Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VI. Розділ I. Стор. 6.]

Попередня     ТОМ VI     Розділ I     Наступна





ОРҐАНЇЗАЦІЯ ТОРГОВЛЇ: ЯРМАРКИ — ПРАВИТЕЛЬСТВЕННІ НАДАННЯ, РЕҐЛЯМЕНТАЦІЯ, ВИГОДИ І НЕВИГОДИ ВІД ЯРМАРКІВ, ЯРМАРКОВІ ПІЛЬГИ, ВАЖНЇЙШІ ЯРМАРКИ ЗАХІД. УКРАЇНИ: ЯРОСЛАВСЬКІ, КОРОСНЯНСЬКІ Й СЯНІЦЬКІ, ЛЬВІВСЬКІ, СНЯТИНСЬКІ Й КАМІНЕЦЬКІ, МЕНЬШІ ЯРМАРКИ ГАЛИЧИНИ, ЯРМАРКИ ВОЛИНСЬКІ. ТОРГИ ТИЖНЕВІ, ЇХ ПРЕДМЕТИ ТОРГУ, ТОРГ МЯСОМ. МІСЬКИЙ ТОРГ ЗВИЧАЙНИЙ: КРАМАРІ Й КРАМНИЦЇ, ПРЕДМЕТИ КРАМАРСЬКОГО ТОРГУ, КОРЧМАРСТВО І ТОРГ НАПИТКАМИ.



Сковану дрібною й острою реґляментацією, обмежену заборонами, обтяжену всякими тягарами й драчами, ту нещасливу, ледве живу торговлю оживлювано, ґальванизовано системою торгів чи ярмарків.

Явище саме по собі старе, споконвічне, тїсно звязане з самими початками й основами міського житя на Українї, як і де инде, воно в сих часах загальної реґляментації й опіки, добі привілєґій і заборон підпадає також дуже сильній правительственній реґляментації. Установленнє ярмарків уважаєть ся привілєґію правительственної власти, не тільки в містах королївських, а і в приватних, і становить оден з головних моментів при фундації міст. Се знаходить своє об'ясненнє почасти в тім, що взагалї міський устрій уважав ся привілєґією, а його наданнє — спеціальною прероґативою правительственної власти. По части толкуєть ся тими пільгами, з якими звязане було се наданнє, як звільненнє ярмарків від митних оплат, або призволеннє на свобідний доїзд купцїв на ярмарок. Тому що торговельна комунїкація взагалї стояла під тїсним доглядом і реґляментацією правительства, навіть на таке позволеннє доїзду на річні чи тижневі торги в містї треба було правительственного позволення. Тим більше уважав ся привілєґією ярмарок; його треба було випрошувати, і часом добре заплатити за нього правительству. Так під час процесу міщанської громади м. Володимира з своїм маґістратом, між иньшим запитували міщане райцїв: „где вы тыє привилея подели, на которыє мещане 100 коп. гр. лит. дали, абы новыє другіє ярмарки были?” Райцї потратили сї гроші, не вистаравши ся від в. князя нових ярмарків 1).

Призволеннє на торги тижневі й річні (fora annalia, нїм. Jahrmarkt, відти ярмарок) 2), як особлива привілєґія, починає фіґурувати уже від старших міських привілеїв нїмецького права в наших землях. Kop. Казимир в інтересах розвою міста Сянока, „аби тим лїпше міг залюднювати ся”, надає йому в 1368 р. право ярмарковання на Зелені сьвята, протягом тижня, з тим щоб на сї ярмарки могли приходити купцї з усяких земель з усякими товарами, продавати, купувати й всякі купецькі операції чинити, без оплати мита 3). В иньших наданнях не згадуєть ся про свободу від мита і тільки даєть ся позволеннє на свобідний з'їзд і торги купцїв. Нпр. Ягайло, надаючи нїмецьке право Перемишлю, заводить в нїм, для полїпшення його добробуту, тижневий ярмарок на Петра і Павла, позволяє всїм прибувати на сей ярмарок, продавати й купувати всякого рода товари вповнї свобідно 4). „І ми поручаємо, додає король в иньшім подібнім фундаційнім привилею, всїм старостам, воєводам, державцям, землянам, митникам і всякою рода урядникам і підданим нашим, аби на сей торг, коли він буде проголошений, давали всїм, хто хотїв би піти туди, свобідну і безпечну дорогу і поворот, не чинячи їм нїякої перешкоди чи тягости” 5). Що тут не можна розуміти свободу від мита само собою, показує ярмарковий привилей м. Львова, де з двох львівських ярмарків свобода від мит признаєть ся лише одному, на Зелені сьвята і се спеціально мотивуєть ся бажаннєм викликати більший з'їзд купцїв, а другий ярмарок, сїчневий, від митних оплат не звільняєть ся 6). Найчастїйше в тих часах міста дістають по одному ярмарку до року, і саме наданнє уважаєть ся привилеєм досить рідким, який не завсїди включаєть ся в фундацію міста. Пізнїйше королї дають і по два ярмарки на рік, а навіть і по три — се вже рідше. Що правда, таке помноженнє числа ярмарків часами не виходило на користь, і нпр. місто Львів, маючи два ярмарки до року, потім само просило короля знести один ярмарок, бо він більше приспорює клопотів, чим дає користи 7). Одначе практика двох ярмарків до року стала з часом, в XVI-XVII в., найбільше звичайною, а частїйші ярмарки, загалом беручи, не уважали ся мабуть користнїйшими.

З перенесеннєм порядків нїмецького права далї на схід на Волинь і Східню Україну, ярмаркованнє й тут підпадає правительственній реґляментації — в XVI віцї головно. Так в 1497 р. Луцьк з привилеєм на нїмецьке право дістає два ярмарки по тижню часу (пізнїйше, в серединї XVI в. додано ще третю, і кождий ярмарок розтягнено на два тижнї) 8). Острог мав „з давнїх часів” ярмарок на св. Онуфрія, а в. кн. Жиґимонт Старий додав ще два — на зимного Миколая і на Йордан 9). Київ при потвердженню своїх прав в 1516 р. дістає також два тижневі ярмарки 10). Надаючи кн. Констинтану Острозькому Чуднов і Звягель і позволяючи йому в сих маєтностях „мЂсто садити”, в. князь позволяє мати в них ярмарки (раз до року в кождім) — „а мыто на него (кн. Острозького) маетъ брано быти со всихъ тыхъ купцовъ, которые колвекъ тамъ будуть пріЂзджати съ куплями своими, отъ копы по полугрошу” 11). Коли в другій половинї XVI в. в великім числї починають фундувати ся міста й місточка в східнїй Українї, на Поднїпровю, ярмаркове право звичайно фіґурує в них — найчастїйше по два ярмарки, часом з увільненнєм від мит, часом без увільнення, або з правом побору мит для властителя, як в наведенім привилею Острозькому 12). Разом з тим надавано звичайно право мати тижневий торг — означав ся певний день, або означеннє його полишало ся осадчому чи міщанам. „Уставляєм ярмарки два на кождий рік — один на день св. Петра в оковах, місяця августа першого дня, а другий на св. Симона й Юду, місяця октября двадцять восьмого дня, а торг кождого тижня в понедїлок”, як читаємо нпр. в привилею м. Лїтину 13). В старинних привилеях торги часом надавали ся самостійно, й мали, здаєть ся, заступати місце річних ярмарків — нпр. Коломия не має в своїх привилеях ярмарків, тільки тижневі торги: вона дістала на них привилей від Ягайла, по такій же формі, як надавали ся ярмарки 14), й таких надань знаємо й більше 15). Пізнїйше тижневі торги служать тільки доповненнєм до ярмарків.

Хоч ярмарки засновували ся, як се виразно підносять привилеї, в інтересах міста, для піднесення добробуту його й місцевої людности, про те се був меч обосїчний. Як інтересно було стягати купцїв і побирати з них ріжні доходи й користи, так знов їх конкуренція могла бути небезпечною для інтересів місцевого купецтва. Тому по більших торговельних містах привилєґіованих, особливо складових, торг приїзжих купцїв на ярмарках обставляєть ся ріжними ограниченнями. Вони можуть торгувати гуртом, а торговля в роздріб підпадає ріжним обмеженням в інтересах місцевих купцїв. В гру входять тут також і фіскальні інтереси, там де ярмарок увільняв ся від мита. Докладно описує такі ограничення привилей на ярмарки м. Львову 16).

Передо всїм ярмарок львівський не має перешкаджати львівському складови, отже купцї, звідки б не йшли, не мають обминати львівського складу або переходити через нього, але мають продавати свої товари відповідно до вимог складу. Купцї, що приходять до львівського складу або ярмарків, не можуть продавати, на шкоду королївських доходів 17), на локтї сукна, полотна й иньших матерій. Виїмок становлять тільки найбільш дорогоцїнні матерії, які можна продавати на роздріб (на локтї), як шовкові матерії переткані золотом, оксамит, адамашок, дорогий атлас, хоч тканий золотом хоч нї. Китайку можна продавати і в початих штучках, але не краяти на локтї. Сукна европейські, чи дорогі чи дешеві (польські й шлезькі), так само полотна, бархани й иньші матерії европейські можна продавати тільки штуками (stamina). Перець, риж, тмин можна продавати тільки цїлими камінями; фіґи, родзинки, цукор — і дрібнїйшими порціями; дорогше коріннє й аптичне — фунтами (cum talento). Ремісничі й иньші мануфактурні вироби — на тузини. Папір пачками (на ризи, cum reza). Волів сторонські купцї можуть на ярмарку купувати не меньше як десятками, аби не робити конкуренцію львівським різникам. Закуплені товари вони не можуть перепродувати у Львові ж, але мають вивезти зі Львова. Всякі виплати за закуплені товари мають робити ся у Львові ж; не вільно купцям „з горішніх країв” (себ то на захід і північ від звісної нам демаркаційної лїнїї), що попродали свої товари до Волощини чи до иньших місць „за Львів” (за ту лїнїю), їхати по гроші в ті краї. Так само купцї з Волощини й иньших країв зальвівських не можуть їздити в „краї горішнї” по гроші за покредитовані товари, бо під покривлею таких подорожей вони роблять на місцї ріжні контракти, закупна, й потім перевозять товари „незвичайними” дорогами, поминаючи львівський склад.

Подібні, хоч не так детайлїчні обмеження знаходимо і в Луцьку. Перший привилей на ярмарки допускає для сторонських купцїв під час ярмарків повну свободу від складових ограничень 18), яка в однім з пізнїйших привилеїв була розвинена в повну свободу торговлї без оплати мита. „На тих ярмарках всї купцї, тутешнї, з нашої держави, й гостї, а також тамошнї міщане мають мати вільний торг, торгувати чим хто хоче, а мита ім давати не треба” 19). Але ся свобода показала ся занадто широкою, й кілька лїт пізнїйше в. князь видає новий, звістний нам привилей, де потверджував давну практику, що приїзжі купцї в Луцьку могли продавати товари гуртом, а не в роздріб, нїчого не згадуючи про ярмарки 20).

Але все-ж певні пільги для ярмарків лишали ся. Нпр. у Львові під час ярмарків позволяли торгувати Русинам, що не могли вести торгу иньшими часами 21) — вказую се як ілюстрацію ярмаркових пільг від звичайних ограничень. Сї пільги й свободи від мита (де вони були) причиняли ся до того, що ярмарки стягали справдї значні маси чужих, сторонських купцїв. Але передо всїм впливала тут потреба в таких періодичних купецьких rendez-vous. Трудність комунїкації, брак аґентур, слабкий розвій місцевої тортовлї, все робило такі періодичні з'їзди неминуче потрібними. Тому всякі хоч трохи замітнїйші ярмарки стягають не тільки великі маси людности з своєї околицї, що користає з них для того, аби спродати свої господарські продукти й поробити запаси потрібних товарів для дрібної продажи чи власного ужитку. Притягають аґентів експортових фірм, що скуповували для вивозу сї місцеві продукти, а також репрезентантів ріжних торговельних домів з близших і дальших місцевостей, що обмінювали ся товарами, передавали їх з одного торговельного етапу до другого, і т. д. Збільшеннє числа покупцїв і продавцїв незмірно полїпшувало шанси торгу в порівнянню з звичайним застоєм економічного руху поза мурами більших торговельних центрів, і ярмаркові rendez-vous стягають до себе покупцїв і продавцїв з широкої періферії. Тим поясняєть ся торговельна видатність навіть другорядних ярмарків, тим часом як головнїйші стають першорядними двигачами торговельного обміну й економічного житя краю.

Економічні відносини взагалї до недавних часів досить мало звертали на себе уваги, тому й ми далеко не роспоряджаємо матеріалом, який би позволив нам в певних цифрах представити значіннє ярмаркових оборотів в економічнім житю наших країв. Приходить ся обмежити ся загальними відзивами й відокремленими вказівками наших джерел.

З них бачимо, що в Західній Українї в XV-XVII в. розвиваєть ся кілька головнїйших ярмарків, які служили дуже сильними двигачами торговельного обороту й економічного обміну. На західнїй границї таке значіннє мають ярмарки ярославські, ряшівські, перемишльські, короснянські й сяніцькі. Ярославські ярмарки були найславнїйші; було їх три — на запусти, Успеніє й св. Андрія, головний — на Успеніє. Вони трівали по три-чотирі тижнї й стягали купцїв від балтийських до чорноморських берегів. Біскуп Пясецкий (кінець XVI, перша половина XVII в.) в дуже сильних виразах підносить їх торговельне значіннє, признаючи їм перше місце на цїлу Европу по славних ярмарках Франкфурта над Майном. По його словам, під час пожежі, що трапила ся під час ярмарку в 1625 р., на ярмарку ярославськім згинуло товарів на 10 міл. золотих 22). Для львівського східнього торгу се було одно з головнїйших місць збуту; приїздили, як кажуть сучасники (1 пол. XVII в.) і купцї турецькі, перські та вірменські зі східнїми товарами; тутешнїй торг „бакалією” запровіянтовував корінним товаром сусїдню Нїмеччину. Торг місцевими продуктами також вів ся на великі розміри. По словам Старовольского (1 пол. XVII в.) на ярмарки приганяли по 40.000 волів, по 20.000 коней. Цифру волів можемо сконтролювати до певної міри, і вона не буде неправдоподібною 23). На Перемишль, як знаємо, ішов оден з головних тих волових трактів, що сходили ся в Ярославі, і митники перемишльські в 1564 начислили, що міщане з самих привілєґіованих міст (головно тут мова про Львів) пригнали за рік 20664 волів, окрім міщан иньших міст і шляхти 24).

З другого боку купцї нїмецькі, чешські, й польські привозили на тутешнї ярмарки великі запаси західнїх товарів, що обмінював ся на продукти українські й товари східнї. З рахункових книг львівських купцїв нпр. бачимо, що ярославський успенський ярмарок був одним з тих торгів, де купувало ся сукно в великих масах від купцїв краківських, нїмецьких, пруських. Для прикладу кілька записок: фірма Шольца купує 1600 р. підчас успенського ярмарку в Ярославі від одного краківського купця за 300 зол. сукон моравських і шлезьких, від одного купця з Хенцін — шлезькі за 1257 зол., і переймає від иньшої купецької фірми львівської ріжних дорогих сукон пруського привозу (очевидно тутже на ярмарку закуплених) за 3700 зол.; 1603 р. на тімже ярмарку вонаж купує від одної краківської фірми дешевших сукон за 700 зол., від одної шлезької за 200 зол., від одної ґданської дорогших сортів за 3300 зол. Фірма Гайдера на успенськім ярмарку 1618 р. заберає від чотирох гданських фірм сукна за 2100 зол., від одної замостської й одної краківської за 440 зол. дешевших сукон; на другий рік від ґданських фірм перейшло за 3000 зол., від замостської за 500, від трох краківських за 1600 (сукна шлезькі й моравські), і т. и. В 1632 той же Гайдер укладає в Ярославі контракт з компанїєю італїйських купцїв з Кракова, приймаючи на себе комісову продажу шовкових виробів (західних, італїйських мабуть) і заберає товару на 41 тис. зол. 25) Ярослав грав з сього погляду ролю подібну як Люблин. З другої сторони служив він одним з важних місць збуту галицьких виробів. Привозять сюди свої вироби львівські ремісники — нпр. маємо такі звістки про золотників, що вивозять сюди на продаж свої вироби, конкуруючи з краківськими, і т. и. 26). Анальоґічний характер мали ярмарки в Ряшеві (на св. Войцеха) і в Перемишлї (на св. Петра й Павла), тілько були меньші. Вони лежали на тімже головнім галицькім шляху, що й Ярослав, і вели обмін в тім же напрямі як і він 27). Оден з сучасників називає спеціальністю ряшівських і ярославських ярмарків продажу місцевого полотна й молочних продуктів 28).

Натомість значіннє ярмарків Коросна й Сянока полягало на угорськім торгу. Коросно ще з XIV в. мало привилей на склад угорських товарів, спеціально вин; тут міняли ся товари з Угорщини, Шлезька й Руси, і на сїм полягала слава короснянських ярмарок 29). Коросно, пише сучасник з середини XVII в., головне місце в сїй країнї; се торговище, відвідуване угорськими купцями в великім числї; хоч вони розвозять свої товари й вина і в иньші підгірські міста, але сюди довозять найбільше, по старому звичаю; тому міщане тут де що богатші як по иньших містах і ярмарки значно славнїйші 30). Про Сянік, о столїтє старший люстратор пише так: в Сяноку бувають до року три ярмарки: оден на сьвята (різдвяні), другий на Рождество Богородицї, третїй на Йордан (трех королїв) — ярмарки великі, і велика сила гостей приходить з Угорщини й Польщі. З предметів торгу згадує він угорських коней: „буває досить коней з Угорщини, найбільше на сьвята”; далї худоба рогата — воли, корови і вівцї: волів продають на місцї й женуть тудою далї, до Ярослава й на Шлезк; привозять сіль, вино, пиво перемишльське, млиньське каміня й ріжні товари 31). В тім часї одначе ярмарки сї почали вже упадати, й пізнїйше стояли низже короснянських 32).

Далї на схід маємо великі ярмарки у Львові, Снятинї, Луцьку й Камінцї. Львівський торг нам знаний досить, і він належав до тих нечисленних торгів, що визначали ся значним оживленнєм і в звичайні часи; ярмарок тільки прискорив tempo торговельного обороту, збільшав його розміри, але не зміняв характеру. З двох ярмарків головне значіннє здобув сїчневий, на св. Аґнесу, знесений з початком XVI в„ але потім відновлений. Цитований мною нераз уже Целярій так описує міську торговлю: ринок в містї величезний і на нїм стоять на продажу в великій масї всякого рода товари. Туди приходять по всяк день в великім числї купцї нїмецькі, угорські, волоські, вірменські, турецькі й татарські, а особливо збирають ся на славні ярмарки, що відбувають ся що року на св. Аґнесу. Турецькі купцї, здебільшого грецького роду, що року привозять коло 500 бочок мальвазії. Всїй Польщі се місто постачає шовк і шовкові матерії, дорогі тканини, коріння і всякі такі дорогі товари. Воно ж постачає віск і мід 33).

Ярмарки снятинські — „найперші з усїх місточок в Руській землї 34) і камінецькі (з трох камінецьких головним був зимовий, „на св. Андрія”), теж обслугували потреби не тільки своїх країв. Снятин був торговельним центром Покутя, Камінець — полудневого Поділя, а заразом служили вони дальшими етапами в тім обміні східнього і західнього товару, який репрезентував собою Львів. Лежучи на двох головних дорогах до Волощини вони були крайнїми, пограничними стаціями в торговлї з нею, і ярмарки снятинські й камінецькі стягали до себе в великих масах як місцеві товари — з своїх країв і сусїднїх частин Волощини, так товари східнї, турецько-левантийського привозу, даючи взамін продукти українського промислу й західнього та північною привозу з львівського й луцького торгів. Завидуючи такому значінню сих ярмарків, волоські господарі старали ся відтягнути від них сей торг і для того видавали заборони для купцїв з Волощини та утворили конкуренційний ярмарок під Хотином (в серединї XVI в. 35). Се не лишило ся без впливу на ослабленнє снятинських і камінецьких ярмарків, але все таки ще довго вони держали ся в значній силї і значінню 36). Целярій зве Снятин торговищем досить многолюдним, де Волохи звичайно продають в великих масах волів, віск, мед і дуже добрих коней 37). Камінець утримував своє торговельне значіннє аж до турецької окупації. З Львовом обидва ярмарки стояли в дуже тїсній звязи. Снятин був передовою стацією на полудневій артерії Львова, як ми знаємо. Зносини з Камінцем були також дуже живі. Львівські купцї періодично звідували камінецькі ярмарки й вели там значний торг; камінецькі робили свої запаси у Львові й перепродували свої закупна. Митні записки з середини XVI в., які маю в своїм розпорядженню 38), досить докладно представляють нам сї зносини зі сторони Камінця. Камінецькі міщане привозять до Львова в великих масах продукти місцевого, подільського й волоського господарства: великі гурти волів, шкіри волові й овечі, лій (меньше), віск (дуже богато, рибу (осетрину), кожі й опончі (можливо, що волоського виробу, з місцевої вовни). Друга катеґорія довозу — східнї товари: шовк чистий, оброблений і необроблений, шовкові й вовняні матерії й вироби (пояси, тасьми), коріннє, родзинки (дуже богато). Зі Львова Камінчане везуть в великих масах сукна (західнього привозу), також полотно — західнє (дорогше), й дешеві сорти — „грубе”, місцеве й „московське” та „литовське”, нитки, прядиво — очевидно місцеве, футра, московський юхт, часом шкіряні вироби (кінські хомути); великими масами забирають вони металь — олово, цину, а особливо зелїзо, по кілька фір; металїчні вироби: серпи й коси (дуже богато), плужне зелїзо, казани для палення горілки (богато), ножі й ножики цїлими тисячами: угорські, чеські й без близшого пояснення — мабуть місцеві; великі партиї крамного товару (merces communes, minutae, на жаль без близших означень); вкінцї деякі предмети поживи (олїй, оселедцї).

Поменьші (по Львові) торговища центральної Галичини з XV віка вичисляє нам оден документ: се посьвідченнє про те, що львівські передміщане (спеціально іде мова про передміщан, що сидїли на ґрунтах львівського костела св. Івана) мають право вести торговлю по Галичинї. Супроти претензій львівських міщан, що тодї заходили ся позбавити передміщан права торговлї, міські громади більших і старших провінціональних торговищ Галичини: райцї міст Перемишля, Самбора, Жидачева, Стрия, Городка, Вишнї, Мостиск, Бібрки, Галича, Рогатина, Буська, Дунаєва й Гологор заявляють, що ті львівські передміщане від давнїх часів, скільки може сягнути людська память, приходили на ярмарки і в звичайнім позаярмарковім часї, і тепер приходять свобідно й без всякої перешкоди, продаючи сукна й міняючи їх за волів і иньші річи 39).

Львівське купецтво дивило ся кривим оком на сї торговища, що піднїмали ся й розвивали ся наоколо нього, і старало ся всякими способами ослабити їх конкуренцію. Так нпр. 1461 р. воно зробило представленнє у правительства, що провінціональні ярмарки дуже підрізують торговлю Львова і зменьшують доходи королївського мита, в чім покликувало ся на сьвідоцтво львівського митника. Спеціально вказували вони на ярмарки в Тисьменицї, Рогатинї, Гологорах, Теребовлї й Язлівцю. Король видав роспорядженнє, аби в тих містах ярмарків не було, й наказав Одровонжу, воєводї й старостї львівському, аби він пильнував, щоб ярмарків там не справляли, й не пускав туди купцїв і людей, арештував й забирав товари 40).

Сї два документи дають нам цїкаву ілюстрацію того, як далеко сягав район внутрішньої торговлї Львова, а також і того — яке значіннє мали навіть такі другорядні ярмарки. Заснованнє ярмарку в далекім Язлівцю, Теребовлї або Тисьменицї львівські міщане відчувають як болючу конкуренцію львівському торгу. Бо такий ярмарок обслугує не тільки великий район, якого людність уже не має потреби в торгу львівськім, але він робить обмін товарів, перебиваючи його у Львова. Перепинити повставаннє таких ярмарків заборонами було не можливо — міста, дїдичі випрошували від короля привилеї, й знести тих привилеїв не можна було; от і з тими знесеними ярмарками ми потім знову стрічаємо ся — в XVI віцї. В другій половиннї XVI в. з актів знаємо цїлий ряд ярмарків, котрих значіннє далеко переходило ролю містечкового торгу — як ярмарки в Радимнї, Городку, Галичу, Тернополї, Рогатинї, Теребовлї, Бучачу, Підгайцях, Залізцях, Язлївцю, Сатанові, Скалї, Мостисках, Белзї, Буську, Золочеві, Ходорові, Бібрцї, Гологорах. Поморянах, Кулачківцях, Куропатниках, й ин. 41) З записок львівських фірм, які виїздили з товарами на сї ярмарки, бачимо, що на сих ярмарках вів ся торг не согірший, товари продавали ся значними партіями. На ярмарках, що лежали за лїнїєю Львова, львівські купцї зїздили ся з краківськими, шлезькими й ин., і забирали від них товари навіть і для себе 42). Міру торгового руху дає люстрація Белза: з двох тутешнїх ярмарків, каже вона, на осїннїй приходить купецьких возів зі сто, більше або меньше, а на лїтнїй буває мало — часом лише пятнадцать 43).

На Волини головне торговище — Луцьк в серединї XVI в. також підносить скаргу на конкуренцію доохрестних ярмарків і торгів, і упадок своєї торговлї толкує не тільки митними драчами, але також і конкуренцією сусїднїх торгів, позакладаних в маєтностях ріжних панів. Ревізори одначе не рішили ся виступати в тім з якимись репресіями. Очевидно, не лишила ся без впливу на них заява панів, що ті їх місточка й торги нїчого не перешкаджають містам і торгам господарським — „єще єсть з болшею славою и обороною тоє земли и зъ пожиточнымъ скарбу господарского, ижъ ся тоє панство и мы подданыи є. милости ширимъ и множимъ” 44). В актах XVI в. знаходимо звістки про ярмарки в Жидичинї, Перемишлї, Олипї, Межиричах, Острозї, Полонім, Красилові, Колоднім, Дорогобужу, Дубнї, Ровнім, Степанї, Кремінцї, Почаєві, Торчинї, Торговицї, Берестечку, Ковлю, Володимирі 45). Головнїйші ярмарки були в Луцьку й Острозї; сюди приїздили купцї турецькі й волоські, купцї львівські і з північних земель. Знаємо, як кн. Острозькі старанно боронили свобідного й безмитного приїзду й відїзду на острозькі ярмарки купцїв зі Львова, Камінця і Київа, з земель коронних, литовських і заграничних (Волощини й Турції) 46). Тойже більше меньше район зносин і торгу мали ярмарки луцькі, піддержані в серединї XVI в. привилеями на свобідний безмитний торг. В одній актовій записцї стрічаємо міщан пинських, що везуть з луцького ярмарку ріжні сукнї й убрання 47). Звісна нам фірма Шольца штихує (міняє) на луцькім ярмарку велику партию сукон за такуж партию московського юхту (240 пар) 48). Золотники львівські, краківські, познанські везуть до Луцька на продаж вироби свої й фабрикати европейських юбілєрів (ауґсбурських й иньших) 49). Митні такси волинські 1560-х рр. вичисляють для прикладу такі ярмаркові товари: сукно, шовкові матерії („форстатъ” и „пулфорстатъ”), золото і серебро в прутах, золото малярське в книжках, папір на „ризи”, сталь, олово, цина в каменях, зелїзо возами, замша (ірха) в тузинах шкір, угорські сливки на каменї, мушкателя, мальвазія і просте „вино” на куфи і півкуфи 50).

Дрібно-ярмарковий і містечковий торг ілюструє нам процес луцьких кушнїрів і кравцїв з луцькими Жидами. Луцькі Жиди, купуючи сукна і шкіри, шиють кожухи, сукні й „сермяги” й розвозячи по ярмарках, містах і селах князьких і паньских — у Луцку, Клевани, Торчинї, Олипї й по иньших містах князьких і панських, міняють „ті річи шиті” на худобу, а потім сю худобу продають в Луцьку, і в. князь позволив їм того і на пізнїйше, за певною оплатою на користь цехів 51).

Формою такого дрібного торгу були тижневі торги. Тим часом як ярмарки операли ся на експортовій й імпортовій торговлї: обмінювали предмети одного імпорту на другий, зберали продукти домашнї для вивозу і взамін їх постачали місцевим торговельникам і всякого рода людности запаси предметів імпортованих, або виробів свійських з иньших країв, — торг обслужує місцеву потребу, особливо людей маломожних, що не можуть собі робити запасів від ярмарку до ярмарку. Розумієть ся, дає вибір предметів далеко слабший і біднїйший, товарів простїйших, примітивнїйших. Заразом запровіантовує людність міську чи містечкову запасами поживи селянського господарства. Торг служить звичайним атрибутом міського чи містечкового житя, становить його неминучу потребу. В принціпі уважав ся він також привілєґією і як ми бачили — надавано його звичайно разом з ярмарками в фундаційних привилеях (особливо пізнїйших). Але безперечно, він виростав часто і сам собою — заходом людности, навіть т. ск. спонтанїчно, силою потреби. Правительство часто толєрувало такі самовільні торги. Бачили ми скаргу міщан Луцька і Володимира на те, що наоколо його позакладано торги — ревізори відповіли на неї, що не бачуть у тім „так далекої шкоди” господарських міщан 52). „Устава на волоки” забороняла закладаннє нових торгів близше як три милї від господарських міст, але давнїйші полишила й на пізнїйше 53).

Торг звичайно відправляв ся раз на тиждень, в певний день, уставленний привилеєм, чи міщанами самими, або їх дїдичом; дворазові торги на тижднї стрічають ся дуже рідко. Уважали, аби в сусїдстві не було торгів в двох місцях того самого дня, бо се підривало торг; привілєґіовані властителї торгів хапали ся в такім разї й за репресії. Так кн. Острозький в 1527 р. представив в. князю, що має привилеї на торги: в Острозї в недїлю й пятницю, в Дубнї в суботу, в Ровнім в пятницю, в Дорогобужі в середу, в Сатиєві в четвер, а богато иньших дїдичів „в замках и местех и именьях своих Волынских в тыє ж дни торги свои мают, а в том тим є. м. торгом сказа и шкода великая ся деєт”; він просив, аби в. князь заборонив „на віки” иньшим князям і панам мати торги в своїх маєтностях в ті днї, і в. князь його прошеннє сповнив — заборонив иньшим мати в ті днї торги і наказав їм свої торги перенести на иньші днї 54). Розумієть ся, тому що днїв в тижнї всього лише сїм, се була дуже трудна штука, і хиба в найблизшім сусїдстві можна було оминати такої колїзії торгів.

Образ таких торгів і побираних з них оплат (ними властиво займаєть ся вона) дає люстрація м.Белза з 1564 р. 55). „Торгове”, каже вона, беруть з вільного торгу мясом — він починаєть ся від Петра і Павла й буває до мясопусту; від кождого вола, яловицї й барана беруть лопатку. Коли буває добрий торг, від св. Михайла до св. Мартина 56) буває рогатої худоби забитої на торг (волів і яловиць) більше меньше штук по двадцать, а баранів по копі. Треба знати, що там Руси більше як Ляхів 57): як Русини постять різдвяний піст на рибі, тодї буває мяса на торзї меньше, і тих шість тижнїв посту на вільний торг мяса зовсїм не привозять (стороннї люде); а від Різдва до мясопуст буває не однаково — міщане, що арендовали торгове, кажуть що буває товару (волів і яловець) штук пять-шість. Від привезених на торг хлїбів (печених) беруть від воза по одному грошови. Від овочів з усяких дерев, привезених на торг, беруть від візка по півмірки, і як кажуть люде сьвідомі, середно рахуючи дістанеть ся таких півмірків тридцять на рік. Від горнцїв привезених на торг беруть торгового від воза по 2 гр., а таких возів буває на кождий торг возів чотири, більше або меньше, а на ярмарок буває возів двадцять, більше або меньше. Ночви, решета, миски, талїрки (правдоподібно деревяні) — від таких товарів беруть десяте начиннє на замок: того може, мірно рахуючи, зібрати ся на рік три золотих. Від гунь, привезених на торг, брали давнїйше по квартнику від гунї, але тепер побирає то на себе митник. Отже маємо тут довіз продуктів сїльського господарства і домашнього промислу (сїльских або сторонських гончарів, шаповалів, майстрів від дерева і т. и.). Місцеві ремісники, перекупнї й крамарі були до услуг публїки під час торгу й поза торгами.

Вільна продажа мяса була першою й головною прикметою торгу, його головною привілєґію. В звичайнім часї продавали мясо міські різники в своїх різницьких ятках. На торг вільно було привозити худобу кому небудь і продавати його „на сохачках”, себто виставляти штуки забитої на мясо худоби на „сохах” — підпорах; від того й такі продавцї звуть ся сохачниками, а самий вільний торг мясом — сохачками 58). Такі торги постачали отже консументам мясо в більшім виборі і по приступнїйшій цїнї, значить — служили інтересам людности, а при тім давали і осібний дохід старостї, в видї тої акцизи — „по лопатцї”. „Тому що через великий наплив народу, як нам представлено зі сторони міста, читаємо в королївськїм привилею м. Коломиї з 1443 р. 59), буває недостача мяса, за браком вільного торгу (fori generalis), тому на усильні прошення міщан ми уставляєм в тім містї вільний торг мясом: що тижня в суботу, так що вільно буде всяким людям всякого стану вести там вільний торг мясом — ставити мясо на сохачки 60) і свобідно продавати”. Мясо в тих часах було дешевше й біднїйшій людности приступнїйше; тому продавали його, як на тодїшнє залюдненнє (в порівнянню з теперішнїм дуже мале), справдї в великих масах. „Худоби, котру на сохачку бють, пише люстратор про Дрогобич 61), цїлий рік буває не мало, а особливо від св. Бартоломея 62) до мясопуст буває там худоби, забитої на торг, несчисленна сила: баранів драбиняками возять, і великої худоби буває там дуже богато”.

Але не скрізь, як тут, було можна продавати мясо на торгах цїлий рік, або як казали: від Великодня до мясопуст 63). По иньших містах час вільного торгу, очевидно — в інтересах міських різників, був обмежений: від Петра і Павла, як ми бачили в Белзї, від св. Якова (25 липня), від св. Бартоломея (24 серпня) 64), або навіть тільки від Різдва до мясопуст 65). Крім того, щоб запобігти ріжним надужитям зі сторони тих покутних різників, були ріжні практики, з якими знайомить нас опись м. Кремінця з тогож часу: „Хтоб привіз на продаж (на мясо) худобу здохлу, скажену або слабу (rendowate), як би се було на нього доведено, той має бути караний горлом як фальшер”; тому королївські піддані по селах, бючи худобу, мають показувати її лавникам; а везучи мясо на торг, мусїли взяти з собою й шкіру забитої худоби — на випадок підозріня в крадїжи 66).

Про розміри торговлї в звичайні часи, поза торгами, по містах і місточках, дають певне понятє звістки про крамарів і ремісників, які дають нам люстрації й поборові реєстри (тільки з певними ріжницями в способі числення і в подїлах на катеґорії). Про ремісників буде мова далї, а тепер наведу кілька цифр про крамарів і крамницї. Так люстрація 1564 р. дає таку статистику для Камінця (я наводжу її в цїлости). Крамарів було того року 29 (самі християне, Жидів тут не було, через звістну заборону); вони платили по золотому. Суконників, що торгували дорогими сукнами й платили по два золоті, було девять. Суконників, що торгували простим сукном і платили по золотому, було чотирнадцять. „Шевцїв польських” (що сидїли під юрисдикцією привілєґіованною, є між ними й кілька Русинів) — 8; „шевцїв руських” 14 (платять по 24 гр.). Різничих яток 9 (се найвище оподатковані — платять по 4 зол.). Пекарів 56 (платять лише по 8 гр. і з поіменного реєстру видно, що пекарством займали ся попри иньші зайнятя) 67). Иньших ремісників люстратор не вичисляє — від них мабуть не було спеціальних доходів 68). Поборовий реєстр 1583 р. числить: купцїв або крамарів 87, продавцїв або перекупнїв (praevenditores diversi) 43  69).

Про Кремінець інвентар з 1563 р. дає такі відомости. Описуєть ся ринок: на пляц ринковий вимірено морґ ґрунту, середину його займають міські склепи, з фронтами на чотири сторони, коло них ратуш; всїх склепів („крамів”) 70; в них торгують купцї місцеві: приїзжі купцї не можуть розкладати ся з своїми товарами між міськими крамами, але мають ставати під домами і торгувати своїми товарами, по давньому звичаю”. Податкова такса виріжняє такі катеґорії купцїв і промисловцїв: ті що торгують шовковими річами (платять 4 гр.); ті що купчать сукном і иньшими (платять 2 гр.); вкінцї корчмарі платять по грошу від меда і так само від пива) 70).

В столичнім Луцьку „комор крамних всїх” в 1550-х рр. мусїло бути звиш сорок: по словам люстраторів ті що торгували у власних домах, платили по 30 гр., а ті що в наймленних — 17 гр., і всього податку рахують вони на 15-16 кіп грошей. Осібно суконники, себто крами вищої марки, платили високу суму 20 кіп грошей, так що мусїло їх бути кільканайцять що найменьше 71).

Для Холма люстрація 1565 р. дає таку статистику: крамниць 20 (з виїмком одної самі жидівські) і ще 3 новозаложені; в 1570 р. крамниць міських було 26, війтівських 4 72). В Белзї й иньших місточках Белзького повіту поборовий реєстр 1578 числить купцїв 7, крамарів і перекупнїв (propolae) 51, „прасолів” (revenditores salis) 53; в Буську торговцїв і перекупнїв 30, в Городлї 45 73). За те люстрація 1566 р. „крамарів” в Городлї подає тільки 7 (самі жидівські), стількиж в Сяноку, в Галичу лише одного 74). Тут очевидно иньші підстави оподатковання, а з тим і иньші способи статистики ревізорів.

Ріжні катеґорії крамарського торгу так описує отся характеристика його з початку XVII в., дана одним з його репрезентантів, львівським крамарем, обжалованим купцями за те, що він входить в границї торгу т. зв. „крамів богатих”: „Я панам не перешкоджаю в їх крамах і богатих товарах, бо вони і титул той мають: „богаті крамарі”, і займають ся товарами дорогими, річами богатими й коштовними, як китайки, адамашки, атласи, півґранати й всякі иньші матерії (хто то може вичисляти які то бувають дорогі матерії!) — шовки, полотна нїмецькі (kolenskie), голандські, турецькі річи — коври, ріжні коріння. Я ж з тих і тому подібних, трудних до вичислення річей не маю нїчого хоч би й найменьшого, а займаю ся товаром, який звичайно звуть нїренберським, що продають і иньші крамарчики; сїркою, галуном, простими руськими кісниками (czepliki), бляшаними й мосяжними вибиванками (abschlagi), клеєм, годинниками що цїкають, зеркальцями дрантивенькими, щипцями до сьвічок, часом замками, папером, потроху шпильками, стяжками, голками, свиставками, наперстками, гребенями, мосяжними перстениками й иньшим дешевим дрантєм (materklasy), яких за шеляг (третина гроша) або й за квартник (шоста частина гроша) можна купити й продати три штуки” 75).

Вкінцї треба піднести ще одну важну й рухливу галузь торгу — а то шинкарство й корчмарство (в наведених вище статистиках міського торгу вона опущена, тому що підпадала иньшим формам скарбової експльоатації). Як ми вже знаємо, вона була одною, з головнїйших катеґорій державного оподатковання, і так само одним з головнїйших джерел доходів міських і старостинських. Щоб дати понятє про значіннє його в загальній сумі міського торгу, я наведу кілька статистичних дат — де їх маємо. І так в Луцьку в 1552 р. було таких корчмарів, що шинкували в своїх власних домах 26; таких що держали шинки в домах наймлених 18; таких шинкарів або шинкарок, що не держать шинку постійно, а купують пиво і мід бочками і продають в роздріб (вони платили меньший податок) було 24; разом 68. В Київі в тім роцї було корчом 58. В Володимирі, по словам старости, було в серединї XVI в. коло тридцять корчом  76). З иньших міст не маємо такої статистики, але єсть иньше джерело — реєстри чопового, що платило ся з них. Порівнюючи цифри бачимо, що Київ або Луцьк з своїми півсотками корчом були дуже слабі міста в порівнянню з торгом напитками в иньших містах. І так тим часом як Луцьк 1578 р. заплатив чопового 434 зол., Володимир 475, иньші міста дають такі цифри:
Львів 11.362 77) Городок 597
Перемишль 6.337 Коломия 570
Камінець 1.179 Белз 519
Самбір 1.070 Бар 500
Ярослав 700 Дорогичин 453
Рогатин 700 Більськ 437
Мостиска 659 Щебрешин 406
Дрогобич 618 Галич 340 78)

Побору брало ся тодї від фабрикації напитків по денару від гроша вартости ( 1/18), і осібно стількиж від шинковання. Се може дати нам понятє про розміри сеї торговлї.








Примітки


1) Виривок з документа у Верзилова (Черн. Cб. VI c. 15).

2) Forum generale liberum seu annuale, iormarg vulgariter dictum, як докладно поясняє оден привилей — Kodeks Malopolski IV z. 1118.

3) Akta gr. і ziem III. ч. 18.

4) Ibid. V ч. 19 (1389).

5) Akta gr. i ziem. III ч. 97 (фундація м. Дунаєва, 1424).

6) Ibid. VI c. 159.

7) Ibid. IX ч. 98 (1503).

8) Архивъ Юго-зап. Рос. V. І c. 14 і 22.

9) Акты Зап. Рос. II с. 32.

10) Chmiel Zbiór dokumentów c. 66.

11) Archiwum Sauguszków III v. 182, пор. 115.

12) Ярмарки з увільненнєм від мит — нпр. Архивъ Юго-зап. Р. V. І ч. 22 (Брусилів, 1574), без увільнення — іb. ч. 23 (Литин, 1578), з митом для дїдича — ч. 26 (Костюшковщина, 1601). Вибір звісток про ярмарки на Українї див. ще в статях Новицкого про селянство, і у Верзилова ор. c. (Черн. сб. VI c. 12).

13) Архивъ V. І ч. 23.

14) Akta gr. і ziem. III ч. 59(1395).

15) Напр. Глиняни, 1397 — ibid. І ч. 10.

16) Akty gr. i ziem. VI ч. 105 (1472).

17) Мова йде тут про ярмарок лїтнїй, вільний від мит.

18) preter quas nundinas nullus ex mercatoribus adventitiis absque consulum consensu vendendi aut emendi ibidem poterit habere libertatem — Архивъ V. I c. 14

19) Архивъ V. І с. 22.

20) Ibid. c. 22 і 24.

21) Monum. confr. I ч. 63.

22) Choronica, вид. 1645 р., с. 454.

23) Polonia, вид. 1656 р. с. 98.

24) Жерела II с. 77, пор. в. гл. II.

25) Матеріали до іст. львів. торг. c. 4 і далї, 26 і далї, 45.

26) У Лозінського Złotnictwo c. 74, 95.

27) Див. кілька записок про закупна товарів від краківських купцїв купцями львівськими на ярмарку ряшівськім і перемишльськім — Матеріали до іст. торг. c. 4-6. Про перемишльські ярмарки Staroż. Polska II c. 765.

28) Старовольский с. 89.

29) Staroż. Polska c. 825-6.

30) Старовольский Polonia с. 49, пор. Целярій с. 337, див. ще Жерела с. 29. Про угорський торг вином в XVII в. є замітка угорська Nagy Gynia Krosznai magyarok (Угри в Кроснї), Századok 1880.

31) Жерела II c. 290.

32) Целярій c. 336-7.

33) Целярій c. 316 (у нього медом і воском Львів запровінтовує також Польщу.

34) Жерела І. c. 3.

35) Жерела І c. 4.

36) Пор. звістку з 1589 р., що Турки, напавши під час ярмарку на Снятин, позабивали там богато купцїв з Волощини — Bielski с. 628-9.

37) Ор. c. c. 334.

38) Реєстр мита побраного з камінецьких міщан у Львові за оден рік — від зелених сьвят 1545 до зелених сьвят 1546 р. На підставі звістного нам привилею се мито мало йти на користь м. Камінця, і тому рахувало ся осібно й виплачувало ся камінецькому маґістрату. Загальна сума мита з камінецьких купцїв винесла за рік дуже поважну як на ті часи суму 579 зол., але вона ще не дає нам понятя про торговельний оборот Камінця зі Львовом, бо не говорить про довіз і вивіз львівських купцїв і поминає ярмарковий оборот (безмитний).

39) Akta gr. і ziem. IX ч. 120.

40) Ibid. VI ч. 43.

41) Див. у Лозїнського Patrycyat c. 55, Матеріали до іст. львів. торг. c. 16-7.

42) Матер. до іст. торг. м. Львова c. 4-6

43) Жерела III c. 141.

44) Zródła dz. VI c. 59, 64, 65.

45) Див. Archiwum Sanguszków 115, 182, також відомости зібрані у Верзилова (Черн. сб. VI c. 12-3).

46) Вище c. 49.

47) Витяг з невид. акту у Верзилова c. 16.

48) Матер. до торговлї м. Львова c. 20.

49) Лозїньский Złotnictwo 63, 75-6, 80.

50) Памятники кіев. ком. II 2 c. 561.

51) Бершадскій І c. 179 (1539).

52) Zródła dz. VI c. 65.

53) Акты зап. Рос. III с. 75.

54) Archiwum Sanguszków III ч. 313.

55) Жерела III c. 140

56) Від 29 вересня до 11 падолиста.

57) Russi thu wyenczei nyz Lyachow; люстратор, очевидао, має тут на гадцї властиво кофесійні, а не національні катеґорії.

58) Жерела І c. 4, 49, 58 й ин.

59) Akta gr. і ziem. V ч. 94.

60) Garnes ipsas super schochaczki exponere.

61) Жерела I c. 201, пор. ще нпр. с. 155.

62) 24 серпня.

63) Жерела І c. 49 (Коломия), 58 (Галич), 85 (Калуш) і ин.

64) Жерела II c. 174, Архивъ VII. II c. 74.

65) Жерела III c. 6.

66) Архивъ VII. II c. 74.

67) Для порівняння змін згадаю, що в люстрації 1570 р. фіґурує: крамниць 31, суконників (дорогших) 5, шевцїв „польських” 11, руських 14, різників 9, пекарів 63 — Жерела VII c. 87-8.

68) Архивъ VII. II c. 166-7.

69) Zródła XIX с. 241.

70) Архивъ Югозап. Рос. VII. II с. 42, 72, 74-5.

71) Архивъ VII. І c. 172.

72) Жерела III c. 44-5, VII c. 13.

73) Zródła XVIII. І c. 221, 232, 237.

74) Жерела І c. 101, II c. 228, III c. 78.

75) Виїмок у Лозїньского Patrycyat c. 373.

76) Архивъ VII. І c. 113, 173, Zródła VI с. 80.

77) Стільки ж заплатив Краків і Познань.

78) Zródła dz. IX c. 275-9.











Попередня     ТОМ VI     Розділ I     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VI. Розділ I. Стор. 6.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.