Опитування про фонему Е на сайті Ізборник  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VIII. Розділ I. Стор. 3.]

Попередня     ТОМ VIII     Розділ I     Наступна





ОПОРТУНЇСТИЧНІ НАСТРОЇ СЕРЕД КОЗАЧЧИНИ, ТАКТИКА М. ДОРОШЕНКА, ”РОЗБІР ВІЙСЬКА“, СПРАВА ВИВОДУ КОЗАКІВ З ШЛЯХЕЦЬКИХ МАЄТНОСТЕЙ, ПОСОЛЬСТВО НА СОЙМ 1626 Р. ТАТАРСЬКИЙ НАПАД, СПРАВА СТРИМАННЯ ВИПИЩИКІВ ВІД ПОХОДЇВ, СТРАХИ В ТУРЕЧЧИНЇ, ЗАХОДИ ДОРОШЕНКА ПРОТИВ СВОЄВОЛЇ, ПОХОДИ НА МОРЕ 1626 Р., ЕКСКУРСЇЯ ДОРОШЕНКА НА ЗАПОРОЖЕ



Паралєльно з таким компромісовим настроєм в тих духовних кругах, що стояли на чолї сучасного національного і культурного житя, подібний же угодовий, опортунїстичний напрям, як я вже зазначив; бере гору і в національній українській армії — в козаччинї.

Було се не тільки проявом депресії від нещасливої кампанїї, від погрому широких полїтичних плянів, що снували ся в попереднїх лїтах, але також і того, що провід у війську на якийсь час захопила досить міцно козацька буржуазія, статочнїйші, „луччі люде”, як називано їx в московських реляціях. Вони зайняли сильну позицію „на волости”, на території „городовій”, і опираючись на них їх репрезентант гетьман Дорошенко міг вести мирову полїтику супроти шляхетської Польщі. Була певна симптоматичність в сїм паралєлїзмі угодовства духовного і угодовства козацького, — хоч компромісова полїтика владиків взагалї не знаходила спочутя серед сеї козацької буржуазії, і вона навіть кінець кінцем виступила з протестом против неї. Таки не було се без значіння і впливу на напрям козацької полїтики, коли духовні круги, що в імя національних (церковних) інтересів давнїйше понуджували козаччину до рішучої опозиції супроти правительства та пробивали дорогу для українського іредентизму, тепер шукали компромісу з католицькою полїтикою правительства. Разом з тим як серед самої козаччини брав гору напрям опортунїстичний, угодовий, — перестав підносити її опозиційну енерґію той стімул, що робив се протягом попереднїх лїт, а виходив власне з тих церковно-національних кругів. Се, кажу, не зіставалось без впливу і значіння.

Новопоставлений гетьман Михайло Дорошенко старанно і зручно підтримував перед лицем правительства свою давню репутацію чоловіка „завсїди зичливого для короля і річипосполитої” (с. 468). Куруківський трактат положив на нього тяжкий обовязок — переведеннє козацького реєстра. Протягом шести тижнїв, на день 18 грудня 1625 р. мало бути перебране козацьке військо, вибрано з нього шість тисяч реєстрових і списаний реєстр сього шеститисячного козацького війська. Протягом 12 тижнїв, по кінець сїчня 1626 р., реєстрові козаки, які мали осїдок в маєтностях шляхетських і духовних, мали вийти звідти до королївщин, попродавши ґрунти і будинки людям, які б підняли ся нести підданські обовязки. А вся иньша маса козацтва, яку раховано на 40 тисяч чоловік, — так звані виписчики (виписані з козацтва) мали перейти в „звичайне послушенство” королївській чи приватній, панській юрисдикції (с. 559).

Не вважаючи на те, що перед військом стояла перспектива походу на ливонський театр війни, де вже від осени вела ся кампанїя, і то досить нещаслива для Поляків, Конєцпольский завзяв ся сим разом допильнувати переведення реєстра таки на дїлї. Він розложив своє військо, в числї 15 тисяч, під проводом Казановского, в київській околицї: в Василькові, Хвастові, Трипіллю, Стайках, Ржищеві і в самім Київі. „А велїв гетьман Конєцпольский Казановскому з усїми тими людьми стояти по городах доти, аж козаки розберуть ся в шість тисяч, а як козаки не будуть по умові розбирати ся в шість тисяч, то гетьман Конєцпольский зараз піде з усїм військом на козаків під Київ”, оповідав в Москві звісний нам митрополичий повірник піп Филип 1).

„І гетьман козацький Дорошенко — оповідав далї піп Филип в груднї 1625 р. — „з польськими комісарами їздить по козацьким городам, розбирає козаків. І тепер гетьман Дорошенко пішов до Нїжина до розбору козацького, а з Нїжина поїде до Прилук і до Лубень, теж козаків розбирати. І по городах козаки Дорошенка слухають ся, бо луччі люде з козаків пристали до нього, Дорошенка”. Але добра з того піп Филип не віщував: „Крови полило ся богато (в Куруківській війнї), а треба іще сподївати ся, бо тепер в запорозьких сторонах всяких людей тисяч за сорок, і ті, що зістануть ся по за шістьма тисячами, не захотять бути пашенними людьми (підданими): мабуть війну розпічнуть, або підуть на Запороже або на Дін” 2). І мабуть далї ведучи тактику зондовання московського правительства, митрополичий аґент додавав: „А ті люде, що їх від козацтва віддаляють, хочуть посилати до царя, бити чолом, щоб цар їм поміг своїми людьми на Поляків, а вони будуть цареви служить, будуть литовські городи здобувати на царське імя, щоб їм не бути позбавленими православної віри” 3).

Се було, розумієть ся, пусте говореннє, і в московських кругах не надавали йому нїякої ваги. Але й пророкованнє нової козацької війни, льоґічно вірне для дальшого часу, теж не справджувало ся зараз. Дорошенко, маючи за плечима польське військо і опираючи ся на підпору статочнїйших, „луччих людей”, переводив „розбір”, то значить вибирав козаків до реєстру, а иньших виключав з війська, обережно і без пригод. Операція була неприємна і вимагала богато такту, але його, видно, не бракувало Дорошенкови. При тім в інтересах самої людности було як найскорше привести сю реєстрацію до кінця, аби позбути ся розкватированого польського війська, що мало допильнувати виписки, а своїми „лежами”, розумієть ся, дуже докучало місцевим людям, а особливо козакам. А „луччим людям” було таки до певної міри й бажано позбути ся з війська неспокійного, гультяйського елєменту.

Одначе не вважаючи на всї старання, „розбір” все таки потягнув ся значно довше за визначений для нього термін. Так само і перехід реєстрових з панських маєтностей до королївщин. Ся друга операція дотикала вже не гультяйства, а самих статочних, і переведеннє її вже зовсїм нїяких користей не давало, — тому козацька старшина тут особливо мусїла старати ся вигадати час. Манїфестуючи свою льояльність, свою енерґію в сповнюванню умов останньої угоди, вона арґументувала практичними неможливостями, переконувала польських комісарів і добила ся від них відрочення. В 20-х днях сїчня Дорошенко з старшими зїхавши ся в Київі з королївськими комісарами предложив уже готовий реєстр шеститисячного козацького війська. Не була се остання редакція, як можна було б міркувати з комісарської заяви 4), бо останню редакцію Дорошенко післав кор. гетьманови тільки на весну, після експедиції на Запороже 5); але в кождім разї реєстр був підготовлений, і комісари, оцїнюючи льояльність старшини, з свого боку не відмовили продовження терміну для виходу реєстрових козаків з панських маєтностей. Оповіщаючи, що вписані в реєстр козаки з шляхетських маєтностей мають звідти вийти, комісари заразом просили дїдичів не принагляги козаків з огляду на зимову пору. Так само в иньшій болючій для козаків справі — осиротїлих козацьких родин, комісари просили від себе шляхту: „просимо аби вдови козацькі були заховані при вільности до дальшої ласки й. к. м.” Се був певний успіх, яким прихильники статочної полїтики могли похвалити ся.

Відроченнє було козакам потрібне, бо вони конче хотїли добити ся від короля скасовання отсих прикрих постанов куруківської комісії і в сїй справі саме висилали своїх послів на сойм, що розпочинав ся з кінцем сїчня 1626 р. Посвідченнє комісарів про списаннє реєстра і льояльне поведеннє козацького війська в ріжних иньших справах (напр. в прикрім для православних приверненню унїатам церкви св. Василія в Київі, захопленої православними в київських розрухах 1625 р.) 6) рекомендувало правительству коректність війська супроти вложених на нього обовязків, і військо показавши ся нею, тепер хотїло спробувати сею петицією звільнити ся від ріжних прикрих для нього постанов куруківськоі комісії 7). Просило підвисшення платнї і спеціальних виплат на армату, амунїції для запорозької залоги, винагородження за зруйновані польським військом доми і хозяйства козацькі. Пробувало ще раз звалити постанову про вихід реєстрових козаків з маєтностей панських і духовних. Просило за козаків, які через старість або калїцтво стали нездатними до служби, за вдів і сиріт козацьких, щоб за ними зіставали ся козацькі права. Просило, щоб йому далї було вільно діставати з Москви упоминки, за те що визволяє невільників з рук невірних (а під сим покровом аби могло далї вести зносини з московським правительством і діставати від нього субсидії). Обережно натякало на можливість яких небудь шкідливих для доброї слави вчинків з боку своєвільників, які позіставали ся в війську з волї комісарів, і тим способом здїймало з себе відповідальність за якісь інціденти в будучности. В головах же і на першому місцї тих петицій стояла знову справа релїґійна:

„Як Київське воєводство добиваєть ся заспокоєння грецької віри, так і вони просять, аби митрополит і владики, посвячені патріархом, були затверджені королем”.

На сю справу звертало військо також особливу увагу своїх прихильників, до яких удавало ся з спеціяльними листами, просячи підтримати його прошення перед королем і соймом. Маємо такий лист від Дорошенка, з Київа, з дня 10/II, до тодїшнього старшини протестантів Криштофа Радивила, польного гетьмана в. кн. Литовського 8).

Посольство козацьке зложене з Максима Григоровича, Сави Бурчевського, Филипа Пашкевича і Лукаша Христофовича, було прийняте королем під кінець сойму (6 III н. с.) 9), але реальних успіхів не мало нїяких. В релїґійній справі, як уже знаємо, король обмежив ся пропозицією, щоб православні з унїатами самі дійшли якогось компромісу на соборі. Посольська палата, що дуже простигла в своїм опозиційнім настрою під впливом звісток про татарський напад на Україну 10), згодила ся відложити релїґійну справу до дальшого сойму. Щож до справ козацьких, то сойм обмежив ся тільки апробатою куруківського трактату. Король і сойм прийняли військо козацьке „до ласки своєї”, під умовою, що козаки будуть тримати ся куруківської ординації; инакше будуть проголошені ворогами держави і військо коронне знову наступить на них 11). Платню їх признано таку, як ухвалено під Куруковим, і сей видаток мав бути покритий з жидівського поголовного (отже Жидам припала честь утримувати козацьке військо) 12). Нїяких уступок козакам понад те не зроблено. В деяких, меньше важних справах король поручив війську порозуміти ся з гетьманом (Конєцпольским). Иньші збув мовчанкою.

Татарський напад, що став ся під час самого соймовання в лютім 1626 р., своєю повною несподїваністю і т. ск. повною нельоґічністю наробив великого замішання в польських справах. Пів року тому Конєцпольский прийшов до порозуміння з Ордою і гойно задарував її, щоб відтягнути від союзу з козаками, і з Турками війшов до тїснїйшого порозуміння, мотивуючи се спільним інтересом боротьби з козаччиною (с. 540). Раптом в лютім 1626 р. впадає велика татарська орда під проводом самого хана Магомет-ґерая на Поділє, а його брат Шагін-ґерай, в ролї польського союзника манїфестуючи свою непричетність, присилає до Конєцпольского султанський фірман (наказ), яким султан наказав ханови вчинити сей напад на Польщу 13). Звістка ся прийшла досить пізно 14). Татари пройшли аж до Галичини і Белзщини. Конєцпольский і стражник коронний Хмєлєцкий, кинувши ся з тим військом, яке мали під рукою, і з козаками, могли погромити лише деякі татарські загони при їх поворотї та увільнити забраних невільників 15).

Напад Татарам отже не дуже вдав ся, але збентежив зовсїм польських полїтиків: не знали як зрозуміти се поводженнє султана і чого сподївати ся від Туреччини. Французький посол в Царгородї толкував сей татарський напад інтриґами цїсарських і іспанських аґентів, що хотїли викликати козацькі напади на Царгород і звязати ними турецькі сили 16). Турки запевняли, що хан не дістав нїякого наказу від султана, аби нападав на Польщу, і коли Шагін-ґерай писав про якийсь султанський наказ, або Татари взяті в неволю се кажуть, то не треба їм вірити: хан вчинив напад на Польщу своєвільно, а причиною було, що йому не виплачено упоминків за давнїйші роки 17). Польські полїтики не вірили сьому і здогадували ся, що турецьке правительство хоче змусити польського короля, аби прислав послів до Царгорода з дорогими дарунками, що в турецьких сферах мали б представляти польську дань (харач) султанови, як в давнїйших роках 18). Сей здогад знаходив собі оправданнє в турецьких жаданнях 19); але можна б іще висловити здогад, що напускаючи Магомет-ґерая на Польщу, турецьке правительство хотїло розсварити тих союзників — хана і короля, і таким чином позбавити неслухняних братів-ґераїв тої опори, яку вони знаходили в Польщі. Але хитрі брати вийшли з тої ситуації так, що Магомет-ґерай взяв ся сповнити султанське порученнє, а Шагін вів далї лїнїю польського союзника і переслав, хоч і не дуже в час, копію султанського ферману.

Сенсаційну історію оповідав з тої нагоди московський вістник. Коли під час татарського нападу Конєцпольский зажадав від Дорошенка, щоб він з козаками йшов Полякам на поміч, і Дорошенко рушив в похід, на дорозї в Прилуках перестрів його ханський посол і пригадав Дорошенкови давній союз з Татарами. Тодї Дорошенко вернув ся назад, а Запорожцї під проводом гетьмана Олифера пішли навіть з Татарами разом на Поляків 20). Але все то були казки: в дїйсности козацьке військо брало участь в боротьбі з Татарами 21), нїяких козаків з Татарами не було, і Дорошенко держав ся вповнї льояльно, а його посольство саме тодї добивалось королївської ласки на соймі.

Польське правительство, зайняте шведською війною, дуже не раде було сїй небезпецї, яка зарисувала ся на полуднї. Сойм визначив кредит на удержаннє 7 тис. війська на Українї, крім того 1200 війська з польських контінґентів і військо козацьке мало стерегти Україну 22). Конєцпольский з головними силами мав іти в Ливонїю. До Царгорода рішено вислати посольство і ужити всїх способів, щоб відносини з Туреччиною не псували ся.

Головна небезпека була від своєвільного козацтва, „випищиків”, що зараз на весну пустили ся збирати ся на море. Було їх на Запорожу з початком року кілька тисяч, і Дорошенко вперед остерігав польське правительство, що треба сподївати ся морського походу 23). Всякі страхи зараз пішли про сей похід між Турками. В Царгородї говорили, що польське правительство віддячуєть ся за татарський напад, позволивши козакам іти на Царгород і давши їм на те амунїцію і козаки приладили вже сїмсот чи навіть тисячу чайок до походу 24); хочуть бити ся з усею фльотою турецькою, і присягли взяти саму адміральську ґалєру. Околицї Царгороду прийшли в страшенну трівогу від таких поголосок. Згадували таке пророцтво, що державу турецьку зруйнують люде з півночи. Двадцять ґалєр стало на сторожі Босфору. Капітан-баша з фльотою мав іти на море, але, як висловляєть ся анґлїйський кореспондент — вперед був побитий страхом власним і фльоти своєї 25).

Страхи сї були одначе сим разом даремнї. Польське правительство поспішило ся пригадати Дорошенкови обовязок, вложений на нього куруківським трактатом — понищити козацькі човни і запобігати козацьким своєвільним походам, постановивши на Запорожу залогу 26). Дорошенко не відмовив ся від сього і з делєґатами висланими Конєцпольським, щоб допильнувати сеї справи, вибрав ся з військом на Запороже. Якась частина випищиків, правда, встигла таки піти на море, але се здаєть ся не була замітна експедиція і скоро скінчила ся. Турецький історик згадує про 60 козацьких чайок, з яких турецька фльота зловила 30 і привела „до високого порогу” стамбульського, а иньші розтїкли ся по морю 27). З реляції Дорошенка можемо здогадувати ся, що сей весняний похід скоро і малозамітно скінчив ся, тільки невеличка фльотиля під проводом якогось Миська „одірвавши ся від иньших” забавила ся довше 28). Мабуть се про неї доносив в серпнї французький посол, що турецька фльота придибала 12 чайок козацьких на устю Ріону („на устю річки в країнї Мінґрелїї, за Трапезонтом”). Козаки вийшли на берег, заложили ся укріпленим табором; але сили були не рівні: козаків було по словам Турків всього коло трьохсот, Турки здобули їх укріплення і побили самих 29).

З оповідань отамана Олекси Шафрана довідуємо ся ще про иньшу невеличку, але теж дуже смілу експедицію: ходили козаки запорозькі і донські з Дону, під проводом отсього Шафрана; пішли за чотири тижнї до великодня на восьми човнах, 400 чоловіка, і пограбили околицї Трапезонта, а потім сей Шафран ходив іще осібно на двох чайках, з сотнею козаків і теж добичливо 30).

Турецькі жалї на великі козацькі походи 31) таким чином виглядають як сильне прибільшеннє. З иньших джерел бачимо тільки малозначні напади.

Разом з тим своєвільцї шукали здобичи також в степах і розбили московську казну, придибавши коло Перекопу 32).

Та сї дрібні експедиції не йшли в рахунок, а більшим походам Дорошенко встиг запобігти, понищивши човни, які міг запопасти, й поставивши на Запорожу залогу з реєстрових, що мала стримати дальшу своєволю, і на якийсь час справдї стримала. „Прийшовши (на Запороже), — доносив Дорошенко Конєцпольскому, „зараз ми при висланих вами панах попалили човни ті, що були на землї і могли бути спалені легко; иньші, як рушив ся на Днїпрі лїд, вода повідривала і побила і ми їх нїяк не могли повитягати. На коші, на місцї полишили ми старшиною Івана Кулагу (пізнїйшого гетьмана) і при нїм повну тисячу людей добрих, з каждого полку, привівши їх до присяги на повній радї. Їм лишили ми на письмі інструкцію, як мають справувати ся і наказали їм сповнити отсї поручення: По перше, як вода спаде, аби зараз повитягали ті човни, затоплені в водї, і попалили та попсували їх. Так само і ті човни, що тепер на морю з Миськом, відірвали ся від иньших і не прийшли ще й досї: як тільки вони прийдуть, зараз човни попалити, а людей, які прийдуть у них, зараз повисилати до міст, як своєвільних, не держачи їх при собі анї трохи. Ми й собі б радо зачекали приходу тих човнів, але трудно було чекати, стоячи на степу, бо вороги, довідавши ся про нас, кілька разів набігали, розглядаючи військо, а на острові (в Сїчи) тяжко було розложити ся з кіньми через велику воду, що поняла його. Та й ми певні, що той старший, нами полишений, сповнить усе, що ми йому в інструкції написали. По друге, поручили ми, аби кождого своєвільного, який перечив ся б, так що заносило ся б на своєволю, — зараз тамже карати горлом або відсилати до нас доконче. По третє, аби пильно дбали за здобуваннє вістей про неприятельські замисли, бо ми, для услуги королївської, і самі б раді піти в неприятельські землї за Днїпро, тілько що язиків наших, які пішли водою на Запороже, неприятель, як довідали ся ми, половив між порогами, і трудно було нам (без відомостей) іти, та й час був гарячий для коней 33).








Примітки


1) Матеріяли Куліша, с. 182, пор. с. 259 і 270

2) Ibid. c. 230.

3) Ibid. c. 182-3

4) В оповіщенню комісарів з дня 22 сїчня 1627 р. (ркп. бібл. Замойских) читаємо: Ziechalismy się tu do Kiiewa miasta.., gdzie tez y starszy woiska i. kr. msci pan Michał Doroszenko ze wszistkimi pułkownikami, assawułami woiska Zaporozkiego przyjechał, przy ktorych bytnosci liczbe sześć tvsiecy woiska Zaporozkiego do usługowania ie. kro. m. y rptey zawarlismy.

5) Жерела VIII, c. 294: woiska do piąci tysiący za porochami. przy рр zesłanych od wiel. waszey szosty tysiąc przypisaliśmy, ktorych y regestr zcomputowany wiel. waszy possyłamy. Ся шеста тисяча, очевидно запорозька залога, хоч вона, по словам самого сього листу, була набрана z kazdego pułku.

6) Київські козаки і запорозьке військо устами Дорошенка заявили, що вони не велїли сеї церкви забирати, і забрано її без їх участи, і по сїм відступленню козацького війська від справи церкву передано назад унїатам. Акти унїатського митрополичого архиву у Жуковича V, с. 38.

7) Punkta рoselstwa kozakow zaporozkich — ркп. Публич біблїот. Разн. F II Nr 4 л. 462.

8) Археографическій сборникъ VII. ч. 57.

9) Ркп. Публич біблїот. Nr 138.

10) Листи з сойму в розвідцї Жуковича про сей сойм (як вище)

11). Volum. legum III с. 237.

12) Жерела VIII c. 294-5.

13) Депеші анґлїйські з Царгороду - Zbiór pam. V с. 452. венецькі у Гаммера V с. 71, також польський меморіял про кримські справи (1628-9 р.) -Ukrainne sprawy c. 4 — тут з тим додатком, що Шагін упередив Конєцпольського через козаків.

14) Належить отже справити відмінний погляд у Рудницького с. 15.

15) Досить широко оповідає про се Журковський (Zywot T Zamojskiego с. 103-4), висуваючи заслуги свого чоловіка Хмєлєцкого. Про перші стадії нападу витяги з сучасних листів у Жуковича ор. с с 571. вони ілюструють і несподїваність сього нападу. Про битву над Днїстром під Галичом сучасний лист у ГрабовскогоOjczyste spominki І с. 60-1. Про сю ж татарську переправу через Днїстер оповідає французька депеша в Historica Russiae mon. II c. 431, представляючи погром Татар в дуже сильних формах. Натомість побожні патри єзуїти з утїхою записали в своїх дневниках тільки, що Татари тодї поруйнували сильно маєтности Збаразького, неприхильника єзуїтів (дневник Вєлєвіцкого IV с. 242).

16) Депеша І с

17) Лист Мехмет-Джурджі каймакама до Конєцпольского, ркп. Публ бібл Пол F IV Nr 241 с. 598: пор анґлїйську депешу - Zb pam c. 452

18) Лист Ю. Збаразького до Конєцпольского ib c. 699

19) Лист Халіль-баші, ib. c. 602

20) Арх. мін. загранич. справ I, дїла грецькі 25 II 1626. Звістку сю навів був Соловйов з повним довірєм до неї (II с. 1480).

21) Про участь козацького війська згадує Журковський wojska zaporowskiego — с. 106).

22) Жерела VIII c. 290.

23) Листи Збаразького с. 102-3.

24) Сї поголоски приймають за добру монету та думають, що уряд польський ”позволив виписчикам робити своє і ужив їх на пугало Туркам” (Рудницький op. c. с. 18); але не така була полїтика польська.

25) Депеша з 18. V Zbiór pam V с. 452 3. ркп. бібл. Замойских лист Конєцпольского з червневими новинами з Царгороду.

26) Пор. лист Конєцпольского в Жерелах VIII с. 298.

27) Collectanea I c. 184

28) Жерела VIII с 294.

29) Histor. Russiae mon II с. 431.

30) Матеріяли Кулїша с. 290. Про самого Шафрана варто додати, що вибравши ся потім з поручення товаришів відвезти 10 фунтів срібла до київської св. Софії на срібні шати і кадило, він нещасливо заблудив в степу, приблудив ся до м. Валуйки і підозрілива Москва арештувавши сього героя боротьби з бусурманами, що перед тим пробув сїм лїт в турецькій каторзї в Кафі і з товаришами, розбивши вязницю, утїк відти на Дін, — заслала його в Сибір. Про його одісею коротенька згадка ще в донських актах Рус. ист. библ. т. XVIII с. 236

31) Ркп. бібл Замойских, цитований лист Конєцпольского.

32) Реляція з посольства до Турок - ркп Публ. бібл. Разн. 4 л. 466 (у Жуковича V с. 74).

33) Жерела VIII ч. 184. Лист не має дати, але судячи з змісту, описане в нїм дїяло ся пізнею весною, не ранїйше мая. По словам Конєцпольского, він одержав сї звістки в перших днях липня в. ст. (ib Nr 186). так що сам лист Дорошенка був написаний десь в червнї.











Попередня     ТОМ VIII     Розділ I     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VIII. Розділ I. Стор. 3.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.