Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VII. Розділ VIII. Стор. 5.]

Попередня     ТОМ VII     Розділ VIII     Наступна





ПОЛЇТИЧНІ ГОРІЗОНТИ КОЗАЧИНИ 1624/5. ШАГІН, ЯХІЯ І ПЕРЕГОВОРИ З МОСКВОЮ: ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКЕ НАПРУЖЕННЄ, ЗМІНИ НА ГЕТЬМАНСТВІ, МОРСЬКИЙ ПОХІД, УБИЙСТВО КУНЦЕВИЧА, СОЙМ 1624 Р. КОЗАКИ В КРИМСЬКИХ УСОБИЦЯХ, ТУРЕЦЬКИЙ ПОХІД НА КРИМ І КОЗАЦЬКА ЕКСПЕДИЦІЯ ПІД ЦАРГОРОД, ВІЙНА В КРИМІ, КОЗАКИ В ВІЙСЬКУ ҐЕРАЇВ, ЗАХОДИ ШАГІН-ҐЕРАЯ КОЛО СОЮЗУ З ПОЛЬЩЕЮ, СОЮЗНИЙ ТРАКТАТ ЙОГО З КОЗАКАМИ.



Досить легко йшло з ухвалами на козаків на соймі; далеко тяжше пішло проводити ті хитроумні ухвали в житє.

Висланнє ультиматуму, здаєть ся, рішено було кінець кінцем злучити з висилкою комісарів, щоб сї, відповідно до постави козаків, чи трактували чи „поступали з ними суворо”, як делїкатно висловляла ся тайна інструкція 1). Для сього комісари повинні були привести з собою готове військо, і для того в комісію визначено найбогатих, найсильнїйших маґнатів.

Але минали місяцї, а та комісія все не могла нїяк зібрати ся „по части для морового повітря, по части для неустанних трівог і частих інкурсій татарських — через них анї комісари не могли зїхати ся, анї п. гетьман не міг посунути війська в ту сторону” 2). А король коли може й пробував зробити якийсь вплив на козачину через своїх послів або що 3), то се не могло зробити нїякого вражіння по попереднїм.

Настрій козачини одначе дуже грізним не був. І погрози на соймі — зробити повстаннє за несповненнє своїх домагань, хоч прийняті були досить серіозно 4), такими серіозними не були. І се давало досить несолїдне свідоцтво козацьким заявам і погрозам. Але статочнїйша частина козачини, очевидно, далї старанно уникала конфлїкту з річею посполитою і звертала козацьку енерґію в сторону найменьше небезпечну з сього становища, і сподївання якоїсь козацько-польської війни в оборонї віри, під впливом духовенства, не справдили ся поки що.

Може бути, мала тут своє значіннє і зміна гетьмана. Фіаско козацьких домагань на соймі позбавило булави Олифера Голуба. Але його місце заступив репрезентант тої ж „статочної” полїтики, Михайло Дорошенко (дїд гетьмана Петра). Чоловік безперечно дуже здібний, вожд і полїтик, авторитетний у своїх, він був поважаний і в польських кругах і мав тут репутацію чоловіка прихильного річипосполитій („Дорошенко, полковник доброї репутації у молодцїв, за свою відвагу, і королеви й річипосполитій завсїди зичливий”, як рекомендував його в своїм дневнику Хотинської війни Як. Собєский) 5). Він, безперечно, не був прихильником конфлїкту і своїми впливами міг тільки лагодити напружені відносини, в яких козачина стояла з правительством, особливо від останнього сойму 6). Подавав і правительству якісь надїї в сїм напрямі 7). Але напруження се, розумієть ся, не могло переломити, і сам Дорошенко не міг робити собі якихось ілюзій в сїм напрямі.

На весну 1623 р. козаки, як заповідали торік, вибрали ся походом на Чорне море. Похід був не великий. Турецька фльота тодї стояла в Кафі, зайнята інтронїзацією на ханстві Махмет-ґерая. Козацькі чайки зявили ся недалеко безборонного Царгороду, нагнавши великого страху. На спіх почали зброїти ґалєри на них, набираючи ріжну наволоч, яка зайняла ся грабованнєм передмість замість експедиції на козаків. Поки вони вибрали ся на море, козаків і слїд згинув 8). Ледво вернувши ся з сеї експедиції, козаки під кінець лїта вибрали ся знову на море. „Лишивши одну здобич, пішли по другу”. Сим разом турецькій фльотї удало ся зловити трохи козаків: вона привезла в Царгород кілька живих бранцїв і кільканадцять козацьких голов та презентувала їх новому султанови, а той казав положити сї голови перед собою в ряд перед народом, і се дуже сподобало ся Туркам 9). Збаразькому писали, що було в сїм походї 30 чайок. Подробиць з рештою не маємо. Між сими двома морськими походами Дорошенко, що виїздив на Запороже — здаєть ся подаючи надїї на якесь успокоєннє своєволї, вибрав ся походом да Перекоп. Мало се характер віддячення Ордї за поход на Україну, вчинений під весну. Козаки забрали велику здобич, масу худоби 10).

Сї козацькі походи не принесли особливого клопоту правительству. Турецьке правительство прийняло поясненнє польських послів, що сї походи були викликані татарським набігом 11), і тільки на далї ставило жаданнє, щоб козацьких нападів не було. Вони не перешкодили ратифікації трактатів, навпаки — змушували Турків бажати спокою з Польщею, щоб не було більше тих козацьких наїздів. Натомість останнїй напад Татар виклакав в Польщі певні жалї за розрив з козаками, що тепер не вважали потрібним вислугувати ся Польщі.

В пізнїйших козацьких відповідях на обвинувачення польського правительства (по погромі 1625 р.) старшина згадувала, що вона арештувала проводирів весняною походу на море 12) і відіслала їх до київського ґроду — хотїла, мовляв, запобігати морським походам, але як потім правительство не стало платити умовлених грошей, — „мусїли вони самі за себе промишляти”. За своєвільні походи на море правительство вважало вказаним укарати козацьке військо не заплативши йому грошей. Нагода для скарбу приємна, але тактика сумнївної вартости. Напруженнє тільки збільшало ся, і козачина тим меньше вважала себе звязаною.

„Військо козацьке все страшенно хвилюєть ся”, доносив Ю. Збаразький під осїнь; „хочуть іти на волость, кажуть, що мають утиски в вірі; хочуть Дорошенка скинути, а Олифера знову мати гетьманом” 13).

Осїнь принесла подїю, яка ще більше загострила се напруженнє. 12/XI в Витебську розярена юрба вбила унїатського владику Кунцевича, найбільше воєвничого репрезентанта унїї, що своєю гострою безоглядною боротьбою з православєм — забираннєм церков, арештованнєм духовних, всякими адмінїстраційними репресіями викликав

незвичайне обуреннє в своїй епархії і взагалї вважав ся найтяжшим гнобителем православної віри, так що викликав гіркі докори навіть такого вірного протектора унїї як литовський канцлєр Лев Сопіга. Прихильні люде давно вже остерігали владику, що се може скінчити ся зле для нього, але він свідомо легковажив остереження, навіть бажав собі такої „мученичої смерти”, бувши людиною взагалї екзальтованою і фанатично відданою католицькій ідеї. Арештованнє ним одного православного священика в Витебську згаданого дня (12/XI) викликало уличне збіговище і толпа кинула ся на владичу палату, і в сїм нападї убито самого владику 14). Така нечувана пригода дала привод королеви

вилити фіал ярости на православних. Вислана ним

на місце судова комісія позасуджувала на смерть десятки людей; відобрано право самоуправи у м. Витебська, заборонено на будуще звонити по міських церквах, і т. и. І по иньших містах унїатська сторона скористала з сеї нагоди до нового натиску на православних. Рутский роспочав новий процес з виленським братцтвом, обвинувативши його між иньшим і в тім, що унїверсали перетримуваного брацтвом Смотрицького привели до убийства Кунцевича. Смотрицький вважав за лїпше забрати ся не тільки з Вильна, а взагалї з держави і виїхав в подоріже на Схід — а звідти вернув ся вже унїатом. М. Йов, характеризуючи півроку пізнїйше становище православних, називав сей час особливо тяжким, „коли всї змовили ся були зовсїм винищити православний рід” 15). Навіть в Київі унїатська партія насмілила ся була до якихось аґресивних виступів: запорозькі післанцї згадували, що митрополит Йов скаржив ся козакам на ламаннє віри християнської, печатаннє церков і т. и. 16).

Сойм, визначений на лютий 1624 р., пройшов серед такого глухого напруження. Не чути нїчого про козацькі петиції, депутації, анї про якісь спеціальні заходи православних. Не рушало сих справ спеціально і правительство 17). Обі сторони стояли против себе непримирено, не знаходячи нїяких мостів, щоб піти одна до другої.

Поновлено попередню ухвалу що до вислання комісарів; видано суворі кари на тих, хтоб давав якусь поміч козакам або купував від них здобич. Рішено сповнити торішнї ухвали що до розложення війська на Українї, для приборкання своєволї. Вказано державцям українських староств, „почавши від Бару аж до московських границь”, що їх абсентеізм причиняєть ся до зросту козацької своєволї, і заохочено їх, щоб з доходів своїх поставили трохи війська для скріплення державних сил, які будуть виведені на Україну 18). Справа релїґійна, порушена на ново шляхетськими екзорбітанціями, була відложена з усїми ними до дальшого сойму 19).

Увага козачини була по части відтягнена від сих справ тими цїкавими комплїкаціями, які починали виникати з поворотом на ханство нашого давнього знайомого Махмет-ґерая. Діставши ся назад на ханство, і спровадивши до себе свого брата Шагіна, він почав з ним в Криму росправу з давнїми своїми ворогами, і сим викликав скарги й нарікання перед султанським двором. Супроти свого зверхника-султана брати також ставили ся дуже непокірно, не виконували його роспоряджень — між иньшим не хотїли зайняти ся будовою замків на долїшнїм Днїпрі, що їм султан поручав зробити разом з намісником Кафи, для отримання козацьких походїв на море. А на довершеннє всього прийшли до Царгороду вісти, що брати замишляють похід на саму Туреччину, хочуть взяти Адріанополь, щоб сягнути на трон султанський. Наслїдком сього султанське правительство рішило Махмет-ґерая вернути в давнїйше становище, а на ханство посадили назад Джанібек-ґерая, що був ханом перед тим 20). Але брати не мали заміру корити ся волї хана, і против Порти звернули ся за помічю до козаків, яких так недавно ще льояльно, як пристоїть султанським Васалям, поручали польському королеви знищити і чайки їм попалити 21).

Се мусїло стати ся весною 1624 р., але приготовляло ся може й значно скорше. 12/V французький посол в Царгородї доносив про козацький похід на Кафу, що міг мати характер першої екскурсії в інтересах Махмет-ґерая. Правда, козаки оповідали пізнїйше королївським комісарам, що порозуміння у них не було, і в війську Шагіна потім вони опинили ся припадково. Казали, що занесла їх до Криму хвиля, коли вони з Донцями пішли на море, а се стало ся під час війни Махмет-ґерая з Турками. Тодї Шагін-ґерай закликав їх на службу, і вони бувши в бідї, немаючи де подїти ся, радо на службу ту вступили, служили вірно, і з того вийшла пізнїйша приязнь їх з Шагін-ґераєм: по війнї він з честю відправив їх на Запороже і з ними бранцїв християнських, які були в Криму 22). Але ми сеї побожної історії не потрібуємо брати дуже серіозно.

На лїто, коли турецька фльота під проводом капітан-баші (адмірала) Реджеб-баші рушила з Царгороду до Кафи, щоб скинути непослушних васалїв, козацька фльота, користаючи з сеї оказії, рушила під Царгород. Не вважаючи, що грізні поголоски про козацький похід, навіть в побільшених розмірах, завчасу ходили в Стамбулї, капітан-баша лишив столицю без всякої оборони, і козацькі чайки без всякої перешкоди зявили ся в Босфорі. Дня 9 липня н. ст. в досвіта вони приплили туди, в числї 70 до 80 чайок, на кождій по 50 чоловіка. Розкинувши ся по обох берегах протоки, почали собі преспокійно палити і грабувати тутешні оселї. Спалили Буюк-дере, Єнї-кіой на европейськім побережу, Стенїю на азійськім. Знищивши цїлий ряд роскішних віль і багатих осад, протягом шести годин, і забравши масу здобичи, коло 9-ої години відійшли собі на море. В Царгородї підняла ся страшенна трівога. Султан виїхав сам над море і заняв ся обороною. Вислано туди військо кінне і піше; за браком ґалєр позбирали які були човни, посадили на них всяку збиранину і вислали кілька сот таких човнів на козаків. Думали, що ті тїкатимуть. Але козаки, побачивши сю імпровізовану армаду, стали посеред протоки, розложивши півкругом свої чайки й спокійно чекали атаки. Противний вітр не давав їм можности піти самим против Турків. Турки здалека дали огня. Козаки не відповіли нї одним стрілом і не рухали ся з місця. Побачивши таку відвагу їх, Халїль-баша, що проводив сею імпровізованою фльотою, не насмілив ся ударити на козаків. Міркував, що як би атака не удала ся і козаки його погромили, могли б ударити на сам Стамбул. І козаки спокійно перестоявши собі до вечера перед очима стрівоженої „столицї світу”, без перешкоди забрали ся з своєю здобичею до дому.

Два тижнї пізнїйше приїхала знову їх фльота під Царгород, ще в більших розмірах — було чайок що найменьше 150, і мали ззаду резерви, як оповідають царгородські свідки. М. Йов мабуть про сю другу експедицію оповідає, що козаки, маючи 102 чайки, на Днїпровім устю стріли турецьку фльоту з 25 великими ґалєрами і до 300 меньших човнів, т. зв. ушкалів, що мають 25 до 50 людей на собі; була то, очевидно, фльота капітана-баші; кілька днїв били ся Турки з козаками, силкуючи ся не пропустити, але козаки відгромили їх і пішли на Царгород. Дальше оповідають кореспонденти царгородські. Козаки простояли при берегах Босфору три днї, мов насміхаючи ся з безсилости падішаха. Спалили Фарос, кілька сїл. Грозили нападом на арсенал, і се наповнило страхом цїлий Стамбул. Місто стерегли неустанні чати. Нарештї нарядили дві ґалєри і коло 20 човнів та вислали їх на море, стерегти козацького нападу. Козаки постоявши там, відплили собі з великою здобичею.

Стрівожений диван післав спішних післанцїв до капітана-баші, щоб кинувши кримські оправи спішно вертав ся до Царгороду; тим більше, що кілька козаків, зловлених під час сього нападу, сказали, що вони роблять се в союзї і порозумінню з ханом: се наробило великої трівоги в Царгородї. Козацькі напади таким чином, крім власного добичництва, зробили також діверсію для своїх союзників-Ґераїв. Може бути, що й мали таку цїль 23). Захоченї сими успіхами, 16/VIII н. с. козаки вибрали ся в третю експедицію на Царгород. Стільки великих експедицій в оден сезон, се була річ нечувана. Сим разом було теж коло 150 чайок. Але противні вітри затримали їх під Очаковим, більше як місяць; козаки спожили тут багато припасу і кількадесять чайок через те вернули ся назад, але сто з лишком пішло таки; тільки про сей похід нїчого не знаємо близше 24).

Иньша частина козаків тим часом помагала Ґераям в Криму, де місія капітана-баші скінчила ся також, повним фіаско. Прибувши в Кафу, він вислав до Махмета і Шагіна листи, сповіщаючи про іменованнє нового хана, і жадав, щоб вони уступили з своїх урядів, але ті не послухали. По кількох тижнях дрібної війни Реджеб-баша, послухавши Джанїбек-ґерая, з військом і гарматою пустив ся в глубину края на непокірних братів. Але на третїй день походу вони побачили перед собою далеко більше військо Махмет-ґерая; був при нїм також козацький полк (800 козаків, як кажуть турецькі джерела). Турки щоб вийти цїло, рішили капітулювати і зрікти ся своєї місії. Джанїбек-ґерай, зачувши се, пустив ся тїкати, поки цїлий, до Кафи. Махметові Татари, побачивши се, напали на турецьке військо і погромили. Татари й козаки взяли слїдом Кафу. Реджеб-баша, утїкши на кораблї, не бачив иньшого виходу, щоб полагодити се все, як на свою руку потвердити на ханстві Махмета. Так і вчинив з ним. Махмет звернув гармату і бранцїв, і Реджеб вернув ся як не пишний 25).

Але Махмет і Шагін розуміли, що така вимушена згода нїчого не значить, і Порта не подарує їм такого сміливого бунту. Тому відгромивши Турків, Шагін, що в сїй історії являєть ся головним актором, хотїв забезпечити собі й на будуще поміч з України. Крім безпосереднїх зносин з козаками він звернув ся також і до польського правительства, не стільки, очевидно, бажаючи від неї активної помочи, скільки того, щоб вона не ставила перешкод козакам в їх новім союзї з Кримом. Маємо цїкавий лист Шагіна до кор. Жиґимонта з серпня тогож року (19/VIII. 1624) 26). Він в дуже іділїчнім тонї згадує давні добрі часи, коли Ґераї приятелювали з Ягайловичами: „Були ми собі братами і приятелями, ми вам, а ви нам також помагали завсїди, війська наші за предків наших ходили спільно і разом, люде наші до вас, а ваші до нас приїзжали, і нїхто не питав, куди або звідки йдемо; найменьшій дитинї або вдові убогій не було шкоди”. Аж Османи поріжнили тих приятелїв, напускаючи одних на других. Тепер Османи стали спільним ворогом Криму і Польщі, і Шагін заохочує короля до спільної боротьби з сим ворогом. Просить помочи на Турків, пороху, і олова (бо сї припаси звичайно купували ся від Турків, а тепер вони можуть перервати їх довіз), а найважнїйше — пустити до нього козаків. Кілька разів він се прошеннє про козаків повторяє. В останнїй війнї він, по його словам, мав тільки 300 козаків, а вони зробили йому велику прислугу. „Козаків днїпрових ваших... в товариство прийшло триста козаків. — Дай Боже довге здоровє сим трьом стам козаків, що до помочи і в товариство прийшли, і справуючи ся там, як бажало собі серце наше нас заступали”. „Дайте нам днїпрових козаків, а ми з ними легко собі дамо справу з Турками”. „Кажіть днїпровим козакам, аби до нас прийшли — прагнемо їх мати не тому, щоб мало у нас було війська: маємо його, Богу дякувати, досить, але що у Османів немало яничарів з рушницями, то і нам треба на рушницї рушничного війська”. Шагін просить прислати тисячу козаків зимою, а друге військо — по Великоднї; тільки аби козаки не займали татарських стад, що Татари хочуть на зиму вигнати за Днїпро — бо козаки „до добичі жадні”. А Шагін обіцяє за те затримати кримських і ногайських Татарів, „що й курки не буде взято з земель ваших”. Хоче привернути старі границї з Литовсько-польською державою: по Днїпро, Овечу Воду, ріку „Бузук” і до Дону; що за Днїпром і за тими ріками — нехай буде королеве. Шагін обіцяє королеви віддати Білгород, Тегиню, Кілїю, вивести Білгородську орду на кримську сторону.

В сих пропозиціях по за східнїми гіперболами і похвалками була вповнї реальна основа: Шагін і Польща мали спільного ворога в мірзї Кантемірі, начальнику Білгородської орди. Він головно непокоїв своїми нападами коронні землї (того року одначе йому не щастило, і Конєцпольский двічи погромив його, з початком року коло Скали, і лїтом під Мартиновим, коло Галича) 27). Він же був запеклим і небезпечним ворогом Шагіна, бо безпосередно підлягав Портї. Зимою 1624/5 р. Шагін необережно вибрав ся був на нього походом, але Кантемір сильно погромив його.

Польське правительство опинило ся в досить трудній позиції. Не відважало ся нарушити згоди з Туреччиною, даючи поміч Шагінови, і не рішало ся відкинути його пропозицій. Тому до часу старало ся затримати ся в прихильній нейтральности. Натомість з козаками Шагін, ідучи походом на Кантеміра, по дорозї на Запорожу уложив формальну згоду, в Карайтебенї, дня 24/XII:

„Я Шагін-ґерай, цар кримський, даємо сей наш присяжний лист козакам Запорозьким: пану гетьману, осаулам, атаманам і всьому війську, освідчаємо сим листом нашим і присягами, що від мене і від людей наших держави Кримської нїяка кривда і шкода дїяти ся не буде, а як би хто мав учинити якусь шкоду своєвільно, я їх з жонами, дїтьми й свояками, суд учинивши, маю десятьох за одного видати. І від них (козаків) тогож вимагаю, аби так робило ся. Поки від них не буде якоїсь шкоди, — я поки жив, від нас не має бути, на то присягаю Аллахови і пророкови нашому Магометови — аби я від його полку був відлучений, як би инакше поступив. Поки не буде від них, не буде від нас нїякої злости — на те даємо лист широкий присяжний п. гетьману, осаулом і всьому війську, аби ви всьому тому вірили, і на те даємо той лист наш широкий присяжний Богу і Пророкови. Якби неприятель якийсь зявив ся у пана гетьмана, осавулів, атаманів і всього війська запорозького, я Шагін-ґерай, як тільки мене оповістять, з усїми беями й мурзами маю їм помогати. А як би зявив ся неприятель у мене, мають вони, за оповіщеннєм від мене, помогати минї згідно з присяжними листами” 28).

Так звучав сей перший нам звісний трактат козачини з Ордою, попередник пізнїйших трактатів, що таку важну ролю відограли в історії нашого народу.








Примітки


1) Жерела VIII ч. 175.

2) Королївска інструкція на соймики (кінець 1623 р.). — Жерела VIII ч. 176.

3) В згаданій інструкції король так описує свої заходи против козацької своєволї: „не занехав король через своїх комісарів і післанцїв затримувати в послушности тих людей, стерегти через приставів своїх берегів Днїпрових, звідки ходять вони звичайно на море, палити і забирати човни, і платню, признану їм від річипосполитої, завчасу віддавати”. Але се образ загальний, не з сього року спеціально, бо зараз потім додано: „хоч сього року (платня) їм не віддана, за те що пішли на море”,

4) В царгородських кругах сього повстання сподївали ся весною 1623 р. зовсїм серіозно; 25/VI французький посол писав: dit-on ici que les Cosaquea sont mutinez contre les Polonais sur la fait de la religion. Сї поголоски потвердив і польський аґент, що приїхав тодї до Царгороду: Nous apprenons par lui que les Kosaques sont en armes sur le subiet de leur ecelesiastiques; замкненнєм православних церков, каже він, les Cosaques se sont tellement emeus qu'ils ont armé plus de m. 30 hommes; mais le roy de Pologne y a enuoié des commissaires pour empescher que се feu ne s'allume et ne cause quelque grand mal (l. c. c. 425).

5) Дневники с. 119.

6) Не бачу одначе в самім виборі Дорошенка симптому податности козачини для правительства — що мовляв вона умисно заступила Голуба приємнїйшим для правительства Дорошенком, як думав Жукович IV с. 108.

7) Натяк бачу в листї Збаразького Сборникъ лЂтоп. къ ист. Ю. и З. Р. с. 252.

8) Донесення анґлїйського посла — Zbiór раm. V с. 434-5, лист Збаразького в Сборнику лЂтоп. 1. с. Збаразький мав звістки, що була се зовсїм невелика експедиція: з початку доносили йому про 22 чайки, потім тільки 13, „але хоч їх ходило тілько 13, але наробили такого, як би їх і більше було”, додає він.

9) Донесення анґлійські с. 438 і лист Збаразького с. 253; пор. Акты Моск. госуд. I ч. 173.

10) Сборн. лЂтоп. 1. с.

11) Див. лист короля в ркп. Публ. бібл. Разн. F IV 67 л. 320 і 323.

12) tych którzy pod czas bycia хіесіа imc pana koniuszego koronnego (K. Збаразького) u cesarza tureckiego — Zbiór pam. VI c. 189.

13) Сборникъ лЂтоп. І. с. 253.

14) Лїтература сього голосного епізоду в примітках.

15) Лист до Хр. Радивила 24/XII 1624 в Археогр. сбор. вилен. VII ч 55.

16) Кулїша Матеріали с. 159 (про се ще низше).

17) Пор. інструкціюивъ на соймики Жерела VIII ч. 176.

18) Volumina legum III c. 222-3.

19) Supplmentum — Apxивъ I VII. 571.

20) Див. про сї подїї у Смірнова Крымское ханство с. 481 і далї, Hammer Geschichte des Osman. Reiches V c. 35 i далї, Zinkeisen ор. c. IV c. 487 і далї (турецькі джерела).

21) Ркп.Публ. бібл. Разн. F. IV 67 л. 302.

22) Zbiór pamiętn. VI c. 190. Де що відмінно, хоч в тім же дусї оповідає сю історію наш анонїмний кореспондент (осінь 1624 р.): Шагін-ґерай ”под самую тую єго з Турками у Кафу ексъпедицыю самых неволников козаков семсот вызволеных маючи при собЂ, всю справу свою ратовалъ и знамените Турков поразивши, татарскіє орды подъ свою юридыку побралъ, и все товариство козацкоє свободою даровавши, з добычею турецкою червоными по килкодесять кожного и на десяток по два бойволы з тЂлегами объдаровавши, до своєє землЂ, за Пороги випроводити казалъ. И тепер послы єго за Порогами очекивают посланных до короля єго милости: єсли ласка єго к. млти будет дати єму козаков на помоч, офЂруєт ся и около Константинополя на лЂто помыслити, гдыж и с Персомъ юж взялъ лиґу і оженил ся повинную перского взявши, и королеви пану нашиму добре собЂ тушити кажет в необлудной приязни и послугах своих, як сам єго к. мст зезволити будет хотЂлъ. Зачим розумЂєм жебы и комысыя ихъ задержати ся скажетъ, єдно нам безмолствовати и житіє исправляти потреба” — Лавр. бібл. доп № 20 л. 83 об.

23) Про сї два морські походи найдокладнїйше в анґлїйських донесеннях, про перший напад під 9/VII, про другий в депеші 24/VII (Zbiór c. 440 і 442); став ся другий напад десь 20/VII, в донесеннях французських, в депеші з 21/VII оповідаєть ся про „вчорашнїй” напад (Hist. R. mon. c. 427). Пор. Zinkeisen IV с. 495-5, Наіма у Сенковского І с. 178. Лист Борецького в Археограф. Сборнику VII ч. 55.

24) Про сей третїй похїд — в листї Борецького, Археогр. Сб. VII с. 82 і в недрукованім листї 3 жовтня 1624 р. в печерськім збірнику дод. № 20 ч. 83 Сб., також Rое у Цінкайзена с. 495. Жукович до сеї третьої експедиції прикладає звістку Наіми про спаленнє околиць Царгороду, але у Сенковского дата розвязана хибно, 4/X замість 21/VII, як то вказав свого часу вже Рудницький.

25) Смірнов, Гаммер як вище. Французскі депеші с. 427.

26) Друкований Ґолембіовским (Bibl. Warsz. 1852 II с. 18), але не справно. Відмінна копія в Публ. бібл. F. IV № 67 с. 303. Пор. Матеріали Кулїша с. 159.

27) Пор. депеші французькі с. 428.

28) Збірник. Печер. лаври доп. № 20 л. 71 об. Пор. тамже лист митрополита (друк. у Ґолубєва І с. 275) і звістку запорозьких послів у Кулїша Матеріали с. 159: приїздив Шагін-ґерай на Запороже за тиждень перед Різдвом, „зъ запорозскими козаки перемирья взялъ же, что имъ межъ себе не воеватца, а итти съ нимъ Шинъ ГирЂемъ Турского земли воевать за одно”, і пішов потім на Білгородську орду.











Попередня     ТОМ VII     Розділ VIII     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VII. Розділ VIII. Стор. 5.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.