Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том III. Примітки. Стор. 2.]

Попередня     ТОМ III     Примітки     Наступна





Пояснення до ґенеальогічної таблицї.



Ґенеальоґія династиї Романа




Таблиця ся доповнює табл. V в т. II (рід Мстислава Мономаховича), див. тамже пояснення скорочень. Кілька ґенеальоґічних заміток подано вище в прим. 3 і 10; не повторяючи сказаного там додамо ще дещо до повищої таблицї.

Про імя другої Романової жінки, славної в галицькій історії реґентки, можна здогадувати ся з звістки Іпат. c. 616, що на її могилї її внук Мстислав поставив каплицю св. Іоакима і Анни: набуть вона звала ся Анною.

Що друга жінка Данила була братанницею Мендовга, виразно каже Іпат. 541; підношу се тому, що в лїтературі є на тім пунктї непевність.

Що імя Романівни — жінки Михайла Всеволодича (про неї згадки в Іпат. c. 521 і 526) було Олена, здогадую ся з Любецького синодика вид. Зотова c. 25, де читаємо: „Вел. кн. Михайла чер. Всеволодича Святославля внука и болярина его Феодора не поклонивших ся солнцу и неходившихъ около куста, — убыенныхъ отъ Татаръ за православную вЂру. Кн. Михаила и княгиню его Єлену". Я думаю, що сей Михаіл з Єленою не якийсь „незвістний князь", яв думав Зотов (с. 68), а тільки повтореннє імени Михайла Всеволодича з причин стилїстичних: через злученнє його з боярином Федором не було де вписати Михайлову княгиню, і через те повторено й імя князя.

Жінка Василька зветь ся Оленою в Іпат. 570, в звістцї про її смерть. Натомість в листї папи до Василька з 1247 р., де папа дає йому діспензу, зветь ся вона Дубравкою (cum igitur carissime in Christo filie Dubrauce regine illustri uxori sue, cui in tertio consaguinitatis gradu attines, matrimonialiter sis coniunctus — Hist. Russiae mon. I ч. 76). Густинська лїтопись (c. 336) під 1226 р. подає звістку, що Василько оженив ся в донькою Юрия Всеволодича кн. володимирського (суздальського); хоч я взагалї не високо цїню звістки сеї пізньої компіляції, але сю звістку нема причини підозрівати. З нею годить ся й згадка папи, що ся Дубравка була кузинкою Василька в третїм степенї, бо Василько був посвоячений з Юриєм Всеволодичом через свою сестру, видану за Михайла Всеволодича, а Юрий Всеволодич був оженений з сестрою Михайла. Не звичайне тільки се чеське імя "Дубравки" в київській династиї. Тому її уважають часом другою жінкою Василька — так розвязує сю справу Ґолубінский в своїй Історії церкви II c. 876, так думав і я в першім виданню. Лонґінов (Грамоты Юрія II) уважав Дубравку донькою Лєшка Білого, на тій підставі, що Болєслав Лєшкович був "уєм" Володимиру Васильковичу (Іпат. 580). Але можна таких комбінацій видумати й більше, тільки вони будуть зовсїм гіпотетичними.

Синів Данила вичисляє Іпат. c. 483, в тім порядку, в якім я тут їх поставив, правдоподібно, що се й був порядок їх старшинства, принаймнї нїщо такому розумінню не противить ся. Лїтопись при тім каже, що окрім названих нею пяти синів Данило мав іще доньок і синів, але сї сини (можна розуміти про синів і доньок, але правдоподібнїйше брати тільки про синів) „млади отъидоша свЂта сего". Доньку Данилову напевно знаємо тільки одну — видану за Андрія Ярославича — про се Воскр, І с. 159. Але досить правдоподібна гадка Бальцера (Genealogia c. 318) що „Переяслава Русинка" звістна з польських джерел яко жінка Зємовита, сина Конрада мазовецького (Длуґош II c. 468, Monum. Pol. hist. V c. 612, Zeissberg Kleine Geschichtsquellen Polens c. 160), була донькою Данила, хоч близших вказівок на те, як вона споріднена була з руськими князями, і не маємо. Дати уродин старших Данилових синів міркую з часу його шлюбу й перших виступів Льва.

Що Анастасия, жінка Зємовита добринського, внука Конрада мазовецького, була з галицької династиї, се правдоподібно з огляду на посвояченнє і родини Зємовита і Юрия Львовича з ґрафами з Шварцбурґа (див. вище c. 116); Бальцер (Genealogia c. 345), справедливо піднїсши сей факт, здогадуєть ся, що Анастасия була донькою Льва Даниловича. Се можливо, хоч зістаєть ся тільки гіпотезою, тим більше що куявські князї були свояками галицьких вже через Юриєву жінку. Неясною лишаєть ся і згадка про посвояченнє Юрия з Отоном баварським (див. вище c. 118).

Про т. зв. Бучу, доньку Андрія Юриєвича, див. c. 532; я скорше готов припустити, що жінка Любарта була донькою Юрия-Болєслава. В невиданім збірнику статей петерб. академії О. Ґонсьоровский підносить ще звістку Котлубая, що син Ліздейка, внук Витена, був оженений в 1325 р. з якоюсь „княжною белзькою" (Galeria nieświeżska portretów Radziwiłłowskich, Вильно, 1857 с. 70), і здогадуєть ся, що то була донька Льва Юриєвича, — „коли ся звістка певна" (c. 70). Власне і звістка походження дуже непевного, і комбінація зовсїм гіпотетична.











Попередня     ТОМ III     Примітки     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том III. Примітки. Стор. 2.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.