[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том I. Розділ III. Стор. 5.]

Попередня     ТОМ I     Розділ III     Наступна

НЕСКИТСЬКІ НАРОДИ АНТИЧНИХ ДЖЕРЕЛ: НЕВРИ, АНДРОФАҐИ-АМАДОКИ, МЕЛЯНХЛЯЙНИ, БУДИНИ.

Про сї північні не-скитські народи оповіджене Геродотом зістаєть ся єдиним на довгі часи. Тому тут переглянемо також сї звістки його, можливо уважно.

На північ від верхівя Днїстра Геродот уміщує Неврів. Озеро, що з нього витікає Днїстер, по Геродоту мало бути границею Скитів і Неврів. Але що відомости Геродота взагалї не сягали далї середнього Днїстра й Бога, то й сї означення ми не можемо приймати за докладні. Дальше на північ за Неврами Геродот не знає вже нїякої людности ¹). Про самих Неврів мав він дуже недокладні, більш казкові відомости, і сам не дуже надавав їм віри. Оповідали йому, що кождий Невр кілька день до року буває вовком. Казали, що в їх землї виплодилась сила змій, а ще до того найшло їх з пустинї, так що мусїли вони перейти до землї Будинів — очевидно на якийсь час, і потім вернули ся. При такім станї Геродотових відомостей про Неврів не можна надавати особливого значіння словам його, що Неври мають скитські звичаї ²). Важнїйша неґативна сторона його відомостей, що він виразно відріжняє Неврів від Скитів ³).

Слова Геродота про скитські звичаї Неврів давали привід деяким ученим зачисляти і їх до скитського племени, иньші відріжняли їх від Скитів і бачили в них Словян, виходячи з міркувань про тодїшнї селища словянські. Тепер сей погляд має багато прихильників ⁴), і треба признати — має за собою значну правдоподібність. В самім імени Неврів бачать звичайно словянський пень нуp (порівнюють з тим Hyp — доплив Буга й Нурську землю); згадану вище легенду про вовків звязують з словянською вірою в упирів — вовкулаків. Та сї аргументи не так сильні, важнїйше географічне положенє Неврів, бо відповідає території словянської правітчини, а також се що Геродот відріжнює їх від Скитів. Ми можемо уважати їх з значним правом за Словян на їх правітчинї.

Пізнїйші відомости про Неврів дуже бідні, властиво не дають нїчого ⁵).

Ґеоґрафічно на туж словянську територію припадають Андрофаґи, бо у Геродота мешкають вони на середнім Днїпрі. Може їх страшне імя і характеристика були причиною, що їх приналежність до Словян і взагалї до індоевропейської родини має далеко меньше оборонців, ніж Неврів, і їх з більшою охотою уважають за Фінів. Геродот оповідає про них, що се нарід „окремий і зовсїм не скитський“, що „з усїх людей вони мають найбільш дикі звичаї, не мають понятя правди й нїякого закону; вони кочовники, убирають ся подібно до Скитів, але мову мають осібну, і лише вони одні з тутешнїх народів їдять людей“. Їх віддїляє від Скитів простора пустиня, а за ними вже „правдива пустиня, і нїякого народу нема, скільки відомо“ ⁶).

Відомости Геродота, подані про сей народ, як бачимо, дуже неясні. Пустиня, що дїлить у нього Скитів і Андрофаґів зявилась по всякій імовірности з того, що на Днїпрових порогах уривалась комунікація, зносини з середнім Поднїпровєм ішли иньшим, сухим шляхом, і в відомостях повставала прогалина для країв вище Днїпрових порогів. Характеристика Андрофаґського народу мабуть в значній, або і повній мірі основана на самих виводах з іменн, а імя се в переданій Геродотом формі має в своїй основі мабуть якусь легенду або етимольоґічне непорозуміння ⁷). У Птолємея на ту приднїпрянську територію припадає імя Амадоків, що мешкають під горами тогож імени і мають місто Амадоку, пристань на Днїпрі ⁸); ся звістка про Амадоків має свій початок у псевдо-Геляніка ⁹), що користав з давнїх джерел, і з деякою правдоподібностю можна думати, що маємо тут властиве імя Геродотових „Людоїдів“. Саме імя толкують з з санскр. āmâd, āmâdaka — сироїдцї, що їдять сирове мясо ¹⁰); се толкуваннє досить добре б підійшло до Геродотових „Людоїдів. У всякім разї на середнїм Днїпрі в тих часах трудно припустити якусь иньшу людність крім словянської.

Далї на схід, за Андрофаґами, у Геродота наступає територія „Чорноубраних“, Μελάγχλαινοι, що припадає десь на вододїл Днїпра і Дону. Про них Геродот каже лише, що то нарід не скитський, але має скитський побут і носить чорну одїж-також характеристика виведена з самого імени ¹¹). Та не вважаючи на те, що Геродот називає сей нарід не скитським (подібно як і Савроматів), є поводи бачити в нїм споріднений з Скитами нарід іранського кореня: серед ріжних кочових народів, що виступають пізнїйше в околицях Ольбії, бачимо Савдаратів, і се імя не що иньше як Геродотові „Чорноубрані“ ¹²), а Діон Хрізостон оповідає про мешканцїв Ольбії, що вони носили чорне убраннє, перейнявши се від „скитського народу Μελάγχλαινοι“. Досить правдоподібно, що ті Чорноризцї Геродота становили частину савроматського народа, відтиснену далї на північний захід від головних осад (може навіть таки рухом самих Скитів), а з пізнїйшим рухом Савроматів опинили ся потім в сусїдстві Ольбії.

До Словян деякі учені зачислили ще Будинів Геродота. До сього спонуковало їх імя, споріднене з словянським пнем буд або вод, та звістка Геродота, що Неври тїкаючи від змій, перейшли в край Будинів. З сього виводять, що Будини в дїйсности мешкали в сусїдстві Неврів. На потверженнє до того вказують на Βωδινοί під горою Βωδινόν або Βουδινόν у Птолємея, та уміщують сих Будинів коло Дніпра ¹³). Але Геродот уміщує Будинів на північ від Савроматів, отже в басейнї Дона та Волги, а при тім міг мати якісь певнїйші відомости про їх край, бо знав грецьку факторію в їх землї -деревляне місто Гельон  ¹⁴). Супроти того здогадуються, що був иньший нарід подібного імени коло Днїпра, і що Геродот помішав сї два народи ¹⁵). Але уміщуваннє Птолємеївих Будинів над Днїпром вповнї гіпотетичне, і таке громажденнє можливостей на можливостях не лишає ніякого поважного значіння за гіпотезою про словянство Будинів.

Примітки

¹) IV. 17 і 51.

²) IV. 105.

³) IV. 51, 119.

⁴) Такого погляду, пущеного в курс Шафариком (І § 10. 2), тримали ся з новійших учених напр. О. Шрадер, Лєскін, Мілєнґоф, Томашек. Сей в своїй розвідцї Kritik der ältesten Nachrichten über skythischen Norden (Sitzungsberichte т. 117 c. 3) висловив ся: Die Gleichheit der Neuren mit den späteren Slowenen wird jetzt allegemein annerkannt. In der That hat diese Ansicht alles für sich.

⁵) Згадка Плїнїя (IV. 12, 88 — Neuroe) правдоподібно, а Мелї (II. 1 — Neuri) цїлком певно — мали своїм джерелом Геродота (Мілєнгоф III c. 46-7, Шафарик І § 10. 2. 6). Чи Ναυαροι Птолємея (III. 6 § 25) належать до Неврів, не певно (пор. Ναυαρον (вар.: Ναβαρον) місто на р. Каркинитї), ще меньше Neriuani Ґеоґрафа Баварського (Шафарик І § 10. 2. 5).

⁶) Herod. IV. 18 і 106. Деякі подробицї додає про Андрофаґів Ісіґон (у Мілєра Fragm. h. gr. IV), але вони перенесені на них з Геродотового оповідання про Скитів, отже не мають вартости.

⁷) Порівняти сучасних „Самоїдів“: імя се; очевидно має тойже корень, що імя Лопарів „Сам“, західних Фінів „Суом“, а в росийській народнїй етимольоґії (Volksethymologie) вийшли з того люде, що себе самих їдять!

⁸)Птолємей III. 5 § 16, 25 і 28. Як нї непевне Птолємеєве уґpyпованнє ґеоґрафічних імен взагалї, тут пристань Амадока на Днїпрі, здаєть ся менї, служить певною точкою опори.

⁹) 'Αμάδοκοι, σκοθικόν 'έθνος, 'Ελλάνικος 'εν Σκυθικοι̃ς — Стефан Візантийський sub voce.

¹⁰) Томашек — Sitzungsberichte т. 117 c. 8, т. 128 c. 98.

¹¹) IV. 20, 108.

¹²) По осетинські  cаў  - чорний,  дараес  — одїж, та — наросток многого числа. Осетинській словарь єн. Евгенїя, пор. Мілєра Осетинскіе этюды III. с. 79.

¹³) Птолємей Ш. 5. § 15 і 24.

¹⁴) Була й така гадка, що Ґельон — то Київ, Недавно до сього фантастичного здогаду прилучив ся й Нїдерлє (І с. 287), а доказ на те побачив — в нахідках трипільської культури (sic)

¹⁵) Шафарик І § 10. 3-4 (за Оссолїньским, Wiadomści historyczno-krytyczne), Mair Das Land der Skythen, 0. Schrader Schracbvergleichung ² c. 619 (за Лєскіном), Браун Разысканія і т. ин.

Попередня     ТОМ I     Розділ III     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том I. Розділ III. Стор. 5.]