Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VIII. Розділ II. Стор. 1.]

Попередня     ТОМ VIII     Розділ II     Наступна





II. Напруження і конфлїкт 1630 р.


НЕВДОВОЛЕННЄ З ГР. ЧОРНОГО, ВИБІР ІВ. СУЛИМИ, НЕВДОВОЛЕННЄ КОЗАЦТВА, ЗРІСТ СВОЄВІЛЬНИХ ЕЛЄМЕНТІВ, ПОСОЛЬСТВО НА СОЙМ 1629 Р., МОРСЬКИЙ ПОХІД, ТРЕТІЙ КРИМСЬКИЙ ПОХІД, ЙОГО БЕЗУСПІШНІСТЬ, ЗРАДА ТАТАР.



Другий похід в Крим 1628 р. не вдав ся, хоч мав багато шансів на успіх. Їх подірвала незгода серед козаччини, жадність добичи, брак дісціплїни, брак сильної і зручної руки провідника. Характеристичні деталї, переховані щасливим припадком в реляції сучасника, наведені мною в цїлости задля богатих побутових подробиць, — сї неустанні хитання, сї неустанні ради, які нараджували ся над тим, що нї в якій воєнній акції не може бути предметом загальної ради, і криком товпи провалювали найрозумнїйші арґументи, показували виразно, як новий гетьман не дорівнював своєму завданню, і наскільки був низший від свого попередника. Він не тільки не вмів зєднати в одно тїло всю козаччину, потягнути її в цїлости за собою, дав їй можність розбивати ся на части, так що за ним пішла тільки незначна частина козацьких контінґентів, — але і над сею „охочею” частиною не вмів запанувати і раз у раз мусїв бачити і зносити прояви несубордінації. І тому неудача походу була не тільки тяжким ударом для його першого інїціатора Шагін-ґерая, але і для Чорного. Для всїх стало ясним, що Чорний до булави не доріс. І одним з перших наслїдків походу було те, що по поворотї на Запороже Чорного скинено: гетьманом вибрано Івана Михайловича Сулиму, героя нещасливого пізнїйшого повстання. З кінця грудня маємо припадком його лист, адресований до того ж „приятеля” козацького Криштофа Радивила з нагоди депутації, яку сей новий гетьман з військом козацьким висилали до короля на сойм, скликаний на лютий 1629 р. 1).

Наші відомости про життє козаччини з кінцем другого кримського походу на цїлих півтора року — як раз на такий горячий, повний внутрішньої боротьби час, стають незвичайно бідні, так що уривковими звістками і фактами та пізнїйшими, ретроспективними, не всюди докладними переглядами приходить ся орієнтувати ся в загальнім розвою його.

Факт, що козаччина по виборі нового гетьмана звернула ся до правительства з посольством, між иньшим для порозуміння в справі Шагін-ґерая (сю одну лише справу знаємо з листа до Радивила), показує, що самовільне скиненнє „поданого королем” старшого і вибір нового, всупереч куруківській комісії, само по собі, по мисли козаччини, ще не мали бути casus belli з правительством і вона хотїла далї вести в згодї з ним кримську справу, що найбільше займала козаччину в даний момент. Але ся самовільна переміна була новим симптомом розвою козацького своєвільства, придавленого перед тим натиском правительства і опортунїстично настроєних елєментів козаччини. В пізнїйшім ретроспективнім оглядї польсько-українського конфлїкту сей самовільний вибір старшого грає навіть дуже важну ролю, але автор сього огляду, гетьман Конєцпольский ловив самі зверхнї факти козацької своєволї, не заглубляючи ся в їх підклад. Він не здавав собі справи з того, як елєментарно-неминучою була нова колїзія козаччини з правительством по куруківській комісії, як не трівкий був сей порядок, що позбавляв прав десятка тисяч козаччини, цїлу воєнну силу України, не маючи фактичної сили розброїти її, відібрати їй претенсії до тих прав і привілєїв, а навіть не можучи противставити їй рівносильну свою воєнну силу.

Коли пройшло перше пригнобленнє від нещасливої куруківської кампанїї, коли зведене було з України значнійше коронне військо, а з другого боку вияснило ся, що нїякі подвиги льояльности, нїякі заслуги перед державою не зрушать правительства з неможливої букви куруківської ординації, конфлїкт став неминучим. Статочна козаччина могла тільки до часу противстояти напорови опозиційних елєментів, безправної козаччини. Дорошенко з своїми здібностями вожда і полїтика міг би тільки дещо відтягнути конфлїкт. Але вже й під його рукою козаччина почала розлазити ся (весняний похід на море 1628 р.). Правительство ж своєю короткозорою відпорністю на всякі козацькі жадання і представлення діскредитувало льояльну полїтику і льояльну партію, показуючи ясно всїм, що льояльною дорогою, вислугованнєм перед правительством, не можна вибристи з того неможливого становища, в яке ставила козаччину остання ординація.

Невблаганно відмовляючи в підвисшенню платнї, збільшенню реєстру, в таких навіть справах як забезпеченнє родин побитих або скалїчених в державній службі козаків і т. д. правительство немилосердно підрізувало становище тих, що могли бути справдї щирими охоронцями спокою. Неустанні колатання в правительственні двері давали йому зрозуміти міру потрібности яких небудь уступок, — але воно сього не розуміло. За те власними руками уневажняло иньші принціпи уставленого ладу. Не згоджуючи ся на лєґальне побільшеннє реєстру творило знову кадри пів-офіціальної козаччини, вербуючи виписчиків на шведську війну; пізнїйше позволило також для кримського походу брати охочих з-по за реєстру. Стільки раз картавши козаччину за розриваннє договорів з Туреччиною самовільними козацькими походами, воно само тепер потиху заохочувало козаччину до такої роботи на кримськім ґрунтї. Гостро заборонивши козаччинї вести яку небудь самостійну заграничну полїтику, тепер, коли сподївало ся для себе з сього користи, крізь пальцї дивило ся на зносини козаків з кримськими претендентами і їх союзниками (хоч само за союз з Шагін-ґераєм картало їх в 1625 р.). І розумієть ся, ся двоєдушна, єзуітська полїтика, яку вело правительство, не могла не робити свого виливу на відносини до нього козачини. Не могли лишати ся без значіння й такі факти, що правительство, вимагаючи від козаччини послуху, перед сусїднїми державами, перед турецьким правительством вимовляло ся всякої власти над козаччиною і поручало козацькому війську вести про чуже око сепаратну полїтику, щоб в потребі все спихнути на нього.

Правительство польське несвідомо робило все, щоб розхитати наново придавлену ним динамічну енерґію козаччини. Але козацтво поки що не спішило з конфлїктом. Йому навіть подобала ся отся ситуація, де правительство крізь шпари дивило ся на козацьку шарпанину по турецьких і татарських краях і було тихим союзником його в кримській афері, що так збогатила козацьке військо здобичею в останнїм походї і обіцяла такі ж приємности на далї.

Невтомний Шагін-ґерай, потїшений союзом з Великоногайською ордою, слїдом почав плянувати новий похід на Крим, зараз раннєю весною. Повернувши ся на Запороже, де козаків чекав весь час післанець Хмєлєцкого, Лущиньский, щоб донести про результат походу. Шагін-ґерай зараз передав через нього лист до Хмєлєцкого. Разом з коротким повідомленнєм про невдалий кінець сього походу, розвинув він там плян нового, а кілька день пізнїйше в тім же дусї вислав таке ж писаннє до короля, з послами своїми і з послом ногайським — для лїпшого вражіння 2). Повідомляв про сей свій союз з Ногаями, що обіцяли йти з них на весну на Крим, і просив вплинути на військо козацьке, „аби про мене мали ласкаве стараннє”. Похід хотїв урядити як найранїйше, „скоро за льодом”, поки ще не зможе прибути поміч з Царгороду — „бо аж в маю ґалєри з Константинополя виходять”, а в самім Криму його „душмани” не мають великої сили — Ногайцїв Кантемірових, головної опори нового хана, „ледво кілька тисяч збереть ся”.

Місяць пізнїйше поїхали козацькі посли на сойм: Захарій Остелецький, Григорій Малькевич і Кузьма Капуста, щоб порозуміти ся з правительством в тій Шагін-ґераєвій справі. Про сї переговори близших звісток не маємо, але можемо догадати ся, що відправа сим разом була далеко холоднїйша.

Правительство простигло до Шагін-ґераєвої афери. Реальних користей з неї не приходило, а відносини з Туреччиною псували ся, спокою з Кримом не було, козаччина ставала своєвільнїйшою, і се все супроти нещасливого ходу війни на шведськім театрі змушувало до можливої здержливости на полуднї.

До Царгороду вислано посла — затирати слїди польської нельояльности 3).

Самою козацькою справою сойм не займав ся 4). Самовільної зміни гетьмана правительство не хотїло прийняти до відомости. Нового старшого воно не признало: в його очах, очевидно, законним старшим мав бути далї Чорний. Але Запороже, іґноруючи зміну в становищу правительства, повело свої пляни далї на власну руку, не оглядаючи ся на нього, і аґітувало на Українї.

Маси своєвільного козацтва збігали ся на Запороже на весну, „Зібрало ся козаків на Запорожу трохи не стільки, як було війська під Хотином, або й більше”, доносив в маю 1629 р. Хмєлєцкий королеви 5). Коли й не 40 тис., як було в хотинській війні, то в кождім разї богато.

Раннєю весною вийшли козаки на море 6). Се мала бути діверсія, щоб задержати турецьку фльоту від походу на Крим, — так казали, по словам Турків, козаки захоплені Турками: що се їх кілька тисяч „післано з польської землї Шагін-ґераєви в поміч”. Подробиць особливих не маємо; султан в докірливім листї до короля згадує тільки, що люде з-над Чорного моря, „як по сторонї румелїйській (европейській) так і по асирійській (малоазійській) приходили до Царгороду з жалями, що козаки з немалим числом човнів прийшли на море і починили великі шкоди, містечка, осади, села грабували й руйнували”, і диван наказав фльотї йти для охорони берегів під Очаків і Кафу 7).

Може бути, що сей похід на море був причиною вислання на Запороже правительственного аґента, щоб запобігти дальшим таким походам. Аґенг сей висланий правдоподібно Хмєлєцким, прибув на Запороже перед самим кримським походом і заховав нам в своїй реляції кілька деталїв (на жаль тільки другорядних). Він привіз дарунки Шагін-ґераєви з братом, старшому козацькому і війську. Сї дарунки були передані козакам в радї, скликаній 8 (18) мая, „скоро тільки військо почало стягати ся”. „На сїй радї старший війська Запорозького віддавав булаву, але його наново обрано старшим в сей похід; в тій же радї засуджено на смерть Дебриша і Третяка, і стято в радї чернецькій. Другу раду мали в недїлю, на тій радї був і Шагін-ґерай, — потвердив свою присягу, — Маґмет-ґерай хан присягав перед Шагін-ґераєм і мурзами, але Шагін-ґерай принїс його клейноти в раду і сам з мурзами присяг в нїй. В тій же радї присягали три мурзи Малих (sic) Ногаїв — на віру свою присягали всї з Шагін-ґераєм, обіцюючи поки живі будуть, згоди дотримати і на кождий королївський наказ не тільки своїми людьми, але й самі особисто ставити ся — а сподївали ся, що теж і вони, якби не могли утримати ся перед своїм неприятелем, знайдуть поміч у й. королїв. милости і війська Запорозького. На тій же радї Шагін-ґерай обіцяв платню війську Запорозькому: як пішому так і конному на місяць 10 червоних і коня; допоминали ся ще по кафтану і по штуцї „шати” (сукна), але того їм не обіцяв. А як би щастє і сим разом не мало послужити, мають (брати Ґераї) вернути ся з військом на Запороже. Військо з Запорожа рушило 22/V (н. с.) в похід на Аслан-город, на перевіз, а Шагін-ґерай з братом позістали ся, бо їх байрам зайшов — не хотїли рушити, аж побачать новий місяць”.

„21/V була рада по тім боцї Аслан-города; на тій радї вибрано полковників. Військо ще й сьогодня приходило на перевіз, так що не знати було, скільки його має бути. І сьогодня раду мали, 22/V, — радили ся, кудою іти. Старший хотїв на Кочкари, для води, але в дорозї військо підняло крик, щоб іти як найпростїйше на Каланчак.

„Саме перед радою прийшла відомість з куренїв до старшого, що те військо, яке прийшло на куренї по нас — а єсть зо три тисячі, — хоче на море йти. Але зараз старший післав лист до них, аби походу занехали, а тих бунтівників видали і зараз їх смертю покарали — Бутка і Ємця Гриценка”. (На великий жаль автор реляції не сказав нам, хто був сей льояльний старший, можна б подумати, що то Чорний виплив на якийсь час знову на старшинство, але Конєцпольский в своїм пізнїйшім експозе представляє сей похід дїлом виписчиків).

Додаткова приписка до реляції каже, що 29 н. с. військо рушило до Криму, щоб на ніч доспіти до Каланчака. Аґент посилає разом з тими вістями закінчений реєстр конного і пішого козачого війська, „для плати до полкам” 8).

Дальше оповідає реляція білоцерківського підстарости писана по свіжим вістям з Запорожа 9). 19 (29) мая військо пішло просто перед Перекоп: там в трох милях від Перекопу, „у стражних могил” стріло їx сильне військо кримське. Війська козацького було 23 тисячі, але була мiж ними незгода, „вибрали двох гетьманів, обох нездалих: оден Тарас, а другий Чернята (sic)”. Військо подїлене було на десять полків і стало перед табором. Дванадцять сот Шагій-ґераєвих Татарів, і між ними богато найлїпших козаків, виїхали на герць. Кримцї витримали натиск, відвабили козацьке військо від табору, а потім з великим розмахом скочили на них з шаблями і погнали козаків до табору. Аж як з табору піхота підняла стрільбу, бючи в суміш і своїх і ворогів, спинили ся козаки й поправили ся, і Кримцї більше не натискали, бо вже й звечоріло. Згинуло в сій битві козаків тисяча чоловіка. Але по сїй битві Кримцї не додержали позиції і козаки поступили під Перекоп близше — стали на тім місцї, де перед тим стояли Кримцї, і тут знову військо справили. Кримцї трома полками стали, в центрі калґа — але він не дуже наступав. Кантемір збоку підсунувсь зблизька з сильною арматою, замішав військо козацьке густою стрільбою і потім ударивши з великою силою, потоптавши козаків, вскочив в розірваний табор їх. Козаки по сїм почали уступати ся, і так чотири днї оборонною рукою відступали, ратуючн останок табору аж до самого Днїпра, — аж там Кримцї назад повернули. Другого дня ходили ще табором по одну гармату, що кинули відступаючи. Хана з великого гнїву свого зарубали. Шагін-ґерай з кількома стами Татарів утїк, не знаю куди. З сотню Шагін-ґераєвих Татарів зістало ся було з козаками: пустили їх, виправдуючи ся, що не з умислу хана забили, і обіцяли з Шагін-ґераєм ще й другий і третїй раз пробувати щастя, як би до них вернув ся. Доперва тепер за Порогами рахують, скільки їм війська не дістає: кажуть, що їх пять тисяч згинуло, і од безводя богато померло”.

Безводє се богато заважило на нещасливий кінець походу: взятий в осени в неволю Поляк-ренеґат казав, що як би козаки дістали ся до води, то зараз би орда піддала ся; а до води було їм ще тільки чверть милї, та й не дотягли 10).

В татарсько-турецьких звістках знов головна вага кладеть ся на зраду; чи опамятаннє Шагін-ґераєвих Татарів, що мовляв рішили справу на користь Джанїбека. По словам Джанїбека Шагін і козаки пройшли за Перекоп і погромили місто Карасу; Джанїбек зібрав на них що було живо, тільки жінки зістали ся дома 11). Але з Шагіном було сорок тисяч (!) козаків під проводом славного і хороброго гетьмана, і не можна було їх побороти, каже турецький історик. „В рішучій битві сила Татарів дістала мученичі вінцї, і побіда вже хилила ся на сторону капостників (козаків), тільки вечірня пітьма перервала нещасливу битву. В ночи зібрані на раду мурзи одноголосно рішили, що козаки сильнїйші від них і числом і зручністю в стрільбі; треба попробувати ударити на них сильно, з відчаю, з усїх сторін і попробувати рішити війну. Зрана Татари ударили сильно, але битва важила ся довго. Нарештї в останнїй хвилї Татари, що били ся по сторонї Шагіна, опамятали ся, що сприсягши ся з невірними на кров мусульманську, вони позбавляють себе спасення і будуть засуджені на вічні пекельні муки; вони покинули поле битви, полишивши невірних їх долї, і тодї вже битва не довго важила ся” — Джанїбек здобув побіду, Магомет-ґерая знайдено мертвого на полї; гетьмана козацького теж, — голову йому відрубали Татари, і беґлєрбеґ Кафи казав її прибити на мурах для остороги невірних 12).

Ся зрада Шагін-ґераєвих Татарів поясняє нам згаданий факт, що козаки вбили в розяренню Магомет-ґерая (турецькі джерела сього не знають), а Шагін-ґерай, не вертаючи ся на Запороже, по сїй пригодї, драпнув аж до Персії. З инших подробиць головна відміна та, що в татарських звістках козаки проходять за Перекоп і бють ся в Криму, тим часом як в реляції білоцерківського підстарости бють ся вони не доходячи Перекопа; джерела кримські в сїм разї варті більшої уваги. Натомість очевидно перебільшена у них цифра козацького війська. Наскільки вірна їх звістка про смерть козацького гетьмана, трудно сказати супроти мовчання білоцерківської реляції. І Тарас і Чорний, мабуть названий в сїй реляції Чернятою, не згинули в кождім разї, хиба якийсь иньший ватажок. На Запороже козаки, по реляції судячи, мусїли вернути ся в останнїх днях мая с. с.








Примітки


1) Археографическій сборникъ VII ч. 60

2) Ukrainne sprawy c. 67 і 69; листи Шагіна з 20/XI до Хмєлєцкого і з 29/XI до короля.

3) Ukrainne sprawy (дата розвязана хибно, лист належить до лїта 1629 р.).

4) Жукович навіть думає, судячи з мовчань тих реляцій з сойму, які він мав, — що козацького посольства на соймі зовсїм не було (с. 179-180), але се мало ймовірно супроти вище поданих звісток. Здогадуєть ся ще він, що на соймі знов піднята була справа посилки козаків на шведський театр війни, але наведена ним звістка (с. 178) не стоїть в безпосереднїм звязку з соймом.

5) Ukrainne sprawy c. 86.

6) Вже в маю (18 V с. с.) мали в Польщі звістки з Царгорода, що козаків 800 (sic) було на морю — Жерела VIII, ч. 210.

7) Лист султана з червня 1629 р. - Ukrainne sprawy c. 72-3. і такий же лист каймакама с. 76-7

8) Ркп. бібл. Замойского 1807: Kopia listu z Zaporoza od р. Szemberka, 20/V 1629.

9) Жерела VIII ч. 211.

10) Дод. до статї Ґолембіовского с. 27.

11) Вельяминовъ-Зерновъ Матеріялы для исторыи Крымскаго ханства Nr. 13, 21, у Смірнова op. c. с. 497. також листи султана й каймакама в Ukr. spr. с. 73 і 76 (тут перебільшені поголоски, що козаки навіть здоули Перекоп і инші замки й тримають їх, і що день їх прибуває).

12) Collectanea 1 c. 187-8.











Попередня     ТОМ VIII     Розділ II     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VIII. Розділ II. Стор. 1.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.