Опитування про фонему Е на сайті Ізборник  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VIII. Розділ I. Стор. 7.]

Попередня     ТОМ VIII     Розділ I     Наступна





МОРСЬКІ ПОХОДИ 1628 Р., ВИБІР ГРИЦЬКА ЧОРНОГО, АҐІТАЦІЯ ЗА НОВИМ ПОХОДОМ ДО КРИМУ, ПОСОЛЬСТВО ДО КОРОЛЯ, ДВОЛИЧНА ПОЛЇТИКА ПОЛЬСЬКОГО УРЯДУ, ВІДПОВІДЬ КОЗАКАМ. МОРСЬКІ ПОХОДИ. УМОВА З ШАГІНОМ І МАГОМЕТ-ҐЕРАЄМ, ДРУГИЙ КРИМСЬКИЙ ПОХІД 1628 Р., КОЗАКИ ПІД ПЕРЕКОПОМ, РАДИ І СУПЕРЕЧКИ, ВІДСТУПЛЕННЄ НА ЗАПОРОЖЕ.



На Запорожу козаки застали королївського післанця; вони потім казали, що через се головно й похід кримський перервали, бо довідали ся про приїзд королївського посла. З чим він приїхав, не знаємо, але можна догадувати ся — що з пригадкою в справі „погамовання своєволї” (пригадую той весняний похід на море) 1). Своєволя українна дїйсно починала з часом, як звичайно, розмахувати ся все більше. По морськім походї Филоненко з Корсуня, пізнїйший полковник, зібрав з ріжних міст „ватажку” з 18 сот чоловіка — між ними був і Свірський, підстароста уманський. Напав з ними на Волощину, попав до Тегинї на ярмарок, трохи не захопив несподїваним нападом тутешнього замку, але козаки кинули ся „на луп” і тим часом замок відборонив ся, але місто було страшенно зруйноване „в кінець спалили, Турків багато порубали і огнем попсували”. Велику здобич привели з собою до дому — ясиру, волів, грошей і всячини 2).

Иньшу екскурсію під туж пору, лїтом того року, вчинив якийсь Малай з Черкас: пішов „в річки” (на Самару), зібравши півтори тисячі чоловіка; промишляв козацьким хлїбом на Муравськім шляху (з Московської України до Криму). Застукав караван татарський, що віз від Шагіна-ґерая гроші до жінки його в Персію. Пограбував тих Татар і забрав велику здобич: по 7 червоних золотих і по пять коней прийшло на чоловіка, як оповідали на Українї 3).

По сих передвступних екскурсіях підняли ся пляни великого морського походу і на Запорожу, але тут подїлили ся гадки і погляди. Не бракувало прихильників походу на море, але було багато таких, які за краще вважали тримати ся кримської афери, що — можна було сподївати ся — і далї когда бути ведена без рішучого конфлїкту з правительством. Зближав ся день св. Ілї, час виплати „жолду” козакам, і очевидно — жаль їм було утратити тих кількадесять тисяч золотих. Шагін-ґерай з свого боку, розташувавши ся з своїм двором в сусїдстві віча, теж всякими способами, дарунками в обіцянками, нахиляв козаччину до дальшої боротьби з Кантеміром і Джанібек-ґераєм. Він прийшов сюди з кількадесятьма кіньми лише, але що раз прибували до нього нові партизани з Криму, закоштувавши нагінок нового хана і Кантеміра. Ті, опанувавши Крим, розпочали кріваву розправу з усїми, хто тримав ся був Магомета і Шагіна, і старі партизани кликали Шагіна в Крим, обіцюючи поміч і успіх.

Гетьман-наступник Дорошенка, вибраний на його місце під Бахчі-сараєм, стягнув на себе неласку війська. Скинено його з гетьманства, суджено і скарано смертю — утопили його, як каже сучасна реляція- „бо був затаїв щось у себе військових грошей”. Стали проти себе дві партії. Прихильники полїтики льояльної ставили кандидатуру Грицька Чорного з Черкас, звісного ватажка морського походу 1624 р. Він тепер виступав против морського походу і значить — против конфлїкту з правительством: „годив ся бути гетьманом, коли не підуть на море”. Друга партія ставила кандидатом якогось Мусїя, що „брав ся бути гетьманом на море”, як в 1619 р. Бородавка. Серед реєстровиків взяла перевагу партія льояльних. Вибрано гетьманом Грицька і рішено війти в порозуміннє з правительством що до кримської афери 4).

З місяця липня маємо перший лист козаків у сїй справі, — адресований до Хмєлєцкого, що „здавна звик здорову раду і милостиву ласку показувати війську козацькому”; він має характер першої розвідки в сфері правительственної полїтики що до кримської афери. Військо поясняло, що довший побут його на Запорожу мав і має на метї основно приборканнє своєволї. Не можучи поспіти самі до Київа на день св. Ілї по річну плату для війська, козаки висилають по неї післанцїв і просять Хмєлєцкого з свого боку заняти ся сею справою, щоб їм ту платню сповна виплатили. Оповідають свою кримську одісею, яку мовляв вони перервали умисно, щоб довгий пробуток їх в Криму не був „проти волї короля і річипосполитої”. Доносять нарештї про прихід Шагін-ґерая на Запороже, „не з иньшим замислом, як тільки щоб укрити ся під крила корони польської”. Військо не вважає можливим на власну руку підтримувати його далї. бо „нам комісією (куруківською) того заборонено, і не сміємо нїчого важного зачинати з ним”. Але воно вважає дуже вказаним в інтересах держави підтримати кримського претендента, і тому питає поради як їм поступити 5).

Відповіди Хмєлєцкого не маємо, але вона без сумнїву випала прихильно, бо він був прихильником сеї кримської афери, і два тижнї пізнїйше військо козацьке висилає вже посольство до короля, разом з послом від Шагін-ґерая 6). Посли козацькі: Каленик Прокопивич, Яцко Савич і Стефан Микитич повезли королеви лист, писаний в тім же дусї, що й до Хмєлєцкого, але з більш енерґійним представленнєм ваги кримських плянів для держави:

„Як коли, то власне тепер догідний час на те, щоб знести весь Крим, як буде на те воля вашої кор. милости, і річ посполита без великого заходу може забезпечити собі вічний спокій. За одну осїнь ваша кор. милость може здобути Крим — прилучивши тільки до Запорожського війська те військо що під реґіментом п. хорунжого браславського (Хмєлєцкого)”.

І при сїй вірній оказії, з приводу, що їм „для викорінення своєволї й запобігання дальшим замислам поган, та в справі Шагін-ґерая прийшло ся довше пробути на Запорожу”, просять у короля додатку до платнї, коней і иньших потрібних річей 7).

Правительство польське опинило ся в досить невірним становищу. З одного боку льояльність супроти Туреччини наказувала стримати ся від участи в кримських усобицях, від підтримування претендентів против законно поставлених турецьких васалїв. І в відносинах до козаків принціпіальнїсть наказувала скарати їх за самовільні кроки й на будуче стримати від роблення полїтики на свою руку — адже незгідність її з останньою ординацією дуже добре відчувала сама козаччина. Але з другого боку — зашахувати кримських розбійників і саму Туреччину таким енерґійнним і талановитим претендентом, звязати кримські сили хронїчною усобицею, а в разї успіху Шагіна — примостити собі стежку до впливів в Криму — се все теж було занадто привабно. Шагін в своїх листах королеви обіцяв легке здобутє Криму, вірне васальство його, без плати упоминків, і навіть здобутки за Дунаєм в Туреччинї 8). І з усїх боків несли ся до короля й до його мінїстрів поради — нїяким чином не упускати з рук такої чудової нагоди, не полишати Шагіна без помочи, поручити козакам щоб йому помогли всїми силами, навіть побудити їх до того. Так без сумнїву радив Хмєлєцкий; так горячо дораджував прихильний і вірний Польщі господар молдавський, безсумнївно добрий знавець турецько-татарських відносин 9), так нарештї заохочував короля й його невтомний референт українських справ, наш давнїй знайомий кн. Юрий Збаразький 10).

„Хоч прості то хлопи, але і небіжчик Юлїй Цезарь лїпше не міг би порадити”, заявляє експансівний землячок наш з приводу козацьких мотивів за участю в кримській усобицї: „Шагін-ґерая висадити на ханство, Татарів сварити, Орду нищити — час і нагода саме на таку мудру раду”. І захвачений сею ідеєю сам силкуєть ся розмахнути ся в такім цезарівськім дусї на свій фасон:

„Треба вести справу тільки самими козаками, їх на те стане: збереть ся їx сила, бо в тепер немало з України йде на Запороже; підуть табором, рушнично, з доброю арматою, не зможуть їм Татари нїчого зробити. І нехай там бєть ся як найбільше — все то нам на користь. Коли посадять Шагін-ґерая на ханство, то він мусить памятати добродїйство, бо й нема де йому притулити ся: до нас в кождій пригодї мусить звертатись. Туркам він тяжкий ворог і вони йому, а він їм нїколи вірити не буде. Коли не вдасть ся їм зараз його посадити, то без великого кроворозлитя і без великої шкоди Татарам не може обійти ся, а ми тим довше будемо мати спокій. А якби й козаків щось погинуло — все то для нас добре, бо і від них нераз набирали ся ми страху”. Тілько — боронь Боже — не мішати в се Польщу і не давати на се нїякого документу. Нїяким чином не посилати в Крим Хмєлєцкого, „бо то була б уже відкрита війна з Турками і виразний доказ розірвання трактатів”. „Нехай Хмєлєцкий стоїть на своїм місцї й дивить ся, що з того буде, а козаки нехай самі сю траґедію відправляють”. Навіть козакам нїчого не писати, тільки сповістити, що посилаєть ся до них післанець, і все переказати через нього устно — „бо хлоп напивши ся легко все розповість перед часом то там то сям”. Шагін-ґераєви теж в грамотї тільки висловити спочутє, а подати надїю устно. Туркам, на їх представлення і домагання, щоб Шагіна видано і не підтримувано — відповісти, що Польща вірно тримаєть ся своїх трактатів з Туреччиною і козакам не поручала мати нїякої спілки з Шагіном, анї не позволяла — „то ті виписчики, що втїкли на Запороже по тім, як військо королївське карало своєвільників, тому два роки, — вони ходили до Шагін-ґерая, брали від нього платню, з ним приставали, вони й тепер його мають у своїх руках; то так як ваші джелалиї (розбійники)” і т. д.; король поручить написати до них, щоб нї в чім не нарушали трактату з Туреччиною. Зрештою можна бути певними, що Турки хоч і будуть дорозумівати ся правди, то тепер не зможуть виступити против Польщі активно, бо заняті війною з Персією, і війна та йде дуже тяжко, отже їм не до Польщі.

Згідно з такими єзуїтськими радами і поступив собі король. Турецького чавша відіслав з листом, де заявляв, що Польща в кримські справи зовсїм не мішаєть ся, про Шагіна не знає навіть, де він тепер пробуває, а хоч приходили від нього посли просити помочи, то помочи тої їм відмовлено 11). Шагін-ґерая потїшив в його нещастї, але пропозицію васальства Криму відхилив як річ малоінтересну для короля: „бо він володар такий можний, що одного дня роздає стільки, скільки за цїлий рік весь Крим не має доходу”. Але заразом канцлєр сказав устно Шагін-ґераєвому післанцеви на авдієнції, що старший козацький одержав від короля наказ, аби йшов з Шагіном і його братом та всїляко їм помагав. Шагін просив 12 тис. козаків, — на се йому пояснено, що збільшати козацького війська не можна без спеціального дозволу короля, „але коли вони приберуть собі охочих на сей тільки похід, то се їм не буде поставлено в вину, і про се він, канцлєр, не буде давати знати королеви” 12). Так рекомендував шеф цівілїзованої польської полїтикн польську державність кримському варварови.

В відповіди козакам на їх посольство, в листї, переданім сим послам, король зганив козаків, що вони без позволення королївського вступили до чужої служби, але признав, що мотиви, подані козаками, їх до певної міри виправдують; плата, задержана через той їx самовільний похід, буде їм виплачена (значить без додатку!). В справі вибору старшого на місце Дорошенка король пригадав козакам постанови комісії й висловляв надїю, що козаки виповнять її постанови (то значить — предложать старшого до затвердження гетьманови польському). На будуще в справі Шагін-ґерая король поручив їм поступити так, як скаже їм Хмєлєцкий, або королївський післанець, що посилав ся до війська з тим разом 13).

Перед ширшими кругами польської суспільности правительство теж не вважало вказаним відкривати своїх карт і в осїннїм експозе на соймики натякаючи злегка на те, що Польща не потрібує в Шагіновій справі робити вигоду турецькій полїтицї, заразом умивало руки зовсїм з козацької участи в кримській афері і просило шляхту поміркувати також і про козацьке своєвільство — „небезпечности не тільки від Турків і Татарів, але і від иньших сусїдів, тай від самих козаків, що своєволять, — і те їx товаришованнє з Шагін-ґераєм не може не бути підозрілим і небезпечним 14).

Козакам тим часом король через свого післанця поручив всїляко помагати Шагін-ґераєви, і мабуть самий сей післанець, Лущиньский на імя, мав лишити ся на Запорожу, щоб допильнувати справи 15). Нововибраного гетьмана лєґалїзовано: король потвердив його, чи „подав”, як то офіціально називалося, спеціальною грамотою 16).

Але козакам, не дуже спішило ся в Крим. Правдоподібно, чекали обіцяної платнї. Своєвільна ж козаччина робила нові походи на турецькі і татарські сторони. Пошарпала околицї Очакова, потім вибрала ся на море, але експедиція була невизначна: противні вітри не позволили пустити ся в дальші сторони і змусили козацьку фльоту тримати ся кримських берегів. „Туркам мало що або й нїякої шкоди не вчинили, тільки то важнїйше, що два кораблї придибали і змусили дати викуп: все з них забрали й продали Грекам в Козлові (Балаклаві)”. Але й свої дві чайки стратили — утопили їx 17). Шагін-ґерай тим часом займав ся партизанською війною проти своїх ворогів: ходив підїздами і забирав стада. Раз під самим Перекопом забрав стада дві тисячі штук і невільника чимало, другим разом 400 штук. Король розпорядив давати йому потрібний запас для прожитку і прогодовання коней 18). На козацькі походи правительственні круги дивили ся теж крізь пальцї, були вони досить придатні для відповідного вражіння, бо й Татари раз у раз набігали, хоч невеликими ватагами, і неприємно було, що Турки під проводом Кенан-баші зайняли ся знову будовою замків на долїшнім Днїпрі в заміну зруйнованого Аслан-кермена 19). Через се приспішувано похід на Крим всякими способами. Козаки одначе не спішили ся, чекали тих, що пішли на море, знаходили ріжні иньші перешкоди, аж нарештї в останнїх днях жовтня (октобра, ст. ст.) удало ся їх рушити.

„Запорозькі козаки доперва першого новембра (н. ст.) прийшли з моря”, доносив Хмєлєцкий канцлєрови. „Тим розбійникам морським не дуже тепер хотїло ся до Криму, але мій післанець порядно походив коло того, і як доносить — рушили вони. 8 новембра перейшло кінне військо і обоз за Дніпро з Магомет-ґераєм ханом коло Камінного Затону, а піше військо і армата пішли водою з Шагін-ґераєм султаном к Аслан-городу, і там під Аслан-городом, пять миль від Перекопу мають вони зійти ся” 20). Иньша записка, писана в сам день виходу війська, може самим аґентом Хмєлєцкого, поясняє нам ті умови, під якими згодили ся козаки іти в Крим; Шагін і Магомет згодили ся дати кождому козакови „на шаблю” по 10 червоних золотих і кожуху; обіцяли їм зараз дати в володїннє „Нагайську державу”; королеви і річипосполитій прирікли бути вірними і без усяких подарунків ходити на кождого ворога, куди тільки їм скажуть 21). Иньша сучасна реляція про сей похід, подаючи текст присяги зложеної братами перед походом, додає ще дещо: брати обіцяли пильнувати річпосполиту від усяких нападів (татарських), своєвольників таких приборкати і карати, невільників усїх (з земель Польщі) з Криму видати і позволити їх відбирати у Татар. Таку присягу хан Магомет зложив серед козацької ради, а за ним Шагін присяг за себе і за брата, що нїяким чином, як би фортуна не обернула ся, вони від козацького війська в Криму не відступлять, і як би їм ханства здобути не удало ся, то разом з козаками вернуть на Запороже 22).

Під сими умовами козаки йшли в похід. Кінних козаків було шість тисяч. Татар вісїм тисяч; між ними 30 визначних мурз. Військо виглядало дуже імпозантно і всї с подївали ся повної побіди над ворогами. Але зараз же на початку походу став ся інцидент. Оповім його словами згаданої реляції, дуже живо і безпосередно написаної:

„Рушивши з Микитиного рогу до Камінного затону, два днї переправляли ся за Днїпро 23). Але дуже богато козаків зістало ся при тім на березї, завидуючи старшому тої слави, що він був поданий їм з королївської руки 24). Старший, побачивши се, вчинив раду, і питав ся, чому вони не охочі на таку послугу, що так мало війська пішло? Вони крикнули всї, що в козацтві кождий іде з власної охоти, а не з примусу; а тепер против зими кождий з нас і з нашого товариства неприодягнений здрігати ся мусить, і в таку землю йти, де анї угріти ся нїчим, анї поживи дістати нї для себе нї для коней — ,воєнникам' страшно. Але ті що зістали ся (при старшім) хотячи йти (в похід) такими словами заявляли свою готовість: ,ідемо охоче, а неохочих примушувати не будемо — нам аби тільки слави війська свого не утратити та на свої звичайні місця вернути ся'. Старший подякував їм за таку охоту і ще більше їх підбодряв і охоти додавав до завзятого походу, і визначивши полковників пішов з військом до Каіру, а піхота пішла човнами з тим, щоб там злучити ся з ,комонником' (кінним військом). Третього дня потім, 12 новембра, стали коло Кишенки, татарського мечетя, що стоїть коло Носковського острова над Днїпром здавна, як ще орда тут мешкала. Списували військо — казали й піхотї що в човнах була до берегу пристати. Написало ся війська: комонника дві тисячі, піхоти дві, орди з Шагіном півчетвертої тисячі, і потягнули до Каіру — туди півдня ходу. Там мала зібрати ся й піхота, зіставивши свої човни, а звідти вже 'одним тягом, спішно йдучи день і ніч, треба було підійти під Перекоп.

„Прийшовши до Каіра мали раду, чи йти того самого дня, не спочиваючи. Шагін-ґерай радив і просив не зіставати ся, маючи на увазї, щоб неприятель не остеріг ся, — а хоч би й довідав ся про нас — то не збереть ся так скоро з силами і не буде мати як дати нам відпору. Для сього треба в такім разї поспіху — аби прийшовши до Перекопу не помітно в ночи, відразу його взяти. ,Там орда рада не рада відступивши душмана (ворога) мого, до мене купити ся буде; а як дамо неприятелеви часу, то він збереть ся з силами на нас не сильних і знайде собі способи до оборони і опору'. На се козаки крикнули, що поле безводне, хід далекий, треба відпочити, і тим малим часом нїчого не стратить ся.

„Переночувавши там, 14 новембра рушили степами і коли півночи підійшли до Перекопу. Треба було язика дістати, забігши без вісти під місто. Старший спинив військо і не дуфаючи нїкому і не жадаючи собі сеї прислуги від війська, сам з кільканадцятьма чоловіка та з кількома Татарами Шагін-ґераєвими пустив ся туди, а війську сказав табором наступати. Не дійшовши милї до міста, натрапили на стада, кільканадцять тисяч штук: Перекопської орди — Ногаїв Кантемірових і його самого. Приглянувши ся до нього і до Татарів, що кочували при стадї, вернули ся до війська і скликали потиху нараду — чи дати стаду спокій і просто на Перекоп ударити. Шагін-ґераєва рада була, щоб стадо поминути, впасти за Перекоп і тягнути до самого Бахчі-сараю: бо забравши сю добичу, військо не схоче рискувати далї, але зараз захочуть вертати ся назад — і справдї так стало ся. Козаки на таку раду не пристали, а рішили брати стадо. Казали: ,що спекло ся, треба різать' 25), ,нащо неприятеля жалувати, способів до його знищення занехувати? взявши стадо, приспособимо коней для піхоти і підемо до Перекопу, а що Бог призначив, то не мине!'. Поставивши комонника в три полки, а Шагін-ґераїв четвертий, чекали ще розсвіту, аби краще вдарити, бачучи, на що бити. Та в тім часї стало знати, що орда при стадї постерігла й затрівожила ся. На світанню полки рушили ся, табор ішов за ними шляхом на легко, і зблизивши ся до стада разом скочили. Шагін-ґерай на лївім крилї забирав стада, а козаки, вдаривши на правім крилї, забрали теж до пяти тисяч коней воєнних і стадних і погромили улуси, де орда кочувала, держучи при собі наших невільників; заскочили там теж чимало Татар і всяку худобу, Татарами полишену, загнали до табору. Старший з Шагін-ґераєм пішов в тропи за Татарами і рештою стада, що вони уганяли, і дійшовши завязали бій з ордою. Дав Бог щасливо — з великою шкодою їx, а наших з малою. Шагін-ґерай з своїми Татарами сильно понищив Нагаїв своїми підїздами, живцем беручи і на полї кладучи.

„Та перед тим уже, ввечері, Джанібек-ґерай хан і Девлєт-ґерай султан-калґа прибули до Перекопу і довідавши ся, що стало ся, казали з гармат бити, аби орда збирала ся. Збирала ся потім орда з ранку до вечера, а козаки, справивши табор, весь час били ся з ними чи то гарцями, чи то лавою і спішно відступали під Перекоп. Підійшовши до міста, зближили ся до мурів перекопського замку, так що їх звідти тільки що з гармат не діставали, і тут стали. Вчинили раду, і козаки підняли крик, щоб з малими силами в ворожу землю не входити, а звідси уже вертати на Запороже, аби й тої здобичи не втратити, як неприятель збереть ся з силами, і не понести в своїх людях великих страт. Шагін-ґерай, почувши про се, дуже стрівожений прийшов на раду, намовляючи, аби не думали такого, не трівожили ся, а далї свій замисл сповняли, і такими словами промовляв: ,Панове-молойцї! не такий я, щоб мав війську неслави бажати й на згубу вести, навпаки на славу й заслугу; а чого небудь відступати, не спробувавши щастя з неприятелем, і серця йому на себе, додавати — чи се воєнникови пристойна річ? Подаруйте лише ще одну ніч, а я маю там таких своїх приятелїв, що вони дадуть менї знати про замисли і сили неприятеля мого — чи маю пробувати чи нї, — і тодї вже відступати. Як що вас трівожить недостача води й паші — то станемо на селї під сим містом, на хуторах званих Косарани, над лиманом морським: там і води дістанемо і коней хоч трохи зможемо поживити, а за той час — маю на Бога надїю — він минї при моїм правім дїлї поможе на душмана мого'. І дїйсно потім за Шагін-ґераєм прийшла на Днїпро відомість, що ті царі з Кантеміром уже хотїли йти з Криму, як би козаки були не поспішили назад вертати.

„Але козаки на се не приставали і кричали, щоб іти назад на Днїпро. Але що воля старшого згоджувала ся з волею і радою Шагін-ґераєвою, то він казав таки проти волї й неохоти війська наступати. Шагін-ґерай, підбодрюючи неохоче військо і дуфаючи серцю свого хорунжого, як сам собі, взяв сам корогву і відважно кинув ся на орду, що під тими ж Косаранами обсипала могилу. Загнав їх на вали перекопські, аж душили ся, і те сїльце Косарани, де фільварки перекопські, самі зайшли, аби військо козацьке без поживи для коней і без води збідувало ся і через те скорше відступило і в середину землї не важило ся йти. Так козаки, не доходячи того сїльця, стали під валами без води і без паші. Татари більше не наступали. Шагін-ґерай радив зайти за Перекоп, сподїваючи ся, що орда почала б до нього збірати ся, а душманам його прийшла б біда. Але козаки на се не пристали, і о третїй годинї в ночи рушили до Перекопу, щоб іти на Запороже.

„Помітивши се ті царі вислали частину свого війська зачіпати табор козацький, а самі тим часом збирали більші сили. Козаки давали відправу, побиваючи тих, що натискали на табор; але й з тої сторони яничари, підсуваючи ся близько під табор і підвозячи близько армату, робили їм шкоду. Така забава трівала миль з чотири від Перекопу, аж до Каланчака. Туди орда має звичай загоняти свої стада з Криму на пашу, задля солодкої води — є її там потроху в озерах. Тут козацьке військо трохи потїшило змучених коней і самих себе, спрагнених і жадних води. Коло сходу сонця наспів на се місце Кантемір, добре приготувавши ся, з Джанібек-ґераєм ханом і Девлєт-ґераєм калґою, з 10 тисячами орди, з яничарами і гарматами, і на рівнім степу з усїх сторін вдарили з великою силою раз, другий і третїй, без перестанку, не даючи поправити ся. Але Бог поміг — козаки, спішивши ся всї з коней, припускали орду близько і давали добрий відпір — влучали так добре, що густо засїяли тамошнє місце неприятельським трупом, і мурз значних немало в тім полягло. Розжалений тим і роздражнений ще більше Кантемір звелїв своїм яничарам спішити ся з коней, і сам ведучи їx полки, ще з заду ,комонником' підганяв. Але козаки остигнувши з першого разу ще краще і відважнїйше били ся з ними, побили силу яничарів і Татарів, і нарештї Кантемір таки мусїв зі стидом і жалем відступити. Тільки вже з гармат і ,яничарок' стріляючи здалека, провожали козаків до самих Качкирів, миль з десять від Перекопу, а звідти вже не наступаючи більше, повернули назад. Козаки притягнувши на Днїпро, під Аслан-город, на Тавань, там день спочивали з тої працї і здобутими кіньми дїлили ся. Шагін-ґерай, свого неприятеля всякими способами нищачи, послав ще з під Аслан-города двадцять своїх Татар під Перекоп, і вони півтретя ста ,румаків' воєнних і 16 Татар з собою привели. А військо козацьке з Шагін-ґераєм притягнули на Запороже, до тої ж переправи Камінного Затону.

„Коли вже переправляли ся на своє становище, зване Вовча Вітка, прийшов посол до Магомет-ґерая і Шагін-ґерая калґи від Великих Ногаїв, що кочують за Отоном, а панує над ними сестрінець їх султан. Переказали до царів таке: ,Ваш сестрінець, а наш султан і вся орда Ногайська, довідавши ся, що вас прогнано з царства вашого, і ви удали ся до війська Запорозького, — прислали мене вас оповістити, що наш султан і вся орда хоче з вами тримати ся: спільно з вами против того ворога бути' — бо та ногайська орда з кримською все живе в великій ворожнечі. Хан, міркуючи, що се може бути йому в великій прислузї, і хотячи їx з свого боку заохотити до себе, за згодою козаків пішов до Ногаїв, аби ту ногайську орду привести на весну й за помічю Божою ужити для походу в Крим. А Шагін-ґерай зістав ся на Запорожу між козаками, і не хотячи дати спокою неприятелеви, шарпав їх неустанними підїздами, уживаючи до того своїх Татарів і козаків охочих, так що вони не могли на ту сторону анї вихилити ся з стадами і худобою своєю, а иньших, таких раннїх випасів окрім сих вони в Криму не мають і не можуть мати” 26).

Так прикро скінчила ся експедиція.








Примітки


1) Є натяк на се і в листї козацькім до Хмєлєцкого Ukr. sprawy c. 25.

2) Ukr. sprawy c. 36, 52, 57.

3) Ukr. sprawy c. 52. Реляція про сї походи писана перед св. Ілєю.

4) Цитована реляція, писана в першій половинї липня — Ukrainne sprawy с. 51.

5) Ukrainne sprawy c. 24.

6) Рудницький припускав, що се козаки робили за порадою Хмєлєцкого (с. 36). Се справдї можливо.

7) Ukr. sprawy c. 27.

8) Ukr. sprawy c. 43.

9) Ukrainne sprawy c. 28, 31.

10) Ibid. c. 38 і такого ж буквально змісту лист його до канцлєра, Lіsty с. 137; иньші листи його тамже с. 136 і Ukr. sprawy с. 36, 37, 41, 52.

11) Ркп. Публ. бібл. Пол. F Nr 232 під р. l628.

12) Ukrainne sprawy c. 44 і 48.

13) Ркп. Публ. бібл. Разн. F. IV. Nr. 167 с. 310.

14) Жерела VIII ч. 208.

15) Ukrainne sprawy c. 67.

16) Про се з притиском каже в своїм пізнїйшім експозе Конєцпольский, ркп. Публ. бібл. див. низче.

17) Ukrainne sprawy с. 65, 68-9. Жерела VIII c. 340.

18) Ukr. sprawy c. 9, 49, 50.

19) Ibid. c 53, 55-6, 63-4.

20) Ukrainne sprawy c. 68.

21) Жерела VIII ч. 210: дата 8/XII неможлива, мабуть треба 8/XI. Де в чім Хмєлєцкий повторяє буквально звістки сеї записки.

22) Реляція друкована при статї Ґолембіовского про Шагін-ґерая.

23) Отже 8 падолиста н. ст. рушили з тим під Камінний затон, щоб там перейти, а перейшли 10-го.

24) Dla zazdrości starszemu tej slawy, iz nie z ramienia i. k. m. podany byl. Фраза очевидно попсована. Рудницький викидав nie; може скорше се помилка замість im.

25) Co sie opiece ukroi.

26) Реляція при статї Ґолембіовского 1. с Коротке оповіданнє про сей похід в листах ПІагіна до Хмєлєцкого Ukrainne sprawy c. 67 і 69.











Попередня     ТОМ VIII     Розділ I     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VIII. Розділ I. Стор. 7.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.