[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VI. Розділ V. Стор. 9.]

Попередня     ТОМ VI     Розділ V     Наступна





ОСТРОЗЬКА АКАДЕМІЯ: ОСТРОЗЬКИЙ КРУЖОК — ЕНТУЗІАЗМ ДЛЯ НЬОГО В ПРАВОСЛАВНИХ КРУГАХ, ЙОГО СКЛАД, ГОЛОВНІ РЕПРЕЗЕНТАНТИ: ГЕРАСИМ СМОТРИЦЬКИЙ, ЙОГО ТРАКТАТ, ЙОГО РИМИ Й ВІРШІ, ВАСИЛЬ ОСТРОЗЬКИЙ І ЙОГО ТРАКТАТ, ФІЛЯЛЄТ-БРОНСЬКИЙ, КЛИРИК ОСТРОЗЬКИЙ. ИНЬШІ ОСТРОЗЬКІ ВИДАННЯ, РЕЄСТР УКРАЇНСЬКИХ ДРУКІВ ДО Р. 1600. КІНЕЦЬ ОСТРОЗЬКОЇ АКАДЕМІЇ.



Такіж ентузіастичні відзиви ми чуємо від пізнїйших українських письменників про лїтературно-науковий острозький кружок і його лїтературну та видавничу дїяльність. Зах. Копистенський, описуючи заслуги, положені кн. Острозьким, так каже про сю першу українську академію наук. „Найдовали ся на дворе єго и мовцы оному Демосθенови ровныи, Исафадове (!) и иныє различныи любомудрцы. Найдовали ся и докторове славныи, въ греческомъ, словенскомъ и латинскомъ языкахъ выцвЂчоныи. Найдовали ся и математикове и астрологове превыборныи, межи которыми онъ презацный маθематикъ, философъ и астрологъ Янъ Лятосъ, которий калєндар новый славне изганилъ и пером доводне презъ друкъ доказалъ, же есть омылный”. „Церкви и дворъ того княжати полныи православныхъ учителей евангелскихъ и апостолскихъ, полныи богослововъ истиныхъ, отъ богослововъ Діонисія, Аθанасія (й ин. східнїх отцїв) и иныхъ многыхъ и отъ соборовъ и отъ патріарховъ всходныхъ, знаючих богословію и вЂру правую” 1).

На жаль, знов таки близших відомостей про склад сього кружка, про визначнїйших членів його й їх дїяльність маємо дуже мало. Майже виключно можемо судити про нього по друкованих його працях, а при тім і про публїкації його не маємо повного понятя, бо богато острозьких друків досї звісно тільки в фраґментах, або й зовсїм іще незвісно, не кажучи про працї, які друком оголошені не були і тільки припадково нам стали звістні 2).

Лїтературна й_наукова острозька компанія мала очевидно мішаний характер. Її основу мусїло становити учене місцеве духовенство. Кн. Острозький, правдоподібно, мусїв підбирати людей осьвічених та учених на ті церковні посади, які відкривали ся в його маєтностях від часу, як його стали інтересувати справи осьвітні й лїтературні; але поіменно не можемо богато таких духовних вказати. Знаємо з сього боку острозького сьвященика Дамяна Наливайка, брата славного козацького ватажка, перекладчика чи редактора кількох збірок перекладів; автора українсько-руських віршів 3), й згаданого вже єроманаха Кипріяна (при якім монастирі він числив ся, зістаєть ся незвісним). Острозьким сьвящеником уважають Василя, автора звісного трактату О єдиной вЂрЂ, але се зістаєть ся мало правдоподібним, тому що він нїде не натякає на своє сьвященство 4). Не був по всякій імовірности духовною особою й „клирик острозький”, автор відповідей Потїєви 5). Сьвітським чоловіком був Герасим Смотрицький, оден з головних репрезентантів Острозької академії (позволяю собі ужити се слово для означіння всеї суми просьвітно-лїтературних острозьких засобів, ріжних сторін тутешньої культурної дїяльности). Він був шляхтичом з Поділя й ґродським писарем в Камінцї, поки не перезвав його до себе Острозький 6). Сьвітський елємент представляли далї такі люде як звісний нам Мотовило, якого Курбский уважав рішучим єретиком (він в своїй відповіди Скарзї виступив з теорією тисячолїтнього царства Христова на землї — доктриною анабаптистсько-соцінїанської), і Христофор Філялєт-Бронський, якого унїяти також називали явним єретиком, і православні не вважали можливим боронити від сих закидів. Зрештою про опіку й прихильність, яку кн. Острозький показував унїтаріям, зістала ся сьвітла память у них самих, як ми бачили 7). З другого боку не бракувало в його окруженню й католиків. Ріжні Греки, з близших і дальших країв, ортодоксального і унїятського напряму (як той Палєольоґ) і московські виходнї доповняли ріжнородний склад Острозького кружка.

В першім періодї, в 1570-1580 рр. на чоло острозької академії виступають, в приступнім нам матеріалї, Герасим Данилович Смотрицький і той Василь — автори першорядних, як на свій час, богословсько-полємічних трактатів. Смотрицький був оден з старших членів Острозької академії 8). Першою роботою, в якій пізнаємо його, було виданнє біблії; його імя носить тут простора передмова про вагу св. письма і вірші на герб. кн. Острозького („двострочноє согласіє”); нема сумнїву, що й при роботах над текстом біблії та її коректї він мав визначну участь. Крім нього як участників біблїйної комісії знаємо поіменно ще самого Івана Федоровича, на якім лежала не тільки технїчна частина — орґанїзація друкарнї, але безперечно также в значній мірі і лїтературно-наукова, і позатим можемо назвати тільки одно імя якогось „многогрЂшного Тимоθея Михайловича”, що спорядив показчик до Нового Завіта 9), виданого в 1580 р. Над сим кружком Смотрицький підносить ся як лїтерат в повнім значінню слова — перший український лїтерат сього періоду, „wielki swego czasu w ruskim narodzie mąż”, як його з гордістю зве пізнїйше син 10). На жаль з його писань, якими він подавав „многу помощу и утЂху вЂрнымъ противъ єретиковъ и отступниковъ” 11), ми маємо властиво одно тільки — се звісний уже нам „Ключъ царства небесного”. В передмові він називає себе „худим простаком”, який „за великим мушенем, а набольше за росказанем” 12) береть ся полємізувати з католицькими богословами „як плохий а голый за збройного рицаря воєвати”, і се, окрім звичайної, лїтературними звичаями приписаної скромности, має те значіннє, що Смотрицький не був чоловіком з систематичною науковою осьвітою, а талановитим самоуком. Сьвідомий сього, він не любить пускати ся в небезпечні глубини доґматики і схолястичної діалєктики, а більше арґументує від „простого розуму”, від практичного житя, зручно воюючи іронїєю, заступаючи жартом і влучним слівцем схолястично-наукову артилєрію тодїшньої полєміки.

Його трактат, в тім видї, як ми його маємо (без кінця) 13), складаєть ся з кількох статей: передмова до кн. Ол. Острозького „До народовъ рускихъ короткая а пильная примовка” — гадки про потребу відправи на латинські атаки і полємічні замітки на адресу латинських полємістів; далї „ключъ царства небесного и нашоє християнскоє духовноє власти нерешимый узолъ” — тут ідея соборности против монархічної власти папи; „календаръ римский новый” — полєміка против нового калєндаря і папства взагалї (їдка і гостра, особливо місцями). На перший погляд сї части звязанї слабко, але вони перейняті внутрішньою ідеєю: довільність пап й справах віри, яка привела їх до відірвання від старої, традиційної церкви, представленої християнством східнїм. Виклад зближений до сучасної живої мови, досить живий, пересипаний приповідками, іронїчними слівцями й дотепами, часто римованими, позбавлений тяжкого теольоґічного апарату 14). Він мусїв робити вражіннє, і як публїцист Смотрицький мусить уважати ся одним з найлїпших хоч його арґументація переважно біжить по верхах, від дотепу до дотепу, не заглубляючи ся в ті глубші і влучні гадки, які він розсипає місцями. В полєміцї против калєндаря він не запускаєть ся в питання історичні чи астрономічнї, але вказує на ті невигоди, які виходять на практицї через переміну калєндаря і через істнованнє подвійного числення, по двом календарям, подвійних сьвят і т. и. Іронїзує, що природа не слухає папської реформи. „Тые новоперемЂнъныє квЂтни и маи вмЂсто зеленоє барвы все бЂлою намъ зверху притрясаютъ”, лякаючи своїм мовчазним протестом серце вірних. „У великий пятокъ, як хлопцї страшили юду тими калаталками, то в кого не була голосна, — зубами мусїв трескоту давати, особливо ті що від pauperibus починиють вчити латини; а на сам великодню ніч Бог показав велике знаменнє (против зміни пасхалії) — бурхливий і страшний холод, з великим снїгом, що не кождий міг післати сьвятити колачі до костела, кому було до костела миля або більше” 15).

Окрім римованих приповідок і дотепів, якими пересипав Смотрицький свій трактат, він, по словам Копистенського, зложив „вЂршемъ роскимъ, ачъ не куштовнимъ, (але) поважнимъ”, якусь сатиру на непорядки в православній церкві й єрархії — „на непорядніи хиротонизанты и ихъ рукоположенцы” 16). Ся сатира, на жаль, не дїйшла наших рук, а про „некунштовнї” вірші їх автора можемо судити тільки по згаданих віршах на гербі кн. Острозьких 17) — дїйсно, з становища шкільної піїтики не поправних, нерівноскладових, хоч і зладжених на взір шкільних.

Крім того, на підставі слів Суші 18), Гер. Смотрицького уважають ректором острозької школи в 1570-80 рр. Але про сю сторону його дїяльности ми нїчого близше не знаємо, і навіть не можемо провірити ранійшими звістками сеї звістки пізнїйшого письменника (XVIII в.).

Другий чільний репрезентант острозької академії сих часів — той Василь, звісний головно як автор „книжици” „О єдиной истинной православной вЂрЂ”, 1588 19). Се книга иньшого складу, нїж трактат Смотрицького, й автор — письменник иньшої марки. Він хоче дати не публїцистичне писаннє, обчислене на хвилеве вражіннє, а богословський підручник, де б православний міг знайти по всїм спірним тодї релїґійним питанням не тільки потрібне поясненнє, але й теольоґічний апарат, запас арґументів, цитат св. письма й св. отцїв. Більші роздїли присьвячені темам: про єдність церкви (против унїверсалїзму), про исхожденіє св. Духа, про старшинство римського папи, про римські обрядові відміни (опрісноки, суботнїй піст, лїтургію, безженність духовенства), про чистилище, про реформу калєндаря (їй удїлено дуже богато місця), вкінцї про сьвятість церков і шанованнє ікон. Останнє против протестантів і раціоналїстів, против котрих автор виступає також дуже сильно, нападаючи на надмірну поблажливість до них православних, що вважають „єретиків” за своїх союзників, думаючи, що через них „зловірнї” (католики) „не могутъ приневолити въ зловЂріє своє” православних. Там де автору трапляють ся вже готові підхожі писання, він компілює з них (напр. Максима Грека про исхожденіе св. Духа, Варлаама Калябрійського против прімату папи й т. ин.), в иньшім пише більш самостійно. Виклад позбавлений всїх тих елєментів іронії й жарту, якими закрашує свої писання Смотрицький; він поважний, сухий, не прозорий, перетяжений цитатами; мова словянська, злегка закрашена елєментами живої мови. Людям старих традицій він міг подобати ся: Вишенський в своїм „ИзвЂщенію краткім о латинськихъ прелестЂхъ” пише під сильним впливом „Книжицї” й дуже поручає її своїм читачам 20). Але ширшої популярности, вона, очевидно, не мала. Новійші історики-богослови ставлять „Книжицу” досить високо, при всїх браках наукового приготовлення автора (м. ин. закидають йому, що поборюючи католицький доґмат про чистилище, він впав в противність — заперечував вагу молитов за умерших). Крім сеї „Книжици” той же, очевидно, Василь був редактором псалтиря з додатковими статями (м. ин. з ширшим трактатом о премЂненіи календаря), виданого в 1598 р. п. т. „Правило истинного живота христіанского 21).

В другім періодї свого істновання, в 1590-х і 1600 рр. острозька академія пишаєть ся іменами Філялєта-Бронського, Клирика Острозького і Мел. Смотрицького. Бронський як чоловік перейнятий в значній мірі впливами раціоналїстичних доктрин, а може й явний член якоїсь протестанської конфессії, як його представляють унїяти, близше до острозького кружка у всякім разї мабуть не належав, і на його книзї ми спинимо ся про оглядї лїтературної полєміки, викликаної унїєю 22). Клирик Острозький, автор двох відповідей Потїю, з 1598-9 рр., виразно зазначує свою приналежність до Острозької школи, і Потїй його трактує як молодого студента (жака) Острозької школи 23). Отже інтересно зазначити близькість сих відповідей 24) до трактату Герасима Смотрицького, того традиційного ректора острозької школи: та ж жива мова, живий тон, закрашений гумором і іронїєю; траиляють ся й зовсїм формальні подібности — місця дуже близькі і змістом і формою до місць „Ключа” 25). Клирик одначе далеко більше пописуєть ся своєю шкільною ученістю, очитаннєм в св. письмі і в отцях церквї; стрічаємо цитати й на сьвітських латинських письменників — поетів (з „Листів” Петрарки 26); місце римованих дотепів заступають поетичні лїричні апострофи. З сього боку богато подібного бачимо у Клирика з иньшим вихованцем Острозької школи, сином Герасима Максимом, в чернецтві Мелетієм Смотрицьким; подібности сї дали навіть привід до здогаду, що під псеводнїмом Клирика таїв ся той сам Максим 27), але здогад сей розбиваєть ся на пізнїйших атаках Мел. Смотрицького на писання Клирика 28): ледво чи відважив ся б він так ударяти на свої власні писання, знаючи, що православні могли зняти з нього маску. Отже мабуть правдоподібнїйшим буде вважати подібности в писаннях Клирика і Мелетія Смотрицького за впливи спільної школи, спільних взірцїв.

З острозькою академією таким чином, так чи инакше (з Апокрізісом включно), лучить ся поважна частина того, що появило ся в сучасній публїцистично-богословській, полємічній лїтературі на Українї і Білоруси за чверть столїтє, від „Ключа”' Гер. Смотрицького до „Треноса” його сина. До вичислених самостійних трактатів треба дочислити ще такі видання, як збірка патріарших грамот в калєндарній справі 1583-4 29). „Книжица” 1598 р., де разом з кількома листами патр. Мелетія, писаними на Україну, на заохоту й потїху в боротьбі за православну віру, надруковано також звісний окружник Конст. Острозького, посланиє атонських монахів до нього в справі унії (писане Вишенським — одиноке його писаннє, видруковано тодї) і трактат Гр. Палами про исхожденіє св. Духа 30). Лист Мелетія до Потїя, з зазивом до повороту до православної віри, виданий 1605 р. 31), а правдоподібно і йогож „Діалогъ о вЂрЂ восточной”, адресований до кн. Василя 32). В лїтературній продукції головна позиція, головна заслуга острозької академії. Поза тим має вона в своїх активах виданнє першої повної біблії словянської й кількох меньше важних видань св. письма й церковних книг (новий завіт, псалтир — два видання, три видання часослова, молитовник, требник. Кілька — небогато одначе — видань св. отцїв (поучення на вел. піст Василия Вел., Маргарит Іоана Златоустого й кілька иньших поучень під голосним титулом: ЛЂкарство на оспалый умыслъ человЂчій); дещо зістало ся недруковане й було видане пізнїйше поза Острогом — як переклади толковань Іоана Злотоустого на послання ап. Павла; дещо лишило ся, очевидно, невиданим зовсїм.

Взагалї хоч острозька друкарня в 1580-1590 рр. була найбільш дїяльною, а часами й одинокою на Українї 33), вона не визначала ся анї дуже інтенсивною, анї постійною продукцією, коли судити по тому матеріалу, який ми маємо. І тут такий маґнат як кн. Острозький міг би, безперечно, дати більший і живійший імпульс дїлу, а тим часом доходило часом навіть до того, що він просив львівських братчиків позичити йому з друкарні письма грецького або словянського для друку тої чи иньшої книжки 34).

В 1603 р. вмер Олександр, одинокий з синів Конст. Острозького, що зістав ся вірним православію — надїя православної української суспільности. Мусїв бути щирий „лямент”, яким оплакала його острозька академія 35), і гірким чутєм віє від науки синам, вложеної в уста покійного князя:

                    Памятайте, жесте с княжатъ руськихъ острозьких вышли,

                    Ихъ вЂру, дЂльность и побожность мЂйте на мысли!

                    Вами хочу похвалити ся перед маєстатомъ

                    Божимъ, кгды з васъ жаденъ не будет апостатом

                    Отъ вЂры кгрецкоє апостолскоє церкви восточноє,

                    Дому нашему и славнымъ предкомъ нашимъ пожиточноє;

                    Которую, чого боже уховай, єсли бы бысте позбыли,

                    Тогды памятайте моє слово, же з върою сполечне

                    Утратите учтивость, маєстатность и здорове конечне.

Сї остороги зістали ся даремними: дїти Олександра зістали ся під впливами матери, ревної католички, приятельки ярославських єзуітів; зрештою повмирали в молодім віку. В 1608 р. пішов до гробу і сам старий князь Василь-Константин. Острозькі маєтности й фундації перейшли в руки кн. Януша. Православні, устами Копистенського, підносять його льояльність супроти православної віри й батьковської волї й роспоряджень 36), і за його житя острозька школа й друкарня ще жили й функціонували, хоч і в слабшім темпі, нїж перед тим (звісні друки з 1612 р., „повеленієм пресвЂтлаго и богохранимаго княжати Януша Острозького” 37), похвала Ісаї Балабану при перекладї Федора Авукара, писана „во ОстрозЂ, во училищЂ кгрекословенъскомъ” в мартї 1611 р. і мабуть також видрукована тодї) 38). Смерть його в 1620 р. і перехід Острозьких маєтностей в руки доньки Олександра Анни-Альоізи, вдови по Яну-Каролеви Ходкевичу, гетьману литовськім, горячої католички, наповнили православних страхом за долю Острозьких фундацій 39). Дїйсно, під її рукою вони дуже скоро заглохли вповнї, а на їх місце запишала ся колєґія єзуітська, фундована Анною-Альоізою.








Примітки


1) Палинодія с. 1136-7.

2) Напр. тільки в останніх часах став звісній Лямент дому кн. Острозьких, острозький друк 1603 р., відповідь Острозького Клирика на другий лист Потїя кн. Острозького, 1599 р. або присьвячений Ісаї Балабану переклад Фед. Авукара, зроблений „спудеєм училища острозскаго” в 1611 р. (Чтенія київські т. VIII і XII, Памятки укр. мови і лїт. т. V).

3) Чтенія київські IX с. 19 (Лекціи Злотоустого отъ бесЂдъ евангельскихъ отъ иєрея Наливайка вибраніє), Каратаєв ч. 178 і 190.

4) Є й иньший здогад, що сей Василь був пан Василь староста або намісник суразький, дворянин Острозького, згадуваний як його посланець в зносинах: з Потїєм, (див. Антірізіс, показчик sub voce). Се можливо, хоч окрім подібности імени нїщо за тим не говорить. Але не можливо лучити до купи оби два здогади й говорити про Василя Суражського сьвященика острозького, як часом буває.

5) Гел. Діплїц, близький своїм часом православний письменнику своїй Антапольоґії (1633) писав, що Клирик Острозький клириком міг називати ся тїльки в ширшім значінню слова, себ то не був духовним (с. 614).

6) Звістки про нього й иньших людей, звязаних, хоч би гіпотетично з острозькою школою, збирає Харлампович в своїй книзї про школи (перед тим в статї про острозьку школу).

7) Див. вище 482.

8) Коли з'явив ся він на дворі Острозького, незвісно: циркулює стара звістка (Каппена-Евґенія), що він в 1576 р. уже був підскарбієм Острозького, але її джерело незвісне.

9) „Собраніе вещей нужнЂйшихъ вкратцЂ скораго ради обрЂтенія въ книзЂ новаго завЂта по словесемъ язбуки”.

10) Obrona werificaciey, l. c.

11) Памфлєт на Мел. Смотрицького (Кіев. епарх. вЂдом. 1875) Мел. Смотрицький в цитованім дає зрозуміти, що „Ключъ”, присьвячений кн. Ол. Острозькому (я думаю, що про Ключъ треба розуміти його слова: przełożonym go cerkwi ruskiej wszystkim samą rzeczą, choć iednemu z nich imenno dedicowawszy, хоч Ол. Острозький не був старшиною „церкви руської”, тільки суспільности) був тільки першою памяткою, яку лишив Герасим по собі — potym i drugi i trzeci (zostawił muniment).

12) Можливо — натяк на порученнє від. кн. Острозького.

13) Надрукований в тім видї, як його маємо, в Архиві Югозап. Рос. І т. VII (коректа очевидно досить недбала).

14) Наведу кілька його дотепів і римів: Церква західня хорує, відорвавши ся від східньої — „звлаща отъ оного Формоса, за которого стал ся римскій костелъ якъ лице безъ носа” (с. 242). Папа „южъ теперъ у волной кузници своєй куєтъ собЂ што хочеть, ни на кого не обзираючи, ани о чию ласку и ратунокъ дбаючи” (с. 246). „Скарга оскаржаєтъ, Гербест осужаєтъ, бо той письмомъ своимъ страшитъ а сей декретомъ не тЂшить” (с. 247). „Третий на десятъ Грігорь папежъ, кгды обачилъ, же каленъдаръ предковъ єго старый дороги правоє далеко заблудилъ, солнце днювъ причінило, мЂсяцъ имена свои помешалъ, звЂзды бЂгъ свой потеряли — заразомъ, яко довтипный лЂкарь и расторопный строитель, отрЂзалъ члонки здоровыє, которыє еще стояли нЂшто при тЂле церковномъ” „мЂсяцы иначей покрестилъ, християнскую пасху з жидовскою далеко отменилъ и такъ посадилъ и своєму предъсявзятю, яко видимъ, досить учинилъ, только ся после того борзо и самъ схоронилъ — што вЂдати, если в пеклЂ чого поправляти не казано, бо то речъ еще старшая нижъ календаръ” (с. 252).

15) С. 253, 257-8.

16) Палїнодія с. 1507.

17) Наводжу, як найстарший датований взірець українських віршів, одну строфу, з лїпших:

                    Въсіяла звЂзда ясна от востока,

                    послЂдуя пръвой възвЂщеней от пророка

                    и приводить от Прьсиды трех царей съ дары

                    поклонити ся съ вЂрою цареви на цары.

                    твоя звЂзда нынЂ томуже послЂдуєт цареви

                    хотя всЂхъ сотворити жителя раєви,

                    и убываєт луна ветхаго завЂа,

                    сіяєтъ бо солнце неприступнаго свЂта,

                    в немже ходя не подкнет ся,

                    но паче спасет ся.

Подібний характер мають вірші Андрія Римші на поодинокі місяцї року, видані в Острогу в 1581 р. під титулом „Хронологія”. Досить правдоподібна згадка, що маємо тут ученицьку роботу, testimonium diligentiae, з острозької школи, й дїйсно тільки тим можна обяснити собі собі появу їх в друку. От взірець сих віршів:

                    Двадъцать четвертаго дня м-ця сенътябра

                    Доробленъ Єросолимъ — стала ся рЂчъ добра.

На кождий місяць дано по одній такій події.

18) Saulus et Paulus c. 15-6.

19) Видана в т. II Памятників полем. литературы.

20) „Ciє Василієво писаніє испытахомъ извЂстно и увидЂхомъ, яко не отъ своеє фантазіи новоизобрЂтеннаго помысла, но отъ божественнаго писанія писа, яже написа; сего ради пріймЂте сіє, молю васъ, съ усердіємь вседушноє любве”, і т. д. — Акты Ю. і 3. Рос. II с. 264.

21) Каратаєв ч. 158.

22) Зістаєть ся досї незвісним, де жив Філялєт — на Українї чи Білій Руси. В текстї Апокрізіса єсть вказівки на Вильно, з другого боку правдоподібно, що під час писання книги він пробував і на дворі Острозького, де й користав з листів його архиву. По словам пізнїйшого (XVIII в.) унїятського письменика Стебельського він і писав свою книгу на замовленнє Острозького і в нагороду дістав від нього Вільську волость. Виключно на свідоцтві тогож Стебельського (без подання джерел) опираєть ся звістка, що правдиве імя автора Апокрізіса було: Христофор Бронський (Dwa wielkie światła II с. 114-5, вид. 1866 р.). Близше про автора не знаємо нїчого; сам він називає себе шляхтичом; про його конфесію арґументи і сьвідоцва pro і contra його православности в книзї Скобалоновича про Апокрізіс і у Голубєва Библіографическія замЂчанія; з зібраного ними матеріалу виходить зовсїм ясно, що самі православні не признавали ся до солїдарности з Філялєтом, але чи був він таким нововірцем, що формально належав до котроїсь нововірської конфесії і тільки підшивав ся під православного в книзї, чи формально належав до православної церкви і тільки держав ся ріжних нововірських поглядів, — зістаєть ся неясним.

23) Пам. полем. лит. III с. 381, 1043, 1053, 1115.

24) Перша з них видана в III томі Пам. полем. лит., разом з долученою до неї історією флорентийського собору, друга в V т. Памяток укр. мови. Крім того Клирика уважають перекладчиком Апокрізіса на руське.

25) Порівняннє писань Клирика з писаннями Герасима Смотрицького і Мелетія дав недавно проф. Студинський у вступній статї в т. V Памяток укр. мови, доводячи ідентичність Клирика з Мел. Смотрицьким (розд. IV).

26) Пам. пол. лит. III с. 426.

27) Здогад сей висловив Копітар в кореспонденції з Д. Зубрицьким (Записки Наук. тов. ім. Шевченка т. XLIII), докладнїйше розвинув і арґументував проф. Студинський в недавно виданій студії (як вище).

28) Paraenesis c. 7, пор. 27.

29) Передрукована у Малишевского М. Пигасъ т. II.

30) Виїмки з сеї книжицї у Малишевского op. c. т. II.

31) Каратаєв ч. 178 (редактором був Д. Наливайко, перекладчиком Борецький, як довідуємо ся з чотиростиха Наливайка.

32) Рік і місце друку невідомі (Каратаєв ч. 173); передруковано у Малишевського т. II.

33) Для перегляду вичисляю всї дотепер звісні українські й словянські друки, які вийшли на українській території до 1600 р.:

1568/9 Учительне євангелиє, в Заблудові (на українсько-білоруськім пограничу).

1570. Псалтир з часословом, тамже.

1573/4: Апостол, у Львові.

1580. Біблїя в Острозї.

1580. Псалтир і новий завіт, тамже.

1581. Біблїя, дещо відмінне виданнє, тамже.

1581. Хронольоґія Римші (на двох картках).

Тамже без року (мб. 1584) збірка грамот патр. Єремії в калєндарній справі, в Острозї.

Без року О крестном знаменіи, на двох картках, в Острозї?

Без року грамота на сьвященство, від К. Терлецького, в Острозї?

1587. Гер. Смотрицького Ключъ царствія небесного, в Острозї.

1588. Сьвящ. Василия о єдиной истинной православной вЂрЂ, в Острозї.

(Книжка: ИсповЂданіє о исхожденіи св. Духа, показана осібно у Каратаєва й ин., мб. частина друга сеїж книги).

1591. Окружники патр. Єремії й митр. Рогози про церковнї непорядки на двох картках, у Львові (23/I).

1591. Пρσоφоνμα привЂть преосв. архіеп. Кир. Михайлу, у Львові (1/II).

1591. Aδελφοτης, граматика, у Львові.

1593. Мелетіа папы Александрійскаго къ Іудеомь отвЂтъ, у Львові.

1594. Постническія словеса св. Василия, в Острозї.

1595. Обіжник кн. Острозького против владик унїятів, в Острозї.

1595. Іоана Златоустого Маргарит, в Острозї.

1599. Часослов, в Острозї.

1598. Т. зв. Книжица в десяти роздїлах, в Острозї.

1598. Правило истиннаго живота христіанского (псалтир з святцями), в Острозї.

1598. Клирика Острозького Отписъ на лист о. Ипатіа володимерского еп., в Острозї.

1598. Йогож Исторія о листрикійскомь синодЂ, в одній книжцї з попереднїм.

1598 або 1599. Апокризисъ Филалета в руськім перекладї (письмо острозьке).

(1600-м роком датуєть ся „оглашенія церкви бр. Львовской”, але воно в дїйсности друковане в р. 1608).

Звістки про сї друки переважно у Каратаєва; його доповняють для сих часів вказівки в Памятниках полемич. лит., Архиві Югозап. Рос. І. VII і XII й ин.

34) Архивъ Югозап. Рос. І т. X ч. 58 (с. 116), з р. 1596 і Акты Зап. Рос. IV ч. 148 (коло р. 1603).

35) „Ламентъ дому княжатъ Острозскихъ надъ зошлымъ съ того свЂта ясне освецонымъ княжатемъ Александром Константиновичом княжатем Острозким”, недавно віднайдений друк, в фраґментах (видані в Чтеніях київських т. XII с. 14). Вірші римовані, нерівноскладові.

36) Палїнодія с. 1139-40.

37) Каратаєвъ с. 322.

38) Чтенія київські т. VIII.

39) Див. трівожні зітхання Копистенського (Палїнодия с. 1140) і Саковича (Вірші на похорон Сагайдачного, вид. Голубева с. 29).











Попередня     ТОМ VI     Розділ V     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VI. Розділ V. Стор. 9.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.