[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том I. Розділ II. Стор. 2.]

Попередня     ТОМ I     Розділ II     Наступна





ПОЧАТКИ ЛЮДСЬКОГО ЖИТЯ, СЛЇДИ ДІЛЮВІАЛЬНОГО ЧОЛОВІКА НА ЗАХОДІ, ЙОГО ПОБУТ, СЛЇДИ ПАЛЄОЛЇТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ НА УКРАЇНІ, ВАЖНЇЙШІ СТАЦІЇ, ПАЛЄОЛЇТИЧНА КУЛЬТУРА.



Ледова доба має ще той інтерес, що се перша безсумнївна доба чоловіка, задокументована вповнї ясними і безперечними слїдами його істнування. Що перед тим — все більш або менш гіпотетичне або й сумнївне.

Чоловік перебув довгий процес розвою від чоловікоподібної мавпи до того що ми називаємо людиною, homo sapiens. Третична доба, як звичайно приймають, була власне добою сього розвою, що полишив нам свої слїди в видї бічних галузей родословного дерева чоловіка — чоловікоподібних пріматів сучасних (шіпманзе, гібон, оранґ) і вимерших, звісних тільки з находок, як pliotithecus, dryopithecus, і нарешті знайдений тому кільканадцять лїт т. зв. pithecanthropus erectus з острова Яви, найбільш дорогоцінний переходовий тип від мавпи до чоловіка. Розумієть ся, тільки приблизно і більше менше конвенціонально можна означити момент, коли з поміж чоловікоподібних приматів, чи „гомінїдів”, як їх ще називають, виступає сотворіннє, яке можемо признати  людиною. Неясним зістаєть ся і се,  як давно  се настало 1). Останнїми роками се питаннє трактувало ся дуже живо, і до рішення його крім спостережень антропольоґічних та палєонтольоґічних пробувано підійти дорогою археольоґічною, за помічю т. зв. еолїтів, камінних виробів з третичної доби (назва досить кучерява, від грецького еоs, розсвіт, і lithos, камінь, камінн’ з розсвіту людського житя). Се старе питанє останнїми роками дебатувало ся з небувалим ще завзятєм, з великим накладом наукової енерґії, і теорія третичного чоловіка придбала собі багато прихильників. Ряд дослїдників признав в кремінних фраґментах ділювіальних верств ріжних місцевостей знаряди, штучно вироблені (т. зв. артефакти), уживані чоловіком, й істнованнє чоловіка в другій половині третичної доби — в міоценї та плїоценї 2) став уважати фактом. Але критична оцїнка доказового матеріалу не залишила поставити ряд сумнївів і що до штучного оброблення того що оборонцї еолїтичної культури вважали людськими „артефактами”, і що до третичної приналежности найбільш інтересних еолїтичних находок 3). В результатї культура третичного чоловіка зістаєть ся гіпотезою і в теперішнїй хвилї, як і чвертьвіка тому, і безсумнївно задокументованою зістаєть ся тільки культура чоловіка ділювіального, особливо з доби ледової. Розумієть ся, тут маємо вже документи досить високого розвою людського житя, людської культурности — через те тільки слїди людського житя й стають замітними і безсумнївними; а рrіоrі треба прийняти довгий період попереднього людського житя на границях третичної і делювіальної доби, але се попереднє не піддаєть ся близшому дослїду і констатованню, принаймнї-поки що.

На заходї Европи особливо богато заховало ся слїдів житя ділювіального чоловіка в печерах, що служили йому оселями; там часом в верствах землї й смітя можна слїдити цїлий повільний розвій сїєї ґеольоґічної культури, окрім тільки найстарших типів, що в пече- рах не стрічають ся 4). Особливо на території Франції, де ледівець і під час найбільшого свого розвою полишав великі простори людському житю, останки найстаршої, ділювіальної культури найбогатші, й найлїпше вистудіовані, так що дають доволї повний образ житя і культури ділювіального чоловіка, а навіть історію її розвою 5). Бачимо, що в сїй добі чоловік не мав ще зовсїм домашніх звірят, не вмів виробляти глиняних начинь, був кочовим звіроловом і рибалкою, позбавленим всяких релїгійних ідей (се виявляєть ся в повнім браку похоронного обряду) 6). Самим фізичним виглядом мусїв він відріжнятись від сучасного чоловіка, маючи деякі відміни в формі костей (вправдї — другорядні) і визначаючи ся взагалї грубійшою і тяжшою фізичною орґанізацією. Але в матеріальній культурі під кінець ділювіальної доби поступив вже богато, не вважаючи на те що розпоряджав тільки деревом, кістю і каменем для своїх виробів. Техніка сих виробів стоїть високо, і в орнаментації своїх виробів тодїшнїй чоловік підіймаєть ся навіть до артизму. Тому що головним ресурсом сеї культури був камінь (особливо кремінь), вона зветь ся палеолїтичною (себто старо-камінною, в відміну від новійшої камінної культури пізнїйших часів).

Але на нашій території камяних печер взагалї дуже мало, а на відкритих місцях останки людського житя тільки особливим щастєм могли заховатись, тож і не диво, що такі останки трапляють ся досить рідко. Всеж таки досї відомо їх на Українї з десяток: в Київі (кілька), коло с. Селища над Днїпром (в Канїв. пов.), в Полтавщинї на р. Удаю (в. с. Гонцях), в Чернигівщинї над Десною коло с. Мізиня, на Поділю російськім в двох місцях: коло Камінця і коло м. Студеницї, на Волини коло Рівного 7). До сьогож можна додати ще сумежні нахідки над Вислою, коло Н. Александрії (Пулав), на р. Воронежі (в с. Костенках), і в печерах Крима 8). Далї на північний схід слїдів ділювіального чоловіка не викрито.

Окрім кримських печер тільки одна нахідка — в м. Студеницї над Днїстром вказує на житє тодїшн ього чоловіка в печерах; иньші нахідки маємо просто при берегах рік. Докладнїйше з них вислїджені: одна з київських стоянок, мізинська і гонецька; тому вони найбільш цїкаві. Київська належить до раннїх після-ледових або — навіть межиледових часів; вона залягає під грубою верствою льосу, в верстві піску (13-20 метрів під поверхнею) і Досї являєть ся найдавнїйшим слїдом і документом людського житя в східнїй Европі 9). Останки людського житя займають тут досить значну просторонь (близько гектар), в великій масї, й судячи з її положення і з ріжницї в останках звірят, що стрічають ся разом з ними 10), зложили ся вони за доста довгі часи. Мізинська стоянка лежить між двома верствами льосу, в верстві звітрілого ледового шутру, під доста грубим покладом льосу, але не так гдубоко як нахідка київська, а головно — над верствою льосу грубости коло одного метра, так що се одно вказує на її пізнїйший час; фавна тутешня також молодша — поруч останків мамута і носорожця стрічаємо північного оленя 11). Нарештї стоянка гонецька лежить вже вище верстви льосу, отже належить до пізнїх після-ледових часів, коли людність вже вповнї опанувала вільні і від леду і від води простори 12). Таким чином находки сї в сумі констатують істнованнє чоловіка в наших сторонах протягом дуже довгого часу, десятків тисячолїть ділювіальної доби, другої її половини — в часах що відповідають пізнїй палеолїтичній культурі центральної і західньої Европи — епохам Солютре-Маґдален і переходовим 13). Людське знарядє виступає в них разом з останками мамута і деяких иньших вимерших ґеольогічних родів звірят; їх кости носять на собі часом слїди зужиття їх тогочасним чоловіком: вони розбиті задля мозку, часом обпалені, покарбованї, оброблені й навіть орнаментовані.

Чоловік, що лишив свій слїд в сих останках житя, зробив вже значні поступи на культурнім полї — я вже сказав, що взагалї слїди людського житя, хоч як давнього, можуть констатуватись тільки завдяки значному вже розвитку людської культури. Як показує углє на місцях сих стоянок, сей чоловік умів вже користати з огня, а се було дуже велике культурне придбаннє; він уживав його для готовання їжи, значить перестав бути виключено сироїдцем: про се свідчать обпалені звірячі кости. Не задоволяючись примітивною зброєю, якою міг служити йому дикий камінь, гиляка або кістка, він навчив ся зручними ударами відбивати від камінюк декотрих родів кусники потрібної йому форми; особливо служив йому службу кремінь, легкий до оброблення зручними ударами, а при тім міцний, трівкий, що міг в потребі колоти, різати, рубати. В сїй добі знаходимо вже кілька спеціялїзованих родів кремінного знарядя: вістря, більші і меньші, такі що уживали ся просто з руки і насажували ся на держак, також шкрібнички (для обдирання й шкробання кости, шкіри чи дерева), ножики і пилки. Знарядє се, розумієть ся, ще дуже примітивне, зроблене самим відбиваннєм, без полїтури, без висвердлин, які мають пізнїйші, лїпше вироблені інструменти. Чоловік тодїшнїй обробляв також дерево, кість, ріг (ріжнї вістря в нахідцї на Удаю і Деснї). Особливо інтересні орнаментовані вироби з мамутової кости: в київській находцї маємо великий мамутовий сїкач, орнаментований лїнїйним рисунком, досить нескладним одначе; в мізинській — богато предметів вирізблених з кости і орнаментованих.

Для осель служили натуральні печери, де вони були — як на Поднїстрянщинї; що до иньших наших нахідок, неясно, чи маємо місця осель, чи тільки місця, де ловив ся й споживав ся ріжний звір.








Примітки


1) З величезної лїтератури останнїх лїт назву des Haeckel Anthropogenie und Entvickelungsgeschіchte des Menschen, 6 вид. 1910 р. Негtwig lehrbuch der Entwickelungsgeschichte des Menschen und der Wirbeltiere, 9 вид. 1910 р. Klaatsch Entstehung und Entwickelung des Menschengeschichte, в серії Weltall und Menschbeit, 1902, Schwalbe Die Vorgeschichte des Menschen, Штутґарт, 1906. Kochlbrugge Die morfologische abstammung des Menschen, Штутґарт, 1908. Magnus Vom Urtier zum Menschen, Галє, 1908. Haeckel Unsere Ahnenreihe, Єна, 1908. Buschan Menschenkunde, Штутґарт 1909 (Naturwissenschaft. Wegweiser). К.Gunter Vom Urtier zum Menschen, Штутґард, 1909. Mahoudeau L’origine de I’homme 1909 (Revue de l’Ecole d’anhtrop.) Ноеrsen Natur-und Urgeschichte des Menschen, Відень, 1909. Див. також низше лїтературу ділювіального чоловіка.

2) Тенейські еолїти олїґоценські признаються сумнївними самими прихильнмками еолїтичної теорії.

3) З великої лїтератури останнїх лїт вкажу Rutot Eolithes et pseudo-eolithes, Брюссель, 1906,його-ж Un grave problème. Une industrie humaina datant de l'époque oligocène (Bull. d. l. soc. Belg de Géologie, 1907). Qu'est ce qu'un Eolithe, Une industrie eolithique, 1908 (Congrés prehist, de Erance). Obermayer Zur Eolithenfrage (Archiv für Anthr. 1906). Verworn Archäolithische und paläolithische Reisestudien in Frankueich und Portugal (Ztschr. f. Ethn. 1906) i Ein objectives Kriterium für d. Beurteilung d. Manufaktur geschlagener Feuersteine (ib. 1907). Wieger Die naturliche Enstehung der norddeutschen Eolithen (ib. 1906). Mayet La qnestion de l' homme tertiaire (L' Anthrop. 1906). Obermaier Das geologische Alter des Meschengesehlechtes (Mit. Geol. Ges. Wien 1908). Sarasin Einige Bemerkungen zur Eolithologie (Ihrb. d. Geogr.-Etnogr. Ges. in Zürich, 1909). Біблїоґрафію питання до 1905 р. зібрав Curdy The eolithic probleme (Americ. Anthrop. 1905).

4) Про ділювіального чоловіка й його побут див. G. et A. Mortillet Le préhistorique, origine et antiquité de I' homme, нове вид. (про українські нахідки тут с. 657). M. Hoernes Der dilluviale Mensch in Europa, 1903 (npo українські нахідки c. 181-2, 187-8). L. Reinhardt Der Mensch zur Eiszeit m Europa und seine Kulturentwickelung bis zum Ende der Steinzeit, 1906 i і новійше виданнє. Sophus Müller L'Europfr préhistorique, 1907. Pohlig Eiszeit und Urgeschichte des Menschen, 1907. Behlen Der dilluviale (paläolithische) Mensch in Europa nach den. geolog., palaeont. u. anthrop Forschungen, 1907 (Mitt. d. anthrop. Ges. n Wien). Driesmans Der Mensch der Urzeit, 1907. Kollmann Die Neandertal-Spy-Gruppe, 1908 (Bericht über Prähistorikersammlung in Köln). Forrer Urgeschichte des Europaers von der Menschwerdung bis zum Anbrach der Geschichte, 1908. Birkner Der dilluviale Mensch in Europa, Монахів 1910. Déchelette Manuel d' archeologie préhistorique, Париж, 1908 Також археольоґічні словарі (новійші Шлем Форера). Пропалєолїтичну технїку іще: G. i A. Mortillet Musée préhistorique, 1901, Hoernes Urgeschichte der bildenden Kunst, 1898.

5) Схема розвою її, виведена з французьких находок, і наступство типів чи епох (що носять імя від найбільше типових французьких находок), — вироблені головно працями пок. Ґабріеля Мортіле, широко приймають ся в науці, як унїверсальні для Европи, ба навіть і всеї землї. Схема ся така:

Найстарша епоха ділювіальної культури — Шельська (Chelléen), що часом роздїлюєть ся на дві — Шельську (старшу) і Сент-ашельську (молодшу), з часів передледових, з теплим клїматом і підтропікальною рослинністю і фавною; чоловік ще не жив в печерах; знарядє з кремі- ня лише місцевого, без всякої спеціалїзації інструментів.

Епоха Мустье (Mousterien) — з часів розпросторення ледівця; часи мамута; початки спеціалїзації кремінного знарядя.

Епоха Солютре (Solutréen) — ледівець зачинає уступати. Головну ролю грає північний олень (рен.) Кремінне знарядє тонко оброблене. Під кінець вироби з кости.

Епоха Маґдаленська (Magdalénien) — по уступленню ледівця. Північна фавна. Мамут зникає. Широко розвинені вироби з кости й рога (орнаменти).

Часи переходу від ґеольоґічної (палеолїтичної) до новійшої — неолїтичної культури: Tourassien (кінець палеолїта) і Tardenoisien (початок неолїта) — фавна сучасна, вироби з кости, дрібне кремінне знарядє правильних форм.

Новійша ревізія сеї схеми: A. de Mortillet Classification paléolithique, 1908. До центральної і тим більше до східньої Европи ся схема не може приймати ся на слїпо, з огляду на відмінні фізичні і культурні обставини тутешнього житя. Віденський археольоґ Гернеc, простудіювавши палеолїтичний матеріал центральної Европи (Нїмеччини, Швейцарії й Австро-Угорщини) дав був схему Мортілє в такій формі (Der dill. Mensch, с. 8):

Перший міжледовий період, Elephas merid., antiquus i primigenius. Шельсько-Мустєрська культура.

Перерва — другий ледовий період.

Другий міжледовий період, епоха мамута, Солютрейська культура.

По третім ледовім періодї:

Третій міжледовий період, відповідає культурі Маґдаленській (епоха північного оленя) і Турасьєнській (епоха благородного оленя).

Четвертий ледівець — перерва.

Але в новійшій працї (Natur u. Urgesch. Des Menschen II с. 151) Гернес вже майже зовсїм залишає всякі проби ґеольоґічного датовання архе- ольоґічного матеріалу. Він вагаєть ся, чи рахувати Мустье до останнього, чи передостаннього ледового періоду, і всї пізнїйші стадії — Оріньяк, Солютре, Маделен не пробує ґеольоґічно докладнїйше означити. Обермаер (Les formes glaciaires et l’homme paleolithique, L’anthrop. 1909) кладе більш рішучо шельсько-мустьєрську культуру на останнїй міжледовий період, солютрейсько-маґдаленську на часи після-ледові. Кінець кінцем, як бачимо нїмецькі нові археольоґи вертають ся до системи Мортіле, тільки замість ледівця взагалї говорять про останнїй ледівець. Для нас Схема при-альпейських країв і їх чотирох ледівцїв не має значіння; у нас поки що напевно можна говорити тільки про оден ледовий період, що мусїв відтиснути всяке живе житє в приморські краї. Чи були потім якісь перерви — на се поки що нема нїяких певних слїдів.

6) Останнїми часами певні сумнїви викликала нахідка людських останків в Дордони, з епохи Мустье як міркують, і з натяками на похорон, як думають; але справа ще вимагає докладнїйшого обслїдування.

7) Недавно А. Мортіле (L’industrie Acheuléenne en Galicie, L’Homme preh., 1909) порушив питаннє про палеолїтичну добу в Галичинї східнїй, підносячи, що тут правдоподібно істнувала рання неолїтична культура, бо ледівець сюди не заходив; він вказує на нахідку з Чистопадів (пов. Броди), що на його погляд має типові прикмети техніки Сент-Ашель. Але він бачив сей предмет не in situ, а в музейній колєкції, і досї докладно констатованих палєолїтичних нахідок з української Галичини ще не маємо.

8) Про нахідки київські, мізинські і гонецькі див. иизше. Про нахідки коло с. Селища подав звістку проф. Криштафович в рефератї на XI зїздї росийських природників, і потім в Древностях моск. арх. общ. XXI с. 178. Про подільські — Уваровъ op. c. с. 111 (з околицї Камінця) і Труды VI археологич. съЂзда І с. 95 і новійше — Древности моск. общ. XXI 1. с. (Студениця). Про нахідки волинські кажу на основі устних відомостей. Про нахідку пулавську — Ериштафовичъ ПослЂтретичныя образованія въ окрестностяхъ Н. Александріи, 1896. Про воронїзьку: Кельсіевъ Палеолетическіе кухонные остатки въ с. Костенкахъ Ворон, у. (Древности московск. археол. общества т. IX, II). Про кримські: Уваровъ Археологія Россіи І с. 282, II с. 144, Древности моск. археол. общ. XII. 1 (статя Мережковского), ИзвЂстія геоґраф, общества XVI. 2. Див. ще про нахідку в с. Шаповалївцї — реферат Самоквасова в кн. Антроподогическая выставка т. III, с. 838-9 (ИзвЂстія общества люб. естествозн., антроп. й этноґрафіи т. XXXV); про катеринославську — Е. Мельникъ Каталогъ коллекціи А. Н. Поль въ Екатериносла†т. I, 1893 с. 4 (Ковальська балка коло Кривого Рога, одначе деякі з річей тут зареґістрованих мусять належати до пізнїйшвх часів, як полїрована сокіра-молоток, N 82 і спис з слїдами полїтури — N 83, заходи коло провірення палєолїтичности сеї нахідки не удали ся). Про нахідки ще меньше певні або ще меньше звістні див. в вид. 2.

9) Про київські нахідки — Публичныя лекціи по геологіи й исторіи Кіева проф. Армашевського й Антоновича 1897 і протоколи XI зїзда — Труди II с. 141.-3. Хв. Вовк Передісторичні знахідки на Кирилївській улицї в Київі (Материяли до українсько-руської етнольогії т. І) і Маґдаленське майстерство на Українї (про орнаментовані сїкачі мамута) — Записки Наук. Тов. ім. Шевченка т. XLVI. В. Хвойво Каменний вЂкъ средняго ПриднЂпровья — Труды XI археол. съЂзда т. I, його-ж Decouvertes paléolithiques recemment faites en Russie (L’Anthrop. 1901) і реплїка на статю Вовка про маґдаденську культуру: Кіево-Кириловская палеолитическая культура й культура эпохи Маделенъ (Археологическая лЂтопись Южной Руси 1903, І — при перекладї статї Вовка). Hoernes Der dil. Mensch, як вище. Żeliko-Časopis vl. muz. V Olomuku, 1907. Городцовъ Первобытная археологія, 1908. Про иньшу київську нахідку, над Днїпром же, але на другім кінцї нинїшнього Київа, коло т. зв. Протасового яра, — тільки коротеньке донесеннє в Кіев. Старинї 1903 кн. X. Невважаючи на велике заінтересованнє, збудженне першою київською нахідкою, і на те, що знайшла ся вона в такім науковім центрі як Київ, вистудіовані київські розкопки дуже лихо, і тому що до самих находох є богато непевного. Нема анї докладних ситуаційних плянів, анї дневників розкопок.

10) Тим часом як у долїшнїх верствах в великих масах приходять останки мамута (самих сїкачів його знайдено звиш 100 штук), в верхніх мають виступати останки печерного медвідя (ursus spelaeus), гієни (hyaena spelaea), льва (felis spelaea).

11) Про мізинську стоянку статя Хв. Вовка в Записках київських т. IV: Палеолїтичні знахідки в с. Мізинї на Чернигівщинї; обіцяна друга, про дальші розкопки.

12) Про гонецькі нахідки — реферати Каминского і Феофилактова в Трудах III археол. зїзда. т. І (се була перша пелеолїтична нахідка і викликала велике заінтересованнє).

13) Вовк зачисляє однаково і київську і мізинську стоянку до „маґдаленської доби, з огляду на різблену мамутову кість, що характеризує маґдаленську добу в Франції. Гернес по анальоґії з близшими подунай- ськими находками, з огляду на фавну і глубоке положеннє, зачисляв київську стоянку до епохи Солютре. Нарешті чеський археольоґ Желїзко пересував її до шельско-мустьєрської доби. Вище я сказав уже, як трудно підтягати східноевропейські нахідки під сї французькі поділи.











Попередня     ТОМ I     Розділ II     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том I. Розділ II. Стор. 2.]


Етимологія та історія української мови ua_etymology:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.