[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том V. Примітки.]

Попередня     ТОМ V     Наступна





ПРИМІТКИ




1. Студіованнє права в. кн. Литовського і його лїтература. 2. Теорії феодалїзма в. кн. Литовського. 3. Студії над суспільно-полїтичним устроєм українсько-руських земель Польщі й його лїтература. 4. Дата привилея в. кн. Казимира. 5. Табеля оподатковання пинських дворищ перед поміром. 6. Катеґорії селян і їх термінольоґія в київській описи 1470-х рр. 7. Джерела і лїтература історії міст. 8. Лїтература жидівської кольонїзації. 9. Лїтература про українське духовенство. 10. Церковний устрій і відносини XIV-XVI вв. 11. Церковна унїя.



1. Студіованнє права в. кн. Литовського і його лїтература (до c. 3) назад....

Право в. кн. Литовського до тепер далеко меньше розроблене, нїж нпр. право староруське, або право в. кн. Московського, хоч дослїди над ним зачали ся досить давно. Причиною було, очевидно, те, що право се зістало ся sine herede. Тим часом як староруське право, адоптоване системою росийського права, увійшло в круг обовязкових предметів росийських унїверситетів і завдяки сїй обставинї стало ex officio розробляти ся, право в. кн. Литовського в сю систему не увійшло й зістало ся по за офіціальним кругом науки. З другого боку хоч польські правники й заявляли певні претензії до литовського права (найбільше рішучим їх речником був свого часу Бандтке, що литовські статути уважав такими ж памятками провінціонального польського права як і збірники нпр. мазовецького права, а на подібнім становищу стоїть і новійший польський дослїдник Лит. Статута проф. Пєкосїньский), не могло воно увійти і в систему історії польського права — занадто треба було для сього розширити рамки такої системи.

Був оден момент, коли литовське право здобувало спеціальні вигляди наукового оброблення — се за часів давнього виленського унїверситету. Професори сього унїверситету в своїх студіях над місцевим правом, очевидно, мусїли сягати до історії права в. кн. Литовського, й дїйсно, початки наукового студіовання його починають ся від виленських професорів, а властиво від бувших виленських професорів (Даниловича, Ярошевича), бо унїверситет замкнено власне тодї (1831 р.), коли починали тут розвивати ся дослїди литовської старовини. Потім наступає довга застоя. В правительственних росийських кругах звертали вправдї не раз увагу на сю литовську старовину, з полємічними цїлями, аби довести, що землї в. кн. Литовського і його історія не польські, а руські (з того виходило, розумієть ся — льоґічним скоком, що до того всього має право Росія), але з сих офіціозних кругів не могли вийти початки плідного студіовання литовського права — далї кількох користних видань джерел дїло не пішло. Огнищем студій стає доперва від 60-х рр. київський унїверситет; спадкоємець виленського унїверситета в його майнї, він показав ся де в чім і духовим його спадкоємцем. Але відновленнє в нїм дослїдів над русько-литовським правом не стояло в ґенетичнім звязку з тою спадщиною, а витворило ся на ґрунтї спеціальвих обставин — близшої стичности з польським сьвітом, з польською наукою, полєміки з нею — більше обєктивної одначе, свобіднїйшої від офіціозности правительственних заходів. Все се приводить між иньших до заінтересовання русько-литовською державою, її устроєм і правом. Іванїшев, Леонтович, Антонович, Новицький, і особливо Владїмірский-Буданов, що заснував малу школу правників-істориків русько-литовського права — пробивають дороги в ріжних напрямах в сю сферу і оживлюють інтерес до неї. Натомість одиноким, скільки бачу, зістав ся в своїй дїяльности талановитий петербурський дослїдник права в. кн. Литовського професор Бершадський. Тільки в Москві, з перенесеннєм сюди Литовської Метрики з Петербурга, де вона, перехована при сенатськім архиві, зіставала ся протягом майже цїлого XIX ст. апокалїптичною книгою з сїмома печатками, розвиваєть ся також, під 1890-х рр., заінтересованнє русько-литовським правом і звідси виходить в останнїх лїтах кілька важних праць. В польській лїтературі за те в новійших часах майже зовсїм затихли студії й занятя правом і устроєм в. кн. Литовського. Тільки в саме остатнїх часах появило ся або заповіджено кілька праць, що вказують бодай на оживленнє інтереса в сїм напрямі.

Не вважаючи на дуже значне оживленнє студій на сїм полї в останнїх часах, русько-литовське право все ще не вийшло з стадії часткового, моноґрафічного розроблення; досї не маємо навіть проб систематичних курсів, анї навіть систематичного зводу й наукового оброблення його джерел.

В оглядї публїкацій джерел ми повинні вийти від першого, урядового видання Литовського статуту 1588 р. (дві попереднї редакції не були видані, була вправдї така гадка в лїтературі що до першого статуту, але вона вийшла з непорозуміння — див. мою замітку в Записках Наук. тов. ім. Шевченка т. VI: „Статут друкований”). Перше виданнє третього Статуту вийшло в 1588 р. в Вильнї, в друкарнї Мамонича, в ориґінальнім руськім текстї, потім протягом XVII і XVIII в. видано його кілька разів в польських перекладах (звістні видання 1614, 1619, 1648, 1693, 1698, 1744, 1786 рр., а мабуть було їх і більше), і два рази на початку XIX столїтя: 1811 р. в Петербурзї, при сенатї, в текстах російськім і польськім, і по польськи в Вильнї 1819 р. Сї видання робили ся для практичної потреби. Публїкації з науковими цїлями можна б почати від видання першого статуту, в перекладї, з коментарем, зробленого Чацким в 1800 р. (див. низше). За ним пішло виданнє Судебника Казимира, зробленого в Вильнї в 1826 р. проф. виленського унїверситету Ігнатиєм Даниловичом, і збірник актів: БЂлорусскій архивъ древнихъ грамотъ, виданий 1824 р. в Москві прот. І. Григоровичом коштом ґр. Румянцева, що хоч мав цїли історичні, містив в собі матеріяли юридичного характера (переважно вони увійшли потім в зладжені тим же Григоровичом Акти Зап. Россіи). 1841 р. вийшла перша, а заразом і остатня досї проба збірника памяток литовського праводавства: Zbiór praw litewskich od roku 1389 do roku 1529, tudzież rozprawy sejmowe o tychże prawach od r. 1544 do r. 1563, в Познаню, коштом і стараннєм ґр. Дзялиньского; збірка на свій час зроблена дуже порядно (хоч не у всїх частях з однаковим накладом наукової роботи), і за браком нового подібного зводу до сього й досї приходить ся звертати ся. Збірки актів, що вийшли в тих же 40-х рр., містили також богатий матеріал до історії права, хоч не призначені були для історії права спеціально: Собраніе древнихъ грамотъ городовъ Вильно, Ковно, Трокъ і т. д. Семенова (Вильно, 1843), Собраніе грамотъ и актовъ городовъ Минской губ. (Минськ, 1848), Памятники київської археоґр. комісії (т. I-IV від р. 1845), і особливо Акты относящіеся къ исторіи Западной Россіи, зредаґовані прот. Григоровичом і видані петерб. археоґрафічною комісією (т. I-V, від р. 1846), що зістали ся і досї найважнїйшою збіркою матеріалів до внутрішнїх відносин в. кн. Литовського.

З пізнїйших збірок актового матеріалу згадаю важнїйше: Акты относящіеся къ исторіи Южной и Западной Россіи (сюди належать т. І і II, 1861 і 1865). Архивъ Югозападной Россіи, изд. кіевскою коммиссіею (від р. 1859) — сюди в цїлости або по части (о скільки дотикають Волини, Київщини й Браславщини за часи їх належности до в. кн. Литовського) належать томи частини II (акти соймикові), IV (боярство), V (міста), VI (селянство), VII (кольонїзація). Акты издаваемые виленскою археографическою коммиссіею (від р. 1865); поруч томів, що містять вибірку з актів якогось певного суду — нпр. городенського, берестейського, слонимського, тут виходять томи з одноцїльним матеріалом — до певних питань, нпр. т. XIV — інвентарі XVI в., т. XVIII — акти про копні суди, т. XXIV — про бояр і т. и. Археографическій сборникъ документовъ относящихся къ исторіи сЂверо-западной Руси, изд. при управленіи виленскаго учебнаго округа (від р. 1867, томів 11), тут між иньшим т. VI спеціально присьвячений Турово-Пинській землї. Историко-юридическіе матеріалы извлеченные изъ актовыхъ книгъ губерній Витебской и Могилевской (Витебск, від р. 1871). Витебская старина — збірки Сапунова, Витебськ, від р. 1883. Писцовая книга бывшаго Пинскаго староства 1561-6 гг. (люстрація й акти), Вильно, 1874. Писцовыя книги Пинскаго и Клецкаго княжествъ, Вильно, 1884. Ревизія пущъ и переходовъ звЂриныхь въ в. кн. Литовскомъ (в додатку дипльоматарій пинський), 1867 (осібно показчик до нього 1873). Zródła dziejowe, т. VI — Rewizya zamków ziemi Wołyńskiej w połowie XVI w., вид. Яблоновским (Варшава, 1877). Archiwum książąt Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie — збірка актів, головно до острозьких маєтностей; до земель в. кн. Литовського належать головно т. I, III і IV (Львів, від р. 1887). Акты Литовской Метрики, собр. Ф. Леонтовичемъ, вип. I і II -- до р. 1509 (Варшава, 1896-7) — виданнє майже нездале, бо оперте на копії Литовської Метрики, зробленій в XVIII в. для практичного ужитку, при тім автор старав ся реставрувати первістний текст, допустивши масу помилок. Документы московского архива министерства юстиціи, т. I (Москва, 1897) — матеріали Литовської Метрики, вид. Д.-Запольским, між иньшим найстарші записи надань Казимира Ягайловича. Його ж: Акты литовско-русского государства, т. І — до р. 1529 (Мва, 1899 — відб з Чтеній москов. істор. тов. 1899 кн. IV).

Систематичне виданнє актів Литовської Метрики мала в плянах петербурська археоґрафічна комісія, і вже з 1880-х рр. забрав ся до нього проф. Бершадський, але зібраний ним і видрукований корпус документів з книг Литовської Метрики не був апробований арх. комісією, й цїлий наклад його знищено, а прийнято новий плян — видавати in extenso старші книги Лит. Метрики. Десять лїт по ухвалї вийшов сього року (1905) перший том сеї публїкації, що обіймає три книги з роздїлу т. зв. „Судныхь дЂль” (1506-1523) п. т. Литовская Метрика, т. I, 1903 (яко XX Рус. истор. библіотеки). Хоч плянови прийнятому для сього видання можна б неодно закинути (пор. мої замітки в Записках Наук. тов. ім. Шевченка т. LXV), з ним не тяжко помирити ся, аби лише реалїзовано скорше. Крім того видано (вже без всякої потреби) кілька старих реєстрів актових книг Л. Метрики (П. А. Гильдебрандтъ Старинныя описи Литовской Метрики — ЛЂтопись занятій археогр. коммиссіи т. XI і осібно).

З видань памяток литовського праводавства треба згадати отсї: В 1854-7 московське історичне товариство в своїм Временнику видало тексти Литов. статута всїх трох редакцій (Статут 1529 р. в т. XVIII, 1854, Статут 1588 р. в т. XIX, 1854, Статут 1566 р. в т. XXIII, 1855) і статут литовського трибунала 1581 р. (т. XXV, 1857). Проф. Владїмірский-Буданов в своїй Христоматії по исторіи русскаго права вип. II видав з інтересним коментарем кілька памяток, м. и. Судебник в. кн. Казимира і декотрі „уставні грамоти” як він їх зве — привилеї поодиноких земель (1 вид. 1874, Ярославль). З його ж інїціятиви видав його ученик М. Ясинский тексти всїх провінціональних привилеїв в. кн. Литовського, з коментарем і розвідкою п. т. Уставныя земскія грамоты в. кн. Литовскаго (К., 1889). Той же Ясинский видав збірку актів до історії луцького трибунала в XIV т. Чтеній київських (Луцкій трибуналъ, какъ высшая инстанція для Волынскаго, Брацлавскаго и Кіевскаго воеводствъ); він же приладив збірку матеріалів до історії литовського судівництва з актів волинських, але хоч видрукована вже давно (в Архиві Югозап. Россіи), досї вона не вийшла. Нарештї мушу ще згадати виданнє статуту 1566 р., зроблене правничою комісією краківської академії, під ред. проф. Пєкосїньского: не підозріваючи істновання видання ориґінального руського тексту, зробленого, як сказано, московським історичним товариством в 1855 р., видала вона сей статут в двох давнїх перекладах — латинськім і польськім (Archiwum komisyi prawniczej, VIII, 1900). Цїну в сїм виданню має лише прилучений до Статута конфірмаційний привилей 1551 р., що містить в собі тексти кілька незвістних доти привилеїв і грамот.

Початки наукового студіовання права в. кн. Литовського можна почати від працї Тадея Чацкого: О litewskich і polskich prawach, o ich duchu, žródłach, związku i o rzeczach zawartych w pierwszym Statucie dla Litwy 1527 roku wydanym (перше вид. — Варшава, 1800, I-II, передр. в Dzieła-x Чацкого, вид. Рачиньским, остатнє вид. — Туровского, Biblioteka pisarzów polskich, Kp., 1861). Ся праця, на свій час дуже поважна, містить переклад статуту 1529 р. з вступними статями про „джерела польського й литовського права”, й „монету польську й литовську”, з вказівками на додатки пізнїйших редакцій Статуту та ріжнородним коментарем при текстї. Доповненнєм служили його спеціяльнїйші розвідки: Czy prawo rzymskie było zasadą praw litewskich, 1809, O žródłach praw, które miały moc obowiązującą w Polsce i Litwie, 1823, O Zydach i Karaitach, 1807 (передр. в Dzieła-х). Праця Чацкого довший час зіставала ся одиноким науковим провідником в литовськім праві. Аж в 1820-х рр. починаєть ся певний рух на сїм полї — в виленських учених сферах. Перед тим можна занотувати хиба замітки Потоцкого до працї Чацкого (Pamiętnik Warszawski, 1825) і біблїоґрафічну статю Лїнде О Statucie litewskim (третїм), 1816.

В 1820-х рр. вийшли в Dziennik-y Wileńsk-ім замітки Сосновского про другу редакцію статуту (1822) і Даниловича Opisanie bibliograficzne dotąd znanych exemplarzy Statutu Litewskiego (1823). Поминаючи иньші, меньше важні замітки, треба згадати далї важну статю Даниловича Historischer Blick auf die lithauische Gesetzgebung. I — Der Lithauische Statut (Dorpater Jahrbücher, 1834, і осібно, також по польськи 1837 і в рос. перекладї 1841 р.) — важна праця, що підносила звязь литовського права з староруським. Иньший бувший виленський професор (prawa krajowego) Ярошевич в своїй книзї Obraz Litwy pod względem jej cywilizacyi od czasów najdawniejszych do końca w. XVIII (I-III, Вильно, 1844-5) старав ся дати загальний образ литовського права (тут м. и. широко розвинена теорія феодального устрою в. кн. Литовського). Меньше важні, навіть для свого часу були статї: Кукольникъ Исторія управленія и законодательства Литвы (Памятная книжка Виленской губ., 1853), Семеновъ О сходст†древнихъ узаконеній восточной и западной Руси (Временникъ москов. істор. товариства і осібно, 1854), Михайловъ Обзоръ исторіи литовскаго права (в передмові до І т. Актів виленської комісії, 1865).

Сюди належать почасти також працї присьвячені провінціональному праву лївобічної України (бо цивільне статутове право задержало силу на території давньої Гетьманщини, в ґуб. Чернигівській і Полтавській): Даневскій Объ источникахъ мЂстныхъ законовъ дЂйствующихъ въ нЂкоторыхъ губерніяхъ Россіи 1846 і в новім обробленню 1857, Спб.; Михайловъ Лекціи мЂстныхъ гражданскихъ законовъ, Спб., 1860; Боровиковскій Объ особенностяхъ гражданскаго права Полтавской и Черниговской губ., 1867 (Журналъ мин. юстиціи); Квачевскій Законы Черниговской и Полтавской губ., 1875 (Журналъ ґражд. и угол. права) і йогож Литовскій статутъ какъ источникъ мЂстныхъ правъ; Кистяковскій Права, по которымъ судятся малорусскій народъ, К. 1879.

Від 1860-х рр. починаєть ся на тім полї рух, звязаний з київським унїверситетом, Початок робить голосна статя Іванїшова про копні суди: О древнихъ сельскихъ общинахъ въ Югозападной Россіи, 1857 (Русская БесЂда, 1857, III, передр. в Київі в 1863 р. і ще раз в Сочиненіяхъ Иванишева, 1876), В 1863 р. виходить розвідка тодїшнього київського професора Ф. Леонтовича Крестьяне Югозападной Россіи по литовскому праву XV и XVI в., два роки пізнїйше — загальнїйша, можна сказати — проґрамова робота йогож: Русская Правда и Литовскій статутъ (київські Университ. ИзвЂстія 1865, II-IV і Записки академії наук т. II) — автор підносить тут звязки литовського праводавства з староруським і бажає, аби історію литовського праводавства включено в унїверситетські курси русскаго права”. Широко зачеркнена робота Чарнецкого Исторія Литовскаго Статута, съ объясненіемъ особенностей трехъ его редакцій и предварительнымъ объясненіемъ законодательныхъ памятниковъ дЂйствовавшихъ въ Западной Россіи до изданія Статута (Университ. ИзвЂстія київські 1866, IX, 1867, I, V-X) мала дати образ цїлого литовського праводавства, але не була скінчена, та й виконаннє не дорівнювало своїй метї — була се більше студентська робота. Нарештї 1869 роком (працею про нїмецьке право в Литві й Польщі) аачинаеть ся наукова дїяльність вихованця київського унїверситета і від р. 1876 його професора Владїмірского-Буданова, дуже заслуженого коло розвою науки литовського права; результати його дїяльности на сїм полї стали показувати себе особливо з кінцем 80-х рр.

Лїтературу литовського права остатнїх десятолїть я зберу тут в системі. Для зверхньої історії права (джерел його) окрім згаданої вище, досї не пережитої розвідки Леонтовича Русская Правда и Литовскій статут, 1865, іще: Пахманъ Исторія кодификаціи гражданскаго права, 1871, I-II (тут і про Л. Статут), Баршевскій Краткая исторія Литовскаго Статута, К. 1882 (Университ. ИзвЂстія київські 1882, VI), Ясинскій Уставныя земскія грамоты Литовско-русскаго государства, К., 1889 (відб. з ИзвЂстій), і лїтература брошюр і росправ викликана брошюрою Бершадского О наслЂдованіи по литовскому праву (див. низше), що ставило питаннє, котре виданнє Статута 1588 р. треба уважати урядовим, Пташицкій Къ вопросу объ изданіяхъ и коментаріяхь Литовскаго Статута, Спб., 1893, Бершадскій Литовскій Статутъ и польскія конституціи, Спб., 1893, Пташицкій Къ исторіи литовскаго права послЂ третьяго статута, Спб., 1893, Леонтовичъ Спорные вопросы по исторіи русско-литовскаго права, Спб, 1893 — полєміка з поводу вище згаданої брошюри Пташицкого (про сю полєміку див. мій огляд в Записках Наук. тов. ім. Шевченка т. IV). Сюди ж належать іще: Гольмстенъ Три вопроса изъ исторіи русско-литовскаго права, 1896 (Журналъ Юрид. общества при петерб. университетЂ 1896, II). Ольшамовскій Обязательность для в. кн. Литовскаго конституцій сеймовъ Польской РЂчипосполитой, Спб., 1897, Рубинштейнъ О Литовскомъ СтатутЂ, 1893 (Виленскій ВЂстикъ, 1893, ч. 91-3). Далї: Максимейко Источники уголовныхъ законовъ Литовскаго Статута, К., 1894 (застановляєть ся й над складовими елементами литовського права взагалї). Леонтовичъ Источники русско-литовскаго права, 1894 (Варшавскія Университетскія ИзвЂстія, 1894, І і осібно) — сухий катальоґ попереджений кількома вступними увагами (див. мою рецензію в Записках Наук. тов. ім. Ш. т. X). Piekosiński Statut litewski, część I (Rozprawy wydziału hist-filozof. XXXIX) — маловартий перегляд чи реєстр памяток литовського законодавства. Якубовскїй Земскіе привилеи в. кн. Литовскаго (Ж. М. Н. П. 1903, IV і VI) — вичисляє привилеї й дає цїнну аналїзу декотрих. Заповіджений Ясинским курс зверхньої історії права в. кн. Литовского в його „Лекціях по внЂшней исторіи русскаго права” досї не вийшов, скільки знаю.

Загальні огляди державного права в. кн. Литовського маємо тільки короткі, більш популярно-наукового характера; окрім декотрих вичислених вище, давнїйших праць тут треба згадати: Бєляєв Разсказы изъ русской исторіи — Исторія Полотска или сЂверо-западной Руси до Люблинской уніи, Мва, 1872 (фантастичне). Бестужевъ-Рюминъ Русская исторія т. II вип. 1 (на свій час добре, але видруковане ще в початках 70-х рр., хоч видане в 1885). Бершадскій — V роздїл його працї Литовскіе Евреи, 1883 (до остатнього часу се був найлїпший огляд, хоч і короткий та в дечім неповний). Иловайскій Исторія Россіи т. III гл. III, Мва, 1890 (досить поверховна компіляція). Загального характера державного права в. кн. Литовського дотикають розвідки: Антоновича О крестьянахъ Югозападной Россіи, 1870 (передмова до ч. VI т. II Архива Югозападной Россіи, переклад в XXI т. Рус. Істор. Біблїотеки), Новицького Очеркъ исторіи крестьянскаго сословія, 1876 (пер. ibid.), В.-Буданова ПомЂстное право Лит.-русскаго государства, 1889 (див. низше), Леонтовича Сословный типъ территоріально-административнаго состава Литовскаго государства І его причины, 1895 (Ж. M. H. П., 1895, VI-VII, див. мою рецензію на сю працю в Записках Наук. тов. ім. Шевченка т. IX), Prochaska Przyczynki krytyczne do dziejów unii, 1896 (Rozprawy краківської академії т. 33), розд. І (дуже слабе).

Історії сформовання і подїлу території в. кн. Литовського присьвячені спеціальні працї: Любовского Областное дЂленіе и провинціальное управленіе Литовско-русскаго государства ко времени изданія Перваго Лит. Статута, Москва, 1893 (історія сформовання зроблена досить поверховно, огляд подїлу дуже старанний і зістаєть ся одиноким) і Леонтовича Очерки исторіи литовско-русскаго права — Образованіе территоріи Литовскаго государства, Спб., 1894 — тільки історія сформовання, але зроблена слабо; поправки до неї див Любовскии в статї Къ вопросу объ удЂльныхъ князьяхъ и мЂстномъ управленіи въ Литовско-русскомъ государствЂ, Спб., 1894 (Ж. М. Н. П.), див. також мою рецензію в Записках Наук. тов. ім. Ш. т. IX. Етноґрафічним ґрупам і суспільним верствам присьвячені працї: Malinowski O ziemianach podług dawnych praw litewskich (Teka Wileńska 1857, I); Мордовцевъ Крестьяне въ Югозападной Руси XVI в., 1861 (Архивъ ист. и юрид. свЂдЂній, 1861, III); Леонтовичъ Крестьяне Югозападной Россіи по литовскому праву XV и XVI в., К. 1863, йогож Историческое изслЂдованіе о правахъ литовско-русскихъ Евреевъ, К. 1864 (Университ. Изв., 1864, III-IV); Антоновичъ Объ околичной шляхтЂ, К., 1867 (передмова до ч. IV т. I Архива Югозап. Россіи — про овруцьку шляхту); Тумасовъ Дворянство Западной Россіи въ XVI в., 1868 (Чтенія московські), йогож Историко-юридическій бытъ русскаго крестьянства (Київ. ун. извЂстія 1872, 6-8, пер. в XIII т. Рус. Істор. Бібл.). Владимірскій-Будановь НЂмецкое право въ Лит†и ПольшЂ, Спб., 1868. Новицкій Очеркъ исторіи крестьянскаго сословія Югозап. Россіи въ XV-XVIII в., 1876 (передмова до ч. VI т. I Архива Югозап. Россіи й осібно, переклад в т. XXI Рус. Істор. Біблїотеки). Бершадскій Литовскіе Евреи, исторія ихъ юридическаго и общественнаго положенія въ Лит†отъ Витовта до Люблинской уніи, Спб., 1883. Владимірскій-Будановъ Крестьянское землевладЂніе въ Западной Россіи до половины XVI в., 1893 (Чтенія київські т. VII). Любавскій Областное дЂленіе и мЂстное управленіе Литов.-рус. госуд., 1893 — тут про низші верстви суспільности — челядь, селянство, боярство, доповненнєм служить його нова праця: Литовско-русскій сеймъ, Мва, 1901, де дано огляд вищих верств — шляхти, панів і князїв. Подібний (тільки далеко слабший) огляд суспільних верств в. кн. Литовського по унїї 1569 р. дає книга Лапцо Вел. кн. Литовское за время отъ заключенія Люблинской уніи до смерти Стефана Баторія, 1901. Численні статї Леонтовича: Панскій дворъ въ Литовско-русскомъ государствЂ, 1895 (Варшав. Унив. Изв. 1895, V), йогож Крестьянскій дворъ въ Литовско-русскомъ государст†(Ж. М. Н. П. 1896, II-IV, X, XII, 1897, IV-V), йогож Сельскіе промышленники въ Литовско-русскомъ государствЂ, 1897 (Варш. Унив. Изв. 1897, IV-VII), йогож Сельскіе ремесленники въ Литовско-русскомъ государствЂ, 1898 (ibid. 1898, II-III), Сельскіе чиншевики въ Лит.-рус. государст†(Ж. М. Н. П. 1899, II). А. Ефименко Литовско-русскіе данники и ихъ дани (Ж. М. Н. П. 1903, I). Див. іще низше, c. 629, при лїтературі землеволодїння. Лїтературу міщанства й міського устрою відкладаю на дальше, бо тут справа обертаєть ся коло спільної Литві й Польщі рецепції нїмецького права, і дослїдники звичайно не відграничують практики литовскої від сучасної й пізнїйшої польської.

Для історії адмінїстраційної власти й правительственної орґанїзації в. князївства зроблено досї ще небогато. Головне місце займають тут дві згадані вже вище працї Любавского: Областное дЂленіе и мЂстное управленіе, що богато місця присьвячує провінціональній адмінїстрації, й Литовско-русскій сеймъ, що окрім історії русько-литовського парляментаризма богато уваги присьвячує також орґанам центральної управи. Для історії парляментаризма іще: Максимейко Сеймы Литовско-русскаго государства до Люблинской уніи 1569 г., 1902, і статя Іванїшева п. т. Содержаніе постановленій дворянскихъ провинціальныхь сеймовъ въ Югозападной Россіи, 1861 (передмова до ч. II т. 1 Архива Югозап. Россіи, передр. в Сочиненіях I-ва). Про раду, окрім згаданої книги Любавского про сойм іще: Малиновскій Рада великаго княжества Литовскаго, I-II, 1903-4. Про становище литовських князїв супроти в. князя статя Любавского О распредЂленіи владЂній и объ отношеніяхъ между великими и другими князьями Гедеминова рода, 1886 (збірник історич. товар. при московскомъ университетЂ) і моя замітка До питання про правно-державне становище київських князїв XV в. (Записки Наук. тов. ім. Ш. т. XXXII). До адмінїстрації ще: L.-Radzimiński O namiestnikach rusko-litewskich (Przegląd polski 1885, VIII), Ptaszycki Dostojnicy litewscy (Ateneum 1886). Фінансам в. князївства присьвячена праця Довнара-Запольского Государственное хозяйство Литовской Руси при Ягеллонахъ, К., 1901 (відб. з Унив. Изв. 1900-1 у вступі автор дотикає й ріжних загальних питань литовської адмінїстрації). Сїльському устроєви й правительственній адмінїстраційній й економічній реґляментації сїльського житя — його ж статї: Западно-русская сельская община въ XVI вЂкЂ (Ж. М. Н. П. 1897, VII) і Крестьянская реформа въ Литовско-русскомъ государст†въ половинЂ; XVI вЂка (ib. 1905, III-IV); недавно вони злучені ним разом в книжцї Очерки по исторіи западно-русскаго крестьянства, 1905, при чім перша статя значно розширена (вийшла вже по видрукованню першої частини сього тому). Ріжних питань з сеї сфери дотикає проф. Леонтович в двох своїх статях: згаданій вище — Сословный типъ территоріально-административного состава Литовского государства, і пізнїйшій (переробленій з сеї): Къ исторіи административнаго строя Литовскаго государства, 1899 (Варшав. Унив. Изв.). Деяких точок дотикає ще Бершадский в працї Аврамъ Езофовичъ Ребачковачъ, подскарбій земскій, отрывокъ изъ исторіи внутренныхъ отношеній Литвы въ нач. XVI в., К., 1888 (відб. з Кіев. Старины).

В історії приватного права оброблено досї тільки деякі партії — право фамілїйне, спадкове, володїннє землею: Ор. Левицкій О семейныхъ отношеніяхъ въ Югозападной Руси XVI-XVII вЂковъ (Рус. Старина 1880, XI, і осібно), його ж: Обычныя формы заключенія браковъ въ Южной Руси въ XVI и XVII ст. (Кіев. стар. 1901, І); приготовлений нимже і видрукований уже давно в Архиві Югозап. Россіи том актів до історії фамілїйного права досї не вийшов; Маяченець (псевдонїм) Про шлюб на Руси-Українї в XVI-XVII в. (Зоря, 1885); також анонїмне: Брачные розводы въ древней ПольшЂ и Югозападной Руси (Рус. вЂдом. 1889 ч. 304); Владимірскій-Будановъ Черты семейнаго права Западной Россіи въ половинЂ XVI вЂка, 1890 (Чтенія київські т. IV, осібно під титуломъ: Очерки изъ исторіи литовско-русскаго права, II, переклад в Часописи Правничій т. V). Бершадскій О наслЂдованіи въ виморачныхъ имуществахъ по литовскому праву, Спб., 1892; Леонтовичъ Спорные вопросы по исторіи русско-литовскаго права, Спб., 1893 (з поводу тої статї Бершадского), його ж Къ вопросу о выморочныхъ имуществахъ по литовскому праву, 1897 (Журналъ Министерства Юстиціи). Гольмстенъ Три вопроса изъ исторіи русско-литовскаго права, 1896 (Журналъ Юридич. общества при Петерб. унив. 1896, X). Квачевскій Права женщины по законамъ Черниговской и Полтавской губерніи (Журналъ ґражд. и гром. права, 1877 і осібно), також названу вище (c. 625) лїтературу цивільного права лївобічної України. Владимірскій-Будановъ ПомЂстное право въ древнюю эпоху Литовско-русскаго государства, 1803 (Чтенія київські т. III і осібно під титулом: Очерки изъ исторіи литовско-русскаго права, І), його ж Формы крестьянскаго землевладЂнія въ Литовско-русскомъ государст†XVI в., 1893 (Кіевскій сборникъ въ пользу голодающихъ отъ неурожая), його ж Крестьянское землевладЂніе въ Западной Россіи до пол. XVI в., 1893 (Чтенія київські т. VII) — сї дві статї в перекладї в XXII т. Рус. Істор. Біблїотеки; в остатнїй автор на практицї селянського володїння землею виясняв ряд питань русько-литовського приватного права взагалї). А. Ефименко Дворищное землевладЂніе въ Южной Руси 1892 (Русская Мысль, 1892, VI-V). Довнаръ-Запольскій Западно-русская сельская община въ XVI вЂкЂ і нове обробленнє її як вище (c. 628). З великої лїтератури чиншового землеволодїння (викликаної правительственними проєктами його викупа) назву лише дещо: Пихно О чиншевомъ владЂніи (Журн. ґражд. и угол. права 1877-8 і київ. Унив. Изв. 1878-9), Незабитовскій ЗамЂчанія по вопросу о чиншевомъ владЂніи (київ. Ун. Изв. 1879, X і в Собр. сочин. 1884), Новицкій О чиншевомъ пра†въ Югозап. краЂ (київ. Ун. Изв. 1880, VI) і його ж Чиншевое вдадЂніе въ Югозап. Россіи (Труды кіев. юрид. общ. 1883), Rembowski Historya prawa wieczysto-czynszowego w guberniach północno i południowo-zachodnich cesarstwa Rossyjskiego, 1886 (теж і в рос. перекладї).

Для карного права поки що маємо тільки дві розвідки: Малиновскій Ученіе о преступленіи по Литовскому Статуту, К., 1894, Демченко Наказаніе то Литовскому Статуту въ трехъ его редакціяхь, ч. I, К., 1894 (сї розвідки, разом із згаданою вище розвідкою Максимейка про джерела карного права Л. Ст. написані на унїверситетську тему для студентів). Для судівництва: Иванишевъ О древнихъ сельскихъ общинахъ въ Югозападной Россіи, 1857 (копні суди); Ефименко Народный судъ въ Западной Руси (Русская Мысль, 1893, IX-X — про теж саме), також Копные суды въ лЂвобережной УкраинЂ (К. Старина 1885, X); Спротисъ Копный Судъ (Труды предварит. комитета IX арх. съЂзда, також в передмові до XVIII т. Актів вилен. ком.). Лаппо Земскій судъ въ в. кн. Литовскомъ при концЂ XVI в., 1897 (Ж. М. Н. П., 1897, VI), його ж Подкоморскій судъ въ в. кн. Литовскомъ, 1899 (Ж. М. Н. П. 1899, VIII). Ясинский Очерки по исторіи судоустройства въ Литовско-русскомъ государствЂ. Главный литовскій трибуналъ. Происхожденіе, 1901, і його ж Къ исторіи апелляціонныхъ судовъ въ ПольшЂ и Лит†— Луцкій трибуналъ какъ высшая судебная инстанція для Волынскаго, Брацлавскаго и Кіевскаго воеводствъ въ послЂдн. четверти XVI в., 1900 (Чтенія київські XIV).

Кардинальне питаннє історії литовського права — його тїсна звязь з правом староруського, поставлена давнїйшими працями Даниловича і Леонтовича і як провідна ідея прийнята для всїх своїх студій В.-Будановим, було недавно сформуловане його двома учениками — M. Ясинским і Мих. Максимейком в юбілейнім збірнику їх учителя, як свого рода credo сеї школи істориків права в. кн. Литовського. Ясинскій в своїй статї: Закупы Русской Правды и памятниковъ западно-русскаго права (Сборникъ посьвященный М. Ф. Владимірскому-Буданову, 1904), робить се в таких словах: „Уже неоднократно и вполнЂ основательно указывалось въ литературЂ, что именно западная, или литовская, а не восточная или московская, Русь наиболЂе сохранила и развила древне-русскія правовыя нормы и явилась, такикъ образомъ, непосредственной въ указанномъ отношеніи преемницей Руси земскаго періода”. Се пояснюєть ся тим, що в. кн. Литовське обіймало „коренную и древнЂйшую Русь (бассейнъ р. ДнЂпра) т. е. ту именно территорію, гдЂ зародились и розвились всЂ правовые институты древней Руси и гдЂ сложилась и самая Рус. Правда” (с. 439). Подібно висловляєть ся й проф. Максимейко (Русская Правда и литовское русское право, тамже). Розріжняючи три правні системи середнього періода: „1) право СЂверо-восточной Россіи, выразившееся въ московскихъ Судебникахъ и Уложеніи 1649 г.; 2) право Литовской Руси, лучшимъ воплощеніемъ котораго является Литовскій Статутъ, и 3) право сЂверо-западнаго края, кодификованное въ Судныхъ грамотахъ Новгорода и Пскова”, він вказує, що з сих „систем” найблизше до права Руської Правди стоїть право литовське, що розвинулося з нього, тим часом „у новгородско-псковскаго права и московскаго законодательства были свои особыя точки отправленія, намъ неизвЂстныя”. „ЗамЂчательное сходство между Р. Правдой и литовско-русскимъ правомъ (яке проф. Максимейко ілюструє кількома паралєлями з карного і цивільного права і процесу, тим часом як Ясинский переводить порівняннє спеціально в постановах про закупів) об'ясняє він як і Ясинский як результат „того обстоятельства, что Р. Правда возникла на той почвЂ, гдЂ розвивалось литовско-русское право”, а той ґрунт, де розвинула ся Р. Правда, означає він як „Южную Русь”, „Кіевскую Русь” (c. 383-4 і 394-5).

Стоячи також на тім становищі, що право в. кн. Литовського розвивало ся на основі староруського (див. в текстї c. 3 і далї), я одначе мушу зазначити, що таке об'ясненнє їх звязи й наступства, яке дають отсе репрезентанти київської школи В.-Буданова, на скрізь хибне. Право Рус. Правди сформувало ся на середнїм Поднїпровю, в Київі спеціально (пор. т. III 2 c. 356). Але в часах, коли формувало ся право в. кн. Литовського — XIV і XV віки, середнє Поднїпровє стояло в дуже слабім звязку з литовською державою, і наслїдком упадку тут полїтичного й культурного житя не могло мати нїякого безпосереднього впливу на сформованнє його права. Отже той факт, що в склад в. кн. Литовського входили землї, де сформувала ся Р. Правда, не грав тут ролї, й репрезентанти згаданої школи вказують на нього зовсїм не до річи. Як я підносив в своїм місцї (т. IV c. 5), той елємент, що зрушив в. кн. Литовське, його устрій, право, культуру був не так український, як білоруський, і головну ролю відограли тут землї басейну Нїманського (т. зв. Чорна Русь) й Зах. Двини (Витебська й Полоцька), також Березини й Бугу (з українських тільки Дорогичинсько-берестейське Побуже війшло в склад в. кн. Литовського рано й тїсно). І коли право Руск. Правди було присвоєне праводавством і практикою в. кн. Литовського, як то з повною очевидністю показують памятки в. кн. Литовського, то запозичене було се право Р. Правди не з Поднїпровя, а з тутешнїх земель, з їх права і практики, що опирала ся на київськім праві, защепленім київською династиєю, київською дружиною і кодифікаціями київського права. Норми литовського права таким чином сьвідчать посередно про глубоке перейнятє провінціонального права земель в. кн. Литовського правом київським, представленим Руською Правдою. Високо інтересною задачею для істориків права було б прослїдити о скільки можливо, чи рецепція права Рус. Правди правом литовським відбувала ся за посередництвом її кодифікованих джерел, то значить Рус. Правди як кодекса права (уживаного, значило б, в тутешнїх землях як джерело права в XIII-XIV вв.), чи дорогою практики — себто о скільки норми, скодифіковані в Рус. Правдї, перейшли в правну практику тих провінцій. Розвязаннє сього питання кинуло б цїкаве питаннє і на староруські часи, як кидав нпр. його уже отсей, піднесений нами факт, що право таких далеких і слабо звязаних з Київом земель, як порічя Нїмана й Двини (землї кн. Полоцького, найслабше звязаного з Київом з усїх земель давньої Руської системи), стояло під таким сильним і глубоким впливом київського права і передало його норми праву в. кн. Литовського.



2. Теорії Феодалїзма в. кн. Литовського (до c. 6). назад...

Рецепцією феодалїзма об'ясняли суспільно-полїтичний устрій Русько-литовської держави уже перші дослїдники литовського права — Чацкий, Ярошевич, а широку популярність сїй теорії дав проф. Антонович, прийнявши її й найбільше рішучо висловивши в своїй розвідцї про українське селянство: „форма, котрої взірець був готовий — в устрою нїмецьких держав — форма феодальна була ужита Литвинами” (с. 9, перекладу c. 121, більше здержливо висловив ся він рік перед тим: „в Литві творять ся самостійний феодальний устрій” — розвідка про міста c. 4. = Монографіи І c. 137, див. іще й давнїйшу розвідку його в ч. III т. І Архива с. 14). Против сього погляду виступив Новицький, вказуючи на паралєлїзм в розвою земельних відносин в. кн. Литовського й Московського, що міг явити ся „тільки наслїдком спільности походження” (ИзслЂд. о крестьянахъ с. 5). Другий арґумент против феодальної теорії був розвинений особливо у В.-Буданова й Леонтовича — що руські землї до в. кн. Литовського прилучали ся не силоміць, завойованнєм, а більше добровільно (ПомЂстное право, Очерки исторіи права).

Не вважаючи на сї арґументи феодальна теорія знаходила з часом нових прихильників — її стрічаємо нпр. у проф. Незабитовского (ор. c.), Дашкевича (ЗамЂтки по исторіи Литов.-рус. госуд.), Молчановского (Очеркъ извЂстій о Подольской з.), Єфименкової (О дворищномъ землевладЂніи). П. Єфименкова на виленськім археольоґічнім з'їздї предложила навіть спеціальний реферат Къ вопросу о феодализмЂ въ Западной Руси и ЛитвЂ, але анї він, анї замітки, зроблені до сього реферату пок. Васїлєвским, досї, на жаль, не були опублїковані, і тільки досить побіжні відомости про них були дані в справозданнях. Найновійші дослїдники — Любавский (Лит.-рус. семи c. 46), Довнар-Запольский (Госуд. хозяйство с. 85) не розриваючи зовсїм з феодальною теорією, ставлять ся одначе з великою обережністю й усякими застереженнями супроти неї: так Д.-Запольский, „не заперечуючи певного впливу феодальних понять в давнїйші часи в властивій Литві”, не уважає можливим розтягати їх на княжі відносини в. кн. Литовського і бачить в їх основі принцип федеративний; Любавский бачить в зближуванню суспільно-полїтичного устрою в. кн. Литовського до західнього феодалїзма „значну частину правди, о скільки розумієть ся тут не феодалїзм в властивім значінню, а ті відносини; на ґрунтї яких виріс справдїшнїй феодалїзм”. За те в польських кругах новійша лїтература сеї справи ще не зробила нїякого вражіння і люде безоглядно тримають ся теорії феодалїзма — нпр. Прохаски Przyczynki krytyczne do dziejów Unii, див. мої замітки до його працї в Записках Наук. тов. ім. Шевченка т. XVIII.

Як я зазначив в текстї, теорія рецепції феодальних порядків з заходу зовсїм не правдоподібна; коли деякі дослїдники говорять про таку рецепцію в давнїйші часи, за Мендовга і т. и., то можуть хиба вказати на термінольоґію латинських або нїмецьких актів XIII в., Мендовга й иньших, але така термінольоґія сама по собі нїчого не варта. Анальоґії з иньшими руськими землями тих часів вповнї доказують, що по рецепцію нїмецького феодалїзма (на яку зрештою нїщо не вказує виразно) зовсїм безпотрібно сягати для об'яснення порядків в. кн. Литовського. Окрім анальоґії в. кн. Московського, піднесеної ще Новицьким, я в своїй працї про Барське староство мав нагоду вказати на анальоґічні умови земельних надань в Галичинї й на Поділю під польською зверхністю (c. 152 і далї, особливо с. 163), виступаючи против гадки про рецепцію феодального права польським правительством для Галичини (гадку сю висловив Линниченко в своїй розвідцї Черты изъ исторіи сословныхъ отношеній Галицкой Руси).

Не приймаючи теорії про рецепцію західнього феодалїзма, деякі дослїдники впадають в противну крайність, пересаджуючи ограничення земельної власности литовських часів чи той „феодалїзм” в часи староруські. Феодалїзм в староруських відносинах добачали взагалї не від нинї, особливо в польській лїтературі, вкажу нпр. на Т. Любомірского — Północno-wschodne wołoskie osady, Шараневича Rys stosunków wewnętrznych Galicyi (особливо c. 56 і далї, його погляд прийняв і Новіцький, 1. c.). Але се робило ся, розумієть ся, без всякого близшого арґументовання, ба й знання староруських відносин. Але на сю дорогу зійшов також і такий знавець староруського права як проф. В.-Буданов. В своїй розвідцї ПомЂстное право Лит.-рус. госуд. (c. 64 і 113 = 2 і 50) він ставить ділєму: обмеження прав власности треба признавати для часів Р. Правди, або припустити для литовських часів в розвою сих прав крок назад „до примітивних часів”, і приймає першу можливість: „застереження і обмеження прав на майно в Литовській державі зовсїм не були результатом литовського завойовання, що в дїйсности не мало місця; сї прикмети маєткових прав, навіть в більшій мірі треба припустити в загально-руськім праві часів Руської Правди”. Вивід се зовсїм апріорний, дедуктивний, але в науцї він якось не викликав опозиції; не кажучи за учеників В.-Буданова, і проф. Леонтович, з великим співчутєм відкликуючи ся до сеї розвідки (Очерки c. 5), нїчим не заявив ся против такої теорії.

Тим часом таке перенесеннє литовських ограничень в староруські часи не тільки не оправдане методольоґічно, а й безпотрібне. „На інститути приватного права, сховані в найглубших основах народнього житя заміна Рюриковичів Гедиминовичами не повинна мати нїякого впливу”, каже В.-Буданов. Се правда, але чи не може відбити ся на них державна полїтика, ведена в певнім напрямі рядом столїть? Бачимо нпр., як новійші дослїдники московської історії приходять до переконання, що закріпощеннє селянства стало ся там не якимсь одним розпорядженнєм, тітьки цїлим напрямом внутрішньої полїтики правительства, протягом довшого часу. Чи не було таке закріпощеннє свобідних селян кроком назад” в порівнянню з часами Руської Правди, і чи взагалї таких кроків назад в порівнянню з староруськими часами не можемо ми й більше сконстатувати?

Недавно такий обережний дослїдник як проф. Серґєєвіч в своїх Древностях русскаго землевладЂнія (Журналъ Минист. Нар. Просв. 1900) і потім в III т. Древностей русскаго права піднїс гадку, що московські обмеження прав земельної власности і принціп верховних прав господаря на землю виросли лише з часом на ґрунтї первісної, староруської повної власности. Я думаю, що так воно було і в в. кн. Литовськім. Брак виразної границї між державними наданнями (вислугами, помЂстьями) і володїннєм від держави незалежним (alleu західньої практики, вітчини московського права), який бачимо в Литві (в в. кн. Московськім ся границя була далеко виразнїйша), на мій погляд, вказує на такий процес в в. кн. Литовськім ще яснїйше.

Признаюсь, що коли я, тому кільканадцять лїт, писав свою моноґрафію про Барське староство, де вперше порушив се питаннє, — я ще не бачив такого простого виходу з сього питання, й готов був припустити, що обмеженнє володїння служебними умовами могло до певної міри мати місце і в староруськім суспільнім устрою — що й тодї вже під контролею й cum tacito consensu віча князї могли роздавати свобідні землї з обовязком служби (Барское староство c. 164). A priori сю можливість признаю й тепер, але не вважаю її потрібною для об'яснення литовських порядків.

В недавнїй розвідцї своїй (Госуд. хозяйство Литов. Руси с. 20) Д.-Запольский піднїс потребу литовського правительства в кіннім війську для далеких походів, як той чинник, що вплинув на сформованнє воєнної кляси. Автор безпотрібно тут кладе натиск на се кінне військо — так як би в давнїй Руси військо було піше. Вага лежить в тім, що треба було війська для далеких і частих походів, а до сього громадське військо не надавало ся, треба було вибрати з громади елєменти заможнїйші для військової служби, а в тім був і початок сформования воєнної верстви та обтяження сеї верстви, то значить тої підстави, на якій її заможність опирала ся — земельної власности, ріжними обовязками й застереженнями. Се й був початок литовського „феодалїзма”.



3. Студії над суспільно-полїтичним устроєм українсько-руських земель Польщі й їх лїтература. назад...

Студії над суспільно-полїтичним устроєм українсько-руських земель Польської корони перед унїєю 1569 р. до дуже недавнього часу представляли ся дуже сумно. І противники теорій про провіденціальну місію Польщі в сих землях, і ще меньше — їх оборонцї не вдавали ся звичайно в детальнїйші студії над житєм сих земель в перші віки польської зверхности. Особливо оборонцї добродїйств, вилитих Польщею на підвластні руські землї, волїли перебирати на ріжні лади затаскані фрази про сї добродїйства і розсудно не спішили ся підіймати невдячну працю — докладною аналїзою житя руських земель представити наглядний образ тих добродїйств.

Дїйсно, хоч як пишні на свої цивілїзаційні подвиги на Українї, Поляки — від пяти столїть і досї посїдаючи сї українські землї, що були ареною тих їх подвигів, тримаючи в своїм розпорядженню всї архиви й матеріали до історії свого пановання на Українї, посївши всї наукові інституції на галицкій Руси, від „польського” унїверситета ві Львові почавши, маючи тут й історичні товариства, й історичні часописи, — дуже мало зробили для вияснення історії устрою й побуту українських земель під польською зверхністю. Маємо богато риторичних, деклямацій, давнїйших і новійших, підписаних нераз іменами, що зачисляють ся до чільнїйших репрезентантів нової „строго-наукової” польської історіоґрафії, або видання матеріалів, моноґрафії, присьвячені яким небудь спеціальним фактам і явищам — але й тут скоро робота сходить з самого протоколовання фактів, починають ся фрази й деклямації, повторювані jak za panią matką pacierz, без всяких клопотів бодай про їх арґументованнє фактами. Виїмків не богато. Навіть зі свого провіденціонального становища не гідна була досї польська історіоґрафія дати широкий, опертий на фактах (хоч би дещо стороннично вибраних) образ житя українських земель в перших столїтях їх залежности від Польщі. Статя д-ра Прохаски про Галичину в XV в., що вийшла саме, як я писав сї слова, становить нїби виїмок, але значіннє її, як побачимо, значно ослаблюєть ся деякими обставинами.

В тім невеликім, що зроблене було польською наукою й суспільністю для вияснення житя руських земель під Польщею в XIV-XVI в., чи улекшення сього вияснення, на першім місцї треба згадати імя одного галицького шляхтича — ґр. Олександра Стаднїцкого. Він інтересував ся історією й устроєм Галичини в польських часах і лишив кілька розвідок (між ними як на свій час дуже добру розвідку про села волоського права), приладжений, але не виданний галицький дипльоматар (переховують ся в бібл. Осолїньских), але далеко більшу прислугу історії Галичини зробив, призначивши цїле своє майно на видаваннє актів з краєвого архива (т. зв. Бернардинського), де були зібрані судові акти з польських часів і де сам він за житя працював. З полишеного ним майна, ще в момент смерти його (1861) виносило коло 28 тис. злр. і перейшло під управу галицького видїлу краєвого, утворено 1865 р. фундацію на виданнє актів, а з огляду на ріжні застереження, пороблені в тестаментї, від разу додано до неї річну субвенцію сойму краєвого, і від р. 1868 потало виходити видавництво Akta grodzkie і ziemskie — дипльоматор Галицької Руси. Редаґувала її з початку комісія (до котрої між иньшими входив і оден з перших учених з галицьких Русинів Іван Вагилевич), потім, від тому III — проф. львів. унїв. Лїске, і нарештї др. Прохаска. Перші девять томів сього дипльоматаря містять ріжні документи, головно в вв. XIV-XV, т. X містить реєстр облят в книгах львівського ґроду, т. XI до XVIII (що має незадовго вийти) — судові записки ґродські і земські львівські, перемишльські, галицькі, сяніцькі й переворські XV в., in extenso, а в дальшім плянї стоїть виданнє сеймикових ухвал. При всїх недостачах і прогалинах сього пляну (найважнїйшими уважаю — по перше — що в сїх виданню з галицьких земель поминено землю белзьку, по друге — що цїлу увагу звернено на XV вік, і для пізнїйших столїть се видавництво дає дуже мало), се видавництво служить головною підставою для всяких студій над внутрішньою історією Галичини XIV-XV в.

Перед заснованнєм сього видавництва в додатках до старої Gazet-и Lwowsk-ої роками друкували ся люстрації і поодинокі документи, але се виданнє майже неприступне, та й друковано його з пізних копій, а старші документи з дебільшого передруковано в Akta gr. i ziem.

Доповненнєм до львівських актів, виданих в Akta gr. i ziem., служить новійша публїкація старших актових книг львівського міського архива п. т. Pomniki dziejowe Lwowa z archiwum miasta, що виходить від 1892; досї вийшли три книги з рр. 1382-1426.

В виданнях Наукового тов. ім. Ш. видав я збірку інвентарів і люстрацій з західньої України: найстарші інвентарі замку львівського і подільських, перемишльського й ратенського староства (Записки Наук. тов. т. VII, XII, XIX, XXVI, передр. в моїх Розвідках і Матеріалах кн. 1-3), люстрацію 1564-5 рр. в Жерелах до історії України-Руси т. I-III, і 1570 р. — тамже в т. VII. В Записках зачали ся друком мої Матеріали до історії суспільно-полїтичних і економічних відносин Західньої України (серія перша, 1361-1530, в т. LXIII і LXIV, в т. LXIX має появити ся серія друга, вийдуть осібно). Также невдовзї мають появити ся: збірка реґест до історії руської людности у Львові XV-XVI в. зібр. Крипякевичом, й Матеріали до історії галицького села XVII-XIX вв., зібр. Зубрицьким. Крім того богато поменьших матеріалів.

Для історії відносин під польським правом XVII-XVIII вв. (меньше з XVI в.) найбільшу суму актового матеріалу дає Архивъ Югозападной Россіи: частина перша — до історії церковних відносин, головно унїї XVI-XVII в. (т. I, IV, VI, VII, IX і нововидані т. X-XII: церковні відносини Галичини й акти львівського брацтва), ч. II (т. 2) сеймикові ухвали, ч. V — людність міська (3 т.), ч. VI — людність селянська (3 т.), ч. VII — кольонїзація XVI-XVII в. (2 т.), ч. VII — устрій суспільно-полїтичний (2 т.).

З поменьших збірок матеріалів до нашої теми згадаю: Головацького Памятники дипломатическаго и судебно-дЂлового языка русского въ Галицко-володимирскомъ княжест†XIV-XV ст., Льв., 1867 (з Наукового Сборника Гал. Матицї за 1865 р., богато передруків, але деякі де инде невидані, декотрі вийшли недавно в факсімілє в

„Палеографических снимках” петерб. археол. института). Крім того Kronika domowa Dzieduszyckich (Льв., 1865 — тут жидачівські грамоти Федора Любартовича), Wyrok lwowski roku 1421, вид. Губе (чотири акти з 1-ої пол. XV в.), і т. и. Акти XIV-XV вв. до історії Галичини й Поділя містить також Kodeks małopolski т. I, III і IV і Materyały archiwalne Прохаски. Archiwum Sanguszków т. II і V має більше з XVI в. Zródła dziejowe т. XVIII — збірка реєстрів подимного з Галичини XVI в. (в додатку також ревізія прав з 1469 р.), т. XIX — реєстри подільські, т. V — люстрація королївщин з поч. XVII в. Rejestr złoczyńców grodu Sanockiego, вид. проф. Бальцером (1891) — записки з рр. 1554-1638, і т. и.

Отсї публїкації з українських земель, що жили під польським правом в XIV-XVI вв. (до р. 1569), з виїмком люстрацій, головно, майже виключно дотикають тільки земель Галицької, Львівської, Перемишльської й Сяніцької. З иньшими землями стоїть незмірно гірше. Дипльоматарій східно-полудневої частини польського Поділя містять мої Акты Барскаго староства т. І і II (Архивъ Югозап. Россіи ч. VIII т. І і II, 1893-4); я мав надїю з часом дати дипльоматарій цїлого Поділя XV в., але иньші роботи не дали менї на се часу і зібрані акти я по части опублїкував в згаданих вище Матеріалах. Маленьку збірку подільських документів містить Zbiór dokumentów znajdujących się w bibliotece hr. Przezdzieckich w Warszawie, wyd. A. Chmiel, Краків, 1890 (старші з них перед тим видані були Пшездєцким). По за тим лишають ся лише поодинокі нумери в Akta-x. grodz. і ziem.. Актах Зап. Россіи, Актах Ю. и Зап. Россіи, і т. и. Для Холмської землї маємо тільки два томи актів до історії Холмської епархії (Акты изд. виленскою коммиссіею, т. 19 і 23, XV-XVII вв.), досить лихо зладжені галицьким еміґрантом В. Площанським, волею росийського правительства призначеним на археоґрафа; по за тим тільки дуже мало поодиноких документів по ріжних дипльоматарів. Так само тільки спорадично видані деякі акти з Белзької землї.

Старша лїтература устрою руських земель під польською зверхністю має тепер здебільшого тільки історичне значіннє, і з неї назву що виднїйше. Таким мусить уважати ся Kronika miasta Lwowa Зубрицького, Льв. 1844, — написана в хронїкарській формі, вона давала чимало й для історії устрою. Stadnicki O wsiach tak zwanych wołoskich na północnym stoku Karpat, Льв., 1848 — збірник льокаційних привилеїв зі вступною розвідкою, продовженнє її: О kniaztwach we wsiach wołoskich z poglądem na wójtowstwa we wsiach na magdeburskiem prawie osadzonych, Льв. 1853 (з додатків Gazety lwów.). Т. Lubomirski Starostwo Rateńskie, wyjątek z historyi osad wołoskich w Polsce (Bibl. warszawska 1855, II) i Północno-wschodnie wołoskie osady (ib. 1855, IV). AI. Stadnicki Ziemia Lwowska za rządów polskich w XIV i XV w. we wzglądzie społecznych stosunków rozpoznana (Bibl. Ossol., III, 1863). Огляд устрою й відносин XIV-XV в. також в Історії Галицко-володимирской Руси Шараневича, 1863; важнїйшим для свого часу був його Rys wewnętrznych stosunków Galicyi wschodniej w drugiej połowie XV w. (Льв., 1869), що подавав чимало витягів з рукописного матеріалу, м. и. з судових книг XV в., тодї ще не оголошених. Досї задержала своє значіннє, не заступлена новійшими студіями праця проф. Владимірского-Буданова НЂмецкое право въ Лит†и ПольшЂ, Спб., 1868 (з Журнала Минист. Нар. Просв.), де автор ужив для ілюстрації міського устрою м. ин. досї невидані акти камінецького маґістрата XVI-XVIII в. Меньше важне: M. Dzieduszycki Starostowie ruscy i lwowscy — Dod. do Gaz. Lwowskiej, 1869 і в новім переробленню — Przewodnik nauk. i literacki 1875; H. — O urzędnikach, urzędach i ludności m. Kamieńca, Przegląd polski, 1872-3. Огляд устрою Подільської землї в XIV і першій пол. XV в. дає на підставі приступного йому матеріалу Н. Молчановський в книзї Очеркь извЂстій з Подольской земмЂ до 1434 г., К., 1885.

Новійшу лїтературу роспочинає собою полєміка викликана вступною статею проф. Лїске в XI т. Akta grodzkie i ziem. (1886), де висловив він свої замітки про устрій Галичини перед запровадженнєм польського права і зміни внесені тим запровадженнєм; сюди належать: R. Hube Wyrok lwowski roku 1421, Варшава, 1887 (тут розвідка про галицьке судівництво), Liske Kilka uwag o sądownictwie czerwonoruskiem (Kwart. historyczny, 1888), Margasz W sprawie sądownictwa czerwonoruskiego (Przegląd powszechny, 1889, т. XXI), Линниченко Критическій обзоръ новЂйшей литературы по ист. Гал. Руси (Ж. М. Н. П., 1891, VII). Слїдом появила ся розвідка тогож Линниченка: Юридическія формы шляхетскаго землевладЂнія и судьба древнерусскаго боярства въ Югозападной Руси въ XIV-XV (Юридическій ВЂстникъ, 1892, VII-VIII), а потім і книга: Черты изъ исторіи сословій югозападной (Галицкой) Руси XIV-XV в. (Мва, 1894, передр. з Ученых записок москов. университета, український переклад в VII т. Руської Історичної біблїотеки, по перекладу її й цитую); тут вперше зроблена була проба дати ширший образ суспільного устрою Галичини на підставі матеріалів, нагромаджених в Akta grodzkie i ziemskie і доти невикористаних; найповнїйше вийшов образ селянства, в II розд., головно його правного становища, тим часом як економічна сторона — оподаткованнє, маєткові права і т. и. оброблено далеко слабше; до історії шляхецької верстви також дано дещо цїнного, але міщанство збуто кількома словами. Доповненнєм може служити статя А. Віняжа Ziemia Sanocka w l. 1463-1553 (Kwart. historyczny, 1896), де вибрано дотичний матеріал з XVI т. Актів, виданого вже по працї Линниченка. Економічному стану галицького селянства XVI в. присьвячені мої вступні розвідки в Жерелах до історії України-Руси: Економічний стан селян на Поднїстровю Галицькім в половинї XVI в. на підставі описей королївщин (т. І), Економіч. стан селян в Перемишльськім старостві в серед. XVI в. (II т.), Економіч. стан селян в Сяніцькім стар. в c. XVI в. (т. III), Економічний стан селян в Львівській королївщинї в c. XVI в. (т. VII) — передр. в Розвідках і Матеріалах. Др. Прохаска, виступивши з замітками на працю Линниченка скоро по її появі (Nowsze poglady na stosunki wewnętrzne Rusi w XV wieku — Kwart. hist. 1895), дав потім кілька розвідок з внутрішнього устрою й житя Галичини XV в. — W obronie społeczeństwa, studyum z dziejów Władysława Warneńczyka (Kwart. histor. 1901, II-III), де він в звязку з суспільними рухами Польщі в 1430-х рр. спеціально розглядаєть ся в тодїшнїх змаганнях галицької шляхти (сеї справи дотикав він уже в попереднїй своїй розвідцї: Geneza i rozwój parlamentaryzmu za pierwszych Jagiellonów — Rozprawy т. XXXIII, 1898, а до певної міри в туж сферу шляхетської полїтики, тільки з пізнїйших часів — другої половини XVI в., входить і новійша розвідка його: Sejmiki wiszyńskie w czasach trzech elekcyj pojagielońskich, Kwart. hist. 1903). Далї — O lennach i maństwach na Rusi i Podolu (Rozprawy wydz. hist.-filozof. т. XLI) і особливо вступна розвідка в XVII т. Akta grodzkie i ziemskie, де автор має на метї, на підставі опублїкованих судових книг (разом з приготовленим, але не виданим т. XVIII) дати образ Галичини XV в.; одначе образ виходить неповний, тому що автор виключив матеріал з перших томів Актів, і взагалї цїнні тут тільки віддїли присьвячені відносинам економічним і побутовим, тим часом як в справі суспільного устрою др. П. мало що додав до працї Линниченка; загальне осьвітленнє сильно грішить наслїдком звістної тенденційности, якою в високій мірі закрашені майже всі новійші працї автора — вона зіпсула ще більше його студії над суспільними змаганнями Галичини (W obronie). Про погляди ж його на служебне („лєнне”) землеволодїннє шляхетське буду говорити низше.

Останнї роки принесли ще крім того розвідку Яблоновского про територію, залюдненнє й відносини економічні „Червоної Руси” в XVI в. (Zródła dziejowe т. XVIII ч. II — Ruś Czerwona, 1903), книгу В.Лозїньского Prawem і lewem (1 вид. 1903, 2 вид. 1904 р.), присьвячену головно побутовим образкам галицького шляхецького житя, але з інтересним матеріалом також для відносин суспільно-полїтичних кінця XVI і початку XVII в.; Kutrzeba Sądy ziemskie i grodzkie w wiekach średnich, 1900-1 (Rozprawy т. 40-41), де оден з роздїлів присьвячений галицькоиу судівництву XV в.; Samolewicz Sąd wyższy prawa niemieckiego na zamku Sanockim (1425-1553), 1903, і трохи давнїйша: Dąbkowski Zemsta, okup i pokora na Rusi halickiej w wieku XV i pierwszej połowie w. XVI, 1899 (відб. з Przegl. prawa i administr.), Rundstein Ludność wieśniacza ziemi Halickiej w wieku XV, 1903.

Так виглядає новійша лїтература устрою Галичини. Для Поділя, по згаданій працї Молчановського, можу вказати ще тільки Яблоновского Podole u schyłku w. XV — Ateneum 1880, VI-VIII, його ж вступну розвідку до т. XIX Zródla dziejowe (1889) — статистика суспільних верств, і свою працю: Барское староство, историческіе очерки (XV-XVIII в.), К., 1894, що спеціально займаєть ся кольонїзацією, суспільнии устроєм і адмінїстрацією східно-полудневого Поділя, але при тім дає вказівки й про Поділє взагалї (особливо розд. IV — „МЂстное управленіе и шляхетское землевладЂніе въ польской УкраинЂ въ XIV-XV в.). Для Холмщини окрім згаданої вище статї Любомірского про Ратенське староство маємо тільки слабу роботу Площанского Прошлое Холмской Руси по архивнымъ документамъ XV-XVIII в., І — Холмская епархія православной и уніатской церкви, 1899. Для Белзької землї не маємо таки нїчого що до її устрою.

О скільки йде мова про уживаннє в руських землях польського права та зміни ним зроблені в їх устрою, приходить ся, розумієть ся, звертати ся до лїтератури польського державного й приватного права, для пізнання сих норм і порівняння їх з місцевою практикою руських земель — аби сконстатувати тотожність чи відмінність її. Але лїтература польського права далеко не на всї питання може дати відповіди. Не вважаючи на істнованнє кількох спеціальних катедр і наукових інституцій та значної старої правничої лїтератури — наука польського права виглядає досї не весело: не тільки гірше науки староруського права, але не в однім і гірше права в. кн. Литовського, що останнїми часами стало предметом старанних дослїдів.

Повного курса історії польського права нема; єсть тільки старі підручники з XVIII в., як Лєнґнїха Jus publicum regni Poloniae, 1742-6 (в остатнє виданий, як найлїпший, в польськім перекладї 1836 р.), Скшетуского Prawo polityczne narodu polskiego, 1782, Трембіцкого Prawo polityczne i cywilne Korony pol., 1789, і т. и. З XIX в. маємо тільки короткі начерки, без наукового значіння тепер, як Bantkie Historya prawa polskiego (посмертне вид. 1850 р.). Hüppe Verfassung der Republik Polen, 1867, Schmitt O ustroju głównie społeczno-politycznym rp. polskiej, 1867, або слаба методично й зовсїм перестаріла проба Мацєйовского Historya prawodawstw słowiańskich, 1832-5 (друге вид. 1856-65), або вкінцї ріжні популяризації (як Kujot Rys urządzeń państwowych w Polsce, 1892, Sozański Wykład polit. geografii, rządu i administracyi dawnej Polski 1648-1772, 1891, Gorzycki Zarys społecznej historyi państwa Polskiego, 1901, й ин.).

Для ґенези польського устрою й права тих часів, коли руські землї починають приходити в залежність від Польщі (себто від в. XIV), можна вказати розвідки: Małecki Wewnętrzny ustrój w pierwotnej Polsce (Przewodn. nauk. 1875); Piekosiński O powstaniu społeczeństwa polskiego, Bobrzyński Geneza społeczeństwa polskiego na podstawie kroniki Galla i dyplomatów XII w., Smolka Uwagi o pierwotnym ustroju społecznym Polski — всї три розвідки в XIV т. Rozpraw. 1881; Smolka Mieszko Stary i jego wiek, 1881, Варш. (суспільно-полїтичний устрій Польщі XII в.); Hube Prawo polskie w wieku XIII, Варш., 1874; Винаверъ ИзслЂдованіе памятника польскаго обычнаго права XIII в., Варш., 1888; Małecki Ludność wolna w księdze Неnrychowskiej — Kw. hist. 1894; Szelągowski Chłopi dziedzice we wsiach na prawie polskiem do końca XIII wieku, Льв., 1899.

В суспільний устрій і право XIV в. входять отсї розвідки: Piekosiński Rycerstwo polskie wieków średnich т. I-II, Kp., 1896 (перероблене виданнє, в першім звало ся О dynastycznym szlachty polskiej pochodzeniu, 1888), його ж Ludność wieśniacza w Polsce w dobie piastowskiej, Kp., 1897 (Studya, rozprawy i materyały z dziedziny historyi i prawa pol.) — розвідки цїнні, коли вилучити тільки з них фантастичну лєхітську теорію автора. Kutrzeba Starostowie, ich początki i rozwój do końca XIV w., 1903 (Rozprawy т. 45) і згадані вице Sądy ziemskie i grodzkie w wiekach średnich, 1900-1. Bobrzyński Historya prawa niemieckiego w zarysie wraz z historyą prawa tegoż w Polsce, Kp., 1876 (працю В.-Буданова в сїй справі зацитував я вище — c. 638), його ж О założeniu wyższego sądu prawa niemieckiego na zamku krakowskim — Rozprawy, IV, 1876. Piekosiński O sądach wyższych prawa niemieckiego w Polsce wieków średnich — Rozprawy XVIII, 1884. Hube Prawo polskie w XIV wieku, ч. I — Ustawodawstwo Kazimierza W., Варш., 1881, ч. 2 — Sądy, ich praktyka i stosunki prawne społeczeństwa w Polsce ku schyłkowi XIV w., Варш., 1886; Piekosiński Uwagi nad ustawodawstwem wislicko-piotrkowskiem — Rozpr. т. XXVIII, 1891.

До історії польського парляментаризму й земської самоуправи: Pawiński Sejmiki ziemskie, początek ich i rozwój (1374-1505), Варш., 1905. Prochaska Geneza i rozwój parlamentaryzmu za pierwszych Jagiellonów — Rozprawy XXXVIII (бідне змістом). Piekosiński Wiece, sejmiki, sejmy i przywileje ziemskie w Polsce wieków średnich — Rozprawy т. XL (матеріал не повний, але загальний погляд цїнний). Rembowski Konfederacya i rokosz w dawnem prawie polskiem, Варш., 1893.

До суспільного устрою XV і пізнїйших віків: Т. Lubomirski Rolnicza ludność w Polsce od XVI do XVIII w., Варш., 1862, Горемыкинъ Очерки исторіи крестьянъ въ ПольшЂ, Спб., 1869, Bobrzyński Karta z dziejów ludu wiejskiego w Polsce — Przegląd pol. 1892, Ulanowski Wieś polska pod względem prawnym od w. XVI-XVIII — Przegląd polski 1894, Doliwa O poddaństwie w Polsce (Szkice histor.-społeczne, Ціріх, 1898), Rembowski Stany Rzeczypospol. polskiej w znaczeniu prawno-państwowem — Bibl. warsz. 1892, IV, Reprezentacya stanowa w Polsce — ib., 1893, Reprezentacya stanowa w rozwoju historycznym (XV-XVIII w.) — Ateneum 1892.

Адмінїстрація і судівництво: Wejnert O starostwach w Polsce do k. XVIII w., Варш. 1877. Firlei Die Gerichtverfassung Polens (1333-1572), Берлїн, 1892. Piekosiński Sądownictwo polskie w wiekach średnich, 1898 (Rozprawy XXXV). Kutrzeba Sądy ziemskie i grodzkie, як вище. Dargun O žródłach prawa miast polskich XVI w. — O žródłach Groickiego (Rozprawy т. XXII). Lubomirski Jurysdykcya patrymonialna w Polsce, Варш., 1861. Pilat Pogląd na rozwój urządzeń gminnych i patrymonialnych w dawnej Polsce — Przew. nauk. i lit. 1878. Balzer Geneza trybunału koronnego, studyum z dziejów sądownictwa polskiego XVI w., Варш. 1886. Скарбовість: Томашівський Податкові ухвали за Казимира Ягайловича в Польщі — Записки Наук. Тов. ім. Шевченка т. XIX, 1897. Lubomirski Trzy rozdziały z historyi skarbowości w Polsce z r. 1507 do 1532, Kp. 1868. Blumenstock Plany reform skarbowo-wojskowych Zydmunta I — Przew. nauk. i lit. 1878. Pawiński Skarbowość w Polsce i jej dzieje za Stefana Batorego, Варш. 1881 (Zródła dziejowe т. VIII).

Як бачимо уже з сього виказу, прогалини в студіях історії польського суспільно-полїтичного устрою й права лишають ся ще великі, а то тим більше, що богато з зацитованих тут статей — досить легкі начерки, які далеко не вичерпують предмета.



4. Дата привилея в. кн. Казимира (до c. 114). назад...

До недавна земський привилей Казимира був звістний з датою 1457 р., 2/V. З такою датою був публїкований його латинський текст з одної копії у Дзялиньского Zbiór praw litewskich, і з ориґіналу в Кодексї Ржищевского і Мучковского, т. I, а руський текст у Дзялиньского і в Актах Зап. Россіи, і з сею ж датою фіґурував в иньших виданнях і працях. Супроти того виданнє привилея толкували в звязку з незадоволеннєм на Казимира в Литві в 50-х рр., кандидатурою Семена Омельковича і т. и. Вправдї уже Каро (Geschichte Polens IV, 1875 c. 378-9) піднїс дату 1447 р. з копії недрукованої збірки Доґєля й на потвердженнє вказав, що Казимир зветь ся electus rex в сїм привилею (в деяких верзіях). Але аж пізнїйше вияснив сю справу пок. Ан. Левіцкий, опублїкувавши й описавши ориґінал привилею з біблїотеки Черторийських в III т. Codex epistolaris saec. XV (1894). Показуєть ся, що привилей сей має тепер дату 1457 р., але quinquagesimo стоїть намісто вишкробаного quadragesimo, що й тепер ясно читаєть ся; 1441 року відповідає й дата feria tercia die S. Sigismundi, що читаєть ся у всїх звістних текстах привилею, та й та трудність відпадає, що в 1457 р. Казимир в тім часї на Литві не був.

Звідки явила ся дата 1457 р.; поясняє иньший документ, опублїкований тамже Левіцким: 14 лютого 1457 р. Казимир заявляє, що хоч він до свого привилея, при його виданню, казав привісити велику печатку в. кн. Литовського, але propter quasdam causas emergentes каже до нього привісити нову печатку при першій нагодї (ibid. c. 94). Що то були за причини, годї знати (Левіцкий здогадував ся, що на котрімсь примірнику привилею печатка могла бути зле прибита, або відірвала ся), але очевидно, що дата 1457 р. з'явила ся з того нового привішення печати в тім роцї. Можливо, що тим же належить пояснити й істнованнє двох редакцій сеї грамоти (мало що відмінних між собою) — першу представляє ориґінал бібл. Черторийських і дуже зближений до неї руський текст Актів Зап. Россіи, також текст виданий недавно Пєкосїньским — Archiwum kom. prawniczej VII c. 261 — тут Казимир називаєть ся electus rex, выбраный король, тим часом як в другій редакції, представленій текстами Дзялиньского, сих слів нема. Насуваєть ся гадка, що друга редакція йде від наново спорядженого в 1457 р. примірника, але сей новий примірник задержав дату попереднього — feria tercia, d. S. Sigismundi, і Вильну, де в 1457 р. Казимира не було.

Недавно висловлений ще був здогад, що перед 1447 р., десь в р. 1440 Казимир видав иньший, нам незвісний привилей, з котрого деякі постанови перейшли в привилей 1447 р. (Якубовскій ор. c. статя I, c. 272), але се голий здогад, досить мало правдоподібний.



5. Табеля оподатковання пинських дворищ перед поміром (до c. 126). назад...

Відомости описи Лавр. Войни про старе оподаткованнє пинських дворищ для перегляду подаю в таблицї, поясненнє низше.
    морґів полюдє посошне побор прибор урок писче приписне овес лагвицї сїно лис баран повоз пригон разом

на морґ припадало

на ново числено

Лосично-Севастяновичі стар.

204

51/42

7.4

-

-

-

-

8

-

24

-

33

-

-

-

20

92.4

3

Морозовичі-коптевичі

212

67

7.4

40

-

-

-

10

-

12

20

33

-

-

90

-

284.4

3 2/3

2 2/3 лишено

Полчинчичі

214

35/30

7.4

10

-

-

-

4

-

12

-

33

-

-

-

-

66.4

2 1/5

2 2/3

Молодильчичі-Толоковичі

254

45

7.4

-

48

-

-

10

-

24

21

66

-

-

-

20

196.4

4 1/3

2 2/3 лишено

Стохово-Кожемятичі

256

70/60

7.4

-

24

-

-

10

-

12

21

33

-

12

-

10

129.4

2

3

Демидовичі

260

23

7.4

-

-

-

-

4

-

-

21

33

-

-

-

10

75.4

3 ¼

3 лишено

Мамоновичі

262

20

7.4

-

-

-

-

4

-

12

-

33

-

-

-

20

88.4

4 ½

3 лишено

Шепелевичі

264

28

7.4

-

-

-

-

10

-

24

-

33

-

-

-

20

94.4

3 1/3

3 лишено

Плотниця-Євовичі

280

61/60

7.4

-

20

-

-

6

-

24

31.5

33

3

6

20

-

123.9

2

3

Берестє-Лазуровщина

292

39

7.4

20

20

-

-

18

-

24

-

33

-

-

-

-

132.4

4

2 2/3 лишено

Блуковщина

296

41

7.4

20

20

-

-

4

-

24

21

33

-

-

-

-

127.4

3

2 2/3 лишено

Колбащичі

298

26

7.4

20

40

-

-

8

-

24

-

33

6

12

-

-

105.4

6

2 лишено

Лосицьке-Зеновичі

302

23

7.4

-

-

-

-

2

-

12

-

33

-

-

-

10

66.4

3

2 лишено

Ясеневичі

304

42/32

7.4

10

-

-

-

4

-

12

-

33

-

-

-

-

66.4

2

2 2/3

Кущевичі

304

43

7.4

20

-

-

-

12

-

24

-

33

-

-

-

-

96.4

2 ¼

2 2/3

Ігнатовщина

308

43/40

7.4

20

-

-

-

6

-

24

-

33

-

-

-

-

90.4

2 ¼

2 2/3

Жолкиня-Осиповичі

314

61/60

7.4

20

20

-

-

10

-

24

-

33

-

-

-

-

114.4

2

2 2/3

Нестеровичі

316

47

7.4

20

20

-

-

20

-

24

-

33

-

-

-

-

124.4

3

2 2/3 лишено

Бичковичі

320

80/75

7.4

20

-

-

-

6

-

24

-

33

-

-

-

17

107.4

1 ½

2 2/3

Біляновщина

322

43

7.4

20

-

-

-

8

-

24

-

33

-

-

-

-

92.4

2

2 2/3

Радолиш-Лосношичі

340

62

7.4

20

20

-

-

12

-

24

63

33

-

-

-

-

179.4

3

2 2/3 лишено

Іванишевщина

342

32/30

7.4

10

-

-

-

2

-

12

-

33

-

-

-

-

64.4

2

2 2/3

Ластовичі

342

32/30

7.4

10

-

-

-

6

-

12

-

33

-

-

-

-

68.4

2

2 2/3

Щеберщичі

344

39

7.4

-

20

-

-

6

-

24

21

33

-

-

-

10

121.4

3

2 2/3 лишено

Петенчичі

346

33

7.4

10

-

-

-

4

-

12

-

33

-

-

-

-

66.4

2

2 2/3

Паро-Попковичі

348

24

7.4

20

-

-

-

8

-

24

-

33

-

-

-

-

92.4

4

2 лишено

Курдієвичі

350

20

7.4

-

-

-

-

4

-

12

-

33

-

-

-

10

66.4

3

2 лишено

Пуляновичі

350

26

7.4

-

-

-

-

8

-

12

-

33

-

-

-

10?

70.4

2 2/3

2 лишено

Шаховичі

352

57

7.4

20

-

-

-

12

-

24

-

33

-

-

90

-

189.4

3 1/3

2 лишено

Витчівка-Ількевичі

358

86

7.4

-

-

-

-

4

-

24

42

33

-

-

90

20

220.4

2 ½

2 ½ лишено

Якучичі

360

137/120

7.4

20

50

-

-

10

-

24

21

33

-

-

-

-

165.4

1 1/3

2

Щтубловичі

362

68/64

7.4

20

30

-

-

10

-

24

-

33

-

-

-

-

124.4

2

2 2/3

Голубовичі

364

96/90

7.4

20

50

-

-

10

-

24

-

33

-

-

-

-

144.4

1 ½

2

Ігнатовщина

308

43/40

7.4

20

-

-

-

6

-

24

-

33

-

-

-

-

90.4

2 ¼

2 2/3

Витчівка-Мишичі

366

125*/122

7.4

20

70

-

-

-

-

24

-

33

-

-

-

-

164.4

1 ½

2

Вольвичі-Денисовичі

372

35

7.4

10

20

-

-

8?

-

24

-

33

-

-

-

-

102.4

-

2

Дуба-Метельчичі

374

135

7.4

-

20

70

-

20

-

24

-

33

-

12

-

20

206.4

1 ½

2

Цератковичі

376

105/90

7.4

-

20

27

-

10

-

24

-

33

-

12

-

20

153.4

2 ½

2

Сварицевичі-Охримовичі

380

306*

7.4

20

-

120

-

16

-

24

-

33

-

-

-

-

262.4

 ¾

1 ¼

Остапковичі

384

211*

7.4

-

-

100

-

10

-

24?

10.5

33

-

-

-

20?

204.9

1

1 ¼

Кухаревичі

386

134*

7.4

-

-

-

-

4

-

24

42

33

-

-

-

10

120.4

1

1 1/12

Віляновичі

388

66*

7.4

10

-

-

-

2

-

12

21

33

-

-

90

-

175.4

2 2/3

2 2/3 лишено

Витковичі

392

51*

7.4

10

-

-

-

2

-

12

21

33

-

-

90

-

175.4

3 ½

2 лишено

півдн. Шаховичі

394

45*

3.7

-

-

-

-

4

-

-

10.5

16.5

-

-

45

10

89.7

2

2 лишено

Тимошевичі

396

46*

7.4

-

-

-

-

2

-

12

21

33

6

-

20

10

111.4

2 1/3

2 ½

Серники-Мисевичі

398

88*

7.4

-

-

-

-

12

-

24

21

33

-

-

-

20

117.4

1 ½

2

Волчиці-Гиртищевичі

406

33

7.4

-

-

-

-

6

-

24

21

33

-

12

-

-

103.4

3

2 ½ лишено

Серковичі

408

148*

7.4

-

-

-

-

12

100

24

-

33

-

-

-

-

176.4

1 1/6

2

Старі конї-Любковичі

428

123*

7.4

20

-

-

-

6

-

24

-

33

-

-

90

-

180.4

1 ½

2

Поцеровичі

430

86*

7.4

10

-

-

-

2

-

12

-

33

-

-

-

-

64.4

 3/4

1 ¼ лишено

Свидовичі

430

79*

7.4

20

-

-

-

4

-

24

-

33

-

-

-

-

88.4

1

1 ½ лишено

Шостаковичі

432

56*

7.4

10

-

-

-

4

-

12

-

33

-

-

-

-

66.4

1

1 ½

Процевичі

432

76*

7.4

20

-

-

-

4

-

24

-

33

-

-

-

-

88.4

1

1 1/3

Хвойно-Красівське

448

88*

7.4

-

-

-

-

10

-

24

21

66

-

-

-

-

128.4

1 ½

2

Батиївське

448

91*

7.4

20

-

-

-

12

-

24

21

33

-

-

-

-

117.4

1 1/3

2

Гриневичі

452

137*

7.4

20

-

-

-

18

-

24

21

33

-

-

90??

-

213.4

1 ½

2

Бахаровичі

452

52*

7.4

20

-

-

-

8

-

24

-

33

-

-

45

-

137.4

2 ½

2 1/3 лишено

Житновичі-Житнівське

458

240*/210

7.4

60

-

-

-

34

-

72

-

33

-

-

-

-

208.4

1

2

Іголковичі

460

180*/175

7.4

20

-

57.4

-

18

-

24

-

33

-

-

-

-

159.9

1

2

Потаповичі-Потапівське

464

292*/264

7.4

20

24

-

-

20

20

24

-

33

-

-

-

-

148.4

 ½

1 ¼

Путятівське

464

416*/396

7.4

20

-

-

-

16

28

24

-

33

-

-

90

-

218.4

 ½

1 ¼

Копчичі-Копчицьке

468

715*/660

7.4

80

-

71

-

46

-

96

-

33

-

12

90

-

435.4

 2/3

1 ¼

Ванкевичі-Іванкевичі

470

70*

-

40

-

-

60

-

-

24

-

-

-

-

-

-

148.4

2

2 2/3

Сваловичі-Мошковщина

480

87*

7.4

20

-

24

-

4

-

24

-

66

6

6

-

-

157.4

2

2 ¼

Бучин-Мелеховицьке

488

107*/660

7.4

20

-

-

-

8

-

24

21

33

-

-

-

-

103.4

1

1 ¼

Соболївське

490

183*

7.4

20

-

20

-

10

-

24

-

33

-

-

-

-

144.4

 3/4

1 ¼

Кухче-Половинчичі

498

99*

7.4

10

-

-

30

6

-

12

-

33

6

12

40

-

156.4

1 ½

2

Озерцї-Дорошевичі

500

113*

-

20

-

-

64

14

-

24

-

-

-

-

-

-

122.4

1

1 ¼

Біликовичі

502

330*

7.4

20

24

-

-

22

-

24

-

66

6

12

-

-

181.4

 ½

1 ¼

Морочна-Мелеховичі

508

112*

7.4

20

-

-

-

6

-

24

-

33

-

-

90

-

180.4

1 ½

2

Патрикиєвичі

508

240*

2.5

10

-

30

40

6

-

24

14

11

-

-

-

-

137.5(155.5)

 ½

1 ¼

Семеховичі-Дешковське

526

594*

7.4

20

20

12

-

20

-

24

10 ½

33

3

6

20

-

175.9

 2/7

1 ¼

Перше імя означає село, друге назву дворища, по нїм сторона описи. Мушу запримітити, що повної докладности годї було дійти всюди. І так в рахунку волок є непевність, де числено по 30, а де по 33 морґів на волоку; там де на се є вказівка виразна, завначив я цифру морґів зьвіздкою, де її нема, можлива ріжниця о 10% in plus (я числив по 30 морґів на волоку). В обчисленню податків в текстї описи стрічають ся часто помилки — рахункові, друкарські, але й більш важні — через пропущеннє того чи иньшого податку. Я старав ся такі пропуски доповняти (при позиціях доповнених ставив я для обережности знак запитання). Але не скрізь се було можливо. Де не можна було доповнити, брав я суму поданих податків, а не цифру подану в описи. Обчислення податку з морґу давав я приблизні, не входячи в дрібні части (до  ¼ більше меньше), бо така докладність для нашої цїли зовсїм була б зайва; зрештою, хто схоче, може собі з поданих цифр обчислити докладнїйше. Підставою до обчислення брав я число морґів, визначених ревізором до оподатковання: коли ґрунт був дуже поганий, ревізор робив знижку і в рахунку морґів, і сю знижену цифру в такім разї я подавав при числї вимірених морґів, з боку, за лїнїєю. Якість ґрунту видко з цифри визначеного ревізором податку, в передостатнїй передїлцї: з „середнього” ґрунту платило ся 3 гр. з морґу, з „лихого” троха більше як 2 ½ низше — то вже ґрунт „дуже лихий, майже нїкчемний”, як каже ревізор. Слово „лишено” означає, що хоч відповідно до устави треба було визначити низший податок, ревізор лишив дотеперішнїй.

По зробленню вже сеї таблицї вийшла подібна, зроблена Довнаром-Запольским в його книзї: Государственное хозяйство в. кн. Литовскаго дод. І. Зроблена вона одначе дещо инакше, з иньших поглядів, тому я лишив свою таблицю і по нїй.



6. Катеґорії селян і їх термінольоґія в київській описи 1470-х рр. (до c. 134). назад...

Київська опись при своїй великій вартости має богато неясного в своїх означеннях ріжних катеґорій селянства.

Назва „тяглих” кілька разів стрічаєть ся в звіснім нам фраґментї сеї описи: Два человЂка тяглыхъ — подымщину дають (с. 5). Пять тяглыхъ — подымщину дають (с. 6). Новыє люди тяглыє — какъ волю выседять, и они будуть подымъщину давати и на толоку будуть ходити. Чотыри чоловЂки тяглыхъ — на толоку ходять а подымщину дають (с. 6). Стільки разів говорить опись про тяглих, і очевидно, що „тяглий” значить тут стільки, що на иньшім місцї „неданъный”: „неданъныхь людей, што пашуть, осмънадцать человека — тыє вси подымщину дають” (с. 5). Але все се люде, що підходять під нашу катеґорію данних, а не роботних; на иньшім місці опись говорить про таких селян, з тими самими обовязками, звучи їх просто „людьми”: 55 человека, 10 человека,і т. и. (с. 4).

Подібне значіннє мають, очевидно, люде ясачні (від татарського „ясак” — дань, тягло:): „єсачних 11 человЂка — подымщину дають и городъ роблять” (c. 4), „коли волю высадять, єсачники имутъ тяглы тягнути какъ и иныє люди” (с. 6). Про єсачників ширші виводи у Леонтовича Крестьянскій дворъ 1897, V c. 18, але його полєміка з Любавским, що зближав ясачників з данниками (Обл. дЂленіе c. 342) в значній мірі безпредметова: Леонтович доводить, що вони були тяглими, уживаючи сього слева в ширшім значінню, але як показують докладні відомости про ясачників в описи Чорнобильського замка 1552 р. (Архивь Ю. 3. Р. VII. І), властивої панщини ясачники не знали зовсїм, отже до роботних не належали й дїйсно стояли близько до данників; вони можуть бути зачислені до данних, і тілько на старій термінольоґії не були „данниками”, бо не давали медової дани.

Що означає одинокий згаданий в сїй описи „коланъный” (с. 1), текстом близше не пояснюєть ся, але можна взяти до помочи недавно опублїковану звістку в І т. Литовської Метрики петербурської археоґраф. комісії (c. 1190-1): вона говорить про часи Семена Олельковича й противставляє воєнну службу „посполу зъ бояры” службі непривілєґіованій (съ коланъными людьми и съ слугами ординъскими не служивали и жадного потягу не тягнули”). Отже київські коланні XV в. були непривілєґіованими слугами (Сею звісткою належить доповнити сказане про коланних в. кн. Литовського на c. 116 (ся частина книги була вже видрукована, коли вийшла „Литовская Метрика”): і тут, як в Галичинї, „колан” означає службу півсвобідного, тяглого характеру, і взагалї цїла звістка дуже близько підходить до галицьких звісток XV в. про слуг коланних і ординських.).

Роботних селян з найбільшою правдоподібністю треба бачити в тих „людях” описи, без всякого близшого означення, що сидячи в сусїдстві княжих дворів не несуть нїяких податків — отже очевидно мусїли робити панщину. Нпр.: „двор Костешове — (в) дворе шесть челяди, ..а и тому дворцу дванадцать человЂка, а пять данъниковъ.., а ловъцовъ четыри, а дви слуги, а съ тыхъ со всихъ людей четыри человЂки подымъщину дають...” (с. 6). Очевидно ті „люде”, що не давали дани анї подимщини, сидїли на панщинї (подібно при дворі Грежанім — c. 7). Вислїдити в сїй описи всюди тих роботних людей годї докладно, при її недокладній систематицї й термінольоґії, але досить, що ми сю катеґорію роботних людей тут таки бачимо (Статистику ріжних катеґорій селян з київської описи пробував зробити Д.-Запольский — Госуд. хозяйство с. 197-9, але при тім він не тримаєть ся термінольоґії описи, тому й подїл його дещо довільний, а що при тім він не виказує близше, куди яких селян виказаних описею він рахує, годї й провірити його рахунок. За те з приємностию стрів я у нього гадку — що відповідала поглядам висловленим мною вище: люде при дворах „мабуть та ж челядь, посаджена на землю”. Доповнити тільки, що вона вже, видно, челядию не уважала ся — се булі селяне роботні).



7. Джерела і лїтература історії міст (до c. 223). назад...

Спеціальних видавництв наші міста мають дуже мало. „Акты о городахъ (1432-1798)” в ч. V т. І Архива Югозападной Россіи, зібрані В. Антоновичом, дають матеріал головно для XVII-XVIII вв. (з Волини, Поділя, Київщини й Браславщини). Найдавнїйші книги м. Львова, видані досї (Pomniki dziejowe Lwowa z archiwum miasta, кн. I — Najstarsza księga miejska, 1382-9, 1892, кн. II — Księga przychodów i rozchodów miasta 1404-1414, 1896, кн. III — так само з р. 1414

-1426, 1905), дають мало для історії устрою — більше для економічної й культурної історії. Досить богато документів до історії галицьких міст містять I-IX т. Akta grodzkie і ziemskie. Де що є в Актах Западной і Южной и Западной Россіи (І-II), Актах Барского староства (Архивъ Югозап. Россіи VIII, І); дещо інтересне для Побужа принесли Акты Литовско-русскаго государства вид. Д.-Запольским. Поменьші збірки: Al. Stadnicki Materyały do historyi miast galicyjskich: akta ławnicze tarnopolskie, szczurowieckie, kulikowskie i żółkiewskie (dodatek do Gaz lwowskiej, 1856). Zbiór dokumentów znajdujących się w bibliotece hr. Przezdzieckich, wyd. A. Chmiel, 1896 (де що камінецьких документів), Leniek Przywileje królów i właścicieli ю. Tarnopola w Archiwum miejskiem, 1892 (Rocznik kółka nauk. tarnopolskiego за р. 1892). Мочульський Привилеї м. Миколаїва над Днїстром (Записки Наук. т. ім. Шевченка, XLIII), й т. и.

Лїтература також досить бідна. Окрім праць присьвячених перенесенню нїмецького права в польські землї і вичислених вище (c. 641-2) — Бобжиньского, Пекосїньского, Дарґуна, треба згадати ще кілька давнїйших і новійших, присьвячених спеціально містам в Польщі взагалї. Поминаючи публїцистичну лїтературу чотиролїтнього сойма (див. у Фінкля Bibliografia hist. polskiej II с. 843) назву: Surowiecki O upadku przemysłu i miast w Polsce, 1810, Maciejowski O prawach miast polskich najdawniejszych, 1844 (Bibl. warsz.) і його ж посмертне Historya miast i mieszczan w krajach daw. państwa polskiego, Познань 1891 (слабина). Mecherzyński О magistratach miast polskich, a szczególnie Krakowa, Kp., 1845. Roeppel Über die Verbreitung des Magdeburger Stadtrechtes im Gebiete des alten polnischen Reiches ostwärts der Weichsel, Вроцлав, 1858 (Abhandl. d. hist.-phil. Ges. in Breslau). Smoniewski Zbiór wiadomości o magistratach polskich w ogóle, a w szczególe o magistracie m. Krakowa w dawnych czasach, Kp. 1866. Girtler Wspomnienia o prawie magdeburskiem w Polsce, Краків, 1872. Kutrzeba Podwody miast polskich do r. 1564 і його ж загальні погляди й дезідерати: W sprawie historyi miast w Polsce (Pam. III zjazdu hist. pol., 1900).

З поміж праць, що близше займають ся нїмецьким правом і міським устроєм в українсько-руських землях, з старших праць досї не стратили значіння названі вже вище працї Антоновича й В.-Буданова. Видані майже разом, бо НЂмецкое право въ ПольшЂ и Лит†В.-Буданова друкувало ся при кінцї 1868 р. в Журналї Министерства Нар. Просв. (кн. 8, 9, 11 і 12) й вийшло тодї ж відбиткою (в малім числї примірників, що скоро стали великою біблїоґрафічною рідкістю — укр. переклад в XXIII-IV т. Рус. Історич. Біблїотеки), а ИзслЂдованія о городахъ въ Югозападной Россіи Антоновича вийшли в 1869 р., як передмова до ч. V т. 1 Архива Югозападной Россіи й осібно, 1870 (передрук. в його Монографіях, укр. переклад тамже), — вони дуже ріжнять ся й вихідною точкою й методом дослїду. Для В.-Буданова нїмецьке право було причиною всїх бід в суспільно-полїтичнім житю Польщі й Литви: упадку правительственної власти, закріпощення селян, надмірного розвою шляхетських привилеїв, і т. и.; иньших чинників суспільно-полїтичної еволюції поза тим він не бачить і не признає. Спеціально, нїмецьке право було причиною розкладу й упадку міщанства. В сїм, розумієть ся, є певна односторонність. Антонович впадає в противну: міста у нього упадають наслїдком суспільної діференціації, що розбиває давню одноцїльність землї, особливо — наслїдком

відокремлення шляхотської верстви; нїмецьке право уживало ся правительством як лїк на занепад міст, що зазначив ся під впливами сеї суспільної еволюції, але лїк сей показав ся безхосенним. Автор при тім не бачить, що як раз нїмецьке право було першим чинником в виключенню міст з загальної земської орґанїзації. Взагалї сей талановито й сьміло зарисований начерк поруч щасливих спостережень ще далеко більше від працї В.-Буданова грішив теоретизацією, часто хибною. Хибна вже сама вихідна точка автора, коли в містах київської України XVI в. хоче він бачити типи староруського міського устрою, тим часом як се були виїмкові витвори виїмкових кольонїзаційних обставин XVI в., а по типи староруського міського житя належало сягнути коли не до давньої Руси, то до північних, білоруських міст в. кн. Литовського. У В.-Буданова загальний, більш теоретичний характер має тільки перша половина працї: друга присьвячена осібним начеркам устрою й житя кількох українських міст, які вибирає він як типові: Камінець, Ковель, Кремінець, Дубно. Сї начерки дуже цїнні й інструктивні. В працї проф. Антоновича інтересно зазначені кілька моментів в житю українських міст XVI-XVII в., ілюстровані актовим матеріалом.

До сих досї підставових праць пізнїйші десятилїтя додали не богато. Так пр. дуже мало дала статя Павіньского О нЂмецкомъ пра†въ ПольшЂ и ЛитвЂ, 1871 (рецензія книги Буданова, в Отчетах о присужденіи премій Уварова). Важнїйшою появою була доперва книга проф. Кистяковського: Права, по которьмъ судится малороссійскій народъ, 1879) де між складниками сього права (XVIII в.) оден роздїл присьвячений зверхній історії нїмецького міського права — його кодіфікації в Нїмечинї й Польщі (c. 55 і далї); автор застановляєть ся над питаннєм, чи нїмецьке право в практицї українських міст істнувало тільки номінально, як думав Антонович, чи реально — і прихиляєть ся до сього другого виводу (c. 79 і далї). Новійшими часами порушені Кистяковським питання поставив на ново Ф. Тарановский в книзї Обзоръ памятниковъ магдебурскаго права западно-русскихъ городовъ литовской эпохи, Варшава 1897: він детальнїйше входить в кодіфікацію й практику нїмецького права, рішаючи питання в дусї Кистяковського; але для рішення його треба б докладнїйших студій міських актів, нїж яке бачимо у дотеперішнїх дослїдників. Анальоґічна, але далеко слабша (властиво без всякого наукового значіння, хиба для обзнайомлення нїмецьких читачів з результатами росийських праць, і то не конче докладного) книжка Гальбана-Блюменштока Zur Geschichte des deutschen Rechtes in Podolien, Wolhynien und der Uukraine, 1896 (див. рецензію в Записках H. т. ім. Ш. XXVII), а також його замітка Zur Geschichte des deutsehen Rechtes in den Gebieten von Tschernigow und Poltawa, archivialischer Reisebericht, 1898 (Zeitschrift für Savigny-Stiftung für Rechts-Geschichte т. XIX = XXII). Далеко солїднїйшу роботу про нїмецьке право в заднїпрянській Українї дав Багалїй Магдебурское право въ лЂвобережной Малороссіи, (Журналъ Мин. Нар. Просв. 1892, III, укр. пер. в XXIV т. Р. Іст. Бібл.). Кілька сторін присьвятив міщанству в своїй книзї про Галичину Линниченко (Сусп. верстви, гл. III — укр. пер. в т. VII тоїж біблїотеки), а недавно — ще Д.-Запольский нїмецькому праву в в. кн. Литовськім в книзї Государственное хозяйство в. кн. Литовскаго (c. 274 і далї); він бере тут по части його в оборону, підносячи гадку, що відокремленнє міста був тільки проявом загальної суспільної еволюції в. князївства: гадка висловлена повнїйше й сильнїйше вже в працї Антоновича.

По за тим маємо лїтературу поодиноких городів, також не богату, коли мова іде про устрій і внутрішнї відносини міст. Такий моноґрафічний характер має, як знаємо вже, друга частина працї В.-Буданова (Камінець, Кремінець, Дубно, Ковель). Для Каменця ще вище цитована розвідка H. O urzędnikach, urzędach i ludności m. Kamieńca (Przegląd polski 1872-3), також СЂцинскій Городъ Каменецъ Подольскій, 1895 і по части Роллє Zameczki podolskie 2 т. І. Для Київа старших часів можемо вказати хиба розвідку Антоновича — Кіевскіе войты Ходыки, епизодъ изъ исторіи городскаго самоуправленія въ Кіе†въ XVI-XVII столЂтяхъ (передр. в Монографіях т. І), хоч для устрою й відносин міста дає вона зовсїм небогато. Трохи лїпше представляєть ся Львів, метрополїя українських міст в сих часах. Окрім книги Зубрицького Kronika m. Lwowa, 1844 (що й досї ще не стратила вповнї своєї цїни), маємо кілька новійших праць. Популярна історія Львова — Papée Historya m. Lwowa w zarysie, 1894. Łoziński Lwów starożytny, особливо II частина -Patrycyat i mieszczaństwo lwowskie w XVI i XVII w. 2 вид. 1892, де є чимало й про устрій Львова та його суспільні відносини. Czołowski Obraz dziejowy Lwowa в памятковім виданню львівського маґістрату Miasto Lwów w okresie samorządu, 1871-1895, Льв., 1896; тут поданий огляд устрою Львова „pod berłem Polski” (c. XXVIII-LXXV). Kutrzeba Szos we Lwowie w początkach XV w. (Przewodnik nauk. i liter. 1900, пор. рецензію в т. XLII Записок). З моноґрафій иньших міст згадаю: Hauser Monografia m. Przemyśla, Szarlowski Historya Stanisławowa, Barącz Pamiątki m. Zółkwi, його ж M. Brody. Звістки з устрою міст дає також часом в своїх історіях міст Starożytna Polska Балїньского і Лїпіньского і т. и. Лїтература цехової орґанїзації по містах буде вказана далї (в т. VI, в оглядї економічного житя), про вірменські кольонїї наших міст див. c. 251, про жидівські зараз низше.



8. Лїтература жидівської кольонїзації (до c. 254). назад...

Історія Жидів в землях коронних і в. кн. Литовського має дуже богату лїтературу, але в тім не богато праць справдї наукової вартости. Вичислю тільки що важнїйше від 1860-х рр.: Леонтовичъ Историческое изслЂдованіе о правахъ литовско-русскихъ Евреевъ, К., 1864 (з Унив. Изв.). Kraushar Historya Zydów w Polsce, Варш. 1865-6. Gumplowicz Prawodawstwo polskie względem Zydów, Kp., 1867. Sternberg Geschichte der Juden in Polen unter den Piasten und den Jagiellonen, Липськ 1878 (сї дві працї без більшого наукового значіння). Бершадскій Литовскіе Евреи, исторія ихъ юридическаго и общественнаго положенія въ Лит†отъ Витовта до Люблинской уніи, Спб., 1883 (для свого часу дуже добра праця). Сапуновъ Польско-литовское и русское законодательство о Евреяхъ, 1884. Дубновъ Кагальныя учрежденія въ ПольшЂ. Nussbaum Historya Zydów od Mojżesza de epoki obecnej, Варш. 1886-91 (т. V — Zydzi w Polsce, більше компілятивно). Bloch Die Generalprivilegien der polnischen Judenschaft (Zeitschr. d. hist. Ges. d. Provinz Posen, 1890). Szorr Organizacya Zydów w Polsce od najdawniejszych czasów aż do r. 1772, Льв., 1899 (з Kwart. histor.), Згадаю також дві популяризації, свою під тит.: Українські Жиди, — Правда 1889, липень, й Ір. Житецького Евреи въ Южной Руси, историческая справка — К. Старина 1901, І. Спеціальнїйше: Очеркъ исторіи и правъ Евреевъ, преимущественно въ Брестскомъ воеводствЂ, 1871 (передмова до V т. Актів виленской ком.). Роллє (Antoni J.) — Zydzi na kresach (Przew. nauk. i liter. 1877, I). Гаркави Евреи-козаки въ нач. XVII в. (Русскій Еврей 1880, ч. 9, передр. в К. Старинї 1890, V). Бершадскій Аврамъ Езофовичъ Ребичковичъ — отрывокъ изъ исторіи внутр. отношеній в. кн. Литовскаго, К., 1888 (з К. Старини). Ал. Ефименко БЂдствія Евреевъ въ Южной Руси XVII в. (К. Стар. 1890, VI, передр. в її збірнику Южная Русь, т. II). Саrо Geschichte der Juden in Lemberg von den ältesten Zeiten bis zur Theilung Polens, Kp., 1894. Kraushar Frank i Frankiści polskie (1726-1816), I-II, Kp. 1895. Литовскій Корот Подолія, Къ исторіи Евреевъ въ Подоліи, ч. І Одеса 1895 (по жидівськи, реф. в Kwart. hist. 1897). Галанть Къ исторіи поселенія Евреевъ въ ПольшЂ и Руси вообще и въ Подоліи въ частности (Восходъ, 1897).

Спеціальні збірники джерел: Регесты и надписи. Сводъ матеріаловъ для исторіи Евреевъ въ Россіи (80 г. — 1800 г.), т. I, Спб. 1899. Бершадскій Документы и регесты къ исторіи литовскихъ Евреевъ, I-II, Спб. 1882, третя частина сеї збірки (до земель коронних переважно, з деякими доповненнями до попереднїх томів) вийшла по смерти Бершадского п. т. Русско-еврейскій архивъ, т. III — Документы къ исторіи польскихъ и литовскихъ Евреевъ (1364-1569), Спб. 1903; том четвертий заповіджений.

Завважу до річи, що Витовтові привилеї Жидам — загальний (або як думав Бершадский — Жидам берестейським) і спеціяльні — Жидам троцьким і городенським, що навіть у найсолїднїйших істориків (як Бершадский) служать вихідною точкою для історії Жидів в в. кн. Литовськім, — не автентичні. Титули Витовта, вичислення сьвідків, мова сьвідчать про се рішучо. Привилеї троцький і загальний зроблені на одно копито й повторяють з певними змінами привилей Болєслава кн. калїшського 1264 р., а привилей городенських Жидів відкликуєть ся до берестейського і сфабрикований на його взір, як показують імена сьвідків. Привилей загальний і троцький, правдоподібно, були сфабриковані ad hoc, коли були предложені для потвердження Жиґимонту Старому в р. 1507; се був результат жидівського вигнання і їх обзнайомлення з правами й становищем Жидів у Польщі. Не входячи зрештою близше в сю справу, піднесу тільки іще отсї замітки: а) руський текст загального привилею толкований з латинського, нпр. титули сьвідків, дата і т. и. вказують на се зовсїм виразно і збивають гадку Бершадского, що навпаки латинський текст толковано з руського; б) супроти того треба таки уважати його привилеєм загальним — Judaeis manentibus in dominio nostro, а не спеціальним — берестейських Жидів, як доводив Бершадский в аналїзї сього привилея (Лит. Евреи с. 210 і далї). Знаючи, що се фальсіфікат з поч. XVI в., ми вже собі пояснимо, чого не годен був витолкувати Бершадский: як Ягайло міг при істнованню такого загального привилею надавати в 1432 р. луцьким Жидам права Жидів польських, значно коротші, або чому його син Казимир не потвердив Витовтового привилею.



9. Лїтература про українське духовенство (до c. 261). назад...

Про духовенство наше в сих часах нема праць, які б давали якийсь повнїйший перегляд матеріалу, або якийсь систематичний огляд. В курсах церковної історії як Макарія Исторія русской церкви т. IX, Чистовича Очеркъ исторіи западно-русской церкви, Пелеша Geschichte der Union є тільки більше або меньше принагідно подані звістки, так само в працях по історії унїї й поодиноких епархій: Иванишева СвЂдЂнія о началЂ уніи (Сочиненія, 1876), Ор. Левицького Внутреннее состояніе западно-русской церкви въ польско-литовскомъ государст†въ концЂ XVI стол. и унія (в передмові до ч. І т. VI Архива Югозап. исторіи) і його ж Основныя черты внутренняго строя западно-русской церкви въ XVI и XVII в. (Кіев. Старина, 1884, VIII), Антоновича Очеркъ состоянія православной церкви въ Югозападной Россіи съ половины XVII до конца XVIII ст. (Монографіи т. І), й ин.

Спеціальнїйше — з давнїйшого вкажу: Uwaga nad stanem duchowieństwa świeckiego obrz. ruskiego katol. 1776. Kublicki Wzgląd na duchowieństwo świeckie ritus gr.-uniti, s. a. Jan Pociej Zbiór wiadomości historycznych i aktów dotyczących dziesięcin kościelnych na Rusi, Варшава 1845 — виїмки з документів, в значній части не опублїкованих і досї. Крыжановскій Очеркъ быта малороссійскаго сельскаго духовенства (Руковод. для сельск. пастырей, 1861, III). Шараневича Rzut oka na beneficya kościoła ruskiego za czasów Rzeczypospolitej polskiej pod względem historyi, 1875 — досить цїнний збірник документальних звісток, хоч і дуже хаотично уложених; його ж Церковная унія на Руси и вліяніе ей на змЂну общественнаго положенія мірского русского духовенства, Льв., 1897 (теж саме по польськи: Kościelna unia na Rusi, 1899) і вкінцї посмертна публїкація: Черты изъ исторіи церковныхъ бенефицій и мірского духовенства въ Галицкой Руси, 1902 (автор хотїв дати нове обробленнє свого Rzut-a, тому на книжцї значить ся друге виданнє, але не весь матеріал з попередньої публїкації увійшов сюди). Будиловичъ Историческое изслЂдованіе о недвижимыхъ, церковныхъ имуществахъ въ Западной Россіи, Варш., 1882. Моє: Сторінка з історії українсько-руського сїльського духовенства (по самбірським актам XVI в.) (Записки Н. тов. ім. Шевченка т. XXXIV, передр. в моїх Розвідках і матеріалах т. IV: тут колєкція документів до економічного й правного становища нашого сїльського духовенства, з вступною розвідкою). Зубрицький Кілька документів до історії сїльського духовенства в Галичинї XVII-XVIII в. (Записки т. LI), Для XVIII в. його ж: Знадоби для характеристики житя сїльського гр. кат. духовенства в Галицкій Руси в XVIII в. — Збірник істор.-філ. секції т. V. Збірник парафіяльних фундацій (т. зв. ерекцій) і презент з Поділя зі вступною статею, видано в IV т. Трудів комитета для истор.-статист. описанія Подольской епархіи, збірки подільських консисторських актів з XVIII в. тамже в т. III і V. З Київщини: П. Лебединцевъ О способахъ содержанія православнаго сельскаго духовенства въ Кіевской епархіи въ XVIII и XIX в. — Руководство для сельскихъ паст. 1860, IX і X. Богато дрібних матеріалів з XVIII в., особливо з Заднїпровя, друковано в Київській Старинї, але вони переважно не належать до теми, бо ми тут займаємо ся порядками під режімом польським (і литовсько-польським).

Для монастирів і монашого житя, окрім праць загальнїйших, як Ратшина Полное собраніе историческихъ свЂдЂній о всЂхъ бывшихъ въ древностяхъ и нынЂ существующихъ монастыряхъ в примЂчательныхъ церквахъ въ Poсciи (Мва, 1852), Строева Списки іерарховъ и настоятелей (для нас дуже мало), Чудецкого Опыть историческихъ изслЂдованій о числЂ монастырей русскихъ закрытыхъ въ XVIII и XIX в., К., 1877, ЗвЂринского Матеріалы для историко-топографическаго изслЂдованія о монастыряхъ въ Россійской имперіи, — маємо важнїйші для нас спеціальні працї, які все таки не вичерпують справи в пожаданій повнотї. Для Галичини досї одинокою працею того рода зістаєть ся Шематизм Косака (Шематизмъ провинціи чина св. Василія Вел. въ Галиціи и короткій поглядъ на монастыри и на монашество руске, Льв. 1867) — праця змістом богата і досї цїнна, хоч не критична і розумієть ся — далеко не повна. Для Волини: Петровъ Краткія свЂдЂнія о православныхъ монастыряхъ въ настоящее время несуществующихъ — Волынскія епарх. вЂдомости 1867 (праця отже майже неприступна). Для Поділя новійша збірка відомостей п. т.: Матеріали для исторіи православныхъ монастырей Подольской епархіи, 1891 (Труды подол. истор.-статист. ком. V). Також Щербитскій Матеріали для исторіи православныхъ и уніатскихь монастырей въ Западной Россіи (Литов. епарх. вЂдом. 1868). Лїтературу унїятського монашества зрештою вкажемо пізнїйше. Де що про духовний стан див. ще низше в прим. 10 і 11.



10. Церковний устрій і відносини XIV-XVI вв. назад...

Для єрархічних відносин другої половини XIV в. див. працї вказані в прим. 24 т. III (лїтература митрополїй галицької й литовської). Окрім них дотикає сих часів іще кілька старших праць, — з загальнїйших: Chodykiewicz Dissertationes de archiep. kijovensi et haliciensi necnon leopoliensi, 1770. Филаретъ Исторія русской церкви, т. II і III, 3 вид. 1857 р. (є й новійші, посмертні). Harasiewicz Annales ecclesiae Ruthenae, 1862. Барсовъ Константинопольскій патріархъ и его власть надъ русскою церковію, 1878 (переважно компілятивно). Митрополія кіевская въ началЂ своего отдЂленія отъ московской — Прибавленіе кь твореніямъ св. отцевъ, 1854, ч. XIII. Шараневич Sprawy kościelne na Rusi za Kazimierza W. (Biblioteka Ossolińskich, 1863). Новійше: Рыбинскій Кіевская митрополичья катедра съ пол. XIII до конца XVI в., 1891 (з Трудів київської академії). A. Lewicki Sprawa unii kościelnej za Jagiełły — Kwartalnik histor. 1897 (тут і про єрархічні відносини).

Моноґрафії про поодиноких митрополитів сих часів: про Кипріяна — Горскій Св. Кипріанъ митрополитъ кіевскій и всея Россіи (Прибавленія къ твореніямъ св. отцовъ т. VI); арх. Леонидъ Кипріанъ до восшествія на московскую митрополію (Чтенія москов. 1867 кн. II); Н. Г. Св. Кипріанъ, митрополитъ всея Россіи (1374-1406 гг.), какъ писатель. Про Цамблака — еп. Макарій О Григоріи ЦамблакЂ, митр. кіевскомъ какъ писателЂ (Изв. отд. рус. яз. VI, 1857), еп. Мелхиседек Mitropolitui Grigorie Tzamblac viata si operele sale, 1884 (Annele acad. Romane т. VI), Сырку Новый взглядъ на жизнь и дЂятельность Григорія Цамблака — Ж. М. Н. П. 1884, XI (з поводу книги Мелхисидека), S. (Соколовъ) Кіевскій митрополитъ Григорій Цамблакъ, очеркъ его жизни и дЂятельности (Богословскій вЂстникъ 1895, VII-VIII), Яцимірскій Григорій Цамблакъ, очеркъ его жизни, административной и книжной дЂятельности, 1904, також компілятивні статї Саббатовского в Литов. еп. вЂдомостях, 1884 і Дурново в Рус. БесЂдї 1895. Про Фотия: Горскій Фотій м. кіевскій и всея Руси (прибавл. къ твор. 1852, XI). Про Макарія (Чорта) кілька юбилейних статей з 1897 р.: И. З. Св. Макарій митрополитъ кіевскіи и всея Руси (Богослов. ВЂст. 1897, V), Н. И. Священом. Макарій м. кіев. и всея Руси (Лит: еп. вЂдом. 1897), також Корольковъ Кіев. митр. св. Макарій и его значеніе въ исторіи югозап. церкви (Кіев. еп. вЂд. 1897 — компіляційне). Про Й. Солтана статї Білецкого: Родопроисхожденіе западно-русскаго митроп. Іосифа II Солтана (Литов. еп. вЂд. 1895) і М. Йосифъ II Солтанъ и отношеніе его къ Супрасльскому монастырю (ibid. 1899, тамже за р. 1900 доповненнє до сеї статї) і ще дрібнїйші замітки про його рід: Лавровского в Смолен. еп. вЂд. 1897 і Коноплева в Минск. еп. вЂд. 1897. Про церковні справи першої четвертини XVI в. взагалї; Ярушевичъ Ревнитель православія кв. Константинъ Ивановичъ Острожскій и православная литовская Русь въ его время, 1897.

Моноґрафії для поодиноких епархій (окрім київської): Малиновскій Историческое обозрЂніе митрополіи русской галицкой (Зоря 1860). Рудовичъ Коротка исторія галицко-львовскои епархіи, Льв., 1902. СЂцинскій Церковно-іерархическія отношенія Подоліи къ кіевской и галицкой митрополіи (Подол. eп. вЂдом. 1899). Добринскій Исторія епископовъ трехъ соединенныхъ епархій Перемышльской, Самборской и Саноцкой до 1794 г., 1893, Петрушевичъ Холмская епархія и святители ея, Льв., 1867. Ситкевичъ Епископы древней холмской правосл. епархіи (Холм.-варш. епарх. вЂстникъ, 1896). Площанскій Прошлое Холмской Руси, I Холмская епархія православной и уніатской церкви, Вильна 1899. Карашевичъ Очеркъ православной церкви на Волыни, 1867. Уводскій Историческій очеркъ древнихъ волынскихъ епархій владимірской и луцкой (Волын. еп. вЂд. 1870). Хойнацкій Очерки изъ исторіи православной церкви и древняго благочестя на Волыни, Житом., 1878. Теодоровичъ Историко-статистическое описаніе церквей и приходовъ Волынской еп. (виходить нескінчене, ще від р. 1888). Кипріяновичъ Истор. очеркъ православія, католичества и уніи въ БЂлоруссіи и ЛитвЂ, 1895 (2 вид. 1899) — компілятивне.

Головною, підставовою працею для історії київської митрополїї аж до часів унїї служить досї Исторія русской церкви Макарія. До пол. XV в. чимало інтересного дає також нова праця Ґолубінского. Моноґрафічна лїтература вказана тут, а також в дальшій примітцї (до історії унїї), доповнює й поправляє загальні курси головно для першої половини й середини XV в. і для останнїх двох десятолїть XVI в.; столїтє від третьої четвертини XV в. до останнїх десятолїть XVI оброблено взагалї слабко. Ще слабше представлені поодинокі питання устрою й відносин православної церкви. Так про відносини православної церкви супроти держави в Польщі й Литві маємо лише кілька давнїйших праць: Боричевскій Православіе и русская народность въ ЛитвЂ, Спб., 1851; Объ отношеніи вел. князей литовскихъ и королей польскихъ къ югозападной православной церкви до времени уніи (Подол. еп. вЂдом. 1865). Очеркъ отношеній Польскаго государства къ православію и православной церкви, вид. київської археоґрафічної комісії, К., 1866 і 2 вид. Вильно 1867 (ся брошюра, як і попереднї, зроблена компілятивно, з масою помилок, свою частину з неї передрукував проф. Антонович в І т. своїх Моноґрафій). З новійшого, як не рахувати моєї полєміки з д-ром Прохаскою — див. c. 444 та цитуваної працї Ярушевича, маємо лише звістну вже нам розвідку проф. Чермака Sprawa równouprawnienia schizmatyków i katolików na Litwie (1432-1563), 1903 (Rozprawy т. 47).

Про внутрішнїй устрій православної церкви в Польсько-литовській державі спеціальна розвідка О. Левицького: Основныя черты внутренняго строя западно-русской церкви (К. Старина 1884, VIII, се властиво витяг з його більшої розвідки: Внутреннее состояніе западно-русской церкви и унія — див. стор. 659). Але ся розвідка дає меньше, нїж обіцює її титул, бо присьвячена доказам, що питоменним принципом руської церкви була виборність (про сю теорію див. c. 461), та виясненню її конфлїкту з системою патронату. До сього іще Синицкій Характеръ церковнаго управленія въ югозап. Россіи (ВЂстн. югозап. Рос. 1867), Г. Маркевичъ Выборное начало въ духовенст†въ древне-русской, преимущественно юго-западной церкви до реформы Петра I (вперше Труды кіев. дух. ак. 1871 і нове вид. Полтава 1905). Про епархіальну управу розвідки про клирос: Лотоцький Соборні крилоси на Українї та Білій Руси в XV-XVI в. (Записки Наук. тов. ім. Ш. т. IX), С. Л. Предшественники духовныхъ консисторій т. н. соборные крылосы (Кіев. епарх. вЂд. 1895), Божикъ Соборные крылосы или капитулы въ зап. рус. церкви (Холмско-варшав. епарх. вЂстн. 1895), Лиховицкіи Соборные крылосы въ зап. рус. церкви (Полоцк. еп. вЂдом. 1896). Про патронат іще вступна розвідка в IV т. Трудів подольского ист.-стат.-комитета. З загальних праць найбільший запас матеріалу зібраний у Макарія, т. IX, але в систему він не зведений. Більше систематичний, але неповний в своїй системі і досить слабий огляд у Чистовича, op. c., т. І. Ще меньше повний у Пелеша op. c. т. I c. 556 і далї.



11. Церковна унїя. назад...

Історія унїї руської церкви з Римом має дуже показну лїтературу й належить до найлїпше розроблених сторін історії України-Руси, хоч не у всїх частях однаково. Найбільше звертало на себе увагу довершеннє унїї, меньше — її попередня історія, тому тут лишаєть ся чимало невиясненого докладнїйше, тим більше, що прихильники унїї не в однім натягали, стараючи ся представити жизненність і силу ідеї унїї в тих часах перед її довершеннєм. Взагалї історія її й досї трактуєть ся занадто cum ira et studio, і поступу в збиранню й збогаченню фактичного матеріалу далеко не дорівнює поступ в зрозумінню й справедливім обясненню сих фактів.

Вичисляю насамперед важнїйше з давнїйшої лїтератури.

Зачну від працї Стебельського Dwa wielkie światła na horyzoncie połockim (Вильно 1783 і нове виданнє у Львові, 1866, I-III) — хаотична silva rerum, але матеріал як на свій час цїнний. Далеко систематичнїйша праця Бантиша-Каменського (батька) Историческое извЂстіе о возникшей въ ПольщЂ уніи съ показаніемъ начала и важнЂйшихъ въ продолженіе оной чрезъ два вЂка приключеній, начеже бывшемъ отъ Римлянъ и Уніатовъ на благочестивыхъ тамошныхъ жителей гоненіи, Спб., 1805 і Вильно 1864; хоч написана на порученнє Катерини II, а передрукована за наказом Муравьова-Вєшателя, се праця на свій час дуже солїдно зроблена. Книжка Костомарова О причинахъ и характерЂ уніи въ Западной Россіи, Харків, 1842, була сконфіскована й спалена правительством (на ново була оброблена ся тема Костомаровим в 60-х рр., див. низше). Статя Зубрицького Начало унїї — Чтенія московські, річник III кн. 7, 1848 була виїмком з його працї, що служила продовженнєм „Критико-историческої повЂсти” й була ним написана (по польськи) в р. 1846 (решта її видрукована там же п. т. Галицкая Русь, в 1862 р.). Флеровъ Начало уніи (Православный СобесЂдникъ, 1858) — робота слаба й заслонена слїдом капітальною як на свій час, хоч і одностороннею працею Кояловича Литовская церковная унія, I-II, Спб., 1859-1861. Хоч своїм попередникам Коялович робив закид, що вони не звернули відповідної уваги на попередню історію унїї й на суспільно-полїтичні обставини, які причинили ся до її довершення, але й його праця з сього погляду далеко не може задоволити хоч би й скромних вимог. Поменьші статї його ж: Никифоръ великій протосингеллъ въ западнорусской церкви — Странникъ, 1860, IV; Борьба уніатскаго митрополита Ип. ПотЂя съ литовско-русскими православными, 1599-1613, — Христіанское чтеніе, 1860; Объ отношеніи западно-русскихъ православныхъ къ литовско-польскимъ протестантамъ во время уніи, ibid., 1860.

Разом з працями Флєрова і Кояловича появила ся розвідка Іванишева СвЂдЂнія о началЂ уніи, извлеченныя изъ актовъ Кіевскаго центральнаго архива (в часоп. Русская БесЂда 1858, III і як передмова до І т. І ч. Архива Югозап. Россіи, 1859, потім іще в його Сочиненіях, К., 1876) — богата новим актовим матеріалом. Меньше важне: Fiedler Beiträge zur Geschichte der Union der Ruthenen, Відень, 1862. M.Malinowski О unii kościoła gr.-kat. ruskiego, Льв., 1862. Костомаров Отрывки изъ исторіи южнорусскаго козачества до Богдана Хмельницкаго (Библіотека для чтенія 1865, I-III, передруковано в III т. Монографій під титулом: Южная Русь въ концЂ XVI в., перший і третїй роздїл присьвячені унїї). Ап. Майковъ Начало уніи (1587-1595) — ВЂстникъ Западной Россіи, 1867. Ю. Крачковскій Очерки уніатской церкви — Чтенія московські 1871 і 1876 (т. 76, 77, 98 і 99). Карповъ Новые источники для исторіи западно-русской церковной уніи — Правосл. ОбозрЂніе, 1873. Guépin Saint Iosaphat archeveque de Polock, martyr de l' unite' catholique et l' église grecque unie en Pologne, Пуатє 1874 (друге вид. 1897-8, теж по польськи в перекладї і з передмовою Калїнки, 1885). Spillmann Die Union von Brest (Stimmen aus Maria-Laach, 1876). J. Bartoszewicz Z dziejów unii, Tydzień, 1877. Розпочата в 1872 р. монографія Малишевского Александрійскій патріахъ Мелетій Пигасъ и его участіе въ дЂлахъ русской церкви, не була докінчена й для історії унїї не дала майже нїчого (з II части були видруковані лише документи, розвідка лишила ся ненаписаною, а й документи не вийшли в сьвіт).

Новійшу лїтературу унїї можна числити від Исторіи русской церкви м. Макарія; сюди належать т. IV (1866) і особливо IX (1879), і хоч історія унїї тут не вилучена, ся праця, особливо IX том її, в історії унїї досї займав одно з найважнїйших праць. Далеко слабше зроблена Пелеша Geschichte der Union der ruthenischen Kirche mit Rom von den ältesten Zeiten bis auf die Gegenwart, I-II, Відень, 1881 (в першім томі, що обіймає часи до р. 1595 Пелеш в значній мірі й опираєть ся на Макарію). Шараневич в працї Patriarchat wschodni wobec kościoła ruskiego i rzeczypospolitej polskiej, Краків 1879 (Rozprawy wydziału histor. VIII i X) займаєть ся подїями від часів берест. унїї. Розвідки Лїковского Historya unii kościoła ruskiego z kościołem rzymskim (Познань, 1875), Rokowania poprzedzające unię brzeską (Pzegląd Polski, 1886), Rzut oka na wewnętrzny stan cerkwi ruskiej przed unią brzeską (Roczniki tow. przyjac, nauk pozn. т. XX) вийшли в новім обробленню в новійшій юбилейній публїкації автора (див. низше). Серію розвідок дав у тім часї також Ор. Левицький: головна з них Внутреннее состояніе западно-русской церкви въ Польско-литовскомъ государст†въ концЂ XVI стол. и Унія, 1884 (в передмові до І ч. т. VI Архива Югозап. Россіи й осібно, переклад в VIII т. Руської Історичної Біблїотеки); иньші: Южнорусскіе архіереи въ XVI-XVII в. (Кир. Терлецький) — Кіевская Старина 1882, І; Ипатій ПотЂй, кіевскій уніятскій митрополитъ, Спб., 1885 (ті ж дві біоґрафії в VIII томі видання Памятники старины въ западныхъ губерніяхъ, изд. Батюшковымъ). Pierling Les Russes au concile de Floreoce — Revue de questions historiques, 1892, VII, в новім обробленню в книзї Le Russie et le Siant-Siège, що вийшла в юбилейний рік берестейської унїї, 1896.

Сї юбилейні роки принесли значне число нових публїкацій; поминаючи ріжні популярні видання, згадаю: Franko Z dziejów synodu brzeskiego 1596 — Kwartalnik historyczny 1895, Др. К. Студиньский Пересторога, руський памятник поч. XVII в., 1895 (богато місця присьвячено фактичній історії унїї) і його ж Причинки до історії унїї, Льв., 1895 (моя рецензія на сї працї в Записках т. XII). Likowski Unia brzeska (r. 1596), Познань, 1896, (присьвячена pamięci głównych twórców unii brzeskiej — Жиґимонта III, Я. Замойского, Мацєйовского, Потїя й Терлецького) — виславлена в польській науковій лїтературі, праця ся далеко не панує над предметом, не кажучи вже про дуже сторонничу клєрикально-католицьку закраску; його ж академічний відчит: Stanowisko ks. Ostrogskiego wobec unii brzeskiej (Przegląd Polski 1896). Далї A. Prochaska Dążenia do unii cerkiewnej za Jagiełły — Przegląd powszechny, 1896, VI і VII; Z dziejów unii brzeskiej — Kwartalnik historyczny 1896; Unia brzeska — Przegląd polski, 1896, XII (рецензії в Записках т. XIX і XX). Milkowicz Zum 300-jähr. Jubiläum der Berester-Kirchenunion y. J. 1896 — Beilage zur Allgem. Zeitung 1896. Lewicki Sprawa unii kościelnej za Jagiełły — Kwart. hist. 1897 (доповнення й поправки до статї Прохаски).

Працї з останнїх лїт: An. Lewicki Unia Florencka w Polsce, чаcт. I (посмертна публїкація, не докінчена) — Rozprawy wydziału hist т. 37, 1899. St. Załęski Jezuici w Polsce — т. I Walka z różnowierstwem, Льв., 1900. П. Жуковичъ Сеймовая борьба православнаго западнорусскаго дворянства съ церковной уніей (до 1609 г.) — Спб., 1901 (містить дуже содїдно зроблену історію переведения унїї, яра чім використано чимало й недрукованого матеріалу). Ол. Сушко Єзуіти в заведеню Унїї в Руси в доберестейскій добі, Льв., 1902 (відбитка з Альманаха українських богословів); його ж розвідка Предтеча унїї (Бен. Гербест), в Записках Наук. тов. ім. Шевченка 1903-4, не доведена до участи Гербеста в справі унїї.

Про поодиноких дїячів тих часів іще: Кириллъ Терлецкій, уніатскій епископъ — Минскія губ. вЂдомости 1868. Брянцевъ Патріархь Кириллъ Лукарисъ и его заслуги для правосл. церкви, 1870. Четыркинъ ДЂятельность кн. Константина Острожскаго въ пользу православія — Волынскыя еп. вЂдомости 1872. H. Трипольскій Ип. ПоцЂй — Труды кіев. дух. ак. 1877. Шпаковскій Мелетій Хребтовичъ-Богуринскій-ibid. H. Петровъ Львовскій епископъ Гедеонъ Балабанъ — Памятники старины въ зап. губ. т. VIII. Ф. Кудринскій Судьба экз. Никифора въ Зап. Россіи — Кіев. Старина 1892, Жуковичъ Къ вопросу о виновности екзарха Никифора въ турецкомъ шпіонст†(Христ. Чтеніе, 1899, III). Ф. Уванецъ Князь Константинъ-Василій Острожскій (Рус. Архивъ, 1904, IV).

Лїтературу тодїшньої релїґійної полєміки, а також братської орґанїзації відкладаю на пізнїйше. Деякі спеціальнїйші статї вказані при текстї.

З публїкацій джерел переважно або виключно присьвячені церковній унїї отсї: Архявъ Югозап. Россіи ч. I т. I, VI, VII, IX, X-XII; Monumenta confraternitatis Stauropigianiae Leopoliensis, дві части, 1895-8, документи до р. 1600 — видавець мав, очевидно замір дати тут дипльоматар до історії унїї й передрукував богато актів з иньших видань, але збір їх все таки не повний. Памятники полемической литературы въ Западной Руси, три томи в видавництві: Русская истор. библ. т. IV, VII і XIX. Збірка памяток тої полємічної лїтератури має незадовго вийти також в т. V Памяток української мови і лїтератури, видаваних Науковим Товариством ім. Шевченка.











Попередня     ТОМ V     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том V. Примітки.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.