Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том I. Розділ II. Стор. 5.]

Попередня     ТОМ I     Розділ II     Наступна





ПОЧАТКИ ЗЕЛЇЗНОЇ КУЛЬТУРИ, ПЕРЕХОДОВІ ТИПИ, ПОХОРОННІ ПОЛЯ, КУЛЬТУРА ПІВНІЧНОЇ УКРАЇНИ, КУЛЬТУРА СТЕПОВА І ПЕРЕДСТАПОВА: ТЕЧІЯ АНТИЧНА І АЗІЙСЬКА, „СКИТСЬКО-САРМАТСЬКИЙ” ТИП, ҐОТСЬКИЙ СТИЛЬ, СЛОВЯНСЬКІ ТИПИ, СЛЇДИ ТЮРКІВ; АНТРОПОЛЬОҐІЧНИЙ ТИП ЛЮДНОСТИ



Рання зелїзна культура наших країв в археольоґії залюбки зветь ся скитською. Але се назва наскрізь конвенціональна; вона означає Взагалї перші стадії зелїзної культури, в котрій між иньшими народами жили на нашій території й Скити: сею назвою противставляєть ся вона пізнїйшій зелїзній культурі, головно словянській. Взагалї дуже богатий і ріжнородний матеріал доісторичної зелїзної культури наших країв далеко ще анї використаний анї вистудіований в тій мірі, аби можна було його уложити в докладну хронольоґічну та етноґрафічну схему. Тому лїпше оминати етноґрафічних назв там, де нема певности що до етноґрафічної принадлежности, і держати ся фактів самої культури.

Я вже згадував, що ми маємо такі нахідки — головно в північнім поясі України, де зелїзо безпосередно наступає по камяній культурі. Нпр. в згаданих могилах північної Київщини (с. Гатного, Янкович) зелїзна зброя виступає разом з камяним знарядєм і дуже примітивними глиняними виробами. В иньших знов нахідках старі культурні типи неолїтичної доби переходять до зелїзної культури через більшу або меньшу домішку мідяної або бронзової. Так в могилах порічя Донця похорони з фарбованими кістяками, без значних відмін, стрічають ся то в обстанові самої неолїтичної культури, то з знарядєм камінним і бронзовим (або мідяним), то крім бронзи появляють ся вже показчики зелїзної культури — зброя зелїзна, шкло, срібло 1). Похоронні поля, в великім числї викриті в порічю Буга дають предмети від неолїтичних часів до досить пізньої зелїзної доби, без виразних відмін в типах похорону чи иньшій культурній обстанові. Що правда студіованнє їх лишає богато до бажання.

В північнім лїсовім поясі отсї похоронні поля тепер являють ся найбільш типовим явищем з часів ранньої і пізнїйшої зелїзної культури (з перед часів великої славянської міґрації) і через те мають велику цїкавість, та тільки в останнїх часах стали звертати на себе увагу і дослїджені дуже мало і слабо. Похорони в них стрічаємо великими ґрупами, без могильних насипів, під поверхнею землї, часто в суміш — погребаних і спалених небіжчиків. Старші поля, як от побужські, поруч пережитків неолїтичної культури дають вироби бронзові (окраси), зелїзні, камяні, з слїдами впливів ранньої залїзної культури Заходу (гальштатської). Молодші, як розкопані досї поднїпрянські визначають ся характеристичними предметами останнїх столїть перед Хр. і перших по Хр., як фібули — т. зв. римських провінціональних або кельтських типів, шкляну посуду й намиста; глиняна посуда, поруч примітивних виробів, стрічаєть ся в дуже гарних, правильних формах, роблених на колесї. Орнамент сеї посуди не богатий, часом дає лише дальшу анальоґію з пишною орнаментацією неолїтичних точків; мальованого начиння не бачимо-культура глиняних осель, як я вже сказав, не лишила у нас спадщини в пізнїйших верствах кольонїзації 2).

Культурні верстви сього північного поясу, де камінне знарядє виступає всуміш з зелїзом, або з бронзою і зелїзом, або серед бронзових та камінних предметів прокидають ся такі показчики пізнїйшої культури як золото, шкло, посуда пізнїйших типів — вони хронольоґічно мають, очевидно, відповідати старшій зелїзній культурі середземельного басейна, т. зв. гальштатському періодови (більш меньш до VI в. перед Хр.). До сеї доби належить і найбільш богага і блискуча нахідка тих часів — золотий скарб михалківський, знайденний в розмивах Збруча під с. Михалковим (знайдено його ще в 70-х роках, але довго переховувано секретно і тільки тепер опублїковано). Він містить в собі діадему з золотої бляхи, богато застіжок (фібул), кілька наручників, круглих блях (фалярів), ґудзиків і иньших окрас; деякі предмети мають повну анальоґію з окрасами гальштатського типу з золотих скарбів сусідньої Угорщини 3). Бронзові окраси гальштатських типів стрічають ся також в похоронних полях Побужа і Поднїпровя 4). Чого небудь ориґінального, місцевого з сих північних сторін поки що не можемо вказати як для сього ранїйшого, так і пізнїйшого, кельтського періоду (т. зв. культури la Tеne) 5), ще обіймає останні столїтя перед Хр. і в деяких характеристичних своїх виробах також прикидаєть ся часом і у нас не тільки на Поднїпровї, а і далї на схід — розумієть ся вже в останнїх столїтях перед Хр. 6). Взагалї північний пояс (більше меньше від Київа і Львова на північ)- скільки можна розумієть ся судити по дотеперішньому дуже бідному матеріалу-як в попереднїй, неолїтичній, так і в новій, металїчній добі, аж до великого словянського розселення жив дуже нерухомим житєм, без різких культурних і етноґрафічних пертурбацій. Не видко нічого, що вказувало б на якісь різкі зміни, нові могутні хвилї, які б захоплювали старе житє. Відгомони великих культурних перемін здалека, в безмірно ослаблених продирали ся сюди і тихо осїдали на старе житє, на старі форми, не маючи сил їх опанувати й витиснути новими, вищими. Таке, повторяю, вражіннє дотеперішнього нашого знання; може несподївана нахідка відкриє нам зовім нові перспективи.

Далеко виразнїйше й інтензивнїйше нїж в сих північних сторонах виступає еволюція зелїзної культури останнїх 500-600 лїт перед Христом в приморськім степовім поясї і передстеповім Поднїпровю (з полудневою Київщиною й Полтавщиною виключно). Тут бачимо кілька сильних культурних течій, що стрічають ся й комбінують ся з собою.

Перший тип, се зелїзна культура з виразними слїдами античних впливів — нахідки й могили з грецькими річами, або зробленими з грецьких взірцїв. Найбільш звістні богаті типові могили сеї категорії в Кул-оба коло Керчи, Карагодеуашх коло ст. Кримської на Кавказї, могила Чертомлицька коло Порогів, Рижанівсьва в полудневій Київщинї (Звенигородський п.). Се все могили, безперечно, варварські, але з багатим запасом грецьких виробів, часом спеціально приладжених до вимог варварського житя (в виборі тем, орнаменту і в самих річах) як от славні вази кул-обська і чортомлицька з сценами скитського житя; як витискані з золота бляшки для нашивання на одежу, по варварській модї; як ріжні богаті окраси, незвичайні для грецького убрання, але вимагані охочою до золота варварською людністю. Сї могили можуть бути датовані тільки дуже приблизно, на підставі стилю й технїки виробів, і кладуть ся на V-II в. перед Христом, -часи скитсько-сарматські. Окрім таких особливо богатих похоронів більше відокремленї слїди впливів грецької, потім грецько-римської культури виступають в численних нахідках — чи то в могилах, чи на останках осад, в великім числї в видї чи то металїчних виробів, чи монет. На Поднїпровю вони сягають майже лїнїї лїсів, на вододїлї Днїпра і Дона, в басейнї Донця сягають такого гдубокого передстеповя як Харківщина 7).

Поруч з сими античними впливами стоять иньші, що стилем своїх виробів і предметами вяжуть ся з Переднею Азією, Туркестаном і Сібірю. Вони характеризують ся богацтвом бронзових річей, особливо окрас кінських і колїсничних, з характеристичним орнаментом — звірячим (цілї звірі і поодинокі части звірячі-головки кінські й пташинї дзюби. лапи, то що). Орнамент сей виконаний сухо, схематично, утріровано, в противність елєґантному реалїзмови грецької штуки. Тойже стиль і тойже орнамент стрічаємо і на золотих, срібних, кістяних окрасах. Найбільш характеристично виступає він в нахідках могил Лугової (Александропільської) й Краснокутської недалеко порогів, на правім боцї Днїпра та (в Катеринославськім повітї), Аксютинецької й иньших коло Ромна 8).

Сї дві течії на Українї стрічають ся й комбінують ся з собою: бронзові, кістяні й иньші вироби того східнього стилю надибуємо часто в одних могилах з античними річами, стрічаємо теми того середноазійського стилю в античній передачі, змодіфіковані, ублагороднені, як з другого боку бачимо елєнїстичні теми варваризовані роботою тубильних майстрів 9).

Хронольоґічно і етноґрафічно відграничити сї два культурні типи ми не можемо, хоч і бачимо виразно їх відмінний початок. Вони безперечно стрічались у одних і тих самих народів. Разом взявши можна їх характеризовати богацтвом бронзи і золота, а рідкістю срібла (є нахідки, де при богацтві золотих і бронзових річей не знайшлось нічого срібного) 10), та сими характеристичними впливами — античним (грецьким) і азийським.

З усїх типів ранної зелїзної культури (повторяю — всіх її численних варіянтів ще далеко не можна звести в якусь систему) сї мішані типи найскорше можне назвати скитсько-сарматськими, але й то більше з хронольоґічного й культурного, нїж етноґрафічного погляду, бо ся культура певно переходила і до дальших сусідів Скитів та Сарматів. Навіть похоронний обряд міг перейматись завдяки полїтичній перевазї, і нахідки скитсько-сарматського типу середнього Поднїпровя не можна вважати слїдами Скитів-Сарматів.

Безпосередно перед великою словянською міґрацією, в II -IV вв. по Хр. бачимо нову течію в технїцї і стилю, так званий готський або (як звуть його в західнїй штуцї) меровінґський. Назва ся о стільки лише оправдана, що стиль сей, розвинувши ся в наших краях безпосереднє перед міґрацією Ґотів на захід, був ними присвоєний і широко розвинув ся на заходї, в новозаснованих ґерманських державах. Походження-ж він безсумнївно східнього, і йшов з Персії й Туркестану. Характеризуєть ся він також замилованнєм до золота й бронзи, але здоблених не плястикою, а садженим ріжнокольоровим каміннєм, шклом, або емалїєю. Місце плястичної орнаментації займає інкрустація; давнїй звірячий, більш реалїстичний орнамент никне, панують схематичні або ґеометричні форми. Прототипи сього стиля новійші розкопки в Персії викривають нам з перед кількох столїть перед Хр. 11). Інтересна нахідка в Керчи викрила похорон з предметами готського стиля цінний тим, що він має дату в виді відтиска римської монети — кінця III або початку IV в. 12); се час коли той ґотський стиль починає поширювати ся в наших краях.

З словянською міґрацією в лїсовім і передстеповім поясї визначають ся нові словянські культурні типи — в похоронах і осадах. Їх характеризує богацтво срібла, що переважає над золотом; бронза грає досить малу ролю — лише яко заміна дорогших металїв для біднїйших верств; орнамент і стиль вповні ріжнять ся від скитсько-сарматських і готських. Про сю культуру будемо говорити низше. В степоповім поясї рух турецьких орд (VI-XII в.) приносить нові типи похоронів і похоронних памяток: се т. зв. камяні баби — грубо різьблені з каменя фіґури ріжних типів, характеристичні монументи турецьких народів, і похорони з конем, що покривають собою степові простори нашої території, кінчаючи полудневою Київщиною (Поросєм) на півночи. Се найчастїйше могили впущені, се-б то викопані в вершку вже готової, давнїйшої могили. В степовім поясї могили старших часів (з скорченими червоними скелетами, або скитсько-сарматськими похоронами) дуже часто мають зверху такі пізнїйші похорони кочовників з конем цїлим, або його частями (найчастїйше голова й ноги коня). Могили з сим похороном вінчають ся часом камяними бабами; останнїми часами роскопки кількох таких могил уставили безсумнївно і звязь сих похоронів з камінними бабами 13). Значіннє сих памяток й їх етноґрафічна приналежність вияснила ся таким чином зовсїм певно. Перед тим, навіть дуже недавно ще в похоронах з конем бачили похорони словянські (Полян) 14); одначе коли почали такі похорони викривати ся в більших масах у всїм степовім чорноморськім поясї, мусїло таке обясненнє рішучо захитатись. Невиясними зостають ся тільки детайли: в яких саме часах сї похорони зявляють ся, до яких самих орд належать; але що маємо тут останки турецьких орд, не можна сумнївати ся. Також ясна справа північних могил сього типа — в полудневій Київщинї; се могили Чорних Клобуків, XII в. 15). Ми входимо з сими памятками уже в вповнї історичні часи.

З антропольоґічного погляду похорони з часів металїчної культури відкривають перед вами істнованнє в наших краях нової раси- короткоголової 16). Довгоголова людність, яку ми бачили тут в неолїтичних часах, не зникла, ми її бачимо далї нпр. в похоронних полях, і в більше або меньше чистих формах довгоголовість виступає потім в пізнїйших похоронах словянської доби. Короткоголових стрічаємо в степових скитсько-сарматських похоронах, і в тих впущених могилах з конем (тим часом як старші, первісні похорони належать до людности переважно довгоголової). Часами, як пізнїйша спорадична домішка, виступають короткотоловцї і в похоронах старших типів. Недавнї розкопки в порічю Донця виказали, що тим часом як в старших типах похорону з фарбованими кістьми переважає довгоголовість, в пізнїйших беруть перевагу середноголові, а у впущених могилах з конем-уже чисті короткоголовцї 17).








Примітки


 1) Розкопки Городцова і панї Мельник як вище.

 2) Хвойка Поля погребеній въ среднем ПриднЂпровьЂ (Записки рус. археол. общ. т. XII, вип. 1) — дуже коротенькі записки а сумаричними характеристиками. Предмети видані у Халенка Древности ПриднЂпровья вип. IV. Видані гарно, але тільки з сумаричними замітками, так що не можна часом виріжнити їх з поміж иньших. Про похоронні поля на верхівях Буга — Шараневича Cmentarzyska przedhistoryczne we wsiach Czechach i Wysocku (Teka konserwatorska II) i Das grosse prähistorische Gräberfeld zu Czechy (Mittheilungen der Central-Commission, 1801), і моє: Похоронне поле в с. Чехах — Записки т. XXXI.

 3) Muzeum imienia Dzieduszyckісh: Złote skarby Michałkowskie opracował K. Hadaczek, 1904. По них K. Hadaczek Zum Goldschatz von Michałków (Jahreshefte des ärchaol. Instit.). Hoernes Goldfunde aus der Hallstattperiode in Osterreich-Ungarn (Jahrb. derZentral-Kommission, 1906).

 4) Напр. нахідки Київської губ.-Древности Поднїпровья І табл. XVI ч. 60, Бобринскій III с. 23 і таб. II, Матеріали до укр. етнол. III с. 6-8 й ин.

 5) Зветь ся так від богатої, типової нахідки на мілині (tène — мілина) Найбурського озера в Швейцарії.

 6) БЂляшевскій Поле погребальныхъ урнъ la Tène въ Радомысльскомъ. у. (Археол. лЂтоп. Ю. Р. 1904). Спицинъ Памятники латенской культуры въ Россіи (ИзвЂстія археол. ком. XII) Про нахідки галицькі — Oesterreichische Monarchie, Galizien.

 7) Головне: Ашикъ Боспорское царство, 1848, Antiquités du Bosphore Cimmérien 1854, Древности Геродотовой Скифіи т. II, 1874, Zbiór wiadomości do antropologii knjowej т. XII, Лаппо-Данилевскій і Мальмбергъ Курган Каргодеуашхъ (Матеріали по археологіи Россіи N. 13), загальне: Толстой і Кондаковъ Русскія древности т. І і II. Про нахідки античної посуди і монет ще низче.

 8) Древности Геродотовой Скифіи т. I, Бобринскій-Кургани близъ м. СмЂлы, II-III, Ханенко Древности ПриднЂпровья вип. III-IV (тут і мішані еленїстично-оріентальні нахідки).

 9) Напр. в иньших аксютинецьких розкопках-див. Самоквасова Основанія хронологической классификаціи (1892 с. 28 і далї), або і в Чортомлицькій та Луговій могилї.

 10) Пор. Дарієвка, Аксютинцї — Бобринскій II с. 128-9, 162

 11) Такі нпр. видані з розкопок Морґана інкрустовані річи з ахеменидських могил — La délégation en Perse 1897 a 1902, раr J. De Morgan , 1902, с. 30, 92.

 12) Э. Штернъ Къ вопросу о происхожденіи „готскаго стиля” предметовъ ювелирнаго искусства — Записки одес. общества исторіи т. XX. Про готський стиль в наших краях — Толстой і Кондаковъ Русскія Древности кн. III, Ханенко Древности ПриднЂпровья кн IV, de Вау Lа bijouterie des Goths en Russie 1892. Пор. нахідки з дальшого етапа в розпросторенню сього стилю — з середнодунайської рівнини: Наmpel Altherhumer des frühen Mittelalters in Ungarn, 1905, III, „ перша ґрупа”.

 13) На призначеняє й приналежність камяних баб кинули світло відкритя в північній Монґолїї, зроблені в 1890-х рр. Уже Радлов у своїх Alttürkische Inschriften вказав на подібність камяних баб до старотурецьких „балбалїв”, намогильних статуй з VIII в., знайдених там, і висловив гадку, що саме слово „баба” — се тільки змінене ”балбал”. Се потвердило звістку, дану ще Рюйсброком, що камяні баби — намогильні памятки Половцїв (Recueil de voyagas IV с. 37). Новійші дослїди потверджують звязь їх з могилами кочовників; лишаєть ся лише докладнїйше уставити їх хронольоґію і еволюцію типів. Див. Бранденбургъ Къ вопросу о каменныхъ бабахъ -Труды VIII съезда т. III; Кулавовскій Къ вопросу о каменныхъ бабахъ — Археол. извЂстія, 1898; Мустафинъ Каменныя бабы (Проток. Туркестан, люб. археол. 1898); Миллеръ Археологическія изысканія въ окрестностяхъ Таганрога Археолог. лЂтопись 1903 і в Bulletin et memoires de la Soc. d' Anthropologie, 1903. Трифильевъ Курганы съ каменными бабами въ Купянскомъ у. и Веселовскій Новый типъ каменныхъ бабъ-Труды XII съЂзда т. I і III. Ще: W. Demetrykiewicz Figury kamienne t. zw. bab kamiennych i stosunek ich do mitologii slowiańskiej (Sprawozd. akad. um. w Krakowie, 1910).

 14) Теорія Антоновича-його Раскопки въ странЂ Древлянъ, і численні реферати, нпр. в Трудах VIII съЂзда IV с. 69.

 15) Речником нового погляду виступив особливо пок. Бранденбург, в рефератї „Какому племени могутъ быть приписаны тЂ изъ языческихъ могилъ Киевской губ., въ которыхъ вмЂстЂ съ покойниками погребены остовы убитыхъ лошадей” — Труды X съЂзда т. I, діскусія тамже т. III с. 67-8, і на XII зїздї, з поводу реферата Городцова: Погребеніе съ конемъ въ Европейской Россіи (Труды XII съЂзда III с. 30 286). Також Спицынъ Курганы кіевскихъ Торковъ и БеревдЂевъ — Труды отд. слав. археологіи т. IV, Ханенко Древности Приднепровья т. IV.

 16) Звичайно говорить ся про тип скитський, чи „скитсько-сарматський”, але се понятє о стільки широке, елєменти культури, що його характеризують, так широко розпросторені, в додатку похорони сих типів так часто комбінують ся з пізнїйшими в однїх могилах, що про характеристичний антропольоґічний тип їх при теперішнім стані антропольоґічних дослїдів приходить ся говорити з дуже великою обережністю. Перші наукові спостереження принесла статя Бера в Древностях Геродотовой Скифіи т. I, про черепи з Лугової могили (повторена з ріжними примітками в Archiv für Anthropologie 1877); Бер поміряв 5 черепів, було 3 широких і 2 довгих. Богданов у своїй розвідці О могилахъ скифосарматской эпохи въ Полтавской губерніи и о краніологіи Скифовъ (Антропологическая виставка, III і потім в Quelle est la race) розпоряджав матеріалом з Посуля (аксютинецькі могили), себ то з території, що лежала далеко за границями Скитиї. Нічого дивного, що тут довгоголові рішучо переважають (10 довгоголових і 1 короткоголовий), навпаки- се факт дуже інтересний для розріжнення скитсько-сарматської культури від скитського народу; не зваживши на се, Боґданов вивів хибне, що Скити були довгоголовою расою. Талько-Гринцевич в своїй цитованій праці до скитської категорії зачислив 15 до 18 черепів з тих якими розпоряджав (в ріжних місцях працї число подане ріжно), з них 6 довгих; 4 коротких, 2 середнїх, (показчик 75 до 77), але всї вони походять з полудневої части Київської губернії (могили з під Холодного Яру й Рижанівки — див. с. 6), і в деяких з сих могил скитський тип не виражений досить сильно (додати-б можна дещо з II т. розкопок Бобрінского — нпр. с. 224 й ин). В кождім разї матеріал так малий і так мало характеристичний, що про короткоголову скитську расу не можна ще так загально і категорично говорити, як говорять (нпр. Бобринскій op. c. III с. VII).

 17) Див. Покровскаго О черепахъ кочевниковъ — Труды XI съЂзда II, Анучина О черепахъ изъ кургановъ и могильниковъ Изюмскаго у — Труды XII съЂзда I.











Попередня     ТОМ I     Розділ II     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том I. Розділ II. Стор. 5.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.