Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IV. Примітки. Стор. 3.]

Попередня     ТОМ IV     Примітки     Наступна





ҐЕНЕАЛЬОҐІЧНІ ТАБЛИЦЇ ДИНАСТИЇ ВЕЛИКИХ КНЯЗЇВ ЛИТОВСЬКИХ




Таблиця I.


Таблиця II.


Таблиця III.




Примітки до ґенеальоґії великокняжої литовської династиї




До ґенеальоґії великокняжої литовської династиї підставовими працями служать розвідки Стаднїцкого і Вольфа — серія розвідок Стаднїцкого: Synowie Gedymina, Olgierd i Kiejstut (див. вище c. 427), Bracia Władysława Jagiełły, 1867, Dodatki i poprawki dalsze do dzieła: Bracia Władysława Jagiełły  1), Льв., 1873. Ревізію поглядів Стаднїцкого робить Вольф в книгах: Ród Gedymina, dodatki poprawki do dzieł hr. K. Stadnickiego, Kp. 1886, i Kniazowie litewsko-ruscy, Варшава, 1895. Від сих совістних і науково зроблених праць, передовсїм від праць Вольфа, як новійших, а опертих на розслїдах Стаднїцкого, виходять і повинні виходити всякі дослїди в княжій литовській ґенеальоґії.

До початків династиї крім працї Вольфа (Ród Gedymina — Стаднїцкий сею справою не займаєть ся) див. ще лїтературу на c. 427. Про спорідненнє сеї династиї з великоросийськими домами див. ще Екземплярского Великіе и удЂльные князя СЂверной Руси, I-II, 1889 і 1891, шлюби з польською династиєю — Balzer, Genealogia Piastów, 1895. Про потомство Кейстута екскурси у Конечного Jagiełło i Witold, дод. І і II. До ґенеальоґії княжих родів що вийшли з литовської династиї ще Леонтовичъ Очерки исторіи литовско-русскаго права, 1894, і критичні замітки Любавского Къ вопросу объ удЂльных князях въ Литовско-русскомъ государствЂ, Спб. 1894 (з Журнала Мин. Нар. Просв.).

В своїх таблицях я поминаю зовсїм особи що фіґурують тільки в джерелах непевних, як середнї й шир. редакцїї русько-литовська лїтопись, Нарбутові джерела, ріжні пізнїйші ґенеальоґії. У Вольфа є ще нпр. син Витеня, ще одна донька Гедиміна; в дальшім поколїнню (поминаючи Ольгердову династию) опускаю одного непевного Наримунтовича і одного Кориятовича. Про дальші поколїння й династию Ольгерда скажу низше.

Деякі особи не зовсїм певні я означив знаком запитання. Тойже знак, поставлений перед особою, показує, що походженнє її від особи, поставленої перед нею, не зовсїм певне. Коли в датї можливе деяке ваганнє, додаю к. (коло).

Що до числа й імен Гедеминових синів нема вагання: їх згідно дають наші джерела; є вагання тільки що до порядку їх старшинства. Я вичисляю їх в порядку давнїйшої русько-литовської лїтописи (так як і Вольф); з нею згоджуєть ся і Воскр. (під р. 1341, c. 20). В кількох иньших ґенеальоґіях Монвид стоїть на остатнїм місцї (1 Софійська c. 235,4 Новг. c. 72, Авраамка c. 103, Никон. II с. 231); в „НачалЂ государей литовских" (Воскр. I с. 254, пор. с. 165) Явнут стоїть вище Ольгерда, і т. и. Доньок вичисляю в порядку їх замужества; ріжню ся з Вольфом в тім, що Єлисавету ставлю перед Анною, на підставі дослїдів Бальцера, і счеркую її перше нїби імя „Damniła", І тут і низше доньок ставлю по синах, зовсїм незалежно від всякого старшинства, бо вислїдити його неможливо, та й взагалї, з виїмком синів Ольгерда, Корията й Любарата, не маємо нїяких таких вичислень, що давали-б бодай якусь підставу до уложення порядку старшинства князїв: розміщаю їх або в порядку виступлення, або орієнтуючи ся тим, що батьківщину — exceptis excipiendis — мусїв діставати передовсїм старший син.

В потомстві Наримунта кн. Михайла пинського не можна докладно звязати з пізнїйшими князями пинськими, що, можливо — походили таки від нього. До потомства Патрикия стародубського див прим. 18. Ґенеальоґії московські дають йому ще сина Юрия, і від нього виводять кн. Ґолїциних і Куракіних, а від Федора Патрикиєвича — кн. Хованских.

Що у Федора Любартовича були брати Лазар і Семен, а мати їх звала ся Ольга, виходить з грамоти в Archiwum Sanguszków I ч. 8, що по всяким міркованням мусимо признавати Федору Любартовичу — див. c. 164 прим. Синів Федора Ольгердовича Андрушка і Митка вислідив недавно Радзіміньскій (Monografia xx. Sanguszków І с. 28 і далї): вказавши, що Федор Любартович в 1420-х рр. володїв Коропцем в зем. Галицькій (документ на се він опублїкував в згаданій працї, і він не викликає підозрінь, хоч і звісний тільки в потвердженю 1444 р.), він з значною правдоподібністю довів, що кн. Андрушко й Митко, що наступають по нїм в тім галицьких маєтностях, були його синами. Про справу походження кн. Сангушків і вивід їх від Любарта говорю низше.

Переходжу до династиї Ольгерда (табл. II і III). З його потомством справа далеко тяжша. Коли про Гедиминових синів маємо тільки деякі вагання що до порядку їх, але число й імена подають ся згідно всїми джерелами, то про Ольгердових синів джерела говорять згідно тільки одно — що їх було дванадцять, але дають инакші імена і вичисляють їх в ріжнім порядку. Найбільше баламутні реєстри Длуґоша й Ширшої русько-литовської лїтописи 2), де почислено до Ольгердових синів не тільки князїв з иньших лїнїй Гедиминової династиї, а й зовсїм фантастичні особи як „Іван Жедивид", кн. подольський 3). Далеко лїпший реєстр дають великоросийські компіляції (з литовських лїтописей він включений в версїю представлену кодексом Познанським — II. c. л. XVII c. 316). Вони ріжнять ся між собою досить мало; перша ріжниця в тім що упустивши Віґунта (такий неповний реєстр, з 11 синами, не доповнений, маємо у Аврамки — c. 103), декотрі доповнили сей неповний реєстр „Минигайлом", особою, що до Гедиминової династиї не належала (був то син Гедигольда, староста ошмянський — звістки про нього зібрав Вольф Ród c. 80 й вимазав з реєстра Гедиминових синів у Стаднїцкого) 4). Так маємо в 1 Софійскій c. 236, Воскр. c. 25, 4 Новг. III c. 26 і в Познан. кодексї (1. c.). Віґунт з опублїкованих компіляцій зацїлїв тільки в Тверськім збірнику — c. 436. Друга ріжниця, що компіляція Аврамки ставить Корибута перед Федором, тим часом як у всїх иньших він стоїть по Федорі, як старший з синів від другої жінки Ягайла, а Никонівська й Тверська компіляції ставлять Свитригайла перед Коригайлом і Лугвеном, тим часом як в иньших компіляціях він стоїть по них.

Що до імен Ольгердових синів, сей катальоґ великоросийських компіляций (в його повнім і чистім видї з виданих до тепер кодексів представлений Тверським збірником) знаходить собі повне потвердженнє в документах і иньших джерелах: всї дванадцять синів Ольгерда з такими іменами які подані в них, себто Андрій, Дмитро, Константин, Володимир, Федір, Корибут, Скиргайло, Ягайло, Коригайло, Свитригайло, Лугвен і Віґунт дїйсно істнували 5). Що до порядку їх, то старшинство Федора перед Корибутом, крім згідности всїх версій против одної, підпирає ще та обставина (піднесена Вольфом), що пять синів від першої жінки всї виступають з самими християнськими іменами, а сїм синів від другої фіґурують звичайно з литовськими, з чого-б виходило, що Федір мусить належати до перших пяти, а Корибут до других семи.

Що до порядку сих семи синів від другої жінки, то на умовах з рицарями з 1382 р. маємо їх усїх виписаних, і се може давати нам також вказівку на порядок старшинства; документи сї видані в імени Ягайла і Скиргайла, а решта вичислені як сьвідки і участники в усїх трох документах все в такім порядку: Корибут, Лугвен, Коригайло, Віґунт і Свитригайло (Raczyński Codex diplom. Lithuaniae c. 57-60). Як бачимо, порядок зовсїм сходить ся з катальоґами більшости великоросийських компіляций — 1 Соф., Воскр., 4 Новг. і Аврамки. Що Свитригайло був одним з наймолодших, коли не наймолодшим, маємо вказівку ще в тім, що він жив при матери, як ми бачили вище. Супроти того всього уважаю за лїпше тримати ся порядку великоросийских компіляцій, то значить приймати для сїмох молодших синів Ольгерда сей порядок: Корибут, Скиргайло, Ягайло, Лугвен, Коригайло, Віґунт, Свитригайло. Вольф, опираючи ся на згаданих актах 1382 р., ставить на першім місцї Ягайла, на другім Скиргайла, аж на третїм Корибута, і т. д. Але я думаю, що він се робить зовсїм не потрібно: як я вже сказав, грамоту видають Ягайло як князь виленський і Скиргайло як князь троцький, отже князї поважнїйших волостей, се одначе нїчого не доказує в їх старшинстві, бо коли Ольгерд міг поминути Корибута і Скиргайла з виленським столом, то міг дати Скиргайлу троцький стіл, хоч би він і був молодшим від Корибута  6). Лїпше тримати ся порядку великоросийських компіляцій, раз вони так добре витримують иньші проби і против їх порядку нема нїяких поважнїйших арґументів.

Доньок Ольгерда вичисляю й тут в порядку замужества. Числа їх докладно не знаємо, так само як і доньок Гедимина. З Вольфом, що до порядку ріжню ся тільки в тім, що супроти сїверської полїтики Ольгерда (див. вище c. 65 і далї) вважаю, що своїх доньок за князїв карачевського й новосильського міг Ольгерд видати мабуть не скорше самого кінця 50-х рр., і тому ставлю їх не на першім і другім, як у Вольфа, а на другім і третїм місцї.

Перехожу до поодиноких синів Ольгерда і їх потомства. Про Дмитра брянського й Дмитра-Корибута див. вище прим. 18, тамже про Константина й його волости. Про Федора і його потомство, спеціально про походженнє від нього кн. Сангушків ведеть ся досить горяча полєміка: А. Лонгиновъ Князь Федоръ-Любартъ Ольгердовичъ и родственныя связи русскихъ князей съ угорскимъ домомъ, Вильна, 1893 (з Трудів предвар. комитета IX арх. съЂзда); П. Ивановъ НЂсколько словъ по поводу сочиненія А. В. Лонгинова „Князь Федоръ Любартъ Ольгердовичъ" — Чтенія Київ. істор. тов. т. VIII; Sprawa początków rodu xx. Sanguszków, opracowali Z. L.-Radzimiński, B. Gorczak i D.-Kozicki, Льв., 1901; Z. L.-Radzimiński Odpowiedz ks. Z. D. Kozickiemu w sprawie rodowodu xx. Sanguszków, Льв., 1901: D.-Kozicki Jeszcze raz w sprawie rodowodu xx. Sanguszków, Kp. 1902, Wilczyński Sprawa początków rodu xx. Sanguszków, далї — відповіди Радзімінского на сї дві статї 1902 (дві брошюри) і нарештї Monografia xx. Sanguszków oraz innych potomków Lubarta Fedora Olgerdowicza x. rateńskiego, opracował Z. L. Radziminski, 1906. Супроти фамілїйної традициї кн. Сангушків (звісної від поч. XVII в.) про походженнє від Любарта — для погодження з історичними фактами, які вказують на походженнє їх від Ольгерда, виставлено тут гіпотезу, що Федір Ольгердович мав друге імя Любарта. Але традиція пізня, а одиноке старше джерело, на якім пробувано її оперти — Длуґошів реєстр Ольгердовичів (там є Любарт Ольгердович, а нема Федора), як сказано, дуже непевний (див. вище c. 514). Жінку Федора Ольгердовича називає одна з записок печерського помянника, в серединї Сангушкової фамілїї: „князя Федора Ольгердовича, княгиню єго Ольгу" (Чтенія київські VI). Про гіпотезу Радзімінского, що у Федора Ольгердовича був син Федюшко, і він дістав в 1431 р. Володимир — див. вище c. 169-170. Підстав ся гіпотеза не має.

Корибутових синів вичисляю в порядку виступлення. „Начало" кладе на першім місцї Івана. Вольф за Хмировим уважає донькою Корибута ще Анастасию жінку в. кн. Висиля кашинського (з тверських), але се тільки гіпотеза, і то досить непевна. Про дату смерти Скиргайла див. прим. 28. Справа руського імени Ягайла звязана з питання про те, що він був з початку хрещений на православну віру — див. лїтературу на c. 96. Потомство Казимира Ягайловича подано в скороченню — тільки синів. Лугвен зветь ся дуже ріжно (Лугвеній, Ликвеній, Liguen, Lingveni), й імя його не усталене. Свитригайла документи сучасні пишуть через т, і крім того дуже часто через ш — сам він все себе так пише: Швитригайлъ, Швитригайло, або частїйше через кг Швитрикгайло. Крім імени Болеслава в деяких актах виступав він з другим іменем, Олександра.








Примітки


1) Перша серія поправок подана при книжцї: Olgierd i Kiejstut.

2) Анальоґічний з нею реєстр має також кодекс Євреінова (c. 377).

3) Останнїми часами Длуґошів реєстр узяв в оборону Радзімінский в своїй працї про Сангушків (як вище): він припускає, що всї Ольгердові сини мали литовські ймення, і що Длуґош вичисляє систематично литовські ймення Ольгердовичів, звісних в иньших джерелах з християнськими йменнями. Одначе досить сумнївно, щоб у Длуґоша, звичайно вповні залежного в своїх литовських звістках від звісних нам джерел, тут знайшов ся такий богатий сортимент самостійних відомостей.

4) Радзімінский одначе пробує довести, ще се третє імя Віґунта.

5) З них доперва Вольф довів істнованнє Федора Ольгердовича: Стаднїцкий злучив був його в одну особу з Віґунтом, а натомість приймав істнованнє Мінгайла Ольгердовича. Про документи з іменем Федора Ольгердовича див. у кс. Козїцкого (як низше) розд. VI.

6) Непотрібно також признав Вольф (Ród c. 85) велике значіннє тому, що в сих умовах Ягайло обовязуєть ся вихрестити ся з братами: мова тут про хрещеннє латинське, а се не виключає, що декотрі з тих Ольгердовичів могли вже бути хрещені на руське.











Попередня     ТОМ IV     Примітки     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IV. Примітки. Стор. 3.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.