Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VI. Розділ I. Стор. 5.]

Попередня     ТОМ VI     Розділ I     Наступна





ОРҐАНЇЗАЦІЯ ТОРГОВЛЇ: БЕЗРАДНІСТЬ МІСТ, УТРАТА СТАРИХ ТОРГОВЕЛЬНИХ ТРАНЗІТІВ, РОЗВІЙ ТОРГУ ГОСПОДАРСЬКИМИ ПРОДУКТАМИ, ШЛЯХЕЦЬКА КОНКУРЕНЦІЯ МІСТАМ, ВОРОЖА МІСТАМ ШЛЯХЕЦЬКА ПОЛЇТИКА, ЗРІСТ ЦЇН І ШЛЯХЕЦЬКІ ЗАХОДИ ПРОТИВ ТОГО, ТАКСА Й РЕПРЕСІЇ НА КУПЦЇВ, ПРОБИ ЗАМКНЕННЯ ГРАНИЦЬ, ПЬОТРКІВСЬКІ УХВАЛИ 1565 Р., ЇХ ШКІДЛИВІСТЬ ДЛЯ МІСТ, ЧАСТКОВІ ЗАМКНЕННЯ.



З сих середньовічних пут привілєґій та обмежень польсько-литовський режім не годен був вийти. Реформаційні змагання до „направи річи посполитої”, що розвивають ся в серединї XVI віка серед польської шляхти, вправдї порушили ріжні питання з сеї сфери, але нїчого не зробили для їх розвязання, противно поплутали ще більше ту сїть, в якій заплутало ся міське житє. Що правда, й зі сторони міщанства не бачимо зрозуміння ваги момента. Правда, воно було виключене від законодатної роботи, скупленої виключно в руках панів-шляхти, але не бачимо, щоб воно сим разом вийшло за межі оборони своїх льокальних привілєґій і прероґатив, взяло справу загальнїйше та чи то дорогою представлень правительству, чи публїцистики постарало ся просьвітити шляхетський загал про потреби „направи” в сфері економічної полїтики. Видно, що сьвідомість хиб її та тих небезпечностей, які грозили підірвати вкінець економічне житє міст і — взагалї економічне житє краю, не проходило глубоко в кругах навіть найблизше інтересованих.

Тим часом старі підвалини, на яких опирало ся торговельне житє міст, були підкопані. Старий транзітний торг, на якім опирала ся українська, а по части й польська торговля XIV-XV вв., в серединї XVI в. змалїв до розмірів дуже незначних в порівнянню з давнїйшим. Замкненнє Чорного моря Турками й упадок італїйських кольонїй на Чорному морю зістало ся утратою не винагородженою; торг з Волощиною й Туреччиною не виповнив вповнї сеї прогалини. З другого боку ті перешкоди, які протягом другої половини XIV і першої XV віка польський уряд ставив українському транзітови до Прусії й середньої Нїмеччини в інтересах протеґованих польських міст не минули також для нього дурно: супроти перешкод в безпосереднїх зносинах з українськими огнищами сього транзіту, як ми вже бачили почасти, сей торг поволї, уже з кінцем XIV віка тратить свої ринки на півночи. Коштом українського транзіту розвиваєть ся венецький, італїйський взагалї, і здобуває собі ті краї, що перше запровіянтовували ся транзітом українським — балтийське й північно-нїмецьке побереже, північну Европу взагалї. Хоч орієнтальні товари йшли і в другій половинї XVI в. через Україну і навіть через Польщу (кажу „навіть” — бо те що йшло через Україну, в значній мірі споживало ся иньшими провінціями Польщі), але се було дуже небогато в сумі, а розмірно до того, як міг би в тім часї виглядати той транзіт на північно-европейські ринки — й зовсїм мало. В торговельнім білянсї українських земель другої половини XVI чи першої XVII в. ся позиція не має вже великого значіння. Рівнож, з орґанїзованнєм безпосреднього експорту з московських земель через устє Неви, упадає транзіт московських товарів, що в північно-українськім торговельнім руху мав певне значіннє. Розвій внутрішнього запотрібовання, зі зростом розкоші й комфорту в шляхецькім житю, міг би в значній части винагородити сї втрати в руху перевозовім, але-ж бо обслужуваннє його в значній мірі лишало ся поза сферою міської торговлї, завдяки звістній нам привілєґії шляхти на безмитний довіз всякого рода заграничних товарів, призначених для власного ужитку.

Уже з початком XVI в. головна вага в торговлї вивозовій переходить на експорт продуктів місцевого господарства, що з розвоєм експльотації селянської працї, зі зростом шляхецької господарки фільваркової все більше стає господарством шляхецьким. В другій половинї XVI віка, з розвоєм вивозу лїсових товарів і збіжа з полудневих, українських провінцій, ся перевага експорту сирових продуктів стає ще замітнїйшою. Тим часом як експорт худоби, шкір, воску і деяких иньших продуктів іде в західнїм напрямі — на Ярослав і Люблин, на Шлезк, експорт збіжа й лїсових товарів іде на північ Вислою до Ґданська, сплавами. Про сей експорт сирових продуктів я буду говорити дальше, тепер лише піднесу, що він в переважній масї йде поза сферою міської торговлї.

Економічна полїтика шляхти в Польщі змагає з одного боку до уставлення можливо вигідних обставин для експорту своїх товарів і довозу потрібного для себе зза границї. З другого боку — супроти фінансових потреб держави стараєть ся поставити справу так, аби державні тягарі спадали на иньші плечі, а не на шляхетські. Тому в цїлости удержуєть ся митна система і всякі торговельні побори, але проводить ся різка границя між купецькою торговлею і шляхетським торгом власними продуктами та закупном для власних потреб шляхти. Для вивозу продуктів шляхецького господарства в ширшім значінню того слова, то значить включно з продуктами, які шляхта побирала з селянських даней або виробляла в своїх маєтностях, як товари лїсові і т. и., шляхта здобуває й пильно стереже повну свободу від всяких обмежень, стїснень, поборів. Тому що ся свобода має місце тодї, як вивіз робить ся безпосередно продуцентами, він здебільшого й ведеть ся самими панами — властителями й державцями, з виключеннєм посередництва міської, торговельної верстви. Пани продають свої продукти безпосередно заграничним фірмам, чи їх аґентам, або ріжним ґданським неґоціантам. Ґданські купцї, завдяки своїм привілєґіям безмитної торговлї, стояли в лїпших обставинах, нїж купцї внутрішнїх, українських чи польських міст, а до того лучили вигоди заграничного торгу з вигодами внутрішнього. Се давало їм велику перевагу над конкурентами і зібравши, по обчисленням першої половини XVII віку, в своїх руках яких дві третини всеї заграничної торговлї Польщі 1), Ґданськ робив страшенну конкуренцію иньшим містам Польщі — попросту лишав їх на сухому.

Для ілюстрації наведу цифри ріжних катеґорій фрахтів, з рахунків влоцлавської комори 1575 р. 2). Від осіб духовних пройшло човнів 19 (14 шкут, 3 дубаси, 2 човни), на них лаштів 379 ½. З держав (староств) 41 (29 шкут, дубасів 9, лихтанїв 1, човен 1) на них лаштів 957. Шляхецьких 148, на них лаштів 3857. Міщанських 67, на них лаштів 1551.

Три перші катеґорії всї творять властиво одну — землеволодїння великопанського, отже разом 208 човнів і на них 5193 лаштів. Се більше як у троє супроти міщанського вивозу, але ще в сїй останнїй катеґорії були, очевидно, не самі лише міщане з міст Польської корони. З другого боку з вивозом був тїсно звязаний і довіз, і він також утїкав з рук міщанських. Ті заграничні фірми, що забирали збіже чи иньші товари, не упускали нагоди замість готового гроша покрити частину цїни купна товарами „для шляхетського ужитку”. Сама шляхта, висилаючи товари до Ґданська або иньшого заграничного чи ярмаркового міста, не залишала поручити своїм служебникам чи шафарям поробити закупно потрібних заграничних товарів і привезти їх з поворотом, користаючи з оказії. Ми бачили з тих же митних записок влоцлавської комори 3), як панські шафарі з поворотом везуть з Ґданська вино, пиво, оселедцї. Коли ріжні купцї, продаючи сирові продукти, везли назад ріжні товари й фабрикати европейські, 4) так, очевидно, хоч і в меньших розмірах, робили панські служебники й фактори з поручення своїх панів. Таким чином і та торговля яка лишила ся і яка на ново розвинула ся в XVI, ішла в значній мірі поза містами й міщанством — величезна частина торговельного обороту обминала їх, тїкала з їх рук. Ситуація була дуже поважна й потрібувала енерґічної й скорої направи, коли хотїли-б уратувати міста і торговельно-промислову верству від повного упадку. Але до такої направи не прийшло.

Треба сказати, що власне в сїм часї, коли торговельно-промислова людність міст переживала такі критичні хвилї й попросту корчила ся під тими ударами, які задавала її економічна еволюція земель Польщі, — серед всевластної тодї вже шляхти, що держала в своїх руках ключі житя й смерти всїх верств Річипосполитої в соймовім законодавстві, як раз виробляєть ся настрій особливо неприхильний до сеї торговельно-промислової людности. Розвиваєть ся він особливо під впливом вражінь від упадка монети, що то повільнїйшим кроком, то гострими катастрофами переходить протягом XVI і XVII віка. Особливо упадала в цїнї дрібнїйша, місцева польсько-литовська монета. Монета грубша, загранична — як золоті червоні або таляри, тратила свою вартість тільки наслїдком загального здешевлення металю, яке зазначило ся в XVI в. від припливу металю з Нового Сьвіта. Дрібнїйша-ж, розмінна монета, бита в Польщі й Литві — гроші й його части: денари ( 1/18 гроша), квартники ( 1/8 гроша), упадають в цїнї подвійно, як наслїдком здешевлення металю, так і наслїдком своїх спеціяльних причин: загального погіршення монети (битя монети меньшої й гіршої проби) й витискання монети лїпшої монетою гіршою. Польща, як зрештою й иньші сучасні держави Европи, не знала примусового виключення чужої монети з місцевого обороту. Ходили по Польщі свобідно найріжнїйші монети, а монети польські — по иньших краях. При браку одностайно-прийнятої проби на монету, монета гірша мала тендецію виперати з обороту монету лїпшої проби: сю скуповували, вивозили й продавали як товар. Щоб уникнути того, коли сей факт був спостережений і сконстатований сучасними економістами, ріжні держави й володарі ідуть на взаводи одна перед другими в обниженню вартости своєї монети — роблять монету лекшу й гіршої лїґатури. Наслїдком того мусїла неустанно упадати вартість рахункової одиницї, якою з кінцем XV в. став в Польщі т. зв. золотий польський, себто тридцять грошей.

Перед тим рахували на копи — sexagenae, по 60 гр. — особливо в землях в. кн. Литовського, де сей рахунок задержав ся дуже довго ще й потім, і на гривни (марки), по 48 гр. Але з кінцем XV в. приймаєть ся одиниця з 30 грошей, що назвала ся золотим тому, бо сї 30 грошей відповідали тодї вартости одного золотого червоного угорського — найбільше розповсюдненій в Польщі золотої монетї. А що між сим рахунковим 30-грошевим золотим і реальним угорським золотим незадовго показала ся ріжниця, то 30-и грошевий золотий став називати ся золотим польським, реальної-ж монети, яка-б представляла той 30-и грошевий золотий польський не було.

Отже бачимо, що коли в 1496 р. на угорський золотий рахувало ся рівно 30 грошей, в 1526 раховано їх 40, в 1545 уже 50, при кінцї столїття 58. В XVII віцї, на місце сього повільного обниження зачинають ся різкі скоки, наслїдком нездалих монетних експеріментів. В 1601-1611 р. вартість золотого угорського з 58 іде на 70 гр. В 1616-1620 з 75 на 120 гр., в рр. 1626-8 з 131 на 160 гр., в 1635-1640 з 165 на 180, в 1662-1676 з 180 на 360. Инакше сказавши протягом XVI в. золотий упав в цїнї в двоє, протягом XVII в. іще в шестеро, а разом протягом двох столїть — в дванадцятеро 5). Відповідно до того, розумієть ся, мусїли зміняти ся цїни всього. Автор економічного трактату з 1641 6) дає таку табличку цїн з 1580 і 1640 рр. (перевожу її на гроші для лекшого перегляду):
  1580 р. 1640 р.
локоть фалєндишу 40 гр. 133.5 гр.
теж адамашку 36 120 гр.
теж атласу 24 72
камінь перцю 300 1000
фунт шафрану 75 253.5
камінь цукру 180 600
гарнець вина 45 150
гривна серебра 180 600
чвертня пшеницї 16 53.5
теж вівса 4.5 15.5
короп 2 5/6 2 2/3
шука 2 1/6 7 4/18
робітникови денно 1 1/3 4 ½
воякови пішому за четверть року 150 492
кінному 300 984

З таблицї видно виразно (хоч автор трактату бачить в нїй зовсїм що иньше), що цїна товарів зміняла ся в відповідній пропорції до змін монети: гріш за той час здешевів рівно як 3:10, і більше меньше в тій же пропорції змінили ся цїни товарів. Відповідно до упадку вартости монети і зросту цїн на товари зросли цїни на всякого рода продукти господарства, на збіже й иньші джерела доходів шляхти, підняли ся цїни працї і т. д. Сих пропорцій одначе не завважали — навіть і ті, що брали ся писати економічні трактати. „Здорожіннє”-ж товарів і виробів ремісничих кидало ся всїм в вічі і викликало зі сторони суспільности, спеціально — зі сторони шляхти гіркі нарікання на несовістність і змови купцїв і ремісників, що неможливо, трохи не з дня на день підносять цїни своїх товарів і виробів. Накликали воєводів, аби не занедбували свого обовязку — запобігати здорожінню товарів видаваннєм такс і репресіями на непослушних 7). Вкінцї знеохотивши ся зовсїм, почали жадати, аби видаваннє такс на товари взяв на себе сам сойм, і вкінцї, починаючи від сойму 1620 р. такі комісії для уставлення цїн на товари дїйсно виберали ся й укладали та публїкували, навіть друкували свої такси, грозили за нарушеннє їх конфіскатою товару й грошевою карою. Тільки — як признає одна з пізнїйших таких комісій (1643 р.), ті такси не могли нїколи осягнути якогось реального значіння 8), бо купцї не приймали її. „Скоро тільки почали укладати й ухваляти такси на річи й товари в Коронї, люде купецького стану, на зневагу публичного права і явну непослушність, почали утаювати свої товари, продавати тільки потайки своїм знайомим і повірникам, по цїнам, яких хотїли, против устави й такси, а иньшим, хто того потрібував, продавати не хотїли” 9) Не вважаючи на се, такі експерименти з таксами потягнули ся на яких двадцять лїт, даючи привід до ріжних нагінок і зачіпок з купцями, секатур і обмежень і без того малої свободи торгу; так купцї обовязували ся мати на свої товари урядові посьвідчення про цїну торгу, право закупна предметів поживи купцями було піддано ріжним ограниченням і т. и.. Все се приводило купцїв до бойкоту, описаного вище, і гальмувало і без того ледво живий торговельний рух, аж поки згадана комісія 1643 р., сконстатувавши безхосенність попереднїх такс, не висловила переконання, що взагалї таке таксованнє річ неможлива, бо анї не може обняти всеї ріжнородности товарів, анї примінити ся до відмін в їх якости, а що найважнїйше — не можна взагалї диктувати цїн привозним товарам, „які мають свою цїну з тих країв, в залежности від своєї скількости, або браку їх” 10).

В сїй історії тільки виразнїйше виявили ся ті дражливі відносини, які виникали між шляхтою й правительством з одного боку і торговельно-промисловою людністю з другого та характеризують взагалї сей бурхливий, з економічного боку, час. Тільки та обставина, що купцї являли ся звичайно й банкирами держави, які виручали правительство з його вічних грошевих клопотів, а торговельно-промислова верства — найбільшим джерелом для державних податків, які инакше мусїли-б упасти своїм тягарем на шляхецьке господарство (посередно — через їх „підданих” головно), здержувало шляхту в її змаганнях звернених против „надужить” тої верстви, до замкнення її в можливо тїсні крипи 11). „Але міста не послїдня частина річипосполитої і чим заможнїйші будуть, тим з більшою честию й користию зможе з них користати річпосполита; бувало то за вітця його кор. мил. (Жиґимонта Старого), що Бонар (оден з краківських патриціїв) діставав в Кракові за день-два і по сто тисяч золотих”. Завважують се шляхецькі посли на соймі 1562 р., виступаючи з проєктом замкнення границї для свійських купцїв, і додають до свого проєкту ще деякі способи на поправку міської торговлї 12).

На жаль, нам дуже мало звістна в подробицях історія заходів шляхти коло унормовання торговлї, а навіть не маємо й докладнїйшого мотивовання тої реформи. Знаємо, що на соймі 1562 р., може в звязку з визначеною на сей сойм ревізією привилеїв міст на склади 13), шляхта виступила з жаданнєм, aby ziemia zawarta była, як в інтересах купцїв і ремісників, так і в інтересї шляхти, що терпить великі прикрости з сього поводу, а з свого боку наприкрюєть ся воєводам з своїми жалями й наріканнями. Сей додаток дає нам зрозуміти, з яких мотивів шляхта ставила сей проєкт „замкнення землї”. Була то дорожня товарів і виробів, якої не усували воєводські такси, а яку шляхта надїяла ся знищити з замкненнєм границь. Вигоду для купцїв і ремісників мало принести мабуть проєктоване виключеннє чужоземних купцїв і ремісників від внутрішньої торговлї поза ярмарками; і взагалї докладнїйше уреґульованнє внутрішньої торговлї, що мало бути переведене по усуненню тих пертурбацій, які мов би то робила в сїй торговлї вільна границя. „Купцїв наших, метикує оден з шляхетських економістів тих часів 14), поза границями краю стрічають всякі небезпечности; розбої, конфіскати, визиск; наслїдком змови місцевих купцїв вони часто мусять за границею продавати свій товар низшою цїною, анїж у себе дома; лїпше аби заграничні купцї приїздили до нас і купували наші товари” Се приносило-б до краю заграничні гроші і то не фальшиві, а чисту і добру монету; на них заробляли-б місцеві ремісники; держава побирала-б з них податки — автор уважає з сього погляду користним, аби заграничні купцї оселяли ся в Польщі. Се поясняє нам мотиви ще иньшого рода — суспільно-економічної натури: впливали заходи против упадку цїни монети й меркантилїстичні теорії про потребу притягання металїв до краю. Уже з другого десятолїтя XVI в., з огляду на наплив фальшивої монети зі Шлезка до Польщі видають ся королївські і соймові заборони, аби польські купцї не їздили до Шлезка, під утратою товару, а потім навіть під карою смерти; купцї-ж шлезькі могли приїздити до Польщі з своїми товарами і купувати тут товари місцеві 15); очевидно, припускало ся, що тут, на польській території можна буде лекше мати над ними контролю в справі монети. Тепер з тих усїх наведених вище мотивів запроєктовано таке загальне замкненнє границь для польських купцїв.

Перевів її пьотрківський сойм 1565 р. Порушувана вже на попереднїх соймах справа управильнення торговельних відносин була тепер посольскою палатою оброблена в видї проєкта. При редакції в його забирали голос також і репрезентанти міст, покликані на сей сойм для предложення своїх прав і привілєґій на склади й иньші прероґативи (бачимо депутатів м. Кракова). Предложена потім королеви, вона була прийнята й оголошена в соймових конституціях під назвою „устави для складів і пограничних ярмарків” 16). Затверджені були без близшої ревізії предложені привилеї міст на склади й примусові дороги — вся та плутанина середновічних кайданів, що давили сучасну торговлю. Вони були включені в коротких витягах в осібний привилей, який потверджував сї права й прероґативи поодиноких міст 17). Але застережено, що сї постанови про склади міські й торговельні дороги не дотикають нїкого окрім купцїв: отже шляхта свої товари й закупна може возити, не вяжучи ся тими складами. На чужоземських купцїв відновлено попередню (1521) заборону торгувати по польських містах, під страхом конфіскати; для права торгу вони мали здобути собі права горожанства (бути прийняті в міську громаду); був проєкт наказу, щоб вони купували собі нерухомости в Польщі й женили ся з доньками людей місцевих 18). Потверджено обмеження свободи торговлї для Жидів і заборонено давати їм в державу цла, жупи й які небудь аренди 19). За те заборонено свійським купцям вивозити які небудь товари „малі чи великі” за границю держави, під карою конфіскати товарів, а хто-б з пограничних урядників такого купця за границю перепустив, мав заплатити кари стільки, скільки коштували ті товари. Від тепер місцеві товари могли вивозити за границю тільки чужоземні купцї, приїзжаючи до складових міст під час ярмарків, спродаючи там свої товари й закупуючи натомість товари місцеві. І тут одначе шляхта виключила себе з сього правила. Хоч очевидно, що панські аґенти ще скорше, нїж фаховцї-купцї могли бути надїлені лихою монетою, чи підпасти тим розбоям, обманьствам і визискам, від яких шляхецькі полїтики хотїли охоронити свійських купцїв замкненнєм границї, то все таки шляхтї полишено право вивозити свої продукти за границю й далї. Вільно було й продавати їх на місцї чужоземним купцям не тільки під час ярмарків, а коли небудь; не тільки по містах, а і в шляхетських маєтностях. Далї, льоґіка вимагала, щоб і до ґданських купцїв, приложити тіж правила в продажі товарів за границею 20), аби вони не притягнули до себе заграничної торговлї з иньших міст по тій заборонї. Але що Ґданськ таким заборонам однаково не піддав ся-б, та і не в інтересах шляхти було робити які небудь трудности в вивозї своїх продуктів, то вкінцї ухвалено Ґданщан не чіпати, але заборонити везти до Ґданська якісь иньші товари окрім збіжа, муки й товарів лїсових та волів 21).

Не треба поясняти, як шкідні були сї нові пута, що шляхецьке законодавство хотїло вложити на міщанську верству. Такі заборони заграничної торговлї вправдї не були ориґінальним винаходом польської шляхти, вони практикували ся й на заходї, і часто дїйсно осягали свою цїль — притягненнє заграничного гроша й сконцентрованнє торгу в своїх городах, на своїх ярмарках. Як побачимо низше, незадовго по замкненню границї 1565 р. й волоський господар заборонив їздити з Волощини на заграничні ярмарки галицькі й подільські, щоб піднести свійські ярмарки хотинські. Одначе для полїпшення торговельного балянсу мало було самих заборон. Треба було-б постарати ся оживити свою торговлю й промисел, сотворити прихильнїйші умови для розвою місцевої продукції товарів — те що ми бачимо при успішних пробах такого протекціонїзму на заходї. Така ж односторонна заборона, яку перевів шляхетський сойм 1565 р., з полишеннєм свобідного заграничного вивозу й довозу для шляхти, з полишеннєм при повній свободї заграничної торговлї Ґданська, — грозило лише новим ослабленнєм торговлї Польщі, дальшим упадком його купецтва й дальшим монополїзованнєм заграничної торговлї в руки Ґданська коштом иньших торговельних міст Польщі. Польскі й українські міста мали-б утратити ті останки активної заграничної торговлї, яку ще мали — напр. в зносинах з Волощиною й Туреччинною, Угорщиною, без всякої користи для себе.

На щастє одначе ся постанова 1565 р. про замкненнє границї не була переведена вповнї і лишила ся лише одною з безплодних придирок, які економічна полїтика шляхти скидала на голови торговельно-промислової верстви протягом XVI і першої половини XVII в. Чи було щось з неї переведено в житє цо упливі часу, полишеного купцям для очищення своїх рахунків з заграничними фірмами, не знати. Але кілька лїт пізнїйше шляхетські економісти наново підіймають справу замкнення границї, як річ нездїйснену 22), і видають ся нові постанови про замкненнє границї для виїзду по певні товари. Виходить з того, що постанова про повне замкненнє границї не була переведена. Що перешкодило тому — чи трудність переведення, чи очевидність шкод? Не без впливу лишила ся мабуть і справа Ґданська; принаймнї, в пізнїйших проєктах замкнення границї ми стрічаємо ся з гадкою, що в такім разї треба замкнути і вивіз збіжа й иньших товарів до Ґданська 23). Введені були в житє, осібними постановами, заборони для польских купцїв виїздити за границю тільки по певні предмети торгу — як вино, мед, конї. Так 1578 р. на соймі піднесено було справу, що ріжні люде їздять на Угорщину, купують там вино й коней і розпродають потім в коронних землях, поминаючи склади уставлені для того і перебиваючи зарібок, „який мав би йти на всїх” (властиво — міщанам тих складових міст). Сойм постановив, що від тепер нїхто не має права їздити на Угорщину й купувати там вино й коней — їх можуть привозити тільки угорські купцї, а куповати від них можна тільки в складових містах в коронних землях. Старостам й митникам дано право арештовати й конфіскувати вино й коней куплених за границею. Пізнїйше таке право конфіскати дано навіть кождому шляхтичу, через землї котрого йшов би такий транспорт, але таке широке право конфіскати, видно, дало привід до ріжних надужить, і його потім полишено тільки за компетентними властьми 24). Дороги й складові міста, куди можна було привозити вино з Угорщини, були докладно означені (з україньских — на Коросно, Самбір, Лїско й Стрий) 25). Вина полудневі „мальмазію і мушкателю” можна було везти тільки на Снятин і Камінець 26); пізнїйше склади для них уставлені також ще в Борщеві, Барі, Шаргородї й Чечельнику (в Браславщинї), і постановлено так само як в справі угорського вина; аби нїхто не їздив по ті полудневі вина й мед за границю й не сьмів їх привозити 27).








Примітки


1) Див. низше, в II главі.

2) З статї Ставіского в Encyklop. rolnictwa III c. 199.

3) Див вище c. 68.

4) Див. вище c. 70.

5) Див. таблицю змін в вартости монети у Чацкого О роl. і litew. prawach І c. 241, а новійший коментар до сих змін у Шельонґовского Pieniądz гл. II, VII і VIII.

6) Затитулований він: Summaryusz umiarkowania monety starej z dziesiejszą z obiasnieniem wariacyey iey y szkod za tem idących dla wprawienia w ryze swą pieniędzy krotko namieniony, Краків, 1641. Зміст і витяги у Шельонґовского ор. c.

7) Так пор. в дневнику сойму 1565 р. (як низше див. c. 161 і 211).

8) Volum. legum IV c. 39.

9) У Шельонґовского ор. c. c. 95-6.

10) Volum. legum IV c. 39.

11) Шельонґовский в згаданій працї стараєть ся увільнити шляхту від закиду якоїсь неприхильности до міст і купцїв та звести соймові постанови 1565 р., до котрих зараз прийдемо, до сучасних поглядів на державну економіку, спільних Польщі й західнїй Европі (гл. IV). Одначе сї погляди обясняють тільки одну сторону в торговельній полїтицї шляхти, бо ті самі обмеження, які шляхта прикладала до купцїв, вона до себе не примінювала. Взагалї коментар до устави 1565 р., поданий сим автором, зроблений дуже слабко.

12) Дневник сойму 1562 р. — Zródłopisma do dziejów unii II с. 120.

13) Volum. legum II c. 20.

14) Ad equites legatos ad conventionem varsoviensem publice designatos et declaratos de regni defensione et iustitiae administratione Andreae Ciesielski equitis poloni oratio, друк 1572 р. (витяги: у Шельоновского c. 19-21).

15) Corpus iuris polonici III c. 83-4, 88-9, 95-6, 99; Akta Tomісіаnа VII ч. 2 і IX ч. 72 (c. 74).

16) Проєкти сеї устави, в двох редакціях, в дневнику сойму — Biblioteka ordyn. Krasińskich с. 188-192 і 211-5.

17) Volum. legum II c. 56.

18) Volum. legum II c. 51, пор. с. 20 i Дневник сойму 1565 р. с. 215-6.

19) Volum. legum c. 51 і 20, пор. I с. 258-9.

20) Див. гадки в сїй справі в Дневнику сойму, як вище, c. 188.

21) Volum. legum III c. 49.

22) Як вище c. 88, нотка 3.

23) Starowolski Dyskurs o monecie — витяги у Шельонґовского с. 230.

24) Volum. legum II с. 188, III c. 8-9 і 409.

25) Volum. legum II c. 200.

26) Ibid.

27) Volum. legum III c. 417.











Попередня     ТОМ VI     Розділ I     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VI. Розділ I. Стор. 5.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.