Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VIII. Розділ IV. Стор. 2.]

Попередня     ТОМ VIII     Розділ IV     Наступна





НЕБЕЗПЕКА ТУРЕЦЬКОЇ ВІЙНИ, ПОХІД АБАЗИ-ПАШІ, ТРАКТАТ НА ПОЛЯНОВЦЇ, СОЙМ 1634 Р., ЗАМИРЕННЄ З ТУРКАМИ, НЕВДОВОЛЕННЄ В КОЗАЦТВІ, ЗАХОДИ ПРОТИВ КОЗАЦЬКОЇ СВОЄВОЛЇ, СОЙМОВІ ПОСТАНОВИ 1635 Р.



Заразом дїяльну участь брало козацьке військо в кампанїї турецькій, яка несподївано набігла з кінцем лїта 1633 р. на полудневій українській границї.

Московське правительство через своїх послів уже давно старалось напустити Туреччину на Польщу, але Польщі удавалось паралїжувати сї заходи, і в 1630 p. потверджено давнїйшу згоду Польщі з Туреччиною з тою умовою, що Поляки не допустять козацьких нападів, а Турки татарських. Недодержаннє сього обовязку давало привід до дальших обопільних докорів, і московські посли, коли у них прийшло до розірвання згоди з Польщею, всїми способами силкували ся розятрити се невдоволеннє і попхнути Туреччину до оружної акції. Турецькі полїтики не дуже піддавали ся на сї намовлення, тим більше що й на рахунок Московщини йшли морські походи донських козаків і їх напади на Азов. Але кінець кінцем війна Польщі з Москвою (а ще більше може — московські гроші) роздражнили турецькі апетити і на поч. 1633 р. московським послам заявлено на відїздї, що султан, сповняючи їх прошеннє, вже наказав ханови і мурзї Кантеміру воювати землі Польські, а від себе пішле на Польщу Абазу-пашу з військом турецьким, з Молдаванами і Волохами і Буджацькими Татарами 1).

Сї обіцянки справдї були сповнені. Кримці і Кантемір навідали ся на Україну, а лїтом 1633 р. зовсїм несподївано, бо по доволї мирних і стереотипових кореспонденціях на тему татарських і козацьких нападів (турецькі баші докоряли за останнїй похід на кільканадцяти чайках, мб. 1632 р., Конєцпольский остерігав, що вибираєть ся новий козацький похід на 20 чайках) 2) — наступив похід Абази-баші на польську границю. Приводом для сього походу виставлено старі справи — козацькі своєвільства, поставленнє нових замків в сусїдстві турецькім і заселеннє нових осад на степових, мовляв турецьких просторах. Сам похід Абази-баші випередив, як звичайно, напад татарської орди. Він випав зовсїм несподївано: Конєцпольский, що стеріг полудневої границі, поки довідав ся, поки рушив ся, Татари вже втїкли за Днїстер, на волоську територію. Та Конєцпольский, зрозумівши значіннє сього нападу, як турецького аванґарду, сміло перейшов за Татарами на волоську територію і тут на урочищу Сасів ріг 4/VI н. с. погромив орду 3).

Се був ефектний початок кампанїї і не зістав ся без впливу на її дальший розвій. Против сил турецьких Конєцпольский обіслав циркуляром маґнатів українських, закликаючи до походу; закликав козаків, і таким чином побільшив своє трехтисячне кварцяне військо більш як у четверо. Позицію зайняв під Камянцем, і коли Абаза-баша з своїм військом турецьким, з господарем молдавським і волоським і з Татарами Кантеміра (Поляки рахують того всього на 55 тис.) перейшовши Днїстер, попробував ударити на польський табор, приступи його відбито (28/X). Турки попробували оснувати ся в сусїднїй Студеницї, але й се не удало ся, і кінець кінцем спаливши сей замочок, вони відступили назад за Днїстер. Конєцпольский з своїм військом туди не смів іти, щоб не повторити Цецорської кампанїї, котрої сам був участником, і бажаючи уникнути дальшої війни, так ненаручної в даний момент, рішив трактувати сей епізод як просте непорозуміннє та розпочав переговори 4).

Вислано до Царгороду посла. Абаза-баша відступив з своїм військом, але намовляв султана до дальшої війни. Посла польського трактовано дуже зневажливо, нова війна здавала ся неминучою, і на початку 1634 р. прімас Венжик, як заступник короля, розписав нові листи до сенаторів і маґнатів, закликаючи їх до походу на оборону полудневої границі 5). Військо турецьке стояло під Адріанополем; сам султан був при нїм. Але вісти про закінченнє польсько-московської війни прохолодили енерґію турецького правительства; головний інїціатор війни з Польщею Абаза попав в неласку (потім згинув від інтриґ своїх противників — задушено його). Воєнний запал простиг, одначе напруженнє трівало далї. Турки жадали знищення пограничних козацьких „паланок” (кріпостей) і зобовязань що до козаків 6). Пахло війною, і Володислав спішив лїквідувати війну з Москвою, що вже не обіцювала йому нїчого, а натомість переймав ся плянами війни з Туреччиною.

4 (24)/VI, по довгих переговорах, підписано трактат вічної згоди Польщі з Москвою на р. Поляновцї. Земельні здобутки смутних часів затверджено за Польщею, натомість Володислав зрік ся претенсій на московську корону, зрік ся титула московською царя і обіцяв вернути соборну грамоту, котрою вибрано його на царство московське 7). З подробиць переговорів варто переказати дебату з приводу царського титулу московського. Польські делєґати вказували, що титул царя „всея Руси” занадто претенсійний, бо немов містить претенсію на руські землї Литви і Польщі, через се проєктували замінити словами „своєя Руси”. Але московські посли про зміну титулу не хотїли чути і вдоволили Поляків устною заявою, що титул „всея Руси” не дотикає польської Руси. Друга справа була висунена польськими депутатами, очевидно, на бажаннє козаків. Вони зажадали, аби в трактат було вложено, що від царя має йти річна плата запорозьким козакам, як то бувало давнїйше, і запорозькі козаки на те мають грамоту. Бажаннє з становища польської державної полїтики було абсурдне, але й московські посли, розумієть ся, не могли вложити на своє правительство такого обовязку: відповіли, що не знають близше сеї справи, думають, що козаки діставали гроші з Москви тодї, як служили цареви, і далї в такім разі діставатимуть 8).

Покінчивши війну, король поїхав на надзвичайний сойм, скликаний на липень 1634 р. для ухвали кредитів на заплату війська за війну московську і на війну з Турками, що тепер займала короля. Сойм одначе був дуже неприхильно настроєний для таких воєнних плянів і всякими способами старав ся прохолодити запал короля. Ухвалено загальний похід на випадок турецького нападу, але Конєцпольскому післано наказ, щоб не зачіпав Турків з свого боку і не переходив за Днїстер, як то було в плянї: перейти на волоську територію, знищити і підбити собі Молдаву. Проєкт союзу з Семигородом, що заохочував до війни з Турками і обіцяв Польщі 20 тис. війська, соймом відкинено 9).

Король все таки сподївав ся, що війна вивяжеть ся, стримував від великих уступок Туркам і просто з сойму поїхав до Львова, зайняти ся орґанїзацією походу 10). По словам нашої лїтописи, Конєцпольский стояв в двох милях від Камінця на Днїстрі з величезним військом, якого ще не бувало, а козаків іще було 12 тис., і вони стояли осібно, „бо не можна було столпити ся в купЂ и для облеженя і для живности”. Говорили, що король наказав пустити їх наперед на Волощину 11).

Але до війни все таки не прийшло. Новий шеф турецької полїтики, візир Муртаза-баша всїми силами пер до згоди, валив усе на Абазу, і кінець кінцем нове посольство турецьке привезло до польського обозу замість війни згоду.

Король рад не рад мусів вертати з Львова з нїчим. Він міг потїшати одначе себе, що замість турецької війни у нього була в запасї недалека війна шведська 12). Шведи не спішили ся з відновленнєм перемиря, котрого час кінчив ся незадовго (1635 р.) і Володислав приготовляв в польських сферах настрій для війни з Швецією. Через те треба було запевнити себе від можливих несподїванок з турецького боку, а з тим виникала справа отримання козаків від моря 13). До того-ж, очевидно, зібрав ся на козаків за дволїтнїй період їх мобілїзації всякий кримінальний матеріал „з волости”.

Вже з сойму 1633 р. звертає на себе увагу постанова, щоб на будуче виплату платнї козакам перенести з Київа до Канева, бо в Київі вони роблять „велику перешкоду тамошнїм судам” 14). Коли з весною 1634 р. почала сунути маса того змобілїзованого, а не заплаченого козацького війська з московської війни, горючого матеріалу збирало ся все більше. В листах кор. Володислава — головнім (але дуже скупім) матеріалї, яким розпоряджаємо для сих півтора року (до повстання 1635 р.) маємо деякі відгомони тодїшнїх замішань і трівог. Рішено було розложити частину польського війська в поднїпрянських сторонах і вислати комісію для заведення порядку в козацькім війську. Визначено до сього старосту калуського Лукаша Жолкєвского, Адама Кисїля і кількох менш визначних осіб (в родї ротмістра Романовского, Голуба). Головно зайняв ся справою Кисїль, котрому разом з тим були” поручені переговори з московськими делєґатами в справі усталення границь. На жаль, не маємо близших звісток про його зносини з козаками і „кондиції” переданї їм 15). З припадкових згадок довідуємо ся, що козаки нереєстрові, що прийшли з московської війни, претендували на права козацькі і ріжні вільности. Скаржили ся на ріжні утиски і кривди від старост. Нарікали, що до реєстру приймають з хабарами, а найбільш заслужені опинили ся поза реєстром і їм не дають нїяких прав 16). Конєцпольский запитував короля в тій справі, і король відповів, що він козакам нїчого не обіцяв і не позволяв, виключивши тільки воєнний час, коли вони були при королї в московськім походї 17).

Все се збирало багато елєментів невдоволення. Козаки мусїли розчарувати ся, в своїм вибранцю, за котрим так розбивали ся на елєкції. Володислав міг похваляти ся перед ними тільки „заспокоєннєм православної віри”, і се був дїйсно єдиний конкретний пункт, на котрий він вказав у своїй грамотї, висланій козацькому війську по коронаційнім соймї 18). Все иньше скінчило ся на фразах. Король обіцяв потвердити козакам Баториїв і иньші привилеї, про які вони згадували, — коли вони їх в ориґіналї предложать 19). В справі збільшення війська і платнї — обіцяв порозуміти ся з Конєцпольским. Але тодї ще могли себе козаки потїшати фактичними свободами, які давала їм мобилїзація, війна, походи. Тепер се скінчило ся, і козацькі маси мусїли почути знову, що вони вже непотрібні, і нїяких ласк для них нема вже. Реєстр не тільки не збільшено, але й новопричинені дві тисячі знов поставлено під знак запитання. Військо було не заплачене 20), і замість грошей правительство сипало накази, щоб старшина пильнувала своєвільних і не випускала на море 21). Не покладаючи ся на накази, король проєктував вислати козацьку залогу на Запороже, за осібною платою. Потім ухопили ся за проєкт, — поставити замок на порогах, щоб загородити козакам дорогу на море.

Подав його мабуть Конєцпольский, що потім так жваво взяв ся за його виконаннє. Справу внесено на соймі в 1635 р., в серії ріжних способів на „погамованнє морських наїздів з війська Запорозького”. Жадна спокою шляхта понаухвалювала цїлу гору драконських постанов, які мали забезпечити спокій полудневій гравицї 22). Дивне роблять вони вражіннє, наче по якійсь страшенній галабурдї козацькій, а не по дволїтнїй вірній службі королеви, що віддала такі неоцінені прислуги шляхетській річи-посполитій. Припускаючи навіть, що за мовчаннєм джерел де що з козацького своєвільства нам зісталось незвісним, все таки львину пайку сих перунів треба покласти на стару ворожнечу до козаччини Конєцпольського й инших українських маґнатів, а не на державні вимоги польского житя.

„Хоч за ласкою божою не страшна нам і річи-посполитій нашій зброя неприятелїв наших, то все таки хочемо мати з ними згоду і умову непорушену з нашого боку”, зачинає ся конституція. „І так як цїсар турецький за ласкою божою і готовністю нашою, за скорим нашим виступом против нього на Україну по щасливо скінченій експедиції московській, за відвагою військ наших, яку показали вони при ясновельм. Стан. Конєцпольскім, гетьмані і т. д. і охотою, яку виявили обивателї Корони, збираючи ся до нього. з поля уступив ся і до згоди прихилив ся, і ту згоду з захованнєм гідности річипосполитої з ним уложено, — то і ми бажаємо показати цїлому світу, що вміємо додержати слова в угодї з неприятелями нашими і хочемо.

„А для того властю нинїшнього сойму, за згодою всїх станів постановляємо, щоб козаки анї на суші анї на морі не давали найменьшої причини до розірвання того покою, під грозою утрати всїх прав, вільностей і привилеїв, наданих їх предками нашими і річею-посполитою. Докладаємо до того старостам нашим, аби вони, запобігаючи тій своєволї, не позволяли в староствах своїх готувати і приладжувати дерево на човни, анї живности, пороху, куль і иньших припасів, без котрих не можуть відбувати ся козацькі походи на море; мають того пильнувати також і уряди міські під страхом смерти. Під тою-ж карою має уряд міський заборонити синам і молоди, аби не прокрадали ся до війська Запорозького. А що часто трапляєть ся на тамошній Українї ріжним людям стану шляхетського допомагати запорозьким козакам в тих морських походах — роблять їм ріжні прислуги в тій своєволї, або й самі з ними на море ходять і здобичею дїлять ся, то на кого буде се показано, той має бути нашим інстіґатором (прокуpoром) на сойм візваний і як буде на нього доведено, має бути караний як за зраду державі.

„Війська Запорозького на нашій службі нїколи не має бути більше понад сїм тисяч, се ми забезпечаємо властю нинїшньою сойму, і гетьмани мають того пильнувати; на вписаннє в реєстр тої семої тисячі пошлемо наших комісарів. Плата тому війську, що буде вписане в реєстрах тих семи тисяч, має завсїди видавати ся в Каневі; а хто б з тих реєстрових був бунтівник, непослушний гетьманови нашому або його намісникови, або своїй старшині, або чернецьку раду скликав, такий не тільки має бути виключений з рeєстру, але й смертю покараний.

„А хотячи певнійше додержати ту новопостановлену з цїсарем турецьким згоду і умову через загамованнє походів козацьких на море, за згодою станів постановляємо: Вибравши через інжерів місце над берегом Днїпровим, де гетьманам нашим здаєть ся найвідповіднїйше, поставити замок і достатно опорядити його сильною залогою війська пішого і кінного і амунїцією воєнною. А для скоршого збудовання його і на ту залогу має скарб виплатити сто тисяч, частями, з тих будучих податків, аби в роботї того замку не було замішки”.








Примітки


1) Див. у Соловйова IX с. 1247-8, пор. Пясецкого. Хронїку с. 552 і те саме в Pamiętniki do panow. Zygmunta III. I с. 217 і далї.

2) Кореспонденція в рукоп. публ. бібл. Разнояз. № 104 с. 596 і далї.

3) Piasecki i Pamiętniki I. c.

4) Дневник походу і лист Абази-баші в Pamiętniki o Коnіесроlskiсh c. 271-5. Пясецкий с. 553 (Pamiętniki c. 219-26). Collесtаneа І с. 191-4. Реляція в бібл. Замойских.

5) Листи в ркп. Публ. Бібл. Разн. № 45 л. 369-370 (лютий і март 1634).

6) Лист в бібл. Чарторийских ч. 611.

7) З сею соборною грамотою, котру шукали і не знайшли, був великий клопіт, див. Wadysława IV Listy ч. 75, Меmorіаle Радивила 116 с. 130.

8) Соловьовъ т. IX с. 1215.

9) Радивила Меmorіаlе (Pamiętniki 216), Пясцкий с. 569.

10) Його листи з сеї дороги Władysława IV Listy ч. 1, 5, 8, 10, 13, 37, 67.

11) Львівська лїтоп. с. 250-l.

12) Listy ч. 55, 57, 66 й ин., Relacye nun. II c. 187.

13) Listy ч. 5, 13, 37.

14) Volum. legum III. с. 392.

15) Listy Władysława IV 67, 71 (падолист — грудень), листи Конєцпольскогодо Кисїля у Пулаского Szkice l c. 232 і д.

16) Listy ч. 209; див. ще низше.

17) Ibid. ч. 101 (лист з 15/I. 1636).

18) Грамота 21/III. 1633 в збірцї бібл. Замойских.

19) Isz o to wniesli prosbe do i. k. m., aby na początku tego szezęsliwego panowania przywileie, prawa y wolnosci ich od krolow ich m. — swietey pamiecy Stephana nadane, a pana oyca i. k. m. potwierdzone — powagą swoią stwier dził. Tedy i. k. m. przychilaiąc się do zwyczaiu swiatobliwego przodka swego prozbie ich w tym dosic czyni i wszystkie prawa, przywileie od krolow polskich nadane, gdy przed k. i. m. authentycznie pokazane bedą, ztwierdzic obiecuie.

20) Про послів козацьких, що приїздили лїтом 1635 р. за тою справою до короля під Торунь — Listy ч. 150.

21) Про такий лист (сїчень 1635) згадує король — іb. ч. 101.

22) Volum. legum III с. 403











Попередня     ТОМ VIII     Розділ IV     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VIII. Розділ IV. Стор. 2.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.