[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VIII. Розділ IV. Стор. 4.]

Попередня     ТОМ VIII     Розділ IV     Наступна





ЗРУЙНОВАННЄ КОДАКА, МИНУВШИНА СУЛИМИ, УЧАСТЬ РЕЄСТРОВОГО ВІЙСЬКА, КОМІСАРСЬКІ ПІДКУПСТВА, ЗРАДА РЕЄСТРОВИХ, ЗАСУД І СМЕРТЬ СУЛИМИ І ТОВ., ВІДПОВІДЬ НА ДОМАГАННЯ ЛЬОЯЛЬНОГО ВІЙСЬКА.



Як часто буває з такими голосними епізодами, богато переказуваними і толкованими — ми маємо про сю подїю кілька оповідань з дуже значними відмінами в подробицях і саме в тих, які можуть бути для нас найбільш інтересні.

Головне ядро подїї, на котрім сходять ся всї оповідання, містить ся в тім, що козаки, роздражнені поставленнєм Кодацького замку, чи поведеннєм його залоги, напали на Кодак під проводом Сулими десь в місяцї серпнї, підчас пруської кампанїї; залогу побили, а замок зруйнували. Але як се вийшло?

Боплян, такий близький сим подїям чоловік, оповідає, що після його відїзду з Кодака, в місяцї серпнї, „вожд бунтівників-козаків Солїман (sіс), вертаючи cя з моря, побачив, що сей замок не дає йому вернути ся до дому, здобув його, порубав на куснї залогу, котрої могло бути 200 люда під проводом полковника Маріона, і здобувши та зруйнувавши сю кріпость, вернув ся з своїми козаками на Запороже; одначе вони не довго володїли кріпостю, бо инші вірні козаки за наказом великого Конєцпольского каштеляна краківського обложили їх і змусили до капітуляції” 1).

Подібно оповідав сучасник, дальший від подїї — Филип Обухович, білоруський шляхтич: „Своєвільний козак. Сулима іменем, з 800 козаками штучно прокрав ся непомічений з моря до Днїпра, насмілив ся ударити на кріпость”, поставлену королем, щоб загородити дорогу на море. І сказавши про знищеннє залоги і кріпости, оповідає далї про долю Сулими: „За наказом короля реєстрові козаки обложили його тамже на Днїпровім острові, і як йому не стало дрів на опал, видали його свої і він привезений був на сойм. Там його з кількома такими-ж ,лотрами' стяли і четвертями на паль вбили” 2).

Але зовсїм инакше оповідає се иньший, теж не гірше освідомлений сучасник Ольбр. Радивил, що був в Варшаві, як судили Сулиму і його товаришів, і дуже інтересував ся сим епізодом, — тому що Сулима перейшов перед екзекуцією на католицтво, а ще й папською ласкою був визначений. Радивил каже, що причиною нападу були ті ріжні прикрости, які чинив Маріон козакам в степах, забороняючи ловити рибу і звіра 3). „Козаки не призвичаєні до терпеливости анї до евангельської вирозумілости, під началом Сулими, завваживши, що вояки на сторожі сплять, о півночи потиху влїзли по драбинах на вали до кріпости. І хоч сторожі обудили ся, але вже за пізно: поки протерли очі свої обтяжені сном, вхопили ся за зброю, винесли порох, схований в землї, вже кріпость була в руках козаків. Маріона звязавши поставили голого на цїль і розстріляли 4), иньших порубали або ріжним мукам піддали. Козаки думали, що то їм пройде безкарно, бо король далеко, зайнятий затяжною війною, а гетьман (Конєцпольский) зайнятий відбираннєм зайнятих Шведами городів, і частина самих козаків була покликана в поміч до Прусії, отже вважали, що се догідний час на те, щоб свобідно здїйснити свій замір. Коли-ж проголошено згоду і вони довідали ся, що коронне військо вертає, — знаючи мстивий дух Конєцпольского, почали каяти ся сього вчинку. Щоб кара з нечисленних провинників не спала на них, немов виконавцїв того злочину, вони обступили Сулиму і иньших участників злочинної банди, ударили з великими силами на їх окопи і стративши тисячу своїх, здобули їх криївку, звязали провідника і иньших і з пятьма товаришами відїслали його на найближший сойм. На муках розпитувані докладно, оповідали, що вони не знали про ухвалу річи-посполитої, а думали що то Нїмцї з звичайної своєї гордости поставили той замок на власну руку, і не хотячи пускати ся в довгі процеси, порішили пімстити ся за свої кривди, не відкладаючи — отже прогрішили ся, не знаючи постанов через велике віддаленнє”.

Третє оповіданнє маємо у сучасного „львівського лїтописця”, воно інтересне перед усїм як характеристика того, як переломлювались сї події в поглядах суспільности. Інїціаторами побудовання замку виступають тут духовні — се католицька інтриґа проти козаків; вони замовили собі будівничого (що заразом виступає і начальником залоги) і той з кількома тисячами люду мурував той замок. „Козаки указовали му тоє, же то непотребноє, а тобЂ теж небезпечне тоє обеймати ся чинити, а онъ ихъ не слухалъ, еще хотЂлъ ихъ зневажати. Оны учинивши раду — нЂякій Самуйло Склима изъ Черкасъ, єще два полковника з нимъ, зобравши козаковъ 3000, пошли до него, и такъ напавши августа, скоро заступивши до матки божой, 3 дня, з вечера то до свЂта збили вшистекъ людъ єго, и ноги не оставили, тылько що на чату были вы Ђхали 15 коней, и ты ся остали. А самого живого взявши напервЂе руки му изсЂкли и за пазуху вложили, а у плюдры (штаны) пороху насыпали и поставили у столпа над ДнЂпромъ и запалили, и порохъ го втыснулъ въ ДнЂпръ, и на разсвЂтЂ скарбомъ ся дЂлили куршакомъ, разославши килимовъ килька, а потом зробивши тоє поЂхали”. 5).

Фактична сторона оповідань Львівської лїтописи звичайно слабка, але сим разом вона може бути сильнїйша: коли справдї Маріон був оженений у Львові, то тут могли знати про його траґедію більше. І от дата її дуже докладна. Можуть мати своє значіннє й иньші подробицї. Тому варто піднести, що тут напад дієть ся незалежно від морського походу, і Сулима зветь ся гетьманом.

Власне й було б інтересно вияснити тут, де правда? Чи напад Сулими був дїлом реєстрового війська, чи випищиків, і чи се стало ся в звязку з морським походом, чи незалежно від нього?

Івана Михайловича Сулиму знаємо гетьманом реєстрових в осени 1628 р. 6). На гетьманстві він був тодї мабуть уже недовго, бо вже весною 1629 р. бачимо його ж таки procul negotiis, в ролї управителя одної з маєтностей Жолкєвских в Переяславщинї: Іван Сулима, що виступає тут в однім процесї в маю 1629 p. був по всякій правдоподібности тим самим бувшим гетьманом, і він же очевидно виступав знову на чолї козаччини в отсїм епізоді 1635 p. 7). Цїкаві подробиці, переказані Радивилом, показують, що се був старий ватажок. Радивил згадує про його численні походи на ворогів „в Азії” 8) і оповідав, що Сулима мав золотий портрет папи Павла V, а дістав його з такої нагоди, що здобувши в славній морській битві турецьку ґалєру і на ній взявши в неволю триста Турків, тих турецьких невільників подарував папі і за се сподобив ся тої папської ласки 9). Судячи по часам папи Павла V Борґезе (1605-1621 18/I), се могло стати ся в оден з морських походів, таких сильних і частих в серединї другого десятилїтя XVII в. Правда, з того, що з своїми невільниками Сулима опинив ся в Римі, можна думати, що се не було результатом морської побіди, як виходило-б з слів Радивила, а повстання Українцїв-невільників на якійсь ґалєрі, в тім родї як описане в думі про Самійла Кишку 10). Але в кождім разї воєнна минувшина Сулими йде далеко назад і вказує в нїм старого і добре знаного ватажка. З 1630-х років якихось близших відомостей про нього не маємо. Близкість до Жолкєвских і становище в роцї 1628 11) промовляли-б за тим, що і в 1630-х роках він справдї міг бути старшим законно признаним. Правда, з тим бували в тих часах і обставинах ріжні метаморфози: своєвільні ватажки ставали законопослушними, і навпаки. Крім досить побіжної згадки Бопляна маємо ще в однїм концептї королївської відповіди козакам в груднї 1635 p. згадку про зруйнованнє Кодака, як дїло „не реєстрових” 12). Але і ся офіціальна згадка не дуже певна, бо може мати характер пізнїйшого евмефістичного представлення в супереч дїйсному станови фактів, і в другім концептї тоїж відповіди такого протиставлення реєстрових нереєстровим в сїй справі нема. Вповнї можливо, що Кодак знищило реєстрове військо під проводом свого гетьмана, покладаючи на поблажливість правительства, зайнятого пруською війною, як то оповідає Радивил. Поставленнє Кодака було фактом настільки небезпечним для всього козацького життя, що не треба було якихось бунтівників, аби використати сю, як здавало ся, дуже догідну хвилю, щоб знищити те зловіще гнїздо польського режиму. Хоч потім реєстрове військо, боячи ся за свої голови, малодушно видало польським властям своїх провідників, і всю справу знято з реєстрових і зложено на своєвільників, то кореспонденція короля з зими 1635/6 р. вказує, що настрій взагалї цїлого козацького війська вважав ся непевним, трівожним, — не то що якихось випищиків. І з пізнїйших згадок Кисїля ясно виступає, що видача Сулими була більш результатом підкупства, що посїяло зраду в серединї козацтва, а не конфлїкту реєстрового війська з нереєстровими своєвільниками (див. зараз низше).

Оповіданнє Бопляна, що Кодак зруйновано експромтом при поворотї з морського походу, не знаходить собі потвердження в иньших джерелах і само по собі містить багато неймовірного і суперечного. Зовсїм неправдоподібно виглядає се представленнє, що козаки, вертаючи ся з моря, несподївано наскочили на Кодацький замок, так що нїби-то йдучи на море ще нїчого не чували про Кодак. Морські походи не були такі довгі, а заходи коло Кодаку мусїли потягнути ся кілька добрих місяцїв, і вже в липнї Боплян, покінчивши свою роботу, поїхав звідти. Потім, яким чином Кодак боронив Сулимі вернути ся з моря на Запороже? Хиба обходив Самарою, але сам Боплян каже, що се була рідко практикована дорога, при малих експедиціях, і ледви чи така маленька ватага зважила ся б напасти на Кодак.

Радивил говорить про морські походи козаків для пояснення мотивів, які привели до побудовання Кодака, і нїчим не натякає, щоб Сулиму винувачено в такім недозволенім походї, а тим часом, очевидно, се було-б также дуже важним обвинуваченнєм, як би Сулима справдї напав на Кодак, вертаючи з походу. Так само і в Львівській лїтописи. Отже сю подробицю про напад з моря краще зіставити на боцї, — хоч вона звязала ся з сим інцідентом в сих поголосках досить тїсно (се й не тяжко се було, коли загально звісно було, що Кодацький замок ставлено проти козацьких походів на море) 13). Морські походи дїяли ся самі по собі, були дїлом своєвільного козацтва, а зруйнованнє Кодака коли не виключно, то в дуже значній мірі було мабуть дїлом реєстрового війська. Покладаючи ся на пруські клопоти правительства, військо задумало позбути ся сих небезпечних пут, які збирали ся вложити на житє Низу кодацькі наглядачі, що справдї грозили спутати козаччину по руках і по ногах, під суворою рукою такого лихого і невблаганого ворога козаччини яким був гетьман Конєцпольский.

Військо помилило ся одначе в рахунках, бо саме тодї закінчували ся переговори з Швецією, і Конєцпольский вже вертав ся на Україну, грозячи крівавою пімстою за зруйнованнє замку, котрого поставленнє було по всякій імовірности його особистим пляном. Старшина, щоб обминути конфлїкт з сердитим гетьманом, рішила окупити ся головами Сулими й иньших головних участників. Закулїсові заходи, що привели до сього, дещо відкриває Кисїль в пізнїйшій записцї, доводячи потребу постійного аґента від річи-посполитої для козацьких справ. Як приклад того, що може зробити такий резіденг, він згадує заходи Лукаша Жолкєвского по розрухах Сулими: „Що та моя ідея не плятонїчна, а могла-б бути введена в житє, дав тому приклад славної памяти п. староста калуський, коли Сулима знищив форт на Кодаку. Була тодї така нагода для своєволї, яку тільки собі можна вимислити як найкращу, і певно загоріла ся б уся Україна. Річ-посполита була зайнята пруською війною, і боронь Боже чого, то перше нїж річ-посполита могла-б обернуги свої сили сюди, ми б тут на Українї всї погинули. Присутність покійника і шкатула розсипана майже в цїлости моїми руками, не тільки стримала сей рух, але й звернула його против автора” 14).

І так страх повороту Конєцпольского з одного боку, а з другого — перекупленнє декого з визначнїйшої старшини польськими комісарами — Лукашем Жолкєвским, що в сїй звістцї і в декотрих иньших пізнїйших згадках виступає головним актором в сїй справі 15), і його помічником Кисїлем, що як свій чоловік, ще краще вмів поінтриґувати між козаччиною, — дали можність підняти против найбільш скомпромітованих утастників руху иньшу старшину і напустити її на них. Прийшло очевидно, до якогось оружного ковфлїкту. Натяк маємо в словах Бопляна, що „вірні козаки” за наказом Конєцпольского Сулиму „обложили і взяли”. Трохи більше каже Обухович, а ще ширше оповідає львівський лїтописець в формі, очевидно закрашеній лєґендою. Він звязує сей факт з осіннїм соймом 1635 р., що, мовляв, хотїв скасувати козаччину за її своєвільство, але був умилостивлений запобігливістю реєстрових:

„Козаки запорозькі реєстрові, що королю служать, довідавши ся, де ті що поброїли з гетьманом Сулимою, післали до них і казали : ,Ляхи хочуть нас бити, прийміть нас до себе, то будемо боронити ся вкупі'. Ті їм не вірили, боячи ся зради, та й не втїкли від неї! За присягою прийняли їх до свого окопу, а окоп той був дуже сильний! Ті ж учинили зраду з військом, аби їм видали старшину, як не хочуть погинути самі. Довідавши ся про се (Сулима з товаришами) самі віддали ся добровільно. (Реєстрові), беручи їх, обіцяли: ,Не погинете'! А потім закувавши, відвезли їx до Варшави, до короля на сойм” 16).

Ми не маємо змоги провірити певність сього оповідання про таку форму підступу і зради льояльної старшини. Що зрада була, потверджують пізнїйші козацькі листи, натякають і записки Кисїля. Радивил, Обухович, Боплян кажуть тільки про оружний конфлїкт, як ми бачили. При тім справа не йшла про саму тільки видачу Сулими і його товаришів. Королївська відповідь козацьким послам, що привезли вязнїв, згадує з похвалами, що козаки при свідку присланім від старости калуського „своєвільників добувши, човни попалили, кіш знищили, армату звідти забрали”. Судячи з тих слів, а также з оповідання Обуховича, можна думати, що ареною подвигів реєстрових була Сїч: що там замкнув ся Сулима, зачувши про якихось правительственних аґентів, присланих по його душу до козаків, там пробував боронити ся, але кінець кінцем піддав ся, чи силоміць був ухоплений. Його з пятьма важнїйшими проводирями відіслано до Варшави, иньших укарано на місцї: „уха обтято і на Гадяч заслано валів сипати” 17)

Як толкував ся Сулима з товаришами в Варшаві перед судом соймовим — бачили ми з оповідання Радивила. „Не прийнято сього викруту і засуджено на смерть на пострах иньшим своєвільникам”, каже він далї. „Богато людей жалувало Сулиму, що він, поконавши стільки разів ворога християнського, Турка, і навіть не діставши нїколи рани в битвах з ними, мусить вмирати ганебною смертю. Сам король, уважаючи на недавнї служби козаків в пруській війнї, шукав способу для оправдання козаків 189), але судцї не хотїли дати полекші. Сулима заявив охоту перейти на католицтво — мабуть сподївав ся тим окупити свою голову, а може й надїю йому таку давано, але й се не спасло його. Попросив тодї поховати з ним в труну ту золоту медалю, одержану від папи. Стято його, потім тїло розрубано на четверо і повішено на рогах міських мурів — „сумне видовище представляло ся”, завважує Радивил і роздумує над змінністю фортуни, як сей чоловік, що стільки разів наставляв свою шию ворогам, і рука ворожа тодї його не діткнула — тепер мусїв протягнути шию катови. Товариші Сулимині, більш стоїчні, не шукали ласки зміною віри, „і не вирікши ся в схизмі були покарані тою самою смертю”.

Львівський лїтописець записує переказ, що причиною такої суворої кари на Сулимівцїв були присутні турецькі посли, які добивали ся кари на козаків, і двох з засуджених випросили для себе. З офіціальної кореспонденції знаємо, що турецький посол 19) дїйсно був свідком екзекуції, і потім на се покликувало ся правительство польське на доказ своїх щирих заходів коло приборкання козаччини 20). Але декого таки помилувано. Се знаємо напевно про проводиря пізнїйшого повстання Павлюка: коли він підняв повстаннє, реєстрові з докорем згадували, що то „пустив їм на голову того змія” канцлєр Томаш Замойский, випросивши його — очевидно під час суду в Варшаві 21).

Посли реєстрових козаків, що привезли Сулиму, дїстали за свою льояльність милостиву відправу королївську, дня 15/XII н. с., три днї по екзекуції виданих ними проводирів. З неї довідуємо ся, що військо, відсилаючи Сулиму з товаришами на суд, заразом занесло скаргу на українських старостів, на ріжні прикрости і утиски війську від них, далї пригадувало за досї ще незаплачені гроші козакам і доповненнє реєстру на місце побитих і померших; нарештї просило позволення, щоб армату козацьку, вивезену з Запорожа, можна було розложити на волостях по маєтностях шляхетських. Але но за комплїментами своїй вірности військо на свої прошення властиво не дістали нїчого реального. Король запевняв, що він і перед там цїнив служби козацькі, а тепер тим більше, коли вони себе очистили від усякої солїдарности з „своєволею не реєстрових”. Король був дуже тим учинком засмучений, але поставивши перед королем провинників, знищивши кіш і човни, військо тепер потїшило його. Король поручає на будуще не допускати найменьших походів на море, пильнувати Орди і давати відомости про неї. Комісарам своїм, висилаючи до війська, поручить доповнити реєстр і заразом накаже їм розслїдити кривди козацькі, які мають від старост; до них будуть розіслані листи. Що до платнї то король потїшив козаків, що й значна частина коронного війська ще не заплачена; висловив надїю, що на свята платня прийде конче. Розложити армату по шляхетських маєтностях рішуче не згодив ся — козаки можуть поставити її в котрійсь королївщині: в Каневі або в Корсунї 22).

В такім же дусї писав король в тих днях і до Конєцпольского: посилав на його руки унїверсали до старост, „про котрі просили козаки”, і поручав їх „уживати відповідно до своєї мисли”. Для доповнення реєстру наказував вибрати якусь певну і розсудну людину, „котра б не лакомлячи ся на хабари 23), уважно розглянула ся, котрих козаків вписати — не виключаючи старих і давнїх. Попереднї записувачі в тім побаламутили, і через те найбільш заслужені 24) кинули ся до своєволї” 25).








Примітки


1) Вид. 1861 p. c. 41

2) Pamiętniki historyr. wyd Balinski c. 5.

3) В друкованім текстї се місце подане в скороченню дуже недокладнім, так що зовсїм змінено його зміст.

4) В ориґіналї: Marianus vinetus metae instar proponitur scientiaque tactus globorum plurium corpore nudo eius pr batur.

5) С. 251.

6) Див. вище с. 57.

7) Імени Сулими 1635 p. не називають иньші оповідання крім львівської лїт., а ся зве Самійлом, одначе трудно думати, що се був не Іван Сулима 1628 р.

8) Ita quem toties oblato in Asia cervice inimicus tangere resolutione martiali periculo proponente prohibebatar, iam fortibus alligatus manibus iugulum intami ministro extendere adactus. В польськім перекладї се пропало зовсїм.

9) Habebat Sulima a Paulo quinto pontifice effigiem eius аurсаm donatam ob singulare сеrtаmen maximum, quo trecentos captivos turcica trireme obtenta .. Romae рontifісі praesentaverat.

10) Подробиця, що львівcький лїтописець зве Сулиму Самійлом, могла-б показувати на те, що його справдї мішано з лєґендарним Самійлом Кішкою.

11) Розумієть ся, коли приймати все се за одну особу.

12) Ркп. Публ. бібл. Пол. 94 с. 12: swawola nie regestrowych, którzy fort nasli, capitana у ludzie krola iego mcі wysiekli y pomordowali, tortece zburzyli, armate? munucle (властиво: munibie, що можна-б читати manubie або municie) pobrali żywnosc, zasmuciela beło k іеgо mosc, — ze iednak regestrowi y swawolnikow dostali, tуchze principałow praesentowali k. i m. wyswiadcyh i. k. mci, iako się tymi postępkami brzydzieli..

13) Небезінтересна з сього погляду коротка записка Ґолїньского (бібл. Осолїньских ркп. 188 с. 447): Коzасу zaporowscy rebelizowali kroliowi i m. і zаmek Hodak nad Zaporozem zburzeli, piechotę tamecną krolia i m. wiscinali, komen danta upiekli na roznie, wielkie okrucienstwa cineli, ze im s tego zamku bronio no, aby na morze nie wpadali do Turek. Тут як бачимо, як і у Радивила, морський похід не грає нїякої ролї.

14) Ркп. Публю бібл. Пол. 94 с. 128.

15) Павлюк в пізнїйшім унїверсалї (1637) згадував „зрадників військових, котрим обіди, вечері і бенкети у п. Жолкєвського бували; за то товаришів наших повидавали, і не одному уха обтято і заслано на Гадяч валів сипати”. Окольский Diariusz tranzaktiey wоіеnneу с. 12.

16) С. 252.

17) Павлюк у Окольского, як вище.

18) Ipse rex іndagare cupiverat viаm absolutiones mortis — monebat regem ad indulgendum recens servitium in Prussia eorum. Мотивованнє небезінтересне тим, що тут зовсїм нема слїду якогось противставлення Сулимових своєвільників: Вовкових реєстровцїв — в очах польських се одно військо

19) У Радивила Tartaro legato mspiciente.

20) Ркп. публ бібл. Nr 94 c. 4.

21) Ркп. публ бібл. Nr 94 c. 155. те ж саме в листї Жолкєвского з 2/XI 1636 ten Pawlik But, co go to i. m. h. cancler zaprosil c.93.

22) Два відмінні конспекти сеї відправи з ркп. Публ. бібл Пол. Nr 94 с. 7 і 12.

23) Nie idac, za corrupciami.

24) Cо służalsi — cе також цїкавий натяк.

25) Listy ч. 209.











Попередня     ТОМ VIII     Розділ IV     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VIII. Розділ IV. Стор. 4.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.