Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том V. Розділ III. Стор. 6.]

Попередня     ТОМ V     Розділ III     Наступна





ПАНЩИНА В СХІДНО-ПОЛУДНЕВІЙ ГАЛИЧИНЇ І НА ПОДІЛЮ ЗАХІДНЇМ І СХІДНЇМ. ЗЕМЛЇ В. КН. ЛИТОВСЬКОГО — ПРОБИ НОРМОВАНЬ З ПЕРШОЇ ПОЛОВ. XVI В.; „УСТАВА НА ВОЛОКИ”, ЇЇ ПЕРЕВЕДЕННЄ В УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ; ЗВІСТКА З ДРУГОЇ ПОЛОВ. XVI В. З КОРОЛЇВЩИН І З ПРИВАТНИХ МАЄТНОСТЕЙ — З БЕРЕСТЕЙЩИНИ, ВОЛИНИ — СЕЛА БЕЗ ПОМІРИ І СЕЛА ВОЛОЧНІ; ВОЛИНСЬКА ПАНЩИНА В ПЕРШІЙ ПОЛ. XVII В. КИЇВСЬКЕ ПОЛЇСЄ, ПОДНЇПРОВЄ. ПОХІД ФІЛЬВАРКОВОГО ГОСПОДАРСТВА НА СХІД; ОПОДАТКОВАННЄ НА ПОДНЇПРОВЮ Й ПОБУЖУ В ПЕРШІЙ ПОЛ. XVII В. ; ОПОЗИЦІЯ СЕЛЯНСТВА.



Я вибрав сї факти для характеристики панщинного пекла з західнїх і північних повітів Галицької Руси. Далї на полудневий схід економічний утиск меньше давав себе відчувати. Зрештою відносини тут були далеко ще ріжнороднїйші, нїж в околицях західнїх і північних. Небезпечність від Татар, непевність самого залюднення впливали тут сильно на економічні відносини. Рільне господарство, фільварчане спеціально, на окраїнах не могло розвинути ся — брак торговлї, непевність самого житя, не тільки якихось цїннїйших господарських вкладів, не давали йому ще підстави. Місцями осадник був доконче потрібний панови для безпечности — аби самому не сидїти десь в небезпечному місцї, в сусїдстві татарського шляху. Тут селянина трактовано скорше як сусїда, нїж як підданого 1), а при тім мови не могло бути не то що про обтяженнє, але навіть про якусь експльоатацію його. З другого боку стрічаємо тамже ґрупи сїл — чи лїпше загосподарених чи лїпше захищених, з дуже значними повинностями, а в сусїдстві більших (особливо замкових) фільварків навіть і з значною панщиною. Отже, кажу, ріжницї в становищу ріжних сїл були тут іще більші, нїж в західнїх повітах.

Уже на галицькім пограничу чуємо сї відмінні обставини. В полудневій: частинї Теребовельської королївщини тижневу панщину (двохденну) запровадив тільки староста Претвич в серединї XVI в. Але в околицї Теребовля вже перед тим, очевидно, була значна панщина: під час люстрації 1564 р. тут робили що дня від полудня. Ґрунти поміряні не були, сидїли на дворищах. Судячи з значного числа свобідних, людність сюди припливала. Оподаткованнє, дїйсно, розмірно не високе — переважно 45-65 гр. з дворища, окрім десятин. Але одно село, що зістало ся з „малою панщиною”, платило 140½ гр. з дворища 2).

В сусїднім Камінецькім повітї (на Поділю) в сусїдстві замкових або панських фільварків стрічаємо села з досить значною панщиною — по два, часом навіть і по три днї на тиждень (очевидно — з господарства, бо ґрунтів тут нїхто не мірив), але за те з невеликими (до 60 гр.) або й зовсїм нїякими чиншами. Дальші села знову сидять на невеликих чиншах, без панщини, або з дуже малими роботними обовязками (досить часто повторяєть ся „урок” 60 гр., як заміна і чиншу і роботи); окрім того давали дани від овець і свиней (двадцятого барана і свиню) та пчіл (десятий пень), а ще була в Подільській землї взагалї (як і на Волини) поволовщина — давали вола paз на кілька лїт: в одних околицях раз на сїм лїт, в иньших частїйше — раз на чотири роки, а навіть і три роки, чи то в формі десятини, чи по волу з господарства 3). Подібно було і в Летичівській околицї, над Богом, що також зачисляла ся до Камінця, і в сусїднім Хмельницькім повіті, з тою ріжницею, що фільваркового господарства було тут іще меньше, отже панщина була ще рідша. Свобідних, новооселих тут було дуже богато, рух людности був великий: по деяких, більш рухливих околицях села, можна сказати, не виходили з хронїчного стану новоосадження, чи то тому що людність занадто часто розбігала ся наслїдком татарських пополохів, і приходило ся село наново осаджувати й давати осадникам нові речинцї свободи, чи то тому що людність вправивши ся в мандрівне житє, не досиджувала свободи й тягла ся далї, на нові осади, на нову свободу 4).

Значно вище — і то навіть дуже високо оподатковані села стрічаємо ми в околицї Барського замка. Тутешнї селяне давали дуже велику хлїбну дань, т. зв. поляховщину (від „леха” — ріля?). Вона складала ся з пшеницї й вівса, що по оцїнцї ревізорів виносила до 5½ злот. з господарства, так що разом з данями від пасїк і худоби пересїчно господарство давало до 9 злотих річно — то значить так як хиба найвище оподатковані лани в західнїх околицях (але тутешнї господарства могли і мусїли бути значно більші як ланові). З панщиною не зовсїм ясно — в інв. 1552 р. сказано, що селяне роблять що треба, в люстр. 1564 р. селяне деяких сїл роблять „цїлий тиждень, що скажуть”, замкови, „а собі два тижнї”. Не ясно, чи тут треба розуміти тільки сезон рільничий, чи цїлий рік; в кождім разї панщина досить значна 5). Таке високе оподаткованнє можна пояснити хиба добрим загосподарованнєм селян (що видко з великости десятин від худоби й пасїк) та великостию (се вже більш гіпотетичною) сих дворищних господарств, що тут на україннім дозвілю могли розростати ся в цїлі хутори.

За те в селах шляхетських Барського повіта, переважно новоосажених, на нових, часто досить небезпечних місцях, обовязки селян далеко меньші. Се невеликі дани або чинші (до 30 зл.), або маленька панщина — 3-4 днї до року, зрідка дещо більше (10 день — се maximum). Часом селяне тільки „помагають робити” своїм „панам”, більше в ролї сусїдів як підданих, або як в однім селї — „кметї нїчого не дають, тримає їх (дїдич), аби хтось з ним мешкав: дають тільки подимне й пушкровщину до замку, роблять чотири днї на замковім фільварку, по давньому звичаю, та хиба (дїдич) їх попросить на толоку” 6). Овобідних і тут маса, і такий же неустанний рух.

Перейдїм тепер до українських земель в. кн. Литовського. Я вже вище вказав, як тут іще з початком XVI в. можна слїдити досить відграничені ґрупи селян данних і роботних, і як потім і уставодавство й практика затирали сю ріжницю й злучали їх в одну масу кріпаків, обовязаних і до даней і до панщини 7). Особливо в спокійнїйших, лїпше загосподарених і на еміґраційні спокуси меньше виставлених землях білорусько-литовських виразно виявляєть ся тенденція до приведення селянства до одного податкового знаменника, щоб тим усунути конкуренцію тяжших і лекших обовязків в ріжних маєтностях і обмежити переходи селян з маєтности до маєтности.

Були тут і впливи польських взірцїв, і акти більше незалежні. Взірцем перших може бути згадувана вже вище підляська постанова, очевидно — на прошеннє дорогичинської шляхти внесена в земський привилей в. кн. Казимиром: що на далї всякого рода піддані будуть повинні своїм панам робити по одному дню тижнево з лану і чотири днї толоки 8). Як було сказано вже, вона іде очевидно за постановами й практиками сусїднього Мазовша. Більше самостійні ухвали маємо з білоруських земель першої половини XVI в. Інїціатива належала в сїм, здаєть ся, Полоцькій землї, що постановила собі десь з 1520-х рр. одностайне оподаткованнє для „похожих” людей, і її практика була прийнята також витебськими панами, боярами й взагалї всякими властителями на з'їздї 1531 р. В перехованій до наших часів постанові сього з'їзду ухвалено держати похожих людей „по полоцькому”: не осаджувати їх „на куницях”, себто з обовязком самої дани або чиншу, а жадати або „четвертої долї”, себто четвертої частини урожаю, з ріжними додатками (половина меду, певне число кіп сїна і т. и.), або панщини — „два дни у недЂли пригону служити съ сохою, або съ бороною, або съ сохою, а съ топоромъ”. Обмежали ся також речинцї свободи (до пяти лїт). Обовязки людей давнїйшої осади полишали ся волї їх господарів. Державцї дворів господарських обовязували ся також тримати ся сих постанов в державних землях 9).

Ся „умова” інтересна з того погляду, що виповідає вітверту війну катеґорії данників. Вправдї, давнїйших — „которыя люди стародавныє службу служать, дани дають а попдатки и вроки платять” вона на разї не дотикала, але се було тільки питаннє часу. Двадцять лїт пізнїйше маємо нову ухвалу витебської шляхти: поновляючи свою давнїйшу постанову, з деякими відмінами (з них найважнїйша — се запровадженнє толок однаково і для панщинних селян і для данників), шляхта розтягала її вже і на людей давнїйшої осади. Вони також всї мали або давати четвертину урожаю, з тими ріжними додатками, або робити два днї на тиждень. Сю постанову, на представленнє витебського воєводи, в. князь зробив обовязковою для державних маєтностей (власне те оподаткованнє четвертиною урожаю), а також з'обовязав до сповнювання її всю шляхту витебську, невважаючи на те, що декотрі не пристали на сю постанову 10).

Так ломила ся старосьвітська практика. Але далеко сильнїйший удар задала її видана кілька лїт пізнїйше — в 1557 р. „Устава на волоки господаря єго милости во всемъ в. кн. Литовскомъ” 11. Що правда, в певній мірі вона була приготована, ще за Жиґимонта Старого, інструкціями для в. кнжих дворів в центральних землях (воєводствах Волинськім і Троцькім) і господаркою кор. Бони в її величезних державах, де переводив ся систематичний помір ґрунтів і одностайне оподаткованнє. З її школи головно повиходили дїячі, що сотворили реформу 1557 р. й ереводили її в житє. Але то ули часткові приготовлення, яким доперва „устава” хотїла дати загальне значіннє. Се був дуже сьміливий, і в основі — вповнї раціональний плян, на якій нїколи не могла здобути ся Корона: привести до одностайного оподатковання всї державні маєтности, й саме оподаткованнє поставити в залежність від доходности ґрунту, що при тім мав бути скрізь сквалїфікований державними ревізорами, помірений і в одностайних участках розданий селянам. Се була цїла економічна революція, де ломили ся всї традиції, руйнували ся давнїйші форми сїльського житя й господарства, але з становища державного раціональности сьому плянови, кажу, нїяк не можна відмовити, і зовсїм природно, що ревізори самі дивили ся на сю реформу як на акт вищої справедливости 12).

Про постанови устави я мав уже не раз нагоду вище говорити. Ґрунти в королївщинах перемірювали ся і дїлили ся на волоки. Ґрунти лїпші визначали ся на фільварок, де був або де його уважали потрібним заложити; решта роздавала ся селянам. При тім переводила ся взагалї комасація королївських ґрунтів, через примусовий вимін (отмЂна) потрібних ґрунтів від приватних властителїв, яких властительські права при тім взагалї перевірялись. Продукти рільного господарства призначали ся не на виживленнє тільки двірської служби та замкових залог, але й для заграничного вивозу — „до портовъ”. Тому устава поручала державцям розширяти по можности фільваркове господарство — „абы вездЂ становлены были, а наболши быти могугъ при кождыхъ замкахъ и дворахъ нашихъ”, хиба де ґрунт був би занадто лихий, — там людей „осажати” — переводити роботу на гроші (се звала ся „осада”) 10).

На господарство селянське призначало ся по одній волоцї; по дві волоки діставали тільки путні бояре і деякі иньші привілєґіовані катеґорії слуг. Розумієть ся, волок звичайно виходило далеко більше, нїж було давнїйше господарств, бо ті сидїли на більших ґрунтах. Тому старі господарські союзи при тім дробили ся й поруч репрезентантів давнїх господарств, що „приймали” на нових умовах вимірені з їх власних чи сусїднїх земель волоки, виступали в ролї самостійних господарів їх давнїйші „потужники” й приймали волоки на осібні, самостійні господарства. Незаможним роздавали ся дрібнїйші, загородницькі пляци. Землї нерозібрані, та ріжні окрайки, що лишали ся при помірі (о скільки не додавали ся в придачу до лихших волок) роздавали ся за осібним чиншом. З виїмком війтів, сьвящеників, слуг і ріжних промисловцїв, що мали служити з свого промислу й за те діставали ґрунти з повною або частковою свободою від податків, всї иньші осадники трактували ся як тягле селянство. Вони мали платити чинш, давати овес, сїно і стацію, в ріжній великости, в залежности від якости ґрунту, в сумі від 13 до 53 гр. з лану, мали робити два днї на тиждень та ще відбувати додаткові толоки й ґвалти та роботу на сїножатях. Там де фільваркове господарство не потрібувало всеї тої роботи, сї роботні обовязки (з виїмком роботи на сїножатях) заміняли ся платою 52 гр., так що з лїпших ґрунтів оподаткованнє давало в сумі 105 гр. Малоземельнї огородники мали тільки панщину, оден день на тиждень, а окрім того жінки мали 6 днїв роботи коло полотя або в жнива.

„А ставати до роботи піддані мають як сонце сходить, а зійти з роботи як сонце заходить. Відпочинку ті що худобою роблять мають годину перед обідом, в полудне годину, над вечір годину, а котрі роблять „пішо”, мають в тих же часах відпочинку лише по пів години, і то се відпочинки такі в великий, лїтнїй день. А хто не вийде „за огурством” (недбальством) на роботу рано, має другого дня відробити стільки годин, скільки занедбав”.

„Війт заповідає підданим в недїлю роботу, з чим і котрого дня мають прийти до роботи. Хто не вийде на роботу, за перший день заплатить „огурного” оден гріш, за другий день барана, а коли третїй раз „огурить ся” або запивши ся не вийде, „ино бичемъ на лавцЂ скарати”, а занедбані днї казати йому відробити.” При перешкодї підданий має усправедливити урядови (намістничому) свою неприсутність через сусїда або давника і при оправданій причинї карі не підлягає, але відкупляти ся від роботи не вільно нїкому.

Обовязки, які накладала устава, розмірно не були великі. Ми бачили вже вище, що при помірі й переводї давнїх осадників в Пинщинї показувало ся часто, що при давнїйшім оподаткованню платило ся вище (виключаючи тільки занадто лихі ґрунти). В порівнянню з оподаткованнєм коронних земель, оподаткованнє навіть доброго ґрунту по „уставі” стоїть значно низше середнього оподатковання. Норма панщинна та ж, торунсько-бидґощська, з тою лише ріжницею, що практика коронних земель, як ми бачили, тодї значно вже по над ту норму підняла ся. Важнїйша була шкода принціпіяльна — той повний розрив зі всїм, на чім опирала ся „старина” селянського житя, й перевід всїх численних катеґорій селянства в одну „тяглу” панщинну верству, вповнї піддану від тепер правительственній нївеляції. Устава брала господарство й обовязки селянина під дрібну реґляментацію. Волочний подїл розбивав старі дворищні орґанїзації на дрібнїйші, волочні господарства й давав початок дрібному дробленню ґрунтів. Перевід, повний або частковий на нові ґрунти, при помірі розривав звязок селянина з землею, в яку вложив він свою працю, й на тій підставі чув себе її властником; зрештою навіть свій власний ґрунт, як ми вже бачили, діставав він наново з рук ревізорів. З сього боку устава мала незвичайно сильне, і з становища селянської верстви — шкідне значіннє.

Вона одначе була переведена далеко не по всїх землях вел. князївства — головно в західнїх тілько. З українських земель про помір ґрунтів на волоки й оподаткованнє на підставі устави маємо виразні звістки, в видї самого ревізорського катастру для землї Берестейської, князївств Кобринського й Пинського й на Волини для староства Кремінецького.

В кн. Пинськім з сусїднїм Клецьким староством реформа була приготовлена вже інїціятивою кор. Бони, що держала сї князївства від 1520-х рр.: тут вже в р. 1552-5 пинський староста Хвальчевский з її поручення мірив ґрунти на волоки й переводив селян на одностайний податок (дещо відмінний від постановленого уставою) 14). Ще давнїйше, в 30-х рр. переводила ся поміра на волоки на Підлящу, де з рештою волочне господарство й чиншевий спосіб оподатковання на взір нїмецького права найскорше почав защіпляти ся, наслїдком впливів польського права (одиночні факти таких льокацій маємо ще з XV в.) 15); але чи після устави 1557 р. було тут переведене оподаткованнє селян таке як вона наказувала, на се не маю вказівок. З року 1558 маємо інвентар староств Бранського і Саражського (в землї Більській), і з неї бачимо, що данини обмежали ся тут чиншем 60 гр. з волоки 16), подекуди на другий рік визначено плату „осадну” по 40 гр., так що тутешнє оподаткованнє дуже близьке до устави 1557 р. (великість панщини не означена) 17). З земель волинських помір звістний нам напевно тільки в Кремінецькім старостві і був він переведений мабуть також тому, що воно теж було державою Бони, хоч і не звістно поки що, аби за її часів було зроблене щось в напрямі реформи 18). Східньої Волини, Браславщини й Київщини реформа зовсім не доторкнула ся  19).

Інвентар Кобринського староства з 1597 р. дає нам можливість осудити, о скільки тревало держало ся оподаткованнє, запроваджене уставою 1557 р. в королївщинах в. кн. Литовського. З порівняння дат, роздїлених періодом 35 лїт, показуєть ся, що податковий рівень держав ся досить трівко; податки змінили ся дуже мало, новин не богато; грошевий еквівалєнт деяких натуралїй вправдї піднесено, для цїлого в. кн. Литовського, але його в певній мірі оправдує здешевленнє монети й зріст цїни продуктів 20). Панщина не розвивала ся — фільварки обробляли толоками; „осадна” плата переважно не піднесла ся, отже можна припускати, що й панщина більше меньше держала ся давня. Сї спостереження з певним правом можемо розтягнути й на королївщини иньших українських земель в. кн. Литовського — берестейські й пинські, особливо на ті околицї, де панщина не розвивала ся.

Кілька інвентарів приватних маєтностей з Берестейщини 2-ої пол. XVI в. дають нам спромогу порівняти обовязки селян великокняжих з панськими.

Так інвентар села Дергла з 1576 р. дає оподаткованнє дуже близьке з нормами устави 1557 р.: з волоки давали по 12 гр. чиншу, 2 бочки вівса, гуся, курей і яйця; але робили на тиждень по три днї, „на своїй страві”, а окрім того від Юрия весеннього до Юрия зимового робили ще четвертий день як толоку на двірській страві 21).

В иньшім селї, з того більш меньш часу (1579), великість панщини не подана, а оподаткованнє більше: з волоки 20 гр., 4 бочки жита, бочка вівса і віз сїна 22). Отже як би брати еквівалєнти волочної устави, то се б дало більше меньше півтора раза вище оподаткованнє, навіть в порівнянню з „добрими ґрунтами”.

Маємо ще інвентар маєтности Мрочків з кінця XVI в. (1595), але він не дає повних відомостей: арендуєть ся часть маєтности, з чотирма селянами, і вони мають арендареви тому робити чотири днї на тиждень, і окрім того на панськім хлїбі дві толоки; але вони „не роздїлені”, і очевидно — окрім того мають панщину й до другої частини маєтности 23).

Богатший матеріал маємо з приватних маєтностей Волини — повітів Володимирського й Луцького, з другої половини XVI і першої XVII в.

На підставі їх мусимо насамперед сконстатувати, що в приватних маєтностях волочна поміра в 2-ій пол. ще не всюди була переведена, особливо в Луцькім повітї — тут частїйше стрічаємо дворища нїж волоки 24). (Хоч не всюди можна бути певним, що маємо дворища не міряні, але на Волини виразної вказівки на міряні дворища-волоки я собі взагалї не пригадую). В першій половинї XVII в. поруч волок появляють ся і польські лани.

По друге, не всюди — і знов таки особливо в Луцькім повітї, панщина уложила ся в рахунок певного числа днїв. Дуже часті в сїм повітї, навіть переважають ще иньші норми — робити коли скажуть, або — сповняти певні роботи загалом, незалежно від того скільки часу заберуть вони.

Так нпр. в великій маєтности Чорногородській, в північній Волини, на пограничу повітів Володимирського й Луцького, обовязки такі: „що двірськими сохами наоруть, то вони повинні все спрятати, помолотити і де скажуть відвезти”, або: не оруть, але мають зжати і звезти, косять сїно два тижнї й скошене мають звезти — оден рік одна половина села, другого — друга, окрім того ходять з підводами, будують двір. Чинші й дани не великі, але дуже не однакові, відповідно до частей дворищ (від кількох грошей до цїлої копи, і ще медова дань). Панщина в сумі мусїла бути досить значна, хоч не можна її обрахувати 25).

В иньшій великій маєтности — Полонській, кн. Радивила, в пов. Луцькім, трохи пізнїйший інвентар (1598 р.) так описує обовязки селян: давши з волоки „дякольного” жита пів маци, мають те жито посїяти на двірських ґрунтах й заборонувати; окрім того оруть з волоки оден день і боронують оден день; все жито на двірських ґрунтах мають зжати „ґвалтом” і звезти; так само ґвалтом косять двірське сїно, кожде село на певних місцях; з волоки дають одну підводу, по черзї, й мають привезти по 4 вози дерева, стерегти двір і направляти гати. Всї сї роботи рахують ся більше меньше на 40 гр., а всї обовязки на 180 гр. з волоки: стільки мають платити ті, хто приймають другу волку; властивий же чинш, окрім робіт, виносить 160 гр. Як бачимо, оподаткованнє дуже високе!... Огородники в тійже маєтности робили два днї тижнево й давали по 12 гр. Підсусїдки не давали нїчого, тільки робили день тижнево 26).

В однім з сїл сеї маєтности — Коршеві знесено двірську рілю (зістало ся лише кошеннє сїна, сторожа, фіри), землю роздано селянам, а селяне платили за те з лану 210 гр. чиншу, а огородники 10 гр. з морґу! 27) Фільваркове господарство в сїй волости взагалї не було розвинене 28), осадні плати більше меньше відповідають волочній уставі; але оподаткованнє три рази вище від неї...

Полишаючи иньші села з тим обовязком „робити що скажуть”  29), пригляньмо ся інвентарям з означеннєм числа днїв панщини.

Маємо села дворищні. В однім (Цевів Луцьк. пов., 1573) дають нпр. з дворища по 6 гр., 8 мац (два кірцї) вівса і курей, а роблять що дня, з чим скажуть. В иньшім (також в Луцькім пов., 1582) при подібних же данях, робити на тиждень пять день і посилати фіри, а огородники роблять 3 днї тижнево (зимою два), і дають по 3 гр. і по курцї 30)...

Інтереснїйші для оцїнки висоти оподатковання будуть села волочні. Тут триденна панщина з волоки виступає як середня норма в другій пол. XVI в. М. Буремль в пов. Луцькім (1573), при чиншу 6 гр. і 4 мацах вівса з волоки, має три днї панщини 31). С. Митища (1582, там же), при 30 гр. чиншу й підводах має роботу що дня до полудня або по обідї 32). В с. Когильнї й ин. під Володимиром (1590) при такім же податку як в Буремлї і подібних, мають роботи три днї зимою, а чотири лїтом, загородники роблять два днї тижнево 33).

Волочні господарства в 2-ій пол. XVI в. дроблять ся поволї, і се роздробленнє й тут несе з собою побільшеннє оподатковання. Трохденна панщина стає більше меньше нормою для півволочного або навіть півланового господарства, а для волочного 5-6 днїв тижнево або й вище. Так в маєтности Ружинській (Володим. п., 1606) уже на початку XVII в. з півлану, при 12 гр. чиншу і ріжних дрібних натуралїях, роблять чотири днї тижнево („а рано выходити”), а при пішій роботї пять, крім того пять толок і підводи! Інвентар з тогож року села Виткович кн. Черторийского, з Луцького пов., дає нам грошевий еквівалєнт таких великих обовязків — за роботу й підводу дають з волоки по 8 золотих, окрім сїна, меду, десятини від свиней і ріжних дрібнїйших натуралїй 34).

Сї інвентарі замітні тільки своєю ранньою датою, зрештою ж їх норми не стоять однаково. Так в інвентарі с. Шпакова (Луцьк. пов., 1631) роблять з волоки що дня конем, окрім того ще оден пішо; під час жнив три днї на тиждень мають жати по дві жінки з волоки, три по одній; оранки по чотири днї тижнево; окрім того толока й підводи, але чиншів і даней майже нема. З півволоки половина, але в жнива і з півволоки мають робити два днї таки по двоє. В иньшій маєтности з півволоки роблять три днї тижнево, четвертий день толока, і ще підводи. В третїй — теж три днї, але при досить значних податках — 15 гр. і корець вівса з півволоки; з волок раховано дани у двоє, а днїв пять на тиждень 35).

Трохденна панщина з півволоки, з ріжними додатками в данями, великість яких вагаєть ся, але може бути рахована на 30 гр. з півволоки пересїчно, може уважати ся середньою нормою для Волини першої половини XVII в. При тім не треба забувати, що інвентарі списували ся для оборони між иньшим і самих селян від надужить арендарів, і в дїйсности селяне робили значно більше. В однім документї (1630 р., Луцького пов.) властитель скаржить ся на арендаря, що той обтяжає його селян над інвентар, побирає вищі податки, каже їм занадто богато ходити з фірами, селян волочних і півволочних цїлий рік мало не що день змушує до двірської роботи, „а робечи ними 36) увесь тиждень, потомъ въ суботу, противко недели до торговъ околичныхъ на подводу выганять кажетъ”, або в иньших справах посилає, так що селяне „и въ недилю не порожнюють”. Иньший властитель скаржить ся на свого державця, що той над інвентар, де селяне обовязані з півволоки орати в однім тижнї три днї, в иньшім чотири, каже їм з півволоки орати волами три днї на тиждень, а других три днї знову робити або волами або пішо; обтяжає їх незвичайно підводами, накидає їм ріжні додаткові обовязки, змушує до роботи в сьвята й недїлї, застережені умовою, а навіть і на самий Великдень, і т. и. 37) Одним словом панщинне пекло бачимо в сїм часї й тут уже в повнім розгарі.

Инакше було на Поднїпровю та на Побожу. Навіть в лїпше й тривкійше скольонїзованому та загосподарованому Полїсю фільварчане господарство в 2-ій пол. XVI в. стояло ще дуже слабко, а з тим і в обовязках селянства панують форми данні, панщини ж іще дуже мало, майже нема. В степовім же поясї, з кінцем XVI в. бачимо лише перші завязки панського господарства; переважна маса осад сидить на свободї, і оподаткованнє або не істнує, або дуже низьке. Волочної поміри не видко нїде, а яку репутацію мала вона тут, показує характеристичний епізод, записаний в інвентарі Слободищанської лятіфундії Тишкевичів в Житомирськім повітї, з кінця XVI в. (1593). Коли ревізор зібрав „міщан” (були то властиво селяне) Старого й Нового Слободища „в громаду” й візвав їх, аби дали помірити свої ґрунти на волоки, а себе й свій інвентар — вписати до реєстра, „вся громада крикнула: Боже того борони, Боже того борони, аби ми то мали робити, щоб взяти свої ґрунти волоками, а свою родину дати вписати в реєстр! То річ неможлива, аби коли мали списувати нас, людей свобідних, наших дїтей і наше майно і заводити собі в неволю. Батьки наші і ми самі мешкаючи постаріли ся, а того не тільки не бачили, анї й слиху не мали, аби нас так підступно (wymyslnie) перевели на волоки: ми, яко люде вільні, зараз дамо нашому теперішньому панови по двадцять грошей, вийдемо і підемо, куди схочемо, а тут сидїти не будемо, імен наших списувати не дамо і бувши людьми вільними, в неволї бути не хочемо”. А коли дїдич почав їх гамувати, люде не слухали й „зачали всї бунтовати ся”, так що треба було і з тими реєстрами і з поміром ґрунтів дати спокій 38).

Опись овруцького замка з 1552 р., описуючи кількадесять сїл панських і великокняжих, дає досить докладне понятє про тутешнє, полїське господарство. Підставою оподатковання служить або „служба” (инакше „потуг”, рівнозначне з дворищем), або „дим”- Панує медова дань і грошевий чинш. Панщина незвичайно рідко згадуєть ся. Окрім замкових селян на службі поденицькій, що роблять кілька день до року на замковім фільварку, між селами згадуєть ся лише одно, де люде не дають нїяких даней, „одно толоки служатъ”, та кілька „двірцїв” (фільварків), які їх власники, за браком своїх підданих, „наймом” оруть. Правдоподібно, таких сїл, де малі „двірцї”, на „виживленнє” дїдича обробляли ся „толоками”, чи певною річною роботою підданих, було й більше, але про розвій фільварчаного господарства і панщини все таки не може бути мови. Про оподаткованнє докладного суду не можемо собі виробити, бо не маємо анї докладної великости ґрунтів, анї числа господарів в таких „димах”, чи „службах”, анї, нарештї, не можемо переложити на гроші медової дани  39). Виглядає воно так: в с. Гладковичах припадає на потуг два дими, на дим 6 гр. і коло відра меду пересїчно. В Хабнім на потуг трохи меньше як 2 дими, на дим 22 гр. і  ¾ кади меду; в Патечах на потуг 4½ дими, на дим копа грошей, нїчого більше; в Беховичах на „службу” 4 дими, на дим 30 гр. і  5/8 кади меду, і т. и. 40). Як бачимо оподаткованнє дуже ріжнородне.

Кілька інвентарів панських маєтностей з Житомирського Полїся з пізнїйших десятолїть (80-90-х рр.) показують теж саме: в однім селї дають медову дань, трохи більше як по відру з господарства, в другім — по 12 гр. і меду около 1/3 відра на господарство, і окрім того підводи, „більше нїчого”  41).

Подібне бачимо й над Днїпром, в околицях Київа й Остра. В інвентарях 1552 р. знаходимо два села під Київом, де люде оруть кілька днїв до року на замковім фільварку (в однім селї по 3 днї, в иньшім спеціяльні роботи: 2-4 днї). Иньші дають мід, грошеві чинші, сїно, дрова, також в ріжних комбінаціях 42). Я наведу оподаткованнє кількох сїл остерських, бо його можна обрахувати цїле: в с. Виполозові з господарства виходить пересїчно, грошима й сїном 43) коло 30 гр., в с. Елминцї так само, в Боденковичах коло 40 гр., в Крохаєві до 50, в Чорнинї 85 гр. 44). Оподаткованнє дуже, розмірно, мале, що поясняють ся великою небезпечністю й непевністю тутешнього житя серед татарських нападів.

Інвентар винницького замку з тогож року 1552 описує кільканадцять панських і одно замкове село на Побожу. Спосіб оподатковання досить одностайний: грошевий чинш, часом овес і кілька день (2-4) до року панщини. Грошеві чинші не однакові: від 6 до 60 гр., але звичайне оподаткованнє можна рахувати на 15-20 гр. з господарства. Підсусїдки не мають нїяких обовязків 45).

Що робило ся в ще слабше кольонизованих частях Київщини й Браславщини, може нас поучити цитована вже вище ревізія Слободищанської маєтности Тишкевичів, в околицї Гнилопята. Селяне пояснили, що з цїлої сеї лятіфундії ішли певні доходи тільки з Старого Слободища: „міщане” давали по 20 гр. і робили три днї на рік; иньші обовязки з них знято, з огляду на прикрости, які вони терпіли від сусїднього дїдича. В иньших місточках і вісїмнадцяти селах сеї маєтности сидїли люде, але нїяких даней не платили й панщини не робили: воля їм іще не вийшла, а окрім того терпіли вони від пограничних спорів з сусїднїми панами 46).

Фільварчане господарство й панщина сунули одначе й сюди, і лише чекали спокійнїйшого часу, щоб показати і тут свою силу. В першій половинї XVII в. панщина починає ширити ся в поднїпровськім (українськім) Полїсю, а де виходили речінцї свободи — появляєть ся також і в полудневих осадах. Отсих двох інвентарів на разї вистане, щоб зміркувати переміни в господарстві Полїся. Овруцька королївщина — замкове село Островок, 1616: дають по півмірки вівса з господарства, за 15 гр., і роблять два днї тижнево. Свида й Видибор, в київськім Полїсю, 1636: з господарств „богатших” по 30 гр., иньших датків більше меньше на друге стільки, підводи за 20 миль, або за те 30 гр., панщини лїтом три днї тижнево, і 8 днїв спеціальних робіт на весну; для біднїйших се знижаєть ся до 15 гр. і одного дня на тиждень панщини 47). В заднїпрянській Любечській волости іще в 1616 р. не було жадного фільварку: селяне сидїли на грошевих чиншах і медовій дани, але тут же закладали фільварок в селах відлучених від Любецької королївщини і селяне, як пише люстратор, згодили ся замість „трох недїль”, які служили вони до любецького замку, робити на фільварку тижнево два днї лїтом і оден зимою 48).

Подібне бачимо і в околицях полудневих. Фільварчане господарство було в плянї при кождім заложенню осади. Правда, татарські пополохи, народні рухи, пограничні панські війни не давали часом осадї й вийти з стадії „свободи”, робили сей „свобідний” стан хронїчним, подібно як ми то бачили в східнїм Поділю в 2-ій половинї XVI в.; але де „свобода” встигла минути, появляла ся панщина. Віщуни її часом появляли ся наперед в видї толок і так званих зажинків, обжинків, закосків і обкосків. Ними зачинало дихати фільварчане господарство, щоб розвинути ся на добре з запровадженнєм правдивої панщини. Люстрація королївщини Київщини 1616 р. ілюструє се дуже добре.

Нпр. Нехворощанська держава в полудневій Житомирщинї, в сусїдстві тих Слободщанських сїл. При м. Нехворощі малий фільварок, „панщини нема нїякої до нього, окрім зажинків, обжинків, закосків і обкосків та толок на панській страві”; в сусїднїм с. Крилівцї вісїм господарств тяглих, вони роблять два днї на тиждень зимою, а три лїтом, окрім толок; иньших обовязків не мають. Свобідних є двадцять господарств, що окрім тих зажинків — толок поки що нїчого не роблять, але в перспективі жде їх та ж панщина, очевидно  49).

В самій Житомирській королївщинї оподаткованнє з панщиною: — роблять оден день тижнево зимою, два лїтом, і чиншу дають по золотому. Таких сїл тут чотири, що вже висидїли свободу.

В державі Романівській (на Раставицї) три села давали чинші й овес, що давало з господарства 6 до 10 гр. (або й меньше) і робили тижнево два днї лїтом, оден зимою (в однім селї два днї тижнево цїлий рік). Три иньші села несли подібні ж повинности, але їх пополошили Татари, й що людей лишило ся в них, не дають нїчого. Одно сидить на свободї — тридцятьлїтнїй! Фільварок панський супроти того „більше працею їх (наємною), нїж підданими обробляв ся”, так що ревізори не мають сумлїння порахувати його між доходи держави 50).

В Білоцерківщинї одно лише село несе якісь обовязки: чиншу і датків дають на 21 гр. і косять два тижнї в роцї, більше нїчого; одинокий „хутір” староста „обробляє” своїм коштом і худобою, бо селян роботних не має”. Кілька сїл не висидїли ще свободи, або не несуть нїяких обовязків наслїдком татарських пополохів. Місточко Трилїси „не висидїло ще свободи, а при тім під час тієї свободи пять раз спустошене до ґрунту татарськими нападами, і через се спустошеннє дано підданим наново 20 лїт свободи, бо инакше їх не можна було затримати”. Се вистане за ілюстрацію  51).

Далї на полудень і схід, в Канівщинї, Черкащинї — свободи, або „непослушні”, однаково без всякого оподатковання.

Подібне за Днїпром. В Остерщинї нема фільварка, як і в Любецькій волости, а й давнїйші дани переважно погинули „dla spustoszenia ukraińskiego”  52). В Переяславщинї і в дальших околицях теперішньої Полтавщини самі „ місточка”, на свободах, або непослушні... 53) В величезних маєтностях Вишневецьких (Лубенщина) перепись 1628 р. тільки при деяких осадах показує грошеві чинші 54), иньші мабуть сидїли на свободах, а кождий сильнїйший натиск податкової шруби готов був розігнати людність. Відбираючи лубенські маєтности по опікунї Юр. Вишневецьким, возний переказує нарікання місцевої людности на нього, що він їх „зубожилъ велми, выбираючи неслиханныє податки дЂнежныє, быдлячиє, медовъ накиданє, горилки и селитры”, так що тутешнїх людей „трохи не половина” помандрувала 55).

Як бачимо, обставини для розвою фільваркового, панщинного господарства і взагалї інтензивнїйшої експльоатації селянської працї були неприхильні. Але тенденції до неї дуже виразні й сильні — щоби лише та плитка кольонїзація трошечки ствердла й дала себе шляхетському режимови уйняти. Місцями се дїйсно удало ся, особливо в десятолїтє затиша перед самим великих рухом Хмельнищини; місцями так і не прийшло. Боплян, характеризуючи „нужденне” становище селянства України (себто поднїпрянської) перед Хмельнищиною, каже, що селяне мусять робити три днї тижнево з худобою на пана, давати відповідно до великости своїх ґрунтів кілька мір збіжа, курей і гусей, десятину від овець, свиней і пчіл, і раз на три роки — вола, давати грошевий чинш, возити дерево і сповняти „тисячі иньших робіт”  56). Але з актами в руках можемо сказати, що до такої панщини далеко не всюди встигло дійти. Нпр. увязчий лист на м. Тимоновку 57), в Браславщинї, в маєтностях кн. Четвертинських, з 1647 р., головні доходи вичисляє з корчми й ставу; чиншів нема, тільки десятини пчільні; селяне, що сидять на свободї, два днї орють на весну і два днї на осїнь, два днї косять; є їх сто двадцять. Подібних осад було, певно, богато навіть перед самою ще Хмельнищиною (на жаль, досї майже не публїковано матеріалів про селянство на козацькій території перед Хмельнищиною). Цїкаво нпр., що т. зв. Самовидець, описуючи прикрости селянські, не згадує про панщину, тільки про ріжні драчки арендарів: „чинши великіє, поволовщины, дуди, осипъ, мЂрочки сухіє, зъ жорновъ плату и инноє”  58). Панщина далеко не всюди встигла загнїздити ся, коли змів польську шляхетську господарку козацький вихр.








Примітки


1) Так люстрація Хмельницького староства пише про селян одного села: nicz nie dayą s tei przycziny, ysz przy graniczi nieprzyaczielskiei siedzą, a przetho ie sobie maia (дїдичі) yako szassiadi — Архивъ Югозап. Россіи VII. 2 с. 156.

2) Моя розвідка про селян на Поднїстровю с. 28 і далї.

3) Архивъ VII. 2 с. 173, 175, 171, 180, 191, 192, 194, 201, 205, 210 і т. и. Про поволовщину с. 190, пор.197, 218.

4) Kierdanowcze wiesz — w ktorei ludzie nigdi swobodi nie wisziedza, zwlascza yz czestho odchodza, ktorem ma swoboda wichodzicz, a na ich miescza zaszie drudzi na swobode, do liath kielkanasczie wstepuią — Архивъ Югозап. Р. VII 2 с. 207.

5) Акты Барскаго староства с. 153, Архивъ Югозап. Рос. VII 2 с. 234, 243, 260. Про оподаткованнє див. мою книгу Барское староство с. 252 і далї.

6) Барское староство с. 259-60.

7) Див. с. 119 і далї.

8) Див. вище с. 181.

9) Акты Южной и Зап. Россіи І ч. 94.

10) Памятники изд. кіевскою комиссіею І ч. 2 і 3.

11) Видана була рівночасно в II т. Памятників изд. кіевскою комиссією й III т. Актів Западной Росіи.

12) Див. передмову одного з ревізорів в Актах Виленской коммиссіи т. XXV. Супроти переважно неприхильної оцїнки реформи у старших дослїдників, справедливо бере її в оборону, з державного становища, Довнар-Запольский — Госуд. хозяйство І с. 292 і далї. Сеї сторони, безперечно, не треба також забувати.

13) Про технїчну сторону реформи нова розвідка Д.-Запольского: Крестьянская реформа в Литовско-русскомъ госуд. въ пол. XVI в., Ж. М. Н. П. 1905, III і IV.

14) 3 волоки доброго ґрунту селяне мали давати 20 гр. чиншу, бочку („солянку”) жита вартости 10 гр., 2 бочки вівса, вартости 10 грошей разом, стацію вартости 2 2/3 гр., разом отже 42 2/3; коли дорахувати ще „за отвозъ” збіжа, як рахує устава, 15 гр., то буде 57 2/3 гр., більше нїж в уставі 1557 р. (там 53). З лану лихого ґрунту податків було на 42 2/3 (та „за отвозъ” дорахувати 5 гр.). Робили з лану на тиждень два днї, 6 толок до року і чергою ходили на сторожу і з фірами.

Помір Пинського й Клецького князївств Станїслава Фальчевского з р. 1552-5 вид. виленська археоґраф. комісия під титулом: Писцовая книга Пинскаго и Клецкаго княжествъ, 1884. Помір, переведений в 1561-3 рр. дворянином в. княжим Лаврином Войною на підставі устави 1557 р., виданий там же під тит. Писцовая книга бывшаго Пинскаго староства, т. I-II, 1874. Оподаткованнє переводило ся на ново, по уставі 1557 р. Катастр земель кн. Кобринського виданий від титулом: Ревизія Кобринской экономіи составленная въ 1563 г. королевскимъ ревизоромъ Дмитріемъ СапЂгою, Вильно, 1876. Видавцї не подають нїяких близших відомостей про час і обставини сеї „ревізії”, але очевидно, що се була вже ревізія перед тим переведеної поміри, так само як і ревізія Берестейського староства, розпочата Іваном Сапігою, а докінчена, за його смертию, тим же Дмитром Сапігою „ревизором є. к. мил. на Подляшу” в р. 1566, видана в Документах архива юстиціи І. Помір в Берестейщинї переводив ся при кінцї пятдесятих років, як показує грамота з 1558 р., видана мною в Записках Наук. тов. ім. Шевченка т. XXVIII (Кілька документів з житя Забужської Руси, док. 1 — перед. в Розвідках і матеріалах IV).

15) Наказ Жиґимонта Старого з 1536 р. старостї дорогичинському, аби поміряв у кількох селах свого повіту ґрунти на волоки й людей перевів на чинш „по тому что и в иншыхъ селахъ тамошнихъ цыншъ з волокъ своихъ дають”, у Д.-Запольского op. c. с. 285. Надання маґдебурського права підляським містам маємо від Витовта; селам від середини XV в., як побачимо низше.

16) В двох селах по 50 гр. з волоки — мабуть з гіршого ґрунту, подекуди була ще медова дань.

17) Акты Виленской коммиссіи т. XIV с. 26, 31, 46.

18) Помір кременецьких королївщин переводив ся в 1563 р., як показує лист дяка Андрея Івановича, що „справував поміру”, в Архиві Югозап. Россіи VII. II с. 40-1. Катастр, з датою 1563 р., видано тамже під ч. 10. Д.-Запольский (Госуд. хозяйство І с. 285) каже, що в староствах, держаних Боною — в тім і Кремінецькім (про нього зовсїм катеґорично в новійшій статї, 1. с. с. 163), „волочная система” була нею запроваджена. Він при тім лист, де згадуєть ся про розпорядження Бони „люди садити” в пущі Кобринській, але за волочний помір в тім листї нема анї натяку. Опись Кремінецького староства з 1552 р. (Архивъ Югозап. Россіи VII ч. 8) показує зовсїм виразно, що тодї про волочний помір там анї снило ся нїкому.

Не знаю також, на якій підставі каже д. Любавский (джерела свого він не цитує), що „Устава на волоки” була переведена також у Володимирськім повітї (Литов.-рус. сеймъ с. 452). Може на підставі поручення поміряти ґрунти м. Володимира, зацитованого у Д.-Запольского, 1. с. с. 163.

19) Перехід українських земель до Польщі спинило тут дальшу поміру — в землях східнїх, білоруських вона переводила ся ще в першій чверти XVII в. — Д.-Запольский 1. с. с. 183.

20) Акты Вилен. ком. XIV с. 560 і далї. Наводжу порівняннє податкових дат 1563 і 1597 рр. з кількох сїл ріжних волостей і війтівств, з волоки. Заразом подаю також, для порівняння, число волок з обох ревізий:
 

чинш

овес

сїно

дрібне

осада і толоки

гвалти

сторо- жовщина

 

1563

1597

1563

1597

1563

1597

1563

1597

1563

1597

1563

1596

1597

Дубова  1

12

12

20

натурою 2

5

5

9

8

42

42

10

житом 2

6

Коптево 3

6

6

-

-

-

-

9

8

42

42

10

10 2

-

Залїсє 5

8

8

10

натурою 2

5

5

8

8

42

52 6

10

житом 2

6

Батче 7

8

8

10

натурою 2

5

5

8

8

панщ.

30 9

панщ.

24 8

6

Загірє 10

12

12

20

натурою 2

5

5

8

8

42

42

10

житом 2

6

 1) Ревізія 1563 р. с. 32, волок 10, 1597 р. — с. 560, волок 10.

 2) Овес давали натурою і тільки „за отвозь” 10 гр. Взагалї в ревізії 1597 р. селяне радше давали збіже натурою, бо піднесено його грошевий еквівалєнт: жито замість 10 гр. раховано на 24 „ординацією для всього в. кн. Литовського”, і тільки для деяких сїл позволювано платити його давньою цїною — с. 561, 571.

 3) Ревізія 1563 р. с. 37, волок 10, 1597-х с. 561, волок 10.

 4) 3 особливої ласки плачено давньою цїною.

 5) Ревізія 1563 р. с. 50, волок 55, 1597 — с. 563, волок 25.

 6) Тут „осаду піднесено з 30 гр. на 40.

 7) Ревізія 1563 р. с. 91, волок 47, 1597 — с. 571, волок 47.

 8) За ґвалти бочка жита, як і в 1563 р., але раховано її вже на 24 гр.

 9) І крім того робота, бо толока заступлена роботою на фільварку, близше не означеною.

 10) Ревізія 1563 р. с. 165, волок 22, 1597. — с. 585, волок 22.

21) Акты вилен. ком. XIV с. 187.

22) Ibid. с. 195.

23) Ibid. c. 529.

24) Дворища: в Луцькім пов. — Забороль, 1566 р. (тут навіть дань дають не з дворища, а від вола) — Памятники изд. Кіев. ком. III. 2 ч. 1 (с. 16), Вишків, 1572 — Архивъ Ю. 3. Р. VI l ч. 35, Цевів, 1573 — ib. ч. 97, Чорногородська маєтність, в пов. Луцькім і Володимирськім 1578 (тут дворища рішучо не міряні) — Памятники ч. 2, Григоровичі в пов. Луцькім, 1582 — Архивъ ч. 43, Конюхи й т. и., Володим. пов., 1586 — ib. ч. 45, Верхів, Луцьк, п. 1589 — ib. ч. 68, Городок Володимирського пов., 1626 — дворища, але може бути що й міряні — Архивъ ч. 143.

25) Памятники Кіев. ком. III. 2 с. 48, 57-59.

26) Ibid. c. 75-6, 96-8, 110.

27) Ibid. 121-2, 128.

28) На цїлу волость було фільваркової рілї 6 волок 28 морґів, на 123 осаджених селянських волок.

29) Архивъ VI. І ч. 45 — тут панщина огородників і підсусїдків дає дорозумівати ся, що значило те „що скажуть”: огородники роблять два днї тижнево, підсусїдки — день.

30) Архивъ VI. I ч. 37, 43.

31) Архивъ VII. І ч. 29. В Верхові Луцьк. пов. (1589) так само роблять три днї тижнево з дворища, при тім дають по 23 гр., по чвертцї вівса „від вола” й ріжні десятини — Архивъ VI. І ч. 68.

32) Подібно мабуть треба розуміти пять день на тиждень роботи (мабуть з лану, хоч се не зовсїм ясно) в Житанях, Володим. пов. (1585), при такім досить високім оподаткованню: з півлану 24 гр., з маци вівса, і підводах — Архивъ VI. І ч. 55.

33) Архивъ VI. І ч. 44, 70.

34) Архивъ VI. І с. 337 і 338.

35) Ibid. с. 480, 483, 490, пор. с. 363 (село дворищне).

36) Так як би справдї інвентарем.

37) Архивъ VI. І с. 471, 474.

38) Ibid. c. 225.

39) Як ріжнили ся міри меду в ріжних околицях, показують їх цїни: в Ратенській королївщинї люстратори цїнять відро меду на 24 гр., в Любомльській на 96, в Холмській на 144 гр.! (Архивъ VII. 2 с. 277,328, Жерела III с. 63). А цїни овруцького відра інвентар не подає.

40) Архивъ IV. 1 с. 44-6.

41) Архивъ VI. 1 с. 117 і 226.

42) Архивъ VII. 1 с. 117-121.

43) Рахую віз по оцїнцї уставній 1557 р. на 5 гр.

44) Ibid. c. 597.

45) Ibid. c. 608-610.

46) Архивъ VI. 1 с. 224, 226-231.

47) Архивъ VII. І ч. 29, VI. І ч. 44, 70.

48) Архивъ VI. І с. 337 і 338.

49) Ibid. VII. 1 с. 286.

50) Ibid. с. 319-20.

51) Архивъ VII. I c. 290-1.

52) Ibid. с. 305-5, пор. податки наложені 1628 р. на остерських міщан і селян з Омелянового хутора: чинші й дани від кождої пари волів — ibid. c. 353.

53) Архивъ VII. l с. 312-317.

54) Відомости зібрані у Лазаревського — Лубенщина и кн. Вишневецкіе, К. Стар. 1896, II.

55) Уривок з невид. акту (К. у а кн. 13 л. 1034) тамже с. 229.

56) Description de l'Ukraine, вид. 1861 р. с. 23.

57) Архивъ Югозап. Р. VII. I с. 432 (теп. Липовка Тимонівська Олгопольського пов.).

58) Вид. 1878 р. с. 5.











Попередня     ТОМ V     Розділ III     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том V. Розділ III. Стор. 6.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.