ќпитуванн€ про фонему ≈ на сайт≥ ≤зборник  


[ћ. √рушевський. ≤стор≥€ ”крањни-–уси. “ом V. –озд≥л II. —тор. 2.]

ѕопередн€     “ќћ V     –озд≥л II     Ќаступна





ЎЋя’≈÷№ ј ¬≈–—“¬ј ¬ ¬.  Ќ. Ћ»“ќ¬—№ ≤ћ: ¬ќ™ЌЌј —Ћ”∆Ѕј я  ѓѓ ѕ≤ƒ—“ј¬ј, ѕ–ј “» ј «≈ћ≈Ћ№Ќ»’ ЌјƒјЌ№ … ѓѓ ѕќ’ќƒ∆≈ЌЌ™, ‘ќ–ћќ¬јЌЌ™ ¬ќ™ЌЌќ-—Ћ”∆≈ЅЌќѓ ¬≈–—“¬», ѕ≈–≈’ќƒ» Ќј Ѕќя–—№ ” —Ћ”∆Ѕ” « »Ќ№Ў»’ ¬≈–—“¬, Ѕќя–≈ ѕ”“Ќ≤, —Ћ”√» ѕјЌ÷»–Ќ≤, «јћ ќ¬≤, ќ–ƒ»Ќ—№ ≤. ѕ–ќЅ» ќ√–јЌ»„≈ЌЌя Ѕќя–—№ ќѓ ¬≈–—“¬» Ч ѕ–»¬»Ћ≈… 1387 –. ≤ √ќ–ќƒ≈Ћ№—№ »…, “≈Ќƒ≈Ќ÷≤ѓ ѕ–ј¬»“≈Ћ№—“¬ј ≤ ѓ’ Ќ≈¬ƒј„ј, «–≤¬ЌяЌЌ™ ѕ–ј¬ќ—Ћј¬Ќ»’ Ч ѕ–»¬»Ћ≈… 1432 ≤ 1434 –., ‘ќ–ћјЋ№Ќ≈ «Ќ≈—≈ЌЌя √ќ–ќƒ≈Ћ№—№ »’ ѕќ—“јЌќ¬ ¬ 1563 –. Ѕ–ј   –»“≈–≤ѓ¬ ЎЋя’≈÷“¬ј. –ќ«Ў»–≈ЌЌ™ ЎЋя’≈÷№ »’ ¬≤Ћ№Ќќ—“≈… ¬ ѕ–»¬. 1447 ≤ ѕ≤«Ќѓ…Ў»’; ѕќ—“јЌќ¬» ѕ–ќ¬≤Ќ÷≤јЋ№Ќ»’ ѕ–»¬»Ћ≈ѓ¬,  ќƒ»‘≤ ј÷≤я ЎЋя’≈“—№ »’ ѕ–ј¬ ¬ Ћ. —“ј“”“ѓ, ЎЋя’≈“—№ »… ’ј–ј “≈– —“ј“”“ќ¬ќ√ќ ѕ–ј¬ј Ч ѕ≈–Ўќ√ќ ≤ ƒ–”√ќ√ќ —“ј“”“ј. «ј’ќƒ»  ќЋќ ќ√–јЌ»„≈ЌЌя ЎЋя’≈÷№ ќѓ ¬≈–—“¬» Ч “≈–ћ≤ЌќЋ№ќ•≤я: Ѕќя–≈, «≈ћяЌ≈, ЎЋя’“ј;  –»“≈–≤… ЌјƒјЌЌя ЎЋя’≈÷“¬ј;  –»“≈–≤… ƒј¬Ќќ—“», —ќ–“ќ¬јЌЌ™ Ѕќя–—“¬ј; —‘ќ–ћќ¬јЌЌ™ ЎЋя’≈“—№ ќѓ ¬≈–—“¬»; ѕќЋ№—№ ≤ ¬ѕЋ»¬» Ќј —‘ќ–ћќ¬јЌЌ™ ЎЋя’≈÷“¬ј ¬ ¬.  Ќ. Ћ»“ќ¬—№ ≤ћ. ¬≤ƒћ≤Ќ» Ћ»“ќ¬—№ ќ√ќ ЎЋя’≈÷“¬ј ¬≤ƒ  ќ–ќЌЌќ√ќ: —Ћ”∆≈ЅЌ≤—“№, ќЅћ≈∆≈ЌЌя ¬ ѕ–ј¬ј’ ¬ќЋќƒѓЌЌя ≤ ≈ћјЌ÷»ѕј÷≤я ЎЋя’≈÷№ ќ√ќ «≈ћЋ≈¬ќЋќƒѓЌЌя “ј «Ќ≈—≈ЌЌ™ ќ√–јЌ»„≈Ќ№; Ќќ–ћќ¬јЌЌ™ ¬ќ™ЌЌќѓ —Ћ”∆Ѕ»; »Ќ№Ў≤ ќЅќ¬я« »; –≈‘ќ–ћ» —≈–≈ƒ»Ќ» XVI ¬., «Ќ≈—≈ЌЌ™ ѕ–≈–ќ•ј“»¬ ј–»—“ќ –ј“≤ѓ.



“ойже брак одноцњльности й виразних кл€сових границь, €кий бачили ми в маінатськ≥й верств≥, характеризуЇ й шл€хетську верству в. кн. Ћитовського. “≥льки дл€ шл€хецтва i його в≥дграниченн€ литовське праводавство мало готовий вз≥рець в польськ≥м прав≥, ≥ воно дњйсно послужило вз≥рцем дл€ нього та р≥шучо вплинуло на сформованнЇ шл€хетськоњ верстви в. кн€зњвства 1).

як основним принц≥пом дл€ маінатськоњ верстви в. кн. Ћитовського служило богацтво, чи то б≥льша земельна власн≥сть, так дл€ шл€хетськоњ таким принц≥пом послужила тут воЇнна служба.

я вже п≥дносив, що воЇнна служба була альфою й омеіою постул€т≥в, €к≥ правительство в. кн. Ћитовського ставило своњй сусп≥льности. ¬ сњм напр€м≥ старало с€ воно можливо використати њњ й дл€ сењ потреби готове було, не вважаючи на св≥й консерватизм, досить безцеремонно нагинати давнњйшу практику.

¬ стар≥й –уси, €к ми знаЇмо 2), правительство розпор€джало воЇнною силою двох род≥в; пост≥йним кн€жим в≥йськом Ч дружиною, що мала удержаннЇ в≥д кн€з€ й в≥д своЇњ служби та була завсњди готовою до услуг кн€зеви, ≥ загальним походом землњ, що зберав с€ в важнњйших хвил€х, за згодою чи cum tacito consensu землњ. ¬ тих земл€х, де руський державний устр≥й дожив до час≥в литовськоњ окупац≥њ, кн€ж≥ дружини, чи лишивши с€ в служб≥ своњх давнњйших кн€зњв, чи д≥ставши нового кн€з€ Ч з литовськоњ династињ, стали сповн€ти воЇнн≥ обов€зки в. кн. Ћитовському: на поклик великого кн€з€ м≥сцев≥ кн€зњ висилали своњ дружини. јле сих невеликих дружин не ставало на потреби в. кн. Ћитовського. ¬≥чно на воЇнн≥й стоп≥, в≥чно загрожене, ≥ то в≥д к≥лькох фронт≥в, в≥чно в в≥йнњ, воно потр≥бувало в≥йська богато ≥ то здатного до далеких поход≥в. ”держувати значнњйш≥ дружини в своњй служб≥ в. кн. не могли: наслњдком дуже слабкоњ ф≥нансовоњ оріанњзац≥њ ≥ б≥дности держави на грош≥, не ставало њм на се засоб≥в. «емський же пох≥д староруських час≥в був непридатний дл€ потреб новоњ держави: такий пох≥д зберав с€ т≥льки в потреб≥ своЇњ землњ й не здатний був дл€ далеких ≥ довгих поход≥в, на границю литовсько-нњмецьку або московську 3).

≤ от п≥д впливом таких потреб ≥ обставин утвор€Їть с€ в в.кн€зњвств≥ нова оріанњзац≥€ воЇнноњ служби. ѕравительство всњх заможнњйших людей прит€гаЇ до воЇнноњ служби. ѓх иньш≥ подати й обов€зки перем≥н€Ї воно на обов€зок висилати, на кожде в≥званнЇ правительства, одного чи б≥льше к≥нних во€к≥в, Ч в≥дпов≥дно до заможности, инакше сказавши Ч в≥дпов≥дно до доходности њх земельних маЇтностей, бо €к показчик сењ заможности, €к п≥дставу сього воЇнного обов€зку вз€то власн≥сть земельну.

ѕередо всњм в сю катеіор≥ю мусњли ув≥йти б≥льш≥ земельн≥ властителњ Ч земськ≥ бо€ре, ≥ вони дали своЇ бо€рське ≥м€ цњл≥й сњй верств≥ в. кн€зњвства, цњлому кл€су обов€заних воЇнною службою властителњв земель. јле на них не ск≥нчило с€. ¬елик≥ кн€зњ, змагаючи до можливого зб≥льшенн€ сењ верстви, прит€гали до обов€зку воЇнноњ служби заможнњйших сел€н. ¬они складали по к≥лька др≥бнњйших господарств на одну службу ≥ вкладали на њх обов€зок посилати сп≥льними силами, в зам≥ну иньших обов€зк≥в, одного к≥нного во€ка. јбо передавали певн≥й особ≥ права на датки й повинности к≥лькох сел€нських господарств, що дотепер поносили њх на користь держави, Ч ДнадавалиФ по тодњшнњй недокладн≥й терм≥нольоі≥њ, сих людей т≥й особ≥, а на нењ в зам≥ну клали обов€зок посилати до в≥йська одного чи б≥льше во€к≥в. Ќадавали землњ неосел≥ з обов€зком воЇнноњ служби ≥ т. и.

«а браком матер≥алу з переходових час≥в Ч XIII-XIV в. трудно сказати, ск≥льки було в т≥м нового, п≥дданого потребами в. кн. Ћитовського, ≥ давнњйшого, переданого староруською практикою й т≥льки змодиф≥кованого в в. кн€зњвств≥. —права обертаЇть с€ коло способ≥в удержанн€ дружини. ћи знаЇмо, що дружина удержувала с€ доходами з ур€д≥в або грошима та натуралњ€ми з кн€жих доход≥в 4). „и додержали с€ сњ способи до самоњ литовськоњ окупацињ, чи може уже перед нею в руських земл€х зачали практикувати винагороджуваннЇ за воЇнну службу земельними державами або наданн€ми доход≥в з людности певних територ≥й? “а обставина, що в т≥м сам≥м часњ, €к бачимо, прив€зувано воЇнну службу до земельних надань та держав в земл€х давньоњ –уськоњ держави ≥ п≥д зверхн≥стю литовською ≥ п≥д польською ≥ в в. кн. ћосковськ≥м, робить дуже привабним таке припущеннЇ. јле що €ких небудь виразнњйших вказ≥вок з час≥в руського державного права на таку практику надань не маЇмо, тож ≥ дальше здогад≥в про њњ можлив≥сть ≥ти не можеио.

як би там не було з староруськими пор€дками, в в. кн. Ћитовськ≥м уставл€Їть с€ принц≥п воЇнноњ служби з землњ. —им обов€зком обложена вс€ земельна, хоч трохи б≥льша власн≥сть, з вињмком т≥льки земель церковних; з сим обов€зком роздаЇ правительство нов≥ землњ. «емельними наданн€ми й державами оплачуЇ правительство взагалњ вс€ку службу, ≥ оплати доходам з р≥жних реіалњй трапл€ють с€ далеко р≥дше, а ще р≥дше Ч р≥чн≥ пенсињ грошев≥, т. з. юріельти (Jahrgeld), бо скарб вел. кн€з€ нњколи не мав досить готових грошей, зрештою в≥ддаючи €к заплату земельн≥ держави, ощаджував кошти њх адм≥нњстрац≥њ.

—усп≥льно-полњтичний устр≥й в. кн€зњвства взагалњ мав сильно зазначений, з гори до долини консеквентно переведений характер служебний (dienstpflichtig). ѕочавши в≥д кн€зњв-володар≥в ≥ до сел€н всњ несуть на соб≥ службу Ч чи посередно правительству, держав≥, чи свому зверхнику, що даЇ правительству €кийсь екв≥валЇнт за сњ служби, €к≥ на свою користь в≥д нього д≥став. ¬оЇнна служба, €ку несе бо€рин правительству, заступаЇ инакш≥ служби чи податки, €к≥ б в≥ддавала його маЇтн≥сть правительству, коли б в≥н з нењ служби не в≥дбував. ≤ хоч служити з свого ірунту в≥йськову службу уважало с€ ≥ б≥льше гоноровим, ≥ може Ч виг≥днњйшим, лекшим, нњж платити чинш, або давати натуралњњ, т. зв. Дд€клоФ (annona ducalis), чи сповн€ти €к≥сь иньш≥ служби Ч ловецьку, чи сторожеву, чи пушкарську прим≥ром, одначе й воЇнна служба була т€жка ≥ зр≥вноважувала сњ вигоди досить значно, так що перенесеннЇ таких земель чиншових чи служебних чи т€глих на Дслужбу бо€рськуФ ≥ навпаки було р≥чею досить звичайною, було зам≥ною обов€зк≥в, а не ласкою чи деірадац≥Їю, Ч аж поки прив≥лЇі≥њ, щедро роздаван≥ воЇнно-служебн≥й верств≥, за прикладом ѕольщ≥, не зробили њњ дњйсно прив≥лЇі≥ованою верствою, Ч й тодњ показала с€ потреба, в ≥нтересах самоњ держави, поставити €к≥сь докладн≥ границњ сњй верств≥.

¬ документах можна чимало знайти вказ≥вок на те, €к переносили с€ на службу бо€рську властителњ й землњ иньших катеіорий. “ак нпр. предки зем€н —обнњв ≥ √оловенк≥в з √ородища на ѕ≥дл€сю були ¬итовтом ув≥льнен≥ в≥д повненн€ городовоњ служби разом з т€глими людьми, в≥д Дпоруб≥вФ (участи в сел€нських датках) ≥ д€кла ≥ натом≥сть д≥стали обов€зок Доднымъ конемъ на войну ходить, какъ и иншии бо€ре ход€тьФ. “ой же ¬итовт предк≥в бо€р з ∆орославськоњ волости Дотъ т€глоЇ службы вызволилъ, а казалъ имъ служити службою воЇнноюФ.  н€зь кињвський ќлелько Дпотвердив к бо€ромФ слугу чорнобильського замку Ћаривона ¬елавського: Дне надобе Їму намъ з слугами службы служити а поплатовъ платити и иныхъ никоторыхъ пошлинъ въ „орнобыли: подводами, ни стеречи, Ч служити Їму служба з бо€рыФ. ѕредок зем€н пинських ѕархвенович≥в служив службу золотарську й пушкарську, але перенесений був на службу бо€рську, ≥ т. и. 5). Ќав≥ть розм≥рно п≥зно, в перш≥й половинњ XVI в. трапл€ли с€ перенесенн€ т€глих людей ≥ слуг на бо€рську службу: так 1514 р. кињвський слуга Ћаривон —танкевич просив в. кн€з€ визволити його батька й брат≥в в≥д т€глоњ служби й перенести њх на Дслужбу земскуюФ (воЇнну) Ч Фони дей люди достаточныи, могутъ гараздъ службу земскую заступоватиФ. ≥ в. кн€зь перенњс дњйсно тих трох сво€к≥в його з њх т€глих служб на службу бо€рську, зам≥нивши Дд€кла й дачкиФ земською службою Дy трох збро€х достаточнихФ Дкакъ и инымъ подданымъ нашимъ шл€хтА розказали Їсмо къ службе нашей достаточне се метиФ  6).

ѕод≥бно переносили с€ на бо€рську службу землњ, що несли на соб≥ инакш≥ обов€зки: в. кн.  азимир надаЇ нпр. на бо€рську землю ƒробовищину, що перед тим несла службу ловецьку; в. кн. ќлександр надаЇ д€ку сел€нський ірунт, що платив давнњйше чинш, 6 грошей, на земську службу, ≥ т. и. 7). «даЇть с€, що так≥ переводи на бо€рську службу чинили с€ не т≥льки в. кн€зем ≥ м≥сцевими кн€з€ми, але й старостами, суд€чи з нормованн€ ∆омо≥тськоњ шл€хти, зробленоњ на сойм≥ 1557 р. 8). «рештою старостинське наданнЇ землњ взагалњ часто ставало п≥дставою дл€ бо€рськоњ служби 9).

Ѕували й противн≥ випадки Ч коли бо€ре, сприкривши соб≥ в≥йськову службу, або що частњйше Ч зб≥днњвши, переходили або переводили с€ на иньш≥ обов€зки. ќсобливо чуЇмо про так≥ факти з тоњ нагоди, коли потомки таких здеірадованих бо€р старали с€ вернути с€ назад на бо€рську службу. “ак нпр. пинський бо€рський син Ћозич просив кн€гиню зн€ти з нього обов€зки слуги й перевести його на бо€рську службу, ≥ кн€гин€, переконавши с€, що в≥н з роду Фбо€ринъ Їсть, €к которыйФ, ув≥льнила його в≥д дачок ≥ сторож≥: отже перед нами бо€рський р≥д, що п≥дупавши, перейшов був на становище слуги, ≥ пот≥м, зм≥гши с€, знову вернув с€ на бо€рську службу 10). ¬ ∆омо≥тськ≥й землњ богато бо€р зб≥днњвши з≥йшло на сел€нське становище й сел€нську службу, так що за в. кн. ∆иіимонта(1522) в сњй справ≥ було переведене спец≥альне слњдство 11).

“акий перех≥д можуть ≥люструвати також наданн€ бо€рам сел€нських ірунт≥в з обов€зком давати д€кло або служити €кусь инакшу (сел€нську) службу. —њ сел€нськ≥ обов€зки такий бо€рин мав в≥дбувати т≥льки в додатку до своЇњ бо€рськоњ служби: так двоЇ зем€н б≥льських д≥стають в≥д в. кн. ∆иіимонта дв≥ сел€нськ≥ служби (жеребь€), з обов€зком давати медову дань ≥ д€кло та служити Дземську службуФ 12); але часом вони сходили при т≥м зовсњм на сел€н ≥ переставали нести бо€рську службу.

ќсобливо улекшувало перех≥д з сел€нськоњ верстви в бо€рство ≥стнованнЇ посереднњх верств: бо€р путних ≥ слуг замкових. Ѕо€рами путними звали с€ т≥ бо€ре, що сидючи на на ірунтах бо€рських сповн€ли зам≥сть воЇнноњ служби р≥жн≥ порученн€ (ДпутиФ) замковоњ адм≥нњстрац≥њ; особливо часто уживано њх до кур≥Їрськоњ служби Ч возити листи 13). ќчевидно, перв≥стно, коли ще не надавало с€ такоњ спец≥альноњ важности воЇнн≥й служб≥ €к особливо почестн≥й, така зам≥на воЇнноњ служби путною не понижала г≥дности бо€рина Ч чи в≥н уживав свого кон€, аби сповн€ти €к≥сь порученн€ нам≥стника, чи њздив з ним в погоню за ворогом, ≥ то тим б≥льше, що в потреб≥ уживано сих путних бо€р ≥ до воЇнноњ служби 14). “ому сњ бо€ре й задержали бо€рське ≥м€. јле п≥знњйше, в XVI в., стњсн€ючи границњ бо€рсько-шл€хетськоњ верстви, правительство, €к побачимо, постарало с€ пот€гнути межу м≥ж бо€рством властивим ≥ бо€рами путними, зачисл€ючи сих остатнњх до сел€нства, ≥ тому вони в ур€дових актах XVI в. часто звуть с€ вже не бо€рами, т≥льки слугами путними.

јле перше нњж така границ€ м≥ж бо€рством воЇннослужебним ≥ бо€рством путним була пот€гнена, сњ путн≥ бо€ре служили переходовою степенею м≥ж верствами, бо€рською й сел€нською, зближаючи с€ до сел€н-слуг, що сповн€ли р≥жн≥ замков≥ служби (сторож≥, пушкар≥, осочники, ловцњ, й т. и.), ≥ дњйсно пот≥м трактували с€ правительством зар≥вно з ними (нпр. в устав≥ двором виленським ≥ троцьким  15).

« другого боку, з долини, зовсњм зближали с€ до бо€р вищ≥ катеіор≥њ сел€н, т. зв. слуги р≥жних катеіор≥й Ч панцирн≥, замков≥, ординськ≥. ¬они також уживали с€ в потреб≥ до воЇнноњ служби й ув≥льн€ли с€ за свою службу зовсњм або по части в≥д иньших сел€нських обов€зк≥в. Ќпр. в  ињвськ≥м пов≥тњ була численна катеіор≥€ слуг панцирних, що мали заступати брак шл€хти. “ак з семи митрополичих сел Двыхоживало люду панцеръного (слугъ панъцерныхъ) на служъбу господаръскую 146Ф; сњ села були пустими п≥д час люстрац≥њ 1552 р., але в иньших бачимо ще Дслугь, которыЇ на войну при воЇводе Їзд€тъФ, Дслужатъ конъно, Їзд€тъ на войну и на вс€кую дорогу при воЇводе и при вр€днику ЇгоФ. ѕри ќвруцьк≥м замку були в значн≥м числњ Дслуги ордынскиЇ, которыЇ повинны при послахъ и гонцахъ господарскихъ ездити до орды, и при старосте предс€ на службу господарскую конно и збройно Їхати винны, а подводою и стацыЇю даютъФ  16).

ќчевидно, лише дуже тонка межа, в родњ тњснњйшоњ залежности в≥д замкового ур€ду, та задержаннЇ часом де€ких поб≥чних обов€зк≥в, дњлила сих ≥ под≥бних слуг (а особливо тих панцирних) в≥д бо€рства, ≥ вони часом неприм≥тно переходили в катеіор≥ю бо€р. “ак та ж опись овруцького замка згадуЇ: Фбо€ре и слуги замковыЇ, которыЇ передъ тымъ были слугами оръдынскими, повАдаютъ себе вызволеными отъ господарей ихъ милости с тоЇ службы оръдынскоЇ и мАн€чи себе быти шл€хтичамиФ. ј що в катеіор≥ю слуг переводили сел€н brevi manu сам≥ державцњ 17), то перех≥д сею дорогою з сел€нства до бо€рства був тим ≥ще лекший.

ѕри таких обставинах круги бо€рськ≥ мали вс€к≥ причини все б≥льше розшир€ти с€, приймаючи все нов≥ елЇменти з низших верств. ¬ т≥м не було б≥ди, доки бо€рство було т≥льки службою, ≥ сю службу в потреб≥ можна було перем≥нити на €кусь иньшу. јле в≥д коли воно стало прив≥лЇі≥Їю, ≥ то дњдичною, таке розширеннЇ in infinitum круг≥в прив≥лЇі≥ованих ставало шк≥дним дл€ держави, ≥ тому правительство заходило с€ коло того, аби границю сих круг≥в докладно визначити.

ѕершим шл€хетським прив≥леЇм в. кн€зњвства була грамота видана ягайлом 1387 р., коли в≥н хрестив Ћитву на католицтво. √рамота с€ признавала всњм armigeris sive bojaris в земл€х литовських (в тњснњйш≥м знач≥нню того слова), котр≥ вихрестили с€ на латинство, так≥ іваранц≥њ: ¬они мають безпечно володњти своњми маЇтност€ми й розпор€джати ними своб≥дно, €к шл€хта польська. ћожуть своб≥дно, по власн≥й волњ (себто Ч без м≥шанн€ власти) видавати замуж своњх доньок ≥ сво€чок; так само вдови мають собою своб≥дно розпор€джати. ¬с€к≥ натуральн≥ повинности зд≥ймають с€ з них окр≥м воЇнноњ служби, себто обов€зку ходити в походи власним коштом ≥ брати участь, разом з своњми людьми, в погонњ, Ч та обов€зку будови замк≥в: вони мають ставити нов≥ замки, коли до того буде в≥звана вс€ литовська земл€, й направл€ти стар≥ 18).

ƒоповненнЇм сього послужив городельський привилей 1413 р. Ч в≥н ви€сн€в ≥ додав дещо в правах ≥ в≥льност€х, означених в попереднњм привилею, нпр. що шл€хтич≥ можуть розпор€джати с€ своб≥дно своњми маЇтност€ми, але за дозволом в. кн€з€, що вони можуть в своњх маЇтност€х визначати в≥на й посаги, але видавати доньок ≥ сво€чок своњх можуть т≥льки за католик≥в. ¬ доповненнЇ до обов€зк≥в згаданих в привилею 1387 р. ще пригадано обов€зок давати дани, tributa dare. јле що найважнњйше Ч привилей ще докладнњйше означав круг прив≥лЇі≥ованих. Ќе досить було бути бо€рином ≥ католиком, але треба ще д≥стати с€ до певного герба, через наданнЇ вел. кн€з€ й адоптац≥ю €когось польського шл€хетського рода. ѕочаток тому зробив ¬итовт при сњм наданню, давши к≥лькадес€тьом литовським фам≥лњ€м польськ≥ герби, а польськ≥ пани видали загальну за€ву, що вони приймають литовських пан≥в до своњх герб≥в 19).

ћета сих привилењв €сна; ягайло ≥ ¬итовт хотњли утворити ос≥бну прив≥лЇі≥овану верству з литовських католицьких фам≥лњй ≥ тими прив≥лЇі≥€ми прив€зати њх до унњњ з ѕольщею, до ѕольщ≥, зробити оборонц€ми польсько-литовських зв€зк≥в. јдоптац≥€ литовських фам≥лњй польськими шл€хетськими родами служила мов би дальшим розвоЇм ≥нкорпорац≥њ ѕольщ≥ земель в. кн. Ћитовського. ¬ сусп≥льн≥м устрою в. кн. Ћитовського се мало б привести до таких наслњдк≥в, що утворила с€ б вища прив≥лЇі≥ована верства з литовських пан≥в ≥ бо€р гербових, Дклейнотник≥вФ, €к казали пот≥м, докладно в≥дграничена великокн€зњвськими ноб≥лњтац≥€ми, ≥ супроти нењ бо€рство руськоњ народности й в≥ри мало стати на низш≥м степени, €к верства п≥вприв≥лЇі≥ована.

—њ пл€ни однак розв≥€ла реакц≥€ руських елЇмент≥в зараз по смерти ¬итовта. ’оч руським кн€з€м ≥ бо€рам не удало с€ здобути панованн€ в в. кн€зњвств≥ дл€ руських кн€зњвсько-панських елЇмент≥в, не удало с€ ос€гти перевагу над елЇментами литовсько-католицькими, але сильне њх виступленнЇ змусило заступник≥в литовського елЇменту до компром≥су. ¬исаджуючи на великокн€зњвський ст≥л ∆иіимонта  ейстутовича, в осени 1432 р., ягайлов≥ в≥дпоручники, €к ми вже знаЇмо 20), видали ≥менем корол€ грамоту, де потверджуючи свободи литовськоњ шл€хти (властиво згадуЇть с€ т≥льки свобода розпор€дженн€ маЇтност€ми, а зрештою ≥де мова про обов€зки шл€хти), вони, з огл€ду що при попереднњх наданн€х Дкн€зњ, бо€ре, шл€хта й обивателњ-–усини, €к здавало с€, були виключен≥ з тих ласк, своб≥д ≥ прив≥лЇі≥йФ, Ч розт€гають тепер т≥ прив≥лЇі≥њ ≥ на тих кн€зњв, шл€хту ≥ бо€р –усин≥в 21), Даби з того на далњ не виходило €когось роздњлу або розбрату м≥ж тими народамиФ. ¬≥д тепер литовськ≥ роди можуть приймати –усин≥в до своњх, в≥д ѕол€к≥в прийн€тих герб≥в, з тим лише, що наперед мають на се мати позволеннЇ в≥д своњх польських одногербовник≥в 22).

—ей привилей дл€ повноњ правосильности мусњв бути ще ствердженим королњвською печатею. „и наступило се ствердженнЇ, нам не зв≥стно, але р≥вноправн≥сть руськоњ шл€хти з литовською на пунктњ кл€сових шл€хетських прав стала р≥чею в законодатн≥й сфер≥ прин€тою 23). ¬. кн. ∆иіимонт, видаючи п≥втора року п≥знњйше св≥й привилей шл€хт≥ в. кн. Ћитовському, повтор€Ї з грамоти 1432 р. застереженнЇ про роздњл м≥ж народом литовським ≥ руським 24) та розт€гав всњ вичислен≥ в т≥м привилею свободи зар≥вно на кн€зњв ≥ бо€р €к литовських так ≥ руських. Ќе скасованим з≥стало с€ лише ограниченнЇ городельського привилею що до виключного права католик≥в на державн≥ ур€ди 25).

—ей привилей ∆иіимонта, 6/V 144, становить дальший крок на дорозњ розвою шл€хетських своб≥д. ¬≥н повтор€Ї з попереднњх привилењв (1387 ≥ 1413) постанови про права своб≥дного розпор€дженн€ маЇтност€ми ≥ про обов€зки бо€р ≥ њх п≥дданих, але додаЇ дв≥ нов≥, дуже важн≥ точки. ќдна дотикаЇ особистих прав: в. кн€зь об≥ц€Ї не карати пан≥в ≥ бо€р на чиЇсь обжалованнЇ, не перев≥вши справи судово й публњчно (с€ іваранц≥€ пот≥м, €к одна з кардинальних прав, положена була на перш≥м м≥сцњ в перш≥й кодиф≥кац≥њ Ч Ћитовськ≥м статутњ 1529 р.). ƒруга зв≥льн€Ї п≥дданих панських ≥ бо€рських в≥д дани в. кн€зеви, т. зв. д€кла (annora ducalis); вона зносила застереженнЇ, зроблене в городельськ≥м привилею 1413 р. (tributa dare). ¬ ос≥бн≥й точцњ повтор€Їть с€ позволеннЇ Ћитвинам приймати –усин≥в до своњх герб≥в, признане уже ягайловими в≥дпоручниками.

¬ т≥м же дусњ уложена грамота ягайла Ћуцьк≥й землњ, дана з нагоди њњ за€ви, що п≥ддаЇть с€ ѕольщ≥ 26). ¬она писана два тижнњ п≥знњйше по т≥й грамотњ ягайлових в≥дпоручник≥в, дан≥й шл€хтњ в. кн. Ћитовського. ягайло признаЇ в нњй Дкн€з€м, пралатам, бо€рам, рицар€м ≥ шл€хтњФ Ћуцькоњ землњ, €к римськоњ релњі≥њ так ≥ грецькоњ, всњ т≥ж права й свободи, €кими тњшать с€ пралати, пани й шл€хта польська 27). –еального знач≥нн€ сей привилей вправдњ не здобув, бо Ћуцька земл€ слњдом вернула с€ назад п≥д вел. кн. Ћитовське, але пр≥нц≥п≥€льного знач≥нн€ в≥н через се не позбавлений.

—ими привиле€ми зроблено к≥нець пл€нови Ч утворити прив≥лЇі≥овану шл€хетську верству на вз≥р польськоњ з самоњ лише шл€хти литовськоњ, католицькоњ, адоптованоњ польськими родами. ¬ меж≥ сењ прив≥лЇі≥ованоњ верстви тепер впущено також ≥ Дкн€зњв, пан≥в ≥ бо€рФ руськоњ в≥ри й народности. ј хоч правительство ще не зовсњм кидало гадку Ч зробити санкц≥Їю шл€хетськоњ г≥дности адоптац≥ю польським родом (про наданнЇ герб≥в правительством вже не згадуЇть с€, треба т≥льки адоптац≥њ гербовним родам), але се, по вс€к≥й правдопод≥бности, й м≥ж самою литовською шл€хтою не було на практицњ переведено, то значить Ч далеко не всњ роди, признаван≥ шл€хтою, були прийн€т≥ до польських герб≥в.  оли ж тепер в≥дкрито вх≥д до тоњ шл€хетськоњ верстви цњл≥й масњ руських род≥в, се присвоЇннЇ польських герб≥в стратило вс€ке знач≥ннЇ, ≥ в привиле€х 1432-4 рр. говорить с€ т≥льки про право руських род≥в Ч бути прийн€тими до литовсько-польських герб≥в, але з того не робить с€ €коњсь умови, ≥ шл€хетськ≥ права в≥д того, очевидно, зовсњм не залежать. « тим ≥ справа герб≥в взагалњ стратила реальне знач≥ннЇ, ≥ п≥знњйш≥ привилењ, почавши в≥д  азимирового, вже нњчого про них не згадують.

‘ормально городельськ≥ ограниченн€ що до герб≥в ≥ релњі≥йноњ р≥жницњ в користанню шл€хетськими правами знесен≥ були грамотою ∆иіимонта-јвгуста, виданою на прошеннЇ соймових стан≥в на сойм≥ 1563 р. ¬ел. кн€зь, уважаючи на заслуги кн€зњв ≥ шл€хти руськоњ й добачаючи, що де€к≥ точки городельського привилею служать Дкъ нАкоторому униженью и възгорженью тыхъ, хто гербовъ не бралъ, также и тыхъ, хто вАру греческую держачи противно предкомъ нашимъ и намъ господарю вАрность свою сталА показуютьФ, евфем≥стично толкуЇ городельськ≥ постанови тим, що мовл€в на √ородельськ≥м сойм≥ Дне вси были, а звлаща станы рускихъ земель Фу ≥ уневажнюЇ т≥ точки городельського привиле€, що м≥стили €к≥сь ограниченн€ що до в≥ри й герб≥в. ѕостановл€Ї, що Фотъ того не только тыЇ панове, шл€хта и бо€ре або потомкове ихъ всихъ земль нашихъ даровань€ привильевъ и надань€ всихъ вольностей и правъ земскихъ уживати и съ нихъ с€ веселити мають, которые суть поддани костелу римскому и которыхъ тежъ предкове клейноты и гербы въ корунА ѕольской пр≥ймовали, але тежъ и вси иныЇ стану рыцерского и шл€хетского, €ко литовского такъ и руского народу, одно бы были вАры хрест≥анскоА; и тежъ которыхъ предкове клейнотовъ альбо гербовъ съ коруны ѕольскоА не брали, одиноко и заровно того всего вАчными часы уживати и съ тыхъ вольностей веселити с€ мають, €ко предъ тымъ здавна и до того часу тыхъ всихъ вольностей станъ рыцерск≥й шл€хетск≥й обоЇго народу, так литовского €ко и руского, уживали и зъ того с€ веселилиФ  28).

“аким чином ≥ с€ грамота сьв≥дчить, що городельськ≥ ограниченн€ давно не додержували с€ в житю, в практицњ. я не заручив би, що й за ¬итовта вона були переведен≥ в житю, а по його смерти безперечно стратили вс€ке знач≥ннЇ. Ќав≥ть серед литовськоњ шл€хти польська гербова оріанњзац≥€ не була переведена. ѕочатки, зроблен≥ в сњм напр€м≥, мусњли спинити с€, коли литовська шл€хта зайн€ла таке неприхильне становище супроти польськоњ. «в≥стне характеристичне опов≥даннЇ ширшоњ русько-литовськоњ лњтописи (хоч його не можна вз€ти stricte) Ч що посваривши с€ з польськими панами на з'њздах за  азимира, литовськ≥ пани в≥д≥слали њм назад своњ герби 29). ј про руських пан≥в-шл€хту нема що й говорити.

јле з тим уневажненнЇм городельських постанов упали й т≥ кр≥тер≥њ шл€хетства, €к≥ правительство хотњло приложити дл€ в≥дграниченн€ його в≥д верств не прив≥лЇі≥ованих. ѕ≥дставою шл€хетства стаЇ на ново земельна власн≥сть ≥ зв€зана з нею Фземська службаФ, а з тим границњ шл€хти-бо€рства розшир€ють далеко, неприм≥тно зливаючи с€ з верствами переходовими м≥ж бо€рством ≥ сел€нством.

—ењ справи не тикали п≥знњйш≥ шл€хетськ≥ привилењ ≥ займали с€ лише означеннЇм прав шл€хетських. ќсобливо важне знач≥ннЇ в сњм напр€м≥ мав земський привилей 1447 р., виданий в. кн€зем  азимиром, коли в≥н прийн€в виб≥р на польського корол€, й литовськ≥ пани, згоджуючи с€ на сей виб≥р ≥ випускаючи з тим  азимира з п≥д свого виключного впливу, старали с€ забезпечити соб≥ €к найб≥льше виг≥д на п≥знњйше 30).

ѕривилей сей повтор€Ї й розвиваЇ приреченн€ ∆иіимонтового привиле€. “ак до приреченн€ що до суду над обжалованими перед великим кн€зем додана об≥ц€нка Ч не карати ж≥нку за вину чолов≥ка, взагалњ сво€к≥в за вину сво€ка, Двыймуючи проступки противъ нашего господарьстваФ (lesae maiestatis). ƒокладнњйше вичисл€ють с€ обов€зки, в≥д €ких зв≥льн€ють с€ п≥ддан≥ шл€хетськ≥ (в≥д серебщизни, д€кла, даванн€ п≥двод, воженн€ матер≥ал≥в до будови замк≥в ≥ кошенн€ сњна), натом≥сть задержують с€ Дздавна прийн€т≥ даткиФ, стац≥њ, будови нових мост≥в ≥ направа замк≥в). Ќов≥ свободи признають с€ так≥: кн€зњ, пани й шл€хта мають право своб≥дно вињздити дл€ цњлей маЇткових ≥ рицарськоњ служби в чуж≥ землњ Ч з вињмком т≥льки ворожих держав, та п≥д умовою щоб через те не занедбувала с€ воЇнна служба з њх маЇтностей в в. кн. Ћитовським. —е одно. ¬ажнњйш≥ постанови що до шл€хетських п≥дданих. ¬ел. кн€зь сам ≥ за своњх ур€дник≥в об≥ц€Ї не приймати в маЇтности господарськ≥ шл€хетських п≥дданих вс€ких титул≥в, з тим що й пани-шл€хта або њх ур€дники не будуть приймати п≥дданих господарських. ƒруге: в. кн€зь об≥ц€Ї за себе (й за своњх ур€дник≥в) не кликати на св≥й суд шл€хетських п≥дданих перше нњж покривджений не звернеть с€ до пана з≥ скаргою. “≥льки €к би пан оскарженого не вчинив справедливости в певн≥м часњ, обжалований його п≥дданий може бути покликаний на суд в. кн€з€ (себто його ур€дник≥в), але ≥ в так≥м разњ судову кару засуджений п≥дданий платить не судињ, а свому дњдичеви. —€ постанова, що виходила, очевидно, €к ≥ попередн€, з мотив≥в грошевих (прав на грошеву кару), виключала п≥дданих шл€хетських з п≥д юрисдикц≥њ в. кн€з€, в≥ддаючи њх вповнњ п≥д патримон≥альну юрисдикц≥ю дњдича чи державц€.

«емський привилей ќлександра (1492) застер≥г важн≥ права в сфер≥ державноњ управи маінатам, €к членам ради в. кн€зњвства, але шл€хтњ нових своб≥д не принњс; одну т≥льки точку його можна п≥днести Ч се об≥ц€нка, що в. кн€зь не буде Фвиносити простих людей над шл€хтуФ. ѕривилењ в. кн. ∆иіимонта (1506 ≥ 1529 р.) ≥ ∆иіимонта јвіуста (1547 ≥ 1551 рр.) обмежили с€ потвердженнЇм давнњйших своб≥д ≥ надань 31). ¬ажн≥ постанови натом≥сть м≥ст€ть привилењ видан≥ в переддень унњњ (≥ по части Ч в певн≥й зв€зи з нею) в рр. 1563-8: виленський привилей 1563 р., що зр≥внював вповнњ православну шл€хту з католицькою, б≥льський 1564 р., що заводив виборн≥ шл€хетськ≥ суди на м≥сце давнњйшого суд≥вництва, виленський 1565 р., що заводив шл€хетськ≥ соймики, городенський 1568 р., що потверджуючи привилењ 1563 р., зносив ограниченн€ городельського акту дл€ православних 32); з них привилей б≥льський ≥ городенський мають вповнњ характер ≥ стиль загальних шл€хетських привилењв.

ѕривилењ поодиноких земель видан≥ в перших роках XVI в. дають також де€к≥ ≥нтересн≥ постанови що до суми шл€хетських прав. Ќасамперед, вони потверджують р≥вноправн≥сть пан≥в-шл€хти поодиноких руських земель з панами-шл€хтою литовською 33). ƒалњ, признають шл€хтњ р≥жн≥ прив≥лЇі≥њ в судњ: €к ми бачили вже, кињвський ≥ волинський й иньш≥ привилењ застер≥гають, що воЇводи чи старости не можуть судити шл€хтича без участи кн€зњв, пан≥в ≥ бо€р землњ; кр≥м того кињвський ≥ волинський привилењ постановл€ють, що староста чи нам≥стник, осудивши шл€хтича, не може виконати свого засуду, а мусить наперед предложити його на затвердженнЇ вел. кн€зеви (або €к волинський привилей каже Ч в≥дразу в≥д≥слати справу на ореченнЇ в. кн€з€) 34). ¬они-ж дають право шл€хтичу, зап≥званому перед старосту чи воЇводу, в≥дкликати с€ в≥д раз на суд в. кн€з€, инакше сказавши Ч дають на добру волю обжалованого п≥ддати с€ суду старости, або нњ. —тароста не маЇ права посилати по шл€хтича свого дњтського, але маЇ дв≥чи в≥звати його письменно ≥ т≥льки €к би обжалований обидва рази не ставив с€, може п≥слати по нього дњтського 35). ѕанськ≥ й шл€хетськ≥ п≥ддан≥ зв≥льн€ють с€ з р≥жних, в дан≥й пров≥нц≥њ практикованих датк≥в ≥ роб≥т: так волинський привилей зв≥льн€Ї панських ≥ шл€хетських п≥дданих в≥д даванн€ воловщини, дуже т€жкоњ данини; кињвський привилей зв≥льн€Ї панських п≥дданих в≥д ставленн€ Їз≥в (загород в р≥ках дл€ ловленн€ риби), в≥д кошенн€ сњна й иньших роб≥т на великокн€жих дворах; панськ≥ п≥ддан≥ не мають ходити на ДоблавуФ Ч лови в.кн€жих нам≥стник≥в ≥ державцњв, анњ стеречи соколиних гнњзд, ≥ т. и. 36).

Ќадан≥ привиле€ми й вироблен≥ практикою прероіативи й свободи шл€хетського стану були зведен≥ й санкц≥онован≥ першим кодексом права в. кн. Ћитовського Ч Ћитовським —татутом, затвердженим 1529 р.  одекс сей мав виразн≥ прикмети шл€хетського права, то значить Ч в≥н займаЇть с€ головно шл€хетською верствою й обороною њњ ≥нтерес≥в, нормуЇ в≥дносини сењ верстви до правительства й до иньших верств, самими ж сими иньшими верствами дуже мало займаЇть с€. —е толкуЇть с€ тим, що сел€нство вийшло вже з юрисдикц≥њ держави, а церков ≥ м≥щанство мало своњ ≥мунњтети 37).

Ўл€хецтво в сњм кодексњ вже виступаЇ з усњма прикметами правно прив≥лЇі≥ованоњ верстви. Ќайлњпше се видно на постановах про судов≥ кари. «а убийство шл€хтича Ду зводеФ шл€хтич платить 100 коп грошей (60 рублњв) голвощини ≥ ст≥лькиж ДвиниФ вел. кн€зеви. «а убийство путного чолов≥ка (путного бо€рина) 12 рублњв, ст≥льки ж за убийство слуги-рем≥сника, тивуна або приставника, а Днав€зкиФ (в≥дпов≥даЇ ДвинњФ) 3 рублњ. «а убийство Дмужика т€глогоФ 10 коп (6 рублњв) 38).

Ўл€хтич ударивши шл€хтича платить 12 рублњв, але коли ударить шл€хтича Дпростий хлопъ або мещанинъФ, то маЇ йому бути рука ут€та. ј за побитЇ Дпутного чолов≥каФ платить с€ Днав€зкиФ т≥льки три рублњ, за побитЇ Дмужика т€глогоФ Ч п≥в рубл€ 39).

Ќер≥вноцњнн≥сть перед правом шл€хтича й не-шл€хтича взагалњ виступаЇ на кожд≥м кроцњ. Ўл€хтич, обвиновачений в злодњйств≥, коли Длиц€Ф (краденоњ р≥чи) при нњм не застануть, може раз ≥ другий ≥ третњй очистити с€ прис€гою Ч за першим разом сам оден, за другим Дсам третњй з двома иньшими шл€хтичами, за третњм Ч з ш≥стьма шл€хтичами, й т≥льки за четвертим таким обвинуваченнЇм ДмаЇт быти обешонъ (пов≥шений) злодейскимъ обычаЇмъФ. ѕротивно, коли шл€хтич закине злодњйство чиЇмусь п≥дданому ≥ не маЇ Дслушного доводуФ, але прис€гне сам третњй на попертЇ свого обжалованн€, тодњ суд€ маЇ засудити обжалованого Дводле выступу ЇгоФ, значить може й пов≥сити 40).

як приклад особливоњ печаливости —татута про шл€хецьк≥ ≥нтереси вкажу нпр. постанову, що €к би п≥д час походу шл€хтич нањздив на д≥м або гумно €когось шл€хтича, то маЇ за то Дкгвалтъ платити 41). Ќешл€хетським майном с€ постанова не клопочеть с€!

Ћитовський —татут 1566 р., так званий ¬олинський, маЇ ще б≥льше характер шл€хетського кодекса. –оздњл про шл€хетськ≥ в≥льности доповн€Їть с€ р€дом нових постанов. ѕ≥днесу в висок≥й м≥р≥ характеристичну подробицю Ч €ка виступаЇ вже ≥ в перш≥й редакц≥њ Ч що в роздњл про шл€хетськ≥ в≥льности включен≥ також параірафи про ДрозмноженнЇ в. кн€зњвстваФ Ч з'обов€заннЇ в. кн€з€ пильнувати цњлости держави, розшир€ти його землњ, а не уменьшати, в цњлости задержати ур€ди, скликати сойми, ≥ т. и.; очевидно, всњ сњ іваранц≥њ оцњнювали с€ з того становища, що властив≥ репрезентанти держави, що з нењ користають Ч се шл€хта (Днар≥д шл€хецькийФ, €к казали в ѕольщ≥), ћ≥ж поодинокими постановами, що показують неоднакову печалив≥сть права про шл€хтич≥в ≥ не-шл€хтич≥в, або њх нер≥вноцњнн≥сть перед правом, прибувають до давнњйших де€к≥ нов≥ дуже характеристичн≥. Ќпр. за ДприганеннЇФ (ганьбу) шл€хтича чолов≥ку не-шлахетському ур≥зуЇть с€ €зик.  оли шл€хтича забивають шл€хтич≥, за голову убитого може бути страчена голова т≥льки одного з уб≥йник≥в, коли ж шл€хтича вбили Дпрост≥ хлопиФ, то њх треба скарати смертию всњх (не б≥льше одначе семи за одну шл€хетську голову) 42) ≥ т. и.

“ой же статут затвердив за шл€хтою дуже важн≥ полњтичн≥ права, здобут≥ нею незадовго перед його виданнЇм: обов€зкову участь в соймах в. кн€зњвства шл€хетських посл≥в з пов≥т≥в ≥ земель, з р≥шучим голосом (при т≥м нормуЇть с€ самий пор€док опов≥щень шл€хти й вибора посл≥в на соймиках), та виборн≥ шл€хетськ≥ суди в пов≥тах. ћожна п≥днести також ≥ те, що постанови про сеймики санкц≥онували й нормували давнЇ право кн€зњв, пан≥в ≥ шл€хти на своњх пров≥нциональних соймах робити постанови в справах своЇњ землњ 43).

ќбдарувавши так щедро прив≥лЇі≥€ми шл€хетську верству, правительство мусњло постарати с€ докладнњйше означити круг ос≥б, що з усњх тих прив≥лЇі≥й мали користати 44). —е не легко було зробити з огл€ду, що досњ була т≥льки фактична п≥дстава дл€ того, аби уважати когось бо€рином шл€хтою Ч Дземська службаФ бо€рська, ≥ се, €к € вже вище п≥дносив, робило широкий м≥сток дл€ переход≥в в бо€рськ≥ круги людей з низших катеіорий. јле всю безконечно-широку й р≥жнородну масу воЇнно-служебних не т≥льки правительство, а й сам≥ вищ≥ верстви прив≥лЇі≥ованих не уважали можливим включити в склад сењ прив≥лЇі≥ованоњ кл€си Ч вона здавала с€ р≥шучо за широкою дл€ сього. «маганнЇ до €когось ограничени€ њњ про€вл€Їть с€ уже в сам≥й терм≥нольоі≥њ прив≥лЇі≥ованоњ верстви.

ѕо традиц≥њ, перейн€т≥й з давньоњ –уси, верства, пот≥м звана з польська шл€хетською, з початку звала с€ бо€рами. ѕрив≥лей ягайла 1387 р. називаЇ прив≥лЇі≥ованих т≥льки аrmigeri sive bо≥аr≥. “ака й була перв≥стна, простњйша сусп≥льна схема в. кн. Ћитовського: прив≥лЇі≥ованими були кн€зњ й бо€ре, principes et bо≥аr≥ 45). ƒл€ означенн€ маінат≥в не-кн€зњв, почавши в≥д ¬итовтових час≥в, додавала с€ часом катеіор≥€ пан≥в Ч в латинських актах barones, часом nobiles. —е ж означеннЇ nobiles уживало с€ також ≥ дл€ звичайних прив≥лЇі≥ованих, часто в сполученню: nobiles (et) bо≥аr≥ 46). ¬ сњм видно слњд того, що уже тодњ, в XV в., терм≥н Дбо€ринФ здавав с€ за широким дл€ означенн€ прив≥лЇі≥ованоњ верстви. —е було причиною также того, що перейн€тий з ѕольщ≥ терм≥н Дшл€хтичФ (в латинських актах nobilis) Ч перейн€тий тим б≥льше природно, що самий ≥нститут литовського шл€хецтва формував с€, €к ми бачили, п≥д виразним впливом польського, Ч сей терм≥н, кажу, набираЇ в литовськ≥м прав≥ все б≥льше технњчне знач≥ннЇ, й витискаЇ назву Дбо€ринФ, €к терм≥н. ƒругою такою перейн€тою з ѕольщ≥ назвою було Дзем€нинФ (в латинських актах terrigena), р≥внозначний з шл€хтичом о ст≥льки, що земська осњлњсть Ч себто володњннЇ землею, в ѕольщ≥ стало монополњЇю шл€хти. —ей терм≥н в украњнських земл€х в. кн. Ћитовського був досить розповсюднений в перш≥й половинњ XVI в., поки терм≥н Дшл€хтичФ не набрав вповнњ технњчного знач≥нн€, витиснувши вк≥нцњ иньш≥ 47).

¬ початках XVI в. всњ три назви Ч бо€рин, зем€нин, шл€хтич Ч уживали с€ майже без р≥жницњ на ѕоднњпровю, але на ¬олини вже, видно, оминають назви бо€рина, €к занадто широкоњ. “ак волинський привилей 1501 р. випрошують у в. кн€з€ Дкн€зи и панове и зем€ни и вс€ шл€хта ¬олынскои землиФ ; слово Дбо€ринФ не прикладаЇть с€ до шл€хти (так само ≥ в привилею 1507 р.). Ќатом≥сть кињвський привилей 1507 р. випрошують Дкн€зи и панове и бо€ре и зем€не и вс€ шл€хта к≥Ївека€Ф, ≥ в текстњ терм≥ни: зем€нський ≥ бо€рський уживають с€ р≥внозначно (так само ≥ в нов≥м привилею 1529 р.) 48). јле ≥ тут ≥ там терм≥н Дшл€хтичФ де не маЇ вповнњ технњчного знач≥нн€, уживаЇть с€ скорше €к пом≥чна назва, щоб надати пон€тю €к найб≥льше повности й €сности.

¬ актах центрального правительства в перш≥й половинњ XVI в. терм≥н бо€рин ≥ще уживаЇть с€ два означенн€ шл€хетськоњ верстви, хоч терм≥н Дшл€хтаФ все б≥льше входить в уживаннЇ, €к терм≥н докладнњйший. Ћитовський —татут 1529 р. звичайно говорить про Дшл€хтуФ, але уживаЇ, хоч р≥дше, також ≥ виразу Дшл€хта и бо€реФ, Дбо€ре-шл€хтаФ ≥ просто Дбо€реФ €к р≥внозначне з Дшл€хтоюФ. ¬ зв€зку з тим стоњть, що нпр. бо€р путних, аби в≥дграничити в≥д шл€хти залюбки називають (м≥ж иньшим ≥ той же —татут) Дслугами путникиФ, Длюдьми путнимиФ, очевидно оминаючи слова Дбо€ринФ, бо се означаЇ шл€хтича. ¬ серединњ XVI в. в т≥м стаЇть с€ перелом Ч слово Дбо€ринФ майже перестаЇ уживати с€ дл€ означенн€ шл€хтича; м≥сц€ми держить с€ назва Дзем€нинФ, але все б≥льше розпросторюЇть с€ назва шл€хтича. —татут 1566 р. м≥сц€ми, очевидно сьв≥домо, викидаЇ слово Дбо€ринФ, де воно задержало с€ ще в перш≥й редакцињ —татута ≥ хиба подекуди прокрадаЇть с€ воно з першоњ редакцињ.

—њй боротьб≥ терм≥н≥в в≥дпов≥дають зм≥ни в дњйсн≥м становищ≥ бо€рства. ѕравительство не уважало можливим включити цњле бо€рство in corpore в шл€хецьку верству, але даремно шукало за критер≥Їм дл€ тњснњйшого ограниченн€ прив≥лЇі≥ованоњ верстви; вк≥нцњ не здобувши с€ таки на €кийсь виразний критер≥й, воно полишило процес њњ сформованн€ самому житю.

ƒе€к≥ казуси показують, що воно пробувало вернути с€ до принц≥п≥в √ородельського акту й п≥дставою признати шл€хецтво через наданнЇ. ¬оно пробуЇ противставити бо€рську службу шл€хетськ≥й г≥дности, надан≥й великим кн€зем, й тим по€сн€ють с€ зв≥сн≥ нам факти наданн€ шл€хецтва бо€рам в перш≥й половинњ XVI в. 49). ¬ одн≥м процесњ, коли бо€рин жадав на судњ в. кн€з€ в≥д бо€рина, що його побив, Дшл€хецьке безчестЇФ й покликав с€ на те, що його предка ∆игмонт  ейстутович перев≥в з т€глоњ на бо€рську службу, Ч в. кн€зь ∆игмонт —тарий не признаЇ його шл€хтичом, бо той предок був т≥льки переведений на бо€рську службу, але не д≥став шл€хоцтва 50). јле на так≥м становищу правительство не могло удержати с€. Ќаданн€, на €ких опирали с€ права род≥в здавна й загально признаних за шл€хецьк≥, дуже р≥дко м≥стили згадку про шл€хецтво, а звичайно говорили т≥льки про наданнЇ землњ з обов€зком воЇнноњ служби, бо принц≥п надаванн€ шл€хоцтва був закинений ще в≥д час≥в ∆иімонта  ейстутовича, й п≥дставою бо€рсько-шл€хетських прав служила бо€рська служба. ¬икинути за границњ шл€хетськоњ верстви всњх не ноб≥лњтованих спец≥альним актом бо€р було не можливо.

¬к≥нцњ правительство бере за пр≥нцип давн≥сть: в шл€хетську верству вход€ть т≥ бо€ре, що з давна, в≥д к≥лькох поколњнь, належать до бо€рства й користали з бо€рських прав. “ак ор≥кла дуже важна в сњй справ≥ соймова устава з 1522 р. Дo выводе шл€хетства за примовоюФ (€к би хто кому закинув нешл€хецтво) 51). ¬она постановл€Ї, що ДприганенийФ може довести своЇ шл€хецтво, коли виведе двох шл€хтич≥в, котр≥ б прис€гнули, що приганений Дсъ одного роду отъ прадеда, отъ деда, съ одноЇ крови имъ Їсть братъФ, а €к не може вивести таких сьв≥дк≥в, то принаймнњ предложить документ Ч Длистъ старый в. кн€з€ ¬итолта или ∆икгимонта або отца нашого  азимира корол€, або некоторыхъ пановъ высокихъФ (очевидно з тогож часу), де б його предка названо бо€риномъ (Да въ томъ бы листе писано Їго бо€риномъ, не подле Їго поведань€, нижли або у праве съ кимъ будетъ сто€лъ або отъ кого до него листъ будетъ писанъ шл€хтичомъФ),

—€ устава пот≥м ув≥йшла ≥ в —татут, з тим лише, що до доказ≥в шл€хецтва додано тут ≥ще сьв≥доцтво сусњд≥в: коли р≥д зв≥в с€, так що ДприганенийФ не м≥г поставити сьв≥дк≥в з свого роду, тодњ можна потвердити шл€хецтво сьв≥доцтвом Дбо€ръ-шл€хты околичныхъФ, коли т≥ прис€гнуть, що ≥нтересований ДЇсть з роду шл€хтичьФ. —њ способи, €к показують судов≥ акти, дњйсно й практикували с€ в т≥м часњ й п≥знњйше дл€ виводу шл€хецтва 52).

“аким чином в 20-х рр. XVI в. признавано, що чий р≥д був бо€рським був уже перед ќлександром (1492), той тим самим маЇ шл€хетськ≥ права. —ей терм≥н non post quem одначе не мав в соб≥ нњчого деф≥нњтивного, ≥ в м≥ру того €к часи ќлександра в≥дсували с€ дальше, з'€вл€ли с€ нов≥, п≥знњйш≥ терм≥ни дл€ виводу шл€хетських прав. “ак нпр. важне знач≥ннЇ здобув соб≥ по≥менний попис властителњв ≥ державцњв, обов€заних до в≥йськовоњ служби, спор€джений 1528 р. ≥ затверджений на початку 1529 р. на сойм≥ в. кн€зњвства. Ќа нього покликували с€ п≥знњйше Дприганен≥Ф бо€ре на доказ своњх шл€хетських справ, ≥ правительство приймало сей дов≥д 53).

« другого боку важне знач≥ннЇ дл€ в≥др≥жненн€ бо€р-шл€хти в≥д иньших верств мали розпор€дженн€ в справах податкових. “ак устава дл€ господарських двор≥в виленського й троцького воЇводств поручала ур€дникам з≥ставити по к≥лька служб путних бо€р, разом з иньшими слугами, Дна дворную потребуФ, ≥ то з обов€зком певних оплат ≥ роб≥т (12 день на р≥к), а иньших перевести на т€глу службу 54). ¬плив сього розпор€дженн€, по вс€к≥й правдопод≥бности не обмежав с€ тими воЇводствами 55) ≥ причинив с€ до в≥дграниченн€ бо€р-шл€хти в≥д бо€р путних ≥ иньших слуг. ¬ так≥м же дусњ постановила Д”става на волокиФ 1557 р., уже дл€ цњлоњ держави виразно, Ч що путн≥ бо€ре мають бути осаджуван≥ на чиншу Д€ко люди осадныЇФ (сел€не чиншев≥), з вињмком к≥лькох, полишених дл€ путноњ служби; ≥ то т≥льки бо€ре ДстародавныЇФ, а путн≥ бо€ре нов≥йшоњ дати мали, очевидно п≥ти на т€глу службу 56).

ѕереведений на п≥дстав≥ сењ устави, з р≥жними в≥дм≥нами, пом≥р ірунт≥в в переважн≥й части земель (з украњнсько-руських Ч на ѕ≥дл€сю, в Ѕерестейщинњ, ѕинщинњ ≥ в значн≥й части ¬олини 57) мав заразом характер рев≥з≥њ шл€хецьких прав. ¬сњ землњ, окр≥м шл€хетських, м≥р€ли с€, наново дњлили с€ й оподатковували с€, так що кождий, хто мав претенс≥њ на шл€хецтво, мусњв доложити старань, щоб ув≥льнити своњ землњ й себе самого в≥д сього катастра, а дл€ того Ч довести своњ шл€хетськ≥ права. “ому разом в уложеннЇм катастру списували с€ предложен≥ документи, дослњджували с€ шл€хетськ≥ претенс≥њ й р≥шали с€ на ірунтњ або переносили с€ на р≥шеннЇ в. кн€з€. “аким чином с€ рев≥з≥€, де в≥дбула с€, привела до повноњ ев≥денц≥њ шл€хетськ≥ роди й в≥дграничила њх в≥д верств не прив≥лЇі≥ованих.

¬ тих украњнсько-руських земл€х, де с€ рев≥з≥€ ірунт≥в не була переведена, приводили до того самого результату, хоч ≥ з меньшою докладн≥стю, рев≥з≥њ замк≥в ≥ староств, переведен≥ в рр. 1545 ≥ 1552. ¬ 1545 р. зрев≥зована була ¬олинь, Ѕраславщина ≥ в  ињвщинњ ∆итомирський замок, в 1552 р. цњла  ињвщина й Ѕраславщина 58). —њ рев≥з≥њ виказували панськ≥ шл€хетськ≥ роди, њх маЇтности, слуг р≥жних катеіор≥й ≥ њх обов€зки; таким чином вони давали також ев≥денц≥ю шл€хетських ≥ нешл€хетських осадник≥в пов≥та 59).

“аким чином в серединњ XVI в., разом з тим €к шл€хетськ≥ права приходили до повного свого розвою, ви€снений був, бодай в головнњйш≥м, ≥ склад сењ прив≥лЇі≥ованоњ верстви.  ажу Ч бодай в головнњйш≥м, бо б≥днњйш≥, п≥дупал≥ роди шл€хецьк≥ з≥ставали й далњ в не€сн≥й, переходов≥й ролњ м≥ж шл€хтою й путними бо€рами; так≥ гнњзда др≥бноњ, убогоњ шл€хти, що мусњли вести й далњ боротьбу з претенз≥€ми старост, що хотњли њх пот€гати до р≥жних обов€зк≥в, под≥бно €к замкових слуг ≥ бо€р, були в украњнських земл€х в. кн. Ћитовського, €к ≥ в украњнських земл€х  орони Ч на ѕод≥лю, ≥ в √аличинњ; њх процеси з старостами й виводи шл€хецтва поодинокими родами т€гнули с€ пот≥м цњлими столњт€ми. « другого боку в под≥бн≥м переходов≥м положенню з≥стали с€ також ≥ бо€ре, що сидњли на земл€х панських (про таку неповноправну шл€хту буде мова п≥знњйше). јле взагалњ сказавши, шл€хецька верства в. кн. Ћитовського ≥ що до свого складу, ≥ що до своњх прав в третњй четвертинњ XVI в., в переддень Ћюблинськоњ унњњ, сформувала с€ досить повно. —€ унњ€ вик≥нчила т≥льки сю оріанњзац≥ю Ч додала к≥лька штрих≥в в шк≥цњ, вироблен≥м державною еволюц≥Їю в. кн€зњвства. —тало с€ се тим лекше й природнњйше, що все сформованЇ шл€хетськоњ верстви вел. кн€зњвства прот€гом двох попереднњх столњть проходило п≥д безпосереднњм впливом польського права, форм польського шл€хецтва й його прав.

—пинимо с€ трохи над сим.

¬плив польських форм на сњй точцњ признають сам≥ законодатн≥ акти в. кн€зњвства, зазначають нав≥ть за сильно, бо дњйсне запозиченнЇ польських форм не було так широке ≥ скоре, €к сњ акти запов≥дали.

”же привилей 1387 р. голосить, що вс€кий бо€рин, прийн€вши католицьку в≥ру, маЇ д≥стати т≥ж права, €кими тњшать с€ всњ иньш≥ шл€хтич≥ корони ѕольськоњ, Ч аби не здавали с€ нер≥вними њм в правах, належачи до тоњ самоњ держави 60). —е було зовсњм консеквентно з≥ становища  ревськоњ унњњ, що ≥нкорпорувала землњ в. кн. Ћитовського ѕольщ≥, Ч зр≥вн€ти литовську шл€хту в правах з польською. ¬ дњйсности одначе правительство не т≥льки не хотњло розт€гнути сього зр≥вн€нн€ на всю шл€хту (обмеживши с€ латинниками), але й католик≥в не хотњло правдиво зр≥вн€ти з польською шл€хтою, котроњ обов€зки до держави обмежали с€ тодњ (в≥д  ошицького привиле€ 1374 р.) обов€зками давати 2 грош≥ подимного з лану обробленоњ землњ та брати участь в походах власним коштом в границ€х держави. —е було б надто великою утратою дл€ правительства в. кн. Ћитовського. “ому ягайло в дњйсности задержуЇ р≥жн≥ обов€зки шл€хетських п≥дданих, окр≥м в≥йськовоњ служби: €к ще значн≥ й р≥жнородн≥ були вони по привилею 1387 р., можемо судити з привилењв ∆иіимонтового й  азимирового, що де€к≥ з них касували, а ≥ в розпор€дженню ДотчинамиФ  61) не зносить тих ограничень, €ких не знало польське право. (ћи можемо виходити тут в≥д факт≥в п≥знњйших, XV в≥ка: коли розпор€дженнЇ бо€рськими отчинами й тодњ не було своб≥дно в≥д державних ограничень, тим меньше перед тим).

“ак п≥шло воно й далњ. √олос€чи зр≥вн€ннЇ прав литовськоњ шл€хти з польською (ба й взагалњ всњх стан≥в) 62), привилењ в. кн€зњв в сам≥й р≥чи т≥льки по волњ зближали литовську шл€хту до њњ польського вз≥рц€. ѕривилењ ∆иіимонта ≥  азимира, ≥дучи в т≥м напр€м≥, внесли де€к≥ обов€зки шл€хетських п≥дданих. Ќа вз≥р, безперечно, польських пор€дк≥в признано шл€хетських п≥дданих в юрисдикц≥њ њх пан≥в  азимировим привилеЇм. (¬ ѕольщ≥ так≥ ≥мунњтети почали по€вл€ти с€ вже в≥д XIII в., ≥ в XIV в. переход€ть в загальну практику, хоч т≥льки ЌЇшавськ≥ статути 1454 р. зкодиф≥кували сю свободу шл€хетських п≥дданих в≥д каштел€нськоњ юрисдикц≥њ й признали панам право на вс€к≥ грошев≥ кари з њх п≥дданих  63)). Ѕезперечно, п≥д впливом польських вз≥рцњв уложила с€ практика шл€хетськоњ зверхности над п≥дданими ≥ њх залежн≥сть в≥д них Ч в XVI в. 64). ѓх випливом були р≥жн≥ прив≥лЇі≥њ шл€хтича в пор≥вн€нню з не-шл€хтичами перед судом, в вим≥р≥ кар ≥ переведенню доказ≥в 65). ¬иразно йшла за польськими вз≥рц€ми литовська шл€хта, коли вимагала й здобула соб≥ на соймах 1551, 1559 ≥ 1563 рр. свободу в≥д мит ≥ вс€ких иньших оплат дл€ вс€ких продукт≥в шл€хетського господарства 66), коли домагала с€ й ос€гнула на соймах 1564-6 рр. виборн≥ шл€хетськ≥ суди, €ким зар≥вно б п≥дл€гала шл€хта й маінати. ѕ≥д виразними впливами польських пон€ть виробл€Їть с€ й шл€хетське noblesse oblige що знаходить свою законодатну санкц≥ю в Ћитовськ≥м —татут≥ 1566 р., аби шл€хтич≥ Дни шинкомъ се не живили и локт€ми не мАрилиФ, взагалњ Дремесло мАстскоЇ хлопскоЇФ не управл€ли, п≥д страхом утрати шл€хетських прав.

¬ ч≥м найдовше й найр≥зше про€вл€ла с€ р≥жниц€, нер≥вноправн≥сть литовськоњ шл€хти з польською, було, по перше, њњ служебне, державними ограниченн€ми зв€зане становище й њњ нер≥вноправн≥сть (правна) в пор≥вн€нню з маінатством. “ого й другого не знала польська шл€хта вже в XV в., над литовською ж т€ж≥ло воно ще в XVI в., а в деч≥м дот€гнуло с€ до унњњ й по за унњю.

я вище казав уже, що служба (в≥йськова) була принц≥пом володњнн€ землею в в. кн€зњвств≥. ¬. кн€зњ не т≥льки п≥д сею умовою роздавали землњ, але ставили сю вимогу до вс€кого рода властителњв ≥ державцњв земель. –озм≥р такоњ воЇнноњ служби Ч себ то числа во€к≥в, €ке маЇ бути поставлене з певноњ маЇтности на поклик правительства, часом означала грамота наданн€ 67), але частњйше нормувала практика: володњли дуже часто без документ≥в, й наданн€ переважно не означають близше розм≥ру служби, инодњ й зовсњм про нењ не згадують, бо вона розум≥ла с€ сама собою. якоњсь певноњ одиницњ дл€ такоњ служби довго не було. ƒоперва в 20-х рр. XVI в. переведена норма, що в≥сњм сел€нських служб мають ставити одного к≥нного во€ка до в≥йська. ’оч ≥ се ще не була велика докладн≥сть, бо сел€нська служба далеко не була чимсь одностайним, але перед тим ≥ такоњ одностайности не було: бувало, що одну т€глу службу давано Дна особную службуФ бо€рську, бувало, що к≥лька сел€нських ірунт≥в давано на одну бо€рську службу 68). јле €кась, бодай приблизна норма, €кою нормувала с€ практика, все таки мусњла бути.

ѕильнуючи в≥йськов≥ служби з маЇтностей, правительство мусњло держати в ев≥денц≥њ сам≥ маЇтности й пильнувати, щоб вони не переходили в так≥ руки, де б служба могла пропасти. ¬ сњм правительство не робило, ск≥льки можна судити, нњ€коњ р≥жницњ м≥ж земл€ми, €к≥ воно само роздавало в державу Ддо волњФ своЇњ Дчи до животаФ, ≥ тими, що перейшли до њх властителњв иньшими дорогами Ч купном чи спадком, хоч би з час≥в перед-литовських. —€ контрол€ служби надавала вс€к≥й земельн≥й власности характер конвенц≥ональний, прекарний Ч кождий м≥г володњти своЇю маЇтн≥стю, лише о ск≥льки м≥г сповн€ти й сповн€в зв€зану з нею службу 69).

ƒл€ маінатських маЇтностей сей прекарний характер зводив с€ до простоњ форми. ¬правдњ й вони могли переходити з рук до рук т≥льки за дозволом ≥ в≥дом≥стю власти (се застер≥г городельський привилей 70), ≥ повтор€ли п≥знњйш≥) ≥ були зар≥вно обт€жен≥ обов€зком воЇнноњ служби. јле що до таких б≥льших маЇтностей правительство могло бути певне, що њх властителњ завсњди будуть в станњ в≥дбути служебн≥ обов€зки, €к≥ на тих маЇтност€х лежали, тож ≥ не мало потреби м≥шати с€ до њх переходу з рук до рук. Ќе так було з др≥бнњйшими бо€рськими маЇтност€ми. ўоб передати таку маЇтн≥сть у спадщину, чи за €ким контрактом, треба було справдњ дати правительству запевненнЇ, що в≥д тоњ передач≥ воЇнна служба не потерпить.  оли властителњ не могли з €коњсь причини сповн€ти службу (через стар≥сть, калњцтво, або тому, що з≥ставали с€ з фам≥лњњ сам≥ ж≥нки), то треба було пошукати заступника, взагалњ постарати с€ €кимсь компром≥сом задоволити ≥нтересам служби, инакше правительство конф≥скувало маЇтн≥сть ≥ в≥ддавало кому иньшому 71).

¬загалњ правительство, коли бачило в т≥м €кусь потребу, не вагало с€ в≥дберати маЇтности, ≥ то не т≥лько сьв≥жо надан≥, Ддо волњ в. кн€з€Ф, але й ДотчиниФ. „асом Дв отмАнуФ давало воно иньшу землю, а часом ≥ не давало нњчого 72), хоч тут не завсњди можна в≥др≥жнити, що було правною практикою, ≥ що надужитЇм Ч через помилку, або через брак в≥дпов≥дних в≥домостей (нпр. хтось випрошував у правительства певну землю, замовчавши, що нею володњЇ, €к отчиною, хто иньший, ≥ аж пот≥м се викривало с€, й т. п.).

ѕольське право, що не знало такого прекарного шл€хетського володњнн€, вплинуло безперечно на еманципац≥ю литовського шл€хетського володњнн€ на сњй точцњ. ”же перш≥ привилењ (1387, 1413 ≥ далњ) запевн€ють своб≥дне розпор€дженнЇ Дотчинами й вислугамиФ (bona paternalia et donationes) i запевн€ють, що отчин в. кн€зь в≥дберати не буде. јле дл€ середно-й др≥бношл€хетського володњнн€ сњ приреченн€ з≥стали с€ на довго ще порожнњм звуком. «емськ≥ привилењ, видан≥ з початком XVI в., дають р≥жн≥ іваранцњњ в сњй справ≥ так €к би на ново. Ќпр. кињвський привилей 1507 р. об≥цюЇ за в. кн€зњв Дотчины и выслуги не отниматиФ т≥, що були дан≥ й держан≥ за  азимира, наданн€ ж ќлександров≥ й останнього кињвського кн€з€ —емена мають бути задержан≥, о ск≥льки будуть потверджен≥ на ново нинњшнњм в. кн€зем; зр≥вн€н≥ вони були з давнњйшими при потвердженню кињвського привиле€ 1529 р.  н€з€м ≥ панам в≥льно розпор€джати своњми вислугами (одначе за в. кн€жим призволеннЇм), але за шл€хетськ≥ ще нема мови 73).

¬загалњ процес еманцинац≥њ шл€хетських маЇтностей в≥д державних ограничень припадаЇ доперва на XVI в. Ћитовський —татут 1529 р. признаЇ 74) маінатам ≥ шл€хтњ право своб≥дного розпор€дженн€ вс€кого рода маЇтност€ми, €кими володњли вони принаймнњ перед 1492 р. (смертию  азимира): давнњйший дозв≥л власти тепер зводить с€ на просту формальн≥сть 75). —татут 1566 р. розшир€Ї право Дв≥чногоФ держанн€, Дна потомныЇ часыФ, також на наданн€ ќлександра, ∆иіимонта й самого ∆иіимонта-јвіуста, але заразом застер≥гаЇ, що контракти на так≥ наданн€, котр≥ не були надан≥ з правом розпор€дженн€, можуть робити с€ т≥льки за в≥дом≥стю в. кн€з€. “аким чином ≥ тут ще не знесено границю м≥ж р≥жними родами володњнн€, хоч в. кн€зь ≥ об≥ц€Ї, що в≥н в кожд≥м разњ ДборонитиФ тих контракт≥в не буде. “≥льки акт 1569 р. ≥ проголошена при т≥м свобода земель в. кн. Ћитовського в≥д екзекуц≥њ прав Ч то значить в≥д пров≥рюванн€ правности володњнн€, зр≥вн€ла всњ роди шл€хетського землеволодњнн€ в сих земл€х ≥ розширивши на них польське право повноњ шл€хетськоњ власности, укоронувала сей процес, майже Ч але не зовсњм зак≥нчений в т≥м моментњ.

—лужебний характер шл€хетського землеволодњнн€ задержав с€ в повн≥й силњ аж до самого 1569 р. як € вже згадував, в≥йськова служба шл€хти була зреформована й унормована соймовою ухвалою 1528 р., на пробу прийн€тою на дес€ть лњт. ƒоповнена ≥ по€снена пот≥м, вона ув≥йшла до —татуту 1529 р. ≥ стала пост≥йною нормою 76). як € вже згадував, за одиницю прийн€то сел€нську службу Ч т€глу ≥ вс€ку иньшу (в так≥ сел€нськ≥ служби числили с€ також служби путних бо€р ≥ вс€кого рода слуг, але не рахували с€ властив≥ бо€ре, м≥щане й загородники). « такого числа служб, €ке ухвалить сойм, дњдич мав поставити до в≥йська одного к≥нного во€ка, добре узброЇного, в≥дпов≥дно до норми, вказаноњ уставою 77). ’то не мав би повного числа сел€нських служб п≥д собою, мав њхати сам в пох≥д; так само й т≥ б≥дн≥ шл€хтич≥, що не мали п≥д собою зовсњм сел€н Ч вони мали њхати особисто, але в≥д них не вимагало с€ приписаного узброЇнн€: вони ставили с€ Дводле можности своЇЇФ, нав≥ть п≥шо, з ДрогатиноюФ за браком вс€коњ иньшоњ зброњ.  оли €кусь др≥бну маЇтн≥сть держить цњла неподњльна родина, тодњ до в≥йська маЇ йти оден з родини Ч ДгоднАйшыйФ. ѕ≥дставу дл€ отаксованн€ давав ДпописФ всњх панських ≥ шл€хетських маЇтностий; перший був переведений, €к ми вже знаЇмо, разом з ухвалою 1528 р.  люч Ч ск≥льки сел€нських служб мало складати с€ на одного во€ка, давала соймова ухвала: так в 1528 р. ухвалено на дес€ть лњт, що оден во€к посилаЇть с€ з восьми служб.  оли ск≥нчив с€ речинець сењ ухвали, в. кн€зь з радою постановили, в початках 40-х рр.. низшу норму: одного во€ка з дес€ти служб (з дев€ти дес€того виправовати), на в≥сњм лњт 78), ≥ т. и.

—€ реформа 1528 р. сто€ла в зв€зку з змаганн€ми ∆иіимонта перевести под≥бне нормованнЇ в≥йськовоњ служби в ѕольщ≥, але там його змаганн€ розбили с€ на спротивленню маінат≥в, ≥ такоњ пропорц≥ональноњ служби там не удало с€ завести: по давньому в загальний пох≥д був обов€заний ≥ти кождий осњлий шл€хтич, незалежно в≥д великости своЇњ маЇтности. “аким чином литовська шл€хта й особливо пани-маінати в Ћитв≥ були далеко б≥льше обт€жен≥ нњж в ѕольщ≥, ≥ об≥ц€нка Ч зн€ти сей обов€зок служби, служила одною з головнњйших приваб, €к≥ показували литовськ≥й шл€хтњ ѕол€ки в перспектив≥ переведенн€ унњњ. ≤ то тим б≥льше, що воЇнна служба в Ћитв≥ мала в≥дбувати с€ п≥д дуже сильним риіором: шл€хтич, що не поставив приписаного числа во€к≥в в пох≥д, або на попис, тратив маЇтн≥сть, ≥ се не було порожнњм звуком: ми маЇмо немало випадк≥в такоњ конф≥скати 79).

¬ головних основах реформа 1528 р. на Ћитв≥ удержала с€ прот€гом цњлого XVI в. Ч нав≥ть унњ€ не знесла њњ в земл€х в. кн€зњвства. Ќа сойм≥ 1544 р. шл€хтњ удало с€ лише вимогти в≥д правительства, що на дальше попис маЇтностей не буде переводити с€ правительственними аіентами, але кождий шл€хтич мав сам подавати виказ своњх служб, п≥д прис€гою, пов≥товим власт€м, ≥ на п≥дстав≥ тих виказ≥в мали посилати с€ во€ки до в≥йська. Ўл€хта застерегла також, аби ключ служби укладав с€ не самою радою, але на Двалн≥м сойм≥Ф. Ќатом≥сть жаданнЇ шл€хти, аби знижено ще норму служби, не було прийн€то: дальше прийн€тоњ уже знижки (зам≥сть восьми дес€ть служб на одного во€ка) правительство вже не п≥шло, ≥ в 50-х та 60-х рр. ухвалювало ту ж норму Ч з дес€ти служб одного во€ка 80).

ќкр≥м воЇнноњ служби литовська шл€хта була обт€жена ще й иньшими обов€зками. √ородову й мостову повинн≥сть й стац≥њ, €к ми вже бачили, задержали в силњ шл€хетськ≥ привилењ XV в., ≥ вони, хоч не скр≥зь однаково, дожили до унњњ. Ќа ”крањнњ, €к бачимо з рев≥з≥й замк≥в, сњ староруськ≥ престац≥њ Ч городова й мостова були в повн≥й силњ в серединњ XVI в., хоч маінати, ставл€ючи своњ замки, й пробували виломити с€ з сих обов€зк≥в супроти державних замк≥в 81). јле богато ≥ з того, що повносили шл€хетськ≥ привилењ XV в., в практицњ держало с€ ще до самоњ унњњ. “ак нпр. на сойм≥ 1551 р. стани в. кн. Ћитовського просили в. кн€з€, аби шл€хту зв≥льнено в≥д обов€зк≥в стерегти замки, косити сњно й давати п≥дводи, але в. кн€зь за€вив, що €к в≥н не рад заводити Днов≥ р≥чиФ, так не рад ≥ Дстарыхъ рАчей опущатиФ, й з≥ставл€ючи дальше при свободњ тих, хто сих обов€зк≥в не нњс, дальше жадаЇ њх в≥д тих, хто њх нњс дотепер. “ик часом, пригадаймо, уже  азимир≥в привилей виразно зв≥льнив шл€хту в≥д п≥двод ≥ кошенн€ сњна! Ќа сойм≥ 1554 р. стани знову просили в. кн€з€ визволити шл€хту в≥д п≥двод ≥ стац≥й, але знову в. кн€зь того њм в≥дмовив  82).

« шл€хти украњнсько-руських земель Ч  ињвщини, Ѕраславщини, ¬олини й ѕ≥дл€с€, служебн≥ обов€зки, żydowskie angariae, наложен≥ Ћитвою, niewolstwo litewskie, €к њх називала п≥дл€ська шл€хта 83), зн€т≥ були з ≥нкорпорац≥Їю сих земель ѕольщ≥. ѕолишаючи дл€  ињвщини, Ѕраславщини й ¬олини в силњ Ћитовський —татут 1566 р. на далњ, сойм викинув, €к неважний дл€ сих земель, другий роздњл його, що трактував про Дземську оборонуФ. ¬правдњ, на сойм≥, по ≥нкорпорац≥њ сих земель, в≥дзивали с€ численн≥ голоси за тим, аби полишити на ¬олини по давньому обов€зок воЇнноњ служби, аби забезпечити сњй землњ м≥сцеву оборону, не пот€гаючи до того ѕол€к≥в, але се було б занадто великою перф≥д≥Їю по всњх попереднњх фразах про польськ≥ свободи, ≥ в к≥нцњ обов€зок воЇнноњ служби зн€то з ¬олини (а також ≥ з иньших ≥нкорпорованих пров≥нц≥й 84). –азом з тим спали з тутешньоњ шл€хти й р≥жн≥ иньш≥ служебности. ƒл€ земель же, що з≥стали с€ при в. кн€зњвств≥ (з украњнських Ч Ѕерестейщина й ѕинщина) давн≥ обов€зки на разњ з≥стали с€ в силњ, й нова редакц≥€ —татута, видана 1588 р. дл€ земель в. кн€зњвства, м≥стить, без важнњйших зм≥н, попередн≥ постанови про в≥йськову службу. ¬они вийшли з уживанн€ в зв€зку з загальним упадком шл€хетського походу, в ѕольщ≥ й Ћитв≥, з зам≥ною в≥йськовоњ служби соймовим податком на воЇнн≥ цњли.

¬ напр€м≥ зр≥вн€нн€ р€довоњ шл€хти з маінатством богато зроблено в серединњ XVI в. Ч в переддень унњњ. “очки нер≥вноправности € мав нагоду вказувати уже вище 85): неоднаковий пор€док суду дл€ маінат≥в ≥ шл€хти, свобода маінат≥в в≥д пов≥товоњ воЇнноњ оріанњзац≥њ (право власних хоругов), фактична монополњ€ маінат≥в на всњ вищ≥ ур€ди й повна перевага њх над шл€хтою в центральн≥й управ≥ ≥ нав≥ть на соймах, право (де€ких род≥в) на м≥сц€ в радњ незалежно в≥д ур€д≥в. ƒо сього треба додати ще одну точку, що дуже ображала шл€хту, в≥д коли серед нењ збудило с€ змаганнЇ до р≥вноправности Ч се в≥ддаваннЇ державою, в б≥льших комплЇксах земель, бо€рських земель, разом з сел€нськими, в державу ≥ власн≥сть маінатам. “ою дорогою бо€ре, що на тих маЇтност€х сидњли, з безпосередно залежних в≥д в. кн€з€ (reichsunmittelbare, кажучи нњмецьким терм≥ном) ставали п≥двластними кн€з€ чи пана (mittelbare). —е з початку практикувало с€ з наданн€ми кн€з€м, але в≥д коли панськ≥ маінатськ≥ роди вийшли на становище кн€же Ч таке трапл€ло с€ ≥ з наданн€ми панам, ≥ число шл€хти, що сидњло п≥д зверхн≥стю таких пан≥в-кн€зњв, було дуже велике.

« тих маінатських прероіатив всњ були випливом державноњ оріанњзац≥њ в. кн€зњвства, з вињмком права власних хоругов, перейн€тих, по вс€к≥й правдопод≥бности, з ѕольщ≥. “≥льки так се право не було прероіативою маінатських род≥в, бо п≥д хоругвою певного гербу там ставали всњ р€дов≥ шл€хтич≥, що до того роду належали. ¬еликопанською прив≥лЇі≥Їю стало воно доперва на литовськ≥м ірунтњ. –озт€гнути сього права на р€дову шл€хту тут не можна було, бо с€ не в€зала с€ в так≥ ширш≥ родов≥ зв€зки €к у ѕольщ≥, ≥ сењ справи литовська шл€хта й не тикала. ¬она удар€ла, йдучи тут за польськими вз≥рц€ми, головно на три точки: на нер≥вн≥сть перед судами маінат≥в ≥ шл€хти, на роздаваннЇ в. кн€з€ми бо€р маінатам, на пасивне становище шл€хти в конституц≥йних в≥дносинах.

¬≥д другоњ четвертини XVI в. почавши, шл€хта добиваЇть с€, щоб розпор€дженн€, €к≥ њњ ≥нтерес≥в дотикають (велик≥сть воЇнноњ служби, плата серебщини ≥ т. и.), не видавали с€ без њњ участи, самою радою з в. кн€зем, ≥ щоб справи законодатного характера не полагоджували с€ без участи вального сойму. ≤ вона ос€гаЇ сього. —татут 1566 р. постановл€Ї, що в. кн€зь не буде нњ€ких устав чинити инакше €к Дна вальномъ соймА того панства нашогоФ 86). “ойже —татут унормував справу роздаванн€ маЇтностей разом з осњлою в них шл€хтою: уже в перш≥й половинњ XVI в. правительство тримало с€ погл€ду, що шл€хта Дне можеть быти никому въ моцъ поданаФ 87), ≥ —татут 1566 р. потвердив се, зробивши вињмок т≥льки дл€ маЇтностей спадкових, себ то таких, що були вже в руках пан≥в ≥ по вигасненню рода вернули с€ в руки в. кн€з€: в складњ таких маЇтностей в. кн€зь задержав соб≥ право давати й шл€хетськ≥ маЇтности панам, ≥ се право його потвердив ≥ —татут 1588 р. 88).

—удова реформа, €к ми вже знаЇмо, була переведена в 1564 р. ≥ знесла судов≥ прероіативи маінатства. “ут т≥льки п≥днесу, що спец≥ально вставл€ла с€ за тим шл€хта волинська, уже на сойм≥ 1554 р. ќдним з мотив≥в, очевидно, було те, що пани з иньших земель, володњючи маЇтност€ми на ¬олини, не хотњли судити с€ Дправом волинськимФ, €к се п≥дносили ¬олин€не 89).








ѕрим≥тки


1) ƒо ≥стор≥њ шл€хетськоњ верстви в. кн€з. Ћитовського див. особливо Ћюбавского —еймъ гл. V, також ќбл. дАлен≥е с. 534 ≥ далњ, ¬.-Ѕудановъ  ресть€нское землевладАн≥е с. 27 ≥ далњ, Ћеонтовичъ ѕанск≥й дворъ.

2) ƒив. т. III c. 284 ≥ далњ.

3) Ќа сю обставину й њњ знач≥ннЇ в сусп≥льн≥й еволюц≥њ в. кн€зњвства звернув увагу ƒовнар-«апольский (√осуд. хоз€йство с. 10). “≥льки в≥н безпотр≥бно кладе натиск на те, що правительству треба. було к≥нного в≥йська. «емськ≥ походи в давнњй –уси були к≥нн≥ Ч пригадати хоч би подробицњ кињвськоњ революц≥њ 1068 р. јле се земське в≥йсько не обов€зане було до поход≥в в справах, що безпосередно не дотикали землњ, й нездатне було до далеких ≥ частих поход≥в.

4) ƒив. т. III c. 286, 329. ¬ сњй справ≥ ще полЇм≥ка мо€ з проф. Ћинниченком в »звАст≥€х отд. рус. €з. за 1904 р. кн. ≤ ≥ IV.

5) ћоњ:  ≥лька кињвських документ≥в XV-XVI в. ч. 1 («аписки Ќаук. “ов. ≥м. Ўевченка т. XI). –евиз≥€ пущъ с. 226. ¬иривки з невиданих акт≥в у Ћюбавского —еймъ c. 432- 3, ќбласт. дАлен≥е c. 541.

6) Ћюбавск≥й —еймъ с. 433.

7) ƒокументы архива юстиц≥и с. 10, Ћюбавск≥й ќбластное дАлен≥е с. 544-5.

8) јкты «ап. –осс≥и III с. 88.

9) ƒив. ¬.-Ѕуданова op. c. с. 29.

10) –евиз≥€ пущъ с. 282.

11) јкты виленской коммисс≥и т. XXIV ч. 19-21.

12) Ћюбавский ор. c. 435 (з невиданого докум.).

13) ”става на волоки 1557 р., що переводила путних бо€р в катеіор≥ю сел€н, так описуЇ њх обов€зки: Дкоторыхъ служба будетъ Ч Їздити з листы нашими до дворов оному врадови при€сглыхъ, а с пенезми платовъ нашыхъ до ¬илни до скарбу и за крывъдами подданыхъ (з≥ скаргами?) колеЇю з росказань€ врадового ЇздитиФ (арт. 1).

14) “ак устава дл€ двор≥в ¬иленського й “роцького воЇводств 1529 р. виразно зве в≥йськову службу обов€зком путних бо€р: Фбо€рове наши путны€ и осочники, которыи зъ стародавна повинни войну служити и сАна косити, также теж рыболовы, бортники, ковали и иншыи подданыи дворовъ нашихъ, которыА т€глой службы не служатъ, тыи будутъ повинниФ ≥ т. д. (јкты «ап. –осс≥и II с. 196). ¬ описи ќвруцького замка 1552 р.: Ддл€ доведанн€ вестей гдеж колвекъ винни Їхати бо€ре тамошниЇ и слуги путныЇ; на погоню з старостою и Їго намАстникомъ повинни Їхати бо€ре тамошниЇ ихъ и слуги путныЇ и мещане Ч јрхивъ ёгозап. –осс≥и IV l c. 40. ўо б≥льше, в т€жких обставинах правительство взивало путних бо€р нав≥ть до далеких поход≥в Ч €к нпр. п≥дчас в≥йни з ћосквою в 1514 р.. јкты «ап. –. II с. 114.

15) ƒив. попередню нотку.

16) јрхивъ ёгозап. –осс≥и VIII с. 120-1, пор. 117-9, т. IV I с. 41-2.

17) Ќпр. в описи мозирського замка читаЇмо: Дто суть слуги путныЇ, которыхъ вчинилъ слугами панъ ћихайло √агинъ, державца первый мозирский, а передъ тымъ были т€глыФ Ч јрхивъ ёгозап. –осс≥и VII I с. 625.

18) Działyński Zbiór praw litewskich c. l.

19) Dziaiyński c. 7, Kod. Polski ∆ищевского ≤ ч. 162. « наданнЇм герб≥в городельським привилеЇм зв€зуЇть с€ небез≥нтересний сп≥р, що розв≥в с€ недавно в польськ≥й науков≥й лњтератур≥ Ч чи мали –усини й Ћитвини герби, або печатн≥ знаки перед тим, чи доперва в≥д ѕол€к≥в герби перейн€ли? —ю останню гадку боронив ѕЇкосњньский, але вона викликала загальну опозиц≥ю. –озум≥Їть с€, вона дњйсно не ст≥йна, о ск≥льки мова йде про уживаннЇ знак≥в власности чи печатних Ч ми маЇно њх прецњнь уже на ¬олодимирових монетах, а про печатки чуЇмо в трактатах з ¬≥зантиЇю (див. мою реценз≥ю працњ ѕЇкосњньского, €к низше). јле опоненти взагалњ б≥льше орудували теоретичними аріументами, €к студи€ми фактичного ≥сторичного й археольоі≥чного матер≥€лу лњтератури. Ћњтература: Piekosiński O dynastycznem szlachty polskiej pochodzeniu, 1888, 2 вид. 1896. ѕетрушевича ¬опросы и отвАты, Ќовий √аличанин, 1889 ч. 21-4, яблоновского реценз≥€ в ¬ислњ 1891, зам≥тка в Kwartaln. histor. 1898: W sprawie średniowiecznej heraldyki litewsko-ruskiej, тамже в≥дпов≥дь ѕЇкосњньского ≥ стат€ ћалецкого Znaczenie unii horodelskiej w roku 1413 z punktu widzenia heraldycznego. Piekosiński O žródłach heraldyki ruskiej Ч Rozprawy wydz. hist. fil. т. XXXVIII; мо€ реценз≥€ на се в т. 41 «аписок.

¬ цитован≥й статњ ћалецкий, аналњзуючи городельський акт, м≥ж иньшим доводить, що в≥н не ограничував так тњснњйше шл€хетськоњ верстви в пор≥вн€нню з актом 1387; але його толкованн€ досить нат€гнен≥.

20) ƒив. т. IV c. 180.

21) predictos principes, nobiles et boiaros Ruthenorum eisdem graciis et libertatibus, privilegiis et commodis gaudere et utifrui volumus, quibus principes, nobiles et boiari Lithvanie pociuntur et fruuntur.

22) Codex epist. saec. XV т. III c. 522.

23) ѕро питаннЇ правосильности його: W. Czermak, Sprawa równouprawnienia schizmatyków i katolików na Litwie Ч Rozprawy wydz. hist. т. 44, ≥ реценз≥€ мо€ в т. 53 «аписок H. тов. ≥м. Ўевченка.

24) ne inter earundem terrarum populos divisio aut aliquod dispendium subsequatur in futurum, quo status terrarum predictarum (Lithvanie et Russie) ledi possit Ч повторено буквально з грамоти 1432 р.

25) Codex epist. saec. XV т. III c. 529.

26) ƒив. т. IV c. 182.

27) praefatis ducibus, prelatis, boiaris, militibus et nobilibus terrae Lucensis, tam in fide s. romanae ecelesiae quam etiam orientalis seu graecae constitutis, omnia iura, libertates, immunitates et gratias tales, quales habent, eis gaudent et fruuntur prelati, barones et nobiles regni nostri Poloniae; omnibus autem (доповнити; civitatibus, без того не€сно в сњм текстњ), ut puto Polonis, Teutonicis et Ruthenis ius teutonicum. Ч Codex epist. saec. XV т. ≤ c. 77.

28) јкты «ападной –осс≥и III c. 119-120.

29) Д» тогожъ часу панове литовск≥и зваснивши с€ Ч »ванъ  гаштольтъ воЇвода виленский, »вашко ћонивидовичъ воЇвода троцкий,  езкгалъ староста жомоитский, Ќетрашъ ћонктрдовичъ маршалокъ земский, а зваснивши с€ и гербы ихъ имъ отослали, а своими старыми печатовать сталиФ. Ч Pomniki do dziejów litewskich c. 58.

30) Codex ер. saec.XV т.III с. 9. ѕро дату привиле€ див. прим≥тку 4.

31) ѕривилей ќлександра у ∆ищевского Codex dipl. Pol. I c. 345 (також у ƒз€линьского Zbiór c. 58 ≥ далњ, ≥ Ѕроель-ѕл€тера Zbiór pamiętników ≤ c. 17). ѕривилей ∆иіимонта 1506 р. Ч ∆ищевский ≤ c. 364. ѕривилењ 1529 р. ≥ привилей 1547 р. ∆иіимонта јвіуста видан≥ недавно, з коп≥њ привиле€ 1551 р. (що м≥стить в соб≥ тексти попереднњх) при перекладњ Ћитовського —татута в Archiwum kom. prawniczej VII с. 270 ≥ далњ (з них т≥льки оден з привилењв 1529 р. був виданий давнњйше в Zbiór praw lit., в хибною датою 1522). ѕро привилењ 1529 р. у якубовского ор. c., ≤ (в≥н реставруЇ там ще проЇкт невиданого великого привиле€ з 1529 р.).

32) ѕривилей 1563 ≥ 1565 рр. в јктах «ап. –. III ч. 32 ≥ 38, привилей 1564 р. Ч Ћюбавск≥й —еймъ дод. 48, городенський Ч јкты ёж. и «ап. –. II ч. 146 (видано з п≥знњйшоњ польськоњ транскрипц≥њ).

33) ƒотичн≥ постанови вказую по зводу ясинского ”ставны€ грамоты Ч сюди належить розд. XXV (c. 128).

34) Ibid. розд. 29, 89, 103.

35) Ibid. розд. 92, 95.

36) Ibid. розд. 53, 58.

37) Ћњтература Ћитовських —татут≥в ≥ њх права в прим. 1.

38) —татут 1529 р. розд. VII арт. 29, розд. XI арт. 1-4 (c. 64-5, 88-9 вид. московського ≥стор. товариства).

39) Ibid. розд. III арт. 14 (c. 22-23), розд. XI арт. 1 ≥ 4 (c. 88 ≥ 89).

40) Ibid. розд. XIII арт. 7-9 ≥ 16.

41) Ibid. розд. II арт. 14.

42) –озд. III арт. 18, розд. XI арт. 12.

43) –оздњл III, арт. 5, розд. IV.

44) ѕро сей процес в≥дграниченн€ шл€хетськоњ верстви в XVI в. цњнн≥ й справедлив≥ спостереженн€ у Ћюбавского —оймъ c. 436 ≥ далњ.

45) Ќпр. бачимо сю формулу в ∆иіимонтов≥м прив≥лЇю 1434 р. Ч рr≥nс≥реs et bо≥аr≥, т≥льки.

46) ”же в √ородельськ≥м привилею поруч barones et nobiles маЇмо й barones, nobiles, bо≥аr≥. Taк само в  азимиров≥м привилею Ч principes, barones, nobiles et bо≥аr≥.

47) Ќа точцњ тих терм≥н≥в Ч бо€рин, зем€нин, шл€хтич Ч була маленька полЇм≥ка в лњтератур≥. ѕроф. јнтонович в своњй розв≥дцњ про  ињвщину в XIV-XVI в. представл€в зем€н ≥ бо€р XVI в. €к дв≥ ос≥бн≥ сусп≥льн≥ верстви, вищу й низшу (ћоноіраф≥€ ≤ ч. 249-50). ѕротив сього виступив д. Ћюбавский в своњй розв≥дцњ ќбластное дАлен≥е (c. 539 ≥ далњ). ¬≥н справедливо вказав, що зем€не були льокальною (до певноњ м≥ри) назвою дл€ тоњж сусп≥льноњ верстви, що в иньших земл€х ≥ в иньших актах звала с€ й далњ бо€рською; але при т≥м в≥н сам за богато признав реального знач≥нн€ сњй терм≥нольоі≥чн≥й р≥жницњ, занадто в≥дграничаючи сњ дв≥ назви (c. 534) та припускаючи, що назву зем€н заносили в украњнськ≥ землњ польськ≥ кольонњсти й задержували сю назву Дз огл€ду на хитке, не зовсњм докладне сусп≥льно-полњтичне знач≥ннЇ назви бо€ринФ. ѕросто се була в≥дм≥нна назва, €ку, так само €к ≥ Дшл€хецькуФ, приймали члени прив≥лЇі≥ованоњ верстви подекуди, з огл€ду на хитке знач≥ннЇФ бо€рського ≥мени, прив€зуючи до нењ б≥льше знач≥нн€, б≥льше прециз≥њ, нњж мала назва бо€рина.

48) јкты ёжной и «ап. –осс≥и ≤ ч. 36, јкты «ап. –осс≥и II ч. 30, 54, 164.

49) “акий факт наводить з 1529 р. Ћюбавский (—еймъ с. 434) з невиданих акт≥в.

50) —ей ≥нтересний казус наводить з акт≥в Ћитовськоњ ћетрики Ћюбавский —еймъ с. 433-4.

51) ¬идрукована Ћюбавским —еймъ с. 440.

52) —татут 1529 р. розд. III арт. 11. —удовий матер≥ал про вив≥д шл€хецтва з≥браний у Ћюбавского ор. c. c. 437 ≥ далњ, також јкты виленской коммис≥и т. XXIV „. 218.

53)  ≥лька таких казус≥в у Ћюбавского ор. c. c. 445, пор. також јкты ¬иленской коммис≥и XXIV c. 378; тамже факти п≥знњйшого (з XVII-XVIII в.) покликуванн€ на попис 1528 р. Ч ч. 30, 32.

54) јкты «ап. –осс≥и II c. 197.

55) ѕор. ibid. c. 201-2.

56) Ibid. III c. 72.

57) ¬≥домости про територ≥ю пом≥р≥в, по части з надрукованих акт≥в, подаЇ д. Ћюбавский —еймъ с. 451-2.

58) ќписи 1545 р. друкован≥ в т. VI Zródła dziejowe, описи 1552 Ч в јрхив≥ ёгозап. –осс≥и ч. IV т. ≤ (ќвруч, з хибною датою 1455 р.) ≥ ч. VII т. ≤ ≥ II (решта).

59) ƒодати до р≥чи, що в т≥м же часњ ≥ в украњнсько-руських земл€х ѕольськоњ корони переводили под≥бну ев≥денц≥ю рев≥з≥њ королњвщин 1564 ≥ 1569 р.

60) ut iuribus similibus utantur et fruantur, quibus et caeteri nobiles in terris aliis regni nostri Poloniae potiuntur, ne videantur in iuribus dispares, quos eidem coronae subiectos fecit unum.

61) як описуЇ се привилей: omnia quae ex sucessione paterna possidet.

62) Barones, nobiles, boyari terrarum nostrarum Lyttwaniae donationibus, privilegiis etc. per nos datis gaudeant, prout barones et nobiles regni Poloniae suis pociuntur Ч √ородельський привилей. Prelatis, principibus, baronibus, nobilibus et civitatibus terrarum m. d. Litthuanie etc. dedimus Ч eadem iura, libertates et imunitates, prout habent prelati, principes (!), nobiles et civitates regni Polonie Ч привилей  азимир≥в, теж повтор€Ї й ќлександр≥в.

63) ƒив. реіести прив≥лЇі≥й у ѕЇкосњньского Rycerstwo polskie wieków średnich 12 c. 212 ≥ далњ Ч найстарший з таких прив≥лЇњв, з 1252 р., м≥стить potestatem iudicandi ad omnes sentencias iuxta formam curie (ducis), videlicet ad aquam et ferrum candens, ad duellum baculorum et gladiorum, ad suspendium et mutilationem membrorum homines suos. ѕро практику з к≥нц€ XIV в. Ч Hube Sądy, ich praktyka i stosunki prawne spoleczeństwa w Polsce ku schylkowie XIV w. (Prawo polskie w XIV w.) c. 22-3. ѕостанови нЇшавськ≥ Ч Bandtkie Jus Polonicum c. 270. Bobrzyński O ustawodawstwie nieszawskiem, 1873, Hube Statuta Nieszawskie, 1875.

64) ѕро се ширше Ч гл. III.

65) ѕор. Hube Sądy etc. c. 23.

66) —е право, €к давнњйше признане й практиковане, в ѕольщ≥потвердила конституци€ 1496 р. Ч Volum. legum I c. 120.

67) Ќпр. —видригайло даЇ в 1438 р. свому кухмистру ћишцњ маЇтности в  рем≥нецьк≥м пов., з обов€зком служити з них ДдвАма копьиФ (ставити двох во€к≥в) Ч јкты «ап. –ос. ≤ ч. 36, але с€ грамота зроблена на вз≥р надань в руських земл€х ѕольськоњ корони. —еред записей надань  азимира стр≥чаЇмо наданн€ Дв особную службуФ Ч себ то, що сењ маЇтности обдарований маЇ ставити ще одного во€ка понад то, що ставив з дотепер≥шних своњх маЇтностей, або й докладнњйш≥ знач≥нн€: даЇть с€ земл€, а з нењ Ддве служъбе Їму служитиФ Ч ƒокументы архива юстиц≥и ≤ c. 11 (11), 27 (1) ≥ т. и. ¬. кн. ќлександр передаЇ з€теви яна ћишковича маЇтности тест€ ≥ застер≥гаЇ: Да они мають намъ съ тыхъ имАней службу земскую заступати Ч по осми коней у збро€хъФ (подано у Ћюбавского ќбл. дАлен≥е c. 547).

68) ѕод≥бн≥ приклади з≥бран≥ у Ћюбавского ор. c. c. 544-5.

69) ѕрекарний характер володњнн€ землею в в. кн. Ћитовськ≥м ви€снив по м≥стецьки проф. ¬.-Ѕуданов в розв≥дцњ: ѕомАстное право Ћитов.-рус. государства, але при т≥м обмежив с€ майже виключно самим др≥бно-бо€рським володњннЇм, по друге Ч не застановив с€ близше над питаннЇм, чи ≥ €к≥ були р≥жиицњ м≥ж отчиною и державою. ƒе€к≥ цњнн≥ доповненн€ й поправки дав Ћюбавский в працњ ќбластное дАлен≥е c. 544 ≥ далњ.

70) bona ipsorum paternalia liberum habebunt vendendi etc. facultatem, nostro tamen consensu ad hoc specialiter accedente.

71) Ќпр. серед надань в. кн.  азимира кн€гин€ ћихайлова д≥стаЇ Дсело под »гнатомъ ёр€жичомъ ћеншоЇ на ÷епре, за нюж уже »гнатъ не можетъ служити; а »гнату далъ былъ король жеФ. ¬. кн. ќлександр даЇ писарю свому —оп≥вњ село —молин  онецъ, що вислужив бо€рин ћартин за  азимира, й землю „епиницьку, куплену ним в≥д кн. ќдоЇвских, бо Дтотъ ћартинъ вже при старости, а жоны и дАтей не маЇтьФ. ƒокументы архива юст. ≤ c. 31 (13), Ћюбавский c. 559-60, тамже ще к≥лька казус≥в з невиданих акт≥в Ћ. ћетрики.

 омпром≥си, €кими годжено ≥нтереси держави й можн≥сть розпор€дженн€ володар≥в аналњзуЇ ¬.-Ѕуданов в вище цитован≥й розв≥дцњ c. 93 ≥ далњ.

72) Ќпр. ¬итовт в≥дбираЇ землю в≥д велюнських бо€р ≥ прилучаЇ до ірунт≥в велюнського двору, а тим даЇ натом≥сть Дсирий лњсФ на розробленнЇ; коли вони його розробили, Дп≥дпросилиФ сю розроблену ними землю у в. кн. иньш≥ велюнськ≥ бо€ре, ≥ аж п≥знњйше вернено сю землю њх попереднњм державц€м. —еред надань в. кн.  азимира: Д” ‘ед€ отн€то шестнадцать чоловАковъ и противъ того дано Їму шесть человековъ у ¬ысокомъ ƒвореФ. ƒокументы с. 28 (6), 38 (2), под≥бне ще 29 (12).

73) ясинск≥й ”ставны€ грамоты розд. 72-3.

74) –оздњл ≤ арт. 15, пор. 19.

75) ўе одно ограниченнЇ, дуже значне, але що до тенденц≥њ своЇњ не €сне, пол€гаЇ в т≥м, що кождий властитель може на власну руку розпор€джати т≥льки третиною своЇњ маЇтности Ч воно зв≥стне з практики XV в. ≥ санкц≥оноване вперше в —татутњ 1529 р. (розд. ≤ арт. 15 ≥ 16).  азуси XV-XVI в. у Ћюбавского ќбластное дАл. c. 562 ≥ далњ. « р≥жних толковань б≥льш правдопод≥бною здаЇть с€ минњ гадка, що се ограниченнЇ мало на оцњ ≥нтереси рода, а не ≥нтереси держави: мало забезпечити в≥д повноњ рострати майно, на €ке мала Дблизьк≥стьФ родина. —ей погл€д боронить Ћюбавский 1. c., виступаючи против погл€да ¬. -Ѕуданова, висловленого ним в коментар≥ до  азимирового привилею Ч ’ристомат≥€ II с. 28. ќграниченнЇ се було знесено —татутом 1566 р.

76) ”става з 1/V 1528 Ч јкты «ап. –осс≥и II ч. 152, доповненн€ 1529 р. Ч ib. ч. 161 ≥ ƒ.-«апольского јкты Ћитов.-рус. госуд. ≤ ч. ≥. 98. Ћитов. —татут 1529 ≥ п≥знњйш≥ присьв€чують сњй справ≥ роздњл другий.

77) ¬ устав≥ 1529 р. маЇмо нат€к на проіресивн≥сть сього обов€зку: хто маЇ 400 служб, маЇ ставити 50 коней, хто маЇ 700, ставить 100; але п≥знњйша практика не знаЇ проірес≥њ.

78) Zbiór praw litewskich c. 397-400.

79)  ≥лька таких факт≥в указано у Ћюбавского ќбл. дАлен≥е c. 560, з невиданих акт≥в.

80) Ibid. c. 398-401, јкты «ап. –осс≥и III c. 58 ≥ 121.

81) ƒив. про се мою студентську роботу: ёжнорусск≥Ї господарск≥е замки въ пол. XVI в., кињвськ≥ ”нив. »звАст≥€ 1890, II.

82) јкты «ап. –осс≥и III с. 28 ≥ 54.

83) ƒневник сойму 1569 р. вид.  о€ловичом c. 290.

84) Ibid. c. 450 ≥ далњ.

85) ƒив. c. 36-7.

86) –оздњл III арт. 12, пор. петиц≥ю 1551 р. Ч јкты «ап. –ос. III, с. 26-7.

87) јрхеографическ≥й сборникъ ≤ c. 12.

88) —татутъ 1566 р. розд. III арт. 4, —татутъ 1588 р. розд. III арт. 5.

89) јкты «ап. –ос. III с. 64.











ѕопередн€     “ќћ V     –озд≥л II     Ќаступна

[ћ. √рушевський. ≤стор≥€ ”крањни-–уси. “ом V. –озд≥л II. —тор. 2.]


≈тимолог≥€ та ≥стор≥€ украњнськоњ мови:

ƒатчанин:   ¬ основ≥ украњнськоњ назви датчани лежить долученн€ староукрањнськоњ книжност≥ до Ївропейського контексту, до грецькомовноњ ≥ латинськомовноњ науки. —аме ≥з зах≥дних джерел прийшла -т- основи. ≤ коли наш≥ сучасники вживають назв датський, датчанин, то, нав≥ть не здогадуючись, ступають по сл≥дах, прокладених п≥втис€чол≥тт€ тому предками, €к≥ перебували у велик≥й Ївропейськ≥й культурн≥й сп≥льнот≥. . . . )




якщо пом≥тили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ц≥ле слово мишкою та натисн≥ть Ctrl+Enter.