[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том I. Розділ V. Стор. 1.]

Попередня     ТОМ I     Розділ V     Наступна





V. Матеріальна культура українських племен в часах розселення і по нїм.


ДЖЕРЕЛА ДО ПІЗНАННЯ КУЛЬТУРИ І ПОБУТУ. ХЛЇБОРОБСТВО — ЛІНГВІСТИЧНІ ВКАЗІВКИ, РОДИ РОСЛИН, ТЕХНЇКА ХЛЇБОРОБСТВА, ГОРОДНИЦТВО І САДІВНИЦТВО, ІСТОРИЧНІ ЗВІСТКИ, ІСТОРИЧНІ Й АРХЕОЛЬОҐІЧНІ ВКАЗІВКИ.



Переходячи тепер до вияснення культури й побуту українських племен в часах розселення, спинимо ся перед усїм на тих джерелах які виясняють нам сей побут в найдавнїйші часи — передісторичні і на початках історичного істновання. Маємо кілька родів таких джерел, що можуть себе посполу доповняти і контролювати, а в сумі — дати нам досить докладний образ їх житя.

Передо всїм мова. Порівняна словянська лїнґвістика відкриває перед нами спільний запас слів, що становив культурний добуток прасловянства ще перед розселеннєм і остаточним відокремленнєм поодиноких племен, і таким чином виказує нам той культурний стан, в якім наші племена виступали на своїх займанщинах, на теперішнїй території, по своїм відокремленню  1). Очевидно, що було загальним культурним добутком всього Словянства взагалї, то було добутком і наших племен з окрема. Розумієть ся, потрібне обережне відокремленнє нових назв, перейнятих словянськими народами вже пізнїйшими часами з спільного джерела. В деяких випадках така непевність лишаєть ся; там де я не був зовсїм певний, уживаю я замість назв: прасловянський, пра-европейський, слова: загально-словянський, загально-европейсьський 2)

Друге джерело — археольоґічний матеріал. Там де можна на певно прийняти, що нахідки належать до наших племен, вони ілюструють культуру їх в часах перед тим, як запановало у них християнство, і з сього погляду особливо важні великі ґрупи розкопок, одна на території Деревлян, друга з полудневої Волини, третя з території Сїверян  3). Остання має і дати — в видї монет IX — X в. Для ранїйшого часу, з перед-розселення мали-б велике значіннє розкопки похоронних піль з київської околицї, бо сю кольонїзацію теж можна вважати словянською напевно; на жаль тільки розкопки сї видані дуже недокладно  4).

Нарештї дають нам відомости історичні памятки: з часів словянського розселення маємо ряд важних відомостей, переважно про чорноморських Словян взагалї (Антів і Словен разом), а почавши від IX в. тубильні й чужі джерела дають нам богатий запас відомостей вже спеціально про наші племена. Таким чином маємо матеріал дуже ріжнородний і з ріжних часів  5).

Починаємо від, матеріальної культури, найбільш конкректної, тому найлекшої для констатовання, і будемо виходити від вказівок лїнґвістичних, в сфері матеріальної культури особливо інтересних.

Хлїборобство в епоху розселення стає вже підставою хозяйства, тому треба від його зачати. Початки його сягають правдоподібно ще пра-індоевропейских часів, хоч можна вказати тільки слабі слїди його в мові  6). Що в часах неолїтичної культури хлїборобство в східнїй Европі звістне, ми бачили теж. В крузї европейських мов для нього є вже значний запас термінів, і навіть скептичнїйші дослїдники признають у европейської ґрупи Індоевропейцїв досить розвинене хлїборобство: що найменше три рода хлїба — ячмінь, пшеницю й просо, терміни для оранки, сївби, жатви, мелення й відповідних прирядів  7). Ще далї поступило воно в пізнїйшім пожитю словяно-литовської ґрупи, і таким чином вже при своїм відокремленню словянська ґрупа мала значно розвинене хлїборобське господарство. Краї словянської правітчини, особливо полуднева її частина надавалась для нього дуже добре. Тож не дивувати ся, що хлїборобство для Словян, судячи по лінґвістичним фактам, ще на правітчинї стало переважним джерелом поживи.  „Жито“  — прасловянське слово, що означає поживу (від сл. жити), служить заразом загальним означеннєм хлїборобських продуктів, як головного предмета поживи  8); у ріжних словянських народів воно спеціалїзуєть ся, прикладаючись до головного рода хлїба: таким чином у нас і у західнїх Словян воно означає secale, у полудневих пшеницю (а у Резян навіть кукурузу). На таке-ж значіннє хлїборобства як першого по значінню джерела поживи й достатку, вказують слова: збіже (українське й західно-словянське споріднене з біг, богатий), що означає в нашій мові і рухоме майно і хлїб  9), лїтописне  обилие,  що означає урожай хлїба, хлїб не зібраний (як в лїтописна і богацтво (у всїх словянських ґрупах);  борошно  (старосл. брашьно), що значить в ріжних словянських діалєктах то їжу взагалї (а навіть подекуди — майно) то спеціально муку.

Разом з загальними, пра-европейськими родами знаходимо прасловянські назви для отсїх родів збіжа:  pъжь  (secale, прасловянську назву витиснуло, у нас спеціалїзувавшись загальне  жито ), слово спільне всїм північно-европейським племенам (литовське rúgys, півн. нїмецьке růgr).  Пьшеница,  від пьхати — товкти, як і пшено, — товчене зерно 10) — одно з небогатьох звязаних з хлїбом слів, що сягають праіндоевропейських часів (санскр. pish — розбивати): поруч з ним стоїть не тривке в своїм значінню 11), але своїми ваганнями власне інтересне, бо може власне в тім дає себе знати його архаїчність, старе праевропейське  пиро  (грець. πυρός . лит. рurai — пшениця).  Ячмінь,  ячьмы (неясне слово).  Просо  (слово неясне) і поруч нього иньша прасловянська назва проса —  бърь:  оден з найстарших і взагалї дуже цїнний в старім господарстві (і у Індоевропейців і у Турків), сей рід збіжа мав, видно, важне значіннє і в словянськім господарстві, бо крім сих двох назв маємо прасловянську назву ще й для товченого проса  пьшено.  Нарештї — овес,  овьсъ  (литов. aviźà, латин, avena, звязок не вповнї ясний) хлїб, як і жито, спеціально північно-европейський  12).

Всї сї рослини сїяно для зерна, старосл.  зpъно  (слово праевропейське, лат. granum, ґот. kaúrn). З рослин технїчних маємо:  лен  (праевропейське слово-грецк. λίνον , лат. linum, ірл. lín, ґот. lein, литов. lìnaі);  конопля  (теж слово загальноевропейське, — думають, що її перейняли з Скитії, бо її там бачив дику Геродот): слово  плоскінь,  широко розповсюднене (хоч не загальне) в словянських мовах, може теж належати до прасловянських часів (слово звязують з нїм. flachs лен) 13). Для оброблення землї терміни:  орати  (праевропейське, пор. 'αρόω. aro),  ратай  (всеслов., є і в давнїх руських памятках),  нивa,  гp. νειός ; (поруч неї  pіля  — староруське, спільне з західнїми Словянами); назви для необробленої землї —  лядацїлинаугоp  (схід. і захід., у полудн.-угор, крім того українське і західнє — переліг) — се слова всесловянські, що належать правдоподібно всї до колишнього спільно-словянського пожитя. Поруч з загальноевропейським  лЂха  (наше леха) маємо друге загальне слово  борозна  (старосл.  бразда)  14).

Для оранки уживали з початку примітивну деревляну кривулю, що служила для роблення борозни і за один кінець тягнулась,а другим, гострим кінцем бороздила. Се  соха  в одних словянських мовах слово се значить приряд для оранки, в иныпих вила, підпору, палю, або сї значіння стрічають ся разом, а виходять, очевидно, з понятя „ломаки для розкидання землї“  15). Але сю примітивну кривулю в прасловянськім побутї здавна заступив полїпшений  плугъ  (північно-нїм. pfluog, лит. pliúgas) 16), з осібним вже мабуть лемешом  лемешь,  від ломити. Крім нього уживалося  рало  (себто: орало, праевропейське — грець. 'άροτρον , вірмен, araur, лат. aratrum, ірлядське arathar) і  боpона.  Слово  сїяти  належить знов до праевропейських, латинське sero, ґот. saian, лит se'ti, так само і сїмя (старосл. sЂмя), насїннє (лат. semen, гор. нїм. sâmo, лит. sémů). Назви для осїннього й весняного посїву —  яp,  ярина  й  озим,  озимина  повторяють ся у Словян східнїх, західнїх і деяких полудневих (Сербів, Словинцїв), тав що сю господарську систему можна з певною правдоподібністю теж уважати ще прасловянським здобутком.

Слово  жатва  прикладаєть ся у всїх галузях Словян до збирання хлїба. Збирали його з початку  серпом,  се праевропейський приряд і праевропейське слово (старосл. сръпъ, грецьке 'άρπη, лат. sarpere); але і коса, і клепач до острення її належать до загально-словянського язикового запасу, так само як і  граблї  і  сніпСїно  теж слово прасловянське.

Назва пшеницї може бути відгомоном тих часів, коли зерно споживалось товчене. Одначе прасловянський люд давно вже перейшов за сю стадію культури. Вимолочене зерно (слово  молотити  в нашім значінню, широко розповсюднене в словянських мовах і могло се значіннє мати вже в прасловянські часи) мололось або ручними  жорнами,  або млином. Слово  молоти  належить до праевропейських і переходить через всї ґрупи сих мов (пор. санскр. mar розбивати). Слово  млин  — прасловянське (від лат. molina), як також  мука  (споріднене з словом мягкий — старосл. мякъкъ). Приряди для просївання муки-  сито  й  решето  належать до загальнословянських.

З сфери городництва назви рослин стручкових: біб —  бобъ  (лат. faba, прус. babo) належить до праевропейських рослин;  горох   і   сочевиця  — назви загальнословянські, але значіннє їх вагаєть ся в поодиноких мовах (перше значить горох, біб і фасолю, друге — сочевицю і стручки або городину взагалї). З цибульових — цибуля (лукъ) і часник (чеснъкъ) належать до загально-словянських; словянська назва цибулї (витиснена у нас нїмецькою чи властиво — нїмецько-жидівською Zwiebel) належить до дуже розповсюдненого в північній Европі пня (гор. нїм. louh); дехто уважає се слово запозиченим від Нїмців, та трудно думати про таке запозиченнє з заходу, коли згадаємо культуру цибулї й часнику у Геродотових Алязонів.

Неясна справа ще двох прасловянських культурних рослин —  хмелю  (новолат. humulus, північнонїм. humall) і ріпи (грецьк. ραπύς , лат. rapum, нїм rübe) — відки вони пішли і хто у кого перейняв їх імя; у всякім разї маємо тут дуже старий, ще прасловянський культурний набуток (досить правдоподібно, що від словянської назви хмелю пішли й иньші, з нею споріднені) 17). Праевропейська рослина ще —  мак  (грец. μήχων верхненїм. mâgo, прус. moke).

На городницьку технїку з лїнґвістики не багато можна витягнути вказівок.  Мотика  й  лопата  належать до всесловянських слів, рівнож і слово  полоти,  натомісь всесловянське  плевел  значить і бурян, і полову.

Знайомість з овочевими деревами належить до праевропейських часів. Але передовсїм тут треба розуміти дикі породи, і анї лїнґвістика нї иньші вказівки не дають можности розвязати на певно сїєї справи — чи овочеві дерева культивовано ще в прасловянські часи, чи ся культура явила ся у Словян уже по розселенню, при близшій стичности з чорноморськими краями. Вправдї авторитетні історики культури уважали старонїмецький вираз для щіплення дерева перейнятим з словянського (intrusgjan Ульфіли з старослов. трЂснЖти, як прищепа з чЂпати); таким способом щіпленнє дерева (перенесене вперше до Італії й звідси росповсюднене по цїлій Европі), а з ним, розумієть ся, i культура овочевого дерева переносилась би в прасловянські часи. Але опирати такий важний вивід на однім, і то гіпотетичнім лїнґвістичнім спостереженню занадто рисковно  18). Хоч маємо загальнословянське слово  сад,  але воно має занадто широке значіннє. Слово  овочі,  овоштиє, як і  ягода  (що подекуди, як і у нас, з загального значіння спеціалїзовалось, нпр. для суницї) належать до прасловянського запасу (старосл. агода. лит. ůga). Але вони не вказують доконче на культуру садову. З поодиноких овочів маємо:  яблоняяблоко,  яблъко (ір. aball, англ. aepple, лит. obůlas-відносини слів сього ряда неясні, і деякі припускають перейнятє слова, але дуже старе).  Груша  — словянолитовське (слов. груша і крушька, лит. kriáušia), як думає дехто, перейняте від Іранцїв, з прикавказьких країв. Загальнословянське  черешня,  сл.чрЂшьня, слово перейняте (грецьке κεράσιον гop. нїм. chirsa), хоч самий овоч в дикім станї звістний в середнїй Европі від неолїтичних часів. Пізнїйшої дати мабуть і слово, і самий овоч — вишня, як думають — з пізнегрецького (візантийського) (грец. βυσσινήα , сл.вишня, горіш. нїм wîchsela) 19). Слива (верхненїм. slêha, лит. slýwas), дерен (г. нїм. tirnpoum)-слова північноевропейські; нарештї  горіх  — словянолитовське (сл. орЂхъ, лит. rëšutas).

Коли ми перейдемо від сього богатого культурного запасу, поданого нам лїнґвістичною палєонтольоґією, до історичних звісток, з певним здивованнєм мусимо стрінути характеристику Словян, яку знаходимо в чужих джерелах при першій стрічі з Словянами. Подібно як Германцї у Цезаря, Словяне у раннїх візантийських письменників, як Прокопій, Маврикій, малюють ся ще напів кочовничим народом, з дуже слабо розвиненою хлїборобською культурою. Прокопій в своїй клясичній характеристицї Словян каже, що вони „живуть в лихих хатках, селячись далеко один від одного та переміняючи зчаста свої осади“, „житє провадять суворе й некультурне, як Масаґети“, а Маврикій та Лев Мудрий виразно кажуть, що Словяне не люблять хлїборобської працї й хочуть лїпше жити в бідности та спокою, нїж, в богацтві та працї. Але такі характеристики поясняють ся тим, що з Греками стикались передові словянські осади, вони-ж серед міґраційного руху, серед небезпечного й неспокійного житя відставали від культурнїйших форм житя й вертались (на якийсь час) знову до колишнїх напів кочовничих форм; се факт, що повторяєть ся звичайно в подібних обставинах. Та не обійшлось в сих характеристиках і без побільшувань, бо нпр. в оповіданню про боротьбу Аварів з „Словенами“ в VI в. згадують ся словянські поля і т. и. 20). Джерела, що знали Словян в нормальних обставинах, на насиджених місцях, виказують у них широко розвинену хлїборобську культуру, що положила глубокі знаки на весь словянський побут. Правда такі джерела маємо з значно пізнїйших часів IX, X і навіть XI віку, але широкий розвій хлїборобства в IX — X в. показує, що маємо до дїла не з якимсь свіжим, а дуже давнїм культурним здобутком.

Арабське джерело з середини чи першої пол. X в. 21) оповідаючи про жнива у Словян, дає своїм оповіданнєм розуміти, що збіже було головною стравою їх (особливо улюблене просо — про особливе уживаннє його у Словян говорять також Маврикій і Лев). Хлїб і мясо — се звичайна жертва руських Словян, по словам Константина Порфирородного, а значить — і страва, і то споконвічна, не нова, бо жервуєть ся звичайно традиційне, віками усвячене. Жидівський подорожник X в., ібн-Якуб каже, що словянський край дуже богатий на всякі житєві запаси, що Словяне дуже господарні й пильнують хлїборобства. Є у нього навіть досить виразна звістка про культуру овочевих дерев  22).

Докладнїйші вказівки дають наські джерела. В них бачимо, що хлїборобство в X в. було розповсюднене, як звичайна робота, навіть по найменше культурних землях, як от у Деревлян та Вятичів. „А вси ваши городи... дЂлаютъ ниви своя и землю свою“ — каже до Деревлян Ольга. Вятичі платять дань „від плуга“ 23). Хлїб звичайна й загальна страва староруської людности. Зелїзні серпи знаходять ся при небіжчиках київських похоронних піль, з часів перед розселеннєм. В поганських могилах Сїверян і Деревлян знайдено також серпи і зерна кількох родів хлїба (жито, овес і ячмінь або пшениця) 24). В памятках XI в. — в лїтописи, в давнїйших частях Руської Правди, у Нестора (Житиє Теодосія) згадують ся всї важнїйші роди хлїбних і культурних рослин : пшениця, овес, жито, ячмінь (властиво — ячмінний солод), просо, горох, мак, лен (льняне насїннє на олїй) 25). Загальною назвою для хлїбного зерна було „жито“  26). З хлїборобських знарядь в українських памятках XI — XII в. знаходимо: рало, плуг, борону, мотику, рискаль, рогаліє, цїп 27); з хлїборобських робіт-оранку („орати“), сївбу, жниво („снопи“), молоченє, віяннє 28). Орали кіньми й волами 29). Пожатий хлїб складали на гумнї й там молотили „на току“, а зерно ховали в коморах („клЂть“) 30), певно — і в ямах. Зерно мололи (в наших памятках згадують ся тільки ручні жорна). Змелене просївали — згадуєть ся мука і отруби; розріжняєть ся мука чистїйша й гірша. Переховували її в засїках (сусЂкъ) 31). Згадки про пшоно показують, що зерно споживали і товчене  32), Сїно стрічаємо в давнїйших редакціях Руської Правди 33).

Про городництво є виразні звістки в українських памятках XI в.: в Житії θеодосія оповідаєть ся, як чернцї „в оградЂ копахуть зелиннаго ради растенія“, а в Вишгородї були не тільки „огородники“, а й старшина огородників (старЂй огородьникъмъ), мабуть чи не княжих; в усякім разї мусїла тут бути сильно розвинена городницька культура. В серед. XII в., в описи оборони Київа бачимо наоколо його теж „огороди на велику просторонь 34). Про садівництво звістки дуже бідні: тільки в оповіданню Патерика (XIII в.) про чернцїв кінця XI в. бачимо при келїях городчики з „деревами плодовитими“ 35); при тім, як і досї, слово  город  (огородъ, оградецъ, градъ — огорожене місце взагалї) уживалось однаково для означення і города і саду, і можливо, що в вище поданих звістках про великі київські або вишгородські городи треба розуміти й сади.








Примітки


1) Хоч лїнгвістичні дослїди досї грають першу ролю в сїй справі. але лишають ще багато бажати. По коротких екскурсах в загальних працях, як Яґіча Historija knjiežvnaroda hrvatskoga i srbskoga і особливо Воцеля Pravěk země ěeské, прийшов просторий роздїл в працї Крека Einleitung 3 с. 108 — 188, спеціальна (не скінчена) праця Будиловича (Первобытные Славяне въ ихъ языкЂ, бытЂ и понятіяхь по даннымъ лексикальнымъ. ИзслЂдованія въ области лингвистической палеонтологіи Славянъ, ч. I. вип. 1 і 2, К. 1878 — ч. II в. 1,К. 1881) і моноґрафія про словянську фльору — Šulек Pogled iz biljarstva u praviek Slavenah a napose Hrvatah (Rad jug. akad., т. 39), Праця Будиловича була неприхильно оцїнена критикою, хоч дає богатий запас матеріалу. Креку О. Шрадер (Sprachvergleichung с. 84) закидав теж „занадто високу гадку про прасловянську культуру“. Але з другого боку й нїмецькі дослїдники культури часто знижали занадто рівень словянської культури, толкуючи язикові подібности як словянські запозичення з нїмецького. Се треба сказати й про новійші дослїди над спільними словами у Словян і Ґерманцїв: G. Uhlenbeck: Die germanischen Wörter im Altslavischen (Archiv für Sl. Philologie XV), H. Hirt Zu den germanischen Lehnwörtern im Slavischen und Baltischen (Paul u. Braune Beiträge zur Gesch. d. deutsch. Spr. XXIII), R. Loewe Altgermanische Elemente der Balkansprachen (Ztschr. f. vergl. Sprachforchung XXXIX, 1903). Peisker Die alteren Beziehungen der Slaven zu Turkotataren u. Germanen, 1905. Не свобідні від сього і такі незвичайно цїнні для студіовання давнього побуту загальнїйші працї як Hehn Kulturpflanzen und Hausthiere, 0. Schrader Sprachvergleichung und Urgeschichte, Reallexicon der indogermanischen Altertumskunde. Словянські лїнґвісти, протестуючи против надуживань теорії запозичень, самі часто ідуть сею протоптаною стежкою — див. нпр. Brückner Cywilizacja і język 1901, с. 30 і замітки до його власних лїнґвістичних обяснень у Яґіча в Archiv XXIII с. 536 — 7. Інтересну пробу вказати на відворотну течію з словянських мов в нїмецькі дав Шрадер в І. F. XVII: Slavische oder durch Slaven vermittelte Lehnwörter im älteren Deutsch.

2) З словянських праць про язикові запозичення — се незвичайно важне для культурно-історичних дослїдів явище, назву давнїйшу роботу Мікльосіча Die Fremdenwörter in den slavischen Sprachen, поправки до нього Matzenauer Cizí slova ve slovanskych řečech, С. Станоевича Гипотеза о славянськихъ заимствоваяныхъ словахъ изъ германскаго (Сборникъ статей посвященныхъ в. Є. Фортунатову, 1902 — про хронольоґію й історичну обстанову словянських запозичень з ґерманських мов). K. Štrekelj Zur slavischen Lehnwörterkunde (Denkschriften der Wiener Akademie L, 1904). 0. Schrader Die germanische Bestandteile des russischen Wortschatzes (Wiss. Beihefte zur Ztschr. d. allg. deut. Sprachvereines, серія IV ч. 28). Janko O stycich starých Slovanů s Turkotatary a Germany s hlediska jazykospytného — Věstnik česke akademie, 1908 і числені рецензії працї Пайскера; див. про сю полеміку мою статю в Записках львівських т. 103: Нові конструкції початків словянського і українсько-руського житя.

3) Антоновичъ Роскопки въ странЂ Древлянъ, 1893 (Матеріали по археологіи Россіи № 11), Гамченко Житомирскій могильникъ, Житомир, 1888, його-ж Древній поселокъ въ ур. Стуга (Чтенія київські т. XIII), мало дають його ж Раскопки въ бассейнЂ р. Случи (Труды XII съЂзда, т. I). Полуднева Волинь: E. Мельникъ Раскопки въ землЂ Лучанъ (Труды XII съЂзда), Антоновичъ Роскопки гургановъ въ Западной Волыни (ib.). Сїверщина: Самоквасовъ СЂверскіе курганы и ихъ значеніе для исторіи (Труды III съЂзда), і нове виданнє його дневників: Могилы Русской земли, 1908. Новійші розкопки з горішньої Ворскли (коло с. Нїцахи) — Е. Мельникъ, Раскопки кургановъ въ Харьковской губ. (Труды XIII съЂзда, I)

4) В Хвойка Поля погребеній въ среднемъ ПоднЂпровьи — Записки рус. арх. общ. XII, 1901, предмети з сих розкопок — Древности ПриднЂпровья, IV. Пор. вище с. 53-4.

5) В науковій лїтературі використивувано головно історично-лїтературний матеріал. В своїй Історії Київщини, виданій в р. 1891, я старав ся дати начерк староруського побуту на підставі фактів історично-лїтературних і археольоґічних, і в де-котрих пізнїйших київських моноґрафіях поодиноких земель проявила ся така-ж тенденція. Поза тим рух на сїм полї останнїми часами досить слабий. Археольоґічний матеріал, що зростає з року на рік, лишаєть ся дуже мало обробленим і не зведеним в систему. Загальний, але дуже коротенький і через те розумієть ся — побіжний образ східнословянської культури на підставі архельоґічного матеріалу дав пок. Антонович в виданню Б. Ханенка Древности ПриднЂпровья кн. V п. т. „Черты быта Славянъ по курганнымъ раскопкамь“ (ст. 1-6). Інтересну тему порушив реферат предложений проф. Завитневичем на XIII архельоґичнім зїздї — О культурномъ вліяніи Византіи на быть русскихъ Славянъ курганнаго періода; але те що він подав під сим титулом зовсїм не цїкаве (побіжний переглад колєкцій херсонеського музею). Слабо йде і моноґрафічне обробленнє архельоґічного матеріалу. Взірцї такого моноґрафічного оброблення, дуже солідного, дав ще в 80-х рр. проф. Анучін — такі його реферати О древнемь лукЂ и стрЂлахъ — в Трудахъ V археол. съЂзда, О нъкоторыхъ формахъ древнерусскихъ мечей в Трудах VI съЂзда; але робота в тім напрямі не пішла. На XI зїздї предложив велику працю про східноевропейську кераміку Городцов — Русская доисторическая керамика, Труды т. I, але за систематикою, дуже нескладною, заведеною ним, годї в тім матеріалї зорієнтувати ся. Тим треба по части оправдати, що історична наука все ще не сходить з історично-лїтературного ґрунту, на якім досліджували староруський побут старші історики в своїх курсах історії давньої Руси. З иньших словянських племен — почав був виходити закроєний на ширшу міру, хоч і досить механїчно зроблений курс І. Смірнова Очеркъ культурной исторіи южныхъ славянъ (1 частина вийшла осібно 1900 p. в Казани, далї друкували ся в Записках казанського унїверситету); легковажачи лїнґвістичний матеріал, він опирав ся окрім історичного матеріалу на фактах етноґрафії й фолькльору, а такоак археольоґії, хоч і не все зручно викоростовував їх. Для земель чеських виходить Піча: Starožitnosti zeme Česke, з III т. вона вступила в добу княжу (Čechy za doby knížecí, ч. I, 1909 (архельоґічний матеріал інтересний, історичне обробленнє слабше).

6) Я буду уживати назви „пра-індоевропейський“ для спільного добуту Індоевропейцїв перед їх розділом, „праевропейський“ — для культурних стадий спільних европейській частині Індоевропейців (без східньої, індо-іранскої ґрупи).

7) Schrader Reallexicon с. 8-10, Sprachvergleichung3 II с. 185 і далї. До історії хлїборобства див. вказану вище, на с. 39 лїтературу загально-індо-европейської культури, де за прикладом О. Шрадера все ширше втягаєть ся для висвітлення індоєвропейської культури поруч лїнґвістичного й лїтературного також і археольоґічний та етнольоґічний матеріал; в сїм напрямі пішов в своїх численних студиях, зведених недавно в загальний курс, проф. Гірт і ряд спеціальнїйших праць, які будемо називати ще далї. Тут згадаю: Bücher Der wirtschaftliche Urzustand3,1897; Grosse Die Formen der Familie und die Formen der Wirtschaft, 1896; Höck Der gegenwärtige Stand unserer Kenntnis von der ursprunglichen Verbreitung der angebauten Nutzpflanzen (Geogr. Zeitschrift, V); Buschan Vorgeschichtliche Botanik der Kultur und Nutzpflanzen der alten Welt, 1895; Hahn Ursprungsgeschicnte und Entsehungsweise des Ackerbaues (Zeitschr. d. Ges. f. Erdkunde).

8) Паралєлї до сього факту див. у Шрадера Sprachvergleichung' с. 458.

9) Широке значіннє слова „збіже“ в нашій мові, думаю, доводить найлїпше, що воно не перейняте з польського, як думав Будилович І.95.

10) Як triticum від terere.

11) Воно значить far, milium, triticum repens, наше — перій. Ген-5 с. 452-3 бачив в тім слїд перетворення тієї трави на пшеницю черезъ культуру; против того Шрадер-2 с. 422.

12) Шрадер Sprachvergleichung3 II с. 189, Rеаllехісоn sub vocibus

13) Здогади про запозиченнє — Ген-5 с. 484, Шрадер Reallexicon с. 24, Гірт с. 843, Брікнер с. 28.

14) Ген-5 с. 455 — 6. Pedersen Das indogerm. s im Slavischen — Indoger. For. 1895.

15) Miklosich Etym. Wörterbuch, Будилович I с. 115, Ген-5 с. 455 Schrader Sprachv. 3 II с. 208-9, Pedersen с. 49, Мерінґер I. F. XVIIc. 116, Пор. ґот. hoha-плуг (звязь непевна). Про знаряд сам крім поданої низше лїтератури плуга ще: Зеленинъ Русская соха, ея исторія и виды, Вятка) 1908, і замітки Сержпутовского: ЗемледЂльческія орудія бЂлорусска-го ПолЂсья, в Матеріалах по этнографіи Россіи изд. музея Александра III.

16) Чи нїмецька назва лише споріднена з словянською, чи перейнята Словянами від Нїмцїв чи навпаки — справа дуже суперечна і неясна (див. Ген-5 с. 457, Клюґе s. v., Шрадер-8 II с. 210, Уленбек с. 490, Гірт с. 338, Брікнер с. 29, Мерінґер I. F. XVII, XVIII, Янко с. 180). Слово виводять з  плу  — плисти, і з pflegen. Про деякі можливі запозичення Нїмцїв від Словян в сїй сфері-Шрадер І. F. XVII с. 32. Плїнїй (H. Nat. XVIII. 18. 48) згадує про плуг non pridem inventum in Rhaetia Galliae.. quod genus vocant plaumorati (поправка Байста: рlorum Raeti), се вважають першою звісткою про плуг новійшого типу. Про розвій сього знаряду: Braungart Die Ackerbaugeräte, 1881. Peisker Zur Socialgeschichte Böhmens I. Geschichte des slavischen Pfluges, Weimar, 1896. Behlen Der Pflug und das Pflügen bei den Römern und in Mitteleuropa in vorgeschichtlicher Zeit, 1904, Dillenburg. Bujak Studya nad osadnictwem Malopolski (Rozprawy hist. т. 47). E. Haha Die Entstehung der Pflugkultur, 1910, Гайдельберґ.

17) Брікнер с. 23. Шрадер в І. F. XVII с. 33.

18) Шрадер Rеаllехісоn с. 430.

19) Див. Ген-5 с. 351-2, Крек-3 с. 133-4, Шрадер Reallexicon с. 582-6.

20) Менандр-Hist. gr. min, II с. 99, порівняти звістки Стратеґіки Маврикія XI. 5 і Тактики Льва XVIII. 106 (вид. Міня), що Словяне особливо годують ся просом.

21) Се той гіпотетичний абу-Джармі (вище, с. 233), див. Изв. ибн-Даста с. 30-1, Отчеть Бартольда с. 123.

22) Ібн-Якуб в вид. Розена с. 64-5, De adm. imperio гл. 30-l.

23) Іпат. с. 37 і 54. Про хлїб див. Іпат. с. 86, 88, 110, урок вирників в Руській Правдї-Академічний код. § 42, пор. Карамзинський код. § 7 і 108.

24) Хвойко Похоронныя поля с. 173, Самоквасова СЂверянскіе курганы с. 188, 191, 193 (Чорна могила і Гульбище), В. Антоновича Раскопки въ странЂ Древлянъ с. 15, С. Гамченка Житомірскій могильникъ с. 66 (тут. і рисунок серпа), Древній поселокъ въ ур. Стуга.

25) Іпат. л. с. 88 (овес, пшениця), Житіе θеодосія л. 9 об. (ръжанъ хлЂбъ), 21 (мак), 21 об. (в сЂмени льнянЂмъ избити масла), Рус. Правда- урок вирнику: солод пшено, горох; пор. Патерик вид. Яковлева с. 86, 100 (варіанти).

26) Житіє θеодосія л. 9 (пор. Іпат. с. 123).

27) Іпат. л. с. 42 і 54 (рало і плуг-у Вятичів), 138 (рискаль, мотика), 147 (рогалія-рукалія), 224 (борона), Р. Правда-Карамз. код. § 71 (плуг і борона. Слово о полку Ігоревім вид. Огоновського XII.

28) Іпат. л. 183, Слово о полку Ігор. вид. Огоновського XII.

29) Іпат. с. 183 (конї), про волів с. 7 (коли ними їздили, то певно й орали).

30) Іпат. с. 224, P. Правда Карамз. § 40, Слово 1. с.

31) Житіе Теодосія л. 9 (пор. Патерик с. 168 жорна) л. 11, 22 (мука, отруби, сусЂкъ), 20 і 21 (хлЂби чисти сЂло), Іпат. с. 88 (мука і отруби).

32) Ж. Теодосія с. 20, Р. Правда Акад. § 33.

33) Академ. код. § 39.

34) Житіе Теодосія л. 9, Сказанія о БорисЂ и ГлЂбЂ (вид. Срезневского) с. 73 і 77, Іпат. с. 296.

35) Патерик с. 100 і 137. Звістки Патерика про матеріальну культуру вибрав (досить механїчно) також Д. Абрамович ИзлЂдованія о Kieво-печерскомъ патерикЂ, 1902.











Попередня     ТОМ I     Розділ V     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том I. Розділ V. Стор. 1.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.