Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VIII. Розділ I. Стор. 4.]

Попередня     ТОМ VIII     Розділ I     Наступна





СПОРЯДЖЕННЄ РЕЄСТРУ, КОЗАЦЬКІ ДОМАГАННЯ. ПОГРОМ ТАТАР ПІД БІЛОЮ ЦЕРКВОЮ, НЕЗАДОВОЛЕННЄ КОЗАЦЬКИХ ПЕТИЦІЙ, РАДА В ПЕРЕЯСЛАВІ НА ПОЧ. 1627 І НОВІ ПЕТИЦІЇ.



Все се були дуже приємні для польського правительства річи. Конєцпольский поспішив сповістити турецьке правительство і всїх інтересованих про все зроблене для святої згоди з Туреччиною — де що й прибільшив для більшого ефекту. Вислане ним на Запороже військо, — пише він каймаканови (що воно було козацьке ж таке, про се за дїпше вважав промовчати), — одних своєвільників покарало, иньших половило, всї човни попалено (в листї до французького посла в Царгородї подавав він число тих попалених човнів на 30); на Запорожу лишила ся залога з трьох тисяч (так!), вона має пильнувати тих, що ще не вернули ся з моря і нїкого не пустити, а який би ясир з собою привели з турецьких сторін — всїх мали відбирати і вільно пускати, - й так стало ся. Отже своєвільство „основно приборкане”, нехай же Турки з свого боку зроблять усе, щоб не повторяли ся напади татарські 1).

Окрім таких приємних і цїнних для польської дипльоматії звісток Дорошенко разом з тою реляцією своєю переслав також вповнї викінчений реєстр. „До пяти тисяч війська приписали ми шесту тисячу за порогами, при ваших делєґатах, і реєстр їх, скомпутований, вашій вельможности посилаємо”. Таким чином умови куруківські були сповнені, своєвільство „основно приборкане”, нї з заграницї, нї з України не було чути нїяких жалів.

Та додаючи до давнїх доказів нові докази своєї вірности й льояльности для короля і річипосполитої, статочна козаччина Дорошенка хотїла за те добити ся нарештї „ласки” реальної, уступок з куруківської ординації, скасовання найбільше прикрих її постанов. Посилаючи Конєцпольскому реляцію про свою дїяльність на Запорожу і „скомпутований” реєстр, Дорошенко з старшиною заразом ставив цїлий ряд жадань і усильно просив вглянути в ті ріжні прикрости й недогоди, які терпить військо. Просив про се в своїм листї і заразом іще осібно поручив своїм послам просити про се Конєцпольского. В посольстві їхали Іван Зборовський, Грицько Лихопол і Кіндрат Неук. Інструкція від війська, контрасіґнована „на власний наказ військовий” Константином Вовком, писарем військовим, поручала їм отсї справи, свого часу віддані королем на волю гетьманську: просити підвисшення платнї козакам грошевої і сукном; просити ремонту армати: коней, шор, порохів, залїза, платнї і сукна для арматної служби, бо тих кілька возів залїза, що були видані на козацьку армату з Київа, за листом гетьманським, не стало й на половину армати; треба також визначити якесь місце і кватири на армату — досї вона стояла в Київі, але далї було б утяжливо сьому місту її тримати; треба підвисшити платню писареви військовому, — „з огляду на працї й заслуги нашого писаря, що трудить ся більше нїж хто небудь у війську і на нїм головний тягар лежить”, посли мають „горяче” просити гетьмана, щоб платню підвисшено, „як то і перед тим було завсїди, що писареви давати половину того, що старшому війська”; пригадувано також про плату в грошах і сукнах для музики військової й хорунжих.

В листї своїм Дорошенко пригадував Конєцпольскому ще справу зносин козацького війська з Москвою: король з сею справою відіслав їх до Конєцпольского. Дорошенко просив, щоб їм позволено сї зносини для субсидій, бо видить то Бог — нема звідки взяти нїчого. Скаржив ся ще на шляхту з України, що вона вигоняє козаків з своїх маєтностей, аби забирали ся як найскорше, а забороняє купувати від їx будинки і розробки. Значить, з виходом з панських маєтностей козаки все ще тягнули, чи просто щоб виграти час, чи сподіваючи ся, що може таки вдасть ся скасувати сей примус. Дорошенко просив гетьмана, щоб заступив козацтво від тих панських кривд.

Посольство козацьке ставило ся у Конєцпольского в Барі десь з початком липня н. ст. 2) Але нїчого втїшного воно від нього не почуло. Король відіслав козаків до гетьмана, гетьман відіслав назад до короля, від Анни до Кайафи, як казали тодї. Так приходить ся здогадувати ся з того, що кілька місяцїв пізнїйше військо козацьке звертало ся з тими своїми справами знову до короля.

Зате службу козакам Конєцпольский вмів диктувати. Поручив їм, аби головних провідників морського походу прислали королеви „на знак свого підданства”, а самі „аби спішно прибули до польського війська против неприятеля” 3). Були трівожні вісти про Татар і військо коронне, а з ним і козацьке мусили стерегти Україну від несподїваного нападу. Знов був якийсь татарський наїзд на Поднїстровє, Конєцпольский вислав військо в сторожу між Чорний і Кучманський шлях, боронячи Поділє і Волинь; українські пани алярмували, щоб не зіставляти без оборони „України”, і при всїм тім — головно раховано на козаччину, „коли вже Дорошенко завів з ними порядок” 4). Потім в серпнї подїї на північнім театрі — успіхи Ґустава-Адольфа в Прусії, куди несподївано перекинув ся він, змусили забрати кварцане військо з України до Прусії і тягар оборони України тим більше спав на козачину.

Польського війська під проводом Хмєлєцкого зістало ся тут всього дві тисячі. Тим часом на осїнь, зараз по виходї польського війська пустила ся на Україну величезна орда під проводом нуреддін-султана (то значить другого прінца, після калґи) і цїлого ряду иньших молодших прінців ханського роду. Вязні татарські оповідали, що було в сїм походї 40 тис. добрих вояків і стільки ж мотлоху, а й рахуючи щось тут на прибільшеннє, очевидно, що орда була велика. Вона пішла на Київщину і звідти хотїла йти на Волинь, але зачувши про військо, завернула ся й стала під Білою Церквою „кошем” (головним табором) та звідси розіслала загони, щоб встигнути упорати ся, нїм військо притягне: загонам наказано було вертати на третїй день. Тим часом Хмєлєцкий встиг надтягнути з своїм кварцяним військом і з деякими панськими полками, мав всього 3 тисячі, а Дорошенко привів шість, і разом ударили на кіш татарський під Білою Церквою 29 IX с. ст. Погода була дощева, так що з рушниць не було користи й приходило ся битись з руки. Татари пробували боронити ся, але не довго тримали ся й пустили ся тїкати: козаки й жовнїри гонили їх, аж стемнїло. Потім, знищивши головний кіш, почали ловити загони, заступивши їм переправи на Роси, і маса Татар потопилась тут, а потім ще під Рокитною, на болотї застукали великий загон Бухар-султана й Кантемирових синів, застали їх „розгощених” і погромили сильно, — „рідкий і щасливий ординець, котрий утїк”, а ясиру одібрали з півтораста душ. Маса Татар загинуло, раховано їх на десять тисяч. Козаки й иньші вояки обловили ся здобичю — „нїоден тутешнїй боярин без бахмата (турецького коня) не прийшов, а були й такі що й двох і трьох поприводили”, — доносить барський урадник про тутешню шляхту. Але невільників брали мало, — „жовнїри в розяреняю не зіставляли невільників живих, але немало їх у козаків”.

Козаки взагалї були героями дня. Хмєлєцкий з особливою похвалою відзиваєть ся про „велику зичливість і мужність козацьку, показану на тім пляцу козаками запорозькими з старшим їх Дорошенком”. Про Дорошенка оповідали в дусї тих „рицарських часів”, що він ведучи перед війська, ударивши на Татар забив сїмох списом, і одного так сильно ударив, що не міг назад списа витягнути. Був і „смішний випадок” по думцї сучасників: перед Запорожцями, коли вони ударили на Татар, вилетїв пугач і ухопив ся колїна одного Татарина, так що той злетїв з коня, і його забито на місцї 5).

Вість про такий блескучий погром бісурмен викликала велику радість скрізь, особливо серед гнїтючих вістей з північного театра войни. Королеви, що пробував сам в Прусії, післано важнїйших невільників, козаки післали десять татарських хоругов і бунчук. Все се з великою парадою було представлено королеви в Торуню, під час скликаного там сойму в падолистї того року. Але посилаючи королеви хоругви й бунчуки, козаки поручили своїм послам пригадати королеви й свої старі прошення, стільки разів безуспішно предкладані правительству 6). Одначе й сим разом вони не привезли від короля нїчого, крім листу, де король заявив, що він вдячно прийняв заслуги, показані козаками, й обіцює їм за те ласку свою.

Сього вже було за богато навіть на статочну старшину. Депресія, викликана куруківською катастрофою, проходила. Все тяжше ставало стримувати від ексцесів масу виписчиків, все тяжше було манити їх якимись спасенними наслїдками їх льояльности, королївськими чи панськими благодатями, що спадуть на них за спокійне, льояльне захованнє козацького війська. А тим часом цїлорічний піст, здержаннє від уживання козацького хлїба, заграничного і свого (леж і приставств), справдї привело до того, що козацький пролєтаріят схуд, зголоднїв і все тяжше було його тримати на припонї куруківської ординації.

В перших днях 1627 р. „на повній радї” в Переяславі рішено було вислати нове посольство до короля і усильно просити його, королевича і ріжних високих панів вглянути в козацькі обставини — що козаки далї не можуть нести своєї служби річипосполитій 7). В виразах дуже делїкатних і здержливих висловляли козаки своє здивованнє, що король збув знов нїчим їх представлення, їх кріваві подвиги й заслуги. Просили потвердження своїх прав і вільностей 8), а властиво їх розширення. Дуже сильно, „унижено і плачливо” допоминали ся збільшення платнї і дотації на армату та ріжну службу військову (пушкарів, хорунжих, музик, ремісників і т. и.). „Видить Бог, писали вони, не гордячи ласкою вашої кор. милости сміло сказати можемо, що тою річною платою ми нїяк не можемо покрити потреб наших, вірно служачи вашій кор. милости і не знати, на що й обернути її, чи на одїж, чи на амунїцію, чи на иньші потреби воєнного чоловіка — взявши тих кілька золотих, не тільки що одежі, але й пороху та олова на службу річипосполитій не можна на рік постачити”.

Спеціяльної підмоги допоминали ся з огляду на шкоди й утрати в конях, зброї і т. и., понесених в останнїх битвах з Татарами. Просили позволити їм „хлїба і місця для одпочинку” — право роскватировання і побору припасу „по тих працях і трудах”, аби бути при купі на випадок нового татарського нападу, про який мовляв ходять чутки, — бо досї козаки, „не хотячи нарушити ласки королївської, мешкають по хатах своїх і нїякої стації з убогих людей не потягають (і вже, видко, довше того посту витерпіти не можуть). На місце побитих і тих, що своєю смертю повмірали — тому що через те wielka dziura w woysku się znaiduie — просять позволення вписати до реєстру „добре гідних і заслужених, випищиків, що були вилучені від війська”, бо инакше за кілька років військо зовсїм зведеть ся, як його не доповняти. Пригадують знову справу вдів по козаках, побитих на службі королївській, — аби король видав унїверсал, „пригадуючи привілеї королївські, щоб нїхто не чіпав ся тих вдів; бо їх українні урядники дуже тиснуть і кривдять, забираючи з-під опіки козацької під свою юрисдикцію. Також взагалї українна шляхта, „не дбаючи про королївські унїверсали”, чинить великі кривди козакам, — „бють, мордують, і не знаємо яким правом доходити справедливости і у кого маємо просити, і нїколи ми її не можемо дістати, і не відаємо, куди їх позивати, і хтоб розсудив з ними, бо до й. королївської милости далеко, і не маємо на те коштів, будучи убогими людьми”. Нарештї бажали, щоб принціпіально признане куруківською комісією право торговлї, шинковання і промислів для козаків було потверджене королем спеціально, „бо тепер навіть і пива зварити на свою потребу, а не на шинкованнє не можемо одержати позволення від панів обивателїв українних”. Про се послам поручало ся просить „усильно, упадаючи до ніг”.

З сих відкликів до давнїйших привілеїв і постанов (часом зовсїм апокрифічних, або дуже натягнених) 9) виходить, що під формою королївського „потвердження давнїйших привілеїв” військо в дїйсности хотїло дістати ряд нових прав і вільностей, в мішанім судї з шляхтою, в правах козацьких вдів, в праві варення напитків і шинковання ними, а правдоподібно і в праві пробутку в шляхетських маєтностях, — а принаймнї дістати якусь притоку до тих прав. Мало се бути справдї „поправою” вільностей козацьких, хоч і проводило ся в скромній формі простого потвердження давнїйших королївських привилеїв, щоб не дражнити королївських слухів бажаннєм нових прав. Виступали тут старі, вічні бажання козацькі, стільки разів підношені під час переговорів з правительством. Але і сим разом, всїми проявами вірности, послушности, льояльности не могли вони уняти королївського серця.

В посольстві їздили Яцко Мозирянин, Федор Пухович і Ян Бучинський (всякий раз нові посли, мабуть для того, щоб всякий раз хтось иньший з старшини міг дістати дарунки — майже одиноку користь тих посольств). Королеви представили ся вони в перших днях марта 10). Королївської відповіди не маємо. Знаємо, що король обіцяв козакам за їx шкоди в битві з Татарами 10 тис. золотих нагороди, і здаєть ся тим і скінчила ся королївська ласка. Тай та обіцянка 10 тис. (котрих козаки чекали дуже довго — ще до сойму при кінцї 1627 р. з тим удавали ся) була теж не стільки випливом „ласки”, чи вдячности, скільки результатом вістей про козацьке знеохоченнє до дальших услуг „королеви і річипосполитій”.








Примітки


1) Жерела VIII с. 298, франц. депеша в Hist. Rus. mоn. II с. 431.

2) Див. вище, с. 30 прим. 1.

3) Ркп. бібл. Замойских, лист Конєцпольского з 5/VIII.

4) Лист Збаразького, с. 104, 106, 107.

5) Реляції Конєцпольскому від Дорошенка і від якогось барського урядника в Сборнику лЂтописей с. 256. Депеші французькі — Hist R. mon. II c. 432. Акты Москов. госуд. I с. 211. Źurkowski c. 114. Piasiecki c 459. Pamietniki do panowania Zygmunta III, c. 132. Wielewicki IV c. 259, i т. и.

6) Замітка про козацьку авдієнцію у короля 21 X — ркп. Публ. бібл. 241 л. 10 (у Жуковича V с. 81).

7) Жерела VIII ч. 187-189 (всїх листів посли принесли сїм).

8) O poprawienie wolnosci od przodków i. k. mci nam nadanych tudziez i od waszey k. mci potwierdzonych.... aby i. k. m., przywileiem dawne nadania potwierdzic raczył.

9) На взірець візьмемо отсе право шинковання. Козаки покликують ся, що куруківська комісія позволила, abysmy wszelkich handlow tak szynkow у ynnych przemysłów, ktore by przeszkodą aredom szlacheckim nie były, zazуwali і на тій підставі підходять обережно до права варити мід і шинкувати. В дїйсности в куруківських переговорах навіть розмови не було про се sacrosanctum шляхетського права на вареннє напитків і шинкованнє (див. Zbіór раm. VI c. 196, 201,.236, а тільки про „чесну торговлю” (handle poczciwe), a гoловно — рибні і звірині лови, і комісія позволила козакам przystoynego pożywienia iako handlów, łowienia ryb i zwierza, tym iednak sposobem, aby żadney pozytkom staroscinym nie czynili przeszkody.

10) Виписки у Жуковича V c. 90, пор. Жерела VIII с. 302.











Попередня     ТОМ VIII     Розділ I     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VIII. Розділ I. Стор. 4.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.