Опитування про проект правопису на сайті Ізборник                                        


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VI. Розділ II. Стор. 3.]

Попередня     ТОМ VI     Розділ II     Наступна





РОЗВІЙ ВИВОЗУ ПРОДУКТІВ ГОСПОДАРСТВА В XV-XVI В.: ЕКСПОРТ ТОВАРІВ ЛЇСОВИХ, ҐДАНСЬКИЙ ТОРГ ДЕРЕВОМ, ЦЇНИ НА ДЕРЕВО У НАС І ЗА ГРАНИЦЕЮ, ВИРІБ ЛЇСОВИХ ТОВАРІВ — ЗВІСТКИ З ЛЮБОМЛЬСЬКОЇ І РАТНЕНСЬКОЇ КОРОЛЇВЩИНИ, НИЩЕННЄ ЛЇСІВ, ПРОБА ДЕРЖАВНОЇ МОНОПОЛЇЇ В В. КН. ЛИТОВСЬКІМ, ЗНЕСЕННЄ ЇЇ, ВИРІБ ЛЇСОВИХ ТОВАРІВ В УКРАЇНЇ СХІДНЇЙ, НИЩЕННЄ ЛЇСІВ.



Попит на лїсовий товар приходить до нас звідти-ж, звідки-ж прийшов пізнїйше попит на збіже — з балтийського побережа, й тимиж дорогами йшов в глубину наших земель, торуючи дороги для збіжевого вивозу; тільки що випередив попит на збіже більше як на цїле столїтє.

Вже серед торговельних оборотів, які на широкі розміри вела адмінїстрація рицарської пруської держави з кінцем XIV і на початках XV в., грають чималу ролю й лїсові товари — дерево, попіл (з якого виробляли поташ), смола, деготь. Крім задоволення місцевих потреб висилають ся вони в чужі краї морською дорогою, в сторони Балтийського й Нїмецького моря 1). З упадком рицарської держави й її правительственної торговлї скупля й вивіз сих продуктів переходить до Ґданська, що вже з кінцем XV в., як ми знаємо, стає головним, а властиво виключним вивозовим портом для цїлої системи Висли й заберає в свої торговельні, експортові операції крок за кроком українські землї. Не тільки за рідшими родами дерева — як н. пр. за тисом, дуже попитуваним особливо при фабрикації середновічної зброї — найбільше луків (тому й зветь ся звичайно Bogenholz), за яким шпирають нїмецькі аґенти по карпатському підгірю, а визбиравши його тут, шукають за ним і по дальших краях 2), а й за звичайним будівляним деревом та рідними лїсовими товарами пруські купцї починають попитувати не тільки в близших околицях, а і в краях середньої й горішної Висли, Нарева й Буга. З початком другої чверти XV в. бачимо сї операції вже дуже розвиненими. Ґданські купцї роблять контракти або безпосередно з більшими властителями та державцями королївщин, або з ріжними посередниками, місцевими купцями, між ин. з Галичини, Побужа й Волини, що постачають дерево й лїсові товари їм до Ґданська 3). Не вдоволяючи ся привозом, ґданські купцї їздили часом на місце й тут закупали дерево на ґрунтї — так в 1442 Ґерт фон Зундерн, оден з більших ґданських торговельників деревом, купує сам дерево в Берестю й від себе транспортує його до Ґданська 4). Головно фіґурує дерево, в двох головних катеґоріях: т. зв. ванчес (Wagenschoss), себто дубові плахи лїпшого сорту, порізані з сильнїйших стовбурів, що йшли головно на корабельну будову, і „клепки” (Klappholz), плахи дубові тоньші й слабші, а також і букові, що йшли на столярську роботу. Далї — але рідше, іде дерево мачтове і будівляне, до виробів бондарських і т. и. Також попіл, смола, деготь. Тяжкі сї товари спускають Вислою з весенною водою на дарабах або т. зв. дубасах — себто примітивно зроблених великих барках широких і неглубоких, що приїхавши часто розберали ся й продавали ся на дерево 5). З руських земель ідуть вони Сяном, Бугом і Наревом. Берестє виступає вже з початком XV в. як одно з головнїйших огнищ сього експорту, що обіймає також подальші околицї Волини й Полїся: навіть купцї з Луцька беруть в нїй участь 6). Уже в 1402 р. Ягайло вставляєть ся перед вел. маґістром пруським за купцями з Берестя, аби їм вільно було сплавити Вислою дерево й иньші товари свої привезти до Прусії, а замість них покупити собі иньші потрібні їм товари 7). Крім Берестя показну ролю в сїм експортї, по ґданським актам, має Холм; далї фіґурують в нїм Брянськ, Більськ, Сураж, Ганязь й ин. 8). Десь між Берестєм і Холмом було місце (в ґданських актах зване halewikk), де дерево сортувало ся — друге таке місце було на Нареві, коло Ломжі 9). В XV в. в ґданських актах мова іде головно про сам експорт дерева з сих міст.

Дерево не посортоване ґданськими аґентами на місцї, сортувано потім в Ґданську по привозї заприсяженими міськими аґентами й воно діставало міську охоронну марку — торг деревом стояв взагалї під пильною контролею міста. Дерево з якимись хибами, т. зв. брак (Wrak або Brak) ішло по половинній цїнї против доброго (Grudholz). Рахували його найчастїйше на т. зв. „сотки”, які одначе були двох родів: „мала сотка” мала дві копи (120 шт.) 10), велика містила в собі 24 малі сотки або 48 кіп (2.880 штук); Другий рахунок — на „шістдесятки” (sachzik): так звало ся шістьдесять малих соток, а півпята великої сотки (7.200 штук). Порівняннє отсих цїн пояснить наш інтерес, який двигав сею торговлею: велику сотку Wagenschoss-у (2.880 шт.) в 1420-30-x рр. платили на місцї по 2 ¼ до 3 ½ марки (гривен) 11), в Ґданську звиш 4 марок, в Любеку продавала ся вона по 8 до 10, в анґлїйських портах по 24 марки. Велика сотка Klappholz платила ся на Мазовшу в 1430 р. по 7 мар., в Анґлїї 34 мар. Мала сотка тисини платила ся „в Польщі” в 1427 р. по 14 марок, в Анґлїї по 51 марцї 12). Понятє про розміри, яких дійшов вивіз лїсових товарів з системи Висли протягом XV в. дадуть нам отсї цифри з кінця XV в.: в 1490 вивезено ріжного дерева (переважно Klappholz i Wagenschoss) 2.523 соток (розуміють звичайно великі — отже коло 7 міл. штук). В 1491 р. вивезено 2.235 сот. В 1492 меньше — тільки 766. Попілу в тих роках вивезено коло 1.000 лаштів (в кождім лаштї 12 бочок). Смоли й дегтю вивозили 800 до 1.000 лаштів річно. Експортовано сї лїсові товари головно до Анґлїї, Шотляндії, Голяндії, попіл також до Франції 13).

Протягом XVI в. сей вивіз лїсового товару йде далї на великі розміри, і лїси в районі вислянського й бужського сплаву нищать ся з цїлою силою. В серединї XVI в. в лїсах близьких до сплавів дуже часто вже не було чого рубати й палити на „ванчос і попіл.” Люстрація 1564 р. оповідає цїкаві річи про сю лїсову господарку першої половини XVI в. От що казав Валентий, війт берестецький, з Холмщини, спеціалїст від лїсових товарів, про виріб сих товарів в вікових пущах Любомльської королївщини (на правім боцї Бугу):

„За небіжчика славної памяти пана Яна Тенчиньского 14), воєводи Сендомирського, зачав я робити з батьком моїм лїсові товари, але за його щасливих роспоряджень не богато лїсу знищено в Любомлї, хоч за небіжчика ґрафа старости любомльського 15) випалив я попілу за весь час староства його 800 лаштів, а ванчосу дві шістдесятки, себто 12.000 — ті лїсові товари роблено в Головенськім, Нудиськім і ин. лїсах. За тогож пана ґрафа виробив я двіста комяг: на декотрих спущено згадані товари, а декотрі продавано — по 30 зол. Потім за небіжчика Станислава Мацєйовского, старости любомльського, тойже Валентий виробив ванчосу шість шістьдесяток, себто 36.000, а клепок чотири шістьдесятки, себто 24.000, попелу лаштів більше-меньше 1.300. За тогож пана вироблено дуже богато комяг, бо був старостою чотирнадцять лїт 16), а кождого року роблено їх більше — меньше 30 або 40, і продавано їх дуже богато. Всї лїси, які належали до Любомльського староства, за того небіжчика пана Мацєйовского дуже знищено, і дуже мало вже знайдеть ся дерева здатного на лїсові товари, хиба ще на клепки може бути досить. За й. м. пана канцлєра ж, нинїшнього любомльського старости, в минувшім роцї 1563 той Валентий випалив 40 лаштів попелу, а другий будник, Чиж з Ягодина випалив попелу 20 лаштів. Клепок спущено минувшого року до Ґданська 15 соток, себто півтори тисячі. Комяг того року вироблено 29, з них 24 спродано по 50 зол., а на иньших спущено згадані товари. Сього року, 1564, підстароста любомльський, на замовленнє п. Ґрайовского 17), поручив тому Чижу виробити й випалити 30 лаштів попелу, а иньшому війту — Луцеви з Полац також 30 лаштів. Комяг на сей рік вироблено там 15, з них п. Ґрайовский замовив 12, а решту замовлено на потреби п. старости” 18).

Навіть в найглухійшій з королївщин — Ратенській іде вже тодї ся робота всею силою пари:

„Лаврентій з Велюнча, будник і майстер лїсових товарів, дав таку справу що до лїсових товарів, як п. ревізори в части самі бачили, що в лїсах велюнських, які належать до того староства, вироблено ванчосу дві шістдесятки, себто 12 тис., бо одна шістдесятка має в собі 6 тис. четверток 19). Робить тамже й попіл, на сей рік рахував його готового на 30 лаштів. На сю роботу п. староста ратенський дає тому майстрови грошима від ста плах ванчосу 4 зол., а за виробленнє лашту попілу також 4 зол.; окрім того дає тому будникови річно десять мац жита міри міської ратенської. За той даток будник той удержує собі челядь до роботи, і нїякої помочи йому з замку не мають давати, тільки готові вже товари мають відвезти королївськими людьми до р. Мухавця, і то не далї як чотири милї 20). Будник той казав, що з королївських лїсів того староства — Радістівського й Велюницького він випалив в 1562 р. 50 лаштів попелу, а в р. 1563 сто лаштів — все за теперішнього п. старости; попіл той продавано в Ґданську минувшого року по 34 зол. лашт. А що до ванчосу, то його за теперішнього старости не продавано. За неб. п. Свєнціцкого, давнїйшого старости ратенського, вироблено 500 лаштів попелу, а ванчосу зовсїм не роблено. Є ще в тім старостві лїси здатні на попіл, ванчос, клепки 21), особливо лїс Мартинів, довгий на милю, а вшир меньше, великий лїс у Трутної, коло c. Синова, великий лїс коло Корович, коло оз. Сьвятого лїс великий, за Туром, коло Ветел великий лїс: в тих лїсах іще не роблено нїяких товарів, а єсть там дерева здатного досить” 22).

Але то була найглухійша з королївщин, віддалена від сплавних артерій ґданського експорту. В иньших місцях великі доходи, які давали сї лїсові товари (судячи з вище поданих цїн річний експорт 50 лаштів мусїв дати понад тисячу золотих чистого доходу!) заохотили до винищення лїсів уже скорше. Бачили ми то вже в сусїднїй любомльській королївщинї. В холмській, як кажуть ревізори 1570 р., „лїси спустошені ще за п. Тенчиньских і п. Тарла на комяги, ванчоси, попіл і клепки; і тепер вирубують їх від Грубешова, від п. воєводи белзького нинїшнього; за держави неб. п. Остророга вирубано клепок сорок соток, а за держави п. каштелянової межирічської торік порубано на комяги” 23). В королївщинї белзькій „за попереднїх старостів роблено силу лїсових товарів, як оповідали люде з тих сїл і робітники, що коло того роблять: оповідали, що за неб. п. Тенчиньского воєводи краківського, місцевого старости 24), дуже богато лїсу випалено на попіл, й робленнєм иньших лїсових товарів понищено, бо було поставлено пять буд, в котрих роблено попіл й иньші лїсові товари; за п. Тшебуховского, як оповідають сї люде, роблено тільки попіл, і за старостовання його випалено 160 лаштів; а за теперішнього п. старости в лїсах коло c. Камінки першого року, як оповідали люде й будник, випалено 80 лаштів і спущено до Ґданська, а сього року поставлено дві буди — в одній було, як можна міркувати — казали люде, несмальцованого попелу 40 лаштів, а в другій було понад двадцять, але до обох буд по кільканадцять робітників іще носили попіл, палячи його в лїсї, і трудно було зміркувати, скільки б могло того вийти.” Будували також комяги, а лїсу здатного до роблення ванчосу й клепок ще лишало ся тільки при границях староства Любачівського, за р. Ратою 25). В сусїднім Камінецькім старостві ”було леред тим чимало лїсів до палення попіду й роблення ріжних лїсових товарів, але тепер (в 1565 р.) до попілу вже дерева майже нема зовсїм, лише до роб-леная ванчосу й клепок можна б ще дещо знайти” 26).

В своїх власних, дїдичних маєтностях пани безперечно були трохи розсуднїйші, не нищили лїсів так безмірно рабівничо, як по державах — королївщинах, але загалом скрізь нищено лїси без милосердя —


gdzie spoirzesz — wszędy rąbią albo buk do huty

albo sosnę na smołę, albo dąb na szkuty...


В землях в. кн. Литовського розвій лїсового промислу, що розпочав ся вже на добре в XV в., як ми бачили 27), був дещо здержуваний вивозовими митами, побираними правительством, з лїсових товарів — „транспортів з ванчусом, с клепками, и смолою, а с попелом и с колодиною” 28), а в серединї XVI в. загальмувала його проба заведення правительственного монополю. Сю справу правительство поставило на соймі 1547 р., мотивуючи тим, що при дотеперішнїй орґанїзації торгу продуценти — властителї з в. князївства дуже терплять від визиску ґданських купцїв і їх аґентів або тих посередників, що винаймали у них лїси на лїсові товари 29), „так що вони мали з того малу користь, а пущі, лїси й бори — сей вічний скарб земський пустошили, а з того богатїли чужоземні купцї й Жиди”. Під сею побожною покривкою запроєктовано було заведеннє правительственних комор — анальоґічних з давнїйшими восковими, тільки вже з монополїєю абсолютною: всї товари лїсові, призначені за границю, мали заберати ся по певній таксї до скарбу, і скарб оден мав вивозити їх або продавати заграничним купцям. Проєкт сей був прийнятий соймом 30). Одну комору уставлено на Нїманї, одну на Бугу — в Берестю, одну на Двинї і одну на р. Myшi (Aa). Для нас інтересна берестейська, уставлена для товарів, „котрі б якими небудь ріками з Волини чи звідки инде мали спускати ся на Вислу”; хто спускав би сею дорогою лїсові товари, мав дати знати на комору в Берестї, великокняжий справця мав приїхати з „бракарями” — „бракувати” товар і платити за добрий товар („выборъ”) по 2 копи за сотку (малу, 120 шт.) по 2 копи, „θашольцу и клепъгольцу” по півтори, за лашт попелу також півтори, за „брак” половину того, а за „бракъ з бракъ” (Wrak-Wrak) тільки чверть; цїни уставлені тут низші, бо „суть товари сириє (ще не спущені до води або що йно спущені, тому їх трудно сортувати), а накладъ спусту немалый.” Дїйсно, цїни були уставлені такі низькі, що фактично віддавали не тільки монополїю торгу, а й монополїю продукції лїсових товарів литовському скарбови. Півтори копи — на польський рахунок коло 4 зол., се стільки, як ми бачили, скільки в сусїднїй ратеньській королївщинї платило ся будникови як кошти виробу одного лашту попілу — що правда, пятнадцать лїт пізнїйше, але за них покупна сила гроша не змінила ся так сильно. А скарб великокняжий хотїв купувати за сю цїну попіл готовий, уже в дорозї. Так само і з деревом. Робити в таких умовах лїсові товари було неможливо, і стани в. князївства, уступивши на соймі 1547 р., вже на найблизшім повели атаку против сеї монополїї, добиваючи ся свобідного пропуску за границю для лїсових товарів „зъ имЂней шляхетскихъ.” Правительство старало ся загальмувати справу — згодило ся на свобідний пропуск тих товарів, які шляхтич робить в своїх власних лїсах (не наємних), власним накладом сам, без спільників („не съ половинники своими”), й сам за границю експортує 31), але на практицї навіть і того не виконано. На новім соймі (1554) шляхта знову сю справу поставила, й правительство знову обіцяло „по маломъ часЂ” зробити в тій справі роспорядження 32). По якімсь часї се було сповнено, і по сїм державна монополїя стратила своє raison d'etre, в 1560-х рр. ведуть уже широкий експорт лїсових товарів не тільки самі властителї, а й ріжні купцї й посередники. На пр. в однім актї берестейські Жиди Рубиновичі беруть від звісного нам Ґраєвского 10 тис. золотих, обовязуючи ся в тій сумі поставити йому попіл до Ґданська 33).

Вміру того як гинули лїси в ближшім сусїдстві сплавних артерій ґданського торгу, й цїна на лїсові товари йшла в гору, підприємцї починають звертати ся по них до дальших околиць. Які страшенні, просто неймовірні скоки робила цїна протягом пятидесятолїтя, від рр. 1560-х до р. 1620, покаже нам отсе порівняннє цифр. В р. 1563, як ми бачили, платив ся лашт попілу в Ґданську по 34 золотих, в р. 1620-2 в такій далекій околицї, як староство Овруцьке 34) купцї платили на місцї за ґданський лашт 576 золотих (по 12 зол. шіфуят). Золотий за сей час зменшив ся в своїй металїчній вартости лише в двоє, його покупна сила в яких 3, найвище в 4 рази, значить цїна попілу в порівнянню з иньшими продуктами пішла в гору що найменше в 5 разів. В сїм здорожінню лїсових товарів дало себе знати винищеннє лїсів, в таких страшних розмірах переведене протягом попереднього столїтя; але заразом спокуса такої дорогої цїни жене до дальшого нищення — навіть в тих краях, де лїсів було мало, де вирубованнє й паленнє їх на попіл було простим злочином перед краєм. Нищать ся лїси в східно-полудневій Галичинї: н. пр. в 1640-х рр. державець галицької королївщини „висить” в рахунках ґданських фірм з поважним задатком 25 тис. зол., два промисловцї з Галича 310 тис. зол., і т. и. 35). Роблять ся контракти на вируб і випал лїсів подільських, побозьких, київських, заднїпрянських. Будники і всякого рода „справцї” від лїсових товарів становлять правдивий аванґард в культурнім походї на Україну польської шляхти з кінця XVI і першої половини XVII в.

В люстрації королївщин Київського воєводства 1622 р. з виробом поташу стрічаємо ся в старостві овруцькім, білоцерківськім, канївськім 36). Мартин Калїновский з жінкою в продуктах, які обовязують ся постачити львівському неґоціанту Убальдіні на рахунок забраних від нього грошей 29 тис. зол. в 1634 р., на першім місцї ставлять „уманського поташу сто бочок”, які вони обовязують ся відставити „своїми підданими на берег до Нелипковець (тодїшня пристань для збіжа й лїсових товарів на Сянї коло Синяви — се з уманських маєтностей!), рахуючи по 30 зол. за шіфунт „на березї”, себто з відставою 37). Чотири роки пізнїйше вони роблять ще більший контракт на уманський попіл, уже безпосередно з ґданським неґоціантом Деменсом: за побрану від нього суму 108 тис. зол. „на свою пильну потребу” вони запродають йому поташ з своїх уманських маєтностей — з „буд уманських, куницьких, іванських, маньківських, буцьких, мушурівських й иньших,” найпершої сорти, без всякого фальшу, не сухого, з облупленої клепки”, і т. д. по цїнї 20 зол. шифунт — всього має бути коло 100 лаштів (5.400 шіф.). Кілька лїт пізнїйше тойже Деменс в спілцї з львівським купцем Гайдером робить новий контракт з тим же Калїновским на поташ з тих же уманських маєтностей, але на суму значно меньшу і за цїну низшу (1.023 шіф. по 14 зол.) — з рахунків Гайдера бачимо, що сей поташ продав він в Ґданську по 30 зол.) 38). Король Володислав в 1637 р. дає позволеннє Остророґу „на свобідне паленнє поташів і виріб иньших лїсових товарів в Лисянцї протягом дванадцяти лїт по своїй вподобі 38). Єремія Вишневецький списує контракт з львівським неґоціантом Боімом, запродаючи йому поташ, який вийде з фабрикації 1636 р. з двох „артів” (Herd-огнище, кампанїя поташова), „в будах моїх власних українських — з усїх буд моїх, в сумі 1500 шифунтів (коло 30 лаштів), по 17 зол. за шифунт (на що взяв задатку 27 тис. зол.), обовязуючи ся відставити той поташ своїм коштом до Фастова 39). Станислав Конєц-польский видержавлюючи в р. 1643 Гадяч з околицею на три роки (1644-7 р.), контрактом обовязує державця виготовляти що року тисячу шіфунтів (коло 20 лаштів) поташу „найвищої проби”, і крім того 15 лаштів „шмельцуґу”, відставляючи сї товари до Миргорода 40). В рахунках ґданських фірм з 1640-х рр. висять з значними сумами і Сєнявский, властитель межибожських дібр (з сумою 32 тис. талярів), і славний Потоцкий з своїми браславськими маєтностями, на суму 82 тис. талярів, і т. д.

Яке знищеннє в лїси сього полудневого, малолїсного поясу несли за собою сї контракти, показує отсей рахунок виробу поташу з овруцької королївщини 1622 р.: на лашт поташу треба 30 лаштів „фальби” і три сотки клепок; сам вивіз з лїсу до буди сього матеріалу коштував на лашт поташу 38 зол. 41). А в Білоцерківській королївщинї за кілька лїт поташевої фабрикації лїси були вже так „перебрані”, що по гадцї ревізорів ще лише кілька років тут можна було робити поташ 42).








Примітки


1) Див. Sattler Handelsrechungen des deutschen Orden і йогож Der Handel des deutschen Ordens in Preussen zur Zeit seiner Blutho.

2) Hirsch Danzigs Handels-und Gewerbegeschichte unter der Herrschaft des deutschen Ordens c. 174 наводить зміст контракту одної ґданської фірми з цїсарем Максимілїяном на право річного вирубу в альпейських краях і вивозу до Прусії й відти до Фляндрії й Анґлїї 200 тисових дерев.

3) Див. у Гірша ор. c. c. 177. З огляду на наведений тут матеріал досить тяжко згодити ся з поглядом Д.-Запольского в книзї Госуд. хозяйство с. 318: він думає, що до початків XVI в. виріб лїсових товарів ледви аби мав яке значіннє в лїсовім господарстві в. княжого скарбу. Чи не забракло йому по просту матеріалів?

4) Hirsch ор. c. c. 178.

5) Ibid. c. 173.

6) Про луцьких купцїв див. цитати документів у Гірша ор. c. c. 177.

7) gracia magn. vestre (Ягайло) nobis inter cetera scripsit de mercatoribus hominibus et subditis celsitudinis vestre regie de Bretsh Rutenico desiderantes, quatinus mercatores cum eorum ligais super Wislam et aliis bonis et mercanciis suis quibuscunque ad terras nostras (пруських) absque impedimentis aliis venire et ibidem eadem bona vendere seu alias commutare seu convertere ac alia bona reemere valeant juxta eorum libitum voluntatis — Voigt, Codex dipl. Prussiae VI ч. 124.

8) Hirsch ор. c. c. 175-6.

9) Ibid.

10) Рахували одначе у нас малу сотку і на 100 штук — див. низше, на c. 185.

11) Тодїшня пруська марка варта була  2/3 угорського золотого — прототипа польського золотого, або 40 широких чеських грошей, що курсували тодї в польських і українських землях.

12) Hirsch ор. c. c. 253-4.

13) Lauffer Danzigs Schiffs-und Waarenverkehr am Ende des XV Jarh. (Zeitschrift des Westpreussischen Geschichtsvereins, т. XXXIII, 1894) см. 36-7, 42.

14) Умер 1541 р. — Niesiecki IX c. 69; як видно з дальшого, був старостою любомльським до кінця.

15) Себто тогож Тенчиньского.

16) Себто в р. 1541-1563 (того року умер).

17) Оден з більших підприємцїв і експортерів лїсових товарів.

18) Архивъ Югозап. Р. VII. II c. 351-2.

19) Себто плах, яких з бруса виходило четверо мабуть.

20) Отже сплав товарів з країв горішньої Припети ішов куди близше — або Бугом, або Мухавцем і звідти до Бугу.

21) na klepki, na waszilki, na fiflie — різні роди дерева на бочки.

22) Архивъ с. 317.

23) Жерела VII c. 25.

24) То значить до р. 1563.

25) Жерела III c. 192.

26) Жерела III c. 333.

27) Див. c. 183. Для часів перед самим заведеннєм монополю вкажу на пр. контракт Фед. Сангушка з 1546 р., що запродує берестейському Жиду 100 лаштів попілу, по півчетверта золотого польського, обовязуючи ся відставити попіл до Володави, перепустити його без мита через Ковель до Берестя й дати припасу на спуст (мясо, мука, крупи) — Арх. Санг. IV ч. 367.

28) Маємо контракти на аренду мита від них в Дорогичинї й його околицї: в 1525 р. воно було видержавлено на три роки по 30 кіп річно, але вже в 1527, до скінченя попереднього терміну, запродано двом Сендомирським міщанам по 100 кіп річно — Бершадский І c. 133, Акты рус.-лит. госуд. ч. 181. Не знаю, на якій підставі говорить Д.-Запольский: „очевидно, мито се побирало ся з товарів, привезених з Польщі”; в контрактах нема на се нїякого натяку, і з привозу, що приходив з коронних провінцій, мито мало б збирати ся вище, десь коло Володави, в Берестейщинї, а не в Дорогичинї.

29) подданныє є. к. м. вел. княжества духовныє и светскиє — которыє товари лесныє всякиє у в. кн. Литовскомъ въ пущахъ, въ лесехъ и въ борехъ своихъ робили, або тежъ купъцомъ такъ до Прусъ яко и до Иθфлянтъ, и тежъ тутошънимъ купцомъ и Жидомъ ку робенью наймовали и запродовали, бывали въ томъ отъ таковыхъ купцовъ въ запроданьи дома або тежъ въ спущаньи и бракованью и въ продаваньи въ Прусехъ и въ Иθлянтахъ омыливаны” — Книга посольская метрики в. кн. Литовскаго I с. 36.

30) Любавский в своїй історії сойму представляє се так, що проєкт вийшов від сойму і тільки був прийнятий в. князем (c. 540-3), але се зовсїм неправдоподібно. Той факт, що вже на найблизшім соймі шляхта починає стараннє виломити ся з сеї ухвали, показує се, а низькі цїни, уставлені на товари, не лишають сумнїву, що не соймові стани були авторами сього фіскального проєкту.

31) Акты Зап. Рос. III c. 29.

32) Ibid. c. 54.

33) Бершадскій III c. 253 (контракт був уложений перед роком 1565).

34) Див. Źródła V c. 119-20.

35) Книга галицького ґроду львів. краев, арх. 131 c. 1622.

36) Źródła V c. 119, 131, 137.

37) Consularia львів. міського архива ч. 42 (1634) с. 199.

38) Книга львівського ґроду львів. краєв. архиву 396 с. 23, Maтеріали до історії торговлї Львова — Записки т. LXV c. 45.

39) Львів. ґр. кн. 388 c. 351.

40) Львів. ґр. кн. 396 c. 2278-9.

41) Źródła V c. 119.

42) Ibid. c. 131; в 1616 р. буди тут ще не згадують ся, отже не більше пяти лїт як повстали: лїсів, значить, не вистало й на десять лїт поташової кампанїї.











Попередня     ТОМ VI     Розділ II     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VI. Розділ II. Стор. 3.]


Опитування сайту «Ізборник»:

Веб-опитування про проект правопису:   Українська національна комісія з питань правопису підготувала проект нової редакції Українського правопису, громадське обговорення якого триватиме до 15 вересня 2018 року. На розгляд громадськості були винесені нові правила передачі деяких власних і загальних назв, відмінювання, написання слів з великої букви, правопис іменників з числівником пів та ін. Ваші відповіді допоможуть оцінити суспільне ставлення до чинної мовної норми та запропонованих змін. Опитування )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.