. 585, 807, III с. 73, 307, річник Красїньских дає р. 1260, ib. с. 133, але се мабуть тому, що татарська руїна, як побачимо, перетягнула ся і в 1260 р.). Ваганнє є тільки в датї місяця: пізнїйша папська була, 1295 р. датує зруйнованнє Сендомира 2 лютим (in festo purificacionis b. Marie), Великопольська Хронїка (т. зв. Боґухвала) — місяцем падолистом (ante festum Andreae apostoli). Не підлягає сумнїву, що остатня дата певнїйша: наша лїтопись, дуже детально описуючи татарський похід, каже, що Татари перебрели Вислу під Завихостом, ідучи під Сендомир. Супроти того й прихід Бурандая на Волинь треба класти десь в початках падолиста /42/ 1259 р. Се потверджуєть й тим, що в Володимирі було весїлє Васильківни з Андрієм Всеволодичом, коли прийшла вість про прихід Бурандая, отже десь перед запустами Пилипівки. Річник Красїньских каже (l. c.), що Татари пустошили Польщу протягом двох місяцїв, отже вийшли б з неї десь в сїчнї-лютім.

На вступі сього оповідання маємо трудність: вступна фраза читаєть ся в Іпатськім кодексї: „По семъ же минувшему лЂту бысть тишина по всей землЂ“, в Хлєбнїковськім і Поґодїнськім натомість: „минувшима двума лЂтома“. Вибрати між сими двома вариянтами не легко: можна припустити навить поправку самого автора. Коли прийняти, що перший прихід Бурандая став ся в першій половинї року, то в стилю лїтописи обидва означення можливі, бо рахували, як ми знаємо вже, і рік вступний, отже можна було рахувати або що минув ся цїлий рік, або що напад Бурандая став ся по двох (неповних) роках. Там де в гру входить хронольоґія, я маю більше довіря до Хлєбнїковського кодекса, і тому волїв би два роки.


Іпат. с. 565 (1262). Литовські напади на Польщу й Волинь. Описаний тут напад Литви на Польщу, виїмково, зовсїм добре датований в Іпатськім кодексї: смерть Зємовита під час литовського нападу польські джерела згідно датують 1262 роком (Monumenta Pol. hist. II. 807, 839, 878 й инь.). Але не можна думати, щоб іпатський хронольоґізатор опер ся тут на якійсь хронольоґічній традициї (польській): на справедливу дату трапив він припадково тому, що датувавши Бурандаїв похід 1261 роком (замість 1259) і не підозріваючи перерви, положив над литовською війною безпосередно дальший — 1262 рік. День смерти Зємовита і в польських джерелах (l. c.) маємо той самий, що в Галицькій лїтописи — 23 червня, канун Івана, „на самая купалья“. Таким чином литовський похід на Польщу датуєть ся зовсїм докладно — червнем 1262 р. Коли стали ся напади Литви на Волинь, лїтописець не каже виразно, але цїле його оповіданнє дає розуміти, що по нападї на Польщу. Було їх два, оден кілька день по другім (тое же недЂлЂ). Їх супроти того треба класти на другу половину 1262 р., почавши від липня. Значного часу між литовським нападом на Польщу й волинськими набігами нема причини припускати: лїтописець нїчим на се не натякає, противно, з подробиць битви з Литвою коло Мельницї виходить, що се не була ще зима (озеро не замерзло), отже мабуть не пізнїйше як осїнь 1262 р. Теж саме виходить і з дати дальшого епізода (з’їзд в Тернаві). /43/

Вислані в трофеями післанцї нагнали Данила коло Телича (Тилича, в Карпатах?), коли він їх на Угорщину. Значить, його подоріж мала місце в другій половинї 1262 р.


Іпат. с. 567 (1262). З’їзд в Тернаві. По словам лїтописця з’їзд в Тернаві став ся рік перед смертию Мендовга, отже 1262 р., а що сей з’їзд був по литовських набігах і по поворотї Данила з Литви, то значить не скорше як при самім кінцї 1262 р.


Іпат. с. 567—9 (1262—4). Смерть Мендовга. Литовські замішання. Войшелк починає княжити. Весїлє в Брянську. Дату смерти Мендовга дає згідно 1 Новгор. л. і краківська Капітульна (Mon. Pol. h. II. 807) — 1263 р., і вона має всяку певність. Галицька лїтопись каже, що се стало ся в оеени. Намогильна напись Мендовга, про котру переховав звістку Нарбут, мала мати дату 12/IX. 1263; але ся традиция не дуже певна.

Тепер треба, ориєнтуючи ся датою смерти Мендовга, розібрати ся в иньших подїях сього епізода. Насамперед — істория Войшелка. Вона, очевидно, описана вже иньшим пером, нїж та що на с. 551. Порівнюючи їх, бачимо, що Войшелк поїхав „до Галича к Данилови князю и Василкови“ десь в 1254. Тодї мав він хрестити Юрия Львовича. Потім він пробув „3 лЂта“, то значить два до три роки, в Полонинї, отже 1254—6, можливо — 1255—7, і тодї хотїв їхати на Атос, але вернув ся з дороги й перебував в монастирі коло Новгородка, та вже в 1258 р., як ми знаємо, відібрав собі Новгородок від Романа.

„Въ то же веремя“ умерла Мендовгова жінка, означеннє таке загальне, що нїчого не варте, бо перед тим говорить ся про житє Войшелка в монастирі. Судячи по оповіданню, не повинно воно було стати ся дуже довго перед смертию Мендовга; можна припустити й кінець 1262 — початок 1263, як робить Лятковский (op. c. с. 423), хоч се й буде дещо довільно.

Похід на Романа Брянського став ся перед самим убийством Мендовга; як би вірити тій датї смерти Мендовга — 12 вересня, то похід треба б класти десь на кінець серпня, або початок вересня; але й тримаючи ся лїтописи мусимо ми класти його на початок осени. Тодї було й весїлє у Романа в Брянську.

По словам 1 Новгор. лїтоп. Товтивил загинув ще того ж року, значить — найдальше до кінця лютого 1264 р. Дїйсно, згадана лїтопись краківської капітули дає смерть Стройната (Треняти) під 1264 (Monumenta Pol. h. II. 808, пор. /44/ III. 133). Таким чином князюваннє Треняти треба класти на р. 1263/4, поворот Войшелка на 1264.

Хронольоґізатор Іпатського код. і тут трапляє на вірні дати, але треба тільки глянути на сю хронольоґізацию, аби переконати в її припадковости (шлюб в Брянську опинив ся під 1264).


Іпат. с. 570 (1264—7). Смерть Данила і Василькової княгинї. Комета. „Мятежь въ ТатарЂхъ“. Така важна подїя в істориї Галицько-волинської держави як смерть Данила не має безпосередньої дати, й вона мусить бути викомбінована з иньших дат. Що правда, ми маємо в деяких польських лїтописях (R. Traski — Monum. Pol. h. II. 840, R. Franciszkański krakowski — III. 48, R. Małopolski — ib. 141) дату — р. 1266, але ся дата нездала, як побачимо низше, й мусить операти ся на непорозумінню — низше попробуємо вияснити, як вона могла з’явити ся.1)



1) В лїтературі сю дату приймав з давнїших Карамзін (IV с. 70), з новійших Шараневич (с. 39); Зубрицький датував 1264 (с. 201—2), а Дашкевич часом між осенею 1263 і осенею 1264 р. (с. 10).



Лїтописець каже, що коли Войшелк став княжити на Литві, він віддав ся під протекцию Василька, а Данило тодї захорував смертельно й умер. Як ми бачили, Войшелк почав княжити в р. 1264, отже се terminus non ante quem для Данилової смерти. З другого боку записаний в польських лїтописях під р. 1266 нещасливий напад Шварна на Польщу став ся вже значно по Даниловій смерти, як побачимо низше. Тому можна вагати ся між р. 1264 і 1265. Більше правдоподібности для 1264 р., а то от чому. По перше — Данило захорував десь коло того часу, як Войшелк почав княжити: він мусїв шукати протекциї Романовичів зараз, а Данила вже тодї мабуть не було на сьвітї, або був в остатнїй аґонїї. По друге — комета записана в нашій лїтописи, очевидно, та сама, що записана під р. 1264 в иньших лїтописях (Monum. Germ. Scr. XIX с. 529 — ann. Wratislavienses, Pez Scr. rer. austr. I. 464 — Chr. Claustro-neuburg. Monum. P. h. II. 808) — вона була видна в серпнї й вереснї 1264 р. (від 28/VII до 2/Х). Лїтопись каже про неї, що вона з’явила ся „въ та же лЂта“. Се означає у лїтописця, як знаємо, одночасність приблизну. Перед тим він оповідав про боротьбу Войшелка за помочию Василька і Шварна з противними партиями в Литві — те що в 1 Нов/45/городській стоїть під 1265 р. і дїйсно до 1264—5 рр. належить: війни Войшелка в Литві, міркуючи, що стало ся ще перед тим, не могли роспочати ся скорше як при кінцї 1264 р. Очевидно, тут лїтописець забіг трохи наперед, і вертаючи ся назад з переходом „въ та же лЂта“ (не „въ то же лЂто“), згадує про комету. З того б виходило, що комета появила ся більше-меньше одночасно з союзом Войшелка і руських князїв і — смертию Данила, але мабуть трохи по нїй. Отже смерть Данила можна класти найправдоподібнїйше на лїто 1264 р.

Тепер вернїмось до польської дати 1266 р. для смерти Данила. Сей рік — рік побіди Поляків над Шварном. По всякій правдоподібности сї два факти — смерть Данила й Шварна були звязані з собою в архетипі, то значить первісна звістка звучала більше меньше в тім родї: „по смерти Данила напав син його Шварно на Польщу“ (Шварно міг представляти ся наступником Данила й його похід тому звязував ся з смертию Данила). Потім сї дві подїї мусїли розлучити ся в дві осібні записки. В річнику Францїшканськім вони бодай ідуть в сїм порядку: смерть Данила, потім похід Шварна. В річнику Траски й Малопольськім похід Шварна хибно датований р. 1265, і таким чином смерть Данила опинила ся по походї.

В оден рік з кометою — 1264 р. — умерла Олена, жінка Василька. „Тогда же“ був „мятежь въ ТатарЂхъ“ — лїтописець очевидно розуміє тут якийсь з епізодів боротьби Берке з Гулагу, що тягла ся в р. 1262—6 (Hammer Geschichte der Goldenen Horde с. 166 і д.).


Іпат. с. 571—2 (1268). Війни з Польщею. Ориєнтує в сих подїях дата побіди Поляків над Шварном — 19 червня 1266 р. (Monum. Pol. h. II, с. 808, III с. 48, 206, 363, тільки в річнику Траски й Малопольськім, як уже згадано, сю подїю уміщено під р. 1265 1), а в річнику Краківськім — 1267 — II. 839, III. 171). Тепер, ідучи від сеї дати назад, попробуємо розібрати ся в описаних лїтописцем подїях.



1) Чи не вплинув туди р. 1205, наслїдком того, що сю побіду над Шварном злучено тут з побідою над Романом 1205 р.?



Насамперед, terminus non ante quem — се кінець 1264 р., коли Шварно став помічником Войшелка в Литві: лїтописець виразно каже, що війна з Польщею почала ся вже за його пановання в Литві. Потім маємо тут : набіг Литви в околицї Скаришева, дещо згодом (бо Болєслав під час набігу був дуже /46/ хорий і тільки виздоровівши взяв ся до сеї справи) Болєслав (краківський, Соромливий) післав своє посольство до Шварна, закидаючи йому участь в тім литовськім нападї, і виповів війну. Тим почала ся війна: маємо напад Ляхів в околицї Холма, „по семъ же“ — пустошення Шварна і його союзників в околицях Люблина. „Пришедшимъ же имъ домовь и по семъ“ — на тім же тижнї — Ляхи воюють околицї Червня. Потім Болеслав присилає пробоща, закликаючи руських князїв на з’їзд. Під час дороги на з’їзд руські князї довідують ся, що Поляки воюють коло Белза, і проганяють Поляків. Наздогін Василько посилає Шварна й Володимира, й тут Поляки, 17 червня 1266 р., побивають Русинів.

Переглядаючи сей ряд подїй, бачимо, що обосторонні набіги, які випередили побіду над Шварном, ішли по собі дуже скоро, отже ся погранична війна містить ся в першій половинї 1266 р. зовсїм безпечно; певний час мусїв минути тільки між нападом Поляків в околицї Холма і руським походом в околицї Люблина, бо руські князї зберали сили, не йшли на борзї, — та ще перед заповідженим зі сторони Болєслава з’їздом. Супроти того польський похід під Холм можемо класти на початках 1266 р., пустошеннє околиць Люблина і напад під Червень — на весну. Значнїйший час минув між сею війною й литовським нападом під Скаришів, отже сей напад треба класти на р. 1265.

„По семъ же“ — по побідї над Русию — „умириша ся Ляхове с Русью“. Стилїзация не вказує, аби минув по тій побідї значнїйший час, отже могло се стати ся ще в 1266. Що правда, пізнїйше (с. 574) ми стрічаємо згадку про згоду з Поляками нїби уложену вже по смерти Василька, але тут (с. 572) виразно сказано, що ся згода уложена була ще за житя Василька й Шварна. Дальше 1267 р. її в усякім разї нема по що відсувати.


Іпат. с. 573 (1268). Абдікация й смерть Войшелка. Смерть Шварна. 1 Новгородська лїтопись (с. 284), описуючи дїяльність Войшелка по смерти батька, каже, що Войшелк кинув монастир на 3 роки (обЂща ся Богу на 3 лЂта како прияти ризы своя): очевидно, що ся Войшелкова обітниця піддана йому ex post, і його дїяльність на в. князївстві мала трівати три роки, отже десь до р. 1267. Сьому відповідає й те, що лїтописець про абдікацию Войшелка і його смерть (судячи по оповіданню, між його абдікациєю й смертию не минуло богато часу) говорити безпосередно по війнї Шварна з Польщею й згодї їх — „по /47/ семъ же“. Войшелка вбито по великоднїх сьвятах, отже се можна класти навить і на р. 1267, а перед тим — на 1266/7 — абдїкацию його. Дуже протягати сих подїй не можна з огляду на те, що Шварно, наступивши по Войшелку на литовськім князївстві: „княживъ лЂтъ не много“, умер ще майже разом з Васильком (може перед ним, тільки незадовго), як низше дає розуміти лїтопись (Въ то же время престави ся... Василько... а Левъ нача княжити въ ГаличЂ и въ ХолмЂ, по братЂ по своемь ШварнЂ — с. 574). Смерть Шварна треба супроти того класти не пізнїйше 1269 р., а що він „по ВойшелкЂ“ княжив „лЂтъ не много“, але завсїгди, видко, більше як рік, тож для абдікациї й смерти Войшелка можна вагати ся хиба о рік — то значить між 1266/7 і 1267/8 для абдікациї й 1267 і 1268 — для смерти Войшелка. Минї одначе більш правдоподібними здають ся ранїйші роки — 1266/7 для абдікациї і 1267 для смерти.


Іпат. с. 574 (1270). Князюваннє Тройдена въ Литві. „По семъ же“ — по смерти Шварна — „нача княжати въ Лит†Тройденъ“. Дальші слова лїтописця: „живъ же лЂтъ 12 и тако престави ся“ треба, очевидно, розуміти як число лїт його князювання (жив від часу, коли став ся в. князем). Коли Тройден став в. князем десь в р. 1270/1 (можлива якась перерва по смерти Шварна, але можливий і р. 1269/70), то значило б се, що він умер десь в р. 1281/2 (або й 1280/1). Лїтописець низше кілька разів згадує про нього, додаючи „Тройденови еще княжащу въ Литовьской землЂ“ Іпат. 575 і 579); остатня згадка про нього — в подїях 1278 р., і потім не говорить ся нїчого анї про нього анї про литовських династів взагалї.


Іпат. с. 574 (1271—2). Смерть Василька. Лїтописець, оповівши про смерть Шварна й князюваннє Тройдена каже, що „въ то же время“ умер і Василько. Далї кажучи, що по Васильку наступив Володимир, додає: „а Левъ нача княжити въ ГаличЂ и въ ХолмЂ по братЂ по своемь по ШварнЂ“. Се все очевидно вказує на близьку одночасність смерти Шварна й Василька, хоч виглядає так, що перше умер Шварно, а потім Василько, бо оповівши смерть Шварна попереду, і навить забігши наперед з Тройденом лїтописець нїгде не натякає, що він вертаєть ся потім в часи перед смертию Шварна — щоб оповісти про смерть Василька. Terminus non post quem для смерти Василька — се весна 1271 р.: в грамотї виданій угорським королем Стефаном в липнї 1271 р. він вичисляє сучасних га/48/лицько-волинських князїв: Leonem generum nostrum Ruthenorum ducem, Mitizlaurn fratrem eiusdem et Wazulem filium Wazule duces Ruthenorum (Theiner Monumenta Hungariae I с. 303). Нема сумнїву, що сей Wazule f. Wazule означає Володимира Васильковича, і Василька тодї на сьвітї не було (инакше, певно, його б названо на першім місцї як старшого між галицько-волинськими князями). З другого боку волинський лїтописець каже, що Володимир Василькович „княживъ по отци 20 лЂтъ“ (с. 604). Умер Володимир в груднї 1288 р., тож значить Василько мав умерти в р. 1269. Нема причин відкидати сьвідоцтва лїтописця, так добре обзнайомленого з усїм, що належало до його героя — Володимира, тим більше що нїщо такій датї смерти Василька не противить ся. Супроти того його смерть мусимо класти на р. 1269.1)


Іпат. с. 574 (1273). Походи в Польщу й на Ятвягів. „По семъ же“ — по смерти Шварна й Василька князї — наступники їх — „умириша ся съ Ляхы“. Перед тим про помиреннє з Ляхами говорило ся по побідї над Шварном (с. 572), виразно сказано було, що то дїяло ся ще за житя Василька й Шварна, і по тім нїчого не згадувало ся про якісь нові конфлїкти з Польщею. Чи мали б ми тут нову угоду з Польщею? Чи се треба розуміти як вставну згадку про ту давнїйшу згоду, а „по семъ же“ належить до дальшого оповідання? Стилїзация оповідання не дає місця для сього остатнього обяснення. А що про помиреннє на ново нема підстави думати, тож мабуть треба розуміти се як дипльоматичне відновленнє давньої угоди з нагоди змін в полїтичній ситуациї Руси. „Болеславъ же ся тогда заратилъ съ воротьславьскымъ княземъ“ — дату сеї війни дають нам польські лїтописи — 1273 р. (Monum. Pol. hist. II. 842), отже се відновленнє угоди треба класти десь на р. 1272/3 Лев і Мстислав ходили в поміч Болєславу й самі на Шлезк, а Володимир тодї воював з Ятвягамн — все 1273 р. „По семъ“, по шлезькім походї князї вибрали ся походом на Ятвягів, але що ударила сильна зима — „приспЂвши зимЂ“, самі вони не пішли, а післали тільки воєвод, — отже се зима 1273/4 р. „И по семъ приЂхаша князи ятвяжьсции“ з покорою, очевидно — вже в 1274 р.



1) В лїтературі Шараневич (с. 87) і Андріяшів приймали іпатську дату — 1271, Іванов трапив на р. 1209, але припадково (помилкою): прийнявши роком смерти Володимира 1289 і відтягнувши повних 20 лїт. /49/



Іпат. с. 575—7 (1274). Війни з Литвою. Оповіданнє починаєть ся загальним поясненнєм відносин Тройдена до руських князів. Він цїле лїто вів дрібну війну з Володимиром, а потім, „забывъ любви Лвовы“, наслав військо на Дорогичин. Тодї Лев спровадив на нього Татар, що вислали також і руських князїв у поміч Льву. Рік сього русько-татарського похода на Литву дає нам Воскр. лїтопись (I. 172) — 1275, а наша каже, що похід роспочав ся „зимЂ приспЂвши“ себто з кінцем 1275 р. Перед тим — на тойже 1275 р. ми мусимо покласти литовський напад на Дорогичин, а війну Володимира з Тройденом — на р. 1274 (на р. 1275 класти се труднїйше). Як бачимо, се відповідає вповнї й попередньому оповіданню, що в р. 1273 Володимир був зайнятий боротьбою не з Тройденом, а з Ятвягами. По татарськім походї на Литву гостина Олега у Володимира — отже на початках 1276 р.


Іпат. 577—8 (1276). Дальша війна з Литвою. Заснованнє Камінця. Татарський похід на Литву. „По семъ же“ Тройден посадив на руськім пограничу пруських еміґрантів, а руські князї їх розігнали; „по семъ же“ Тройден відповів нападом на Волинь, а Володимир відвдячив ся нападом на нїманські околицї; „по сем же“ помирили ся. Очевидно, вже по сїм помиренню маємо похід Татар і руських князїв, з інїциятиви Ногая, на Литву („по семъ же“, як каже сам лїтописець). Сей похід був зимою; се може бути тільки зима 1277/8, бо 1278 р., як побачимо, займають иньші подїї, а супроти оповідженої лїтописею дрібної війни з Литвою й пізнїйшого помирення, по котрім Русь з Литвою були „во велицЂ любви“, русько-татарський похід не міг стати ся ще зимою 1276/7 р. Таким чином, виходить, ту дрібну війну треба класти на 1276 р., найдальше — на зиму 1276/7, помиреннє — десь 1276—7. а оповіджене між сею згодою й Ногаєвим походом заснованнє Камінця припадає на р. 1277. Ногаїв похід став ся „зимЂ приспЂвши“ — отже з початком зими, мабуть при кінцї 1277 р., може перетягнув ся і в початки 1278. І тут, як бачимо, хронольоґія Іпатського кодекса подекуди трапляє на добрі дати.


Іпат. 579—81 (1278—9). Тройденів напад на Польщу. Голод і конфлїкт Володимира з Конрадом. Смерть Болєслава Соромливого. При записцї про напад Тройдена на Польщу стоїть згадана вже вище ориґінальна дата Волинської лїтописи — 1278 р. Хоч вона, як кажуть видавцї (с. 579, пор. Полное /50/ собр. лЂтописей II с. 207), написана скорочено: пs (86, себто 6786), так що може бути ще непевність, чи се дїйсно дата, — але що тут дїйсно має бути р. 1278, не підлягає сумнїву з огляду на дальші подїї; голод, що був в рік смерти Болєслава, себто 1279 р., став ся „по томъ же лЂтЂ“. Зрештою і в польських лїтописях маємо записку про литовський напад на Польщу: a. D. 1278 dux Lesthko congrediens cum Lithwanis devicit eos in Rowne, seu in districtu Lucoviensi eos investigando (Monum. Pol. h. III c. 76) — тут мабуть іде мова про розбитє якоїсь з литовських ватаг, що й міркуючи по нашій лїтописи мусїли ходити десь в сусїдстві Ятвягів, котрі грабували околицї Люблина; може зрештою бути, що в польській записцї мова іде про Ятвягів — ті грабили околицї Люблина. Все се робить дату 1278 р. зовсїм певною.

Так само зовсім певна дата смерти Болєслава — грудень 1279 р. (6/XII ще жив) — див. про се Balzer Genealogia Piastów с. 280. Голод „по всей землЂ“ був того ж року (того же лЂта), очевидно — на передновку, весною 1279 р.: Володимир посилав жито Ятвягам човнами, значить ріки вже розмерзли ся. Супроти того дипльоматичні пересилки Володимира з Конрадом і Болєславом і пустошеннє Конрадових земель треба класти на весну-лїто, а згоду Володимира з Конрадом — на середину або правдоподібнїйше — на другу половину 1279 р.


Іпат. 581—2 (1280—1). Польське interregnum. Походи Льва в Польщу. Interregnum по смерти Болєслава було коротке, тому пляни Льза засїсти в Кракові, оповіджені нашим лїтописцем, належать до самого кінця 1279 і початку 1280 р. Слїдом він їде до Ногая, заберає від нього поміч і „зимЂ приспЂвши“ іде на Польщу, на Судомир, відти на Краків, але з під Кропивницї вертає, і тут його побили Ляхи.

Сю побіду згадують польські лїтописи, але з значними ваганнями в хронольоґії: в одних маємо р. 1280, в иньших 1281, в одних in vigilia b. Mathei ар. (R. Franciszkański — M. P. h. III с. 181), себто 20 вересня, в иньших in vigilia Mathie ap. (R. Traski ib. II. 847), себто 23 лютого; дуже нїби докладно датує її т. зв. річник Траски: in vigilia Mathie apostoli feria 6, але хибно, бо анї в р. 1280 анї в 1281, між котрими можемо вагати ся, сей канун не припадав на пятницю. Натомість в пятницю 1280 р. був канун b. Mathei ap., але й ся дата неможлива супроти того, що в нашій лїтописи похід дїєть ся зимою. Таким чином нї одна з згаданих дат не може бути прийнята як єсть (дату /51/ R. Franc. приймає Смолька Poln. Annalen c. 132, дату Траски — Семкович Rozbiór с. 298). Очевидно, тут поплутано два подібні сьвята, і побіда стала ся в канун b. Mathiae, 23/II, тільки не в пятницю, а в суботу (1230) чи в недїлю (1281). Тепер питаннє власне — в 1280 чи в 1281 роцї? Звичайно приймаєть ся дата 1280 р., котру дають Траска і річ. Малопольський, тим часом як в р. Краківськім і р. Судивоя маємо дату 1281 р. Коли б уважати на оповіданнє Волинської лїтописи, то можна б мати сумнїви до 1280 р.: аби протягом сїчня й половини лютого Лев міг з тим усїм упорати ся. Але фізично неможливого таки в тім нема, а польські джерела роблять дату 1280 можна сказати цїлком певною: вони кажуть, що напад став ся в перший рік князювання Лєшка (Траска, Францїсканський, Малопольський), а що важнїйше — в однім з кодексів р. Мало польського (kod, Szamotulski — М. Р. h. III. 181) маємо зовсім повну і на сей раз певну дату: feria 7 vigilia beati Mathei apostoli і дїйсно, як я сказав, сей канун був в суботу 1280 р. Отже мусимо з усякою певностию прийняти, що напад Льва на Польщу став ся в лютім 1280 р.

Польскі джерела кажуть, що Лєшко слїдом напав на Русь, а декотрі (R. Traski, R. Franciszkański, R. Małopolski — M. P. h. II. 847, III. 51, 181) додають, що сей напад Лєшка став ся два тижнї по побідї (post 15 clies), отже коло 7 марта. Сим пояснюєть ся вираз нашої лїтописи: „противу же сему лЂту“.1) Очевидно, в отсей похід, описаний польськими джерелами, Лєшко взяв Переворськ, як оповідає наша лїтопись.



1) Тут, і низше — на с. 589 маємо виразні вказівки на мартівське численнє, підношу се супроти епізода 1288—9 рр.



Іпат. с. 582—5 (1281). Володимир Василькович посилає поміч Конраду. Для сього епізода, в польських джерелах не записаного, хронольоґічну опору дає згадка про шлюб Юрия Львовича: коли Володимир почав зберати ся в поміч Конраду й покликав до участи Юрия, той вирік ся, сказавши, що не має часу, бо вибераєть ся в Суздаль женити ся. Про женячку його маємо дві звістки, з датами: в Воскресенській лїт. під 1282 р. маємо записку — „того же лЂта ведена въ Велынь дщи Ярослава Ярославича тверскаго за князя Юрья волынскаго“. А знову в записцї Холмського євангелїя читаємо, що воно скінчене 15 жовтня 1283 р., „коли ся женило Георгий княже, а отець єму в Угры ходило“ (див. записку в XIV т. Записок Н. товариства /52/ ім. Шевченка Бібл. с. 40). Зіставляючи сї дати можна міркувати, що Юрий поїхав в Суздаль десь в осени 1282 р., десь може в мясницї 1282/3 р. вислано наречену його на Волинь, а весїлє його справляли тут ще пізнїйше (дуже можливо, що то весїлє не треба класти на 15 жовтня як раз, а скорше — коли книга ще писала ся, бо досить неправдоподібно, аби Лев не був на весїлю сина). У всякім разї дістаємо для похода Володимирового війська в поміч Конраду 1282 р.; з подробиць видко, що то не було зимою (бо перевозили ся через Вислу човнами).


Іпат. с. 585 (1282). Татарський похід на Угорщину. Погранична війна з Польщею. „Бысть по сихъ“ — починає лїтописець оповіданнє про похід Ногая й Телебуги на Угорщину. Дату похода дають угорські й німецькі джерела — 1285 р. Marci Chronicon (инакше — Chr. pictum, — Historiae hungaricae fontes domestici II c. 226) Tartari a. D. 1285 secunda vice intrauerunt in Hungariam et usque Pesth uniuersa miserabiliter combusserunt, Monumenta Germaniae Scr. IX. 657, 713 (Gont. Vindob.), X. 10 (ann. Augustani). Нїмецькі лїтописи, так як і наша, дають знати, що похід дїяв ся на початку року: Лев вернувши ся від угорської границї і виславши своє військо на Польщу, не знає що робити з Литвою, що прийшла до нього трохи пізнїйше, бо „уже рЂкы ростЂкають ся“, отже се було десь в мартї, а Татари мали б перейти угорську границю десь в сїчнї-лютім. Дїйсно ann. Augustani дають дату circa purificationem, а contin. Vindobonensis більш загальне означенне — post Nativitatem Domini.

Тодї ж — десь коло лютого 1285 р., під час татарського походу, Болєслав Зємовитович напав був на околицї Щекарева, а по поворотї своїм з Угорщини — десь в мартї — Лев пустошить околицї Вишгорода й Люблина. Болєслав по тім далї „не престаяшеть злое творя“ руським князям, і вони всаджують на нього Литву. Се могло бути ще в 1285 р., могло перейти і в 1286; під сим роком річник Малопольський має записку про напад Литви й Руси на Гостинь, але участником сього похода виступає Конрад (Monum. Pol. h. III. 185).

При нагодї сих оповідань лїтописець наш пригадує епізод з давнїйшого року — „коли Лестько взя Переворескъ“, себто з 1280: Поляки тодї напали були на околицї р. Кросни.


Іпат. с. 587 (1283). Похід Татар через Русь на Польщу. І тут лїтописець обмежуєть ся загальним вступом: „И бысть же /53/ по сихъ“, але за те дає місяць прихода Татар на Волинь — грудень (по МикулинЂ дни наутріи). Рік дає нам записка волинської кормчої (а властиво — її копії, бо сама вона не заховала ся): „въ лЂто 6794 списанъ бысть сий номоканонъ боголюбивымъ княземъ Владимиромъ сыномъ Васильковымъ — пишущимъ намъ сия книгы поЂхалъ господь нашь къ Ногоєви“ (Срезневскій Древніе памятники письма и языка 2 с. 117) — тут, очевидно, розумієть ся сей виїзд Володимира на зустріч Ногаєви. Се мусїло бути десь при кінцї падолиста, бо Татари не спішили ся, йдучи через руські землї і в формі приятельській немилосердно їх пустошачи: коло Володимира вони товкли ся близько тиждень („в недЂлю же минуша город“ — треба тут розуміти „недїлю“ як тиждень, бо день недїля не припадала на 7 грудня анї в сїм, анї в сусїднїх роках) і рушили далї 7 грудня. Відси пішли вони під Завихост, але не мігши перейти Висли, перейшли під Сендомир, тут перейшли Сян (лїд, видко, вже зміцнїв) і пустошили околицї 10 день, а відси Ногай рушив на Краків, а Телебуга перейшов в Галичину й під Львовом стояв два тижнї. Похід на Польщу таким способом перетягнув ся на сїчень, і тим пояснюєть ся, що в польських лїтописях маємо його під р. 1287 — Monum. Pol. hist. II. 852, III. 51, 76. Як бачимо, хронольоґія Іпатського кодекса по тих кількох щасливих датах при кінцї 70-х рр. тут знову спізнюєть ся на цїлих три роки.


Іпат. с. 589 (1283—5). Пошість. Смерть Михайла Юриєвича. Повінь в Голяндиї. Сї дрібні записки мають вказівки, що дають можливість їх датувати докладно, знаючи рік попереднїй. Пошість у Польщі, на Руси і „в Татарех“ був „тое же зимы“ як Татари ходили на Польщу, отже 1286/7 р. „Тое же зимы“ умер у Юрия син Михайло. „Тое же зимы в наставшее лЂто“ — себто в мартї 1287 р.1) розійшла ся чутка про велику повінь в Нїмечинї; дїйсно під р. 1287 в нїмецьких хронїках читаємо: hoc anno tanta aquarum fuit inundatio in Zelandia, Frisia et Hollandia, quamque nunquam audire fuerat...“ Се були початки сформовання Зїйдерзе.2)



1) Знову виразна вказівка на мартівське численнє, згадана мною вже вище.

2) Monum. Germ. Scr. XVI, ann. Floreffienses; сї звістки нїмецькі з нашою запискою справедливо зіставив Шараневич Die Hyp.-Chr. с. 6 і 101, тільки вагав ся між р. 1282 і 1287. /54/



Іпат. с. 590—1 (1285—6). Війна в Польщі. Війна Литви з Нїмцями. Смерть Лешка Чорного. Одна по другій наступають тут три записки з тим самим означеннєм на початку: „того же лЂта“: про усобицю Зємовитовичів, про похід Литви на Ріґу й смерть Лєшка Чорного. Коли б тримати ся того означення, виходило б, що то все стало ся 1287 р., до котрого сї означення нїби належать. Але се показуєть ся неможливим, бо Лєшко умер не в 1287, а в 1288 р., і то в осени. Татарський похід на Польщу, що оповідає лїтопись низше, по записцї про смерть Лєшка, починаючи словами „наставши же зимЂ“, належить не до зими 1288, а до 1287 р., і се виразно вказує, що записка про смерть Лєшка тут вставлена пізнїйше (низше про його смерть оповідаєть ся серед істориї остатнїх лїт житя Володимира Васильковича). Чи сама тільки записка про смерть Лєшка вставлена тут, чи може й попереднї? A priori я уважав би більш правдоподібним, що дві попереднї записки не були вставлені, бо описані в них подїї не так визначні, тому більше правдоподібним для них прийняв би р. 1287. На попертє сього теоретичного вивода можу вказати на записку про похід Лєшка на землї Конрада у Длуґоша (II. 486—7) під р. 1287, зачерпнену з незвістного джерела (пор. Semkowicz Rozbiór c. 308): вона хоч не каже, що Конрад побив Лєшкове військо так рішучо, як оповідає наша лїтопись, але признає сей похід cladibus magis quam victoriis insignior; я думаю, трудно сумнївати ся, що ми маємо тут той самий похід, оповідженїй в нашій лїтописи. Можна б тільки вагати ся, чи уважати дату Длуґоша автентичною? Інтересно, що він кладе сей похід на оден рік з татарським походом на Польщу — се може вказувати, що сї звістки так були сполучені і в його джерелї (похід Литви на Ріґу у нього опущено, і се могло б вказувати на джерело відмінне від нашої лїтописи). З того всього я, повторяю, уважаю для записок про війну Лєшка й литовський похід правдоподібнїйшою датою р. 1287. З рештою ваганнє може бути тільки між р. 1287 і 1288.


Іпат. с. 591—601 (1287 — 8). Похід Татар на Польщу. Остатнї роспорядження Володимира Васильковича. Боротьба за Люблин. Одноцїльне оповіданнє про смерть Володимира Васильковича починаєть ся оповіданнєм про татарський похід і кінчить ся по його похоронї словами: „тутъ же положимъ конецъ Володимировому княженію“. Воно подїляєть ся одначе виразно на дві частини: на оповіданнє про подїї 1287—8 р. (до с. 601) і на оповіданнє про хоробу й смерть Володимира /55/ (від с. 601, починаєть ся словами „Князю же Володимеру (Васильковичю великому) лежащу в болести своей... болезнь же его сице скажемь)“. Для вигоди ми оглянемо кожду частину осібно, але не розриваючи на дрібнїйші частини, бо й для хронольоґії важна звязь подїй, в якій вони оповіджені.

Для першої половини сього оповідання опорною точкою в хронольоґії служить смерть Лєшка, про котру приносить Володимирови вість гонець з Люблина (с. 598). Дату її можна викомбіновати зовсїм докладно — 30 вересня 1288 р. (див. вивід її у Бальцера Genealogia Piastów c. 332—3): сей рік і день подають правильно деякі польські річники — Monum. Pol. hist. III. 52, 696 (в декотрих иньших є ваганнє між р. 1288 і 1289, але документи не полишають місця для сумнїву). Володимиру вість про Лєшкову смерть мусїли принести, як побачимо, не пізнїйше перших днїв жовтня.

Перед сим маємо такий ряд подїй.

„Наставши зимЂ“ похід Татар через Русь на Польщу; Володимир з иньшими князями теж бере участь в сїм походї, але через хоробу його пускають назад, прийшовши до Сяна; перед відїздом з війська Володимир робить своїм спадкоємцем Мстислава Даниловича (с. 591—2).

Володимир вертає з походу до Володимира, звідти, пробувши „мало дней“, їде через Любомль і Берестє (в Берестю зістаєть ся два днї) в Камінець і тут лишаєть ся, доки (минувшим же днемь нЂколицемь) не дістає вісти, що Татари вернули ся з Польщі на Львів, обминувши Волинь; при тім, діставши вість про роспорядження Мстислава, Володимир посилає до нього послів з докорами і їх повороту чекає в Камінцї (с. 592—3).

По поворотї своїх післанцїв від Мстислава Володимир їде з Камінця до Раю, сюди закликає Мстислава, і тут „Федоровы недЂли“ (на першім тижнї поста) пише тестаменти. По тім Мстислав їде в Володимир і в иньші міста, рекомендуючи ся як будучий князь, а Володимир переїздить з Раю в Любомль, „ту же и лежаше зиму всю (себто — решту зими) в болести своей“ (с. 593—6).

„Наставшу лЂту“ Конрад, прочувши про Володимирів тестамент, присилає до Володимира посла, просячи, аби Володимир поручив Мстиславу бути союзником Конрада; Володимир посилає свого посла в сїй справі до Мстислава, і той обмінюєть ся з Володимиром посольством в справі з’їзду з Конрадом. Наслїдком того Конрада закликано на з’їзд, він приїздить в Берестє до Мстислава, /56/ відти в Любомль до Володимира, потім в Володимир і Луцьк, де його Мстислав приймав „в Гаю“, відти він вертає на Володимир, і тут наздоганяє його висланий з Люблина вістник, з вістею про смерть Лєшка і запросинами від Люблинцїв: він шукав Конрада по слїдам його подорожей по Волини.

Я навмисне піднїс з сього оповідання все що дає якісь вказівки на хронольоґію. З них бачимо виразно, що тут оповідають ся подїї одного року: від зими 1287 до осени 1288 р. Ся хронольоґія потверджуєть ся зрештою (хоч сама так ясна, що й не вимагає потвердження) й порядком лїтописних подїй, що для татарського походу виключають всяке инакше датованнє окрім 1287 р., і польські лїтописи дїйсно записують третїй татарський прихід під р. 1287 (Monum. Pol. hist. II. 852. 990, III. 51, 76). В одній з них додано, що Татари прийшли перед Різдвом, що вповнї відповідає оповіданню нашої лїтописи.

Отже татарський похід — грудень 1287 р.; тодїж Володимир іменує Мстислава своїм наступником. Десь в сїчнї 1288 р. Володимир дістає вість про поворот Татар, потім ідуть його пересилки з Мстиславом, і на „Федоровій недїлї“ (7—14 лютого) він пише свої тестаменти. Десь може в червнї було посольство Конрада, потім пересилки з Мстиславом. В другій половинї вересня Конрад приїздить на з’їзд, а в перших днях жовтня наспіла вість про смерть Лєшка в Любомль, бо післанець дуже спішив ся донести сю вість Конраду. Переглянем тепер дальші подїї.

Діставши вість про смерть Лєшка Конрад від разу, тільки попросивши від Володимира деяких бояр для поваги („ать ми честно“), спішить ся під Люблин, але дістає там відправу, а під час переговорів з Люблинцями приходить на Люблин Юрий Львович, що также на вість про смерть Лєшка вибрав ся походом, і пустошить околицї Люблина; се дїяло ся не пізнїйше, судячи по всьому, як у серединї жовтня.

„Бысть же по семь минувшимъ не по колицемъ днемъ“ — або по своїм походї на Люблин, або по відїздї з Любомля Конрада, се великої ріжницї не зробить — Юрий Львович присилає посла до Володимира, просячи собі Берестя; отже се мабуть іще жовтень — кінець його (уважаючи на дальше се пізнїйше не могло стати ся). Володимир відмовляє й посилає свого; посла до Мстислава, упереджуючи, аби теж не годив ся. „Потомь“ приїздить посел від Льва з тим же прошеннєм, і знову Володимир відмовляє — се падолист, не пізнїйше, як побачимо з дати смерти Володимира. /57/


Іпат. с. 601—610 (1288). Смерть Володимира Васильковича. В другій половинї оповідання все обертаєть ся кодо дати смерти Володимира; читаємо її на с. 604 дуже нїби докладну: „въ лЂто 6797 (1289) мЂсяца декабря въ 10 день, на святаго отца Мины“. Св. Мини дїйсно 10 грудня, нїби все в порядку. Але виходило б, що Володимир жив іще цїлий рік по тих описаних вище подїях — походах на Люблин і посольстві Юрия, і лїтописець позбув сей рік сумаричними увагами? Ся непевність лїтописної дати збільшить ся, коли ми зауважимо на с. 603 замітку, що Володимир умер „свЂтающю пятку“. Тим часом в 1289 р. 10 грудня було не в пятницю, а в суботу. В пятницю сей день припадав в 1288 роцї. В домовину поклади Володимира „мЂсяца декабря во 11 день, на память святаго Данила Столпника, в суботу“; Данила Столпника дїйсно 11 грудня,1) але в суботу сей день припадав знов не 1289, а 1288 р.2) Значить в лїтописній датї смерти Володимира в цифрі року єсть помилка — має бути 1288 р. Дїйсно низше, в екстраваґанциях Хлєбнїк. і Поґодїн. кодексів (с. 608) читаємо, що Володимира поховали „мЂсяца априля въ 6 день, въ среду страстноЂ недЂли“, а середа страстна припадала в сей день р. 1289, а ще низше (с. 613) при оповіданню про настолованнє Мстислава сказано, що він сїв на столї „на самый великый день мЂсяца априля въ 10 день“, і в кодексах Хлєбнїк. і Погод. додано „в лЂто 6797“. Що в сих кодексах, так як і в Іпатськім, смерть Володимира датована теж 6797 р., тож тут бачимо не колїзию двох ріжних датовань, а просту помилку (великдень 1289 р. дїйсно був 10 цьвітня).3)



1) Див. калєндар з XIII в. у м. Макарія Ист. рус. церкви III, дод. 5.

2) Слів — „в суботу“ не маємо в Іпат. кодексї, але в сїм оповіданню кодекси Хлєбнїковський і Поґодїнський мають взагалї важні й, зовсїм певно, автентичні екстраваґанциї.

3) Хотївши ратувати лїтописну дату 1289 р. для смерти Василька, нема иньшого вихода хиба прийняти тут вересневе численнє: мовляв 1 вересня 1288 р. зачав ся р. 1289. Але у сього ж лїтописця, кілька сторін вище ми бачили виразні вказівки на численнє мартівське (див. вище с. 51 і 53), отже се об’ясненнє неможливе.



Отже Володимирко умер 10 грудня 1288 р. Супроти того його хороба, в котрій він пробув „полно 4 лЂта“, мусїла прокинути ся десь зимою 1284/5 р. „Исходящу четверту лЂту и наставши зимЂ“ — десь в падолистї — він упав на здоровлю зовсїм; його остатнїй прихід в церкву, оповіджений лїтописцем, /58/ мав місце мабуть тиждень перед смертию — так, очевидно, треба розуміти неясні слова: „не въкуша по семь недЂль (недЂлю ?) ничегоже“ (с. 603). Супроти того його остатнї переговори з Мстиславом і Львом, як сказано вже вище, не могли бути пізнїйше як в жовтнї-падолистї 1288 р. Похоронено Володимира остаточно 6 цьвітня 1289 р.


Іпат. с. 610—4 (1289). Вокняженнє Мстислава. Коромола Берестян. Згода з Литвою. Поміч Конраду. Мстислав не встиг приїхати на похорон Володимира, „но приЂха послЂ“ — очевидно дуже скоро по похоронї — десь може 7—8 цьвітня. „И утоми же ся отъ плача и нача розсылати засаду по всимъ городомъ.“ Епізод з Берестєм заводить вперед лїтописця, так що він аж пізнїйше (с. 612) вертаєть ся до церемонїї настоловання Мстислава, хоч воно стало ся зараз по його приїздї — 10 цьвітня, на сам Великдень (дїйсно, як я вже сказав, великдень в 1289 р. припадав на 10 цьвітня). Супроти того не було так і часу на розсиланнє залог між приїздом і настолованнєм, хоч можливо, що Мстислав, пильнуючи справи, не чекав свого настоловання (котре — очевидно — навмисно, для більшої паради, відложив на Великдень) для того, аби взяти землю в своє фактичне володїннє (розісланнє залог).

При сїм розсиланню показала ся коромола в Берестейщинї; при тім лїтописець поясняє, що Берестяне сприсягли ся з Юриєм ще „Володимеру князю болну сущю“ — правдоподібно в 1288 р., а „Володимеру преставлшю ся“ Юрий „въЂха в Берестий и нача княжити в немь“. З того виходило б так, нїби Юрий поїхав в Берестє ще в груднї десь 1288 р., але се абсолютно неможливо супроти дальшого: Мстислав, приїхавши в Володимир в цьвітнї, нїчого не знає анї підозріває про зраду Берестян і довідуєть ся про неї від висланої своєї залоги: що в Берестю й иньших містах Берестейщини уже сидить „засада Юриєва“. Тим часом приїзд Юрия в Берестє й його вокняженнє нїяк не могло лишити ся в секретї. Тому треба так думати, що Берестяне сидїли тихо аж до похорону Володимира й держали ся льояльно супроти реґенциї, що правила ще до того часу іменем Володимира. Аж коли Мстислав поїхав переймати на себе Володимирове князївство, Юрий вислав у Берестейщину свої залоги, а слїдом і сам поїхав туди (тому під час коли Мстислав посилає свої засади в Берестейщину, про Юрия там не чуємо, а пізнїйше бачимо його в Берестю дїйсно самого). /59/

Діставши вість, що Юрий зайняв Берестейщину, Мстиславові бояре радили Мстиславу, аби йшов походом на Юриєву волость, але Мстислав волїв попробувати спокійнїйших способів: він посилає посла до Юрия, жадаючи, аби уступив ся з Берестейщини, „по семъ“, очевидно — коли Юрий не сповнив його жадання, посилає в тій же справі до Льва, а слїдом висилає до Татар — кликати їх до помочи. Лев присилає з Мстиславовим послом свого післанця, котрого посилає до сина „с прочными рЂчи“ (рішучим словом), аби Мстислав їх вислухав і прийняв як сатисфакцию, і Мстислав дїйсно задоволяєть ся сим: посилає вернути свого посла, висланого до Татар. Юрий дїйсно по батьківськім слові полишає Берестейщину. Мстислав слїдом їде в Берестє, і пробувши тут „мало дний“, об’їздить иньші міста Берестейщини, потім вертає в Берестє й тут за „коромолу“ уставляє „ловче“ з Берестян. Як бачимо з сього порядку подїй, ся істория з Берестейщиною мусїла перетягнути ся в май, а може навить і в червень 1289 р.

Покінчивши справу з Берестейщиною, Мстислав вернув ся в Володимир, і тут відбув ся боярський з’їзд. „Тогда же“ приїхав до Мстислава Конрад мазовецький, просячи помочи для свого походу на Сендомир. Мстислав каже йому іти в похід, а сам обіцяє вислати слїдом своє військо. Се, як бачимо, мусїло діяти ся лїтом 1289 р. Мстислав свою обіцянку сповнив, і „тако сЂде Кондратъ князь в СудомирЂ кн. Мстиславомъ.., и его помочью“ — се могло стати ся ще лїтом таки.

Не мають такого докладнїйшого означення иньші зносини Мстислава — з литовськими князями. Описуючи настолованнє Мстислава, лїтописець каже, що він „нача княжити... миръ держа с околными сторонами: с Ляхы, и с НЂмцы, с Литвою“ — се, очевидно, загальна характеристика Мстиславового правлїння, нї з якою хронольоґічною датою не звязана; до неї, згадавши про Литву, лїтописець додає звістку про посольство від литовських князїв. Отся принагідність сеї звістки не дає повної повности звязати її безпосередно з моментом настоловання Мстислава напевно, хоч се й можна зробити з огляду, що лїтописець аж по сїй згадцї каже про поворот Мстислава з Берестя й приїзд Конрада. Мусимо супроти того се литовське посольство класти взагалї на перші місяцї Метиелавового князювання.


Іпат. с. 614—6 (1290—1). Участь Льва в польській усобицї. Генрих т. зв. Честний (Probus) засїв у Кракові зимою /60/ 1288/9 р. й списана лїтописцем боротьба між ним і князями мазовецькими й куявськими припадає на кінець зими (битва під Сєвержом 26/II) і весну 1289 р. Облога Кракова, як сам лїтописець каже, трівала „лЂто цЂло“. „Того же лЂта“ Лев Данилович також пішов у похід на Краків, в поміч Генриховим противникам. Судячи з того, що руський похід на Шлезк, куди Львове військо пішло з під Кракова, в місцевій лїтописи записаний під 30 липня (a. D. 1289 tercio kal. Augusti — Monum. P. h. III. 702, Rocznik cystersów henrykowskich), похід Льва на Краків можна класти на початки липня — найранїйше, бо взагалї його похід під Краків на довгий не виглядає.1) З’їзд Льва з Вацлавом чеським, що став ся по шлезькім походї, за тим припадає на серпень 1289 р.2)


Іпат. с. 616 (1291—2). Дрібні записки: Мстислав будує каплицю в Володимирі й вежу в Черторийську. Смерть Юрия кн. пинського й Івана кн. степанського. Докладне означеннє шлезького похода Льва — липень 1289 р. — дає нам можливість ориєнтувати ся в чотирох коротких записках, що кінчать Галицько-волинську лїтопись. Вони означені словами „того же лЂта“ — дві перші, й „тое же зими“ — дві останнї, таким і чином перші мусять належати до лїта-осени 1289 р., другі дві до зими 1289/90 р. Хронольоґізатор Іпатського кодекса і тут, як бачимо, зістав ся собі вірним: він помилив ся в датах сих остатнїх записок на 2—3 роки — найлїпший доказ, що чáсом, а може й місцем був він далекий від сих подїй.



1) Див. про сї подїї Історию України-Руси III с. 183.

2) Шараневич приймав 1200 — с. 7 і 90. /61/












ХРОНОЛЬОҐІЧНА ТАБЛИЦЯ ПОДЇЙ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ЛЇТОПИСИ. 1)



1) Перший рік (від лївої руки) показує справедливу дату факта; чорненьке, підкреслене письмо означає дати подані зовсїм певними джерелами; звичайне розстрілене (шпацироване) — дати, які можна вивести напевно, курзива — дати виведені з правдоподібністю; де ся правдоподібність має характер не певний, більш, гіпотетичний, там додано знак запитання. За роком петитом додано означеннє близшої пори року, де се було можливо. Від реєстру подїй з правого боку подано: число сторони лїтописи в вид. 1871, де ся подїя записана, в скобках при нїй — рік іпатської хронольоґії, і з краю — сторона нинїшньої розвідки, де ся подїя аналїзована. В скобки взяті подїї поминені в лїтописи.




1205

кінець літа

початок осени

З’їзд у Сяноку

Іпат. 480 (1202) с. 7

осїнь

Перший похід Рюрика на Галич

480—1 — с. 7

1206

початок року

Другий похід Рюрика й Ольговичів на Галич

481 — с. 7

весна

Романовичі тїкають з Галича

— — с. 8

лїто

Ігоревичі сїли в Галичинї

— — с. 8

кін. 1206 — 1-а пол. 1207


Сьвятослав Ігоревич сїв у Володимирі. Дипльоматичні пересилки Лєшка й Володимира Ігоровича з угорським королем

481—2 (1202—3) с. 8

1 2 0 8


Усобиця Володимира й Романа Ігоревичів, Володимир тїкає в Путивль, Сьвятослава виганяє Олександр з Володимира

482 (1203—4) с. 8

1208

21 червня

Убийство римського короля Филипа

484 (1207) с. 11

1209


Інґвар випросив собі Володимир

482 (1204) с. 9

1209?


Берестяне випросили собі Василька

482 (1204) с. 9

1210?


Олександр знову в Володимирі

483 (1204) с. 9


Василько дістав Белз

483 (1204) с. 9 /62/


Литва грабує на Волини

483 (1205) с. 10

1210

1-а полов.

(Ростислав Рюрикович у Галичу)

с. 10

осїнь

(Роман Ігоревич в Галичинї вдруге)

с. 10

кінець?

Бенедикт увязнив Романа. Угорська окупация Галичини

483 (1205) с. 10

1 2 1 1

1-а полов.

Данило на Угорщинї. Королївну Єлисавету висилають на тірінґський двір. Ігоревичі в Галичинї. Боярська різня

484 (1206—8) с. 11

вересень

Угорський похід на Галичину. Смерть Ігоревичів. Данило в Галичу

484—6 (1208) с. 11

1211

осїнь?

Галичане виганяють Данилову матїр

486—7 (1208) с. 11

1211/2

зима

Король Андрій іде на Галич, уступаючись за Даниловою матїрю

487 (1209) с. 12

1212


Данило тікає з Галича, Мстислав засїдає там

487 (1209) с. 12

1213


Лєшко відібрав від Василька Белз

487 (1210) с. 12

1 2 1 3

початок осени

Король іде на Галич, але вертаєть ся. Володислав вокняжив ся в Галичу.

487—8 (1210) с. 12

1213

28 вересня

Смерть угорської королеви Ґертруди

487 (1210) с. 12

1213 або 1214


Мстислав і Лєшко пробують відібрати Галич. Романовичі дістають Тихомль і Перемиль

488 (1211) с. 13

1214


З’їзд у Спішу. Кольоман у Галичі

489 (1211) с. 13

1214 або 1215


Романовичі дістають Володимир

489 (1211) с. 13

1215 або 1216


Кор. Андрій відібрав Перемишль від Лєшка

489 (1212) с. 13

1216


Лєшко кличе Мстислава

489 (1212) с. 14. /63/

1219

початок

Мстислав вигнав Угрів з Галича

489 (1212) с. 14

1219

початок

Данило оженив ся з Анною Мстиславною

489 (1213) с. 15

1219

початок весни?

Данило відберає від Поляків Берестє

490 (1213) с. 15

1219

весна

Поляки воюють Побуже

490 (1213) с. 15

1219

лїто

Лєшко відновляє союз з кор. Андрієм

490 (1213) с. 15

1219

жовтень

Мстислава вигнано з Галича

490—1 (1213) с. 15

1219

кінець?

Литовське посольство до Данила

491—2 (1215) с. 16

1220 чи 1221/2


Данило насилає Литву на Поляків

492 (1215) с. 16 і 18

1220/1

зима

(Другий похід Мстислава на Галич)

с. 17

1221

лїто?

Похід Філї й Лєшка на Данила

492—3 (1217—9) с. 17

1 2 2 1

серпень?

Третїй похід Мстислава на Галич

493 (1219) с. 17

1222


(Мстислав і Андрій укладають згоду)

с. 17

коло 1222


Угода Данила з Лєшком

494 (1221) с. 17

1223


Романовичі попустошили Белзьку землю

494 (1221) с. 18

1223


Битва на Калцї

495 (1224) с. 19

к. 1224


Війна Мстислава з Данилом

498 (1225) с. 19

к. 1224—5


Смерть Мстислава Нїмого

501 (1226) с. 21

к. 1225


Заходи Мстислава до нової війни, помиреннє з Данилом, з’їзд в Перемилю

498 (1225) с. 19

1224—5


Королевич Андрій дістає Перемишль

499 (1226) с. 20

1226


Інтриґа Жирослава

499 (1226) с. 20

кінець 1226 — поч. 1227


Королевич Андрій тїкає з Перемишля й наводить Белю на Мстислава

499—501 (1226) с. 20

1227


Смерть Івана, сина Мстислава Нїмого; його спад/64/щину захопили Ярослав Інґваревич і Пиняне

501 (1216) с. 21

1227

кінець

Абдікация Мстислава. Данило здобуває Луцьке князївство

501 (1226—7) с. 212

1228

початок

Зносини Данила з Мстиславом. Ягвяги воюють коло Берестя

501—2 (1227) с. 212

1 2 2 8

кінець марта

Данило заберає Черторийськ

502 (1227) с. 21

1228

середина року?

Смерть Мстислава галицького

502 (1227) с. 21

1228?

друга полов.?

Ярослав дістає Перемиль

502 (1227) с. 22

1228 — 1229

кінець

початки?

Коалїция против Данила і згода

502—3 (1228) с. 22

1229

середина або друга половина

Похід Данила з Конрадом під Калїш

503—5 (1229) с. 22


Литва іде на Польщу, але Володимир пинський побив Литву

503 (1229) с. 23

1230

март

Данило захопив Галич

505—6 (1229) с. 23

1230


Кор. Андрій ходив на Галич походом

507—8 (1229) с. 23

1230/1231


Боярські конспірациї. Василько взяв Белз

508—9 (1230) с. 23

1231


Данило іде на Олександра на Перемишль

509 (1231) с. 23

1232


Угорський похід — Данило уступаєть ся з Галичини. Король під Володимиром. Данило воює під Бужськом

510—1 (1231) с. 23

1232/3

зима

Данило в Київщинї. Похід королевича на Волинь

511 (1231) с. 23

1233

март

Битва під Шумськом

511—2 (1231—2) с. 23

1233

2/IV

Данило в Торчеві

513 (1232) с. 23

1233

весна

Олександр пристає до Романовичів. Похід в околицї Плїсниска

513 (1232) с. 24

1233

лїто

Новий похід королевича на Волинь

513 (1233) с. 24

1233

осїнь

Романовичі ідуть на Галич

513—4 (1333) с. 24 /65/

1233/4

зима

Смерть королевича Андрія. Данило в Галичі

514 (1234) с. 24

1234

весна

Данило вхопив Олександра

514 (1234) с. 25

1234


Ятвяги воюють коло Охожа, Василько бє їх

531 (1248) с. 32

1234/5

зима

Данило іде в Київщину

514 (1234) с. 25

1235

сїчень-май

Данило в Чернигівщинї

515 (1234) с. 25

1235

май-червень?

Битва коло Торчеська

515 (1234) с. 25

осїнь

Данило виходить з Галича

516 (1234) с. 25

1235

14/X

(Данило на коронациї Белї)

с. 25

кінець

Романовичі воюють Галичину

516 (1234) с. 25

1236

перша половина

Галицькі бояре і болоховські князї під Камінцем

516 (1235) с. 25

1236

лїто

Михайло й Ізяслав жадають, аби Данило видав болоховських князїв

516 (1235) с. 25

1 2 3 6


Ярослав відібрав Київ від Володимира

517 (1235) с. 27

1236—7

(грудень-цьвітень)

Війна цїсаря з „гЂрциком“

517 (1235) с. 27

1236/1237


Кампанїя против Данила Михайла з союзниками (Ізяславом, Конрадом, Половцями)

516 (1235) с. 26

1237

початок

Романовичі пішли були в поміч австрийському герцоґу

517 (1235) с. 27

1237

лїто

Романовичі ходили на Галич

517 (1235) с. 26

1237

осїнь

Коротка згода їх з Михайлом

517 (1235) с. 26

1237

грудень

Татари нападають на Рязанську землю

518 (1237) с. 28

1238

7 лютого

Татари взяли Володимир (суздальський)

519 (1237) с. 28

1238

лютий-март

Романовичі виберають ся на Ятвягів

517 (1235) с. 26

1238

март

Романовичі відберають Дорогичин від „крижевників“

517 (1235) с. 26

1238

весна?

Романовичі напустили Литву на Конрада. Гостина їх у угорського короля

517 (1235) с. 27 і 28 /66/

1238

весна

Татари взяли Козельськ

520 (1237) с. 28

1238

весна

Ярослав кинув Київ, там засїв Михайло

517 (1235) с. 27

1238


Татари погромили Половцїв

520 (1237) с. 28

1238

лїто?

Михайло й Ростислав відібрали від Данила Перемишль

517 (1235) с. 27

1238

кінець (або й 1239 р.)

Данило опанував Галич

517—8 (1235) с. 28

1239

або й початок 1240

Татари взяли Переяслав і Чернигів. Менке під Київом. Михайло тїкає на Угорщину

520—1 (1237) с. 28

1239/40

зима?

Данило опановує Київ. Михайло з Ростиславом їдуть у Польщу

521 (1238) с. 28

1240

(не пізнїйше лїта)

Угода Михайла з Данилом

521 (1238) с. 28

1240

осїнь

Данило їде на Угорщину. Татари ідуть на Київ

522—3 (1240) с. 29

1240

6/XII

Бату взяв Київ

522 (1240) с. 29

1240

друга полов. грудня?

Данило вертає з Угорщини, їде в Польщу

523 (1240) с. 29

1241

март?

Данило вертає на Русь. Інцидент з Дорогичином. Михайло вертає з Польщі

524 (1240) с. 30

1241

лїто-осїнь

Посольство Якова до Доброслава, арешт Доброслава й Григория

525 (1240) с. 30

1241

осїнь-зима?

Похід Ростислава під Бакоту. Похід Данила на Болоховцїв

526 — 7 (1241) с. 30

1242

початок

Похід Ростислава на Галичину

527 (1241) с. 30

1242

весна

Данило й Василько виганяють Ростислава з Галича. Данило їде до Каліуса. Похід на Перемишль. Татари вертають з Угорщини. Ростислав тїкає на Угорщину

527—8 (1241) с. 30

коло 1243


Романовичі воюють в околицях Люблина

529 (1245) с. 31 /67/

коло 1243


Ростислав оженив ся з донькою Белї

528 (1243) с. 31

1243—4


Ростислав іде походом під Перемишль

529—30 (1245) с. 31



Литва воює коло Пересопницї

530 (1246) с. 30

після 1244


Литва воює коло Мельницї

530 (1247) с. 31

1245

17/VIII

Битва під Ярославом

531—5 (1249) с. 32

1245

26/X

Данило в Київі, в дорозї до Бату

535 (1250) с. 33

1245/6

грудень-сїчень

Данило у Бату

535—6 (1250) с. 33

1245/6

зима

Василько з Конрадом ходили на Ятвягів

537 (1250) с. 33

1246

цьвітень-май

Данило вернув з Орди

537 (1250) с. 33

1246

15/VI

Смерть австрийського герцоґа Фридриха

544 (1254) с. 36

1246

лїто-осїнь

Угорський король навязує зносини з Данилом

537 (1250) с. 33

1246

20/IX

Смерть Михайла

528 (1245) с. 31

1246

осїнь-зима?

Подоріж Курила на Угорщину

537 (1250) с. 33

1247


З’їзд Данила з угорським королем. Шлюб Льва

537 (1250) с. 33

1 2 4 7

осїнь-зима

Смерть Конрада мазовецького

537 (1251) с. 34

1247/8?


Папа присилає корону Данилови

548 (1255) с. 37

1 2 4 8

це скорше як в мартї

Смерть Болєслава Конрадовича

537 (1251) с. 34

1248?


Данило ходив в поміч угорському королеви

540 — 1 (1252) с. 35

1248?

кінець?

Мендовг вигнав своїх братаничів

541 (1251) с. 35

1248

кінець або поч. 1249

Похід Романовичів на Ятвягів

538 (1251) с. 34

1249


Романовичі лагодять ся до війни з Мендовгом

541 (1252) с. 35

1249/50


Похід на Новгородок

542 (1252) с. 35

1250


Товтивил воює з Даниловою помочию Литву

542 (1252) с. 35

1251?

початок?

Охрещеннє Мендовга

542 (1252) с. 35

1 2 5 1


Війна Мендовга з Викинтом

543 (1252) с. 35 /68/

1 2 5 1 / 2

зима

Похід Данила на Новгородок

543 (1253) с. 35

1 2 5 2

1-а полов.

Шлюб Романа з Гертрудою Бабенберґ

545 (1254) с. 36

1252


Данилове військо бере Городен. Пустошеннє литовської землї й набіг під Туринськ

544 (1253) с. 35

1252


Переговори Мендовга з Данилом. Товтивил тїкає до Данила

544 (1253) с. 35

1252?

кінець

Другий похід Данила на Новгородок. Похід Куремси на Понизє

549—50 (1255) с. 378

1 2 5 3

лїто?

Похід Данила на Шлезк

545—8 (1254) с. 38

1 2 5 3

осїнь?

Коронация Данила

548—9 (1255) с. 36

1253

кінець

Похід Данила на Ятвягів

549 (1255) с. 37

1253/4


Роман вертає з Австриї на Русь

554—5 (1257) с. 39

1254


Похід Куремси під Кременець. Ізяслав захопив Галич. Лев на Угорщинї. Згода Данила з Мендовгом

550—1 (1255) с. 37

1254/5


Хрестини Юрия Львовича

567 (1262) с. 43

1254/5

зима

Похід Данила на Ятвягів. „Рать противо Татаромъ“. Походи на Межибоже, Болохово й Побоже

551—3 і 555 (1256—7) с. 39

1255—6


Войшелк у Григория в Полонинї

567 (1262) с. 43

1255


Данило зберає дань з Ятвягів

553—4 (1257) с. 38

1255

весна

Данилове військо воює землї по Случи й Тетереву

555 (1257) с. 39

1255

лїто-осїнь

Похід на Возвягель. Литва воює коло Луцька

555—6 (1258) с. 39

1255

кінець

Похід Куремси на Волинь. Пожежа Холма

557—9 (1259) с. 40

1256—9


Данило відбудовує Холм

559—60 (1259—60) с. 40

1256/7?


Бурандай приходить на місце Куремси

560 (1260) с. 40 /69/

12567


Войшелк хоче їхати на Атос

551 і 568 (1255 і 1262) с. 43

1258


Бурандай іде на Литву. Войшелк ухопив Романа. Романовичі в Литовській землї

560—1 (1260) с. 40

1259

падолист

Шлюб в Володимирі. Бурандай руйнує руські замки

561—3 (1261) с. 41

1259/60

падолист-сїчень

Бурандай воює Польщу

564—5 (1261) с. 41

1262

23/VI

Зємовита вбито під час литовського нападу на Польщу

565 (1262) с. 42

1262

лїто-осїнь?

Литовські напади на Волинь. Данило їде на Угорщину

565—6 (1262) с. 42

1 2 6 2

кінець?

З’їзд в Тернаві

567 (1262) с. 43

1262/3??


Смерть Мендовгової жінки

568 (1262) с. 43

1 2 6 3

початок осени?

Похід Литви на Брянськ. Роман видає доньку за Володимира Васильковича

568 і 569 (1263 і 1264) с. 43

1263

осїнь

Смерть Мендовга

568 (1263) с. 43

1 2 6 3 / 4

зима?

Смерть Товтивила

569 (1293) с. 43

1 2 6 4


Смерть Треняти. Войшелк починає княжити. Союз його з Васильком

569—70 (1263—4) с. 44

1264?


Смерть Данила

570 (1264) с. 44

1264


Комета. Смерть Василькової княгинї

570 (1265) с. 445

1564?


„Мятежь въ ТатарЂхъ“

570 (1266) с. 45

1265


Войшелк з Шварном підбивають городи в Дявелтові й Нальщанах

570 (1264) с. 45

1265


Литва воює Польщу

571 (1268) с. 45

1 2 6 6

1-а полов.

Погранична русько-польська війна

571—2 (1268) с. 46

1266

17/VI

Поляки побили руське військо

572 (1268) с. 46

1266—7


Поляки помирили ся з руськими князями

572 (1268) с. 46

коло 1267


Войшелк передає в. князївство Литовське Шварнови

573 (1268) с. 46 /70/

1267 або 8,

великоднї сьвята

Лев забив Войшелка

573 (1268) с. 47

коло р. 1269


Смерть Шварна. В Литві починає княжити Тройден

573—4 (1268) с. 47

1269


Смерть Василька

574 (1271) с. 47

1272—3


Руські князї відновляють згоду з Болеславом

574 (1273) с. 48

1273


Руські князї ходили походом на Шлезк

574 (1273) с. 48

1 2 7 3 / 4

зима

Похід на Ятвягів. Посольство Ятвягів

574—5 (1273) с. 48

1274


Тройден веде дрібну війну з Володимиром

575 (1274) с. 49

1275


Тройден витяв Дорогичин

575 (1274) с. 49

1275

кінець

Лев з Татарами ходив на Новгородок

575—6 (1274) с. 49

1 2 7 6

початок

Володимир Василькович гостить у себе Олега брянського

577 (1274) с. 49

1276


Дрібна війна з Тройденом

577 (1276) с. 49

1276/7


Згода з Тройденом

577 (1276) с. 49

1277


Заснованнє Камінця

577—8 (1276) с. 49

1277

кінець, зима

Русько-татарський похід на Литву

578—9 (1277) с. 49

1278


Тройден воює Польщу

579—80 (1278) с. 49

1 2 7 9

весна

Голод. Володимир посилає жито в Ятвяги

580 (1279) с. 50

1 2 7 9

середина і 2-а полов.

Володимир воює Конрадові землї потім мирить ся з ним

580—1 (1279) с. 50

1279

грудень

Смерть Болєслава (Соромливого). Лев пробує дістати ся на краківській стіл

581 (1249) с. 50

1280

23/II

Львове військо побито в Польщі (під Гослицями)

581—2 (1280) с. 50

1280

март

Лєшко спалив Переворськ

582 (1281) с. 51

1 2 8 0


Поляки воюють околицї р. Кросни

586 (1282) с. 52

1281—2?


Смерть Тройдена

574 (1270) с. 47

1282


Усобиця Зємовитовичів. Володимир посилає в поміч /71/ Конраду військо. Юрий їде в Суздаль женити ся

582-5 (1281) с. 51

1284/5


Початок хороби Володимира Васильковича

601 (1288) с. 57

1285

лютий?

Татари ідуть на Угорщину. Болєслав воює коло Щекарева

585—7 (1282) с. 52

1 2 8 6

март

Лев воює околицї Вишгорода й Люблина

586 (1282) с. 52

1285—6


Русини й Литва взяли Сохачів

587 (1282) с. 52

1286

кінець падолиста

Похід Ногая й Телебуги: руські князі стрічають їх на волинській границї

587—8 (1283) с. 53

7 грудня

Татари рушили з-під Володимира

588 (1283) с. 53

1 2 8 6 — 7

грудень-сїчень

Татари пустошать Польщу

588—9 (1283) с. 53

сїчень

Телебуга пустошить околицї Львова

589 (1283) с. 53

1 2 8 6 — 6

зима

Пошість на людей і худобу. Смерть Юрия Михайловича. Повінь „в НЂмцихъ“ (Голяндиї)

589—90 (1283—5) с. 53

1287


Війна Лєшка Чорного з Конрадом. Похід Литви на Ріґу

590 (1285) с. 54

1287

грудень

Похід Татар на Польщу. Володимир оголошує своїм спадкоємцем Мстислава

591—2 (1287) с. 56

1 2 8 8

сїчень

Татари вертають

592 (1287) с. 56

1 2 8 8

поч. лютого

Володимир пише свої тестаменти

593—5 (1287) с. 56

1 2 8 8

лютий

Мстислав оголошує себе волинським князем

596 (1287) с. 56

1 2 8 8

лїто

Зносини Володимира з Конрадом і Мстиславом

596—7 (1287) с. 56

1 2 8 8

вересень

Конрад на Волини, в гостях

597—8 (1287) с. 56

1288

30 вересня

Смерть Лєшка Чорного

591 і 598 (1286 і 1287) с. 55 /72/

1 2 8 8

жовтень

Конрад їде до Люблина. Юрий Львович воює околицї Люблина

598—9 (1287) с. 56

1 2 8 8

2-а пол. жовтня

Юрий просить Берестя

599 (1288) с. 56

1 2 8 8

падолист

Остатнї зносини Володимира з Львом і Мстиславом

600—1 (1288) с. 56 і 58

1288

10 грудня

Смерть Володимира Васильковича

603—4 (1288) с. 57

1289

6 цьвітня

Його похорон

608 (1288) с. 58

1 2 8 9

7—8 цьвітня

Мстислав приїздить в Володимир. Берестяне спроваджують до себе Юриєві залоги

610 (1289) с. 58

1289

10 цьвітня

Настолованнє Мстислава

613 (1289) с. 58

1 2 8 9

весна

Мстислав пересилаєть ся з Юриєм і Львом. Кінець берестейського інцидента

611—3 (1289) с. 59

1 2 8 9

весна або лїто

Посольство литовських князїв

613—4 (1289) с. 59

1 2 8 9

лїто

Конрад просить помочи у Мстислава

614 (1289) с. 59

1289

липень

Похід Льва на Краків і на Шлезк

615 (1296) с. 60

серпень

З’їзд Льва з Вацлавом чеським

616 (1291) с. 60

лїто-осїнь

Мстислав будує каплицю в Володимирі й вежу в Черторийську

616 (1291) с. 60

1 2 8 9 / 9 0

зима

Смерть Юрия кн. пинського й Івана кн. степанського

616 (1292) с. 60






23. X (5. XI) 1900.



____________________


Поправки: На с. 11 ряд. 9 зн. надрук. липнї, треба читати: червнї. На с. 30 ряд. 19 зв. надр.: 528-9 (1245), треба: 526—9 (1241—5). На с. 43 ряд. 4 зв. надр.: 1262—4, треба: 1262.


[В цій електронній публікації зазначені поправки внесено в текст. — litopys.kiev.ua]






Грушевський М. С. Хронольоґія подїй Галицько-волинської лїтописи // Записки Наукового товариства імені Шевченка. — Львів, 1901. — Т. 41. — С. 1-72.












© Сканування та обробка: Максим, «Ізборник» (http://litopys.kiev.ua)
23.IV.2005







Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови ua_etymology:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.