[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том II. Розділ I. Стор. 1.]

Попередня     ТОМ II     Розділ I     Наступна





ТОМ II



Сей другий том Історії України-Руси складаєть ся з двох частин. Перша (глави I-III) подає історію розкладу й упадку Київської держави, аж до повного ослаблення державного житя в Київщинї в серединї XIII в. Друга частина містить спеціальні огляди українських земель за XI-XIII віки, їх місцевої історії й житя (глави IV-VI), та історію чорноморських степів, що стоїть в ріжних, досить тїсних звязках з історією України (гл. VIII). Історія Галицько-Волинської держави XIII-XIV в., що була полїтичною й культурною спадкоємницею Київської й протягнула самостійне державне житє українсько-руських земель ще на столїтє по упадку Київа, та огляд житя східньої України за столїтє, від середини XIII до середини XIV в., входять до третього тому, так само і загальні огляди суспільно-полїтичного устрою та культурного житя й побуту українських земель з часів самостійного державного житя.

В порівнянню з першим виданнєм, що вийшло з кінцем 1899 р., друге виданнє сього тому має деякі відміни і з формального боку, і що до свого змісту. Для більшої одноцїльности перенїс я до сього тому огляди західнїх українських земель, що в першім виданню містили ся в томі третїм; окрім того, як взагалї в сїм другім виданню, перенесені під текст всї поменьші нотки, в першім виданню подані по текстї. Окрім загальної ревізії текста, розширено його введеннєм подробиць, характеристичних для сучасних відносин і житя. Для перегляду додано при кінцї реєстр київських князїв. Додано новійшу лїтературу й згадано важнїйші результати її. Їх вправдї не богато — історія Київської держави мало студіюєть ся останнїми часами; те що я від себе міг нового принести до сеї книги, теж переважно належить до другорядних детайлїв.

Прошу вважати на друкарські похибки, виказані при кінцї книги.


У Львові, март 1905 р.











Попередня     ТОМ II     Розділ I     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том II. Розділ I. Стор. 1.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.