Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VIII. Розділ I. Стор. 5.]

Попередня     ТОМ VIII     Розділ I     Наступна





НЕВДОВОЛЕННЄ КОЗАКІВ НА НЕПОДАТЛИВІСТЬ ПРАВИТЕЛЬСТВА, ВОНИ ВІДМОВЛЯЮТЬ СЯ ВІД ПОХОДУ НА ШВЕДІВ, ШВЕДСЬКЕ ПРАВИТЕЛЬСТВО ПРОБУЄ З НИМИ ЗВЯЗАТИСЬ. ТУРКИ ЗАХОДЯТЬ СЯ БУДУВАТИ ЗАМКИ НА УКРАЇН. ТЕРІТОРІЇ 1627 Р., ДЕМОНСТРАЦІЯ ХМЄЛЄЦКОГО І КОЗАКІВ, КОЗАЦЬКИЙ ПОХІД НА МОРЕ. ПОСОЛЬСТВО НА СОЙМ, СТАНОВИЩЕ ПОС. ПАЛАТИ.



Неподатливість коронного правительства супроти козацьких бажань мусїла тим більше дражнити козаччину, що правительство раз у раз її потрібувало, і саме тепер, відіславши нї з чим козацьке посольство з торунського сойму по білоцерківських подвигах, шукало козацької помочи для далекої і прикрої шведської війни. Такий проєкт виник іще під час осїннього торунського сойму. Потім десь в початках 1627 р., коли козаки виряжали те нове посольство до короля, одному з комісарів в козацьких справах, Томашу Шклїньскому, король дав порученнє стягнути на північну війну дві тисячі козаків, понад реєстр, і виправити їх водою, Днїпром, з першим початком навіґації. Жаданнє се викликало в козацьких кругах сильне роздражненнє: Не дуже приємна була сама перспектива служби в Прусії чи Ливонїї, не подобали ся ріжні подробицї сього вербунку, а головно — що польське правительство так собі до козачини звертало ся як до своєї кешенї, а всї прохання козачини збувало нїчим.

Маємо лист Дорошенка, писаний Шклїньскому з Канева, 18. II, в відповідь на його порученнє „зібрати дві тисячі добрих або що найлїпших молодцїв, не рухаючи тих що тепер стоять в службі і приповіди річипосполитої, і вислати їх туди, де буде потреба”. Дорошенко влучно іронїзує з такого жадання правительства, яке цїлий рік добивало ся того, щоб усе, що було понад реєстрове військо, вернуло ся в підданську масу. „Не можемо того зрозуміти, звідки б узяти ті дві тисячі найлїпших — чи з тих відлучених (випищиків), що вже своїми панами, у котрих вони в підданстві, так чисто пошарпані і понищені, що ледви з душами лишили ся? Бож тих що лишили ся в службі королївській шкода до сього чіпляти: єсть для нас і тут досить роботи з ворогом св. хреста — і то вже тяжко видолати, бо не маємо з чим. Мали ми надїю, що король й. м. ласкою своєю і датком за утрати наші зволить нагородити наші теперішні кріваві заслуги, але нїякої ласки ми не дізнали, навіть кусника хлїба не дістали, щоб по тих трудах і працях зїсти могли, і що вбогий чоловік мав, то проїсти мусїв, а щоб чим тїло покрити, про те й не згадувати, — зовсїм нас голод і холод присїли”. І вичисливши ще кілька недогід і неприємних подробиць в самім способі пропонованої служби — що війська давнїйше не „затягано” таким способом, і шкода заводити такі практики, „чого з предків своїх не чинили” (не подобало ся се розриваннє війська на два театра війни, пропонований похід комягами і т. п.), гетьман просив вибачити і прийняти до відома всї ті мотиви, які не дають змоги війську сповнити сього поручення 1).

Крім мотивів, вказаних в сїм листї, неприємний був козакам мабуть і сам факт, що король удаєть ся до них не сам і не через гетьмана, а через такого незначного комісара, і в сїм вони могли бачити охоту дешевим коштом, не обовязуючи ся нїчим перед козачиною, мати її на услуги. А крім того, понад все иньше, могла бути ще одна, дуже характеристична причина — шведські впливи. Саме в тім часї шведське правительство ріжними дорогами — через Москву, через Семигород, через Царгород, за посередництвом ріжних против-католицьких елєментів через польсько-литовських протестантів, через царгородський патріархат (тодїшнїй патріарх Кирил Лукаріс був звісний як прихильник протестантів і завзятий противник католицької церкви) і т. п., пробувало якось дістати ся до козацького війська, і взагалї до православної опозиції в Польщі й Литві, щоб включити її в ряди против католицької ліґи, або принаймнї наробити як найбільше клопоту польському правительству — габсбурському союзникови, вплутати його в нову війну з Туреччиною, з Москвою, розпалити в серединї Польщі усобицї, повстання і т. д. Серед таких плянів і рахунків на найблизшу хвилю починають лунати дуже серіозні ноти про те, що козацький елємент, який в недавнїх війнах дав такі блискучі приклади відваги, витрівалости, вірности, дисціплїни, і взагалї має таку славну минувшину, під протекторатом сусїдів, під проводом якого небудь визначного і талановитого чоловіка міг би вибитись з під власти Польщі і утворити самостїйну, добре орґанїзовану республїку 2). Не маємо документальних відомостей, чи якісь зносини дїйсно тодї вже з Україною навязано (так місії висланї через Москву розбились о незгоду московського правительства, що не хотїло пропустити шведських послїв на Україну), — але можливо, що таки щось з того долетїло до Запорозького війська і вплинуло теж на його неохоту до шведського походу

Тим часом польське правительство дуже потрібувало козаків Шклїньский діставав пригадки одну за одною Діставши згадану відповідь від Дорошенка, вибрав ся в мартї на Україну сам особисто. Для заохоти просив короля прислати завчасу козацьку плату до Білої Церкви, додати платнї старшинї, і т. и. 4). Може й та королївська обіцянка 10 тис золотих за козацькі утрати в битвах з Татарами стояла в певнім звязку з сими заходами коло козаків, — але вона не помогла нїчого. Відомостей про дальші переговори не маємо, але реєстрова козаччина таки не пішла Чи навербовано щось виписчиків, не знати (в шведській війнї козацькі контінґенти виступають взагалї дуже неясно) 5) Але реєстрове військо таки рішуче відмовило ся від шведської війни, що нїчого приємною їм не обіцювала. Роспитуваний Москвою вістник Гр. Гладкий зі слїв митрополита Йова розповідав про се так: Гетьман зібрав раду в Каневі, і на радї козаки відмовили ся, відказали королївському післанцеви, що „на шведського короля вони не підуть, бо король польський і пани сенатори відобрали їм способи прожитку, на море йти забороняють, вони від того збіднїли і на службу на шведського короля їм рушити ся нї з чим”. І післали до короля і сенаторів просити, щоб на будуче козацького війська було 10 тисяч, і король аби прислав їм грошей і сукна на 10 тисяч 6).

Вісти з Царгороду про турецьку експедицію на Україну, для будови замків на Днїпрі, що почали приходити з весною 7), дали нові арґументи за тим, що козакам не можна облишати України, і польське правительство мусїло кінець кінцем прийняти до відомости се мотивованнє і дати спокій з шведським походом 8).

Ся справа будови замків на Днїпрі, що наробила великого галасу й зайняла увагу України на цїлий рік, вийшла з інїціативи Кримцїв. Толковали її в Царгородї тим, що хан хотїв викрутити ся тим від перспективи походу на війну до Персії і для того видумав сю забавку у себе дома 9). Може ще правдоподібнїйше, що сими замками він сподівав ся замотати наново польсько-турецькі відносини, з користю для себе. З проєктом сим хан Магомет виступив перед стамбульським диваном ще з кінцем 1626 р. Проєктував поставити два замки на нижнїм Днїпрі, на двох боках, на місце давнїйшого замка, побудованою за султана Солїмана, що вже встиг розсипати ся в руїни. Замки сї мали боронити козакам виходу на море Оден замок брав ся збудувати сам хан, другий полишав Туркам. Плян сей був з охотою прийнятий в диванї на поч. 1627 р. Ханови і калзї післано на знак султанської ласки шаблї й кафтани, капітан-баші поручено іти з весною з воєнною фльотою й транспортовими кораблями на Днїпро для будови замків і оборони її від можливих перешкод з боку козаків; до нього ж мала прилучити ся дунайська ескадра. Намісник Кафи мав прислати робітників для земляних робіт; воєвода молдавський і мунтянський мали прибути також в поміч з своїми людьми. По скінченню замків там мала бути лишена залога з 4 тис. людей, щоб стерігти виходу на море від козаків 10).

Такі шумні заходи завчасу стали звісні на Українї й викликали тут велику трівогу. Польські правительственні круги занепокоїли ся, як десять лїт тому, сим турецький заміром стати міцною ногою під боком України, в номінальних границях Корони. Козаччина абсолютно не хотїла позволити Туркам загородити їм дорогу на море. Але до конфлїкту з Турками польське правительство також не хотїло доводити. Коли армія капітан-баші, зійшовши ся під Тегинею з людьми молдавськими і мунтянськими, рушила відси на українську границю, Хмєлєцкий з польським військом і з українськими козаками насамперед демонстративно виступив їй на зустріч і тим, як каже, змусив змінити курс: замість іти на українські границї, де баша, мовляв, мав замір ставити замок при границях Браславщини, на устю Чичаклею до Богу, баша пішов до Очакова, і звідти завів переговори за посередництвом господара молдавського Мирона Могили-Бернавського. Сими переговорами Хмєлєцкий встиг відвести башу від заміру ставити другий замок, страшачи його тим, що козаки і вся Україна „рушила ся” на вість про сї замки, не можна буде утримати спокою з Туреччиною, „козаки, прочувши, не хочуть слухати своїх старших і думають про похід Днїпром”, і т. д. Скінчило ся на тім, що тільки хан кримський відновив старий замок в Аслан-Керменї, а баша від свого замку відступив ся, уложив нову угоду між Туреччиною і Польщею і пішов во свояси, a Хмєлєцкий, прочатувавши цїле лїто і початки осени на степовім пограничу (над Сурією) з своїм військом і козаками, вернув ся також 11). Своєвільне козацтво за той час, посміваючи ся з турецьких заходів і замків, вибрало ся походом на море — рахують їх на 60 і 80 чайок, але близше про cей похід не знаємо нїчого 12). Реєстровики ж, вернувши ся на волость, зайняли ся знову виправою посольства до короля, на сойм, зібраний в Варшаві з початком жовтня ст. ст.

В посольстві поїхали сим разом Яцко Клїша, Іван Туровець, Константин Вовк (ми бачили його перед кількома місяцями військовим писарем), Константин Зайкевич, Станїслав Яблонський і Фурс Малейкевич. Грамота датована „табором коло Тарганового ставу над Росавою”, 22/IX 13). Посли везли королеви ad captandam benevolentiam кількох вязнїв татарських, захоплених під час наїзду під Мушуровим, грамоту, де бідолашне військо перепрошує короля за „часті докуки” і виправдуєть ся, що „ґвалт і недостаток великий” змушує їх наприкряти ся королеви прошеннями, аби видав їм привилей на оборону їх спокою від українної шляхти. По словам козаків, ся шляхта не вважаючи на льояльне поведеннє козаччини і на суворі унїверсали, кілька разів видані з королївської канцелярії (сих унїверсалів не маємо, і не знаємо, на скільки знову докладний сей козацький відклик тут до них), далї і ще гірше докучає козакам мордованнєм і відбираннєм ґрунтїв (все очевидно на ґрунтї того ж примусового виводу козаків з приватних маєтностей — козаки, видно, далї відтягали ся від нього під ріжними вимівками). На ілюстрацію тої шляхетської бути вказували факт, що пани Калїновскі не перепустили війська козацького через свої маєтности. Та мабуть все се говорило ся більше для декорації, умисли ж були иньші, і королївський привилей випрошував ся для цїлей, вище вже вказаних — для розширення козацьких вільностей.

З козацької інструкції звісні нам такі пункти: прошеннє що до підвисшення платнї, дотації на армату і виплати 10 тис. золотих, обіцяних королем; скарга на уманських міщан, що вони не позволили козакам стати на кватирах, вказаних їм Хмєлєцким, напали на козаків і кількох побили (се близше рокриває ту справу козаків з Калїновскими, власниками Уманщини); прошеннє убезпечень від насильств шляхти, які терплять козаки „що мають свої стаційні домки” (очевидно в маєтностях шляхетських). Нарештї козаки звертали увагу на турецькі чи татарські замки на Днїпрі:один замок Шагін-ґерай збудував сього року 14) на лївім боцї Днїпра, а на другий рік хоче будувати ще два замки на правім боцї; се річ дуже шкідлива для річипосполитої, і козаки просять волї королївської, як їм бути?

Сї петиції були предложенї послами королеви на парадній авдієнції, де посольство передало грамоту і вязнїв, 7 (17). X, а другого дня посли козацькі предложили сї ж петиції посольській палатї, просячи, щоб палата підтримала їх перед королем 15). Палата. розглянувши, рішила підтримати перед королем справу обіцяної нагороди, скаргу на Калїновских і петицію про видачу унїверсалів до шляхти; иньші справи, по гадцї палати, мали бути трактовані в законодатнім порядку, цїлим соймом. Зі справ взятих палатою під свою опіку, козаччину безперечно займала найбільше справа козацького пробутку в приватних маєтностях, і коли козацьким послам удалось добити ся від короля якихось унїверсалів до шляхти, що давали можність їй далї бороти ся против виключення козаків з шляхетських маєтностей, то се мало для них чималу вартість. Козаччина, очевидно, не хотїла нїяк признати сього виключення на практицї і не маючи надїї добити ся його формального скасовання, вела з ним боротьбу підїздову, ріжними обходними маневрами. В законодатнім порядку сойм нїчого інтересного для козаччини не постановив. З огляду на непевні відносини до Татар і Турків постановлено, що кварцяне військо має бути ужите виключно для оборони України (а на шведську війну ухвалено надзвичайні кредити), військо козацьке теж „має давати відпір поганству”, разом з ним; про задоволеннє ж домагань сього війська промовчано. Справу „грецької релїґії” формально ще раз „пущено в рецес до другого сойму” 16).

Характеристично, що в козацьких петиціях уже з півтора року ми не стрічаємо сеї релїґійної справи, що давнїйше в них займала визначне, головне становище. Можна думати, що самі єрархи, все більше схиляючи ся до опортунїстичної, компромісової тактики, не вважали вказаним силувати релїґійну справу козацькими петиціями, які показали вже свою безплоднїсть в попередиїх разах, а своїм манїфестованнєм союзу православної єрархії з козаччиною, може, на погляд опортунїстично настроєних єрархів, більше шкодили, нїж помагали полагодженню відносин з правительством і правлячими кругами. Як ми знаємо, релїґійну справу саме полагоджувано за кулїсами сойму, секретними переговорами, і мішати сюди козаччину православним єрархам не було інтересу.








Примітки


1) Жерела VIII ч. 190

2) З розмов семигородського князя Ґабора Бетлєна з шведським аґентом Страсбурґом в 1628-9 рр реляція в Törtenelmi Tar 1882, ст. 272 і т. д. пор. Крипякевич с. 75 і т. д.

3) Проби переслати місію через Москву в 1626 р. аж двічі — у Соловйова II с 1169, про місію до Семигороду у Молчановського Архивъ Ю. З. Р. III VI с. 24, і новійше в статї Крипякевича, Записки т. 117 с. 74, тутже про заходи царгородські в котрих визначну ролю припускаєть ся голяндському резідентови Корнелісу Гаґови, приятелеви Лукаріса.

4 ) Жерела VIII ч. 191.

5) Відомости про козаків на шведськім театрі війни у Молчановського с. 19, але не видко, які се козаки — чи козацькі хоругви, чи правдиві козаки.

6) Московський архив заграничних справ, дЂла малороссійскія 1627 р. 12 марта.

7) Див. напр. лист з 10/III Ukrainne sрrаwy c. 12.

8) Ю. Збаразький резюмує поголоски про се в своїм листї з 13 VI (Листи ч. 70) З того виходило б що переговори про похід козаків на шведську війну потяглись аж до лїта і загрузли в справі тих турецьких замків.

9) Див у Цінкайзена IV с. 502.

10) Депеші французькі — Hist. Rus. mоn. II с. 432-3, венеціанські у Гаммера V c. 70; Наіма — Collectanea I. с. 182-3.

11) Жерела VIII, ч. 193-198, Ukrainnе sprawy c. 6, 16: депеші французькі 1 с. c. 433.

12) Про нього Жерела VIII, ч. 199, 200, 202 (з двох походів, згаданих в листї султана, перший належить до попереднїх лїт, і тільки другий до 1627 р.)

13) Жерела VIII ч. 201.

14) Отже і тут маємо потвердженнє, що збудовано тільки оден замок.

15) Жерела VIII. ч. 204.

16) Volumina legum III с. 260 i 263.











Попередня     ТОМ VIII     Розділ I     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VIII. Розділ I. Стор. 5.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.