Опитування про фонему Е на сайті Ізборник  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том I. Розділ IV. Стор. 6.]

Попередня     ТОМ I     Розділ IV     Наступна





ДЕРЕВЛЯНЕ, УЛИЧІ, ЇХ МАНДРІВКА, ТИВЕРЦЇ.



Переходимо до західнїх українських племен.

Безпосередніми сусїдами Полян на заходї були  Деревляне.  „Повість“ нїчого не каже, де вони жили і для письменника-Киянина се була занадто звістна річ, тож він тільки поясняє, що Деревляне звали ся так тому, „зане сЂдоша въ лЂсЂхъ“  1). Тому територію їх треба вислїдити иньшими способами. Про їх північних сусїдів — Дреговичів Повість каже, що вони сидїли „між Припетю та Двиною“ ; отже Припеть має бути північною границею Деревлян. Археольоґічні розкопки (правда — не дуже систематичні, з результатами далеко не категоричними) і порівняннє похоронного обряду по обох боках Припети приводило дослїдників до виводу, що Дреговичї переважали на північнім березї Припети й мішались з Деревлянами на полудневім 2); отже й се не противить ся вказівцї Повісти, що багнисте побереже Припети з-дебільшого межувало Деревлян і Дреговичів. На сходї, як було вже вказано, границею Деревлян з Полянами, можна прийняти поріче Ірпеня ; на північнім сходї деревлянські осади могли досягати Днїпра  3). Про західню й полудневу границю можемо говорити тільки дуже гіпотетично. На заходї — суперечки між київськими й волинськими князями за Погоринє 4) піддають думку, що тут сходилась кольонїзація Деревлян і Дулїбів; але в останках старого житя виразної етноґрафічної границї тут не можна запримітити: розкопки могил зроблені новійшими часами в порічях Случи, Горини й Стира виказали велику подібність в похоронних обрядах і культурній обстанові 5). Не виключено, що Деревляне сягали в порічє Горини, і навіть Стира, хоч сї порічя, особливо в верхніх своїх частях, від X в. мабуть сильно були заповнені людністю більше полудневою, що відступала сюди з Побожа — улицькою передовсім. На полуднї звістка Константина Порфирородного, що печенїзькі кочовища притикали до земель „Уличів, Деревлян і Лучан“  6), наводить на гадку, що деревлянські осади виходили за границю лїсів — переходили в басейн верхнього Бога.

Уличі  з початку сидїли на нижнім Днїпрі. Так виразно каже старша редакція лїтописи 7) в оповіданю про війну з ними Ігоря: „и бЂша сЂдяще УлицЂ по ДнЂпру вънизъ, и по сем преидоша межи Богъ  8) и ДнЂстръ й сЂдоша тамо“. Хоч при тім не сказано, на котрім боцї Днїпра Уличі сиділи, але найбільш просте розуміннє текста каже, що сидїли вони на тім же правім боцї, і нїщо не примушує відступати від такого толкування.

Пізнїйша Повість — в обох редакціях, полудневій (Іпатська і под.) і суздальській (Лаврентиївська і под.) не має сього епізоду. Натомісь вони говорять про чорноморську людність в етноґрафічних оглядах. „Улутичи Тиверци сЂдяху по Бугу к по ДнЂпру и присЂдяху къ Дунаєви; и бЂ множество ихъ, сЂдяху бо по Бугу и по Днепру оли до моря“-так в кодексах полудневої редакції 9); в Лаврентиївськім натомість: „Улучи и Тиверци сЂдяху бо (читай: по Бугу и) по ДнЂстру, присЂдяху къ Дунаеви, бЂ множество ихЂ, сЂдяху по ДнЂстру оли 10) до моря“  11).

Таким чином між ріжними редакціями лїтописи бачимо ваганнє як в самім імени (Уличі, Угличі, Улучі, Улутичі), так і в означенню їх території. На виясненє сїєї справи ужито багато труду, й вона має цїлу лїтературу 12). Справа одначе досить ясна.

В вище наведенім текстї Константина Порфирородного, де він вичисляє племена сусїдні з Печенігами, він іде зі сходу на захід і називає слїдом за Русю (київською, себ то Полянами) Ульцїв (Ο'υλτίνοις ), Деревлян (Δερβλενίνοις ) і Лучан (Λεζενίνοιζ ). Очевидно, Ο'υλτινοι — се Уличі; Лучане, Λεζενίνοι, очевидно називають ся так від Луческа (теперішнього Луцька) (другою формою їх імени могло бути: Лучичі). Отже Константин розріжняє Уличів і Лучан (Лучичів) і кладе одних на схід від Деревлян, других на захід.

Факт, що Константин знає в сусїдстві Деревлян Ульцїв-Уличів знаходить собі повне потвердженнє в нашій лїтописи. Власне цїкаво, що полуднева й північна редакція Повісти, говорячи про Улучів-Улутичів в своїх етноґрафічних оглядах, росходять ся в їх іменованню, але згідно і без всяких варіянтів говорять про війну Київа з „Уличами“. Всї редакції лїтописи сходять ся на тім, що були „Уличі“, і що перші київські князї вели війни з „Уличами“. Правда, в новгородських варіянтах тут є ще ваганнє між „Уличами“ і „Угличами“, і в ріжних редакціях ріжні князї воюють з ними (Оскольд і Дир, Олег, Ігорь), але ясно, що ми маємо тут варіянти одного імени Уличів (думаю, що Угличі — то пізнїйша етимольоґізація імени Уличів 13). Був, значить, один нарід Уличів (Угличів), з сим народом вели війни київські князї, і до нього належить звістка новгородської редакції Повісти, що він сидїв по Днїпру і пізнїйше перейшов в край між Богом і Днїстром 14). Коли в етноґрафічних оглядах полудневої й суздальської редакції стрічаємо Улучів-Улутичів, і є суперечність що до їх осад, то правдоподібно тут помішано східнїх Уличів і західних Лучичів-Лучан (що у Константина виступають під іменем Λεζενίνοι). Крім близької подібности імен помішати їх було тим лекше, що Лучане, судячи з звістки Константина мусїли виступати досить далеко на полудень, коли були сусїдами з Печенїгами. До замішанини прилучилась ще переміна місця. Суздальська редакція говорила про Уличів, що по міґрації вони сидїли на Днїстрі, а новий редактор поправив се, з огляду на давнїйші осади Уличів на Днїпрі, і перемінив імя. Прецїнь писало ся про них тодї, коди давнїйша уличська кольонїзація була давно минулим фактом, досить неясно відомим.

Созвучність імен Уличів і Лучичів, Луческа, що причинила ся до сього помішання, піддавала новійшим дослідникам привабну гадку — звязати Луческ з Уличами (Улучами, Улучичами) 15), але в такім разї прийшло ся б припустити, що сї Улучі по імени племени назвали своє місто Луческом, а по імени міста потім звали ся Лучанами. Такого другого факта не зможемо вказати, і тому треба ви-рікти ся сього обяснення-воно занадто штучне 16). Лучане Константина Порфирородного — се очевидно вже полїтична назва, взята від імени міста, при тім назва досить давньої дати, коли була так добре знана в 40-х роках X в. Тому звязувати її з міґрацією Уличів з-над Днїпра досить рисковно — хоч можна припускати, що Уличі потім відступили між иньшим і в землю Лучан.

Повість оповідає про міґрацію Уличів з над Днїпра за Бог в звязку з „ примученнєм“ Уличів київським військом: Ігорів воєвода Свенельд примучив їх і примусив платити дань; ся війна тривала кілька років (сама облога Пересїчна тягла ся три роки), і закінчилась, видно, незадовго перед смертю Ігоря. Слова лїтописи про перехід неясні — чи Уличі перейшли Бог після сїєї війни, чи перед нею, і в лїтературі є на то ріжні погляди 17), але порівняннє лїтописного оповідання з згаданим текстом Порфирородного про печенїзьких сусїдів показувало-б, що тодї — ще перед 40-ми рр. X віку Уличі покинули вже Днїпровське побереже. Печеніги у Порфирородного сусїдують на правім боцї Днїпра передовсім з Русю — Полянами, значить полянські осади вже були відкриті з полудня, і Уличі звідси уступили. Держались ще десь далї на захід, між полянськими осадами (що по Днїпру могли держатись довше нїж де) і осадами деревлянськими. Міґрація Уличів вже тодї почалась.

Чи була ся міґрація перед походом Свенельда (се з огляду на Порфирородного я уважав би правдоподібнїйшим) 18) чи після нього, в усякім разї головною причиною її не можемо уважати що иньше, як натиск Печенїгів: самі примучування київських князїв не зрушили-б Уличів з насижених місць і не примусили-б шукати нових осад серед заповнених вже иньшою людностию країв, як не зрушили иньших народів, що дізнали на собі сього державного процесу. Се річ ясна, і хронольоґічно, в першій половинї X в. їх переселеннє припадає на той час, коли чорноморська людність дїйсно мусїла відступати на північ. Відповідно до того напрям міграції Уличів ми повинні собі представляти не просто як західнїй, а більше північно-західнїй — з країв нижнього Днїпра й Бога в краї середнього і верхнього Бога та середнього Днїстра. Чи при тім Уличі виходили на територію чужу, залюднену иньшими племенами, чи відступали в безпечнїйші части своєї власної території, трудно сказати. Степова, чорноморська кольонїзація мала всї причини визначати ся більшою екстензивністю: тут, на кольонїзаційній періферії наші племена могли залюдняти величезні простори, але зрідка, не густо і потім під натиском кочових орд стягати ся в більше безпечних частях своєї території.

Отже, збираючи до купи все сказане досї, бачимо, що Уличі найправдоподібнїйше сидїли на правім боцї нижнього Днїпра. Чи переходили на лївий бік Дніпра, чи за Днїпром сиділо иньше племя — не знаємо. На півночи Уличі стрічали ся з Полянами. На полудень, певно, досягали моря, поки не відтиснули їх Печенїги. Се виразно каже суздальська редакція, а хоч тут маємо поправку, але поправку свідому; коли новий редактор зіставив „оли до моря“ перемінивши ріки, то, очевидно, виходив з переконання, чи з традиції, що словянські (улицькі) осади досягли моря і тут. На заходї улицькі осади сягали Бога, а може переходили й на правий бік його. В X в., головно уступаючи від натиску Печенїгів, а може — й примучувань київських князїв, вони пересунули ся в краї середнього і верхнього Богу та Днїстра 19).

Край над морем між Днїстром та Дунаєм зістаєть ся  Тиверцям ;  вони-ж сиділи по Днїстру. Близше означити їх границь з иньшими українськими племенами ми не можемо; тільки очевидно, що коли Уличів з Тиверцями суздальська редакція садить по Днїстру, то Тиверцям головно зістаєть ся край на правім боцї Днїстра. Повість (особливо тут важна суздальська редакція) виразно каже, що осади для Тиверцям колись доходили до самого моря і Дунаю, та що кольонїзація їх була тодї сильна („бЂ множество ихъ“). На північнім боцї Дунаю Тиверцї в своїм розселенню могли стрічатись з останками „Словен“, що ще не перебрались в Мезію. На північнім заходї їх кольонїзація могла переходити в гірські краї Карпатів. На верхнїм Днїстрі вона мусїла стрічати ся з розселеннєм Дулїбів. Містечко Тиврів на Богу (Винницьк. пов.) — одинока осада, що своїм іменем може вказувати на Тиверцїв, — давало повід розширяти їх територію і над середнїй Бог 20), та розумієть ся, одинокого імени осади на се не вистає. Племінне імя їх звязувано з античним іменем Днїстра — Τύρας  21); серед иньших словянських імен воно, дїйсно, не має паралєль 22).








Примітки


1) Іпат. с. 3.

2) Статї проф. Завитневича в Трудах Кіевской Академіи 1886, VIII, Чтеніях київського історичного товариства т. IV і VI, Київській Старинї 1890, V. Див. мою Історію Київської землї с. 3-4 і Ол. Грушевського Пинское ПолЂсье І с. 10-12, де вказана й иньша лїтература.

3) Про новійший здогад Шахматова, що лїтописець зачисляв до Деревської землї Задесеннє, див. низше в гл. VIII.

4) Про Погоринє див. мою Історію Київщини с. 14-6.

5) С. Гамченко Раскопки въ бассейнЂ р. Случи, Е. Мельникъ Раскопки въ землЂ Лучанъ, В. Антоновичъ Раскопки кургановъ въ Западной Волини — все в І т. Трудів XI археол. съЂзда.

6) De admin. 37: τό δέ θέμα 'Ιαβδεορτίμ πλησιάζει τοι̃ς ύποφόροις χωρίοις χώρας τη̃ς 'Ρωσίας τοι̃ς τε Ο'υλτίνοις καί Δερβλενίνοις καί Λενζενίνοις καί τοι̃ς λοιποι̃ς Σκλάβοις.

7) Себ то кодекс Археоґрафічної комісії (XV в.) і Толстовський (XVIII в.) 1 Новгородської лїтописи, вил;. 1888 р., крім того в 1 Соф. с. 97, Воскр. І с. 277, Никон. І с. 26, Твер. с. 47.

8) В обох кодексах Новгородської л. попсовано: бъ, бъи; правдиву лєкцію відгадав Ламбін ще перед виданнєм їх.

9) Іпат. с. 7.

10) В Лавр. кодексї: „или“.

11) Так в Лаврентиївськім кодексї; иньші кодекси північної верзії мають дуже великі відміни, наближаючись до полудневої верзії (а полудневі кодекси не мають варіянтів). Так Троіцький кодекс має: „Лутичи“, і такаж поправка другою рукою є в Кеніґсбергськім (Радивилівськім); Кеніґсберський і Академічний замість слів „по ДнЂстру присЂдяху... по ДнЂстру“ мають „по Бугу и по ДнЂпру“.

12) З чималої лїтератури про Уличів вичислю лише головнїйше: з давнїйшого Шафарика II. 28. 12 і Надеждїна О положеніи города ПересЂчна в Записках одеського історич. товариства т. I, далї: Ламбіна Славяне на сЂверномъ Черноморьи — Журналъ Мин. Нар. Просв. 1876, V і VI і рецензія на сю працю Бичкова в Отчетї о XIV присужденіи наградъ гр. Уварова; Ґолубінского Ист. рус. церкви I lc. 87-8; Барсова ор. с.2 гл. V; Дашкевича ЗамЂтки по исторіи литовско-русскаго госуд. с. 65 і далї; Молчановського Очеркъ извЂстій о Подольской землЂ с. 17 і далї; Соболєвского в Чтеніях київ. істор. тов. т. V с. 3-l; Партацького Хто були і де мешкали Угличі — Дїло, 1893 ч. 21, і йогож: Хто були руські толковини (ib ч. 16); Філєвіча Исторія с. 290 і далї; моє Барское староство с. 9-10; Шахматова op. c. с. 19-20; Веселовского Изъ исторіи герман. и слав. передвиженій — ИзвЂстія отд. рус. яз. 1900, I. с. 20; Маркварта Streifzüge с. 189-195.

13) Може піддержана потім істнованнєм на півночи міста Углича; порівняти Лїтописець вид. Львова, І с. 42: тут Уличі звуть ся Угличанами, а замісь Пересічна — Углеч., але се редакторські поправки — див. нове виданнє в Пол. собр. л. с. 51.

14) Звичайно задачею в сїй справі ставили — вияснити дїйсну форму імени племени і на основі її означити територію. Хто приймав форму „Угличі“, шукав „угла“, і знаходили його в „углї“ — 'Όγγλος , Буджак, між Дунаєм і морем (напр. Надєждїн, Ґолубінский, Партацький, Філєвіч), або між Днїпром і морем (Веселовский) або в річках — Углї, теперішнїй Орели, на лївім боцї Днїпра (Шлєцер III с. 9, Партицький), або Інгулї та Інгульцї, на правім (Ламбін). Хто приймав форму „Улучі“, шукав „луки“ — заворота моря або ріки (Днїпра — Філєвіч). При тім одначе не звернено увагу на неймовірність такої назви — від „угл“, або від ґеоґрафічного закривлення, котре ми вигідно собі оглядаємо на невеликій мапі, але яке зовсїм не виступає так виразно в реальній конфіґурації території. Ламбін, основно розібравши звістки про осади Уличів на Днїпром, не відважив ся звести до них всїх звісток про Уличів і варіантів їх імени та виставив гадку про осібність надднїпрянських „Угличів“ (він приймав сю форму) від західнїх Уличів, уважаючи їх зрештою за дві галузи одного племени. Се була слабка сторона його виводів. Соболєвский, порівнюючи варіанти імен, признав основною формою „Улучичів“ і се імя звязав з Лучськом. Та притім йому прийшло ся вирікти ся днїпровських Уличів. Перемінюючи інтерпункцію в текстї лїтописи, він читає: „Къде ныне Волыняне а Улучичи. Тиверци...“ Таким чином Улучичі у нього стають частиною Дулїбїв, а звістку про перехід Уличів він відкидає зовсїм. По працї Ламбіна се був рішучий і нїчим не оправданий крок назад. При поправцї Соболєвского Тиверцї по тексту полудневої редакції зайняли-б увесь край від Днїпра до Дунаю, а Соболєвский сам справедливо признав, що ріжницю в словах обох редакціях не можна витолкувати похибкою писця: се свідома поправка чоловіка, який знав, що писав. Слова новгородської верзії про перехід Уличів і означеннє їх території в полудневій верзії підтримують одно одне, і признаючи певну плутанину в сїм означенню, ми нїяк не можемо відкидати їх вказівок для визначення території Уличів. Самий факт, Що всї, можна сказати, кодекси суздальської редакції поправлені за поправкою полудневої, теж може мати своє значеннє: навіть лєкція Лавр. „СЂдяху бо по Днїстру“, може бути поправкою, замість: „съЂдяху по Бо̃ ДнЂстру“ — по Богу и ДнЂстру (так реставрує, припускаю — незалежно від мого здогаду в 1 вид. Історії, се місце і Шахматов, 1. с.).

15) Таку гадку можна знайти вже в старій лїтературі: порівняти нотку (нову) на боцї Тверської лїтоп. (с. 28: „від них повинний називати ся Луцьк“) або інтересний, але непевний варіант „Россійскої лїтописи по СофЂйскому списку“ (1795 р., дуже недбале виданнє): „Лучане“ (пор. Шлєцера І с. 212). В науковий оборот ся гадка війшла з статєю Соболевского. В своїй книзї про Барське староство, і потім в 1 вид. Історії я прийняв сю гадку, хоч і з значними змінами — скомбінував її з деякими гадками Ламбіна та висунув наперед звістку Константина Порфирородного, іґноровану Соболєвским. Чому я відступив потім від гадки про звязь племінної назви Улучів чи Улучичів з Луческом, се я пояснив в текстї.

16) Тому й говорити про племя Лучан — як говорять часом дослїдники (нпр. цитована розвідка Е.Мельник), властиво не можна-се ледво чи племінна назва.

17) Напр. Барсов 2 с. 98 думав, що се було перед війною, Філєвіч Історія с. 801 — що після війни. На, лїтописний порядок сих подїй, записаних сто лїт пізнїйше, взагалї не можна покладатись, тому над самим текстом нема чого дуже застановлятись.

18) Міґрація одного з руських племен з Днїпра на сусїднїй Днїстер не була дуже голосною подїєю, тому ледви чи могла протягом яких 2-3 років дійти до відомости Порфирородного. Звістки його про печенїзьку кольонїзацію і руське пограниче показують добре джерело, якусь основну реляцію, і вони варті особливої уваги.

19) Як на слїди сеї міґрації вказують на кілька назв в західнїх сторонах: Улич коло Стрия і другий коло Любачова, Улич на Сянї, і Улич в басейнї Уга (Ung),

20) Барсов-2 с. 96.

21) З сим іменем знову має подібність назва Днїстра у Абульфеди- Турлу (Thourlou) і Τρυ̃λλος Константина Порфирородного De adm. 38; Голубовский обясняв се з половецького turlu == variatus (ПеченЂги с. 202), але хто зна, чи нема тут відгомону античної назви.

22) Іловайский Разысканія-2 с. 286, а потім Філєвіч в своїй Історії давньої Руси (с. 302-8) виключали Тиверцїв з числа племінних імен уважаючи се імя ремінїсценцією античної традиції-перерібкою імени Тіраґетів, Тавроскитів. Але анї дібрати такого античного імени не можна. анї обяснити, чому б лїтописцю схотілось злучати його з племінним іменем Улучів. Рівнож не правдоподібні звязування Тиверцїв з Βερβιανοι (або Τεβερβιανοι  , як читав Шафарік) Константина і Attorozi баварського ґеоґрафа-Шафарік II. 28. 13, або новійші, дані-правда-в дуже обережній формі Веселовским (ор. с. 20) — Тиверцїв з Таврісками Страбона, а Уличів з Анґіскірами Йордана. Маркварт (1. с.) бачить Тиверцїв в „Турси“ жития св. Кирила, де вичисляють ся народи, що мають славити християнського Бога своєю мовою (по вид. Мікльосіча с. 227), а навіть в  Тирішкін  і  Анклїїн  аль-Бекри здогадував ся Уличів і Тиверцїв, тільки взяв потім назад сей здогад (с. 510).











Попередня     ТОМ I     Розділ IV     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том I. Розділ IV. Стор. 6.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.