[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VIII. Розділ III. Стор. 7.]

Попередня     ТОМ VIII     Розділ III     Наступна





КОРОНАЦІЙНИЙ СОЙМ, ОПОЗІЦІЯ НА НЇМ КАТОЛИКІВ, НЕПЕВНЕ ПОВЕДЕННЄ ВОЛОДИСЛАВА, РІЗКЕ СТАНОВИЩЕ ПРАВОСЛАВНИХ, ДОМАГАННЯ ЗДЇЙСНЕННЯ КОРОЛЇВСЬКИХ ОБІЦЯНОК, КОМПРОМІС, КОРОЛЇВСЬКИЙ ДИПЛЬОМ ДЛЯ ПРАВОСЛАВНИХ, 15 БЕРЕЗНЯ Н. С. 1638 Р.



Коронаційний сойм, на котрім новий король обіцяв православним сповнити дані ним обіцянки, був визначений на кінець сїчня. Він мав розпочати ся похороном покійного короля і коронацією нового, потім перейти до чергових справ. Володиславу передовсїм хотїло ся добути від станів гроші на розпочату вже московську війну, станам — реалїзувати обіцянки одержані при елєкції. Хороба короля помішала порядок. Похорони відбули ся без Володислава, і кілька день сойм товк ся, не знаючи, чи може розпочати свої наради.

Нарештї Володислав приїхав, 6/II відбула ся коронація, і зараз же канцлєр внїс від короля „пропозицію”, де заявляла ся згода на всї однодушні ухвали безкоролївя, просило ся кредитів на московську війну, пригадувало ся про забезпеченнє династичних прав королевича на шведську корону з нагоди смерти Ґустава-Адольфа, що вмер в осени, про дотації для братів королївських і т. и. 1). Але палата посольська загрязла в читанню pacta conventa. Дісіденти були ображені, що в пунктї про них дописано фразу про непорушність прав католицької церкви. При пунктї православної віри православні депутати заявили, що над сим пунктом нема чого тепер дебатувати, треба його тільки виповняти. Але тут клєрикально настроєні посли почали говорити против всього, що могло-б нарушити інтереси католицької віри. Налягали, що для сповнення уступок православним треба згоди папи, бо сї обіцянки давали ся умовно - коли на то згодить ся папа, і т. д. Иньші йшли ще далї і заявляли, що пункти заспокоєння, уложені з королевичом поза соймом, не мають для сойму обовязкової сили. В такім дусї внесено з клєрикальної сторони новий протест, пригадуючи протестації проти умови з православними, занесені „зараз по номінації королївській” 2). Православні стояли на тім, що раз пункти заспокоєння були внесені в pacta conventa і заприсяжені без всяких умов, то тепер вони вже не можуть підлягати нїяким змінам, треба тільки їх сповнити, і православні не допустять до нїяких иньших ухвал і нарад, поки сї пункти не будуть сповнені 3).

Козацьке посольство, прийняте на авдієнції палати 15/II, підтримало сї домагання послів з свого боку. Сим разом в посольстві були: Федір Калина, Янко Клїша і Савка Бурчевський, як їх називає дневник. Правив посольство Бурчевський: переказав домаганнє козаків, щоб заспокоєннє православної віри було переведене дїлом, инакше козаки грозили ся, як ми вже знаємо 4).

Кілька днїв пройшло в дебатах над сим в палатї. З боку православних виступали головно Кисїль і Кропивницький. Православних підтримали декотрі з католиків, що тут нема чого дебатувати, справа скінчена, і нарештї палата рішила вислати послів до короля та не вдаючи ся в справу папської згоди просити, щоб король заспокоїв справу православних згідно з своєю присягою. Така була пропозиція Кисїля, і палата на се пристала 5). Православні, очевидно, сподївали ся, що король буде мати відвагу потвердити те все, що обіцяв їм на елєкції, але Володислава на се не стало. Устами канцлєра біскупа Задзіка дав він відповідь в дусї клєрикальної інтерпретації. „Король признає сю умову і заприсяжені pacta в справі грецької віри, але ся умова і успокоєннє („пункти”) можуть мати вагу лише о стільки, о скільки їх зволить затвердити папа, дозволу від нього досї нема, хоч король посилав до папи свого посла з листом; тому повне заспокоєннє не можливе”. Се була негідна ретірада, бо в офіціальнім текстї, внесенім в книги варшавського гроду, нїякого остереження про потребу папського дозволу не було, так само і в pacta conventa, заприсяжених королем. Ратуючи ситуацію, богато з духовних і світських сенаторів заявили по канцлєрській відповіди, що вони против тої умови заложили протест і поки не буде згоди папи, не позволять її сповняти. Се була правда, і клєрикали повинні були зістати ся при нїй. Але сї сенаторські протести здавали ся їм, очевидно, занадто малою ґарантією від уступок православним і вони витягли таку заяву від короля.

Відповідь короля зробила незвичайне прикре вражіннє, але не приголомшила православних. Вони сміло і різко виступили против такого негідного маневру. Інтересний уривок дневника досить живо малює бурхливу дебату в палатї і становище українських депутатів 6); подаю з нього дещо, доповняючи в иньших дневників.

„Які там крики, голоси, замішаннє, як Русь і дісіденти носи повісили, трудно сказати”, каже його автор, описуючи, як депутати палати вернули ся з відповідю (28/II). „Добрих півгодини пройшло, поки настала тиша. Зараз же Русь почала лементувати про свою релїґію. Маршалок докорив Русинам, що вони наперли ся висилати депутацію до короля, замість доходити порозуміння в палатї що до самого змісту заспокоєння, а тепер нема місця для таких рішень після заяв короля і сенату — хіба іти на конфлїкт з ними (а сього в тім моментї чаяння великих милостей, роздачи „вакансїй” і т. и. посольська палата хотїла меньше нїж коли небудь).

„Пан Кисїль, Русин, на се: ,А ми з того місця не зійдемо, і до нїчого не приступимо, поки релїґія грецька не буде заспокоєна'.

„Пан маршалок: ,Коли противлять ся панове сенатори, то шкода за тою релїґією иньші справи упускати; як против неї позаходили явні і ясні протести од стількох католиків і Русинів-унїатів'.

„Пан Кисїль: ,Маємо pacta conventa і пункти заспокоєння релїґії нашої, заприсяжені й. корол. милостю — се ж уже закон нам, против нього не зістаєть ся нїякого місця для нарад, тільки конституцією його ствердити на нинїшнім соймі.

„Пан Кропивницький, підсудок браславський, Русин: ,Наші пакти уложені не між сенатом і річею-посполитою, а між королем й м. і нами. Тому що на них зложено вже присягу, вони потрібують тільки екзекуції Нї сенат нї палата посольська не мають нїчого тут перечити. Відповідь й. корол. милости і сенату не може нас заспокоїти, бо нам треба екзекуції заприсяжених пактів, і ми не дамо себе намовити до нїякої річи і дальших нарад, поки релїґія наша не буде трактувати ся згідно з умовою і пактами.

„Пан Гулевич: ,Ми хотїли перед вами на елєкції виложити наші привилеї, але ви тодї нас просили щоб ми то лишили на рішеннє королївське, і ми так зробили. Тепер нема що тих привілєґій викладати, хоч ми-б і радї були. Нехай хто небудь відозветь ся з противної сторони против нас (заперечить справедливість того) — Нема нїкого, самі так занедбали, а нам тепер кривда, і ми того доходимо тут — просимо, аби ви зволили до кінця привести обіцянки короля й м.

„Пан крайчий (Як Собєский): ,Якби ми мали можність самі складати закони, то не йшли-б до сенату але не можемо самі, то найлїпше удати ся до сенату і з ним порозуміти ся. О арцибіскупа запитаймо, в яких справах король не може вас (православних) заспокоїти без папи (арцибіскуп в сенатї сказав, що в деяких справах король може заспокоїти православних сам — тут очевидно розуміли іменованнє православних владиків, а відібраннє бенефіцій, церков і монастирів унїатських вважали неможливим без папської згоди). А що панове кажете, що до нїякої справи не приступите, шкода про се й говорити...

„Пан підкоморій сендомирський: ,Памятаємо дуже добре, що ми вам обіцяли на соймі елєкційнім і дали згоду на ті пункти. Тепер не перечимо тому, а навпаки вам у тім хочемо помагати, тому просимо вас іти до сенаторів і ми вам поможемо просити, а може й упросити сенаторів, що вони дадуть згоду, аби король й. м. заспокоїв вас згідно з пунктами.

„Пан Кисїль: ,Нехай менї покаже хтось, аби пункти заприсяжені володарем мав хто наново важити — чи вони стали ся чи нї, і чи треба їх розлїджувати (їх правосильність) — і як того нїколи не бувало, так і тепер не позволимо їх розсаджувати, против законів'.

„П. підсудок браславський: ,Не час тепер іти до сенату, не підемо. Звичай в сїй палатї такий, що не йдеть ся до сенату і короля й. м., поки не прийде до згідного рішення, до того ж чуємо, що ви закон не називаєте законом, і як же маємо приступати до переговорів з п. сенаторами, коли ви й присягу не присягою, і пакти не пактами звете'.

„Пан Кисїль: ,Жадаєте від нас двох річей, а вони одна однїй суперечать перше, щоб ми договорювали ся з сенатом, друге — щоб ми взяли те, що належить до свобідного розпорядження (короля), а що дотикає відібрання маєтностей, а по нашому — привернення бенефіцій — аби з тим чекали згоди св. отця. А ми на те не можемо пристати, бо се король й. м. в пунктах ствердив присягою і тепер не можна того розслїджувати'.

„П. маршалок: , Просимо на нас покласти ся і чекати згоди св. отця, бо без нього не можемо сього вчинити: одному привилей скасувати, а другому дати'.

„П. писар луцький (Гулевич): ,Ми тому не винні, бо просили владицтва володимирського котре було вакантне, а панове нам дали луцьке”, і т. д.

„Цїлий той день, — кінчить дневник, — забрала та грецька релїґія, і нїчого не постановивши, розійшли ся, а Русь при тім заложила протест: ,не приступимо до нїякої справи поки не будемо заспокоєні в релїґії нашій згідно з умовою і пактами'.

Дебати відновили ся другого дня, і Українцї стояли знову на тім же, що пункти обіцяли їм, над тив нема дебати їх треба тільки потвердити (як всякі акти безкоролївя), власти і вмішування папи вони не признають. Католики повторяли, що обіцянки дані умовно, і православні або мають чекати згоди папи, коли держать ся сих пунктїв, або нехай доходять порозуміння з палатою незалежно від пунктів, то значить — старають ся провести новий закон в релїґійній справі. Православні не годили ся нї на одно, нї на друге, вважаючи, що безнадійна річ чекати згоди папи, хоч Поляки й запевняли їх, що будуть до того приложені всякі старання, і вони можуть в посольстві папи і свого чоловіка. Православні рішучо перечили, мовби обіцянки були дані їм під умовою папської згоди, і на сїм пунктї прийшло до прикрих сцен. Поляки докоряли Українцям graecam fidem (каламбур, бо се значило і грецьку віру і грецьку перфідію), і неповажаннє короля. „Прийшло до галасїв великих, так що ледви за пів години заспокоїли ся”. Кропивницький мусїв перепрошувати, що він не хотїв образити короля, кажучи, що застереження не було, і т. д. На погрози православних, що вони не допустять до нїяких ухвал, католики грозили, що вони обійдуть ся в такім разї без сойму і все таки ухвалять кредити і всякі тяготи приймуть (приватно) 7).

Але се були фрази, і коли православні зістали ся при своїм завзятю, маршалок з ріжними парляментаріями розпочав з ними приватні переговори. Як вони вели ся, знов таки нам незвісно, але зміст і вислїд в сумі досить ясний. Поляки, особливо з королївської партії добивали ся, щоби православні не стримували соймових нарад, і годили ся на ріжні фактичні здїйснення обіцянок, заведених в „пункти”. Православні, переконавши ся, що соймового потвердження „пунктів” вони таки не дістануть, рішили зрікти ся сеї формальности і вдоволити ся негайним фактичним здїйсненнєм принаймнї декотрих обіцянок. Тому позволили з початку на оден день зайняти ся біжучими справами, а в дальших переговорах; ведених за посередництвом воєводи Лещиньского (дісідента) згодили ся на те, щоб формальне трактованнє релїґійної справи було відложене до дальшого сойму, а їм поки що видана буде грамота („дипльом”), яка забезпечить їм те, що було обіцяне в релїґійній справі.

Паралєльно з сими офіціальними дебатами і неофіціальними торгами в посольській палатї ішли переговори православних з королем і його повірниками 8). Згадують про них записки Радивила, додаючи, що тими переговорами дуже смутили ся католики.

Король, очевидно, обіцяв православним зробити все можливе — все що міг зробити, не входячи в гострий конфлїкт з сенатом, і в тім напрямі старав ся промостити собі дорогу приватними переговорами. Під днем 8/III, коли ще православні торгували ся за соймове полагодженнє, Радивил записує в своїх записках 9), що король поручив йому приватно намовляти унїатського владику луцького Почаповського, аби відступив деякі бенефіції православному номінатови Пузинї, і се дїйсно потім дало змогу розвязати справу луцького владицтва. Був вироблений проєкт грамоти православним, що мала бути видана королем за згодою сойму. З посольської палати вислано двох делєґатів (Осолїньского і Собєского) для уставлення тексту грамоти. Вони „umoderowały” її і принесли перед повну палату. З початку палата прийняла її досить прихильно, але далї, може за якоюсь клєрикальною командою, знову почали ся ріжні правовірні протести проти неї, а заразом і декотрі сенатори стали заявляти, що не годять ся на таку грамоту. Можна догадувати ся, що клєрикали і сюди хотїли вставити згадку про згоду папи, а православні нїяк на се не хотїли пристати 10). Кілька день знову пройшло в дебатах і суперечках на сю тему. Кінець кінцем Кисїль іменем православних поновив ultima ratio православних: що вони не допустять до соймових ухвал. Те саме повторив Кропивницький і кн. Четвертинський. Тодї палата притишила опозицію, і грамота була прийнята. Тогож самого дня, 15/III н. с. король її видав.

В сїм памятнім дипльомі король на самперед оповідав історію справи — умову зложену на соймі елєкційнім і потвердженнє її пактами, признавав таким чином повну і абсолютну правосильність тих актів, не згадуючи нїчого про потребу папської згоди. Пактами король обовязав ся все уміщене в пунктах в цїлости сповнити на коронаційнім соймі. Але сього не можна було здїйснити, а посли з богатьох земель і повітів Корони і в. кн. Литовського, маючи таке порученнє від своєї братії, не хотїли допустити нїяких рішень соймових, коли не одержать усього, призначеного в пунктах. „Тому ми з усею річею посполитою ґантуємо отсим нашим дипльомом і обовязуємо ся, тримаючи ся тих заприсяжених нами пактів, що на будучім найблизшім соймі не приступимо до нїякої справи, а зараз же другого дня по вислуханню ,вот' (голосів) сенаторських насамперед виповнимо все те що містить ся в пунктах, і будемо повинні здїйснити ті пункти, нїчого не уймаючи”. Тим часом же король признає православним свобідне відправлюваннє богослужень, володїннє брацтвами, школами, семінаріями, друкарнями, шпиталями, котрими вони володїють. Далї король позволяє виконувати свою власть і юрисдикцію владикам вибраним на коронаційнім соймі (і тодї-ж ним апробованим): „велебному отцеви П. Могилї, архимандритови печерському вибраному неунїатами на київську митрополїю, що вже й сакру має від царгородського патріарха також шл. Олександропи Пузинї, вибраному на владицтво луцьке й острожське, і о Йосифу Бобриковичу, вибраному на владицтво мстиславське, а також тому, хто буде обивателями не-унїатами вибраний на владицтво перемиське”. На удержаннє митрополита окрім катедри св. Софії (тут король непомітно влазив в заборонену сферу відбирання бенефіцій від унїятів) зіставляв ся за ним Печерський монастир і додавав ся Пустинський; владикам перемиському і мстиславському мали йти річні платнї „згідно з пунктами”, а номінат луцький Пузина „має зіставати ся згідно з нашим приватним листом” (дражливої справи відібрання маєтностей від унїатського владики король в сїм дипльомі не хотїв зачіпати). Все иньше з уміщеного у пунктах, що не здїйсняло ся тепер, король відкладав до сповнення на будучім соймі і забезпечав „сим дипльомом, потвердженим соймовою конституцією, властю всього сойму”. На доказ того мали підписати його крім короля депутати сенату і посольської палати й притиснути печати корони і в. кн. Литовського 11). Підпису сенатського депутата одначе на дипльомі нема, тільки маршалка посольської палати, а і з приложеннєм печатей була цїла комедія, досить траґічно оповіджена одним із печатарів, А. Радивилом 12).

Таким чином, не добивши ся формальної соймової конституції на потвердженнє пунктів, православним удало ся видобути досить все таки цїнний суроґат, де правосильність пунктїв признавала ся вповні, без усяких відкликів до папської згоди 13), а частина їх і здїйсняла ся. Добрі інтенції Володислава, що не витримали були клєрикального натиску, відреставровано і випростовано наново витрівалістю українських депутатів, і коли при сїй нагодї лєґенда Володиславової прихильности до „Руси” мусїла від сих переговорів значно пощербитись, то православні парляментаристи з тим більшим правом могли поздоровити успіхом себе.








Примітки


1) Дневник сойму с. 513.

2) П. Могила I дод. с. 526.

3) Дневник с. 514-7.

4) Дневник с. 517-8.

5) Дневник с. 518-20: се було 25/II, див. уривок дневника в Supplementum ad hist. Rus. mon. c. 163.

6) Supplementum c. 164-6.

7) Supplementum c. 166-8, пор П. Могила I дод. с. 523-4

8) Pamiętniki I с. 149 (в латинськім текстї сеї записки нема

9) Memoriale N 116 д. 86.

10) Пор хронїку Пясецкого с. 548.

11) Supplementum c. 169.

12) Тому що канцлєр коронний був біскуп, король поручив прибити печать підканцлєрови, а від в. кн. Литовського мав припечатати Радивил. Але що він теж вимовляв ся своєю совістю, то король загрозив, що при найблизшій ваканції обидва канцлєрства віддасть дісідентам, і духовні сенатори, щоб запобігти такому нещастю, взяли гріх на свою душу і казали Радивилови припечатати (Pamiętniki І с. 151; в ркп. Memoriale коротше і нема сього фіналу — л. 88).

13) Цїкаво, що й тут Радивил каже навпаки — що застережено папську згоду (І с. 151 =Nr. 116 л. 88).











Попередня     ТОМ VIII     Розділ III     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VIII. Розділ III. Стор. 7.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.