Опитування про фонему Е на сайті Ізборник  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VII. Розділ IV. Стор. 6.]

Попередня     ТОМ VII     Розділ IV     Наступна





КАМПАНЇЯ 1596 РОКУ: ПОХІД ЖОЛКЄВСКОГО, ПОГОНЯ ЗА НАЛИВАЙКОМ, НАЛИВАЙКО ПІД БРАСЛАВОМ, ПЕРЕГОВОРИ ЖОЛКЄВСКОГО З НИЗОВЦЯМИ І ОБЄДНАННЄ КОЗАЧИНИ, РУЖИНСЬКИЙ І БИТВИ ПІД БІЛОЮ ЦЕРКВОЮ, БИТВА ПІД ГОСТРИМ КАМЕНЕМ.



Жолкєвский способив ся до походу на козаків уже з сїчня, з огляду на визначену комісію, в якій мало взяти участь і коронне військо. Збірним місцем він визначив для неї Кремінець і старав ся намовити сусїднїх маґнатів і достойників до участи в операції, але всї вони показували дуже мало охоти до того, й мало на них було надїї.

Діставши кінець кінцем наказ розпочати боротьбу з козаками власними силами, Жолкєвский, невважаючи на дуже тяжку пору року і невеселий стан свого війська, з завзятєм кинув ся сповняти вложене на нього порученнє 1). Була половина лютого, коли псували ся дороги, топили ся снїги. Військо було ще дуже знищене по молдавськім походї; лишило ся його всього 3 тисячі, а і з того багато було покалїчених, не знаряджених; а при тім платня не була заплачена 2). Невважаючи на се все, Жолкєвский рішив ся взяти швидкістю, наглим натиском, щоб скористати з розірвання сил козачини і не дати їй зібрати ся до купи. Лобода тодї з Овруччини, може зачувши про збори комісії, рушив на полудне, під Білу Церкву. Шавула з запорозькою гарматою стояв на Білоруси, в Пропойску. Наливайко був в полудневій Волини, але прочувши про рухи Жолкєвского, став відступати й собі — на схід, а потім на полудне, в Браславшину 3).

Тодї Жолкєвский рішив захопити Наливайка на дорозї й узявши 10 рот, з ними кинув ся на переріз. Гонив за ними день і ніч на схід, над Случ, і мало не застукав Наливайка під Лабунем: казав, що тільки тому Наливайко встиг уступитись, що оден з ротмистрів польських, Плоский, остеріг Наливайка (потім сей Плоский з другим, ротмістром Чолганским перейшли до Наливайка, тому що їм не заплачено було) 4). Але з иньших відомостей виходило б, що Наливайко не був остережений, і не знав, що польське військо настигає його. З під Лабуня він пішов просто на полудне, на Остропіль, потім на Пиків, користаючи з того, що польське військо спинило ся на спочинок під Острополем. Роти Жолкєвского йшли за ним по пятах, уриваючи й побиваючи, де захопили кого. Сей „початок траґедії”, як зве її оден сучасний кореспондент, мав місце в перших днях марта н. с. В Мацієвичах запопали Поляки дві сотнї козаків, ті боронили ся сильно, але Поляки запалили хату, звідки вони боронились, і побили; в Чорняві Наливайко поставив був на чатах козаків і не зняв — їх теж погромили 5). Всього не мав він при собі більше як тисячу козаків, як казали очевидцї, і тому не відважав ся поставити ся против Жолкєвского, але як каже сучасник, — „хоч відступав спішно, але в великім порядку, ішов табором і в таборі мав до 20 гармат і чимало гаківниць, мав подостатку пороху, а до кождої гармати казав приковати пушкаря 6). Але серед козаків його було велике незадоволеннє, що за тими спішними маршами потратили багато людей, коней, йшли без запасів, голодні, й багато з їх війська тїкало.

Наливайко покладав надїї на своїх давнїх союзників і приятелїв в Браславщинї. Але тепер, перед очима коронного війська сї союзники не відважали ся тримати ся з козаками. В Пикові Наливайка не пустили до міста; він рішив ся йти спішним маршом далї до Браслава, і вислав туди перед собою лист з під Пикова, пригадуючи стару приязнь і союз. Заразом післав післанця й до Отруся, старости браславського, просячи його, щоб був посередником перед Жолкєвским; обіцяв роспустити своїх козаків і видати гармати, забрані і на замках. Жолкєвский відповів, що не хоче крови його й його товаришів і коли він козаків роспустить, а гармати і цїсарську корогву віддасть, — буде просити за нього перед королем, аби йому даровано житє. Але в Наливайковім таборі справи не вважали програною, і разом з тим вели ся переговори з Запорожцями Лободи, що стояли під Білою Церквою, про злуку обох військ 7).

Тим часом погоня йшла далї. Під Пиковим роти Жолкєвского ледве не здогонили Наливайка: він відійшов тільки дві годинї перед приходом їх, і пішов на Прилуку, в напрямі на Браслав. Жолкєвский, побоюючись, аби справдї браславські міщане не прилучили ся до Наливайка, покидав вози й все меньше потрібне, й гонив, щоб не допустити його до Браслава. За Прилукою він був догонив Наливайка й ударив на нього, але Наливайко боронив ся сильно, відстрелюючи ся гарматою, а коли ніч перервала битву, пішов далї на полудне. В однім місцї йому удало ся затримати Жолкєвского, знищивши переправу на багнистій річцї, і поки робили гати, виграв знову певну дістанцію. Гармати, для облекшення, він затопив в ріцї: кулї й порох закопав в землю. Нарештї, не дістаючи нїяких вістей з Браслава на свій лист, він стратив надїю, й звернув на схід, за р. Соб, в дикий, майже не рушаний іще степ. Туди Жолкєвский за ним іти вже не міг і розложив свої роти в Браславщинї на спочинок, узяв ся до екзекуцій над старими союзниками Наливайка; війта браславського й якогось иньшого „бунтівника” скарано смертю „для прикладу” 8). А Наливайко тим часом пересидївши в уманських лїсах, — годуючись конями, яких різали на мясо, — відси пройшов під Корсунь, і тут поправившись, пішов на злуку з Низовцями 9). Переговори, ведені ним з Низовцями ще під час маршу на Браслав і потім з тих степових становищ, закінчили ся угодою й злукою обох військ.

Лобода під час сього маршу вибрав ся було в Барщину, як казали — зводити свої фамілїйні рахунки з тещею, п. Оборскою, й ледве не наскочив на Жолкєвского. Але довідавши ся про його військо, вернув ся з під Погребищ назад до Білої Церкви. З ним було, як казали, коло 4 тисяч; з старшини — Сасько і Шостак. Жолкєвский, бажаючи не допустити до злуки з Наливайком, післав до Лободи до Білої Церкви лист, представляючи, що головним провинником уважав Наливайка, а Низовцям — як би вони схотїли здати ся на ласку королївську і забрати ся з України та „служити королеви стародавнїм способом на своїх місцях”, — обіцяв за ними вставитись до короля. Але Низовцї стріли післанця Жолкєвското непривітно. До них уже дійшли звістки про погоню Жолкєвского за Наливайком, а мабуть і ті умови капітуляції, які йому поставлено, і вони сподївали ся тепер походу Жолкєвского на них. Кричали, що се прийшов шпигун від Жолкєвского і хотїли вбити. Лобода теж вилаяв ся, але як думав Жолкєвский — тільки про око, „при черни”, — не міг, мовляв, гетьман до нього якого порядного шляхтича прислати — „бо той козачок, що я післав, був неособливий”, завважає Жолкєвский. Потім того післанця Лобода відправив назад і дав йому золотого, але відповіди не передав нїякої 10). Козачина не хотїла капітулювати. Шавула з араматою йшов з Білої Руси на Бихів і Остер під Київ. Туди ж виберали ся полки Лободи, щоб злучити ся під Київом. В серединї марта вони зачали стягати ся під Білу Церкву, козаки хотїли, зруйновати місто, але Лобода з полковниками стримали їх. Очевидно, вони не хотїли загострювати без потрібно відносин і сподївали ся, що обставини дадуть нагоду до якогось компромісу й угоди. В 20-х днях марта Шавула злучив ся в Київі з Лободою, щасливо притягнувши туди з арматою й усякими запасами. Що до Наливайка гадки серед Низовцїв були довго подїлені. Одні були за тим, щоб прийняти його й солїдаризуватись усїм; иньші стояли за те, щоб не солїдаризувати ся, а видати Наливайка Полякам. Кінець кінцем взяла гору перша гадка і до Наливайка післали заклик, щоб прибував 11).

Жолкєвский зістав ся з головними силами в Браславщинї, щоб дати свому війську поправити ся, постягати розкидані по дорозї обози та дочекати ся припасів і армати. Його виручив по части Ружинський, обіцявши передати йому до розпорядження свою власну армату, кільканадцять гармат. Недавнїй козацький ватажок горів тепер жагою пімсти й ненавистю на козаків, і Жолкєвский рішив вислати його в Київщину перед собою, на пострах козачинї, з пятьма сотнями конного війська і частиною піших. Ружинський пішов в свою Паволоцьку волость і розпочав екзекуції над участниками повстань, ловив і стинав „гультяїв”. Зачувши про такий терор Шавула з Лободою вислали на Ружинського Саська з трохтисячним військом, але той не маючи докладних вістей про Ружинського анї його сили, необережно вислав против нього передову сторожу, і той погромив її і тим переполошив Саська, так що той відступив під Київ. Ружинський, осмілений тим успіхом, став під Білою Церквою. Шавула вислав сюди до нього лист, де висловляв здивованнє з його ворожого поступування і заохочував, аби лїпше подбав про те, щоб помирити з ними Жолкєвского. Але заразом Шавула рушив з військом під Білу Церкву і сподївав ся разом з Наливайком, що наспів туди ж з своїм військом, знищити невірного князя, що підняв зброю на своїх колишнїх товаришів. І був би знищив справдї, бо разом з Наливайком, що прилучив ся до нього під Білою Церквою, мали коло 7 тисяч козаків, а з Ружинським було не більше тисячі. Але Жолкєвский, побоюючись, що Ружинський в своїм нерозважнім завзятю може влетїти в якусь халепу, поспішив ся перед часом за ним слїдом, довідавшись, що він пішов під Білу Церкву. І не вважаючи на неможливу дорогу (на розталу й розмоклу землю упав страшенний снїг і зробив її непролазною) наспів справдї ще в час, щоб виратувати Ружинського з біди.

Козаки надійшли під Білу Церкву в ночи (з 2 на 3 квітня н. с.), і Ружинський тільки в останнїй хвилї дістав про них вість. Він виступив против них зараз не чекаючи дня і напав на табор Шавули, не помітивши, що саме тодї иньшою брамою йде до міста військо Наливайка, вислане Шавулою наперед на місто. Козаки Шавули, не сподївавши ся нападу, та ще серед темної ночи, змішали ся; Ружинський розірвав табор й гонив їх, аж за Рутком Шавула привів своє військо до порядку і відбив Ружинського. Потерпіли в тім козаки, але й Ружинський не мало. Потягнув до міста, не підозріваючи, що там Наливайко, впущений міщанами, пустошив їх кватири. Почувши стрільбу, Наливайко кинув місто й удав ся до своїх. Злученими силами ударили козаки на Ружинського й сильно його тріпнули 12). Він замкнув ся в замку й вислав післанцїв до Жолкєвского, просячи йти на поміч. Жолкєвский, що був не далеко, почувши гук гармат, сам уже спішно рушив під Білу Церкву. Помітивши наближеннє головного війська, козаки кинули Білу Церкву й начали відступати під Трипілє, над Днїпро, найкоротшою дорогою. Жолкєвский кинув ся за ними.

Було се 3 квітня н. с. Козаки були в милї від Білої Церкви. Вони окружили себе „табором”, з пяти рядів возів, серед них були гармати, числом двадцять дві. Військо було піше, тільки старшина на конях. Так ішли вони табором в напрямі на Трипілє, серед рівного тутешнього степу. Жолкєвский рішив спробувати щастя й ударити на них; як би удало ся погромити се козацьке військо, решта їх, що стояла коло Київа, не мала б сили бороти ся. Кварцяного війська було у нього понад 1500 тис. піхоти, де що піших, і кілька сот панських та старостинських дружин з Поділя й Браславщини. Козаків було більше значно, але Жолкєвский покладав ся на лїпше уоруженнє свого війська. Зо три години він ішов за козаками, чекаючи своїх, що йшли з заду. Під вечір перебігло двох дезертирів з козацького табору й сказали, що в козацькім таборі трівога. Се осмілило Жолкєвского, й на урочищу Гострий Камінь ударив він на козацький табор, разом з усїх боків — „на чоло і в тил і з боків разом.” Козаки вдарили з гармат, але тим не зробили особливої шкоди — кіннота польська кинула ся штурмом на табор. Розпочала ся завзята битва. Козаки боронили ся сильно, і табору розірвати Полякам не удало ся — „не судив Бог”, каже побожний Жолкєвский. В реляцїї він потішав ся тільки, що козачина понесла великі втрати. „Побито їх до забитої смерти, як самі кажуть, — що нїде перед тим не стало ся їм такої шкоди, як у сих битвах”. Шавулї відорвало руку гарматною кулею, Саська вбито, й багато иньшої старшини побито; видко, що не ховала ся за чужі спини. В польськім таборі казали, що козаків згинуло більше як дві тисячі, а під Білою Церквою тисяча, а прийшло було їх туди разом 7 тисяч; цифри утрат дуже великі, особливо коли порівняти з малими цифрами утрат польських, поданими тимиж реляціями 13). В дїйсности утрати польського війська були дуже значні 14), і битва ся з становища плянів і завдань Жолкєвского була властиво для Поляків нещасливою.

Козацьке військо, на місце тяжко скалїченого Шавули вибрало гетьманом Наливайка й пішло далї на Трипілє. Жолкєвский, по великих утратах під Гострим Камінем, не вважав можливим іти далї за ними й вернув ся під Білу Церкву та вислав реляції до короля й кор. гетьмана, просячи прислати війська в поміч. Просив як можна, то вислати до нього те військо, що лишило ся ще в Волощинї під проводом Як. Потоцкого, старости камінецького, а також закликав військо литовське, щоб ішло на Україну, на козаків 15). Сї бажання були сповнені — вислано Потоцкого, з Білої Руси прийшов помічний полк під проводок Ходкевича. Доперва діждавши ся тих полків і припасів, в другій половинї квітня міг Жолкєвский приступити до нових операцій — третього акту сеї крівавої траґедїї.








Примітки


1) Історію його походу широко й досить згідно, в головнім, оповідав Гайденштайн. (с. 328 і далї, пол. пер. с. 364 і далї) і Бєльский (с. 1751 і далї); їх оповідання доповняють і поправляють, або потверджують листи з театру війни, які й цитую далї, згадуючи з загальних історій тільки те, що потрібує поправки або має спеціальний інтерес.

2) Archiwum Radziwillów c. 115, Listy Źółkiewskiego c. 67.

3) Listy Źółkiewskiego c. 67, 68, 70, 71; пор. Бєльского, що Наливайко пройшов над Гриців, на Случи; дата тут добра, у Гайденштайна похибка, що 22/II Жолкєвский був уже під Лабунем.

4) Listy Źółkiewskiego c. 73.

5) Лист при Ист. возсоединенія II с. 437; село хибно назване тут Marcieryce, i лист зовсїм не Острозького, як хибно надписав його видавець (і розводить ся з сього приводу — с . 123), а якогось дрібного панка.

6) Бєльский с. 1750.

7) Listy Źółkiewskiego c. 71.

8) Listy Źółkiewskiego c. 74.

9) Listy c. 74, пор. Гайденштайна с. 329 (пер. с. 367).

10) Listy c. 72.

11) Listy c. 76.

12) Тут Жолкєвский (Listy c. 78-9) і за його реляціями Гайденштайн (с. 329, пер. II с. 367-8) не договорюють історії з Ружинським до кінця, і виходить, мов би його була перевага до кінця, так що стає незрозумілим, чому він мусїв просити помочи у гетьмана. Бєльский каже виразнїйше про халепу, в яку Ружинський ускочив (с. 1752).

13) Жолкєвский начислив усїх убитих з польського війська під Гострим Камінем тільки 32 (Listy c. 80), Бєльский одначе рахує їх більше як 300 (с. 1751). Похвальна грамота Жолкєвскому дуже здержливо похваляє битву, і то з морального боку: очевидно признавала її з реального становища програною (Матеріали мої ч. 13).

14) Nec levia damna in diversis conflictibus ipsi (козаки Жолкєвскому) intulerant, praesertim apud Białacerkiew, ubi commisso praelio fortissimi plurimi ex exercitu Zolkievii fuerunt desiderati, пише Пясецкий (Chronica gestorum, вид. 1648 с. 172).

15) Listy c. 80.











Попередня     ТОМ VII     Розділ IV     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VII. Розділ IV. Стор. 6.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.