Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VIII. Розділ V. Стор. 1.]

Попередня     ТОМ VIII     Розділ V     Наступна





V. Війни 1637-8 рр.


НАРОДНЕ ПОВСТАННЄ, УНЇВЕРСАЛИ СКИДАНАЇ, МОБІЛЇЗАЦІЯ, МАРШ ПОЛЬСЬКОГО ВІЙСЬКА, ЗАХОДИ ПАВЛЮКА КОЛО ТАТАРСЬКОЇ ПОМОЧИ, ВАГАННЄ СЕРЕД КОЗАЧЧИНИ НА ВОЛОСТИ — РАДА, В КОРСУНЇ, 19 ПАДОЛ., РАДА В ПЕРЕЯСЛАВІ, ВІСТИ ПРО НАБЛИЖЕННЄ ПАВЛЮКА, КОНФЕДЕРАЦІЯ В ПОЛЬСЬКІМ ВІЙСЬКУ, УСПІХИ ПОВСТАННЯ.



7 н. с. падолиста військо рушило з над Днїстра. Два днї перед тим Конєцпольский відправив козацьких послів, з відповідю на принесений лист. Сердито відказував на побожні фрази і вимівки, котрими „упестрило” свою відповідь військо. Докоряв, що вимовляють ся від служби, жадаючи клейнотів. Павлюка іґнорував: накликав, аби прийняли того старшого, який буде їм наданий від короля, і були йому послушні — „а не тому що собі то безправно присвоїв”. Инакше грозив погромом — „довга шабля королївська, і не заслонять від неї зарослі дороги” 2).

Виповідження війни таким чином ще не було. Військо польське йшло на зимові лежі на Вкраїну і козацькому війську зіставляло ся до волї — прийняти Поляків як ворогів чи як приятелїв. Але тим часом Поляки йшли як на війну і кождий розумів сей похід, як початок кампанїї.

Великий рух підіймав ся супроти того. Вибухала народня війна, якої ще не бачила Польща. Зимова кампанїя 1637 р. і лїтня 1638, не вважаючи на грудневу капітуляцію і кількамісячну перерву, що розділила їх, становлять властиво оден вибух дінамічниї енерґії, що нагромадила ся в українській людности за останнї лїта. Зимова, Павлюкова війна послужила тільки прелюдією до нього, і нещасливий кінець її не годен був стримати розмаху енерґії розколиханих козацькою аґітацією мас.

Поголоски про рух польських військ на Україну на зимові дежі послужили імпульсом для народнього повстання. Пішла аґітація в стилю 1630 р. на релїґійно-національних почутях, з поголосками про польські пляни знищення православної віри і народу українського. Маємо кілька унїверсалів Скидана, що вів сю аґітацію, з жовтня і падолиста.

Ще польське військо стояло під Лучинцем, на молдавській границї, коли він уже страшить усїх польськими заходами коло знищення віри благочестивої і народу українського:

„Лист до Снятина, Сенчі, Лохвицї, Глинська, Ромна і до иньших міст і містечок, аби його в день і в ночи відсилали доконче, без жадної замішки.

„Карп Павлович Скидан 3), полковник війська й кор. мил. Запорозького, старший на всїй Українї і на Заднїпровю, панам атаманам, городовим і всьому товариству нашому, в маєтностях королївських, княжих і шляхетських і всїм взагалї посполитим людям роду християнського на Заднїпровю і по всїй Сїверщинї доброго здоровя і у всїм щасливого поводження од Бога мати і заживати прихильно і щиро бажає! Дійшла до нас відомость певна і несумнївна, що неприятелї народу нашого християнського руського і віри нашої старожитної грецької, себто Ляхи, взявши злий умисел, страху божого забувши, ідуть на Україну за Днїпро, хотячи військо королївське і підданих королївських, княжих і панських в нївець обернути і вже обертають, на те, аби розливши кров християнську та поругавши ся з жінок і дїтей наших, в неволю їх обернути. Тому іменем моїм та старшинства мого й іменем війська Запорозького наказуємо вам і напоминаємо, аби всї ви одностайно, великі і малі, хто тільки товаришем іменуєть ся і віри правдивої благочестивої держить ся, зараз, покинувши всї забави свої, збирало ся до мене, до війська. А я вас Богови поручаю З Лубень, 11 октобра 1637 4).

Висланий Павлюком на волость в серпнї в ролї його головного представника, „наказного гетьмана”, кажучи пізнїйшим терміном 5). Скидан захопив провідників противної партії й відправивши їх до війська, як бачимо, зайняв ся аґітацією і підійманнєм повстання. В сїм унїверсалї бачимо його в Лубенщинї, потім він перекочовує на лївий берег, в околицї Черкас, визначивши тут збірним місцем своїм Корсунь.

„Скидан якийсь, з кільканадцятьма сотнями ходячи за Днїпром, не тільки в маєтностях королївських, але й шляхетських, а саме — в маєтках кн. Єремії Вишневецького вписував до реєстра всїх, хто тільки може зброю носити і до нього зголосив ся, а над людьми шляхетського стану чинив всякі нелюдскости, убийства і насильства, відти перенїсши ся (на правий бік), пробуває в Корсунї й чекає війська того що на Запорожу, бо замисел у того хлопства такий, аби війську королївському противстати всїма своїми силами”. Так доносив королеви Конєцпольский 11 (21) падолиста, на основі одержаних з України відомостей. З сього часу подає Скиданові унїверсали 6) Окольский (в польськім перекладї):

„Карно Павлович Скидан, полковник й. к. м. війська Запорозького, на всїй Українї зіставлений, товаришам нашим, пп. отаманам городовим, козакам війська Запорозького на Заднїпровю всїм спільно і всїй черни, братиї нашій там замешкалій доброго здоровя від Бога заживати бажаємо!

„Повідомляємо в. м. товаришів наших, що дано нам відомість про рішучі замисли пп. жовнїрів, що вони напевно до нас на Україну вже поблизу підбирають ся — чого їм, тих замислів їх, Боже не поможи! Отже я властю мого старшинства й іменем військовим наказую і упоминаю, абисьте були готові як в конях так і в припасах і з зброєю своєю против того ворога нашої грецької віри ставили ся мужно, як того потреба виникає. А в. м. панове отамани взявши з собою по кілька товаришів, аби прибували на місце призначене, до Мошен, на будучу недїлю, себто 29 октобра, доконче і доконче — наказуємо то під ласкою військовою і караннєм військовим. Там в радї зібравши ся, будемо радити, аби з доброю славою і пожитком нашим все було, а вас Богови поручаємо. Дано в Чигиринї, місяця октобра 24 (с. с.) року 1637. Роман Попович, писар полковий, рукою власною” 7).

Польське військо саме тодї рушало з-над Днїстра. Конєцпольский за хоробою поручив начальство Потоцкому, 3 огляду на малий час, який зістав ся жовнїрській службі, а також і на успіхи козацького повстання рішено було яко мога поспішати. В перших днях падолиста ст. ст. військо польське наближало ся вже під Білу Церкву, що була визначена збірним пунктом. Всього було його шість тисяч при шести гарматах 8). Сам Потоцкий досить забарив ся і прибув до війська тільки 16/XI с. с. Вислав зараз оповіщеннє до козаків, повідомляючи, що йде на приборканнє своєвільства і приведеннє війська козацького до послушности; наказував реєстровим відшукувати провинників, що нарушили присягу, й відставляти їx до нього, а самим до польського війська прибувати, аби вибрати і подати нового законного старшого. „Коли-ж би инакше поступали, знайте, що маєтки ваші, жінок і дїтей, достатки і здоровє знесе гостра шабля й. м. пана мого” 9).

Похід польского війська мусїв зробити вражіннє на захоплену ним територію, неорґанїзовану, позбавлену козацького війська і старшини. Польський кореспондент бачить в тім зручну тактику Павлюка, що він зіставив Україну без старшини: „хоч хлоп простий, так собі поступив, що всю старшину поскидав, иньших позабивав, третїх з собою на Запороже взяв, тільки чернь зіставив та одного свого коханого полковника і опікуна над ними — того Скидана, так що хлопи як поварені, не знають, що з собою чинити: старшини вибрати собі не сміють, тільки від нього відомостей чекають” 10). Не знати, чи се була дїйсно тактика Павлюка, але тепер ся недостача проводу на місцях, в неприсутности Павлюка давала себе відчувати козаччинї не користно. Був, правда, великий страх перед Павлюком, але не було поради. „Не маю кого переконувати, бо нема тут иньшої старшини” [крім Скидана], пише з того самого часу Потоцкий — „коли приходять до них унїверсали і листи, вони їх деруть зі страху і в руки взяти не сміють, а все до Павлюка відсилають, нїхто нїчого не робить, поки не наступиш на нього, так що мусить”.

Коли приступило польське військо, „реєстрові за нашим приходом дещо переражені, почади виявляти настрій покірнїйший”, Доносив Потоцкий. Коли він, приступивши під Білу Церкву — де є перший і найблизший осїдок козаків і полковників їх, поясняє Окольский, — вислав до міста своє передове військо, міщане піддали ся покірно, козаки одні кинули ся під Черкаси, до війська, иньші ударили чолом гетьманови польському: було їх коло 200 коней, вони виїхали на зустріч польському війську, стали лавою, а старшина „до ніг падала з звичайною униженїстю і покорою своєю”, між нею були й обидва полковники „старий” і „новий” (Павлюків) — Яциненко і Клїша. Потоцький прийняв їх докорами, „що вони поступили соромно і вірність свою в підозріннє у короля й. м. подали, позволивши видерти у себе армату якому небудь гультяйству і маючи змогу, не відібрали її зараз назад”. Козаки оправдували ся і Потоцкий переложив гнїв на милість, „аби на сю приману и иньших пташків привабити — а потім легко менї буде з пшеницї вибрати кукіль”, поясняє він свому шефови 11). Ще приємнїйше вражіннє зробило в польськім війську, коли навіть з Корсуня реєстрові козаки, довідавши ся про польський похід, через свого підстаросту корсунського переказали до гетьмана, що вони не хочуть вязати ся з своєвільниками, бажають бути послушними — „аби тільки Поляки скоро наступали, щоб наші наміри не були задавлені натиском і бунтом”.

Незнати тільки, чи се була щира заява, а не асекурація на випадок польської перемоги (зроблена потайки через польського чоловічка). Але се була чиста правда, що скорим маршом можна було тодї опанувати всю правобічну Україну, поки вона не була захоплена козацьким військом, що далї ґуздрало ся з Павлюком на Низу. Не ясно, що було причиною такої замішки у Павлюка. В польських кругах оповідали, що він задумував притягнути до помочи донських козаків і Татарів, знайти протекцію Москви 12). Все се дуже загальне, i трудно було-б зміркувати, скільки тут буде якихось реальних звісток. Але Потоцкий в одній з пізнїйших реляцій про сї переговори Павлюка з Татарами згадує трохи докладнїйше 13): каже, що про зносини козаків з Ордою мав відомости від Орак-мурзи, через свого посланця: „був на той час в Ордї, коли Павлюк зрадник закликав Татар до походу (zaciągał Tatarów), та й самі зрадники признавали ся до того”. Само по собі вповнї можливо, що якісь дипльоматичні заходи дїйсно були причиною, що Павлюк забарив ся на Низу і не опанувавши театру війни завчасу, дав шанси польському війську, так як було то в 1625 р.

Симптомом послужила зараз корсунська рада, скликана Скиданом, по словам одної реляції — на запусти, 19 (29) падолиста. Мало козацтва ставило ся на нїй, а і серед присутних виявив ся, по словам тої ж реляції, настрій досить неприхильний Павлюківцям, так що Скидан покинув Корсунь, відступив до Мошен і розіслав нові унїверсали, скликаючи козацтво до Мошен.

„Доношу в. м.”, пише якийсь незвісний кореспондент „з України” — „що коли військо річи-посполитої, рушивши ся з обозу, прибуло до Паволочи, — козаки думали, що тільки україннї панове — воєвода брацлавський (Потоцкий), п. конюший і князь Єремія Вишневецький, розгнївавши ся на них, своїми силами без відома короля і річи-посполитої хочуть їх знищити. Аж як під, Паволочею простояло воно два тижнї, не роблячи нїчого і чекаючи гетьмана польного, — побачили що то військо річи-посполитої на них наступає, почали порозумівати ся між собою, а приглянувши ся через своїх шпигів, що те військо мале, набрали духу з того і голосно говорили, що не посміють на нас ударити. Велика то була помилка, що унїверсали, дані паном краківським (Конєцпольским) до реєстрових, аби приставали до війська королївського і з ним разом ішли на своєвільників — були донесені до бунтівників, Скидана і Острянина, головних полковників Павлюкових: вони зараз відіслали їх до свого гетьмана, і Скидан видав свій унїверсал, аби на день 19 новембра зїхали ся на раду до Корсуня. Але на тій радї Скидан помітив, що реєстрові почали відказувати на нього і на Павлюка, втїк до Мошен і звідти почав знову розсилати листи до козаків, аби туди до нього зїздили ся на раду. Не знаю, що там зроблять, але за тим не скорим приїздом п. гетьмана дуже богато упущено, бо треба було на тих зрадників наступати як найскорше” 14). Потоцкий, переказуючи Конєцпольскому сї вісти про корсунську раду, представляє ретіраду Скидана ще в більш яскравих фарбах: „побачивши, що молодцї почали шопотїти про нього, мабуть настрашені походом наших військ, втїк з ради, вхопивши тільки корогву і бубни, з кількома чоловіками до Мошен і звідти доперва відізвав ся унїверсалами, аби до нього збирали ся” 15).

Скиданових унїверсалів, виданих по невдалій корсунській радї, якими він почав громадити козацтво до Мошен, маємо два:

„Карп Скидан, полковник і опікун 16) всеї України війська й. к. м. Запорозького їх милостям пп. молодцям, черни війська Запорозького, товаришам і братиї моїй милій ознаймую. Посилав я до вас, аби ви прибували на раду корсунську, але бачу вас мало послушними, а знаючи, що лядське військо наступає на віру і вільности наші, напоминаю і під горлом наказую, аби ви — піші й конні як найскорше прибували до мене до Мошен, аби ми там бездушникам і неприятелям віри нашої відправу дали, а се напевно зможемо, як тільки зберете ся” 17).

Другий адресований спеціально до козаків корсунських:

„Товаришам нашим їх м. панам отаманам, рицарству війська Запорозького, черни, братам нашим нам милим в Корсунї й Стеблеві доброго здоровя од Бога заживати щиро бажаємо. Нераз обсилали ми писаннєм нашим вас, панів товаришів самих, аби ви зібрали ся до мене під час мого побуту в Корсунї і тепер просимо й напоминаємо іменем військовим, аби всї хто себе зве товаришом нашим, милуючи славу нашу рицарську і памятаючи про права і вільности наші, звичаєм предків своїх охотно і одностайно зібравши ся, кіньми і пішо за наказом старшого ставили ся. І вас товаришів наших милих упоминаємо і просимо, аби сюди дід Мошни збирали ся, щоб тим неприятелям нашим сміло дати відправу: хто охочий нехай до мене зараз, чи пішо, чи кінно прибуває — потрібно се, аби против тих душманів наших і неприятелїв поставити ся всїми силами, а се певно на славу і пожиток наш можна осягнути, коли ви того щиро захочете. Ще раз просимо про се і під горлом наказуємо, а тим часом Богови вас поручаємо. З Мошен, 17 ноября 1637 р.” 18).

Як бачимо, унїверсали не богаті змістом і повторяють одні і тіж кілька фраз про небезпеку вірі і козацтву, потребу оборони і дуже недвозначно грозять „під горлом”. Але з попереднїх повстань і таким матеріалом ми не могли похвалити ся, і тому вважав я потрібним навести вповнї сї бунтівничі листи.

Більш меньш коло того самого часу що в Корсунї, відбули також заднїпрянські повстанцї раду в Переяславі — так доносили Потоцкому, але близших подробиць він не мав 19). Брак получення Заднїпровя з правим берегом був теж одною з умов, некористних для повстання: води стояли великі, Днїпро не замерзав і трудно було перевезти ся до Скидана до Мошен, хоч сила повстання там була велика 20). „На Заднїпровю все до останку скозачіло”, доносив Потоцкий на підставі відомостей з кінця падолиста. Міста княжі 21), Румно 22) видають величезні купи своєвільства, і всї иньші без виімку, і мій Нїжин теж пришив ся до них: замкові козаки, котрих було двіста чоловіка, вимовили службу” 23).

Тим часом депресія, котру виявила корсунська рада і посвідчили також сї Скиданові унїверсали своїми згадками про непослушних і нескорих на його поклик козаків, — стала проходити потім, в міру того як стали надходити вісти про наближеннє Павлюка з арматою, що мав, як доносили, рушити з Запорожа 19/XI н. с., а з другого боку — про нову замішку, що спіткала польське військо. Тільки дочекало ся воно приїзду Потоцкого, на спізненнє котрого так нарікав наведений уже лист з України, як виникла нова замішка — протести війська і погрози конфедерації з приводу визначеного на 1 грудня н. ст. відправлення частини хоругов. Знову битих два тижнї зайняли переговори і торги з делєґатами хоругов, розгукані збори і наради жовнїрства, резолюції й домагання, поки нарештї по довгих переговорах в Хвастові і Рокитній удало ся привести до того, що військо згодило ся служити ще три тижнї під проводом Потоцкого, не обмежаючи його власти 24).

Ся проволока і анархія польського війська, яка виявила ся при тім в повній силї своїй, сильно підняла дух серед козаччини. „Козаки бачучи се, почали сильно громадити ся до Скидана до Мошен і армату велїли скоком провадити з Запорожа, і в тих днях вона має прибути до Черкас”, доносив Конєцпольскому його переяславський підстароста, а цитований уже анонїмний кореспондент (мабуть з Білоцерківщини) з 4/XII пише про поголоски серед козаків, що „Ляхи не сміють на них, і конфедерацію піднесли”. „Вже київські козаки, що ззаду за нами, надививши ся на се все, всї пішли за Днїпро, боячи ся кари від Павлюка, і корсунські — що недавно були прислали, піддаючи ся п. гетьманови, тепер утихли і не видно їх тут, і посли їх не сміють уже їхати до дому, — бо нас полапають, і одішле Скидан до Павлюка на смерть. Тільки Білоцерківцї ще при нас, та все зітхають, і то тільки, як я розумію, поки ще ми тут кілька день з п. гетьманом” 25). Про Заднїпрянцїв писав згаданий переяславський підстароста: „Кизим теж звів з Київа чималу купу їх за Днїпро; стоїть тепер в Переяславі і там до нього збирають ся. Острянин з Полтави теж збирає їx до себе. В тамошнїх містах, що належать до староств, все хлопство покозачило ся; в самім Гадячу вписано їх в козаки дві тисячі” 26).

Подібно доносив в тім часї і Потоцкий на підставі своїх відомостей. „Дуже гультяйство зміцняєть ся на Заднїпровю — справдї що хлоп то козак. Скиданові унїверсали оден за одним лїтають по містечках, містах і селах, аби в день і ночи конні і піші скрізь збирали ся й до нього прибували: витолковує їм, який то пригідний час на те; аби добивати ся від нас вільностей своїх — знищивши тепер військо наше, на весну зможуть зміцнити ся і уґрунтувати ся против нас, душманів і неприятелїв віри своєї, як нас називають. Вже й реєстрові, дивлячи ся на ту нашу кунктацію, не тільки в Стеблеві й Каневі, поклонивши ся минї й узявши унїверсали охоронні на достатки свої, потім ретирували ся й до Скидана удали ся, бачучи, що й армата (Павлюкова) вже до Чигрина прийшла і до Млїєва полки їх (запорозькі) поприходили”. 27).

Людність встигла заздалегідь приготовити ся до польського приходу — „тими нещасливими замішаннями військо кор. дало стільки часу тому своєвільству, що все збіже, гумна такі що по кілька лїт стояли, повимолочували, по полях і лїсах в ямах поховали — чим би військо в такий голодний рік могло-б підправити ся” 28). Був того року великий неврожай, і се між иньшим також вплинуло на те, що польське військо рішено розкватирувати на Українї, аби не дало ся в знаки польським провінціям. „За теперішнїми розрухами, кажуть, і в Київі хлїба не стає, так що вся Русь мясо їсть, хоч то великий піст у них: попи розгрішили; по тридцять і кілька золотих мірка муки житньої — коли тільки її можна дістати; а військо туди вибираєть ся — буде велика тїснота!” 29)

З другого боку тактичною помилкою вважали, що польське правительство не подумало противставити самочинному правительству Павлюка свого правительственного старшого, до котрого мали-б горнути ся ті, що рішали ся порвати з повстаннєм. Отже все чекало наказів від Павлюка, його приходу і виступу 30).








Примітки


1) Ркп. 94 с. 396 (лист з 28/X.)

2) Ibid. c.395.

3) В копії помилка, замість Skidan написано Нudzan, Костомаров се прийняв за призвище Павлюка (1 с. 139), але нема сумнїву, що се хибно відчитане імя Скидана.

4) ркп. 94 с. 409.

5) Nad wszystkimi za generala postawiony — відзиваєть ся про нього Потоцкий — 94 с. 461.

6) Oр c. с. 26.

7) 29/X в 1637 р. дїйсно припадало на недїлю по старому стилю, се потверджує і подану тут дату.

8) Окольский с. 44.

9) Окольский с. 21

10) Ркп. публ. бібл. пол. F 4 № 94 сю 452 реляція Ukrainy 4/XII.

11) ркп. 94 с. 461.

12) Окольский с. 14

13) ркп. 94 с. 497 з 31/XII н.с.

14) Ркп. 94 с. 445.

15) Ркп. 94 с. 461.

16) opiekun.

17) Ркп. 94 с. 448 в Мошнах 4 новембра, дата сумнївна.

18) Лист сей маємо в перекладї у Окольского с. 26-7 і в ркп. Публ. Бібл. 94 с. 471; переклади відмінні, росходять ся в виразах (се доводить, що маємо тут польські переклади українського ориґіналу), але змістом вони дуже близькі, і се дає добре свідоцтво взагалї поданим Окольским текстам. В даті є ріжниця: у Окольского 29/XI, в рукописи 17/XI; не берусь уставити певної дати

19) Ркп. 94 с. 461; можливо навіть, що ся звістка й не потвердила ся потім.

20) Ркп. 94 с 448.

21) Вишневецького

22) Ромен

23) Ibid с. 460.

24) Ркп. 94 с. 443, 448, 458 и ин.

25) Ркп. 94 с. 452.

26) Ркп. 94 c. 470, лист з 10/XII н. с.

27) ркп. 94 с. 465, 10/XII н. с.

28) ркп. 94 с. 463.

29) Ibid c. 770.

30) ркп. 94 с. 542.











Попередня     ТОМ VIII     Розділ V     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VIII. Розділ V. Стор. 1.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.