Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VII. Розділ III. Стор. 5.]

Попередня     ТОМ VII     Розділ III     Наступна





БАТОРИЄВА РЕФОРМА І ПІЗНЇЙШІ ОРДИНАЦІЇ (1578-1590): ДОМАГАННЯ ХАНСЬКІ ЩО ДО КОЗАЧИНИ, СКЕПТИЦИЗМ БАТОРИЯ, ЙОГО РОЗПОРЯДЖЕННЯ, УГОДА З КОЗАКАМИ, ОРҐАНЇЗАЦІЯ ДАНА КОРОЛЇВСЬКИМ КОЗАКАМ, СКЛАД КОЗАЦЬКОГО ПОЛКУ ПО РЕЄСТРУ 1581 Р., „КОЗАЦЬКІ ВІЛЬНОСТИ", ПОРІВНЯННЄ РЕФОРМИ БАТОРИЯ З РЕФОРМОЮ ЖИҐИМОНТА-АВҐУСТА, ПІЗНЇЙШІ ТРАДИЦІЇ ПРО БАТОРИЄВУ РЕФОРМУ, ЗНАЧІННЄ СИХ РЕФОРМ В ЕВОЛЮЦІЇ КОЗАЧИНИ.



Все се правительству польському і спеціально — новому королеви Стеф. Баторию, що весною 1576 р. зявив ся в своїм новім королївстві, не могло бути приємно. Баторий цїнив добрі відносини з Туреччиною, хотїв мати спокій від Татар і Турків на полудню, щоб звернути всї сили держави на північ — против ґданських бунтівників і против Москви, ставлячи боротьбу з нею на першу чергу; хотїв звернути против сього головного ворога й Орду. Він знав, як знала вся польська суспільність, що татарське говореннє, мов би то татарські напади викликають ся тільки козацькими зачіпками, треба приймати вповнї скептично 1). Він мусїв також мати понятє про те, що зробити порядок в чорноморських степах і уняти в руки козаків річ зовсїм не така легка, і у нього виривають ся й пізнїйше замітки, які показують, що він в можливість сього завдання вірив досить слабко. На перші скарги хана він відповідав старими оправданнями, що над козаками не має нїякої власти — вони збирають ся з земель московських, волоських, або з таких королївських підданих, що були засуджені на смерть, а повтїкали до козаків, і татарькі напади збільшають їх число, бо богато людей удають ся до козаків, стративши своє майно в татарських погромах, або мстячи ся за своїх свояків, за жон і дїтей. Король брав то на себе, що старости його замків не будуть приймати до себе козаків, будуть ловити й карати провинників, але там де нема його замків — як на Заднїпровю (а так само треба розуміти — і в чорноморських степах), там нехай сам хан робить з козаками порядки, нехай ловить їх і нищить, король против сього нїчого не має 2).

Але хан зовсїм виразно вказував на те, що козацькі ватажки переховують ся і проживають в маєтностях коронних панів, на Українї, і починав, як ми бачили, робити справу з тими панами на власну руку, не чекаючи королївської екзекутиви. Королеви через своїх послів він радив те, що вже практиковано було в попереднїх роках: взяти лїпшу частину козачини (przedniejszych z nich) на королївську службу, а решту приборкати гострими полїцийними розпорядженнями: заборонити їм мешкати по містах і селах на Українї, не давати їм поживи і воєних припасів і карати на смерть провинників. І король обіцяв се спробувати, але заразом не жалував скептичних заміток: козаки мають порозуміннє з московським правительством, від репресій поховають ся в московські краї, а потім знову покажуть ся на Низу — „допильнувати того не можливо там, в тих пустинях”. Король не може й на будуще брати на себе відповідальність за Низовцїв, особливо супроти інтриґ московських: московське правительство їм постановило навіть „якогось днїпровського воєводу”, і воно ж напустило їх на Волощину 3).

Але треба було щось зробити — принаймнї ut aliquid fecisse videatur. I такий характер роботи „про око” і має так розславлена пізнїйше Баториєва реформа. Відкладаючи може на пізнїйше, коли час і обставини позволять близше зайнятись українськими справами, основнїйше полагодженнє відносин до Татар і заспокоеннє полудневої границї, Баторий поки що повторив, з деякими змінами, попереднї заходи Язловецкого і правительства Жиґимонта-Авґуста. Дарма, що сї попереднї заходи показали свою повну безплодність; хан радив їх. Баторий повторяв — припечатуючи для сильнїйшого вражіння від часу до часу крівавими екзекуціями над козацькими провинниками 4).

Державне козаче військо, орґанїзоване Язловецким, за той час встигло, очевидно, вповнї розсипати ся. В скарбових записках бачимо ще виплати для нього в 1575-6 рр.; на коронацію Батория прибули й якісь козацькі делєґати — може того ж королївського війська 5). Але в рр. 1576-7 нїде не стрічаємо якихось звісток про се військо, і очевидно — воно реально не істнувало. Правдоподібно неакуратність в виплатї грошей розстроїла його дуже скоро, а смерть його орґанїзатора Язловецкого (що вмер в р. 1575) довершила се; не фіґурує нїде й настановлений Язловецким козацький старший Бадовский. Баторий, сповняючи ханські ради й науки мусїв розпочати справу на ново. Насамперед пригадав він Конс. Острозькому його умову з ханом — іти на Низ і розігнати звідти козаків, а кого зловить — смертю карати; хану поручав він з свого боку, аби разом з кн. Острозьким тим же розгоном козаків зайняв ся 6). До пограничних старост вислав унїверсал з докором, що вони перетримують у себе козаків, дають їм поміч і висилають на Татар, на будуще наказував не давати козакам нї притулку, нї помочи, нї запасів — селїтри, олова, живности, а помогти кн. Острозькому їх розгоняти, і хто б до їх з тих „лотрів” прибіг — ловити і смертию карати 7). Для слїдства і суду над привідцями тих останнїх зачіпок і нападів з сойму вислано воєводу люблинського Тарла, з широкими правами; тільки з тої комісії нїчого не вийшло. Тарло признав найбільш винним кн. Острозького, бо з його земель найбільше козаків виходило, також з Немировських маєтностей кн. Збаразького. Але на його позви нїхто не ставив ся, і нїяких провинників Тарло не міг вилапати — з виїмком якогось козла жертвенного, якого приволїк із собою за браком чогось лїпшого 8). Се була сторона репресивна. Разом з Тарлом одначе король вислав свого аґента Янчу Беґера — вербувати козаків в королївську службу. Се було дїло лекше. В вереснї 1578 р. Янча приїхав до Львова, до короля з відпоручниками козацькими — Андр. Лиханським з товаришами, що були уповажнені козаками до переведення „постановення” з королем 9).

Се нове „постановеннє” і по формі і по свому змісту відновляло стару уставу Авґустову. Про старий „почет”, орґанїзований Язловецким, і тут не згадуєть ся; козацький полк набераєть ся на ново, але з тогож контінґенту і більше менше на тих самих умовах — так представляє се нова королївська устава. „На зверхнього начальника, на місце небіжчика вельм. Юр. Язловецкого, даємо їм кн. Михайла Вишневецького, старосту нашого черкаського і канївського, і йому гетьман їх і иньші начальники і також усї козаки (mołojcy) мають бути послушні”. На час московської війни визначаєть ся їм вища плата (по 15 зл. на рік і по кафтану), „а пізнїйше доставатимуть те що мали за пок. Жиґимонта-Авґуста короля, тим самим способом і з тими же вільностями, які тодї були” 10). „Иньші постанови як що до вязнїв, так і в иньшихъ справах, уставлені за неб. Юр. Язловецкого, мають бути сповнювані”.

Служба сих козаків має роспочати ся від св. Миколая (6/XII. 1578): тодї вони присягнуть на вірність королеви й послушність свому зверхникови (кн. Вишневецькому) та на додержаннє своїх обовязків. А власне: вони „не мають воювати Волоської землї анї чинити в нїй нїяких шкод анї розрухів, навпаки — всїх про кого б довідали ся вони, що хочуть то чинити, повинні будуть гамувати, ловити і бити як ворогів королївських і коронних; так само мають тримати ся що до Білгороду, Очакова, Тягинї, сїл і степів тамошнїх — шкод нїяких не чинити анї не позволяти чинити; цареви Кримському, його землям, людям, улусам, степам що до челяди, худоби і всякої річи не мають чинити шкоди, бо цар з Татарами обовязав ся служити нам против неприятелїв коронних, — але мають давати нам знати про людей царських; взагалї будуть поступати відповідно до наказів наших які їм дамо” 11).

На знак того, що се війско королївське, козаки дістали велику королївську корогву, шовкову з мальованнєм 12). Може й ще щось, що пізнїйше входило в понятє військових клейнотів, як бубни, труби і т. и.

Безпосереднїм начальником козацьким — „гетьманом”, як його називає сама королївська грамота, але очевидно не в значінню докладного титулу, був настановлений чи безпосередно королем, чи кн. Вишневецьким, Ян Оришовський, шляхтич з тих мабуть що здавна кумпанували з козаками. Сам він зве себе „поручником”, в значінню французького lieutenant — помічника кн. Вишневецького. „Писарем”, а по нашому — більше скарбником і інтендантом — настановлено згаданого вже Баториєвого аґента Янчу Беґера.

Перепись козацького полку, вчинена 1581 р., в дещо незвичайних обставинах (по поворотї козаків з московської війни), дає деяки низші подробицї про орґанїзацію сих королївських козаків — „козаків низових запорозьких і річних, що ходили на службу королївську до Москви”, як називає їх перепись 13). На чолї стоїть Ян Оришовский, „поручник козаків низових запорозьких”, при нїм його рота з 30 чоловіка (тут кілька шляхтичів, Українцїв і Поляків, судячи по іменах) 14). Потім іде пятьсот козаків, подїленних на десятки; на чолї кождого „отаман” (ataman), що входить в рахунок десятка (отже десяток складаєть ся з отамана і девяти козаків). Иньші достойники, очевидно, криють ся в тій прибічній ротї Оришовского. Більша половина козаків мають призвища від своїх міст, або пояснення що до свого походження, і се кидає цїкаве світло на склад сеї козачини. Що правда, на нїм, очевидно, сильно відбив ся побут сього козацького полку на білоруськім театрі війни й перехід через білоруські землї. Не тільки величезне число козаків з глубоких білоруських земель (Могилева, Гомля, Бихова, Мстиславля, Полоцька, Витебщини, всього звищ 90), але й цифра людей з припетського Полїся (звиш 50) 15), з країв московських, литовських та польських, хоч самі по собі й не великі 16), правдоподібно все таки значно повишені завдяки сим спеціальним обставиннам в порівненню з тим складом козацького полку, в якім він був навербованний на Українї. Взявши за скобки сї елєменти, роздуті спеціальними обставинами, в яких комплєтував ся полк підчас кампанїї й по нїй, маємо такі цифри, що дадуть нам понятє про більше нормальний склад козачини: з Київщини 70 (найбільше Черкасцїв — 26, 14 Канївцїв, 12 Киян, 8 Білоцерковцїв, 4 Острян, 4 з київсько-браславського погранича); майже стільки ж Волинян (74) — тут звертають на себе увагу великі цифри з полудневої Волини з маєтностей Острозьких — з Дубенщини щось 15, з Константинова 8, Острога 6) 17). З иньших українських країв, розумієть ся, значно меньше — з Браславщини й Поділя разом коло 20, з Галичини 12, з Холмщини й Підляша 8. Хоч означення маємо не при всїх, і вони мають, розумієть ся, до певної міри характер припадковий, але сї цифри мають безперечне значіннє. Поруч Киян і Волинян та меньше численних виходнїв з Західньої України припустимо і в нормальних відносинах значну домішку Полїшуків і Білорусинів, де що людей з Московських країв, кришку Поляків. Иньші домішки дуже незначні (оден Нїмець, оден Серб, оден Татарин, оден Кафинець, два Пятигорцї — може котрий з них „пятигорський Черкес”). Домінує стихія українська, з білоруською домішкою.

Вертаємось до самої реформи.

Осїдком козацьким, його офіціальним володїннєм стає Терехтемирів з своїм старим монастирем Зарубським, наданий Баториєм козакам на шпиталь для ранених і неспосібних козаків 18). Пізнїйша комісарська постанова (1617 р.) жадала від козаків, щоб Терехтимирів служив тільки шпиталем, а не збірним місцем козацьких куп — се вказує на ролю Терехтемирова в дїйснім козацькім житю, як їх воєнного центра і збірного пункту, арсеналу й офіціального осїдку, як описував його в 1620-х рр. Собєский, а в 1630-х Пясецкий 19).

Понятє вільностей козацьких, признаних правительством Баторія і глухо згаданих тільки в його уставі, з відсилкою до постанов Авґустових, розвиває його грамота з 1582 р., видана до українських воєвод і старост наслїдком жалїв козацьких на нарушуваннє їх прав. Козаки скаржили ся, що сї уряди, присвоюють собі юрисдикцію над ними mimo urzad і zwierzchnosc starszego ich арештують їх, саджають до вязницї без усякої причини, вимишляють на них „обвістки”, коляди й иньші податки, забирають майно по умерших козаках, „поминаючи їх приятелів і рідних”. Все се, як ми знаємо, були старі практики; се доходи з козаків практиковані старостами ще з першої пол. XVI в., але тепер козаки не хотїли їх більше признавати, покликуючи ся на вільности, признані їм королями, і Баторий став на їх становищі. Він наказав урядам українським, щоб вони більше не розтягали своєї власти й юрисдикції „над тими козаками низовими, а особливо котрі побирають платню від нас, а мешкають в містах, місточках і де инде”. Не вільно карати козаків і до вязницї садити без відомости їх старшого, поставленого над ними від короля; не вільно судити їх безправно в звичайних справах — окрім винних в убийствах і насильствах: тільки таких, за порозуміннєм з козацькою адмінїстрацією, можна карати на підставі загальних компетенцій уряду свого; не можна брати податків і вимислів нїколи, а нї забирати майна по умерших, поминаючи його рідних, або кому небіжчик подарує 20).

Очевидно, і ся грамота розвиває тільки принціпи козацького імунїтету, проголошеного реформою Язловецкого. Характеристично, що й тут, як і в грамотї 1572 р., сей імунїтет хоч близше признаєть ся козакам королївським, взятим на службу, але не виключено — король не вважає можливим відмовити його цїлій козачинї. Се на перший погляд стоїть в дивній суперечности з замірами Батория, але по части толкуєть ся традиціями реформи Язловецкого, по части тим, що в тім часї як Баторий видавав сю грамоту, він користав у своїй московській кампанїї з услуг далеко ширших і численнїйших кругів козацьких, а не самеї тільки горстки козаків реєстрових.

І так Баториєва реформа в сумі не вносила в козацькі відносини майже нїчого нового в порівнянню з реформою Язловецкого, а тільки повторяла і в де чім розвивала норми й практики заложені попередньою реформою. Де в чім Баториєва устава була навіть меньше користна для козачини. Напр. намість безпосередньої залежности від гетьмана коронного вона піддавала козацьку старшину під власть черкаського старости, що більше нїж хто з українських урядів звичайно давав козачинї відчувати свою тяжку руку. Самі вільности козацькі передо всїм були цїнні тим, що виймали козаків з власти сього українського віце-короля, а настановленнє його козацьким шефом давало привід йому до ріжних претенсій. Можливо, що скарги козацькі 1582 р. були тим і викликані, що Вишневецький і його аґенти, опираючи ся на зверхніх правах його над козачиною, почали відогрівати старі драчі і претенсії. Користнїйша для козачини устава Язловецкого була й тим, що вона сильнїйше підчеркувала одноцїльність усеї козачим, реєстрової й нереєстрової, бо заводила власть старшого над цїлою козачиною без ріжницї і тим самим ще повнїйше, нїж се робить Баториєва грамота, припускала всю козачину до козацьких вільностей 21).

Та дарма, Баториєва реформа покрила, як новійша, память попередньої, Авґустової тим більше, що від тої в руках козаків, скільки знаємо, не лишило ся нїяких привилеїв, а від Баториєвої зістали ся. Згадана вище його грамота 1582 р. про козацькі вільности має на собі цїкаву замітку, що вона предкладала ся пізнїйше козаками на доказ вільностей, наданих їм кор. Стефаном (з козацької кореспонденції можемо вказати на бажання козацькі предложені Кішкою в 1600 р., 22) де він між иньшим просить „поправи”, себ то поновлення мабуть грамоти кор. Стефана „в справі відумерщин наших”). Отсї „вільности,” — козацький імунїтет, признаний козачинї Баториєм і засвідчений документами, які пізнїйше зберігали ся в козацьких кругах, були з становища козацької еволюції, найцїннїйшим з усього, що дала козачинї Баториєва реформа. Але крім неї й деякі иньші конкретні факти — як наданнє клейнотів і козачої резіденції — Терехтемирова, послужили основою пізнїйшої Баториєвої лєґенди і вона в традиції XVII в. стає ерою в козацькім житю. Від Батория ведеть ся традиція ріжних практик і порядків козацьких; зовсїм не прихильний до козаків в дїйсности, він виступає в сїй традиції як патрон козачини, віщун її будучої слави, і Твардовський, прославляючи нову Українську річ-посполиту утворену Гадяцьким трактатом, бачив у нїй здїйсненнє Баториєвих пророкувань:


W czym nie prożna owa

Źartem praktykowana wrożka Stefanowa,

Źe kiedyś z tych tetrzyków rzecz bydz роsроlita

Miała wolna 23).


В писаннях козацьких істориків XVIII в. ся Баториева лєґенда знайшла дальший розвій, в історіоґрафії XIX — наукообразні форми, і в такім канонїзованім оповіданню про те, як Баторий орґанїзував козачину, уставивши шеститисячний реєстр, сформувавши козацькі полки і утворивши пізнїйшу систему козацької управи — дожила до кінця сього столїтя.

Се були побільшення, а властиво непорозуміння, що до тих напрямів, в яких реформи — старша Авґустова і новійша Баториєва, впливали на сформованнє козачини. В напрямі чисто воєнної, формальної орґанїзації вплив був не особливий і не важний. Можна піднести хіба деякі другорядні явища як поява пятисотного полку, як вищої орґанїзаційної одиницї: вона може вести свій початок від Баториєвого набору, і ми з такими пятисотними козацькими полками, не королївськими, а свобідними, запорозькими, стрічаємо ся потім, в девятдесятих роках 24). Се були подробицї меньш важнї, але згадана вище козацька петиція 1582 р. до короля, де вони протестували уже против praw ich naruszeniu 25), против того що місцева адмінїстрація претендує на власть і юрисдикцію над козаками, хоче поберати з них дани й податки, прикладає до них старі практики міського житя і т. д., — показує нам ту властиву сферу, де робили переворот правительственні реформи: в сфері суспільній. Перед нами не загальна скарга людности на місцеву адмінїстрацію й її кривди, як ми бачили давнїйше, а спеціально козацька верства, що вже відокремила ся на ґрунтї прав і привілєґій признаних їй правительственними реформами й крок за кроком робитиме все дальші й дальші виводи з признаної їй позиції в напрямі повної емансипації, повного імунїтета.

В сфері внутрішньої орґанїзації реформи мали те значіннє, що тим козацьким імунїтетом зробила в рамах державности польської порожнє місце, вільну від польського панського права сферу, де українська стихія могла знову кристалїзувати ся відповідно до своїх традиційних, сливе імманентних прикмет. Значіннє отже виключно майже негативне.








Примітки


1) Бєльский так писав про козаків: сіż nas z Turkiem najwięcej wadzą i Tatarowie tak powiadają: żeby nie oni, tedy by z nami dobrze mieszkali; alie im nie trzeba wierzyć — c. 1358.

2) Źródła dz. IV c. 76-7.

3) Acta St. Bathorei c. 36.

4) Я отже представляю собі Батория мудрійшим, нїж великий його приклонник, автор новійшої моноґрафії про Баториєві реформи А. Стороженко, що приймає, мов би по гадцї Батория те змовленнє кількох сот козаків на королївську службу зробить кінець козацьким своєвільствам (с. 81).

5) Boristenis kozacis personis 4, videlicet Iwano Sewerny, Chwiedoro Zachwosthy, Sziemiono Pochowsky, Marco Winniczky loco expeditionis illjrum de gratia s. m. r. dati singulis per fl. 15, panni lundinensis per ult. 6 — скарбові записки в Źródła dz. IX c. 80.

6) Acta St. Bathorei ч. 23, пор. с. 36.

7) Acta st. Bathorei ч. 25.

8) Acta St. Bathorei ч. 24, Sprawy wojenne c. 145, пор. Бєльского с. 1441.

9) Acta St. Bathorei ч. 160, Źródła dz. IX c. 217.

10) Potem to maja mieć, co mieli za sw. pamięci Zygmunta-Augusta króla i przodka naszego, tym kształtem i z tą wolnoscią, jako w ten czas było.

11) Acta St. Bathorei ч. 60, пор. ч. 189.

12) Źródła IX с. 207. Zibaldo aucupictori a labore vexilli magni Nizjviis missi et pro serico dati f. 18 (осїнь 1578), пор. 203 (корогву відвезено в падолистї козакам). Тому що корогву малював aucupictor, можна здогадувати ся, що на корогві був польський орел.

13) Regestr kozaków nizowych zaporoskich i rzececznych, którzy chodzili na slużbe króla imci do Moskwy” — Źródła dz. т. XX c. 154.

14) Олександр Мірейовский, Мик. Садковский, Станїслав Строжевский, Курбяк Шульжинский, Семен Копицкий й ин.

15) 3 Чорнобильцїв, 17 Мозирян, 11 Брагинцїв, 10 з Давидгородка, 13 з Турова, 3 з Пиньщини. Хоч з сих міст і околиць ходило здавна богато людей на уходи, але й тут мусимо рахувати ся з переходом війська через Білорусь і комплєтованнє його в білоруських краях.

16) „Московитян” і людей з московських країв 24, Литвинів або людей з литовських міст 9, людей з польських країв 10, та кілька (3-4) з виразними польськими йменнями, окрім штаба Оришовского.

17) Пригадаймо собі реляцію Тарла, що найбільше козаків виходить з Острозьких маєтностей (див. вище с. 154).

18) Про се наданнє маємо згадку у пізнїйшого Лясоти: Therechtomirow so den Zaporosen kosaken vom Khünig Stephano zue einem Spital gegeben worden (c. 207).

19) Commentarii Chotinensis belli c. 113-4, Chronica gestorum c. 54-5. Чи Терехтемирів і помисли листу Батория мав служити тільки шпиталем, про се розвила ся була недавно полєміка між Яблоновским і Ярошем (див. прим. 5). Яблоновский доводив, що Терехтимирів міг бути самим Баториєм призначений також і на козацький арсенал і на місце козацьких нарад і місце урядовання, соnsiliorum ex magistratus sedem, як каже Пясецкий. Се можливо що до арсеналу особливо, а в кождім разї так як далї ставить се питаннє Яблоновский: чи Баторий давав тільки на шпиталь чи нї, але на сам шпиталь Терехтимирів в дїйсности не уживав ся. Але хибно думає Яблоновский, що до терехтемирівського надання належав і Боришпіл. Про се низше.

20) Грамота недавно знайдена, видана в Жерелах т. VIII ч. 34.

21) В. Ярош в своїй розвідцї про Баториєву реформу доводив навіть, що Баторий свідомо хотїв „знищити зародки козацької самоуправи і самосуду”, для того піддав їх під власть черкаського старости, і взагалї силкував ся „скасувати всї козацькі окремішности”, — а має про се свідчити петиція Кішки про „поправу листів кор. Стефана”. В дїйсности, як ми бачили, Баторий поновляв і стверджував козацькі вільности признані реформою Язловецкого, а Кішка просив потвердження Баториєвих листів, а не їх зміни, як думав Ярош. Так само недоцїнює значіннє Баториевих розпоряджень Стороженво, виступаючи против „загально розповсюдненого серед учених вірування буцїм Стефан Баторий якоюсь „реформою” змінив правне становище козацького „сословія” (с. 156). Стороженко справедливо підтримує гадку, що козацького „сословія” тодї не було, але не розуміє, що Баториєва реформа, в рядї иньших, вплинула дуже сильно на сформованнє козацького стану — як я вказував се десять лїт тому в своїх „Примітках до історії козачини”.

22) Listy S. Zółkiewskiego ч. 74.

23) Twardowski Wojna domowa c. 264. Стороженко, взагалї дуже скептично настроєний для Баториєвої реформи, чомусь на сїй точцї виступає від сього скептицизму і вірить, що справдї Баторий на склонї житя передчував, що козачина „превратится въ сословіе, совершенно аналогичное шляхтЂ, — сословіе, которое пожелаетъ раздЂлить со шляхтою ея роль въ управленіи РЂчью-Посполитою, а получивъ съ ея стороны грубый отпоръ, устроить новую РЂчь-Посполитую, стару же приведетъ къ гибели” (с. 119). Думаю, що Баторий дуже мало винуват в сих фантазіях. Як би він се передчував, то міг дати прояв сим побоюванням, а того не бачимо.

24) Лясота с. 220: ein Polkownik, das ist ein Bevehelshaber über fünf hundert Man.

25) Жерела VIII ч. 34.











Попередня     ТОМ VII     Розділ III     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VII. Розділ III. Стор. 5.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.