Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VIII. Розділ II. Стор. 8.]

Попередня     ТОМ VIII     Розділ II     Наступна





РЕЛЯЦІЯ КОНЄЦПОЛЬСКОГО І ФАКТИЧНІ НАСЛЇДКИ КАМПАНЇЇ, ПОХОДИ НА МОРЕ, БЕЗРАДНІСТЬ ПРАВИТЕЛЬСТВА, ДОМАГАННЯ КОЗАКІВ, РАДА НА МАСЛОВІМ СТАВІ 23 СЕРПНЯ 1630.



„Так пройшла та комедія козацька”, кінчив Конєцпольский своє оповіданнє про кампанїю, можливо користно представивши її для польської соймової авдиторії, і додав: „Признаю ся, що не був я сам дуже вдоволений її результатом, бо не дано сатисфакції за таку образу маєстату королївського, а до того знаю, що хоч запечатано її кровю і стілько присягами потверджено, то у тих людей се не трівке, і мушу остерігти, що як ще в сїм роцї (1631), зараз з весни не запобіжимо сьому, то вони посварять нас з Турками і в велику біду нас заженуть. Можна-б було минулого року (в кампанїї) щось солїднїйше з нимм вчинити, але відповідно до волї королївської прийшло ся приміняти ся до обставин і воюючи прошеним; тим вдоволити ся”.

Пишному гетьманови дїйсно не було чим не то що досить, а й трохи бути вдоволеним в кампанїї. Козаччина від польського війська відбила ся і вийшла з кампанїї з почутєм переваги. Повстаннє непослух, убитє казьонного гетьмана пройшли їй вповнї безкарно. Виписані за непослух з реєстру були вернені; участники повстання дістали амнестію. Ґречні фрази, віддані назад вязнї й гармати — більше нїчого від них не дістав польський гетьман. А мусїв де що важне попустити. В своїх реляціях і в офіціальнім протоколї він кладе натиск на те, що козаки прийняли знову куруківську ординацію; не був то нїякий тріумф, тим більше що козаки аж до самого повстання не підносили голосу против неї, пpосили тільки увільнення від деяких її постанов. Було-б отже се тільки простим приверненнєм status quo; але й його властиво не було. Раз, що рамки реєстру розширено на дві тисячі, по друге — не було вже й мови про фактичне переведеннє сього реєстру як в 1625 p. Взагалї нїчого не робилось і навіть не проєктувалось для того, щоб загнати в підданство назад всю масу нереєстрового козацтва — тих кількадесягь тисяч, що взяли участь в війнї 1630 p. (в протоколї тілько згадка, що вони повинні розійти ся до дому, а їм правительство ґарантує „безпечність” — від репресій). Не було нїчого з того, що робило ся в 1625 р., аби загородити дорогу на море, на Запороже — палення човнів, ставлення залоги на Запорожу і т. и.

Так і розуміли й толкували на Українї переяславську згоду, що куруківську ординацію скасовано і козаччинї тепер все вільно. „О перемире (Конєцпольский) просипъ, що хотЂли козаки, то себЂ вымовили”, записує наш київський лїтописець фінал кампанїї: „Козаків на будуче хоч сто тисячів, і сам Конєцпольский, як я чув, мав їх бачити, як йому Тарас показав те обране військо; гетьмана анї він анї король не мав подавати, а вони самі будуть вибирати; признав йому рицарство”.

Се було таке ж свобідне толкованнє переяславської умови в другий бік, як і офіціальне толкованнє Конєцпольского, що козаки ирийняли в усїм куруківську ординацію.

Ситуація була того рода, що Конєцпольскому, „приміняючи ся до обставин”) приходило вдоволяти ся ґречними фразами, паперовими обіцянками козаччини і вдячно приймати, коли і того козацьке військо йому не відмовляло.

На плечах гетьмана висїла гроза жовнїрської конфедерації, небезпека від Татар, небезпека від Турків, від козацьких походів на море, що грозили стягнути новий турецький похід на Україну, майже позбавлену коронного війська. А на західнїй границї ярила ся далї велика трицятилїтня війна, грозячи кождої хвилї затягнути у вир свій і Польщу — особливо з того часу, як центральна роля в сїй війнї перейшла до смертельного ворога Польської держави і династії — шведського короля Ґустава-Адольфа, і він все пильнїйше розглядав ся в тих внутрішнїх елєментах її, які-б могли послужити для його акції 1).

В переговорах Конєцпольского під Переяславом чуємо про похід козаків на море в маю 1630 р., під час самої переяславської кампанїї. В турецьких джерелах оповідаєть ся про спустошення, починені козаками на чорноморськім побережу, коло Ізмаіла, Кілїї, Мідії. Бадчіка, Варни, Сізеболї. Візир Кенан-баша виступив против них з 14 ґалєрами і коло острова Монастиря бачив нїбито 300 чайок козацьких; але се число мабуть сильно побільшене в його реляції Козаки пішли від ґалєр в очерета, і тут візир міг їх зловити тільки сїм чайок — привів їх з тріумфом до Царгороду, як каже турецький історик 2). По скінченій кампанїї з Поляками нові маси козаччини посунули на Запороже і вибрали ся новим походом на море. Конєцпольский, одержавши про се звістку, не тільки подїлив ся з королем своїми побоюваннями, що сей похід може зовсїм розстроїти відносини до Туреччини 3), а й поспішив остерігти Турків про сей сподїваний козацький похід. Сей новий похід дїйсно ставив польське правительство в дуже не милу позицію після того, як і воно і Конєцпольский поспішили похвалити ся перед Портою новим погромом козаків — мовляв їх сильно знищено, своєвільство розігнано, проводирів їх смертю скарано. Запороже обсаджено залогою і т. д. 4)

Але Турки сим разом стерігли ся самі, і сей новий козацький похід, під проводом Соленика, не мав для них прикрих наслїдків. Капітан-баша ще в серпнї був висланий з ґалєрами під Очаків, а корпус сухопутного війська під Білгород під проводом сілїстрійського намісника Муртаза-баші, в поміч очаківському намісникові. Ескадрі, десь при кінцї серпня с. ст. удало ся погромити кілька козацьких чайок і наловити трохи невільників, з тріумфом потім привезених в Царгород (турецьке джерело каже, що взято було 25 чайок, але з листів башів до Конєцпольского виходить, що всїх чайок було тільки 15, та й число приведених до Царгорода вязнїв, 150 чол., коли воне навіть не побільшене, показує, що погром зовсїм не був значний) 5). Баші були вдоволені, а Конєцпольский на звістку їх про погром козацької фльотилї поспішив відповісти запевненнєм, що як би ті чайки були не впали в руки турецькі, то згинули-б з поворотом, бо він, Конєцпольский, мовляв поставив залогу, яка стерегла їх і мала вигубити всїх 6). На щастє його і козацькі вязнї на допитах з свого боку оповідали річи, які в очах Турків потверджували польські реляції про заходи коло приборкування козацтва і страхання їх від походів на море 7).

В результатї турецько-польське напруженнє було вигладжене, і давнїйше порозуміннє було відновлене Конєцпольским і Муртаза-башою на старій основі обопільного пильновання порядку: Польща обовязувала ся не допускати походів козацьких, Туреччина — походів татарських 8). Татарський хан, що прийшов був під час сих турецько-польських переговорів під Очаків, вернув ся смиренно назад до Криму, і Конєцпольский вважав, що на кілька місяцїв Польща від Татар забезпечена. Турецьке військо з Муртазою і ескадра з капітан-башою в серединї вересня ст. ст. пішли назад 9). Туреччина була тим склоннїйша до згоди, що боротьба в Персії і на Середземнім морю паралїзовала її сили, а в Криму побоювали ся, щоб не виринув знову Шагін-ґерай з своїм небезпечним союзом з козаками і Польщею.

Але незалежно від сього лїтнїй похід козаччини на море, зараз по кампанїї, був симптомом бурливого настрою козаччини. Тим часом як перед Портою польське правительство хвалило ся приборканнєм козаччини, в дїйсности воно чуло себе перед нею вповнї безрадним. „Поданий” королем гетьман не був прийнятий значною частю козаччини, яка далї гуртовала ся коло Сїчи. „Давнїйший гетьман Антін Конашевич не хотїв бути послушним нововибраному й іменем королївським поданому, зробив схизму і з кільканадцятьма тисячами звернув ся на Запороже, а той новий зістав ся на волости”, — доносив варшавський кореспондент Сапігів новини з місяця липня 10). Але й реєстрова козаччина, що прийняла нового гетьмана, піднесла голову по щасливо виграній кампанїї. Той же кореспондент доносив в тім же листї (2. VIII с. с.): „Новому гетьманови (Орендаренку) й. м. п. гетьман Конєцпольский послав кілька шат і булаву, але він не хотїв прийняти їх без дозволу війська. Зібрав раду (koło) і аж як вона йому дозволила, він ті дарунки прийняв, але все-ж таки при післанцю гетьманськім также, не без певної зневаги, не п. гетьманови, а війську за ті дарунки дякував”: Військо, очевидно, було дражливе на тім пунктї, що він дістає ті клейноти не від правительства, а від війська. „Потім гармати і иньшу армату, забрану (під Переяславом) вернув п. гетьманови, і за се дуже великий був на нього (Орендаренка) галас, що то він против їx волї вчинив; хотїли його скинути, але він їх заспокоїв, сказав: ,хоч я здобич віддав, слави вашої не віддав', і так доперва то хлопство втихомирило ся. Нема одначе надїї на потїху від них, бо дуже беруть гору” 11).

На радї, скликаній десь в липнї-ж в Черкасах, вислано послїв до гетьмана і до короля „в деяких нїби кривдах” 12). Звісний нам московський кореспондент Гладкий зі слів Борецького, що їздив на ту раду, оповідав, що на сїй радї обговорювано шкоди, починені Конєцпольским під час кампанїї — „багато їx городів повоював, жінок, дїтей попалив і маєтки позабирав”, „і через те вони з тої ради, вибравши двох чоловіка, післали до короля, а пять чоловік вибрали разом з ними і післали в Польщу довідувати ся, що Поляки по тій війнї будуть на них замишляти” 13). Варшавський кореспондент так переказує жадання, предложені корелеви: „між иньшим хочуть, аби більше було число їx, нїж постановлено куруківською і теперішньою комісією, хочуть більщої платнї, свободи для віри й иньших вільностей; з тим всїм — так міркуємо, відошлють до сойму, але взагалї не дуже їx тут потїшили” 14).

Жадання були старі, але инакшим тоном їх ставлено. „Дуже те хлопство бере гору”, пише той же кореспогдент. „От і сї три посли, що приїхали до й. м. короля, дуже гордо говорять, і коли їх й. м. королевич у себе частував, вони хвалили ся своєю хоробрістю, нападали на гетьмана (Конєцпольского) і так і всюди на банкетах казали, що він даремно і по дурному пірвав ся на них, ,погубив хороших молодцїв, а у нас нїчого не згинуло, тільки джурів трохи', і з того видко, що стримати їх довгий час буде трудно”. Приймали їх банкетами, як бачимо. „З скарбу дано кождому по 10 ліктів адамашку і двістї золотих усїм, але грошей не хотїли взяти, відказували, що перед тим завсїди на кождого запорозького посла давано по сто золотих, ,чому ми маємо бути гірші від давнїйших'. Хочуть просити й. м. короля. Й. м. королевич дав їм осібно шати і грошей більше, і з того дуже вдоволені 15).

Дня 23. VIII с. с. мали козаки раду на Масловім Ставі, недалеко Канева, з приводу жадання Конєцпольского, аби реєстрове військо вийшло на сторожу границь від Татар під Білу Церкву. З сеї ради ходили теж трівожні відомости по Українї. Козаки мовляв марикували, що послів їх довго нема з Варшави; і мали підозріння на Поляків. Під Білу Церкву пішли всї вісїм полків, але вели себе підозріливо. Московський вістник оповідає, що гетьман Конєцпольский кликав козаків до свого обозу, але ті не йдуть, стережуть ся від Поляків хитрости, — щоб Поляки їх не побили, і самі збирають ся бити ся з ними 16). Українські монахи на допитах в Москві казали теж, що козаччина сподїваєть ся нової війни і припасає порох і олово і всякі запаси, бо Польща певно не помирить ся з безславним кінцем попередньої кампанїї; „Конєцпольский славу свою гетьманську і честь королївську стратив — запорозьких козаків не побив, віри христіянської на свою римську не обернув, тому просить панів-раду (сенаторів), аби післали з ним ,посполите рушеннє' на запорозьких козаків, аби їх винищити і віру християнську зруйнувати, аби у всїй Польщі й Литві одну віру римську завести” 17).

До Варшави доношено, що козаки громадять ся, в обозї їх коло Білої Церкви є кільканадцять тисяч, і на запитання деяких українських панів, чому тепер громадять ся, після уложення згоди, — вимовляли ся тим, що боять ся нападу від Конєцпольского, а як би він і не мислив їм нїчого злого, то однаково мусять бути на поготові з огляду на Татар, що скрізь по Українї крутять ся 18). Конєцпольский знов скаржив ся на козаків, що вони не вийшли обозом на волость, як він їм казав, „але розложили ся всюди по волости, нїкому не попускаючи, і з великим обтяженнєм всякого стану людей”, так що Конєцпольский, по його словам, казав їм іти до дому. „За лїпше вважав з самим королївським військом заступати дорогу неприятелеви, нїж слухати про такі їх злї вчинки, про які до мене неустанні відомости доходили” 19).

Козацтво таким чином рішучо вийшло з усякої дісціплїни — реєстрове навіть, не тільки що своєвільне. „Дуже хлопство гору взяло”, повторяв варшавський кореспондент тутешнї вражіння. Король сухо прийняв послів, нїчого навіть не згадавши про їх дезідерати — за велику ласку казав їм вважати, що пробачені їм давнїйші своєвільства і послів їх допущено до авдієнції й уцїловання королївської руки, хоч того не заслужили. Жадав, щоб вірною службою і послухом відслужили вони наперед ті провини, та грозив, що як би козаки знову розпочали які бунти, то знайде на них річпосполита способи приборкати їх, і відбере їж всї вільности їх 20). Одначе ся суворість не зробила особливо вражіння, бо вже з кінцем вересня Конєцпольский алярмував короля новими трівожними вістями, що козаків велика маса посунула на Запороже, і можна бояти ся нового походу на море 21); заразом його не покоїла мара нової козацької релїґійної війни, „не аби-яка небезпека”, „як можна бачити з інтриґ духовенства грецької релїґії, котрих ми доходимо”. Король дуже трівожив ся сими відомостями і піддавав гетьманови гадку розложити часть коронного війська на Поднїпровю, лише „сурово наказати, щоб хоругви на своїх становищах поводили ся скромно” 22).








Примітки


1) Перегляд відомостей у Крипякевича, Записки т. 117.

2) Наіма у Гамера V с. 127-8.

3) racz wiedzieć, ze mnostwo kozactwa na Zaporoze poszło, skąd trzydziesci czolnow na morze gotowało, zaczym czego sie inszego spodziewać tylko nie prziazni tureckiey, a zatym ich nawalnosci, gdy słowom y obietnicom naszym w zatrzymaniu kozakow rzec sama korrespondowac nie będzie — лист Конєцпольского до короля 17/IX 1630 н. ст., ркп. Публ. бібл. Разн. Р. VI Nr. 104 c. 274.

4) Реляція посольства Пісочинського — ркп. Публ. бібл. Разн. F IV Nr. 101 с. 13 i далї, кореспонденція Конєцпольского з турецькими башами, тамже с. 236 і далї.

5) Лист Муртази- баші, до Конєцпольского — l. c. Nr. 104 с. 267, Гамер I. с. Жукович VI с. 100.

6) Ркп. як вище Nr 104 с. 268 об.

7) Powiedzieli się bydz bez domu y pewnego mieysca do mieskania z teytam wyspy (Сїчи) kozakami — widząc, ze nayiasnieyszy kroł i. m. z nayiasn. cesarzem i. m... pokoy y przyiazn zawiera, powątpiwszy, ze więcey tu mieszkania mieć, nie możem, dla tego przez wszystkie armatę przebic y z kozakami dunskiemi sie zlączywszi co rok łupy swe na morzu odprawowac uradzili byli, ale im szczęsie nie posłużyło. Так переказує сї козацькі признання Муртаза-башa, ркп. як вище c. 267 об.

8) Трактат у Наіми Collectanea І с. 180, обмін листами в рукоп. Nr. 104 як вище с. 269-272: дата подана у Наіми (9/XI н. с.) здаєть ся занадто раннєю.

9) Листи Конєцпольского до короля 26/IX н. с. — ркп. як вище с. 261.

10) Публ. бібл., автоґрафи 221 т. І док. Nr. 185.

11) Ibid.

12) Ibid. док. 187 (лист з 26/VIII н. с).

13) Матерыали Кулъша 1 с. 317.

14) Лист з 26 VIII н. с. 1 с., док. 187.

15) І. с. док. Nr. 187.

16) Матеріали Кулїша с. 320, Малор. дЂла арх. ин. дЂл. 1630 Nr. 5.

17) Мат. Кулїша с. 298.

18) Автоґрафи І. с. док. 187.

19) Ркп. Nr 104 с. 261 об., лист з 26/ IX н. с.

20) Nr 104 с. 112, лист короля до старшого козацького, з 26/ VIII н. с.

21) Ibid. с. 274-275.

22) Ркп. Nr. 104 с. 275 (лист 15/ XI н. с ).











Попередня     ТОМ VIII     Розділ II     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VIII. Розділ II. Стор. 8.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.