Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VI. Розділ I. Стор. 9.]

Попередня     ТОМ VI     Розділ I     Наступна





ОРҐАНЇЗАЦІЯ РЕМІСНИЧА: СТАН МІСЬКОГО ПРОМИСЛУ: ЦЕХИ ЛЬВІВСЬКІ XV В., ЛУЦЬК, КРЕМІНЕЦЬ, ВОЛОДИМИР, БЕЛЗ, КИЇВ, ХОЛМ, КРАСНОСТАВ, МЕНЬШІ МІСТА Й МІСТОЧКА.



Щоб дати якийсь хоч трохи докладнїйший образ того, як в сих обставинах жив і розвивав ся (властиво — упадав) міський промисел, на се треба б матеріалу далеко багатшого, зібраного для сеї мети спеціально, а не ті скупі й принагідні згадки, якими ми розпоряджуємо. Приходить ся тому обмежити ся дуже загальними поміченнями і деякими спеціальнїйшими ілюстраціями загального стану.

Перше місце що до розвою ремесла й промислу на нашій теріторії займав Львів, розсадник ремісників, — seminarium mechanicorum. До середини XVII в. він був справдї досить сильним промисловим центром і не тільки обслугував свою близшу околицю, але в значних масах продукував для вивозу. Ми бачили нпр. товари, які вивозили ся на Поділє, Волощину й Туреччину 1) — ті ріжні крамні річи, вироби ремісничі, одїж, зброя: в значній мірі се були товари місцевого виробу, львівського передовсїм. В серединї й другій половинї XVI в. нпр. був особливий попит в Волощинї й Туреччинї на львівські шапки простих, недорогих сортів 2) — їх вивозять сотками й тисячами туди, до самого Царгороду включно 3). Львівські золотники обслужували своїми виробами маґнатерію й заможну шляхту та міщанство сусїднїх земель, робили для королївських дворів і волоських господарів. Майже до самої половини XVII в. золотництво тутешнє цьвіло й славило ся широко 4) і по власному признанню могло підняти ся всякої роботи й задоволити хоч би й самого цїсаря. Львівський цех мечників, поруч такого ж краківського, мав привилей надаваннє przemian-ків для цїлої Польщі: правдивим майстром уважав ся тільки той, хто на закінченнє свого технїчного образовання поробив у майстрів львівських або краківських, і дістав тут przemianek — нове імя, як цеховий товариш. Подібний привилей мав цех львівських столярів, і товариші з Поділя й дальшої України мали обовязково удавати ся до нього во przemianki, для докінчення свого фахового приготовання 5).

Перший реєстр львівських цехів маємо на актї 1425 р., котрим місто Львів обіцяло Ягайлови, що признає по нїм королем його сина. Як репрезентація міста, поруч райцїв і лаників, виступають тут відпоручники цехів, в тім порядку: купцї (institeres, сrоmеr), різики, пекарі, ковалї, шевцї, кравцї, римарі й сїдельники, солодовники (пивовари), гарбарі, кушнїрі 6). Се, правдоподібно, повний реєстр тодїшнїх цехів, як бачимо — дуже нечисленних ще. Вони завязували ся пізнїйше, в міру того як зростали ґрупи майстрів певного ремесла, або виникали трудности з спільного пожитя в однім цеху з майстрами иньшого ремесла 7), а тодї всї иньші ремесла містили ся ще в названих вище цехах, або зіставали ся без цехової орґанїзації. В міських актах з того ж часу знаходимо окрім названих в тім реєстрі такі ґрупи майстрів: золотники, мечники, рушникарі (pixidarii), ножовники, котельники (kesseler), слюсарі, уздярі чи поясники (cingulatores), сафянники (rottgerber), рукавичники (hantschuster), теслї (carpentarii, czymmermann), колодїї (rotifices), бондарі, тартачники (bretsneyder), столярі, полотенники (linifces), ткачі вовняних матерій (wollenwebir), цегольники, гончарі, вапнярі (kalkborner), мулярі, камінярі (fractores lapidum), риболови, соляники (salsatores — мб. що солили рибу). По одному стрічаємо таких майстрів як суконники (pannitonsor), малярі, гребінники, токарі (dressler), циновники (саnnengisser), медовари (methebrewer). Розумієть ся, могло бути тих майстрів значно більше, бо згадки їх в тих записках завсїди більше або меньше припадкові, і богато міщан фіґурує без означення своїх занять 8).

Одначе і в сьвітлїйші часи львівського житя — XV і XVI в., вивіз львівських фабрикатів був дуже незначний поруч вивозу продуктів сирових, і так само був незначним супроти довозу чужих фабрикатів. Всї дорогші сорти матерій походили з чужоземного привозу — сукна, полотна, шовкові й вовняві матерії. Вироби металїчні чужоземного привозу зістали ся в широкім уживанню: бачили ми вище 9), що зі Львова на Поділє і в Волощину в великих масах вивозили металїчні вироби чеські, угорські, нїмецькі. Дрібний крам носить у Львові характеристичну назву товару нїренберського 10). Золотництво львівське не витримує конкуренції з сторонським „навозом”, никне й занепадає в серединї XVII в. 11) і т. д., і т. д.

Иньші українські міста далеко не дорівнювали Львову, і їх промисел мало підносив ся над задоволеннєм буденних потреб місцевого житя. Але все таки реміснича людність по більших містах, де маємо про неї звістки, виглядає досить показно.

В Луцьку, столицї Волини, в серединї XVI в. згадують ся тільки такі цехи: ковальський, слюсарський, кравецький, кушнїрський, римарський 12); иньші ґрупи ремісників, видко, були за слабі, аби орґанїзувати осібні цехи, або обходили ся без цехової орґанїзації, яка взагалї тут була меньше розвинена. Але поборовий реєстр 1583 р. 13) дає таку цїкаву статистику луцьких ремісників: кравцїв що роблять шовкові річи 2, кравцїв звичайних 5, кушнїрів 20, постригачів 2, римарів 9, ковалїв 7, слюсарів 4, шабельників 2, золотарів 3, котлярів 3, лучників 4, стельмахів 3, сїдельників 3, шевцїв що роблять сафяном 4, „юхтенників” 2, шевцїв звичайних 23, аптикар 1, цирульників (barbierzy) 3, ткачів 3, солодник 1, маляр 1, перекупнїв і перекупок 47, пекарів 21, різників 9, теслїв 13, пивоварів 14, скрипаків (музикантів) 5; отже звиш 180 властивих ремісників, і як бачимо — досить ріжнородних катеґорій, з досить значною спеціалїзацією. В Кремінцї, коло піднесення котрого в першій половинї XVI в. енерґічно заходилася королева Бона, в 1560-х рр. (десять лїт по її від'їздї) згадують ся такі ремісники: кравцї, кушнїрі, котлярі, ковалї, слюсарі, бондарі, колодїї, шевцї, римарі, гарбарі, сиромятники, сїдельники, гончарі, пекарі, солодовники, і оден золотник 14). Але реєстр 1583 р. дає сїй ремісничій людности дуже скромну статистику: кравець оден, видко з тих лїпших, бо окрім того ще кравцїв простих два; так сам оден швець особливий і шість звичайних; ковалїв і пекарок по шість, гончарів і різників по чотири, лучників три, золотарів, стельмахів, цируликів і дударів по одному, прасолів 16. Отже властивих ремісників лише 37, але се мабуть цифри низше дїйсного 15). Володимир виглядає в тім же реєстрі лїпше: „соляників 10, різників 5, пекарів 11, солодовників 2, перекупнїв 32, кушнїрів 12, кравцїв 6, шевцїв 1 лїпший і 16 звичайних, гарбарів 3, ковалїв 6, бондарів і тесель 6, лазник (банщик) 1, пивоварів 4, золотників, римарів, сїдлярів по одному, гончарів і скрипників по 3” 16); разом 82 (виключаючи соляників і перекупнїв). В Белзї в 1578 р. було прасолів 24, кравцїв 8, шевцїв 19, кушнїрів 9, пекарів 20, різників 6, золотар 1, солодовників 2, бондарів 8, слюсарів 2, столярів 2, ткачів 7, уздярів 2, ковалїв 4, мідяників (котлярів) 2, сїдельників, колодїїв, римарів (cingulator), мечників по одному, 3 стельмахи, 2 лазники 17), отже разом ремісників 96. В Київі з початком XVI в., перед пізнїйшим упадком міста, згадують ся золотарі, кравцї, кушнїрі, лучники, стрільники, ковалї, шевцї, винники, хлїбники, перекупники, риболови, цирульники 18); але статистики сих ремесл не маємо нїякої. Відомости про Камінець з люстрацій 1565-1570 рр. були додані вище — в них зазначені тільки деякі ремесла (22 шевцїв, 9 різників, 56 пекарів в 1565 р.) 19). Поборові реєстри 1564 р. землї Холмської дають такі цифри: в Холмі „всїх ремісників” 112, в Красноставі 151, без означення ремесла 20); з люстрації 1564 можемо додати лише такі подробицї: в Холмі пекарів було 52, шевцїв 21, різничих яток 13, в Красноставі 16 різничих яток, котрі тримають вісїм різників (отже не було повного числа), шевських яток мало бути „по старій уставі” двадцять чотири, але в дїйсности було 19 майстрів; на пекарів не було уставленої норми, було їх 13 21). Переглядаючи реєстр міщан, знаходимо серед них двох кравцїв, двох шинкарів, чотирох кушнїрів, трох ковалїв, двох римарів, дві солодовнї і по одному бондареви, стельмахови, столяреви, гребінникови, гончареви, котляреви, пушкареви, муляреви, „барвяреви”, цирульнику і крамареви 22). Реєстр не повний, бо оснований тільки на означенних ремеслах, доданих яко пояснення при іменах: декотрі могли війти в реєстр без сього означення, иньші — не війти в реєстр зовсїм, не будучи господарями хат чи ґрунтів, і навпаки — декотрі могли носити призвище, яке вказувало на ремесло, а того ремесла в дїйсности не робити, так що можна з того реєстру про міське ремесло й промисел судити тільки в приближенню.

Як тип поменьшого міста або більшого місточка може нам послужити в тійже люстрації Городло. Тут люстратори принотовують ґрупу гончарів — 9 майстрів, 4 шевцїв, 7 різників і 7 жидівських крамниць 23). В поіменнім реєстрі міщан знаходимо крім двох проскурників, що властиво до ремісників не належать, — два бровари, по двох ковалїв і кравцїв, по одному теслї, колодїєви, бондареви, сїдельникови, слюсареви і мельникови 24). В реєстрі 1578 р. ми знаходимо понадто, крім 45 перекупнїв і 4 прасолів, 6 бондарів, 5 столярів, 2 теслїв, 4 кравцїв, 4 кушнїрів, 4 пивоварів, по одному ткачеви і лазникови. 25). Місто Буськ, в тім же реєстрі має: 5 шевцїв, 6 різників, 10 кравцїв, 12 кушнїрів, 10 ткачів, 6 убогих пивоварів, 3 бондарів, 1 слюсаря, 1 уздяря, 1 мечника, 3 шаповалів, 1 аптикаря, 1 лазника, 2 стельмахів, 2 солодовників, 3 рибалок, 1 суконника, 1 гончаря, 6 прасолів, 40 пекарів, 80 перекупнїв, 5 ремісників жидівських. 27) М. Потилич може служити прикладом маленького міста з певними, досить розвиненими ремісничими спеціальністями; реєстр 1578 вичисляє: 27 перекупнїв разом з пекарями, 50 гончарів, 14 ковалїв, 6 кушнїрів, 8 ткачів, 19 шевцїв, 10 різників, 12 пивоварів, 7 купцїв, по два кравцї і солодовники, одного бондаря. 28) Як взірець зовсїм скромного місточка візьмемо Добротвір, тут з ремісників бачимо чотирох пекарів, по трох шевцїв і колодїїв, по двох ковалїв і бондарів, одного кравця. 29)

Волинські міста в порівнянню з отсими галицькими, загалом беручи, представляють ся скромнїйше. В Острозї нпр. в р. 1577 побрано податок від 101 ремісників і 19 перекупнїв, але в 1583 лише від 42. В Ковлю з волостию в 1577 р. з 42 ремісників міських і 44 сїльських, 30) в 1591 р. в самім Ковлю звичайних ремісників 35, два золотники, пекарів і перекупнїв 25. 31) Взірцем місточка лїпшого може служити нпр. Торчин, містечко біскупа луцького, в нїм 20 шевцїв (з них 15 „убогих”), 10 кушнїрів, 16 солодовників, 5 різників, 5 гончарів, 12 пекарів разом з перекупнями, 15 прасолів, 3 кравцїв, 3 ковалїв, 2 шаповалів, 2 шабельників, по одному слюсареви і сїдляреви. 32) Клевань, містечко кн. Чорторийських, може бути взірцем місточка трохи меньшого: в нїм 6 різників, 7 пекарок, 15 шевцїв, 5 кушнїрів, стількиж ковалїв, по одному римареви і шаповалови, трох скоморохів 33).

Різники, пекарі, шевцї й ковалї, поруч шинкарів і крамарів, були взагалї тими ґрупами, що в першій лїнїї репрезентували маломіський чи містечковий промисел; по них досить часто стрічаємо ще ґрупи бондарів і гончарів; иньші ще рідше — звичайно ті майстри стрічали ся одиницями, як в наведених нами містах. Те саме більше-меньше, що й тепер бачимо по маленьких, никлих місточках західньої України.

Робітнї були малі. Тільки в більших центрах бували більші, так що приходило ся цеховим уставам обмежати число товаришів і учеників (нпр. в уставі львівських золотників постановляєть ся, що майстер не може держати більш як три товариші й чотири хлопцї). Звичайно-ж робив сам майстер з учеником, чи учениками, а по при своє ремесло часто господарив, навіть по більших містах. Тільки в меньшости стрічаємо ми такі робітнї, де окрім майстра робить бодай оден товариш; статистичні викази, які маємо для деяких околиць в поборових реєстрах, вказують се зовсїм виразно. Нпр. в Холмі реєстр 1564 р. вказує ремісників-майстрів 112, „товаришів” (підмайстрів або челядників) тільки 25. В Красноставі на 151 майстрів є тільки 3 товаришів 34). В Белзї й Белзькім повітї в 1578 р. було 410 майстрів і тільки: 46 „товаришів.” 35) Цифри сї цїкаві як міри інтензивности ремісничої продукції. Нпр. в згаданім вище Потиличу на 50 майстрів гончарських було 11 товаришів, на 14 ковальських 5 товаришів, але на 19 шевцїв тільки один товариш. 36) На жаль такі викази маємо дотепер в дуже малім числї.

Ще одну цїкаву вказівку дають нам реєстри другої половини XVI в. Вони часом виказують осібно „жидівські голови”, і се дає нам судити, наскільки ремесло тодї було ведене християнами і Жидами. Отже видно, що в тім часї, навіть при кінцї XVI в. ремесло ще мало вело ся Жидами; столїтє пізнїйше було зовсїм инакше.








Примітки


1) Див. вище c. 61, 71, 100.

2) За сотку плачено 14-15 зол.

3) Див. у Лозіньского Kupiectwo c. 535.

4) Про нього цитована вже моноґрафія Лозіньского, c. 18-9.

5) Невидані акти з р. 1590 і 1593, цитовані у Лозіньского.

6) Akta gr. і ziem. IV ч. 73. Печатки цехові, переважно заховані при сїм актї, з емблємами їх ремесл, видані у Лозіньского Patrycyat c. 359 і далї.

7) Пор. історію вилучення золотників при кінцї XVI в. зі спільного цеху з малярами, майстрами від виробів з цини (конвісарами) й відливарами, представлену у Лозіньского Złotnictwo c. 27-9: причиною (чи одною з причин) мали послужити трудности, які випливали з залежности львівських циновників від краківського цеху, наслїдком признаних йому привилєґій в контролї виробів з цини.

8) Див. Pomniki dziejowe Lwowa т. III (рахунки міста з р. 1414-1426), показчик річей (досить добре уложений).

9) Див. c. 100, пор. 61.

10) Вище c. 107.

11) Вище с. 131.

12) Архивъ VII. I c. 172.

13) Źródła XIX c. 111; полишаю порядок ремісників як в реєстрі: він, можливо, тримаєть ся ґруповання їх по цехах.

14) Архивъ VII. II ч. 10.

15) Тому що поборові реєстри не мають спеціальних статистичних завдань, а чисто фіскальні, на їх цифри не всюди можна покладати ся. В поборовім реєстрі напр. Луцька 1570 р. показано тільки 11 ремісників і 8 перекупнїв (Źródła XIX с. 19) — решта, очевидно, остаєть ся в иньших катеґоріях оподатковання — мб. домів міських.

16) Ibid. c. 126.

17) Źródła XVIII. І c. 202.

18) Акты Зап. Рос. І c. 355, Zbiór dokumentów hr. Przezdzieckiego c. 62. Проф. Антонович (Монографіи с. 254) бачив тут реєстр київських цехів XV в., але се питаннє, чи були в Київі в XV віцї навіть які небудь цехи.

19) Архивъ Югозап. Рос. VII. II c. 166-7.

20) Źródła XVIII с. 177 і 192.

21) Жерела III c. 5.

22) Ibid. c. 1-3.

23) Ibid. c. 78.

24) Ibid. c. 74-6.

25) Źródła XVIII c. 228.

26) Ibid. c. 229.

27) Źródła XVIII c. 232.

28) Ibid. c. 208.

29) Ibid. c. 219.

30) Źródła XIX c. 37, 64, 80.

31) Жизнь кн. Курбскаго І c. 315.

32) Źródła XIX с. 78.

33) Ibid. c. 98.

34) Źródła XVIII. І c. 177, 193.

35) Ibid. c. 221.

36) Ibid. c. 207-8.











Попередня     ТОМ VI     Розділ I     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VI. Розділ I. Стор. 9.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.