[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VI. Розділ I. Стор. 3.]

Попередня     ТОМ VI     Розділ I     Наступна

ОРҐАНЇЗАЦІЯ ТОРГОВЛЇ: ТОРГОВЛЯ СХІДНЯ: ПЕРШІ ЗВІСТКИ ПРО КРИМСЬКУ ТОРГОВЛЮ, „ТАТАРСЬКА ДОРОГА", ДОРОГА ВОЛОСЬКА, ТОРГОВЛЯ З ВОЛОЩИНОЮ В XV В., ПРЕДМЕТИ ЇЇ, ЗНОСИНИ З ІТАЛЇЙСЬКИМИ ФАКТОРІЯМИ, ТОРГОВЛЯ БІЛГОРОДСЬКА, ТОРГ ТУРЕЦЬКИЙ, ПРЕДМЕТИ ОБМІНУ, ЗАХІДНОЕВРОПЕЙСЬКІ ТОВАРИ — СУКНО, ИНЬШІ ФАБРИКАТИ Й ПРОДУКТИ, ТОВАРИ ТУРЕЦЬКІ Й МОСКОВСЬКІ ПІДЛЯСЬКИХ ТАРИФ, ТОРГ ВИНОМ, ИНЬШІ СХІДНЇ ТОВАРИ, ТОВАРИ ВОЛОСЬКІ.

Східня чи полуднева торговля західньої України, як уже знаємо, в XIV-XV вв. опирала ся головно на Білгород, а її огнищами були передовсїм ґенуезькі кольонїї, в першій лїнїї Кафа. Від другої половини XIV в., з орґанїзацією волоських господарств та зближеннєм їх до Польщі, по при се здобуває поважне значіннє торговля волоська — з землями долїшнього Днїстра, Прута й Дунаю. Близші звістки про сю кримсько-чорноморсько-волоську торговлю маємо з останньої чверти XIV в., але нема сумнїву, що вона йшла без перерви з XII-XIII вв.

З 1376 р. маємо тестамент львівського Вірменина Тайчадіна, що служить документом торговельних зносин з Кафою: Тайчадін записує жертви на церкви львівські й кафінські — правдоподібно, походив з Кафи, а на характер звязей його з вітчиною вказують товари, полишені ним: значний запас (37 каменїв) перцю, трохи мушкату, перли й шовк (3 фунти доброго і 5 фунтів гіршого); між довжниками його фіґурує Ходжа Мансур, горожанин м. Кафи (винен йому 60 кіп франконських)  ¹). Десять лїт пізнїйше знаходимо в львівських актах поквітованнє Лазара Вірменина з Кафи Іванісу й Аміру очевидно — Вірменам львівським, за забрану ними значну скількість сурового шовку (півпята каменя, отже коло сотнара). Иньшому кафинському купцеви Шададіну ручить львівський Вірменин — товмач Хачерес за якогось — правдоподібно львівського купця в 30 гривнах, мабуть за забраний товар  ²). В перших роках XV в. стрічаємо у Львові якогось Вірменина-купця з Кафи, з шовковими товарами — камкою: її забирала нераз для дарунків королеви громада м. Львова, тимчасом як Франціск de Cantello з Кафи, прийнятий до львівської громади за рекомендацією м. Кафи, постачає для дарунків королеви перець  ³). В Камінцї з сих часів (кінець XIV в.) знаємо звісного Сінана сина Котлубея, фундатора вірменської церкви св. Николая, котрій подарував тріодь, писану в Солхатї рукою сьвященика Стефана і ним куплену, як каже надпись ⁴).

В сих згадках виступає перед нами торговля кафинська, кримсько-чорноморська. „Татарська дорога”, за котру бороли ся зі Львовом західнї міста уже в 1370-х рр., вела зі Львова через Поділє, на Камінець до Тегинї (Бендер), і звідти або до Білгорода і морем до Криму, або з Тегинї на Тавань і Перекоп  ⁵). Крім львівської дороги в Камінцї сходила ся також дорога володимирсько-луцька, котру знаємо ще з грамоти Любарта. Наданнє кор. Володислава Фридриху Бучацкому з 1442 р. ⁶) вказує як посередню стацію на сїй дорозї Каравул (теп. Рашков) на Днїстрі, а в сусїдстві Білгорода як польсько-литовські замки й порти — Чорний город на Днїстровім лиманї, і Качибей на місцї теп. Одеси. Трудно оцїнити з сього одинокого надання, де надають ся отсї „замки з усїма городами, портами, митами водними й сухопутними”, чи йде тут мова про традиції старших часів, чи треба то звязати з заходами коло отворення власних портів за новійших, Витовтових часів. Що Качибей в першій половинї XV в. функціонував яко порт, на се ми маємо деяке потвердженнє в звістцї про транспорт збіжа для візантийського цїсаря, висланий Ягайлом в 1415 р. до Качибея ⁷). А звістка про спір, який Бучацкий на підставі того надання завів з королївськими урядниками ⁸), забороняючи їм держати свою сторожу на пересипи під Качибеєм („де був і єсть малий порт Качибей”), показує, що за сим наданнєм признавав він зовсїм реальне значіннє ⁹). З наданнєм Чорногородського замка можна звязати звістку про замок, побудований в 1421 р. на Днїстровім лиманї за наказом Витовта його подільським старостою Гедигольдом ¹⁰). Отже можна-б з деяким правом думати, що чи то в останнїй чверти XIV чи в першій XV Литовсько-польська держава постарала ся (чи тільки старала ся) проторити собі торговельну дорогу Днїстром на Чорне море та скріпити її замками й стражницями. Завважу одначе, що саме вже наданнє 1442 р. дає сьвідоцтво убожества сим плянам правительства: в нїм на Бучацкого вкладаєть ся обовязок привести ті городи, замки й порти до доброго стану, „як то він і підняв ся зробити”, отже правительство, не подужавши зробити се у власній адмінїстрації, скидало сю задачу на плечі подільського маґната, — який також тої задачі не сповнив. Так тої дороги до моря в своїх руках польсько-литовськими сферам, чи правительственним чи купецьким удержати й не удало ся.

Дорога на Хотин, Дорогунь (теп. Дорогоу) і Сучаву лучила Камінець і ту стару дорогу камінецько-луцьку з дорогою волоською. Ся дорога волоська зі Львова провадила через Галич, Коломию, Снятин до Волощини. Вона здобуває важне значінє, як я вже сказав, з другої половини XIV в., особливо з кінцем його, а з її напрямом, товаровими рухом і взагалї цїлою сею полудневою, волосько-татарською торговлею дуже добре знайомить нас привилей виданий волоським воєводою Олександром львівським купцям в 1407 р., під час побуту його ві Львові. Він служив потім підставою для численних торговельних привилеїв, видаваних волоськими господарями львівським купцям ¹¹).

Забезпечаючи певні вигоди львівським купцям, має він на метї й певні фіскальні цїли (нпр. виймає цїлий ряд товарів як „заповідані”, що служать монополем волоського правительства), а також певну торговельну полїтику. Так він стараєть ся забезпечити певні торговельні вигоди волоській столицї Сучаві: застерігає для неї право склада для сукон і митовими позиціями змагає перенести сюда торг „татарським товаром” — предметами східної й ґенуезької чорноморської товговлї). Докладні означення мита з ріжних катеґорій товарів, дані при тім, дають нам дуже добрий образ полудневої торговлї, тому мусимо близше приглянути ся змісту сього цїкавого привилею.

Головна дорога зі Львова від Снятина іде на Чернівцї, Серет (Сирятъ), Сучаву, Яси і звідти до Білгороду. До неї прилучаєть ся в Сучаві звісна вже нам дорога з Камінця. З Яс, не йдучи до Білгорода, часом скручували на Тегиню і звідти, як припускаю — ішли караванним шляхом на Перекоп. Иньші знову дороги провадили на захід. З Сучави на Баню й Молдавицю ішла дорога до Семигорода, до Бистрицї, і друга до Брашева (Кронштадт) на Баків і Тотруш (теп. Тротуш). Тотруш і Берладь були останнїми митовими коморами Молдавії на полуднї, але купцї йшли далї до міст „бесарабських” — тутешні воєводи „угро-влахійські і запланїнські” ¹²) починаючи від Мірчі Старого (при кїнцї XIV в.) давали львівським, і взагалї українським та польським купцям повну свободу торговлї в своїх землях від Зелїзних ворот до Браілова і свобідну дорогу далї за Дунай, до земель турецьких ¹³. Сюда йшли по рибу — до Браілова, Кілїї й иньших міст нижнього Дунаю, до столицї воєводства — Торговища, і далї до земель Турецьких.

З руських товарів Олександрів привилей згадує передовсїм сукно; в Сучаві брали від нього мита по 3 гр. від гривни (4 ¼%) і був тут для нього склад для цїлої Молдавії: в иньших молдавських городах його не можна було продавати, але до Угорщини й „Басарабії” (Семигорода) вільно було його везти, за оплатою додаткових мит ¹⁴). При тім, незважаючи на оплату мит (крім сучавського головного брали поменьші оплати в Чернівцях — від „швецького воза” по 4 гр., від вірменського — 6 гр.), привилей жадає, щоб львівські купцї продавали в Сучаві сукно по львівським цїнам, і при тім в „поставах,” а не на локтї.

Друга катеґорія руських товарів — се „краяні річи” (руського виробу чи імпортовані): шапки, ногавицї, корди, мечі, або як їх вичисляють пізнїйші привилеї молдавських воєвод Петра й Стефана ¹⁵): „полотно — литовскоє, кросенскоє і немецкоє, мудроє сукно, покоцини, харсъ (вовняна матерія), шапки, ногавици, пояси, корди, мечи, ножи, косы, серпы, плужная желЂза, циновии рЂчи, миси, конвици, цивкы, и ины дробны рЂчи, що ся зовут крамны рЂчи.” На то був вільний торг по Волощинї, а мито платили в Сучаві по 3 гроші від гривни.

З Волощини, а властиво через Волощину ішов товар східнїй, або як називає його Олександрів привилей — „татарскій товаръ”: „шолкъ, перець, камкы, тебенкы, темьянъ (кадило і коріннє), грецкый квасъ (цитрина).” Сї товари або куповано в молдавських городах від купцїв місцевих та приїзжих — з чорноморських факторій і турецьких країв, або ходили по них через Молдавію до Білгорода, Кілїї, і ще далї — до Кафи та иньших італїяньских факторій, або через Волощину дунайську до Туреччини ¹⁶).

З Угорщини і з земель „мунтянських” вивозили рибу, коней, віск, срібло, куничі шкірки; привилей спеціально згадує сї останнї товари, бо для Молдавії куницї, срібло, віск і конї добрі, понад 3 гривни, були „заповЂданый товаръ” — їх невільно було вивозити з Молдавії, вільно тілько було перевозити через молдавські землї, і то молдавський господар застерегав собі право первокупна. З молдавських земель (а також і з сусїднїх) вільно було вивозити худобу (воли, вівцї, свинї, дешевші конї), шкіри овечі і волові, шкірки лисиць і білок, в великих скількостях: від сто волових шкір платили в Сучаві мита 15 гр., від сто шкір овечих 4 гр.. від сто лисиць 10 гр. і т. д.

Таким чином, окрім транзіта товарів східнїх, землї молдавські і мунтнянські служили самі дуже важним торгом для руських товарів, власних і ще більше — транзітних, західнїх, та давали в великих масах власні продукти сирові для консумції руських земель і для вивоза на захід (риба, худоба, шкіра, віск.)

Документальні дані потверджують і доповняють сей загальний образ полудневої торговлї, даний нам тими кількома привилеями.

Так бачимо, з ріжних згадок і звісток львівських актів, що живі торговельні зносини з Кафою й иньшими італїянськими факторіями чорноморського побережа істнували до самого їх упадка. Ґенуезцїв й иньших Італїянцїв стрічаємо в значнім числї у Львові, від коли маємо судові та міські акти (то значить від р. 1440) ¹⁷). Одні прибувають сюди на коротко для закупна і продажі, иньші ведуть більше постійні торговельні операції зі Львовом; деякі вкінцї осїдають тут, займають ся господарством і промислами. Такий Христофор ді Санто Ромульо, з Ґенуї, що крім торговлї брав в державу галицькі мита, а особливо визначний слїд полишив по собі в економічній історії краю своїми заходами коло піднесення експльоатації й збуту руської соли, як державець сільних жуп перемиських і дрогобицьких ¹⁸). Другий такий торговельник і державця жуп і мит Айнульф Тедальді з Фльоренції. Далї купець Юлїян Ґабелето з Кафи. З записок про торговельні обороти нпр. наведемо контракт того Христофора ді Санто Ромульо з краківським купцем Петром Крачмаром з 1446 р.: Христофор продає 87 ліктів золототканого оксамиту двох сортів, по 11 і 10 угорських фльоренів за локіть, сїмнадцять ліктів зеленого оксамиту, по 3 фльорени, кофтиру і самакуку (очевидно також шовкова матерія) одинадцять штучок по 19 фльор. і 22 sepei (?) по 4 фльор., всього за 1264 угор, фльор., і Крачмар зобовязуєть ся йому в тій сумі постачити горлицьке сукно в цїнї за постав до 3 ½ фльор., а за штуку по 6 фльор. і 7 гр. ¹⁹) Маємо отже такий же обмін товарів західнього ввозу на товари східнї, чи полудневі, як вище ми бачили вже. В р. 1463 р. тойже Христофор з братом Домінїком висилають сухопутєм, на Вроцлав, до Ґенуї до свого батька соболині шкіри, понад 500 штук, з Ґенуезцем Акурсієм де Коріняно, що також віз соболині шкірки й у Вроцлаві продав 218 шкірок Гіеронїму, епіскопу Кріта, за 200 угорських фльоренів ²⁰). Згадані вже Тедальді й Ґабелєто взяли від приїзжого на Русь Венеціанця Немброта Валєті товарів за суму 1403 дукатів — на жаль товари не названі близше, а Жиди тутешнї покрали йому на 600 дукатів ²¹). Кафинський Вірменин Ходжіґі продає в 1471 р. львівським Вірменам Калїнїку і Андрію 20 фунтів перцю за 145 фльор., а иньший львівський Вірменин Аврам винен йому 32 кіп грошей за перець, китайку і шовк ²²), і т. и.

Білгород, як посередня стація в сїй торговлї, як близше джерело для товарів східнїх і торг для львівських товарів, виступає також з поважним значіннєм в львівських записках. В 1460-80-х рр. фіґурує тут чимало білгородських купцїв. Чималу торговлю східнїми товарами у Львові ведуть особливо купцї з фамілїї Валята з Білгороду. Про одного з них, Дмитра, стрічаємо в львівських актах цїлий ряд записок про розпродажу перцю — бере від нього львівський міщанин Мартин Кухта 9 каменів, по 8 угор. фльоренів за камень, на кредит, записуючи сю претенсію на своїй каменицї у Львові; бере два роки пізнїйше звісний нам Тедальді 15 ½ каменїв, в тійже цїнї, і також в кредит, за порукою львівського старости; Вірменин львівський Фортат бере від нього перець і цинамон в сумі 100 фльор. ²³) Иньший Валята Кілїян також фіґурує як доставець перцю у Львові. Велика маса довжних записок, зроблених на імя Кілїяна Грека з Білгорода — може тогож самого Кілїяна Валяти, в львівських актах 1481-1483 рр., вказує на дуже широкі торговельні обороти — на жаль тільки не вказано, які товари забирали від нього сї львівські довжники.

З другого боку маємо звістки про активні зносини Руси з італїйськими кольонїями. Так, в 1453 р., як довідуємо ся з королївського мандату до Теодорика Бучацкого, галицького маґната, наслїдком претенсій до нього Італїйця Юлїана з Кафи в сумі 2 тис. фльоренів, арештовані були товари купцїв польських підданих — себто з українських земель, в ґенуезьких кольонїях ²⁴). Кілька років пізнїйше чуємо про пригоду з львівським купцем Каденом: він вислав товари до Кафи морем з Білгороду, але корабель розбив ся коло Судака (Солдаї), і тутешнїй ґенуезький конзуль забрав сї товари. Каден їздив сам у сїй справі до Кафи, й король Казимир вставляв ся за ним перед кафинськими правителями, вони обіцяли йому ужити всїх заходів, щоб ті забрані товари були йому звернені. ²⁵).

В 1467 р. в битві під Білгородом згинув Лячко Вірменин львівський; він ішов з товарами зі Львова до Білгороду, і сї товари по його смерти забрав воєвода Стефан. Львівські кредитори упоминали ся у спадкоємцїв його, — між ними оден, Микула зі Львова дістав камки як частину кошту на покритє своїх претензій ²⁶).

Купцї з дальших країв також користали з права ходити до Волощини й Татарських країв ²⁷), але головно лежала ся торговля в руках купцїв львівських і подільських. Коли упали італїйські кольонїї, утрати, понесені через те м. Львовом, були так значні й очевидні, що здобули Львовянам ріжні полекші від правительства, а відступаючи на користь міста в 1497 р. доходи від королївської ваги у Львові, король виразно каже, що робить сю уступку на так довго, доки „за ласкою Божою не вернуть ся під власть християн Кафа, Кілїя і Білгород” ²⁸).

З упадком італїйських кольонїй і з переходом Волощини в тїснїйшу залежність від Туречини тим більше ваги здобуває та друга дорога орієнтального, лєвантинського імпорту — турецька, що йшла через „мунтянські” дунайські городи. Ми бачимо її вже в волоських привилеях кінця XIV та початку XV в., і вона й тодї мала вже важне значіннє поруч білгородсько-кримської. Купцї з України заходили вже тодї до Ґаляти, як бачимо припадком з одного процеса 1440-х рр.: купець львівський Зіндріх позиває у Львові Анджеля Лєркарі, Ґенуезця, що вів торгові зносини з львівськими купцями, — справа йшла за якісь товари забрані Анджельом від Зіндріха в Ґалятї в досить значній скількости — полюбовний суд признав Зіндріху за них 800 фльор. ²⁹) Арцибіскуп львівський, підносячи великі нещастя, що спали на Львів в 1472 р., згадує про великі втрати, понесені визначнїйшими львівськими купцями Цорнберґом і Зіндріхом наслїдком арештовання в Ґалятї великого запасу їх товарів, на великі суми  ³⁰).

З другого боку починають до Львова напливати з Туреччини купцї грецькі, турецькі, жидівські з своїми товарами, що транспортували ся чи то суходолом з Царгорода, чи то морем до найблизших чорноморських портів і відти через Волощину на возах. Особливо, як я сказав, з упадком італїйських факторій з кінцем XV в., отже в XVI і XVII вв. ся дорога здобуває незвичайно важне значіннє для західньої України.

Окрім звісних уже нам полудневих продуктів розвиваєть ся в тих часах довіз ріжних предметів для домашнього ужитку панського — як раз він в XVI в. стає вибагливим і розкішним. Великими партиями вивозять ріжну орієнтальну арматуру, коней і кінські убори й иньші орієнтальні річи, що входять в моду в Польщі. Особливож важним предметом довозу стає грецьке вино, зване загальним іменем мальвазії, чи мальмазії; поруч нього виріжняють ся спеціально дорожші сорти вин італїанських і гішпанських — алїкант, мушкатель, іпсима, лятика, коцифал ³¹). Торг ним стає одною з найважнїйших катеґорій львівської торговлї в 2-й пол. XVI в.

Оглянувши таким чином обставини й впливи, під якими розвивала ся торговля західньої України, її головні напрями й огнища, приглянемо ся тепер самому обміну товарів в сих огнищах і на сих дорогах та з'ілюструємо його документальними вказівками.

Головні прикмети торгового обміну виступили перед ним досить виразно вже з попереднього. Се обмін західнїх, полудневих і східнїх товарів на українській теріторії. З західньої Европи йшла передовсїм тамошня мануфактура, з полудня товари орієнтальні, з північного сходу — його сирові продукти (футра й шкіри). Крім сього обміну товарів мав місце експорт товарів і продуктів місцевих. Дуже доброю ілюстрацією сього обміну служить цитована вище таріфа підляшських комор з середини XVI в., де виступають всї сї катеґорії товарів — товар „нїмецький”, товар „турецький”, товар „московський”, товар „литовський” (місцевий).

Ріжні предмети сього обміну досить типово вичисляють також ріжні документи про ярмарки, що служили зеркалом сього обміну, та купецькі такси. Так в привилею м. Львова на ярмарки (1472 р.) бачимо: судна дорогі і прості (шлезькі і польські), полотна, бархани, „покоцини ³²), покривала вовняні чеські й иньші, обувє і ріжні мануфактурні річи, м. и. папір, далї східні матерії: оксамит, адамашок, атляс, китайка й иньші шовкові, гладкі й золототканні, та всякі иньші матерії; коріннє: перець, шафран, коріофоль, мушкат, цинамон, імбір, центварне сїмя, мушкатовий цьвіт, кубеба й иньші аромати, що належать до аптики, ароматична тростина, родзинки, фіґи, тмін, риж; вкінцї футра і шкіри (м. и. привозні, „литовської роботи”), віск і худоба ³³). Більше меньше той самий товар, що бачили ми вже в попереднїх звістках, з опущеннєм одначе деяких важних предметів, як риба, сіль, вино, й ин.

Західноевропейський товар привозив ся давнїйше, як ми бачили, купцями пруськими, вроцлавськими і краківськими. Потім краківські купцї в спілцї з правительством встигли значно підірвати торговлю з Русию купцїв пруських і вроцлавських, так що від середини XV в. і більше меньше до половини XVI віка Львів і иньші галицькі міста дістають західноевропейські товари переважно від купцїв краківських. Найбільше краківські купцї привозять на Русь товари самі, львівські купцї самі рідко їздять по західнїй товар, а беруть його або на ярмарках в Ярославі, в Люблинї, або заберають на місцї від купцїв краківських, вроцлавських, навіть пруських і анґлїйських: сї купцї мають часом своїх аґентів у Львові, або самі пробувають у Львові, а частїйше — привозять свої товари, щоб продавши, або промінявши, зробити натомість запас львівського товару.

Записки міських книг краківських і львівських з XV-XVI в. ³⁴) дають досить докладний образ сього торгу. Від купцїв краківських, шлезьких, пруських й ин. львівські купцї купують передовсїм ріжні роди сукна. З дорожших стрічаємо особливо фляндрське; спеціально згадують ся, окрім звісних нам сорт: поперінґського, турнейського й іпського — з Ypres, ще брюсельське, мехельнське, герентальське, едінґське — з Eysden, тинсьве — з Tuines, гаррас — з Аррасу (Harras). Купували також анґлїйське (особливо популярне льондонське, зване у нас лунським ³⁵), згадуєть ся також кольчестерське) та італїанське (особливо фльорентийське) ³⁶). З простїйших — сукна шлезькі (вроцлавське, житавське, опольське, ґорлїцьке), моравські, пруські й польські ³⁷). Попит на сукно був великий і на місцї, бо се, можна сказати, найбільше й найширше росповсюднений предмет розкоши — від нього, від кафтана з лїпшого сукна зачинаєть ся амбіція малого шляхтича, міщанина, двірського слуги, вояка, козака і т. д. Він часто становив складову частину платнї за службу вояків і т. и., дарунків і викупу Татарам і под. В великих масах вивозили його також далї на Волинь, до східньої України, до земель московських, до Криму, Волощини й Туреччини. Тому сукно становить все одну з найважнїйших позицій львівського торгу, і торг сукном ведеть ся справдї, як на той час і обставини, на широку міру. Ілюстрацією може послужити нпр. перехована книга одної суконної львівської фірми (середньої великости) — Боіма і Шольца з 1600-1604 р.; з неї бачимо нпр., що сїй фірмі трапляло ся на однім ярмарку продати на півтори, дві, навіть чотири тисячі золотих сукна  ³⁸).

На другім уже плянї стоять иньші західноевропейські фабрикати: полотно (в старших звістках „полотно кольонське”, в пізнїйших — швабське, шлезьке і флямське), „цвілїх” — льняна матерія сильнїйшого виробу, бархани, вовняні матерії ³⁹); зелїзо і сталь і ріжні вироби зелїзнї: згадують ся нпр. ножі чеські й „бечські” (віденські мабуть, а не з західного-галицького Бєча?) ⁴⁰), ножицї, сокири, всякі ремісничі вироби (чоботи, шапки, рукавицї, панчохи) ⁴¹), вкінцї — оселедцї й вино.

Намість сих товарів купцї краківські, шлезькі, пруські купували або брали в заміну продукти місцеві: рибу, воли, шкіру, лій, віск, мед, пізнїйше — лїсові товари й збіже; або товари привозні — східнї, литовські, московські: коріннє, шовк, футра, шкіру. Нпр. Катерина Лиса зі Львова бере від краківського купця Бетмана півтретї белї сукна в цїнї 223 ½ зл., заплатити обіцює або готівкою, або воском, галуном та перцем. Райця львівський Дамслар бере від краківського купця Стана Жиґмунтовича сукно вартости 110 зл., а заплатити обовязуєть ся волами на ярмарку в Перемишлї ⁴²). Кілька поважних фірм львівських в серединї XVI в. веде на більші розміри торговлю соболями, висилаючи їх до Торуня і Ґданська, до Венеції, до Антверпену ⁴³). Конст. Корнякт бере від львівського купця Анґлїйця Вільгельма Боґера сукна анґлїйські й голяндські, а сплачує галуном і збіжем (житом і пшеницею) ⁴⁴). Згадана фірма Шольца-Боіма на ярмарку в Луцьку міняє в сумі 1200 зол. ріжне сукно за партию московського юхту ⁴⁵), і т. и. А що везли з Ґданська човни з поворотом, покаже нам нпр. отсей витяг записок з влоцлавської комори на Вислї, 1579 р. ⁴⁶): На човнах і барках осіб духовних, числом 19, що вивезли до Ґданська збіже, з поворотом пішло вина бочок 32, пива ґданського 9, оселедцїв лаштів 17, соли 9 бочок. На човнах з староств (числом 41), що вивезли збіже й смолу, прийшло вина бочок 37, пива бочок 11, оселедцїв 94 лаш., соли 5 боч. На човнах шляхецьких (числом 148), що вивезли збіже, смолу й попіл, прийшло вина 165 боч., пива ґданського 37, оселедцїв 349 лаш., соли 6 боч., трану 1 ½ боч. На міщанських (67), що вивезли збіже, смолу й попіл, прийшло вина старого 291 бочок, пива ґданського 61, меду 10, оселедцїв 394 лаш., доршів (трески) 4 лаш., соли 23 боч.

Огнищами сього торгу й обміну служили головно ярмарки — в Люблинї, Львові, Ярославі; з рахункових книг львівських купцїв першої половини XVII в. бачимо нпр., що сукно дорожших сорт куповало ся головно на люблинських і почасти ярославських ярмарках; звичайно на захід дальше Ярослава і Ряшова і на північ дальше Люблина львівські купцї в тих справах не йшли. Але трапляють ся закупна й висилки до Познаня і Торна, Ґданська й Ельбінґу.

Подібний же образ дають нам матеріали про торговлю волинсько-побужську. Підляшські й волинські таріфи ⁴⁷) з „нїмецького” товару визначне місце дають сукнам: лунське, махальське (мехельнське), гарас, колтриш, мишинське (майсенське), шамборське, нотрадамське, чешське, моравське, цвіковське, горлицьке, ґурське, биковське, шамотульське, рижське, — се все дешевші сорти. Матерії шовкові — парча, алтабас (рід парчі — кольоровий взір по золотому тлї), оксамит-злотоглав, оксамити гладкі — „червоні, брунатні й иньших барв”, штамет (sammeth), адамашка добра і проста, атлас на золотї венецький, атлас-оксамит, кармазин брунатний, чорний, атлас звичайний, „пурпурьян” (рід атласу) ⁴⁸), „піватлас” ⁴⁹). Полотна, між ними „коленське” — кельнське і „флямське” — флямандське; цвілїх. Зелїзо оброблене (спеціально згадані ножі) й необроблене. Вироби шкляні. „Крамні річи — шапки, нові й иньший дрібязок”. „Выно рынске”, „пиво кгданске”, оселедцї. Взаміну йшли звісні вже нам товари „турецькі” й „московські” — східнї матерії й коріннє, футра і шкіри, московського привозу й місцеві, а також продукти місцевого господарства й ремесла: воли й корови, барани й вівцї, свинї, шкіри волові й коровячі, козлові й баранячі, на сотки, лій і віск на каменї, мед на бочки „львівські”, риба пинська в бочках (але натомість іде туди риба львівська), хміль в „вантухах” (мішках), також розумієть ся — збіже, попіл, дерево, лен, полотно просте — місцеве (від тисячі локтей 12 зл.) й московське (24 зл.), сукно „самодїльне”, „сермяги”, кожухи баранячі, юхть, футра кроличі, лисичі, шкіри бобрів, куниць, видр, соболїв, вовків, лосїв, зубрів, лань.

Огнищами торгу волинсько-побужського виступають в нашім матеріалї (XVI в.) головно Люблин, Познань і міста пруські. Везуть з них заграничні товари переважно місцеві купцї, попродавши там товари місцеві або транзітні. Може бути, що се залежить від неповноти нашого матеріалу, а може бути, що таки дїйсно — купцї волинські й полїські, немаючи иньшого торгу більше активности показували в експортї своїх продуктів на Захід і в довозї західнїх — привозили їх самі зза границї тим часом як Львовяне або Камінчане вкладали свої капітали і енерґію в торг східнїй.

Міхель Єзофович, держачи в початках XVI в. берестейське мито, висилає за польську границю в великих масах віск, а звідти привозить з Познаня в великих же масах сукно, а також, звідти-ж мабуть — оксамити й адамашки — його брат лишив ся за них винен 2000 кіп ⁵⁰). Більський міщанин Тиміш Сегеневич везе на ярмарок до Познання вісїм штук воску, що важили 470 каменїв (понад 100 сотнарів), і там вимінює за те 330 фунтів шафрану й сукна, 18 поставів колтришу, а 3 постави сукна лейтського ⁵¹). Іля Докторович з Тикотина купує в Липську у ніренберґського неґоціанта Цезаря ювілєрські річи на суму 1900 злотих, в сїй сумі обовязуєть ся йому дати льну литовського 400 сотнарів познанської ваги, а в убезпеченнє кладе в депозитї у нього два сороки соболїв, привезених з собою ⁵²). Львівський купець і аптикар Вітемберґер, що спроваджав з Царгороду коріннє й иньші східнї товари й їх мабуть попродав на люблинськім ярмарку, відти в великих масах бере футра — три великі бочки попелиць (числом 29850), може також иньші товари, що разом з ними потім висилає до Царгороду: соболеві шуби, сукно ⁵³). А от що віз з люблинського ярмарку острозький міщанин Плескач до Острога повз Луцьк: покривало турецьке, кілька кінських уборів також східнїх, шабля, сагайдаки й стріли, 15 „зброй шитих”, білих і червоних, 6 кіп шапок чорних і червових „з колпаками”, дещо обувя (чоботи й черевики), „газука” з чорного утерфіну, кілька убрань сукна лунського, „делїя” з чорної адамашки, велика груда олова, 30 штук стали, дещо металїчної посуди, гребінцї, пачка крохмалю, пять риз паперу, і т. д. ⁵⁴)

Для операцій з полудневим вином послужить нпр. такий контракт, списаний у Львові в 1570 р. між двома левантинськими купцями Раббі Яковом Сидіс і Рохом де Ґріґіс: Раббі Яков запродав 230 куф мальвазії, що їде на двох кораблях до Кілїї, на риск покупця; цїна куфи по 30 талярів. Половина цїни має бути заплачена у Львові, за чотири місяцї від дня, як те вино буде наладоване в Кілїї, друга половина три місяцї пізнїйше ⁵⁵). Або такий другий — пізнїйший, де ми маємо цїкавий приклад асекурації: контракт списують в Ретимнї, висилають коло 300 бочок лятики на Кілїю до Львова, і посилка має бути асекурована спільно коштом купця і продавця ⁵⁶).

Для ілюстрації торгу східнїми товарами можуть послужити цїкаві дати з процесу одного з львівських купцїв Вірменина Івашковича з 1602 р. От що іде на двох возах з Царгороду для нього товарів: 29 бель (belni) чамлїту по 300 червоних беля, 74 ок шафрану по 10 черв., коверцїв червоних 150 штук за 755 черв., поясів (czyngаtur) бурських червоних 340, за червоних 340, częmberow (?) червоних 60 штук за 300, шовку беля за 1050 черв. ⁵⁷). А от викази йогож товарів призначених до експорту до Торуня і Ґданська: 29 бель чамлїту, коверцїв 151: 61 жовтий, 31 білий, 26 диванських, 32 адзямських, 1 білий великий; товари анґорські: 204 штуки чамлїту „без води” за злот. польських 3162, 320 півштучок чамлїту по 5 зл., 156 півштучок чамлїту кольорового по 8 зл., 42 чамлїтів зі взором, по 25 зл., 290 мухаірів кольорових, по 10 зл., 224 чамлїтів чорних, без води, по 7 зл., 50 чамлїтів кольорових, без води, по зол. 13, 86 мухаірів „міських” по зол. 13 ⁵⁸). Золотар львівський Сефер, родом Вірменин з Волощини, закуповує в 1620-х рр. в Царгородї дороге каміннє для своїх золотарських виробів — гранати (сапфіри) і туркуси (бірюзу), а иньший львівський Вірменин Аветик везе з Царгороду транспорт турецької арматури, закупленої з поручення воєводи Любомірского ⁵⁹), і т. и.

В заміну на схід ішли товари европейські й місцеві. Міщанин львівський Газ робить контракт з султанським купцем Челєбі — бере у нього 300 лїтр шовку бурського і 11 кип чамлїту та иньші товари, за те дає 1600 тахрів „бецьких чвалїнків”, і ножі чеські й бечські (віденські?) в сумі 3255 ½ зол. — чеські ножі по 20 зол. за тисячку, бечські по 42 ⁶⁰). Другий, Зайдлїц, забирає від турецьких купцїв Хаджі Гасана і Хаджі Алї з Алепу „турецьку фарбу” (індиґо), а дає взаміну 37 поставів сукна. Двох Жидів львівських забирають від царгородського Жида Хаїма Когена мальвазію, риж і касію, а взаміну дають 50 фунтів горючого каміня (бурштину). Львівський товмач Вірменин Криштоф забирає мальвазію, а дає взаміну сукна лунські, ґданські й ин. і цину ⁶¹). Звісний уже нам львівський аптикар Вітемберґер ⁶²) посилає до Царгороду шкури попілиць, дві соболеві шуби, три постави сукна (лунське і фалєндиш) і 200 шапок „магерок”, а там купують для нього: 70 коврів ріжних цїн за 321 таляр, 163 штук „баґазії” (баволняної матерії — бязї, як тепер її звуть на Кавказї) ріжних кольорів, штуку мухаїру, 15 кіньских уборів, попруги, торби й т. и., 5 шовкових поясів, кільканадцять дерг і покровцїв, турецького коня, цитрини і померанчі сьвіжі, ріжне коріннє й аптичне зілє.

Волоські городи мали значіннє в сїй полудневій торговлї, як посередники — тут часто спродавали львівські товари і замінювали їх за східнї, замість аби сягти по перші джерела їх: ми бачили, що молдавські господарі старали ся впливати в сїм напрямі своїми митними таріфами. Але їх власний торг — закупно товарів з Руси для власного ужитку й продажа місцевих продуктів — мав ще більше значіннє, й їх обороти торговельні з руськими містами доходили дуже поважних розмірів. Головнїйші предмети обміну ми вже знаємо, се мед і віск, лій, горіхи турецькі (волоські), риба ріжна, кавяр, шкіри ріжного місцевого звіря, „сафян волоський”, коци ⁶³); (можна додати до них хиба деще другорядне — як вивіз волоського вина, vinum valachicum. Наведемо кілька прикладів для ілюстрації сього обміну.

От 1472 р. Вірменин сучавський Кокча привозить до Львова зимою 1472 р. великий караван осетрини (wizyna) від волоського воєводи; львівські купцї беруть її за готівку і на кредит, по кілька фір. Що продано на кредит, на те маємо довжні скрипти в львівських актах: Авґустин Брух бере дві фіри, Вірменин Калиник дві фіри, Калюст Вірменин одну фіру, і т. д.; всього 21 фір, пересїчно коло 45 гр. фльоренів за кожду; гроші мають бути заплачені на великдень ⁶⁴). Кілька років пізнїйше війт сучавський в спілцї з иньшим купцем з'обовязують ся постачити львівському купцеви Домсларови 118 каменїв воску ⁶⁵). Міру торгу волами може дати понятє справа, що виникла в 1536 р. з фактором кн. Ілї Острозького, острозьким міщанином жидом Міхелем Шимонковичем: йому закидали, що він перегнав через кремінецьке староство, з Поділя до Галичини, кілька тисяч волів з Волощини, не заплативши мита в в. кн. Литовськім ⁶⁶). Купець львівський Шольц купує в 1581 р. на снятинськім ярмарку 1800 волів від волоського господара ⁶⁷).

Товари сї закупали ся на Волощинї купцями з України для дальшого експорту, на захід переважно.

Примітки

¹) Akta gr. і ziem. III ч. 22 і новійше — Pomniki m. Lwowa I c. 94.

²) Pomniki m. Lwowa I ч. 388 i 576.

³) Ibid. II c. 165, 182, 225, 331, 332.

⁴) Надпись публїкована кілька разів — див. в Отчетї петерб. публичної біблїотеки (там тепер ся тріодь) за р. 1891. СЂцинскій Гор. Каменецъ с. 179.

⁵) Див. в прим. 2.

⁶) Видане мною з ревізії прав 1564 р. в книзї Барское староство с. 26-8.

⁷) Длуґош V c. 188-9.

⁸) Зміст його подає Чацкий О pol. i lit. prawach, вид. Туровского II с. 200.

⁹) Див. в прим. 2.

¹⁰) Див. в т. IV с. 265-6.

¹¹) Збірка сих привилеїв, зладжена Ем. Калужняцким, в Akta gr. i ziem. т. VII. Грамота Олександра тут під ч. 2. Деякі інтересні доповнення до неї дає грамота воєводи Петра з р. 1456 ibid. ч. 7; я доповняю ними вказівки Олександрового привилея.

¹²) Akta gr. і ziem. VII, грам. молдавські ч. 1, 3, 5 і далї.

¹³) Землї волоські в другій половинї XIV в. формують ся в дві полїтичні цїлости, що з певними змінами істнують потім протягом ряда столїть; одна — се Волощина властива, або Молдавія, що обіймала нинїшню Буковину й Молдавію; друга — се Мала Волощина, або Гірська — Valachіа Minor, Valachia Montana, з чого зробила ся її назва румунська Munteniâ і польське Multany. До неї належали землї подунайські (Валахія) і семигородські волоські князївства (Фоґараш, Омляш і Северинський банат), а часами також полуднева Бесарабія (відти й її імя), що иньшими часами належала до Молдавії. По імени своїх господарів з династиї Басарабів сї землї „Гірської Волощини” звали ся Бесарабією, а з огляду на семигородські володїння, воєводи її звали ся „запланинскими,” transalpini.

¹⁴) Про можність вивозу до Тягинї й Білгороду привилей не згадує, може вивіз сукна туди воєвода хотїв задержати для своїх купцїв.

¹⁵) A. g. z. VII ч. 7 і 8.

¹⁶) „А што привезетъ изъ Бесарабъ: или перець или баволну или будь што, оть 12 контари у Бако†подъ рубель серебра, а на головноє мыто у Суча†отъ 12 контари одинъ рубель серебра”.

¹⁷) Звістки про них з виданих актів ґродських і земських і невиданих радецьких зібрав Кутшеба ор. c. c. 58-64.

¹⁸) До сеї його дїяльности ми ще вернемо ся.

¹⁹) Akta gr. i ziem. XIV ч. 1583.

²⁰) Львівська книга радецька у Кутшеби, 1. c. A. g. z. VI ч. 53.

²¹) Codex ер. saec. XV т. III дод. 75.

²²) Львівська книга радецька у Кутшеби, 1. c.

²³) Записки в цїлости або в скороченню у Iorga Studii istorice asupua Chiliei si Getatii Albe c. 288-292, також у Кутшеби ор. c. 85-6.

²⁴) Propter quod eciam et mercatores nostri in partibus transmarinis arestantur et impediuntur — A. g. z. XIV ч. 2749.

²⁵) Hubert Pamiętniki historyczne I c. 11-3.

²⁶) Книга львівська радецька II c. 135-6, у Кутшеби c. 85.

²⁷) Так два краківські купцї звертають в 1484 р., уже по упадку Білгорода, Серкізу Вірменину гроші, що позичив був їм у Білгородї — Кутшеба c. 87.

²⁸) Akta gr. і ziem. IX ч. 111.

²⁹) Akta gr. і ziem. XIV ч. 1340.

³⁰) Ibid. IX ч. 78.

³¹) Łoziński Patrycyat c. 50 (цїнний екскурс про торговлю вином у Львові в другій пол. XVI в.,) також Bałaban Zydzi lwowscy, гл. XIX.

³²) Яблоновський толкує їх як ковані пояси, але контекст вказує виразно, що се була матерія.

³³) Akta gr. i ziem. VI ч. 105.

³⁴) Для початку XV в. (до р. 1414) дещо дають Pomniki dziejowe m. Lwowa, дальше для XV в. цїкавійші записки з львівських і краківських книг вибрав Кутшеба (ор. c. — для торговлї західньої c. 44, для східньої — с. 91); для XVI в. дещо записок у Iorga Relat. соmmеrс. і у Лозїньского Patrycyat і mieszczństwo lwowskie с. 43 і далї, 270 і далї, і витяги з купецьких рахунків в Записк. Наук. тов. ім. Шевченка, вид. Крипякевичом (Матеріали до іст. львів. торговлї, т. 65).

³⁵) Се „лунське сукно”, pannum lundense, „лундышъ” московських памяток толкують часто як сукно лїонське, але се хибне толкованнє: з полудневої Франції в тих часах не бачимо у нас нїяких фабрикатів.

³⁶) 3 другою половиною XVI в. одначе в українскій торговлї зникають такі докладнїйші означення сукон по місцям виготовлення, і термінольоґія сукна стає иньша.

³⁷) Кутшеба в своїй працї про краківську торговлю (с. 119) подав такі цїни на сї ріжні сорти сукна (на жаль з дуже неоднакового часу): брюсельського сукна локоть 18-22 гр., иньші фляндрські сорти — 16-18 гр., анґлїйські — 12-14 звичайно, шлезькі 4 до 6 гр. У Львові в початках XVII в. дорожші сукна (пруського привозу) продавали ся за локоть: фалєндиш 63-77 гр., лунське 43 до 57, бретлєст 38 до 43, каразія 15 до 20; моравські дорожші 10 до 16, дешевші 6 до 9, польські 6 до 11 гр. (Мат. до іст. торговлї м. Львова c. 19-20).

³⁸) Матеріали до історії торговлї Львова — Записки т. 65 с. 17. Пор. Матеріали до іст. Зах. Укр. ч. 71: подільська шляхта купує сукно, щоб міняти на волоських коней.

³⁹) Виписки з XV в. у Кутшеби як вище c. 45 (1460-1), Йорґа c. 47 (XVI) і реєстр товарів в таксї 1633 р. — Archiwum kom. praw. V c. 556 і далї.

⁴⁰) Кутшеба c. 47, Йорґа c. 34, Лозїньскай c. 43.

⁴¹) Виписки у Кутшеби с. 47, пор. таксу 1633 р.

⁴²) Виписки з львівських кн. радецьких II c. 288 і 444 (з рр. 1475 і 1482) — у Кутшеби c. 46-7.

⁴³) Витяги у Лозїньского Kupiectwo c. 439.

⁴⁴) Inducta iud. civ. кн. 17 с. 606 — у Лозїньского c. 47.

⁴⁵) Рахункова книга — Матеріали до іст. львів. торг. c. 20.

⁴⁶) У Ставіского, Encyklop. rolnictwa III c. 199.

⁴⁷) Див. вище c. 15-6.

⁴⁸) Див. ріжницю пурпурьяну від золотного атласу — Бершадскій 1 c. 195.

⁴⁹) Так треба розуміти се polodlosie реєстру, зіставлене без перекладу видавцем.

⁵⁰) Бершадскій І c. 81 і 111, пор. 203.

⁵¹) Ibid. (1527).

⁵²) Ibid. I c. 277.

⁵³) Ind. iud. civ. XVII р. 948 (1590).

⁵⁴) Опись кн. луцької 2039 л. 39, цитата у Верзилова op. c.

⁵⁵) Inducta iud. civil. XII с. 94 — наведена була у Лозїньского op. c. с. 50-l.

⁵⁶) Ind. iud. civ. XVII c. 32-35 (наведена ibid.).

⁵⁷) Inducta iud. civil. т. XXI c. 1965.

⁵⁸) Ibid. т. XXII с. 32-3.

⁵⁹) Виїмки з актів у Лозїньского Złotnictwo c. 83-4.

⁶⁰) Записки у Лозїньского c. 43.

⁶¹) Витяг у Лозїньского Kupiectwo c. 433.

⁶²) Цитована на c. 70.

⁶³) Див. реєстр „товарів волоських” — місцевих і тих що йшли через Волощину в таксї 1633 р. — Archiwum kom. prawn. V c. 572-4.

⁶⁴) Записки — Iorga Relat. com. c. 21-22.

⁶⁵) Кутшеби ор. c. c. 84.

⁶⁶) Jabłonowski Sprawy wołoskie za Jagiełłonów, док. 53-4.

⁶⁷) Витяг у Лозїньского Kupiectwo c. 438.

Попередня     ТОМ VI     Розділ I     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VI. Розділ I. Стор. 3.]