Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том V. Розділ III. Стор. 1.]

Попередня     ТОМ V     Розділ III     Наступна





III. Селянство.


ЗАГАЛЬНА ЕВОЛЮЦІЯ СЕЛЯНСЬКИХ ВЕРСТВ. ЗАНИКАННЄ НЕСВОБІДНИХ, ОСТАНКИ ЇХ В XVI В. В В. КН. ЛИТОВСЬКІМ, ЇХ СТАНОВИЩЕ, ПОГЛЯДИ ПРАВА НА НИХ, ЇХ ЗАНИКАННЄ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНЇ XVI В. ЗАНИКАННЄ НЕВІЛЬНИЦТВА В УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ КОРОНИ — ОСТАНКИ НЕВІЛЬНИЦТВА В XV В. ПЕРЕХІД ОСТАНКІВ НЕВІЛЬНИКІВ В ТЯГЛЕ СЕЛЯНСТВО, РЕТРОСПЕКТИВНИЙ ПОГЛЯД НА СЕЙ ПРОЦЕС В ПОПЕРЕДНЇМ. СПЕЦІАЛЬНІ КАТЕҐОРІЇ НЕСВОБІДНИХ І ПІВСВОБІДНИХ: КОЙМАНЦЇ, ЗАКУПИ, ПАРАЛЄЛЇ З ЕКОНОМІЧНО ЗАКРІПОЩЕНИМИ.



В тїснім звязку з розвоєм шляхетської верстви стояла доля селянських кляс. Се були, властиво сказавши, дві сторони одного й того самого історичного процесу, що підіймав становище шляхти коштом селянства, так що в міру того як ширили ся привілєґії шляхетської верстви, малїли горожанські права селянства. В сїм двостороннїм процесї властиво лежить центр тяжкости цїлої суспільної еволюції сих часів, корень цїлого перестрою суспільних, а також національних і культурних відносин.

Наші відомости про селянські верстви в давнїй Руси не були богаті. Скільки могли ми виробити суд про них, головно на підставі памяток XII в., основною верствою були свобідні й економічно-самостійні селяне — смерди, що сидїли на властних ґрунтах; але поруч них істнували досить численні катеґорії селян безземельних, що працювали на чужій землї й наслїдком своєї економічної несамостійности були і в горожанських правах ограничені — се так звані ізгої, сябри, закупи, нарештї була численна верства невільнича 1). Економічні, по части й полїтичні обставини складали ся так, що катеґорії безземельних полусвобідних і несвобідних робітників з часом мусїли все збільшати ся коштом свобідних селян-властителїв, а селянські землї — переходити в руки боярські, збільшаючи собою боярські маєтности, що орудували працею тих несвобідних і півсвобідних 2). В тих українських землях, де сей економічний процес мав спромогу без перешкод поступати далї — як в Галичинї, на Волини, на Побужу і в глубшім Полїсю, в сїм напрямі мусїли розвивати ся далї суспільні й економічні відносини, тим часом як на Поднїпровю й Понизю в загальнім розкладї давнїйших суспільно-полїтичних форм результати сього процесу мусїли коли не зовсїм зникнути, то принаймнї дуже сильно ослабнути. Відповідно до того в сих останнїх землях ми не можемо надїяти ся стрінути ся з сильно розвиненими результатами вказаного економічно-суспільного процесу — великими боярськими лятіфундіями і господарствами, з численними верствами несвобідних і півсвобідних, але сподїваємо ся бачити їх в сильнім розвою в тих дальших, більше законсервованих землях — волинських, галицьких, побужських, так само як і білоруських землях в. кн. Литовського 3).

Коли одначе паде сьвітло на тутешнї суспільно-економічні відносини, то значить — в XV в. і в початках XVI, ми не знаходимо тих, так добре знаних нам верств несвобідних і півсвобідних в такій формі, як a priori могли б надїяти ся. Невільники істнують, але в числї невеликім, більше як пережиток. Терміни закупів і сябрів в землях в. кн. Литовського звістні: сябри в актах XVI в. означають участників селянського господарства чи то рівноправних, чи нї — в значінню пізнїйших підсусїдків. Закупами звуть ся люде заставлені в грошах — третїми особами, чи ними самими, разом з землею, чи без неї, лише самою їх особою і працею; але в великодвірських господарствах вони не грають особливої ролї й не виступають численнїйшими ґрупами звичайно.

Одначе памятаючи, що верстви півсвобідних і несвобідних давали робочу силу більшій власности, княжому й боярському господарству, що в XIV-XVI в. як раз доходить до незвичайної сили, ми без великого труду потрапимо віднайти ті верстви: вони опинили ся між ріжними катеґоріями glebae adscripti — селянами тяглими, слугами ріжних спеціальних титулів, котрими власне орудує господарство XV-XVI в., тим часом як старих смердів репрезентують в більше чистій формі селяне денні ріжних назв, зовсїм або майже зовсїм свобідні від панщини 4).

Очевидно, процес загалом взявши пішов у тім напрямі, що становище несвобідних переважно полїпшило ся — зблизило ся до становища безземельних робітників на панських землях й переважна маса несвобідних вповнї змішала ся з ними. Ослабла в значній мірі й та виразна давнїйше границя, що дїлила свобідних і економічно самостійних селян від безземельних і залежних — се було наслїдком як полїпшення становища сих остатнїх, так іще більше — наслїдком погіршення становища перших: затратило ся понятє їх правної й економічної самостійности, право й практика що далї то більше склонні були переносити на них практику низших катеґорій селян, що вийшли з несвобідних і півсвобідних. Дальший історичний процес пішов власне в сїм напрямі нівеляції селянських верств на тім рівенї, на якім стояли безземельні, панщиною обтяжені робітники, та зведення до сього спільного знаменника ріжнородних катеґорій селянства, з їх економічними й правними відмінами. Се було зрештою явище загальнїйше: не тільки в иньших землях давнього руського права — в землях в. кн. Московського, але і в західнїй Европі загалом взявши переходить сей процес: давнїйші несвобідні підіймають ся розмірно, але до їх рівеня редукують ся й вищі катеґорії селян, давнїйше свобідні й самостійні — всї вони нївелюють ся на рівенї більше меньше давнїйших безземельних і півсвобідних, або й низше. Так воно було й по землях наших.

Щоб прослїдити перехід давнїх руських катеґорій селянства в новійші, такі які стрічаємо в памятках XV-XVI в., ужиємо заразом фактів і з земель литовського і польського права. Почнемо від останків несвобідних.

В XV в. і на початку XVI несвобідні ще були досить знані в в. кн. Литовськім, як звичайно принадлежність двірського господарства, княжого й панського. Тому що великодвірське господарство було розвинено головно в білоруських і чисто литовських краях, і невільників бачимо тут далеко більше нїж на Українї. В наших землях згадки про них рідші, і нїде не стрічаємо більше як по кілька, де маємо докладнїйші числа, тим часом як в дворах білоруських і литовських бачимо челяди часом по кількадесять, навіть понад сто. Судячи з наших звісток, найбільше челяди було в Пинщинї, де ще в серединї XVI в. були по великокняжих дворах значнїйші їх фамілїї. Але всюди, навіть при найбільших їх осадах, по тих литовських дворах як робуча сила попри неї уживали ся селяне иньших катеґорій, в далеко більшім числї 5).

Звуть ся сї невільники „челядню невольною”, або просто „челядию”, також паробками, жінками й дівками невольними 6). Становище їх найлїпше поясняє устава дворам виленського і троцького воєводств в р. 1529. З неї бачимо, що челядь призначала ся передовсїм для хлїборобської роботи. Окрім того жінки були обовязані виробити з двірського матеріалу на рік постав полотна. Частина челяди — „которыи обыходу и домовъ своихъ не мають” — жила на повнім удержанню від двора, дістаючи т. зв. „мЂсячину”: устава визначає на се кождому по чотири бочки жита „водлЂ обычая давного” (бочка така містила понад два кірцї). Иньша челядь мала свої власні невеликі господарства — „приробки а бонды свои” (слово бонда, значіннєм неясне, очевидно, бую технїчним для сього челядинського господарства). Такі діставали меньшу місячину — тільки по півтори копи жита на рік. Очевидно власні господарства їх були так малі, і вони так були заняті роботою при дворі, що не годні були з них прохорчити ся 7). Се можна взагалї уважати типовим для тодїшнього становища челяди.

Право в. князївства признавало невільництво вповнї леґальним інститутом, хоч і робило поволї кроки до його обмеження. Литовський Статут 1529 р. признає чотири правні причини невільництва: родженнє від невільних; полон на війнї в чужій землї; заміна неволею кари смерти, за згодою другої сторони; сьвідомий шлюб вільного чи вільної з невільним. Натомість признаєть ся неважним; поневоленнє за якусь провину, що не потягала за собою кари смерти; неволеннє за довг; продажа дитини батьками або себе самого в неволю під час голоду. Нехристиянам забороняєть ся мати в неволї християн 8). Всякий невільник може від нехристиянина виробити ся на свободу, прослуживши у нього сїм лїт. Стає вільною й челядь, котрій її властитель відмовив удержання під час голода (выбилъ з двора проч) 9). Статут 1566 р. знїс уже неволеннє замість кари смерти, зіставивши тільки иньші три правні причини. Але житє йшло в перед права, і в практицї середини XVI в. (як поучують нас факти наведені нпр. в ревізії пинської королївщини й иньших інвентарях 10), шлюб з невільним чи невільною не робив свобідного челядином. Статут 1588 р. зробив кінець невільництву, постановивши що на далї невільниками можуть бути тільки полоненники, а всяка иньша челядь, як також і дїти полоненників „мають быти осаживаны на земляхъ а розумены быти за отчичевъ”  11).

Право й тут ішло тільки за житєм, бо таке систематичне розсаджуваннє невільної челяди на ґрунтах селянських, що переводило їх в катеґорію селян „непохожих”, бачимо при помірі ґрунтів на волоки, в серединї XVI в. 12). По всякій правдоподібности, сї переводи задали головний удар невільництву, де воно ще було численне: челядь переведено на селянські тяглі ґрунти. Взагалї протягом XVI в. невільництво, можна сказати, вимерло в в. кн. Литовськім, незалежно від впливів права, в самім житю 13). До певної міри міг на се вплинути, окрім загального впливу християнства, приклад Польщі, де права невільництва не признавано; але головно вплинуло на се, очевидно, обмеженнє прав свобідного селянства та зближеннє його до становища невільників, що й помогло невільникам розплинути ся в його масї.

В українських землях в. кн. Литовського, як я вже сказав, невільництво пережило ся ще скорше — з виїмком Пиньщини, де значні фамілїї челяди бачимо ще в 50-х рр., і де невільництво було непережитим інститутом ще і в 60-70-х рр. 14). По иньших українських землях тільки спорадичні останки його бачимо в серединї XVI в. 15). Ще скорше ослабло воно в українських землях Польської Корони. Хоч сучасне польське право невільництва уже не знало, воно терпіло одначе в сих землях останки невільництва, як пережиток руського права 16). В середнїх десятолїтях XV в. ми ще досить часто стрічаємо невільників — особливо в Львівській землї, в королївщинах і у приватних людей 17). В судових книгах стрічають ся ще згадки про продажу невільників, поневоленнє за провини і навіть — добровільне підданнє в неволю або продажу батьками дїтей 18). З подробиць можна здогадувати ся, що невільників на знак неволї часом навіть калїчили: в однім контрактї згадуєть ся, що селянин, засуджений своїм дїдичем на кару 60 грив., віддав у сїй карі йому свою доньку в неволю, й при тім утяв її носа, nasum cisit 19). При тім одначе, видно, було прийнято, що невільником не може бути католик 20).

В другій половинї XV в. сї останки невільництва скоро пережили ся — згадки про невільників стрічаємо незвичайно рідкі. Хоч імпортований невільник міг трапляти ся у Львові й пізнїйше, свійського невільництва в XVI в. тут уже не було.

Приглянувши ся пережиткам невільництва, постараємо ся прослїдити, куди перейшли колишнї маси невільників і півсвобідних.

Згадана вище постанова Литовського Статута 1588 р., що невільники від тепер мають бути осаджені на ґрунтї й уважати ся за селян-отчичів 21), може служити нам вказівкою ex post: дорогою осадження на ґрунтах, по всякій правдоподібности, невільники і перед тим в великім числї переходили в катеґорію тяглих селян-отчичів, закріпощених, „непохожих”. Челядь, що мала свої „приробки” й „присївки” і в части жила на власнім хлїбі, була становищем переходовим до такого челядника осадженого на тяглім ґрунтї. Як се осадженнє робило ся, бачимо нпр. в цитованій уже нераз ревізії Пинського князївства: в додатку до тих приробків які мала тут челядь, додавали ся нові, так щоб вистало того на поменьше сїлянське господарство — нормою було 9 морґів на господарство, себто 1/3 повного селянського ґрунту 22). Служба таких переведених зветь ся або „службою невольною”, або „службою тяглою”, але се була ріжниця тільки в вислові: їх трактовано всїх однаково як „огородників”, себто малоземельних селян, і відповідно до того мали вони поносити з трох морґів тижневу одноденну пішу панщину, так що з своїх 9-морґових ґрунтів мали робити три днї на тиждень і окрім того сповняти иньші повинности у дворі в разї потреби 23). На разї вони числили ся ще невільниками (z nywoly nye sza wipusczeny 24). Але ріжниця між ними й иньшими тяглими мусїла дуже скоро затерати ся. Можемо се бачити з кілька лїт пізнїйшої описи пинських королївщин: де трапляли ся свобідні ґрунти, там давнїйшим невільникам додавано ґрунту до повної міри й вони переходили вповнї в катеґорію тяглих селян, несучи однакові з ними обовязки 25). Звуть ся вони ще „паробками” часом, але память про їх невільництво — більше історичного характеру, нїж якась реальна специфікація 26). Очевидно, з часом мусїла ся ріжниця затерти ся безслїдно.

Сей перехід невільників в тягле селянство в 2-ій пол. XVI в. був може остатнїм актом того рода, але очевидно не першим. Я думаю, що обтяженнє панщиною й закріпощеннє колись свобідного й економічно-самостійного селянства треба толкувати власне тим, що воно — позволю так висловити ся, було затроєне несвобідними елєментами, введеними в великім числї в його круги — обтяженими „невільною службою” та обмеженнями особистої свободи.

Подекуди ми стрічаємо слїди спеціальних катеґорий селянства, що своїм несвобідним характером вказує на близьке своє спорідненнє з невільничою верствою. Такі нпр. коймінцї в землях білорусько-литовських (термін литовський, але саме явище може бути випливом і староруських суспільних відносин) — вони противставляють ся невільним паробкам, але вповнї підходять до становища невільників осаджених на тяглій службі: сидять коло дворів і дякол не дають, тільки тяглу службу служать; вони не мають права виходу, їх продають як невільників. Се вже вказує на їх несвобідне походженнє, а деякі подробицї документу, де виступають коймінцї, потверджує гадку, що маємо тут осаджену на двірських ґрунтах челядь 27). Анальоґічна до них, а цїкавійша для нас катеґорія людей коланних, каланних, каланників, звістних в Галицькій Руси, і в українських землях литовського права. В Галичинї ся назва прикладаєть ся до селян служебних, без тяглих обовязків, тож про них буду говорити низше, слїдячи несвобідні елєменти серед слуг. Тут тільки піднесу, що в руських землях литовського права тим іменем називано селян тяглих, закріпощених, без права виходу (несвобідний, то значить закріпощений характер їх підносять особливо акти галицькі XV в., де kalanny виступає синонїном для illiber). 28)

Незалежно від таких спеціальних катеґорій, маса невільних мусїла без всяких спеціальних означень переходити в катеґорію тяглих селян. Так само мусїло бути і з контінґентами, що відповідали давнїм катеґоріям закупів, сябрів, ізгоїв і т. и.

Закупів ми стрічаємо в литовських часах досить часто, але в значінню де що відміннім. Імя се значить людей заставних і квалїфікує права до нього кредитора, а не правне становище самого „закупного” чоловіка: закупом зветь ся застава і вільного чоловіка, вчинена ним самим чи його свояками, і невільного, вчинена його господарем третїй особі; селяне заставлені разом з землею їх державцем також звуть ся закупами і т. д. 29). Для нас найбільше інтереса мають закупи, що заставили ся самі, або заставлені своїми свояками на відробок певної суми. Від другої четвертини XVI в. право в. князївства стоїть на такім становищу, що свобідний чоловік не може стратити свою свободу на все в покритє якогось грошевого з'обовязання, чи матеріальної шкоди 30), і допускає тільки неволю часову — такий застав чоловіка, при якім праця його має амортизувати довг 31). На випадок, коли б хто з своїм закупом не умовив ся що до амортизації довга, Статут уставляв таксу для оцїнки працї закупа (такса ся стоїть в очевиднім звязку з такоюж таксою Руської Правди). Так само уставляєть ся такса „випуску” (амортизації) для людей „виданих” за неспроможністю заплатити судову кару або винагородити заподїяну шкоду 32). Як видно з сих постанов і иньших актів, такі закупи, або видані люде відслужували винні гроші або служачи в домі кредитора, або сидїли на своїх господарствах, дістаючи певну підмогу в господарських продуктах — „присївок” (ріжну пашу на насїннє) 33). Становище обох катеґорій було вповнї анальоґічне з становищем таких же катеґорій невільної челяди, тільки що ся була закріпощена вічно, а ті закупи і видані люде тільки до амортизації чи сплати грошей.

З другого боку становище закупів та виданих людей, що сидїли на своїх господарствах, було дуже анальоґічне із становищем селян, що осїдаючи в чиїхсь маєтностях, запозичали ся у свого пана на господарство. Вони звуть ся „людьми въ пенязЂхъ”, як звали ся й люде заставні або закупи 34). Се звичайні свобідні соляне — „люды прыхожіи”, але вже звязані в своїй свободї: вони можуть відійти, тільки наперед „пенязи отложити подлЂ запису своєго”. Не вийшовши й не сплативши грошей, вони переходили в катеґорію людей закріпощених, „непохожих”, „отчизних”, так само як і осаджені на ґрунтах невільники або закупи. Такі прихожі люде, осаджені на ґрунтах двірських, чи спустїлих селянських, що уважали ся власністю дїдича, — котрі через засидженнє чи задовженнє переходили поволї в катеґорію людей непохожих, відповідають давнім катеґоріям безземельних робітників — як ізгої, сябри (в литовських часах сї терміни в їх давнїм значінню вже незвістні). Практика XVI в. кидає й на сїм пунктї ретроспективне сьвітло, поясняючи, де подїли ся ті давнїйші катеґорії безземельних селян. Як і сї пізнїйші безземельні, вони перейшли в закріпощені катеґорії селян, передовсїм між тяглих непохожих людей ріжних катеґорій, а також і в ріжні катеґорії слуг і промисловцїв.








Примітки


1) Див. т. III c. 335 і далї.

2) Ibid. c. 349 і далї.

3) Про селянство в землях литовського права взагалї цитовані в прим. 1 розвідки Леонтовича, Новицького, Тумасова і особливо В.-Буданова Крестьянское землевладЂніе та Любавского Областное дЂленіе с. 305 і далї (богата вибірка в невиданого актового матеріалу, хоч не завсїди відповідно осьвітлена). Про селян в землях коронних XIV-XVI в. — цитовані в прим. 2 працї Линниченка і мої.

4) Сим не хочу сказати, що нпр. всї данники йдуть в простій лїнїї від смердів, тяглі від холопів або закупів: між ріжними катеґоріями селянства в XV-XVI вв. не було глубших границь, і переходи з одної катеґорії до другої були легкі; хочу тільки сказати, що як тип данники ґенетично стоять в звязку з свобідними смердами і т. д.

5) Для прикладу: в описи Київщини 1470-х рр. — двір Костешів (княжий, під Житомиром) — „шесть челяди а осьмъ воловъ, а къ тому дворцу дванадцать человЂка (тяглыхъ), а пять данниковъ, а ловцовъ четыре человЂки, а два слуги”. Двір Грежаний: „шесть чоловЂка (очевидно невільних), осмь воловъ, а в том селе у двори людей єсть пять, а голтяєвъ два што земли не держать”. Дворець волковийський (велико-княжий, коло р. 1510); челяди невільної „паробковъ 10 (між ними Манецъ подтивунъ), робятъ 14, а бЂлоє челяди (жінок) 6”, тяглих людей служб 46, санників 8 служб, бортників 3 служби, риболовів 12 служб, сторожів 19 служб, і т. д. Двір бирштанський (недалеко Троків): „челяди невольноє сто и осмеро душъ, осочниковъ двадцать и чотыри”, служб (тяглих і иньших) 523. Архивъ Югозап. Россіи VII II с. 6-7, Любавский Обл. дЂленіе дод. ч. 4 і 8, пор. тамже інвентарі ч. 3, 5, 9, Документы архива юстиціи I с. 86, 88, 95, 108, 111, 121, 122, 125, 136, 139. Леонтовичъ Акты Литов. Метрики I ч. 103, 364, 743, і т. и.

6) Див. окрім попередньої нотки нпр. іще Archiwum Sanguszków III ч. 271, 367, 486, IV ч. 428, Леонтович ч. 408, 458, 462, 486, 657, 712 — „челядь невільна”. Просто челядь нпр. Archiwum Sang. III ч. 2, 171, Документы I с. 61 (8), Леонтович ч. 27, 123, 263 і т. д. Паробки просто або паробки невільні — іще Документи І с. 4 (9), 8 (9), Леонтович ч. 167, Arch. Sanguszków III ч. 17. Паробків від челяди пробував відріжнити Новицький (ор. с. 49-50), але в деяких актах вони зовсїм виразно зачисляють ся до невільної челяди — Любавского дод. 5, або Документы І с. 94 (паробки Артимецъ Павлюховичъ, жона въ него вольная, і т. д.), тож не можна покладати ся на ті випадки, де обидва сї терміни сполучають ся, як в цитованім Arch. Sang. III ч. 171: „зо всими людми и челядю неволною и с паробки того двора”. Див. про се ще у Любавского op. c. с. 314-5.

7) Акты Зап. Россіи II с. 195, 196, 198, пор. сойму постанову 1565 р.: „отъ челеди невольноє, коториє домы и присевки свои мають, отъ кождоє головы мають дати по пети грошей, а коториє домовъ и присевковъ своихъ не мають, одно на хлебе дворномъ живуть, тыє ничого дати не повинни” (Документы I с. 167). Про „бонду” згадує уже Судебник Казимира (Хрестоматія В.-Буданова II § 19), що при першім випадку татьби паробка каже „заплатити бондою єго, а не будеть бонды, инач господарь єго за него заплатить”. Данилович толкував бонду як рухоме майно, й се толкованнє приймають декотрі новійші дослїдники (Леонтович, В.-Буданов). Коментатор в Zbior-i praw litewskich (c. 51) каже, що на Жмуди бондою зветь ся худоба; се могло б рішити справу, як би так було дїйсно, хоч з контексту устави 1529 р. скорше б виходило, що бондою звав ся челядинський ґрунт.

8) Виїмок становить тільки челядь, дана служебним Татарам в. князем разом з двором, до якого вона належала.

9) Роздїл XI арт. 6, 7, 11, 12, 13.

10) Див. вище нотку на с. 111, Документы І с. 86 і далї (див. нотку 1 на с. 110).

11) Статут 1566 р. розд. XII арт. 13, Статут 1588 р. розд. XII арт. 21.

12) Так було в Пинщинї, при ревізії.

13) В 70-80-х рр. ми ще стрічаємо в білоруських і литовських маєтностях невільників — нпр. інвентар Роської маєтности 1571 р. — Археографическій Сборникъ І с. 147 і 149, інвентар Титовян (пов. Валькомир.) 1581 р. — Акты Виленской ком. XIV с. 249; з сього остатнього навожу дотичне місце, бо воно має свій інтерес: Czeladz niewolna, ktorzy domami swymi siedzą pod dworem: Łukasz Macieiewicz y z synmi dwiema małymi — niewolni, robi dni 4 na tydzień żona yego wolna l, robi dni 3 na tydzień. Czepuć Parszeliaitis z synmi trzyma małymi niewolny, robi dni 4 na tydzień, żona yego niewolna robi tesz dni 4 na tydzień. Grygiel Zeglaitys sam, niewolny, uciekł temu rok, robi dni 4 na tydzień. Powinność ych do dwora pieszo chodzić na robotę, ktorym yż ziemię maią, nrieszieczyni nie daią. Як бачимо, сї невільники фактично зійшли вже на становище тяглих селян.

14) В пинськнх королївщинах ревізія 1553-5 рр. виказує: в дворі Селецькім чоловіків 13, жінок 14, Ставецькім чоловіків 8, жінок 14, Дружилівськім чоловіків 8, жінок 8, Ститичевськім чоловіків 24, жінок 16, Кнубовськім чоловіків 11, жінок 9, Целковицькім пять (?) господарств. Про істнованнє челяди в приватних маєтностях тут сьвідчить петиція послів Пинського повіту предложена на Люблинськім соймі 1569 р. між петиціями пинської шляхти: щоб на волї (слободи) не вільно було приймати її „подданыхъ отчизныхъ и паробковъ невольныхъ”. Писцовая книга кн. Пинского и Клецкаго Хвальчевского с. 41, 43, 103, 169, 228, Документы архива юстиціи І с. 501.

15) Так ревізори 1552 р. знайшли тільки в дворах луцьких — в Гнїдаві 5 осіб, чоловіків і жінок, „челяди невольної”, в Красній 9 (разом з дїтьми), та в дворах кремінецьких — в замку 3 дорослих і дїтей 5, в Кокоревім 4 дорослих і дїтей 10, в Велї — 6, самі дїти або підлїтки. Архивъ Югозап. Россіи ч. VII І с. 171-2, т. II с. 29, 31-2. Судячи з імен кремінецької челяди, люде сї не тутешнї (Кгедрута жонъка, і занадто богато імен польсько-латинських): чи не спровадила їх господарна Бона, що держала Кремінецьке староство, з иньших, литовських маєтностей?

16) В однїм контрактї провинника має його господар тримати іn iure ruthenico velut servum — Akta grodzkie т. XIV ч. 918.

17) Див. Akta grodzkie i ziemskie т. XII ч. 120, 435, 480, 584, 847, 1348, 1595, 2004, т. XIII ч. 7, XIV index, sub voce servus illiber (o скільки згадують ся просто servi, може бути непевність, бо сим іменем означали ся й слуги не невільники); знов homines illiberi часом значить слуг без права виходу (про них низше). Про невільництво в Галичинї див. у Линниченка Суспільні верстви Галицької Руси XIV-XV в. с. 89 і далї.

18) Див. нпр. Akta grodzkie т. XIV ч. 263, 918, 943, 2019, 2132 і т. и., т. XVII ч. 462.

19) Akta g. т. XII ч. 2004.

20) Akta g. т. XIV ч. 2024 — справа обертаєть ся коло того, чи невільник Christianus чи Ruthenus („християнин” треба розуміти тут як „католик”),

21) Роздїл XII арт. 21.

22) Писцовая книга Пинскаго и Клецкаго кн. Хвальчевского с. 103, 170, 171.

23) Ibid. с. 170, 171, 405, 413 і також 103 — невільна служба, 476, 485 — тягла служба; що до обовязків див. с. 459 і 476, Писцовая книга Пинскаго староства Л. Войны, II с. 182, а також і вище наведений (с. 112) інвентар.

24) Писцовая книга Хвальчевского с. 485. Цїнні замітки про сей перехід з невільництва в селянство у В.-Буданова Крестянское землевладЂніе с. 35-6, тільки він не пробує при тім з сих фактів зробити ретроспективний ужиток для об'яснення кріпацтва. Для нього й койминцї (про них низше) „зарождающійся типъ крЂпостного состоянія” (с. 33), вони „уже несвободны и потеряли право перехода”. Взагалї ся обставина, що дослїдники більше застановляли ся над клясифікацією ріжних катеґорій селянства, нїж над їх ґенетичним звязком, була причиною, що досї еволюція селянства на литовськім праві, не кажучи вже за землї польської Корони, не вияснена хоч скільки небудь докладнїйше.

25) Писцовая книга Пинскаго староства Л. Войны II с. 6 (пор. Писцовую книгу Хвальчевского с. 103), також с. 476, 478.

26) Parobce, kthore przed them za niewolne miano, przy them folwarku w miasto ogrodnikow zachowane, завважено в однім місцї, — Писцовая книга Войны II с. 180, пор. 184.

27) Археографическій Сборникъ І с. 33, Акты Виленской ком. т. XVII с. 100-1. Текст другого з наведених документів має особливе значіннє для сього питання, тому я наводжу найбільше інтересне місце: „Миколай Хведевичъ хоружий высокодворский взялъ д†копЂ грошей на матку и на трехъ сестеръ тыхъ койминцовъ у кн. Миська Татарина, которыє мЂли ся у него выкупити (которыє уже въ насъ выробили ся, каже про них син того Миська), а тыхъ двухъ койминцовъ продалъ єму на вЂчность за д†копЂ грошей, нижли не за паробковъ, але за койминцовъ, ижь мЂли у домЂхъ подъ нимь мЂшкати, а не у дворЂ служити,” Виходить, що сї коймінцї тому тільки не паробки, бо не сидять у дворі, а на осібних ґрунтах. Що до матери їх і сестер, то вони також були очевидно невільницї, але не були продані на вічність, а дані на відробок за дві копи грошей, і відробивши ті гроші, вернули ся до першого свого пана.

Про койминцїв В.-Буданов op. c. с. 33, Линниченко op. c. с. 102 (він наводить вивід сього слова від литовського kaimynas — сусїд).

28) Акты Зап. Россіи І ч. 98 (1492) — наданнє монастиреви данного чоловіка без права виходу „какъ которого коланного”. Леонтовича Акты Литовской Метрики I ч. 621 (1502): двір Межирич записаний „зъ служебными людьми и съ коланными, то єсть тяглыми, и зъ ихъ землями, и зъ данники.” В такім же значінню тяглого ужито се слово в переписи київських королївщин XV в. — Архивъ Югозап. Россіи VII. II с. 1.

29) Про закупів литовського права В.-Буданова Черты семейнаго права (1. с. с. 65 і далї — с. 24 відбитки), Снитка передмова до XVII т. Актів Вил. ком. с. 56-7, Любавского Обл. дЂленіе с. 393 і далї, Ясинскій Закупы. Про сю останню працю див. мою рецензію в Записках т. LXII і замітку в т. LXV (Miscellanea). Буданов, а за ним Ясинский уставили вповнї справедливий погляд на закуп литовського права, як на застав. Любавский бачить в сих закупах наймитів.

30) Сей погляд лежить, очевидно, в основі спеціальнїйших постанов Лит. Статута 1529 р., що на вічність не можна продати себе самого, анї своїх дїтей підчас голоду, анї не можна впасти в вічну неволю за шкоду (розд. XI арт. 7 і 9). В однім судовім рішенню (1539 р.) судя в дусї сих постанов рішає, що „не єсть речь годная, абы матка мЂла дочку, або отецъ сына въ неволю вечную продавати, хиба можетъ запродати” — Акты Вилен. ком. XVII ч. 66.

31) Законодавство йшло тут на зустріч народньому погляду, що заставлений ґрунт чи чоловік з часом собою амортизує довг — див. матеріал зібраний у Снитка с. 37-8 і Ясинского Закупы с. 447-8.

32) Розд. XI арт. 7 і 9, пор. Статут 1566 р. розд. XII арт. 7.

33) Лит. Статут 1529 р., цитовані артикули, з документів нпр. Акты Вилен. ком. XVII ч. 272, умова: „выпусту (закупови) на кождый годъ по десети грошей, а присевку по бочце жита — дана войтово (кредитора) насеньє и поле, и ку тому по севни гредчины” (гречки). Завважу, що дотепер який маємо матеріал про закупів, то з самих майже білоруських земель.

34) Про сю назву останнїми часами вийшов спір між проф. Любавским, що противставляє „людей в пенязях” закупам, і проф. Ясинским, що їх ототожнює. Дїйсно, „люде в пенязях” часто значать теж, що заставні, закупні, але часом значать що иньше, як власне в спірнім документї, видрукованім мною, з коментарем, в Записках т. LXV.











Попередня     ТОМ V     Розділ III     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том V. Розділ III. Стор. 1.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.