[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VIII. Розділ IV. Стор. 3.]

Попередня     ТОМ VIII     Розділ IV     Наступна





КОДАК, КОНФЛЇКТ З КОЗАКАМИ, ПОХОДИ НА МОРЕ, ПЕРСПЕКТИВИ ШВЕДСЬКОЇ ВІЙНИ, ПОХІД КОЗАКІВ ДО ПРУСІЇ, КОЗАЦЬКІ ЧАЙКИ НА БАЛТИЙСЬКІМ МОРІ, ЗАМИРЕННЄ З ШВЕДАМИ.



В усїм сїм не було багато нового; навпаки можна сказати з бен-Акібою, що „все се вже бувало”. І ті драконські постанови про не перепусканнє на Запороже, і тї постанови про незбільшуваннє реєстра, і той замок на Днїпрі, про який так багато було говорено ще в XVI в. Одначе сим разом на розмовах не скінчило ся, і Конєцпольский, діставши дозвіл сойму, дуже горячо взяв ся за здїйсненнє сього проєкту. Француз-інженер, що служив у нього і займав ся кольонїзацією й укріпленням його заднїпрянських маєтностей Ґiльoм Лєвасер де Боплян, автор славних записок про Україну, вибрав місце на замок коло першого порога, Кодацького, недалеко устя Самари, на високім правім Днїпровім березї, що рогом вганяєть ся тут в ріку, змушуючи її до крутого колїна. Зараз же весною закипіла робота і в липнї замок настільки був підкінчений, що в нїм можна було поставити залогу і ввести замок, так сказати в житє — сповняти ті сторожеві функції, на які він був визначений 1).

Правдоподібно, трівожні чутки про козацькі збори на море і взагалї про небезпечний настрій між козаччиною були причиною такого незвичайного і нечуваного поспіху.

Дїйсно козацька старшина і всякі статочні елєменти мусїли переживати тяжкі часи. Різка зміна правительственного фронту не могла не викликати великого невдоволення серед козаків. Репрезентант льояльної полїтики Тиміш Орендаренко мусїв скоро по кампанїї уступити ся з свого місця. Бачимо потім на гетьманстві Тараса, представника опозиції, але й він з кінцем року зложив старшинство 2). Що було потім, не знаємо. В записках про сойм 1635 р. маємо ледве глуху згадку про козацьке посольство на його відкритю і нїчого більше 3). Постанови сього сойму в козацькій справі могли тільки ще більше збільшити невдоволеннє і роздвоєннє між льоялїстами і опозиціонїстами. Король і сойм могли вважати признаннє семої тисячі актом ласкп для козаччини; але після того, як сам Жиґимонт ще три роки тому згодив ся на вісїм тисяч, ся постанова могла викликати тільки невдоволеннє. Ще більше — сей плян побудовати замки в самім серцї Запорожа і наложити важку жовнїрську руку на тутешнє житє. Поставлена тут залога справдї стала давати ся в знаки. Вона складалася з двох сот драґонів під командою французького офіцера Маріона 4), і не тільки стерегла походів на море, але зачала справдї чіпляти ся в усяких справах до козаків, в дусї тих сердитих постанов сойму.

Ольбрахт Радивил, хоч настроєний до козаччини зовсїм неприхильно, оповідає, що Маріон „мабуть вийшовши з означених йому меж” (поручень) „видумав більше: не тільки не давав проходу козакам водою в сусїдстві 5), але й боронив їм ловити рибу і звіря полювати, і непослушних забивав в кайдани ручні й нашийні — двадцять таких держав у вязницї, а ще більше, судячи по всьому, збирав ся їх наловити в будучности 6). Заборонив продавати козакам порох від жовнїрів і підозріваючи, що ночами таки порох продають, замкнув його в підземнім сховку 7).

Все се дражнило козаччину і добичницькі елєменти все замітнїйше виривали ся зпід рук статочнїйших, що тратили все більше вплив і повагу супроти прикростей, які з усїх боків підіймали ся на козаччину. Вже ранньою весною 1635 р. прорвала ся невелика компанїя козацька на море. Каймакам писав Володиславови, що місяця зількаде (квітень-май) „розбійників козацьких Днїпрових сїм човнів, вийшовши на Чорне море, прийшло аж сюди до устя морського (Босфору), тому що ґалєри і армата цїсарська (султанська) були на Білім морі (Середземельнім), а декотрі воєнні кораблї за справами воєнними пішли до Трапезунту. Богато зла наробили убогим підданим, чимало забрали майна. Ґалєри, які були на устю морськім, виїхали на них і погнали ся, і зловили два човни, що утїкаючи були викинені на берег, а иньші темної ночї утїкли і пішли в свої сторони 8)”. Потім в місяцї серпні в листї короля до польного гетьмана Миколи Потоцкого маємо його згадку про похід козаків на море: „козаки, що против заборони нашої ходили на море, треба аби були зловлені і покарані 9). Не знати, чи мова про той же, чи другий похід. А було їх мабуть кілька в тім часї; Радивил оповідає загально, що Кодак збудовано тому, бо за останнї війни дуже намножило ся козацтва, і вони набігали на осади турецькі і чайками ходили під сам Стамбул 10). А Львівська лїтопись навіть катеґорично каже, що того року 1635 „козаки пять разів ходили на море” 11), хоч на докладність сеї цифри, розумієть ся, не можна дуже покладати ся.

На хвилю здавало ся, що з сього напруженого стану виведе козаччину шведська війна. Володислав дуже охотив ся до неї, весною 1635 р. мобілїзував військо до Прусії і сам туди виїхав. При тім в королївських сферах пригадали собі морські подвиги козаків і задумали за браком польської фльоти покористувати ся козаками проти Шведів. З донесень нунціатури 12) знаємо, що ще підчас попередньої шведської війни, при кінцї 1626 р. козаки піддавали правительству сей проєкт — що вони будуть на морі воювати з Шведами, але тодї сей проєкт не знайшов в двірських кругах спочутя. Говорено про трудности з переправою козацьких чайок на Балтийське море і необізнаннє козаків з сим морем, його відмінний характер, силу підводних скель, і т. п. Тепер хотїли спробувати. Не журячи ся щойно виданою соймовою постановою, аби козаків понад реєстр до служби не брало ся, король десь в маю 1635 р. дав Константинови Вовку, одному з визначних козацьких старшин, порученнє набрати для пруської кампанїї півтори тисячі козаків з-поміж не-реєстрових (виписаних) і привести їх до Прусії. Заразом козацькі майстри мали зробити для них тридцять човнів на місцї на Нїманї. Крім того 500 козаків мав дістати до війська литовського Кр. Радивил.

З тим всїм одначе справа затягла ся. Від Вовка довго не було вістей, і король 5/VII н. с. написав на Україну, щоб запитали ся Вовка і як що йому не вдало ся зібрати випищиків, то взяти тисячу козаків з реєстрових семи тисяч, „добрих і з морем обізнаних” і вислати на Нїман під проводом якогось солїдного полковника — щоб не позволяв їм по дорозї своєволити (правдоподібно в памяти був той страх, який навела на литовську шляхту вість про похід козаків на шведську війну в 1621 p. 13). Незадовго одначе пришли, видко, вісти, що Вовк козаків веде, і король наглить уже своїх мінїстрів з човнами. Тут теж вийшла плутанина: за мало їх зробили, 15 замість 30. Але якийсь козак, „що човни робив”, побачив в Королевцї підхожі човни (baty), що могли бути ужиті замість чайок, і король наказав арештувати ті човни, стільки скільки їх буде потрібно для козаків, і обшити тростиною, звичаєм козацьких чайок 14).

Все се заінтересованнє показує, що король і двір покладали велику надїю на сю імпровізовану козацьку фльотилю на Балтийськім морі. Але поки козацьке військо наспіло, обставини так уложили ся, що вже на війну було мало надїй. Анґлїйський і французький посли посередничали, і вели дїло до згоди. Цїсарський посол навпаки старав ся підтримати воєвничий запал у Володислава, але супроти таких обставин і ще більше — супроти неохоти польської суспільности до війни, Володиславови трудно було що небудь зробити.

Так Вовк прийшов з своїми козаками на пруську границю десь в серединї липня ст. ст. коли вже догорали останнї надїї на війну. „Вовк, чоловік свідомий, проворний і досить строгий”, зарисує в своїх записках Радивил під днем 19/VII н. с. привів козаків через Литву в великім порядку без усяких грабовань, вдоволяючи ся тим, що їм давали добровільно. Се була приємна несподїванка, бо вся Литва чекала їх з великим перестрахом. До Городка козаки йшли окремими віддїлаки, від Городка кінні поспішили навпростець лїсами до своїх чайок, піші поплили рікою, день і нїч, повз Ковно, де був присутний Радивил і приймав їх: частував їх старшину горілкою і медом. Забавляли ся охоче, але наглили з відїздом. Міщане їх приймали їжою і напитками, і того-ж дня вони відійшли від берега, „відправлені прихильними бажаннями”. Під Юрбурґом (на пруській границї) чекали їх чайки вже готові, зроблені коштом короля 15). З устя Нїмана, очевидно, пішли на чайках під Королевець, і хоч король потім відказував Вовкови, що він через своє спізненнє, тому що занадто довго барив ся на волости, нїякої послуги не зробив 16), то завдяки Радивилови знаємо, що козаки все таки ще встигли себе показати. Король, очевидно, перегинав справу, щоб не давати козакам претенсій на гроші понад заплачену їм двомісячну плату. Радивил же, не маючи потреби заперечувати козацької служби, каже, що в пруськім походї король мав нагоду бачити козацьку відвагу і оповідає такий справдї інтересний епізод:

„В ночи ставили ся вони на чайках своїх від Пілави 17) (нa проходї з Вислянського лиману до моря, під Королевцем). Коли день розсвінув, і перед очами Шведів відкрили ся отсї приходнї, ті спочатку остовпіли, потім привитали їх кулями з гармат. Але се козакам нїчого не завадило, бо перешкодило велике віддаленнє. Потім через посланцїв запитано їх, що за люде, за чиїм наказом і чого тут хочуть. Відповіли, що вони козаки запорозькі, прийшли за наказом королївським і чекають його розпорядження. І зараз почали плавати по затоцї, а потім кинули ся на шведський корабель, наповнений амунїцією і провіантом для війська. Захопили його і дуже настрашили тим Шведів. Потім як уложено трактати, мусїли вони, що правда, вернути той корабель, але що там було до їдження, то з звичайною зажерливістю все спожили. І чисте диво на такім малім суднї, оплетенім вязками тростини 18), противставати розяреному морю! Коди вітер високо підносить пінисті хвилї і здаєть ся — от-от їх розкидає, вони носять ся на хвилях, охоронені від води тими плетеними вязками, привязаними з обох боків; коли тиша тихо рухає хвилями, вони за помічю весел пливуть. Бачила те Пілава на очі, як при сильнім вітрі буря піднявши ся рознесла, їх, але без усякої шкоди, вернувши ся в свої ряди, вони знов в своїм попереднїм порядку стали перед портом 19)”.

В двадцятих числах серпня н. ст. справа згоди здавала ся вже на стільки певна, що король дав наказ Вовкови вертати ся з козаками назад на Україну. Потім, здаєть ся, справа трактатів була трохи загрузла, і король поручив козаків затримати. Аж в 20-х днях вересня н. ст., по підписанню трактатів, поновив свій наказ — іти скромно до дому, стараючи ся не дати приводу до нїяких скарг. Човни і весь припас казав віддати на схованнє в Ковнї, — мали їх там переховувати старанно 20). Можливо, що Володислав, не згодивши ся зрікти ся при сих трактатах своїх претенсій на шведську корону, сподївав ся ще покористувати ся і з тих чайок і з козацької служби на Балтийськім морі.

Так маловажно скінчив ся сей пруський епізод. Він дав одначе на Українї привід до голосної подїї, яка зробила сильне вражіннє на сучасників: запорозькі козаки зруйнували тільки що поставлений замок Кодацький і вибили до ноги зненавиджену залогу його, що так швидко поспішила їм дати ся в знаки.








Примітки


1) Боплян в вид. 1861 р. с. 41 Про будованнє сього замку, його випгляд і т.и. ріжні подробицї у Дубєцкого

2) Про се довідуємо ся з листу короля з 15/I, але фраза ся тут очевидно попсована, і досить неясна. (Listy ч. 101)

3) У Радивила Pamiętniki I c.234.

4) Так зве його земляк Боплян: Радивил переробив на Маріана, а Кулїш зробив з того „капітана Маріета”. Про нього, очевидно, каже львівський лїтописець: „нЂякій капитанъ, который ся былъ оженилъ ве Лво†у пана Дзя ного у Влоха, обнялся королеви, а найболше духовнимъ, на УкринЂ, ідЂ ДнЂпръ упадаетъ в Дунай, замокъ муровати и мЂсто осадити” (Львів, лїт с. 251, Кулїша Укр. паны с. 192). Маріона тут помилкою зроблено будівничим замку, бо центр ваги оповідання в тім, як сього „капитана” потім козаки убили, значить його, а не Бопляна розумів тут лїтописець.

5) В ориг.: non solum vicinitati kozakorum aquae obstitit.

6) В ориґіналї: viginti iam in carcer incluserat, plures computatione futuro voluerat praesagio (місце автором поправлене, і не зручно стилїзоване).

7) Друкований текст (Pamiętniki І c. 288) передає се місце дуже свобідно.

8) ркп. бібл. Чорторийських ч. 6ll с. 547.

9) Listy ч. 171.

10) Pamiętniki I c. 288.

11) с. 252.

12) Витяг з донесень нунціатури у Форстена Балтійскій вопросъ II с. 204.

13) Див. т. VII с. 488-9.

14) Listy Władysława ч. 151, 155, 162, l63, пор Pamiętniki Radziwila 1 c. 264.

15) Oриґінал в сїм місцї в друкованім перекладї (Pamiętniki 1 с. 265) сильно змінений, дата 19/VII н. с. більше менше означає час, коли козаки йшли повз Ковно, дня 3/VIII н. с. король ще дає розпорядженнє, що до приладження човнів (Listy ч. 163.)

16) Listy І. 281.

17) В ориґін. Polanae.

18) Див. т. VII c. 298.

19) Pamiętniki I c. 289, справляю його з ориґінального тексту (краківського).

20) Listy ч. 176, 178, 180, 188, 204.











Попередня     ТОМ VIII     Розділ IV     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VIII. Розділ IV. Стор. 3.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.